Инфоурок / История / Конспекты / Голодомор 1932-1933 рр. - геноцид українського народу. Урок-конференція

Голодомор 1932-1933 рр. - геноцид українського народу. Урок-конференція

Курсы профессиональной переподготовки
124 курса

Выдаем дипломы установленного образца

Заочное обучение - на сайте «Инфоурок»
(в дипломе форма обучения не указывается)

Начало обучения: 22 ноября
(набор групп каждую неделю)

Лицензия на образовательную деятельность
(№5201 выдана ООО «Инфоурок» 20.05.2016)


Скидка 50%

от 13 800  6 900 руб. / 300 часов

от 17 800  8 900 руб. / 600 часов

Выберите квалификацию, которая должна быть указана в Вашем дипломе:
... и ещё 87 других квалификаций, которые Вы можете получить

Получите наградные документы сразу с 38 конкурсов за один орг.взнос: Подробнее ->>

библиотека
материалов

Історія України 10 кл.

Тема. Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу

Мета

  • розкрити антинародну політику сталінського режиму щодо українського селянства, визначити причини та наслідки голодомору 1932 – 1933 рр., сформувати поняття «терор голодом»;

  • сформувати уміння аналізувати, порівнювати факти, події, узагальнювати, спираючись на знання з курсу всесвітньої історії, працювати з джерелами, таблицями і схемами, користуватись картою, критично оцінювати діяльність політичних діячів;

  • виховувати в дусі гуманізму та непримиренного ставлення до антидемократичних режимів, шанобливого ставлення до пам`яті жертв голодомору, активну громадянську позицію.


Обладнання:

  1. Стіл, накритий українським рушником, запалені свічки, колоски жита,перев’язані чорною стрічкою, хлібина.

  2. Карта “УРСР у 1930-ті роки ХХ століття”.

  3. Музичне озвучення (М.Лисенко “Елегія”, Моцарт “Реквієм”).

  4. Комп’ютерна презентація.


План уроку:

  1. Політика “суцільної колективізації” в УСРР.

  2. Ліквідація куркулів як класу.

  3. Терор голодом.

  4. Наслідки голодомору.

Хід уроку

hello_html_3783727c.png


Навесні 1933 року в Україні

помирало
17 чоловік на хвилину,

25 тисяч – щодня.






Вступне слово вчителя

«Народ, який не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Ми не маємо права забувати сторінки своєї історії, якими б трагічними вони не були. А деякі з них розкриваються через довгі десятиліття замовчування. До них належить і голодомор 1932-1933 рр.

Тільки через 70 років, у листопаді 2003-го, 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН визнала голодомор національною трагедією українського народу.

У жовтні 2008-го Європарламент визнав голодомор в Україні злочином проти людства. 2006-го року в Україні встановлено День пам’яті жертв голодомору.

Відеоролик В. Алекси «Голодомор 1932-1933 рр.»

/перегляд/

Виступ учня

Ми звикли говорити про голодомор у хронологічних межах 1932 – 1933 рр. Однак хронологія голоду на Україні більш складна. Цю трагедію для України можна було передбачувати вже в 1925 році, коли XIV з’їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено не відповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками радянських економістів, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, і якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за один пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4 – 5 пудів хліба.

Українська влада змушена була за таких умов бути співорганізатором голоду свого народу, оскільки не могла сама затверджувати навіть свій бюджет. http://govuadocs.com.ua/tw_files/142644/d-142643655/7z-docs/1_html_59b33efc.jpghttp://govuadocs.com.ua/tw_files/142644/d-142643655/7z-docs/1_html_cd45cd9.jpg

Тоді ж Петровський (керівник України) констатував, що з своїм 30-мільонним населенням Україна за багатствами “майже дорівнює Франції, а бюджет її подібний до бюджету Московської губернії – навіть 500 млн. не доходить”. Виробляючи хліб, Україна залишалася без нього, прирікаючи своїх громадян на черговий голодомор. А він, Петровський, заспокоював себе й свої соратників тим, що, мовляв, за “царизму таке лихо призводило до більшої смертності сільського населення”.


Виступ учня

Насильницька колективізація призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, насильно об’єднані в колгоспи, не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за роботу в колгоспі вони майже нічого не одержували. Вироблену продукцію селяни віддавали державі, яка ставила завищені норми хлібозаготівлі. Зрештою, в 1930 – 1931рр. дезорганізація й деградація колгоспного виробництва позначилася не тільки на поставках держави, скільки на матеріальному становищі селян, які опинилися без будь – яких запасів продовольства.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 – 1932рр. фактично вимела а селян все зерно, навіть посівний фонд. У результаті вже в грудні 1931 року стали поступати перші відомості про голод в окремих районах. У першій половині 1932 року від голоду загинуло 150 тис. селян.

Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанія 1932 року. Ускладнювала ситуацію й безгосподарність у колгоспах. На 20 травня 1932 року у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. У наслідок неякісного обробітку частина посівів загинула. І все ж урожай 1932 року був лише на 12% менше, ніж середній за 1926 – 1930рр. і міг забезпечити Україну мінімумом продовольства. Проте радянське керівництво вимагало негайного виконання норми хлібозаготівлі, які не відповідали ситуації, що склалася на селі. У дійсності на 1 листопада 1932 року від селянського сектора України надійшло лише 136 млн. пудів. Такі результати не влаштовували радянське керівництво, якому потрібен був хліб для продовження розпочатої масштабної індустріалізації.


Виступ учня

У постановці ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 року Україну було віднесено до групи районів, де колективізацією планувалось закінчити восени 1931 або навесні 1932 року.

Колективізація передбачалась в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але з лютого 1930 року масово почали усуспільнюватись корови, дрібна худоба і птиця.

Сталін змушений був відступити після того, як розпочався опір селянства. Була надрукована стаття в газеті «Правда» «Запаморочення від успіхів», в якій вся провина покладалася на місцевих керівників та видана постанова ЦК ВКП(б) “про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі”. Селяни стали виходити з колгоспів. До осені 1930 року вийшла половина селянських господарств. Проте політикою збільшення податків влада прискорила колективізацію. “Одноосібники” обкладалися колосальними податками, тоді як колгоспники мали податкові пільги. До осені 1931 року питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських господарств дорівнювала 67%. До кінця 1932 року в Україні було колективізовано майже 70% господарств, які охоплювали понад 80% посівних площ.


Виступ учня

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об’єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто проголосив політику “ліквідації куркульства як класу”. Мета боротьби радянської держави з куркулями:

  • передача держави (тобто колгоспам, комунам, артілям) найрентабельніших селянських господарств разом із землею й реманентом;

  • вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, які зберігалися в куркульських господарствах;

  • ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи завжди ненавиділи й уважали найбільшою загрозою для пролетарської диктатури.

Формою боротьби з заможним селянством було обране так зване “розкуркулення”, тобто економічне пограбування селян, порушення їхніх політичних і соціально-економічних прав, репресії.

Розкуркулення відбувалося в умовах, коли не було чіткого визначення, хто є куркулем: чи це той, хто використовує найману працю, чи просто заможний селянин. Тих, кого зарахували до куркулів, поділяли на три категорії:

  • активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів. Вони підлягали 10-річному ув’язненню або розстрілу;

  • пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавства заборонити свою власність. Їхнє майно підлягало конфіскації, а самі господарі мали бути вислані до північних і східних районів СРСР;

  • лояльні до політики Комуністичної партії особи, які не чинили опору радянській владі. Певна їх частина, щоб зберегти своє господарство, навіть готова була вступити до колгоспів. Таких селян переселяли за території колективізації, надавши їм гірші землі.

Ліквідація куркульства як класу завдала важкого удару по українському селу, яке за роки непу здебільшого стало середняцьким.

За даними радянських установ, в Україні в 1929 році налічувалося близько 72 тис. куркульських господарств, а під розкуркулення потрапило 200 тис. господарств. Тому жертвами “великого перелому” стала величезна кількість середняків, серед яких було чимало прибічників радянської влади, колишніх героїв громадянської війни.


Виступ учня

Щоб придушити опір суцільній колективізації, заможних селян оголошували “куркулями” і виселяли на Північ або до Сибіру, потім почали виселяти середняків і навіть частину бідняків. За січень – березень 1930 року по країні відбулося 2200 селянських виступів, у яких взяло участь майже 800 тис осіб.

Спеціальною інструкцією уряду від 4 лютого 1930 року встановлювався “план” селянських господарств, що підлягали розкуркуленню ( 3 – 5% всіх селянських господарств. Насправді кількість розкуркулених досягла 10 – 15%). З-понад мільйона українських селян, репресованих радянською владою на початку 30-х років, майже 850 тис депортували на Північ, де багато з них загинули.

Особливо страшною була доля дітей “розкуркулених”. Люди розуміли, що маленькі діти не витримають тяжких випробувань, і намагалися залишити їх на рідній землі. Вони сподівалися, що їх виростять або односельці, або держава. Очевидець згадував, що деякі матері клали немовлят на ганок сільради. Сільські активісти зібрали цих дітей з усієї округи і помістили в одну сільраду. Їх було заборонено годувати, оскільки це були діти “класово ворожих елементів”. Якийсь час немовлята жалібно плакали, а потім згасали від голоду. Ховали їх у спільній братській могилі.


Виступ учня

Стан сільського господарства в Україні 1932 р. був катастрофічний, посівна кампанія затяглася до кінця червня, і все ж недосіяно було понад 2 млн. гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадники для бур’янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула, а на площах, що залишилися, урожай був невисокий, незважаючи на сприятливі погодні умови.

Ввівши в 1932 р. паспортну систему в містах, влада фактично прив’язала селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками. Посилаючись на невиконання плану хлібозаготівель на Кубані, наказала негайно припинити українізацію там, а пізніше і в Казахстані, і в Центрально-Чорноземному районі.

Тому треба погодитися зі словами американського дослідника Чемберлена, що голод 1932 – 1933 рр. в Україні був засобом національної політики радянського уряду проти тих, що становили опір його політиці.


Виступ учня

У 1931р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був прийнятий на 44%. В 1932р. була прийнята постанова “Про охорону соціалістичної власності”, згідно з якою за “присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

В республіці почався голод. У березні 1933р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили приблизно 10 млн. людей. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.

Виступ учня

Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори – це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігались тисячі пудів хліба.

Щоб вижити, селяни вночі ножицями стали зрізати ще не дозрілі колоски на полях. Це явище швидко набуло масового характеру. Влада не забарилася. Підписаний особисто Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності , який у народі прозвали законом “про п’ять колосків”, передбачав розстріл або десять років ув’язнення. На початок 1933р. за цим законом було засуджено понад 50 тис. осіб, із яких 2000 – розстріляно.

Крім того, за невиконання хлібозаготівлі було усунуто з посад 80% керівного складу. Але такі заходи не допомогли. І тоді для “виправлення становища” Сталін надсилає в Україну “надзвичайну комісію” на чолі з В.Молотовим. Партійних і радянських працівників почали масово звільняти з партії й віддавати під суд.

Також на Україну відправлено з Москви і Ленінграда так званих десятитисячників. Як хижі зграї, вони ходили від хати до хати і шукали хліба. Пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували подвір'я, сади, городи, їздили по полях і все, що знаходили, забирали, залишаючи цілі родини без шматка хліба. За кілька місяців ці надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі запаси зерна. У кожному населеному пункті були спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

C:\Users\Zhanna\Desktop\картини голодомору\2.jpg

Виступ учня

Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931р. Навесні 1932р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян. Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди голодуючі зверталися за порятунком.

Із книги В.Конквеста “Жнива скорботи”

...Деякі божеволіли. Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдали їх. Я бачив одну таку жінку. Її привели до окружного центру. Вона мала людське обличчя, але очі були вовчі...

...У селі Білки Денис Іщенко вбив свою сестру, зятя та їхню 16 –річну доньку, щоб узяти собі 12 кілограмів борошна, яке вони мали...

...Коли розтанув сніг, почався справжній голод. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок... Мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкірами та підошвами від взуття... коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки, кульбабу, проліски, кропиву...

...Настав час загарбати родинне золото. З цією метою у Києві та інших містах були відкриті магазини “торгсину”, в яких був широкий вибір товарів харчування, але тільки за валюту або золото. Разом з мамою того ж дня пішли в “торгсин”. Сьогодні – це центральний магазин на Хрещатику. До хлібного відділу – довга черга. Все селяни: обірвані, худі, пухлі від голоду... Підійшла черга мами. Касирка взяла золоту каблучку... насипала у торбинку кілька ковшів борошна... Мама сказала, що борошна було з півпуда...

...Протягом жахливої весни 1933 року я бачив людей, які вмирали від голоду. Я бачив жінок, дітей з роздутими животами... І трупи – трупи в зношених вовняних кожухах; трупи в селянських хатинах, під мостами Харкова... Я бачив усе це і не збожеволів... І не проклинав тих, хто послав мене збирати у селян зерно взимку. Як і все моє покоління, я міцно вірив що мета виправдовує засоби”.

Виступ учня

Голодували діти по всій Україні. Їх смертність сягала 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.

У 1932 – 1933 рр. смертність дітей становила щонайменше половину померлих від голоду селян України. За неповними даними лише кількість учнів у початкових, неповних середніх, професійних школах, а також дітей дошкільних закладах за три голодних років зменшилася на 1млн. 71 тис. чоловік. Стали пустими сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96 – 98 рівня попередніх років.

Для забезпечення життєздатності дитячого організму, не нижче навіть голодної норми, необхідно було мати щодня: 300гр. хліба, склянку молока, пів яйця, 5 гр. цукру, жирів і 25 грамів м’яса. Такої норми не мали навіть робітники у містах, а тим паче діти. Уряд дбав про новобудови, п’ятирічки, зводив підвалини “світлого майбутнього”, а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.

Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.


Перегляд відео кліпу з піснею Остапа Гавриша «Голодомор»


Голод на Чернігівщині

Виступ учня

У жовтні 1932 р. на Україні було створено сьому область — Чернігівську, в яку входило 36 районів. А в грудні відмічалося, що у розвитку колективізації Чернігівська обл. значно відстала від основних зернових районів України, була на останньому місці і по хлібозаготівлі.

Райони, що не виконали планів здачі зерна, ставилися мовби поза законом, їх керівники оголошувалися саботажними і підлягали репресіям, в ці райони заборонялося ввозити продукти харчування і промислові товари. Люди були кинуті напризволяще, бо до того часу майже всі продовольчі товари вже забрали. На Чернігівщині виникли селянські заворушення, а в деяких селах - навіть збройні виступи.

http://govuadocs.com.ua/tw_files/142644/d-142643655/7z-docs/1_html_79923071.jpg


Виступ учня

Свідчення очевидців

"В 1932 р. голод був у самому розпалі. У Вертіївці та Дрімайлівці селяни об'єднувались у загони і вбивають хлібозаготівельників. Для придушення цього руху Ніжинське ДПУ було змушене послати озброєні підрозділи" (Із свідчень Голубєва Л. В., м. Ніжин)

"В 1933 р. я їздив на хлібозаготівлі в с. Сидорівка Ніжинського р-ну. Одного разу місцеві жителі обстріляли нас, і надалі ми кожної ночі ночували в різних хатах, боячись, щоб нас не вбили." (Андреєвський А. П. М.Ніжин).

"У той час я навчався в Ніжині був свідком того, як помирали люди. По вулицях, особливо по Гоголівській, попід будинками, магазинами, парканами сиділи і лежали дорослі люди і малі діти, їхні опухлі ноги були обмотані хустками, ганчір'ям, бо ніяке взуття вже не налазило. Лопалася шкіра, з ранок сочилася слизь. Люди мовчали, бо не було вже навіть сил попросити їсти. Вони тупо і байдуже дивилися кудись вдалечінь. Міняли все, що можна, на шматок хліба. Буханець його коштував на базарі тоді 15-20 крб., що було дуже дорого. Я бачив, як дехто, купивши хліб, ховав його за пазуху, щоб не відібрали. Голод робив людей звірями." (Реп'ях П.П., Ніжин).

" Влітку 1933 року студенти ніжинських учительських курсів одержували 100г хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину. Багато людей вмирало прямо на вулицях, їх вивозили вантажними машинами і закопували всіх разом." (Околот О.М., Бобровицький р-н)

«В місті вмирали цілі вулиці. Люди їли листя і кору дерев. Одного разу я бачила, як по місту йшов кінь, а на шиї в нього висіла табличка "Хочу кушать".(Мороз М.Ю., Ніжин).

"У 1933 році мене направили на роботу в Ріпкинську лікарню. Зав лікарнею наказав усім, хто звертається з проханням видавати довідки про смерть родича видавати такі довідки і писати в них, що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками зверталася багатодітна мати.

А одного разу міліціонер привів до нас дівчину 18 років і приніс всі довідки, які ми видавали її матері. З'ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з'їли всіх молодших дітей, а потім озвіріла від голоду дівчина вбила матір. Коли її варила, сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м'яса". (Аврамович Є.І., Чернігів)

hello_html_m2dddd96d.png

Виступ учня

"У нас голод почався ще в 1932 і продовжувався до 1934 року. Спец бригади "активістів" ходили по дворах і геть усе забирали, що могло бути харчем. Щоб змусити господарів віддати хліб (а його ж не було вже) їх залякували мучили, били. Надягнуть кожух на чоловіка, заженуть на піч, сильно напалену, а потім людину роздягнуть і палками голяком виганяють на вулицю, в сніг. Люди мерли, як мухи. Іде людина дорогою, падає і помирає. Вимирали цілі родини. Трупи могли лежати подовгу на вулицях, по хатах. Ніхто на них не звертав уваги, навіть таке бувало: дітки лазили помертвій матері і смоктали її груди." (Марченко А.В., Чернігів)


Унікальний документ - лист селянина с. Крехаїв Остерського (тепер Козелецького) району Микити Тавлуя до «Всеукраїнського старости» Г.Петровського від 27 травня 1932 р. http://govuadocs.com.ua/tw_files/142644/d-142643655/7z-docs/1_html_23923de6.jpg

Я хочу жити, но не можна, умираю з голоду … я не рад жизні, і зараз жінка противна, а діти страшні вороги, бо коли я сижу день не ївши і в’яжу сітку, а тільки покурю і зап’ю водою, а тут вештаються діти й плачуть, кажуть, пойди, де-небудь купиш хліба або картошки – і це все як ножом в серце, нащо я вас на світ пустив, думаю, і становиться жалко. [...] Іду до базару в Остер (20 км), купляю мішок картошки і тут міліція забрала... Сівби не починали, бо ніхто не йде на роботу, як голодні, коні в селян дохнуть, нічим догодувать, потому що сіно і продукти од селян отобрали і картошку погноїли… я смотрю і віжу, кругом гибель, а не жизнь, коли земля родить, а урожай хтось должен забрать і звести на свалку, як картошку



На Остерщині в с.Городище директор школи Прохір Тарасович Шабел розпорядився залишати в школі частину хліба, вилученого спец загонами. Сотні матерів дякували цій людині і вчителю за те, що він врятував їх дітей. Щоправда, за цей гуманний акт директора у тому ж таки 33-му році за привласнення продуктів виключили з партії.


hello_html_m70b8d8a7.pngВиступ учня

Темі голоду присвячено чимало літературних творів. Це й оповіді Василя Барки “Рай”, “Жовтий князь”, п’єса “97”, Миколи Куліша, роман “Марія” Уласа Самоука, повість “Голодомор” Євгена Гуцала та інші твори української та світової літератури.

Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романіЖовтий князь. Василь Барка зображує цей світ абсурдним. Всі правлячі в ньому закономірності порушено. Селяни-хлібороби вимирають голодною смертю. Люди живуть в очікуванні нового щедрого врожаю, але (парадоксально!) його вже нема кому збирати, та й у тих хто з величезними фізичними зусиллями вийшов на поле, немає впевненості у тому, що цей врожай у них ніхто не відбере.

Читаючи роман Василя Барки “ Жовтий князь”, ми зустрічаємо чи виявляємо методи, якими радянська влада винищувала селянство: “закон про колоски”, синдром Павлика Морозова, шпигування юних піонерів. Таких прикладів багато. Але ще більше людей, що постраждали внаслідок цих методів. Люди починають шукати недоліки в собі. Не знаходячи їх, звертаються до Біблії й свято вірять, що в Москві ніхто і гадки не має про таке лихо.

У романі читаємо слова одного з героїв: “Перед зборами чув новину: вночі потяг приходить, вартою обтиканий; переполох!… Начальство з міста аж курить на вокзал, бо там - головні. З Москви. Один попелястий, вуса під щіточку, - Молотов, чи що, а рядом Каганович бідовий з вусами, як виновий валет. Наказуючи розбити кутки в хатах і весь харч винести, до зернини!…”

Серед людей блискавично ширились думки про те, що якщо Москва не хоче зарадити біді, то рятунку немає. Або голодна смерть, або втеча до міста, на Кавказ чи Білорусь. Але ці шляхи порятунку перекривались. На станціях та біля елеваторів лежали розкриті під дощем, підтоплені гори зерна, а божевільні від голоду люди роздирали та поїдали рідних і чужих.

Немає на Україні жодної селянської родини, яку б обминув цей страшний голод, і кожна історія родини жахливішу за попередню. Цей факт підтверджує й сам роман, коли читаємо, в яких муках помирали люди. Коли їжі не було тижнями, вони змучені голодом, розривали мишачі нірки, вбивали мишей, їли їх запаси. Доходило до того, що люди починали їсти кору дерев, траву і кропиву. Страшну картину бачимо, коли Барка описує мертву жінку з грудним дитям на руках, в якої у роті кропива. А як жаліють люди, що тієї зими не прилетіли горобці; жаліють, бо у них, мабуть, дуже смачне м’ясо. А як страшно читаються сцени канібалізму та сцени, де описуються передсмертні муки помираючих від божевілля та голоду людей!…

Не вкладаються у свідомості муки, яких завдавали партійці жінці, що прагнула врятувати від голодної смерті своїх дітей та заховала мішок зерна. Спочатку при сильному морозі, після страшного побиття, її підвішують за ноги, які поступово обливають водою, поки вони не взуються у крижані чоботи. І поки жінка, втрачаючи свідомість, розповідає про свою схованку, партійці починають бити її по ногах, щоб допомогти її позбутись смертельного взуття.

Роман не великий за обсягом, але те психологічне навантаження, що він несе, не залишає байдужими нікого, навіть читачів з камяним серцем.


Виступ учня

Примітним аспектом голодомору були спроби влади стерти його з людської пам’яті. Заперечувався сам факт голоду. Зрозуміло, якби істинні масштаби голодомору стали загальновідомими, це нанесло б непоправного збитку тому образу “світоча світу і прогресу”, який Москва намагалася затвердити в свідомості людей як в середині СРСР, так і за рубежем. Тому довгий час режим забороняв навіть згадувати про цю трагедію.

Деякі газети на заході інформували громадськість про голод, однак тут також не відразу усвідомили його страхітливі масштаби. Експорт зерна, що не припинявся у 30-ті роки і відмову режиму прийняти будь-яку іноземну допомогу вводили в помилку західний світ, де насилу могли повірити, що при таких умовах в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно організовані і обставлені владою подорожі по СРСР, такі західні світила як Бернард Шоу або колишній прем’єр-міністр Франції Едуард Ерріо, яскраво описували досягнення радянської влади, не забуваючи, розказувати про задоволених життям процвітаючих селян.


hello_html_m55700239.png


Виступ учня

Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрівнятися з тим, який було скоєно в 1932-1933 роках московсько-комуністичним режимом супроти української нації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає. Є різні здогади, ще 1935 року кореспондент газети “Нью –Йорк Америка” писав, ніби Скрипник, з яким він був знайомий сказав йому, що кількість жертв голодомору в Україні на Кубані перевищила 8 мільйонів. Дослідники, підраховуючи кількість загиблих, зіставляють дані переписів 1926 і 1939 років як найбільш достовірні. У матеріалах Міжнародної комісії для розслідування голоду в Україні 1932-1933 років наводяться такі дані: з 1926 по 1939 роки кількість росіян у СРСР збільшилася майже на 22 млн., білорусів – більш як на 0,5 млн., українців зменшилася на 3 млн., тобто було 33,2 млн., стало 28,1 млн. якщо врахувати, що в попередні більш менш благополучні роки кількість українців щороку зростала приблизно на 0,6 млн. осіб, то за 12 років и не дораховуємося понад 10 млн. українців.

Виступ учня. Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні в 1932–1933 роках

  1. Причини голодомору:

а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б),

комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;

б) колективізація;

в) розкуркулювання;

г) денаціоналізація;

д) геноцид.

2. Наслідки голодомору:

1. Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села.

2.Унаслідок повного виснаження організму від голоду померло від 2,5 до 10 мільйонів чоловік.

3. Вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн осіб.

4. Переселення селян із Росії в Україну.

5. Придушення опору українського селянства.

Виступ учня

ООН та Рада Європи визнали голодомор як злочин тоталітарного режиму, 25 країн світу визнали його геноцидом проти українського народу.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон про Голодомор 1932-1933 років в Україні.

Закон визначає, що голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв голодомору, приниження гідності українського народу і є протиправним.

Прийняття цього закону стало завершенням тривалої боротьби за відновлення історичної справедливості щодо тих, хто став жертвою цього діяння сталінського режиму. Проте і досі в Україні та за її межами є діячі, які заперечують голодомор як явище, або заперечують, що він є геноцидом українського народу.


Учитель. На початку 2010 р. офіційні обрахунки смертей від голоду зменшилися до 4 млн. чол., - ця цифра ближча до істини, але все одно вона вражає. Такі цифри важливі для нас не тому, що вони великі, а тому, що вони складаються з одиниць. Кожна одиниця – це окрема людина, зі своїм життям. Історія не зводиться до смерті. Історія – це життя. У всіх загиблих від голоду було життя. І були свої імена, свої мрії і сподівання.

Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 рр. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини...

Наслідки голодомору


Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села

Масові жертви (за різними оцінками, від 2,5 до 8 млн. осіб).підрив генофонду української нації

Придушення опору українського селянства

Переселення селян із Росії в Україну (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська обл..

Голодомор став приводом для розгортання радянським керівництвом боротьби з “українським буржуазним націоналізмом” (прибуття у 1933р. комісії Постишева)


/ Хвилина мовчання/

Самые низкие цены на курсы переподготовки

Специально для учителей, воспитателей и других работников системы образования действуют 50% скидки при обучении на курсах профессиональной переподготовки.

После окончания обучения выдаётся диплом о профессиональной переподготовке установленного образца с присвоением квалификации (признаётся при прохождении аттестации по всей России).

Обучение проходит заочно прямо на сайте проекта "Инфоурок", но в дипломе форма обучения не указывается.

Начало обучения ближайшей группы: 22 ноября. Оплата возможна в беспроцентную рассрочку (10% в начале обучения и 90% в конце обучения)!

Подайте заявку на интересующий Вас курс сейчас: https://infourok.ru


Краткое описание документа:

Мета

§  розкрити антинародну політику сталінського режиму щодо українського селянства, визначити  причини та наслідки голодомору 1932 – 1933 рр., сформувати поняття «терор голодом»;

§  сформувати уміння аналізувати, порівнювати факти, події, узагальнювати, спираючись на знання з курсу всесвітньої історії, працювати з джерелами, таблицями і схемами, користуватись картою, критично оцінювати діяльність політичних діячів;

§  виховувати в дусі гуманізму та непримиренного ставлення до антидемократичних режимів, шанобливого ставлення до пам`яті жертв голодомору, активну громадянську позицію. 

Общая информация

Номер материала: 465706
Курсы профессиональной переподготовки
124 курса

Выдаем дипломы установленного образца

Заочное обучение - на сайте «Инфоурок»
(в дипломе форма обучения не указывается)

Начало обучения: 22 ноября
(набор групп каждую неделю)

Лицензия на образовательную деятельность
(№5201 выдана ООО «Инфоурок» 20.05.2016)


Скидка 50%

от 13 800  6 900 руб. / 300 часов

от 17 800  8 900 руб. / 600 часов

Выберите квалификацию, которая должна быть указана в Вашем дипломе:
... и ещё 87 других квалификаций, которые Вы можете получить

Похожие материалы

Получите наградные документы сразу с 38 конкурсов за один орг.взнос: Подробнее ->>