Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / Дослідно-експериментальна робота". АФОРИЗМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСВОЄННЯ ЇХ У ШКОЛІ"
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Дослідно-експериментальна робота". АФОРИЗМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСВОЄННЯ ЇХ У ШКОЛІ"

библиотека
материалов

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………4

1. АФОРИЗМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ В НАВЧАННІ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСВОЄННЯ ЇХ У ШКОЛІ

    1. Загальне поняття про афоризм як мовний знак етнокультури ..……….…......9

    2. Афоризми в колі мовних одиниць…………………………………………..…13

1.3. Диференційні ознаки афоризму…...………………………………………...…18

1.4.Основні підходи до класифікації афоризмів у сучасному мовознавстві. Система афористичних комплікативів……………...…………………………19

1.5. Семантичні особливості афористичних висловів у мові поезій Т.Г. Шевченка

1.5.1. Дефінітивні афоризми………………………………….….…………23

1.5.2. Атрибутивні афоризми………………………………………….……24

1.5.3. Імперативні афоризми……………………………………....………..30

1.6. Афоризми в аспекті етнокультурознавчого підходу до навчання рідної мови………………………………………………….…………………….…….33

Висновки …………….……….....…………………………………….……………...37













ВСТУП

Одним із пріоритетних напрямків сучасної етнолінгвістики є вивчення мовних одиниць шляхом фактичного засвоєння культурно-історичних надбань народу, що розкривають шляхи й засоби збереження генетичної спадковості й етнічної особистості. В її основі – репрезентація української мови як геніального творення розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців; мови як царини сім'ї, роду й нації. Такий підхід до вивчення рідної мови сприяє прищепленню молодому поколінню поваги до народного слова через широке використання фразеологічного фонду, що постає не тільки окрасою мови, а й виразником її змісту.

Відзначаючи кумулятивну роль слова, його історичну «пам'ять», дослідники фразеології, зокрема, М.Алефіренко, Б.Ларін, Л.Скрипник зазначають, що тільки еталонне й стереотипне в досвіді народу, пов’язане з його культурними традиціями, і тим самим – загальнозрозуміле для носіїв мови - могло лягти в основу мовного знака. Мова зберігає й передає з покоління в покоління лише ті фразеологічні одиниці (ФО), які прямо чи опосередковано співвідносяться з еталонами, стереотипами й унікаліями національної культури – як матеріальної, так і духовної. Виступаючи в ролі експонентів культурних знаків, ФО не тільки зберігають пам'ять про образну мотивованість значення, а й закріплюють відтворене в їхніх культурних конотаціях світорозуміння носія мови, а відтак є репрезентантами базових кодів культури, засвоюючи які, комунікант усвідомлює власну причетність до народу, стає носієм певного етнотипу.

Методичний аспект реалізації принципу етнокультурознавчого підходу розглядали М.Стельмахович, Г.Онкович, М.Пентилюк, С.Караман.

Лінгвістична ідентифікація афоризмів пов’язана з наявністю в мовознавстві різних підходів щодо визначення меж фразеології. Погляди представників широкого розуміння об’єкта фразеології (В.Архангельський, В.Виноградов, О.Кунін, Ю.Прадід, О.Райхштейн, Л.Скрипник, В.Ужченко, І.Чернишова та ін.) сходяться на тому, що афоризми кваліфікуються як стійкі фрази замкненого типу або фразеологічні одиниці предикативного характеру. Прихильники вузького розуміння специфіки фразеології (Л.Авксентьев, Н.Амосова, В.Жуков, Д.Мальцева, В.Мокієнко, О.Молотков, С.Ожегов, В.Телія та ін.) визнають за доцільне розглядати вислови нефразеологічного типу, які співвідносяться з предикативними конструкція-ми, за межами фразеології.

Статус афористичних висловів кваліфікується з позиції суміжних із фразеологією галузей лінгвістики – як складових лінгвокраїнознавства (Д.Мальцева, В.Мокієнко, Ю.Прохоров, В.Феліцина), афористичної фразеології (С.Гаврін).

В україністиці найбільш ґрунтовно дослідили афористику мови В.Калашник, (розглядає поетичне фразотворення крізь призму АВ). Розробка питань семантико-граматичної організації паремійних конструкцій, трансформації образів-символів і концептуалізації світу, необхідних для розуміння лінгвальної природи афоризмів, належать В.Жайворонку, О.Наконечній, М.Пазяку, А.Смерчко, М.Філону та ін.

Залучаючи фразеологічний фонд до навчального процесу, слід зазначити, що дефініції «фразеологізм», «фразеологічний зворот», «фразеологічна одиниця», «афоризм» у шкільній методиці вважаються синонімічними. Наше зацікавлення становлять афоризми (навколо них відбуваються наукові суперечки лінгвістів в останні десятиріччя), які широко відображені в художній літературі.

Афоризми є невід’ємним складником мови творів багатьох українських письменників, у тому числі й Т.Шевченка. На нашу думку вони найяскравіше відтворюють історію народу; наділені здатністю розкривати особливості його розвитку, багатство рідної мови тощо.

Актуальність теми визначається реалізацією етнокультурознавчого матеріалу, що сприяє кращому засвоєнню знань і формуванню умінь з афористики на завершальному етапі навчання фразеології.

Мета дослідження: вивчити й узагальнити теоретичні й методичні засади вивчення афористики на уроках рідної мови на завершальному етапі навчання фразеології; формувати мовну особистість й розвивати учня як суспільно-національного індивіда; теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови реалізації культурознавчого підходу на уроках рідної мови при вивченні афористики.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки завдань:

    • визначити основні теоретичні підходи щодо лінгвістичного статусу афоризмів і стан розробки проблем афористики;

  • з'ясувати місце АВ у системі мовних одиниць;

  • визначити семантичні особливості поетичних афоризмів у мові Т.Шевченка;

  • розглянути функціональні особливості афоризмів Т.Шевченка;

  • визначити рівень оволодіння учнями теоретичними відомостями з афористики; виявити типові недоліки при застосуванні цих знань на практиці; з'ясувати функціональне призначення завдань етнокульту-рологічного характеру в процесі вивчення фразеології в старших класах;

  • проаналізувати методи, прийоми, ситуації, якими послуговуються вчителі для удосконалення навчально-виховного процесу на уроках української мови;

  • з'ясувати стан сформованості умінь і навичок учнів щодо визначення і доречності використання фразеологічних засобів мови;

  • розробити експериментальну програму щодо формування умінь і навичок з афористики.

Об’єкт дослідження: афоризми у мові поезій Т.Шевченка; зміст етнокультурознавчого підхіду до навчання рідної мови на завершальному етапі вивчення фразеології; та процес його реалізації.

Предмет дослідження: семантичні й функціональні особливості афоризмів у мові поезій Т.Шевченка; педагогічні умови реалізації етнокультурознавчого підходу на уроках рідної мови в навчанні фразеології.

Гіпотеза дослідження: процес формування умінь і навичок учнів з афористики буде відбуватися успішно за таких умов:

  • використання етнокультурознавчого матеріалу та сучасних інформаційних технологій навчально-виховного процесу на завершальному етапі вивчення фразеології;

  • застосування особистісно-зорієнтованого підходу;

  • реалізації змістових ліній навчання української мови (мовленнєвої, мовної, діяльнісної, соціокультурної);

  • взаємодії вчителів та учнів на засадах співробітництва і співтворчості;

  • добір форм і методів роботи, що передбачають пошукову діяльність;

  • урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

Методи дослідження:

- теоретичні (аналіз і синтез досягнень з афористики; описовий метод; методи зіставлення, компонентного й дистрибутивного аналізу поетичних афоризмів);

- емпіричні (спостереження, анкетування, педагогічного експерименту);

- методи математичної статистики.

Експериментальна база: дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Криворізької загальноосвітньої школи № 57 І – ІІІ ступенів й охопила 52 учні 10-А та 10-Б класів.



7

Джерела дослідження: афористичні вислови із поетичних творів Т.Шевченка: 197 мовних одиниць, дібраних методом суцільної вибірки [І, 384с.] та 55 афоризмів зі збірки афоризмів [ІІ, 258с.].

Практична значущість отриманих результатів полягає в поглибленні наукових уявлень про афоризми й ефективність їх використання на уроках рідної мови. Основні положення й висновки роботи можуть бути використані у вузівському і шкільному курсах вивчення сучасної української мови, спецкурсах із фразеології, афористики, лігвокультурології, семінарах, при написанні дипломних і курсових робіт.

Апробація результатів: на основі проведеного дослідження зроблено доповіді на наукових студентських конференціях:

  1. «Семантика афоризмів у мові поезій Т.Шевченка» на науковому студентському лексикографічному семінарі, присвяченому М.М.Шанському (Росія, м.Смоленськ, Смоленський гуманітарний університет, секція «Проблемы сопоставления языков».

  2. «Реалізація культурознавчого підходу на уроках рідної мови» на У Всеукраїнській студентській конференції «Східнослов’янська філологія: здобутки та перспективи», секція «Навчально-виховний потенціал філологічних дисциплін».

Підготовлено до друку статтю: «Семантичні особливості афоризмів у поетичних творах Т.Шевченка» // Збірник наукових праць студентів/ за ред. Л.В.Кондрашової.- Кривий Ріг: Вид-во КДПУ, 2007.– С.231-234.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, у яких послідовно викладено питання реалізації етнокультурознавчого підходу до навчання рідної мови на завершальному етапі вивчення фразеології, висновку. Загальний обсяг роботи становить 38 сторінок.





























АФОРИЗМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ЕТНОКУЛЬТУРОЗНАВЧОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСВОЄННЯ ЇХ У ШКОЛІ



    1. Загальне поняття про афоризм як мовний знак етнокультури

Протягом століть видатні філософи, учені, письменники, державні й політичні діячі, митці культури і мистецтва були творцями багатьох афоризмів, що чітко характеризують різні сторони духовного і суспільного життя людей.

Досить невелика кількість афоризмів витримала випробування часу: Все тече, все змінюється (Геракліт), а в Т.Шевченка: Все йде, все минає (І, с.59). Багато з індивідуально-авторських афоризмів наших днів – це суспільні вислови минулих епох. Дуже часто афоризм живе як авторський, а потім стає загальновживаним у тій чи іншій сфері, а згодом знову переходить до розряду авторських. Лаконічні, змістовні, яскраві афоризми, які дійшли до наших днів, становлять не тільки велику пізнавальну цінність, а й мають значущість та актуальність на сучасному етапі.

Перші дослідження афористичного способу мислення і викладення належить Гіппократу, Ф.Бекону (ХVІІ ст.) та ін.., які розглядали афоризми в філософській царині. Першим виявив інтерес до теорії художньої форми афоризму Б.Грасіан (1648р.) у трактаті про гострий розум, а більш широкий інтерес до цього питання виник лише в кінці ХІХ – початку ХХ ст. В Англії (поч. ХХ ст.) видається книга Л.Левероля «Максими і портрети. Еволюція жанру». У Німеччині Р.Мейер у кількох своїх роботах звернув увагу на визначення афоризму та його властивості [63 , с.95].

У Росії наприкінці ХІХ – поч..ХХ ст. з’являються дослідницькі роботи з афористики. Серед них праці В.Яковлева «К литературной истории древнерусских сборников» (1893р.) М.Сперанського «Переводные сборников изречений» (1904), у яких значне місце відводиться вітчизняним афористичним творам.

Афористика– це самостійна і специфічна складова фразеології, що існує поряд з розрядами експресивно-образних та інших стійких сполук і наділена достатніми ознаками самостійної лінгвістичної категорії. Афористичні вислови становлять дуже велику й специфічну в семантичному розумінні мовну площину фразеологічного шару мови, що увійшла до всіх сфер комунікативної діяльності.

Багато важливих істин, цінні життєві узагальнення і правила людина зберігає в своїй пам’яті у вигляді афоризмів, не лише її соціально-моральний вид, а й великі соціальні класи, епохи характеризує афористика. Наприклад: Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить (І, с.23).

На сьогодні стійкі фрази широко досліджуються. Багатоаспектному їх аналізу присвячено чимало робіт (В.Архангельський, В.Виноградов, А.Кунін, Л.Скрипник, Н.Шарманова та ін.). Однак, причини їх фразеологізації не отримали достатньо глибокого висвітлення. Вона криється в особливостях їх змісту і функціонування, а саме у формах узагальненого відтворення матеріальної дійсності. З погляду семантики стійкі фрази не однорідні. Семантична різниця їх виявляється перш за все в характері узагальнення дійсності. Афоризми як відтворення закономірностей відрізняються від всіх інших стійких висловів специфікою узагальнення ними довкілля.

За характером узагальнення дійсності всі стійкі фрази поділяються на два види: 1) фрази, що узагальнюють за функцією; 2) фрази, що узагальнюють за змістом (афоризми) [17, с.5].

В змісті фраз першого типу немає узагальнення за змістом – вони виступають засобом характеристики індивідуального, оскільки функція їх вживання вказує цілу групу однорідних явищ. Функція цієї фрази в тому й полягає, що вона відноситься до багатьох однорідних випадків, фактів; в контексті ж така фраза не узагальнює.

Стійкі фрази, що узагальнюють за функцією, мають такі значення:

  1. констатація факту, випадку, що мав місце в минулому: А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали лоби (І, с.186 );

  2. вказівка на явища, які мають відбутися в майбутньому: Будем жить, людей любить, свого Господа хвалить (І, с.132 ).

Стійкі фрази, що узагальнюють за змістом, формують якусь життєву закономірність чи правило, відрізняються загальним характером свого висловлювання, вони характеризують не окремий предмет чи явище, а взагалі дають характеристику предмета чи явища як класу, типу або поняття. Отже, предмет висловлювання в цих фразах – поняття загального характеру [17,с.9 ].

Фрази, що узагальнюють за змістом, на противагу узагальнюючим за функцією, піднімаються від конкретного і одиничного до загального, від випадкового до необхідного, вони піднімаються до рівня вираження суттєвого, необхідного зв’язку, зв’язку постійного і звичайного. Випливає, що фрази узагальнені за змістом, необхідно розглядати з позиції поняття закону, закономірності й необхідності.

Афористичні фрази, які виражають закономірності, відрізняються такими особливостями, зокрема: 1) відтворюють акономірний зв’язок між явищами, що повторюються: Там тільки добре, де нас нема (І, с.93);

2) виражають загальне поняття [17, с. 7], наприклад: Єдинеє добро – твоє дитя (І, с. 87 );

Ці дві особливості фраз відрізняють їх від фраз, узагальнюючих за функцією.

С. Гаврін зазначає, що семантичний клас АВ включає за способом вираження в них закономірностей такі три різновиди:

  1. афоризми закономірності, наприклад: Любов – Господня благодать (І, с.138);

  2. афоризми поради, наприклад: Не завидуй багатому (І, с. 124 );

  3. афоризми передбачення [8, с. 8], наприклад: Буде каяття на світі – вороття не буде (І, с.247 ).

Афоризми закономірності – безпосередня форма вираження закономірних явищ. Вони розподіляються на афоризми прямої закономірності і афоризми обумовленої закономірності [17,с.9]. Афоризми, як і всі стійкі сполуки, наділені відтворюваністю, стійкістю і вживаністю. Вони засвоюються і зберігаються в нашій пам’яті тому, що в потрібний момент дають нам в готовій і доступній формі висновок, широке, цінне життєве узагальнення, для самостійного складання якого необхідним був би цілий ланцюжок висновків, а часто й талант.

Фрази, різні за формами узагальнення, різні і за характером свого творення. Фраза, яка узагальнююча за функцією – результат вияву гострої і влучної спостережливості, порівняння, гра уяви. Фраза ж, узагальнююча за змістом, потребує більш складної розумової роботи, вона будується на досвіді і є результатом узагальнення цього досвіду.

Розуміння обсягу змісту афоризму як мовної одиниці відобразилось у значній кількості у лексикографічних працях [ 4,8,17,28,30]. Але більшість з них зводиться до того, що під афоризмом розуміють стійкі фрази з узагальнювальними висновками, тобто такі ФО, які мають пізнавальну цінність, повчальний зміст в силу того, що виражають в тій чи іншій формі життєві закономірності [17, с.4]. Так, у своїх працях І.Лєхін, Ф.Петров подають афоризм як вислів, що виражає будь-яку узагальнюючу думку: для афоризму однаково обов’язкові і закономірності думки, і чіткість форми. Друга частина цього визначення формулює ознаки, що не є особливими для афоризмів: вони характерні для всіх стійких фраз.

Для ідентифікації цієї одиниці досить часто вживається термін «вислів»: афористичний вислів (АВ), індивідуально-авторський. Однак, термін «вислів» не точний для афоризму, бо під ним розуміють такі стійкі фрази, які були висловлені якоюсь історично відомою особою, але мають певного літературного походження. Виходячи саме з такого розуміння АВ, необхідно критично ставитися до визначення афоризму, яке дається в однотомному тлумачному словнику за редакцією С.Ожегова, в якому зазначено, що афоризм – це коротке, виразне висловлювання.

Спираючись на погляди наших попередників, під афоризмом розуміємо індивідуально-авторський образний вислів, який подає систему філософських, морально-етичних, естетичних узагальнень і функціонує на базі синтаксичної одиниці, наприклад: Тяжко годувати малих діток неумитих в нетопленій хаті (І, с.50).

Понятійне поле афористичних висловів передбачає витлумачення його як судження, що несе світоглядний зміст у формі художнього образу (А.Крикманн). Афоризм є особливим естетичним знаком (В.Калашник), мовним знаком культури (С.Єрмоленко).

Отже, афоризми спираються на різні рівні (моральної, ідеологічної, політичної, естетичної, тощо) свідомості, які мають певні розходження у сприйнятті навколишнього світу.



1.2. Афоризми в колі мовних одиниць

Лінгвістична ідентифікація афоризму ґрунтується на визначенні місця його серед інших мовних одиниць. У нашій роботі вважаємо за доцільне розкрити специфіку й межу афоризму, здійснюючи порівняльний аналіз з фразеологізмом, прислів’ям, крилатим висловом і реченням. З метою з'ясування мовного статусу афоризму необхідно розмежувати його сутність з іншими лінгвістичними термінами, зокрема встановити співвідношення між поняттями «афоризм», «фразеологізм», «прислів’я», «крилатий вислів», «речення».

Фразеологія – це стійке сполучення слів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення [61,с.98]. Фразеологізми характеризуються цілісністю значенням, автоматичним відтворенням у мовленні, семантичною злитістю компонентів. Більшість з них мають образне значення й використовуються як прикраса або соціальна оцінка тексту: А скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли (ІІ,с.47).

Слід зазначити, що найістотнішими рисами ФО є відтворюваність у процесі спілкування і цілісність значення. Не притаманні всім фразеологічним зворотам та не допомагають розрізняти фразеологічні й нефразеологічні одиниці мови й критерії дослівної неперекладності, незмінності складу, еквівалентності вислову, метафоричності, експресивно-емоційного забарвлення.

Дві основні ознаки ФО – надслівність і відтворюваність – іноді дають право дослідникам-лінгвістам включати до фразеологічного складу всі сталі утворення, які утримуються в пам'яті, - «від ідіом, семантично-еквівалентних слову, до прислів’їв і крилатих слів, що становлять вираз «предикативної інформації» [65,с.336]. Відмінним між поняттями «фразеологізм» і «афоризм» є те, що фразеологізм має незакінчену думку, у ньому не зазначається авторство. Афоризм, на відміну від ФО, виражається в короткій, лаконічній формі, проте у нього відсутні дві основні ознаки фразеологізму – надслівність та відтворення.

Лінгвальний статус афоризму визначається і в порівнянні АВ із прислів’ям (власне паремією). Прислів’я – це стислий народний вислів, стійкий в мові, здатний до багаторазового вживання, що має моралізаторський смисл і ритмічно організовану структуру [65,с.30]. Важливою семантичною особливістю прислів’їв є їх багатозначність. Деякі лінгвісти (у тому числі й академік В.Виноградов) не включають у розряд фразеологізмів прислів'я, приказки й крилаті слова, вважаючи, що вони по своїй семантиці й синтаксичній структурі відрізняються від фразеологічних одиниць. В.Виноградов стверджував: «Прислів'я й приказки мають структуру речення не є семантичними еквівалентами слова». Різниця між афоризмом і прислів’ям полягає у більш складній композиційно-синтаксичній будові. Лексика й синтаксис прислів’їв, в основі яких лежить народна розмовна мова, неповні або більш прості: На дерево дивись як родить, а на людину, як робить, у той час як для афоризмів характерні значно складніші синтаксичні конструкції: Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй, гарненько Богу помолися, а на громаду хоч наплюй (ІІ,с.29).

Афоризми найчастіше набувають глибокого філософського звучання, тоді як прислів’я відображають життєву мудрість народу. Порівняємо авторські афоризми і прислів’я. Семантична різниця між ними невелика. Більшість прислів’їв містить переважно морально-практичний характер, тоді як семантика афоризмів більш різноманітна, оскільки вони визначають індивідуальну манеру, погляди митців. Навіть ті дослідники, які в поняття «афоризм» вкладають широкий зміст, у процесі аналізу мовного матеріалу літературні фрази зараховують до афористики, а народні вислови – до прислів’їв. Афоризми відрізняються від прислів’їв і за джерелами їх походження. Всі вони вийшли з якогось літературного джерела або мають історично відомого автора. Наприклад: Пребезумний в серці скаже, що Бога немає (ІІ,с.7). АВ несуть відбиток, що визначає асоціації з героями того чи іншого літературного твору, з визначенням історичної постаті чи цілої епохи і часто різняться більш витонченою мовною формою. Більшість з них обмежені в сфері свого вжитку і використовуються переважно в мові преси, в спілкуванні інтелігенції, наприклад: Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє (ІІ,с.29). Велика кількість афоризмів не набувають вживаності, або вживаються лише в обмеженому середовищі і не тривалий час.

Прислів’я і афоризм з точки зору логіки, визначаються у вигляді загального судження, суб’єкт котрого – поняття загальне, що презентує предмет як цілий клас. Виходячи з цього, можна чітко розмежувати афоризм і не афоризм; прислів’я і приказку, використавши досить простий прийом: до складу підмета афоризму чи прислів’я можна підставити слово-індикатор «будь-який»,а до складу присудка «завжди», «зазвичай», не порушивши при цьому цілісності вислову. Розглянемо приклади для порівняння: (Будь-які) Діла добрих (зазвичай) оновляться, (будь-які) діла злих (зазвичай) загинуть (ІІ,с.18) - афоризм. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом – не афоризм. (Будь-яка) Пташка (зазвичай) красна своїм пір'ям, а (будь-яка) людина знанням – прислів’я . Піти до голови по розум – приказка. Однак афоризми не обмежуються лише узагальненням, а й виконують образно-виразну: Веселе сонечко ховалось в широких хмарах весняних (ІІ,с.53), емоційно-експресивну функції: Хто ж сироті завидує – карай того, Боже! (ІІ,с.57) й виконують роль лаконізації мови: Тьма і правди на землі нема! (ІІс.159). Багато АВ існують і без цих функцій , відповідно можуть бути кваліфіковані як додаткові функції, поруч з домінуючими. Саме вони допомагають виконувати основну задачу: роблять афоризм більш доступним, привабливим, зручним для запам’ятовування.

Отже, афоризм і прислів’я мають спільні та відмінні риси. Насамперед, афоризм – авторський вислів з більш складною композиційно-синтаксичною будовою на відміну від прислів’я, котре розглядається як народне надбання, в основі якого лежить розмовна мова. АВ відбивають погляди конкретного індивіда, а прислів’я носить переважно повчальний характер. Як афоризми, так і прислів’я визначаються у вигляді судження, життєвого узагальнення. Окрім цього афоризми виконують образно-виразну, емоційно-експресивну функції й виконують роль лаконізації мови. Вони можуть багаторазово повторюватися носіями мови, відділятися від імені свого автора, набуваючи народного звучання, переходити в розряд прислів’їв.

Крилаті вислови – досить поширені, влучні, образні словесні комплекси, які належать конкретному автору, твору, культурній епосі, наприклад: Лиш боротись – значить жить! (ІІ,с.56) використовуються з давніх-давен. Багато з них залишаються актуальними до сьогодні, оскільки розкривають певний моральний кодекс людства. На відміну від афоризмів, крилаті вислови завжди становлять самостійне, завершене речення. Вони можуть складатися навіть з одного слова, тоді як для АВ найменшою кількістю слів є два, наприклад: Журба не поможе ( ІІ, с.29). Афоризм, який тільки з'явився, стає «крилатим» висловом унаслідок широкої й масової відтворюваності. Крилаті вислови позначені стилістичною трансформованістю і легко вводяться в речення.

Крилаті слова не можуть бути літературно-філософським жанром, як афоризми, однак їх роль велика. У деяких випадках крилатий вислів може стати афоризмом. АВ має двочленну будову. У першій частині висловлюється думка, а в другій подається висновок. Крилате слово може виступати частиною афоризму, тобто АВ, включає в себе певне поняття. Якщо афоризм зрозумілий сам по собі, він стає крилатим висловом лише тоді, коли буде добре відома пов’язана з ним ситуація. Як і афоризми, крилаті вислови зберігають певний зв'язок із першоджерелом виникнення (літературним чи конкретно історичним). Відмінним є те, що афоризми тісно пов’язані з певною епохою, а час створення крилатих висловів не завжди можна установити.

Отже, порівнявши АВ і крилаті вислови, ми дійшли висновку, що ці мовні одиниці наділені спільними (авторство, належність певній епосі, твору) та відмінними (не кожен афоризм може стати крилатим висловом, але кожен крилатий вислів може бути афоризмом) ознаками.

Речення – це основна граматично-оформлена, інтонаційно-завершена, комунікативна мовна одиниця, у якій формується й виражається відносно самостійна думка, що відображає частину реальної дійсності й показує різні відношення повідомлюваного змісту до буття [61, с.237]. Властивою ознакою речення є предикативність. Воно є тим структурно-граматичним підґрунтям, на якому функціонує АВ. Щодо диференціації АВ за граматичним критерієм розмежовують такі структурні різновиди афоризмів:

  • АВ, еквівалентний простому реченню: Безславному тяжко сей світ покидать (ІІ, 40 );

  • АВ, еквівалентний складному реченню: Не їсться, не п’ється, і серце не бється, і очі не бачать, не чуть голови (ІІ, с.29);

  • АВ, еквівалентний надфразній єдності: Все од Бога! Од Бога все! А Сам нічого дурний не вдіє чоловік (ІІ, с.1).

Характерною відмінністю між реченням і афоризмом є те, що речення може залежати і не залежати від певного контексту. Афоризм не залежить від контексту, у ньому завжди зазначається автор, тоді як речення може існувати окремо без нього. Ці обидві мовні одиниці мають закінчену думку, інформаційну місткість (змістовність). Загальновідомо, що речення може складатися з одного слова: Весна.. В афоризмі щонайменше – два слова, наприклад: Вигострить сокиру (І,с.317)



1.3.Диференційні ознаки афоризму

Порівнявши афоризми з іншими лінгвальними одиницями, можемо установити низку категоріальних властивостей, які характерні тільки АВ, а саме:

  1. авторство;

  2. влучність;

  3. оригінальність;

  4. особливий ступінь відтворюваності;

  5. стійкість формально-граматичної структури і лексичного складу;

  6. лаконічність;

  7. виразність форми;

  8. інформаційна місткість;

  9. узагальненість;

10) незалежність від контексту

Афоризми наділені відтворюваністю, стійкістю і вживаністю. Вони в потрібний момент дають нам в готовій і доступній формі висновок, широке життєве узагальнення, розширюють духовний світ людей та формують їхні моральні погляди. АВ повчають людину, проте це повчання відбувається не механічно: у силу своєї структурної особливості – лаконічності – пробуджують читача до власного роздуму, виступаючи своєрідним каталізатором думки, прискорювачем процесу виникнення образних асоціацій. Афоризм завжди містить у собі більше значення, ніж висловлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю змісту і форми.

1.4.Основні підходи до класифікації афоризмів в сучасному мовознавстві . Система афористичних комплікативів.

Спроба науково осмислити афоризми подається в різних галузях знань, зокрема: з позиції філософії, логіки, лінгвістики, когнітології. Відтак, протягом усього періоду вивчення афористики, з'являється ряд класифікацій, які укладаються за різними принципами. Так, з позиції літературознавства (Н.Федоренко, Л. Сокольська) АВ поділяють на такі різновиди: афоризми – гасла; іронічні афоризми; патетичні афоризми; емоційні афоризми; романтичні афоризми.

За тематикою науковці поділяють афоризми на:

  1. суспільно-політичні афоризми;

  2. етичні афоризми;

  3. естетичні афоризми;

  4. життєво-побутові афоризми;

  5. філософські афоризми;

  6. педагогічні афоризми тощо[17,с.251].

Афоризми за характером побутування можна поділити на дві групи: узагальнені та вставні [17,с.252]. Вставні афоризми уведені до тексту твору. Узагальнені афоризми є самостійними. Вони часто відображають істинні погляди автора, що не можна сказати про вставні афоризми, які далеко не завжди характеризують погляд автора, нерідко належать персонажу твору й відображають його світогляд. Наявні в літературознавстві класифікації афоризмів є важливими для осмислення їх семантики і функцій у тексті.

У вітчизняному мовознавстві в останні роки з'являються праці, наприклад, Т.Радзієвської, яка розмежовує такі види АВ, як-от: нелітературний афоризм та літературний афоризм. Нелітературний афоризм, крім інших своїх характеристик, відрізняється тим, що автор враховує певний шар знання адресатної сторони, моделює свого партнера: підключає адресата до висловлювання, створює контакт комунікативних сторін і тим самим зумовлює прагматичний характер тексту. Характер комунікації залежить від співвідношення змісту афоризму та знань адресатів, а також виникнення кореляцій між ними. Афоризм, будучи мікротекстом із достатньо жорсткими рамками, може реалізувати комунікацію різних типів.

Виокремлюючи літературні афоризми, Т.Радзієвська наголошує на тому, що позиційність на тому чи іншому рівні в будові афоризму проектується в значній неоднорідності на клас афористичних текстів: його підкласи не стикуються один з одним, а вступають в опозитивні відношення. Із цим прямо пов’язана численність засобів позначення в афористиці (апокрифи, апофегми, думки, фрагменти, уривки, сентенції тощо) та складність загальної характеристики афоризму .

Із погляду формування надслівної семантики, що характеризується особливим, комунікативно важливим смислом, В.Калашник поділяє афоризми на три групи:

  1. акцентовані фрази з прямим або частково переносним слововживанням, співвідносні з простим реченням;

  2. ускладнені побудови з логічним чи образним підсиленням головної частини стверджуваного (співвідносяться з складним реченням різних типів);

  3. надфразні конструкції з синтаксичним членуванням, але внутрішньою неподільністю (складається з двох або більше речень)[29,58].

Зазначені вище структурні різновиди афоризмів мають відмінності щодо складності змісту й контекстного його представлення, але ґрунтуються на спільній семантичній основі.

З позиції сфери вживання, усі афоризми поділяються на два типи: народно-розмовні (прислів’я) і літературно-книжні. З погляду міри вживаності, вони діляться на вживані (в розмовній чи книжковій мові) і невживані (індивідуально-авторські). З погляду стійкості:

  • на стійкі;

  • змінно-стійкі;

  • нестійкі [17,с.18].

Розмежування афоризмів з позиції їх вживаності – це питання про межі фразеології. Індивідуально-авторські афоризми не наділені властивостями стійкості і вживаності, а тому не входять до фразеологічного складу, а лише приєднуються до нього ( С.Гаврін).

Поділ афоризмів за ознаками стійкості враховує перш за все ступінь їх фразеологізованості. Стійкі афоризми мають постійний лексичний склад, що робить їх відтворюваними. Нестійкі афоризми не закріплені у свідомості носієм мови, а тому їх лексичний склад для них – нестійкий.

Проміжну позицію мають змінно-стійкі афоризми, у яких одна частина фразеологізована, стійка, а інша – змінна.

Усі наведені типи АВ однорідні за своєю семантичною структурою і мовним завданням, а відтак входять до скарбниці національної культури, в єдиний арсенал мовних засобів.

Афоризми – це комплікативні сполучення слів, призначені закріпляти в мовних формулах результати пізнавальної діяльності людини (С.Гаврін). У цьому полягає їх основна функція, обумовлена певною семантичною структурою. Афористичні комплікативні сполуки, на думку С.Гавріна, утворюються засобами таких операцій:

  1. операція ототожнення сем в рамках комунікативних сполук слів (речення);

  2. операція логічної атрибуції в рамках комунікації;

  3. операція імперативації сем в рамках комунікації [17,с.21].

Особливість семантичної ускладненості афористичних сполук полягає в тому, що дві семи приходять в певні відношення, що дозволяють створити семантичну структуру, що зберігає результати пізнавальної діяльності людини. Цю структуру характеризує єдність двох моментів:

  • сема виступає в загальній формі, відтворює в когнітивній базі (ін.-дивідуальній, або національній) клас будь-яких реалій;

  • зв’язок семи, яка характеризує і яку характеризують, носить часовий характер [17,с.21].

Єдність цих двох моментів – специфічне ускладнення семантичної структури, з допомогою якої закріплюються в мовній одиниці результати пізнавальної діяльності людини.

Афористичні вислови, як ніякі інші комплікативні сполуки, утворюють дефінітивні афоризми, або афоризми – визначення. Операція ототожнення сем переслідує перш за все дефінітивні цілі: розкриття змісту семи через ототожнення з іншою семою. Визначаючи поняття, вони вказують на його місце в системі інших понять, наприклад: Любов – Господня благодать (І,с.138). На основі операції логічної атрибуції формуються атрибутивні афоризми, що розкривають якусь певну логічну ознаку суб’єкта судження.

На відміну від попереднього різновиду, атрибутивні афоризми не системно закріплюють результати пізнавальної діяльності людини, не вказують на місце певного предмета в ряду інших, наприклад: Я свою п’ю, а не кров людськую (І,с.116).

На основі операції імперативації утворюються імперативні афоризми, афоризми – поради, наприклад: Людей і долю проклинать не варт, їй Богу (І,c.136). При творенні афористичних висловів використовуються численні художньо-стилістичні прийоми, а саме: визначення (дефінітивні), парадоксальність, різноманітні фігури й тропи (для всіх різновидів АВ).

Таким чином, афоризми з позиції семантичної природи, поділяються на три типи. У нашому дослідженні ми поділяємо думку С.Гавріна щодо вказаних особливостей творення афоризмів і виділяємо у мові поетичних творів Т.Г. Шевченка такі семантичні різновиди АВ:

1) дефінітивні афоризми; 2) атрибутивні афоризми; 3) імперативні афоризми.

Отже, українська афористика – це духовна субстанція, яка зберігає оцінки діянь визначних особистостей, взаємин соціальних верств і груп в українському соціумі, стосунків між народами. Наявні в сучасному мовознавстві підходи до розуміння сутності і зазначені вище класифікаційні схеми АВ не дають можливостей в повному обсязі подати комплексний опис цих одиниць, а отже, виникає потреба звернутися до відомостей з когнітології та системи комплікативів.



1.5. Семантичні особливості афористичних висловів у мові поезій

Т. Шевченка



У мові поетичних творів Т. Шевченка виокремлюємо афоризми й розмежовуємо на семантичні різновиди відповідно до класифікації С.Гаврина [17,с.22]. Розподіляємо АВ на такі типи:

  1. дефінітивні афоризми; 2. атрибутивні афоризми; 3. імперативні афоризми.


1.4.1 Дефінітивні афоризми. Дефінітивні афоризми виникли на підставі операції ототожнення сем у складі афористичного вислову [І,с21]. Аналіз дібраного матеріалу дозволяє зробити висновок, що це найменший за обсягом тип, до якого входять лише 5 із зафіксованих нами афористичних висловлювань (5 %). Зважаючи на вище зазначене, з поміж цього типу афоризмів ми не виділяємо семантичних підгруп. Наприклад: Москалі – лихі люди, лихо роблять з вами (І,с.185); Усі на сім світі – і царята, і старчата – адамові діти (І,с.104); Слав’яне! Слав’яне! Славних прадідів великіх правнуки погані (І,с.154); …Обличитель жестоких людей неситий (І,с.319); Село на нашій Україніненаче писанка село (І,с.187).

У першому афоризмі описується лиха вдача москалів, які можуть зруйнувати долю дівчат, покинути їх на призволяще з дитиною на руках. Автор застерігає від стосунків з москалями, розкриває долю жінки-покритки, яка стала об’єктом осуду серед людей, від якої відцуралися, навіть, близькі люди.

У другому з наведених висловів говориться про швидкоплинність людського життя, незалежно від чину, матеріального становища, людських якостей. Після смерті люди стають «адамовими дітьми», рівними між собою. Т.Шевченко заставляє людей задуматися над сенсом свого життя.

Третій афоризм розкриває авторський осуд рабства, а вжите протиставлення «славні – погані» підсилює обурення покірністю народу, відсутністю протистояння гніту, боротьби за вільне життя. В афоризмі …Обличитель жестоких людей неситих (І,с.319) Т.Шевченко дає характеристику борців проти гноблення. Саме так автор звертається до письменниці в поезії «Марку Вовчку».

У наступному з наведених афоризмів поет змальовує красу українського села. Вжите порівняння «село , неначе писанка» підсилює сприйняття краси, уяву читача в противагу тяжкого нужденного життя людей. Автор стверджує, що ця краса заспокоює серце, радує душу, дає відпочинок.

Отже, дефінітивні афоризми – це афористичні вислови, що виникли на підставі операції ототожнення сем і закріплюють результат пізнавальної діяльності людини і визначають конкретну властивість чи ознаку суб’єкту дослідження. Це найменший за обсягом тип (5 % від усієї кількості висловлювань).


      1. Атрибутивні афоризми. Атрибутивні афоризми виникли на основі операції логічної атрибуції. Аналіз дібраного матеріалу дозволяє робити висновок, що ця група є найчисленнішою і включає в себе 74 мовні одиниці (70 % з усієї кількості авторських висловлювань). Усі ці афоризми розкривають певну логічну ознаку предмета. За функціонально-семантичними особливостями поділяємо атрибутивні афоризми на такі вислови, у яких вміщене значення «філософські істини», «краса та доля України», «рабство», «взаємостосунки між народами», «віра в Бога», «сенс людського життя», «кохання, материнство», «сила слова».

Атрибутивні афоризми зі значенням «філософські істини» розкривають сенс людського життя, вказують на невблаганну плинність часу. До атрибутивних афоризмів зараховуємо ислови типу: І нема тому почину, і краю немає (І,с.104); Все йде, все минає (І,с.59); Не вмирає душа наша, не вмирає воля (І,с.149).

Зміст першого афоризму розкривається за допомогою прийомів тавтології (нема; немає), антонімів (почину, краю). В ньому розповідається про те, що земля повита красою, починається новий день і ніхто і ніщо не може змінити оточуючий світ.

У другому афоризмі автор стверджує, що плинність часу не підлягає поясненню навіть наймудріших людей. Одні явища з’являються, інші відходять і цей процес у природі нескінченний.

Третій афоризм розкриває стійкість людських поглядів і переконань. Як скрутно не було б людині, які б сили не гнобили і примушували підкоритися, сильна людина зможе протистояти, відстояти власну точку зору, незалежність поглядів та вчинків. Риси сильної людини, що несе світло іншим, уособлюється в образі Прометея.

До атрибутивних афоризмів із семантичним значенням «краса України» належать авторські висловлювання типу: Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна (І,с.230); Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно… (І,с.169); Кругом поле, як те море, широке синіє (І,с.132); На нашій – не своїй землі (І,с.117); Все гине – слава не поляже (І,с.52).

У першому афоризмі говориться про те, що Україна – найкращий куточок на землі. І де б не була людина, яких не бачила б див, рідний куточок, рідна домівка завжди буде залишатися найкращою. Для Т.Шевченка ж Україна – це його життя. Сутність другого афоризму полягає у прославленні краси, величі рідного краю. Для розкриття своїх почуттів автор використовує епітети (лани широкополі), однорідні іменники, що вказують на багатство всього, що можна охопити оком. У четвертому з наведених висловів Т.Шевченко змальовує неповторну красу безмежного поля, використовуючи порівняння (поле, як море), переносить ознаки моря на зображення поля (широке синіє). П’ятий АВ не тільки змальовує славну Україну, а й передає переживання поета відносно подальшої долі країни. Скрутне становище людей під гнітом рабства лякає, заставляє задуматися, пробуджує до протесту. Лише сильний, волелюбний народ зможе піднятися з такого ярма. Автор наголошує, що він переймається лише долею України, для нього це головне. Шостий афоризм підкреслює значення славних вчинків українців, які живуть у спогадах людей, підіймають дух, придають впевненості у завтрашньому дні, зміцнюють морально і загартовують фізично. АВ побудований засобами протиставлення.

Виокремлюємо семантичну групу атрибутивних афоризмів із значенням «доля народу», наприклад: В тім гаю, у тій хатині, у раю я бачив пекло (І,с.296); Гинуть, гинуть у ярмах лицарські сини (І,с.230); Мужицькі душі аж пищать (І,с.185); Земля плаче у кайданах, мов за дітьми мати (І,с.134); Кругом неправда і неволя, народ засмучений мовчить (І,с.54).

У першому вислові поет контрастно зображує красу та велич рідного краю в противагу тяжкій долі поневоленого народу. Наведений афоризм готує нас до сприйняття жорстокої дійсності, де люди мруть на панщині, а діти «мов мишенята» шукають пристану поміж людей. Він віддзеркалює авторське бачення світу.

У другому афоризмі, використовуючи прийом тавтології (гинуть, гинуть), Т.Шевченко зображує безвольне життя народу, що пропадає у панському ярмі, нагадує, що предки українців «славні лицарі» і не годиться «дивитись, плакать і мовчать». А німа покора – найстрашніше лихо, яке може спіткати народ. І лише позбувшись рабства, можна оцінити справжню красу і неповторність України.

Третій афоризм розкриває як фізичний, так і духовний стан бідних людей. Використовуючи дієслівні метафори, побудовані на переносному вживанні найменувань різноманітних дій і процесів, автор показує глибину людських страждань.

Четвертий і п’ятий АВ підкреслюють покору поневоленого народу, суспільну несправедливість. Для змалювання жорстокої дійсності використовуються порівняння (земля плаче, мов мати), метафори (земля плаче). Автор показує власну позицію відносно існуючого ладу, співчуває поневоленому народу.

Атрибутивні афоризми із значенням «осуд рабства» представлені наступними висловами: А онуки? їм байдуже – панам жито сіють (І,с.59); А братія мовчить собі, витріщивши очі, мов ягнята (І,с.105); Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє (І,с.108).

У першому з наведених висловів реалізується такий смисл: нащадки славного козацького роду зрадили своїх дідів і безсоромно прогинаються під панським гнітом, їм байдужа доля України, вони покірно працюють на панів. Автор засуджує сліпу покору, закликає до протесту.

У другому афоризмі, за словами І.Франка, дрібна «братія» не хоче й не сміє навіть заборонити гнобителям створювати «нові петлиці та муштри ще новіші». «Нехай, – кажуть, - може, так і треба» (І.Франко «Темне царство»).

Т.Шевченко розглядає «отечество» у розумінні поневолювачів, засуджує і висловлює власне обурення з приводу того, що народ схожий на ягнят, мовчить і покірно виконує панські вказівки. А панам того і треба «а з люду сердешного точать кров, як воду».

У наступному АВ суть розкривається за допомогою порівняння: «люди, як лози», метафори, де властивість верби гнутися переноситься на людей. Автор підкреслює відсутність в простого народу власної точки зору, переконань, поваги до себе. Таким чином, атрибутивні афоризми семантичної підгрупи «осуд рабства» відображують позицію автора щодо покори поневоленого народу.

АВ, що відносяться до «взаємовідносин між народами», відображуються наступними афоризмами: Це той Перший, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову – сиротину (І,с.113); І брат з братом обнялисянавіки і віки, і потекли в одне море слов’янські ріки (І,с.138); Довелося випить з московської чаші московську отруту (І,с.78).

У першому вислові поет іронічно переінакшує напис на пам’ятнику: «Петру Первому – Екатерина Вторая». Вказує, що український народ поневолювався Російською імперією, засуджує владу російських царів, які один за одним грабували, знущалися над українським народом, адже за часів кріпаччини поміщик мав право продавати, вимінювати на речі, програвати в карти й пропивати кріпаків. А царська Росія тільки ускладнювала долю поневолених людей. У другому з наведених висловів автор розкриває процес єднання слов’янських народів, стверджує могутність такого єднання, де люди пліч-о-пліч будуть відстоювати право на вільне життя, боротися за правду.

Отже, атрибутивні АВ, що являють собою підгрупу «взаємовідносин між народами» розкривають долю поневоленого народу та вбачає щасливе життя України в єднанні братніх народів.

До тематичної підгрупи атрибутивних афоризмів із значенням «віра в Бога» зараховуємо вислови типу: Не нам діла Твої судить, о Боже наш великий (І,с.341); Боже милий! Як хочеться жити і любити твою правду, і весь світ обняти (І,с.142).

У першому афоризмі Т.Шевченко не дає оцінки Богові: не засуджує і не схвалює його, а стверджує, що судити про його діла не може. Адже важко схвалювати Бога, коли люди плачуть у ярмі, діти скитаються попідтинню, а Всевишній нічого не робить, щоб зарадити людям.

Другий афоризм побудований у вигляді мрії. Автор використовує звертання, щоб уточнити об’єкт, який може задовольнити потреби і бажання «жити і любити твою правду». Словосполучення «твою правду» наводить на думку, що в народу своя правда, а в Бога своя. І ці правди суттєво різняться між собою.

Отже, проаналізовані афоризми розкривають ставлення до Бога, не втрачаючи надії на краще життя тощо.

Наступну підгрупу атрибутивних афоризмів зі значенням «сенс людського життя» представляють вислови типу: У всякого своя доля і свій шлях широкий (І,с.104); Тяжко в світі жить, як нікого любить (І,с.187); Багатий не знає ні приязні, ні любові (І,с.124).У першому прикладі автор пише про те, що кожна людина має свій шлях, свою долю, а як пройти цей шлях вирішує сама людина. Все залежить від її світобачення, поставленої мети, життєвої позиції, ціннісних пріоритетів. Кожна людина має свою долю, але тільки слабкі підкоряються долі, а сильні змінюють її.

У другому з наведених висловів автор стверджує, що тяжко жити, якщо поряд немає людини, яку кохаєш, для якої живеш, заради якої здатен віддати власне життя. Сила ж справжніх почуттів здатна творити дива, пробуджувати думки, надихати на певні вчинки. Біда, яка спіткає таку людину ділиться навпіл, а радість примножується вдвічі.

В наступному з наведених афоризмів Т.Шевченко застерігає людей від заздрощів, вказуючи на те, що багаті люди не мають «ні приязні, ні любові», все що вони мають, купується за гроші. Письменник закликає дивитися «кругом себе». Адже ніхто щасливим повністю не буває. Любов, славу, приязнь не купиш.

Отже, проаналізовані афоризми даної підгрупи визначають сенс людського буття, розкривають життєві цінності.

Семантичний різновид атрибутивних афоризмів із значенням «кохання, материнство» включають в себе такі комплекси: Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим (І,с.272); Світ, бачся, широкий, та нема де прихилитися в світі одиноким (І,с.179).

Сутністю першого з наведених висловів є прославлення материнства. Автор висловлює власну точку зору, власне бачення невід’ємного материнського почуття. У другому афоризмі даної підгрупи зазначається, що яким би не був широкий світ, одинокій людині немає в ньому місця. Поет застерігає дівчат не випробовувати долі, щоб потім не розплачуватись життям за свої вчинки.

Останній різновид атрибутивних афоризмів представляють наступні вислови зі значенням «сила слова»: Ну, щоб, здавалося, слова … слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива як їх почує (І,с.220); Знать, од Бога голос той, і ті слова (І,с.221); Возвеличу малих отих рабів німих! А на сторожі коло їх поставлю слово (І,с.318).

Перший із зазначених АВ уславляє силу художнього слова. А.Малишко зазначав: «є люди іншого ґатунку, як ніби всім своїм єством народжені для цього великого діла … І в цьому слові розмовляють люди, птиці і дерева …». Другий афоризм перекликається з першим. В ньому стверджується, що лише талановита людина здатна донести до людей свої ідеї, підняти їх дух тощо. У наступному з наведених афоризмів підкреслюється, що авторське слово завжди буде стояти на захисті «малих отих рабів німих».

Дана підгрупа атрибутивних афоризмів розкриває силу художнього слова. Таким чином, афористичні вислови, що виникли на основі операції логічної атрибуції і розкривають певну логічну ознаку об’єкта судження, визначаємо як атрибутивні. Це найпродуктивніша група афоризмів (70 % від усієї кількості дібраних висловлювань). Вони диференціюються за такими полями: «філософські істини», «краса України», «доля народу», «осуд рабства», «взаємостосунки між народами», «віра в Бога», «сенс людського життя», «материнство», «сила слова».

1.4.3 Імперативні афоризми. Імперативні афоризми виникли на основі операції імперативації двох сем у межах одного вислову [17,с.22]. Це друга за численністю група афоризмів, яка становить 25% від загальної кількості проаналізованих мовних одиниць. За семантичними особливостями імперативні афоризми поділяємо на такі вислови, в яких вміщено значення «заклику до боротьби », «віра», «доля», «образ ниви».

Імперативні афоризми із значенням «заклик до боротьби» розкривають авторське бачення складного становища кріпосного люду і переконання в тому, що лише шляхом боротьби можна отримати очікувану свободу, наприклад: Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись (І,с.59); Поховайте та вставайте, кайдани порвіте (І,с.169). Автор закликає поквитатися, покарати поневолювачів, щоб ті задумались над своїми вчинками.

АВ, що становлять підгрупу із значенням «віра» представлені наступними висловами: Боріться – поборите, вам Бог помагає (І,с.149); Людей і долю проклинать не варт, їй-Богу (І,с.136).

У першому з наведених висловів вказується те, що коли народ піднімається на боротьбу, то і Бог їм в цьому допоможе, а одними лише молитвами про світле майбутнє нічого не зміниш. Автор ще раз переконує, що доля людини залежить від неї самої, не відкидаючи при цьому віри в Бога. У наступному афоризмі поет, керуючись «підтримкою» Бога, радить не проклинати людей і долю.

У імперативних АВ наступної підгрупи «доля», наприклад: А подивися та спитай, що там твориться у тім раї (І,с.296), говориться про «райське життя» і Т.Шевченко радить подивитися, що робиться у тім раї, де люди мучаться, плачуть живучі, де нужденне життя, тяжка праця загонить людей у могилу, примушує все життя працювати у наймах тощо.

У другому афоризмі Т.Шевченко ще раз наголошує, що чекати волі нічого. Метафора «вона заснула» вжита в даному вислові для підсиленого впливу на читача. Процес сну, з яким асоціюється спокій, бездіяльність, безтурботність переноситься на «волю». І вказується, що приспав її цар Микола.

Отже, вищезазначені імперативні АВ розкривають тяжку долю злиденного поневоленого народу, даються авторські поради з приводу даного питання.

Наступну групу імперативних афоризмів із значенням «образ ниви» представляють такі вислови: Орися ж ти, моя ниво (І,с.341); Радуйся, ниво моя, неполитая (І,с.320). У першому афоризмі поет долю власної ниви співвідносить з волею. Він передає прагнення і бажання людей працювати на власній ниві, будучи вільними. А без свободи ця нива убога. Т.Шевченко зазначає, що цими химерними словами дурить сам себе, але переконаний, що краще так, ніж нарікати на Бога. Автор звертається до ниви, як до живої істоти, від якої залежить все його життя. У другому АВ образ зеленої, квітучої ниви виступає у ролі господнього дива, яке побачать «люди темні» і визволяться, а лодії будуть покарані. А поки що лунає заклик до ниви, до цього дива, а люди чекають на суд Божий.

Отже, розглянуті імперативні афоризми містять поради, дозволяючи кожному з нас обрати правильний життєвий шлях, знайти правильні аргументи, щоб відстояти власну точку зору. Віра ж у Бога надихає людей, але не здійснює вчинки. Ми маємо усвідомлювати реалії життя, визначати своє місце в ньому та скеровувати власні дії на досягнення поставленої мети.

Дослідивши афоризми поетичних творів Т.Шевченка, ми, відповідно до класифікації С.Гавріна, розподіляємо їх на три типи: дефінітивні, атрибутивні, імперативні.

Дефінітивні афоризми утворилися на підставі операції ототожнення сем у складі одного вислову. Це найменший за обсягом тип АВ (5 % від загальної кількості дібраних афоризмів), тому ми не виділяємо підгруп.

Атрибутивні афоризми розкривають певну ознаку об’єкта образного, повчального судження. Це найпродуктивніша група афористичних висловів (70 % від усієї кількості афоризмів). За функціонально-семантичним значенням ми диференціюємо афоризми за такими полями: «краса України», «доля народу», «осуд рабства», «взаємостосунки між народами», «віра в Бога», «сенс людського життя», «кохання, материнство», «сила слова».

Отже, імперативні афоризми містять поради, побажання, вказівку до дії. Це другий за кількістю АВ тип. Його продуктивність становить 25 % за своєю семантикою . Імперативні афоризми поділяються на групи зі значенням: «заклик до боротьби», «віра», «образ ниви», «доля».


1.6. Афоризми в аспекті етнокультурознавчого підходу до навчання рідної мови.

Кожний народ через свою рідну мову й національну систему виховання продовжує себе в дітях, генерує етнічний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну культуру, здобутки етнопедагогіки. Українська національна школа – це навчально-виховний заклад з українською мовою навчання, діяльність якого ґрунтується на широкому використанні культурно-історичної спадщини, традицій українського народу та орієнтується на перспективу розвитку її духовного й інтелектуального потенціалу.

Важливим фактором фіксації досвіду етносу виступає вітчизняна афористика як складова фразеології, предметом дослідження якої є опис етимології, етнолінгвістичних витоків цих мовних одиниць.

Шкільна програма з української мови 5-12 класи (за редакцією Л.В.Скуратівського) передбачає вивчення цього матеріалу в 5 кл. та поглиблення, систематизації знань у 10 кл. в розділі «Лексика. Фразеологія.» (відповідно – по 4 та 2 години), адже мета, зміст, методи та засоби формування в учнів лексикографічних та фразеологічних умінь і навичок підпорядковано спільній меті – удосконаленню комунікативних умінь і навичок у процесі активної мовленнєвої діяльності. У середніх і старших класах під час усвідомлення цієї теми варто звернути увагу учнів не лише на власне мовні особливості афоризмів, а й їхній культурологічний компонент і практичне спрямування.

Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів полягають у вмінні пояснювати походження, значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів; умінні добирати афоризми, виходячи з контексту; визначати їх роль і доречність використання у текстах і власних висловленнях.

Мова зберігає і передає з покоління в покоління лише ті афоризми, які прямо чи опосередковано співвідносяться з еталонами, стереотипами національної культури. Йдеться не просто про культуру, а й про характерні мовні засоби, що відтворюють цю культуру.

Проблеми лінгвістів, етнографів не обходять і дидактів, які розглядають різні способи використання афористичного фонду в навчальному процесі, оскільки це нерозривно пов’язано з пізнанням історії народу, акумулюванням фонових країнознавчих відомостей. Ставлячи за мету вироблення мовного відчуття, звичку мислити мовою, учитель має привчати школярів користуватися мовним кодом свідомо. Учні усвідомлюють, що за допомогою цих мовних одиниць формується культурна пам'ять носіїв мови і розширюються обрії світобачення при вивченні чужої мови.

В основі внутрішньої форми афоризма лежить образне сприймання, що ґрунтується на осмисленні буття, традицій, звичаїв, обрядів, емоційно-почуттєвої цілісності «української душі»та передбачає процес переосмислення, перекодування первісного образу.

Їх тісний зв'язок з національною психологією й реаліями національної культури, емоційно-експресивна забарвленість допомагають розширити межі культурної пам'яті. Учнівські вміння бачити, адекватно розуміти й відповідно оцінювати словесні формули – шлях до пізнання ними ментальності, духу народу через його мову. Як знак національної культури, національно-культурний компонент афоризму для носіїв іншої культури потребує коментування щодо походження, сфери вжитку тощо.

Крилаті вислови : Нам пора для України жить.( І.Франко), Без мови в світі нас – нема! (Т.Шевченко), У сонця є один недолік: воно не може бачити саме себе. ( Сократ), прислів’я: на дерево дивись, як родить, а на людину, як робить, паремійний фонд українців у шкільній практиці розглядаються як різновиди фразеологічних одиниць. Наше зацікавлення становлять афористичні вислови, які широко відображені в художній літературі й афоризми, що найбільш виразно постають у творчості Т.Шевченка. Вони повчають людину, пробуджують її до власного роздуму, виступають своєрідним каталізатором думки. Гранична економія слів, яскрава образність роблять афоризми справжніми шедеврами, які навчають мислити і разом з тим говорити.

Використання афоризмів Т.Шевченка на уроках рідної мови сприяє глибокому засвоєнню учнями явищ минулого й сучасного, котрих немає в інших національних культурах; відтворенню звичаїв, традицій, елементів побуту, історичних подій, інших явищ, притаманних вітчизняній духовній скарбниці.

Проілюструємо це на індивідуально-авторських висловах , які через свою поза часовість, узагальненість, генералізованість виступають однією з ознак нації, зокрема, в афоризмах, в яких ідеться про:

  • Долю людини: Люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє (ІІ,с.436);

  • Бога. Віру: Ми віруєм твоїй силі і духу живому (ІІ,с.30);

  • Родину: І буде варт на світі жить, як матимеш кого любить (ІІ,с.51);

  • Суспільство. Націю. Державу: Україно, Україно! Ненько моя, ненько! Як згадаю тебе, краю, заплаче серденько(ІІ, с.46);

  • Історію України: Тяжко-тяжко мені стало, так, мов я читаю історію України. (ІІ, с.423);

  • Національну неволя. Кріпацтво: Тяжко! Важко! Кат панує, а їх не згадають(І,с.243);

  • Мистецтво й природу: Кругом поле, як те море широке, синіє (ІІ,с.18);

  • Поезію. Літературу. Мову: жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах і ми ,читая , оживаєм і чуєм Бога в небесах (ІІ, с.41).

Для сприйняття афоризмів слід володіти семантикою, розуміти контекст. За цієї умови естетично-емоційний заряд мовного знака культури сприймається адекватно, а відповідно як засіб образно-емоційної культурної пам'яті формує мовну, країнознавчу, комунікативну компетенцію у процесі вивчення мови.

Українська афористика – це надзвичайно цінна історична пам'ятка вітчизняної культури, джерело її збагачення й відображення місцевого колориту життя і побуту українців, барвистості і розмаїтості змістових барв рідного слова.

Сучасна методика викладання української мови вимагає від учителя використання ретельного добору матеріалу, зокрема, афористичних висловів, які стимулювали б словесне самовдосконалення школярів, викликали загальний інтерес, спонукали до творчості, учили б учнів шанувати рідне слово, горнутися до всього національного, пишатися тим, що вони українці.

Таким чином, уміле використання на уроках української мови невичерпно багатого культурознавчого матеріалу допомагає учням не тільки глибоко оволодіти програмовим матеріалом, а й дає можливість репрезентувати культуру свого народу, його традиції, звичаї, обряди, вірування у процесі стереотипізації етнічних уявлень про людину, її довкілля і внутрішній світ; визначати закономірності знакової переінтерпретації у фразеосистемі культурних кодів українського етносу; виявляти ціннісні орієнтації етнічної спільноти.












Висновки

Лінгвістичний аналіз поетичних афоризмів Т.Шевченка дозволяє нам зробити такі висновки:

1. Під афоризмом ми розуміємо стисле, влучне, глибоке й завершене за змістом, висловлювання повчального характеру, що належить конкретному автору і функціонує на базі речення: Іскра вогню великого, тліє, не вгасає (І,с.83).

2. Афоризм має ряд власних диференційних ознак, які відрізняють його від інших мовних одиниць. Він характеризується визначеним авторством, влучністю, оригінальністю, особливим ступенем відтворюваності, стійкістю формально-граматичної структури і лексичного складу, лаконічністю, виразністю форми, інформаційною насиченістю, узагальненістю.

3. Поетичні твори Т.Шевченка містять в собі велику кількість афоризмів, різноманітних за своєю семантичною спрямованістю. Аналіз і класифікація поетичних афоризмів Т.Шевченка дозволила змоделювати їх на основі семантичних особливостей такі типи:

  • дефінітивні афоризми (5%);

  • атрибутивні афоризми (70%);

  • імперативні афоризми (25%).

4. Під дефінітивними афоризмами ми розуміємо такі афоризми, що виникли на основі операцій ототожнення сем у складі АВ. Вони закріплюють результат пізнавальної діяльності людини та визначають властивості об’єкта дослідження. Зазначена група є найменшою за обсягом (5 % від загальної кількості). Зважаючи на вище вказане, ми не виділяємо серед них тематичних підгруп.

Атрибутивні афоризми (70 % від дібраних нами АВ) – найпродуктивніші вислови, що виникли на основі операції логічної атрибуції і які розкривають певну ознаку суб’єкта судження. Вони поділяються на такі тематичні групи: «філософські істини», «краса України», «доля народу», «осуд рабства», «міжнаціональні взаємини», «віра в Бога», «сенс життя», «кохання, материнство», «сила слова».

Імперативні афоризми – це афоризми, що виникли на основі операції імперативації двох сем в межах одного вислову. Друга за продуктивністю група (становить 25% від усього відібраного мовного матеріалу). Вище зазначені афоризми поділяємо на такі групи: «заклик до боротьби», «віра», «доля», «образ ниви».

5. Афоризми розширюють духовний світ людей і формують їх моральні погляди, повчають людину, пробуджуючи її до власного роздуму, виступаючи своєрідним каталізатором думки, прискорювачем процесу виникнення асоціацій та ідей.

6. Ми розглядаємо афоризм як репрезентант етнокультурознавчого підходу у навчанні фразеології. Доцільне використання на уроках української мови цих мовних одиниць допомагає учням не тільки глибоко оволодіти програмовим матеріалом, а й дає їм можливість формувати національну свідомість, що поглиблює процес етнічної соціалізації кожного індивідума; виявляє ціннісні орієнтації української спільноти.

7. Проведений аналіз афоризмів у поетичних творах Т.Шевченка засвідчує специфіку творчої манери, ідіолекту письменника, продукування яких підпорядковано інтенціям автора. Функціональний аспект АВ ґрунтується на об’єктивізації сучасної Т.Шевченкові навколишньої дійсності, виразному змалюванні персонажів, вираженні суспільного життя й духовної культури українського народу.

Афористика поетичних творів Т.Шевченка є різноманітною і за семантичною будовою, і за функціональною спрямованістю. Вона становить широкий матеріал для дослідження, що дає можливість розкрити багатство словника письменника.







Краткое описание документа:

     Одним із пріоритетних напрямків сучасної етнолінгвістики є вивчення мовних одиниць шляхом фактичного засвоєння культурно-історичних надбань народу, що розкривають шляхи й засоби збереження генетичної спадковості й етнічної особистості. В її основі – репрезентація української мови як геніального творення розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців; мови як царини сім'ї, роду й нації. Такий підхід до вивчення рідної мови сприяє прищепленню молодому поколінню поваги до народного слова через широке використання фразеологічного фонду, що постає не тільки окрасою мови, а й виразником її змісту.

Автор
Дата добавления 15.01.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров871
Номер материала 301509
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх