Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Обществознание / Конспекты / Конспект уроков - "Право на жизнь. Смертная казнь. ; "Права человека и гражданина ."

Конспект уроков - "Право на жизнь. Смертная казнь. ; "Права человека и гражданина ."

  • Обществознание

Поделитесь материалом с коллегами:


Тема: Права людини і громадянина

Мета: Ознайомити учнів з поняття «права людини», основними етапами розвитку, формувати повагу до прав людини, розуміння можливості їх дотримання

Тип уроку: лекція


Хід уроку:


І. Організаційний момент (2 – 3 хв.)

ІІ. Вивчення нового матеріалу


Вступне слово вчителя

1. Права людини в історії людства

Розвиток ідеї прав людини проходив протягом трьох великих етапів:

І етап – 8 в. до н.е – 16 ст. (від перших законів закони Хаммурапі Вавилон 775 р. до н.е., стародавня історія, середньовіччя, реформація) коли ідея прав людини вперше з’являється, появляються перші закони які регламентують життя;

ІІ етап – це період першого теоретичного обґрунтування прав людини і спроба їх практичного застосування в політичному житті; цей етап охоплює ХVІІ – ХІХ ст.;

ІІІ етап – це сучасний період, коли права людини стали загально визначеними нормами міжнародного і національного права; цей період розпочався після закінчення другої світової війни.

Ідея прав людини виникає в сучасній думці тоді, коли вперше людина стає самостійним і повноправним учасником громадянсько-політичного життя і набуває почуття особистої гідності. Саме такі умови існування людини з’явилися в давньогрецькому демократичному полісі. Тут людина вперше відчуває себе вільним громадянином, який разом з іншими членами суспільства вирішує, яким законам буде підкорятися і хто буде керувати державою. Тому вже у VI – V ст. до н. е. грецькі філософи Лікофрон, Антіфон, Алкідам висловлюють думку, що люди від народження мають права – «природні права», завдяки яким вони є повноправними громадянами.

Тобто природні права – це права, які належать людини від природи, вони не подаровані державою або ще кимсь.

Але антична демократія була обмеженою і тому не здатною сприяти ідею прав людини в повному обсязі. Навіть великий Аристотель вважав, що не всі люди від природи мають права. Від гадав, що є люди, які вільні від природи – і вони мають права, але існують і такі, які є від природи рабами, і тому ніяких прав не мають. Тобто Аристотель не уявляв можливість існування іншої демократії, окрім рабовласницької.

Незважаючи на цю обмеженість розуміння прав людини, Аристотель, розмірковуючи над природними правами людини, приходить до висновку, що раз вони належать людині від природи, то є безумовними. Ті ж закони, які люди самі створюють у своїй державі, є умовними, штучними. Такі закони більш або менш вдало відповідають природі людини і тим суспільним обставинам, в яких вона знаходиться; вони є наслідком угоди, яку укладають між собою і державою люди. Тому закони держави змінюються, а природні права людини є незмінними. Природні права є незмінним зразком, еталоном для державного законодавства і з цієї причини вищі від державних законів.

Думки Аристотеля про природне право підхопив римський державний діяч і філософ Цицерон (106 – 43 р. до н.е.). Цицерон підкреслював, що істинний закон – це закон, який містить розумне положення, що відповідає природі людини. Тому такий закон звертається до розуму людини і ї совісті. Він переконує людей у тому, що його слід виконувати, а не лише вимагає певної поведінки під загрозою покарання. Панування закону у державі можливе за умови сумлінного використання. Розумне, справедливе державне законодавство, яке орієнтується на природні права людини, сприяє покращанню моралі в народі.

Зв'язок моралі та права, стає наріжним каменем класичного римського права, систематизованого римськими юристами Гоєм, Папіаном, Ульпіаном, Модестином (2 – 3 ст. н.е.). Класична римська юриспруденція виходить з поняття правової справедливості. На думку Ульпіана, це означає, що кожен повинен «жити чесно, не завдавати шкоди іншому, кожному надавати те, що йому належить». Ідеї природного права і правової справедливості Цицерона і класиків римської юриспруденції були розвинуті в Нові часи.

На етапі передісторії ідеї прав людини важливу роль відіграло християнство, яке висунуло гуманістичний ідеал цінностей кожної людини і рівності всіх людей перед Богом. Християнське вчення визнає свободу волі людини як основі її вчинків, за які вона повинна нести особисту відповідальність. Але в середньовіччя християн церква гадала, що ці принципи неможливо застосувати для побудови громадянсько-політичного життя на засадах визнання рівноправності вільних людей. Справа в тому, що людська природа не досконала, над нею тяжіє первісних гріх і тому зимне життя людини підпорядковується нерівному феодальному праву. Права належать людині в залежності від того, яке місце вона посідає в суспільній ієрархії.

Інакше це питання розглядають діячі Реформації ХVІ ст., яка стала прологом до революцій XVII – XVIII ст. і появи представницьких демократій. Зокрема Мартін Лютер (1483 – 1546 рр.) наголошує на тому, що головна свобода, яка належить кожній людині і якої її неможливо позбавити, – це свобода совісті. Саме голос совісті підказує людині, де добро і де зло, який вчинок є справедливим і який несправедливий. Тому князівській владі слід підкорятися, але не ціною відмови від своїх переконань.

Підсумовуючи, треба сказати, що в перший період з’являються важливі ідеї стосовно прав людини, але вони ще не складуються у єдине послідовне вчення, бо для цього не було ще необхідних с-п умов.

У XVII – XIX ст.. ми маємо перші спроби обґрунтування права людини. У Джона Локка (1634 – 1704 рр.) ми знаходимо систематичне вчення про права людини. Він виходить з того, що кожна людина від народження має право на життя, свободу і власність. Ці права визначають умови існування людини, і якщо їх відібрати, то людина перетвориться на істоту, з якою можна буде робити все, що завгодно: безкарно вбивати, перетворити на раба, відібрати те, що їй належить. Люди утворюють державу саме для того, щоб вона захищала їх права. Закони держави повинні бути рівними по відношення до кожного громадянина, бути обов’язковими для всіх і перш за все – для самої державної влади, яка своїми діями не повинна порушувати права і свободи людей. Для цього державу потрібно перетворити на правову.

Боротьба за права людини була вже не тільки теоретична. Боротьба північноамериканських колоній за незалежність і самостійність велась саме під цими гаслами. Права людини проголосили у Декларації прав Вірджинії (1776 р.), Декларації незалежності США (1776 р.). Пізніше у 1791 р. визнання прав людини входить до складу Конституції США у вигляді Білля про права.

На європейському континенті ідеї Локка, Монтеск'є, Руссо стали джерелом для одного з найважливіших правових актів Французької революції Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Проголошуються такі права людини: свобода, власність, безпека, вільне висловлення думок, свобода друку.

Захисниками прав людини в ХІХ – ХХ ст.. виступають Кант, Гумбольдт, Мілль, Констант та наші українці Драгоманов, Грушевський, Винниченко, Кистяківський. ХХ ст. стає особливим етапом у розвитку і поширенні прав людини. У цей час визнання прав людини стає нормою права міжнародного. Ще Ліга Націй робила спробу налагодити міжнародно-правове співробітництво держав у сфері прав людини. Але остаточно права людини стають складовою частиною міжнародного права після утворення ООН (1945 р.) і прийняття нею ЗДПЛ 10 грудня 1948 р. ЗДПЛ проголосила мету створити такий міжнародний правопорядок, в якому будуть поважатися права і свободи людини, і визначила політичну волю держав побудувати правову систему визнання і захисту прав людини. На основі ЗДПЛ ООН були розроблені і прийняті дві міжнародні угоди в 1966 р. Пакт про громадянські та політичні права, і Пакт про соціальні та культурні права. У сукупності всі три документи називають Хартією прав Людини, що визначає міжнародні стандарти визнання прав людини.

Декларація – політичний документ, в якому держави проголошують мету своєї спільної діяльності і публічно беруть на себе зобов’язання здійснити практичні заходи спрямовані на досягнення визначеної мети.

Сучасне розуміння прав людини має два виміри: морально-політичний і правовий. Права людини в морально-політичному аспекті означають, що кожна людина має невід’ємні права і свободи і вимагає поваги до своєї гідності. Права людини в правовому аспекти означають, що кожна людина має правовий статус, тобто закріплений у нормах права (національного і міжнародного) перелік своїх прав і обов’язків держави, і міжнародних організацій щодо дотримання і захисту цих прав, а також обов’язок людини не порушувати права і свободи інших людей.

Юридично права фіксуються на національному рівні – у конституціях і законах; на міжнародному рівні – у міжнародних пактах, конвенціях, які є міжнародно-правовим документом. На сьогоднішній день існують міжнародні організації по захисту прав людини. На відміну від XVII – XIX ст.. права поділялись на особисті права (права людини) і політичні права (права громадянина). Сучасне розуміння розрізняє такі види прав: громадянські, політичні, як культ, соціальні.


ІІІ. Закріплення нових знань.

  1. дайте визначення поняття «права людини»

  2. назвіть етапи розвитку «прав людини»


IV. Підсумок

Ми з вами ознайомились з поняттями та історією виникнення і розвитку прав людини.


Домашнє завдання: За допомогою ЗМІ дібрати матеріал про сучасний стан «прав людини» в різних країнах.

Тема: Право на життя. Смертна кара

Мета: Сьогодні ми будемо говорити про історію виникнення і розвитку смертної кари в історії людства. Сьогодні кожен з вас матиме можливість висловити свої думки та відношення до смертної кари. Чи потрібна смертна кара в Україні? Отже тема нашого диспуту «Смертна кара: за і проти».

Устаткування: Загальна декларація прав людини, Конституція України, пам’ятки як проводити дискусію.

Тип уроку: диспут


Хід уроку:


І. Організаційний момент (3 хв.)

ІІ. Диспут «Смертна кара: за і проти»

Повідомлення учня:

Страта

Є два визначення цього поняття.

1) Спосіб, процедура виконання смертної кари;

2) Позбавлення життя.

Страта може бути проста і кваліфікована (позбавляючи життя, приреченому прагнуть завдати максимум страждань).

Давній світ знав безліч способів виконання смертної кари (за різними джерелами їх існувало понад 20). Наприклад у Давній Греції були такі види страти: закидання камінням, утоплення (Македонія), скидання у прірву (Спарта, Сіракузи), задушення (Спарта), отруєння (засудженому давали чашу з отрутою – в Афінах), відсічення голови. З метою залякування рабів у 7 ст. до н. е. їх розпинали на хресті. У Давньому Римі практикували такі самі види страт, а Закони ХІІ таблиць передбачали ще й спалювання на вогнищі. Також у давнину засуджених страчували через повішення, колесування, а військовополонених – через смерть на арені у двобої з дикими звірами або з іншими військовополоненими (гладіаторство). У нормативно-правових актах Давньої Русі окремих вказівок щодо видів страти не було. Вибір способу виконання смертної кари залежав від рішення князя, священнослужителя і ґрунтувався на місцевих звичаях. Для єретиків існувала спеціальна процедура: спочатку відрізали язика, потім – праву руку, далі виколювали очі, відтак убивали.

У статутах Великого князівства Литовського смертна кара передбачалася за злочин проти держави, вбивство, розбій, наїзд конем на людину, що призвів до її смерті. Зокрема, застосовувалися: проста страта (відрубування голови, утоплення, повішання); кваліфікована (спалювання, четвертування, саджання на палю, утоплення зашитим у мішку разом з тваринами, закопування живим у землю тощо).

Козаки, система права яких була заснована на звичаях, застосовували страту за найтяжчі злочини: вбивство (розбій), дезертирство, гайдамацтво (викрадення коней, худоби), пияцтво під час військового походу. Страта мала кваліфікований характер: закопування живим у землю, саджання на палю, повішання на залізному гаку, забивання киями біля ганебного стовпа.


У Соборному уложенні 1649 р., що діяло на території України після переходи її під протекторат Російської держави, види страти докладно регламентувалися. До простих способів страти належали відсічення голови, повішення, утоплення; до кваліфікованих – спалювання, залиття горла розпеченим металом, четвертування, колесування, закопування у землю по плечі… вибір страти не завжди передбачався нормою закону, здебільшого це вирішувалося судом. До початку страти засуджений отримував прощення у священнослужителя, він мав 6 тижнів для каяття, після чого допускався до причастя, а відтак його страчували. Екзекуцію здійснювали публічно, при великому скупченні людей. Трупи або частини тіл страчених виставляли на місці страти для залякування, що, безперечно, було головною метою покарання.

За Артикулом військовим Петра І передбачалися страти трьох видів: розстріл, відсічення голови, повішення. У 1754 р. вийшов указ, за яким замість страти вводилися жорстокі покарання батогом, таврування чола словом «вор» і відривання ніздрів, що в більшості випадків спричинювало смерть. З ІІ пол.. XVIII ст.. смертна кара використовується менше, страта зводиться переважно до розстрілу та повішення.

У радянські часи єдиним способом смертної кари був розстріл. Він застосовувався і як покарання за злочин проти держави, режиму, і як спосіб розправи (30 – п. 50 рр. ХХ ст..). Лише наприкінці ВВВ 1941 – 1945 рр. для зрадників батьківщини та пособників німецько-фашистських окупантів застосовувалася смертна кара через повішення, але до КК вона внесена не була. ВКК УРСР 1960 р. передбачалася страта через розстріл. Цей вид страти існував до розпаду СРСР.


Від моменту проголошення незалежності України (1991 р.) смертна кара існувала як «виняткова міра покарання» (розстріл). Рішенням КСУ від 29 грудня 1999 р. визнано, що смертна кара суперечить КУ. Вона скасована як вид покарання ЗУ від 22.02.2000 р. Станом на 2003 р. скасована у 112 країнах. У тих державах, де смертна кара ще існує, застосовується сім способів її виконання:

  1. розстріл – відомий з часів винайдення пороху (Пакистан, Сомалі, США, Сьєрра-Леоне);

  2. повішення (Іран, Лівія, Свазіленд, США, Японія);

  3. відсічення голови – здійснюється мечем (Саудівська Аравія);

  4. отруєння газом у газовій камері (тільки у США, а як єдиний вид страти залишається у двох штатах Алабамі, Небрасці);

  5. на електричному стільці;

  6. смертельна ін’єкція (у кількох штатах США та на Філіппінах);

  7. закидання камінням (за «злочин проти моральності») існує у країнах Азії, Африки, де діють закони шаріату.


Проміжний підсумок: ми з вами дізналися про історію запровадження смертної кари, а також ознайомилися з типологією страт: повішення, розстріл, страта на електричному стільці, смертельна ін’єкція, отруєння газом, спалення, утоплення.

Завдання: спробуйте висловити своє ставлення до смертної кари.

Виступ однієї з учениць.

Смертна кара

Однією з форм порушення права людини на життя багатьма вважається і так зване «законне» позбавлення її життя. Понад 80 країн світу, в тому числі всі розвинені європейські держави, не застосовують смертної кари.

Існує багато аргументів проти збереження смертної кари. Насамперед, держава не має права відібрати у людини те, чого не давала, – життя. Право на життя – це природне право, і держава не повинна позбавляти людину цього права. Якщо держава зберігає смертну кару, то вона робить суспільство більш жорстоким. По-друге, скасування смертної кари, як свідчить досвід, не сприяє збільшенню кількості тяжких злочинів. Так, у Великій Британії у 1965 р. смертну кару за вбивство було скасовано для експерименту: у найближчі 5 років після цього кількість злочинів не зросла. Тоді парламент скасував смертну кару остаточно. По-третє, це загроза судової політики, тобто загибелі невинуватих людей. Хоч би якими досконалими були судові процедури, – помилки неминучі. Наприклад, у США з 1900 р. до 1985 р. було, лише за офіційними даними, страчено 25 ні в чому винуватих людей.

Противники скасування смертної кари в основному посилаються на небезпеку зростання злочинності і на те, що справедливість вимагає, щоб першими «скасували» смертну кару «пани вбивці».

Нині більшість населення нашої держави, як свідчать неодноразові соціальні дослідження, вважає передчасним скасування смертної кари.

Я гадаю, що в Україні повинна бути застосована смертна кара, бо зростає рівень злочинності. Людина повинна відповідати за свої злочини.


Учні по черзі методом – прес висловлюють свої думки.

Зачитує один з учнів


Лист із камери смертників


Любий друже!

Мене звати Девід Дюрен. Я хочу розповісти тобі щось дуже важливе і маю надію на те, що моя розповідь каяття допоможе тобі прийняти деякі з найважливіших рішень у твоєму житті.

По-перше, дозволь трохи розповісти про себе. Я – молодий білий чоловік з коефіцієнтом інтелекту вищим за пересічний (132). Я походжу з родини з середнього класу. Зараз, у 1988 році, я знаходжусь у камері смертників у штаті Алабама і очікую виконання вироку.

Де я схибив?

Як це трапилось? Я вже кілька років знову і знову ставлю собі це питання. Перебуваючи у камері смертників, я вам нагоду ретельно скласти відповідь, переглядаючи своє життя.

Чому так важливо отримати відповідь? Якщо ти з відкритим розумом і серцем вислухаєш те, що я розповідатиму, ти зможеш використати мої помилки аби перевірити своє життя і життя твоїх товаришів, а також виправити і не припускатися таких же помилок, поки все не вийшло з-під контролю. Якщо твоє життя іде у невірному напрямку, ще можна його виправити, аби не стало запізно.

Небезпека тиску ровесників

Моєю справжньою проблемою під час зростання був тиск ровесників. Я був таким малим слабаком, нормальним хлопцем, що мешкав у багатоквартирному будинку, у якому майже всі діти жили тільки з одним із батьків, що працювали і залишали дітей без нагляду. Отже, заради компанії і потіхи, ми «тусувалися» разом. Спочатку інші діти мене не приймали, тому що я не робив того, що робили вони. Я не використовував брудних слів, не пив, не палив і не затягувався планом (маріхуаною). Але я знав, що мені потрібно буде все це робити для того, щоб увійти у компанію і придбати справжніх друзів (ха-ха!)

Отже, коли мені було 12 років. Я вперше затягнувся цигаркою, випив першу банку пива, вперше закурив план, і почав постійно лаятися. Мої ровесники казали: «Та ну, трохи плану ще нікому не завадило» або «До плану не звикають – від нього не збожеволієш!» Потім я довідався, що медичні експерименти так не вважають.

Отже, що ви думаєте? На цьому все не закінчилось. Я бачу, що, піддаючись тиску ровесників, я оточив себе так званими друзями, які пили, палили, лаялись і вживали наркотики. Коли ти вживаєш план, тобі треба його у когось купувати. Чесно кажучи, я ще не бачив торговців, які продавали б тільки план. Отже, коли ти палиш план, ти входиш у цілий світ наркотиків. Н такий самий ризик наражаєшся, коли вживаєш алкоголь.

Раптом тобі потрібно щось, аби доповнити твою випивку. Отже, ти палиш травку, – так робив і я. Потім ти йдеш купувати травку у своїх знайомих, а він чи вона каже: «Чувак, у мене зараз немає плану, але у мене є круті «колеса», або крек, або ж валіум, плесід, чи навіть Л.С.Д».

Дорога у нікуди

Отже, тобі потрібно відтягнутися і ти купуєш те, що є у продажу. Я знаю, бо так це трапилося зі мною. Ти ще не отямився, як уже ковтаєш «колеса» і підмішуєш їх у свою травку.

Потім ти весь виснажений, і тобі потрібна доза. Твій дружній продавець наркотиків каже: «Ей! У мене тут є такі круті амфітаміни!» або «Чоловіче, цей кокаїн запустить тебе на орбіту!»

Мій улюблений наркотик? Л.С.Д Я приймав його (навіть коли був у армії) десь чотири або п’ять разів на тиждень. Приймав і тоді, коли вбив 16-ти річну дівчину (через що зараз знаходжусь тут).

Чому? Тому що піддався тиску ровесників! Тоді усе і почалось. Кажуть, що друзі або рятують, або у могилу зводять. Але часто це ще приводить і до залежності.

Послухайте мене

Я пишу це тому, що мені просто потрібно щось робити! Я міг би робити щось більш приємне. Ти думаєш, що мені весело сидіти тут і розповідати тобі, як я вбив шістнадцятирічну дівчину через те, що мені були потрібні наркотики і випивка, і я не поводився як належить добропорядному громадянину? Ти думаєш, мені це весело? Ні, це принизливо, соромно, і взагалі, боляче розповідати про таке.

Навчиться з моєї помилки

Отже, я роблю це не заради себе – я роблю це заради тебе тому, що мені не байдуже! Я не хочу бачити, як хтось руйнує своє життя і життя безневинних людей, як це зробив я. Я пройшов по шляху, на якому, можливо, зараз знаходишся ти або хтось, кого ти знаєш. Цей шлях – темний. Цей шлях - глуха вулиця. Я вже дійшов до кінця. Він – огидний.

Він – через біль. Він – у самотності. Його кінець – смерть.

Ти або якийсь твій знайомий бачив колись, як відбувається у в’язниці страта на електричному стільці? Якщо, може, ти знайдеш когось, хто бачив страту на електростільці, попроси його описати вигляд людини, яка прив’язана до електростільця, коли через її тіло проходить 1600 вольт – як тріщать мотузки, якими ця людина прив’язана. Попроси описати вигляд і запах спаленої плоті цієї людини, коли електрод стає таким гарячим, що обпікає, немов клеймо для худоби. Попроси описати вигляд тієї жахливої маски, що колись була обличчям людини. Тепер воно виглядає як страшна маска з Хеллоуїна – очі витріщені, гримаса на обличчі, рот розтулений у беззвучному зойку (не тому що не хотів кричати, а тому що біль був таким сильним, що не міг кричати).

Може, ти зрозумів ризик тиску ровесників і не будеш наближатися до наркотиків. Добре! Ти – на вірному шляху.

Може, ти знаєш когось, хто тобі не байдужий і йде зараз по цій глухій вулиці. Якщо так – розкажи йому цю історію.

Може, ти тусуєшся не з тим, не з тим, з ким треба, і вони переконують тебе йти туди і робити те, що ти не вважаєш за потрібне. Я таким чином забрав життя у безневинної дівчини і, нажаль, у багатьох інших людей. Будь ласка, візьми для себе урок із моєї помилки! Я маю щиру надію, що моя розповідь допоможе комусь врятувати життя.

Девід Дерен


Питання: Чи змінилася ваша думка після того, як ви почули звернення з камери смертників?

Обговорення.


Питання до учнів, які висловилися проти смертної кари. Уявіть собі ситуацію, коли вбито члена вашої родини. Яке покарання на вашу думку слід призначити?

Обговорення.

Питання до учнів, які висловилися за смертну кару. Близьку вам людину звинувачено у вбивстві. Ви знаєте, що вона цього не робила на 100 %, але факти свідчать про інше, їй виносять смертний вирок. Ваша думка.

Обговорення.


ІІІ. Підсумок. Забрати і повернути у людини можна все крім життя. Право на життя відноситься до природних прав людини. Жодна влада не має права забирати те чого не давала. А покарати людину, яка скоїла тяжкий злочин можна і іншим шляхом, наприклад довічним ув’язненням, щоб протягом всього свого життя вона несла хрест свого злочину і це буде ще більшим покаранням ніж страта.


ІV. Виставлення оцінок.


V. Домашнє завдання: провести соціологічне опитування (не менше 30 реципієнтів) на тему: „Чи потрібна смертна кара?”.



Выберите курс повышения квалификации со скидкой 50%:

Автор
Дата добавления 09.11.2015
Раздел Обществознание
Подраздел Конспекты
Просмотров399
Номер материала ДВ-139747
Получить свидетельство о публикации

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх