Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Свидетельство о публикации

Автоматическая выдача свидетельства о публикации в официальном СМИ сразу после добавления материала на сайт - Бесплатно

Добавить свой материал

За каждый опубликованный материал Вы получите бесплатное свидетельство о публикации от проекта «Инфоурок»

(Свидетельство о регистрации СМИ: Эл №ФС77-60625 от 20.01.2015)

Инфоурок / Другое / Научные работы / Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 28 июня.

Подать заявку на курс
  • Другое

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

библиотека
материалов


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ


Харківський національний університет внутрішніх справ












МАКРОЕКОНОМІКА


Підручник




















Харків 2016

УДК 330.101

ББК 65.012





















Кравчук Ю.Б.

МАКРОЕКОНОМІКА: Підручник. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.



Пропонований підручник містить логічно структурований матеріал, який охоплює всі теми нормативного курсу «Макроекономіка».

Розрахований на студентів економічних спеціальностей освітнього рівня бакалавр.

Буде корисний аспірантам, здобувачам, викладачам вищих навчальних закладів, а також спеціалістам-практикам, усім, хто прагне оволодіти знаннями з мікроекономіки.




© Кравчук Ю.Б., 2016

© Харківський національний університет внутрішніх справ

Вступ


В умовах ринкових відносин у народному господарстві України виникло безліч проблем і невирішених питань. Розв’язання їх потребує використання наукових засобів, які має у своєму арсеналі економічна теорія і, насамперед, така її складова як макроекономіка.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є закономірності, що характеризують розвиток економічних систем на макроекономічному рівні, визначення механізмів державного регулювання та факторів економічного зростання.

Метою викладання навчальної дисципліни «Макроекономіка» є засвоєння системи економічних знань, на яких базується сучасний макроаналіз; набуття навичок дослідження агрегованих показників економічного та соціального розвитку національної економіки шляхом використання універсального інструментарію та макроекономічного моделювання. Забезпечити підготовку фахівців до виконання майбутніх фахових завдань в галузі економіки.

Виходячи з мети навчальної дисципліни, її основними задачами є формування у фахівця знань про механізм функціонування національної економіки та вмінь з оцінки та прогнозування макроекономічного становища країни і економічної політики, необхідних для вирішення професійних задач; формування уявлень, необхідних для системного підходу в прийнятті рішень в галузі обліку і аудиту.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

  • закономірності й загальні тенденції розвитку економічних процесів на макрорівні;

  • виділяти складові макроекономічні агрегати та зв’язки між ними;

  • методичні основи обчислення макроекономічних показників, прогнозування макроекономічного розвитку;

  • прояви циклічності та індикатори економічного циклу;

  • фактори, що визначають обсяги виробництва, темпи економічного зростання країни; рівень зайнятості ресурсів; динаміку цін, причини та наслідки інфляції; обсяги споживань, заощаджень, інвестицій, рівень ставки відсотку, обсяги експорту, імпорту, стан платіжного балансу країни, динаміку валютного курсу;

  • макроекономічні теорії, концепції, моделі, обґрунтовані світовою та вітчизняною наукою й апробовані економічною практикою;

  • інструменти і цілі бюджетно-податкової і грошово-кредитної політики; політики зайнятості та соціального захисту населення;

  • основи зовнішньоекономічної державної політики.

вміти:

  • застосовувати макроекономічні моделі для оцінки і прогнозування процесів на макроекономічному рівні;

  • проводити оцінку макроекономічного становища країни;

  • обґрунтовувати заходи системи макроекономічного регулювання, наслідки економічної політики держави.

Мати уявлення про місце дисципліни в системі наукових знань та про загальну картину функціонування ринкової економіки як цілісного організму; перспективи розвитку реальних процесів на макрорівні.


Розрахований на студентів економічних спеціальностей освітнього рівня бакалавр.

Буде корисний аспірантам, здобувачам, викладачам вищих навчальних закладів, а також спеціалістам-практикам, усім, хто прагне оволодіти знаннями з мікроекономіки.


ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА



1.1. Поняття макроекономіки як науки.

1.2.Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономіки.

1.3.Економічні системи.

1.4.Методи та моделі макроекономіки.


Навчальна мета: визначити місце дисципліни в системі наукових знань; про те, як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізації розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів; про зв'язок між макроекономікою та економічною політикою.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • роль макроекономічної науки у суспільстві;

  • основні проблеми макроекономіки;

  • предмет макроекономіки як науки;

  • об'єкти вивчення макроекономіки;

  • у чому полягають позитивна й нормативна функції макроекономіки;

  • типи економічних систем та їх відмінності; особливості перехідної економіки України;

  • суть поняття „національна економіка" та її основні економічні суб'єкти; шляхи підвищення ефективності національної економіки;

  • основні інститути макроекономіки;

  • як діє ринковий механізм;

  • основні цілі економічної політики держави;

  • які вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних засад макроекономічної науки.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • розрізняти пізнавальні та практичні функції макроекономіки;

  • обґрунтувати роль макроекономіки;

  • розрізняти між собою основні типи економічних систем;

  • охарактеризувати основні моделі змішаної економіки; показати взаємодію суб’єктів змішаної економіки у ринкових умовах.

  • з'ясувати регулюючу роль ринку в умовах змішаної економіки.

  • дати характеристику сутності та особливостей перехідної економіки.

  • охарактеризувати зв'язок між методологією макроекономічної науки та макроекономічним моделюванням.




1.1. Поняття макроекономіки як науки


Економічна теорія аналізує господарське життя на двох рівнях: мікроекономічному та макроекономічному. Коли аналізуються конкретні фірми і домогосподарства, окремі товари та ресурси, галузі й ринки, це є мікроекономічний аналіз, або мікроекономіка.

Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну або світову економіку в цілому. Макроекономіка формує наше уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням, своєї зрілості вона досягла в 30-х роках XX ст., в період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Але свій початок макроекономічна наука бере ще з епохи середньовіччя (з XVI ст.).

Межі між мікро- та макроекономікою досить умовні. В економічній теорії деякі проблеми розглядаються одночасно як на мікро-, так і на макрорівні, зокрема, коли аналізується стан справ у конкретних галузях і на окремих товарних ринках, коли аналіз ситуації є важливим як для конкретних підприємств цих галузей, так і для економіки країни в цілому. Тому деякі економісти пропонують використовувати термін "мезоекономіка" для аналізу цієї пограничної сфери, до якої належать галузі та ринки.

Більше того, мікроекономічні одиниці, разом узяті, формують макроекономіку. Для цього в економічній теорії застосовується так зване агрегування, тобто об'єднання в укрупнену єдину групу економічних показників, які характеризують сумарну економічну діяльність господарюючих суб'єктів суспільства.

Так, наприклад, національна економіка складається з таких агрегатів як: домогосподарства, підприємства, держава. Досліджуючи зв'язки між агрегатами, макроекономіка оперує агрегованими узагальнюючими показниками (наприклад, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національне багатство та ін.). Водночас ця наука широко використовує середні величини, наприклад доход на душу населення.

Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом складовим національної економіки: сферам виробництва, зайнятості, цін але та зовнішньоекономічним зв'язкам.

До цілей макроекономіки відносять: економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність виробництва; стабільний рівень цін; справедливий розподіл доходів; соціальний захист; оптимальний платіжний баланс; економічну забезпеченість громадян; зовнішньоекономічну безпеку та економічну свободу.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги.

Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме тому макроекономіка є необхідною й дуже корисною наукою. Вона з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, що мусить запобігати глибоким спадам виробництва та інфляції, які підривають підвалини суспільства.

До інструментів макроекономіки відносять: фіскальну (бюджетно-податкову) політику; монетарну (кредитно-грошову) політику; стабілізаційну політику; політику регулювання доходів; зовнішньоекономічну політику.




1.2. Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономіки


Визначення об'єкта макроекономіки витікає з розмежування її як науки з мікроекономікою. Оскільки макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію усієї сукупності економічних суб'єктів, то вона має формувати наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні.

Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто певна економічна система в цілому та її агреговані параметри, що історично склалися.

Досліджуючи агрегати, макроекономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв'язків між цими агрегатами.

Головними ознаками національної економіки вважаються: наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці; загальне економічне середовище, в якому ці суб'єкти функціонують (єдине господарське законодавство, єдина грошова система, фінансова система); загальний економічний центр, який контролює діяльність суб'єктів, - держава; система економічного захисту (національна політика протекціонізму, політика квотування, політика ліцензування тощо).

В національній економіці виділяють такі основні макроекономічні суб'єкти: домашні господарства, підприємницький сектор, державний сектор, сектор фінансових установ та зовнішньоекономічний сектор.

Предмет макроекономіки обумовлюється її об'єктом і може бути визначений як функціонування механізмів національної економічної системи.

Макроекономіку поділяють на позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка констатує факти й залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження, тобто відповідає на питання як воно є. Позитивні твердження мають описовий характер, наприклад: "Рівень інфляції становить 15 %".

Нормативна макроекономіка напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад: „Інфляцію потрібно зменшити".

Нормативна макроекономіка є науковою основою для розробки економічної політики держави.

Економічна політика це система економічних заходів держави з метою досягнення поставлених суспільством цілей. У ширшому трактуванні економічна політика - це вплив на економічну поведінку людей.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властивості національної економіки називають позитивною макроекономікою або макроекономічним аналізом.

Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, процеси та явища економічного життя суспільства.

Важливі напрями макроекономічного аналізу: вивчення рівня життя, зайнятості, соціального захисту населення, рівноваги між попитом і пропозицією на окремих ринках і в масштабах національного ринку.



1.3. Економічні системи


Залежно від форми власності відрізняють одну економічну систему від іншої. Якщо розглядати поступ економічних систем в історичному аспекті, то можна чітко виділити три основні типи економічних систем: ринкову, командно-адміністративну та змішану економіку.

Основними елементами економічної системи є:

механізм узгодження діяльності суб'єктів господарського життя або способи розв'язання основних проблем економіки;

механізми реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага;

механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту.

Ринкова економіка характеризується приватною формою власності на економічні ресурси та використанням ринкового механізму для регулювання економіки. В такій системі кожен суб'єкт прагне досягти максимального прибутку на основі індивідуального прийняття рішень.

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка - це економіка, в якій панує споживач.

Конкуренція це економічне суперництво й боротьба між приватними й колективними товариствами та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва й збуту, за привласнення найбільших прибутків.

Змагання за споживача на конкурентному ринку товарів та послуг орієнтоване на максимальне задоволення потреб споживачів й отримання прибутку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка є прямо протилежною ринковій. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Ринок у цій системі самостійно не функціонує, а також є об'єктом планування.

Змішана економіка поєднує у собі різні форми власності й два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Співвідношення між державним і ринковим регулюванням у різних країнах неоднакове.

Трьома найтиповішими моделями змішаної економіки є: американська, японська та шведська моделі.

Американська модель змішаної економіки - основу моделі становить система всілякого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставляться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.

Японська модель змішаної економіки - характерним є активне втручання держави в економіку для створення такого макросередовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування. Розв'язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об'єднання.

Шведська модель змішаної економіки - характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики , вона є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології, її часто називають розподільчим соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу.

Але кожна з названих моделей не в змозі вирішити всієї різноманітності макроекономічних процесів держави. Тому вони повинні взаємодоповнюватися, щоб мати реальніше уявлення про економічне життя.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної економіки, характерним є перехідний період.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період усі суперечності загострюються, зростає їх кількість та інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки (зокрема, які теж були характерні і Україні) є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесів приватизації й роздержавлення власності; здеформована монополіями та інфляцією система цін; часткова втрата керованості макроекономічними процесами тощо.



1.4. Методи та моделі макроекономіки


Макроекономіка використовує широкий спектр методів, а саме:

абстракцію – уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак;

аналіз уявний розклад цілого на частини, кожна з яких вивчається окремо;

синтез пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів;

індукцію виведення економічних закономірностей і принципів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального;

дедукцію аналіз від загального до одиничного;

економіко-математичне моделювання побудова макроекономічних моделей для аналізу та прогнозування економічних систем на макрорівні (є основним методом макроекономічних досліджень) та ін.

Певну роль серед методів, які застосовує макроекономіка, виконує експеримент, в якому особливе місце займають економічні реформи.

Макроекономічні методи використовують фахівці, які розділяють ту чи іншу макроекономічну концепцію.

Макроекономічна концепція систематизовані на основі відібраних критеріїв (основних показників) знання про народногосподарські процеси в цілому. Наприклад: кейнсіанська, класична, монетаристська концепції.

На основі цих знань складається модель. Найбільш окладним результатом використання методів є макроекономічне моделювання.

Макроекономічне моделювання формалізоване за допомогою теоретичних методів відображення сукупних процесів економічного життя, яке використовується для раціоналізації.

Є дуже різноманітні моделі, часто вони мають назву і своїх авторів, наприклад, модель змішаної рівноваги ринків Л. Вальраса, двох підрозділів сукупного виробництва К. Маркса, „витрати - випуск" В. Леонтьева, „доходи-витрати" Д. Кейнса та ін.

«Потік» - характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу (обсяг інвестицій на рік, розмір споживчих витрат на рік, доход на місяць, кількість осіб, які втратили роботу). Вимірюється в гривнях на рік, гривнях на місяць.

«Запас» - це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату (державний борг, нагромаджений у економіці капітал, майно споживача, добробут, кількість безробітних). Вимірюється в гривнях, доларах, літрах, тоннах.




Питання для самоконтролю

  1. Що вивчає макроекономіка?

  2. Назвіть відмінні та спільні риси між макро- та мікроекономікою.

  3. Перерахуйте основні проблеми макроекономіки.

  4. З'ясуйте пізнавальні та практичні функції макроекономіки.

  5. Визначте предмет макроекономіки як науки.

  6. Що є об'єктом вивчення макроекономіки?

  7. Які ви знаєте типи економічних систем та їх відмінності?

  8. Розкрийте суть поняття „національна економіка" та її основні економічні суб'єкти.

  9. З'ясуйте суть основних інститутів макроекономіки.

  1. Охарактеризуйте зв'язок між методологією макроекономічної науки та макроекономічним моделюванням.

  2. Назвіть та охарактеризуйте основні моделі змішаної економіки.

  3. З'ясуйте регулюючу роль ринку в умовах змішаної економіки.

  4. Дайте характеристику сутності та особливостей перехідної економіки.

  5. Розкажіть, як діє ринковий механізм.

  6. Дайте обґрунтування, чому необхідно й корисно вивчати макроекономіку?

  7. У чому полягає головна суперечність суспільства?

  8. Як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізації розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів?

  9. Який зв'язок існує між макроекономікою та економічною політикою?



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

  2. Макроекономічне моделювання.

  3. Макроекономіка і економічна політика.

  4. Економічна політика держави та основні її цілі. Позитивна і нормативна макроекономіка.

  5. Макроекономічна наука та особливості економічної політики в Україні на сучасному етапі.



Тестові завдання

1. Яка наука досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, формує наше уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні?

А. Економіка.

Б. Мікроекономіка.

В. Макроекономіка.

Г. Мезоекономіка.

2. На якому рівні макроекономіка досліджує економічні процеси?

А. Підприємства.

Б. Галузі виробництва.

В. Окремого ринку.

Г. Національної економіки.

3. Що вивчає макроекономіка?

А. Закономірності розвитку промислового виробництва.

Б. Умови економічного зростання країни.

В. Закономірності функціонування національної економіки.

Г. Економічну політику держави.

4. Фундаментальна суперечність людського суспільства — це:

А. Суперечність між матеріальними потребами людей й економічними ресурсами.

Б. Суперечність між матеріальними потребами суспільства й економічною політикою держави.

В. Суперечність між рівнем економічного розвитку країни й інтелектуальним рівнем нації.

Г. Суперечність між матеріальними потребами суспільства й економічною системою.

5. Що розуміють під ефективністю економіки?

А. Темпи економічного зростання в країні.

Б. Зростання курсу національної валюти.

В. Співвідношення між результатами і витратами.

Г. Досягнутий обсяг реального ВВП.

6. Коли економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу?

А. Коли домінують приватні інтереси.

Б. Коли переважають суспільні інтереси.

В. Коли має місце оптимальне поєднання приватних, колективних та суспільних інтересів.

Г. Коли переважають зовнішньоекономічні інтереси держави.

7. Основною проблемою макроекономіки є забезпечення суспільства знаннями, потрібними для:

А. Забезпечення матеріальних потреб людей.

Б. Збільшення обсягів виробництва.

В. Збільшення економічних ресурсів.

Г. Підвищення ефективності економіки.

8. Що характеризують об'єкти макроекономічного аналізу?

А. Ймовірні величини.

Б. Порівняльні величини.

В. Відносні величини.

Г. Агреговані величини.

9. Об'єктом макроекономіки є:

А. Економічні ресурси країни.

Б. Основний капітал.

В. Економічна система.

Г. Приватна економіка.

10. Що виступає об'єктом макроекономічного аналізу?

А. Економічний закон.

Б. Економічні відносини.

В. Економічний процес.

Г. Економічна система.

11. Предметом макроекономіки є:

А. Економічні закони і категорії.

Б. Механізм функціонування економіки.

В. Економічна політика держави.

Г. Державний бюджет.

12. Що не належить до цілей макроекономіки?

А. Зовнішня економічна безпека держави.

Б. Свобода слова.

В. Соціальний захист населення.

Г. Стабільний рівень цін.

13. Що відноситься до цілей макроекономіки?

А. Економічна свобода, економічна незабезпеченість громадян.

Б. Економічне зростання, повна зайнятість.

В. Справедливий розподіл доходів, оптимальний платіжний баланс.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

14. Що відноситься до інструментів макроекономіки?

А. Фіскальна та монетарна політика.

Б. Стабілізаційна політика.

В. Політика регулювання доходів.

Г. Все вище перераховане.

15. Що відноситься до інструментів макроекономіки?

А. Фіскальна та монетарна політика.

Б. Стабілізаційна та зовнішньоекономічна політика.

В. Всі відповіді вірні.

Г. Відповідь А є вірною.

16. На вивчення чого спрямована позитивна макроекономіка?

A. Фактичного стану економіки.

Б. Шляхів подолання спаду виробництва.

B. Факторів економічного зростання.

Г. Методів державного регулювання економіки.

17. На обґрунтування чого спрямована нормативна макроекономіка?

A. Рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку та шляхи забезпечення економічного зростання.

Б. Економічної політики держави.

B. Наслідків економічної кризи.

Г. Всі відповіді вірні.

18. Що є головними ознаками національної економіки?

А. Наявність тісних економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами на основі розподілу праці.

Б. Система економічного захисту.

В. Всі відповіді невірні.

Г. Всі відповіді вірні.

19. Економічні системи різняться:

A. Виробництвом і розподілом.

Б. Рівнем життя населення.

B. Формою власності на матеріальні ресурси.

Г. Продуктивністю праці.

20. Що відноситься до основних елементів економічної системи?

А. Механізм розподілу та перерозподілу створеного національного продукту.

Б. Механізм реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

В. Всі відповіді невірні.

Г. Всі відповіді вірні.

21. Суб'єктами змішаної економіки є:

A. Домогосподарства, ринок, держава.

Б. Верховна Рада, уряд, міністерства.

B. Домогосподарства, підприємства, держава.

Г. Фінансові установи, бюджетні установи, державні підприємства.

22. Які загальні риси були притаманні перехідній економіці України?

А. Нестабільність умов господарювання.

Б. Відсутність механізму саморегуляції економіки.

В. Часткова втрата керованості макроекономічними процесами.

Г. Всі відповіді вірні.

23. Який сектор не належить до макроекономічних суб'єктів?

A. Підприємницький сектор.

Б. Сектор домашніх господарств.

B. Державний сектор.

Г. Сільськогосподарський сектор.

24. Який метод макроекономічних досліджень є основним?

А. Порівняльний аналіз.

Б. Соціологічний.

В. Метод абстракції.

Г. Економіко-математичне моделювання.

25. Що з переліченого не відноситься до методів макроекономіки?

А. Модель.

Б. Синтез.

В. Індукція.

Г. Моделювання.

26. Яке з представлених визначень є вірним?

А. Абстракція – це уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак.

Б. Індукція – аналіз від загального до одиничного.

В. Дедукція – виведення економічних закономірностей і принципів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального.

Г. Аналіз – пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів.

27. Що відноситься до методів макроекономіки?

А. Абстракція, аналіз, синтез, економіко-математичне моделювання.

Б. Дедукція, індукція, механізм розподілу й перерозподілу створеного національного продукту.

В. Фіскальна та монетарна політика.

Г. Всі відповіді вірні.

28. Макромоделі показують:

A. Об'єктивне зростання показників.

Б. Взаємозв'язок між макропоказниками.

B. Зв'язок між державними суб'єктами.

Г. Зв'язок між екзогенними величинами.

29. Певну роль серед методів макроекономіки виконує такий метод, в якому особливе місце займають економічні реформи. Що це за метод?

А. Економічних реформ.

Б. Економічних моделей.

В. Експеримент.

Г. Всі представлені відповіді невірні.

30. Якій економіці притаманні приватна форма власності, конкуренція, вільне ціноутворення, ринковий механізм макроекономічного регулювання?

А. Плановій економіці.

Б. Ринковій економіці.

В. Змішаній економіці.

Г. Всім економічним системам.



ТЕМА 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ



2.1. Моделі економічного кругообігу.

2.2. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва.

2.3. Основні макроекономічні показники та їх характеристика.

2.4. Методи вимірювання ВНП зa CHP.

2.5. Цінові індекси.

2.6. Номінальний та реальний ВНП, дефлятор ВВП.

2.7. Показники макроекономічної безпеки держави.



Навчальна мета: розкрити особливості функціонування ринкової системи з урахуванням у ній державного сектора; сучасний стан економіки України, представлений в макроекономічних показниках (показниках загального національного розвитку, соціальних та фінансових показниках); про економічну безпеку держави.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • моделі економічного кругообігу як в умовах чистого ринку, так і в умовах змішаної економіки;

  • які нові потоки виникають у моделі економічного кругообігу за участю держави;

  • функції уряду, які він виконує в моделі економічного кругообігу;

  • що таке система національних рахунків; усі інституційні одиниці СНР та до яких секторів кожна з них відноситься;

  • за ступенем і напрямком деталізації розділення рахунків на класи;

  • основні макроекономічні показники: їх суть та розрахунок;

  • спільні риси та в чому полягає різниця між ВВП та ВНП;

  • на яких принципах базується система національних рахунків, що запроваджена в Україні;

  • основні методи обчислення ВВП;

  • в чому полягає різниця між номінальним і реальним ВВП;

  • як розраховується індекс цін ВВП (дефлятор ВВП);

  • в чому різниця між дефлятором та індексом цін;

  • суть процесу інфлювання й дефлювання ВВП;

  • формули розрахунків індексів Леспейреса, Пааше та Фішера і різницю між ними;

  • групи показників безпеки держави.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • представити графічно модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку та модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки; розкрити суть та охарактеризуйте елементи макроекономічного кругообігу;

  • провести розрахунок основних макроекономічних показників як за поточний рік, так і за n-період;

  • розрізняти усі інституційні одиниці СНР та розподіляти до яких секторів кожна з них відноситься;

  • охарактеризуйте основні методи обчислення ВВП;

  • пояснити джерела кожного з видів доходу в економічній системі;

  • розраховувати індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекси Леспейреса, Пааше та Фішера;

  • пояснити чому макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу; чиєю прерогативою є забезпечення макроекономічної безпеки держави.




2.1. Моделі економічного кругообігу


Модель кругообігу відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. Вона лежить в основі макроекономічного аналізу.

Розглянемо двосекторну модель кругообігу. Вона відображає замкнену національну економіку, яка містить два економічні суб'єкти (домогосподарства та підприємства) і два види ринків (ринок ресурсів та ринок продуктів, які займають центральне місце в ринковій системі) (рис. 2.1).


hello_html_m6be017ec.jpg

Рис. 2.1. Модель економічного кругообігу

в умовах чистого ринку


Ринок продуктів – це ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами товари та послуги.

Ринок ресурсів – це ринок, на якому підприємства купують у домашніх господарств робочу силу, капітал і природні ресурси.

Економічна система є замкнутою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: „доходи - витрати" та „ресурси - товари та послуги". Вони здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно повторюються. Підприємства і домогосподарства почергово виступають як продавці або покупці.

hello_html_40d36916.jpg

Рис. 2.2. Модель економічного кругообігу

в умовах змішаної економіки


На рис. 2.2 всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними.

В моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

Здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки. На рис. 2.2 це відображають потоки по вертикалі.

Надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні) блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери (освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо). Це відображають верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб'єктами приватного сектора економіки.

Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків, а також надає допомогу (трансфертні платежі, пенсії тощо).

Отже, схема кругообігу дає узагальнене уявлення про функціонування ринкової системи з урахуванням у ній державного сектора, дозволяє зрозуміти роль державного сектора в національній економіці.

Моделі на рис. 2.1 та 2.2 є замкнутими моделями економічного кругообігу. Якщо в модель вводиться сектор „за кордон", то економіка стає відкритою і модель має назву „модель відкритої економіки", вона пов'язує національну економіку з рештою світу.

Зовнішній сектор пов'язаний з економікою країни через: імпорт товарів і послуг; експорт товарів і послуг; міжнародні фінансові операції.



2.2. Система національних рахунків

як нормативна база макроекономічного рахівництва


Для виявлення закономірностей розвитку національної економіки фахівці обчислюють агрегатні, тобто сукупні економічні показники, що називаються національними рахунками.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо.

Раніше обсяг національного виробництва обчислювали на основі балансів народного господарства (БНГ), які вперше у світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР під керівництвом П. І. Попова і його було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом система БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво та невиробничу сферу й не була зорієнтована на ринкову економіку.

У 1988 р. в США економістами російського походження С. Кузнецем і В. Леонтьєвим була розроблена СНР. Згодом ООН у 1993 р. прийняла рішення про використання СНР в усьому світі.

Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна одиниця - резидент (економічна одиниця), що функціонує на даній території вподовж тривалого часу (понад рік).

Усі інституційні одиниці об'єднуються в сектори, їх налічується шість: підприємства; фінансові установи; державні установи; громадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічний сектор.

Групу одиниць з однорідним виробництвом незалежно від їх інституційного статусу називають галуззю. На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 основних галузей та близько 100 підгалузей.

У загальних рисах СНР представляє собою сукупність рахунків, побудованих за типом бухгалтерських балансів. Кожний запис фігурує двічі: за видатковою статтею та за доходною. В результаті досягається узгодженість впровадження економічних операцій, які формують процес створення національного продукту.

Сучасна СНР ООН містить понад 500 різних стандартів рахунків. Стандартні рахунки СНР ООН доповнюються 26 допоміжними таблицями. Ними деталізуються окремі статті стандартних показників за тими чи іншими критеріями.

За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи:

рахунки І класу (консолідовані) описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції (це агреговані рахунки виробництва валового внутрішнього продукту і затрат на нього);

рахунки II класу являють собою розбивку рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг;

рахунки III класу деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

Загальний перелік видів стандартних рахунків за класами.

Рахунки І класу - зведені рахунки, це: рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього; рахунок наявного національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних витрат; рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки II класу - рахунки виробництва, споживання та капіталоутворення, це: рахунки для ринкових продуктів і послуг; рахунки для інших (неринкових) продуктів і послуг; рахунки для галузей виробництва товарів; рахунки для виробників товарів приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим (наймання послуги).

Рахунки III класу - рахунки доходів і витрат, фінансування капітальних витрат, це: рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпоративних підприємств; рахунки для фінансових установ; рахунки для органів державного управління; рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств.

Система національних рахунків містить упорядковану інформацію: про всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі, - юридичні особи та домогосподарства; про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу; про всі економічні активи і зобов'язання, що складають національне багатство.



2.3. Основні макроекономічні показники та їх характеристика


Загальні макроекономічні показники можна поділити на:

показники загального національного розвитку - НБ - національне багатство, ВВ - валовий випуск, ВНП - валовий національний продукт, ВВП – валовий внутрішній продукт, ЧНП - чистий національний продукт, НД - національний доход, ОД - особистий доход;

соціальні показники - зайнятість, безробіття, рівень безробіття, рівень життя;

фінансові показники - загальний рівень цін, індекс цін, інфляція, номінальний та реальний рівень зарплати, відсоткової ставки тощо.

Національне багатство (НБ) - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, а також природні ресурси. Є найважливішим узагальнюючим показником економічної могутності країни.

У складі НБ виділяють суспільне (створене працею) багатство і природне (природні ресурси). Також розрізняють матеріальне й нематеріальне багатство.


Головні елементи

матеріального багатства:

Основні фонди (виробничі та невиробничі);

Матеріальні оборотні фонди (запаси сировини, матеріалів, палива, залишки незавершеного виробництва, запаси виробленої продукції);

Товарні запаси народного господарства;

Державні резерви;

Предмети тривалого використання у населення (транспортні засоби, меблі);

Природні ресурси (земля, ліси, води, багатства земельних надр).

Головні елементи нематеріального багатства:

Науковий потенціал,

Освітній потенціал;

Кваліфікаційний потенціал;

Культурний потенціал.


Валовий випуск (ВВ) - сукупна вартість товарів та послуг, які вироблені галуззю, групою виробників або економікою в цілому, тобто загальний випуск виробленої продукції. ВВ - означає повну вартість, він включає в себе проміжну продукцію:


ВВ = РП + 31-32, (2.1)

де РП - вартість реалізованої продукції;

31- вартість продукції, що спрямована в запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її в запаси;

32 - вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.


Валовий внутрішній продукт (ВВП) - вимірює вартість продукції та послуг, вироблених на території даної країни за визначений період, незалежно від того, знаходяться чинники виробництва у власності громадян даної країни або належать іноземцям.

Чисті факторні доходи з-за кордону визначаються як різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном (находження за фактори з-за кордону), і доходами іноземців, отриманими на території даної країни (платежі за фактори решті світу).

До факторних доходів належать: винагорода за працю, доходи власників, рентні доходи, прибуток корпорацій, відсоток. Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами за фактори решті світу, та ВНП країни перевищує її ВВП, і навпаки.


Чисті факторні доходи = Надходження

за факторами з-за кордону – Платежі за

факторами решти світу (2.3.2)


Валовий національний продукт (ВНП) - вимірює вартість продукції та послуг, вироблених чинниками виробництва за визначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі і на території інших країн.


ВНП (ВНД) = ВВП + Чисті факторні доходи

з-за кордону (2.3.3)


Доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентами. І навпаки, доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватися резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВННД).


ВННД = ВНД + Трансферти, отримані з-за кордону – Трансферти, сплачені за кордон (2.3.4)


Трансферти (отримані і сплачені) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків, поточні податки на доходи та майно, відрахування на соціальне страхування, допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн, обов'язкові збори і платежі від домогосподарств, добровільні внески, штрафи і пені тощо.

До резидентів країни відносяться усі фізичні особи, які проживають на її території більше року, незалежно від громадянства; всі підприємства, що створені відповідно до законодавства країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни (навіть якщо вони повністю перебувають у власності іноземців); органи держави, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном, (наприклад, посольства - резиденти своєї країни).

ВВП (ВНП) - головний індикатор економічного розвитку й найбільш повний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період.

ВВП (ВНП) використовують при міжнародних порівняннях розвитку різних країн; вимірюванні національного добробуту населення (визначається як відношення ВВП на душу населення); вимірюванні продуктивності праці (визначається як відношення ВВП на одну годину відпрацьованого робочого часу) тощо. Має певні недоліки, ВВП (ВНП) не включає в себе: вартість витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії та інших); наданих господарськими одиницями послуг, які виступають проміжним продуктом; фінансові операції; перепродаж товарів; тіньову економіку; якість продукції; контрабанду, нелегальну торгівлю зброєю; результати праці у домогосподарствах; якість урбанізації; результати економічного відтворення та стан навколишнього середовища тощо.

Показники ВВП і ВНП відображають діяльність у сфері матеріального виробництва та послуг.

Визначаються вони як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць).

Чистий національний продукт (ЧНП) ВНП за відрахуванням тієї частини виробленого продукту, що необхідна для заміщення засобів виробництва (амортизаційні відрахування):


ЧНП = ВНП - А, (2.3.5)

де А - амортизація, вартість зношеного капіталу.


Даний показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде в споживання після заміни списаного устаткування. Але він має певні недоліки, оскільки містить у собі суму непрямих податків, яка викривляє реальний обсяг виробництва, бо є простим додатком до ціни продажу товарів.

Чистий економічний добробут (ЧЕД) - показник величини скоригованого валового національного продукту, отриманий вирахуванням з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску і обліку незадекларованих і неринкових доходів.


ЧЕД = ВВП + Негативні екологічні наслідки у грошовому вимірі - Позаринкова діяльність домогосподарств у грошовому вимірі +

+ Результати тіньової економіки у грошовому вимірі + + Вільний час та якість відпочинку

у грошовому вимірі (2.3.6)


Також одним із найважливіших показників якості життя є вільний час (дозвілля), який враховується у ЧЕД, але ніяк не враховується у ВНП.


Особистий доход (ОД) - складається з первинних доходів (заробітної плати, ренти, прибутку, відсотка) та вторинних, які не зароблені, а отримані в результаті перерозподілу (трансфери):


ОД=(W-СП) + R + % +D + ЗД + Тр, (2.3.7)

де W - заробітна плата;

СП - страхові платежі з заробітної плати;

R - рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);

% - чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо);

D - дивіденди як доход від участі в акціонованому капіталі;

ЗД - змішаний доход, тобто від індивідуальної діяльності;

Тр - трансферні платежі, перерозподіл національного доходу через державний бюджет і виплати у вигляді пенсій, стипендій, субсидій, допомоги населенню.


Особистий доход - це доход, отриманий приватними особами, який поділяється на споживання, заощадження й виплату податків.

Безподатковий доход (БД) (доход кінцевого використання) це різниця між особистим доходом та особистими податками (ОП):


БД=ОД-ОП, (2.3.8)

де ОД - особистий доход,

ОП особисті податки - (особисті прибуткові податки на майно, на спадщину).


Безподатковий доход залишається в розпорядженні домогосподарств, він витрачається на споживання та заощадження.

Валові інвестиції - містять у собі всі інвестиції, що йдуть на відшкодування устаткування, й ті, завдяки яким відбувається збільшення кількості устаткування.

Чисті інвестиції - інвестиції на купівлю нового обладнання.



2.4. Методи вимірювання ВНП за СНР


ВВП (ВНП) згідно з СНР обчислюється за такими методами:

  • Кінцевого використання (за витратами).

  • Розподільчий (за доходами).

  • Виробничий (за доданою вартістю).


Перший метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за витратами

Визначення ВНП за витратами передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто споживання, інвестиції, державні видатки та чистий експорт.

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги (хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) це витрати на інвестиційні товари (устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво тощо), вони складаються як з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва, так і з чистих інвестицій.

Державні витрати (G) - об'єднують усі витрати держави на виробництво товарів та послуг (електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки тощо), а також оплату праці державних службовців та працівників бюджетних установ.

Трансферні платежі, хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП, тому що ті, для кого вони призначені, не виробляють і не надають послуг.

Чистий експорт (NE) це весь експорт за відрахування імпорту.

NE = E - Z, (2.4.1)

де Е - експорт; Z - імпорт.


Чистий експорт може бути від'ємною величиною.

Кінцева формула обчислювання ВНП за методом витрат має вигляд:

ВНП = С + І + G + NE (2.4.2)


Другий метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за доходами

За доходами ВВП (ВНП) визначається як сума усіх доходів господарських одиниць і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань.

Заробітна плата (W) це оплата найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, додаткові виплати, додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування.

Рента (R) це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здачі в оренду землі, житлових приміщень тощо.

Відсоток (%)це доходи від грошового капіталу, покладеного до банку, за кредит і т. ін.

Прибуток корпорацій (Р) прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій, який складається з податку на прибуток корпорацій; дивідендів акціонерів; нерозподіленого прибутку корпорацій.

Сума усіх перерахованих доходів являє собою національний доход (НД).

Національний доход – сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі).

Величина НД залежить від кількості працездатного населення, продуктивності та інтенсивності праці. Факторами його зростання, крім засобів виробництва, є форми і методи організації виробництва, наука, інформація, НТП. Створений у суспільстві НД розподіляється між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розрізняють виробничий та споживчий НД.

Виробничий НД вартість усіх товарів та послуг, яка заново створена нацією.

Споживчий НД вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо.

Формулу розрахунку ВНП за доходами може бути записана наступним чином:


ВНП = W + Валовий прибуток + Змішаний доход +

+ Чисті неприбуткові податки , (2.4.3)

де W- заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів.


Валовий прибуток розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток, дивіденди та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи і амортизацію.

Змішаний доход доход індивідуального бізнесу. Його отримують домогосподарства, індивідуальні підприємці від функціонування некорпоративних підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, де вони самі і працюють, а також інші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва.


Чисті неприбуткові податки =

= Неприбуткові податки - Субсидії (2.4.4)


Неприбуткові податки це обов'язкові платежі, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво й імпорт.

Субсидії субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом й імпортом, які держава надає підприємствам.


Третій метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за доданою вартістю

При вимірюванні ВВП, уникаючи подвійного рахунку, необхідно підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.

ВВП за цим методом обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.


ВВП = hello_html_m7aa86723.gif (ВВ - MB) + - С), (2.4.5)

де В - валовий випуск окремих галузей;

MB - матеріальні витрати окремих галузей;

П - податки на продукти, на споживання;

С - субсидії.


Додана вартість це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, що визначає його реальний внесок у створення вартості конкретного продукту. Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, амортизацію.

Річна додана вартість – різниця між загальною сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.

Загальновизнано, що коли щорічний приріст реального ВНП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.



2.5. Цінові індекси


Національна економіка прагне до стабільних цін. Від рівня цін залежить економічна поведінка суб'єктів господарювання, швидке зростання цін призводить до економічного безладдя. Зростання загального рівня цін означає в країні інфляцію. Динаміку всіх цін або загального рівня цін визначають за допомогою індексів цін - індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

Індекс цін Леспейреса показує зміну рівня цін уподовж певного проміжку часу при не змінній структурі виробництва і споживання. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві і споживанні, пов'язаних із науково-технічним прогресом. Він обчислюється так:

hello_html_m12dea4d1.gif , (2.5.1)

де p1, p0 – ціни відповідно в поточному і базовому періодах;

q0 – обсяг виробництва в базовому періоді.


Індекс споживчих цін – це індекс цін Леспейреса, який обчислюється для незмінного кошика споживчих товарів і послуг:

hello_html_m37ad304.gif, (2.5.2)

де p1, p0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах;

qk – споживчий кошик товарів і послуг.


В Україні при обчисленні ІСЦ враховують понад 60 найменувань товарів та послуг.

Для визначення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше.

Індекс Пааше – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року, він частково усуває обмеження індексу Ласпейреса та обчислюється так:

hello_html_674685c5.gif , hello_html_m53d4ecad.gif(2.5.3)

де p1, p0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах;

q1 – обсяг виробництва в розрахунковому періоді.


Індекс Фішера – це середнє геометричне значення індексів Леспейреса та Пааше, він зменшує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними постійними вагами. Обчислюється він за формулою:

hello_html_m359beac0.gif , (2.5.4)



2.6. Номінальний та реальний ВВП, дефлятор ВВП


Розрізняють номінальний та реальний ВВП.

Номінальний ВВП (ВВПН) це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року:

hello_html_m453597d0.gif , (2.6.1)

де p1 - ціни товару в поточному періоді;

q1 - обсяг виробництва в поточному році.


Реальний ВВП (ВВПН)це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий (базові ціни):

hello_html_m767c32d8.gif , (2.6.2)

де р0 - ціни товару и базовому періоді;

q1 - обсяг виробництва в поточному році.


Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП – ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року щодо іншого, і таким чином допомагає порівняти реальний і номінальний ВВП.

Дефлятор також використовують для визначення рівня інфляції.

hello_html_m2f7ca0b9.gif (2.6.3)


За допомогою дефлятора можна визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна) реальної величини створеного за певний час ВВП.

Інфлювання це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.

Дефлювання це зменшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.



2.7. Показники макроекономічної безпеки держави


Макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу. Для того, щоб його здійснити, треба контролювати ряд показників, які визначають напрями того розвитку, що створював би прийнятні, допустимі умови для життя і розвитку людей (соціально-економічна та військово-політична стабільність, збереження цілісності держави, протистояння внутрішній та зовнішній загрозі).

Економічна безпека це здатність національної економіки забезпечити стабільний розвиток виробництва в державі з метою оздоровлення її головних потреб.

Виділяють вісім груп показників безпеки держави.

1.Показники, що характеризують загальноекономічний потенціал: ВВП в цілому; ВВП на душу населення; ВВП на одиницю території; ВВП по відношенню до розвинутих країн; ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу; структура ВВП; обсяг промислового виробництва; обсяг інвестицій, оцінка масштабів тіньової економіки.

2.Показники рівня життя населення: рівень споживання основних видів продуктів та послуг; частка населення, яке має доходи, нижчі під прожиткового мінімуму; середня тривалість життя; дитяча смертність; динаміка соціально обумовлених захворювань; соціальні гарантії; безробіття в країні в цілому та по окремих регіонах.

3.Показники, що характеризують забезпеченість обороноздатності країни: витрати на оборону у відсотках до ВВП; оснащеність збройних сил та ін.

4.Показники, що характеризують здатність економіки до самостійного розвитку: витрати на наукові дослідження; розвиток фундаментальної та прикладної науки; захищеність інтелектуального потенціалу.

5.Фінансова безпека: рівень інфляції; обсяг і вартість державного боргу; дефіцит державного бюджету у відсотках до ВВП; золотовалютні резерви (за їх допомогою НБ підтримує курс валюти); обсяг заборгованості; податковий тягар на одиницю заробітної плати.

6.Показники, що характеризують зовнішньоекономічну незалежність держави: частка імпорту у внутрішньому споживанні; частка експорту у вітчизняному виробництві.

7.Показники, що характеризують диференціацію рівнів економічного розвитку регіональних суб'єктів: ВВП на душу населення в областях та регіонах; рівень безробіття в областях та регіонах.

8.Показники, що характеризують управлінські аспекти економічної безпеки: якість роботи виконавчих органів державної влади; нагляд державного контролю за відповідними сферами економічної діяльності.

Забезпечення макроекономічної безпеки держави є прерогативою різних гілок влади.




Питання для самоконтролю

  1. Розкрийте суть та охарактеризуйте елементи макроекономічного кругообігу.

  2. Які нові потоки виникають у моделі економічного кругообігу за участю держави?

  3. Які функції уряд виконує в моделі економічного кругообігу?

  4. Назвіть і дайте характеристику основним макроекономічним показникам.

  5. Обґрунтуйте, чому валовий внутрішній продукт є узагальнюючим показником виробництва товарів та послуг.

  6. Розкрийте суть показника валового національного продукту та вкажіть, які макроекономічні показники розраховуються на його основі.

  7. Що є спільного та в чому полягає різниця між ВВП та ВНП?

  8. Які макроекономічні показники застосовують для вимірювання якості життя громадян?

  9. Що не враховують макроекономічні показники ВВПта ВНП?

  10. Назвіть складові особистого чистого доходу.

  11. Як розрахувати показники особистого доходу й безподаткового доходу?

  12. Назвіть та охарактеризуйте фактори нерівного розподілу доходів у ринкових умовах.

  13. Розкрийте суть системи національних рахунків та її відмінність від системи балансів народного господарства.

  14. Які сектори застосовуються у розрахунках СНР?

  15. На яких принципах базується система національних рахунків, що запроваджена в Україні?

  16. Поясніть зміст ключового поняття в структурі виробничих показників - доданої вартості.

  17. Охарактеризуйте основні методи обчислення ВВП.

  18. Що включають в себе витрати на споживання, витрати на інвестиції, державні витрати?

  19. Поясніть джерела кожного з видів доходу в економічній системі.

  20. Як уникнути подвійного рахунку при вимірювані ВВП?

  21. В чому полягає різниця між номінальним і реальнимВВП?

  22. Чому при складані СНР зіставляється ринкова вартість обсягів виробництва у різні роки, а не фактичні фізичні обсяги виробництва?

  23. Як розраховується індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)?

  24. З'ясуйте суть дефлятора ВВП та його використання.

  25. У чому різниця між дефлятором та індексом цін?

  26. У чому полягає суть процесу інфлювання й дефлювання ВВП?

  27. Запишіть формули розрахунків індексів Леспейреса, Пааше та Фішера, з'ясуйте в чому полягає різниця між ними?

  28. Чому макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу?

  29. Які виділяють групи показників безпеки держави?

  30. Чиєю прерогативою є забезпечення макроекономічної безпеки держави?



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Макроекономічні моделі та їх роль у макроекономічному аналізі.

  2. Система національних рахунків (СНР) як нормативна база макроекономічного рахівництва. Історія розвитку та основні методологічні принципи СНР.

  3. Система національних рахунків та взаємозв'язок між її показниками. Становлення системи національних рахунків в Україні.

  4. Основні макроекономічні показники і особливості їх динаміки в сучасній економіці України.

  5. Макроекономічні показники і суспільний добробут.

  6. ВВП України, проблеми його розрахунку і динаміка.

  7. Нові макроекономічні показники: індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС), рівень глобалізації (РГ) та сучасні позиції України.

  8. ВВП і оцінка економічного добробуту населення. Порівняльна картина добробуту населення в різних країнах світу. Основні напрями підвищення добробуту населення в Україні.



Тестові завдання

1. Що відображає модель економічного кругообігу?

А. Взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами.

Б. Фінансовий ринок.

В. Просту модель кругообігу.

Г. Попиту і пропозиції.

2. Які функції виконує уряд в моделі економічного кругообігу?

А. Здійснює державні закупки ресурсів та продуктів.

Б. Надає домогосподарствам і підприємствам суспільні блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери.

В. Формує державні доходи за рахунок збирання податків, а також надає допомогу.

Г. Всі відповіді вірні.

3. Відповідно до міжнародних стандартів до системи національних рахунків належать наступні сектори:

А. Підприємства, домогосподарства, громадські та приватні організації.

Б. Державні та фінансові установи.

В. Зовнішньоекономічний.

Г. Всі відповіді вірні.

4. На які класи поділяються рахунки?

А. Рахунки І та ІІІ класів відповідно описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції та деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

Б. Рахунки II та IV класів – розбивка рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг.

В. Консолідовані рахунки.

Г. Всі відповіді невірні.

5. Яку інформацію містить система національних рахунків?

А. Про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу.

Б. Про всі економічні активи й зобов'язання, що складають національне багатство.

В. Галузь.

Г. Перші дві відповіді вірні.

6. До методологічних принципів СНР належить таке положення:

A. Матеріальні потреби дорівнюють матеріальним ресурсам.

Б. Видатки на виробництво ВВП дорівнюють доходу від його реалізації.

B. Продуктивною є діяльність, спрямована на вироблення матеріальних і духовних благ.

Г. СНР є важливим інструментом державного регулювання.

7. Згідно з СНР продуктивною є праця, яка:

A. Застосовується в умовах ринкових відносин.

Б. Витрачається у сфері матеріального виробництва.

B. Дає дохід суб'єктам економіки.

Г. Має продуктивність не нижче суспільно необхідного рівня.

8. До секторів СНР належать:

A. Корпорації.

Б. Державні підприємства.

B. Фінансові установи.

Г. Приватні підприємства.

9. Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це:

A. Сума всіх кінцевих товарів і послуг.

Б. Сума всіх реалізованих товарів і послуг.

B. Сума всіх вироблених товарів і послуг.

Г. Сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

10. Із наведених визначень правильним є таке:

A. ВВП — це валовий випуск мінус амортизація.

Б. ВВП — це валовий випуск плюс матеріальні витрати усіх галузей народного господарства.

B. ВВП — це валовий випуск мінус матеріальні витрати усіх галузей плюс чисті продуктові податки.

Г. ВВП — це валовий випуск плюс продуктові податки мінус амортизація.

11. До складу ВВП, який обчислюється за методом доходів, належить:

A. Змішаний дохід; чисті неприбуткові податки.

Б. Чистий експорт; валові внутрішні інвестиції.

В. Змішаний дохід; чистий експорт.

Г. Всі відповіді невірні.

12. Валові приватні інвестиції враховуються при обчисленні:

А. ВВП за методом доходів.

Б. ВВП за методом витрат.

В. ЧВП за методом витрат.

Г. ВВП за виробничим методом.

13. Валовий національний доход (ВНД) — це:

A. Сума внутрішніх первинних доходів плюс внутрішні трансферти.

Б. Сума внутрішніх і зовнішніх первинних доходів.

B. Сума внутрішніх первинних доходів.

Г. Сума всіх первинних доходів плюс чисті поточні зовнішні трансферти.

14. Із переліченого елементом особистого доходу є:

А. Заощадження.

Б. Соціальні зовнішні трансферти.

В. Рента.

Г. Особисті податки.

15. Чисті неприбуткові податки використовуються для обчислення ВВП:

A. За виробничим методом.

Б. За методом доходів.

B. За методом доходу після оподаткування.

Г. За методом витрат.

16. Обчислення ВВП за методом витрат дає можливість встановити:

A. Обсяг і темп капітального будівництва (інвестицій)у національній економіці.

Б. Роль державного сектору в економіці; долю споживчих витрат домашніх господарств.

В. Величину амортизаційних відрахувань.

Г. Особисті податки.

17. Валові приватні інвестиції враховуються при обчисленні:

A. Доходу кінцевого використання.

Б. Особистого доходу.

B. ВВП за методом витрат.

Г. ВВП за методом доходів.

18. Трансфертні платежі — це:

A. Виплати домашнім господарствам, не зумовлені участю у процесі виробництва.

Б. Частина доходу, яка включається в національний дохід.

B. Тільки виплати уряду окремим особам.

Г. Усі відповіді невірні.

19. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход. Як він розраховується?

А. Різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном (находження за фактори з-за кордону), і доходами іноземців, отриманими на території даної країни (платежі за фактори решті світу).

Б. Вартість продукції та послуг, вироблених чинниками виробництва за визначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі й на території інших країн.

В. Доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентами. І навпаки, доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватися резидентам даної країни.

Г. Всі відповіді вірні.

20. Особистий дохід — це:

A. Сума заощаджень приватних осіб.

Б. Весь дохід, призначений на особисті споживчі витрати після сплати податків.

B. Дохід, отриманий домашніми господарствами протягом певного року.

Г. Сума заощаджень приватних осіб.

21. По якій формулі розраховується доход кінцевого виростання?

А. ВНП А.

Б. (W-СП) + R + % +D + ЗД + Тр,.

В. ОД-ОП.

Г. Відповіді А і Б вірні.

22. Номінальний ВВП визначається за цінами:

A. Попереднього року.

Б. Поточного року.

B. Наступного року.

Г. Базового року.

23. Дефлятор ВВП дорівнює відношенню:

A. Реального ВВП до номінального ВВП.

Б. Номінального ВВП до реального ВВП.

B. Номінального ВВП до ВНД.

Г. Номінального ВВП поточного року до реального ВВП базового року.

24. ВВП країни А у ринкових цінах збільшився на 9% порівняно з попереднім роком. За цей час рівень цін зріс на 4%. Яким буде реальне зростання?

А. 4 %.

Б. 13 %.

В. 9 %.

Г. 5 %.

25. Якщо обсяг реального ВВП країни Б зменшився на 7%, а чисельність населення на 5%, то:

А. Реальний ВВП на душу населення зменшився.

Б. Реальний ВВП на душу населення збільшився.

В. Номінальний ВВП не змінився.

Г. Реальний ВВП збільшився, а номінальний зменшився.

26. У СНР зовнішньоекономічні зв'язки відображає:

A. Фінансовий рахунок.

Б. Рахунок розподілу доходів.

B. Рахунок продуктів і послуг.

Г. Рахунок капітальних витрат.

27. При зіставленнях ВВП країн має бути додержано таких вимог:

А. Галузеві структури промислового і сільськогосподарського виробництва країн, які порівнюються, мають бути однаковими; структури експорту й імпорту країн, які порівнюються, мають бути ідентичними.

Б. Показники, які зіставляються, мають стосуватися однакових календарних періодів чи років.

B. Методика розрахунку ВВП має бути єдиною.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

28. В Україні заробітна плата на порядок менша, ніжу розвинутих країнах Заходу. За рахунок яких джерел і чинників можна було б її підвищити?

A. Прийняти Закон про підвищення зарплати в 7—10разів.

Б. За рахунок підвищення продуктивності праці і збільшення обсягів ВВП.

B. За рахунок зменшення частки нагромадження в національному доході.

Г. За рахунок зовнішніх кредитів МВФ і СБ.

29. З-поміж сукупних доходів сім'ї визначте нетрудові:

А. Зарплата.

Б. Відсотки на грошові вклади в комерційному банку.

В. Дивіденди на акції акціонерного товариства.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

30. Які показники не належать до групи показників макроекономічної безпеки?

А. Показники рівня життя населення.

Б. Показники фінансової безпеки.

В. Показники загальноекономічного потенціалу країни.

Г. Всі відповіді невірні.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Визначте ВВП у ринкових цінах, якщо його обсяг в основних цінах становив 8000 од., субсидії на продукти — 500, а непрямі податки — 800 од.:

А. 8800.

Б. 8500.

В. 7500.

Г. 8300.

2. Визначте розмір витрат населення на товари та послуги, якщо відомо: ВВП дорівнює 5500 од., валові приватні внутрішні інвестиції — 850, державні витрати на закупівлю ресурсів та продуктів — 650, експорт — 450, імпорт — 500, а державні трансферти — 700:

А. 4750.

Б. 4050.

В. 3600.

Г. 4000.

3. Підрахуйте розмір ЧВП, якщо відомо: чисті непрямі податки становлять 200 од., чисті податки на виробництво та імпорт — 300, зарплата — 3500, валовий прибуток — 400, валові змішані доходи — 350, соціальні відрахування — 800, амортизація — 1000 од.:

А. 5550.

Б. 4550.

В. 5050.

Г. 4350.

4. Обчисліть обсяг ЧВП та ЧНД, якщо відомо: ВНД становить 5000 од., амортизація — 700, доходи резидентів за кордоном — 300, а доходи нерезидентів на території певної країни — 400 од.:

А. ЧВП = 5400, ЧНД = 5300.

Б. ЧВП = 4400, ЧНД = 4300.

В. ЧВП = 4200, ЧНД = 4300.

Г. ЧВП = 4600, ЧНД = 4300.

5. Визначте темпи зростання і темпи приросту номінального і реального ВВП за 1990—2006 p., якщо відомо: номінальний ВВП скоротився за вказаний період з 5000 до 4000 од., а індекс Пааше за той же час становив 1,6:

А. 80 і -20 %, 50 і -50 %.

Б. 80 і -20 %, 80 і -20 %.

В. 80 і -20 %, 128 і 28 %.

Г. 128 і 28 %, 80 і -20 %.

6. Економіка України у 2000 р. характеризувалася такими макроекономічними показниками (млрд. грн.): валовий випуск (ВВ) становив 250, матеріальні витрати (MB) — 130, податок на додану вартість (ПДВ) — 30, інші продуктові податки (ПП) — 20, субсидії (С) — 15. Розрахуйте ВВП за виробничим методом:

А. 50 млрд. грн.

Б. 150 млрд. грн.

В. 155 млрд. грн.

Г. 175 млрд. грн.

7. Країна А має такі макроекономічні показники (млрд. євро): зарплата (ЗП) становить 156, дохід від індивідуального бізнесу (змішаний дохід) (ЗД) — 48, валовий корпоративний прибуток (ВКП) — 96, неприбуткові податки (НП) — 37, субсидії (С) — 12.

Розрахуйте ВВП за доходами.

А. 225 млрд. євро.

Б. 325 млрд. євро.

В. 355 млрд. євро.

Г. 375 млрд. євро.

8. Доходи і податки населення країни Б характеризуються такими даними (млрд. євро): зарплата (ЗП) - 200, відрахування від зарплати в соціальні фонди (ВСФ) - 60, чисті відсотки (ЧВ) - 24, рента (Р) - 11, змішаний дохід (ЗД) - 17, внутрішні соціальні трансферти (СТВ) - 38, чисті соціальні трансферти зовнішні (ЧСТ3) - 5, дивіденди (Д) - 10. Розрахуйте особистий дохід населення країни.

А. 225 млрд. євро.

Б. 245 млрд. євро.

В. 355 млрд. євро.

Г. 375 млрд. євро.

9. У поточному році номінальний ВВП країни К становив 2500 млн. дол. США, у базовому році — 2200 млн. дол. Дефлятор ВВП у поточному році — 107,5 %. Визначте темп приросту реального ВВП у поточному році.

А. 5,0 %.

Б. 5,7 %.

В. 5,8 %.

Г. 6,0 %.

10. Розрахуйте за виробничим методом ВВП країни, якщо її економіка у звітному році характеризувалася такими макроекономічними показниками (млрд. грн.): валовий випуск (ВВ) — 300, податок на додану вартість (ПДВ) — 45; матеріальні витрати (MB) — 150, акцизи (А) — 20, податок на послуги транспорту (ПТ) — 10, податок на послуги зв'язку (ПЗ) — 5, податок на страхування (ПС) — 4, податок на рекламу (ПР) — 3, інші податки (ІП) — 7, субсидії (С) — 12, дефлятор (Д) — 137,8 %.

А. ВВПн=200 млрд. грн., ВВПр=200,36 млрд.грн.

Б. ВВПн=212 млрд. грн., ВВПр=158,36 млрд.грн.

В. ВВПн=232 млрд. грн., ВВПр=168,36 млрд.грн.

Г. ВВПн=262 млрд. грн., ВВПр=208,36 млрд.грн.


ТЕМА 3. РИНОК ПРАЦІ



3.1. Поняття зайнятості та безробіття.

3.2. Причини безробіття.

3.3. Види безробіття.

3.4. Закон Артура Оукена.

3.5. Економічні та соціальні наслідки безробіття


Навчальна мета: визначити напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні та шляхи підвищення.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • основних категорій трудових ресурсів держави;

  • аналіз причин та наслідків безробіття представниками різних економічних шкіл;

  • види безробіття; соціально-економічні наслідки безробіття;

  • методи обчислення рівня безробіття.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • проаналізувати рівень безробіття та шляхи підвищення зайнятості в Україні на сучасному етапі;

  • охарактеризувати безробіття та напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні.




3.1. Поняття зайнятості та безробіття


Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни.

Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), усе населення можна поділити на три категорії.

Зайняті це люди, які виконують будь яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи.

Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робочу силу.

Економічно пасивне населення це люди до 16 років, ті, хто перебувають у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах), а також дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи).

Таким чином, усе населення складається з економічно активного населення (зайнятих та безробітних) та економічно пасивного.

Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обігу всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс, як робоча сила.

Зайнятість населення це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення ВВП та НД.

Рівень безробіття – відношення числа безробітних до чисельності робочої сили:

hello_html_m135ffc61.gif (3.1.1)

Рівень зайнятості – відношення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старших:

hello_html_m2feb1aff.gif(3.1.2)

Ці розрахунки є приблизними, тому що не всі безробітні реєструються на біржі праці, деякі люди займаються нелегальним бізнесом.

Існує приховане та сезонне безробіття.






3.2. Причини безробіття.


Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці і, не вирішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із найбільш ранніх пояснень дав англійський економіст -священиком Т. Мальтус (кінець XVIII ст.). Він помітив, що безробіття викликають демографічні причини, коли темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії у тім, що вона не може пояснити виникнення безробіття у країнах з низькою народжуваністю.

К. Маркс (друга пол. XIX ст.) вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку.

Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов'язково стають інвестиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття.

А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одному висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал.



3.3. Види безробіття


Безробіття це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу.

Фрикційне безробіття - плинність кадрів, пов'язана зі зміною робочих місць, місця проживання, а також працівників у тих галузях, де тимчасове звільнення є нормою, без впливу на загальний рівень доходу людей. Має короткостроковий характер.

Структурне безробіття – безробіття, яке виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Структурне безробіття більш довгострокове і є серйознішою проблемою, ніж фрикційне безробіття.

Інституціональне безробіття - деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних, це пов'язане з іноді надмірними соціальними виплатами, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалістю податкової системи тощо.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Добровільне безробіття – це безробіття, викликане тим, що люди з різних причин не хочуть працювати.

Приховане безробіття - це таке безробіття, коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця. Воно характерне для сільського господарства, різноманітних управлінських структур з нераціонально великим штатом; для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безробіття.

Природний рівень безробіття - максимальний рівень зайнятості в країні (досягнута повна зайнятість), тобто коли існує фрикційне та структурне безробіття, а циклічне дорівнює нулю. Цей показник для кожної країни різний, він коливається від 5,5% до 6,5% і залежить від рівня соціальної забезпеченості населення і системи підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості тощо. Але це не означає 100% зайнятості.

При збалансованості ринку робочої сили виникає природний рівень безробіття, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття – це показник циклічного безробіття.



3.4. Закон Артура Оукена


При зростанні рівня безробіття на 1% вище природного рівня безробіття тягне за собою недовиробництво ВВП на 2,5%.

Закон Оукена відображає взаємозалежність між ринком благ і ринком праці. Він описує залежність між короткостроковим рухом реального ВВП та змінами рівня безробіття.

hello_html_m2614feaa.gif, (3.4.1)

де Y* - потенційний національний доход в умовах повної зайнятості;

Y - фактичний рівень національного доходу;

и - фактичний рівень безробіття;

и* - рівень природного безробіття;

hello_html_6c3b93a7.gif- коефіцієнт Оукена.


Крива Оукена (рис. 3.4.1) виражає Y(u) взаємозалежність між рівнем фактичного безробіття (и) і величиною відхилення фактичного національного доходу (Y) від національного доходу за умов повної зайнятості (Y*).

hello_html_m51f22b0c.jpg

Рис. 3.4.1. Графік кривої Оукена


В умовах повної зайнятості, цьому відповідає точка А, обсяг виробництва дорівнює Y*, а природний рівень безробіття відповідає u*.

Якщо зайнятість зменшується, цьому відповідає точка B, то обсяг виробництва знижується до рівня Y1 а фактичний рівень безробіття становить u1. Аналогічно знаходиться точка C. Таким чином, обсяг виробництва – це функція, що зменшується від природного рівня безробіття.

Змещення кривої Оукена відбувається внаслідок наступних причин:

  • при зміні величини національного доходу за умов повної зайнятості Y* (при збільшенні Y* крива переміщується вгору, і навпаки - при зменшенні Y*- вниз);

  • при зменшенні норми природного безробіття u* (при збільшені u* крива Оукена переміщується праворуч, і навпаки при - зменшені u* - ліворуч).

Втрати, пов'язані з циклічним розривом, вищі, ніж відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості, з таких причин:

існування прихованого безробіття, тому що не всі безробітні реєструються на біржі праці;

не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий день;

за так званими вимушеними відпустками в умовах високого рівня безробіття;

знижується середня продуктивність праці через приховане безробіття в умовах економічної кризи тощо.



3.5. Економічні та соціальні наслідки безробіття


Безробіття - це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка може призводити до наступних явищ:

відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості;

збільшення податків у суспільстві (для покриття зростаючих виплат допомоги по безробіттю);

скорочення сукупного попиту;

відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;

втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати або нові звільнення;

зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця;

втрата самоповаги, моральний занепад, можливий розпад сім'ї;

погіршення фізичного і психологічного стану - підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств;

громадське та політичне безладдя, соціальна та політична напруженість у суспільстві.








Питання для самоконтролю

  1. Безробітні належать до економічно активного чи пасивного населення?

  2. Дайте характеристику основних категорій трудових ресурсів держави.

  3. Розкрийте аналіз причин та наслідків безробіття представниками різних економічних шкіл.

  4. Що Ви знаєте про види безробіття, розкрийте їх зміст.

  5. Як обчислюється рівень безробіття?

  6. Дослідіть, які основні фактори впливають на рівень природного безробіття.

  7. Які соціально-економічні наслідки безробіття Ви знаєте?

  8. Які взаємозв'язки визначає закон А. Оукена?

  9. Охарактеризуйте ситуацію, коли крива А. Оукена переміщується вгору.



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Особливості безробіття та шляхи підвищення зайнятості в Україні.

  2. Безробіття, зайнятість та державне регулювання зайнятості.

  3. Концепції зайнятості та їх еволюція: неокласична школа, кейнсіанський напрямок, монетаристська школа, інституціонально-соціологічна школа, контрактна теорія, концепція гнучкого ринку.

  4. Характеристика безробіття та напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні.



Тестові завдання

1. Повна зайнятість забезпечується в умовах:

A. Раціонального розподілу робочої сили.

Б. Використання робочої сили за професією.

B. Відсутності безробіття.

Г. Відсутності циклічного безробіття.

2. За яких умов виникає безробіття?

A. Збігання пропозиції робочої сили з попитом на неї.

Б. На ринку праці попит на робочу силу менший від пропозиції.

B. Економіка країни перебуває у кризовому стані.

Г. Міграція робочої сили.

3. Якщо людина звільнилася з роботи за власним бажанням, то виникає безробіття:

A. Структурне.

Б. Фрикційне.

B. Циклічне.

Г. Природне.

4. Якщо працівник втратив роботу у зв'язку зі скороченням обсягу виробництва, то виникає безробіття:

А. Природне.

Б. Циклічне.

В. Структурне.

Г. Фрикційне.

5. Фактичний ВВП дорівнює потенційному за наявності лише:

A. Фрикційного й циклічного безробіття.

Б. Структурного безробіття.

B. Фрикційного й інституціонального безробіття.

Г. Природного безробіття.

6. Відставання фактичного ВВП від потенційного спричинюється безробіттям:

A. Циклічним.

Б. Природним.

B. Структурним.

Г. Фрикційним.

7. Яка основна причина безробіття в Україні?

A. Надто низька заробітна плата, структурна перебудова виробництва.

Б. Глобальна криза в економіці, неефективна економічна політика держави.

B. Неефективна економічна політика держави.

Г. Усі відповіді помилкові.

8. Які чинники безпосередньо впливають на зростання зайнятості населення країни?

A. Низька заробітна плата.

Б. Розширення виробництва за рахунок екстенсивних факторів.

B. Збільшення обсягів виробництва за рахунок інтенсивних факторів.

Г. Раціональне використання робочої сили.

9. Хто регулює зайнятість і розподіл робочої сили в соціально орієнтованій ринковій економіці?

А. Держава та відповідні органи соціального захисту населення.

Б. Ринок праці, біржі праці.

В. Підприємці й профспілки.

Г. Політичні партії.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Чисельність населення країни дорівнює 50 млн. осіб; 12 млн. осіб — діти до 16 років, а також люди, які перебувають у тривалій ізоляції; 15 млн. осіб — вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, студенти, домогосподарки); 3 млн. осіб — безробітні; 1 млн. осіб — працівники з неповним робочим днем, які шукають кращу роботу. Розрахуйте чисельність робочої сили і рівень безробіття.

А. 23 млн. осіб і 13 %.

Б. 20 млн. осіб і 15 %.

В. 25 млн. осіб і 10 %.

Г. 23 млн. осіб і 18 %.

2. У таблиці наведено дані про трудові ресурси і зайнятість працездатного населення країни у першому та п'ятому роках (млн. осіб). Розрахуйте чисельність безробітних і рівень безробітних у 1-му і 5-му роках.

Показник

1-й рік

5-й рік

Робоча сила

84,889

95,453

Зайняті

80,796

87,524

Безробітні

Рівень безробіття, %

А. 1-й рік: 4 млн. осіб і 3,8 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,0 %.

Б. 1-й рік: 4,003 млн. осіб і 4,8 %; 5-й рік: 7,909 млн. осіб і 8,2 %.

В. 1-й рік: 4,093 млн. осіб і 4,8 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,3 %.

Г. 1-й рік: 4,095 млн. осіб і 4,5 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,4 %.

3. Природний рівень безробіття в країні В у 2000 р. становив 6 %, фактичний — 15 %. Розрахуйте відносне відставання фактичного ВВП від потенційного; втрати ВВП, спричинені циклічним безробіттям, якщо фактичний ВВП становив 150 млрд. евро.

А. 190,55 млрд. євро; 43, 55 млрд. євро.

Б. 193,55 млрд. євро; 43, 55 млрд. євро.

В. 193,55 млрд. євро; -43, 55 млрд. євро.

Г. 195,55 млрд. євро; -45, 55 млрд. євро.

4. Розрахуйте згідно із законом Оукена відносне відставання фактичного ВВП від потенційного за таких умов: фактичне безробіття — 9 %, фрикційне безробіття — 2 %, структурне безробіття — 4 %.

А. -7,5 %.

Б. 2,5 %.

В. 5,5 %.

Г. 7,5 %.

5. В останньому році економіка країни А характеризувалася такими показниками: номінальний ВВП становив 200 млрд. евро, індекс цін ВВП — 135 %, циклічне безробіття — 4 %. Згідно із законом Оукена розрахуйте втрати реального ВВП внаслідок циклічного безробіття.

А. -16,46 млрд. євро.

Б. 10 млрд. євро.

В. 10,46 млрд. євро.

Г. 16,46 млрд. євро.

6. В країні Б чисельність робочої сили у попередньому році становила 75 млн. осіб, чисельність зайнятих — 68 млн. осіб. Розрахуйте циклічне безробіття і втрату потенційного ВВП у відсотках.

А. 3 % і -18,25 %.

Б. 3 % і 18,25 %.

В. 3,3 % і -18,25 %.

Г. 3,5 % і -20,25 %.



ТЕМА 4. ТОВАРНИЙ РИНОК



4.1. Макроекономічна рівновага, поняття та моделі.

4.2. Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту.

4.3. Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції.

4.4. Рівновага сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).



Навчальна мета: визначити суть збалансованості та пропорційності економічних процесів, пошуку збалансованого засобу використання обмежених економічних ресурсів і розподілу товарів та послуг між членами суспільства.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • збалансованість економічних процесів, найпростіші моделі економічної рівноваги та їх авторів;

  • характеристику основних складових сукупного попиту;

  • залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту;

  • цінові та нецінові чинники сукупного попиту;

  • вплив держави на сукупний попит;

  • фактори впливу на сукупну пропозицію; відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції;

  • суть реальних та номінальних чинників сукупної пропозиції;

  • три варіанта рівноваги: на кейнсіанському відрізку, на проміжному відрізку, на класичному відрізку;

  • які економічні процеси забезпечують макроекономічну рівновагу та які фактори призводять до порушення макроекономічної рівноваги.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • з'ясувати, які фактори опосередковують залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту;

  • уміти проаналізувати вплив держави на сукупний попит;

  • з'ясувати відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції;

  • з'ясувати, які економічні процеси, в даний період в даних умовах, забезпечують макроекономічну рівновагу;

  • охарактеризувати і представити графічно варіанти макроекономічної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції;

  • визначити, які фактори призвели до порушення макроекономічної рівноваги, в даний період в даних умовах.





4.1. Макроекономічна рівновага, поняття та моделі


Макроекономічна рівновага – це економічна рівновага; збалансованість та пропорційність економічних процесів. Ця збалансованість проявляється у пропорційності таких економічних процесів, як: виробництво і споживання; попит та пропозиція; матеріально-речові та фінансові потоки; фактори виробництва і його результати.

Подібна ситуація може розглядатися лише як ідеальна. Фактично ж вона не існує, але будь-яка економіка постійно прагне до рівноваги.

До найпростіших моделей економічної рівноваги відносяться:

1. «Економічна таблиця» Франсуа Кене (XVIII ст.) – опис простого відтворення на прикладі економіки Франції; перша вдала спроба модельної реалізації ідеї загальної економічної рівноваги;

2. «Схема простого і розширеного відтворення капіталу виробництва і обігу» К. Маркса;

3. «Модель загальної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції» Леона Вальраса;

4. «Модель витрати-випуск» Василя Леонтьева;

5. «Моделі рівноважної економіки, що розширюється» Джона Неймана;

6. «Модель короткострокової рівноваги» Джона Кейнса.

На їх базі будуються модифіковані та синтетичні моделі макроекономічної рівноваги.



4.2. Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту


Сукупний попит це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, фірми та уряд готові купити у певний період за будь-які можливі ціни.

Це сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари та послуги, які пропонуються на товарних ринках.


hello_html_m93ee93d.jpg

Рис. 4.2.1. Крива сукупного попиту (AD)


Крива сукупного попиту (АD) показує залежність між величиною реальних витрат за номінального рівня цін, коли інші умови незмінні. Має вигляд негативної похилої лінії (рис. 4.2.1).

Причиною спаду кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші „цінними” і, відповідно, сукупні витрати низькими.

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.


Структура попиту

Покупцями товарів та послуг є домогосподарства, фірми, уряд даної країни та зарубіжні покупці.

Сукупний попит складається з чотирьох основних складових: споживчого попиту, інвестиційного попиту, державного попиту та чистого експорту.

Споживчий попит (С) сума видатків домогосподарств на різні товари та послуги. Він залежить від: доходу населення; податків, трансфертних платежів; величини майна та доходів від нього; чисельності населення.

Інвестиційний попит (І) попит підприємств на засоби виробництва: відновлення зношеного капіталу (амортизацію), збільшення реального капіталу. Він залежить від: обсягу виробництва; витрат на капітал; циклічних коливань економіки; сподівань на майбутнє.

Попит держави (G) на товари та послуги (купівля зброї, фінансування шкіл, лікарень): для виробництва суспільних благ; на приріст державних інвестицій.

Попит із закордону або чистий експорт (Ех) різниця між експортом та імпортом. Він залежить від: співвідношення цін на вітчизняні та імпортні товари; валютного курсу.

Отже, сукупний попит може бути виражений таким рівнянням:

АD = C + I + G + Ex (4.2.1)


Сукупний попит є сумою внутрішнього попиту (С + І + G) і зовнішнього попиту на вітчизняні товари та послуги (Ех).

Сукупний попит має грошову форму. Зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлюється насамперед загальними умовами грошового обігу.


Цінові фактори сукупного попиту

Спадний нахил кривої AD у макроекономічній теорії поясняється впливом так званих цінових факторів, що впливають на обсяг виробництва.

Ефект відсоткової ставки, тобто її змін (ефект Кейнса) – ціновий фактор сукупного попиту, полягає у тому, що при зростанні цін необхідна більша кількість грошей для оплати угод (зростає попит на гроші), що при незмінній масі грошей викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Підвищення відсоткової ставки скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Внаслідок цього величина сукупного попиту зменшується.

Ефект багатства або касових залишків (ефект А. Пігу) - ціновий фактор сукупного попиту. Домогосподарства тримають на поточних рахунках та фінансових активів певну частку готівки. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін, вимірюється величиною реальних касових залишків. При зростанні цін реальна вартість накопичених фінансових активів та фінансових доходів (облігації, строкові депозити) - зменшується, тобто їх власники стають біднішими та їх попит скорочується.

Ефект імпортних закупівель або чистого експорту – ціновий фактор сукупного попиту, проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняю з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни підвищаться відносно іноземних, то будуть купувати імпортні товари, імпорт збільшиться, експорт скоротиться, внаслідок чого скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту, внаслідок чого скорочується і сукупний попит.


Нецінові фактори сукупного попиту

Вони впливають на переміщення кривої вправо або вліво.

Зміни у споживчих витратах. Очікування збільшення прибутку веде до збільшення сукупного попиту, крива сукупного попиту переміщується - вправо-вгору AD1 (рис. 4.2.2). Вкладені інвестиції прогоріли, попит зменшується, крива сукупного попиту переміщується вліво-вниз AD2.

Зміни в економічній політиці держави. Зростання державних закупівель, призводить до зростання сукупного попиту, крива переміщується вправо-вгору AD1. Держава збільшує податок на прибуток, попит зменшується, крива переміщується вліво-вниз AD2.

Зміни у світовій економіці. Зростання економічної активності у торговельних партнерів призведе до збільшення експорту, крива переміщується вправо-вгору AD1. Якщо зростають ціни на товар за кордоном, а наші товари стають дешевшими, то експорт збільшується, крива переміщується вправо - вгору AD1

hello_html_m70dd162f.jpg

Рис. 4.2.2. Переміщення кривої сукупного попиту

під впливом нецінових факторів


Якщо нецінові фактори вплинули на збільшення сукупного попиту, то крива сукупного попиту AD переміщується вправо-вгору AD1. І навпаки, якщо нецінові фактори вплинули на зменшення сукупного попиту, крива сукупного попиту AD переміщується вліво-вниз AD2.



4.3. Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції


Сукупна пропозиція ASреальний обсяг національного виробництва, який фірми готові виробити та продати за будь-якого можливого рівня цін за інших сталих умов.


Структура сукупної пропозиції

ВВП - втрати (збитки) в економіці.

Державні резерви - обладнання для виробництва, резерви - витрати (збитки) з них.

Товари та послуги системи державного страхування (держстрах).

Імпорт.

hello_html_5c52a417.jpg

Рис. 4.3.1. Крива сукупної пропозиції


Крива AS має вигляд позитивної похилої кривої. Вона відображає взаємозалежність між реально пропонованим на продаж обсягом національного виробництва і загальним рівнем цін.

Форма кривої AS відображає зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні національного виробництва.

Сучасна макроекономічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції (рис. 4.3.1).

І. Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості та постійних цін (депресійний стан економіки). Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції показує, що фірми постачатимуть на ринок будь-яку кількість товарів, яка знаходить попит за вже існуючого рівня цін. Пряма горизонтальна лінія характерна для короткострокового періоду.

II.Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсягу виробництва в економіці, що наближається до повної зайнятості, зростання реального ВВП на цьому відрізку супроводжується зростанням цін.

III.Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах повної зайнятості, ВВП збільшується номінально, характерне інфляційне зростання цін. Класичний відрізок кривої пропозиції базується на припущені, що ринок робочої сили завжди врівноважений за повної зайнятості.

Пряма вертикальна лінія притаманна довгостроковому періоду.

Відмінність між класичною і кейнсіанською кривими сукупної пропозиції полягає в тому, що класична крива пропозиції базується на припущенні, що ринок праці функціонує досконало, завжди підтримуючи повну зайнятість робочої сили.


Нецінові фактори

Впливають на переміщення кривої сукупної пропозиції AS вправо-вниз або вліво-вгору (рис. 4.3.2).

Зміна цін на ресурси (ціна на робочу силу - зарплата, матеріальні ресурси). Якщо ціна на паливо підвищиться, то сукупна пропозиція зменшиться, крива сукупної пропозиції AS переміститься вліво-вгору AS1.

Зміна продуктивності ресурсів. Виробити більший обсяг національного продукту тими самими ресурсами. Якщо продуктивність праці збільшиться, то сукупна пропозиція теж збільшиться, крива сукупної пропозиції AS переміститься вправо-вниз AS2.

Зміни у державній політиці податки, субсидії, державне регулювання. Якщо податки збільшились, сукупна пропозиція зменшилась, крива сукупної пропозиції AS переміститься вліво-вгору AS1.

hello_html_15ce57ca.jpg

Рис. 4.3.2. Переміщення кривої сукупної пропозиції

під впливом нецінових факторів








4.4. Рівновага сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS)


Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги.

Точка перетину (Е) кривої скупного попиту AD та кривої сукупної пропозиції AS є точкою рівноваги (рис. 4.4.1), яка визначає:

рівноважний рівень цін (Ре) рівень цін на кінцеву продукцію, який встановився на основі рівноваги AD-AS;

рівноважний обсяг національного виробництва (Qе)реальний обсяг національного виробництва, що встановився на основі рівноваги ADAS.

hello_html_m37a38fd4.jpg

Рис. 4.4.1. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції


Існує три варіанта рівноваги:

Рівновага на кейнсіанському відрізку (рис. 4.4.2 а) якщо сукупний попит AD зміщується, то це призводить до зростання обсягу національного виробництва Q і зайнятості при сталих цінах Р.

Рівновага на проміжному відрізку (рис. 4.4.2 б) – зростає Q, зростає зайнятість, зростають ціни.

Рівновага на класичному відрізку (рис. 4.4.2 в) зростають ціни Р та виникає інфляція, ВВП номінальний зростає, але ВВП реальний позмінний.

hello_html_46af449f.jpg

Рис. 4.4.2. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції:

а)на кейнсіанському відрізку; б)на проміжному відрізку;

в)на класичному відрізку.


hello_html_196ab05c.jpg

Рис. 4.4.3. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

при зміні сукупного попиту:

AD1 - початкова крива сукупного попиту;

AS1 - початкова крива сукупної пропозиції;

AS - довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенціального ВВП – Q1;

Е1 - точка перетину трьох кривих, тобто точка подвійної рівноваги, короткострокової та довгострокової, вона може забезпечуватися за умов повної зайнятості.


Якщо сукупний попит падає, крива зміщується вліво — AD2, це приведе до зменшення обсягу виробництва (Q2) і зменшення цін (Р2), однак безробіття збільшується.



Короткострокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює кількості товару, яку виробники мають намір виробити.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює потенціальним можливостям економіки.




Питання для самоконтролю

  1. Що собою являє сукупний попит, як його можна визначити?

  2. Назвіть і дайте характеристику основним складовим сукупного попиту.

  3. З'ясуйте, які фактори опосередковують залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту.

  4. Назвіть та охарактеризуйте цінові фактори сукупного попиту.

  5. Перерахуйте нецінові чинники сукупного попиту та розкрийте їх вплив на розширення сукупного попиту.

  6. Охарактеризуйте форми зв'язку між ціною та кривою сукупної пропозиції.

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Які фактори впливають на сукупну пропозицію?

  9. З'ясуйте відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції.

  10. Охарактеризуйте суть реальних та номінальних чинників сукупної пропозиції.

  11. Назвіть, які економічні процеси забезпечують макроекономічну рівновагу.

  12. Назвіть авторів та охарактеризуйте суть основних моделей економічної рівноваги.

  13. Проаналізуйте і дайте визначення рівноважного рівня цін і рівноважного обсягу виробництва.

  14. Охарактеризуйте і зобразіть графічно варіанти макроекономічної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції.

  15. Які фактори призводять до порушення макроекономічної рівноваги?






Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Модель "Сукупний попит – сукупна пропозиція" ("ADAS") як базова модель макроекономічної рівноваги.

  2. Сукупний попит та його модель. Цінові та нецінові чинники сукупного попиту.

  3. Сукупна пропозиція: класична і кейнсіанська моделі. Цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції.

  4. Макроекономічна рівновага в моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ефект храповика. Шоки попиту та пропозиції. Стабілізаційна політика.

  5. Використання моделі AD-AS для аналізу економічних процесів в Україні.



Тестові завдання

1. До найпростіших моделей економічної рівноваги відносяться:

А. Леон Вальрас - „Модель загальної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції”.

Б. Франсуа Кене - „Економічна таблиця”.

В. Джон Кейнс - „Модель короткострокової рівноваги”.

Г. Всі відповіді вірні.

2. Сукупний попит — це:

A. Обсяг номінального ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Б. Обсяг реального ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

B. Обсяг потенційного ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Г. Обсяг номінального ЧНП, який економіка країни має бажання закупити з метою експорту.

3. На сукупний попит ціни впливають:

A. Обернено.

Б. Прямо.

B. Безпосередньо.

Г. Опосередковано.

4. До нецінових чинників сукупного попиту належать:

А. Ефект чистого експорту.

Б. Зміни в світовій економіці.

В. Зміни в економічній політиці держави.

Г. Дві останні відповіді вірні.

5. В умовах повної зайнятості зростання сукупного попиту супроводжується:

A. Зменшенням безробіття.

Б. Збільшенням номінального ВВП.

B. Збільшенням реального ВВП.

Г. Зниженням цін.

6. До цінових чинників сукупного попиту належать:

A. Продуктивності основного капіталу.

Б. Ефект багатства, ефект відсоткової ставки.

B. Зміни в економічній політиці держави.

Г. Усі відповіді вірні.

7. Сукупна пропозиція — це:

A. Обсяг реального ВВП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Б. Обсяг потенційного ВВП, який економіка пропонує для експорту з метою отримання доходу.

B. Обсяг номінального ЧНП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Г. Обсяг прогнозного ВВП, який економіка планує виробити.

8. До цінових чинників сукупної пропозиції належать:

А. Зміна товарних цін.

Б. Ефект відсоткової ставки.

В. Зміна цін на ресурси.

Г. Ефект чистого експорту.

9. До нецінових чинників сукупної пропозиції належать:

A. Зміна товарних цін, зміни субсидій.

Б. Зміна цін на ресурси, зміни в продуктивності ресурсів.

В. Зміна цін на ресурси, зміна товарних цін.

Г. Зміни субсидій.

10. Рух економіки вправо уздовж горизонтальної ділянки кривої сукупної пропозиції супроводжується:

A. Підвищенням зайнятості, зростанням цін.

Б. Зменшенням зайнятості, зниженням цін.

В. Підвищенням зайнятості, зниженням цін.

Г. Зменшенням зайнятості, зростанням цін.

11. Існує три варіанти рівноваги. Виберіть правильне твердження.

А. Якщо сукупний попит AD зміщується, то це призводить до зростання обсягу національного виробництва Q і зайнятості при сталих цінах Р, - рівновага на кейнсіанському відрізку.

Б. Зростає Q, зростає зайнятість, зростають ціни – рівновага на класичному відрізку.

В. Зростають ціни Р та виникає інфляція, ВВП номінальний зростає, але ВВП реальний позмінний, - рівновага на проміжному відрізку.

Г. Всі твердження невірні.

12. Згідно з кейнсіанською моделлю рівноваги економіки перебуває у стані рівноваги, якщо:

A. Обсяг грошової пропозиції протягом певного періоду Постійна.

Б. Державний бюджет збалансований.

B. Сума споживчих витрат за вирахуванням заощаджень дорівнює обсягу інвестицій.

Г. Сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту.

13. Згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції падіння сукупного попиту спричинює:

A. Збільшення реального ВВП.

Б. Зниження лише цін.

В. Збільшення прибутковості.

Г. Зниження цін і зарплати.

14. Згідно з кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції, падіння сукупного попиту спричинює:

A. Зниження лише зарплати.

Б. Зниження цін за незмінної зарплати, зменшення прибутковості.

B. Зменшення прибутковості, збільшення обсягів виробництва.

Г. Зменшення прибутковості.

15. У моделі "сукупний попит — сукупна пропозиція" зростання сукупного попиту приведе:

А. До зростання граничної схильності до заощаджень.

Б. До зростання реального обсягу виробництва на кейнсіанському відрізку кривої AS.

В. До зростання реального обсягу виробництва на класичному відрізку кривої AS.

Г. До зростання цін на кейнсіанському відрізку кривої AS.

16. Зростання сукупних витрат у кейнсіанській моделі приведе до зрушення кривої сукупного попиту:

A. Вправо на величину зростання сукупних витрат, помножену на значення мультиплікатора.

Б. Вправо на величину зростання сукупних витрат.

B. Вліво на величину зростання сукупних витрат.

Г. Вліво на величину зростання сукупних витрат мінус обсяг трансфертів.

17. Зміни в економіці, які графічно можна зобразити як рух вправо уздовж горизонтальної ділянки кейнсіанської кривої сукупної пропозиції, супроводжуються:

A. Підвищенням обсягу виробництва.

Б. Зменшенням обсягу виробництва.

B. Зростанням цін.

Г. Зниженням цін.

18. Зміни в економіці, які графічно можна зобразити як рух вправо відносно похилої ділянки кейнсіанської кривої сукупної пропозиції, супроводжуються:

A. Падінням реального ВВП.

Б. Зниженням цін.

B. Зростанням цін.

Г. Зростанням потенційного ВВП.

19. Згідно з кейнсіанською теорією рівень виробництва визначається величиною сукупного попиту. Це означає, що:

A. Попит на гроші змушує підприємців виробляти товари та послуги.

Б. Підприємці намагаються розширити виробництво до рівня повної зайнятості.

B. Обсяг продукції, який підприємці вирішать виробляти, буде визначатися попитом на неї.

Г. Виробництво доходу створює попит на цей дохід.

20. Якщо рівновага порушилася падінням сукупного попиту, то її відновлення в короткостроковому періоді здійснюється за умов:

A. Збільшення цін за незмінної зарплати.

Б. Зниження лише зарплати.

B. Зниження цін і зарплати.

Г. Зниження цін за незмінної зарплати.

21. Якщо обсяг рівноважного ВВП стане більшим за його потенційний рівень, то:

A. Рівень цін зростає.

Б. Рівень безробіття зростає.

В. Автоматично збільшується сукупний попит.

Г. Автоматично збільшується сукупна пропозиція.

22. Як на інвестиції впливає ступінь завантаження потужностей?

А. Ніяк.

Б. Прямо.

В. Зворотно.

Г. Усі відповіді невірні.

23. Який вигляд має так званий кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції (AS)?

А. Горизонтальний.

В. Він піднімається зліва знизу вправо догори.

В. Вертикальний.

Г. Він йде зліва зверху вправо вниз.

24. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) є горизонтальним?

А. Класичний.

Б. Проміжний.

В. Кейнсіанський.

Г. Усі відповіді невірні.

25. Який вигляд має проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції (AS)?

А. Горизонтальний.

Б. Вертикальний.

В. Він піднімається зліва знизу вправо догори.

Г. Він йде зліва зверху вправо вниз.

26. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) піднімається зліва знизу вправо догори?

А. Кейнсіанський.

Б. Проміжний.

В. Класичний.

Г. Жоден.

27. Який вигляд має так званий класичний відрізок кривої сукупної пропозиції?

А. Горизонтальний.

Б. Він йде зліва знизу вправо догори.

В. Вертикальний.

Г. Усі відповіді невірні.

28. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) є вертикальним?

А. Проміжний.

Б. Кейнсіанський.

В. Класичний.

Г. Усі відповіді невірні.

29. Яка школа базується на рівнянні ВВП = С + IG + G + XN ?

А. Кейнсіанство.

Б. Монетаризм.

В. Теорія раціональних очікувань.

Г. Інституціоналізм.

30. На якому рівнянні базується кейнсіанство?

А. ВВП = С + IG + G + XN.

Б. MV = PQ.

В. На кривій Лаффера.

Г. На законі Сея.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Побудуйте модель AD AS і визначте графічним методом рівноважний обсяг реального ВВП і рівень цін, якщо динаміка сукупного попиту за визначений період характеризується такими даними (ВВП — у млрд. евро, рівень цін — в одиницях):

У

500

1000

1500

2000

2500

3000

р

1,4

1,0

0,7

0,5

0,3

0,28

а динаміка сукупної пропозиції визначається такими показниками:

У

500

1000

1500

2000

2500

3000

р

0,45

0,76

1,11

1,52

1,98

2,5

А. 1120 млрд. євро і 0,88.

Б. 1150 млрд. євро і 1,88.

В. 1220 млрд. євро і 0,88.

Г. 2000 млрд. євро і 1,0.

2. Сукупна пропозиція країни Б характеризується такими даними.

Рівень цін (Р), одиниці

Реальний ВВП (Y), млрд євро

2,5

5000

2,25

5000

2,15

5000

2,0

3900

1,8

3760

1,7

3700

1,5

3400

1,25

3000

1,25

2300

1,25

1500

2.1. В яких межах змінюється обсяг реального ВВП (Y) та рівень цін (Р) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції AS?

2.2. В яких межах змінюється Y і Р на проміжному відрізку кривої AS?

2.3. В яких межах змінюється Р і Y на класичному відрізку кривої AS?

А. Рівень цін = 2,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 1500 до 3000 млрд. євро.

Б. Рівень цін = 1,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 1500 до 3000 млрд. євро.

В. Рівень цін = 1,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 2500 до 3000 млрд. євро.

Г. Рівень цін = 1,75 і обсяг реального ВВП змінюється від 3500 до 3000 млрд. євро.

3. За даними таблиць побудуйте криві AS і AD1, AD2 та AD3 (три варіанти).

Рівень цін, одиниці

Вироблений реальний ВВП, млрд. євро

2,50

2000

2,25

2000

2,00

1900

1,75

1700

1,50

1400

1,25

1000

1,25

500

1,25

0


Рівень

цін, %

Реальний ВВП, розрахований за витратами, млрд євро

1-й варіант

2-й варіант

3-й варіант

250

1400

1900

400

225

1500

2000

500

200

1600

2100

600

175

1700

2200

700

150

1800

2300

800

125

1900

2400

900

100

2000

2500

1000

Визначте для кожного варіанта рівноважний обсяг реального ВВП і рівноважний рівень цін.

А. 1-й варіант: 1700 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2000 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

Б. 1-й варіант: 1800 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 200 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

В. 1-й варіант: 1770 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2000 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

Г. 1-й варіант: 1700 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2020 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,05.

4. Економічна система характеризується такими показниками (млрд. євро): С = 20 + 0,7 (Y - Т); Y = 200; T = 40; I = 35; G = 50; ХN = 10. Розрахуйте обсяг сукупного попиту, який в грошовій формі визначається сукупними витратами.

А. 225 млрд. євро.

Б. 220 млрд. євро.

В. 227 млрд. євро.

Г. 277 млрд. євро.

5. Економіка країни А в минулому році характеризувалася такими витратами (млрд. євро): С = 20 + 0,8 (Y - T + TR); I =30 + 0,1Y; G = 40; XN = 10 – 0,04 Y; T = 40; TR = 10.

Визначте обсяг ВВП (Y) за витратами.

А. 542,8 млрд. євро.

Б. 548,2 млрд. євро.

В. 552,5 млрд. євро.

Г. 542,4 млрд. євро.

6. Економіка країни Т перебуває у стані довгострокової рівноваги, за якої реальний ВВП дорівнює потенційному і становить 5000 млрд. євро, а рівень цін — 1,5. До яких наслідків приведе різке зменшення ВВП до 4200 млрд. євро при незмінному сукупному попиті? (При розв'язанні цієї задачі скористайтеся моделлю AD AS.)

А. 2.

Б. 2,5.

В. 3.

Г. 5.

7. Номінальний ВВП України у 2000 р. становив 163,2 млрд. грн.., споживчі витрати — 54% , внутрішні валові інвестиції — 20%, чистий експорт — 0. Розрахуйте обсяг державних закупок товарів і послуг у відсотках і в грошовому вираженні.

А. 26% і 42,43 млрд. грн.

Б. 24% і 42 млрд. грн.

В. 26% і 45,45 млрд. грн.

Г. 28% і 50 млрд. грн.

8. У країні Д реальний ВВП становить 300 млрд. євро. Норма податків — 20 % ВВП. Функція споживчих витрат має вигляд С =40 + 0,6 (Y - Т). Обсяг інвестицій дорівнює 50 млрд. євро, XN = 0. Визначте рівноважний обсяг державних закупок.

А. 66 млрд. євро.

Б. 86 млрд. євро.

В. 76 млрд. євро.

Г. 60 млрд. євро.



ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК



5.1. Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу.

5.2. Попит та пропозиція на гроші.

5.3. Монетарна політика.



Навчальна мета: розкрити та охарактеризувати необхідність досягнення рівноваги на грошовому ринку.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу.

  • основні елементи грошової системи.

  • що являє собою попит та пропозицію на гроші; ситуацію досягнення рівноваги на грошовому ринку;

  • цілі та інструменти монетарної політики;

  • дію політики „дешевих” та „дорогих” грошей.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • дати графічну характеристику ситуації досягнення рівноваги на грошовому ринку.




5.1. Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу


Грошова маса - вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах (готівкова та безготівкова), які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Суб'єктами грошової маси є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо.

Грошовий агрегат (від лат. aggregatys - приєднання) -це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Ліквідність грошей - здібність грошей брати участь у негайному придбанні товару або інших благ.

Структура і розміщення грошової маси залежать від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних активів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо.

В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою 4 агрегатів.

Агрегат Мо - готівка (готівка, яка перебуває поза банками, тобто на руках).

Агрегат M1 = Мо + депозити до запитання (вклади у банках, які можуть бути використані вкладниками негайно, без попередження банків), тобто готівкові та безготівкові гроші (це записи на банківських рахунках і внески до комерційних банків).

Агрегат М2 = M1 + строкові депозити (в національній та іноземній валюті, кошти на всіх видах рахунків).

Агрегат М3 = М2 + облігації внутрішніх державних позик.

Грошові агрегати відрізняються між собою і кількісно, і якісно. Розмежування окремих агрегатів визначається ступенем їхньої ліквідності. Найбільш ліквідним є агрегат Мо, найменш ліквідний - М3.

Водночас Мо - найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим є М3 - бо він охоплює усі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Чим менша частка Мо у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається національна грошова система, і навпаки.

Швидкість обігу грошей

Завдяки грошовим агрегатам можна визначити швидкість обігу грошей.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (для України гривня) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Швидкість обігу грошей V визначається за формулою:

hello_html_m32441ce0.gif, (5.1.1)

де Р - середній рівень цін на товари та послуги; Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Або швидкість обігу грошей (V):

hello_html_42820a91.gif, (5.1.2)

де Н - річний об'єм валового національного продукту, М2 - грошовий агрегат.

Швидкість обертання безготівкових грошей визначається V1:

hello_html_1a3963b.gif, (5.1.3)

де Мо, М1, М2 - грошові агрегати.

Також можна записати рівняння обміну (рівняння Фішера):

M*V = P*Q. (5.1.4)

Рівняння обміну показує залежність, виконання якої веде до того, що кількість грошей в обертанні буде відповідати реальній потреби у них.

Закон грошового обігу

Закон грошового обігу визначає обсяг грошей (або грошову масу), необхідний в кожний момент часу для забезпечення товарного обігу в країні.

Якщо сформулювати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

МФ = МНhello_html_m53d4ecad.gif (5.1.5)

де Мф - фактична маса грошей в обігу; Мн - необхідна маса грошей в обігу.

Математична формула закону грошового обігу:

hello_html_m47ffc62e.gif, (5.1.6)

де Р Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період; К - сума цін товарів і послуг у кредит; П - сума платежів, строк оплати яких настав; В - сума платежів, що взаємно погашаються; V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.



5.2. Попит та пропозиція на гроші


Грошовий ринок - сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Ці операції можна розділити на три групи:

Продаж грошей виступає у формі передачі цих грошей їх власниками покупцям у тимчасове користування в обмін на так звані інструменти. Інструменти надають їм можливість зберегти право на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати відсотковий дохід.

Купівля грошей є формою одержання у своє розпорядження грошей в обмін на вказані інструменти.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка (відсоткового доходу) за позичені гроші.

Попит на гроші

Попит на гроші виступає як запас, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.

Можна визначити такі чинники попиту на гроші:

1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій.

  1. Зміна абсолютного рівня цін.

  2. Зміна реального обсягу виробництва.

Чинники 2 і 3 впливають прямо пропорційно на попит грошей.

4. Зміна норми відсотка.

Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.

Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види активів, а попит на гроші скорочується.

Очікування погіршення кон'юнктури ринків. Цей чинник тісно пов'язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо ведуть до скорочення попиту на гроші і накопичення багатства у товарній формі. Графічне зображення попиту на гроші (рис. 5.2.1).

hello_html_mbe425ab.jpg

Рис. 5.2.1. Попит на грошовому ринку


Пропозиція грошей

Пропозиція грошей - це коли економічні суб'єкти у будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот.

Фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Якщо виникає потреба збільшити пропозицію, то це можна зробити додатковою емісією грошей в оборот.

Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Емісія (від лат. emissio - випуск) - випуск в обіг грошей і цінних паперів (акцій, облігацій та інших боргових зобов'язань). Здійснюється емісія центральним банком і державними казначействами.

Пропозиція грошей не залежить від діяльності економічної системи, оскільки грошову емісію здійснює держава в особі національного банку, і вона контролюється урядом.

Тому емісія грошей визначається не внутрішньо-економічними процесами чи мотивами самих економічних суб'єктів, а чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності.

Графічне зображення екзогенної пропозиції грошей. Пропозиція грошей, якщо вона екзогенна, автономна, незалежна від попиту на гроші і відсоткової ставки може бути представлена вертикальною лінією MS (рис. 5.2.2).

hello_html_75687283.jpg

Рис. 5.2.2. Пропозиція на грошовому ринку


Рівновага на ринку грошей

Крива попиту MD і пропозиції MS перетинаються у точці Е (рис. 5.2.3), це означає, що економічні суб'єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні суму грошей, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому рівні, щоб урівняти попит і пропозицію.

Точка Е розташована на місці перетину кривих попиту і пропозиції грошей і визначає ціну рівноваги на грошовому ринку.

Точка Ej - є рівноважною ставкою відсотка, яка урівноважує вплив обох сторін ринку.

Але рівновага на грошовому ринку є рухомою, тобто вона постійно змінюється під впливом певних факторів.

hello_html_134374f9.jpg

Рис. 5.2.3. Рівновага між попитом та пропозицією на грошовому ринку







5.3. Монетарна політика


Монетарна (грошово-кредитна) політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки.

Державне регулювання ринку грошей здійснюється центральним банком за допомогою монетарної (грошово-кредитної) політики.

Мета монетарної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягів грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Інструменти монетарної політики:

  • Операції на відкритому ринку - купівля-продаж Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то вони зосереджуються у комерційних банках та населення, а у Національному банку - гроші. Внаслідок цього скорочуються резерви у комерційних банків - відсоток за кредит збільшується.

  • Зміна норми обов'язкових резервів - це резерви, які комерційні банки в обов'язковому порядку зберігають у національному банку.

  • Зміна облікової ставки - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.

  • Регулювання імпорту та експорту капіталу.

  • Регулювання валютної політики.

Розрізняють два напрями монетарної політики: це політика „дешевих та „дорогих грошей.

Політика „дешевих грошей

Головна мета цієї політики - подолання спаду та безробіття.

Здійснюється:

  • Національний банк купує облігації;

  • знижує норму обов'язкових резервів;

  • знижує облікову ставку.

Внаслідок чого:

  • зменшується відсоткова ставка;

  • збільшується грошова пропозиція;

  • збільшуються інвестиції;

  • зростає реальний обсяг ВВП;

  • зменшується безробіття.

Політика „дорогих" грошей

Головна мета цієї політики - боротьба з інфляцією.

Здійснюється:

Національний банк продає облігації;

збільшує норму обов'язкових резервів;

збільшує облікову ставку.

Внаслідок цього:

збільшується відсоткова ставка;

зменшується грошова пропозиція;

скорочуються інвестиції;

зменшується реальний обсяг ВВП;

зменшується інфляція.

Ефективність монетарної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей і, насамперед, підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці.




Питання для самоконтролю

  1. Назвіть всі елементи грошової маси.

  2. Від чого залежить величина грошового агрегату M1?

  3. Охарактеризуйте основні елементи грошової системи.

  4. Дайте визначення вартості та ліквідності грошей.

  5. Розкрийте закон грошового обігу.

  6. Які грошові агрегати використовують н Україні?

  7. Що являє собою попит та пропозиція на гроші.

  8. Дайте графічну характеристику ситуації досягнення рівноваги на грошовому ринку.

  9. Назвіть цілі та інструменти монетарної політики.

  10. Розкрийте дію політики „дешевих” та „дорогих” грошей.



Тестові завдання

1. Попит на гроші для угод залежить від:

A. Відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Кількості готівкових грошей поза банками.

В. Швидкості обертання грошей.

Г. Усі відповіді вірні.

2. Якщо реальний валовий внутрішній продукт країни зменшиться, то за відносно постійної швидкості обертання грошей:

A. Зросте попит на гроші для угод.

Б. Зменшиться попит на гроші для угод.

B. Попит на гроші для угод буде незмінним.

Г. Усі відповіді неправильні.

3. Попит на гроші як активи залежить від:

А. Відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Норми резервів комерційного банку.

В. Загального обсягу грошової маси.

Г. Граничної схильності до заощаджень.

4. З чого складається попит на гроші?

А. Тільки з попиту на гроші для операцій купівлі-продажу і платежу.

Б. Лише з попиту на гроші для зберігання багатства у безпосередньо ліквідній формі.

В. З попиту на гроші для операцій та зберігання багатства у ліквідній формі.

Г. Усі відповіді невірні.

5. Від чого залежить попит на гроші для операцій купівлі-продажу та платежу?

А. Від товарної маси.

Б. Від рівня цін та швидкості обігу грошей.

В. Від розміру кредиту та платежів.

Г. Усі попередні відповіді правильні.

6. Як розраховується грошовий мультиплікатор у чистому вигляді?

А. Як відношення готівкових грошей до безготівкових.

Б. Як норма обов'язкових резервів.

В. Як відношення одиниці до норми обов'язкових резервів індексному вигляді).

Г. Усі відповіді невірні.

7. Що таке грошова база?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Відношення обов'язкових і надлишкових резервів комерційних банків до залучених ними депозитів.

Г. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

8. Що таке пропозиція грошей?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Відношення обов'язкових і надлишкових резервів комерційних банків до залучених ними депозитів.

Г. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

9. Що таке мультиплікатор грошової бази (повний грошовий мультиплікатор)?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

Г. Відношення грошової пропозиції до грошової бази.

10. Коли проводять (за рекомендаціями кейнсіанців) політику "дорогих грошей"?

А. Завжди.

Б. Ніколи.

В. На фазі кризи перевиробництва.

Г. Коли спостерігається зростання інфляції попиту.

11. Яка монетарна політика сприяє зростанню чистого експорту?

А. Яка відповідає монетарному правилу.

Б. Будь-яка.

В. "Дорогих грошей".

Г. "Дешевих грошей".

12. Яка монетарна політика не сприяє зростанню чистого експорту?

А. Яка відповідає монетарному правилу.

Б. Будь-яка.

В. "Дорогих грошей".

Г. "Дешевих грошей".

13. На що спрямовані дискреційна фіскальна і монетарна політики?

А. На заохочення економічної активності.

Б. На обмеження економічної активності.

В. На стабілізацію господарського зростання — мінімізацію циклічних коливань.

Г. Усі відповіді вірні.



ТЕМА 6. ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ



6.1. Суть інфляції. Види інфляції.

6.2. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

6.3. Антиінфляційна політика держави.

Особливості інфляції в Україні.



Навчальна мета: визначити особливості інфляційного процесу та антиінфляційні заходи економічної політики в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • інфляція: суть, її причини, види інфляції у макроекономіці;

  • економічні та соціальні наслідки інфляції;

  • суть антиінфляційної політики держави; основні заходи активної антиінфляційної політики;

  • інфляцію попиту та причини її виникнення;

  • взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям;

  • роль грошових реформ в боротьбі з інфляцією;

  • особливості інфляції в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • охарактеризувати економічну політику держави в умовах інфляції; особливості інфляційного процесу та антиінфляційних заходів економічної політики в Україні;

  • охарактеризувати державне регулювання інфляційних процесів в Україні.




6.1. Суть інфляції. Види інфляції


Інфляція – це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні.

Іншими словами, інфляція – це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг.

Однак, не кожне зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. Більш глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної системи. Виділяють два показники інфляції:

1. Рівень інфляції (hello_html_4fd45fec.gif) - показує зміни цін в економіці. Він вимірюється за допомогою індексів цін, як різниця між:

hello_html_m7ec38871.gif, (6.1.1)

де Іцін - індекс цін аналізованого (поточного) періоду, за 100% приймається індекс цін попереднього (базового) періоду.


2. Темп інфляції (ТІ) - показує, як змінилася сама інфляція за певний період:

hello_html_m1fcc49a8.gif, (6.1.2)

де Ра - індекс цін аналізованого (поточного) періоду,

Pб - індекс цін попереднього (базового) періоду.


Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції.


Концепції визначення першопричин інфляції

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цім на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції впинитися як зростаючий процес.

Інфляцію вважають грошовим феноменом прихильники монетарної концепції (монетаристи), вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку).


Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин інфляції належать:

  • деформація економіки, пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

  • дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом урядових витрат;

  • високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

  • диспропорції на макро- і мікрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

  • монополія держави на зовнішню торгівлю;

  • монополія великих компаній на встановлення цін;

  • високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

  • помилки в економічній політиці держави тощо.

До зовнішніх причинами інфляції належать:

  • структурні світові кризи, які супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

  • при обміні банками національної валюти на іноземну валюту виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

  • зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

  • від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо.


Є декілька видів інфляції.

Залежно від причин, які викликають інфляцію наявні:

Інфляція попиту – спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, що намагаються зрівноважити пропозицію і попит, зростають. Пов'язана з дією монетарних факторів, насамперед - з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг.

Інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають (рис. 6.1.1).

hello_html_m151e7c04.jpg

Рис. 6.1.1. Інфляція попиту


Зростання сукупного попиту (криві AD1 та AD2) (рис. 6.1.1) призводить до інфляційного зростання ціни при сталому об'ємі виробництва Q1Q2.

До причин інфляції попиту можна віднести:

  • розширення соціальних та військових державних замовлень;

  • зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

  • зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок тощо.


Інфляція витрат (або інфляція пропозиції) – виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів.

Інфляційний процес розвивається під впливом ряду немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і собівартості продукції (рис. 6.1.2).

hello_html_3b012d4e.jpg

Рис. 6.1.2. Інфляція витрат


До причин інфляції витрат (пропозиції) можна віднести наступні:

  • державну фінансову політику та політика ціноутворення;

  • зростання цін на сировину;

  • збільшення податків;

  • боротьбу профспілок за підвищення заробітної плати.

Інфляція витрат супроводжується падінням виробництва – стагфляція. Вона виникає, коли одночасно зростають ціни і безробіття та скорочується виробництво.

Залежно від темпу приросту цін інфляцію поділяють на помірну (повзучу) інфляцію, галопуючу інфляцію та гіперінфляцію.

Помірна (повзуча) інфляція річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

Галопуюча інфляція річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

Гіперінфляція річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

Залежно від можливості передбачати зростання цін виділяють очікувану та неочікувану інфляцію.

Очікувану інфляціюспричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і можне бути врахована заздалегідь.

Неочікувану (непередбачену) інфляцію – є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та сік гему оподаткування.

За характером перебігу інфляція буває збалансована та незбалансована.

Збалансована інфляція це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

Незбалансована інфляція різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває відкрита, прихована та придушена.

Відкрита інфляція характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

Придушена інфляція проявляється в зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.



6.2. Економічні та соціальні наслідки інфляції


Наслідки інфляції складні і різноманітні.

Отже, економічні та соціальні наслідки інфляції наступні:

  • інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

  • заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

  • порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

  • надходження від оподаткування знецінюються, тим самим вона негативно впливає на фіскальну політику;

  • підриває курс національної валюти;

  • підсилюються диспропорцію між галузями економіки;

  • знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають більш ризикованими;

  • зниження реальних доходів населення, більш за все це стосується осіб з фіксованими номінальними доходами (працівники бюджетних організацій, пенсіонери, студенти);

  • відтік капіталу у торгівлю;

  • інфляція загострює товарний голод;

  • зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх саме у нерухомість та товарні запаси;

  • знижує мотивацію до праці, тощо.




6.3. Антиінфляційна політика держави.

Особливості інфляції в Україні


Основними формами стабілізації грошового обігу є грошові реформи і антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Є два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але цього замало для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) - різке скорочення темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат па соціальні програми; збільшення відсоткової ставки; зменшення податкових ставок; обмеження грошової маси тощо, негативний наслідок цього методу полягає у зменшенні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - пристосування до умов інфляції, пом'якшення її негативних наслідків, поступове зниження темпів зростання грошової маси, проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань; поступового обмеження грошової пропозиції; індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів - контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. з Застосовується рідко, оскільки уповільнення зростання цін, викликає дефіцит на деякі товари; зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Залежно від темпів інфляції та пріоритетів вибирають варіант антиінфляційної політики. Для більш ефективного приборкання інфляції одночасно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи реформи, які спрямовані на ліквідацію зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є: нуліфікація, ревальвація, девальвація, деномінація.

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти.

Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.


Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це негаразди перехідної економіки, залежність від зовнішнього енергопостачання, непослідовність економічної політики, помилки у політиці бюджетних видатків тощо. Отже, інфляційні процеси в Україні були зумовлені:

  • невиваженою первинною емісією;

  • диспропорційністю у структурі економіки, що виникла за часів існування адміністративно-командної системи;

  • надмірною мілітаризацією економіки;

  • витратністю економіки та непродуктивними витратами окремих виробництв;

  • значною монополізацією економіки;

  • залежністю українських виробників від імпорту (енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих виробів тощо);

  • неефективністю безготівкової системи розрахунку;

  • від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі;

  • зростанням цін на імпортні товари та послуги;

  • необґрунтованим встановленням валютного курсу;

  • втратою зацікавленості у продуктивній праці;

  • суттєвим скороченням інвестицій;

  • надмірним розширенням тіньового сектору економіки;

  • використанням неринкових форм розрахунків, зокрема бартеру.

У 1992 - 1993 pp. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. В 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а у 1993 р. приблизно на 3% щодня.



Питання для самоконтролю

  1. Що таке інфляція, її причини?

  2. Що породжує інфляцію?

  3. Які види інфляції розрізняють у макроекономіці?

  4. Назвіть методи визначення інфляції.

  5. З'ясуйте економічні та соціальні наслідки інфляції.

  6. У чому полягає суть антиінфляційної політики держави?

  7. Дайте характеристику інфляції попиту та з'ясуйте причини її виникнення.

  8. Дайте пояснення інфляційної кривої Філліпса та графічно проілюструйте взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям.

  9. Проаналізуйте основні заходи активної антиінфляційної політики.

  10. У чому полягає антиінфляційна політика доходів?

  11. Яку роль відіграють грошові реформи в боротьбі з інфляцією?

  12. Розкрийте особливості інфляції в Україні.



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Економічна політика держави в умовах інфляції. Особливості інфляційного процесу та антиінфляційні заходи економічної політики в Україні.

  2. Мета і основні напрями та методи антиінфляційної політики. Особливості антиінфляційної політики в Україні.

  3. Державне регулювання інфляційних процесів в Україні.



Тестові завдання

1. Інфляція попиту виникає в умовах, коли:

A. Зростання сукупного попиту випереджає зростання сукупної пропозиції.

Б. Темпи зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції однакові.

B. Зростання сукупної пропозиції випереджає зростання сукупного попиту.

Г. Усі відповіді неправильні.

2. Інфляція попиту виникає в умовах, коли:

A. Збільшуються сукупні видатки в економіці.

Б. Темпи зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції однакові.

B. Збільшуються середні витрати на виробництво продукції.

Г. Усі відповіді правильні.

3. Якщо інфляція витрат супроводжується падінням обсягів виробництва, то це явище називається:

A. Девальвація.

Б. Неочікувана інфляція.

B. Стагфляція.

Г. Гіперінфляція.

4. Які наслідки викликає інфляція в економіці країни?

A. Зниження реальних доходів на душу населення, збільшення попиту на фінансові активи.

Б. Підвищення інвестиційної активності.

B. Підвищення курсу національної валюти.

Г. Усі відповіді вірні.

5. Крива Філіпса показує взаємозв'язок між:

A. Інфляцією витрат і безробіттям.

Б. Природним і циклічним безробіттям.

B. Фактичним безробіттям і витратами економіки.

Г. Інфляцією попиту і безробіттям.


Практичні завдання (тестові задачі)

1. Розрахуйте темп інфляції у другому році, якщо індекс цін у першому році становив 116 % , у другому році — 140 %.

А. -20,7 %.

Б. 5,7 %.

В. 16 %.

Г. 20,7 %.

7. Розрахуйте темп інфляції для поточного року за таких умов: у попередньому році номінальний ВВП становив 155 млрд. грн., реальний ВВП — 118 млрд. грн.; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 190 млрд. грн. при індексі цін ВВП 152%.

А. -16 %.

Б. 6 %.

В. 16 %.

Г. 17 %.

2. Економіка країни Ф характеризувалася в останні два роки такими макроекономічними показниками: у попередньому році номінальний ВВП становив 5000 млрд. дол. США, реальний ВВП — 4800 млрд. дол.; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 5400 млрд. дол., реальний ВВП — 5050 млрд. дол. США.

Розрахуйте темп інфляції у цій країні для умов поточного року.

А. -2,6 %.

Б. 2,6 %.

В. 2,8 %.

Г. 3,6 %.

3. Визначте середньорічний темп інфляції для умов поточного року, якщо відомо, що середньомісячний темп інфляції у цьому році становитиме 3 %.

А. -42,58 %.

Б. 2,58 %.

В. 42,58 %.

Г. 45 %.



ТЕМА 7. СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ



7.1.Суть споживання та заощадження.

7.2. Функція споживання та заощаджень.

7.3. Недоходні фактори споживання та заощадження.

7.4. Теорії споживання.


Навчальна мета: розкрити роль заощаджень в макроекономіці; динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • категорії споживання та заощадження в макроекономіці;

  • функції споживання та заощадження. Теорії споживання: Дж. М. Кейнса, І.Фішера, Ф. Модільяні, М.Фрідмена.

  • недоходні фактори споживання та заощадження;

  • що таке індекс споживчих настроїв;

  • середню та граничну схильності до споживання та заощадження;

  • динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • проаналізувати та охарактеризувати динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України на сучасному етапі;




7.1. Суть споживання та заощадження


У закритій економіці існує три напрямки використання виробленої нею продукції.

Y = C + I + G . (7.1.1)


Тобто, частина виробленої продукції споживається домогосподарствами С, частина використовується фірмами та домогосподарствами на інвестиції І, частина закуповується урядом для використання на суспільні потреби G.

Споживання формує споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.

Індекс споживчих настроїв (ІСН) це показник, який використовують для оцінки споживчої поведінки, він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу, а також він є важливим для визначення економічної політики держави.

Споживання індивідуальне та спільне використання споживчих благ для задоволення матеріальних та духовних потреб.

За структурою споживання розрізняють такі групи: товари поточного споживання (продукти харчування, одяг); товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби); послуги (житло, освіта, охорона здоров'я, відпочинок).

У різних груп населення структура споживчих витрат різна. Але існують спільні групи витрат, такі як витрати на харчування, одяг, житло, медицину, освіту, транспорт.

Заощадження частина доходу, яка залишається не використаною після споживання. Заощадження - це економічний процес, пов'язаний з інвестуванням.

Тобто, заощадження дорівнюють безподатковому доходу за відрахуванням споживання.

Заощадження роблять як домогосподарства, так і підприємства. Існують різні мотиви для заощаджень:

у підприємств максимізація чистого прибутку, для розширення виробництва, страхування від криз;

у домогосподарств накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості, дорогих предметів тривалого користування, забезпечення старості та передача спадку дітям, страхування від непередбачених хвороб, на навчання тощо.



7.2. Функція споживання та заощаджень


Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість.

Функція споживання це залежність між обсягом споживання і безподатковим доходом (рис. 7.2.1).


hello_html_m11693185.jpg

Рис. 7.2.1. Функція споживання

а автономне споживання (обсяг споживання, який не залежить від безподаткового доходу (проживання в борг, за рахунок субсидій)); АВ чисті від'ємні заощадження (перевищення споживання над доходами (життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень)); т. В - нульове заощадження (повне споживання доходу).

hello_html_57b8a7ef.jpg

Рис. 7.2.2. Функція заощадження

AB - від'ємні заощадження домогосподарств;

т. В - нульове заощадження.


Отже, споживання та заощадження залежать від безподаткового доходу, тобто чим більше дохід, тім більше споживання та заощадження. Але заощадження також залежить від відсоткової ставки: чим вища відсоткова ставка, тим більше заощадження і менше споживання.

Залежність споживання та заощадження від доходу називають схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (с) частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання:

hello_html_m11ab103e.gif , (7.2.1)

де С споживання; Yбезподатковий дохід.


Середня схильність до заощадження (s) частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження:

hello_html_m6ae2512.gif , (7.2.2)

де З заощадження; Yбезподатковий дохід.


Гранична схильність до споживання (с) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання, тобто характеризує тенденцію змін у залежності від змін доходу:

hello_html_3df63dbd.gif , (7.2.3)

де ∆С - додаткове споживання;

Yдодатковий безподатковий дохід.


Гранична схильність до заощадження (s') показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове заощадження:

hello_html_m29bced12.gif , (7.2.4)

де ∆З - додаткове заощадження;

Yдодатковий безподатковий дохід.


Якщо до середньої схильності до споживання додати середню схильність до заощадження, то отримаємо одиницю:

с + s = 1. (7.2.5)

Якщо до граничної схильності до споживання додати граничну схильність до заощадження, то отримуємо одиницю:

с’ + s= 1. (7.2.6)

Середня схильність до споживання більша за середньою схильності до заощадження:

c > s. (7.2.7)

Гранична схильність до споживання більша за граничну схильності до заощадження:

c' > s'. (7.2.8)




7.3. Недоходні фактори споживання та заощадження


На споживання та заощадження впливають недоходні фактори. А саме, багатство, податки, рівень цін, відрахування на соціальне страхування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

Багатство – це майно, яким володіє населення: нерухоме майно (будинки, автомобілі, предмети довгострокового користування), фінансові засоби (готівкові гроші, акції, облігації, страхові поліси). З ростом нагромадженого багатства стимули до заощаджень менші. Збільшення багатства зміщує функцію споживання вгору (С1; рис. 7.3.1), а графік заощадження – вниз (32; рис. 7.3.2).

Зниження податків збільшує безподатковий дохід і тому збільшує як споживання, так і заощадження. Функція споживання 1) та заощадження (З1) переміщуються вгору (рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Рівень цін зростання цін скорочує споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Відрахування на соціальне страхування збільшення цих відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження. Функція споживання (С) пересувається вгору (С1; рис. 7.3.1), а функція заощадження (З) вниз (З2; рис. 7.3.2).

Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств. Функція споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються. Функція споживання (С) пересувається вниз (С2; рис. 7.3.1), а функція заощадження (З) – вгору (З1 рис. 7.3.2).


hello_html_3929412.jpg

Рис. 7.3.1. Вплив недоходних факторів на функцію споживання


hello_html_2e672527.jpg

Рис. 7.3.2. Вплив недоходних факторів на функцію заощадження


Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження та переміщують їх функції (рис. 7.3.1 і рис. 7.3.2). Якщо недоходний фактор впливає на збільшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вгору (С1, З1). Якщо недоходні фактори впливають на зменшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2).






7.4. Теорії споживання


Зв'язок між споживанням і доходом був уточнений з використанням трьох ідей: міжчасового бюджетного обмеження Ірвінга Фішера, життєвого циклу Франко Модильяні та постійного доходу Мільтона Фрідмена.


Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження.

І. Фішер висунув гіпотезу – при прийнятті споживацьких рішень раціональні економічні суб'єкти враховують і поточний, і майбутній доход (весь доход, отриманий ними протягом життя) – і проблему міжчасового споживчого вибору. Суть його полягає у тому, що при прийнятті рішення про споживання на сучасному етапі і у майбутньому споживачі стикаються з міжчасовим бюджетним обмеженням.


Теорія життєвого циклу.

Це теорія споживання, яка була розвинута економістами А. Андро, Ф. Модильяні та Р. Брумергом у 1954 р.

Вона ґрунтується на твердженні, що споживання у кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом життя.

Багатство зростає доти, поки людина працює, а із виходом на пенсію – починає різко падати. Якщо до дня смерті багатство не стане рівним 0, то його частина, що залишилася, перейде у спадщину. Доход, що знаходиться у розпорядженні, також збільшується до середини життя, а потім починає зменшуватися. Тому, у ході життєвого циклу споживання залишається практично постійним.

hello_html_m5deb3aa8.jpg

Рис. 7.4.1. Графічний вираз теорії „життєвого циклу

Ф. Модильяні”


При детальнішому розгляді дані висновки розходяться із дійсністю.

У 1920 р. ще Дж. Кейнс відмітив, що накопичені заощадження передаються у спадок із покоління в покоління.

Чотири основні напрямки, що пояснюють причини залишення нащадкам спадщини:

- прагнення забезпечити своїм дітям «стартовий» капітал і надати їм більш високий рівень достатку;

- можливість використовувати спадщину як інструмент впливу на поведінку дітей;

- наявність спадщини обумовлюється бажанням старшого покоління забезпечити себе «з запасом»;

- багатство як своєрідний «ефект Веблена», який дає можливість престижного існування та влади протягом життя.

Всі чотири причини можуть існувати та співіснувати.


Гіпотеза постійного (перманентного) доходу.

М. Фрідменом в 1957 р. була сформульована гіпотеза постійного (перманентного) доходу для пояснення поводження споживачів.

Теоретичними передумовами гіпотези були ідея Ф. Модильяні (протягом життя суб'єкти прагнуть підтримувати стабільний рівень споживання) та ідея І. Фішера (теорія міжчасового споживання вибору).

В основі гіпотези лежить положення про те, що суб'єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного (як у Дж. Кейнса), а постійного (перманентного) доходу, прагнучи таким чином забезпечити рівний рівень споживання протягом життя.

Перманентний доход це доход, очікуваний споживачами за тривалий проміжок часу (це може бути кілька років або все життя). Під перманентним доходом мають на увазі середньозважену величину з усіх доходів, що суб'єкт очікує одержати в майбутньому, це будь-який середній доход.

Постійний доход – це частина доходу, що відповідно до очікувань людей збережеться в майбутньому; це рівень доходу, який будуть одержувати домашні господарства, коли усунеться вплив тимчасових і перехідних факторів (погодні умови, короткостроковий економічний цикл і непередбачені прибутки або збитки).

Тимчасовий доход – це частина доходу, яку економічні суб'єкти не очікують зберегти в майбутньому. Це тимчасові помилкові відхилення від доходу.


Існують три види шоків (відхилень) від доходу, що викликають реакцію споживача: тимчасові (випадкові), перманентні і очікувані в майбутньому.

Тимчасові (випадкові) шоки це шоки, при яких поточний доход першого періоду зміниться, але це майже не вплине на споживання, оскільки значна частина доходу буде спрямована на заощадження. Наприклад, якщо особа виграла велику суму грошей у лотерею, те найімовірніше, що вона не витратить гроші, а розподілити їх на тривалий період часу.

Перманентні шоки це шоки, при яких зростає (зменшується) доход першого і другого періодів. У цьому випадку в тій же пропорції зміниться і споживання. Прикладом може служити підвищення по службі.

Шоки очікувані в майбутньому це шоки, коли доход першого періоду не зміниться, а у другому періоді відбувається зміна споживчих витрат. Наприклад, суб'єкт очікує підвищення по службі, тобто є імовірність, що в майбутньому він буде позичати гроші.




Питання для самоконтролю

  1. З'ясуйте, що таке споживання.

  2. Які основні чинники споживання ви знаєте?

  3. Що таке індекс споживчих настроїв?

  4. Дайте визначення середньої та граничної схильності до споживання та заощадження.

  5. З'ясуйте, що таке заощадження.

  6. Чому середня схильність до споживання більша середньої схильності до заощадження?

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Назвіть недоходні фактори споживання та заощадження.

  9. Поясніть вплив недоходних факторів на функцію заощадження.




Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Категорії споживання та заощадження в макроекономіці. Функції споживання та заощадження.

  2. Теорії споживання: Дж. М. Кейнса, І.Фішера, Ф. Модільяні, М.Фрідмена.

  3. Динаміка грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

  4. Споживання та заощадження в Україні.



Тестові завдання

1. Яка із запропонованих відповідей найбільш повно розкриває сутність поняття "гранична схильність до споживання"?

A. Крива, що характеризує величину споживчих витрат при певному рівні доходу.

Б. Зміна у споживчих витратах, викликана зміною доходів.

B. Відношення приросту споживчих витрат до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення сукупного споживання до сукупного попиту.

2. Середня схильність до споживання визначається як:

А. Відношення споживання до особистого доходу.

Б. Відношення споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до заощадження.

Г. Відношення приросту споживання до доходу після і оподаткування.

3. Гранична схильність до споживання визначається як:

А. Відношення приросту споживання до приросту особистого доходу.

Б. Відношення приросту споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту споживання до приросту доходу після оподаткування.

4. Середня схильність до заощадження визначається як:

А.Відношення заощадження до споживання.

Б.Відношення заощадження до доходу після оподаткування.

В. Відношення заощадження до особистого доходу.

Г. Відношення приросту заощадження до доходу після оподаткування.

5. Гранична схильність до заощадження визначається як:

А. Відношення приросту заощадження до приросту чистого доходу.

Б. Відношення приросту заощадження до приросту національного доходу.

В. Відношення приросту заощадження до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту заощадження до суми приростів споживання та заощадження.

6. Зв'язок між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження виражається в тому, що:

A. Відношення між ними характеризує середню схильність до споживання.

Б. їх сума дорівнює одиниці.

B. їх сума дорівнює доходу після оподаткування, тому що він ділиться на споживання і заощадження.

Г. їх сума дорівнює нулю.

7. Якщо люди не витрачають увесь свій дохід після оподаткування на споживання і розміщують невитрачену суму в банку, то чи можна сказати, що вони:

А. Заощаджують, але не інвестують.

Б. Інвестують, але не заощаджують.

В. Не заощаджують, але інвестують.

Г. Заощаджують і інвестують.

8. Яка із наведених відповідей розкриває особливості точки "порогового рівня" індивідуального споживання?

A. Гранична схильність до споживання дорівнює 1.

Б. Дохід після оподаткування дорівнює споживанню.

B. Заощадження дорівнюють споживанню.

Г. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

9. Індивідуальні заощадження — це:

A. Дохід після оподаткування, отриманий за якийсь період і не використаний ні на споживання, ні на придбання цінних паперів, а також не розміщений у банку.

Б. Загальна сума всіх активів суб'єкта господарювання мінус сума його фінансових зобов'язань.

B. Дохід після оподаткування, отриманий за певний період і не використаний повністю на споживання.

Г. Загальна сума всіх активів родини.

10. Чи є правильним твердження, що при зменшенні доходу після оподаткування:

A. Споживчі витрати скорочуються, а заощадження зростають.

Б. Споживчі витрати та заощадження зростають.

B. Скорочуються як споживчі витрати, так і заощадження.

Г. Споживчі витрати зростають, а заощадження скорочуються.

11. Які із запропонованих заходів Ви вважаєте найбільш прийнятними для стимулювання заощаджень?

А. Зниження податків на доходи.

Б. Збільшення відсоткової ставки.

В. Збільшення допомоги на дітей.

Г. Підвищення премій на заощадження, призначені для будівництва.

12. Пряму залежність характеризує відношення між:

A. Заощадженнями та індексом цін.

Б. Граничною схильністю до споживання та граничною схильністю до заощадження.

B. Споживчими витратами та рівнем відсоткової ставки.

Г. Заощадженнями та рівнем відсоткової ставки.

13. Які фактори впливають на споживання та заощадження?

А. Багатство, очікування.

Б. Рівень цін, податки.

В. Відрахування на соціальне страхування.

Г. Всі відповіді вірні.

14. Яке з тверджень є вірним?

А. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень.

Б. Збільшення соціальних відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження.

В. Зростання цін скорочує споживання і заощадження.

Г. Всі твердження вірні.

15. Яке з тверджень є невірним?

А. Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження.

Б. Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств.

В. Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються.

Г. Всі представлені твердження є вірними, а невірних – немає.

16. Що відбувається в економіці країни, коли обсяг доходу після оподаткування збільшується?

A. Зростають середня схильність до споживання та заощадження.

Б. Середня схильність до споживання та заощадження зменшуються.

B. Середня схильність до споживання збільшується, а частка заощадження зменшується.

Г. Середня схильність до споживання зменшується, а мастка заощадження збільшується.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Економіка країни А характеризується такими даними (млрд. євро):

Y = С + І + G; С = 100 + 0,8Y; І = 50; G = 50.

Визначте рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП), величину заощаджень і споживання.

А. 1050 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Б. 900 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

В. 1000 млрд. євро, 90 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Г. 1000 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

2. Економіка країни Б в короткостроковому рівноважному стані характеризується такими даними (млрд. євро): сумарні автономні витрати становлять 200, рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП) — 1200. При збільшенні автономних витрат на кінець року на 50 ВВП збільшився до 1450.

Визначте мультиплікатор автономних витрат.

А. 5.

Б. 5,5.

В. 6.

Г. 6,5.

3. В економіці країни В упродовж року відбулися такі зміни (млрд. євро): на початку року безподатковий дохід населення становив 90, споживання — 80. Наприкінці року безподатковий дохід становив 100, споживання — 87,5. Обчисліть граничну схильність до споживання.

А. 55 %.

Б. 65 %.

В. 75 %.

Г. 85 %.

4. Безподатковий дохід населення країни Г становить 120 млрд. євро, автономне споживання — 34 млрд. євро, споживчі витрати — 124 млрд. євро.

Обчисліть середню схильність до споживання згідно з функцією споживання.

А. 0,65.

Б. 0,75.

В. 0,85.

Г. 1.

5. Розрахуйте граничну схильність до заощаджень за умов, що безподатковий дохід населення країни на кінець року збільшився на 30 млрд. грн., а заощадження — на 7,2 млрд. грн.

А. 0,2.

Б. 0,24.

В. 0,25.

Г. 0,26.

6. Економіка країни Д характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G + XN; С = 100 + 0,7 Y; і = 80; G = 60.

Визначте рівноважний ВВП; рівноважний рівень споживання і заощадження.

А. 800 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Б. 600 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

В. 860 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Г. 800 млрд. євро; 800 млрд. євро і 80 млрд. євро.





ТЕМА 8. ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ



8.1. Поняття і суть інвестицій.

8.2. Крива сукупного попиту на інвестиції.

8.3. Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій.

8.4. Мультиплікатор інвестицій



Навчальна мета: розкрити та охарактеризувати особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках та шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • теорію інвестування, чинники інвестицій;

  • особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України;

  • автономні інвестиції, кейнсіанська та неокласична функції; мультиплікатор інвестицій; парадокс ощадливості;

  • рецесійний та інфляційний розриви.

  • значення теорії мультиплікатора-акселератора для економічної політики держави;

  • шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • з'ясувати залежність між інвестиціями та ВВП;

  • проаналізувати інвестиційні процеси в сучасній економіці України на сучасному етапі;

  • дати оцінку та знайти шляхи покращення інвестиційному клімату в Україні на сучасному;

  • оцінити роль іноземних інвестицій в економіці України.







8.1. Поняття і суть інвестицій


Інвестиції (лат. investio - одягаю) – це економічні ресурси, які використовуються для вкладення в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності у країні та за її межами з метою привласнення прибутку.

Інвестиції розподіляються на три групи:

Інвестиції в основний капітал або виробничі інвестиції (в машини, обладнання, устаткування) -70%;

У житлове будівництво – 25%;

У збільшення запасів – 5%.


Розрізняють інвестиції:

фінансові вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації та ін.), а також вклади у банківські депозити;

реальні вкладення капіталу у розвиток продуктивних сил (засобів виробництва, науки, інформації, освіти і кваліфікації працівників тощо);

інтелектуальні – вкладення в наукові розробки, ліценції, ноу-хау, підготовку фахівців;

валові – вкладення в основний виробничий капітал(устаткування, інструмент, будівлі, споруди), товарно-матеріальні запаси (сировину, готову продукцію, незавершене будівництво), житлове будівництво; тобто, вони охоплюють усі витрати на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році;

чисті це валові інвестиції мінус сума амортизаційних відрахувань.


В залежності від форм власності розрізняють такі інвестицій:

приватні спрямовані у найбільш сприятливі галузі – джерелом інвестування є кошти компанії, підприємства та кошти, залучені у кредит.

державні спрямовані на воєнні цілі, розвиток економіки – джерелом інвестування є податки, прибуток державних підприємств, емісія грошей або випуск державних цінних паперів.


Сукупний попит на інвестиції залежить від двох основних факторів:

1. Очікуваної норми чистого прибутку - головного фактора до інвестування, його мети. Стимулом для капітальних вкладень виступає прибуток.

2. Відсоткової ставки. У прийнятті інвестиційних рішень головну роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній відсоткова ставка за відрахуванням рівня інфляції.

Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, тобто на них виникає попит. Якщо навпаки - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.



8.2. Крива сукупного попиту на інвестиції


Базовою функцією інвестиційного попиту є функція, яка залежить від відсоткової ставки. Інвестиції залежать від реальної, а не номінальної відсоткової ставки.

Припустимо, що немає інвестицій, які б принесли 14 і більше відсотків очікуваної норми чистого прибутку (рис. 8.2.1).


hello_html_6eb81bc6.jpg

Рис. 8.2.1. Функція інвестиційного попиту


Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища відсоткова ставка, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Тобто, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, а вища норма відсотка змушує підприємства анулювати певні інвестиційні проекти.


hello_html_9594ee2.jpg

Рис. 8.2.2. Залежність між інвестиціями та ВВП

Пряма лінія Іо свідчить, що внаслідок технічного прогресу інвестиції використовуються настільки ефективно, що навіть один і той же їх обсяг забезпечує зростання ВВП.

Але в дійсності для зростання ВВП потрібно більше інвестицій, тому пряма відхиляється І1. Підвищення ефективності використання основного капіталу можливе за умов впровадження прогресивних технологій, а для цього, в свою чергу, виникає необхідність збільшення інвестиційних витрат. При зростанні ВВП збільшується прибуток підприємств, що дає змогу їм більше інвестувати.

Робимо висновок, що чим крутіше піднімається вгору лінія інвестицій, тим більший приріст їх обсягів забезпечує менші прирости ВВП, а значить, інвестиції витрачаються неефективно, і навпаки.



8.3. Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій


На інвестиційний попит крім відсоткової ставки впливають невідсоткові фактори, які змінюють рівень очікуваної норми прибутку за даної відсоткової ставки. Жоден з невідсоткових факторів, який підвищує очікувану рентабельність інвестицій, не призведе до зміщення кривої попиту на інвестиції праворуч, і навпаки.

hello_html_m3a84c9d4.jpg

Рис. 8.3.1. Вплив невідсоткових факторів на інвестиції


До невідсоткових факторів відносять:

Технологічні зміни – технічний прогрес, зменшує витрати на виробництво продукції або підвищує її якість, внаслідок чого зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної відсоткової ставки. Крива інвестиційного попиту переміщується праворуч (І1, рис. 8.3.1).

Рівень забезпеченості основним капіталом. Від цього рівня залежить очікувана норма чистого прибутку. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися, крива інвестиційного попиту переміщується вліво (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає, крива інвестиційного попиту переміщується праворуч (І1; рис. 8.3.1) і навпаки.

Податки на підприємця. Збільшення податків негативно впливає на інвестиції, внаслідок чого крива інвестиційного попиту переміщується вліво (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Очікування. Якщо економічні умови у країні погіршуються, попит на товар різко скорочується, то фірми утримуються від інвестицій, крива інвестиційного попиту переміщується ліворуч (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Невідсоткові фактори впливають на інвестиції та переміщують криву попиту на інвестиції (рис. 8.3.1). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вгору (І1). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вниз (І2).


Інвестиції це найнестабільніший компонент сукупних витрат.

Фактори, що впливають на мінливість інвестицій:

тривалість строку служби інвестиційних товарів капітальні товари мають невизначений термін служби (тобто, старі споруди та устаткування можна повністю ліквідувати та замінити або відремонтувати та використовувати те, що, в свою чергу, впливає на обсяг інвестицій);

нерегулярність інновацій науково-технічні винаходи досить непередбачені та нерегулярні;

мінливість прибутку прибуток є головним джерелом інвестицій і може бути дуже нестабільним, бо залежить від непередбачуваних факторів;

мінливість сподівань на внутрішньополітичні зміни, розробку нових джерел енергії, демографічні, законодавчі зміни, зміни у попиті, валютному курсі, страйки, зміни у державній політиці тощо.



8.4.Мультиплікатор інвестицій


Поняття мультиплікатора вперше було введено Каном у 1931р., далі розроблялося Дж. Кейнсом, П. Самуєльсоном, Ф. Маклупом, Дж. Робинсом, А. Хансеном та іншими.

Теорія мультиплікатора відображає реальну залежність між нагромадженням, споживанням, ВНП та зайнятістю населення.

Мультиплікатор це коефіцієнт, який показує зв'язок між змінами інвестицій та змінами величини прибутку.

Суть мультиплікатора полягає в тому, що між змінами інвестицій та валового національного продукту існує стійка залежність.

Ефект мультиплікатора проявляється в тому, що збільшення інвестицій призводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж первісне зростання інвестицій. Інвестиції, вкладені в економіку, викликають реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості.

Мультиплікатор можна показати через граничну схильність до споживання як:

MULT = hello_html_567a221.gifm = 1/1-с’ (8.4.1)

Оскільки гранична схильність до заощадження

s' = 1 - с',

отримуємо:

hello_html_6d57a2a9.gif . (8.4.2)

Мультиплікатор інвестицій – початкові вкладення в економіку надалі поступово супроводжуються зростанням доходу, який знову розподіляється на споживання та заощадження, тобто виникає первинний, вторинний і т. д. ефект капіталовкладень.




Питання для самоконтролю

  1. З'ясуйте, що таке споживання.

  2. Які основні чинники споживання ви знаєте?

  3. Що таке індекс споживчих настроїв?

  4. Дайте визначення середньої та граничної схильності до споживання та заощадження.

  5. З'ясуйте, що таке заощадження.

  6. Чому середня схильність до споживання більша середньої схильності до заощадження?

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Назвіть недоходні фактори споживання та заощадження.

  9. Поясніть вплив недоходних факторів на функцію заощадження.

  10. Що таке інвестиції, чисті та валові інвестиції?

  11. Які види інвестицій ви знаєте?

  12. Що таке інтелектуальні інвестиції?

  13. З'ясуйте залежність між інвестиціями та ВВП.

  14. Опишіть невідсоткові фактори інвестицій.

  15. Опишіть фактори, що впливають на мінливість інвестицій.

  16. Охарактеризуйте рецесійний та інфляційний розрив.

  17. Що таке мультиплікатор інвестицій?

  18. У чому полягає ефект мультиплікатора?

  19. З'ясуйте різницю між простим і складним мультиплікатором.

  20. Яка роль іноземних інвестицій в економіці України?



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Споживання, заощадження, інвестиції та їх взаємозв’язок в макроекономіці.

  2. Теорія інвестування. Чинники інвестицій. Інвестиційна політика в Україні.

  3. Особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України.

  4. Автономні інвестиції, кейнсіанська та неокласична функції. Мультиплікатор інвестицій. Парадокс ощадливості.

  5. Значення теорії мультиплікатора-акселератора для економічної політики держави. Шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.



Тестові завдання

1. Яка із запропонованих відповідей найбільш повно розкриває сутність поняття "гранична схильність до споживання"?

A. Крива, що характеризує величину споживчих витрат при певному рівні доходу.

Б. Зміна у споживчих витратах, викликана зміною доходів.

B. Відношення приросту споживчих витрат до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення сукупного споживання до сукупного попиту.

2. Середня схильність до споживання визначається як:

А. Відношення споживання до особистого доходу.

Б. Відношення споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до заощадження.

Г. Відношення приросту споживання до доходу після і оподаткування.

3. Гранична схильність до споживання визначається як:

А. Відношення приросту споживання до приросту особистого доходу.

Б. Відношення приросту споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту споживання до приросту доходу після оподаткування.

4. Середня схильність до заощадження визначається як:

А.Відношення заощадження до споживання.

Б.Відношення заощадження до доходу після оподаткування.

В. Відношення заощадження до особистого доходу.

Г. Відношення приросту заощадження до доходу після оподаткування.

5. Гранична схильність до заощадження визначається як:

А. Відношення приросту заощадження до приросту чистого доходу.

Б. Відношення приросту заощадження до приросту національного доходу.

В. Відношення приросту заощадження до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту заощадження до суми приростів споживання та заощадження.

6. Зв'язок між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження виражається в тому, що:

A. Відношення між ними характеризує середню схильність до споживання.

Б. їх сума дорівнює одиниці.

B. їх сума дорівнює доходу після оподаткування, тому що він ділиться на споживання і заощадження.

Г. їх сума дорівнює нулю.

7. Якщо люди не витрачають увесь свій дохід після оподаткування на споживання і розміщують невитрачену суму в банку, то чи можна сказати, що вони:

А. Заощаджують, але не інвестують.

Б. Інвестують, але не заощаджують.

В. Не заощаджують, але інвестують.

Г. Заощаджують і інвестують.

8. Яка із наведених відповідей розкриває особливості точки "порогового рівня" індивідуального споживання?

A. Гранична схильність до споживання дорівнює 1.

Б. Дохід після оподаткування дорівнює споживанню.

B. Заощадження дорівнюють споживанню.

Г. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

9. Індивідуальні заощадження — це:

A. Дохід після оподаткування, отриманий за якийсь період і не використаний ні на споживання, ні на придбання цінних паперів, а також не розміщений у банку.

Б. Загальна сума всіх активів суб'єкта господарювання мінус сума його фінансових зобов'язань.

B. Дохід після оподаткування, отриманий за певний період і не використаний повністю на споживання.

Г. Загальна сума всіх активів родини.

10. Чи є правильним твердження, що при зменшенні доходу після оподаткування:

A. Споживчі витрати скорочуються, а заощадження зростають.

Б. Споживчі витрати та заощадження зростають.

B. Скорочуються як споживчі витрати, так і заощадження.

Г. Споживчі витрати зростають, а заощадження скорочуються.

11. Які із запропонованих заходів Ви вважаєте найбільш прийнятними для стимулювання заощаджень?

А. Зниження податків на доходи.

Б. Збільшення відсоткової ставки.

В. Збільшення допомоги на дітей.

Г. Підвищення премій на заощадження, призначені для будівництва.

12. Пряму залежність характеризує відношення між:

A. Заощадженнями та індексом цін.

Б. Граничною схильністю до споживання та граничною схильністю до заощадження.

B. Споживчими витратами та рівнем відсоткової ставки.

Г. Заощадженнями та рівнем відсоткової ставки.

13. Які фактори впливають на споживання та заощадження?

А. Багатство, очікування.

Б. Рівень цін, податки.

В. Відрахування на соціальне страхування.

Г. Всі відповіді вірні.

14. Яке з тверджень є вірним?

А. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень.

Б. Збільшення соціальних відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження.

В. Зростання цін скорочує споживання і заощадження.

Г. Всі твердження вірні.

15. Яке з тверджень є невірним?

А. Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження.

Б. Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств.

В. Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються.

Г. Всі представлені твердження є вірними, а невірних – немає.

16. Що відбувається в економіці країни, коли обсяг доходу після оподаткування збільшується?

A. Зростають середня схильність до споживання та заощадження.

Б. Середня схильність до споживання та заощадження зменшуються.

B. Середня схильність до споживання збільшується, а частка заощадження зменшується.

Г. Середня схильність до споживання зменшується, а мастка заощадження збільшується.

17. Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають невідсоткові фактори, які змінюють рівень очікуваної норми прибутку за даної відсоткової ставки. Що з представленого не відноситься до невідсоткових факторів?

А. Технологічні зміни.

Б. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування.

В. Податки на підприємця.

Г. Наукові зміни.

18. На обсяг інвестиційного попиту впливає:

A. Рівень відсоткової ставки.

Б. Оптимістичні або песимістичні очікування підприємців.

В. Рівень завантаження виробничого обладнання.

Г. Усі відповіді вірні.

19. На інвестиційний попит не впливає:

A. Багатство.

Б. ВВП.

B. Очікування підприємців.

Г. Податок на прибуток, одержаний від реалізації інвестиційного проекту.

20. Якщо номінальна відсоткова ставка стабільна, а ціни зростають, то сукупний попит на інвестиції:

А. Зменшиться.

Б. Не зміниться.

В. Збільшиться.

Г. Усі відповіді неправильні.

21. Якщо реальна відсоткова ставка збільшиться, то:

A. Крива інвестиційного попиту зміститься вправо.

Б. Крива інвестиційного попиту зміститься вліво.

B. Інвестиційні витрати зменшаться.

Г. Інвестиційні витрати збільшаться.

22. Крива сукупного попиту на інвестиції зміщується вправо внаслідок:

A. Зниження відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Зростання відсоткової ставки комерційних банків.

B. Зростання податку на прибуток від реалізації інвестиційного проекту.

Г. Зниження податку на прибуток від реалізації інвестиційного проекту.

23. Чистий прибуток, отриманий від інвестування, визначається як:

A. Валовий прибуток мінус податок на прибуток.

Б. Валовий прибуток мінус відсотки за кредит.

B. Валовий прибуток мінус податок на прибуток мінус відсотки за кредит.

Г. Усі відповіді неправильні.

24. Яка із залежностей відповідає реальному процесу економічного життя?

A. Високі граничні податкові ставки на доходи корпорацій та особисті доходи сприяють інвестиціям.

Б. У періоди високого рівня безробіття не відбувається створення нових робочих місць.

B. Частка інвестицій у ВВП і темпи зростання продуктивності праці перебувають у зворотній залежності.

Г. Існує тісний прямий зв'язок між часткою ВВП, що спрямовується на інвестиції, та темпами зростання продуктивності праці.

25. Крива споживання зміщується вправо внаслідок:

А. Зменшення багатства населення країни.

Б. Зниження цін на споживчі товари та послуги.

В. Зростання відсоткової ставки комерційних банків.

Г. Зростання доходу після оподаткування.

26. За кейнсіанською теорією споживчих витрат:

А. Споживчі витрати не мають безпосереднього відношення до доходу після оподаткування.

Б. Якщо дохід після оподаткування зростає, то споживчі витрати зменшуються.

В. Якщо дохід після оподаткування зростає, то його чистка, спрямована на споживання, зменшується.

Г. Якщо дохід зростає, то і гранична схильність до споживання зростає.

27. Інвестувати доцільно, якщо:

A. Очікувана норма чистого прибутку дорівнює відсотковій ставці.

Б. Очікувана норма чистого прибутку більша за відсоткову ставку.

B. Очікувана норма чистого прибутку менша за відсоткову ставку.

Г. Усі відповіді неправильні.

28. Якщо заощадження менше запланованих інвестицій, то:

A. Заплановані інвестиції дорівнюють незапланованим.

Б. Незаплановані інвестиції менше нуля.

B. Незаплановані інвестиції більше нуля.

Г. Незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

29. Рецесійний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП менше потенційного; наявний дефіцит сукупних витрат.

Б. Фактичний ВВП більше потенційного; наявний дефіцит сукупних витрат.

B. Наявний надлишок сукупних витрат.

Г. Всі відповіді невірні.

30. Інфляційний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП більше потенційного.

Б. Фактичний ВВП менше потенційного.

B. Експорт більше імпорту.

Г. Сукупний попит перевищує сукупну пропозицію.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Економіка країни А характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G; С = 100 + 0,8Y; І = 50; G = 50. Визначте рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП), величину заощаджень і споживання.

А. 1050 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Б. 900 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

В. 1000 млрд. євро, 90 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Г. 1000 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

2. Економіка країни Б в короткостроковому рівноважному стані характеризується такими даними (млрд. євро): сумарні автономні витрати становлять 200, рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП) — 1200. При збільшенні автономних витрат на кінець року на 50 ВВП збільшився до 1450. Визначте мультиплікатор автономних витрат.

А. 5.

Б. 5,5.

В. 6.

Г. 6,5.

3. В економіці країни В упродовж року відбулися такі зміни (млрд. євро): на початку року безподатковий дохід населення становив 90, споживання — 80. Наприкінці року безподатковий дохід становив 100, споживання — 87,5. Обчисліть граничну схильність до споживання.

А. 55 %.

Б. 65 %.

В. 75 %.

Г. 85 %.

4. Безподатковий дохід населення країни Г становить 120 млрд. євро, автономне споживання — 34 млрд. євро, споживчі витрати — 124 млрд. євро. Обчисліть середню схильність до споживання згідно з функцією споживання.

А. 0,65.

Б. 0,75.

В. 0,85.

Г. 1.

5. Розрахуйте граничну схильність до заощаджень за умов, що безподатковий дохід населення країни на кінець року збільшився на 30 млрд. грн., а заощадження — на 7,2 млрд. грн.

А. 0,2.

Б. 0,24.

В. 0,25.

Г. 0,26.

6. Економіка країни Д характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G + XN; С = 100 + 0,7 Y; і = 80; G = 60. Визначте рівноважний ВВП; рівноважний рівень споживання і заощадження.

А. 800 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Б. 600 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

В. 860 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Г. 800 млрд. євро; 800 млрд. євро і 80 млрд. євро.

7. У поточному році номінальна відсоткова ставка становила 15 %, темп інфляції — 4 %. Визначте реальну відсоткову ставку.

А. 10 %.

Б. 11 %.

В. 12 %.

Г. 15 %.

8. Для умов країни Б інвестиційна функція задана рівнянням (млрд. євро): І = 1000 - 40 r, де r — реальна відсоткова ставка. Визначте обсяг інвестицій, якщо номінальна відсоткова ставка і дорівнює 10 %, темп інфляції π становить 2 %.

А. 600 млрд. євро.

Б. 650 млрд. євро.

В. 680 млрд. євро.

Г. 780 млрд. євро.

9. Вартість інвестиційного проекту становить 100 млрд. грн., норма прибутку — 50 %, податок на прибуток — 30 %. Номінальна відсоткова ставка дорівнює 15 %, темп інфляції — 8 %. Обчисліть очікуваний чистий прибуток.

А. 22 млн. грн. або 22 %.

Б. 24 млн. грн. або 24 %.

В. 26 млн. грн. або 26 %.

Г. 28 млн. грн. або 28 %.

10. В країні І безподатковий дохід населення за звітний рік збільшився на 90 млн. євро, а споживчі витрати — на 60 млн. євро.

Визначте граничну схильність до заощадження.

А. 0,23.

Б. 0,30.

В. 0,33.

Г. 0,35.




ТЕМА 9. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВВП



9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП.

9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП



Навчальна мета: визначити механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • застосовувати механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП.




9.1.Сукупні витрати і рівноважний ВВП.


Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює сукупній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Вище рівноважний ВВП розглядався на базі моделі AD–AS. Згідно з цією моделлю рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку попит реалізується через витрати, які здійснюються економічними суб’єктами на закупівлю бажаної кількості товарів і послуг. Тому важливе значення для макроекономічного аналізу має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат. Особливість такого підходу до визначення рівноважного ВВП полягає в тому, що він спирається на припущення про незмінність цін. Тому будь-які номінальні зміни в економіці дорівнюють реальним змінам.

Сукупні витрати — це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Можливість забезпечення рівноваги між ВВП і сукупними витратами випливає із того, що ВВП, з одного боку, є доходом (розподільчий метод), з іншого — витратами, спрямованими на закупівлю товарів і послуг (метод кінцевого використання). Але для правиль­ного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти заплановані та фактичні сукупні витрати. Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі вітчизняних товарів і послуг. Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запланованими.

У повному вигляді заплановані сукупні витрати складаються із запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт:

hello_html_m449f7732.gif (9.1.1)

де Е — заплановані сукупні витрати.

Але на даному етапі нами розглядається приватна закрита економіка. У такій спрощеній економіці заплановані сукупні витрати включають лише заплановані витрати на приватне споживання та інвестування:

hello_html_m326e81f.gif (9.1.2)

Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи: витрати — випуск і вилучення — ін’єкції. Перший метод розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю. За другим методом рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю.

Метод «витрати—випуск»

Спираючись на спрощену економіку, рівноважний ВВП за методом «витрати—випуск» можна визначити за такою формулою:

hello_html_d2641bb.gif (9.1.3)

Але в окремі проміжки часу вироблений економікою ВВП, як правило, відхиляється від запланованих сукупних витрат. Це відбувається тому, що плани підприємств щодо обсягів виробництва продукції не збігаються з планами покупців цієї продукції. Щоб розкрити умови, за яких вироблений ВВП дорівнює запланованим сукупним витратами або відхиляється від них, розглянемо числовий приклад.

Хай автономне споживання hello_html_2cd2ebf0.gif дорівнює 50 млрд грн, а гранична схильність до споживання (c) дорівнює 0,6. Якщо врахувати, що в нашій спрощеній економіці DI = Y, то кейнсіанську функ­цію споживання можна записати так:

hello_html_m344cf813.gif (9.1.4)

До цього додамо також ще один компонент запланованих сукупних витрат — інвестиції, які у нашому прикладі є автономними, тобто не залежать від ВВП. У числовому прикладі вони становлять 30 млрд грн. Тоді заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою:

hello_html_m72125cf1.gif(млрд грн). (9.1.5)

Тепер припустимо, що підприємства запланували виробити ВВП на суму 210 млрд грн, сподіваючись продати його в повному обсязі. Але насправді покупці запланували спрямувати на закупівлю товарів і послуг лише 206 млрд грн своїх платіжних ресурсів. Це випливає із формули (9.1.5):

hello_html_6983d63a.gif(млрд грн).

Отже, плани підприємств і плани покупців не збіглися: підприємства виробили продукції на 4 млрд грн більше, ніж та її кількість, яка викуплена. Це примусить підприємства здійснити небажане збільшення товарних запасів, тобто понести вимушені витрати на суму 4 млрд грн. По суті, ці витрати спрямовані на те, щоб закупити в себе свою продукцію на суму 4 млрд грн. Звідси стає зрозумілою відмінність фактичних сукупних витрат від їх запланованої величини. Фактичні сукупні витрати — це заплановані сукупні витрати плюс непередбачені витрати на закупівлю товарних запасів. У наведеному прикладі вони становлять 210 млрд грн.

Будь-яка зміна величини товарних запасів (поповнення або скорочення) враховується як інвестиції. Але якщо інвестиції в основний капітал і житлове будівництво є запланованими, то інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є не запланованими, а вимушеними. Це дає підстави визначити фактичні сукупні витрати за такою формулою:

hello_html_m2ff0789d.gif (9.1.6)

де hello_html_m7f88fc8b.gif — фактичні сукупні витрати; hello_html_727afb97.gif — незаплановані інвестиції в товарні запаси.

У процесі економічного кругообігу ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витрати. Якщо Y E, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується вимушеним приростом товарних запасів і незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси hello_html_21ddc2bd.gif. За цих умов у підприємств з’являється мотивація скорочувати обсяг виробництва до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами (Y = E).

Якщо, навпаки, Y E, то така ситуація свідчить про виникнення недовиробництва, яке супроводжується вимушеним скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси hello_html_202b6455.gif. Це спонукає підприємства збіль­шувати обсяг виробництва до рівня попиту, завдяки чому породжується тенденція до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами.

В обох випадках, коли спостерігається нерівновага між ВВП і запланованими сукупними витратами, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП:

hello_html_m5c3a7a60.gif (9.1.7)

В умовах нерівноважного ВВП (Y E) незаплановані інвестиції у товарні запаси більші або менші нуля (I 0). За умов рівноважного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні, тобто якщо Y = E, то I = 0.

Графічну інтерпретацію рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати — випуск», наведено на рис. 9.1.1.

hello_html_m399a66fb.gif

Рис. 9.1.1. Модель «кейнсіанський хрест»


Графічна модель (рис. 9.1.1) називається «кейнсіанський хрест» і спирається на умови нашого числового прикладу. На горизонтальній осі графіка вимірюється ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати. Бісектриса показує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія E — це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині або відхилятися від неї у той чи той бік.

Згідно з умовами рис. 9.1.1 рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн і забезпечується в точці T0. У цій точці лінія фактичних сукупних витрат перетинається з бісектрисою, а заплановані сукупні витрати дорівнюють виробленому ВВП. Щоб в цьому переконатися, скористаємося рівнянням (1.5), в якому = 200 млрд грн. Звідси визначається величина запланованих сукупних витрат:

hello_html_61cfb2d6.gif

Отже, рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, а точка T0 є єдиною точкою, в якій забезпечується економічна рівновага. Якщо обсяг виробленого ВВП збільшиться до 210 млрд грн, то, як ми зазначали, заплановані сукупні витрати дорівнюватимуть 206 млрд грн, а перевиробництво становитиме 4 млрд грн. За таких умов товари виробляються швидше, ніж продаються, що створює надмірні товарні запаси і викликає незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси. У відповідь на це підприємства почнуть скорочувати обсяги свого виробництва і за рахунок цього спрямовувати економіку до виробництва рівноважного ВВП.

На рис. 9.1.1 розглядається і протилежна ситуація, коли обсяг виробленого ВВП зменшився до 190 млрд грн, а породжені ним заплановані сукупні витрати — до 194 млрд грн. У такому випадку в економіці виникло недовиробництво продукції на 4 млрд. грн. За таких умов товари продаються швидше, ніж виробляються, що виснажує товарні запаси. Реагуючи на цю ситуацію, підприємства збільшуватимуть обсяги виробництва своєї продукції і завдяки цьому спрямовуватимуть економіку до виробництва рівноважного ВВП.

Метод «вилучення — ін’єкції»

Щоб зрозуміти сутність методу «вилучення — ін’єкції», слід враховувати, що джерелом сукупних витрат є дохід від реалізації ВВП. Але в процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економіці, з іншого — ін’єкції, які збільшують ці витрати.

У загальному форматі вилучення — це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін’єкції — це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, заощаджень та імпорту, а ін’єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:

hello_html_m33af6c59.gif

У спрощеній економіці, якою є приватна закрита економіка, вилучення суперечить приватним заощадженням, а ін’єкції — приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП досягається лише за умов, якщо S = I. При цьому І — це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат.

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення—ін’єкції» не суперечить його визначенню за методом «витрати—випуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати — випуск» рівновага в економіці визначається за формулою Y = C + I, то YC = I. Оскільки YC = S, то S = I.

Крім запланованих інвестицій, як ми уже знаємо, можуть виникати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій:

hello_html_m4638b7c1.gif (9.1.8)

Права частина рівняння (1.8) відображує фактичні інвестиції, які дорівнюють сумі запланованих і незапланованих інвестицій. Отже, незаплановані інвестиції є вирівнювальним елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується з методом «витрати — випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.

У нашому числовому прикладі заплановані інвестиції є сталою величиною, (30 млрд грн), яка не залежить від ВВП. На противагу їм заощадження змінюються, оскільки є тією частиною доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Враховуючи функцію споживання, заощадження можна визначити за формулою:

hello_html_m5c25e9aa.gif (9.1.9)

Попередньо було встановлено, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн. Тому, підставивши цю величину у рівняння (9.1.9) замість Y, отримаємо величину заощаджень:

hello_html_m557ab6c3.gif

Отже, заощадження дорівнюють 30 млрд грн. Таку саму суму становлять і заплановані інвестиції. Це дає підстави стверджувати, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення у формі заощаджень дорівнюють ін’єкціям у формі запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується.

Наприклад, якщо ВВП дорівнює 210 млрд грн, то заощадження становитимуть 34 млрд грн:

hello_html_mef22695.gif,

а якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, то вони становитимуть 26 млрд грн.:

hello_html_m2a346cfa.gif

Нагадаємо, що заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції — елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:

hello_html_47615ede.gif

І навпаки, якщо заощадження менші за заплановані інвестиції, то це означає, що на таку саму суму ВВП менші за заплановані сукупні витрати:

hello_html_de8226c.gif

Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:

hello_html_m3523d89a.gif

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення ін’єкції» можна подати графічно (рис. 9.2).

hello_html_m784e4787.gif

Рис 9.1.2. Модель рівноважного ВВП,
визначеного за методом «вилучення
ін’єкції»


На рис. 9.1.2 лінія запланованих інвестицій (І) є горизонтальною, тобто відповідає припущенню, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП.

Згідно з наведеним рисунком рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у точці T0. За інших рівнів ВВП рівновага між заощадженнями та інвестиціями порушується. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в збільшення товарних запасів. Якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, заощадження менш за заплановані інвестиції на 4 млрд грн. На цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій у скорочення товарних запасів.


9.2. Мультиплікатор витрат

Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, ми встановили, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Тепер настала черга дати відповідь на принципове питання: як змінюється обсяг рівноважного ВВП у разі зміни величини запланованих сукупних витрат?

Відповідь, здавалося б, проста. Оскільки в рівноважному стані ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам, то збільшення цих витрат на 1 грн має втілюватися у збільшення рівноважного ВВП також на 1 грн. Але це не так. Макроекономічна теорія стверджує, що зміна будь-якого компонента запланованих сукупних витрат на 1 грн, як правило, спричинює зміну рівноважного ВВП більш як на 1 грн. Отже, між зміною запланованих сукупних витрат і зміною рівноважного ВВП існує не проста, а помножена залежність. Така залежність вимірюється за допомогою мультиплікатора витрат.

Сутність і кількісна визначеність
мультиплікатора витрат

Мультиплікатор витрат належать до ключових категорій макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід поперед­ньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

Нагадаємо, що в нашій спрощеній економіці рівноважним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування, тобто Y = C + I. У наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти витрати індуційовані та автономні.

В загальному контексті термін «індуційовані» використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін «автономні» — навпаки, для позначення тих змінних, які в межах даної моделі не залежать від незалежної змінної.

В моделі рівноважного ВВП серед компонентів запланованих сукупних витрат індуційованими є витрати на споживання. Це пояснюється тим, що вони змінюються в разі зміни доходу відповідно до граничної схильності до споживання, тобто C = c Y. З метою спрощення аналізу до автономних витрат цієї моделі ми відносимо лише заплановані інвестиції. Насправді ж до складу автономних витрат відносяться всі елементи сукупних витрат, які не залежать від поточного доходу, в тому числі споживання, інвестиції, державні закупівлі та чистий експорт.

Позначимо автономні витрати символом hello_html_54396ba1.gif. Оскільки у нашій моделі автономними витратами є заплановані інвестиції, то hello_html_28ffe37e.gif, hello_html_1a7ea27c.gif Якщо hello_html_mbb0668.gif а hello_html_3f29faa7.gif, то зміну рівноважного ВВП можна визначити за формулою

hello_html_3807a4b7.gif (9.1.10)

Розв’язавши рівняння відносно ВВП, отримаємо

hello_html_mdb17292.gif (9.1.11)

У рівнянні (9.11) коефіцієнт 1 / (1 – c) є мультиплікатором витрат. У широкому розумінні термін «мультиплікатор» означає примноження, яке визначає, на скільки одиниць змінюється наслідок (залежна змінна), якщо його причина (незалежна змінна) змінюється на одиницю. В економічну теорію поняття «мультиплікатор витрат» було введено англійським економістом Каном (1931 р.). Кан помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Спираючись на рівняння (1.11), можна зробити два визначення. По-перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з формули (1.11), це можна записати так:

hello_html_35322d57.gif (9.1.12)

Позначимо мультиплікатор витрат символом me і запишемо його формулу:

hello_html_m90738d1.gif (9.1.13)

Звідси приріст рівноважного ВВП можна визначити за спрощеною формулою:

hello_html_43465266.gif (9.1.14)

Із формули (9.13) видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання (с) і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 – с). Пригадаємо, що 1 – c = s. Якщо c = 0,5, то s = 0,5, а me = 2(1 : 0,5); якщо c = 0,75, то s = 0,25, а me = 4(1 : 0,25) і т. д. Врахуємо, що гранична схильність до споживання, як правило, менша за одиницю. Тому мультиплікатор витрат, як правило, більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше, ніж на 1 грн.

Механізм мультиплікації
автономних витрат

Постає питання: завдяки чому приріст автономних витрат має здатність мультиплікативно (помножено) збільшувати рівноважний ВВП? Для отримання відповіді на це питання розглянемо такий числовий приклад. Нехай в нашому прикладі гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, а гранична схильність до заощаджень — 0,25. За таких умов з кожної гривні наявного доходу, який отримують домогосподарства, 0,75 грн спрямовується на споживання, а решта — 0,25 грн — заощаджується.

Щоб розкрити механізм дії мультиплікатора витрат, скористаємося табл. 9.1, в якій припустимо, що зміни в економіці були започатковані збільшенням запланованих інвестицій на 100 млн грн. У таблиці цей результат відображує перший цикл економічного кругообігу. В процесі другого циклу збільшення інвестиційний витрат викличе в галузях, що виробляють інвестиційні товари, приріст доходу на 100 млн грн. Виходячи з того, що c = 0,75, працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 75 млн грн (100 0,75). У процесі третього циклу збільшення працівниками галузей інвестиційного комплексу споживчих вит­рат викличе зростання доходу на 75 млн грн у галузях, що вироб­ляють споживчі товари та послуги. Тому працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 56,25 млн грн (75 0,75). І таким чином цикл за циклом, як це показано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

МУЛЬТИПЛІКАТИВНИЙ ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙ НА ДОХІД

млн грн

Цикл

Приріст доходу

Приріст витрат

I


100,00

II

100,00

75,00

III

75,00

56,25

.
.
.

.
.
.

.
.
.

Усього для невизначеної
кількості циклів

400,00

400,00

Наведений в табл. 9.2.1 ланцюг перетворень приросту витрат у приріст доходу, а приросту доходу в приріст витрат відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Проте цей ланцюг має межу, оскільки з кожним циклом прирістні величини зменшуються. Якщо скласти рядки, наведені в табл. 9.1, для невизначеної кількості циклів економічного кругообігу, то у підсумку отримаємо приріст доходу і запланованих сукупних витрат на суму 400 млн грн. Отже, збільшення запланованих інвестицій на 100 млн грн викликало збільшення запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП у чотири рази. Це означає, що мультиплікатор витрат дорівнює 4.

Виразимо алгебраїчно зміни, що відбуваються в межах кожного циклу:

I цикл — збільшення запланованих інвестиції = I.

II цикл — приріст споживання = c I.

III цикл — приріст споживання = c2 I і т. д.

Підсумовуючи, запишемо формулу суми нескінченно спадної геометричної прогресії:

hello_html_m1e21d9c.gif (9.1.15)

Поділимо обидві частини рівняння (9.1.15) на I:

hello_html_2b8ca14a.gif (9.1.16)

Тепер помножимо обидві частини рівняння (9.1.16) на с:

hello_html_m64a63b00.gif (9.1.17)

Якщо від рівняння (9.17) відняти рівняння (9.16), то отримаємо:

hello_html_m11ca45e5.gif (9.1.18)

Звідси випливає вже відома формула мультиплікатора витрат:

hello_html_m90738d1.gif

Оскільки c = 0,75, то мультиплікатор витрат дорівнює 4, а заплановані сукупні витрати і рівноважний ВВП — 400 млн грн (100 4). Отже, дані, наведені в табл. 1.1, підтверджуються математично.

Враховуючи результати аналізу, здійсненого на базі числового прикладу, відповімо на поставлене вище питання, завдяки чому приріст автономних витрат спричинює мультиплікативний приріст рівноважного ВВП? Це зумовлюється тим, що збільшення автономних витрат породжує в економіці нескінченно спадний ланцюг індуційованих витрат на споживання. Завдяки здатності автономних витрат генерувати індуційовані витрати приріст запланованих сукупних витрат перевищує приріст автономних витрат на суму приросту індуційованих витрат.

У розглядуваному числовому прикладі автономними витратами є заплановані інвестиції, а індуційованими — витрати на споживання. Тому збільшення запланованих сукупних витрат на 400 млн грн дорівнює приросту запланованих інвестицій на 100 млн грн плюс приріст індуційованих споживчих витрат на 300 млн грн. Отже, ефект мультиплікатора — це сума індуційованих витрат. Якщо б не діяв ефект мультиплікатора, то приріст запланованих інвестицій на 100 млн грн спричиняв би приріст запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП також на 100 млн грн.

Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора витрат подано за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» (рис. 9.3).

На рис. 9.1.3 початково рівноважний ВВП становить Y1, автономні витрати дорівнюють hello_html_m4d79937a.gif. Звідси заплановані сукупні витрати дорівнюють сумі автономних та індуційованих витрат: hello_html_3430d4ec.gif

На рисунку цю ситуацію відображає крива E1.

Тепер припустимо, що автономні витрати збільшилися від hello_html_m4d047abd.gif до hello_html_635ea397.gif. Це мультиплікативно збільшить заплановані сукупні витрати, що перемістить їх криву вгору в положення E2. Більшій величині запланованих сукупних витрат відповідає більший рівень рівноважного ВВП, який дорівнює Y2, а заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою: hello_html_m2786be3.gif.

Їх збільшення відбулося передусім за рахунок приросту автономних витрат (hello_html_m144b937b.gif). На рис. 9.1.3 приріст автономних витрат відображується відстанню по вертикалі між лініями E1 та E2.

Крім приросту автономних витрат відбувся приріс індуційованих витрат від с Y1 до с Y2. Отже, збільшення запланованих сукупних витрат визначається так:

hello_html_749fb0c9.gif

На таку саму величину зріс рівноважний ВВП. Тому відрізок E1 E2 на вертикальній осі графіка дорівнює відрізку Y1 Y2. на його горизонтальній осі. Оскільки hello_html_2329529f.gif, то мультиплікатор витрат, який є відношенням hello_html_m2f6a80d4.gif, більший за одиницю. Це означає також, що відрізок Y1 Y2 дорівнює добутку відстані по вертикалі між кривими E1 та E2 на мультиплікатор витрат, тобто hello_html_m25fc4af3.gif

hello_html_m408db64e.gif

Рис. 9.1.3. Ефект мультиплікатора

Ще раз звернемо увагу на те, що пряма залежність мультиплікатора витрат від граничної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощаджень. Тому, враховуючи, що 1 – c = s, трансформуємо формулу (9.1.13) таким чином:

hello_html_4609ee2c.gif. (9.1.19)

Формула (9.19) дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами (9.1.13) і (1.19), називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо (див. підрозд. 9.1), до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним. У подальшому в міру розширення об’єкта макроекономіки від приватної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат.



9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.



Мультиплікатор може бути простим і складним (повним).

Простий мультиплікатор відображає вилучення коштів на заощадження.

Складний мультиплікатор отримується з урахуванням усіх вилучень: податків, імпорту, заощаджень.

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов (при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі), які залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП).

Величина, на яку сукупні витрати (СВ) менші ВВП при повній зайнятості, називають рецесійним розривом, тому що дефіцит витрат призведе до скорочення ділової активності. Рецесійний розрив представлен на рис. 9.2.1.


hello_html_2de4adb7.png

Рис. 9.2.1. рецесійний розрив


Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості.


Величину, на яку сукупні витрати більші ВВП при повній зайнятості, називають - інфляційним розривом. Інфляційний розрив представлен на рис. 9.2.2.


hello_html_37b30abe.jpg

Рис. 9.2.2. Інфляційний розрив


Зростання сукупних витрат СВ2 (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції), тому виникає інфляційний розрив. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Тому наслідком є зростання цін, тобто інфляція.


1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю ADAS рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку, попит реалізується через витрати. Тому важливе значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в основі визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом сукупного попиту.

2. Згідно з методом «витрати — випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланованих сукупних витрат, то це свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства скорочувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обсягу.

3. Згідно з методом «вилучення — ін’єкції» рівноважним є такий ВВП, який у процесі розподілу породжує вилучення із сукупних витрат, що врівноважуються з ін’єкціями в сукупні витрати. У спрощеній економіці вилученнями є заощадження, а ін’єкція­ми — інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. Будь-які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напрямі до рівноважного ВВП.

4. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

5. У моделі рівноважного ВВП спрощеної економіки індуційованими є витрати на споживання. Звідси випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збільшує дохід, що породжує індуційовані витрати на споживання, які, у свою чергу, збільшують дохід. Завдяки цьому дохід збільшується на величину, що перевищує приріст автономних витрат. Величина цього перевищення є ефектом мультиплікатора.

6. У спрощеній економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій — від граничної схильності до заощаджень. Оскільки гранична схильність до заощаджень менша за одиницю, то мультиплікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше ніж на 1 грн.

7. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці забезпечується за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

8. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за потенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхідні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.

9. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично рівноважний ВВП номінально перевищує потенційно рівноважний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційним розривом. Кількісно інфляційний розрив є такою величиною, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансформується у зростання цін і не збільшує обсяг виробництва. В еконо­міці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експан­сійний розрив. За таких умов фактично рівноважний ВВП перевищує потенційно рівноважний ВВП як інфляційно, так і реально.








Питання для самоконтролю

  1. Сукупні видатки і рівноважний ВВП.

  2. Визначення рівноважного ВВП на основі методу «видатки — випуск». Фактичні та заплановані видатки. Модель «кейнсіанський хрест».

  3. Визначення рівноваж­ного ВВП за методом «вилучення — ін’єкції».

  4. Система вилучень та ін’єкцій в економічному кругообігу. Сукупні видатки і потенційний ВВП.

  5. Рецесійний розрив як наслідок дефіциту сукупних видатків. Графічна та математична інтерпретація рецесійного розриву.

  6. Інфляційний розрив як наслідок надмірних сукупних видатків. Графічна та математична інтерпретація інфляційного розриву.



Практичні завдання

  1. Маємо умови: в базовому періоді ВВП = 1000 грн., с = 0,80. В аналізованому періоді інвестиції збільшилися початково на 15 грн., а ціни зросли на 5%. Розрахувати приріст реального ВВП.

  2. В умовах економічної рівноваги фактичний номінальний ВВП = 1100 грн., потенційний ВВП = 1000 грн., с = 0,75. Розрахувати інфляційний розрив.

  3. За умов економічної рівноваги фактичний реальний ВВП = = 1000 грн., потенційний ВВП = 1200 грн., s = 0,25. Розрахувати рецесійний розрив, якщо в періоді його усунення ціни зростуть на 4 %.

  4. В умовах приватної економіки закритого типу фактичний ВВП = 1200 грн., сукупні видатки = 900 грн. Обчислити незаплановані інвестиції в товарні запаси.

  5. За умов приватної економіки закритого типу споживання = 750 грн., заощадження = 250 грн., незап