Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / История / Конспекты / Культура України в роки непу: освіта, література, мистецтво (Історія України, 10 клас)

Культура України в роки непу: освіта, література, мистецтво (Історія України, 10 клас)

  • История

Поделитесь материалом с коллегами:

Історія України 10 кл

Тема. Культурне та духовне життя в  роки непу.

Мета.  Проаналізувати політику більшовиків у  галузі культури в роки непу; розглянути складові частини політики коренізації, визначити роль ідеології в культурних процесах; пояснити зміст основних термінів і  понять; формувати в  учнів логічне та історичне мислення; виховувати їх на кращих зразках національної культури.

Тип уроку:   комбінований.

Обладнання:   підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у  період непу», атлас, репродукції  картин, ілюстративний матеріал, портрети діячів науки та культури.

Основні терміни та поняття:  коренізація, українізація, ідеологізація, культурна революція, лікнеп.

Хід уроку

I.   Організація навчальної діяльності

Учитель  оголошує  учням  тему  й  основні  завдання  уроку.

ІІ.   Перевірка домашнього  завдання

Робота з візуальними джерелами.

Завдання: визначте, з якими історичними подіями пов’язані ці плакати?

Поміркуйте, до чого закликали ці плакати?

Яка політична сила була їх автором/замовником?

Які художні засоби використав автор?

hello_html_5f0798.pnghello_html_m68b8065c.png


 







hello_html_m7aa78792.pnghello_html_m5da61dee.pnghello_html_5416e77.png










Фронтальне опитування

  1. Коли  було  запроваджено  неп?

2.  Чому  заходи  непу  в   УСРР  були  запроваджені  пізніше,  ніж  у  радянській

 Росії?

  3.  Визначте  причини  голоду  1921—1923   рр.

  4.  Чому  українська  радянська  влада  тривалий  час  приховувала  масштаби

 голоду?

  5.  Якими  були  наслідки  голоду  1921—1923  рр.  для  УСРР?

  6.  Із  якою  метою  виник  проект  створення  СРСР?

  7.    Коли  було  проголошено  створення  СРСР?

  Письмове завдання

  1. Визначте  основні  підходи  до  створення  СРСР,  що  мали  місце  в  

радянському  керівництві,  та дайте  їх  характеристику.

  2.  Що  спричинило  запровадження  непу?  Якою  була  його  роль  для збереження  радянської  влади?

  3.  Політика  непу  планувалася  як  тривала  чи  тимчасова?


ІІІ.  Актуалізація  опорних  знань, умінь і   навичок

  Запитання та завдання

  1.  Визначте  здобутки  розвитку  культури  1917—1921  рр.

  2.  Яким  було  ставлення  більшовиків  до  сфери  культури?


ІV.  Вивчення нового  матеріалу

  1.  Основні риси розвитку української культури в  роки непу.

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа “культурною революцією”. За короткий термін планувалося ліквідувати неписьменність; створити систему народної освіти; сформувати кадри нової інтелігенції; перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси; використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

Набираюча силу тоталітарна держава не була зацікавлена в докорінному перевороті у свідомості трудящих, підвищенні їхнього культурного рівня. Системі, що формувалася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль в історичному процесі. Водночас реалізація сталінського «великого стрибка» вимагала певного освітнього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим зумовлюється неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень у 20—30-ті роки. Характерними ознаками духовного життя суспільства в цей час стали, з одного боку, новаторство і пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до надбань і продукування культури, а з іншого — форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.

Основний наголос в культурницькій роботі робили на ідеології, вихованні мас у дусі комуністичних ідей. Органи держбезпеки вели активну боротьбу з ідеологічним впливом на маси з боку некомуністичних, а тим більше — антикомуністичних сил. Партія контролювала зміст національно-культурного процесу і вимагала, щоб культурне життя було національним за формою і соціалістичним за змістом, тобто не суперечило комуністичній доктрині. Політизація культурного процесу аніскільки не приховувалася. Метою «культурної революції» було формування в суспільній свідомості певних стереотипів, які зробили б поведінку широких мас населення прогнозованою. Вожді партії часто заявляли, що народні маси слід прилучати до культурних надбань всього людства. Однак із розмаїття загальнолюдської культури ретельно відбиралися лише фрагменти, які, на їх погляд, могли зміцнювати суспільно-економічний лад, що створювався в СРСР.

В останні роки непу почав утверджуватися погляд на культурне будівництво як на один з напрямів соціалістичного будівництва поряд з індустріалізацією країни і колективізацією сільського господарства. У сфері культури компартійно-радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів», тобто інтелігентів, світогляд яких формувався у дореволюційних навчальних закладах. Деякі гарячі голови, особливо із створеної партійними функціонерами псевдокультурницької організації Пролеткульт («пролетарська культура»), пропонували ліквідувати цю залежність найпростішим способом — не визнавати культурні надбання людства як «буржуазні». В. Ленін ставив проблему в іншій площині: змусити «буржуазних фахівців» робити те, що потрібно радянській владі. На тих, хто протиставляв себе владі і вимагав свободи творчості, чекали репресії.

Яскравим прикладом такої політики став т.зв. «Філософський пароплав» — умовна назва каральної кампанії за ініціативою В. Леніна по засланню відомих представників російських інтелектуалів, нелояльних до влади більшовиків, за кордон.

У травні 1922 року Ленін запропонував замінити деякі каральні операції висилкою ідеологічних супротивників з верстви інтелектуалів, професорсько-викладацького прошарку, журналістів, письменників, релігійних і політичних філософів. За рішенням ВЦВК були складені переліки осіб підозрілих та гідних заслання.

За висновком Троцького: «Мы этих людей выслали потому, что расстрелять их не было повода, а терпеть было невозможно»

"Філософський пароплав/корабель" — загальна назва для двох рейсів німецьких пассажирських пароплавів «Обербюрґермайстер Гакен» (29—30 вересня ) та «Пройссен» ( 16—17 листопада) 1922 року, силоміць вигнаних з Петрограду в Щецин більш ніж 160 науковців, письменників, філософів, професорів вищих навчальних закладів країни.

Водночас проводилися й інші подібні каральні заходи — заслання на пароплавах з Україниодеського порту у Константинополь) та потягами з Москви у тоді «буржуазні» Латвію та Німеччину.

Третього грудня 1922 р. до Берліна прибула також партія засланих з Грузії (шістдесят осіб). Тобто висилки продовжувались і надалі.

Внесені до переліків на висилку особи примусово подавали заяву на депортацію з СРСР, мали зробити це своїм коштом, давали підписку про згоду на покарання розстрілом у випадках самовільного повернення з заслання. Було встановлено повну заборону на вивіз матеріальних речей, приватних бібліотек та коштовностей, рахуючи навіть власні хрестики. Кількість засланих значно збільшувалась за рахунок членів родини та старих батьків. Ніяких компенсацій за втрачене майно не було.

Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури.


  1. Коренізація  в   УСРР. Робота з  таблицею

Українізація (складова частина коренізації) - політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури.

Мета

Утвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного підґрунтя.

Період здійсненння

1923-поч. 30-х рр. ХХ ст.

Основні провідники

М. Скрипник, О. Шумський

Основні положення

(сформовані рішеннями ХІІ з’їзду РКП(б) у квітні 1923  р.)

  • підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;

  • урахування національних чинників при формуванні партійного та державного апарату;

  • організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

  • вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і  культури.

Підсумки, результати

  • У 1930  р. кількість шкіл з  українською мовою навчання становила  85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет, понад 50 % книг і  журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з  35 до 54 %;

  •   сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції, повернулася з  еміграції частина діячів культури й  науки;

  •   відбувся бурхливий розвиток української культури («Відродження»);

  •   були забезпечені культурно-національні права національних меншин, створені адміністративні національні райони.


Наприкінці  1920х  на  початку  1930х  рр.  почалося  згортання  політики  україніза-ції  та  загалом  коренізації.

Оскільки  українізація  сприяла  розвитку  культури,  піднесенню національної  

самосвідомості  корінного  населення,  у   майбутньому  вона  могла  стати  загрозою для  існування  федерації.  Поки  Й.  Сталін вів  боротьбу  за  владу  в  партії,  пар-тійнорадянське  керівництво  центру мирилося  з  наслідками  коренізаціі  в  націо-нальних  республіках.Посиливши  владу,  Й.  Сталін  і  Л.  Каганович  починають  

боротьбу  з   так званим  «націонал-ухильництвом»  окремих  відповідальних  

партійних  працівників,  які  з  точки  зору  центру  приділяли  подвійну  увагу  

національному  питанню  (О.  Шумський,  М.  Скрипник,  М.  Волобуєв  та  ін.).

Оцінюючи  історичне  значення  процесу  українізації,  слід  визнати, що  

попри  всю непослідовність  її  здійснення,  розпочата  в  1920х  pp.,  але не

 доведена  до  логічного  завершення,  вона  мала  досить  помітний  вплив на  зміну  суспільної  ролі  та  функцій  української  мови,  яка  завдяки  цьому,  хоч  і  

ненадовго,  упершев   новітній  історії  стала  мовою  державних установ;  зросла  її  

культура  й помітно  розширилася  сфера  вживання.

 

Робота з  документом

З  інтерв’ю  із  С.  Петлюрою  про  українізацію  (1924  р.)

У  цьому  напрямку  нинішньої  політики  більшовиків  я  вбачаю  чергову  їхню

 поступку  стихійній  силі  українського  національного  руху,  а  водночас  логічно  послідовний  і  політичний  захід  з   метою  оволодіти  силою цього  руху  й  

зміцнити  свої  позиції  в   Україні…

Більшовицька  українізація  має  розглядатися  як  одна  ланка  того плану,  що  

вони  його  виношують  на  випадок  збройного  конфлікту  зі  своїми  сусідами.  

Говорити  про  успіхи  її  в   самій  Україні  поки  що  передчасно.  Відомості,  які  

надходять  звідти,  змушують  поставитися  до  неї  радше з   недовірою  й застереженнями.  Як  в  усьому,  що  декларують  більшовики, так  і  в  цьому  

питанні  за  гучними  і   гарними  словами  та  високими  ідеями криється  чимало  

фарисейства  й  сурогату.  Так,  українізація  спрощено і   прямолінійно  зводиться  

лише  до  переходу  на  українську  мову  в  діловодстві  і  до  запровадження  її  у   школах  як  знаряддя  навчання  в   дусі комуністичних  ідей.  Поки  що  не  чутно,  щоб  до колосальної  за  своїм змістом  й   обсягом  роботи  українізації  залучено  

було культурні  сили  України,  які  не  сповідують  комуністичної  віри.

 Ні,  українізацію  проводить переважно  зайшлий  елемент,  комуністи  з  Москви,  

які  наспіх  самі  ледь навчилися  і  навчаються  української  мови.  Не  важко  

уявити,  скільки викривлень  і   шкоди  принесе  така  українізація  справжній  

національній культурі…  Нарочистість  і   фарисейство  українізації,  проводжуваної більшовиками,  тим  більше  впадає  в  око,  що  одночасно  з   декларуванням  і  

часткової  реалізацією  її  комуністичні  лідери  поклали  край  останнім ознакам  

державної  самостійності  УСРР…

Таким  чином,  українізація,  проваджувана  більшовиками,  в  зазначених умовах  

постає  як  обдуманий  хід  політичної  гри  в   інтересах  комунізму, а  не  як  справжній  засіб  задоволення  національних  потреб  35-мільйонного населення  України.

Однак  це  не  означає,  що  вона  не  принесе  деяких,  бодай  короткочасних вигод.  Розрахунок  більшовиків  на  ефект  такої  тактики  в   сенсі  впливу  на українську  

еміграцію  й  особливо  на  українське  населення,  яке  живе  тепер у  Польщі,  виявляється  певною  мірою  правильним.

  1)  Яку  оцінку  дає  С.  Петлюра  українізації?

  2)  Чи  відповідала  його  оцінка  реальному  стану  речей?

  3)  Який  вплив  мала  українізація  «на  українську  еміграцію  й  особливо  на  

українське  населення,  яке  живе  тепер  у  Польщі»?

 

3.  Розвиток освіти та науки.

Трагедія громадянської війни не могла не позначитися на духовному стані країни, на культурному надбанні українського народу. Відсутність фінансування, нестача освітянських і наукових кадрів, класовий підхід до працівників інтелектуальної сфери, постійні зміни влади негативно впливали на розвиток освіти, науки й культури в Україні.З переходом до нової економічної політики радянська держава визначила свої пріоритети в культурному та духовному розвитку. Значна частина дорослого населення України не вміла читати й писати, а успішний економічний розвиток був неможливий без ліквідації неписьменності.1921 року РНК УСРР ухвалив декрет про ліквідацію неписьменності населення віком від 8 до 50 років. Цього ж року в Україні була створена надзвичайна комісія для боротьби з неписьменністю. 1923 року засновано товариство «Геть неписьменність!»

До боротьби з неписьменністю приєдналися комсомольські, профспілкові, культурно-просвітні організації і навіть військові. На 1927 рік їм удалося навчити читати й писати понад 2 млн. осіб, проте неписьменними залишилися мільйони дорослих та понад 40% дітей шкільного віку.

Уряд УСРР став створювати розгалужену систему освітніх закладів. Здійснювалося безкоштовне навчання дітей у загальних семирічних школах та професійно-технічних і середніх навчальних закладах. Комуністична партія поставила систему освіти під невсипний контроль для того, щоб:

поєднати навчання з комуністичним вихованням;

порвати з буржуазним минулим і прищепити масам комуністичні цінності, ідеологію та мораль;

поєднати навчання з виробничою працею;

широко залучити до навчання дітей робітників і селян.

На цих принципах, особливо останньому, формувалася й радянська вища школа. Для дітей трудящих вища освіта була безкоштовною. Держава всебічно сприяла діяльності «робфаків» (робітничих факультетів), які готували до навчання у вищих навчальних закладах молодих спеціалістів, комсомольців, радянських активістів.

В  освіті  поширюється  експеримент  та  новаторство.  Радянський уряд  сприяв  

створенню  нових  типів  шкіл,  підходів  до  викладання й  виховання,  які   б  

прискорили  розрив  із  «буржуазним  минулим». 

У  державі  створювалася  система  ідеологізованої  освіти.  Нові  програми  особливого  значення  надавали  політехнізації  освіти,  колективним методам  виховання.  

Велику  популярність  мала теорія  А.  Макаренка, який  приділяв  значну  увагу  

оточенню  в  житті  дитини.

У  школах  було  заборонено  вивчення  основ  релігії.  Активізувалася антирелігійнакампанія.  

Наголошувалося,  що  радянський  уряд  зробив освіту доступнішою для основної маси трудящих, і  хочав   1927/1928  навчальному  році  рівень  грамотності  зріс,  

поза  школою  ще  залишалися близько  35%  дітей.

Вища  школа  зазнала  великих  змін.  Найголовнішим  завданням партії  у   сфері

 культури  вважалася  підготовка  фахівців  робітничого походження.  Для  вихідців  із  робітничого  класу  було  введено  низку пільг.  Діти  робітників  і  селян  звільнялися  від  оплати  за  навчання в  інститутах складання  вступних  іспитів  тощо.  

Звичайно,  це  не  могло  не  позначитися  на  рівні  освіти.  

Тому  при  вузах  почали  створюватися  підготовчі  робітничі  факультети

 (робітфаки).

У  1927р.  гостро  постала  проблема  педагогічних  кадрів.  Було істотно  збільшено випуск  учителів,  розширено  систему  курсового навчання.  Серйозна  увага  

приділялася  національним  кадрам.  Наприкінці  1920х  рр.  близько  53   %  від  

загальної  кількості  студентів в Україні складали  українці.

 

Від 1921  р. створювалися школи ліквідації неписьменності  лікнепи, у  яких мали навчатися всі, хто не вміє читати й  писати віком від 8  до 50  років. Держава не лише забезпечувала безкоштовне навчання в гуртках лікнепу, а й надавала певні пільги тим, хто навчався. Зокрема, робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітної плати, селяни отримували 25 % знижки при обов'язковому страхуванні майна. Підручники для гуртків лікнепу випускалися мовами багатьох національностей. Завдяки лікнепам на кінець 1920-х рр. в  основному вдалося подолати неписьменність населення.

Із запровадженням політики українізації велика увага приділяється навчанню рідною мовою. Виховання дітей віком від 4  до 8  років здійснювалося у  дитячих садках та дитячих будинках; з  8  до 15  років  — у  дитячих будинках та семирічних трудових школах; від 15  років, після закінчення семирічки, підлітки вступали до профшколи з  дворічним терміном навчання. Основну увагу початкова школа зосереджувала на підготовці молоді для виробництва.


Робота з візуальними джереламиhello_html_m1937134f.png

hello_html_a555ae6.png

Поміркуйте, до чого закликали ці плакати?

Яка політична сила була їх автором/замовником?

Які художні засоби використав автор?


Вищими навчальними закладами у  1922—1929  рр. були технікуми й  інститути. Технікуми готували спеціалістів вузького профілю для виробництва. Інститути здійснювали підготовку адміністраторів, організаторів виробництва.


1920-ті  рр.  стали  періодом  стрімкого  відродження  науки

У   1921  р.  президентом  УАН  було  обрано  М.  Василенка.  Власті не визнали повноважень М. Василенка, і в березні 1922 р. вченим довелося провести перевибори. Президентом обрали найстаршого серед академіків О. Левицького. Та незабаром він помер, і знову постала проблема виборів. У травні 1922 р. президентом став В. Липський. На цій посаді він залишався до 1928 р.

УАН  було перейменовано  на  Всеукраїнську  академію  наук  (ВУАН).  Такою  

назвою  декларувався  намір  об’єднати  в   межах  однієї  організації  наукову

 інтелігенцію  всієї  України   тому  числі  західноукраїнську). Діяли три  відділи  ВУАН   історико-філологічний,  фізико-математичний, 

соціально-економічний.

З Академією наук у період її становлення пов'язана діяльність природознавця В. Вернадського, історика Д. Багалія, математиків Д. Граве, М. Крилова, Г. Пфейфера, філолога А. Кримського, видатних медиків О. Богомольця й М. Стражеска та ін.

Під впливом змін, викликаних новою економічною політикою, в Україну поверталися чимало видатних науковців, серед них і Михайло Грушевський.

Після приїзду в Україну в 1924 p. M. Грушевського істотно пожвавилися дослідження з вітчизняної історії. М. Грушевський поставив собі за мету продовжити працю над справою всього життя — фундаментальною «Історією України-Руси». Одночасно вчений очолив Археографічну комісію і залучив до роботи в ній таких визначних дослідників, як М. Василенко, В. Перетц, К. Харлампович, К. Лазаревський та ін. Спеціальні археографічні експедиції розшукували документи в архівах Москви, Львова, Кракова, Варшави.

М. Грушевський організував цілий ряд комісій: для дослідження історії Києва та Правобережжя, Лівобережної України, Західної України, культурно-історичну, історичної пісенності, і старої історії України, новітньої історії України. Колишній голова Центральної Ради підкреслено тримався осторонь політики і не співробітничав з властями. Власті, зі свого боку, не довіряли йому, і за ним постійно стежили агенти ДПУ.

Між Академією наук України та радянським урядом установилися дуже складні й суперечливі відносини, науковці не бажали коритися диктату влади. 1928 року серед молодих українських науковців стало відоме ім'я економіста Михайла Волобуєва. У своїх дослідженнях він довів, що політика радянської влади в Україні й далі залишається імперською в економічній сфері.

Як і в роки царату, Україні відводилася роль периферії. Українські більшовики засудили волобуєвщину, а ім'я талановитого вченого викреслили з історії вітчизняної науки.

Запитання на закріплення

Визначте  основні  тенденції  розвитку  науки  в  УСРР.

 

4  Література та мистецтво.


Незважаючи  на  те,  що  частина  талановитих  письменників  і  поетів  після  

поразки  Української  революції  залишила  країну  (В.  Винниченко,  М.  Вороний,  О.   Олесь),  молоде  покоління  літераторів  заявило  про  себе  на  повний  голос.

 Політика  українізації  1920х  рр. викликала  духовний  ренесанс,  розмаїття  

літературних  організацій  та об’єднань.

п/п


Н а з в а

Роки

існування

Де засновано


Учасники

1.

«Плуг» /спілка селянських

письменників/


1922

Харків,

Київ


А.Головко

2.

«Празька школи»

20-ті рр.

ХХ ст.

Прага, Падєбради

Є.Маланюк,

Ю.Клен, О.Ольжич, О.Теліга та ін.

3.

«Гарт»

1923

Харків

В.Еллан-Блакитний /ініціатор/,

О.Довженко, В.Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий та ін.

4.

«Ланка»

1924 /з 1926 – МАРС/


В.Підмогильний, Г.Косинка, Б.Антоненко-Давидович, Т.Осьмачка, Є.Плужник та ін.

5.

ВАПЛІТЕ /спілка проле-

тарських письменників/

1926 - 1928

Харків

М.Хвильовий /ініціатор/, М.Куліш /президент/,

В.Сосюра, П.Тичина, Ю.Яновський, О.Довженко, П.Панч /25 осіб/

6.

«Молодняк» /організація молодих письменників/

1926-1932

Харків


7.

Неокласики

20-ті рр.

ХХ ст.

Київ

М.Зеров, М.Рильський, П. Филипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен /Освальд Бургардт/

8.

ВУСПП

1927

Харків

У протиставлення ВАПЛІТЕ, неокласикам, МАРСу…

9.

«Танк» /відг. «празької школи»/

1929

Варшава

Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга

10.

СПУ /спілка письменників України/

1932

Україна

«слухняні» письменники України


Жваві  дискусії  щодо  шляхів  розвитку  української  літератури  викликала  діяльність  М.  Хвильового  (Фітільова), яка викликала літературну дискусію 1925—1928 рр.

Розпочавшись із пристрасного виступу М. Хвильового проти графоманства, імітаторства, пристосуванства, хуторянства, які засмічували українську літературу, вона піднялася до з'ясування суперечностей процесу духовного відродження. Після висунення М. Хвильовим гасла «Геть від Москви!», реальний зміст якого полягав у відмові від стилю та канонів російської літератури, а не в закликові до політичного розмежування, під тиском офіційної влади дискусія була переведена в політичну площину: письменника почали звинувачувати в націоналізмі, підштовхуванні народу України до виходу з СРСР.

Ці звинувачення становили основу політичного ярлика «хвильовізм», якого чіпляли представникам творчої інтелігенції, у чиїх поглядах і творчості простежувався національний акцент.

Бесіда:

- Які ж визначальні проблеми порушувалися літературною дискусією?

- Чому літературна дискусія захлинулася?

- Що спричинило самогубство М.Хвильового?


V.   Закріплення нового  матеріалу

  Запитання та завдання

  1. Що  спричинило  стрімкий  злет  української  культури  в  1920-х  рр.?

  2.  Поясніть  значення  термінів  «лікнеп»,  «робітфак», «коренізація».

  3.  Схарактеризуйте  методи,  якими  ліквідовувалася  неписьменність в  Україні  в  1920-х  рр.

  4.  Поясніть,  чому  в  середині  1920х  рр.  багато  вчених  повернулися з  еміграції  до  України.

5.  Яку  роль  відіграла  ідеологія  у  сфері  культури?


Завдання: правильно вставити поняття, імена, дати в історичний текст.

Одним із завдань “культурної революції було (створити систему народної освіти за європейським зразком; сформувати кадри нової інтелігенції).

З (1921, 1923  р.) створювалися школи ліквідації неписьменності  — лікнепи, у  яких мали навчатися всі, хто не вміє читати й  писати віком від 8  до 50  років.

Українізація - політика більшовицького керівництва, прийнята на (ХІ, ХІІ, ХІІІ з’їздах РКП(б) у (1921, 1923 р), спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві. Основними провідниками політики українізації стали (М. Скрипник, М. Грушевський, О. Шумський).

Каральна кампанія за ініціативою В. Леніна по засланню відомих представників російських інтелектуалів, нелояльних до влади більшовиків, за кордон отримала назву («літературна дискусія», «філософський пароплав», «робітфак»)

У 1922-1928 рр. Українську Академію наук очолював (В. Вернадський, О. Левицький, М. Василенко).

 Політика  українізації  сприяла появі у 1926 р. у (Києві, Харкові, Одесі) Вільної Академії пролетарської літератури, ініціатором створення якої став (М. Хвильовий, В.Еллан-Блакитний, М.Зеров).



VІ.  Підсумки уроку

  Неп  уніс  корективи  в  розвиток  духовної  сфери  радянського суспільства.  Зокрема,  відбулося:  насильницьке  впровадження марксистської  ідеології;  реформування  системи  освіти;  уведення  до  законодавства  відповідальності  за  переконання;  посилення  боротьби  з  неграмотністю;  активізація  антирелігійної 

кампанії;  висилка  за  кордон  видних  представників  інтелігенції.

  За  час  запровадження  політики  коренізації  в  Україні  було  досягнуто  набагато  більше  політичних  успіхів,  ніж  в   інших  союзних республіках.  Ця  політика  сприяла  розвитку  української  національної  культури,  хоча  й   здійснювалася  під  пильним  наглядом центру  та  супроводжувалася  репресіями  проти  тих,  хто  був  

звинувачений  у  «націонал-комунізмі».

  Разом  із  тим  мало  місце  знищення  творів,  які  не  вкладалися в   ідеологічні  

межі  режиму,  діяльність  творчих  союзів  мала  пропартійну  спрямованість.  

Головним  завданням  партії  була  стандартизація  духовного  життя.  

Духовна  сфера  перебувала  в  лещатах партійної  ідеології.  Державний  контроль  

за  розвитком  духовного  життя  в   країні  був  складовою  радянської  моделі  

тоталітаризму.  

Попри  це,  в  українській  культурі  1920-х  рр.  спостерігався  творчий  злет.


VІІ. Домашнє завдання

  1. Опрацюйте  відповідний  матеріал  підручника.

  2. Підготуйте   повідомлення «Розвиток мистецтва в роки непу»; «Релігійне життя в роки непу».

Краткое описание документа:



Мета.  Проаналізувати політику більшовиків у  галузі культури в роки непу; розглянути складові частини політики коренізації, визначити роль ідеології  в культурних процесах; пояснити зміст основних термінів і  понять; формувати в  учнів логічне та історичне мислення; виховувати їх на кращих зразках національної культури.

Тип уроку:   комбінований.

Обладнання:   підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у  період непу», атлас, репродукції картин, ілюстративний матеріал, портрети діячів науки та культури, комп’ютерна презентація.

Основні терміни та поняття:  коренізація, українізація, ідеологізація, культурна революція, лікнеп.

Автор
Дата добавления 01.03.2015
Раздел История
Подраздел Конспекты
Просмотров1857
Номер материала 416773
Получить свидетельство о публикации

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх