Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Другое / Другие методич. материалы / Доповідь на психолого-педагогічному семінарі

Доповідь на психолого-педагогічному семінарі



57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


  • Другое

Поделитесь материалом с коллегами:













Психолого-педагогічний семінар

Доповідь

Шляхи подолання розриву між рівнем навчання і рівнем виховання учнів


Учитель: Ільченко Т.З.










СШ №45

Грамотним у наш час слід вважати такого учня, який уміє вправно писати і зв'язна розмовляти, тобто дотриму­ватися норм культури мовлення: орфографічних, грама­тичних, орфоепічних, акцентуаційних, лексичних, стиліс­тичних. Це важливо для злагодженої взаємодії членів сус­пільства в повсякденному громадському житті. Рівень мов­леннєвої грамотності є показником загальної культури людини, громадянина, який «реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови». Проблема учнівської грамотності, таким чином, має яскраво виражене соціаль­не забарвлення. А чи усвідомлюють учні необхідність ово­лодіння нормами українського літературного мовлення?

Працівниками інституту ім. Гаршеніна було проведено опитування.

П’яти-шестикласники вважають, що вироблення навичок ус­ного і писемного мовлення потрібне для того, «щоб уміти грамотно писати і говорити», «щоб моєму вчителеві, дру­гові, мамі і татові було добре розмовляти зі мною», «для того щоб тебе розуміли і поважали», щоб «добре вчити­ся», «спілкуватися з людьми», «бути вихованою люди­ною», «щоб розуміти свого співрозмовника», «якщо ми не оволодіємо літературним мовленням, то не будемо ро­зуміти один одного», щоб «уміти красиво звертатися до інших людей», «гарно розмовляти, правильно вживати слова, щоб від тих слів ставало радісно на душі», аби «не було соромно, що ти вчишся в українській школі, а не вмі­єш розмовляти рідною мовою», щоб «здобути вищу осві­ту», «стати вчителем рідної мови».

На думку семи-восьмикласників, засвоїти норми літературно­го мовлення необхідно для того, щоб «було легко вислов­лювати свої думки як усно, так і на папері», «писати без помилок і не робити їх у мовленні», «не мати проблем у школі і вузі», «спілкуватися з усіма просто і легко», «то­му що це рідна мова», «щоб можна було гордитися знан­ням рідної мови», «потрібно так розмовляти, щоб співрозмовник розумів тебе», «щоб несоромно було розмовляти з кимось, «рідну мову повинні досконало знати всі, бо це єдине ціле, яке засвідчує, що ми українці», аби «не було соромно перед людьми», щоб «достойно розмовляти», «не соромити рідну Україну», «не червоніти, розмовляю чи з високоосвіченою людиною», «щоб іншим людям було приємно зі мною спілкуватися».

82,5% задіяних у анкетуванні учнів 5-7-их класів прагнуть добре засвоїти літературну мову, що засвідчує їхня визначеність у пропонованих нами орієнтовних міркуваннях-відповідях: 36%опитаних висловилися за те, що дос­конале володіння українською мовою є обов'язком кожної лю­дини, 24,7% учнів поділяє думку, що грамотне мовлення - невід'ємна ознака культурної людини, 21,8% школярів вважає одним із основних завдань навчання в школі - ви­робити вміння культурно розмовляти і грамотно писати. У той же час 4% з числа опитаних не бажають приділяти увагу власному мовленню, 8,5% школярів воліють вико­ристовувати цей час для вивчення іноземної мови, 3,3% учнів вважає, що опанування літературної мови - це головне в шкільному житті, а 1,7% опитаних жаль для цієї мети витрачати сили. Характерно, що саме цей контингент анкетованих учнів продемонстрував найнижчу грамотність письмових відповідей: «мені краще зайняця тяжкою атлетикою», «говорити по українські і в міти общатися з людьми», «спілкуватися по руські з товаришом», «чоб луче друг друга понімати», «лудше говорити», «на яке небуть мовлення», «більш освідченіша людина», «учить Іна Анатолівна», «незбиватися звимовленям слова», «знати на память вірші», «непозоритися в спільці людей», «уроки малюваня», «незнаю» тощо. Три учні не спромоглися дати відповідь.

На запитання, що не сприяє або заважає тобі користуватися літературним мовленням, школярі відповіли: спіл­кування з друзями іншою мовою (54,3% опитаних), вплив місцевої говірки (36,3%), кепкування товаришів (32%), байдужість дорослих до свого мовлення (14,8%), засмічене мовлення вчителів (6,3%).

Дві останні відповіді не вражають значними відсотка­ми, однак не можуть залишитися непоміченими. Характе­ризуючи педагогічну культуру вчителя, В.О.Сухомлинський з тривогою говорив про мовленнєву культуру вчителя: «... спостерігаючи, як сприймають діти виклад нового ма­теріалу на уроці в одного вчителя, я звернув увагу на те, що, слухаючи виклад матеріалу, діти втомлюються, з уро­ку йдуть просто виснажені. Я почав уважніше вслухатися в слова вчителя (він викладав біологію) і жахнувся. Його мо­ва була настільки хаотична, логічно непослідовна, смисл того, що викладалося, настільки неясний, що дитині, яка вперше сприймала те чи інше поняття, треба було напру­жувати зусилля, щоб зрозуміти хоч що-небудь» (Сухомлинський В. Вибрані твори: у 5-ти т. Т.4. - К., 1976-77. - С.462). Вчителі усіх предметів зобов'язані бездоганно знати державну мову і вільно оперувати нею у своїй педа­гогічній діяльності, є нагальна потреба звертати на це особливу увагу під час атестації працівників освіти.

Серед причин недостатньої орфографічної грамотнос­ті школярів, поряд із зни­женням престижу освіченості в суспільстві, втратою учня­ми інтересу до навчання, браком часу для формування у школярів орфографічних умінь, впливом діалектного середовища, недотриманням вимог до усного і писемного мовлення школярів на уроках з інших предметів, загаль­ною забрудненістю мовленнєвого оточення було названо незацікавленість батьків у співробітництві з учителями-словесниками над удосконаленням дитячого мовлення. В якійсь мірі цим пояснюється і спад успішності з українсь­кої мови у 5-7 класах порівняно з початковою ланкою ос­віти.

Як відомо, зразком високої мовленнєвої культури є мо­ва письменників-класиків, тобто мова художньої літерату­ри.

Мені пригадуються слова Василя Сухомлинського про те, що «найкраща, найточніша методика дійова лише тоді, коли є жива індивідуальність педагога».

Справді, саме від учителя чи не найбільше залежить, наскільки глибоко і вправно сучасна дитина зможе пірнути у вели­кий і багатий океан української літератури, які перлини візьме з со­бою у майбутнє життя, як буде навчена ними скористатися. Знаю, що в сьогоднішніх умовах шкільного навчально-виховного процесу це дуже нелегке завдання. Ось і знову на горизонті з'явилися чер­гові новації, зокрема Програма для 12-річної школи. Як непросто за таких темпів у всьому розібратися, засвоїти, можливо, перебу­дуватися на новий лад. Насамперед появилися нові твори для вив­чення - деякі з них раніше були практично невідомі й для літера­турознавців. Чимало текстів, навіть тих, що вже вивчалися у школі раніше, потребують сучасного переосмислення і нової інтерпре­тації в межах шкільного літературознавства, особливо з огляду на методологічні цілі Програми.

Мабуть, кожен учитель-словесник хотів би бачити свого учня схиленим над книжкою, а якщо то буде книжка українська... Особливо солодкою була б утіха для ви­кладача української літератури. Сучасне життя посилає нашим дітям таке розмаїття спокус, які нам у такому ж віці навіть не снилися. Звичайно ж, не останнє місце тут займають гарно ви­дані пізнавальні книжки, що приходять до нас у перекладах із різних літератур світу, не кажучи вже про твори Дж. К. Роулінг та Дж. Р. Р. Толкієна. Серед них національна книжка, особливо навчальна, викликає в основному примусовий або ж прагматич­ний інтерес. Колись Валерій Шевчук просив не вводити його твори до шкільної програми, бо, мовляв, через те його переста­нуть читати... Певно, це таки слушно.

Отож, що треба зробити викладачеві української літератури, щоб привернути увагу п'ятикласників до національних мистецьких скарбів, щоб навчити їх на цих скарбах прекрасному, добро­му, вічному? - запитання скоріше філософічне, аніж риторичне. Чи можливо взагалі це?

Мабуть, із огляду на нинішній стан суспільної свідомості треба бути великим оптимістом або невитравним романтиком, щоб повірити в те, що можна створити підручник, який допоміг би навчити дітей спочатку розпізнавати справжнє образне слово, за­хопити цим відкриттям так, щоб вони полюбили його.

Щоб підняти таки втрачений престиж української літератури, - це вдягнути «нові окуляри» перед її прочитанням і не боятися це зробити найперше у середній школі. Маю на увазі не рожеві й не чорні, а просто нові, відповідно до сьогоднішніх потреб і особливостей суспільної свідомості. Адже, поза сумнівом, як підкреслював Б. Лепкий, «кожен час дає нові очі читачам».

Любов до рідної мови спонукає людину до удоскона­лення мовленнєвих умінь, низький рівень мовленнєвої культури - ознака людської бездуховності. Одним із спо­собів перейняти техніку усного мовлення є відвідування театру.

Театр, кіно, радіо, телебачення також виховують у лю­дини мовленнєву культуру - своєрідний вияв її націо­нальної самосвідомості.

Професіоналізм актора в значній мірі визначається йо­го мовленнєвою майстерністю, на основі чого формується відповідний авторитет театру. У свою чергу, глядацькій ау­диторії властиво переймати від улюбленців сцени (екрана) манеру розмовляти, вживати словесні форми, наслідувати звукову вимову.

В.Сухомлинський сказав, що музичне виховання - це не виховання музиканта, а виховання людини. Слухаючи музику, учні прилучаються до світу мистецтва. Хороша музика спонукає не лише слухати, а й чути, а головне - відчувати, думати, розмірковувати, співпереживати. Тому пропоную своїм вихованцям писати мініатюри за різними музичними творами або використовувати як фон під час читання поетичних і прозових творів. Так, вивчаючи лірику, рекомендую написати твір-мініатюру за п'єсою М.Таривердієва "Спогади". Після прослухування твору стисло характеризую його:

Мабуть, композитор згадав щось добре, за чим він сумує, бо мелодія ностальгійна, задушевна, лагідна. Услу­хайтеся, пориньте ще раз у дивний світ звуків і напишіть, які спогади вона навіяла вам. Хай ця трепетна, ніжна ме­лодія торкнеться найтонших струн вашої душі,

Або ставлю запитання і завдання:

  • Який характер почутої мелодії?

  • Доберіть епітети, що характеризували б її.

  • Які почуття викликає почута музика?

  • Що ви уявляли, коли слухали цей твір?

Учні самі роблять висновок. Дані повторно слухають п’єсу і відповідають письмово на запитання, а музика звучить утретє.

Якщо музичний твір справляє гарне враження, він звучить кілька разів. Мовленнєвий матеріал відповідає темам: "Моя земля", "Отчий дім", "Мама", "Рідна природа". Ці вислови озвучуються. Учні часто говорять:

Слухаю класичну музику - і краще твір пишеться,думки ніби самі плинуть.

Час для написання відводиться різний, залежно від типу уроку й обсягу матеріалу, що вивчається, але не менше п’яти хвилин. За жанром це переважно етюди або роздуми.

На уроках вивчення творчості поетів, вірші яких покладені на музику, обов'язково звучать пісні. Бо вони не тільки органічна частина виучуваного ма­теріалу, а й камертон, що налаштовує струни дитячої душі на ліричний лад, руйнує замкнутість.

Часто співаю дітям сама, співаємо разом - жива інтонація голосу інколи має сильніший вплив, ніж аудіо- чи грамзапис: пісня «Чорнобривці» М. Сингаївського (7 клас), «Вчителька», «Пісня про рушник», «Ми підем де трави похилі» А. Малишко, «Два кольори» Д. Павличка (11 клас).

Намагайтеся знайти місце пісні й на інших уроках.

По-своєму підходжу до трактування художніх образів-персонажів. Оскільки у світі немає жодної людини лише з позитивними чи лише з негативними рисами, то знаходимо, що є гарного у кожного героя.

Після бесіди й дискусії учні переконуються: Пузир - дбайливий господар, а в Єремії сильний, вольо­вий характер, єзуїти навіть боялися, що князь може піти "слідом за Криштофом Косинським та Наливайком". У колегіумі доклали всіх зусиль, щоб Єремія став ворогом свого краю і "пролив ріки рідної крові"

Широко використовую креативні методи навчання. Нестандартними запитаннями намагаюся викликати учнів на відвертість, щоб задумалися над поведінкою літературних героїв і своєю.

  • Порівняйте стосунки Наталки Полтавки зі своєю матір'ю і стосунки сучасних дочок зі своїми матерями.

  • Чи хотіли б ви в житті мати таке кохання, як у Наталки й Петра?

До хлопців:

  • Хто вам більше подобається - Наталка чи Петро - і чому?

  • Чи зустрічали ви в наш час дівчину, схожу на Наталку?

До дівчат:

  • Чи подобається нам Петро? Чим саме?

  • Чи хотіли б ви, щоб вас покохав хлопець, схожий на Петра?

  • Що ви можете сказати про сучасних хлопців?

Потужним джерелом виховання загальнолюдських цінностей є роман "Собор" О.Гончара. На уроці й удома учні багато працюють з текстом, адже він густо пересипаний повчальними роздумами та афористичними висловами. Одинадцятикласники виписують їх і пояснюють, обов'язково пов'язуючи із сучасним життям і своїм Я. Ось на які вислови школярі звертають найбільше увагу:

"Собори душ своїх бережіть, друзі..."; "Каліка той, хто не здатен спадщиною предків дорожити"; "Людині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина..."; "Дорожіть днем... молоді! Живіть, щоб встигли зоставити слід після себе путящий"; "Живе не той, що чадить. Живе - хто іскрить" тощо.

Замислюються учні й над питанням, яке поста­вив герой Гончарового роману Микола Баглай:"Чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших?"

А ще пропоную випускникам писати за романом невеличкі твори наприкінці уроку або вдома. Але розкриття теми неодмінно має бути пов'язане із сьогоднішнім днем.

Де доречно, використовую на уроках елементи народознавства. Не може бути повноцінною людиною той, хто не знає національних звичаїв, традицій, адже національне є частиною загальнолюдського.

Художня література в Україні завжди була й залишається чимось більшим, ніж просто література. У красному письменстві (народній казці, пісні, поезії, драмі, романі чи повісті автора) живуть реальні українці. Поринаючи у світ, сформований задумом митця, виліплений його словом, учні проходять разом з літературними героями їхніми тернистими шляхами, відчувають усю складність життєвих колізій і вчаться, як треба і як не треба чинити, щоб завжди залишатися людиною серед людей.

Причини ж недостатньої мовленнєвої вправності батьки бачать:

  1. у небажанні приділяти увагу культурі власного мовлення (44,5% опитаних);

  2. плутанні нормативних рис українського і російського мовлення (41,5%);

  3. впливові діалектного оточення (32%);

  4. засиллі просторічних слів(10,8%).

Серед інших причин названо: «низький рівень загальної культури людей», «відсутність відповідної літера­тури», «недостатній патріотизм окремих краян», «недосконалість законодавства про мову», «байдужість місцевих і вищих керівних органів до проблеми впровадження української мови як державної в усі сфери життя».

Закон про мови в Україні є, однак декларативність його пояснюється не розробленістю механізму застосування державного акту по відношенню до тих, хто його порушує.

Слід сказати, що попри всі життєві складності переважна більшість співвітчизників розуміє цементуючу роль мови в державотворчому процесі.

Таким чином, вирішення проблеми учнівської грамотності активізується тоді, коли вона перестане лишатися в полі зору лише вчителя української мови і літератури. Учень відновить інтерес до навчання, якщо в країні підніметься престиж освіченості, коли батьки відчують потребу в удосконаленні власного мовлення і зможуть довести своїм дітям життєву необхідність бути грамотними, коли матимемо чітку законодавчу базу розвитку державної української мови. Тоді школа зможе дієвіше виховувати в учнів культуру усного і писемного мовлення як запоруку подальшого піднесення культурного рівня людей, що нерозривне пов'язано із зростанням народного добробуту.



57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


Автор
Дата добавления 20.12.2015
Раздел Другое
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров121
Номер материала ДВ-274095
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх