Инфоурок / Другое / Научные работы / Дослідницька робота "Домашнє насильство: соціально-педагогічний та правовий аспекти" (студентська науково-практична конференція)
Обращаем Ваше внимание: Министерство образования и науки рекомендует в 2017/2018 учебном году включать в программы воспитания и социализации образовательные события, приуроченные к году экологии (2017 год объявлен годом экологии и особо охраняемых природных территорий в Российской Федерации).

Учителям 1-11 классов и воспитателям дошкольных ОУ вместе с ребятами рекомендуем принять участие в международном конкурсе «Я люблю природу», приуроченном к году экологии. Участники конкурса проверят свои знания правил поведения на природе, узнают интересные факты о животных и растениях, занесённых в Красную книгу России. Все ученики будут награждены красочными наградными материалами, а учителя получат бесплатные свидетельства о подготовке участников и призёров международного конкурса.

ПРИЁМ ЗАЯВОК ТОЛЬКО ДО 15 ДЕКАБРЯ!

Конкурс "Я люблю природу"

Дослідницька робота "Домашнє насильство: соціально-педагогічний та правовий аспекти" (студентська науково-практична конференція)



Московские документы для аттестации!

124 курса профессиональной переподготовки от 4 795 руб.
274 курса повышения квалификации от 1 225 руб.

Для выбора курса воспользуйтесь поиском на сайте KURSY.ORG


Вы получите официальный Диплом или Удостоверение установленного образца в соответствии с требованиями государства (образовательная Лицензия № 038767 выдана ООО "Столичный учебный центр" Департаментом образования города МОСКВА).

ДИПЛОМ от Столичного учебного центра: KURSY.ORG


Выберите документ из архива для просмотра:

Выбранный для просмотра документ Досл_дницька робота.docx

библиотека
материалов

71






























































ВСТУП


Актуальність теми дослідницької роботи полягає у тому, що насильство у сім’ї – це соціальне явище, яке відноситься до однієї з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Проблема викорінення насильства в сім’ї є актуальною для нашої країни і кожного громадянина, оскільки її суть у порушенні прав людини і прав члена родини у сім’ї. Сім’я повинна бути «колискою демократії», а не насильства, надавати безпеку, затишок, радість, наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умови відсутності у ній насильства будь-яких видів і проявів.

В Україні проблема насильства в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціології, психології, соціальної педагогіки, соціальної роботи. Однак, сучасна практика щодо попередження й подолання сімейного і батьківського насильства свідчить про концептуальне осмислення цього питання на науковому й державному рівнях. Доказом цього є прийняття законодавчої бази і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства у родині.

Останнім часом в Україні активізувалася робота з попередження насильства в сім'ї як на державному рівні, так і зусиллями громадських організацій. Про це свідчать приклади розробок, впровадження і реалізації превентивних навчальних тренінгових програм із захисту прав жінок і дітей, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових), роз’яснювальна робота серед батьків, працівників правоохоронних органів.

Однак дії різних установ та організацій доволі часто не скоординовані, спрямовані переважно на реалізацію специфічних, суто відомчих завдань, що значно знижує ефективність роботи.

За офіційними даними, насильство в сім’ї – досить поширене явище в Україні і посідає одне з перших місць серед всіх видів проявів негативної поведінки людини. Певні насильницькі дії одних членів сім’ї по відношенню до інших членів сім’ї кваліфікуються як злочинні. Статистика показує, що 30-40% всіх насильницьких злочинів відбувається в сім’ї. Гострота цієї проблеми свідчить про соціально нездорову моральну сімейну атмосферу.

Дослідженням явища насильства у сім’ї займалися науковці В.Гончаров, М.Остащенко, В.Степовик, А. Антонова, Л. Альперн, Є. Казакова, А. Бесєдіна, О.Білова, В.Бондаровська, М.Вовчик-Блакитна, В.Захожа, З.Зайцева та інші.

Проблеми профілактики та подолання наслідків насильства у сім'ї вивчають О. І. Грабська, Т.Журавель, Н.Коробченко, В.Кузьміна, К.Левченко, О.Мурашкевич, О.Нікітіна, Н.Осухова, Г.Роменський, О.Сафронова, О.Сидоренко, О. Шинкаренко та інші.

Аналіз філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури щодо питання профілактики насильства в сім'ї показав, що, з одного боку, існує значна кількість наукових досліджень щодо змісту, форм, методів профілактики насильства у сім’ї, а з іншого, залишаються недостатньо розробленими у науковій літературі питання щодо розуміння відповідальності, обов’язків пов’язаних з батьківством, уявлення про виховання дитини в сім’ї, сприяння її здоровому розвитку.

Таким чином, можна стверджувати, що проблема попередження й подолання сімейного насильства на сьогодні є досить актуальною і це зумовлює гостру потребу її вирішення на рівні теорії та практики соціальної роботи.

Вищезазначене зумовило вибір теми дослідницької роботи: «Домашнє насильство: соціально-педагогічний та правовий аспекти».

Об’єкт дослідження – жертви домашнього насильства, а саме жінки і діти.

Предмет дослідження – особливості соціальної профілактики домашнього насильства.

Мета дослідження – проаналізувати домашнє насильство як соціальну проблему, теоретично обґрунтувати необхідність соціальної профілактики жертв домашнього насильства, розробити та експериментально перевірити програму профілактики домашнього насильства, зокрема батьківського.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення наступних завдань дослідження:

1. Дати визначення терміну «домашнє насильство», визначити його види та особливості.

2. Виявити сучасні науково-теоретичні підходи до проблеми домашнього насильства.

3. Проаналізувати соціально-психологічні характеристики жертв домашнього насильства.

4. Розкрити сутність, зміст та методи соціальної профілактики жертв домашнього насильства.

5. Здійснити аналіз провідних стратегій захисту від домашнього насильства.

6. Розробити та експериментально перевірити програму профілактики домашнього насильства, зокрема батьківського.

Методи дослідження. В процесі дослідження використовувався комплекс методів, адекватних предмету, меті та поставленим завданням: теоретичні – аналіз наукової літератури для з’ясування змісту базових понять дослідження; систематизація, типологізація, порівняння, класифікація, узагальнення для обґрунтування сутності профілактики батьківського насильства; емпіричні – діагностичні (анкетування, тестування, бесіди, фокус-групи), соціально-педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний етапи) для вивчення стану досліджуваної проблеми та перевірки ефективності розробленої програми; статистичні – методи математичної статистики для одержання кількісно-якісної характеристики результатів дослідження.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дослідницька робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та 5 додатків. Загальний обсяг роботи – 72 сторінки, із них основного тексту – 63 сторінки. Робота містить 5 таблиць та 4 рисунка. Список використаних джерел складається з 41 найменування.





РОЗДІЛ 1


ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА


1.1. Поняття, види та особливості домашнього насильства


Домашнє насильство – це такі дії одного члена сім'ї стосовно іншого, які порушують конституційні права та свободи людини, наносять їй моральну шкоду, а також шкоду її фізичному чи психічному здоров'ю.

Фізичне насильство – нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання – від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство – це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою [37].

Сексуальне насильство чи спокуса – використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб [39].

Психічне (емоційне) насильство – постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх замінюють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків. Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити) насилля. Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. Її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються [38].

Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію; свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном; позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги [33, с.20-23].

Отже, окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив його подолання. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв домашнього насильства, що включав би форми та методи роботи і стратегій допомоги потерпілим від насильства.

Аналіз джерел свідчить, що, на відміну від інших типів насильства, домашнє насилля має свої особливості:

це не одноразова дія, це процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника;

якщо насильство виявилось в сім’ї хоч один раз, воно обов’язково повториться;

це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію зростання;

це насильство між особами, які є, як правило, залежним одним від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.

На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих затрат. Інші, ненасильницькі методи,вимагають значних зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способу спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство [40].

Підсумовуючи, можна сказати, що реакція як суспільства, так і поліції на випадок домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно жертви, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м’якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб.


1.2.Сучасні науково-теоретичні підходи до проблеми насильства


На сучасному етапі не існує єдиної думки щодо першопричини домашнього насильства. Науковцями свого часу було запропоновано безліч теорій і стратегій – від наявності психічних порушень до впливу соціокультурних цінностей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між послідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну зумовленість. Психологи встановили особливу роль у зростанні насильства таких психічних факторів, як послаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізм і психопатологію.

Зазначимо, що насильство в сім’ї є зараз особливою міждисциплінарною сферою дослідження, вивченням якої займаються фахівці з педагогіки, психології, соціології, кримінології, кримінального права, адміністративного права та науковці з інших галузей знань.

Прихильники теорії соціальної зумовленості концентрують увагу на культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соціальній структурі, сприятливій щодо домінуючої ролі чоловіків.

Отже, у сучасній психолого-педагогічній науці існує велика кількість теорій, що досліджують явище насильства у соціумі. На особливу увагу, з нашої точки зору, заслуговують наступні теорії насильства у родині:

1. Психологічна теорія. За даними дослідників, чоловікам, що знущаються над власними дружинами, властиві депресія, деспотичність, одержимість і патологічні ревнощі. Що стосується побитих дружин, то їм властиві залежність, низька самооцінка, традиційні настанови стосовно чоловічої і жіночої поведінки. У випадках насильства над людьми похилого віку головним психологічним фактором є зміна ролей і залежність батьків від дорослих дітей. У той же час певні характерні риси жертви, такі, як постійні претензії і скарги, також можуть сприяти жорстокості [29, с.112].

У психології існує безліч пояснень насильства. Так, психоаналіз вбачає у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (яке З. Фрейд називав «інстинктом смерті») із самого себе на зовнішні об’єкти.

Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, які переносить особистість у процесі соціального навчання (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура) [15, с.97].

Інтеракціонізм – наслідком об’єктивного «конфлікту інтересів», «несумісності цілей» окремих особистостей і соціальних груп (Д. Кемпбелл, М. Шериф).

Когнітивізм розглядає насильство як результат «дисонансів» і «невідповідностей» у пізнавальній сфері суб’єкта (Л. Фестингер, Г. Тешфел).

2. Ситуаційна теорія. Згідно неї ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю впливу певних ситуативних і структурних змінних. Наприклад, тривале перебування у ситуації напруження, проблеми на роботі, у відносинах між подружжям, тривалі матеріальні проблеми та ін. [8, с.346].

3. Психофізична теорія. На агресивну поведінку можуть впливати фактори, які зумовлені віком особи, фізичною та емоційною залежністю, поганим станом здоров’я, наявністю психічних розладів, комунікативних труднощів тощо.

4. Соціально-економічна теорія. Прояви насильства можуть бути пов’язані з економічним труднощами, соціальною ізоляцією, незадоволеністю своїм положенням у соціумі, проблемами з зовнішнім середовищем.

5. Особистісна теорія. Агресивність пов’язана з факторами, які співвідносяться з особистістю агресора. Це може бути життєва криза, насильство стосовно цієї особи у минулому зі сторони батьків та інших представників близького оточення, інші фактори, що зумовили внутрішню зміну особистості агресора.

6. Теорія соціальних змін, зміст якої полягає в тому, що процес соціальної взаємодії являє собою послідовну зміну заохочень і покарань, і кожна людина у процесі взаємодії з іншими прагне збільшити частину винагород та зменшити частину покарань. Оскільки є залежні члени сім’ї, які не в змозі захистити себе від особи, котра чинить насильство, то останні збільшують свою агресію, яка залишається без покарання і зміни ситуації.

7. Теорія символічної взаємодії. Причина насильства полягає у відсутності диференціації між тим, як сприймалася агресором особа в минулому, та її образом сьогодні [21, с.77].

Слід зазначити, що проблема насилля й агресії у сучасній науці вивчається на міждисциплінарному рівні, оскільки ціла низка різних теорій та наукових підходів розглядають насильницьку поведінку особистості як прояв зовнішньої та внутрішньої агресії індивіда.

Р. Берон і Д. Річардсон виділяють ряд концептуальних підходів до вивчення агресії: еволюційний, психоаналітичний, когнітивний, соціально поведінковий та ін. [11, с.189]. Подамо їх стислий огляд.

Агресія в біологічному еволюційному підході. Еволюційний підхід включає три теорії: етологічну, «мисливську», соціобіологічну.

Етологічна теорія була запропонована К. Лоренцем [25]. Згідно неї, агресія інстинктивна й еволюційно пов’язана з боротьбою за існування. Агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду, крім того, сильні й агресивні індивіди краще за інших забезпечують можливість виживання свого потомства. В інстинктивної агресії є ще одна перевага – вона допомагає представникам виду, завдяки територіальній експансії, освоїти широкі території і тим самим отримати доступ до харчових ресурсів. К. Лоренц вважав, що агресивна енергія генерується в організмі постійно і має тенденцію до накопичення. Таким чином, інтенсивність агресивної поведінки є функцією, по-перше, накопиченої агресивної енергії і, по-друге, наявності в оточенні стимулів, що полегшують розрядку накопиченої агресивної енергії.

«Мисливська» гіпотеза. Дослідники стверджують, що в результаті природного відбору з’явився новий вид – мисливці: «Ми нападали, щоб не голодувати. Ми нехтували небезпеками, інакше перестали б існувати. Ми пристосовувалися до полювання анатомічно і фізіологічно» [11, с. 25]. Ця «мисливська» природа людини і складає основу її агресивності. Полювання групами призвело до того, що люди ділилися на «ми» і «вони», «друг» і «ворог». Агресія, спрямована на ворогів, з еволюційної точки зору, допустима і виправдана.

Соціобіологічний підхід. Гени впливають на поведінку таким чином, що вони самі зберігають себе: носії одних генів зберігають один одного, забезпечуючи виживання генів. У стосунках з родичами люди виявляють альтруїзм і самопожертвування. Проте в стосунках із людьми з іншим набором генів вони агресивні, що пов’язано з бажанням знищити їхні гени. Відповідно до даної теорії, у результаті актуалізації насильницької поведінки, індивідуум із високим рівнем агресивності знищує конкурентів, з якими в нього немає спільних генів, забезпечуючи поширення власного генетичного матеріалу і генетичного матеріалу членів свого клану або сім’ї.

Отже, наведені вище теорії мають низку спільних рис:

а) в основі насилля лежать природжені, зумовлені біологічною доцільністю агресивні тенденції;

б) агресія є біологічно зумовленою, а тому можливості її соціальної корекції надзвичайно обмежені;

в) існує два шляхи редукції агресивної напруги – катарсис і встановлення дружніх стосунків;

г) біологічна типологія часто виявляється сильнішою за прижиттєві соціалізуючі дії.

Наступним підходом до розуміння агресії є психодинамічний підхід. Спочатку З. Фрейд розглядав агресивність як наслідок лібідонозних імпульсів і один з елементів сексуального потягу. На його думку, вся історія людської цивілізації доводить, що жорстокість і статевий потяг пов’язані найтіснішим чином [35]. Таким чином, насилля і насильницька поведінка актуалізуються внаслідок того, що лібідонозне спонукання зустрічає перешкоду. Проте тоді ж З. Фрейд уперше висунув припущення про те, що імпульси жорстокості виникають із джерел, незалежних від сексуальності. Таким чином, людську психіку конституюють дві інстанції – Ерос і Танатос. Агресія в теорії Фрейда – це не реакція індивіда на зовнішні обставини середовища, а вияв природженого інстинкту смерті, Танатоса. Причому спочатку цей інстинкт спрямований на саму людину, і лише внаслідок реорганізації цього інстинкту лібідонозними утвореннями енергія Танатоса направляється на зовнішній об’єкт [36, с.113].

А. Адлер розглядав насильницьку поведінку як функцію соціальної природи людини [1–5]. Агресія і насилля виникають за умови неможливості нормальної адаптації людини в суспільстві. До формування хибного стилю життя можуть призвести такі три несприятливі ситуації дитинства [37]:

1. «Недосконалість органів», під якою розуміються слабість, хворобливість, незграбність, клишоногість і будь-які інші ознаки моторного недорозвитку; косоокість, тики очей та ін.; потворність і ознаки зовнішньої дегенерації; ліворукість; недоліки конституції: замалий або надто великий зріст, криві або ікс-образні ноги; вади органів чуття: короткозорість, туговухість тощо; заїкання й інші мовні дефекти; блювота, нічне недержання сечі, порушення процесу випорожнення тощо. До недосконалості органів можуть бути віднесені будь-які ознаки, через які дитину часто ображали, принижували, насміхалися з неї, глузували або навіть карали.

2. Розпещені діти. Розпещена дитина привчена до того, що її бажання – закон. Коли така дитина потрапляє в ситуацію, де вона не є центром уваги і де інші люди не ставлять за основну мету враховувати її почуття, то відчуває, що світ знехтував нею. Коли виникають труднощі, то в неї лише один спосіб подолати їх – вимагати чого-небудь від оточуючих. Така людина повинна мати можливість тиранити інших, використовуючи їх для досягнення власних цілей.

3. Діти, якими нехтують. Це та ситуація, коли дитина не одержувала тепла й уваги, не знайомилася зі співпрацею між людьми. Батьки, а потім і суспільство, холодні до неї. Вона і чекає такого ставлення до себе. Вона не готова до співпраці, до того, щоб дати іншому тепло й увагу.

Із часом соціальна ситуація, в якій знаходиться індивід, «викривляє» прямий шлях, формуючи специфічні (компенсаторні) риси характеру, що допомагають у реалізації життєвих планів «обхідним» шляхом.

Г. Паренс вважає, що батьки стикаються з виявами агресії з перших днів життя новонародженого, коли, наприклад, останній переживає оральну фрустрацію – «відбирання від грудей». Немовля відповідає плачем і криком. Далі агресивні реакції дітей посилюються. Так, у піврічної дитини, як реакція на спроби батьків утрутитися в його дослідницьку активність, виникає агресія у вигляді укусів, чіпляння за волосся, ударів батьків по обличчю та ін. До року в дитини може сформуватися ворожість, пов’язана з бажанням робити шкоду. Усі форми агресії, як вважає Г. Паренс, викликані спробами дитини контролювати ситуацію; дії при цьому спрямовуються або на себе, або на інших. Сама ж агресія має дві форми: 1) деструктивну (гнів, лють); 2) недеструктивну (упертість, наполегливість). У результаті цього, ворожість стає рисою вдачі, зумовлюючи емоційні порушення [34, с. 19].

Наступною цікавою для нас є теорія фрустрації-агресії. У 1939 році у Йельському університеті вчені створили теорію фрустрації-агресії [32, с.68].

Дві тези в рамках цієї теорії є важливими: агресія є результатом фрустрації; результатом кожної фрустрації є агресія.

Основним фактором, який стримує агресію, на думку авторів цієї теорії, є страх покарання. Сила, яка стримує кожен агресивний акт, залежить від величини покарання, яке антиціпіюється суб’єктом. Насамперед, йдеться не про зникнення спонукання до агресії, а про зміну її форми або об’єкта: відкрита агресія змінюється прихованою (поширення пліток, злі жарти, агресивні фантазії тощо). У випадках, коли спонукання до агресії дуже сильне, агресивна поведінка виникає, незважаючи на наявність стримуючих факторів. У цьому разі формується внутрішній конфлікт між спонуканням до агресії і бажанням уникнути покарання за неї. У результаті особистість обере таку форму поведінки, спонукання до якої є більш інтенсивним.

Цікавим є поведінковий і когнітивний підходи до агресії, що знайшли своє вираження в теорії А. Бандури.

У своїй роботі А. Бандура спробував розробити широку теоретичну концепцію агресивної поведінки, яку назвав «теорією соціального навчання агресії» [8, с.237]. Ця теорія узагальнює значну частину розробок агресії із соціально-психологічної точки зору. На поведінку людини впливають фактори двох видів: психологічні (у самій людині) і соціальні (в оточенні). Ворожість викликає агресивні реакції в 75% випадків, а щирість – дуже рідко. Агресивні діти створюють навколо себе агресивне оточення, а доброзичливі у відповідь отримують щирість. Таким чином, люди самі беруть участь у соціальному підкріпленні своєї поведінки за допомогою свого типового способу поведінки. Агресивна поведінка може виникати у зв’язку із соціальним підкріпленням. Причому це може бути і підкріплення поведінки інших людей. Отже, спостереження за підкріплюваними агресивними зразками поведінки – одне із джерел агресивної поведінки. Тому, на думку авторів, моделі поведінки, які спостерігаються в сім’ї, є одним із важливих факторів. Отже, і профілактика агресивної та насильницької поведінки може здійснюватися в рамках сім’ї через демонстрацію неагресивних моделей поведінки й обмеження дії ЗМІ, що пропагують насилля та агресію, на дітей.

Наступним цікавим для нас є когнітивний підхід до розуміння агресивної та насильницької поведінки. Він полягає в тому, що перед переживанням гніву людина виробляє оцінку ситуації як загрозливої. В основу гніву покладено когнітивну інтерпретацію ситуації. Така оцінка виробляється швидко, автоматично і практично непомітно для свідомості. Тому сам факт інтелектуальної оцінки ситуації, що передує виникненню гніву, залишається непоміченим самою людиною.

Модель Берковеца. У своїх пізніх роботах Берковець переглянув свою оригінальну теорію, перенісши акцент із посилів до агресії на емоційні і пізнавальні процеси. Відповідно до його моделі утворення нових когнітивних зв’язків, фрустрація або інші аверсивні стимули (біль, неприємні запахи) провокують агресивні реакції шляхом формування негативного афекту. Берковець стверджував, що «перешкоди провокують агресію лише в той мірі, в якій вони створюють негативний афект». Дослідник також показав, що фрустрована людина стає сензитивною до посилів агресії [10, с.231].

Теорії соціальної детермінації насильницької поведінки. Ряд сучасних авторів, які досліджують проблеми насильницької поведінки, розглядають насилля як невід’ємний і навіть необхідний елемент суспільного життя. Так, П. Хамфриз і Е. Кірцоглоу вважають, що обмеженість матеріальних і соціальних ресурсів передбачають конкуренцію, боротьбу за них, і, як наслідок, – насилля [38].

У сучасній соціальній педагогіці і соціальній психології поширилися теорії, які пояснюють схильність індивіда до насильницької поведінки, виходячи із соціокультурних і соціоекономічних умов середовища, в якому він існує.

На теперішній час існують три основних підходи до вивчення проблеми насильства в сім’ї:

соціально-історичний (або соціально-культурний), який розглядає насильство в сім’ї як соціальну проблему, що виникла через домінантну позицію чоловіка у суспільних відносинах;

системний, який зосереджується на причинах та формах конфлікту, вивчає особливості взаємодії, процес вирішення конфліктів у сім’ї як систему, динаміку спілкування (насильство в сім’ї у такому разі розглядається як дисфункція всієї системи, а не просто як наслідок індивідуальної психопатології одного з членів сім’ї);

індивідуально-психологічний, який фокусується на пошуку специфічних рис кривдника та жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні [41].

Теоретики третього підходу звертаються до діагностики генетичних і біологічних аномалій, що виражаються у порушенні фізичного (наприклад, сексуальні та інші розлади) та психічного здоров’я (захворювання нервової системи, депресивні стани, перенесені психологічні травми у дитинстві), зловживанні алкоголем та наркотичній залежності.

Одним із важливих факторів формування насильницької поведінки є приналежність до малозабезпеченої верстви населення. Так, теорія субкультури насилля, розроблена Вольфгангом і Ферракуті, розглядає формування насильницької поведінки як результат дії на індивіда специфічних соціальних умов, серед яких – бідність, скупченість жителів, руйнування стійких соціальних зв'язків. За даними британських експертів, внутрішньо-сімейне насилля опосередковано пов’язано з рівнем сімейного прибутку: частота цієї форми насильницької поведінки в сім’ях, що живуть у багатоквартирних будинках, порівняно з тими, хто має власний будинок, вища. Крім того, зі ста англійських дітей, з якими жорстоко поводяться, 62 дитини належить до сімей із низьким достатком. Сімейне насилля більш поширене в багатодітних сім’ях [22, с.68-71].

Ще одним із напрямів емпіричних досліджень насилля є гендерний підхід, відповідно до якого статі, статево-рольові настанови вважаються визначальними факторами в актуалізації того чи іншого типу поведінки. У рамках цього підходу показано, що для чоловіків і чоловічої гендерної ролі більш властива агресивна поведінка. Це зумовлено біологічними відмінностями статі і гендерними розбіжностями. Гендерна асиметрія виявляється як андроцентризм [39].

Люди, що живуть у ситуації насильства і виступають постраждалою стороною, можуть відчувати такі почуття, як жах, хворобливу пильність, відчуття безпорадності, безнадійності чи безсилля, занепокоєння щодо власної безпеки, почуття провини, почуття пригніченості. Їм часто сняться кошмари, вони втрачають упевненість у собі, їм властиві нав’язливі спогади, приступи тривоги, депресія, фобії, сум, з’являються думки про самогубство, самозвинувачення, духовні сумніви, відмова від участі в релігійному житті, у житті суспільства, родини, алкогольна / наркотична залежність.

Незважаючи на все вищезазначене, значна кількість жінок, що стали жертвами фізичного насильства, не залишають чоловіків назавжди. Більшість жінок соціалізовані таким чином, щоб відігравати підлеглу роль щодо чоловіка, покірно переносити насильство, а психологічне насильство формує у жінок почуття, що вони занадто неадекватні, щоб жиги власним життям. Деякі жінки вважають, що їхній моральний борг – зберігати шлюб незалежно від того, добре це чи погано. Більшість жінок сподіваються, що їхні чоловіки зміняться. Частина жінок не розглядає розлучення як реальний варіант, тому що вони почувають себе матеріально залежними. Більшість мають дітей і не сподіваються на те, що вони зможуть забезпечити належний матеріальний рівень собі та дітям. На думку інших періодичне побиття краще, ніж нестабільність, зумовлена розлученням. Деякі відчувають страх отримати соціальний статус «розлученої».

Механізми поведінки жінок, що залишаються в родині, незважаючи на заподіювані їм страждання, визначаються, головним чином, двома факторами: як правило насильство було типовим у родинах, у яких вони виросли: батько бив матір, брати і сестри били один одного. Діти ображають тих, кого ображають у родині інші; а також економічна залежність – обмежена допомога з боку держави також сприяє домашньому насильству щодо жінок і дітей. Жінкам, які ставали жертвами насильства, властива впевненість у тому, що не існує способу захистити себе, навіть у тому випадку, якщо в сімейні конфлікти втручається поліція.

Причини того, що жертва не припиняє своїх стосунків з особою, що коїть акти домашнього насильства, численні і різні в кожному окремому випадку. Існує міф про те, що жертва може легко розірвати ці стосунки, якщо виявить бажання та наполегливість, і партнер дасть їй можливість піти, не застосовуючи до неї насильства як до засобу утримання. Натомість Національна статистика з кримінальних злочинів констатує, що майже у 73% випадків застосування насильства партнери були розлучені чи мешкали окремо [16].

Крім страху, до причин того, що жертви не розривають стосунків з партнером, відносять:

відсутність реальних альтернатив у тому, що стосується працевлаштування і фінансової допомоги, особливо для жертв із дітьми (часто фінанси знаходяться під контролем злочинця);

відсутність житла, яке жертва могла б собі дозволити і яке стало би надійним захистом для жертви та її дітей;

іммобілізація в результаті психологічної і фізичної травми (травмовані особи часто не можуть мобілізувати власні сили, необхідні для припинення стосунків і початку нового життя для себе і своїх дітей, особливо в період безпосередньо після травми);

культурні і сімейні цінності, що закликають до збереження родини за будь-яку ціну;

партнер, психологи, суди, священики, родичі і т.д., що переконують жертву, що вона сама винна в насильстві і що вона може зупинити його, підкорившись вимогам партнера [24, с. 58].

Таким чином, аналізуючи головні причини, фактори та провідні теорії явища насильства, слід зазначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають на прояви насильства. Класифікуючи теорії виникнення насильства, слід виділити головні: психологічна теорія, представники якої стверджують, що чоловікам, що знущаються над власними дружинами, властиві депресія, деспотичність, одержимість і патологічні ревнощі; ситуаційна теорія, згідно якої ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю впливу певних ситуативних і структурних змінних (тривале перебування у ситуації напруження, проблеми на роботі, у відносинах між подружжям, тривалі матеріальні проблеми); психофізична теорія, за якої на агресивну поведінку можуть впливати фактори, які зумовлені віком особи, фізичною та емоційною залежністю, поганим станом здоров’я, наявністю психічних розладів, комунікативних труднощів тощо; соціально-економічна теорія, згідно якої, прояви насильства можуть бути пов’язані з економічним труднощами, соціальною ізоляцією, незадоволеністю своїм становищем у соціумі, проблемами з зовнішнім середовищем; особистісна теорія, за якою агресивність пов’язана з факторами, які співвідносяться з особистістю агресора (життєва криза, насильство стосовно цієї особи у минулому зі сторони батьків та інших представників близького оточення, інші фактори, що зумовили внутрішню зміну особистості агресора; теорія соціальних змін, зміст якої полягає в тому, що є залежні члени сім’ї, які не в змозі захистити себе від особи, котра чинить насильство, в цьому випадку останні збільшують свою агресію, яка залишається без покарання і зміни ситуації.

Отже, слід зазначити, що якими б не були причини насильства, останнє завжди призводить до негативних наслідків, які жертва самостійно подолати не в змозі. Для цього повинні бути створені державні, громадські установи, в яких мають працювати спеціалісти, що здатні подолати або мінімізувати явище насильства у сучасному соціумі.

Проведене аналітичне дослідження проблеми явища домашнього насилля як соціально-психологічного феномену дало змогу констатувати, що фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях М. Вебера, А. Смолла, Г. Тарда, З. Фрейда, Е. Фромма та ін.

Сутність поняття насильства досліджують та вивчають здебільшого у найжорстокіших їх проявах – зґвалтування, вбивство, хуліганство і т.д. За свідченням спеціалістів з даної проблеми ( В. Бондаровська, О. Забадькіна, Т. Максудов, М. Флемер та ін.), насильство може існувати в сім’ї незважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціальні аспекти і справляє руйнівний вплив на особистість, адже в сім’ї людина розвивається, формує свої настанови, цінності та ідеали, які потім транслює у соціум; в сім’ї людина найбільш «відкрита» і тому найбільш вразлива до проявів насильницької та образливої поведінки, що може призвести до виникнення фізичних та нервово-психічних розладів.

Домашнє насильство – це кримінально карний злочин. У багатьох країнах юристи і адвокати, що спеціалізуються на захисті прав людини, вважають, що домашнє насильство займає одне з перших місць серед всіх видів злочинності; 80% всіх злочинів, пов’язаних з насильством, чиняться вдома, в родинному колі.

Аналіз наукових джерел показав, що нині існують наступні науково-теоретичні підходи до проблеми насильства: психологічна теорія (З. Фрейд); ситуаційна теорія (А. Бандура); психофізична теорія (Л. Фестингер); структурна теорія; теорія соціальних змін; теорія символічної взаємодії (М. Кляйн).

Дослідження соціокультурних механізмів формування насильницької поведінки розглядали: А. Бова (насильство в сім’ї обумовлюють демографічні характеристики, умови життя та соціальний статус, стан психічного та фізичного здоров’я, рівень соціальної підтримки, недоліки соціально-психологічної комунікації (різні ціннісні орієнтації, розбіжність емоційних станів), зловживання алкоголем та наркотиками; Л. Берковець (на прояви агресії та насильства в сім’ї значний вплив здійснюють соціальні норми і цінності, реалізація влади); Р. Берон, Д. Ричардсон (агресивність розглядається як похідна чоловічої соціалізації); Н. Гончарова (існування на рівні суспільної свідомості певних стереотипів дії, поведінки, позитивних і негативних оцінок цієї поведінки членів подружжя); Г. Ховстед («маскулінність /фемінність» одне з чотирьох вимірювань культури поряд із «дистанцією влади», «ригідністю» й «індивідуалізмом») та ін. [37].

Вивчення психологічних механізмів насилля в роботі виявило, що вони близькі або, в будь-якому разі, не можуть бути розглянуті у відриві від традицій вивчення агресивної поведінки. Впродовж тривалого часу насильницька поведінка не піддавалася спеціальному аналізу, а розглядалася в рамках теорій агресії та агресивності і, фактично, ототожнювалася з агресивною поведінкою. Саме тому переконливим є той факт, на який звертають увагу психологи, що розглядають агресію як залежність: чим більше людина застосовує насильницькі методи вирішення різних життєвих негараздів, тим більше в неї тяжіння саме до агресивних дій, навіть якщо пізніше вона кожного разу буде жалкувати про вчинене.

Таким чином, культурно-соціологічний та психологічний погляди на проблему насилля слід доповнити соціально-педагогічним, тобто таким, що вивчає організаційні умови профілактики насильницької поведінки і розробляє програми її подолання, зокрема в напрямку роботи з суб’єктом насильницьких дій.


1.3.Соціально-психологічні характеристики жертв сімейного насильства


Найбільш поширеним видом домашнього насильства є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною. Як відомо з досліджень, жінки-жертви насильства в сім'ї стикаються з різними видами соціально-педагогічних та психологічних проблем. Розглядають такі соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок-жертв домашнього насильства: фрустрація та депресія; соціальна ізоляція; самознищення (суїцид); залежність (емоційна, психологічна, економічна, фізична, сексуальна); відчуття провини; низька самооцінка; криза ідентифікації; втрата відчуття загрози.

Це основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок-жертв домашнього насильства на основі зарубіжного досвіду. Не всі вони притаманні українським жінкам, але необхідно розглянути їх і виділити основні шляхи корекції [27, c.43-47].

Ображена жінка проходить крізь довгі страждання, її переживання стражденне, і вона схильна до фрустрації. Її депресивний стан виявляється в такій поведінці, як істерика, скарги на відчуття безпорадності або втоми, психосоматичні симптоми. Корекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з відчуттями.

Інша видима характеристика жінки-жертви – це підвищення соціальної ізоляції. Поступово ці жінки відчувають, що в них перериваються родинні зв'язки. Вони більше не відвідують свою сім'ю, друзів, бо їх кривдник вважає це не потрібним, таким, що засмучує його та дружину. Це процес контролю та ревнощів з боку чоловіка. Корекція: психолого-педагогічна робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки), соціальна робота з налагодження зв'язків.

Суїцид – це головна проблема жертв насильства. Жінки-жертви мають низький рівень уміння вирішувати проблеми та прийняти рішення, і одним з виходів вони вважають смерть. Також жінки-жертви мають підвищений ризик наркотичної та алкогольної залежності. Корекція має бути на­правлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підви­щення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень. Жінка-жертва знаходиться в залежності від свого партнера. Емоційна залежність проявляється в тому, що жінка висловлює свої емоції згідно з настроєм кривдника, щоб не кликати в нього агресії.

Психологічна залежність – поступове пристосування жертви до ситуації насильства. Дуже часто чоловік маскує контроль турботою, і дружина повільно потрапляє в повну залежність. Коли ж починає розуміти свій стан, наштовхується на агресію з боку нападника, і для того, щоб уник­нути актів насильства, напрацьовує захисні реакції (це може бути замовчування своїх відчуттів, постійне відчуття страху тощо). Чоловік постійно ображає жертву словами (найчастіше використовуються висміювання її помилок, образи її тіла); контролює її зовнішній вигляд, вчинки.

Економічна залежність виражається в повному контролі сімейного бюджету з боку партнера: жінка-жертва віддає свою зарплатню чоловіку, і з цього часу він розпоряджається фінансами. У цьому випадку жертва втрачає самостійність, не має права витрачати гроші на особисті потреби або потреби дітей без дозволу чоловіка. Це спричиняє жінці додатковий стрес, викликає відчуття заниженої самозначущості.

Фізична залежність проявляється в тому, що жінка не має права відчувати втому, відпочивати, якщо це не подобається кривднику. Чоловік, незважаючи на фізичний стан жінки, її біль або погане самопочуття, продовжує вимагати виконання домашньої роботи, при цьому не маючи наміру взяти на себе допомогу. Ситуація може стати критичною, якщо жінка вагітна або має серйозне захворювання [38].

Сексуальна залежність виражається в повному підкоренні жертви бажанням чоловіка. Він може вимагати сексуальних стосунків, коли жінка не бажає цього, ґвалтувати її уві сні чи в непритомному стані, виконувати сексуальні фантазії без згоди жінки, примушувати її мати сексуальні стосунки з іншими партнерами або заробляти гроші проституцією. Корекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість; також необхідні знання психологічного захисту. Жінка-жертва намагається знайти пояснення вчинкам свого кривдника. Дуже часто знаходить його в невмінні чоловіка контролювати або висловлювати свої емоції, у проблемах на роботі. Потім з'являється думка, що винна вона сама, бо це вона провокує чоловіка на насильство. Жертва відчуває провину, постійно контролює свої відчуття й поведінку, щоб не засмутити партнера, не викликати в нього агресію. Корекція цієї поведінки має бути спрямована на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати реальні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки. Насильник, який постійно ображає жертву, ставить під сумнів її фізичні та інтелектуальні здібності, контролює її вчинки, поступово досягає своєї мети – повної залежності й самознищення жінки як особистості. Корекція – це основна робота з жінками-жертвами. Жертва домашнього насильства втрачає своє «его». Це означає, що вона вже не впевнена в тому, хто вона, і ідентифікує себе з роллю матері, берегині, господарки, не називаючи себе жінкою, спеціалістом, красунею, розумницею. Жінка перестає турбуватися про свою особистість: врода, гігієна, професійний зріст тощо. Корекція: пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло. Скривджена жінка втрачає відчуття межі загрози, вона не до кінця розуміє, що насилля веде до серйозних наслідків як для неї, так і для дітей. Жінка звикає до страху, синців, поламаних кісток, залежності, дитячих сліз, для неї вже немає межі болю. Корекція має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення [40].

Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності – це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагуван­ня та прийняття рішень.

Жорстоке поводження з дітьми – це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть,існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство – це не тільки соціальне явище, воно тісно пов'язане з природою людини. Основними формами жорстокого поводження з дітьми є: фізичне, сексуальне, емоційне насильство і зневага основними потребами дитини. Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню,так і випадки зневаги основними потребами дітей. Неухильно зростає число «соціальних сиріт» – дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 2012 р. їх було враховано 428,4 тис., то в 2014 р. офіційні дані дають 662,5 тисячі [39].

Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку. У процесі і після насильства, у дитини розвивається первинна реакція на травму – хворобливі фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини її особових особливостей, можуть мати різний ступінь вираженості, тяжкість і спектри проявів. Це можуть бути: посттравматичні стресові розлади; фізичні прояви; емоційні реакції; когнітивні розлади.

Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають йому справитися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які, як дитина вважає, допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль. Найбільш поширеним видом є витіснення або забування. Тобто дитина прагне не думати про ті епізоди, які заподіюють йому такі хворобливі страждання, примушують переживати знов і знов принижують її гідність [41].

Щоб «забути» події, які, здається,забути неможливо, щоб припинити згадувати про них, переживши насилля знов і знов кошмар, жах, сором, приниження, дитина витрачає значну психічну енергію, яка в нормальних умовах використовується на оволодіння навиками, знаннями, властивими даному віку дитини. Ось чому важливо визначити контекст травми, що відбулася, або насильства, тобто вік дитини і стадію його розвитку. Як правило, у маленьких дітей (хоча не у всіх), що переживають фізичне, психологічне або сексуальне насильство, відбувається затримка мовного і психічного розвитку. Порушується когнітивна сфера – спостерігаються незрозумілі провали пам'яті, дисоціативні розлади, блокада спогадів, пов'язаних з певними подіями. Ряд емоційних і поведінкових особливостей дітей, що переживають насильство, є результатом пристосування до ситуації, в якій вони живуть, і спроби з нею впоратися. Віддалені наслідки перенесеного насильства є інтеграційним процесом, який складається з особливостей 1 і 2 стадій – первинної реакції і стадії адаптації, особових особливостей дитини, а також велике значення має реакція дорослих на насильство, що розкрилося, чи отримала дитина яку-небудь допомогу і підтримку. Віддалені наслідки перенесеної травми можуть виявитися, коли дитина стає дорослою і обзаводиться сім'єю. Як батьки вони можуть нехтувати основними потребами і інтересами дітей, проявляти|виявляти| емоційну холодність, бути нездібними захистити власних дітей від насильства або, навпаки, встановлювати над ними опіку. Тому, необхідно пам'ятати, що всі наслідки або симптоми, виниклі в результаті дії травмуючих подій, впливають один на одного і зазнають динамічні зміни [39].

Проаналізувавши всі вище перелічені характеристики жінок-жертв сімейного насилля, у корекцію негативних станів потрібно включати:

соціальну роботу з налагодження зв'язків;

педагогічну роботу: навчання таким навичкам, як позитивне спілкування (вирішення конфліктів, адекватне висловлювання), адекватне мислення і ставлення до себе, прийняття рішень та психологічного захисту, сприяння підвищенню рівня самооцінки жінки;

психологічну роботу зі зняття відчуття провини, емоційної та фізичної релаксації.

Маючи на увазі всі ці соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок-жертв домашнього насильства, вважається доцільним провести комплексну корекційну роботу, основна мета якої – підвищення самооцінки жінок. Першочерговим завданням фахівця, який надає допомогу дітям, що піддалися сімейному насильству. Перш за все – є проведення діагностичного обстеження сім'ї з метою встановлення причин наявних порушень у дитини. Серед цих причин можуть бути алкоголізм, наркоманія, домашнє насильство або психічні захворювання, які, можливо, зажадають вживання екстрених заходів для забезпечення безпечних умов для дитини. З іншого боку, причиною насильства над дитиною може бути низька батьківська ефективність, відсутність навиків виховання і спілкування з дитиною|, але батьки готові до зміни своєї поведінки по відношенню до дітей і йдуть на співпрацю. Повна оцінка причин наслідків насильства у дитини повинна включати:

встановлення природи (етіології) порушень, що є у дитини;

ідентифікація чинників ризику насильства з боку сім'ї;

визначення характеру необхідних змін в сім'ї;

визначення необхідності втручання з боку органів опіки і інших служб для того, щоб вилучити дитину з небезпечної для її здоров'я ситуації або змінити її.

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив її поділення. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв сімейного насильства що включав би форми та методи роботи і стратегій допомога потерпілим від сімейного насильства [33, c.62-69].

Виходячи з вищезазначеного, слід підкреслити, що до вирішення проблеми сімейного насильства необхідно підходити конструктивно, шукаючи найоптимальніші способи вирішення цієї проблеми, комплексно застосовуючи їх і лише тоді можна буде досягнути ефективних результатів.

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв домашнього насильства що включав би форми та методи, роботи і стратегій допомоги потерпілим від насильства. Лише комплексно застосовуючи їх, можна буде досягнути ефективних результатів. Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів та соціальних працівників, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми домашнього насильства серед українських сімей. На нашу думку, у нашій області для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста.






















РОЗДІЛ 2


ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА


2.1. Сутність, зміст та методи соціальної профілактики жертв домашнього насильства


Сам термін «профілактика» (від грецького «запобіжний») звичайно асоціюється із запланованим попередженням якоїсь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати ті або інші небажані наслідки. З цього виходить, що профілактика повинна проводитися у формі запланованих дій, націлених головним чином на досягнення бажаного результату, але в той же час і на запобігання можливих негативних явищ. Соціальна профілактика має на меті зусилля, що спрямовані:

на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп;

на попередження ускладнення вже наявних проблем.

Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну [37].

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя. Первинна профілактика має наступні завдання:

удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

На нашу думку, виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами. Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;

формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності [38].

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, з кризових сімей, діти вулиці). По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка. Метою вторинної профілактики є зміна на форму мало адаптивної, ризикованої поведінки. Вторинна профілактика має наступні завдання:

розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп самодопомоги і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної [40].

Третинна профілактика – комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім´ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально-педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях. Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів-психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів-консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств. Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо). Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці [38].

Таким чином, профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності – це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень.

Жорстоке поводження з дітьми – це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть очевидно, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство – це не тільки не лише, соціальне явище, але етимологія і тісно пов'язана з природою людини. Загальна функція соціальної роботи з цією проблематикою є превентивна діяльність, яка містить напрямок передбачення та проведення до дії механізмів запобігання та подолання цього негативного явища. Для того, щоб цей механізм працював, велику роль відіграє кваліфікація та професіоналізм людей, задіяних до захисту прав дитини в Україні, перш за все, соціальних працівників. Найбільш розповсюдженими видами насильства в сім’ї є фізичне та психологічне насилля. Фахівці зазначили, що найчастіше повідомлення (скарги) про випадки домашнього насильства над дітьми надходять від близьких родичів, вчителів ЗОШ, вихователів дитячих садків та дільничних міліціонерів. Не може існувати одна причина, яка спричиняє насильство над дітьми, як правило, «факторами ризику» стає комплекс проблем в родині. Варто зазначити, що засоби масової інформації є одним з найголовніших джерел формування громадської думки, у тому числі з проблеми сімейного насильства, і від того, як вони будуть висвітлювати ситуацію, багато в чому буде залежати суспільна оцінка проблеми. Труднощі з якими зтикаються соціальні працівники в своїй професійній діяльності для подолання цієї проблеми вказують на те, що населення недостатньо інформовано, відсутність бажання, страх афішувати внутрішньо-сімейні відносини, що знижує реальну статистичні показники, в більшості випадків діти не схильні звертатися до органів захисту, також було зазначено недоступність належних соціальних послуг, особливо для дітей в сільській місцевості. Експерти звернули увагу, на те що в області немає центру психологічної допомоги жертвам насильства та не достатньо кваліфікованих фахівців, що працюють з дітьми, які зазнали насильства [41].

Особливої уваги заслуговує робота щодо превентивної діяльності державних та недержавних установ. Окрім проблем з матеріальною та кадровою забезпеченістю діяльності центрів, експерти відзначили низький рівень первинної профілактики насильства в сім’ї.

Отже, треба більш активно вести просвітницько-профілактичну діяльність в школах, ВНЗ та з батьками, створювати більш доступні послуги дружніх до дітей радіо- та телепередач, націлених на попередження та профілактику насильства над дітьми.


2.2. Провідні стратегії захисту від домашнього насильства


Основна цінність демократичного суспільства – це людське життя. Тому робота з жінками стосовно попередження насильства щодо них повинна стати одним з напрямків роботи соціального працівника.

На сьогодні в Україні відсутня система попередження насильства в сім’ї, супроводу сімей, де є насильство. Жінки не обізнані у своїх правах і обов’язках, що спричиняє насильство над ними, хоча це у свою чергу, не знімає відповідальності за його наслідки.

Певну роботу щодо попередження насильства в сім’ї сьогодні в Україні здійснювали і здійснюють такі установи: кримінальна поліція; соціальні служби для сім’ї та молоді; кризові центри; американський проект «Гармонія», який проводить навчальні семінари для працівників державної соціальної сфери і силових структур з цієї проблеми; міжнародний гуманітарний центр «Розрада», який проводить навчальні семінари для психологів і соціальних педагогів, видає і розповсюджує з метою інформування дітей і батьків буклети та брошури з прав дитини, членів сім’ї, проводить психологічні консультації.

На державному рівні Закон України щодо попередження насильства в сім’ї набув чинності в 2001 році [19]. Він ґрунтується на світовому досвіді розв’язання цієї проблеми. У цьому Законі подані офіційні визначення основних термінів, зокрема:

«жертва насильства в сім’ї» – член сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім’ї;

«попередження насильства в сім’ї» – система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї;

«реальна загроза вчинення насильства в сім’ї» – погроза вчинення одним членом сім’ї стосовно іншого члена сім’ї насильницьких умисних дій, якщо є реальні підстави очікувати її виконання;

«захисний припис» – спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо захисту жертви насильства в сім’ї, яким особі, яка вчинила насильство в сім’ї, забороняється вчиняти певні дії стосовно жертви насильства в сім’ї.

Отже, в сучасній Україні насильство в сім’ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім’ї з жінкою та іншими членами сім’ї; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів [30, с.111].

Таким чином, на законодавчому рівні справу вирішено, але з’явилася необхідність у розробці методик роботи з практичної реалізації цього Закону.

Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім’ї – безпеку існування кожного її члена. Тому діяльність соціального працівника полягає у захисті прав людини, створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства.

Слід наголосити, що сім’я не являється єдиною сферою вчинення насильства щодо жінок, оскільки дослідники визначають наступні:

сім’я – готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприйняття ієрархічних відносин, виражених в нерівному розподілі між статями праці та права розпоряджатися ресурсами;

громада – забезпечує механізми підтримання контролю чоловіків над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

держава – легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок, забезпечуючи сім’ю та громаду правовою основою для подальшого підтримання таких відносин. Держава здійснює це, проводячи відповідну правову політику, ухвалюючи дискримінаційні закони чи застосовуючи дискримінаційну практику у виконанні законів [30, с. 178].

У відповідності до вищезазначеного, права жінки повинні захищатися на таких 3-х рівнях:

на макрорівні суспільства через міжнародні та національні законодавчі акти;

на мезорівні – рівні громади завдяки місцевим традиціям, інформуванню, розпорядчим актам, адвокатству, церкві;

на мікрорівні – рівні окремої особи, родини через самооборону, захист соціальним педагогом і іншими членами сім’ї [13, с. 174].

Беручи це до уваги, закордонними неурядовими організаціями, чинними в Україні, видано посібник «Розуміння і використання механізму прав людини», який дозволяє організовувати для населення навчання цих механізмів на наступних 3-х рівнях:

міжнародному (в організаціях ООН, приєднаних до них структурах та інших міжнародних судах та комісіях);

національному (в українській юридичній системі та спеціальних комісіях, які покликані займатися проблемами прав людини);

регіональному (в європейській юридичній системі, європейських правозахисних органах) [40].

Науковцями розглянуто механізми захисту прав на кожному рівні і умови переходу з рівня на рівень як окремою особою, так і громадською організацією, країною.

Вивчення досвіду захисту різноманітних прав людей є важливим, оскільки насильство над жінкою відбувається в будь-яких верствах і категоріях населення, не зважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти, а також трапляється в сім’ях як гетеросексуалів і геїв, так і лесбіянок [14, с. 62].

На підґрунті світового досвіду можна виділити наступні підходи до захисту прав людей, що можуть бути застосованими з метою попередження насильства щодо жінок:

1. Інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім’ями, окремими особами невід’ємних прав людини. За висловом Е. Рузвельт, яка першою очолила Комісію ООН з прав людини: «Оскільки мета стає чітко окресленою, люди доброї волі повсюди намагатимуться досягти її з більшим завзяттям і, я сподіваюся, з більшою надією на успіх» [12, с. 27].

Знання прав людини допомагає їх не зневажати. Тому міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку, які забезпечують статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості та залучають до процесу навчання сім’ї та громади [41].

Прикладом реалізації цього підходу є програма, яка реалізувалася у Буркіна Фасо: за проектом жінок навчали знанням про людські права, вмінням ними користуватися одночасно з наданням знань, умінь, кредитів, техніки для власної економічної діяльності. Ця програма сприяла зниженню психологічної, фізичної та економічної залежності жінок від чоловіків, що сприяло запобіганню насильства в сім’ї і розвитку економіки країни. Програма включала теоретичні і практичні заняття, дебати та рольові ситуації з суспільного життя та гендерних питань, просвіту за допомогою радіо.

2. Існує інший, силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, карає порушника незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз основним в Україні.

3. Ненасильницький опір, який пропагував М. Ганді: «…протистояння злу через насильство лише примножує зло, і, оскільки зло може спиратися тільки на насильство, необхідно цілковито утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори», «відмова потурати злу так само є обов’язком, як і співпрацювати з добром». Але тут доцільно зауважити, що «принцип відмови від насильства передбачає добровільне прийняття покарання за протиставлення себе злу».

4. Діяльнісний підхід полягає у щоденній роботі щодо безпосереднього захисту прав: «нам потрібні вчинки, що вшановували б ті слова, поважали б ті зобов’язання, відповідали б тим законам» [6, с. 157].

Основою діяльнісного підходу є протиріччя між «війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою і правами людини, злиднями та свободою від нестатків»

Прагнення подолати зазначені протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і тих якостей особистості, які б унеможливлювали саму думку про застосування насильства.

5. Християнський підхід, який всі соціальні зрушення (за М. Кінгом) вбачає «у повній відповідності до Провидіння. Проте ми мусимо впевнитися, що сприймаємо їх належним чином. Нам слід прагнути до демократії, а не до заміни однієї тиранії іншою… Цей підхід не дає поринути у щось на зразок терпіння, яке є прикриттям пасивності та бездіяльності і зрештою призводить до тупцяння на місці, він утримує від безвідповідальних висловів, що не зближують, а відлучують, і від поспішних висновків, що заважають бачити потреби суспільного розвитку, визнає необхідність просування вперед до справедливої мети з мудрою стриманістю та спокійною розважливістю, він вважає аморальним сповільнення руху до справедливості та капітуляцію перед оборонцями неправедного нинішнього стану речей, визнає неможливість соціальних змін уже сьогодні. Але він змушує працювати так, ніби вони є перспективою завтрашнього ранку» [9, с. 195].

Такий підхід, на наш погляд, передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості людини і надію на Провидіння. Ми дотримуємося думки, що «відмова від насильства» є «шляхом до покори і самовладанням».

На думку психологів, «у справі демократії слід постійно скорочувати відстань між ідеалом і реальністю. Щоб демократія процвітала або принаймні вижила, вона завжди повинна бути динамічною, рухатися вперед, до ще більшої свободи, кращого життя, повнішої гідності тих людей, котрим вона служить» [9, с. 198].

6. Політико-економічний підхід ґрунтується на наданні людям рівності у можливостях, допомоги тим, хто її потребує, збереженні громадських свобод для всіх, використання надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя. Така модель світу, за висловом Ф. Рузвельта, є відвертим запереченням так званого порядку тиранії [9, с. 200].

Демократичні соціальні системи є найголовнішою (за В. Шенем) запорукою і передумовою будь-якого розвитку чи модернізації [13, с. 39].

Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам’яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

7. Виважений підхід, запропонований А. Сахаровим, який передбачав готовність до творення кращого, людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів, через здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв’язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей [9].

Отже, на сьогодні можна визначити такі стратегії захисту жінок від насильства:

дослідження: з метою висвітлення та документування насильства, його природи, джерел, контексту, виправдання, обсягу та ін.;

дії або інтервенція: з метою знищення коренів насильства, сприяння побудові нової моралі.

Розробленими є і основні етапи боротьби з насильством в сім’ї щодо жінок:

1. Ідентифікація проблеми (збір первинної інформації, розслідування і складання заяви). Інформація передбачає виявлення ознак насильства за зовнішніми ознаками (наявність слідів побиття, відсутність гігієни і догляду, порушення сну, різка зміна ваги, страх, розгубленість, покора, смуток, небажання проходити огляд лікаря, нестача грошей, невідповідність між можливими і реальними умовами життя). Методи одержання інформації: спостереження, інтерв’ю, бесіда.

2. Втручання в ситуацію, що здійснюється на основі мультидисциплінарного підходу. Кожен з учасників команди бере участь в обговоренні ситуації, відомостей, оцінці ресурсів, визначенні стратегій роботи і відповідальності кожного із спеціалістів.

Соціальний працівник, при цьому, здійснює роботу з конкретним випадком (добір технік, які спрямовані на формування навичок правильної взаємодії; забезпечення підтримки і проведення консультування); координацію діяльності і консультування інших служб; за необхідності – функції координатора роботи мультидисциплінарної команди.

3. Корекція та зміна ситуації (підтримка та активізація членів сім’ї, зміна міжособистісних стосунків, формування навичок правильної взаємодії у сім’ї), здійснюється на основі терапевтичного квадрата, який включає 4 основні групи факторів, необхідних для розуміння ситуації та її правильної оцінки:

роль і почуття піклувальника в даній ситуації;

природа взаємостосунків «піклувальник – опікуваний»;

наявність у піклувальника підтримки з боку інших членів сім’ї;

  • фінансовий стан піклувальника.

Надання допомоги жертві насильства (жінці) у кризовому психологічному центрі здійснюється за такими етапами:

1. Звернення клієнта за телефоном центра. Консультація по телефону.

2. Запрошення до психолога з метою зняття емоційного фону перед сприйняттям юридичних порад.

Консультування має на меті визначити причини того, що сталося, допомогти жінці знайти й активізувати внутрішні та зовнішні ресурси, шляхи конструктивного рішення з опорою на себе (здійснюється за 2–3 зустрічі).

3. Пропозиція ввійти до групи взаємопідтримки для жінок (здійснюється за 5–7 занять) з метою укріплення жінок, усвідомлення ними своєї ролі у власному та громадському житті, розуміння важливості політичної і громадської діяльності в розв’язанні їхніх проблем.

На тренінгах здійснюється навчання конструктивного розв’язання конфліктів, ненасильницької, упевненої поведінки при відстоюванні власних інтересів та інтересів групи жінок.

4. Участь у можливих акціях, спрямованих на привернення уваги до проблеми насильства щодо жінок, проведення «показових» процесів з відстоювання прав жінок на безпеку, зміну громадської і професійної думки про причини насильства, лобіювання змін у законодавстві, дій правоохоронних органів щодо захисту жінок від насильства [20, с. 87].

Сім’ї можуть бути надані й альтернативні послуги.

Дослідження шляхів розв’язання проблеми домашнього насильства приводить до висновку, що орієнтація на покарання (функція закону) не забезпечує безпеки жінки.

Виходячи з потреб суспільства в Україні існує система профілактики насильства щодо дітей і жінок.

Нагальним є ухвалення Державної програми профілактики правопорушень на наступний період, яка враховувала б особливості насильницької поведінки щодо жінок та дітей та сприяла б її запобіганню, виявленню та покаранню винних осіб.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. №1911-р схвалено Концепцію Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року.

План заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року спрямований на широку профілактичну роботу щодо попередження насильства в сім’ї, жертвами якого стають переважно жінки та діти [7, с. 16–18].

Діяльність як окремого спеціаліста, так і відомств полягає у захисті прав людини, створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства.

Необхідним є комплекс відповідних заходів – програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім’ям [17; 31], спеціальні програми просвіти, зокрема тренінги з попередження насильства в молодіжному середовищі [23], консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім’ї.

Деякі дослідження доводять, що застосування лише таких програм не є досить ефективним, коли йдеться про заборону насильства і охорону жертви [18].

Сучасні дослідження наводять на думку, що раз навчання говорить про випадки, зв’язані із застосуванням сили і контролю, то чоловіки можуть навчитися утримуватися від побоїв і натомість можуть застосовувати інші, менш очевидні, способи продовження контролю над жінками і застосування до них насильства.

Найбільш перспективними програмами втручання (інтервенційними) є програми, що містять в собі такі властивості:

мають добре обкреслені цілі і чітку структуру;

виконують детальне оцінювання, як самого винуватця насильства, так і контексту жорстокого звернення, наприклад, потреб винуватця насильства в інших формах терапії або допомоги у випадках, пов’язаних з проблемою (наприклад, зловживання речовинами, що приводять до залежності);

мають чіткі (конкретні) критерії участі;

роблять «наголос» на мотивації винуватця насильства, його зобов’язаннях утримуватися від грубості і жорстоких вчинків і ухвалення на себе відповідальності за них, а також участь в програмі;

оцінюють результати реабілітації після закінчення програми [28, с. 22].

Практичним досвідом визначено, що реабілітація буде ефективною лише тоді, коли винуватець насильства відчує себе відповідальним за свої вчинки. Кращі результати програма може мати у випадках, коли винуватець насильства мотивований до зміни своїх позицій і поведінки. Якщо винуватець насильства бере участь в програмі виключно для того, щоб уникнути судового переслідування, реабілітація може виявитися неефективною.

Проте, участь в програмах, за рішенням суду, гарантує участь винуватця насильства. Зазвичай це буває важливо для переважної більшості чоловіків, які не бачать необхідності у відмові від застосування насильства [20].

Вимога обов’язкової їх участі в програмі забезпечить те, що вони «зустрінуться» з іншими поглядами, позиціями, формами поведінки.

Особливу увагу слід звернути на безпеку жертви. Практики (фахівці) повинні робити кроки, спрямовані на охорону жертви від небезпечної поведінки як під час, так і після закінчення програми реабілітації.

У свою чергу стратегія охорони жертв включає:

1.Взаємозв’язок програм з системою правосуддя таким чином, щоб забезпечити застосування санкцій у разі повторної грубої, жорстокої поведінки винуватця насильства.

2.Створення стратегії, що зберігає конфіденційність.

3.Контроль за ступенем небезпеки прояву насильства, направленого проти жертви протягом процесу реабілітації [26].

Отже, сьогодні науковцями вводяться провідні стратегії захисту від домашнього насильства, що розглянуто як механізми захисту прав в організаціях ООН, приєднаних до них структурах та інших міжнародних судах та комісіях (на міжнародному рівні); в українській юридичній системі та спеціальних комісіях, які покликані займатися проблемами прав людини (на національному рівні); в європейській юридичній системі, європейських правозахисних органах (на регіональному рівні), що є умовою переходу з рівня на рівень як окремою особою, так і громадською організацією, країною.

Крім того, вивчення досвіду захисту різноманітних прав людей показало, що насильство над жінкою відбувається в будь-яких верствах і категоріях населення, не зважаючи на класові, расові, культурні, релігійні, соціально-економічні аспекти.

Таким чином, головним завданням програм освіти є зміна цінностей, позицій і поведінки, що є причинами застосування насильства відносно жінок, що першочергово спричиняє це насильство.

Зауважимо також, що безпека жертв є пріоритетним напрямом феміністичних програм перевиховання для чоловіків, які б’ють своїх дружин. Загальним для подібних програм реабілітації можна назвати аспект групових консультацій. Групова взаємодія націлює на те, щоб чоловіки ділилися своїми поглядами, спілкувалися, розраховували один на одного. Таким чином, група може виробити для своїх учасників альтернативний зразок чоловічої поведінки.











РОЗДІЛ 3


ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФІЛАКТИКИ БАТЬКІВСЬКОГО НАСИЛЬСТВА В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ


3.1. Діагностика проявів батьківського насильства по відношенню до дітей у сім’ї


У межах наукового дослідження на базі Відокремленого структурного підрозділу «Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету» нами було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. До першої групи входили студенти І курсу з відносно неблагополучних сімей (20 осіб). Друга група складалася з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто із зовні благополучних сімей (20 осіб). Опитування проводилось для виявлення випадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства, а саме: фізичного, психологічного, економічного та сексуального (додаток А). Були підраховані результати за чотирма найрозповсюдженішими видами насильства в сім’ї (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1.

Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Групи підлітків

Види насильства

Контрольна група, %

Експериментальна група, %

Фізичне насильство

15

30

Психологічне насильство

60

60

Економічне насильство

25

10

Сексуальне насильство

-

-

Відповідно вищезазначеним результатам анкетування, можемо визначити, що частота випадків фізичного насильства в експериментальній групі значно вища, ніж в контрольній, що можна пов’язувати з неблагополучністю сімей. Проте у сім’ях, які ми умовно класифікуємо як благополучні, батьки досить часто вдаються до психологічного тиску відносно дітей. Щодо економічного насильства, то діти з неблагополучних родин не вважають, що обмеження кишенькових грошей у їхньому випадку є насильством, на відміну від дітей з контрольної групи. У процесі діагностування нами також проводилась модифікована методика Рене Жиля на виявлення міжособистісних зв’язків підлітка. Зокрема, було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальний показник: ставлення до матері; ставлення до батька; ставлення до батька та матері як наслідування; ставлення до братів та сестер; ставлення до бабусі та дідуся; ставлення до друга (подруги); ставлення до авторитетного дорослого; комунікабельність; замкнутість; соціальна адекватність поведінки.

Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точно інтерпретувати відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування. Ці емпіричні дані поєднуються з даними спостереження, а також при формуванні контрольної та експериментальної груп ми ознайомились з соціальними паспортами сімей учнів, що надало нам змогу умовно розділити дітей на вищевказані групи. Діагностування проводилось на початку навчального дня. Загальний фізичний стан досліджуваних був добрим. За допомогою анкетування було виявлено, що рівень жорстокого поводження в сім’ях не є високим, у переважаючій більшості відноситься до проявів психологічного насильства. Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, яке здійснювалося в сім’ї чоловічою його половиною, більший, що наочно продемонстровано на рис. 3.1.



Рисунок 3.1. – Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини.

Анкетування також дозволило нам виявити, які види батьківського насильства переважають у контрольних і експериментальних групах. Згідно з результатами, продемонстрованими на рис. 3.2, можна зробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як у контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства.

Рисунок 3.2. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.

Результати проведеної діагностики показали, що:

дітям з неблагополучних сімей властива більша турбота про своїх братів та сестер;

діти з благополучних родин більше цінують сімейні цінності і установки;

згідно з результатами опитування діти контрольної групи не перебувають під значним впливом авторитетного дорослого, на відміну від експериментальної;

діти з благополучних родин менше замикаються в собі, активні, ініціативні, люблять домінувати, і в більшості випадків мають до цього потенціал (додаток Б).

Також, в рамках діагностики на предмет виявлення явища батьківського насильства над дітьми, ми провели анкетування серед батьків обох груп дітей (батьки дітей контрольної групи та батьки дітей експериментальної групи). Анкетування проводилося з метою порівняння відповідей батьків та дітей (додаток В). Результати були також підраховані за чотирма видами насильства (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2.

Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Групи батьків

Види насильства

Контрольна група, %

Експериментальна

група, %

Фізичне насильство

15

20

Психологічне насильство

60

55

Економічне насильство

25

25

Сексуальне насильство

-

-

Таким чином, порівнявши відповіді батьків та дітей, ми бачимо, що результати анкетування батьків та дітей контрольної групи майже співпадають з результатами анкетування батьків та дітей експериментальної групи. Це означає, що в родині здійснюється переважно психологічне насильство над дитиною.

Отже, підсумовуючи все вищесказане, ми можемо ствержувати , що явище жорстокого поводження батьків по відношенню до дітей є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами була діагностована частота випадків жорстокого поводження з дітьми у сім’ї серед окремо взятої вибірки та з’ясовані аспекти міжособистісних стосунків підлітків, які мають пряме відношення до предмету нашого дослідження.


3.2. Розробка, впровадження і аналіз ефективності програми з профілактики батьківського насильства


За результатами діагностики проявів батьківського насильства по відношенню до дітей у сім’ї, нами було розроблено програму тренінгу для батьків «Попередження насильства та жорстокого поводження з дітьми» (додаток Г).

Тренінг було проведено серед батьків студентів-першокурсників (20 чол.).

Мета тренінгу – профілактика насильницьких дій батьків до дітей.

Завдання треніну: ознайомити батьків з поняттям «насильство в сім'ї», та його видами; зробити аналіз реакції дітей на батьківське насилля; розробити поради батькам щодо попередження насильства над дітьми.

Тренінг складався із 12 занять: вправа «Знайомство»; «Правила роботи»; «Очікування»; вправа «Моя сім’я»; «Обмеження і дозволи»; Рольова гра «Зверни увагу»; Вправа «Як ви думаєте?» тощо. В тренінговій програмі використовувались такі методи як мозковий штурм, лекції, анкетування (додаток Г), робота в групах (наприклад, вправа «Порада»: батьки об’єднуються в 4 групи за порами року. Дитина звертається до батьків із проблемою. Батьки, вислухавши, повинні порадити їй, що робити, і переконати, що все буде гаразд.

Ситуація для групи №1: «Я не буду товаришувати з Володимиром,бо він мене образив. Сьогодні я весь вечір малювала пейзаж, а він проходячи мимо, зачепив та перекинув склянку з водою і весь малюнок зіпсував. Ми з ним побилися».

Ситуація для групи №2: «Я не піду більше до коледжу, бо мене постійно ображає Владик, він чіпляється до мене і говорить, що я «лох» та «шестірка».

Ситуація для групи №3: «Мамо, що мені робити? Викладач (без підстави) звинуватив мене в тому, що я списав контрольну з математики у сусіда, і не бажає ставити гарну оцінку».

Ситуація для групи №4: «Я взяла у Лариси курточку на фізкультуру,а коли бігла, то перечепилася і впала та порвала курточку. Тепер Лариса разом з дівчатами влаштують з’ясування стосунків, скоріше всього поб’ють». Наприкінці тренінгу було розроблено пам’ятку для батьків (додаток Д).

Тривалість тренінгу – 90 хвилин. Проводився він на виховних годинах, з лютого по квітень 2016 року. Проводили тренінг автор і керівник дослідницької роботи сумісно з кураторами навчальних груп.

Після впровадження тренінгової програми ми зробили аналіз її ефективності. Повторно було проведено опитування для виявлення випадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства батьків до дітей (додаток А). Результати опитування представлені у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3.

Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Групи підлітків

Види насильства

Контрольна група, %

Експериментальна група, %

Фізичне насильство

15

15

Психологічне насильство

60

25

Економічне насильство

25

5

Сексуальне насильство

-

-

Відповідно результатам повторного анкетування підлітків можемо визначити, що частота випадків насильства різних видів в експериментальній групі значно зменшилася.

Також ми повторно провели модифіковану методику Рене Жиля на виявлення міжособистісних зв’язків дитини. Було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальний показник: ставлення до матері; ставлення до батька; ставлення до батька та матері як наслідування; ставлення до братів та сестер; ставлення до бабусі та дідуся; ставлення до друга (подруги); ставлення до авторитетного дорослого; комунікабельність; замкнутість; соціальна адекватність поведінки.

За результатами повторно проведеної методики Рене Жиля ми отримали результати вищі ніж при діагностуванні (рис. 3.3.).


Рисунок 3.3. – Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини.

Згідно з результатами, продемонстрованими на рис. 3.4, можна зробити висновок, що в сім’ях, з яких батьки брали участь у тренінговій програмі, явища фізичного, психологічного й економічного насильства значно зменшилися, що свідчить про ефективність проведеної програми.

Рисунок 3.4. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.

Також, для повної перевірки ефективності проведеної тренінгової програмими ми провели анкетування серед батьків експериментальної групи. Анкетування проводилося з метою порівняння відповідей батьків та дітей (додаток В). Результати були також підраховані за чотирма видами насильства (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4.

Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Групи

батьків

Види насильства

Контрольна група, %

Експериментальна група, %

Фізичне насильство

15

10

Психологічне насильство

25

30

Економічне насильство

10

15

Сексуальне насильство

-

-


Таким чином, порівнявши відповіді батьків та дітей (таблиця 3.5.), ми бачимо, що результати анкетування батьків майже співпадають з результатами анкетування дітей експериментальної групи. Це означає, що участь у експериментальній програми змінила на краще не тільки поведінку батьків, а й поведінку дітей. Отже, рівень насильства у батьків до дітей значно зменшився. Усе це свідчить про те, що проведена тренінгова програма була ефективною.

Таблиця 3.5.

Співвідношення випадків насильства за його видами в експериментальній групі

Експериментальна

група

Види насильства

Батьки, %

Підлітки, %

Фізичне насильство

10

15

Психологічне насильство

30

25

Економічне насильство

15

5

Сексуальне насильство

-

-









ВИСНОВКИ


Аналіз проблеми дослідження соціальних технологій роботи з суб’єктом насильницьких дій в організації профілактики домашнього насильства вказує на те, що найчастіше жінки та діти стають жертвами насилля в своїх сім’ях.

У процесі дослідження зазначеної проблеми нами було визначено, що питання насильства в родинах почали активно досліджувати в Україні наприкінці 90-х років XX століття за ініціативою численних громадських організацій.

  1. Вивчення сучасних науково-теоретичних підходів до проблеми насильства у родині показало, що їхній спектр доволі широкий, так є відомими наступні: ситуаційна теорія, згідно з якою ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю впливу певних ситуативних і структурних змінних (А. Бандура, Р. Уолтерс); психофізіологічна теорія – впливають фактори, які зумовлені віком особи – фізична та емоційна залежність, поганий стан здоров’я, наявність психічних розладів, комунікативних труднощів (Л. Фестингер, Г. Тешфел); структурна теорія – економічні труднощі, соціальна ізоляція, проблеми зовнішнього середовища; особистісна теорія (життєва криза, насильство стосовно цієї особи у минулому); теорія соціальних змін, зміст якої полягає в тому, що процес соціальної взаємодії являє собою послідовну зміну заохочень і покарань, і кожна людина у процесі взаємодії з іншими прагне збільшити частину винагород та зменшити частину покарань; теорія символічної взаємодії, згідно якої причина насильства полягає у відсутності диференціації між тим, як сприймалася агресором особа в минулому, та її образом сьогодні (М. Кляйн).

Аналіз домашнього насильства як глобальної соціальної проблеми показав, що кожен конкретний варіант насильства – самостійна проблема, що має специфічні риси. Виділяють наступні види насильства:

фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та гідності;

сексуальне насильство в сім’ї – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;

психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї, шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно причиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, а може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю;

економічне насильство в сім’ї – умисне позбавлення одним членом сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Не менш небезпечними також є духовне насильство – один з видів домашнього насильства, при якому кривдник примушує жертву змінити віросповідання, світогляд, примушує відступити її від життєвих принципів, висміює її переконання, нав’язує власні цінності; емоціональне насильство явище, яким завжди супроводжується насильство фізичне, але може виступати, як окремий вид насильства, без актів агресії і фізичного знущання, але призводить до цілковитого підпорядкування жертви партнерові, вона може почуватися іще більш залежною, безпорадною й дезорієнтованою, ще сильніше звинувачувати саму себе за ситуацію, в якій опинилася.

2. Проведене дослідження також дає змогу висвітлити наступні провідні стратегії захисту від домашнього насилля: інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім’ями, окремими особами невід’ємних прав людини; силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закріплених у законах, карає порушника незалежно від того, чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні; ненасильницький опір – принцип відмови від насильства передбачає добровільне прийняття покарання за протиставлення себе злу; діяльнісний підхід полягає у щоденній роботі щодо безпосереднього захисту прав; християнський підхід, який всі соціальні зрушення вбачає «у повній відповідності до Провидіння»; політико-економічний підхід ґрунтується на наданні людям рівності у можливостях, допомоги тим, хто її потребує, збереженні громадських свобод для всіх, використання надбання науково-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня життя; підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні пам’яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомогу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства; а також виважений підхід, який передбачав готовність до творення кращого, людянішого суспільства, досконалішого світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв, а не повалення чи засудження режимів, через здатність тверезо розмірковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв’язків з іншими соціальними системами з метою вибору кращого для життя людей.

3. Вивчення механізму насильницьких дій, дозволяє створити узагальнений психологічний портрет суб’єкта насильницьких дій: певна злість і неприйняття колишнього партнера; патологічна неповага як підґрунтя насильства; зосередженість на собі самому; зловживання наркотиками або алкоголем; психологічний тиск, щоб домогтися сексу; дуже швидке призвичаяння до насильства, що дає привід вважати такі відносини важливими; злість як залякування «слабшого»; подвійні стандарти; визнання одних правил «для себе» й інших «для жертв»; негативне ставиться до жінок; характер поведінки інший, якщо поруч є нові люди.

Необхідним є комплекс відповідних заходів – програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім’ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної корекції для кривдника, жертви, інших членів сім’ї. Тому діяльність як окремого спеціаліста, так і відомств полягає у захисті прав людини, створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства.

Діяльність по запобіганню насильницької поведінки у сім’ї ґрунтується на взаємодії громадських організацій і державних структур, соціальне партнерство яких, поза сумнівом, буде заставою подальших позитивних змін в законодавстві, суспільній свідомості і в системі надання комплексної допомоги тим, хто постраждав від насильства. На цьому шляху виникає ряд перешкод: відсутність чітких визначень і всеосяжної теоретичної бази, недолік інформації про специфіку насильства в сім’ї, її однобічність, дискримінаційна позиція правоохоронних органів, недосконалість системи соціального захисту потерпілих і свідків домашнього насильства, відсутність системи покарання за жорстоке ставлення по відношенню до членів сім’ї, практична відсутність профілактичних програм з гендерної освіти, ефективних методів реабілітації, групової і індивідуальної роботи з людьми, що застосовують насильство.

4. Серед соціальних технологій роботи з суб’єктом насильницьких дій в курсовій роботі розкрито наступні: теоретичні – сукупність оптимальних методів, засобів, прийомів, дій, операцій, процедур, необхідних для вирішення теоретичних соціально-педагогічних проблем, до яких відносяться підручники, навчально-методичні посібники, теоретична розробка технології; дослідницькі – спеціальні науково обґрунтовані методики дослідження соціально-педагогічних проблем, тобто програми дослідження, методики дослідницької діяльності, експериментальні розробки; прикладні технології загального типу (функціональні) – цілеспрямована, спланована, послідовна діяльність соціального працівника в роботі з конкретними об’єктами – це програми вирішення завдань соціального виховання та індивідуального розвитку, діагностики, реабілітації, адаптації, профілактики, корекції, терапії; прикладні технології конкретного типу (спеціальні) – сплановані, послідовно реалізовані дії, операції та процедури, які спрямовані на використання конкретних завдань щодо вирішення проблем у роботі з особистістю, групою – програми, методики роботи з неблагополучною сім’єю, дітьми «групи ризику» тощо.

5.Профілактична робота з батьками щодо попередження проявів їхнього насильства по відношенню до дітей може бути представлена у вигляді тренінгової програми, компонентами якої є: цільовий (мета і завдання), змістовий (зміст формування у батьків гуманного відношення до дітей, виховання дітей без загроз і покарання), технологічний (організаційні форми і методи) та результативний компоненти, суб’єкт і об’єкт.

6.Суб’єктом виступили куратори навчальних груп, автор і керівник дослідницької роботи, об’єктом – студенти І курсу Відокремленого структурного підрозділу «Василівський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету» у кількості 40 осіб, яких порівну розділено на експериментальну і контрольну групи, та їх батьки.

7. Результати дослідно-експериментального впровадження розробленої програми профілактики проявів батьківського насильства показали, що рекомендовані форми, методи й прийоми роботи сприяли підвищенню рівня знань і вмінь , спрямованих на безнасильницькі діі батьків по відношенню дітей у процесі виховання. До початку експерименту 40% батьків досліджуваної групи не мали достатніх знань з цієї теми , після закінчення експерименту практично всі учасники експериментальної групи (75%) показали наявність знань щодо використання безнасильницьких дій до дітей у процесі сімейного виховання. Результати обробки анкетування учасників контрольної групи (яка не брала участі в експериментальному тренінговому модулі) до й після закінчення експериментального навчання залишилися практично без змін.

8. Скориставшись методом порівняльного аналізу за принципом двох груп (контрольної та експериментальної), ми з’ясували, що знання й уміння учасників експериментальної групи з проблеми виховання без загроз і покарань значно зросли порівняно з учасниками контрольної групи, знання й уміння яких залишилися практично на попередньому рівні. Все це дає нам підстави стверджувати, що запропонована нами програма профілактики батьківського насильства є ефективною.



























СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Адлер А. Детская психология и исследование неврозов / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. – М.: За экономическую грамотность, 1995. – С. 97–120.

2. Адлер А. Индивидуальная психология, ее гипотезы и результаты / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. – М.: За экономическую грамотность, 1995. – С. 19–38.

3. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер. Пер. с нем. – СПб.: Академический проект, 1997. – 187 с.

4. Адлер А. О мужской установке у женщин-невротиков / А. Адлер // Практика и теория индивидуальной психологии: Пер. с нем. – М.: За экономическую грамотность, 1995. – С. 163–210.

5. Адлер А. О нервическом характере / А. Адлер. – СПб.: АСТ Университетская книга, 1997. – 288 с.

6. Антонова Ю.А. Домашнее насилие в отношении женщин: законодательный опыт России и США / Ю.А. Антонова // Гендерные исследования в гуманитарных науках: современные подходы: материалы международной научной конференции, (Иваново, 15–16 сентября 2000 г.). Часть II. Социология, политология, юриспруденция, экономика. – Иваново: Юнона, 2000. – С. 153–159.

7. Ахтирська Н.М. Моніторинг судової практики у справах, пов’язаних з насильством щодо дітей та жінок / Н.М. Ахтирська / [за заг. ред. Г.О. Христової]. – Київ: Тютюкін, 2011. – 108 с.

8. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений: Пер. с англ. – М.: Апрель Пресс, изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 502 с.

9. Беличева С.А. Основы превентивной психологии. – М.: Социальное здоровье России, 1993. – 213 с.

10. Берковец Л. Агрессия: причины, последствия, контроль / Л. Берковец. – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2001. – 512 с.

  1. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1997. – 336 с.

12. Вступ до Прав людини. – Київ – Відень, 1999. – 39 с.

13. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. – К., 2002. – 234 с.

14. Громадська програма запобігання насильству в сім’ї. – Проект «Гармонія», Львів – 2000. – 95 с.

15. Доллард Дж., // Психология: Биографический библиографический словарь / Под ред. Н. Шихи, Э. Дж. Чепмана, У. А. Конроя, СПб.: Евразия, 1999.

16. Домашнє насильство в Україні. Звіт за результатами дослідження організації «Правозахисники Міннесоти». – К., 2000. – 27 с.

17. Емельянова Е.В. Женщины в беде. Программа работы с жертвами домашнего насилия «Достоинство любви» / Е.В. Емельянова. – СПб.: Речь, 2008. – 212 с.

18. Єcипенко О.М. Роль центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в організації та наданні допомоги / послуг особам, які вчинили насильство – Луганськ: Луганський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, 2009. – 19 с. (Препринт /ЛОЦССДМ 2009).

19. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»: Закон від 15.11.2001  2789-III

20. Запобігання і протидія насильству в сім’ї: метод. матеріали / за ред. І. М. Трубавіної. – К.: ДЦССМ. – 2004. – 107 с.

21. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников: Пер. с англ. – СПб.: Б.С.К., 1997. – 96 с.

22. Кочемировська О.О. Сучасний стан вивчення проблеми насильства: огляд традиційних концепцій та результати психосемантичного дослідження / О.О. Кочемировська // Вісник Харківського ун-ту. Сер. Психол. – 1999. – №460. – С. 68–71.

23. Кургановская Н. Формирование навыков ненасильственного поведения у школьников и школьниц / Н. Кургановская, В. Кургановский // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Гендерна освіта – ресурс розвитку паритетної демократії». – Тернопіль, 2011. – С. 687–696.

24. Кэмпбелл Д. Насилие как защита от нервного расстройства в подростковом возрасте / Д. Кэмпбелл. – М.: Издательский гуманитарный центр ВЛАДОС, 1997. – С. 57–72.

25. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло) / К. Лоренц // Вопросы философии. – 1992. – №3. – C. 5–54.

26. Ми різні – ми рівні. Основи культури гендерної рівності: [навчальний посібник для учнів 9–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів] / за ред. О. Семиколєнової. – К.: К.І.С., 2007. – Розділ IV. – С. 121–128.

27. Мінакова К. Основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінки – жертви сімейного насилля // Соціальна педагогіка.-2005.-№2.-С.43-47

28. Назаров О.А., Попова Г.В. Особливості усвідомлення мотивації злочину особами, що скоїли насильницький злочин // Сучасні наукові дослідження – 2006: Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції, Т. 35, «Психологія та соціологія», Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 21–24.

29.Насилие в семье: Особенности психологической реабилитации. Учебное пособие / Под ред. Н. М. Платоновой и Ю. П. Платонова. — СПб.: Речь, 2004.- 154с.

30. Насильство в сім’ї. – Як боротися з ним державі. Що маємо і що слід зробити. – К.: Розрада. – 1999. – 216 с.

31. Невский А.С. Семейное насилие: профилактика рецидивов / Сборник информационно-методических материалов по профилактике рецидивов семейного насилия. – Санкт-Петербург, 2009. – 120 с.

32. Російська енциклопедія соціальної роботи. У 2 т. / За ред. А.М. Панова і Є.І. Холостовой. - М.: Інститут соціальної роботи, 1997

33. Соціальна педагогіка.-2005.-№2.

34. Тіщенко В. В. Концептуальні основи розслідування корисливо-насильницьких злочинів: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В. В. Тіщенко. – Одеса,2003. – 444 с.

35. Фрейд 3. Массовая психология и анализ человеческого «Я». М., 1926.

36. Фрейд З. Основные психологические теории в психоанализе / пер. М. В. Вульф, А. А. Спектор. — М.: АСТ, 2006. — 400 с.

37. http://www.gov/karelia.ru/511/39.html 

38. http://www.gubvestiperm.ru/arc/2000/10/12a.html 

39. http://www.home jeo.ru / Afina / pbls / docland.html 

40. http://www.hrw.org/russian/letters/russia/1998/081 

41. http://www.hrw.org/russian/reports/russia/1997/wom 

















ДОДАТКИ

Додаток А

Анкета на виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (для дітей)

Стать ________________________ Вік __________________________

Дата опитування _______________ Додаткові відомості_____________


Зазвичай -1

Часто - 2

Інколи - 3

По ситуації-4

Рідко - 5

Ніколи - 6

Як ти вважаєш, чи слід карати дитину?







Ти ділишся з батьками своїми проблемами та радощами?







На твою думку батьки завжди справедливі?







Чи завжди ти згоден з рішеннями батьків?







Траплялись випадки, коли тобі перепадало «ні за що»?







Сімейне життя твоїх батьків є для тебе прикладом?







Чи важлива для тебе думка батьків про твоїх друзів, кохану людину?







Батьки для тебе є авторитетом?







Батьки виділяють тобі кишенькові гроші?







Чи достатньо тобі цієї суми?







Чи шкода тобі вуличних, безпритульних тварин?







Батьки багато часу проводять з тобою?







Чи можуть бути, на твою думку, випадки, коли дитину необхідно покарати?







Ти коли-небудь втікав(ла) з дому?







Чи здається тобі життя складним?







Чи сняться тобі страшні сни?








Додаток Б

Дослідження міжособистісних стосунків в експериментальній групі

п\п

Призначення шкал

Результат



Позитивне, %

Середнє, %

Негативне, %

1

Відношення до матері

62

26

12

2

Відношення до батька

38

38

24

3

Відношення до матері і до батька як наслідування

34

40

26

4

Відношення до братів і до сестер

71

22

7

5

Відношення до бабусі і дідуся

68

21

11

6

Відношення до друга (подруги)

94

3

3

7

Відношення до авторитетного дорослого

84

10

6

8

Цікавість, допитливість

98

1

1

9

Домінантність

44

50

6

10

Комунікабельність

55

42

3

11

Замкнутість

74

7

19

12

Соціальна адекватність поведінки

62

34

4











Дослідження міжособистісних стосунків в контрольній групі

п\п

Призначення шкал

Результат



Позитивне, %

Середнє, %

Негативне, %

1

Відношення до матері

84

11

5

2

Відношення до батька

72

4

24

3

Відношення до матері і до батька як наслідування

94

1

5

4

Відношення до братів і до сестер

45

21

34

5

Відношення до бабусі і дідуся

64

12

24

6

Відношення до друга (подруги)

98

1

1

7

Відношення до авторитетного дорослого

54

26

20

8

Цікавість, допитливість

90

2

8

9

Домінантність

68

2

40

10

Комунікабельність

48

23

29

11

Замкнутість

32

17

51

12

Соціальна адекватність поведінки

83

12

5












Додаток В

Анкета на виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (для батьків)

Чи погоджуєтесь ви з такими твердженнями?

Цілком згоден (згодна)

Важко сказати

Зовсім не згоден

(не згодна)

Для того, щоб націлити дитину «на шлях істинний», застосовувати засоби фізичного покарання можна і необхідно




Який би не був сердитий і збуджений, я завжди можу втриматись, щоб не вдарити дитину




Дитину можна вдарити тільки тоді, коли вже немає інших засобів впливу




Бити дитину, звичайно, не можна. Проте висловити беззастережно все, що про неї думаєш, – можна




В будь-якій ситуації я не можу принизити людську гідність дитини




Якщо я неправий (неправа), то можу щиро попросити вибачення у дитини




У своєму житті я ніколи не вдарив (не вдарила) дитини




Я виділяю своїй дитині достатньо кишенькових грошей




Я задовільняю всі потреби дитини




Буває, так часом розсердишся –розлютуєшся, що просто немає сили витримати дитяче нахабство, і рука сама піднімається








Додаток Г

Анкетування «Чи гарні ви батьки?»

Мета: перевірити правильність виховання батьків.

1.Чи стежите ви за статтями в часописах, телевізійними або радіопрограмами на педагогічну тематику? Чи читаєте ви час від часу книжки про проблеми виховання?

2.Чи вважаєте ви недоліки в поведінці вашої дитини результатом упущення вами якихось моментів у вихованні?

3.Чи є ви разом із чоловіком ( дружиною ) однодумцями у вихованні ваших дітей?

4.Чи приймаєте ви допомогу вашої дитини в якійсь діяльності, навіть у тому випадку,якщо справа від цього не виграє?

5.Чи забороняєте ви щось або караєте дитину тільки в тому випадку, коли це цілком виправдано і необхідно?

6.Чи вважаєте ви послідовність у вихованні одним з основних педагогічних принципів?

7.Чи вважаєте ви, що середовище й оточення – один із чинників, який істотно впливає на виховання дитини?

8.Чи вважаєте ви заняття спортом і фізкультурою чинниками гармонійного розвитку дитини?

9.Чи вважаєте ви, що краще попросити про щось свою дитину, ніж наказати це зробити?

10. Якщо вам доводиться сказати дитині:»У мене зараз немає вільного часу» або «Почекай, поки я скінчу роботу», чи буває вам від цього неприємно?

За кожну позитивну відповідь поставте собі два бали; за відповідь «інколи» –1 бал; за негативну відповідь – 0 балів.

Менше 6 балів – справи ваші кепські. Спробуйте терміново почати вивчення азів батьківської педагогіки.

Від 7 до 14 балів – поняття про батьківські обов’язки у вас є, але необхідно більше часу й уваги приділяти дітям, частіше з ними спілкуватися.

Більше 15 балів – ви справляєтесь з батьківськими обов’язками, але не заспокоюйтеся на цьому і не думайте, що ви робите все можливе – в батьківській праці не буває меж.



















































Додаток Д

Пам’ятка для батьків

1. Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.

2. Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте, навчання – це радість ( негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.

3.Знайдіть час для бесіди з дитиною. Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.

4.Пам’ятайте, що дитина – це ваше відображення ( грубість породжує грубість, крик – крик, а взаєморозуміння і доброзичливість – добро і злагоду в сім’ї ). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»

5. Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права ( на навчання, відпочинок тощо ) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).

6. Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, тоді підтримайте її.

7.Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.

8.Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з власною дитиною.

9. Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.

10. Приймайте та любіть дитину такою, якою вона є.





Выбранный для просмотра документ титул досл_дницька.docx

библиотека
материалов

Міністерство освіти і науки України


ВСП «ВАСИЛІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ

ТАВРІЙСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

--------------------------------------------------------------------------------------



ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО:

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ТА ПРАВОВИЙ АСПЕКТИ

Дослідницька робота



hello_html_m7367db7a.jpg



Василівка

2016



Очень низкие цены на курсы переподготовки от Московского учебного центра для педагогов

Специально для учителей, воспитателей и других работников системы образования действуют 65% скидки при обучении на курсах профессиональной переподготовки.

После окончания обучения выдаётся диплом о профессиональной переподготовке установленного образца с присвоением квалификации (признаётся при прохождении аттестации по всей России).

Подайте заявку на интересующий Вас курс сейчас: KURSY.ORG


Общая информация

Номер материала: ДБ-073231

Похожие материалы

Получите наградные документы сразу с 38 конкурсов за один орг.взнос: Подробнее ->>