Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Другое / Другие методич. материалы / Формы организации учебно-воспитательного процесса

Формы организации учебно-воспитательного процесса

  • Другое

Поделитесь материалом с коллегами:

hello_html_m2a7690f7.gifhello_html_m2a7690f7.gifhello_html_m2a7690f7.gifhello_html_m2a7690f7.gifМіністерство освіти і науки України

ДОНЕЦЬКИЙ ГІРНИЧИЙ ТЕХНІКУМ ім. Є.Т.АБАКУМОВА














МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА


ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ


























2012

Методична розробка на тему «Форми організації навчання у вищому навчальному закладі».





Підготувала методист вищої категорії Донецького гірничого технікуму ім. Є.Т.Абакумова Ногай Людмила Георгіївна, 2012.





Надана характеристика форм організації навчання у вищій школі: лекції, семінари, практичні заняття, лабораторні заняття. Наведена методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій, колоквіумів, ігор. Показане практичне застосування різноманітних форм навчання при викладанні соціальних дисциплін.



Для викладачів вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації.



















Розглянута та схвалена

на регіональному методичному

об’єднанні методистів

Донецького-1 регіону

Протокол № 1 від 21.09.2011

Голова методичного об’єднання

________В.І.Юрченко

ЗМІСТ


ВСТУП


1 ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

1.1 Загальна характеристика форм організації навчання у вищій школі

1.2 Лекція як форма організації навчального процесу

1.3 Семінар як форма організації навчального процесу

1.4 Практичне заняття як форма організації навчального процесу

1.5 Лабораторне заняття як форма організації навчального процесу

1.6 Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій, колоквіумів, ігор.

Висновок по розділу 1

2 ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІОЛОГІЯ»

Висновок по розділу 2


ВИСНОВКИ


ЛІТЕРАТУРА


ДОДАТКИ









ПЕРЕДМОВА


Процес навчання у вищій школі реалізують у межах різноманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання. Кожна форма розв'язує своє спеціальне завдання, але сукупність форм і методів навчання створює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підпорядковано об'єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.

Актуальність теми полягає в тому, що серед основних проблем вищої освіти постає проблема якості як визначальна основа формування інтелекту особи, її розвитку, підготовленості до успішної конкуренції молоді у сучасному світі.

Підготовка сучасного фахівця в умовах ринкової економіки повинна відповідати цілому ряду вимог: умінням самостійно виконувати і оновлювати знання, ставити проблеми, творчо мислити, приймати оригінальні рішення в нестандартних ситуаціях, бути соціально-активною особистістю.

Якісна підготовка майбутнього конкурентоздатного спеціаліста вимагає творчого підходу педагогічних працівників ВНЗ до вибору змісту, форм і методів навчання, максимального використання досягнень сучасної педагогічної науки, передового новаторського і педагогічного досвіду.

Переорієнтація навчального процесу від авторитарного пояснювально-ілюстративного навчання до особистісно-орієнтованого, розвиваючого навчання спонукає педагогічні колективи до використання в навчальному процесі активних форм і методів навчання, сприяючих опануванню знань, критичному мисленню, розвитку творчої ініціативи і умінь застосовувати знання в нестандартних ситуаціях.

Підвищення якості навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах значною мірою визначається станом методичної роботи, яка має бути спрямована на вдосконалення змісту, форм і методів навчання і виховання студентської молоді, розвиток професійної і педагогічної майстерності педагогічних працівників, впровадження у навчальний процес результатів наукових досягнень, нових педагогічних технологій, передового педагогічного досвіду.

Мета роботи − надання теоретичної і методичної допомоги викладачам ВНЗ у застосуванні різних як традиційних, так і нетрадиційних форм проведення занять, творчого використання імітаційних і неімітаційних методів активного навчання як на заняттях теоретичного, так і виробничого навчання.

Для досягнення мети необхідно розв’язати ряд завдань:

- дати загальну характеристику форм організації навчання у вищій школі;

- розкрити сутність і особливості основних форм організації навчання у вищій школі: лекції, семінари, практичні, лабораторні заняття, консультації тощо;

- навести приклади конкретних занять із застосуванням сучасних форм навчання з власного досвіду автора.

Предметом даної роботи є сукупність форм навчання, які застосовуються у навчальному процесі вищої школи.

Обєктом дослідження виступає здатність педагога застосовувати різноманітні форми навчання у навчальному процесі.

При написанні роботи використані описовий і пошуково-аналітичний методи.

Теоретичну та методологічну основу роботи складають наукові праці польських дидактів В.Оконя, Ч.Купісевича, українських педагогів Ю.К.Бабанського, В.М.Галузинського, М.Б.Євтуха, О.П.Кондратюка, А.І.Дьоміна, донецьких методистів А.С.Нікуліної, Р.М.Шацької та ін.




































1 ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ


1.1 Загальна характеристика форм організації навчання у вищій школі

Ефективність навчально-виховної роботи визначається не тільки методами викладання-учіння, а також і формами його організації. На жаль, на сучасному етапі розвитку дидактичної науки немає чіткого визначення цього поняття, його сутності як педагогічної категорії. І.Ф.Харламов констатує, що «більшість вчених просто обходять це питання і обмежуються повсякденним уявленням про сутність цієї категорії» [11, с. 237-238]. Це, безумовно, веде до термінологічної плутанини. Наприклад, польські дидактик В.Оконь і Ч.Купісевич використовують поняття «організаційні форми навчання» [5, с. 192]. Ю.К.Бабанський і автори підручника «Педагогічні технології» – «форми організації навчання» [7, с. 211], В.М.Галузинський і М.Б.Євтух – «види та форми організації навчання» [2, с. 185], О.П.Кондратюк і А.І.Дьомін – «форми організації навчання» [2, с. 185].

Сучасна педагогіка визначає форми організації навчання як дидактичну категорію, що показує зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний з кількістю студентів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення [12, с. 385.

Форма організації навчання – певна структурно-організаційна та управлінська конструкція навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання.

Форми організації процесу навчання розкривають через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються за допомогою різних шляхів керування діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.

Основні форми організації навчання закріплені у Положенні про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (Додаток А).

Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. Їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей.

У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм;

- навчальні заняття;

- практична підготовка;

- самостійна робота;

- контрольні заходи.

До першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін. Ці організаційні форми навчання мають свої особливості. Їхнє врахування дає змогу оптимізувати процес навчання. Охарактеризуємо основні організаційні форми навчання.

Лекція − традиційна форма навчання у вищих навчальних закладах.

Лекції й диспути були основною формою навчання уже в середньовічних університетах і виглядали як читання церковних першоджерел з докладними коментарями до них.

Для сучасного етапу розвитку освіти в Україні характерні інтенсивні пошуки нового в теорії та практиці навчання. Триває процес апробації нових активних форм і методів, що активізують навчально-пізнавальну діяльність студентів.

Науково-педагогічним працівникам відомо, що за своєю дидактичною сутністю лекція постає і як організаційна форма навчання – специфічний спосіб взаємодії викладача і студента, у межах якого реалізують різноманітний зміст і різні методи викладання, і як метод – викладання навчального матеріалу в систематичній та послідовній формі.

У вищому навчальному закладі, крім лекції, використовують також інші організаційні форми навчання: семінар, лабораторну роботу, науково-практичну конференцію, самостійну навчальну роботу студентів, виробничу практику, стажування в іншому вітчизняному чи закордонному ВНЗ тощо. Як форми контролю й оцінки результатів навчання використовують іспити і заліки, рейтингову систему оцінки; реферативну, курсову і дипломну роботи.

Навчальна конференція також є організаційною формою навчання, яка забезпечує педагогічну взаємодію викладача й тих, хто навчається. Вона спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які сукупно розкривають обрану тему. Головне в конференції – вільне, відверте обговорення проблемних питань. Конференція за своїми особливостями близька до семінару і є його розвитком, тому методика проведення конференцій подібна до методики проведення семінарів.

Мета консультації – аналіз навчального матеріалу, що його недостатньо засвоїли студенти. Основні дидактичні цілі консультацій: ліквідація прогалин у знаннях тих, кого навчають, надання їм допомоги в самостійній роботі. Розрізняють індивідуальні й групові консультації.

У процесі навчання використовують ігрові методи. Гру в освітньому процесі розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, яка передбачає гнучкість у розв'язанні питання про те, як використовувати той чи інший предмет, звертаючись до свого минулого, орієнтуючи себе до сьогодення й прогнозу майбутнього в процесі гри.

В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.

Дідові ігри – найскладніша форма ігрових занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Нині їх широко застосовують у ВНЗ. Ділові ігри мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткого уявлення про професійну діяльність в обраній спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами, зокрема за допомогою сучасних математичних методів і технічних засобів.

Професійні ігри призначені для розвитку творчого мислення, формування практичних навичок та вмінь, вироблення індивідуального стилю спілкування й поведінки під час колективного розв'язання завдань. Вони певною мірою відображають репетицію елементів професійної діяльності.

Соціально-психологічний тренінг розглядають як своєрідні способи формування знань та окремих навичок у сфері спілкування, а також форм їхньої відповідної корекції через групову практику психологічного впливу, основану на активних методах групової роботи.

Лабораторне заняття – форма організації навчання, яку проводять за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника. Основні дидактичні цілі лабораторних робіт – експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень; експериментальна перевірка формул, розрахунків; ознайомлення з методикою проведення експериментів, досліджень та ін.

Під час роботи в студентів формуються вміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки та узагальнення, самостійно проводити дослідження, користуватися різними прийомами вимірів, оформлювати результати у вигляді таблиць, схем, графіків тощо. Водночас у них формуються професійні вміння і навички користуватися різними приладами, апаратурою, системами та іншими технічними засобами у проведенні дослідів.

Практичне заняття – форма організації навчального процесу, під час якої за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника студенти виконують практичну аудиторну чи позааудиторну роботу з будь-якого предмета. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь.

Основна дидактична мета практичного заняття – закріплення й деталізація наукових знань, а головне – формування навичок і вмінь. Для проведення практичного заняття викладач готує відповідні методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями ; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх на занятті та дидактичні засоби.

Індивідуальні заняття є важливою формою організації навчального процесу. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів.

Дидактична мета другої групи – організаційних форм практичної підготовки – формування у студентів професійних навичок, а також практичних умінь, необхідних для виконання завдань.

До третьої групи – організаційних форм самостійної роботи – належить робота з друкованими джерелами (підручниками, навчальними посібниками, інструкціями, настановами тощо), самостійне вправляння, самостійне вивчення певних питань, участь у роботі гуртків, експериментально-дослідницька робота, самостійний перегляд телепередач, тематичних кінофільмів, прослуховування радіопередач та ін.

Мета самостійної роботи студентів – самостійне вивчення, закріплення й поглиблення раніше здобутих і нових знань, набування практичних навичок і умінь. Дидактичні цілі самостійної роботи:

- закріплення, поглиблення, розширення й систематизація знань, здобутих під час аудиторних занять;

- самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;

- формування професійних навичок і вмінь;

- формування вмінь і навичок самостійної розумової праці;

- розвиток самостійності мислення, творчого підходу до розв'язання поставлених завдань;

- самоосвіта. ,

До четвертої групи – організаційних форм контрольних заходів – належать: іспити (заліки), модульний контроль, контрольні роботи, контрольна перевірка оволодіння професійними знаннями, навичками і вміннями з різних предметів, розв'язання кваліфікаційних завдань, захист курсових та дипломних проектів (робіт).


1.2 Лекція як форма організації навчального процесу


Провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Лекція – чіткий, системний виклад окремої наукової проблеми або теми. Мета лекції полягає в допомозі студентам оволодіти методами самостійної роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами.

Основний зміст лекції становлять центральні методологічні, теоретичні і практичні проблеми. Розкривають у лекції не всі питання теми, а найважливіші, найсуттєвіші, що вимагають наукового обґрунтування.

Лекція – методологічна й організаційна основа для всіх навчальних занять, зокрема й самостійних (методологічна, тому що вводить студента в науку загалом, надає навчальному курсу концептуальності; організаційна – тому що решта форм навчальних занять так чи інакше «зав'язані» на лекцію, найчастіше логічно заплановані після неї, спираються на неї змістовно і тематично.

Як основна ланка дидактичного циклу навчання, виконує наукові, виховні й світоглядні функції, вводить студента у творчу лабораторію лектора.

Лекція (лат. lectio – читання) – систематичне, наукове і послідовне викладення навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмету, методів науки. Лекції бувають навчальними (одна з основних форм навчального процесу й один з основних методів викладання у ВНЗ) і публічними (одна із основних форм пропаганди й поширювання політичних і наукових знань).

Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховують зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів тощо.

Дидактичні цілі лекцій: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції – формулювання теми, повідомлення плану і літератури, яку рекомендовано для самостійної роботи, а потім – чітке дотримання плану.

Основні вимоги до читання лекції:

- високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне значення;

- значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;

- доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;

- достатня кількість переконливих фактів, прикладів, текстів і документів;

- ясність викладення думок та активізація мислення слухачів, формулювання питань для самостійної роботи з обговорюваних проблем;

- аналіз різних поглядів у розв'язанні поставлених проблем;

- виведення головних думок і положень, формулювання висновків;

- роз'яснення нових термінів, а також назв;

- надання студентам можливості слухати, осмислювати й коротко записувати інформацію;

- уміння встановити педагогічний контакт з аудиторією; використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;

- застосування основних матеріалів – тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків.

У педагогічній практиці для здійснення навчального процесу доцільно окреслити такі види академічних лекцій: вступна, інформаційна, оглядова, настановна, підсумкова.

Часто до видів лекцій зараховують також проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію; лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо (Додаток Б).

Однак, на нашу думку, це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна лекція – на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) – методу діалогу; лекція-візуалізація – методу наочності; лекція із запланованими помилками – методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція – методу запитань-відповідей.

На практиці кожну лекцію – вступну, інформаційну, оглядову, настановну, підсумкову – можна викласти з допомогою вказаних методів.

Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Подає короткий огляд курсу, етапи розвитку науки і практики, досягнення у цій сфері, імена відомих учених, викладає перспективні напрями досліджень. Лектор висловлює методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, а також подає аналіз навчально-методичної літератури, яку рекомендовано студентам, уточнює терміни і форми звітності.

Інформаційна лекція орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам'ятати. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

Оглядова лекція – систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації. Зазвичай, стержень викладених теоретичних положень становить науково-понятійна й концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.

Настановна лекція – вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.

Настановні лекції найчастіше проводять із студентами заочної та дистанційної форм навчання.

Підсумкова лекція – вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.

Ще раз підкреслюємо, що кожен вид лекції у вищій школі можна прочитати, використовуючи різні методи.

Наприклад, на основі проблемного методу викладають так звану проблемну лекцію.

Під час цієї лекції нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації. Процес пізнання студентів у співпраці й діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривають через організацію пошуку її розв'язання чи підсумовування й аналізу традиційних і сучасних поглядів.

На основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подавання лекційного матеріалу засобами ТЗН чи аудіо-, відеотехніки. Читання такої лекції

- розгорнуте чи коротке коментування візуальних матеріалів (натуральних об'єктів – людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні й у розмові; мінералів, реактивів, деталей машин; картин, малюнків, фотографій, слайдів; символічних, у вигляді схем, таблиць, графіків, моделей).

На основі діалогічного методу викладають бінарну лекцію – різновид читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і т.д.).

На основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.

На основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. Її проводять як науково-практичне заняття, із поставленою проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант – за типом "запитання – відповіді". Лектор відповідає упродовж лекційного часу на запитання студентів за матеріалами всього розділу чи всього курсу. Другий варіант такої лекції, яку можна організувати за типом "запитання – відповіді – дискусія", є трояким сполученням: викладення нової навчальної інформації лектором, задавання запитань і організація дискусії* у пошуку відповідей на сформульовані питання.

У практиці вищої школи використовують також інші види лекційної форми навчання.

Конспект кожної лекції має містити тему (точно сформульовану), мету й завдання, список літератури обов'язкової і додаткової, текст змісту (з виокремленням основного й другорядного матеріалу), завдання для самостійної роботи.

Варто зазначити, що лекція потребує відповідного голосового оформлення; відпрацювання міміки й жестів; репетирування (перед дзеркалом і з магнітофоном) із хронометруванням часу всієї лекції та окремих її частин.

На початку лекції викладач обов'язково має усно повідомити тему й мотивувати її значення; чітко сформулювати мету й завдання лекції; дати змогу студентам записати тему, план і літературу (з анотаціями й завданнями).

На сучасному етапі проводять різні теоретичні та експериментальні пошуки збільшення впливу лекції на активізацію самостійного оволодіння знаннями. Розвиток лекційної форми від класичної інформаційної до лекції проблемного характеру (лекція-діалог, лекція-прес-конференція тощо) відтворює реальні форми взаємодії викладача і студента, які обговорюють теоретичні питання.

З допомогою таких лекцій педагог закладає перехід від простої передачі інформації до активного засвоєння змісту навчання із залученням механізмів теоретичного мислення і всієї структури психічних функцій. У цьому процесі зростає роль діалогічної взаємодії і спілкування під час лекції, посилюється значення соціального контексту у формуванні професійно важливих якостей особистості майбутнього спеціаліста.

Науково-педагогічні працівники зобов'язані домогтися практичного втілення низки вимог, що характеризують сучасну ефективну лекцію як організовану форму, активний метод і психологічну технологію спільної освітньої діяльності зі студентами:

- високий науково-теоретичний і соціально-культурний рівень лекції;

- триланкова структура кожної лекції: вступ (завдання і план роботи), основна частина (дедуктивна або індуктивна побудова змістового викладу) і висновки (підсумки, узагальнення, рекомендації);

- жвава і цікава подача змісту лекції, що посилюється чіткістю вимови, граматичною та стилістичною правильністю живого мовлення лектора, а також умілим використанням допоміжних засобів – інтонації, міміки, жестів;

- повідомлення на лекції не лише теоретичних знань (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а й соціально-унормованої (плани, проекти, програми, технології, методики) та культурно-ціннісної інформації (ідеї, ідеали, переконання, оцінки, вірування, мотиви та ін.);

- економне використання лекційного часу завдяки вибору оптимального темпу викладення освітнього змісту, підготовки проблемних запитань студентам задля налагодження оперативного зворотного зв'язку, щоб бачити, як відбувається процес розуміння у студентській аудиторії; широке застосування графічно-символічних засобів (моделі, схеми, таблиці, креслення, символи, графіки, формули) для підтвердження чи спростування будь-якої значущої теоретичної засади або повного методологічного положення;

- професійна робота з психоемоційним настроєм аудиторії на тлі повного душевного втілення лектора як фахівця-науковця, громадянина та особистості за принципом «тут і тепер».


1.3 Семінар як форма організації навчального процесу


Важливою організаційною формою навчання є семінар. Його відмінність від інших форм у тому, що він орієнтує студентів на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.

Семінар (лат. − розсадник) − вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню відстоювати власні думки, аргументувати їх на ґрунті наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості.

Історичні корені семінарських занять досить глибокі. Ще у давньогрецьких школах вдавалися до диспутів, заслуховування й обговорення наукових повідомлень, коментування їх учителями. У добу Середньовіччя в доповнення до диспутів, дискусій з'явилися семінари. Головне завдання цього виду навчальної роботи − навчити студентів умінню критично висловлювати свої міркування щодо певних питань, сприяти оволодінню методами і прийомами риторики.

У XVIII-XIX ст. семінари широко входять до структури навчальної роботи вищих шкіл. Якщо раніше їх використовували у вивченні літератури, теологічних дисциплін, юриспруденції, то вже у XX ст. вони набули поширення у вивченні багатьох дисциплін гуманітарного та соціального циклу.

У сучасній вищій школі семінарським заняттям належить значна частина навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного і гуманітарного циклів.

У практиці навчальної роботи виокремлюють три різновиди семінарських занять: просемінари, семінари, спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння навичками і уміннями самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі у семінарах.

Технологія проведення просемінарів передбачає такі компоненти: формулювання теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опанування тим, хто виступає, культурою ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово викладача).

Отже, головна функція просемінарів − оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням навчальної дисципліни.

Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, у програмі якого заплановано певну кількість годин на семінарські заняття. Два просемінари досить, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки і методики підготовки та участі в семінарських заняттях.

Семінари − вищий рівень організації навчальної діяльності. Цією організаційною формою навчання передбачено підвищення пізнавальної активності студентів.

Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка знань; прищеплювання навичок і умінь самостійної роботи з книгою; розвиток культури мовлення, формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.

Тому питання плану семінарського заняття мають охоплювати основний матеріал теми й бути короткими, чіткими, їх можна формулювати і в стверджувальній, і в запитальній формах. Зазвичай, на семінарські заняття виносять не більше 4-6 запитань (на двогодинне заняття – не більше 2-3 питань).

Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семінар-диспут, семінар-прес-конференція тощо (Додаток В).

Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення науково-педагогічним працівником теми, основних питань, які винесено на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи.

Безпосередньо на заняттях обговорюють основні проблеми теми, провадять дискусію, заохочують активність студентів, підбивають підсумки, оцінюють діяльність студентів. Загалом семінари мають бути «розсадником знань», забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні «науково-педагогічний працівник − студенти», «студенти − науково-педагогічний працівник» на засадах демократизму і толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні і соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять науково-педагогічний працівник має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як толерантність (від лат. терплячий) − терпимість до чужих думок і міркувань.

Після завершення навчання фахівці долучаються до активної виробничої і соціальної діяльності, яка відбуватиметься в багатовимірному і багатовекторному соціальному середовищі (різноманітність виробничих, психологічних, моральних чинників, різні напрями в політиці, мистецтві, релігії та ін.). Це вимагає від особистості толерантності і уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи іншу проблему з позицій наукових законів і здорового глузду. Ці уміння саме і виробляють на семінарах.

Треба враховувати, що змістовий бік семінарського заняття не залишається надовго в пам'яті студентів. Головне, щоб вони навчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення, вносячи елементи дискусії, гри, змагальності тощо. Професор А.А.Алексюк подає такі різновиди семінарських занять:

- семінар запитань і відповідей;

- семінар-розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань;

- семінар-колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки;

- семінар, що передбачає усні відповіді студентів з подальшим їх обговоренням;

- семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті;

- семінар, що передбачає обговорення і оцінювання письмових рефератів студентів;

- семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання колег;

- семінар-теоретична конференція: проводять зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об'ємного розділу чи цілої дисципліни;

- семінар-розв'язання проблемних завдань: проводять на основі створення проблемних ситуацій, виокремлення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням;

- семінар-прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники долучаються до їх обговорення;

- семінар-«мозковий штурм»: студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують розв'язання; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Усі пропозиції записують, систематизують і визначають найдоцільніші.

Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову, виробничу, соціальну спрямованість. Таку роботу проводять, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню як учасників професійної діяльності в різних сферах народного господарства.

Ідею «мозкового штурму», яку запропонував 1953 р. американський психолог А.Осборн, широко використовували у 2-й половині XX ст. відомі вчені, конструктори складних технічних систем. Ефективним є застосування «мозкового штурму» в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів. Такий підхід до пошуків істини особливо важливий в умовах розв'язання завдань ринкової економіки на засадах демократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів потрібно закласти основи таких умінь.

У процесі підготовки та проведення семінарських занять варто рішуче відмовитися від шкідливої практики, коли студенти, отримавши перелік питань з теми семінарського заняття, розподіляють між собою ролі, якими передбачено, хто конкретно висвітлюватиме те чи те питання. Це призводить до формалізму, пасивності основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів у розв'язанні окреслених завдань активізує їх, викликає задоволення в учасників семінару.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють дослідницькі семінари, що є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів навичок та вмінь проведення наукових досліджень.

Спецсемінари зазвичай проводять на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів у групі. На вступному занятті науково-педагогічний працівник акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт тощо. За студентами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2-3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.

Безпосередньо на заняттях визначені студенти організовують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, ознайомлюють з технологічними картами, обговорюють окремі аспекти проблеми. Усі студенти конспектують необхідні матеріали, рекомендовану літературу.

Таким чином, студенти займаються не лише трансляцією знань, а й набувають досвіду організації пізнавальної діяльності своїх товаришів.


1.4 Практичне заняття як форма організації навчального процесу


Значне місце в системі підготовки фахівців посідають практичні заняття. Головне їх завдання − закріплення, переведення у довготривалу пам'ять теоретичних знань, формування навичок і вмінь з тієї чи іншої навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття (лат. praktikos − діяльний) − форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування, через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань.

Цю форму занять проводять у лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Науково-педагогічний працівник, якому доручено практичні заняття, за погодженням із лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал − тести для виявлення рівня оволодіння відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності.

Основні завдання практичних занять:

- поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

- формування інтелектуальних навичок і вмінь планування, аналізу і узагальнень, опанування навичок організації професійної діяльності;

- накопичення первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним;

- оволодіння початковими навичками керівництва, менеджменту та самоменеджменту.

Структура практичного заняття: попередній контроль знань, навичок і вмінь студентів; формулювання загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв'язування завдань та їх обговорення; розв'язування контрольних завдань, їх перевірка і оцінювання. Оцінки за окремі практичні заняття враховують, виставляючи підсумкову оцінку з відповідної навчальної дисципліни.

Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначається навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи.

У процесі проведення практичних занять використовують різні методи навчання. Оскільки головне завдання цього виду навчальної роботи − формування навичок і вмінь, то основними мають бути різноманітні вправи (підготовчі, пробні, за зразком, тренувальні, творчі, практичні, графічні, усні, письмові, професійні, технічні та ін.).

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

- розуміння з боку студентів необхідності володіти базовими теоретичними знаннями;

- усвідомлення необхідності вироблення навичок і вмінь, що мають професійну спрямованість;

- забезпечення оптимальних умов для формування навичок і умінь (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних);

- навчання студентів раціональним методам оволодіння навичками і вміннями;

- забезпечення самостійної діяльності кожного студента;

- дотримання систематичності і логічної послідовності у формуванні навичок і вмінь студентів;

- розроблення завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю;

- широке включення в систему практичних занять творчих завдань;

- систематичний контроль за виконанням практичних завдань;

- постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Іноді доцільно відмовитися від практики, коли практичні заняття мають колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: науково-педагогічний працівник має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

Практичні заняття, незалежно від їх конкретних особливостей, значною мірою забезпечують відпрацювання навичок та вмінь прийняття практичних рішень у реальних умовах професійної діяльності, що мають у своїй основі теоретичний характер.

Хоча на практичних заняттях відпрацьовують теми, за якими було прочитано лекції, доцільно, щоб на цих заняттях невелика теоретична частина передувала практичній. Це спрямовує студентів на науковий підхід до виконання практичних робіт, підвищує їх якість.


1.5 Лабораторне заняття як форма організації навчального процесу


Лабораторне заняття (лат. labor − праця) − форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом науково-педагогічного працівника особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичної перевірки і підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Проведення лабораторних занять потребує добре підготовлених, спеціально обладнаних навчальних лабораторій із використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні установки, макети тощо). Інколи лабораторні заняття доцільно проводити безпосередню на виробництві, в умовах реального професійного середовища (на заводі, у полі, в науково-дослідному інституті, у школі).

Структура лабораторного заняття: проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання її завдань, підготовка індивідуального звіту про виконану роботу і захист його перед науково-педагогічним працівником.

Виконання лабораторної роботи оцінює науково-педагогічний працівник. Підсумкові оцінки за виконання лабораторних робіт враховують під час визначення семестрової підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Плани, технологію та методику проведення лабораторних робіт розробляють відповідні кафедри. Кількість годин на лабораторні заняття з окремої дисципліни визначено навчальним планом, перелік тем лабораторних занять - робочою навчальною програмою дисципліни. Замінювати лабораторні заняття іншими видами навчальних занять не можна. Кількість студентів на лабораторному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи. Кожен студент має самостійно виконати всі лабораторні роботи й оформити їх результати.

У процесі організації та проведення лабораторних робіт науково-педагогічному працівнику необхідно акцентувати увагу на таких аспектах: змістовність лабораторних занять; забезпечення лабораторій, кабінетів новітнім обладнанням, яке відповідає технологіям сучасного виробництва; матеріалами, реактивами, приладами, апаратами; забезпечення самостійності студентів під час виконання лабораторних робіт; дотримання правил техніки безпеки; навчання студентів методів виконання цього виду робіт.

1.6 Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультацій, колоквіумів, ігор

Індивідуальне навчальне заняття проводять з окремими студентами з метою підвищити рівень їх підготовки та розкрити потенційні творчі здібності. Цей вид занять організовують за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента.

Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних навчальних занять, форми і методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначають залежно від індивідуального навчального плану студента.

Індивідуальні навчальні заняття можна проводити з однієї чи декількох дисциплін, або окремої їх частини.

Консультація (лат. соnsultatio − звертання за порадою) − форма навчального заняття, що передбачає надання студентам потрібної допомоги у засвоєнні теоретичних знань і виробленні практичних навичок і вмінь через відповіді науково-педагогічного працівника на конкретні запитання або пояснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

За спрямованістю консультація скерована на допомогу студентам в оволодінні методологією теми чи розділу, а також методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на консультації визначають, як правило, робочими навчальними планами на рік та індивідуальними планами науково-педагогічного працівника.

Консультації проводять викладачі, які читають відповідний навчальний курс, за графіком, що його встановлює кафедра за погодженням із деканатами. Науково-педагогічні працівники можуть надавати консультації групам студентів або окремим студентам.

Важливе місце в організації навчальної роботи студентів належить колоквіуму. Колоквіум (лат. collocvium − розмова, бесіда) − вид навчальної роботи, що передбачає з'ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями і навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум науково-педагогічний працівник запрошує в позанавчальний час групу студентів і в процесі співбесіди з'ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичні заняття.

У практику навчальної роботи вищих навчальних закладів поступово впроваджують тьюторський вид роботи зі студентами. Тьютор (лат. tutor, англ. tutor − спостерігаю, піклуюсь) − педагог-наставник, опікун, який керує невеликою групою студентів, допомагає їм у навчанні, стежить за їхньою навчальною діяльністю, керує професійною підготовкою. Тьюторські заняття виникли в коледжах та університетах Великої Британії (Оксфордському, Кембриджському) і в університетах США (Гарвардському, Брістольському).

В українських вищих навчальних закладах систему тьюторства застосовують мало. Її практикують здебільшого в консерваторіях, театральних ВНЗ, де професійну підготовку з основної спеціальності (вокал, режисура) здійснюють під керівництвом конкретного науково-педагогічного працівника впродовж усього періоду навчання. У процесі приєднання національної системи освіти до Болонського процесу, входження до європейського освітнього простору, систему тьюторства широко застосовуватимуть у вищій школі.

Серед найрізноманітніших форм організації занять найбільше зацікавлення у студентів викликають ігри, ігрові ситуації, оскільки саме вони наближають навчальний процес до реального життя, сприяють формуванню практичних умінь і навичок, забезпечують практичну спрямованість навчання.

Гра сприяє формуванню позитивної мотивації учіння, тобто бажання займатися, потреби в цьому, інтересу. Гра дає змогу бачити успіхи, не помічати невдачі. І навпаки, успіх веде до перемоги, перемога до мотивації, мотивація − до бажання перемагати і до нових успіхів.

Ділова гра − це моделювання реальної діяльності у спеціально створеній проблемній ситуації. Вона є «засобом і методом підготовки та адаптації до трудової діяльності та соціальних контактів», методом активного навчання, який сприяє досягненню конкретних завдань, структуруванню системи ділових стосунків учасників. Її конструктивними елементами є проектування реальності, конфліктність ситуації, активність учасників, відповідний психологічний клімат, міжособистісне та міжгрупове спілкування, розв'язання сформульованих на початку гри проблем.

Ділова гра є комплексною, багатофункціональною дією, у межах якої сполучено декілька взаємопов'язаних видів діяльності: аналіз і пошук розв'язання проблем, навчання, розвиток, дослідження, консультування, формування колективної діяльності.

Традиційні ділові ігри мають заздалегідь розроблений сценарій, орієнтовані на вирішення типових проблемних ситуацій, мають на меті навчити учасників гри оптимально розв'язувати ці проблеми.

У навчальному процесі ділову гру використовують з метою закріплення знань, які студент здобуває у процесі лекційних і семінарських занять, самостійної роботи.

Застосування ділових ігор під час навчання дає змогу максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, врахувати реалії сьогодення, приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвивати в учасників гри колективізм та відчуття команди, отримати результати за досить обмежений час. У спеціально створених умовах студент «проробляє» найрізноманітніші життєві ситуації, які дають йому змогу сформувати світогляд, відстояти свою позицію.

Характерними ознаками ділових ігор є: отримання результатів, спрямованих на розв'язання проблем за короткий проміжок часу; зацікавленість учасників гри, а отже, й підвищена, порівняно з традиційними методами, ефективність навчання; науково-педагогічний працівник безпосередньо перевіряє знання студентів, їхню підготовку, уміння розв'язувати проблеми.

Усі ділові ігри можна класифікувати:

- за часом проведення (ігри без обмежень часу, з обмеженням часу, в реальному часі);

- за оцінкою діяльності (гру кожного учасника оцінюють або ні);

- за остаточним результатом (ігри з жорсткими правилами та відкриті ігри);

- за завершальною метою (навчальні, пошукові, констатуючі);

- за методологією проведення (рольові, групові, імітаційні, організаційно-діяльнісні, інноваційні, ансамблеві);

- за сферою використання (промислові, , навчальні, кваліфікаційні).

Ділова гра, імітуючи окрему ситуацію, дає змогу розв'язувати конкретно сформульовані завдання та проблеми, розробляти методи розв'язання проблем. Вона має жорстку структуру і правила, її головною функцією є вироблення навичок та вмінь діяти у стандартних ситуаціях. Ділову гру використовують для засвоєння нового та закріплення старого матеріалу, вона дає можливість студентам зрозуміти і вивчити навчальний матеріал з різних позицій.

У вищому навчальному закладі застосовують різноманітні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо-соціодрама.

Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність певної організації, підприємства, навчально-виховного закладу тощо. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ділова нарада, обговорення плану) та умови, у яких відбувається подія (зал засідань, кабінет керівника). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету подій, містить опис структури і призначення процесів і об'єктів, що їх імітують.

Операційні ігри. Допомагають відпрацювати виконання конкретних операцій, наприклад, методики написання твору, методики організації та проведення тренінгових занять, специфіки обчислення тощо. Ігри цього виду проводять в умовах, які імітують реальність.

Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель-п'єсу ситуації, між учасниками розподіляють ролі.

«Діловий театр». Розігрують якусь ситуацію і поведінку людини в цій ситуації. Студент має мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти її дії, оцінити ситуацію і знайти правильну лінію поведінки.

Основне завдання методу інсценізації − навчити студентів орієнтуватися в різноманітних обставинах, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакти, впливати на їхні інтереси, діяльність. Для ділових ігор цього виду складають сценарій, де описано конкретну ситуацію, функції і обов'язки діючих осіб, їх завдання.

Психодрама і соціодрама дуже близькі до рольових ігор і «ділового театру». Це також театр, але вже соціально-психологічний, у якому відпрацьовують уміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати і змінювати стан іншої людини, уміння ввійти з нею в контакт. Такі види ігор найчастіше використовують у процесі підготовки майбутніх учителів, соціальних працівників, практичних психологів.

Як правило, ділова гра складається з таких етапів: ознайомлення учасників гри з метою, завданнями та умовами гри; інструктаж щодо правил проведення гри; утворення учасниками гри робочих груп; аналіз, оцінка та висновки результатів гри.

На першому етапі − підготовчому − обґрунтовують вибір гри, визначають ігрові цілі та завдання, формують проблемну ситуацію, розробляють сценарій гри, готують інформаційний і методичний матеріал.

На другому етапі розглядають правила проведення гри та функції гравців.

Третій етап залежить від змісту та форми конкретної гри і полягає в обговорені учасниками гри поставлених проблем, прийнятті узагальнених рішень, їхньому аналізові.

Отже, ділова гра належить до активних методів навчання, які забезпечують активну творчу діяльність студента, створюють умови для підвищеної мотивації та емоційності, розвивають критичне мислення.

Інтелектуальні ігри. Культура на межі двох тисячоліть − культура діалогу. По-перше, причиною діалогу є пізнавальний та емоційний інтерес, тобто він виконує інформаційну функцію в широкому розумінні слова. По-друге, діалоги передбачають інтерактивну взаємодію. Таким чином здійснюється комунікативна функція. І, по-третє, діалог виконує орієнтувальну функцію, адже виникає певний зв'язок із вчинками, діями всіх, хто бере в ньому участь.

Дебати − гра, що має на меті допомогти студентам сформувати навички, необхідні для досягнення життєвого успіху в сучасному суспільстві. Задум гри «дебати» − підвищити рівень знань студентів. І тому брати участь у дебатах треба для того, щоб чогось навчитися. Інакше кажучи, у дебатах важливішим є процес навчання, ніж остаточний результат кожної гри − перемога або поразка. Гра в «дебати» розвиває одну з найважливіших рис характеру особистості − допитливість.

Технологія дебатів має ім'я Карла Топпера, який ввів це поняття. Студенти, що грають у «дебати», навчаються логічно та критично мислити, помічати суперечності у, здавалося б, найдосконаліших твердженнях, переконливо доводити свої думки та погляди іншим особам або широкій аудиторії.

Дебати навчають розуміти, що будь-яка тема та судження мають право на існування, а всі думки не лише можна обговорювати, а вони можуть мати сильні та слабкі сторони. Дебати допомагають у навчанні − навіть незначний досвід у дебатуванні одразу ж допоможе впевненіше почуватися, швидко орієнтуватися в будь-якій темі, правильно задавати запитання та визначати суть проблеми, оскільки на боці буде сила знання.

Сьогодні проведення дебатів поширене у школах та університетах усього світу. Більшість європейських країн мають дебатні програми в кожному навчальному закладі.

Ідеї щодо створення дебатів сягають сивої давнини, Стародавньої Греції, коли дебати були виявом демократії. Студенти тих часів навчалися мистецтва дебатувати. Вони відстоювали інтереси спочатку однієї, а потім іншої сторони з метою глибше й повніше зрозуміти тему, яку обговорюють.

У Середні віки навчання в Європі передбачало опанування вмінням публічно виступати та дебатувати для тих, хто в майбутньому пов'яже своє життя з політикою та юриспруденцією. На початку історії Сполучених Штатів дебатні клуби організовували тільки в університетах. Під час президентської кампанії 1960-х років у Сполучених Штатах перші серії телевізійних дебатів між Джоном Ф.Кеннеді та Р.Ніксоном сприяли популярності дебатів.

Студенти одержують багато користі від дебатів. Працюючи разом, щоб краще підготуватися до дебатів, учасники перетворюються з гравців команди на справжніх друзів. Дебати починаються з мети − короткого та простого твердження, де визначають, що саме обговорюватимуть обидві сторони.

Під час гри в дебати необхідно уважно слухати своїх опонентів, тоді яснішою стане не лише їхня позиція, а й, можливо, сильні та слабкі сторони команди. Адже зрозуміло, що про свою сильну сторону суперники будуть говорити довго й багато, а про те, що вони знають не дуже добре, скажуть зовсім мало. У дебатах уміння слухати є дуже важливим тому, що ті гравці, які не вміють слухати, не завжди розуміють, у чому слабкість аргументів їх опонентів.

Успіх у дебатах − командна активність. Як і в будь-якій грі, у дебатах кожен має свою роль та обов'язки, але команда має працювати разом, допомагаючи й доповнюючи одне одного.

Важливим в інтелектуальних іграх є те, що знання змінюють свою традиційну роль. Щоденне здобуття знань стає для студентів буденним заняттям, а в інтелектуальних іграх знання − важливий інструмент розв'язання життєвих проблем, бо вони асоціюються з успіхом у житті, а успіх − це перемога.

Інтелектуальні конкурси змінюють і роль педагога, оскільки під час гри потрібно публічно виявляти знання. Для педагога важливо, щоб його студенти виявили знання якомога краще, студенти також намагаються вивчити матеріал глибше, бо від їхніх виступів залежить успіх усієї команди.

У результаті інтереси педагога та студента збігаються, тому що обидві сторони зорієнтовані на успіх, зростає працездатність, ступінь засвоюваності матеріалу, рівень самостійної роботи і творча віддача. Активізується й інтелектуальна діяльність студента, його емоційний стан, вияв його почуттів сягає найвищого рівня, а інтелектуальна гра ще підсилює ці емоції й почуття відчуттям насолоди власне від гри. Тому викладач стає порадником і консультантом, спрямовує діяльність студента щодо самостійного пошуку знань.

Інтелектуальні ігри приваблюють студентів новизною форми та можливістю виявити себе. Вони відкривають радість навчання − а отже, відкривають новий світ, великий, цікавий − світ інтелекту, творчості, світ майбутнього.



Висновки за розділом 1

Таким чином, форма організації навчання є важливою дидактичною проблемою, яка безпосередньо впливає на результативний компонент навчального процесу. Вона тісно пов’язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визначається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання.

Застосування різноманітних форм навчання дає викладачу можливість не тільки активізувати розумову діяльність студента, але й дозволяє студенту краще засвоїти програмний матеріал, удосконалити придбані навички, максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, вчить приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвиває активну творчу діяльність студента, створює умови для підвищеної мотивації та емоційності, розвиває критичне мислення.






















2 ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІОЛОГІЯ»


Педагогіка співробітництва найбільше відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізує пізнавальну діяльність студентів, забезпечує партнерство викладача й студента, допомагає розв’язувати суспільно та особистісно найважливіші навчальні й життєві проблеми. За такого підходу студент є співавтором заняття, а завдання викладача полягає в тому, щоб виявити індивідуальні здібності й нахили учнів, створити сприятливі умови для подальшого їх розвитку. Досягненню окресленої мети сприяють інтерактивні форми і методи викладання соціальних дисциплін. Однією з основних форм навчання при викладанні соціальних дисциплін виступає семінарське заняття.

У пропонованій методичній розробці викладач задіяв різноманітні сучасні форми та методи навчання. Це і пошукова робота студентів-соціологів, «круглий стіл», дискусія, метод «акваріуму», метод «мікрофону», розв’язання проблемних завдань.

Колективна діяльність студентів у процесі пізнання і засвоєння соціального матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного в навчальний процес, обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. При цьому має панувати атмосфера доброзичливості та взаємної підтримки. Вона створює умови, за яких студенти не лише закріплюють отримані знання, а й розвивають свою пізнавальну діяльність, виходять на вищі форми співробітництва.

Тема семінарського заняття відповідає програмному розділу «Методика і техніка соціологічних досліджень». Вивчення цього розділу формує в студентів уміння самостійно здобувати знання, аргументовано відстоювати свою точку зору під час дискусії, здатність аналізувати отриману інформацію; сприяє формуванню розуміння проблем суспільства з позицій соціологічної науки.

Вивчення даного розділу формує у майбутнього спеціаліста активну життєву позицію, стійкі моральні цінності, бажання працювати, створює умови для гармонійного розвитку особистості.

Проведення семінарського заняття з даного розділу дозволяє студентам оволодіти прикладним використанням набутих теоретичних знань, показує рівень соціальної підготовки майбутнього фахівця. Дискутивна форма проведення заняття вчить навичкам колективної співпраці в процесі обміну інформацією.










П Л А Н З А Н Я Т Т Я № 24


Група 1ПР-07 8 грудня 2009 року


Тема заняття: Методика і техніка соціологічних досліджень


Мета заняття:

Методична:

- показати доцільність застосування інтерактивних методів навчання на заняттях соціології;

- навчити студентів методології та методиці проведення конкретного соціологічного дослідження;

- удосконалення проблемно-пошукового методу навчання.

Навчальна:

- закріпити сутність і методику проведення конкретного соціологічного дослідження;

- навчити характеризувати основні етапи проведення соціологічного дослідження;

- навчити методиці застосування різних методів проведення соціологічного дослідження.

Розвивальна:

- розвивати мислення студентів, уміння чітко й відверто висловлювати свої думки;

- сформувати уміння характеризувати різноманітні методи соціологічних досліджень і застосовувати отримані теоретичні знання на практиці.

Виховна:

- сприяти формуванню особистої позиції;

- розвивати інтерес до оволодіння знаннями, до вивчення соціальних дисциплін.


Вид заняття: семінар


Тип заняття: інтерактивний семінар


Форми та методи проведення заняття: дискусія, проведення індивідуальних соціологічних опитувань, метод «Акваріуму», метод «Мікрофону», «круглий стіл», розв’язання проблемних завдань.


Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: історія України, українська мова за професійним спрямуванням

Забезпечувані дисципліни: філософія, політологія, політична економія

Методичне забезпечення:

1 Робоча програма

2 Методична розробка заняття.

3 План проведення заняття.

4 Роздавальний дидактичний матеріал.

5 Опорний конспект заняття.

6 Комп’ютерні презентації окремих положень розділу.

7 Звіти про проведені соціологічні дослідження студентів.

8 Творчі роботи студентів.

9 Тестові завдання.


Література:

Обов’язкова:

1 Социология / Под ред. В.Н.Лавриненко. – М.: ЮНИТИ, 1998. – С. 307-346.

2 Соціологія: Посібник для студентів вузів /За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Академія, 1999. – С. 415-506.

Додаткова:

1 Волков Ю.Г., Нечипуренко В.Н. и др. Социология: Курс лекций. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

2 Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія. – К.: 1998.

3 Кравченко А.И. Соціологія. – М.: Логос, 2000.

4 Мостовая И.В. Зачет по социологии в кармане. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.

5 Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекцій. – М.: Центр, 2005.


Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ноутбук, комп’ютери.

ХІД ЗАНЯТТЯ


1 Організаційний момент 1 хв.

    1. Привітання студентів.

    2. Перевірка присутніх студентів.

    3. Підготовка аудиторії до заняття.

Основна мета оргмоменту – створення робочої атмосфери. На столах розміщені підручники, опорні конспекти.


2 Ознайомлення студентів з темою та метою заняття 2 хв.

2.1 Викладач знайомить студентів з темою заняття: «Методика і техніка соціологічних досліджень» (тема і план заняття висвітлюються на екрані проектора).

2.2 Метою нашого заняття є вивчення головних етапів підготовки і аналізу соціологічних досліджень, аналіз методів соціологічних досліджень.

Крім того ми повинні закріпити навички колективної співпраці методом проведення дискусії.


3 Мотивація навчання 2 хв.

Прикладна соціологія викликана до життя потребами соціальної політики. Вона дає найбільш змістовну інформацію про об’єкт дослідження і є незамінним інструментом сучасних процесів демократизації суспільства. Кінцевий етап соціологічних досліджень – побудова наукової теорії, що дозволяє прогнозувати майбутні явища і розробляти практичні рекомендації стосовно розвитку суспільства.

Поставлення проблемного запитання: в ході сьогоднішнього заняття ми повинні вирішити таку проблему: який з методів проведення соціологічного дослідження є найбільш досконалим?


4 Актуалізація опорних знань 10 хв.

На кожному занятті з дисципліни «Соціологія» ми оперуємо різними соціологічними поняттями, наприклад, «особистість», «соціальна роль», «соціальний інститут» тощо. Пропоную закріпити основні поняття сьогоднішньої теми методом участі у «соціологічному лото». Ви отримаєте картки з поняттями, а вам необхідно дати їх визначення згідно з тим номером, який буде проголошено.


Картка «соціологічного лото»


з/п

Назва поняття

Правильна відповідь

1

Соціологічне дослідження

система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес

2

Фундаментальне дослідження

спрямоване на встановлення та аналіз соціальні тенденцій, закономірностей їх розвитку і пов’язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства

3

Прикладне дослідження

націлене на вивчення конкретних об’єктів або соціальних проблем

4

Пошукове дослідження

застосовується тоді, коли проблема, об’єкт або предмет дослідження є маловивченим або не вивченим взагалі

5

Описове дослідження

покликане створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси

6

Аналітичне дослідження

полягає не тільки в описуванні соціальних явищ і процесів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що зумовлюють їх

7

Разове дослідження

інформує про стан об’єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає «моментальний зріз» соціального явища

8

Повторне дослідження

відтворює зміни об’єкта, їх напрями і тенденції, проводиться декілька разів через певні проміжки часу

9

Соціологічний моніторинг

збирання первинної емпіричної інформації за спеціальною методикою, яка передбачає регулярне обстеження численних генеральних сукупностей (населення країни, певного регіону тощо) вибірковим методом за стандартною процедурою та усталеною системою показників


10

Монографічне дослідження

вивчення певного соціального явища або процесу на одному об’єкті, який виступає представником цілого класу подібних об’єктів


11

Суцільне дослідження

обстеження усіх без винятку одиниць об’єкта

12

Вибіркове дослідження

обстеження не всіх одиниць об’єкту дослідження, а лише їх частини


13

Пілотажне (пробне) дослідження

дає змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних листів, протоколів спостереження, процедур, аналізу документів тощо), а також внести необхідні корективи у нього


14

Програма дослідження

науковий документ, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, оброблення та аналізу інформації)

15

Соціальна проблема

суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп

16

Об’єкт дослідження

певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах і взаємодії)

17

Предмет дослідження

найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити

18

Задачі дослідження

логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію

19

Мета дослідження

показує, для чого проводиться дослідження, орієнтує на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури

20

Гіпотеза дослідження

обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта

21

Первинна соціологічна інформація

дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшому обробленню й узагальненню

22

Метод

головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, оброблення та аналізу даних

23

Методика

послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов’язаних із конкретним методом

24

Процедура

загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо

25

Вибірковий метод

науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини

26

Генеральна сукупність

обмежений територіально в часі об’єкт дослідження

27

Вибіркова сукупність

певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності


28

Одиниці відбору

елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки

29

Надійність інформації

адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації

30

Валідність (обґрунтованість) інформації

відповідність результатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити

31

Опитування

метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання

32

Респондент

особа, що дає інформацію

33

Анкета

тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами

34

Соціологічне інтерв’ю

метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юєром і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника

35

Питальний

документ, у якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них

36

Метод експертних оцінок

джерелом соціальної інформації про певні аспекти об’єкта дослідження є представники цього самого об’єкта

37

Соціометричне опитування

вимірювання міжособистісних взаємин у групі або колективі

38

Метод аналізу документів

метод, який дозволяє вивчити різноманітну інформацію щодо матеріального і духовного життя суспільства, яка міститься у документах

39

Документ

засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об’єктивної реальності та розумової діяльності людини

40

Соціологічне спостереження

метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності

41

Соціологічний експеримент

метод дослідження, під час якого отримують інформацію про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об’єкта (індивіда, групи, спільноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові

42

Передбачення

обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню


5 Виклад та вивчення нового матеріалу 50 хв.

Зверніть увагу на екран. Перед вами план нашого семінарського заняття. Ми з вами повинні розглянути наступні питання:

1 Поняття, функції і види соціологічних досліджень.

(фундаментальні, прикладні, пошукові, описові, аналітичні, разові, повторні, вибіркові, суцільні, пілотажні соціологічні дослідження).

2 Програма соціологічного дослідження та її компоненти.

3 Процедура та етапи соціологічного дослідження.

4 Методи соціологічних досліджень (аналіз документів, спостереження, опитування, соціологічний експеримент).

5 Обробка та аналіз соціальної інформації.

Метод проблемної бесіди

Викладач:

Ми вже повторили основні поняття, які нам сьогодні необхідні для роботи. В процесі повторення основних понять даної теми ми вже розглянули перше питання «Поняття, функції і види соціологічних досліджень». Зараз переходимо до розгляду другого питання «Програма соціологічного дослідження та її компоненти». Будь-яке соціологічне дослідження починається з розробки соціологічної програми. Скажіть будь ласка, що собою представляє соціологічна програма і які функції вона виконує?

Студент: (вірогідна відповідь)

Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, оброблення та аналізу інформації). Вона допомагає зрозуміти концепцію всього дослідження, наміри його організаторів з аналізу тієї чи іншої соціальної проблеми, можливі варіанти розв’язання даної соціальної проблеми.

Програма соціологічного дослідження покликана виконати наступні функції: методологічну, методичну, організаційну. Структура програми соціологічного дослідження містить у собі два розділи: методологічний і методичний (процедурний). Також програма соціологічного дослідження, як правило, доповнюється робочим планом дослідження. Методологічний розділ програми містить у собі виклад таких питань:

- формулювання проблеми дослідження;

- визначення об’єкта і предмета дослідження;

- визначення мети і постановку задач дослідження;

- уточнення та інтерпретацію основних понять;

- висунення робочих гіпотез.

Викладач:

Як формуються проблеми дослідження і визначається об’єкт і предмет дослідження?

Студент: (вірогідна відповідь)

Соціальна проблема – це вираження необхідності вивчення будь-якої сфери соціального життя з метою активного впливу на вирішення соціальних протиріч, природа і особливості яких ще не зовсім зрозумілі. У соціології існують певні підходи до класифікації соціальних проблем. Виходячи з даних підходів, соціальні проблеми групують залежно від:

- мети дослідження: гносеологічні (логіко-пізнавального характеру) і предметні проблеми;

- масштабів поширеності: загальнодержавного (наприклад, перехід економіки України на ринкові відносини) і регіонального характеру (наприклад, вільна економічна зона «Донбас»);

- часу дії: короткострокового, середньострокового, тривалого;

- глибини дії: однопланові проблеми, що стосуються будь-якого з боків соціального процесу чи явища; системні, які стосуються дисбалансу всієї системи елементів, що входять у досліджуваний об’єкт;

- носія проблеми: соціальна проблема може зачіпати інтереси окремих соціальних груп, соціальних спільнот і соціальних утворень.

Викладач:

Таким чином, формулювання проблеми – це складний і неоднозначний підхід до того чи іншого соціального явища або процесу.

Які помилки часто роблять при формулюванні проблеми і чого варто уникати при її обґрунтуванні?

Студент: (вірогідна відповідь)

По-перше, необхідно уникати постановки проблем, які не відбивають реальної ситуації, а також проблем, що вже давно вирішені.

По-друге, необхідно уникати висування проблеми занадто широкого плану.

По-третє, не намагатися в процесі одного дослідження знайти відповіді на всі питання. У деяких випадках такий підхід може бути припустимий, але тоді й сама програма дослідження має бути націлена на «багато проблемний» соціологічний аналіз.

Викладач:

Як визначається мета і постановка задач дослідження?

Студент: (вірогідна відповідь)

Мета соціологічного дослідження – це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Вирішення проблеми дослідження завжди пов’язано з тією чи іншою метою. Мета дослідження визначається планованим результатом, що може бути досягнутий при розв’язанні певного соціального протиріччя, яке є причиною даного дослідження. Чітке формулювання мети дослідження – одна з найважливіших методологічних вимог до програми соціологічного дослідження.

Задачі соціологічного дослідження формулюються відповідно до мети дослідження. Серед задач дослідження виділяють основну (головну) задачу, що спрямована на вирішення проблеми в цілому. На вирішення окремих сторін проблеми, яка поставлена в соціологічному дослідженні, спрямовані неосновні (додаткові) задачі.

Викладач:

Яке місце займає в дослідній програмі гіпотеза?

Студент: (вірогідна відповідь)

Гіпотеза – це наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, які необхідно підтвердити чи спростувати. У соціологічному дослідженні розрізняють наступні види гіпотез: по-перше, щодо центральних задач дослідження гіпотези можуть бути: основні та неосновні; по-друге, за ступенем наукової обґрунтованості гіпотези можуть бути: первинні (робітники) і вторинні, які можуть висуватися замість первинних, якщо ті спростовуються емпіричними даними; по-третє, за змістом припущень про предметну сферу можна виділити: описові й пояснювальні гіпотези.

Таким чином, методологічна роль гіпотези полягає в тому, що вона є ланкою між теоретичною концепцією і емпіричною базою дослідження.

Викладач:

Необхідно також відзначити, що добре продумана гіпотеза в самому своєму формулюванні містить завжди чітку вказівку та спосіб її перевірки в конкретному соціологічному дослідженні. З висуванням робочих гіпотез закінчується методологічний розділ програми соціологічного дослідження. Соціолог розпочинає розробку методичного (процедурного) розділу програми.

Що містить в собі процедурний розділ програми?

Студент: (вірогідна відповідь)

Методичний (процедурний) розділ програми соціологічного дослідження містить у собі:

- визначення загального плану дослідження (розвідувального, описового, експериментального);

- обґрунтування системи вибірки (якщо проводиться вибіркове, а не суцільне чи монографічне дослідження);

- попереднє визначення основних методів збору даних та їх аналізу.

У соціологічному дослідженні розрізняють три основні варіанти стратегічного плану дослідження: розвідувальний, описовий, експериментальний.

Розвідувальний – застосовується соціологом у тих випадках, якщо про об’єкт і преді дослідження немає чітких уявлень, тобто коли соціолог не може висунути робочу гіпотезу.

Описовий (аналітичний) – застосовується соціологом тоді, коли наявні знання про досліджувану проблему дозволяють виділити об’єкт дослідження і сформулювати описову гіпотезу.

Експериментальний – застосовується тоді, коли дані, які є про об’єкт, дозволяють сформулювати пояснювальну гіпотезу.

Викладач:

Таким чином, ми з вами вияснили, як розробляється програма соціологічного дослідження в визначили, що гіпотеза – один з головних елементів соціологічного дослідження. У концентрованій формі дослідження виражають сутність наукового мислення, а формування соціологічного мислення – основа соціологічної освіти. Постановці гіпотез можна навчитися, їх джерелом виступають не лише теоретичні знання, а й життєвий досвід. Я пропоную вам озирнутися на оточуючу дійсність і сформулювати гіпотези про знайомі нам явища. Вам пропонуються висловлювання. Необхідно перетворити їх в гіпотези і вигадати нові.

Метод «акваріуму»

За «круглим столом» 4 студенти обговорюють питання. Вся група уважно стежить на ходом обговорення, а опісля аналізує роботу учасників «круглого столу» і правильність їхнього рішення.

Завдання:

1 Чим більше коштує навчання, тим (кращі, гірші) знання отримує студент.

2 Чим суворіші закони і норми, тим (більше, менше) порядку у суспільстві.

3 Чим краще оцінки в дипломі, тим (швидше, повільніше) можна знайти роботу.

Викладач:

Пропоную вам послухати повідомлення студента з питання вибірки в соціологічному дослідженні. (Індивідуальне випереджувальне завдання).

Повідомлення і презентація студента:

Вибірка – це метод дослідження, коли із загальної досліджуваної (генеральної) сукупності однорідних одиниць відбирається деяка його частина (вибіркова сукупність), і тільки ця частина піддається обстеженню. Соціолог виділяє певну частину генеральної сукупності в надії, що зуміє виявити і довести властивості всього об’єкта дослідження в цілому. Тип і спосіб вибірки залежить від цілей дослідження і його гіпотез: чим конкретніша ціль і чіткіше сформульовані гіпотези, тим правильніше буде вирішене питання про вибірку.

Генеральна і вибіркова сукупності повинні зіставлятися за деякими важливими ознаками, що легко перевіряються статистичними методами. Якщо вони збігаються, то вибірка називається представницькою чи репрезентативною. Чим більший розмір вибірки, тим більша і вірогідність. Насамперед треба усвідомити, які з наявних зведень про характеристику генеральної сукупності об’єкта дослідження суттєві для цілей дослідження. У багатьох випадках це статево-віковий, соціально-професійний, майновий склад обстежуваних, їх просторова локалізація. Суть і вік замикають на собі багато показників сімейного стану: вік, приміром, указує на життєвий досвід, професійний стаж. Просторова локалізація (за територією, за місцем роботи) важлива з погляду адресності і висновків і рекомендацій, які повинні бути прив’язані до адміністративних чи виробничих показників. При сполученні цих трьох параметрів – статево-вікової структури, соціального складу і просторової локалізації – можна бути упевненим, що вибірка буде представницькою для вивчення багатьох соціальних проблем. Зрозуміло, що це правило має виключення в залежності від конкретних умов і особливих цілей дослідження. Наприклад, при вивченні політичної орієнтації населення вже не обійтися без обліку майнового становища, а студентських проблем – без знання вузу і курсу навчання студентів.

Іноді потрібна підвищена надійність, наприклад, в економічних і демографічних дослідженнях, при переписах населення. Тут навіть несуттєві відхилення в кінцевому рахунку можуть давати великі помилки. Відхилення вибірки від відомих показників генеральної сукупності рахується у відсотках. Підвищена надійність (репрезентативність) вибірки допускає помилки до 3%, звичайна – від 3 до 10%, наближена – від 10 до 20%, орієнтована – від 20 до 40%, приблизна – більше 40%.

При цьому варто мати на увазі, що при вивченні визначеної групи населення, наприклад, ветеранів, репрезентативна вибірка заміняється цільовою. Вона, будучи представницькою стосовно мети дослідження, може і не бути репрезентативною до всієї генеральної сукупності, наприклад, населення міста.

Існують спеціальні формули для визначення розміру вибірки. У їх основі: задана точність дослідження, розкидання ознаки і допустима помилка репрезентативності. Але це для спеціального дослідження. Починаючі соціологи роблять простіше: беруть питання, можливі варіанти відповіді, множать на десять, додають на ремонт вибірки й отримують мінімальне число можливої вибірки: більше – можна, менше – не можна. Просте обрахування, двомірний розподіл, тривимірний розподіл. З кожного цікавлячого нас варіанта відповіді групи людей повинно бути не менше 10 відповідей. Якщо менше, то говорити про точність не доводиться. Обсяг вибірки визначається аналітичними завданнями дослідження, а її репрезентативність – цільовою настановою програми дослідження. Саме програма задає образ необхідної генеральної сукупності для формування вибірки: чи буде це все населення країни, регіону, міста чи його окремі групи.

Дуже важливо при формуванні вибірки забезпечити рівномірний добір із усієї генеральної сукупності. При невеликих за чисельністю генеральних сукупностях застосовують випадкові вибірки. Їх можна використовувати, коли відомі основні параметри генеральної сукупності. Випадкова систематична вибірка – добір йде через визначені інтервали, наприклад, за списками студентів, клієнтів банку, виборців тощо. Маючи список працівників підприємства і визнавши обсяг необхідної вибірки, можна установити крок вибірки, наприклад, кожен десятий чи сотий зі списку. Серійна чи гніздова вибірка реалізується в тому випадку, якщо є внутрішня структура об’єкта. На підприємстві вибираються не всі підрозділи, а найбільш типові, наприклад, в області – окремі міста і райони, але знову ж типові; у місті це можуть бути окремі мікрорайони.

Цільовою називається вибірка, у якій йде виділення на основі яких-небудь ознак, наприклад, за статтю, національністю, майновим положенням, приналежністю до політичних партій тощо. Вибірки бувають одноступінчастими і багатоступінчастими, комбінованими. На кожному ступені добору варто забезпечити вимогу показності. Наприклад, при опитуванні населення міста на першому етапі відбираються типові мікрорайони, а потім обпитуються жителі кожної двадцятої чи п’ятидесятої квартири, будинку. При опитуванні населення області на першому ступені вибираються типові райони і міста. Прикладом стихійної вибірки можуть бути опитування поштою, інтерв’ю зустрічних, перехожих, пасажирів. Тут може застосовуватися квотний принцип, коли в конкретному будинку необхідно опитати визначену кількість людей за деякими ознаками, наприклад, за статтю, віком.

Викладач:

Для того, щоб розглянути наступне питання «Методи соціологічних досліджень», ми повернемося до попереднього заняття. На минулому занятті було сформовано групи, які отримали завдання вивчити соціологічні методи і провести за ними соціологічне дослідження. Починаємо з методу аналізу документів.

Перша група: (вірогідна відповідь)

Наша група з трьох студентів розглядала аналіз документів як метод соціологічного дослідження і виконувала дослідження за допомогою такого методу.

Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі і зберігання інформації.

Досвід соціологічних досліджень показує, що практично кожне дослідження починається з аналізу документів за проблемою, яка досліджується.

Розпочинаючи проведення соціологічного дослідження, необхідно визначити коло документів, які можна використовувати, визначити їх цінність і надійність. Для цього необхідно класифікувати документи:

- за формою викладу матеріалу – статистичні та вербальні;

- за загальною значущістю – офіційні та неофіційні;

- за способом фіксації інформації – письмові, іконографічні, статистичні, фонетичні, оригінали і копії.

Методи аналізу документів теж різноманітні. Це обумовлено практичними потребами, специфікою дослідження, його метою і особливостями документа. У соціології розрізняють методи:

- традиційний, класичний (якісний);

- формалізований (кількісний), який часто називають контент-аналізом.

Традиційний аналіз документів може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній аналіз документа має на меті проаналізувати «історичний контекст» документа і всі обставини, що сприяли його появі, а саме: тип документа (офіційний, неофіційний), час і місце виникнення, автор, мета створення тощо.

Внутрішній аналіз документа пов'язаний з дослідженням його змісту, а саме: соціальних чинників, що обумовили виникнення документа, соціальної ефективності документа, розробкою практичних рекомендацій. Практично вся основна робота соціолога спрямована на проведення внутрішнього аналізу документа.

Необхідність позбутися суб’єктивності традиційного, класичного методу обґрунтувала пошук нових форм аналізу документів. Цією новою формою став формалізований або кількісний метод – метод контент-аналізу.

Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти ознаки, риси, властивості документа, які б легко підраховувались і з потреби відбивали б визначені істотні сторони його змісту.

Головна перевага методу контент-аналізу полягає в тому, що він забезпечує можливість уникнути впливу дослідника на досліджуваний об’єкт та забезпечує досить високу ступінь надійності отриманої інформації. Основний недолік цього методу – складність і громіздкість.

Ми провели дослідження методом аналізу документів, аналізуючи відомості успішності і журнали відвідування занять студентів 3-го курсу за всі роки навчання. В коло документів для аналізу ми залучили лікарняні довідки, пояснювальні записки студентів, заяви на відпустки, класні журнали тощо. За способом фіксації інформації – це письмові документи, оригінали; за загальною значущістю – офіційні. Пояснювальні записки студентів підпадають під зовнішній аналіз документа, а саме визначаємо причину виникнення документу (причина, чому студент пропустив заняття, чи навіщо він потребує відпустку), автор. Проводячи внутрішній аналіз документів (відомостей, журналів), мі визначили соціальні чинники, що обумовили виникнення документа – з якої причини студенту була потрібна відпустка.

Ми дійшли висновку, що пропуски занять студентами 3-го курсу за 2 роки навчання складають – 1,1% в середньому. Причому, на першому курсі – 0,5%, на другому – 2,1%. Основна причина пропусків – хвороба студентів. Збільшення кількості пропусків на другому курсі зумовлене відвідуванням військомату та проходженням обов’язкового медичного огляду хлопцями.

Студенти даної групи презентують своє дослідження в ході розповіді на проекторі.

Друга група: (вірогідна відповідь)

1 студент

В нашу групу входило чотири студенти і ми повинні були розглянути соціологічні методи спостереження та експерименту. Ми вивчили ці методи і провели власне дослідження за методом спостереження.

Спостереження – це метод збору первинної соціологічної інформації про досліджуваний об’єкт шляхом безпосереднього сприйняття і прямої реєстрації подій, що стосуються досліджуваного об’єкта, важливих для мети дослідження.

У соціології розрізняють такі види спостереження:

- повсякденне (на вулиці, в аудиторії, у колективі);

- наукове (від повсякденного відрізняється тим, що має певну дослідну мету і задачі, планується заздалегідь за продуманою процедурою, усі дані такого спостереження фіксуються в протоколах, щоденниках тощо).

Спостереження як метод соціологічного дослідження має свої особливості. По-перше, у спостереженні завжди існує зв'язок спостерігача і об’єкта спостереження, тобто між дослідником і об’єктом спостереження встановлюється прямий контакт, що дає можливість одержання об’єктивної і оперативної інформації. У цьому головна перевага методу спостереження.

По-друге, емоційність сприйняття соціологом об’єкта дослідження. Емоційність – це загальнолюдська риса. Зайвих спостерігачів немає. Тому іноді відбувається мимовільне втручання дослідника в природний хід подій, що може стати однією з причин перекручування інформації. У цьому виявляється один з недоліків методу спостереження.

По-третє, складність повторного спостереження. Будь-який об’єкт соціологічного спостереження, як правило, завжди піддається впливу різних чинників. Тільки після кількаразового спостереження за досліджуваним соціальним об’єктом можна вважати інформацію про нього практично достовірною.

Виходячи з перерахованих особливостей, у соціології виділяють: включене спостереження, що припускає безпосередню присутність і участь спостерігача в досліджуваній ситуації і невключене спостереження, пов’язане з тим, що дослідник не бере особистої участі в діяльності об’єктів, за якими спостерігає.

Запрограмоване чи стандартизоване спостереження застосовується тоді, коли дослідник заздалегідь визначає, які елементи підлягають спостереженню. Найчастіше такий вид спостереження використовується з самого початку дослідження для того, щоб усвідомити проблемну ситуацію. Його результати використовуються як щоденникові записи.

Для проведення лабораторного спостереження об’єкти можуть запрошуватися в окремі приміщення, де створюються відповідні умови, а результати, як правило, фіксуються за допомогою кіно-, відео- і фотоапаратури.

Польове спостереження проводиться в природних умовах дії об’єкта спостереження.

При проведенні лабораторно-польового дослідження починаються спроби уникнути недоліків, властивих як лабораторному, так і польовому спостереженню.

Систематичне спостереження проводиться із чітко визначеною періодизацією реєстрації досліджуваних ознак: щодня або раз на тиждень, або раз на місяць тощо.

Епізодичне спостереження здійснюється за досліджуваним об’єктом з незаданою програмою регулярністю реєстрації ознак.

Таким чином, метод спостереження широко застосовується в соціологічному дослідженні, зокрема, на його початкових етапах.

Під час свого дослідження методом спостереження ми виявляли факти запізнення студентів на заняття. Наше дослідження можна кваліфікувати як наукове тому, що ми вели щоденник, в якому робили відповідні позначення. Наша студентська група не була попереджена про те, що за нею ведеться спостереження. За характером це було включене спостереження, тому що дослідники знаходилися безпосередньо в досліджуваній ситуації і запрограмоване. Систематичність дослідження проявлялася в тому, що відмітки в щоденнику робилися перед початком кожної пари.

Наш висновок – запізнення на заняття в нашій групі найчастіше (на протязі тижня) траплялися зранку – 90% і на третю пару – 10% (від кількості тих, що запізнилися).

Студенти зробили відеофільм про запізнення і демонструють його за допомогою комп’ютерних пристроїв.

2 студент

Соціальний експеримент – це ще один метод збирання соціологічної інформації. Соціальний експеримент – це спосіб одержання інформації про кількісну і якісну зміну показників діяльності та поведінки соціального об’єкта в результаті впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників (змінних). Для проведення соціального експерименту необхідні відповідні елементи: експериментатор, експериментальний чинник (незалежна змінна), експериментальна ситуація, експериментальній об’єкт.

У ході підготовки і проведення соціального експерименту дослідникам необхідно пройти ряд етапів:

1 етап – теоретичний. На цьому етапі експериментатор формує проблему дослідження, визначає об’єкт і предмет дослідження, експериментальні задачі дослідження, висуває гіпотези.

2 етап – розробка програми проведення експерименту. На цьому етапі розробляються всі процедури експерименту, найважливішими з яких є: розробка методик дослідження і побудова плану створення експериментальної ситуації.

3 етап – реалізація програми експерименту. Найважливішою ланкою цього етапу є створення експериментальної ситуації і безпосереднє експериментування, що містить у собі: введення експериментального чинника і наступне управління його дією відповідно до програми експерименту; спостереження, контроль і реєстрацію змінних; контроль за ходом виконання програми експерименту, інструкцій і сіткового плану-графіку.

4 етап пов'язаний з аналізом і оцінкою результатів експерименту, підведенням підсумків роботи експериментаторів.

Таким чином, соціальний експеримент є однією з форм пізнання соціальної дійсності. Об’єктом експерименту є люди, що здійснюють соціальну діяльність і усвідомлюють своє місце і відношення до навколишньої дійсності.

Практичну частину з проведенням експерименту ми не виконували, враховуючи такий недолік цього методу як брак часу.



Третя група:

1 студент:

Наша група була самою чисельною – шість студентів, ми розглядали види соціологічних досліджень і робили свої власні дослідження. Розпочнемо з опитування. Опитування це метод збирання первинної вербальної (усної) інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) взаємодії між дослідником і респондентом.

У соціологічному дослідженні можуть застосовуватися різні види опитування. Основними критеріями їх класифікації є:

- ступінь стандартизації процедури опитування;

- характер взаємодії між дослідником і респондентом.

Бесіда це метод збирання соціальної інформації шляхом безпосереднього спілкування дослідника з респондентом за проблемою, яка цікавить дослідника. У соціології розрізняють два види бесід: індивідуальну і групову.

Одним з різновидів методу опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю це проведена за визначеним планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом і записом відповідей респондента вручну або за допомогою механічних засобів (аудіо чи відео). За технікою проведення інтерв'ю поділяється на стандартизоване та вільне.

Основними сферами застосування інтерв'ю є: пробне і пілотажне дослідження, вивчення суспільної думки, опитування експертів, телефонні опитування, контрольні та вибіркові бесіди при анкетних дослідженнях.

Паралельно з нашими колегами, які спостерігали за запізненнями в нашій групі, ми проводили опитування за даною проблемою. Нами було застосоване індивідуальне інтерв’ю, що дало змогу з'ясувати причини запізнень. Так, ми встановили, що 80% запізнювань вранці пов’язані з роботою громадського транспорту і лише 10% студентів просипали на заняття. Запізнення на третю пару головною причиною мали неправильне розрахування часу для обіду (5%) і чергу в буфеті – 5%.

2 Студент:

Найбільш розповсюдженим і популярним видом опитування є анкетування. Анкетування пов'язане з опосередкованим опитуванням респондента. Основними компонентами анкетного опитування є:

дослідник (соціолог) → анкета → респондент

Анкета виступає як опосередкований інструмент, що пов'язує соціолога і респондента.

Анкета це об'єднана єдиним задумом система питань, спрямованих на виявлення якісних і кількісних характеристик як окремої особистості, так і соціальної групи, колективу.

Таким чином, анкета – це документ, що має свою визначену структуру, котра містить у собі кілька блоків: вступну частину, групу контактних питань, основні питання, блок заключних питань, паспортичку.

У соціології склалися певні правила складання питань:

- кожне питання має бути логічно завершеним;

- питання не можуть бути занадто довгими. Найбільш прийнятними є 5-9 слів у реченні, 5-9 речень в абзаці;

-, питання мають бути конкретними, зрозумілими і простими;

- якщо є необхідність, то в питанні треба зробити роз'яснення;

- питання анкети не повинні бути стверджуючого характеру;

- не бажано включати в анкету питання, що викликають свідомо негативне ставлення.

Питання в анкеті розрізняються за наявністю можливих відповідей. Якщо уважно подивитися на питання, поставлені в анкеті, то можна виділити три варіанти:

- питання відкриті (передбачають вільну форму відповіді);

- закриті (після запитання подається перелік варіантів відповідей);

- напівзакриті (засновані на додаванні до списку відповідей вільних рядків, для додаткових варіантів відповідей).

Крім розбіжностей за формою, питання в анкеті можуть розрізнятися і за функціями. За функціями розрізняють наступні види питань:

- питання-фільтри використовуються у разі, коли соціолог має сумнів у компетентності свого респондента щодо даної проблеми);

- контрольні питання (призначені для перевірки вірогідності і щирості респондентів).

За графічним оформленням в анкетах виділяють:

- текстові питання;

- питання-ілюстрації;

- питання-таблиці;

- питання-графіки, діаграми і т.п.

Як правило, номери питань анкети позначають римською цифрою, а варіанти відповідей (для зручності їх кодування і підрахунку ЕОМ) – тризначною цифрою (від 001 до 999).

У соціологічному дослідженні використовується кілька видів анкетування. Залежно від способу доставки анкети розрізняють анкетування: роздавальне, поштове, пресове.

Таким чином, метод опитування і його види широко застосовуються в соціологічному дослідженні для збирання емпіричної інформації про досліджуваний об'єкт.

Ми проводили анкетування студентів 1 курсу на тему: „Ти і твій внутрішній світ”. Всі питання (крім одного в пункті 6) були закритими, текстовими. Ми прагнули, щоб вони відповідали вимогам, які були тільки що названі.

За результатами анкетування ми дізналися, що 20% респондентів бажають змінити свій характер; 60% вбачають щасливе майбутнє у ліквідації безробіття; майже 70% байдуже ставляться до віри в Бога; своє ставлення до навчання 80% оцінили як „добре”; але лише 54% визнали, що навчання це досягнення висот у житті; близько 60% опитаних віддають перевагу легкій атлетиці; 70% респондентів спілкуються з рідними та близькими, коли є вільний час і така ж кількість опитаних називає комп’ютер своїм хобі; майже 90% визнали, що риса яка подобається в людях – це доброта.

Метод «мікрофону»

Викладач:

Ми розглянули основні методи проведення соціологічних досліджень. Я пропоную кожному з вас висловити свою думку стосовно того, який із існуючих методів є найбільш ефективним і чому? Підходьте, будь ласка до мікрофону і аргументуйте свою позицію.

Студенти висловлюють свої думки і аргументують позицію.

Викладач:

Розглянувши всі аргументи, ми дійшли висновку, що універсального соціологічного методу не існує. Кожний з методів, про який ми з вами сьогодні говорили має свої плюси та мінуси і застосовується залежно від ситуації.

Пропоную перейти до останнього питання і поговорити про те, як здійснюється обробка і аналіз соціологічної інформації.

Студент:

В практичній соціології застосовується чимало статистичних процедур, за допомогою яких розрізнені дані, розміщені в окремих анкетах або інших матеріалах соціологічних досліджень, адаптують з метою узагальнення, опису, аналізу, наукової інтерпретації.

За результатами узагальнень роблять певні висновки, вирішуючи задачі, поставлені в дослідженні. Найчастіше статистичні методи аналізу соціальної інформації використовують:

- для опису інформації і обчислення узагальнюючих параметрів (одновимірна статистика);

- вимір зв’язку між окремими ознаками, отриманими при відповідях на різні питання анкет, коли методом збирання даних застосовувалося опитування, чи контент-аналіз текстів ЗМІ, якщо використовувався метод аналізу документів (двовимірна статистка);

- проведення складних математичних процедур, що дають можливість проаналізувати кілька взаємозалежних ознак (бататомірна статистика).

Застосування методів математичної статистики забезпечує:

- короткий опис первинної соціологічної інформації, обчислення одновимірних розподілів, наочне подання її як таблиць, графіків, діаграм;

- обчислення зв'язків між ознаками досліджуваного суспільного явища, оцінку їх за допомогою статистичних коефіцієнтів зв'язку, застосування кореляційного, регресивного аналізу і т.п.;

- встановлення латентних (схованих) чинників, що визначають взаємозв'язок всередині групи ознак досліджуваного явища (факторний, структурний, латентно-структурний аналіз);

- класифікацію ознак і об'єктів, побудову типологій (кластерний аналіз, факторний аналіз);

- перевірку (підтвердження чи спростування) вихідних гіпотез дослідження, формулювання нових проблем;

- розробку коротко- і довгострокових прогнозів функціонування і розвитку певного суспільного явища.

В емпіричному дослідженні соціолог вивчає визначену безліч об'єктів. Кожному елементу цієї безлічі притаманні певні властивості (ознаки), наприклад, стать, вік, вдоволеність умовами роботи.

Як правило, для спрощення обробки всі значення ознак кодують числами. Тому дані для обробки зводять у таблицю (матрицю) чисел. Ознаки поділяються на якісні та кількісні.

Якісні ознаки не мають кількісного виразу. Наприклад, «стать», «вдоволеність умовами роботи».

Кількісні ознаки мають одиниці виміру. Наприклад, одиницею виміру кількісної ознаки «вік» є рік, «заробітна плата» – гривня. Ці ознаки ще називають ознаками, заданими в метричній шкалі.

Щоб первинні дані можна було використовувати для змістовного аналізу і висновків, вони мають бути незалежно упорядковані та оброблені. З цією метою застосовують спеціальні статистичні методи:

- групування;

- обчислення узагальнюючих параметрів і коефіцієнтів: кореляційний, кластерний, факторний аналізи та ін.

Незалежно від методу аналізу, обробку даних починають з попереднього упорядкування інформації, котре здійснюється за допомогою статистичного групування і побудови статистичних таблиць.

Викладач:

Ми розглянули і теоретичний матеріал, і обговорили практичне застосування соціологічних досліджень, проведених нашими студентами. Пропоную вам завдання соціологічного практикуму, щоб мати змогу переконатися в правильності наших висновків.

Соціологічний практикум

Необхідно визначити, чи правильними були дії соціолога, коли він складав соціологічну вибірку:

1 Мета дослідження – проблема „дідівщини” в армії. Соціолог опитав всіх, хто коли-небудь служив в армії.

2 Мета дослідження – соціальний захист населення. Соціолог опитав пенсіонерів.

3 Мета дослідження – виявити думку передплатників „Комсомольської правди” про свою газету. Соціолог і редакція надрукували анкету, маючи намір отримати точну інформацію з листів, які прийдуть поштою.

Студенти висловлюють свої думки з запропонованих ситуацій.


6 Закріплення знань студентів 10 хв.

Комп’ютерне тестування з використанням тестової оболонки. Всі студенти працюють за комп’ютерами, відповідаючи на питання тестів. Комп’ютер оцінює знання студентів.


Викладач: Ми з вами обговорили всі заплановані питання. Пропоную вам перевірити свої знання методом комп’ютерного тестування. За кожну правильну відповідь нараховуватиметься 0,5 бали. Час відповідей на питання – 10 хвилин.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

Варіант 1


1 Генеральна сукупність - це:

а) носій тієї або іншої соціальної проблеми;

б) тривала бесіда без чіткої деталізації питань за загальною проблемою;

в) специфічна уявна конструкція, утворена шляхом комбінації індикаторів;

г) вся сукупність одиниць спостереження, що належить до даної проблеми.

2 Закритим в анкеті називається таке питання, якщо:

а) воно: дає можливість тому, хто відповідає, висловити свою думку у всій повноті й до дрібниць;

б) дослідник не впевнений у повноті відомих йому варіантів відповідей на поставлене питання, тому дає можливість тому, хто відповідає, самому відповісти на них;

в) дослідником пропонується прямий контакт інтерв'юера з респондентом;

г) на нього в анкеті подається повний набір варіантів відповідей.

3 Спостереження в соціології – це:

а) визначення частини ознак, які можуть вплинути на результати проведеного дослідження;

б) одержання інформації, доступної для сприйняття дослідника, яка реєструється як повторювані та типові ознаки;

в) штучно створена ситуація, що дозволяє з певною точністю виявити істинні дії учасників;

г) метод збирання інформації в ході безпосереднього або опосередкованого спілкування дослідника й опитуваного заданою проблемою.

4 Під тестуванням як методом збирання інформації розуміють:

а) завдання стандартної форми, за якими здійснюються дослідження психофізіологічних характеристик людини або соціальної групи;

б) наявність узгоджених показників, отриманих у тих же самих випробуваннях при повторному дослідженні, які недостатньо засвоєні або застарілі;

в) процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, який розпочинається у дитинстві й закінчується в глибокій старості.

5 Соціометричний метод збирання інформації – це:

а) сукупність переважно організованих і методичних прийомів і способів збирання, обробки й аналізу даних;

б) напрямок у західній соціології, зорієнтований на аналіз соціальних явищ і процесів у відносно невеликих соціальних групах;

в) поглиблене вивчення якого-небудь соціального явища;

г) галузь соціальної психології, пов’язана з вивченням міжособистісних взаємин у малих соціальних групах.

6 Знайдіть правильне визначення поняття “соціологічне дослідження”.

а) Встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку найскладніших суспільних проблем.

б) Система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище або процес.

в) Вивчення конкретних суб’єктів, вирішення певних соціальних проблем.

г) Вироблення практичних заходів із удосконалення соціальної реальності.

7 Знайдіть відповідні визначення до наступних соціологічних понять:

а) первинна соціологічна інформація;

б) метод;

в) методика;

г) техніка.

1) Головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та аналізу даних.

2) Дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню.

3) Сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

4) Послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов’язаних із конкретним методом.

8 Що з перелічуваного не відноситься до основних функцій соціологічного дослідження?

1 Пізнавальна. 5 Інформаційна.

2 Методологічна. 6 Управлінська.

3 Практична. 7 Педагогічна.

4 Евристична. 8 Методична.

9 Розташуйте етапи проведення соціологічного дослідження у логічній послідовності.

а) Збирання та обробка первинних даних.

б) Розробка методичного розділу програми.

в) Аналіз та інтерпретація отриманих даних.

г) Розробка методологічного розділу програми.

10 Що з наведеного не відноситься до методів збору первинної соціологічної інформації?

1 Аналіз документів. 5 Спостереження.

2 Формування гіпотез. 6 Експеримент.

3 Опитування. 7 Генерація ідей.

4 Прогнозування. 8 Випереджаюче відображення.

Варіант 2


1 Соціологічний експеримент - це:

а) чітке й точне визначення соціально-економічних чинників, які підлягають виміру;

б) вплив на колективи й взаємини в них змінними, якими управляють та які контролюють, з метою пізнання й поліпшення способів управління ними;

в) реакція об'єкта на чинники, що впливають;

г) допитування експериментаторів за проблемою, що цікавить дослідника.

2 Контент-аналізом у вивченні документів називають:

а) джерело інформації про деякі характеристики життя минулих років;

б) внутрішній і зовнішній аналіз документів;

в) виділення в тексті ознак, рис і властивостей, які бвідображали певні й істотні сторони його змісту;

г) дані, судження, викладені в цифровій формі й зведені в таблиці, графіки;

д) створення умов, що забезпечують збирання якісної інформації про об'єкт дослідження;

е) установлення розходжень між реакціями даного індивіда в різних умовах.

3 Респондент - це людина, що:

а) проводить інструктаж інтерв'юерів;

б) здійснює збирання первинної соціологічної інформації методом анкетного опитування;

в) бере участь у емпіричному соціологічному дослідженні як джерело усної або письмової інформації;

г) готує групове анкетування.

4 Під систематичним відбором респондентів у вибірку розуміють:

а) вибір одиниць спостереження через рівний інтервал з вихідного списку;

б) вибір номерів респондентів на картках, які рівномірно змішані;

в) висновок про характер розподілу ознак досліджуваної генеральної сукупності на основі розгляду деякої її частини;

г) проведення відбору й вивчення декількох соціальних об’єктів, що перебувають на одному місці.

5 Знайти відповідні визначення до наступних соціологічних понять:

а) мета соціологічного дослідження;

б) програма соціологічного дослідження;

в) об’єкт соціологічного дослідження;

г) предмет соціологічного дослідження.

1) Науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об’єкту, теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об’єкту або явища.

2) Явище або процес, сфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей і самі люди, що підлягають соціологічному дослідженню.

3) Найбільш важливі, суттєві боки об’єкту соціологічного дослідження, що підлягають вивченню в ході соціологічного дослідження.

4) Загальна спрямованість соціологічного дослідження, проект дії, що визначає характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій.

6 Знайдіть відповідне визначення методологічної функції соціологічного дослідження:

а) Відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства.

б) Забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму.

в) Забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв’язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності.

г) Сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденцій розвитку явищ і процесів суспільного життя.

7 Знайдіть відповідні визначення до наступних соціологічних понять:

а) вибірковий метод;

б) генеральна сукупність;

в) вибіркова сукупність;

г) одиниці відбору.

1) Елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

2) Обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження.

3) Певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

4) Науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

8 Знайдіть відповідні визначення до наступних соціологічних понять:

а) опитування;

б) стійкість інструменту вимірювання;

в) обґрунтованість інструменту вимірювання;

г) анкета.

1) Ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.

2) Тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

3) Метод збору соціальної інформації про досліджуваних об’єкт під час спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

4) Ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.

9 Які розділи не включає в себе методологічна частина програми?

а) Розробка стратегічного плану дослідження.

б) Формулювання та обґрунтування проблеми.

в) Вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації.

г) Системний аналіз об’єкта дослідження.

Д) Формулювання робочих гіпотез дослідження.

10 Вибіркова сукупність – це:

а) обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження;

б) певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності;

в) елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню;

г) елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.


7 Підсумок заняття 3 хв.

Дякую вам за роботу на занятті, за підготовлені доповіді, за активну участь в обговоренні сьогоднішніх питань. Враховуючі всі ці види вашої роботи на занятті оголошую наступні оцінки.

Аналіз роботи групи. Оцінка знань студентів. Коментар відповідей.


8 Домашнє завдання 2 хв.

8.1 Повторити весь вивчений матеріал та підготуватися до семестрової контрольної роботи і заліку.

8.2 Знайдіть п’ять переваг методу анкетування у порівнянні з методом спостереження.


Висновки за розділом 2


Практика проведення подібних занять показує, що ефективність засвоєння знань вище і відбувається на більш високому теоретичному рівні в тих випадках, коли викладач вдало поєднує різноманітні форми навчання, які носять проблемний характер. Під час застосування таких форм моделюється дослідницько-пошукова предметна діяльність, проявляється інтелектуальна активність та ініціатива, формується активна, творчо думаюча особистість. Тому врахування висвітленої методики застосування проблемності при проведенні семінарів у ВНЗ 1-2 рівнів акредитації при цілеспрямованій та виваженій організації процесу навчання дозволяє підвищити його ефективність.













ВИСНОВКИ


Методика викладання – це оптимальне поєднання загальнодидактичних методів, прийомів і засобів навчання. Ці прийоми і засоби застосовуються в таких відомих формах навчання, як лекції, семінари, практичні і лабораторні заняття, науково-дослідна робота, підготовка презентацій тощо.

Лекція – це основна форма організації навчання і форма передачі навчальної інформації. Якість лекції залежить від теоретичного рівня, методики подання базових теоретичних положень і закономірностей, що лежать у їх основі, чіткого уявлення про співвідношення необхідної та надлишкової інформації, виведення навчального процесу на проблемний теоретичний аналіз провідних ідей у поєднанні з аналізом реальних ситуацій тощо.

За структурою лекції поділяються на вступні, тематичні, заключні, оглядові, установчі. Лекції відрізняються також за методичними прийомами, інтелектуальним рівнем, стилем, результатом.

Семінарське заняття – одна з найбільш універсальних і ефективних форм навчальної роботи у вищих навчальних закладах. Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння студентів, а й розвиває у них творчі здібності, вміння слухати іншого і самому аргументовано висловлювати свої думки, розвиває логічне мислення і комунікативні здібності студентів. Методика проведення семінарів, на мій погляд, складніша, ніж методика проведення лекцій. Семінари мають безліч різновидів: семінар-запитань і відповідей; розгорнута бесіда; семінар-обговорення рефератів, дискусія, конференція, навчальні ігри, тренінгові заняття тощо.

Аналізуючи розвиток лекцій, семінарів та інших форм організації навчання у вищій школі можна зробити висновок, що ці процеси відбуваються паралельно, у напрямі зближення і це викликане необхідністю розуміння освіти як безперервної діяльності кожної людини. Саме тому, наступність між формами організації навчальних процесів є обов’язковою умовою діяльності вищих навчальних закладів.

Кожному викладачу важливо пам’ятати, що, яку б форму навчання він не обрав, важливо, щоб вона носила проблемний характер. Проблемна форма навчання знижує залежність знань студентів від підручників, зменшує частку нетворчої розумової діяльності, підвищує їхню пізнавальну активність.

Автор вважає за доцільне у практичній діяльності викладачів виконувати такі рекомендації:

- необхідна подальша глибинна робота з моделювання стану діяльності студентів залежно від виконання конкретної роботи;

- треба завжди знати, що кожен стан студентської активності має свій фізіологічний аспект;

- важливим аспектом є дослідження та врахування мотивації, зв'язок з формування процесу «Я – духовна концепція»;

- мати на увазі, що зараз у наявності тенденція: інтерес до інформації все більш абстрагується. Маємо розрив між знаннями і буттям, максимум же результативності досягається в місці їх перетинання;

- завжди брати до уваги, що сприйняття змінюється спонтанно, залежно від бажань. Бажання одержати оцінку стану не є визначення цього стану, бо це вже оціночний критерій. Реальний же стан не завжди відповідає нашим оцінкам;

- молодь потрібно спонукати до таких вчинків, завдяки яким вона приходить у стан піднесення, захоплення, величності, самоповаги, кохання. Треба виховувати становлення до вчинку як до сенсу свого життя;

- молода людина не повинна бути ізгоєм у соціумі і, насамперед, не повинна відчувати себе такою, потрібно навчити її методикам визначеного бачення сучасного мінливого світу;

- необхідно технологічно (обґрунтовано і грамотно) включати її в систему творчого осягнення дійсності з прищеплюванням умінь і навичок гармонізації навколишнього світу, соціуму і себе з позицій наявних внутрішніх і зовнішніх реалій, духовних потенцій.
































ЛІТЕРАТУРА


1 Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

2 Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Либідь, 1995. – 312 с.

3 Кобзар О.Б. Роль проблемного навчання в підвищення якості підготовки фахівців: Проблеми освіти. – К., 2000. – Вип.. 27.

3 Кондратюк О.П., Дьомін А.І. Методи і форми організації навчання. – К.: Інфра-М, 2001.

4 Никулина А.С., Шацкая Р.М. Активне формы и методы обучения и их применение в учебном процессе школ и профессионально-технических учебных заведений. – Донецк: ДИПО ИПР, 2002.

5 Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Просвещение, 1991.

6 Падалка О.С., Нісімчук А.М., Смолюк І.О., Шпак О.Г. Педагогічні технології. – К.: Освіта, 1995. – 426 с.

7 Педагогика /Под ред. Ю.К.Бабанского. – М.: Просвещение, 1983.

8 Педагогика /Под ред. А.П.Кондратюка. – К.: Вища школа, 1982. – 458 с. 9 Подласый И.П. Педагогіка: Новый курс: В 2 кн. – М., 1999. – Кн. 1.

10 Сікорський П.І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. – Львів: Світ, 1998.

11 Харламов И.Ф. Педагогика. – М.: Просвещение, 1990. – 679 с.

12 Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.
















Додаток А


ЗАТВЕРДЖЕНО

наказом Мiнiстерства освiти Украiни

вiд «2» червня 1993 р. № 161

ЗАРЕЄСТРОВАНО

в Міністерстві юстиції України

вiд «23» листопада 1993 р. № 173


П О Л О Ж Е Н Н Я

ПРО ОРГАНIЗАЦIЮ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ


1 Загальнi положення

1.1 Навчальний процес у вищих навчальних закладах (надалi навчальний процес) − це система органiзацiйних i дидактичних заходiв, спрямованих на реалiзацiю змiсту освiти на певному освiтньому або квалiфiкацiйному рiвнi вiдповiдно до державних стандартiв освiти.

Навчальний процес базується на принципах науковостi, гуманiзму, демократизму, наступностi та безперервностi,незалежностi вiд втручання будь-яких полiтичних партiй, iнших громадських та релiгiйних органiзацiй. Мова навчання визначається Законом Украiни «Про мови».

Навчальний процес органiзується з урахуванням можливостей сучасних iнформацiйних технологiй навчання та органiзується на формування освiченої, гармонiйно розвиненої особистостi, здатної до постiйного оновлення наукових знань, професiйної мобiльностi та швидкої адаптацiї до змiн i розвитку в соцiально-культурнiй сферi, в галузях технiки, технологiй, системах управлiння та органiзацiї працi в умовах ринкової економiки.

1.2 Змiст освiти − це науково-обгрунтована система дидактично та методично оформленого навчального матерiалу для рiзних освiтнiх i квалiфiкацiйних рiвнiв. Змiст освiти визначається освiтньо-професiйною програмо пiдготовки, структурно-логiчною схемою пiдготовки, навчальними програмами дисциплiн, iншими нормативними актами органiв державного управлiння освiтою та вищого навчального закладу i вiдображається у вiдповiдних пiдручниках, навчальних посiбниках, методичних матерiалах, дидактичних засобах, а також при проведеннi навчальних занять та iнших видiв навчальноi дiяльностi.

Освiтньо-професiйна програма пiдготовки − це перелiк нормативних та вибiркових навчальних дисциплiн iз зазначенням обсягу годин, вiдведених для їх вивчення, форм пiдсумкового контролю. Структурно-логiчна схема пiдготовки - це наукове i методичне обгрунтування процесу реалiзацiї освiтньо-професiйної програми пiдготовки. Змiст освiти складається з нормативної та вибiркової частин. Нормативна частина змiсту освiти визначається вiдповiдним державним стандартом освiти. Вибiркова частинв змiсту освiти визначається вищим навчальним закладом.

1.3 Органiзацiя навчального процесу базується на багатоступеневiй системi вищоi освiти.


2 Нормативно-правова база органiзацiї навчального процесу


2.1 Органiзацiя навчального процесу у вищих навчальних закладах базується на Законi Українсько РСР «Про освiту», державних стандартах освiти, iнших актах законодавства України з питань освiти.

Державний стандарт освiти − це сукупнiсть норм, якi визначають вимоги до освiтнього (квалiфiкацiйного) рiвня. Складовi державного стандарту освiти:

- освiтня (квалiфiкацiйна) характеристика;

- нормативна частина змiсту освiти;

- тести.

Освiтня характеристика − це основнi вимоги до якостей i знань особи, яка здобула певний освiтнiй рiвень. Квалiфiкацiйна характеристика − це основнi вимоги до професiйних якостей, знань i умiнь фахiвця, якi необхiднi для успiшного виконання професiйних обов´язкiв. Тест − це система формалiзованих завдань, призначених для встановлення вiдповiдностi освiтнього (квалiфiкацiйного) рiвня особи до вимог освiтнiх (квалiфiкацiйних) характеристик.

2.2 Органiзацiя навчального процесу здiйснюється навчальними пiдроздiлами вищого навчального закладу (факультетами, кафедрами, вiддiленнями, предметними або цикловими комiсiями тощо). Основним нормативним документом, що визначає органiзацiю навчального процесу в конкретному напрямку освiтньої або квалiфiкацiйної пiдготовки, є навчальний план.

Навчальний план − це нормативний документ вищого навчального закладу, який складається на пiдставi освiтньо-професiйної програми та структурно-логiчно cхеми пiдготовки i визначає перелiк та обсяг нормативних i вибiркових навчальних дисциплiн, послiдовнiсть iх вивчення, конкретнi форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графiк навчального процесу, форми та засоби проведення поточного i пiдсумкового контролю.

Навчальний план затверджується керiвником вищого навчального закладу. Для конкретизацiї планування навчального процесу на кожний навчальний рiк складається робочий навчальний план.

Нормативнi навчальнi дисциплiни встановлюються державним стандартом освiти. Дотримання їх назв та обсягiв є обов’язковим для навчального закладу. Вибiрковi навчальнi дисциплiни встановлюються вищим навчальним закладом. Вибiрковi навчальнi дисциплiни вводяться для задоволення освiтнiх i квалiфiкацiйних потреб особи, ефективного використання можливостей i традицiй конкретного навчального закладу, регiональних потреб тощо. Мiсце i значення навчальноi дисциплiни її загальний змiст та вимоги до знань i вмiнь визначаються навчальною програмою дисциплiни. Навчальна програма нормативної дисциплiни є складовою державного стандарту освiти. Навчальна програма вибiркової дисциплiни розробляється вищим навчальним закладом.

2.3 Для кожної навчальної дисциплiни, яка входить до освiтньо-професiйної програми пiдготовки, на пiдставi навчальноi програми дисциплiни та навчального плану вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисциплiни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу.

Робоча навчальна програма дисциплiни мiстить виклад конкретного змiсту навчальної дисциплiни, послiдовнiсть, органiзацiйнi форми її вивчення та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного i пiдсумкового контролю. Структурнi складовi робочоi навчальноi програми дисциплiни:

- тематичний план;

- засоби для проведення поточного та пiдсумкового контролю;

- перелiк навчально-методичної лiтератури.

2.4 Навчання студента здiйснюється за iндивiдуальним навчальним планом. Iндивiдуальий навчальний план студента складається на пiдставi робочого навчального плану i включає всi нормативнi дисциплiни та частину вибiркових навчальних дисциплiн, вибраних студентом з обов’язковим урахуванням структурно-логiчної схеми пiдготовки. Iндивiдуальний навчальний план складається на кожний навчальний рiк i затверджується в порядку, встановленому вищим навчальним закладом. Вибiрковi навчальнi дисциплiни, введенi вищим навчальним закладом в освiтньо-професiйну програму пiдготовки i включенi до iндивiдуального навчального плану студента, є обов’язковими для вивчення.

2.5 Вищий навчальний заклад надає студентам можливiсть користування навчальними примiщеннями, бiблiотеками, навчальною, навчально-методичною i науковою лiтературою, обладнанням, устаткуванням та iншими засобами навчання на умовах, визначених правилами внутрiшнього розпорядку.

2.6 За вiдповiднiсть рiвня пiдготовки студента до вимог державних стандартiв освiти вiдповiдає керiвник навчального структурного пiдроздiлу (факультету, вiддiлення, кафедри, предметної або циклової комiсii тощо). За виконання iндивiдуального навчального плану вiдповiдає студент.


3 Форми органiзацii навчання

3.1 Навчальний процес у вищих навчальних закладах здiйснюється у таких формах: навчальнi заняття, виконання iндивiдуальних завдань, самостiйна робота студентiв, практична пiдготовка, контрольнi заходи.

3.2 Основнi види навчальних занять у вищих навчальних закладах:

- лекцiя;

- лабораторне, практичне, семiнарське, iндивiдуальне заняття;

- консультацiя.

Iншi види навчальних занять визначаються у порядку, встановленому вищим навчальним закладом.

3.3 Лекцiя

3.3.1 Лекцiя − основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладi, призначених для засвоення теоретичного матерiалу. Як правило, лекцiя є елементом курсу лекцiй, який складає основний теоретичний матерiал окремої або кiлькох тем навчальної дисциплiни. Тематика курсу лекцiй визначається робочою навчальною програмою. Можливе читання окремих лекцiй з проблем, якi стосуються данї навчальної дисциплiни, але не охопленi навчальною програмою. Такi лекцii проводяться провiдними вченими або спецiалiстами для студентiв та працiвникiв вищих навчальних закладiв в окремо вiдведений час.

Лекцii проводяться лекторами − професорами i доцентами (викладачами) вищого навчального закладу, а також провiдними науковцями або спецiалiстами, запрошеними для читання лекцiй. Лекцiї проводяться у вiдповiдно обладнаних примiщеннях − аудиторiях для однiєї або бiльше академiчних груп студентiв.

3.3.2 Лектор, якому доручено читати курс лекцiй, зобов’язаний перед початком вiдповiдного семестру подати на кафедру (предметну або циклову комiсiю) складений ним конспект лекцiй (авторський пiдручник, навчальний посiбник), контрольнi завдання для проведення пiдсумкового контролю, передбаченого навчальним планом i програмою для даної навчальної дисциплiни.

Лектор, який вперше претендує на читання курсу лекцiй, може бути зобов’язаний завiдувачем кафедри (головою предметної або циклової комiсiї) до проведення пробних лекцiй за участю викладачiв та наукових спiвробiтникiв кафедри. Лектор зобов’язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лекцiйних занять, але не обмежується в питаннях трактування навчального матерiалу, формах i засобах доведення його до студентiв.

3.4 Лабораторне заняття

3.4.1 Лабораторне заняття − форма навчального заняття, при якому студент пiд керiвництвом викладача особисто проводить натурнi або iмiтацiйнi експерименти чи дослiди з метою практичного пiдтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисциплiни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технiкою, вимiрювальною апаратурою, методикою експериментальних дослiджень у конкретнiй предметнiй галузi.

Лабораторнi заняття проводиться у спецiально обладнаних навчальних лабораторiях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторнi макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторнi заняття можуть проводитися в умовах реального професiйного середовища (наприклад, у школi, на виробництвi, в наукових лабораторiях).

Лабораторне заняття проводиться зі студентами, кiлькiсть яких не перевищує половини академiчної групи. Перелiк тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисциплiни. Замiна лабораторних занять iншими видами навчальних занять, як правило, не дозволяється.

3.4.2 Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю пiдготовленостi cтудентiв до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття оформлення iндивiдуального звiту з виконаної роботи та його захист перед викладачем. Виконання лабораторної роботи оцiнюється викладачем. Пiдсумкова оцiнка виставляється в журналi облiку виконання лабораторних робiт. Пiдсумковi оцiнки, отриманi студентом за виконання лабораторних робiт, враховуються при виставленнi семестровоi пiдсумковоi оцiнки з даної навчальної дисциплiни.

3.5 Практичне заняття

3.5.1 Практичне заняття − форма навчального заняття, при якiй викладач органiзує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисциплiни та формує вмiння i навички їх практичного застосування шляхом iндивiдуального виконання студентом вiдповiдно сформульованих завдань. Практичнi заняття проводяться в аудиторiях або в навчальних лабораторiях, оснащених необхiдними технiчними засобами навчання, обчислювальною технiкою.

Практичне заняття проводиться з студентами, кiлькiсть яких не перевищує половини академiчної групи. Перелiк тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисциплiни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо пiдготовленому методичному матерiалi, тестах для виявлення ступеня оволодiння студентами необхiдними теоретичними положеннями, наборi завдань рiзної складностi для розв’язування їх студентами на занятті. Вказанi методичнi засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

3.5.2 Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умiнь i навичок студентiв, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентiв, розв’язування завдань з їх обговоренням, розв’язування контрольних завдань, їх перевiрку, оцiнювання. Оцiнки, отриманi студентом за окремi практичнi заняття враховуються при виставленнi пiдсумкової оцiнки з даної навчальної дисциплiни.

3.6 Семiнарське заняття

3.6.1 Семiнарське заняття − форма навчального заняття, при якiй викладач органiзує дискусiю навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступiв на пiдставi iндивiдуально виконаних завдань (рефератiв). Cемiнарськi заняття проводяться в аудиторiях або в навчальних кабiнетах з однiєю академiчною групою. Перелiк тем семiнарських занять визначається робочою навчальною програмою дисциплiни.

3.6.2 На кожному семiнарському заняттi викладач оцiнює пiдготовленi студентами реферати, їх виступи i активнiсть у дискусiї, умiння формулювати i вiдстоювати свою позицiю тощо. Пiдсумковi оцiнки за кожне семiнарське заняття вносяться у вiдповiдний журнал. Отриманi студентом оцiнки за окремi семiнарськi заняття враховуються при виставленнi пiдсумкової оцiнки з даноi навчальної дисциплiни.

3.7 Iндивiдуальне заняття

3.7.1 Iндивiдуальне навчальне заняття проводиться з окремими студентами з метою пiдвищення рiвня їх пiдготовки та розкриття iндивiдуальних творчих здiбностей. Iндивiдуальнi навчальнi заняття органiзуються за окремим графiком з урахуванням iндивiдуального навчального плану студента i можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однiєї або декiлькох навчальних дисциплiн, а в окремих випадках - повний обсяг навчальних занять для конкретного освiтнього або квалiфiкацiйного рiвня. Види iндивiдуальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного i пiдсумкового контролю (крiм державної атестацiї) визначаються iндивiдуальним навчальним планом студента.

3.8 Консультацiя

3.8.1 Консультацiя − форма навчального заняття, при якiй студент отримує вiдповiдi для викладача на конкретнi запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектiв iх практичного застосування.

3.8.2 Консультацiя може бути iндивiдуальною або проводитися для групи студентiв, залежно вiд того, чи викладач консультує студентiв з питань, пов’язаних iз виконанням iндивiдуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальноi дисциплiни. Обсяг часу, вiдведений викладачу для проведення консультацiй з конкретноi дисциплiни, визначається навчальним планом.

3.9 Iндивiдуальнi завдання

3.9.1 Iндивiдуальнi завдання з окремих дисциплiн (реферати, розрахунковi, графiчнi, курсовi, дипломнi проекти або роботи тощо) видаються студентам в термiни, передбаченi вищим навчальним закладом. Iндивiдуальнi завдання виконуються студентом самостiйно при консультуваннi викладачем. Допускаються випадки виконання комплексної тематики кiлькома студентами.

3.9.2 Курсовi проекти (роботи) виконуються з метою закрiплення, поглиблення i узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирiшення конкретного фазового завдання. Тематика курсових проектiв (робiт) повинна вiдповiдати завданням навчальної дисциплiни i тiсно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху.

Порядок затвердження тематики курсових проектiв (робiт) їх виконання визначається вищим навчальним закладом. Керiвництво курсовим проектом (роботою) здiйснюється, як правило, найбiльш квалiфiкованими викладачами. Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комiсiєю у складi двох-трьох викладачiв кафедри (предметнi або цикловi комiсii) за участю керiвника курсового проекту (роботи). Результати захисту курсового проекту (роботи) оцiнюються за чотирибальною шкалою («вiдмiнно», «добре», «задовiльно», «незадовiльно»). Курсовi проекти (роботи) зберiгаються на кафедрi (предметнiй або цикловiй комiсii) протягом одного року, потiм списуються в установленому порядку.

3.9.3 Дипломнi (квалiфiкацiйнi) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапi навчання студентiв у вищому навчальному закладi i передбачають:

- систематизацiю, закрiплення, розширення теоретичних i практичних знань зi спецiальностi та застосування їх при вирiшеннi конкретних наукових,технiчних, економiчних, виробничих та iнших завдань;

- розвиток навичок самостiйноi роботи i оволодiння методикою дослiдження та експерименту, пов’язаних з темою проекту (роботи).

Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комiсiями),або запропонувати свою з обгрунтуванням доцiльностi її розробки. Керiвниками дипломних проектiв (робiт) призначаються професори i доценти (викладачi) вищого навчального закладу, висококвалiфiкованi спецiалiсти виробництва. Порядок захисту дипломних проектiв (робiт) здiйснюється вiдповiдно до пункту 3.12.3.3 даного Положення. Дипломнi проекти (роботи) зберiгаються в бiблiотецi вищого навчального закладу протягом п’яти рокiв, потiм списуються в установленому порядку.

3.10 Самостiйна робота студента

3.10.1 Самостiйна робота студента є основним засобом оволодiння навчальним матерiалом у час, вiльний вiд обов’язкових навчальних занять.

3.10.2 Навчальний час, вiдведений для самостiйної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом i повинен становити не менше 1/3 та не бiльше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, вiдведеного для вивчення конкретної дисциплiни.

3.10.3 Змiст самостiйної роботи студента над конкретною дисциплiною визначається навчальною програмою дисциплiни, методичними матерiалами, завданнями та вказiвками викладача.

3.10.4 Самостiйна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобiв, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисциплiни: пiдручник, навчальнi та методичнi посiбники, конспекти лекцiй викладачiв, практикум тощо. Методичнi матерiали для самостiйної роботи студентiв повиннi передбачати можливiсть проведення самоконтролю з боку студента. Для самостiйної роботи студенту також рекомендується вiдповiдна наукова та фахова монографiчна i перiодична лiтература.

3.10.5 Самостiйна робота студента над засвоєнням навчального матерiалу з конкретноi дисциплiни може виконуватися у бiблiотецi вищого навчального закладу, навчальних кабiнетах, комп’ютерних класах (лабораторiях),а також в домашнiх умовах. У необхiдних випадках ця робота проводиться вiдповiдно до зазделегiдь складеного графiка,що гарантує можливiсть iндивiдуального доступу студента до потрiбних дидактичних засобiв. Графiк доводиться до вiдома студентiв на початку поточного семестру.

3.10.6 При органiзацiї самостiйної роботи студентiв з використанням складного обладнання чи устаткування, складних систем доступу до iнформацiї (наприклад, комп’ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування тощо) передбачається можливiсть отримання необхiдної консультацiї або допомоги з боку фахiвця.

3.10.7 Навчальний матерiал навчальної дисциплiни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесi самостiйної роботи виноситься на пiдсумковий контроль поряд з навчальним матерiалом, який опрацьовувався при проведенi навчальних занять.

3.11 Практична пiдготовка студентiв

3.11.1 Практична пiдготовка студентiв вищих навчальних закладiв є обов'язковим компонентом освiтньо-професiйноi програми для здобуття квалiфiкацiйного рiвня i має на метi набуття студентом професiйних навичок та вмiнь. Практична пiдготовка студентiв здiйснюється на передових сучасних пiдприємствах i органiзацiях рiзних галузей господарства, науки, освiти, охорони здоров’я, культури, торгiвлi i державного управлiння.

3.11.2 Практична пiдготовка проводиться в умовах професiйної дiяльностi пiд органiзацiйно-методичним керiвництвом викладача вищого навчального закладу та спецiалiста з даного фаху. Програма практичної пiдготовки та термiни її проведення визначаються навчальним планом. Органiзацiя практичної пiдготовки регламентується Положенням про проведення практики студентiв вищих навчальних закладiв України, затвердженим наказом Мiнiстерства освiти України вiд 3 квiтня 1993 р. № 93.

3.12 Контрольнi заходи

3.12.1 Контрольнi заходи включають поточний та пiдсумковий контроль. Поточний контроль здiйснюється пiд час проведення практичних, лабораторних та семiнарських занять i має на метi перевiрку рiвня пiдготовленостi студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю пiд час навчальних занять i система оцiнювання рiвня знань визначається вiдповiдною кафедрою (предметною або цикловою комiсiєю). Пiдсумковий контроль проводиться з метою оцiнки результатiв навчання на певному освiтньому (квалiфiкацiйному) рiвнi або на окремих його завершальних етапах. Пiдсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацiю студента. Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та iншi форми пiдсумкового контролю пiсля закiнчення логiчно завершеної частини лекцiйних та практичних занять з певної дисциплiни i їх результати враховувати при виставленнi пiдсумковоi оцiнки.

3.12.2 Семестровий контроль

3.12.2.. Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференцiйованого залiку або залiку з конкретної навчальної дисциплiни в обсязi навчального матерiалу, визначеного навчальною програмою,i в термiни, встановленi навчальним планом. Семестровий диференцiйований залiк - форма пiдсумкового контролю, що полягає в оцiнцi засвоєння студентом навчального матерiалу з певної дисциплiни виключно на пiдставi результатiв виконаних iндивiдуальних завдань (розрахункових, графiчних тощо).

Семестровий диференцiйований залiк планується при вiдсутностi модульного контролю та екзамену i не передбачає обов’язкову присутнiсть студентiв. Семестровий залiк − це форма пiдсумкового контролю, що полягає в оцiнцi засвоєння студентом навчального матерiалу виключно на пiдставi результатiв виконання ним певних видiв робiт на практичних, семiнарських або лабораторних заняттях. Семестровий залiк планується при вiдсутностi модульного контролю та екзамену i не передбачає обов’язкову присутнiсть студентiв. Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисциплiни (семестрового екзамену, диференцiйованого залiку або залiку), якщо вiн виконав усi види робiт, передбаченi навчальним планом на семестр з цiєї навчальноi дисциплiни.

3.12.2.2 Екзамени складаються студентами в перiод екзаменацiйних сесiй, передбачених навчальним планом. Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам iдивiдуальнi термiни складання залiкiв та екзаменiв. При використаннi модульного контролю екзамени можуть не проводитись. Екзамени проводяться згiдно з розкладом, який доводиться до вiдому викладачiв i студентiв не пiзнiше, як за мiсяць до початку сесii. Порядок i методика проведення залiкiв та екзаменiв визначається вищим навчальним закладом.

3.12.2.3 Результати складання екзаменiв i диференцiйованих залiкiв оцiнюються за чотирибальною шкалою («вiдмiнно», «добре», «задовiльно», «незадовiльно»), а залiкiв − за двобальною шкалою («зараховано», «не зараховано») i вносяться в екзаменацiйну вiдомiсть, залiкову книжку, навчальну картку студента.

Студенти, якi одержали пiд час сесiї бiльше двох незадовiльних оцiнок, вiдраховуються з вищого навчального закладу. Студентам, якi одержали пiд час сесiї не бiльше двох незадовiльних оцiнок, дозволяється лiквiдувати академзаборгованiсть до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменiв допускається не бiльше двох разiв з кожноi дисциплiни: один раз викладачу, другий − комiсii, яка створюється деканом факультету (завiдувачем вiддiлення). Студенти, якi не з’явились на екзамени без поважних причин вважаються такими, що одержали незадовiльну оцiнку.

3.12.3 Державна атестацiя студента

3.12.3.1 Державна атестацiя студента здiйснюється державною екзаменацiйною (квалiфiкацiйною) комiсiею (далi − державна комiсiя) пiсля завершення навчання на певному освiтньому (квалiфiкацiйному) рiвнi або його етапi з метою встановлення фактичної вiдповiдностi рiвня освiтньої (квалiфiкацiйної) пiдготовки вимогам освiтньої (квалiфiкацiйної) характеристики.

Присвоєння квалiфiкацiї молодшого спецiалiста здiйснює державна квалiфiкацiйна комiсiя, iнших квалiфiкацiй − державна екзаменацiйна комiсiя.

Державна комiсiя створюється як едина для денної (стацiонарної), вечiрньої, заочної (дистанцiйної) форм навчання та екстернату з кожноi спецiальностi. При наявностi великоi кiлькостi випускникiв створюється декiлька комiсiй з однiеї i тiеї ж спецiальностi. При малiй кiлькостi випускникiв може бути органiзована об’єднана комiсiя для спорiднених спецiальностей.

Державна комiсiя перевiряє науково-теоретичну та практичну пiдготовку випускнакiв, вирiшуе питання про присвоєння їм вiдповiдного освiтнього рiвня (квалiфiкацiї), видання державного документа про освiту (квалiфiкацiю), опрацьовує пропозицiї щодо полiпшення якостi освiтньо-професiйної пiдготовки спецiалiстiв у вищому навчальному закладi.

3.12.3.2 Державна комiсiя органiзовується щорiчно i дiє протягом календарного року. До складу комiсiї входять голова i члени комiсiї. Голова комiсiї призначаеться мiнiстерствами, вiдомствами, яким пiдпорядкований вищий навчальний заклад, на пропозицiю ректора (директора) вищого навчального закладу з числа провiдних спецiалiстiв виробництва або вчених.

До складу державної комiсiї входять ректор (директор) вищого навчального закладу або проректор (заступник директора) з навчальної чи наукової роботи, декан факультету або його заступник (завiдувач вiддiлення або його заступник), завiдувачi кафедр, професори, доценти (викладачi) профілюючих кафедр (вiддiлень), провiднi спецiалiсти виробництва та працiвники науково-дослiдних iнститутiв. До участi в роботi державної комiсiї як екзаменатори можуть залучатися професори i доценти (викладачі) вiдповiдних кафедр ( предметних або циклових комiсiй), якщо в складi комiсiї немає представникiв цих кафедр (предметних або циклових комiсiй). У цьому випадку вони користуються правами членiв комiсii.

Персональний склад членiв державноi комiсiї i екзаменаторiв затверджується ректором (директором) вищого навчального закладу не пiзнiше, нiж за мiсяць до початку роботи державної комiсiї. Робота державних комiсiй проводиться у термiни, передбаченi навчальними планами вищого навчального закладу. Графiк роботи комiсiї затверджується ректором (директором) вищого навчального закладу. Розклад роботи державної комiсiї, узгоджений з головою комiсiї, затверджується проректором (заступником директора) з навчальної роботи на пiдставi подання декана факультету (завiдувача вiддiлення) i доводиться до загального вiдома не пiзнiше, як за мiсяць до початку складання державних екзаменiв або захисту дипломних проектiв (робiт).

3.12.3.3 У державних комiсiях студенти, якi закiнчують навчальний заклад, складають державнi екзамени та захищають квалiфiкацiйнi (дипломнi) проекти (роботи). До складання державних екзаменiв та до захисту дипломних проектiв (робiт) допускаються студенти, якi виконали всi вимоги навчального плану. Списки студентiв, допущених до складання державних екзаменiв (робiт), подаються в державну комiсiю деканом факультету (завiдувачем вiддiлення).

Державнiй комiсiї перед початком державних екзаменiв або захисту дипломних проектiв (робiт) деканом факультету (завiдуючим вiддiлення) подаються такi документи:

- зведена вiдомiсть про виконання студентами навчального плану i про отриманi ними оцiнки з теоретичних дисциплiн, курсових проектiв i робiт, практик, з державних екзаменiв (тiльки перед захистом дипломних проектiв або робiт);

Примiтка: При наявностi декiлькох екзаменацiйних оцiнок з однiєї дисциплiни, в зведену вiдомiсть про виконання навчального плану заноситься середня зважена оцiнка з округленням до її цiлого значення.

- вiдгук керiвника про дипломний проект (роботу);

- рецензiя на дипломний проект (роботу) спецiалiста вiдповiдної квалiфiкацiї.

Склад рецензентiв затверджується деканом факультету (завiдувачем вiддiлення) за поданням завiдувача вiдповiдної кафедри (предметної або циклової комiсiї). \

Примiтка: Державнiй комiсiї можуть бути поданi також iншi матерiали, що характерiзують наукову i практичну цiннiсть виконаного проекту (роботи) − друкованi статтi за темою проекту (роботи), документи, якi вказують на практичне застосування проекту (роботи), макети, зразки матерiалiв, виробiв тощо.

3.12.3.4 Складання державних екзаменiв або захист дипломних проектiв (робiт) проводиться на вiдкритому засiданнi державної комiсiї за участю не менше половини її складу при обов’язковiй присутностi голови комiсiї. Захист дипломних проектiв (робiт) може проводитися як у вищому навчальному закладi, так i на пiдприємствах, в закладах та органiзацiях, для яких тематика проектiв (робiт), що захищаються, становить науково-теоретичний або практичний iнтерес.

Державний екзамен проводиться як комплексна перевiрка знань студентiв з дисциплiн, передбачених навчальним планом. Державнi екзамени проводяться за бiлетами, складеними у повнiй вiдповiдностi до навчальних програм за методикою, визначеною вищим навчальним закладом. Тривалiсть державних екзаменiв не повинна перевищувати 6 академiчних годин на день.

3.12.3.5 Результати захисту дипломного проекту (роботи) та складання державних екзаменiв визначаються оцiнками «вiдмiнно», «добре», «задовiльно» i «незадовiльно». Результати захисту дипломних проектiв (робіт), а також складання державних екзаменiв, оголошуються у цей же день пiсля оформлення протоколiв засiдання державної комiсiї.

Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державнi екзамени вiдповiдно до вимог освiтньо-професiйноi програми пiдготовки, рiшенням державної комiсiї присвоюється вiдповiдно освiтнiй рiвень (квалiфiкацiя), видається державний документ про освiту (квалiфiкацiю).

Студенту, який отримав пiдсумковi оцiнки «вiдмiнно» не менше як з 75 вiдсоткiв усiх навчальних дисциплiн та iндивiдуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з iнших навчальних дисциплiн та iндивiдуальних завдань − оцiнки «добре», склав державнi екзамени з оцiнками «вiдмiнно», захистив дипломний проект (роботу) з оцiнкою «вiдмiнно», а також виявив себе в науковiй (творчiй) роботi, що пiдтверджується рекомендацiєю кафедри (предметної або циклової комiсii), видається документ про освiту (квалiфiкацiю) з відзнакою.

Рiшення державної комiсiї про оцiнку знань, виявлених при складаннi державного екзамену, захистi дипломного проекту (роботи), а також про присвоєння студенту-випускнику вiдповiдного освiтнього рiвня (квалiфiкацiї) та видання йому державного документа про освiту (квалiфiкацiю) приймається державною комiсiєю на закритому засiданi вiдкритим голосуванням звичайною бiльшiстю голосiв членiв комiсiї, котрi брали участь в засiданнi. При однаковiй кiлькостi голосiв голос голови є вирiшальним.

Студент, який при складаннi державного екзамену або при захистi дипломного проекту (роботи) отримав незадовiльну оцiнку вiдраховується з вищого навчального закладу i йому видається академiчна довiдка. У випадках, коли захист дипломного проекту (роботи) визнається незадовiльним, державна комiсiя встановлює, чи може студент подати на повторний захист той самий проект (роботу) з доопрацюванням, чи вiн зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену вiдповiдною кафедрою (предметною або цикловою комiсiєю).

Студент, який не склав державного екзамену або не захистив дипломний проект (роботу), допускається до повторного складання державних екзаменiв чи захисту дипломного проекту (роботи) протягом трьох рокiв пiсля закiнчення вищого навчального закладу.

Примiтка: Перелiк дисциплiн, що виносяться на державнi екзамени, для осiб, котрi не склали цi екзамени, визначається навчальним планом, який дiяв в рiк закiнчення студентом теоретичного курсу.

Студентам, якi не склали державнi екзамени або не захистили дипломний проект (роботу) з поважної причини (документально пiдтвердженої), ректором вищого навчального закладу може бути продовжений строк навчання до наступного термiну роботи державної комiсiї iз складанням державних екзаменiв чи захисту дипломних проектiв (робiт) вiдповiдно, але не бiльше, нiж на один рiк.

3.12.3.6 Всi засiдання державної комiсiї протоколюються. У протоколи вносяться оцiнки, одержанi на державних екзаменах або при захистi дипломного проекту (роботи), записуються питання, що ставились, особливi думки членiв комiсiї, вказується здобутий освiтнiй рiвень (квалiфiкацiя), а також, який державний документ про освiту (квалiфiкацiю) (з вiдзнакою чи без вiдзнаки) видається студенту-випускнику, що закiнчив вищий навчальний заклад.

Протоколи пiдписують голова та члени державної комiсiї, якi брали участь у засiданнi. Книга протоколiв зберiгається у вищому навчальному закладi. Пiсля закiнчення роботи державної комiсiї голова комiсiї складає звiт i подає його ректору (директору) вищого навчального закладу. У звiтi голови державної комiсiї вiдбивається аналiз рiвня пiдготовки випускникiв i якостi виконання дипломних проектiв (робiт); вiдповiднiсть тематики дипломних проектiв (робiт) cучасним вимогам, характеристика знань студентiв, виявлених на державних екзаменах, недолiки в пiдготовцi з окремих дисциплiн, даються рекомендацiї щодо полiпшення навчального процесу. Звiт голови державної комiсiї обговорюється на засiданнi Вченої (педагогiчної) ради вищого навчального закладу, факультету (вiддiлення).



4 Навчальний час студента


4.1 Навчальний час студента визначається кiлькiстю облiкових одиниць часу, вiдведених для здiйснення програми пiдготовки на даному освiтньому або квалiфiкацiйному рiвнi.

Облiковими одиницями навчального часу студента є академiчна година, навчальний день, тиждень, семестр, курс, рiк.

Академiчна година − це мiнiмальна облiкова одиниця навчального часу. Тривалiсть академiчноi години становить, як правило, 45 хвилин. Двi академiчнi години утворюють пару академiчних годин (надалi «пара»).

Навчальний день − це складова частина навчального часу студента, тривалiстю не бiльше 9 академiчних годин.

Навчальний тиждень − це складова частина навчального часу студента, тривалiстю не бiльше 54 академiчних годин ( 1 кредит).

Навчальний семестр − це складова частина навчального часу студента, що закiнчується пiдсумковим семестровим контролем. Тривалiсть семестру визначається навчальним планом.

Примiтка: Облiк навчального часу може здiйснюватись у кредитах (credit). Кредит − це три академiчнi години навчальних занять та самостiйної роботи у навчальному тижнi протягом навчального семестру. Час, вiдведений для проведення пiдсумкового контролю, не входить у кредит.

Навчальний курс − це завершений перiод навчання студента протягом навчального року. Тривалiсть перебування студента на навчальному курсi включає час навчальних семестрiв, пiдсумкового контролю та канiкул. Сумарна тривалiсть канiкул протягом навчального курсу, крiм останнього, становить не менше 8 тижнiв. Початок i закiнчення навчання студента на конкретному курсi оформляється вiдповiдними (перевiдними) наказами.

Навчальний рiк триває 12 мiсяцiв. Розпочинається, як правило, 1 вересня i для студентiв складається з навчальних днiв, днiв проведення пiдсумкового контролю, екзаменацiйних сесiй, вихiдних, cвяткових i канiкулярних днiв.

4.2 Навчальнi днi та їх тривалiсть визначаються рiчним графiком навчального процесу. Вказаний графiк складається на навчальний рiк з урахуванням перенесень робочих та вихiдних днiв, погоджується i затверджується в порядку i в термiни, встановленi вищим навчальним закладом.

Навчальнi заняття у вищому навчальному закладi тривають двi академiчнi години з перервами мiж ними i проводяться за розкладом. Розклад має забезпечити виконання навчального плану в повному обсязi щодо навчальних занять.

4.3 Допускається у порядку, встановленому вищим навчальним закладом, вiльне вiдвiдування студентами лекцiйних занять (для студентiв третього та наступних курсiв). Вiдвiдування iнших видiв навчальних занять (крiм консультацiй) є обов’язковим для студентiв. Забороняється вiдволiкати студентiв вiд участi в навчальних заняттях та контрольних заходах, встановлених розкладом, крiм випадкiв, передбачених чинним законодавством.


5 Робочий час викладача


5.1 Робочий час викладача визначається обсягом його навчальних, методичних, наукових i органiзацiйних обов’язкiв у поточному навчальному роцi, вiдображених в iндивiдуальному робочому планi. Тривалiсть робочого часу викладача з повним обсягом обов’язкiв становить не бiльше 1548 годин на навчальний рiк при середньотижневiй тривалостi 36 годин.

5.2 Обсяг навчальних занять, доручених для проведення конкретному викладачевi виражених в облiкових (акдемiчних) годинах, визначає навчальне навантаження викладача. Види навчальних занять, що входять в обов'язковий обсяг навчального навантаження викладача вiдповiдно до його посади встановлюються кафедрою (предметною або цикловою комiсiєю).

5.3 У вищих навчальних закладах 3 i 4 рiвня акредитацiї мiнiмальний та максимальний обов’язковий об’єм навчального навантаження викладача в межах його робочого часу встановлює вищий нвчальний заклад з урахуванням виконаних ним iнших обов’язкiв (методичних, наукових, органiзацiйних) i у порядку, передбаченому його статутом та колективним договором. У вищих навчальних закладах 1 i 2 рiвня акредитацiї обсяг навчального навантаження викладача визначається згiдно з чинним законодавством.

5.4 У випадках виробничої необхiдностi у вищих навчальних закладах 3 i 4 рiвня акредитацiї викладач може бути залучений до проведення навчальних занять понад обов’язковий обсяг навчального навантаження, визначений iндивiдуальним робочим планом в межах свого робочого часу. Додаткова кiлькiсть облiкових годин встановлюється вищим навчальним закладом i не може перевищувати 0,25 мiнiмального обов’язкового обсягу навчального навантаження. Змiни в обов’язковому навчальному навантаженi викладача вносяться в його iндивiдуальний робочий план.

5.5 Графiк робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять i консультацiй, розкладом або графiком контрольних заходiв та iншими видами робiт, передбаченими iндивiдуальним робочим планом викладача. Час виконання робiт на передбачених розкладом або графiком контрольних заходiв, визначається у порядку, встановленому вищим навчальним закладом, з урахуванням особливостей спецiальностi та форм навчання. Викладач зобов’язаний дотримуватися встановленого йому графiка робочого часу. Забороняється вiдволiкати викладачiв вiд проведення навчальних занять та контрольних заходiв, передбачених розкладом.


6 Форми навчання

6.1 Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:

- денна (стацiонарна);

- вечiрня;

- заочна (дистанцiйна);

- екстернат.

Можливе поєднання рiзних форм навчання.

6.2 Денна (стацiонарна) форма навчання є основною формою здобуття певного рiвня освiти або квалiфiкацiї з вiдривом вiд виробництва. Органiзацiя навчального процесу на деннiй (стацiонарнiй) формi навчання здiйснюється вищим навчальним закладом згiдно з державними стандартами освiти i даним положенням.

6.3 Вечiрня i заочна (дистанцiйна) форми навчання є формами здобуття певного рiвня освiти або квалiфiкацiї без вiдриву вiд виробництва. Органiзацiя навчального процесу на вечiрнiй i заочнiй (дистанцiйнiй) формах навчання здiйснюється вищим навчальним закладом згiдно з державними стандартами освiти i даним Положенням з урахуванням передбачених чинним законодавстаом пiльг для осiб, якi поєднують роботу з навчанням.

6.4 Екстернат є особливою формою навчання осiб, якi мають вiдповiдний освiтнiй (квалiфiкацiйний) рiвень, для здобуття ними певного рiвня освiти або квалiфiкацiї i шляхом самостiйного вивчення навчальних дисциплiн i складання у вищому навчальному закладi залiкiв, екзаменiв та iнших форм пiдсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

6.4.1 Перелiк напрямкiв пiдготовки (спецiальностей) i вищих навчальних закладiв, де органiзується екстернат, визначається Мiнiстерством освiти за поданням вищих навчальних закладiв або мiнiстерств i вiдомств, якi мають у своєму пiдпорядкуваннi вищi навчальнi заклади.

6.4.2 Органiзацiя навчального процесу в екстернатi здiйснюється вищим навчальним закладом згiдно з державнимм стандартами освiти i даного Положення у термiни, пердбаченi графiком навчального процесу для денної (стацiонарної), вечiрньої i заочної (дистанцiйної) форм навчання.

6.4.3 Особи, якi виявили бажання навчатись в екстернатi подають заяву та документ про освiту (квалiфiкацiю) до вiдповiдного вищого навчального закладу. Зарахованим до екстернату видається залiкова книжка.

6.4.4 Особи iз числа екстернiв, якi успiшно склали усi передбаченi навчальним планом залiки, екзамени та iншi форми пiдсумкового контролю, допускаються до складання державних екзаменiв i захисту дипломного проекту (роботи).


7 Науково-методичне забезпечення навчального процесу

7.1 Науково-методичне забезпечення включає:

- державнi стандарти освiти;

- навчальнi плани;

- навчальнi програми з усiх нормативних i вибiркових навчальних дисциплiн;

- програми навчальної, виробничої й iнших видiв практик;

- пiдручники i навчальнi посiбники;

- iнструктивно-методичнi матерiали до семiнарських, практичних i лабораторних занять;

- iндивiдуальнi семестровi завдання для самостiйноi роботи студентiв з навчальних дисциплiн;

- контрольнi завдання до семiнарських, практичних i лабораторних занять;

- контрольнi роботи з навчальних дисциплiн для перевiрки рiвня засвоєння студентами навчального матерiалу;

- методичнi матерiали для студентiв з питань самостiйного опрацювання фахової лiтератури, написання курсових робiт i дипломних проектiв (робiт).

Iншi характеристики навчального процесу визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комiсiя), вищий навчальний заклад.

Наказом Мiнiстерства освiти України вiд 02.06.1993 р. № 161 вiдмiнено такi накази колишнього СРСР:

- вiд 11.06.1973 р. № 513 «Про затвердження Положення про курсовi екзамени та залiки у вузах СРСР»;

- вiд 14.03.1974 р. № 245 «Про затвердження Положення про державнi екзаменацiйнi комiсiї та iнструкцiї по пiдготовцi ДП (робiт) у вузах СРСР»;

- вiд 17.07.1987 р. № 510 «Про затвердження Типового положення про порядок планування навчального навантаження професорсько-викладацького складу»;

- вiд 18.03.1991 р. № 138 «Про вiдмiну фiксованих норм навчального навантаження i обмеження роботи за сумiсництвом штатним викладачам вузiв».


















Додаток Б

Класифікація лекцій як форм навчання у вищому навчальному закладі

Проблемна

лекція



Лекція-

візуалізація



Лекція вдвох



Лекція прес-

конференція



Лекція-

консультація



Лекція-

провокація



Лекція-діалог



Лекція з

використанням

ігрових методів

Лекції

творчого

характеру



Лекції

ідентичні

підручнику



Лекції –

переказ

підручника



Лекції нижче

рівня підручника

Вступні



Основні



Заключні



Настановчі

(для

студентів-

заочників)



Оглядові



Епізодичні

Загальні

систематичні

(навчальна

лекція за

програмою

курсу)



Вступні лекції



Оглядові лекції



Лекції

спецкурсу



Настановчі

лекції

ЛЕКЦІЇ

За дидактичною

метою

За місцем у систематичному курсі

Відповідно до змісту підручника

Залежно від ролі в організації навчального процесу

За активністю студентів


Вступна





Мотиваційна





Підготовча





Інтегруюча





Настановча

Академічна


Оповідна


Аналітична


Лекция-бесіда


Популярна


Проблемна


Монологічна


Комплексна




Додаток В

Класифікація семінарів як форм навчання у вищому навчальному закладі

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

ПРОСЕМІНАРИ

СЕМІНАРИ

СПЕЦСЕМІНАРИ

НАУКОВІ СТУДЕНТСЬКІ СЕМІНАРИ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

За метою і змістом навчального матеріалу

За формою проведення

За метою, завданням і змістом

За дидактичною

метою


Семінар – запитань і відповідей



Семінар – розгорнута бесіда



Семінар – коментоване читання



Семінар, що передбачає усні відповіді

студентів з наступним їх обговоренням



Семінар – дискусія



Семінар, що передбачає обговорення

письмових рефератів студентів та їх оцінку



Семінар – конференція



Семінар – теоретична конференція



Семінар – вирішення проблемних завдань



Семінар – заняття на виробництві



Семінар – прес-конференція



Семінар – «мозковий штурм»

Семінар – розгорнута

бесіда



Семінар –

конференція



Семінар – диспут

Коментоване читання

творів



Розв’язування задач,

виконання вправ



Практичні і

контрольні роботи



Семінар – екскурсія



Семінар на

виробництві

Семінар – поглибленого

вивчення курсу і тематично

тісно пов'язаний з ним



Семінар – обґрунтованого

опрацювання окремих

важливих і типових у

методичному відношенні

курсу або навіть однієї теми



Спецсемінар дослідницького

типу з незалежною від лекцій

тематикою з окремих

проблем науки

Вільна форма, у

вигляді бесіди або

виступу студентів

без попереднього

розподілу тематики



Реферативна форма

із заздалегідь

визначеними

доповідачами і

содоповідачами



Змішана форма

(обговорення

доповідей і вільні

виступи)
















Выберите курс повышения квалификации со скидкой 50%:

Автор
Дата добавления 15.01.2016
Раздел Другое
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров524
Номер материала ДВ-342871
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх