Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / МАН "Поезія Ліни Костенко"
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 26 апреля.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

МАН "Поезія Ліни Костенко"

библиотека
материалов

33

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ДОНЕЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАН УКРАЇНИ





Відділення: українська мова

Секція: поезія Ліни Костенко

(поезія 50-60 років ХХ століття)



ЛІРИЧНІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО







Роботу виконав:

Мудрецова Ксенія Василівна,

учень 11 класу

донецької загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 117



Науковий керівник:

Волякіна Ольга Евгенівна





Донецьк – 2012

ЗМІСТ



I. Вступ 3 сторінка

II. Біографія Ліни Костенко

1. Короткі біографічні дані письменниці 4 сторінка

2. Огляд творчого шляху 6 сторінка

III. Ліричні образи в поезій Ліни Костенко

1. Антивоєнна лірика 13 сторінка

2. Історичний роман "Маруся Чурай" 16 сторінка

3. Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко 22 сторінка

V. Заключне слово 29 сторінка

VI. Список використаної літератури 30 сторінка



























ВСТУП

Работа присвячена дослідженню поезії Ліни Костенко. Досліджено принципи формування теми спадкоємностi поколiнь, збереження пам'ятi i накопичення нових моральних устоїв в українському гуманітарному просторі і здійснено аналіз поезії Л. Костенко в контексті впливів національної історіософії на специфіку авторського мислення. На матеріалі лірики поетеси подано аналіз християнського і загальнолюдського вимірів етико-гуманістичний домінант. Світогляд українського суспільства середини XVII століття, репрезентований у „Марусі Чурай”, представлено крізь призму аксіологічних вартостей, постульованих в історіософії авторки. Філософія поразки, висвітлена у романі „Берестечко” і тлумачиться в контексті роздумів про формування політичних пріоритетів у кризовій ситуації.
Л. Костенко постулює свою історіософію не через створення масштабного історичного тла, а шляхом тотального занурення у внутрішній світ непересічної (геніальної) особистості.

Актуальність теми дослідження.

Поезія Ліни Костенко на сьогодні вивчається досить активно. Однак переважають публіцистичні нотатки з приводу виходу в світ чергової книжки поетеси, з нагоди ювілеїв, з огляду на шкільні програмові твори тощо. Монографія В. Брюховецького, на думку багатьох критиків, непогана, однак обмежена традиційним соціологічним підходом.

Здається, у свiтовiй лiрицi все сказано i про все, але ця жiнка знайшла для себе поетичний ключ звичайнiсiнькими словами розкривати глибокi соцiально-фiлософськi питання. Пише поетеса вiршi, на мою думку, лаконiчно i свiжо. « Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу таплаксиво писанину деяких наших ліриків, що своїми утворили тількизахаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасноїпоезії».
Кожне мистецтво - це небезпечна дiяльнiсть. У митця воно зливається з Долею i часом.
Для поетеси Поезiя i Правда тiсно пов'язанi мiж собою. Справжня Творчiсть неможлива без Правди, без прагнення пiзнати i виразити Iстину. А тодi таке Мистецтво буде жити завжди.









Біографія Ліни Костенко



Відома українська поетеса Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня
1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї. З 1936 р. жилав Києві, де й закінчила середню школу. Потім навчалася в Київськомупедагогічному інституті. У 1956 р. закінчила Московський літературнийінститут.

В літературу Л. Костенко приходить у післякультівську добу на хвилі
«Хрущовської відлиги» разом з такими поетами-«шістдесятнікамі», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграіовській.
Творчий доробок поетеси досить вагомий. Перша збірка «Проміння землі»вийшла в 1957 р.. На сьогодні Л. Костенко авторка близько десяти поетичнихкниг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегамивічної ріки »(1977),« Неповторність »(1980),« Сад нетанучих скульптур »
(1987), «Вибране» (1989) тощо. Перу письменниці належить історичний роман увіршах «Маруся Чурай» (1979), за який вона удостоєна Державної премії
ім. Т. Г. Шевченка.


Самобутня творчість Л. Костенко, митця непростої долі, безкомпромісного йсміливого, ліричного й громадянськи активного, характеризується ідейно -тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, творчимипошуками в царині форми вірша, строфічної будови.
Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-
Ясножевської.
Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірнихукраїнських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покароювлади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування,переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом нетільки в сфері літератури. Від 1961 по 1977 рік поетесу не друкували, апідготовлені "у видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодомвимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "Проміння землі" (1957),
"Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961). Уже ці три перші збіркизасвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою
Вінграновськім, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українськійпоезії після 1956 р.. Зокрема третя збірка "Мандрівки серця" сталамистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися юрми людей,спраглих справжньої лірики, а не ідеології. "Її третя збірка має принциповезначення, - писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічновмер. - Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу таплаксиво писанину деяких наших ліриків, що своїми утворили тількизахаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасноїпоезії ". Політичні заморозки, які настали в середині 60-х років,спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.

Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідоквтручання цензури. Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972),підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка
"Над берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, якийвідразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вонаопублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979),
"Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987). Захопленосприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисячпримірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні.
Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, небере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазнимавторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти позанавички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильськутрагедію.























Огляд творчого шляху



Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніхчотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не зогляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя -елементи, з яких критики звикли складати портрет митця і створювати йомупохвальну громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українськогокультурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповомузаперечення позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянськихписьменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову одспокус облаштувати своє життя ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращіриси української поезії і відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним
"словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцятиелементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народноїпісні, послугування загальнікамі, стілізацію, легкість, з якою поезіяпотрапляє під вплив патріотично вітлумаченої мілізні, стереотіпністьмислення. Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірикиознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків,навіть критиків.

Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх

чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи "провокативний" стиль життя - елементи, з

яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну

громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного

життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції

пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності

мовчати в час, коли це мовчання означало відмову од спокус облаштувати своєжиття ціною поступок. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки

вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії і

відкинути гірші. Цими гіршими я вважаю велемовність, сентименталь­ність,

надмірний пафос, оперування надто скромним "словником" символів, що часто

зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса

Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками,

стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично

витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо

уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох

українських поетів, прозаїків, навіть критиків.

Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем

польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса

уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників,

її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і,

сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й

обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури. Від 1961 по 1977

рік поетесу не друкували, а підготовлені" у видавництві збірки лірики були

розсипані.

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені основні

ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія,

кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом

переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що

становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти

громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість

тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії,

зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з

постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).

Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці, Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного "я" і ліричного героя. Цей процес він окреслює як "шлях від парадоксу до драматизму". Драматизму внутрішньої діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: "Ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя,

суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму". Протилежності можуть зберігати власну суверенність і навіть

співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорно прийнятою тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentia oppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти екзистенційного явища. Напруга між ними

виявляється сутністю буття і перемін. Доводиться погодитися з критиком, що

співвідношення між збірками "Над берегами вічної ріки" і "Неповторність"

вкладається у принцип тези й антитези. Перша книжка утверджує тривкість

духовних вартощів, друга підносить ідею унікальності кожного здобутку,

кожного мистецькогофеномена. "Вибране" у цій перспективі було б синтезом і перетином найважливіших думок і досягнень поетеси, здатної погодити драму

плинності з непроминальністю, любов зі смертю, слово на папері з живою

пам'яттю, сміх і плач, гармонію і гротеск, Історію і щоденність.

"Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки", каже ліричний суб'єкт

вірша "Сосновий ліс перебирає струни..." Ліна Костенко наголошує на

діалектичній єдності того, що відпливає, і того, що залишається незмінним у

житті, історії, а водночас у структурі художнього твору. Не все, однак, можна

охопити, описати, є речі й справи, які діються десь коло незнаних "берегів

вічної ріки", часу. Бо то не час минає, це ми - минущі. Опозиція змінне -

незмінне пронизує, як було вже відзначено, всю творчість поетеси і становить

фундамент, на якому розгортаються філософські, моральні та естетичні

проблеми. У збірці "Над берегами вічної ріки" переважає, однак, момент

неперехідності, парадоксально виростаючи з плинності, ідея континуації

реалізується переважно через звертання до міфологічного, історичного

матеріалу та переплетіння мотивів на інтертекстуальному рівні. Спільне тут -

міфологізм, історизм та інтер­текстуальність - виразно характеризує творчий

шлях Ліни Костенко.


Поетеса викладає свої першi враження, присвячено темi вiйни.
Поезiя "Мiй перший вiрш написаний в окопi" подає замальовку з дитинства поетеси. Першi недитячi враження, розумiння життя прийшли пiд артилерiйську канонаду i плач сусiдiв:
Гула земля. Сусiдський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, i кiнчався хлiб.
Двигтiв отой вузесенький окопчик,
де двi сiм'ї тулились кiлька дiб.
Як розкажеш про жахи вiйни? Тодi "...чи не нiмою зробиться душа?!"
Вiйна минула, пролетiло дитинство - не забулася лише вся палiтра вражень вiд воєнних рокiв:
той перший вiршик
Який вiн був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав - осипалась стiна.
Нарештi минула страшна i кривава вiйна, залишивши гори боєприпасiв на полях i в лiсах. Здається, вiйна простягає свої руки до людей i в мирний час.Так сталося в одному селi, де вiд знайденої десь гранати загинули троє хлопчикiв (вiрш "Пастораль XX сторiччя"). Чому "пастораль"? Адже сталася страшна трагедiя, вiд якої дiдам "не хотiлося жить"? Отже, твiр має парадоксальну назву. Слово "пастораль" означало невеличкий мистецький твiр з iдилiчним зображенням сцен сiльського життя. А зараз, у пiслявоєннi роки, пасторальна картинка - це трупи i кров. Так переосмислює це слово Лiна Костенко. Що ж сталося iз свiтом, коли зараз є такi картини, здавалося б, мирного сiльського життя?
"Пастораль..." - прокляття вiйнi, це заклик нiколи не забувати урокiв кривавого воєнного перiоду.
Пройшли роки, залишилася болюча пам'ять про загиблих воїнiв. Коли входиш на кладовище воєнне чи звичайне, завжди з'являються спогади, тривога i жаль. Це описано у вiршi "Тут обелiскiв цiла рота..." "Лежать наморенi солдати..." в братськiй могилi бiля якогось села. Колись прийняли вони тут бiй. I про їхнi подвиги пам'ятають товаришi, якi залишилися, мабуть, живими, та ще стрижi, що "над кручею стрижуть". Особливо трагiчно-близько сприймаєш, що "...на одному обелiску є навiть пошта польова". Чи знає мати, де похований її син?
Лiна Костенко часто зверталась до теми спадкоємностi поколiнь, збереження пам'ятi i накопичення нових моральних устоїв. Цьому присвячена поезiя "Вже почалось, мабуть, майбутнє..." Ми - творцi майбутнього. Це робиться кожної митi, бо i майбутнє починається кожної секунди. Не слiд забувати про це. Ми - ланка мiж минулим i майбутнiм. Тому, каже Лiна Костенко,
не забувайте незабутнє,
воно вже iнеєм взялось!
I не знецiнюйте коштовне,
не загубiться у юрбi.
Не промiняйте неповторне
на сто ерзацiв у собi!
Вiд нас залежить доля наших дiтей, нашої країни, а значить, i нас самих. Бо все взаємопов'язано. Поетеса кидає девiз:
Шукайте посмiшку Джоконди,
вона нiколи не мине.
Ставайте духовними людьми, вчiться бачити те, що не можна вимовити навiть словами.
Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов. Так, вiрш "Свiтлий сонет" присвячений першому в життi сiмнадцятирiчної дiвчини коханню
Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:
Це ще не сльози - це квiтуча вишенька,
що на свiтанку струшує росу.
Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньому коханню. Це не трагедiя, вона лише "зiткнулась з неприємнiстю..."
Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - провозвi сник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя.
Так, я можу сказати, що менi подобається творчiсть Лiни Костенко. Прочитавши її поезiї вiдчуваєш, як тонше починаєш розумiти людей i життя.

В історичних льохах

відстояться вина істин,

гірко вибродять кров’ю

правди пекучі меди.

Така вже українська ментальність: однаково дужа й безоглядна і в журбі та плачі, і в героїчному піднесенні. У цьому Ліна Костенко — істинна донька свого народу. В її поезіях досхочу ремствувань, докорів історії, долі й співвітчизникам, зневіри й навіть відчаю. У багатьох ретроспективних медитаціях і, врешті, в останньому великому творі — історичному романі «Берестечко» — Ліна Костенко прагне осмислити все накопичене й вистраждане народом століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в далекій дорозі третього тисячоліття.

Ліна Костенко — самодостатня постать у літературі. Затаврувавши абсурдистське українське сьогодення («Летючі катрени», «Інкрустації», «Коротко — як діагноз»), вона відмовилася від будь-якої ролі в «цьому сатанинському спектаклі» — це засвідчує як її багаторічне письменницьке мовчання ще за радянських часів, так і її нинішній соціально-політичний нонконформізм. Проте вона не переймається дріб’язковою опозиційністю, не докучає суєтним самоствердженням шляхом вилучення із суспільності («Вежа моєї самотності /не оббита зсередини корком»). Її не спокушає ні самолюбне формотворення псевдомодернізму, ні естетично прісні ігри постмодернізму. Творчості Ліни Костенко притаманна справжня, не сформалізована модерність, а та, що здатна залишитися в арсеналі української літератури, оскільки вічності, як справедливо зауважив Сергій Квіт, належить тільки таке мистецтво, що є «пристрастю, втіленою у стилях». Ліна Костенко розробляє найглибший, ідеєносний шар українського буття — порятунок мови та національної субстанції, без котрих усіляка метушня навколо власного самоздійснення втрачає сенс. Сіє на своєму «шматочку поля» — занедбаному ґрунті автохтонної української екзистенції. Але так само вона перебуває й осторонь від таких етнопсихологічних, закорінених в українській естетичній свідомості художніх систем, як бароко й романтизм.

Ліна Костенко прагне відворотити грядущу катастрофу пристрасним словом. Хай хоч воно залишиться, коли — борони, Боже! — запанує в країні духовна пустка. Може, тому поетеса так настійливо звертається до історії. Щоб «будити мисль затуркану і кволу». Розкопати замулене джерело національної гідності. І пише віршований історичний роман «Берестечко». Пише протягом не одного десятка років, вклавши в нього духовний досвід як минулої, так і сучасної української історії.

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окресленіосновні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, -історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався підвпливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночастаких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тутможна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу,вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильністьдо іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаноїв поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, атакож вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).

Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці,
Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу їїліричного "я" і ліричного героя. Цей процес він окреслює як "шлях відпарадоксу до драматизму ". Драматизм внутрішньої діалектики, який єосновним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: "Цядіалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістічніх антитез доосягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раздоводиться заперечувати себе саму ". Протилежності можуть зберігати власнусуверенність і навіть співтворіті з правдою, якщо вони не протистоятьфундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорноприйнятою тезою, яка завжди буде невістачальною, податлива на історичну іпсихологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentiaoppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспектиекзистенційного явища. Напруга між ними виявляється сутністю буття іперемін. Доводиться погодитися з критиком, що співвідношення між збірками
"Над берегами вічної ріки" і "Неповторність" вкладається у принцип тези йантитези. Перша книжка утверджує тривкість духовних вартощів, другапідносить ідею унікальності кожного здобутку, кожного містецькогофеномена.
"Вибране" у цій перспективі було б синтезом і перетином найважливіших думокі досягнень поетеси, здатної погодити драму плинності з непромінальністю,любов зі смертю, слово на папері з живою пам'яттю, сміх і плач, гармонію ігротеск, Історію і щоденність.

"Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки", каже ліричнийсуб'єкт вірша "Сосновий ліс перебирає струни ..." Ліна Костенко наголошує надіалектічній єдності того, що відпліває, і того, що залишається незмінним ужитті, історії, а водночас у структурі художнього твору. Не всі, однак,можна охопити, описати, є речі й справи, які діються десь коло незнаних
"берегів вічної ріки", часу. Бо то не час минає, це ми - мінущі. Опозиціязмінне - незмінне пронизує, як було вже відзначено, всю творчість поетеси істановить фундамент, на якому розгортаються філософські, моральні таестетичні проблеми. У збірці "Над берегами вічної ріки" переважає, однак,момент неперехідності, парадоксально віростаючі з плинності, ідеяконтінуації реалізується переважно через звертання до міфологічного,історичного матеріалу та переплетіння мотивів на інтертекстуальному рівні.
Спільне тут - Міфологізм, історизм та інтертекстуальність – виразно
характеризує творчий шлях Ліни Костенко.





































Антивоєнна лірика Ліни Костенко



Скільки всього написано про війну?! Та хіба може бути менше?! Адже пам'ять про неї буде жива, доки будуть живі люди, що її пережили, люди, що втратили рідних і близьких, люди, чиє життя скалічила ця війна. Тема війни буде актуальною, доки залишаєть¬ся в пам'яті нашого народу її страхіття, доки звучатимуть у наших серцях спогади тих, до кого доторкнулася ця війна своєю закривавленою рукою.
Сучасна наша поетеса
Ліна Костенко зустріла війну дитиною — в 11 років, її дитинство було «вбите на війні»:

Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.

У своїх віршах
Ліна Костенко не описує війну, вона розповідає її жахливі наслідки. Скульптори увічнюють пам'ять про героїв обелісками, художники пензлем, письменники ж словом. Ліна Костенко увічнила пам'ять солдат словесним обеліском — віршем «Тут обелісків ціла рота». Скільки кладовищ виникло після війни! На них поховано не одну роту. Скільки людей загинуло! Війна перервала тисячі молодих життів, перервала, не давши сказати найголовніші слова, не дозволивши побувати «у снах юнацьких». Скільки горя зазнав наш народ, бо втратив свій цвіт:

Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!

Війна прокотилася нашою землею, принісши багато горя, скалічивши життя людей. Наші люди, маючи велику волю до життя, перемогли і почали нове життя, намагаючись забути страхіття війни. Та війна не пішла від нас зовсім, вона постійно нагадувала про себе, продовжуючи забирати життя людей, калічити їхні долі. Про жахливі, криваві наслідки війни розповідає Ліна Костенко у поезії «Пастораль XX сторіччя». В мирний час на лоні чарівної природи, створеної для життя і любові, відбувається жахлива трагедія: трійко хлопчиків-пастушків розбирали заіржавілу гранату — «покиддю війни... Павло, Сашко і Степан... їх рвонуло навідліг». А потім, «коли зносили їх, навіть сонце упало ниць». Та чи можна таке пережити в мирний час, коли все народжується і цвіте, спадають вечори і світанки?! Ліна Костенко нагадує про страшну долю матерів, які на війні зазнали чимало горя:

І ніяка в житті Аріадна
Вже не виведе з горя отих матерів.

Пастораллю двадцятого сторіччя назвала поетеса свій вірш, прагнучи підкреслити те, що відгомін війни триватиме весь XX вік, що війна позначилася на ньому і навіть у мирний час нагадуватиме про себе.
Поезія Ліни Костенко, присвячена війні, дуже лаконічна і точна, вона звучить без надриву, але кожне слово в ній виважене і несе її собі смислове й емоційне навантаження, кожне слово говорить війні «НІ».

Концепція шістдесятництва була спрямована на спростування антиукраїнської радянської ідеологічної моделі історії України, спричинилася до вироблення поглядів, що ними Українська держава користується й нині, які пройшли перевірку на витривалість, довели свою науковість і усталилися як фундамент політичної доктрини нової України. Разом з тим слід усвідомлювати пріоритетність історичної проблематики, першорядність поставлених і розв’язаних історичних проблем, без яких був неможливий подальший рух у напрямку до освоєння культурно-філософських та політико-ідеологічних аспектів сучасного життя. Творчість Ліни Костенко служить зразком історіософського висвітлення в поезії національної політичної доктрини української держави.

Український письменник в умовах тоталітарного режиму мусив бездоганно володіти езопівською мовою. Може, тому у віршах Ліни Костенко так багато про чужі культури, історію інших народів. Свідомо підібрані злободенні алюзії, ремінісценції є тими засобами, які дозволяли Л. Костенко гостро й водночас обережно втілити у слові творчий задум. Наприклад, проблему провінційності українства, його невігластва в питаннях національної самоідентифікації, антипатії до митця як духовної еліти нації показано у поемі „Циганська муза” через ремінісцентний образ Папуші – циганської поетеси.

Причину трагедії нашого  історичного буття Л. Костенко так само вбачає в національному індивідуалізмі. Носіями ідеї національної єдності в
Л. Костенко зазвичай виступають жіночі типи. Змалюванню діяльності жінок, які певною мірою вплинули на характер української історії (не завжди позитивно), присвячено поезії “Чадра Марусі Богуславки”, „Горислава-Рогніда”, „Стара церковця в Лемешах”. Взагалі створення культурологічних портретів у віршах Л. Костенко здійснюється з урахуванням особистісної системи цінностей і з позицій аксіологічного аналізу історичної епохи та місця змальовуваної постаті в контексті цієї епохи.

Вірші Л. Костенко, у яких використано євангельські мотиви, цікаві тим, що поетеса в них не здійснює детального переспіву певного сюжету, не будує поезію на хистких паралелях асоціативності, а чітко вимальовує епоху, створює власний, інтенціональний світ, залишаючись нашою сучасницею й, водночас, ніби змальовуючи євангельські події поглядом очевидця („Брейгель. Шлях на Голгофу”, „Саломея”, „Давидові псалми”). Вміння надати біблійним, міфологічним текстам історіософського звучання, перенести їх з царини теологічно-казкової у світ національної історії, наповнити новим етичним змістом пам’ятки літератури, зберегти при цьому красу поетичного слова давніх авторів, – ознака, яка виразно виокремлює поезію Л. Костенко з потоку літературного матеріалу другої половини ХХ століття.

У ліриці поетеси відбувається певний симбіоз етичних норм, постульованих християнством і прийнятих у світі не-християнському. Тобто авторка виносить на вартісний рівень тільки ті риси, які є чинними для будь-якого соціуму.



























Історичний роман "Маруся Чурай"

«Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом,предметом схвильований виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилисявідгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко », -писав наприкінці 1980 року літературознавець Павло Охріменко. Але, як мивже знаємо, насправді історія з цим твором розпочиналася не так легко й радісно. Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навітьполітичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість ...
Лише після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників
України твір був випущений у 1979 році «Радянським письменником».

В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кожному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю».Баладу, авторство якої приписується легендарній народнійпоетесі. Більш якпівтора століття розробляється цей сюжет в українській, польській таросійській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїйтворчості зверталися до нього, - Б. Залєській, О. Шаховськой, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко- Шовковий, Л. Боровиковський, Є.. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук ... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «Внеділю рано зілля копала ... »О. Кобилянська, що сама балада перекладенаросійською, польською, німецькою, угорською, французькою, англійськоюмовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, котрананово взялася за настільки, здавалось би, зужитих в літературі матеріал.

Її твір розкриває нам багатство людських характерів, віношеніконцептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вираження вслові, повторю слідом за Михайлом Доленго - слові класичному. І водночас «Маруся Чурай» - твір новаторський як трактуванням самої постаті народноїпоетеси, так і художніми засобами зображення. Віртуозна стилізація мови давньої епохи, власне - несілуване поєднаннякількашарової стилізованої лексики і народної говірки, точність і художнядоцільність використання архаїзмів та історичних реалій, звукове й ритмічнебагатство вірша, його пластичність, залежність від «партії» дійової особи,значущість сміливої рими ... В усьому цьому Ліна Костенко бачила несамоціль, але й не суто «виробничі» засоби формування поетичної плотіроману. Сама технологія тут стає мистецтвом. Адже коли в роздумах про Галю
Вішняківну зустрічаються такі, за терміном тогочасних піїтік,
«Краєсогласія» - «донеї - козакові - до свиней, і - до любові», - то вонивже самі утворюють потужне смислове поле, ущільнюють художню оповідь і безроз'яснень ставлять додаткові змістові акценти в процесі характеротворення.

Трансформація легенди про піснетворку-отруйницю в світоглядний зріз українського суспільства середини XVII століття” – розглядається специфіка побудови сюжету роману з огляду на світоглядні пріоритети людини середини XVII ст.

Маруся Чурай” Л. Костенко в контексті інтерпретацій легенди про піснетворку-отруйницю” – узагальнено літературно-критичний матеріал, пов’язаний з інтерпретаціями української народної пісні „Ой не ходи Грицю...” та легендарними оповідями про Марусю Чурай. На кінець 1960-х років, за твердженням Г. Нудьги, існувало близько 25 драматичних творів, у яких експлуатувалися сюжети балади про Гриця та легенди про Марусю Чурай. Далеко не всі твори (драматичні, поетичні, епічні) витримали випробування історією, не всі заслуговували на прихильну оцінку сучасників. Якщо у попередніх варіантах Маруся не завжди була авторкою пісень, то на 1960-ті роки мотив піснетворства в даній історії стає домінуючим і „витісняє всі інші”, наприклад, мелодраматичні, соціально-побутові.

Протягом багатьох десятків років дослідники-літературознавці переконували читацьку аудиторію в тому, що Маруся Чурай – легенда. Заперечили історичну підставу її існування В. Бєлінський, Т. Шевченко,
І. Франко, М. Возняк, П. Филипович, Г. Нудьга, Л. Пономаренко. Як про легенду сказано про Марусю Чурай у словниках В. Владимирова,
В. Сиповського. Автори ж художніх творів, а також деякі науковці наполягали й наполягають на історичності постаті дівчини.

На час, коли в Л. Костенко визрів задум написати історичний роман про Марусю Чурай, дискусії, присвячені історичності/легендарності піснетворки, не дали однозначної відповіді. Це не зашкодило концепції твору, оскільки поетеса на перших сторінках задекларувала умовність сюжету словом якби: „Якби знайшлась неопалима книга”, і тим самим блокувала навіть гіпотетичну можливість долучити своє ім’я до тієї чи іншої воюючої сторони у з’ясуванні дилеми: чи справді існувала Маруся Чурай.

На вибір героїні для історичного роману вплинуло бажання поставити в центрі роману людину геніальну – обдаровану від Бога, „людину великого духу не стільки за об’єктом, скільки за інтенсивністю” (Кант), здатну „до створення істинних художніх цінностей” (Гегель). Однак людина-геній, що виросла на українському ґрунті, не відома світові, більше того, ми самі належно не оцінили її, тому Л. Костенко обирає генія, талант якого, як і більшість рівних йому, пішли „в прірву”, „в безодню”, в чорну діру нашого бездержавного існування”. Для Л. Костенко вагомим було зобразити геніальну особистість – українку – в соціальному середовищі, з оголеним приватним життям духу. Сюжетна канва роману демонструє суголосність з постулатом „школи Анналів”: „концентрована” взаємодія всіх виявів життя міститься в людині, тому вагомою для пізнання минулого є „історія повсякдення”, історія, яка проходить через Дім людини, через її приватне життя.

Винятковість генія Марусі Чурай в контексті світоглядних пріоритетів, що панували в українському середовищі в середині
XVII  століття, є явищем не стільки унікальним, скільки вагомим як приклад для розуміння цілісної історіософської концепції історії України в творчості Ліни Костенко. Звідси й зосередження уваги автора на постаті піснетворки Марусі Чурай. Адже поетеса, розглядаючи історію України, подає останню крізь призму духовних цінностей. Виразником духовних шукань нації для Л. Костенко є людина творчо обдарована, поет. Тому естетичну й етичну парадигми українського життя в XVII столітті і репрезентує дівчина – духовно багата, талановита співачка й поетеса.

Позитивне використання досвіду минулих поколінь можливе за умови вичерпного аналізу певної історичної епохи. Серед необхідних складових цілісної історичної картини має бути й аналіз світогляду людини описуваного періоду. Аналізуючи світогляд української людини середини XVII ст., дисертантка розглядає його, по-перше, крізь призму майнових потенцій індивіда, і, по-друге, враховує уже наявні в поведінці українців історично та національно (чи етнічно) визначені норми, ідеали, типологічні моделі повсякдення, ціннісні категорії в побутовому житті тощо. Світоглядна модель людини XVII ст., створена Л. Костенко, містить усі внутрішні суперечності, притаманні суспільству того періоду, зважаючи на „гетерогенність” цього суспільства.

У романі Л. Костенко змалювала тільки міську частину українського суспільства. Сільське населення у творі не розглядається, хоча в розділі „Проща” змальовано селян Волині, але на їх світогляді авторка прямо не зупиняється. Просто суспільна еліта, яка для поетеси якраз і слугує об’єктом активного інтересу, була зосереджена в середині XVII ст. у полкових містах (таких центрів за Б. Хмельницького налічувалося 36).

Серед козацтва поетеса виділяє козацьку старшину, очолювану гетьманом, як верхівку української еліти. У романі показано шанобливе ставлення, щиру любов до цього національного прошарку, наприклад, в описі зустрічі киянами Хмельницького та його війська. Полкова козацька еліта, що складається з полковника та полкових, міських урядовців, уже не така однорідна. Л. Костенко не розводить по різні боки щодо козацтва поняття шляхетності (ні в плані походження, ні крізь призму служіння польській короні). Для неї шляхетність – це категорія етична, а не похідна від слова шляхта, тому в романі не зосереджено увагу на з’ясуванні питання, чи є Гриць Бобренко, Іван Іскра, Лесько Черкес або Мартин Пушкар реєстровцями. Тут вагомим є критерій честі.

Розглядаючи «Марусю Чурай» у широкому контексті новітньої історичноїроманістікі, Микола Ільницький спостеріг прикметна особливість твору Ліни
Костенко. Більшість авторів віддає перевагу описові конкретної, документально підтвердженої події, в інтерпретацію якої привноситьсяумовний (притчевий або легендарний) елемент. При цьому просторові й часовіплощини немов «тасують», утворюючи параболічність сюжету, - в такий спосібна поверхню виходить рух сучасної художньої ідеї, видобувається їїфілософський сенс. У «Марусі Чурай» морально-етична, соціально-етична лініятакож різко проорана, але твір збудовано за іншим принципом. «Л. Костенколегенду проектує в суворе русло соціальних і людських взаємин, - зазначаєкритик, - перевіряє історичною реальністю зображуваної епохи, не зміщуючічасових пластів і не сілкуючісь витлумачити ідею, вилущити її зі шкаралущіподій, а даючи можливість цій ідеї формуватися в цих подіях, просвічуватісякрізь них ». Справді, визрівання художньої ідеї в романі «Маруся Чурай»відбувається за законами внутрішньо доцільної взаємопов'язаності кожноїдеталі й цілості твору. Сюжетні перипетії в ньому виростають одна з одної,заперечуючи суто подієвопобутове своє значення і вісвічуючі концептуальнузначущість всього попереднього фабульного розвитку.

Розробляючи відомий сюжет, Ліна Костенко не тільки змінює деяківже усталені в літературі тав народнопоетічній традиції «ходи», а й - і вцьому істотна відмінність - будує його на розлогу соціально -психологічному тлі. Григорій Нудьга, оглядаючи довгий шлях засвоєння вписьменстві перипетій балади про отруєння Гриця і створення легенди про
Марусю Чурай, писав: «Відчувається, як центр ваги переноситься з побутово -мелодраматичних моментів на історичні і психологічні, а мотив про
«Піснетворство» героїні витісняє всі інші ». Ліні Костенко вдалося створитине просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати своюгероїню причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу занезалежність в середині XVII століття. Сам гетьман Хмельницький

... дивував, безмірно дивував, - що от скажи, яка дана їй сила, щоб так співати, на такі слова!

Вперше ми зустрічаємося з Марусею на суді ... Нескоєне пече душу --зрештою, Гриць сам мимохіть випив келих трунку, наготовленій дівчиною длясебе. Але ні слова у виправдання не почув суд. Зник біль, нема страху, вгорі розчинилися все життєдайне: «Коли так душу випалила зрада, то вже душатак наче й не болить ». Єдина мучить думка: з якої причини перевернувся
Гриць? Хороший, ласкавий, вірний, чому він зрадив? До того ж ніби й протисвоєї волі вчинив це ... Дядько Яким Шібіліст по-своєму точно пояснюєроздвоєність парубка:

Від того кидавсь берега до того.

Любив достатокі любив пісні.

Це як, скажімо,віруваті в бога і продавати душусатані.

Ось при чому тут пісні! Пісні Марусі Чурай, в якої «слова самі на голоснавертав, як сльози навертаються на очі ». І вибухає на суді ( «Увесьблідий, аж під очима чорно ») полтавського полку обозний Іван Іскра:

Ця дівчина не простотак, Маруся. Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа.

Коли в похід виходила Батави, - її піснями плакала
Полтава.

Що нам було потрібно навійні?

Шаблі, знамена і їїпісні.

Власне, за ставленням до пісні Марусіної, яку сприймаємо мов символж, - гордий. З ним не зваришкаші »; Бобренчиха про Марусю:« Пісні у неї - то велика туга, а серце в неїгорде і трудне »). Симптоматично, що саме почуття власної гідності найбільшене в пошані в антагоністів козацького лицарства. А якраз цей шляхетно -волелюбний стан поетеса протиставляє канцелярське-бюрократічній машині,якою намагаються вичавити з людини все горде, підкорити її поведінкуприписам, далеким від народної моралі, що уособлюється в романі нормамиспівжиття козацької республіки - Запорожжя. «Полтава карає співця», - скаже
Іскра в похідному наметі, хоча й розуміє, що зараз ідеться про долю краю, авін «про чиєсь гам одненьке життя». Гетьманові не байдуже й «одненькежиття », адже це - славне минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це
- Пісні Марусіні, які не тільки звучали вчора, співаються сьогодні, а йпідуть у майбуття.

... Щоб урятуватися від незвичайно нестерпного болю, приготувала Маруся
Чурай собі гіркий келих трунку. Він минув її. Але доля піднесла ще одинкелих гіркоти, який хоч фізично й не рятує вже хвору на сухоти дівчину, алеоживляє її душу, що знову відкрилася назустріч і людській біді, і красіжіття.
Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загоріласявизвольним вогнем, знову з її, Марусин, піснями вирушає в похід
Полтавський козацький полк:

Цвіте земля, Задивлюсь у свободу.

Аж навіть житихочеться мені.

А ще зовсім недавно чого бажала вона, пригнічена зрадою й смертюкоханого, ганьбою прилюдного, неправедного судилища? Небагато:

Останні дні вжеякось перебудов.

Та вже й кінець. Переночую в смерть.

Цей спасенний келих гіркоти мусила випити легендарна піснярка, щобнавіки залишитися в пам'яті народній своїм очисних болем, своїми ліричнимивитворами, круто замішанімі на гіркій сльозі та Незламній силі духу.

Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурайне заперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, дезафіксовано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду,започатковану історичною повістю О. Шаховського «Маруся - малоросійська Сафо ». На сьогодні такого манускрипту ще не маємо, але після роману Ліни
Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площиніісторичній, та, що не менше, а в даному разі, мабуть, важливіше, на теренілітератури. Вона - співець і громадянин - тривожить сьогодні нас, у XXстолітті. А на оте не раз чування - «Причому тут пісня?» - Вже відповівсвого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: «Рабина розум і на вдачу ». Не вони творять життя, не вони залишаються в історії.
Це ще раз підкреслив великою силою художньої виразності й переконливостіісторичний роман у віршах Ліни Костенко.













Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко

"То все разом, а ти - окремо. І сьогодні, і завтра, й навік". Так,людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійно відмежованевід суєтності й метушні буденного світу. І про це мають пам'ятати всі, хтопоруч. Найчістіше, найніжніше не терпить чужої цікавості та навіть зайвогослова:

Я Вас люблю, о як я Вас люблю!

Але про це нетреба говорити.

У цих рядках - відчуття межі, шляхетний самоконтроль: якщо десь є ті,кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдиноможливий вихід - відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зробленопротилежний вибір. Ще й ще раз вчітуємося в рядки, опромінені великою,внутрішньою силою.

Прощай, прощай, чужа мені людино!

Ще не булоріднішого, як ти.

Оце і є той випадокєдиний, коли найбільшамужність - утекти.

"Ти дивишся. А я вже - як на трапі"

Я не покличущастя не моє.

Луна луни туди недолітає.

Я думаю про Вас.
Я знаю, що Ви є.

Моя душа й відцього вже світає.

"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні ..."

Лірична героїня вміє зберегти світле своє почуття в найскладнішихситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому --подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючими десь на дні чистим,ніжним джерельце. Захланні і прагматичні люди при вимушеній розлуці зкоханим почувалися б нещасними, обділеними долею, бо вічно налаштовані навинагороду, і їм не під силу піднятися на висоту, звідки все так чітковидно: Краса - і тільки,трішечки краси, душі нічого більшене потрібно. "Я хочу знати, любиш ти мене". Чи ще: «Ти Вельзевул. Задушу теж приходив. А я не віддала її
- Й жива
».

Ти був високий, наче сонце полудня, і сумнівамскорочувалися тінь.

Таким лішісь. А япіду у зливи.

Молитись пням ... Такі тотальні пні ...

Я не люблюнещасних. Я щаслива.

Моя свободазавжди при мені.

"Отак пройду крізь твій великий подив ..."

непоступливість ліричної героїні суттю свого людського" я "не виключаєтурботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його віднеусвідомлюваної небезпеки.

Чесність перед собою й Ним - це теж умова, через яку не можнапереступати:

не жалкую за мною. Я мічена.

Мене кожне лихо згребе.

***

Мене кличе суворо і трубно

мій обов'язок, мій король.

***

Я в любові --як в еміграції.

Відпусти мене в рідний край.

"Епілог"

Гортаємо сторінку за сторінкою ці листи Кохання, адресовані Йому
(майже завжди - з великої букви, не стільки Тобі, як Вам) і доходимо дотих, де
панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити.

Тоді "шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб",

І день, і ніч, і мить , і вічність, і тиша, ідев'ятий вал - твоїх очеймагічна ніжність і губ Розплавлений метал.

"І день, і ніч, і мить, і вічність ..."

Щедрість у даруванні себе обранцеві вражає невічерпністю і тією жромантичною шляхетністю: Скільки років кохаю, а закохуйся в тебе щодня.

Або: Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним!

Глибоко і зворушливо розкривається в цих словах прекрасна правда пролюдину: вона безмежна у самовираженні, в даруванні ніжності й доброти, якщопоряд така ж щира і Високодостойному людина, якщо вони-пара.

Отак і постає перед нами на весь зріст образ гордої українки, що має тіж ціннісні орієнтації, що і її пращури - герої національно-визвольнихзмагань.

І в них булокохання, як у мене, і від любові тьмарівся їм світ.

І їх жінкихапали за стремена, та що поробиш, - тільки до воріт.

А там, а там ... - Жорстокий клекіт бою ...

"Моя любове! Я перед тобою ..."

Як не згадати наші пісні - козацькі, стрілецькі, повстанські, де
"дівчина чорнобрива" могла собі дозволити хіба що сльози за коханим тахустину в дарунок, але аж ніяк не Сміла перечити його від'їзду "в чужусторононьку "(в" жорстокий клекіт бою "), знаючи, що це святий обов'язокзахисника вітчизни.

У вірші немає пафосних закликів, заяв чи клятв, є ствердження невіддільності власної долі від життя свого народу. Про це сказано з такою внутрішньою переконливістю, яка може залишити байдужим тільки манкурта.
Сама думка про те, що можна зійти з рідного "тополиного шляху", над якимзависло древньою булавою важке українське сонце, лякає, видаєтьсянеприпустимою. Цей мотив послідовно увіразнюється рефреном у майжемолитовному стилі: "Не дай ..." Звертання до любові водночас є нібизвертанням до самої долі, до вищих сил: за тим "Не дай" підсвідоме чуєтьсяслово - "Боже!"

Усе це сприяє тому, що поезія "Моя любове! Я перед тобою ..."сприймається як своєрідна, подана поетично самонастанова, життєва програма,яка до снаги лише аристократів духу. "О скільки слів, і скільки снів мені наснилося ..." поезію Ліни Костенко знають, люблять і обожнюють мільйони людейв Україні. Навіть затяті українофоби, слухаючи цю поезію, не можутьприховати захоплення красою і вишуканістю поетичного вислову. А вона,справді-бо геніальна Поетеса, боїться (!) слів, їй страшно взяти в рукиперо І почать віршуваті: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вонизненацька причаїлись, коли не знаєш, зчого їх почать, бо всі словабули вже чиїмись.

Поетична стихія сну ніби "розчиняє" в собі "слово"; вислів наснилосьслова переводити суще, раціональне "слово" у план індивідуальної естетики
Ліни Костенко:

В пустелі сізіхвечорів, в полях безмежнихпроти неба о скільки слів, і скільки снів мені наснилося протобі!

Рядки з лексикою іншосвіття заворожують читача, дають йому відчуттяпричетності до чогось неземного:

Щовечора ти дзвониш без "алло" і вже стає шодмріяно казковим.

Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним.

Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік.

Так, тексти Ліни Костенко не копіюють реальності. А відмова відусталеного, буденного виражається в її поетиці начебто звичайним способом --заперечною часткою не. У цій естетичній дрібнічці захована мовнаособистість поетеси. У сильній текстовій позиції початку вірша звичайними єречення з не, що одразу ж уводять в індивідуальний поетичний світ,відмежований від стереотипних уявлень. У її рядках звучить відмова відстереотипів етики, світогляду:

Не треба кластируку на плечі.

Цей рух доречний,може, тільки в танці.

Я кохаю Вас, Єво.
Чи не виходьте за мене заміж.

Не треба думатимізерно.

Безсмертя е ще де -не-де.

Крім того, це ще й відмова від загальнопрійнятніх принципів мистецтва,творчості, що інколи звучить парадоксально, однак органічно длясвітосприймання поетеси:

Поетів ніколи не був мільйон ...

Великі люди не вміють писати віршів.

О, як натхненно вміє він не грати!

заперечно частка НЕ структурує образ ліричного "я":

Я не жінка. Найкращі лицарі

наді мною зломили меч.

Я в людей не проситиму сили, я нічого в житті не просила ...

Я, що прийшла у світ не для кориди, що не люблю юрби і телекамер ...

А у вірші "Я пішла як на дно" сильна позиція кінця твору включаєестетично довершену фразу, що передає ідею духовної суверенності ліричноїгероїні:

Забуваю свій голос. Івчуся тихо конаті.

Кріжаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар ...

Так зате хоч одне:перетлілі мої канати в не мої Великодні НЕсіпає жоден дзвонар.

У словнику Ліни естетично проакцентованімі є однослівні поетичніодиниці з не-, такі конденсат, що філігранно окреслюють межі індивідуально -поетичного світу; в них звучить мотив невімовленіх слів:

Багато слів написано пером.

несказане лишилось несказанно.

... усе чекає невимовних слів.

Промовляє таїна буття і поезії:

Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Ти дома - тільки в невідомості.

Ще кожен вірш, як перше "ма".

Це так природно - музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима.

декларується ідея окремішності "я":

Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.

Світ, час, в якому протікає буття, - неповторні:

Усе святе, усе неповториме ...

І неповторність кожної хвилини

Шукає шлях від болю до перлини.
Чомусь найбільше нас цікавить інтимна лірика поетів. Мабуть, тому, що такі поезії дозволяють зазирнути у внутрішній світ іншої людини — ліричного героя, приміряти його до себе, вибрати те, що хвилює, що схоже на наше життя. До речі, слід уточнити для тих, цю проминув увагою уроки літератури, що інтимна лірика — це не тільки вічне кохання, зітхання і страждання, це все, що стосується внутрішнього світу людини, її думок про вічне, наболіле, і, звичайно, кохання. Також захоплює філософська лірика, але тільки якщо читач уже здатний осягнути вагомість поставлених питань.
Особисто мене вразила філософська й інтимна лірика видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко. Кращі поезії знайти важко, напевно, тому що автор — людина щира й відверта з читачем, вона не підстроюється під нього, а підштовхує, підносить до розуміння вічних цінностей, ростить душі. її ліричний герой — подібний до письменниці; він такий само мудрий, терплячий митець і учитель, що проповідує і доносить до нашої свідомості відомі, але чомусь забуті істини, а саме: необхідно жити в гармонії із собою і природою; треба цінувати кожну хвилину й мить життя й пам'ятати про вічність; слід ростити й берегти в собі людину передусім, бо важко народжується вона в нас, як правило, через муки і страждання, через осягнення несправедливості світу людей, душевні переживання.
Попри всю трагічність свого світовідчуття, ліричний герой Ліни Костенко не мученик і не жертва, неприйнятними для нього є безсилість, відверта слабкість, але й безпідставну радісну балаканину він відкидає:
Що доля нелегка, — в цім користь і своя є.
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.

Ліричний герой — сильна особистість, яка сама обирає свою долю, чесну й сувору, щоб потім сказати: «У мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці». Він віддає всі сили на те, щоб «зробити щось, лишити по собі», аби «слова не вичахли, як руди». Він турбується про душі інших, які не можна зраджувати, «бо в цьому схибиш — то уже навіки», несе читачеві глибоку думку про те, що треба берегти джерела духовного життя, щоб воно не зникло, «як ріка Почайна».
Звичайно, така сильна особистість здатна глибоко й серйозно кохати, та тільки духовно рівну собі людину. І нехай це кохання починається зі сліз від невзаємності, та «це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу». Загартований ліричний герой, сильна жінка, може сказати:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Та ніколи не стане вона «слухняною рабою» сліпого кохання, яке ошукує й обтинає крила, її кохання таке, що дарує «важкого сонця древню булаву» і гордість за свого обранця, який «на сьогодні, на завтра, назавжди» (бо гідний цього) залишиться в її серці.
Читаючи
твори Ліни Василівни Костенко, ми віримо беззастережно цій талановитій письменниці і дивуємося її високому рівню думання, постійному доланню висоти, шляхетному служінню поезії, силі характеру. Вона вся — у своєму ліричному героєві, здатному називатися гордо — Людина, здатному вірити, любити і вчити читача кохати так сильно, щоб яскравіше сяяли зорі, думати про величне й високе, щоб провістити новий день — кращий, сонячніший, тепліший.







































Заключне слово

Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Її ім'я підноситься, наче прапор, у нашій українській поезії. Хоча вартість її поезії ще й не оцінена вповні, не вивчена літературознавцями, але для українського читача вона вже давно стала джерелом цілющого слова, яке тамує спрагу щирості й душевної щедрості, ліквідує брак правдивості й чистоти. В. Базилевський писав: «Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. Це піднімає Ліну Костенко в очах мудрого читача на ту висоту, у ті сфери духу, які зрідні бунтарству Лесі Українки чи, скажімо, Габріели Містраль... З відстані у часі подвижництво Ліни Костенко стане ще виднішим... Це більше ніж поезія — тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка, наші марноти й глупоти. Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі...» Ці слова дослідника якнайкраще характеризують специфічну насиченість поезії Ліни Костенко поетичним сенсом, поєднання традиційного поетичного струменя зі сміливим новаторством, густотою образності.
Поетеса керувалася в поезії досить високими критеріями, вважаючи, що право на існування має лише те слово, яке потрібне сучасникам, яке облагороджує їх, містить у собі квінтесенцію духу доби. Тому вона непримиренно ставиться до так званих «пустих» віршів, що пишуться тільки задля слави чи ще якихось винагород:
Аскільки в нас поезій випадкових
З
нічого й ні для чого виника!
Байдужих фраз металу нетривкого,
Думок затертих І порожніх слів...

Сама прагнула простоти слова, не намагаючись нагромадити складні символічні конструкції. Але яка ж складна ця простота! І чому ж вона так бере за душу? Чому змушує страждати, співпереживати, навіть плакати? Тому що кожне слово, мов щире золото, мов стигле зерно, лягає у ґрунт нашого серця. І невже можна залишитися байдужим до таких, наприклад, рядків:

Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
я для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.

Так, ніяких ускладнень образності, символіки, навіть звичайних для поезії порівнянь, але сила вірша в цьому й криється. Кожне слово займає своє місце і тому змушує рядок бриніти, наливатися чистим змістом.

Використана література

1. Мариняк Р. С. “Ми – протяг золотий в iсторiї держав...”: (Специфiка трактування iсторiї в лiрицi Лiни Костенко) // Ученые записки Харьк. гуманит. ин-та “Народная украинская академия”. – 1997. – Т. 3.–
С. 329–333.

2. Мариняк Р. С. Особливостi хронотопу “Древлянського триптиха” Лiни Костенко // Вченi записки Харк. гуманіст. ін-ту “Народна українська академiя”. – 1998. – Т. 4. – С. 315–321.

3. Мариняк Р. С. Поема Лiни Костенко „Циганська муза”: спроба герменевтичної трансформацiї // Вченi записки Харк. гуманiт. iн-ту „Народна українська академія”. – 1999. – Т. 5. – С. 417–423.

4. Мариняк Р. С. Проблема притомностi нацiї в лiтературнiй критицi Юрiя Шевельова i в поезiї Лiни Костенко // Вiсн. Харк. ун-ту. Сер. Філол. – 1999. – №  26. – С. 77–81.

5. Мариняк Р. С. Остання п’ятниця Месії в баченні Пітера Брейгеля Старшого та Л. Костенко // Вісн. Харк. ун-ту. Сер. Філол. – 1999. –  № 448. – С. 139–142.

6. Мариняк Р. С. Концепцiя України в iсторiософiї шістдесятників // Вченi записки Харк. гуманiт. iн-ту „Народна українська академія”. – 2001. – Т. 7. – С. 242–252.

7. Мариняк Р. С. „Iсторiософiя споглядання”: з iсторiї формування української  ідеї ХIХ століття // Вченi записки Харк. гуманiт. iн-ту „Народна українська академія” – 2002. – Т. 8. – С. 211–219.

8. Мариняк Р. С. Європейський контекст в iсторiософiї українського шістдесятництва // Вiсн. Харк. ун-ту. Сер. Філол. – 2002. – № 538. –
С. 427–431.

9. Мариняк Р. С. Iсторiософська поезiя Лiни Костенко: принцип моделювання історичних ситуацій // Вiсн. Харк. ун-ту. Сер. Філол. – 2002. – № 557. – С. 260–264.

10. Мариняк Р. С. Історіософія “Думи про братів неазовських”
Л. Костенко // Вісник Харк. ун-ту. Сер. Філол. – 2002. – № 572. –
С. 330–336.

11. Мариняк Р. С. Світоглядні моделі людини XVII століття у романі Л. Костенко „Маруся Чурай” // Вченi записки Харк. гуманiт. ун-ту „Народна українська академія” – 2004. – Т. 10. – С. 359–370.

12. Мариняк Р. С. Історіософська інтерпретація діяльності Богдана Хмельницького у творчості Т. Шевченка та Л. Костенко // Культура народов Причорномор’я: Научный журнал. – Симферополь, 2004. – Т. 2. – С. 127– 129.





Тези

1. Слово стає охоронцем нації і людства, це воно — найважливіший оберіг українця, містилище духовності й духу уярмленого народу, що вистраждав своє право бути. Тому що кожен народ сильний перш за все своїм словом, для Ліни Костенко — поетичним словом, наділеним душею, живим.

В одному з віршів письменниця немовби сама визначає ролі для своїх поезій, класифікуючи їх за енергетичним струменем:

Є вірші—квіти.
Вірші — дуби.
Є іграшки вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є — каторжани.
Крізь мури в'язниць,
по тернах лихоліть —
ідуть, ідуть
по етапу століть...

Чому вірші можуть стати каторжанами? Поетеса сама відповідає на це питання: «Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив. Потім проходить здогад і протест: такого не може бути! А потім усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже — і моя доля». Саме цією позицією вимірюється й визначається тематика поезій Ліни Костенко.




Скільки всього написано про війну?! Та хіба може бути менше?! Сучасна наша поетеса Ліна Костенко зустріла війну дитиною — в 11 років, її дитинство було «вбите на війні»:

Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.

Концепція шістдесятництва була спрямована на спростування антиукраїнської радянської ідеологічної моделі історії . В умовах тоталітарного режиму письменник мусив бездоганно володіти езопівською мовою. Може, тому у віршах Ліни Костенко так багато про чужі культури, історію інших народів. Свідомо підібрані злободенні алюзії, ремінісценції є тими засобами, які дозволяли Л. Костенко гостро й водночас обережно втілити у слові творчий задум. Наприклад, проблему провінційності українства, його невігластва в питаннях національної самоідентифікації, антипатії до митця як духовної еліти нації показано у поемі „Циганська муза” через ремінісцентний образ Папуші – циганської поетеси.

Причину трагедії нашого  історичного буття Л. Костенко так само вбачає в національному індивідуалізмі. Носіями ідеї національної єдності в
Л. Костенко зазвичай виступають жіночі типи. Змалюванню діяльності жінок, які певною мірою вплинули на характер української історії (не завжди позитивно), присвячено поезії “Чадра Марусі Богуславки”, „Горислава-Рогніда”, „Стара церковця в Лемешах”. Взагалі створення культурологічних портретів у віршах Л. Костенко здійснюється з урахуванням особистісної системи цінностей і з позицій аксіологічного аналізу історичної епохи та місця змальовуваної постаті в контексті цієї епохи.

Вірші Л. Костенко, у яких використано євангельські мотиви, цікаві тим, що поетеса в них не здійснює детального переспіву певного сюжету, не будує поезію на хистких паралелях асоціативності, а чітко вимальовує епоху, створює власний, інтенціональний світ, залишаючись нашою сучасницею й, водночас, ніби змальовуючи євангельські події поглядом очевидця („Брейгель. Шлях на Голгофу”, „Саломея”, „Давидові псалми”). Вміння надати біблійним, міфологічним текстам історіософського звучання, перенести їх з царини теологічно-казкової у світ національної історії, наповнити новим етичним змістом пам’ятки літератури, зберегти при цьому красу поетичного слова давніх авторів, – ознака, яка виразно виокремлює поезію Л. Костенко з потоку літературного матеріалу другої половини ХХ століття.

У ліриці поетеси відбувається певний симбіоз етичних норм, постульованих християнством і прийнятих у світі не-християнському. Тобто авторка виносить новартісний рівень тільки ті риси, які є чинними для будь-якого соціуму.

У віршах немає пафосних закликів, заяв чи клятв, є ствердження невіддільності власної долі від життя свого народу. Про це сказано з такою внутрішньою переконливістю, яка може залишити байдужим тільки манкурта.

Особисто мене вразила філософська й інтимна лірика видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко. Кращі поезії знайти важко, напевно, тому що автор — людина щира й відверта з читачем, вона не підстроюється під нього, а підштовхує, підносить до розуміння вічних цінностей, ростить душі. її ліричний герой — подібний до письменниці; він такий само мудрий, терплячий митець і учитель, що проповідує і доносить до нашої свідомості відомі, але чомусь забуті істини, а саме: необхідно жити в гармонії із собою і природою; треба цінувати кожну хвилину й мить життя й пам'ятати про вічність; слід ростити й берегти в собі людину.






Автор
Дата добавления 12.05.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров185
Номер материала ДБ-078705
Получить свидетельство о публикации

"Инфоурок" приглашает всех педагогов и детей к участию в самой массовой интернет-олимпиаде «Весна 2017» с рекордно низкой оплатой за одного ученика - всего 45 рублей

В олимпиадах "Инфоурок" лучшие условия для учителей и учеников:

1. невероятно низкий размер орг.взноса — всего 58 рублей, из которых 13 рублей остаётся учителю на компенсацию расходов;
2. подходящие по сложности для большинства учеников задания;
3. призовой фонд 1.000.000 рублей для самых активных учителей;
4. официальные наградные документы для учителей бесплатно(от организатора - ООО "Инфоурок" - имеющего образовательную лицензию и свидетельство СМИ) - при участии от 10 учеников
5. бесплатный доступ ко всем видеоурокам проекта "Инфоурок";
6. легко подать заявку, не нужно отправлять ответы в бумажном виде;
7. родителям всех учеников - благодарственные письма от «Инфоурок».
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://infourok.ru/konkurs


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ


Идёт приём заявок на международный конкурс по математике "Весенний марафон" для учеников 1-11 классов и дошкольников

Уникальность конкурса в преимуществах для учителей и учеников:

1. Задания подходят для учеников с любым уровнем знаний;
2. Бесплатные наградные документы для учителей;
3. Невероятно низкий орг.взнос - всего 38 рублей;
4. Публикация рейтинга классов по итогам конкурса;
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://urokimatematiki.ru

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх