Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Літературно-музична композиція "Я в серці маю те, що не вмирає" (Л.Українка)
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Літературно-музична композиція "Я в серці маю те, що не вмирає" (Л.Українка)

библиотека
материалов

Літературно-музична композиція «Я в серці маю те, що не вмирає»

(Леся Українка)

ВедучийD:\Фото\Леся Украинка\SL275417.JPG

Якби мої думи німії

Та піснею стали без слова,

Вони б тоді більше сказали,

Ніж вся моя довга розмова.

Леся Українка… Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик – такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську і світову літературу ввійшов письменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства.

Змалку мріяла стати художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.

Леся Українка

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала.

Ведучий

На шлях літератури вийшла дуже рано. З десяти років складала вірші, а з тринадцяти років вже друкувалась. Та й не дивно. Бо мати, видатна українська поетеса Олена Пчілка, а батько, відомий юрист Петро Косач, понад усе любили літературу і музику. Цю любов передали своїм дітям, а їх у сім’ї було шестеро. Леся любила музику і дуже зраділа, коли тато купив фортепіано. А ще любила малювати, вишивати, шити лялькам сукні, працювати в городі, читати казки і мріяти.

Із спогадів брата Лесі Михайла…

Учень

Леся була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда. 6 січня вона пішла на річку подивитись хрещення води, застудилась і дуже заслабла. Почала боліти права нога, але ще ніхто не знав, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз, який охопив весь організм і давив його 30 років.

Ведучий

Тридцятирічна війна з хворобою була затяжною і жорстокою. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися в школі, нормально жити. Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, які болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими, як світ, очима, і жодного стогону, жодного нарікання…

Леся Українка

Хвороба не відібрала в мене поезії – єдиної втіхи і надії. Часом приходив відчай, роздирав душу, затьмарював усі думки. Проте я розуміла: якщо опустиш руки – то кінець, а так хотілося жити у цьому прекрасному і чаруючому світі. Тому твердила як заклинання «Най диявол носить смуткове вбрання, я ж надіну ясні кармазини».

Ведучий

І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом.

Учень

Гетьте, думи, ви хмари осінні!D:\Фото\Леся Украинка\SL275411.JPG

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?



Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Ведучий

Лікувалась Леся в Грузії. Під впливом розлуки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і затужила за ними. Саме ця туга і була справжнім поштовхом до створення «Лісової пісні» - найвизначнішого її твору. П’єсу було написано в небачено короткі строки – за дванадцять днів.

Леся Українка

Пригадую, я маленька. Вперше про мавку мені розповіла мати, як ми йшли якимось лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Мавка – то лісова русалка, живе в лісі, зустрівши людину, зачаровує її й заманює в провалля. Малою в селі Колодяжному в місячну ніч я бігала в ліс потай від батьків і там чекала, щоб мені привиділась мавка… видно вже треба було мені її колись написати. Зачарував мене цей образ на весь вік.

Ведучий

Інсценізація уривка з драми «Лісова пісня».



Звучить музика, прокидаються польові русалки, будять квіти. Прокидається Мавка, виглядає з-за дерева, милується природою.

Мавка Ох, як я довго спала!

Русалка Довго, сестро!

Вже й сон-трава перецвітати стала.

От-от зозуленька маслечко сколотить,D:\Фото\Леся Украинка\SL275434.JPG

В червоні черевики убереться

І людям одмірятиме літа.

Русалка Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками вже плавлють

На чистім плесі каченята дикі.

Мавка А хто мене збудив?

Либонь, весна?

Весна ще так ніколи не співала,

Як отепер. Чи то мені так снилось?

Чує сопілку

Ні… Хіба то так весна співає?

То людський хлопець на сопілці грає!

Ховається. Виходить Лукаш. Хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

Мавка Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!

Лукаш Та що ти, дівчино? Чи я розбійник?

Я тільки хотів собі вточити соку з берези.D:\Фото\Леся Украинка\SL275440.JPG

Мавка Не точи! Се кров її.

Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

Мавка Я – Мавка лісова.

Лукаш (придивляється)

А, от ти хто! Я від старих людей

Про мавок чув не раз, але ще зроду

Не бачив сам.

Мавка А бачити хотів?

Лукаш Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така,
як дівчина.. ба ні, хутчій як панна,

Бо й руки білі, і сама тоненька,

І якось так убрана не по-наськи..

А чом же в тебе очі не зелені?

(придивляється)

Та ні, тепер зелені… а були,

Як небо, сині… О! тепер вже сиві,

Як тая хмара… ні, здається, чорні,

Чи, може, карі… ти таки дивна!

Мавка (усміхаючись)

Чи гарна ж я тобі?

Лукаш (соромлячись)

Хіба я знаю?D:\Фото\Леся Украинка\SL275494.JPG

Мавка (сміючись)

А хто ж те знає?

Лукаш (зовсім засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

Мавка (щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он, бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі!»

Лукаш А я й не знав, що в них така розмова,

Я думав – дерево німе, та й годі.

Мавка Німого в лісі в нас нема нічого.

Лукаш А хто ж твій рід?

Чи ти його зовсім не маєш?

Мавка Мені здається часом, що верба,

Ота стара, сухенька, то – матуся.

Вона мене на зиму прийняла

І порохном м’якеньким устелила

Для мене ложе.

Лукаш Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

Мавка Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни…»

І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяли ясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

Блискучі, білі…

Лукаш (заслухавшись)

Як ти говориш…

Мавка Чи тобі так добре?

(Лукаш потакує головою)

Твоя сопілка має кращу мову.

Заграй мені, а я поколишуся.

(Лукаш грає, мавка танцює)

Мавка Як солодко грає,

Як глибоко крає,

Розтинає білі груди, серденько виймає!





Ведучий

Леся любила працювати вночі, коли вся земля відпочивала після неспокійного дня, коли наодинці з нею була ніч і ті зорі, що дивились через віконце у кімнату.

Леся Українка

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі.

Летять хвилини – я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила – найкращий праці час, -

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Учень

Коли втомлюся я життям щоденним,

Щоденним лихом, що навколо бачу,
Тоді я думку шлю в світи далекі,

Блукає погляд мій в країні мрії.

Що бачу я в далекому просторі?

Прийдешність бачу я, віки потомні.

Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі

Старий дідусь навча своїх онуків,
про давнину справдешні байки править,
про те, що діялось на нашім світі.



Сценка

За столом Леся, 2-3 дівчини, хлопець, Михайло Старицький.

Старицький. Сьогодні у нас вечір читань. Кому надамо перше слово?

Хлопець. Гадаю, дівчатам. Почнемо з поезії. Тобі слово, Лесю…

Леся Українка. Дякую за честь. Хочу прочитати новий вірш.

Читає вірш.

Якби оті проміння золоті

У струни чарами якими обернути,
Я б з них зробила золотую арфу, -

В ній все було б ясне, і струни, й гуки,

І кожна пісня, що на інших струнах

Бринить, мов голос вітряної ночі,
бриніла б на моїй злотистій арфі

Тим співом, що лунає тільки в снах

Дітей щасливих. Туга б відкотилась

Від гуків тих геть-геть у далину…



Старицький. Спасибі, Лесю…

Леся Українка. Але хочу зізнатися. Задумка в мене є інша: розповісти людям про Орфея, античного співця, музика і спів якого приборкували диких звірів, змушували рухатись каміння, схилятись гілля дерев.



Триптих

ІІ Орфеєве чудо (легенда)

Одкрита полонина, де будується нове місто, подібне до руїни своїми недокінченими безверхими хатами та недовершеними храмами. Деякі будови і справді розруйновані до підмурівку, і лежать звалини, де-не-де чорніють пожарини.

Орфей, Зет і Амфіон – три легендарні герої – працюють коло міського муру, циклопічної огради, що роззявляє великі чорні виломи і переривається чималими прогалинами. Зет – сильне-дужий, кремезний – двигає важкі брили каміння і складає їх перед Орфеєм, часом розбиваючи на скілька часток. Орфей – ніжна співецька постать – обточує клевцем і долотом те каміння, придаючи йому форму плит. Амфіон – розважний, думливий, старший виразом очей, ніж віком, - умощує те каміння, сполучає його і виводить мур, залатуючи вилом, виповняючи прогалини.

Амфіон

(працюючи близько до Орфея)

Давно вже ти, Орфею, нам не грав.

В тернах лежить покинута кітара,
На лірі струни зсохлись від невжитку,
дедалі буде казкою здаватись,
коли хто назове тебе співцем.

Орфей

Мені самому казкою здається,

Що руки сі, скривавлені від праці,

Колись могли перебирати струни.

Зет

(надходить з величезною брилою, гучно кидає її на землю перед Орфеєм і розбиває на скілька куснів великим клевцем. Б’ючи по каменю, говорить уривчасто)

Я чував –

Хоча, звичайно, люди часто брешуть, -

Але чого на світі не буває? – D:\Фото\Леся Украинка\SL275449.JPG

Що ніби спів твій чари має…

Що й дикі звірі слухають його,

І навіть хижаки стають покірні.

Скажи, то правда?

Орфей

Я не знаю, брате.

Зет

Як? Значить, брешуть?

Орфей

І того не знаю.

Зет

Та що ж ти, збувся пам’яті?

Орфей

Я збувся

Самого себе.

Зет

(тихо до Амфіона)

Що се він говорить?

Амфіон

(уважно глянувши на Орфея)

Він утомився.

(до Орфея)

Слухай, друже милий, ти б відпочив.

Зет

Та й справді. Заспівав би,

А ми послухали б отак між ділом.D:\Фото\Леся Украинка\SL275458.JPG

Коли вже звірі, й тії прислухались,

А ми ж таки ще люди.

Орфей

Справді? Ще?

І я людина?

Зет

Нащо ти питаєш?

Орфей

Бо я гадав, що я вже став клевцем

Чи долотом, аж я ще все людина…

Принаймні ти се кажеш. Може, й правда…

Так, правда, я живий, бо чую біль.

Зет

Шкода, що не маєш

Охоти до співання. Я гадав:

Коли вже звірі… може б, і каміння

Послухало тебе.

Амфіон

Ти, Зете, часом

Говориш без ладу: ну, що се значить:

«послухало б каміння»?

Зет

Ніби… теє…

Чи не зложилось би воно само

Як слід у мури?

(Амфіон сміється).

(Орфей осідає на землю).

Орфей

Коли б ти знав, як сей каміння блиск

Мені вражає очі! Все червоне

Переді мною…

Амфіон

Се втома і примари. Сядь спочинь,

І все минеться.

Зет

Заспівав би краще.

Ну, що коштує спробувати? Ану ж, -

Послухає каміння!

Амфіон

(презирливо махнувши рукою)

Знов своєї!

Хоч заспівати все-таки не вадить.



Орфей притуляє флейту до уст і грає. Дужий Зет не видержує і заливається слізьми, як дитина. Амфіон стоїть замислений, опустивши руки, і з суворою тугою дивиться в землю. Тихий, але проймаючий спів свирілі стелиться полониною і лине в далекі нетрі й хащі. З нетрів починають виходити люди, сторожко наближаються до міста, тулячись попід мурами. Герої в смутку своєму нічого того не бачать і не чують приглушених розмов юрби.



Перший чоловік

Вони вже не будують?

Другий

Цить.

Третій

Він грає?

Четвертий

Він вже давно не грав.

Третій

Чи то лихий,

Чи добрий знак, що він до гри узявся!

Четвертий

Не знаю.

Перший

Хто ж нам буде мурувати,

Коли герой узявся до свирілі?

Другий

Спитав би краще, хто нам буде грати,

як він замовкне.

(Юрба слухає зачарована).

Перший

Чом же тії двоє

До праці не стають?

Другий

А ти стаєш?

Перший

Що ж я? вони герої, мають силу,
повинні працювати.

Другий

Вони сумують.

Чи ти ж не бачиш?

Перший

Смуток не робота.

Вони могли б і в смутку працювати.

Другий

Попробуй сам хоч раз.

Перший

(засоромлений, але ховає те під зневажливим тоном)

Велике діло!

(береться мурувати)

Поміг би й ти, то не відпали б руки.

Другий

(стаючи до роботи, іншим)

Ходіть і ви. Ми, звісно, не герої,
але ж нас гурт. Се навіть і негідно,

Що ми їх трьох покинули отак.

Коли Орфей умре тепер від втоми,

То сорому не збудемось повік.

(Закінчують будувати мур).

Третій

От і не видно, як кінець роботі!

Не так воно вже й тяжко!

Четвертий

Ба, не тяжко,

Як підмурівок є, кутки й остої!

А ти б спочатку взявся.

Третій

Я б і взявся,

Якби мене покликано спочатку.

А чом же ти не брався?

Четвертий

Я не вірив,

що з того мурування буде діло.

Третій

Чому ж тепер повірив?

Четвертий

Я не знаю.

Щось наче вдарило мене по серці,

Як я почув свирілі сеї голос.

Перший

Потемніло наче.

Другий

Вже ж бо вечір.

Третій

Ховаймось в місто.

Се безпечніше: мур уже чималий.

(юрба ховається в місто за мур)



Орфей

(до Зета і Амфіона зі страхом і докором)

Товариші! Ви стоїте без діла?

Вже вечоріє! Вже роса упала!

Амфіон

(здержуючи тривогу, розважно)

Нічого. Посвіжіло, се і краще.

Тепер ми, відпочивши, надолужим.

Зет

(обернувшись і глянувши на мури)

Гей, браття! Диво сталося, дивіться!

Адже ж таки послухало каміння!







Старицький. Надзвичайно… Чуєте?.. Недарма Франко сказав, що після Шевченка і Некрасова він вперше зустрічає таку сильну поетку.



Ведучий.

До останньої хвилини життя Леся Українка не покидала своєї єдиної зброї – поетичного слова. «Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця», - говорила вона.

Леся Українка. Тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості.

Ведучий.

В серпні 1913 року в Грузії зупинилося серце Лесі Українки. Вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України. А її сучасники? Чи знали вони все створене нею? Очевидно, що знали далеко не все. Більшість її драм за життя письменниці не піднялася на театральну сцену, критика мовчала.

УченьD:\Фото\Леся Украинка\SL275467.JPG

Так, я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Ведучий.

Ці слова поетеси можна вважати девізом усього її життя. Леся Українка не терпіла бездіяльності, пасивності. Тому її лірика, драматичні поеми сьогодні належать до кращих здобутків світової культури.









Автор
Дата добавления 23.11.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров219
Номер материала ДВ-182930
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх