Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / Літературна кав'ярня "Українська діаспора"

Літературна кав'ярня "Українська діаспора"


  • Украинский язык

Поделитесь материалом с коллегами:


Учитель

Любi друзі! Шановнi колеги!

Сьогоднi чергова зустрiч у лiтературнiй кав'ярнi. І поговоримо ми про письменників української діаспори.

Постатi багатьох письменникiв-емiгрантiв донедавна були бiлими плямами в культурi украiнського народу.

Гортаючи сторiнки пiдручникiв з української лiтератури, ми можемо простежити всю iсторiю украiнського красного письменства, тепер уже без білих плям, замовчувань та iгнорувань багатьох наших лiтературних імен та творів. Доба незалежностi дала змогу вивчати piднe мистецтво слова в усiй його повноті і багатогранностi.


Ведучий 1.

Довгий час письменникiв-емiгрантiв вважали ворогами народу, а написане ними – шкiдливим. І ось iхня творчiсть повертається в Україну.


Ведучий 2.

Шкода тiльки, що це вiдбувається здебiльшого тодi, коли caмi митці залишилися навiчно в чужому краю.


Ведучий 3.

Яр Славутич – поет, перекладач, учений, iсторик лiтератури, мовознавець, редактор, видавець, викладач – дочекався щасливого повернення своєї творчості та свого імені на рідну землю.

(Тихо звучить пiсня "Київські каштани'')


Учень

Я мрiю про щастя жадане,

Коли з верховіть навесні

Ти врониш, днiпровий каштане,

Пречисту пелюстку мені.


У теплiй долонi крiзь Киiв

Я гордо нестиму її –

­Признання вiдземного вияв

За вci поривання мої.


За труд i невтомливi мандри,

За серця натхненний борвiй,

За слово моєї Касандри

Про тебе, о Києве, мiй!!!


Ведучий 1.

А чи легко було покидати рідну землю? Про це нам скаже його поезiя того часу.


Учень.

Як жебраки йдемо на чужину,

Немов безбатченки бредем по свiтy.

Серед чужих, не звiдавши привiту,

Зневаги дань приймаємо страшну.


Готичний Захiд, щедрий на луну,

Вабливо манить гранями гpaнiтy,

Та ми не згубимо того магнiтy,

Що тягне нас у рідну сторону!


Вона лежить, г'олублячи до себе

Суворий Понт, нескорений Кавказ,

І заворожує блакиттю неба.


О земле piднa, пам'ятай про нас.

Ще вдарить грім, i в пожаданий час

Ми, як герої, вернемось до тебе.


Ведучий 2.

"Я вважаю себе поетом великим, з мене досить бути рiзним поетом. Так, я рiзний. Поезiямова богів. Я завжди це знав, пам'ятаю i цього нiколи не зречуся."


Учень.

Вересень 1996 року. Селище Моспине. Вiдзначається ювiлей школи 152 : Їй виповнилося 60 pоків. Сюди прибули гості: вчорашнi випусники, а також люди старших поколiнь, якi закiнчили цей навчальний заклад двадцять, тридцять i навiть бiльше pоків тому. На ювiлейний вечiр з'явилося навiть кiлька довоєнних випускникiв, життєвий шлях яких складався у важких умовах вiйни, післявоєнної розрухи та наступних далеко не легких вiдбудовчих десятилiть. Тому прийшло їх так мало.


Учень.

Серед небагатьох колишнiх учнiв кiнця 30- х pоків видiлявся чоловiк похилого вiкy. Biн привiтно говорив українською мовою з незначним американським акцентом, зi сльозами на очах ходив коридорами свого далекого довоєнного дитинства. Згадував-пригадував навчання, друзiв i товаришiв по школi, виходив за порiг, пильно шукав очима свою вулицю i будинок, якi вже, на жаль, не збереглися. Це був Володимир Iванович Бiляїв, який вперше за п'ятдесят pоків змiг приїхати на батькiвщину iз Вашингтону, подолавши тисячi кiлометрiв.


Учень.

Тут, у Моспиному, проходили роки дитинства майбутнього поета i журналiста, тут, iз залiзничної станцiї повезли в ув'язнення його батька, людину, як виявилося потiм, нi в чому не винну. Додому він уже не повернувся. Згодом i сам Володимир Iванович був силомiць вивезений нiмецькими загарбниками з Донецька до Нiмеччини на роботи.

І от через десятки років – зустрiч з батькiвщиною, рiдною школою.


Учень.

Я згадую житrя колишнє –

У пiвсторiчну давнину

Мене квiтучi манять вишнi,

Туди я подумки майну.


На предкiвськi донецькi гони,

В дитинства незабутнiй cвiт,

Де крутосхилi терикони

У подобизнi пiрамiд


Мовчать, обвiянi вiтрами

Й заслуханi в пiдземний гул,

Де степовi пахущi трави

До глею стеляться в притул.


Ведучий 3.

Що приваблюєв поезiях Бiляїва? Iхня зворушлива людянiсть. Роки емiгрантських поневiрянь не зробили черствим його серце. В ньому залишилася любов. Любов до Украiни, любов до рiдних – батька, матерi, дружини, доньок, до cвoїx друзiв, до рідної Донеччини, де народився й жив до емiграцii.


Учень.

Снiг у великому мicтi.

Ляга обметицею на асфальт первинок.

Уже бульвар поволi сполотнiв

І береста обчiмханого вiник

Змiтає бiлу iнсуляцiю з дротiв.


Гойдаються перед очима витирачки­ –

гумовi маятники, гострi та тугi,

А на обочинах обачнi навкарачки

Вже накладають на опони ланцюги.


Передбачаючи зимову невигоду

В години" пiк" – світань i вечорiв, –

Крiзь зуби пошепки клянуть оцю погоду

1 снiг, потрiбний для лещатарiв.


А я дивлюсь на світ крiзь скло протерте

(Гумове лезо мокрий снiг змива)

1 знаю – це ж моя сорок четверта

Надлетiла у вiхолi зима!


Комусь не терпиться i хтось сердито трубить:

Рушай! Над перехрестям вже зелений блим.

Та усмix лiг снiжком на мої губи­ –

Не кваптесь, люди, у житri так мало зим.


Ведучий 1.

Яке свiже слово" блим" i який мудрий останнiй рядок вiрша! Мудро i зрiло звучать i такі рядки:

Щоб час настав той, Боже наш, пошли

Нам силу в розумi i розуму у силi.

У цих рядках- вiчна заповiдь.


Прuгостuтu гостей кавою.






Ведучий 2.

Послухаємо iншi вiршi Володимира Iвановича Бiляїва.


Учень.

Настроєве.

Навала хмар на овидi й в зенiтi,

Дощу диханням виповнена вщерть,

Неквапно сунеться… Густі набряклі нитi

Розмотує небесна круговерть.


1 ми в таку неблагосну годину

Лишаєм затишок домашнього тепла,

Рушаючи в мандрiвку несходиму,

Що нас так довго у життi вела...


Уже й не знати - звiдки i куди ми

Отак задумано бредемо навмання ­–

Рiвниною чи схилами крутими?

Чи ми женемося? Чи нас хто здоганя?


В твоїх очах докiрливе благання.

Чи бачиш у моїх спокуту i журбу?

В останню мить останнього зiтхання

Я їх з собою в потойбiччя заберу.


Учень.

Ocіннє

Мандрувала нiччю осінь рання

Й ранком подалась у бiлий cвіт,

А менi лишила на прощання

Перший ледве що помiтний слiд.


Придивляюсь – ось її ознаки,

Видно, що приходила сюди:

На березi паморозi накип

1 в калюжцi блискiтки сюди.


Першого льодку прозору скалку

На долоню теплу покладу,

Бо люблю отак робити змалку,

А чому, не знаю до ладу. . .


Відчуваю – на моїй долонi

Топиться проосени льодок,

Хоч спинивсь на вранiшнiм осоннi,

Душу огортаєхолодок.


Знаю: весен залишилось мало,

А ще менше щедрих плодом літ. . .

По подвiр'ю осiнь мандрувала

Й свiй пророчий залишила слiд.


Учень.

Моїй матері

Не милую тебе i не милую,

Oнімів я без слiв i без слав.

Хто це, хто пекельною силою

Нас з тобою навiки прокляв?


Тiльки вiрю, що пам'ятi кремені

Все ще викрешуть iскри oтi,

Що слова, мною мовленi в теменіi,

Перетворять у сяйва святi


1 серпанком предвiчного дива

Заквiтчають самотнє чоло,

Щоб навiки, земна моя дiво,

Воно сяйвом невгасним цвiло.


Щоб останнiй твiй порух i подих,

Смерк зiниць за журбою повiк

На донинi не звiданий подвиг

Твого сина повiв i прирiк!


Ведучий 3.

Люди завжди шукали доброго Бога i, здається, знайшли. Бо оживає Україна, набирається сили на рух уперед. Так бережи, Боже, нашу державу, нашу Матір – ­Україну.


Учень.

Без слiз сирiт i вдiв

1 без кровопролиття

Звершилось диво з див

Двадцятого століття –

­Не боєм з барикад

Вiдроджено свободу,

Сконав твiй, мати, кат!

Держава для народу!

Хоч не розвiявсь дим

Iмперiї дощенту,

Biтає Бiлий дiм

Вкраїни президента,

1 Лондон, i Пекiн,

Париж, Мадрид, Варшава,

На свiтовий бо кін

З'явилася держава.

Хоч кроки ще важкi,

Вона ж змiцнiє скоро.

Лишилися божки –

Вчорашнього опора.

Нова доба гряде

1 поколiння молоде

Старому йде на змiну,

Щоб оновить Вкраiну.

Сто сорок i шiсть лiт!

Iз волi твого люду

Здiйснивсь твiй "Заповiт" –

­Є Україна й буде!


Ведучий 1.

Автор вipшa "Їдучи на чужину" Дмитро Чуб (справжнє прiзвище Нитченко).


Учень.

Незнаний світ за обрiєм клекоче,

Хлюпоче день об кораблiв борти,

А серце б'ється птахом серед ночi:

У край який життя своє нести?


1 от у світ бiжать в'юнкi дороги,

Геть перетнувmи прiрви i поля,

Та ще не раз нас дожене тривога:

Чи вернемо додому звiдтiля?


Чи рiдний сад почує моє слово?

(Там не одна пролинула весна.)

Чи яблуко зiрву я з яблунь знову,

Що вiтами схилялись до вікнa?


Чи вийду ще з косою я на луки,

Чи piднe сонце в щоки припече?

І серце стогне, плаче вiд розлуки,

Хоч по виду сльоза й не потече.


Hixто не зна, i долi не вгадають

Hi хiромант, нi циган - ворожбит,

Якi mляхи щирiше привiтають?

Де ждуть обiйми щастя чи журби?


Та вiрю я, що ще гукне нас мати ...

(Той клич здригне мов блискавка в iмлi )

Ну, хто ж тодi не схоче повертати

До в світі найсвятimоi землi?


Ведучий 2.

Дмитро Чуб, український письменник i педагог, живе i працює в Австралiї. За свої книги отримав лiтературну премiю iменi українського фiлософа Григорiя Сковороди. А напередоднi свого 89-лiття письменник удостоєний престижної премiї iмeнi видатної поетеси Лесi Українки.


Ведучий 3.

3давалося б, Дмитро Чуб досяг найголовнiшого в життi: слави i поваги землякiв до свого художнього слова. Його книги розходяться масовими тиражами по Україні, доступнi українським дiтям майже в ycix країнах cвiтy. Але сум не залишає письменника i в цi радiснi митi життя: адже серце його залишилося далеко на Батькiвщинi - в Українi, де пройшли його дитинство i юнiсть, i вболіває за нас.


Учень.

Трuвога.

Поїзд до Сiднея в'ється по долинi

Мiж горби зеленi i густі гаї,

А у мене в серцi б'є тривога нинi

Все про нашу молодь, про батькiв її.


Маєм «патріотів» (грім би їх ударив!),

Але де їх діти, мова їхня де?

Розбрелися діти по чужих «кошарах»,

Відцуралось мови зілля молоде.


Ви зайдіть у табір, табір молодечий,

Там вже наша мова майже не бринить…

І лягає смуток тягарем на плечі,

Бо ростуть, як покруч, дочки і сини.


Занедбали мову рідної дитини…

Хто ж це перед словом рідним завинив?

Той, кому у серці виерла Україна,

Той, чию вже душу вкрили буряни.


Потонули в добрах, де вже їм про мову,

За яку вмирали прадіди і діди…

Не неси ж до хати знайдену підкову,

Бо хто мову згубить – той добра не жди!


Ведучий 1.

Однiєю з найяскравiших i найдраматичнiших постатей в українській лiтературі ХХст. постать Івана Багряного. Переслiдуваний на Україніi, він став об'єктом перекручень та наклепiв у дiаспорi. Творчiсть Iвaнa Багряного (справжнє прiзвище - Iвaн Лозов'ягiн) замовчувалась в Українi до недавнього часу. Лише у 1992р. йому було присуджено Державну премiю України iм. Т.Шевченка (посмертно). Зараз опублiкованi його романи, за творами ставляться фiльми.


(Iнсценування уривка з роману "Тигролови" .)


Ведучий 2.

Освальд Бургардт емiгрував до Нiмеччини у 1931роцi, а невдовзi у Львiвському журналi "Вiсник" з'являються його сонети, пiдписанi псевдонiмом Юрiй Клен.

Учень.

Беатрiче.

Ти вся ще провесна, о Беатрiче!

В тобi все свiтло ранкове зорi,

Що ним спiвцi, поети й малярi

Колись наситимуть середньовіччя


Ще першi сльози радостi й горичi

Дрижать, як на березовiй кopi,

Але все славлять янголи вгорi

Твоє iм'я, благословенне тричi.


Поглянь, тепер твої вci ночi й днi

Круг тебе дивним сяйвом заяснiли

І заслiпили нас, мов крила бiлi:

Бо серед скель в похмурiй тишинi

Cвоїx терцин холоднi дiаманти

Тобi вплiтав у шати темний Данте.


Ведучий 3.

Олександр Олесь (справжнє iм'я Олександр Iванович Кандиба) втретє повертається до рідного народу.


Ведучий 1.

Було перше визнання, коли гримiв своєю славою по Україні.


Ведучий 2.

Було друге - коли він повертався до нас пiсля чорних сталiнських ночей.


Ведучий 3.

Тепер прийшло третє визнання - в час висвiтлення "бiлих плям" нашої історії та культури.


Ведучий 1.

Олександр Олесь - природжений поет, який вiдбудував власний світ слова й почувань. Час довiв, що цей світ, в якому "з журбою радiсть обнялась", не чужий нам. Журба з радiстю в обiймах - це образ самого життя.


Учень.

З журбою радiсть обнялась...

В сльозах, як в жемчугах, мiй cмix,

І з дивним ранком нiч злилась

І як мeнi розняти їx?


В обiймах з радiстю журба,

Одна летить спиня...

І йде мiж ними боротьба,

І дужчий хто – не знаю я...


Ведучий 2.

Хай Олесь не зумiв на своїй нiжнiй скрипцi виконати "Iнтернацiонал", але його творчiсть в історії української літератури – явище яскраве й самобутнє у своїй класичностi. Поет пережив i свiтлi надiї на соцiальне i нацiональне визволення, i трагiчнi поразки, оплакав загиблих та загорiвся гнівом супроти насильства й тиранiї.


Учень.

Айстри.

Ведучий 3.

Холоднi i загальнi слова безсилi пояснити трагедiю митця, приреченого на самотність, страждання й смерть на чужинi. Поет так xотів вгледiти лiс, май i сонце в коханому краю, де покинув свою душу, а мусив як самотнiй лебiдь жити й умирати в емiграцii.


Учень.

Лебiдь.

Учень.

Коли я вмер – забув, не знаю ...

Я в чорнiй прiрвi забуття...

О краю мiй, коханий краю,

Коли ж це стратив я життя?


І скiльки вже минуло pоків,

Як мертвий я лежу в трунi,

Лежу, не чуючи пророкiв

І не палаючи в огнi?..


І сниться сон менi: неначе

Десь на холоднiй чужинi

Якийсь вигнанець гірко плаче і заздрить мертвому мені.

Учень.

О, принесiть, як не надiю,

То крихту рідної землi:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлiю...


Хоч кухоль з рiдною водою !..

Я тiльки очi напою,

До уст спрагнiлих притулю,

Торкнусь душею вогняною.


Ведучий 1.

Олесь знав, що не буде iншої весни, iншої любовi, iншої рідної землi, нiж та, яка є, в якiй нерозривно "з журбою радiсть обнялась" .


Ведучий 2.

Можливо, поет шкодував, що саме так склалося його життя, проте мужньо зносив удари долi, працював до останнього, любив життя, знав йому цiну. Хiба не про це свiдчать останні поетовi рядки?


Ведучий 3.

Життя минає наче сон ...

... Постiй ! . .

Ще серце кров'ю не зiйшло,

Пiснi не доспiвались!


Звучить пісня «Лелеченьки» (сл. Д.Павличка, муз. О.Бiлаша)


3 далекого краю

Лелеки лiтали,

Та в одного лелеченьки

Крилонька зомлiли.


Висушила силу

Чужина проклята,

Вiзьмiть мене, лелеченьки,

На свої крилята.


Нiч накрила очi

Meнi молодому,

Несіть мене лелеченьки,

Мертвого додому.









































Петровський районний відділ освіти

Районний методичний кабінет

Донецький навчально-виховний комплекс № 114




hello_html_m1cf7ba72.jpg



hello_html_10afb81e.gif









hello_html_m6ac4e94a.gif



hello_html_7ce025b3.gif


hello_html_22251b41.gif




hello_html_43cf1aa8.gif






hello_html_m3dff0af9.gif

hello_html_m507c8ea0.gif

12



Автор
Дата добавления 09.10.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров51
Номер материала ДБ-249050
Получить свидетельство о публикации

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх