Инфоурок / Физика / Другие методич. материалы / Інтерактивні, інноваційні технології, їх влив на підвищення ефективності уроку
Обращаем Ваше внимание: Министерство образования и науки рекомендует в 2017/2018 учебном году включать в программы воспитания и социализации образовательные события, приуроченные к году экологии (2017 год объявлен годом экологии и особо охраняемых природных территорий в Российской Федерации).

Учителям 1-11 классов и воспитателям дошкольных ОУ вместе с ребятами рекомендуем принять участие в международном конкурсе «Законы экологии», приуроченном к году экологии. Участники конкурса проверят свои знания правил поведения на природе, узнают интересные факты о животных и растениях, занесённых в Красную книгу России. Все ученики будут награждены красочными наградными материалами, а учителя получат бесплатные свидетельства о подготовке участников и призёров международного конкурса.

ПРИЁМ ЗАЯВОК ТОЛЬКО ДО 21 ОКТЯБРЯ!

Конкурс "Законы экологии"

Інтерактивні, інноваційні технології, їх влив на підвищення ефективності уроку

библиотека
материалов

«Учитель живе до тих пір, поки вчиться, hello_html_m6fb08254.jpg

як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель»

К.Д.Ушинський








Інтерактивні, інноваційні технології, їх влив на підвищення ефективності уроку

(з досвіду роботи)








Учитель фізики

Волочиської ЗОШ І-ІІІ ст.№1

Пересунько О.В.





Анотація

В Україні і за кордоном розроблені різні методики навчання фізики. Кожна з них передбачає після вивчення нового матеріалу на змістово-пошуковому етапі та оцінкою ступеня володіння основними поняттями на контрольно-смисловому етапі, розпочинати роботу з формування умінь, навичок і норм діяльності спочатку в типових, а пізніше в нетипових ситуаціях. Це, власне основне завдання будь-якої методики.

При класно-урочній системі навчання переважає колективна і групова робота над індивідуальною, чітко спланованою та організованою, внаслідок чого мало враховуються індивідуальні особливості дітей, присутня внутрішня пасивність навчання і нераціональне використання часу на уроках. Традиційне викладання навчального матеріалу не враховує вікові особливості школяра, можливості впливу на емоційні сфери дитини.

Обмеження діалогічного спілкування учителя і учнів на уроках, що пов`язано з великою наповнюваністю класів, непродуктивністю багатьох міжособистісних контактів між учасниками навчального процесу, психічно виснажує учасників навчального процесу.

Ось чому виникла потреба відшукання методики, яка б забезпечувала високу ефективність уроків, гарантувала б повний успіх засвоєння і корекції засвоєного матеріалу. Кожний урок повинен стати частиною життєвого проміжку для всіх його учасників. Учень, на уроці, виступає неповторною індивідуальністю зі своїми переживаннями, цілями, бажаннями, розуміннями, можливостями, мотивами. Тому від майстерності вчителя, його вміння провести ефективний урок залежатиме рівень і якість інтелектуального розвитку дітей, рівень і якість підготовки їх до правильного сприйняття і аналізу дійсності.

Ефективність уроку – поняття багатогранне, воно охоплює різноманітні методи та форми проведення. І саме від вчителя залежить за допомогою якої методики підвищити ефективність навчального процесу.

Відійшовши від традиційного проведення уроків, можливо забезпечити високий рівень засвоєння школярами теоретичних знань та вмілого їх використання в практичній діяльності. Неможливо, на даному етапі, підвищити ефективність уроку без використання сучасних новітніх технологій, які сприятимуть формуванню знань високого рівня узагальнення, системності та умінь практично застосовувати їх у різних нестандартних ситуаціях.

Запропоновані методичні рекомендації щодо підвищення ефективності уроку сприятимуть оптимізації індивідуального пізнавального процесу кожного, оскільки навчання починається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і закінчується рефлексивним осмисленням себе і своїх можливостей у реальному світі.

Одним з найважливіших завдань підвищення ефективності уроку полягає в розширенні і поглибленні здобутих школярами знань, впровадженні сучасних моделей розвиваючого навчання у шкільну практику.

В зв`язку з цим всепроникливі впливи плинних ситуацій зумовлюють змінні чи сукупні мікрозрушення у сфері розвитку особистості. Генеральна лінія змін у внутрішньому світі особистості проходить через її конкретну взаємодію з актуальною життєвою — ігровою, трудовою, навчальною ситуацією. Звідси і необхідність психолого-педагогічного проектування і організації ситуацій, середовища, загального соціально-культурного контексту, які оптимально розвивали б особистість.

Збільшення розумової навантаженості на уроках фізики заставляє задуматись, як підтримати в учнів інтерес, як до предмету фізики в цілому, так і до вивчення окремих тем, розділів. Основною проблемою для вчителя є підтримка активності учнів на протязі всього уроку.

В зв`язку з цим проводяться пошуки нових ефективних методів навчання і таких методичних прийомів, які активізували б думки учнів, стимулювали б їх до самостійного набуття знань.

Зацікавленість предметом фізики у більшості учнів залежить від методики її викладання, від уміння вчителя вміло, ненав`язливо побудувати весь навчальний процес.

Завдання вчителя — сприяти, щоб кожен учень працював на уроках активно, захоплено; використовував здобуті знання, як точку відліку для виникнення глибокого пізнавального інтересу.

Ефективним можна вважати лише той урок, коли розумовий розвиток учнів включатиме в себе разом із розвитком творчого мислення і інші компоненти практичної діяльності: розвиток пам`яті, логічного мислення, інтелектуальних навиків тощо, він вдосконалюється в процесі розв`язування як творчих завдань так і стандартних.

Якщо вчитель заповнить відведений йому навчальний час натаскуванням учнів на шаблонних вправах, він вб`є їх інтерес, затормозить їх розумовий розвиток і втратить свої можливості. Але якщо він буде пробуджувати пізнавальну діяльність учнів, пропонуючи їм завдання, які співставлятимуться з їх знаннями, і створенням проблемної ситуації допоможе їм розв`язати ці завдання, то він зможе привити учням смак до самостійного мислення і сприяти розвитку необхідних для цього здібностей.















Вступ

Сучасна парадигма освіти вимагає від вчителя якісно нової підготовки, вміння працювати на результат, застосовуючи інноваційні технології. Тому вчитель, щоб впевнено почувати себе на уроці, повинен бути добре підготовлений, постійно бути готовим до будь-яких несподіванок, спокійно і безпомилково діяти навіть у найнапруженіших ситуаціях.

У школі використовуються різні форми організації навчання учнів, але урок був і залишається основою навчального процесу. Кожний урок — це складний, неповторний творчий процес певного колективу в цілому і кожного його учасника зокрема; це процес, що веде від незнання до знань; це процес, в якому виникають протиріччя, суперечки, сприйняття і несприйняття, велика розумова і емоційна напруга; це боротьба, що завершується радістю перемог або гіркотою невдач.

Кожний урок — це активна частинка життєвого проміжку для всіх його учасників. І головною фігурою в ньому виступає учень — неповторна індивідуальність зі своїми переживаннями, цілями, бажаннями, можливостями...

Учитель же постає на уроці своєрідним творцем — який своїми знаннями, душею і серцем, думками, яскраво вираженими в словах і діях, плекає майбутніх творців. Від його майстерності залежить рівень і якість інтелектуального розвитку дітей, рівень і якість підготовки їх до правильного сприйняття і аналізу дійсності.

У чому ж секрети професіоналізму такого педагога? Насамперед у підготовці до уроку. Без досконалого, науково обґрунтованого проектування навчальних занять марно сподіватися піднести учнівську й учительську працю на якісно новий рівень.

Шкільні будні переконують: перевагу на уроці завжди має той учитель, який ретельно підготував урок, передбачив запобіжні варіанти, намітив гнучку стратегію керування. А той, хто полінувався або не зумів цього зробити, опиняється у складних ситуаціях, розплачується низькою якістю навчального заняття. Навіть майстерність не врятує погано розроблений урок. Які б чудеса винахідливості не демонстрував на ньому учитель, він не в змозі спрямувати в бажане русло розвиток ситуації, що вийшла з-під його контролю внаслідок непродуманих дій.


Закономірності та принципи ефективного уроку

У школі використовуються різні форми організації навчання учнів, але урок був і залишається основою навчального процесу. Кожний урок — це складний, неповторний творчий процес певного колективу в цілому і кожного його учасника зокрема; це процес, що веде від незнання до знань; це процес, в якому виникають протиріччя, суперечки, сприйняття і несприйняття, велика розумова і емоційна напруга; це боротьба, що завершується радістю перемог або гіркотою невдач.

Від учня завжди вимагали репродуктивного відтворення навчальної інформації. На цьому і ґрунтувалась освіта багатьох віків. Не можна обійтися і зараз без запам`ятовування. Ми кажемо, що механічне запам`ятовування шкодить мисленню, але разом з тим ми хочемо, щоб наші діти були широко обізнані, ерудовані. Існує цілий ряд інформації, яку дитина повинна відтворювати не задумуючись, зокрема таблицю множення. І прикро, що діти, маючи мікрокалькулятори, втрачають навики мислення, бо без нього не можуть виконати елементарні дії.

Щоб заохотити учнів до співпраці щодо розвитку пам`яті слід розробити цілий ряд тестів, які використовувати незначну частину уроку, причому зміст відповідей повинен повторюватись. Тобто про одне і те ж поняття скласти різні фразеологічні запитання. Це сприятиме розвитку мислення учнів і відтворенню знань в нестандартній ситуації.

Практичною основою уроку є майстерна реалізація вчителем вимог навчальної програми. Підготовка до уроку повинна забезпечити основоположну концепцію, в якій органічно зливається теорія з практикою, наука з технологією. Суб'єктивна діяльність учителя й учнів спирається на об'єктивні закономірності навчання, випливає з них. Отже, ефективним слід визнати урок, на якому максимально узгоджуються об'єктивні й суб'єктивні фактори.

Закономірності навчання - стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання - діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі. Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники. На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо.

Принципи навчання (дидактичні принципи) - певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність. Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.

До головних принципів навчання належать:

  • Принцип науковості. Полягає у доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.

  • Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмету. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

  • Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого - до складного. Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.А.Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

  • Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

  • Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, за діяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя врахувати психологічний стан учнів.

  • Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень.

Наочність буває:

    • натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи),

    • образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури),

    • символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у різномаїтті його виявів і зв'язків.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

  • Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

  • Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

  • Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:

    • Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

    • Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.

    • Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

    • Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.

    • Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання). Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання, формулюються в висловах: "Не допускай нудьги на уроках!", "Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!", "У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!", "Навчай енергійно!".

В результаті підготовки до уроку слід задумуватись над запитаннями: "Що є головним на уроці? Без чого ж все-таки немає уроку? Що визначає його головну суть?" Безперечно, існує один висновок: "Праця. Саме вона є головною на уроці". Вважаю, що праця - головне слово у лексиконі оновлення уроку.

На сучасному етапі розвитку суспільства освіта зорієнтована на індивідуальний розвиток особистості, тому вчитель повинен цілеспрямовано формувати в учнів здібності до самореалізації і саморозвитку, розвивати окремі якості учня, які допоможуть йому "знайти себе" і реалізувати свій потенціал. А процес учіння має сьогодні розумітися як знання, сприйматися як переконання, втілюватися як дія.

В результаті педагогічної діяльності переконалась, що одне з головних завдань сучасної фізики - навчити учнів самостійно працювати, оскільки темпи надходження наукової інформації зросли і практично кожній людині, яка хоче мати роботу та продуктивно працювати, необхідно постійно оновлювати свої знання, а іноді й переучуватись, а це можливо лише за наявності в неї умінь і навичок самостійної роботи. Тому, проблема над якою слід обов’язково працювати: "Розвиток самостійності учасників навчально-виховного процесу - ефективний засіб формування вміння вчитися". Вважаю, де організована самостійна робота там є праця, видно результат, там ефективний урок, бо самостійність у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто й правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму у засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру, сприяє якісній підготовці учнів до зовнішнього незалежного оцінювання, і як результат, свідомого вибору життєвої позиції.

Організовуючи самостійну роботу на уроці, необхідно керуватися такими дидактичними вимогами:

  • Організовувати самостійну роботу на всіх ланках навчального процесу, у тому числі й під час засвоєння нового матеріалу. Необхідно забезпечити оволодіння учнями не тільки знаннями, а й загальними уміннями, засобами розумової праці, за допомогою яких засвоюються знання.

  • Завдання самостійної роботи повинні бути спрямовані не стільки на засвоєння окремих фактів, скільки на розв'язування різноманітних проблем. У самостійній роботі треба навчити учнів бачити і формулювати проблеми, самостійно вирішувати їх, вибірково використовуючи для цього наявні знання, уміння і навички, перевіряти отримані результати.

  • Для активізації розумової діяльності учнів треба давати їм роботу, що вимагає посильного розумового напруження.

Самостійну роботу залежно від її мети слід проводити на різних етапах уроку (закріплення, повторення, ознайомлення з новим матеріалом).

Плануючи завдання для самостійної роботи враховувати можливості кожного виду роботи і відповідність мети уроку. Використовувати картки з диференційованими завданнями, планом опрацювання нового матеріалу, можливо пропонувати інструкції, підказки, "ключик" для розв'язання, використовувати самостійні роботи з наперед заготовленими відповідями, можливо застосовувати персональний комп’ютер, мультимедійний комплекс школи для проведення тестової самостійної роботи.

З метою первинного закріплення слід проводити 5-6 хв. самостійні роботи, щоб перевірити наскільки учні зрозуміли новий матеріал і виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо швидко зорієнтуватися, чому учень помиляється (не зрозумів пояснення, не знає попереднього матеріалу, через неуважність, тощо).

Такі самостійні роботи допомагають утворити диференційовані підгрупи учнів, використовуючи адаптовані до їх можливостей навчальні матеріали, впроваджуючи принцип вільного вибору варіантів завдань, що відповідають можливостям і підготовленості учнів.

Особливу увагу слід звертати на роботу учнів, які виконують індивідуальні завдання вищого рівня складності. Якщо при виконанні завдання такі учні відчувають трудність, то необхідно подати інструкцію щодо розв'язання, але обов’язково поетапну. Така інструкція має бути лаконічною, але достатньою і точною. Її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань, практичних дій, що приводять до засвоєння нового поняття і т.д.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприйняття і пам'яті: зорова, слухова, моторна. Досить часто при вивченні теми необхідно змоделювати, описану усно, ситуацію за допомогою моделей, зробити висновок і перевірити його із сформульованим висновком у підручнику і т.д.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як вчитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

З одного боку, ефективність самостійної роботи учнів залежить від підготовленості вчителя до її організації, тобто його вміння здійснювати діагностику індивідуальних реальних можливостей учнів, аналізувати зміст навчального матеріалу і визначати характер можливих труднощів для засвоєння його учнями, розробляти систему завдань для самостійної роботи учнів, надавати їм консультативну допомогу.

З іншого боку, вона залежить від підготовленості учнів до самостійної роботи, від їхнього ставлення до неї та володіння необхідним запасом знань, вміння аналізувати і структурувати навчальний матеріал з метою його осмислення.

Будь-яка робота дає позитивні результати тільки тоді, коли вона є системною, що задовольняє певні вимоги. Організація самостійної роботи, як навчально-пізнавальної діяльності учнів, вимагає дотримання таких основних вимог:

  • допомагати учням засвоювати фізику глибоко і міцно;

  • розвивати їх пізнавальні здібності;

  • формувати вміння самостійно розширювати і поглиблювати знання та застосовувати їх на практиці;

  • відповідати основним принципам дидактики; а саме доступності, систематичності, зв'язку теорії з практикою, свідомості, творчої активності, навчанню на високому рівні;

  • завдання, що входять до системи самостійної діяльності, мають бути різними за дидактичною метою та змістом;

  • послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна бути такою, щоб виконання одних робіт логічно випливало з попередніх і підготовляло учнів до виконання наступних;

  • самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер, що досягається чітким визначенням її мети; недооцінення цієї вимоги приводить до того, що учні неправильно виконують завдання, або вимагають від учителя додаткових пояснень, через що відбувається нераціональне використання часу;

  • самостійна робота має бути дійсно самостійною, а її зміст та обсяг-посильним для учнів на даному етапі;

  • спочатку в учнів необхідно сформувати елементарні навички самостійної діяльності, як під час роботи з підручником, так і при виконанні практичних завдань, малюнків, простих вимірів, розв'язуванню задач. Цьому повинна передувати наглядна демонстрація учителем цих видів роботи, яка супроводжується чіткими поясненнями і записами на дошці.

  • для самостійної роботи учням необхідно пропонувати задачі, що розв'язуються за готовими алгоритмами, а також і такі, які вимагають їх створення;

  • необхідно враховувати те, що різним учням потрібна різна кількість часу для засвоєння одних і тих самих знань, умінь та навичок;

  • завдання мають бути цікавими для учнів.

Ефективність самостійної роботи збільшується, якщо вона є однією зі складових навчального процесу і проводиться планомірно та систематично, якщо на кожному уроці для неї відводиться певний час. Тільки за таких умов у учнів формуються стійкі вміння та навички щодо виконання різних видів самостійної роботи.

Для проведення самостійних робіт пропоную використовувати систему диференційованих завдань, що складається з:

1. Триваріантних завдань за ступенем складності (полегшеної, середньої, підвищеної) при цьому варіант вибирає учень добровільно.

2. Спільного для всього класу завдання із системою додаткових завдань, ступінь складності яких зростає.

3. Індивідуальних диференційованих завдань.

4. Групових диференційованих завдань з урахуванням різної підготовки учнів.

5. Рівноцінних двоваріантних завдань, до кожного з яких додаються завдання зростаючої складності.

6. Спільного практичного завдання із зазначенням мінімальної і максимальної кількості задач або прикладів для обов'язкового виконання.

Проводити самостійну роботу можливо, використовуючи індивідуально-групові завдання.

Учнів кожного класу умовно поділити на три групи:

"А" - учні, які потребують допомоги, вони мають невисокий рівень розвитку здібностей і мислення, тому навчання відбувається через наочний матеріал;

"Б" - учні, які можуть засвоїти матеріал у рамках програми, робота з ними потребує постійного вивчення мотивації навчальної діяльності;

"В" - учні з високим рівнем здібностей, завдання для них підбираються не тільки за ступенем складності, а й за індивідуальними особливостями.

Отже, самостійна робота, грамотно використана в навчально-виховному процесі, розвиватиме здібності кожного, сприятиме організації навчання так, щоб добре підготовлені учні мали можливість виконувати складніші завдання, учитися швидше, а недостатньо підготовлені виконували менш складні завдання, але поступово підвищували свій рівень навчальних досягнень. Виконання складнішого варіанта завдань стає метою кожного учня. Діти мають можливість ознайомитися з виконанням тих завдань, які на даному уроці були їм не під силу. Тому обов’язково слід приділити час для їх пояснення. Для тих учнів, які на уроці виконували полегшені завдання, додому задається завдання другої групи складності; для тих, хто впорався з роботою другого ступеня, домашнім завданням є завдання більш високого ступеня складності.

Використання самостійної роботи на уроці робить урок більш ефективним:

  • формує світогляд школярів, їх теоретичні знання, практичні і трудові вміння;

  • сприяє розвитку умінь узагальнювати;

  • систематизує вміння вчитися, навички самоосвіти;

  • сприяє свідомому закріпленню знань, умінь;

  • розвиває мислення, пізнавальний інтерес, активність, пам'ять, волю, емоції;

  • спонукає до продуктивного мислення;

  • формує навички вияву ініціативи; змагання, колективної співпраці.

Учні, які добре володіють навичками самостійної роботи свідомо працюють на етапі початкового сприйняття нового матеріалу, що особливо важливо у старших класах при організації лекційно-семінарських занять.

Ефективність уроку залежить і від того, як вчитель вміє реалізувати розвивальні цілі уроку. Тому, готуючись до кожного уроку, необхідно передбачити розвивальні ситуації:

а) вчити здобувати знання самостійно, при цьому організовуючи і направляючи сам процес учіння;

б) спочатку добре продумувати, а потім ставити запитання так, щоб вони активізували самостійну думку учня;

в) формувати в учнів інтерес до навчання через проблемно-пошуковий підхід до висвітлення теми, через цікаві завдання.

Сучасний урок потребує реалізації розвивальних цілей шляхом впровадження методів проблемного навчання і формування творчих здібностей учнів.

Невід'ємною частиною цього методу є евристична бесіда, під час якої, під керівництвом вчителя, учні проходять весь шлях пошуку нового знання аж до його відкриття. Слід створити умови для виникнення проблемної ситуації, спонукати учнів сформулювати проблему, керувати самим процесом пошуку (ставити допоміжні запитання, стимулювати учнів до спостережень, порівнянь, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації), спонукати до формування висновку, (а якщо є потреба, коректувати висновок). Таку бесіду з учнями проводять за наперед заготовленим і записаним на дошці планом, в якому вказано сторінку у підручнику, абзац, тощо. Отже, учні вчаться самостійно здобувати знання. А запитання вчителя дають змогу домогтися усвідомлення учнями вивченого.

З досвіду роботи, переконаний, що дитина розвиватиметься, вдумливо працюватиме, збагачуватиме свої пам'ять і фантазію, якщо завдання, які вона виконує на уроках будуть цікавими. Тому пропоную учням завдання, які не потребують додаткових знань, але, маючи пошуково-проблемний характер, вчать порівнювати, аналізувати, співставляти з протиставленням, встановлювати деякі математичні закономірності.

На кожному уроці перед учнями ставляться завдання (що вони повинні знати, чому навчитися, якими знаннями володіти).

На початку вивчення теми необхідно провести оглядово-установчу бесіду під час якої акцентується увага на вузлових питаннях теми, їх взаємозв'язках.

Враховуючи різний темп сприйняття матеріалу учнями, найважливіші питання слід висвітлювати повторно. Основне завдання домогтися, щоб усі учні працювали на уроці, до того ж охоче, із цікавістю, результативно, створити такі умови навчання, за яких кожен учень міг би працювати на уроці відповідно до рівня загальної підготовленості. Для учня, який не встигає, лише посильне завдання сприятиме позитивній перспективі в навчанні. А тому, хто добре знає навчальний матеріал, необхідно пропонувати завдання творчого характеру.

Основний засіб ефективності навчально-виховного процесу - вчити учнів уважно слухати, спостерігати, розвивати навички практичної діяльності, робити висновки. Тому пояснення окремих тем слід пов'язати із виконанням практичної роботи, яка, часто допомагає створити проблемну ситуацію, яку учні розв'язують самі або за незначною допомогою вчителя. Це сприяє кращому розумінню навчального матеріалу. Щоб навчити учнів слухати і чути, заслуховуємо учнівські рецензії на відповіді колег по класу. В рецензії учень дає оцінку теоретичних знань, вказує на недоліки, доповнює відповідь. При проведенні практичної роботи учні вголос коментують спостереження, роблять висновки, записують в зошит досягнуті результати. В навчальний процес слід впроваджувати коментовані вправи, які виробляють увагу, сприяють кращому запам'ятовуванню.

Навчальний процес слід спрямувати на досягнення мети - вчити дітей мислити, жити, розвивати розумові та творчі здібності.

Одна з основних частин засвоєння фізичних знань – вміння розв’язувати задачі. Звичайно часткові способи розв'язування задачі можна забути, але загальне уміння, загальний підхід має зберегтися у кожної дитини на все життя. Тому велике значення слід надавати поясненню задач. Увагу слід приділити розв'язанню завдання різними способами, бо "Людині … часто корисніше розв'язати одну і ту саму задачу трьома різними способами, ніж розв'язати три-чотири різні задачі. Розв'язати одну задачу різними способами, можна шляхом порівняння, з'ясувати, який з них коротший та ефективніший. Так набувається досвід". (У.Сойєр)

Щоб сформувати в дитини бажання вчитися і потребу здобувати знання самостійно, необхідно використовувати проблемні запитання, які б відповідали фізіологічному розвитку школяра та рівню навчальних досягнень на даному етапі, щоб вона хотіла давати відповідь на ці запитання. Для полегшення можливо зробити одночасно малюнок, схему, шаблон, макет. Причому, спочатку кожен повинен міркувати самостійно, а потім лише тому, кому не вдається допомогти скласти схему, намалювати малюнок і т.д. При розв'язанні нової задачі кожен учень самостійно розшукує подібні їй, які вже розв'язувались, і використовує їх як допоміжні. Так виховується вміння звертатися до власного досвіду і залучати його при розв'язанні, що розвиває самостійність мислення. Використовую опорні конспекти, алгоритми, до складання яких часто залучаю учнів.

Значну увагу слід приділяти індивідуалізації навчального процесу. З цією метою слід застосовувати тестові завдання, які можна застосовувати відразу після пояснення нового матеріалу, що дозволить з'ясувати рівень засвоєння учнями нового матеріалу. Чітко вкаже над чим і з ким потрібно більше працювати індивідуально на наступному уроці, щоб позбутися прогалин.

Підвищення зацікавленості, інтересу до процесу учіння домагаюсь використовуючи історичні відомості, цікаві задачі, вислови вчених, цікаві історичні факти. Не секрет, що основна маса дітей з року в рік втрачає інтерес до навчання. У розв'язанні цієї проблеми важливого значення слід надавати використанню диференційованого підходу до навчання, що дає можливість кожному учневі самовиразитись залежно від його розвитку й володіння навчальним матеріалом. Диференційованому підходу до учнів сприяють і додаткові індивідуальні заняття, робота спецкурсів, диференційовані домашні завдання.

Найважливіше у такій співпраці - не обійти увагою жодної дитини, дати кожному висловитись, вчасно підтримати, допомогти, похвалити, заохотити. Щоб учень не зневірився в собі, в своїх силах, слід запропонувати посильне завдання, стежити за рівнем його знань, вчасно перевести на порівняно вищий рівень. Цю проблему диференційованого підходу, психологи розглядають як гуманний підхід до розкриття здібностей учнів. Одним із дійових засобів розвитку творчої особистості є диференційований підхід. Диференційовані завдання мають різнитися насамперед ступенем самостійності прийомів розумової діяльності, необхідних для їх виконання. В даному випадку завдання можуть містити вказівки щодо прийомів роботи, їх послідовності, а в іншому орієнтуватися на повну самостійність учнів. Впровадженню диференціації навчально-виховного процесу сприяють різнорівневі самостійні роботи, контрольні роботи.

Особливої уваги під час навчальних занять заслуговують дидактичні ігри, оскільки "Гра є обов'язковою потребою людини, а особливо молодої" (М.Зарицький). Ці короткочасні ігрові ситуації - це продуктивно-пізнавальні пошукові проблемні завдання, які спонукають мислити, свідомо засвоювати і осмислювати вивчений матеріал. При розв'язуванні цих завдань учні вчаться міркувати і робити висновки згідно правил Я. А. Коменського "від відомого до невідомого, від простого до складного, від загального до часткового".

Перевагу надаю урокам формування знань, вмінь та навичок учнів, на яких учні поступово нагромаджують знання, удосконалюють вміння з наступним узагальненням, тобто рухаються від часткового до загального. Такі уроку треба намагатись спрямувати на поступове засвоєння учнями матеріалу паралельно з удосконаленням знань і навичок постійним контролем узагальнення вивченого.

Досвід свідчить, що ефективність узагальнення залежить від рівня підготовленості до нього учнів. Тому ще до вивчення ними теми необхідно повідомити учням контрольні запитання, а перед узагальнюючим уроком дати домашнє завдання, в якому зазначені запитання для повторення і узагальнення матеріалу, необхідні навчальні посібники, інша література.

Щоб учні прагнули працювати, а отже і міркувати, вчитель має забезпечити моральну, психологічну атмосферу уроку. Тому важливе місце на уроці має бути відведене оцінюванню, яке має бути тривалим, дієвим стимулом активності учнів на уроці, зрозумілим за змістом; вказувати (прямо чи опосередковано) на способи виправлення помилок, нести позитивні емоції, адже за словами В.Сухомлинського "Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися".

Що ж дає така система?

По-перше, допомагає учню повніше виявити свою індивідуальність, позбутися страху перед опитуванням, або важким завданням, відчути інтерес до уроку й навчання в цілому;

По-друге, морально готує учнів до свідомого навчання у вищих навчальних закладах; дає можливість краще засвоїти навчальний матеріал шляхом багаторазового повторення теми чи розділу; забезпечує диференційований підхід до навчання в межах одного класу, і, нарешті, вона забезпечує розвиток від нижчого ступеня знань до більш продуктивного та до оволодіння міцними знаннями.

Поєднання стандартних і нестандартних форм та методів дає можливість підвищити ефективність уроку.



Висновки

Кожний урок — це активна частинка життєвого проміжку для всіх його учасників. І головною фігурою в ньому виступає учень — неповторна індивідуальність зі своїми переживаннями, цілями, бажаннями, можливостями...

Визначальні ознаки сучасного ефективного уроку - це швидше критерії, за якими визначається придатність уроку для розв'язання навчально-виховних завдань на рівні сучасних вимог.

Ефективний урок відзначається:

  • високим науковим обґрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

  • напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;

  • ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

  • творчим, нестандартним підходом до розв'язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

  • обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

  • диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

  • ефективним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття;

  • атмосферою демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результатами спільної праці.

Підготувати і провести такий урок дуже непросто. Для цього треба і багато знати, і багато вміти, дуже хотіти, відповідально ставитися до своїх учительський обов'язків, а найбільше - вийти на новий рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести завтрашній урок краще від сьогоднішнього починається з підготовки, а обгрунтованість намірів визначається наслідками останньої.



Бібліографія


  1. Н.П.Волкова «Педагогіка»// Київ.- Видавничий центр "Академія".-2002р.

  2. І.М.Дичковська «Основи педагогічної інноватики» // Рівне.- 2001р.

  3. Педагогіка і психологія «Науково-теоретичний та інформаційний журнал академії педагогічних наук України» // Київ.- «Педагогічна думка».- №1-2.-2002р.

  4. Страхов В.Г., Валльэ О.Э. Размышления над концепцией идеальной педагогики. Одесса: Астропринт, 2004. – 84с.







Самые низкие цены на курсы переподготовки

Специально для учителей, воспитателей и других работников системы образования действуют 50% скидки при обучении на курсах профессиональной переподготовки.

После окончания обучения выдаётся диплом о профессиональной переподготовке установленного образца с присвоением квалификации (признаётся при прохождении аттестации по всей России).

Обучение проходит заочно прямо на сайте проекта "Инфоурок", но в дипломе форма обучения не указывается.

Начало обучения ближайшей группы: 18 октября. Оплата возможна в беспроцентную рассрочку (10% в начале обучения и 90% в конце обучения)!

Подайте заявку на интересующий Вас курс сейчас: https://infourok.ru

Общая информация

Номер материала: ДВ-380052

Похожие материалы