Дефініціі з кримінального права.

Кримінальне право України

Основні поняття:

Кримінальне право – галузь права, що являє собою сукупність юридичних норм, які визначають злочинність і кримінальну караність тих або інших діянь, які становлять загрозу для системи суспільних відносин (суспільну небезпеку), що склалися в даній соціальній структурі.

Кримінальна відповідальність – це вимушене визнання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених Кримінальним Кодексом обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Закон про кримінальну відповідальність – це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами і які покарання належить застосувати до осіб, винних у їх вчиненні, формують інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України і загально визначеним принципам та нормам міжнародного права.

Злочин – передбачене Кримінальним Кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ст.11 ККУ).

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Об’єкт злочину – є ті суспільні відносини, на які посягає злочинець, задаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечним наслідком, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обставиною, способом, а також засобами вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати відповідальність (Загальна частина р. ІV ст. 18).

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння котре нею вчинюється, і до його наслідків.

Неосудність – стан особи, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ККУ «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої ККУ та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 ККУ).

Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення (стадія – від грецького stadion – певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості).

Обставини, що виключають злочинність діяння – це передбачені ККУ, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочином суспільно корисні (соціально прийняті) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 40 ККУ).

Уявна оборона – дії пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37 ККУ).

Затримання особи що вчинила злочин – не визначаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38 ККУ).

Крайня необхідність – не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам держави, якщо цю небезпеку при даних обставинах не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 ККУ).

Необхідна оборона – це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства, або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і при обставинах захисту.

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення з небезпеки, що загрожує, якщо вона при даних обставинах не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Покарання – є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ст. ККУ).

Штраф – як вид кримінального покарання – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в особливій частині ККУ.

Амністія – являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів (ст. 86 ККУ).

Помилування – акт голови держави за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняються від покарання або до неї застосовуються більш м’яке покарання, або ж з особи знімається судимість (ст. 87 ККУ).

Судимість – правовий наслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних передбачених законом умов.

Зняття судимості – припинення судимості рішенням суду.

Арешт – тримання засудженого в умовах ізоляції.

Додаткові поняття:

Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мета – це уявлення про бажаний результат, якого і прагне особа, що визначає спрямованість діяння.

Факультативні ознаки – називаються ті ознаки, які в характеристиці суб’єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль, тобто роль обов’язкових, кваліфікуючих ознак, або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Форма вини – це зазначені в ККУ сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння.

Ступінь вини – це оціночна кількісна категорія, яка багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного.

Юридична помилка – полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику.

Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

Проста співучасть – має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль (ККУ).

Складна співучасть – виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тобто має місце розподіл ролей – один або кілька з них виконавці, інші – підбурювачі, підсобники, організатори…

Виконавець (співвиконавець) – особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб’єктами злочину, вчинила конкретний злочин (ст. 27 ККУ).

Організатор – це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням (ст. 27 ККУ).

Підбурювач – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ст. 27 ККУ).

Пособник – це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню злочину (ст. 27 ККУ).

Система покарань – встановлений Кримінальним Кодексом України і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості – від менш тяжких до більш тяжких.

Адміністративне право

ДЕФІНІЦІЇ

Адміністративна відповідальність – правовідносини між державою та суб’єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб’єкт, що його вчинив, та покладання на правопорушника певного виду і міри адміністративного стягнення.

Адміністративна юрисдикція – встановлена законодавчими актами діяльність органів державного управління і посадових осіб для вирішення індивідуальних адміністративних справ і застосування відповідних юридичних санкцій в адміністративному порядку (без звертання до суду).

Адміністративна юстиція – система спеціальних органів для контролю за дотриманням законності у сфері державного управління, а також у вузькому розумінні – особливий процесуальний порядок вирішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією з однієї сторони і органом державного управління – з іншої.

Адміністративне затримання – захід впливу, застосовується до правопорушника в разі припинення правопорушення або за потреби забезпечити своєчасний і правильний розгляд справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення. Адміністративне затримання не може тривати більше 3-х годин. У виняткових випадках, передбачених законодавством України, можуть бути встановлені й інші строки.

Адміністративне право – галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають між суб’єктами при здійсненні виконавчо-розпорядчої діяльності, та суспільні відносини у сфері державного управління.

Адміністративний проступок – протиправна, винна шкідлива дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративні правовідносини – суспільні відносини, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб’єктів у сфері державного управління, що спричиняє до виникнення між такими суб’єктами правових зв’язків державно-владного характеру.

Адміністративне стягнення – санкція, примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (адміністративний проступок) з метою забезпечення виконання загальнообов’язкових правил, покарання та виховання правопорушника, попередження нових правопорушень. Найпоширенішим адміністративним стягненням є штраф, попередження.

Адміністративний арешт – короткочасне (до 15 діб) позбавлення правопорушника волі, пов’язане з примусовим утриманням його протягом встановленого законом часу у спеціальних приміщеннях органів внутрішніх справ. На відміну від адміністративного затримання. Адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі адміністративні правопорушення районним (міським) судом. Постанова суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Адміністративний арешт не застосовується щодо вагітних жінок, які мають на утриманні неповнолітніх дітей у віці до 12 років, до осіб, котрі не досягли 18-річного віку.

Адміністрація – керівний орган установи, підприємства, організації; особи, що керують установою, організацією, підприємством.

Державна служба в Україні – професійна діяльність осіб, які займають посади у державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави.

Державне управління – підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі безпосереднього керівництва господарським, соціальним, культурним та політико-адміністративним будівництвом.

Джерела адміністративного права України – нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми.

Склад адміністративного правопорушення – сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.