Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Свидетельство о публикации

Автоматическая выдача свидетельства о публикации в официальном СМИ сразу после добавления материала на сайт - Бесплатно

Добавить свой материал

За каждый опубликованный материал Вы получите бесплатное свидетельство о публикации от проекта «Инфоурок»

(Свидетельство о регистрации СМИ: Эл №ФС77-60625 от 20.01.2015)

Инфоурок / Музыка / Другие методич. материалы / Сучасне бандурне мистецтво та його роль у формуванні національної свідомості і самосвідомості молоді
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 28 июня.

Подать заявку на курс
  • Музыка

Сучасне бандурне мистецтво та його роль у формуванні національної свідомості і самосвідомості молоді

библиотека
материалов


Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради






СУЧАСНЕ БАНДУРНЕ МИСТЕЦТВО

ТА ЙОГО РОЛЬ У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

ТА САМОСВІДОМОСТІ МОЛОДІ





hello_html_49e94fb7.png
















Грицай Оксана Дмитрівна,

вчитель бандури та вокалу

Шевченківської спеціалізованої

загальноосвітньої школи-інтернату з

поглибленим вивченням предметів

гуманітарно-естетичного профілю

Черкаської обласної ради




село Шевченкове

2012 рік



ЗМІСТ



І.

Вступ……………………………………………………………………

3

ІІ.

Бандура – душа українського народу…………………………………

5

ІІІ.

Розвиток бандурного мистецтва


  1. Кобзарство як особливий вид музичного мистецтва…………

8

  1. Розвиток сучасного бандурного мистецтва в Україні………...

9

  1. Вплив кобзарського мистецтва на формування національної самосвідомості українців……………………………………….



15

ІV.

Традиції кобзарства Шевченкового краю……………………………

17

V.

Шевченківська школа мистецтв – гідний продовжувач ідей славетних кобзарів………………………………………………… ….

22

VI.

Висновки………………………………………………………………..

24

VII.

Список використаних джерел…………………………………………

26

VIII.

Додатки…………………………………………………………………

27























ВСТУП


Формування національної свідомості особистості засобами духовної культури є сьогодні актуальною проблемою передусім тому, що знання, набуті у цій сфері, формують її науковий світогляд загальноосвітній, фаховий і культурний рівень.

Для формування національної свідомості особистості, на нашу думку, важливим є не лише розуміння того, хто і які ми є, що об'єднує нас, але й знання про те, звідки ми, які наші корені, які здобутки нашого народу в сфері матеріальної та духовної культури та їх значення для розвитку світової цивілізації.

Вивчення історії української культури, ознайомлення із здобутками українського народу як в сфері матеріальної, так і духовної культури, повернення до невичерпних джерел народної творчості дозволить впливати на формування національної свідомості і самосвідомості, допоможе подолати зневажливе ставлення до української культури та мови, створить умови для посилення почуття національної гордості та гідності, сприятиме інтелектуальному, патріотичному, морально-етичному, естетичному та емоційному розвиткові особистості, інтернаціональних традицій в нових демократичних умовах - якостей, без яких неможливо уявити сучасну молоду людину.

Стрімкі зміни, що відбуваються в сучасному світі, торкаються всіх сфер людського існування: економіки, культури, освіти і виховання. Тому з кожним роком існує загроза втрати спадщини далекого минулого нашого українського народу, зокрема історичних дум і пісень, які співають під акомпанемент кобзи та бандури.

Бандура – це не просто музичний інструмент, це - душа українського народу, це його музика. Її звучання – це неначе відлуння душі українців. Струни бандури дихають і розказують нашу історію, історію не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Сучасна бандура – це вже далеко не той інструмент, який асоціюється лише з архаїчною минувшиною та стражданнями народу. Це скринька, в якій сховані фантастичні темброві барви, це цілий світ образів та емоцій. Бандура і справді фантастичний інструмент, який може співати не лише про глибоко національне, а й про загальнолюдське.

Бандурне мистецтво вже не одне століття є виразником дум та прагнень українського народу. Поступовий розвиток виконавства, зміцнення за останні роки глибинних традицій цього унікального виду творчості дозволили поєднати високопрофесійні надбання академічної школи із сучасними тенденціями української культури. Становлення свідомого бандуриста як носія українського національного духу потребує цілого комплексу знань з історії кобзарства та його ролі у розвої незалежної української держави.

Об’єктом дослідження є розвиток сучасного бандурного мистецтва та його роль у формуванні національної свідомості та самосвідомості молодого покоління.

Наукова новизна і практична значущість. Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України, що є вагомим чинником у формуванні національної свідомості, духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до історії та традицій.

Мета і завдання:

  • дослідити розвиток сучасного бандурного мистецтва в Україні;

  • вивчити та проаналізувати традиції кобзарства Шевченкового краю;

  • вияснити роль сучасного бандурного мистецтва у формуванні національної свідомості і самосвідомості молоді.

Методи дослідження: під час дослідження відбувалося спілкування з вчителями музики, викладачами бандури мистецьких шкіл Черкащини, використовувалися фотоматеріали, відеоматеріали з історії бандурного мистецтва, аудіо записи творів у супроводі бандури.

Гіпотеза дослідження: дане наукове дослідження дає більш глибокі знання про сучасне бандурне мистецтво та його роль у формуванні національної свідомості і самосвідомості.

РОЗДІЛ І

БАНДУРА – ДУША УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ


Музика – невід’ємна частина культури будь-якого народу. В українців музична культура сягає своїми коренями у древні часи. Це, насамперед, обрядова поезія та пісні, обжинкові пісні, голосіння. З 15 ст. розвивається суто українські фольклорні жанри – думи та історичні пісні, кобзарське мистецтво.

Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України.

Краса української пісня відома на весь світ, а коли вона доповнена чудовими звуками бандури, то стає неоціненним скарбом. Мистецтво бандуриста - це художній синтез співака і виконавця на інструменті, що створює ефект неповторного звучання. Це прекрасне поєднання різних тембрів – людського голосу і чарівних звуків бандури. Створення оригінального бандурного супроводу з різними видами фактури допомагає глибоко розкрити зміст творів, підкреслити їх національний дух.

Бандура – це не просто музичний інструмент, це душа українського народу, це його музика. Її звучання – це неначе відлуння душі українців. Струни бандури дихають і розказують нашу історію, історію не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності українського духу. А у жіночих руках вона - символ ніжності й чарівності.

Ось що подає інтернетний словник про бандуру: БАНДУРА – український національний струнно-щипковий інструмент. Попередниця бандури – кобза. Зображення бандури відоме з 15 ст., інструменти збереглися з початку 18 ст. У 18 ст. бандура витіснила кобзу. В різний час бандура мала від 7-9 до 20-30, а то й більше струн, виготовлених із жил; пізніше їх обвивали мідним дротом. Великого поширення бандура набула серед українського козацтва. На бандурах грали мандрівні сліпці-бандуристи, які виконували народні пісні різних жанрів – історичні, ліричні, епічні, побутові, псалми, балади, думи. Ще у 15 ст. українських кобзарів запрошували до королівського двору Польщі, а у 18-19 ст. – до російського імператорського двору.

Сучасна бандура – це вже далеко не той інструмент, який асоціюється лише з архаїчною минувшиною та стражданнями народу. Це скринька, в якій сховані фантастичні темброві барви, це цілий світ образів та емоцій. Бандура і справді фантастичний інструмент, який може співати не лише про глибоко національне, а й про загальнолюдське. Жоден народ не може похвалитися музичним інструментом, що відігравав би в його історії таку ж роль, як для українців бандура. В часи великих потрясінь бандура часто ставала могутнім джерелом наснаги провідників визвольних змагань.

Сучасне бандурне мистецтво, основою якого є кобзарство, за відносно короткий час – півстоліття – здійснило стрімкий злет до висот академічного професіоналізму. Географія бандурного мистецтва в Україні розширилася, виросла нова генерація професійних виконавців, які впевнено вийшли на високий мистецький рівень і здобули світове визнання. Їх виступи завжди свято для шанувальників народного музичного мистецтва.

Бандурне мистецтво є унікальним явищем не тільки української культури, а й надбанням світової музичної культури. Сучасне бандурне мистецтво сформувалось на основі традиційного кобзарського мистецтва. 

Кобзарі – українські народні співці, які були творцями і хранителями історичних пісень і дум, а також релігійних піснеспівів, які супроводжувались грою на кобзі або бандурі. У своїй творчості кобзарі утверджували дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті. Важко переоцінити роль кобзарів та їхню діяльність для формування української сучасної нації. Недарма, словом «Кобзар» Тарас Шевченко назвав свою збірку поетичних творів. 

Видатним представником кобзарського мистецтва у ХІХ ст. був Остап Вересай. Завдяки своєму таланту Остап Вересай пробуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття, що високо цінували Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая та опікувалися його долею. 

У 1930-тих роках, під час боротьби з націоналізмом, більшість кобзарів було репресовано, що спричинило до значної втрати кобзарської традиції. 

Згодом у 1950-х роках майстром І. Склярем було створено сучасний тип бандури, який посів провідне місце серед українських народних інструментів у системі музичної освіти, професійного та аматорського виконавства.

Ансамблі бандуристів існують в Аргентині, Німеччині, в Росії ( Кубань) та й інших країнах світу. Наприклад в місті Сакраменто бандура ось уже на протязі 12-ти років звучить в стінах Школи Українознавства та поза її межами, представляючи українську музику і пісню для широкого кола слухачів різного національного походження. Музично обдаровані діти беруть уроки гри на бандурі, а по суботах об’єднуються в ансамблі, щоб готувати музичні твори для виступів.

















РОЗДІЛ ІІ

РОЗВИТОК БАНДУРНОГО МИСТЕЦТВА


2.1. Кобзарство як особливий вид музичного мистецтва


З давніх-давен славиться Україна кобзарями-бандуристами, «сивоусими» Гомерами, що творили величні думи про бойову звитягу, що підіймали закличним словом на бій з поневолювачами. Кобзарі завжди були виразниками найзаповітніших прагнень трудового народу, його невичерпної енергії, совісті і честі.

Початки кобзарського мистецтва в Україні сягають у глибину віків. Історичні пам’ятки свідчать, що в наших предків – східних слов’ян, ще в до київській добі існували кобзо подібні інструменти. А що такі інструменти були за часів Київської Русі, підтверджують фрески Софії Київської (ХІ ст.). На них зображено групу музикантів, один з яких грає на інструменті, подібному до старовинної кобзи. Назва його нам невідома, але можна припустити, що саме такий інструмент був прямим попередником української кобзи. Найдавніше письмове свідчення про побутування в Україні кобзи датується 1580 роком, до того часу належить і перша згадка про українських кобзарів-бандуристів, які були при дворах польських магнатів.

Але справжній розквіт кобзарського мистецтва починається з XVI-XVII століть – одного з найбільш складних і напружених періодів в історії українського народу та його культури. Це епоха особливо запеклої боротьби за збереження своєї культурно-історичної самобутності. В цей же період формується професія народного співця-кобзаря, що відіграло значну роль не тільки в музичному, а й в політичному житті українського народу. Кобзарі були не тільки своєрідними літописцями, а й активними учасниками історичних подій.

З творчістю кобзарів нерозривно пов’язана одна з вершин українського музичного фольклору – народний епос, найважливішими жанрами якого стали думи та історичні пісні. Були в репертуарі кобзарів і розважальні, обрядові, жартівливі, танцювальні і ліричні пісні.

Кобзарі творили, боролись і помирали, як і сотні тисяч безіменних козаків та селян повстанців. Та залишались чудові думи та пісні, які вони складали в турецько-татарській неволі чи у час коротких перепочинків між жорстокими боями. Кобзарі не були та і не могли бути безсторонніми літописцями. Вони оспівували те, що хвилювало їх до глибини душі. Тому й нині, через віки, не можна спокійно слухати їхні думи та пісні.

Конкретні відомості про народних співців-музик України дійшли до нас із XVIII століття. Є відомості про те, що майстерність, мистецтво українських кобзарів були відомі далеко за межами України. Їх запрошували, а то й силоміць забирали до Польщі, Росії, де примушували грати та співати царям та вельможам.

Із дум і пісень кобзарів ми дізнаємося про життя і побут козаків, про такі цінні людські риси у них, як сміливість, порядність і доброчесність, рицарську відвагу і фізичну силу, стійкість і витривалість в бою, велику любов до рідного краю.


2.2. Розвиток сучасного бандурного мистецтва в Україні


Сьогодні бандурне мистецтво розвивається у напрямах народного традиційного, академічного, сучасного професійного й аматорського мистецтва. Особливо важливим завданням є відновлення та налагодження системного виробництва бандур та інших народних музичних інструментів для забезпечення існуючих потреб галузі.

Активний розвиток бандурного мистецтва відбувся з відродженням української державності: створюються кобзарські об’єднання, клуби, активізуються виступи кобзарів та бандуристів в Україні та за її межами. Значною подією в мистецькому житті країни було створення Київського кобзарського клубу (1992), кафедри кобзарського мистецтва Національного університету культури і мистецтв України (1996), Національної спілки кобзарів України (1996).

В Україні зараз існує добре розвинута музична освіта: діти віком 7 років мають можливість поступити в музичну школу, потім продовжувати своє навчання в музичному училищі та вище – в музичних академіях, консерваторіях Києва, Львова, Харкова, Одеси. Бандуристи об’єднуються в самодіяльні ансамблі при різних інституціях, професіонали працюють при філармоніях та в професійних музичних колективах, багато вчителів-бандуристів працюють в музичних школах та створюють свої музичні бандурні ансамблі.

В Україні діють професійні колективи бандуристів, серед яких: Національна заслужена капела бандуристів України (м. Київ); Черкаська муніципальна капела бандуристів; Івано-Франківська муніципальна капела бандуристів; чоловіча капела бандуристів УТОС «Карпати» (м. Львів), капела бандуристів Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва (Київська область), Струсівська капела бандуристів (Тернопільська область) та ін. 

Сьогодні в Україні діють дві кобзарські школи – Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва (Кагарлицький район Київської області) та Рівненська дитяча кобзарська школа. Відкриті класи бандури у школах естетичного виховання та музичних училищах. Зокрема, навчання грі на різних народних інструментах, серед яких найпопулярнішим інструментом є бандура, здійснюється у понад 1300 дитячих музичних школах та школах мистецтв.

Підготовка педагогічних кадрів для відділень народних інструментів шкіл естетичного виховання здійснюється у восьми вищих навчальних закладах культури і мистецтв ІІІ-ІV рівнів акредитації державної форми власності та у 50 комунальних вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (музичні училища, коледжі, училища культури і мистецтв). Щорічно ці навчальні заклади випускають понад 1000 фахівців з вищою освітою, які працевлаштовуються в тому числі й на посади викладачів гри на бандурі у школах естетичного виховання. 

В Україні діє понад 20 конкурсів та фестивалів, що пропагують різноманітні напрямки і жанри бандурного мистецтва, виявляють нові форми сучасного бандурного виконавства, підтримують молодих талановитих митців, поширюють найкращі авторські та народні твори для бандури, сприяють науковим дослідженням бандурного мистецтва. 

За останні роки в Україні вийшли друком репертуарні збірки для бандуристів різного професійного рівня підготовки. Серед авторів: Л. Посікіра, Л. Мандзюк, М. Сточанська, В. Єсипок. Серед наукової літератури слід відзначити роботи Н. Брояко та В. Кушпета

Звичайно, бандура міцно пов’язана з народною творчістю, тому наші юні бандуристи в першу чергу вивчають українські народні мелодії і пісні про рідний край, та календарні – до Різдва Христового, веснянки та Великодні пісні – тобто вчаться свого рідного, без чого душа українська міліє, або й вироджується.

Сучасне бандурне мистецтво здійснило стрімкий злет до висот академічного професіоналізму. Якщо народний інструмент був і залишається національним символом України, то академічна бандура виконує сьогодні високу місію одного з провідників українського музичного мистецтва до світового визнання.

Еволюція бандури як принципово нового, професійно-академічного, сольно-віртуозного інструмента органічно поєднала паралельні та взаємозумовлюючі процеси: вдосконалення конструкції інструмента, систематизацію професійної музичної освіти, створення оригінального репертуару (в тому числі — сольно-інструментального, якого до цього майже не було), розширення географії бандурного мистецтва в Україні, появу нової генерації концертних виконавців, вихід українських бандуристів на світові мистецькі терени.

Універсальна постать видатного бандуриста, народного артиста України, професора НМАУ ім. П.І.Чайковського Сергія Баштана репрезентує другу половину ХХ ст. в українській музичній культурі як епоху утвердження нового — академічного бандурного виконавства.

Серед поважної когорти творців цієї епохи саме С. В. Баштан поєднав у своїй творчій діяльності всі можливі й необхідні напрямки — виконавство і композицію, педагогіку і методику, публіцистику і редагування, організаційну і музично-громадську роботу. С. В. Баштан став першовідкривачем багатьох новацій бандурної справи.

Вихованець В.Кабачка і М.Геліса С. В. Баштан y 1957-му році став лауреатом Всесоюзного і Міжнародного конкурсів виконавців на народних інструментах, отримавши дві І премії і дві Золоті медалі. Це була перша перемога бандури як сольно-інструментального концертного інструмента на світовому рівні, що й стало початком утвердження бандури у новій академічній якості. Багаторічна виконавська діяльність С. В. Баштана як соліста-інструменталіста була пов'язана з Ансамблем бандуристів Українського Радіо і Телебачення, оркестром Державного Українського Академічного Народного хору ім. Г.Верьовки та іншими концертними установами.

Майже п'ятдесят років С. В. Баштан викладає бандуру в Київській державній консерваторії (НМАУ) ім. П. І. Чайковського. Успадкувавши перспективність розвитку бандурної справи, професор С.Баштан створив продуктивну школу академічного бандурного виконавства — разом зі своїми найобдарованішими учнями та їх вихованцями — і вивів бандуру на нові рубежі вокально-інструментального, сольно-інструментального та ансамблевого виконавства. Серед його вихованців — кілька поколінь талановитих, знаних в Україні та за її межами бандуристів: П.Чухрай, В.Кушпет, К.Новицький, Л.Федорова (Коханська), Г.Топоровська, В.Єсипок, Р.Гриньків, Л.Дедюх, Л.Мандзюк (Валерко), Н.Морозевич (Нагорнова).

Роль С. В. Баштана у формуванні київської школи академічнго бандурного виконавства не вичерпується виконавською та педагогічною діяльністю. «Школа гри на бандурі» (1984), написана С. В. Баштаном у співавторстві з А.Омельченком, була і є першою навчально-методичною основою бандурного виховання в Україні. Він здійснив фундаментальну працю з підбору, систематизації, редагування і друку у видавництві «Музична Україна» репертуару для бандуристів усіх рівнів (33 випуски «Бібліотеки бандуриста», 30 випусків «Взяв би я бандуру», 12 випусків «Репертуару бандуриста» та ін.). Усвідомлюючи велику потребу в оригінальному бандурному репертуарі, С. В. Баштан спонукав багатьох українських композиторів до активної творчості. Так з'явився вагомий доробок різножанрових композицій, які часто писались з огляду на творчі можливості саме С. В. Баштана, з урахуванням його постійних порад і побажань, і присвячувались йому як першому виконавцю.

У творчому спілкуванні з композиторами С. В. Баштан і сам став автором оригінальних інструментальних творів для бандури соло та обробок українських народних мелодій для голосу і бандури, які зайняли гідне місце і в педагогічному репертуарі, і на концертній естраді. В результаті українська музика збагатилася численними різножанровими творами, а бандурне виконавство отримало ту класичну репертуарну основу, на якій ґрунтуються сучасна бандурна педагогіка та виконавство.

Відомий бандурист В. Ємець у своїй книзі „Кобза та кобзарі” писав: „Глибоко вірю, що з поширенням кобзи, прийдуть нові, подальші вдосконалення, які виведуть її на більш широку дорогу, і в грі на ній український народ також покаже себе світові, як гідно умів себе показати у своїй чарівній, невмирущій пісні”.

Завдяки удосконаленню бандури стало можливим розширити репертуар виконавців, поновити його не тільки історичними думами та українськими народними піснями, які раніше були заборонені, або забуті, а й сучасними, різноманітними за жанрами музичними творами. Вперше в українській музиці створено сонати, сюїти, концерти, фантазії для бандури, що користуються високим визнанням фахівців. Провідні композитори України – М. Дремлюга, А. Коломієць, К. Мяскова, В. Кирейко, В. Зубицький та інші плідно працюють над створенням оригінального репертуару для бандури. А також, пишуть для цього інструменту бандуристи, що добре імпровізують, мають опубліковані власні твори й обробки народних пісень. наприклад, С. Баштан, А. Омельченко, Р. Гриньків, В. Лобко та інші. Це свідчить про те, що кращі традиції у професійному мистецтві не загублені, вони збагачуються новим змістом і є продовженням кращих надбань народних музикантів на новому історичному етапі.

У статті „Бандура та її можливості”, що надрукована у Харкові 1930 року, Г. Хоткевич писав: „Ми знаємо, що право на існування інструмент має лише тоді, коли він дає щось своє, неповторне, для бандури треба творити літературу - от основне завдання. Відмовлятись від світової літератури не приходиться, але й ставити її во главу угла теж не варто”. Тож поряд із чуйним збереженням і відродженням перлин народного кобзарського мистецтва слід розвивати і ті досягнення, які здобуло мистецтво гри на бандурі у наш час.

Отже, настав час відродження традиційних форм музикування на бандурі, але треба пам’ятати, що зараз склалися якісно нові соціальні умови і фігура сучасного бандуриста-кобзаря, який закінчив школу не може бути ідентичною до фігури народного співця минулих часів. Сучасні бандуристи повинні добре володіти інструментом, вміти імпровізувати, зберігати народну стилістику, приділяти увагу точності та багатству гармонії, розвивати традиції народного інструментального виконавства. Бажано, щоб художній рівень музики, яку створюють був близький до зразків народнопісенної спадщини.

Тривожить і те, що Чернігівська і Львівська музичні фабрики взагалі зняли бандури з виробництва. Відсутність підліткових бандур відчувають, в першу чергу, учні мистецьких шкіл.

Нас, бандуристів, непокоїть і відсутність у продажу штучних нігтів та струн, нової методичної та нотної літератури. Зараз не дуже часто можна послухати концерт бандуриста, що розкрив би красу цього самобутнього інструменту. На сьогодні залишається не вирішеною проблема залучення до гри на бандурі хлопців у початкових ланках навчання, що загострює цю проблему і в консерваторії. Нам потрібні бандуристи-співаки, але чоловічих голосів бракує навіть у професійних хорових колективах і в навчальних закладах. Тому зараз переважають жінки-бандуристки, які зробили значний внесок у розвиток мистецтва гри на бандурі.

Бандурне виконавство - виняткове явище художньої культури, яке тісно пов'язане з історією нашого народу. Постійно зростаюча зацікавленість суспільства до цієї проблеми актуалізує постійне зростання фахового рівня бандуристів - концертних виконавців та викладачів-популяризаторів національного культурного надбання.

Яким же повинен бути сучасний бандурист? Насамперед людиною зі сформованою національною свідомістю, послідовним борцем за незалежність держави і розбудову української культури. Він не повинен стояти осторонь сучасних проблем свого народу і своєю творчістю відгукуватися на всі події в країні. Він мусить займати активну позицію по захисту рідної мови. В той же час бандурист повинен вільно володіти мистецтвом гри на бандурі і обов'язково вміти співати під власний супровід.

Ось як пише Микола Литвин – український сучасний кобзар, звертаючись до читачів в Україні відносно стану бандури: «Народна пісня – то є джерело найглибшої народної мудрості, то найправдивіше слово наших геніїв-предків, полишене нам у спадок і звернене до нас, живих.»

Історія свідчить, що протягом тисячоліть наші сусіди-держави в різні часи виступали завойовниками України, намагаючись завжди вдарити в найболючіше місце на тілі Духу народного. То були наша Віра, Мова, Пісня. Тож , відроджуючи їх у своїй душі, мусимо пам’ятати, що не народ творить провину, винуваті уряди, що знищують трудящий люд на зле. А світ людський навколо України, який був в минулому, до нас, таким і сьогодні є.

І хоча бандурне мистецтво – це справа перш за все державної ваги саме України, її національної ідеології і духовного оздоровлення, надіятись нам нині, сущим бандуристам і кобзарям, на те, що діючий уряд належно поцінує наше мистецтво, ще поки що „марна праця”.

Тож рушаймо самотужки з бандурою і піснею від села до села, від міста до міста. А Добрі Сили і Добрі Люди нам зустрінуться і допоможуть у святій справі, адже ми бажаємо і закликаємо у піснях лише до чистих високих ідей і моралі української мудрості, а не до рабської покори чи панської величі.”

А нам, українцям, якщо хочемо зберегти своїх дітей коло себе, треба перш за все подбати про їхню духовну їжу, бо чужинського вони навчаються кожного дня – з телевізорів, вулиці. А бандура – це гарний засіб затримання своєї культури в наступнім поколінні.


2.3. Вплив кобзарського мистецтва на формування

національної самосвідомості українців


Дослідивши вплив кобзарського мистецтва на формування національної самосвідомості, бачимо, що воно є формою вираження української духовності, специфічним способом народного філософствування та самобутньою формою осмислення дійсності, яка сприяла становленню етнічної самосвідомості українського народу.

Поява кобзарського мистецтва була історично цілком виправданою та необхідною українському народові, адже пов’язані з вирішальним періодом національної історії, кобзарські думи є не лише глибоко оригінальними музично-поетичними творами, але й свідченням нездоланності та волелюбності людського духу. Ідейне спрямування кобзарської творчості виявилось актуальним для різних періодів вітчизняної історії завдяки наявності в ній важливих соціальних ідеалів, а це дозволило кобзарям в різних соціальних умовах виступати носіями морально-етичного національного кодексу.

Кобзарські думи як специфічний жанр української уснопоетичної творчості є вершиною героїчного епосу українського народу.

Кобзарі – українські народні співці, які були творцями і хранителями історичних пісень і дум, а також релігійних піснеспівів, які супроводжувались грою на кобзі або бандурі. У своїй творчості кобзарі утверджували дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті. Важко переоцінити роль кобзарів та їхню діяльність для формування української сучасної нації.

Іншим чинником естетичного виховання є виховання патріота, людини що знає, любить та поважає свою історію, традиції, народ, музичну культуру. Одним з яскравих та ефективних чинників впливу на свідомість молоді є бандурне мистецтво, тому дослідження його з позиції збагачення музично-естетичного досвіду студента є актуальним завданням навчально-виховного процесу.

Використання бандурного мистецтва в навчальному процесі дійсно сприяє збагаченню музично-естетичного досвіду

учнів, розширює їх уяву про темброво-колористичні, синтаксичні, образні риси сучасної музики а також збагачує історично – культурну свідомість, що є впливовим, сильним поштовхом для самовдосконалення та самовиховання молодого покоління. Вивчення інструменту, вдосконалення технічних навичок є важливим чинником вдосконалення. Бандурне мистецтво є більш ефективним методом впливу на виховання особистості яка усвідомлює свою належність до українського народу, береже та збагачує українські культурно-історичні традиції, має шанобливе ставлення до національних святинь.

РОЗДІЛ ІІІ

ТРАДИЦІЇ КОБЗАРСТВА ШЕВЧЕНКОВОГО КРАЮ


Колискою українського козацтва вважається Черкащина: село Трахтемирів, що на Канівщині, було першим політичним центром реєстрових козаків; місто Чигирин було адміністративно-політичним центром України в 1648-1676 роках.

Тому на Черкащині в період національного відродження піднімаються глибинні пласти багатовікової історії українського народу, оспіваної в його піснях і думах, втіленої в народні звичаї, обряди, заквітчаної світовою славою геніальних синів Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка, дарованих самим Богом українському народові за його тисячолітні страждання і муки, за його титанічну працю. Черкащину по праву називають Шевченковим краєм — дуже багато місць пов'язано з життям нашого геніального земляка.

Народився він у селі Моринцях, дитинство його пройшло в селі Керелівці (нині Шевченковому) — а це все Звенигородщина, що на Черкащині. І дуже символічно, що Кобзар Варченко Василь — відомий учасник Коліївщини (із загону Ремеза) — виходець із Звенигородки.

Тарас Шевченко свою першу поетичну збірку назвав "Кобзар". Без сумніву, його зачаровувало звучання цього ніжного музичного інструмента. Але найголовніше те, що поезія "Кобзаря" дуже співзвучна з нескореним волелюбним духом, яким пройняті думи і пісні кобзарів, вона надихала, пробуджувала мільйони простих людей своєю правдою; за своєю духовною цінністю і загальнолюдським визнанням "Кобзар" став поруч із Біблією. Любов народів світу до Шевченка сягнула таких вершин, що його стали називати Кобзарем.

Естафету кобзарства продовжували кобзарі із покоління в покоління, з XVIII у XX століття вони несли це мистецтво в різних регіонах України. Тут неможливо не згадати тих найзнаменитіших, які своєю творчістю вписали події свого часу в історію нашого народу.

Вересай Остап Микитович (1803-1890 рр.) - славнозвісний кобзар із Чернігівщини, знаний у Європі, виступав у Петербурзі, його репертуар: думи і пісні, зокрема "Невольницька", "Про правду і кривду" та ін. О.Вересай знайомий із Т.Шевченком, який йому подарував свій "Кобзар".

Кравченко-Крючковський Іван Григорович (1820-1885 рр.) — кобзар із Лохвиці Полтавської області (засновник кобзарсько-лірницької організації).

Кравченко Михайло Степанович (1885-1917 рр.) — кобзар із с. Сорочинців Полтавської області, автор думи "Про Сорочинську трагедію 1905 року".

До кобзарів радянських часів слід віднести:

Кучеренка Івана Йовича (1878-1943 рр.) родом із Харківщини, він народний артист республіки (1925 р.), автор відомої пісні про Шевченка "На високій дуже кручі";

Мовчана Єгора Хомича (1898-1968 рр.) — народився в с. Писарівка Сумської області, помер в м. Києві. В репертуарі думи, пісні історичні, побутові, жартівливі;

Адамцевича Єгора Олександровича (1904-1972 рр.) — з Полтавщини, репертуар: пісні на слова Т.Шевченка, О.Олеся, М.Вороного, створив музику відомого "Запорізького маршу";

Литвин Христину Дмитрівну (1883-1978 рр.) — з Полтавщини, народна поетеса, бандуристка (збірки поезій "Широким шляхом", "Степової квіти");

Середенка Фавста Йосиповича (1905-2002 рр.) — наш сучасник, земляк — народився в с. Бровахи Корсунського району, дитячі роки його пройшли на Звенигородщині, в репертуарі музика на слова П. Власюка, В. Дергача, обробки народних пісень "Ой казала Солоха", "Ревуть, стогнуть гори-хвилі", "Стоїть гора високая", "Он сів пугач на могилу" і багато інших.

Бандура-кобза звучить на конкурсах, фестивалях, на концертах, її голос постійно звучить на Чернечій горі в місті Каневі, на могилі Тараса Шевченка Постійно там можна побачити відомих бандуристів Никона Прудкого та Василя Литвина. За ініціативою якого біля Києва створено кобзарсько-хорову школу (1994 року) в с. Срітівці. В ній навчаються кобзарському мистецтву юнаки з усієї України.

Слід зазначити, що святкування 150-річчя від дня народження великого Кобзаря дало помітний поштовх до створення класів бандури в мистецьких навчальних закладах (школах, училищах, консерваторіях) України, але на відміну від кобзарсько-хорової школи, організованої Литвином Василем для юнаків, в цих закладах навчаються переважно дівчата. Звідси — в конкурсах, фестивалях, у концертах, організованих Міністерством культури, беруть участь жіночі ансамблі бандуристок, солісти виконавиці-бандуристки з різних регіонів України.

Проте, вшановуючи кобзу — музичний інструмент, що звучав і був популярний серед козаків, що творили історію України, чоловічі капели бандуристів створилися українською діаспорою в Канаді (м. Торонто), в Англії (м. Лондон), в Австралії.

В 1991 році відбувся Республіканський конкурс кобзарів, в якому прозвучали думи і пісні, власні твори виконавців, це зокрема: Володимир Феноменюк (Вінничина), Михайло Василюк (м. Ізмаїл).

Особливою віхою в розвитку кобзарського мистецтва є його відродження на Черкащині, яку називають Шевченковим краєм. Звичайно, така назва, в більшій мірі торкається Звенигородшини, де народився Тарас Шевченко і яку сходив своїми босими ногами.

А почалося відродження якраз у Шевченковому селі, рідному селі Кобзаря в період, коли весь світ відзначав 150 років від його народження.

1964 року в місцевій музичній школі відкрито клас бандури, в цьому ж році розпочалося навчання гри на бандурі і в Звенигородській музичній школі. Першим учителем був Дмитро Григорович Соколовський, випускник Рівненського музичного училища (його викладач Грицай Анатолій Юхимович, який навчав гри на бандурі студентів, що багато зробили для розвитку кобзарського мистецтва на Черкащині). В 1967 році в Звенигородську музичну школу прибула молода вчителька бандуристка Лідія Сергіївна Бездєнєжних-Щербак.

Із цього періоду бере свій початок народження на Звенигородшині ансамблів бандуристів, традиції створення яких живуть до наших днів. Керівником першого ансамблю бандуристів у місті Звенигородці був Д. Соколовський. В 1970 році на базі цього ансамблю була організована капела бандуристів, керівником її був Іван Федорович Цимбалістий — заслужений працівник культури України.

В 1986 році була створена капела бандуристів при районній організації музичного товариства України, керівником якої став заслужений працівник культури Григорій Григорович Куцан.

Капела бандуристів стала лауреатом Другого Всесоюзного фестивалю народ­ної творчості (перше місце) в 1987 році, виборола перше місце на обласному кон­курсі кобзарського мистецтва 1988 року в м. Каневі.

В цьому ж році капела взяла участь у телеконкурсі "Сонячні кларнети". Створення ансамблів, капел бандуристів на Звенигородщині дало поштовх до створення таких колективів у мистецьких школах області, Черкаському, Уманському музичних училищах, Канівському училищі культури.

Завершуючи розповідь про етапи розвитку кобзарського мистецтва в Шевченковому краї, треба сказати багато теплих слів про тих талановитих сподвижників, бандуристів, які своїм талантом і працею примножували і вдосконалювали національні традиції, розвивали їх, виховували риси патріотизму в молоді, піднімали авторитет бандури-кобзи.

Треба відзначити, що наступність поколінь у цьому питанні символічно поєднується навколо генія нашого великого Кобзаря — Тараса Шевченка, який належить Україні. Прикладом цього є Дмитро Соколовський, який почав у Звенигородці — бандурист, що закінчив музичне училище у місті Рівному, у вчителя Анатолія Грицая, у цього ж вчителя-бандуриста навчалася Любов Федорівна Бридько — нині викладач (вища категорія) бандури Черкаського музичного училища, яка давала путівку в життя тим бандуристам, які починали у Д. Соколовського, Г. Ткаченко, Л. Щербак. Ці її студенти навчалися в Київській консерваторії в класі професора Сергія Васильовича Баштана, в нього ж і навчалася Л.Ф.Бридько.

Звучання кобзи-бандури не переставало захоплювати відвідувачів могили Тараса Шевченка в м. Каневі. Солісти-виконавці, ансамблі бандуристів кожного року в дні відзначення пам'яті великого Кобзаря виступали на Тарасовій горі, і такі виступи не обходилися без участі Любові Бридько.

Любов Федорівна Бридько багато років була керівником ансамблю бандуристів у Черкаському музичному училищі, вона створила передумови для створення капели бандуристів у місті Черкасах при обласному управлінні культури за Постановою обласної ради народних депутатів (рішення №234 від 15.11.1991 ро­ку), організатором і першим керівником якої було призначено заслуженого працівника культури України Григорія Куцана.

9 березня 1992 року відбулася презентація капели бандуристів у обласному драмтеатрі ім. Т.Г.Шевченка. В цьому ж році започатковано на Черкащині щорічне проведення заходів, пов'язаних з перезахороненням праху Т.Шевченка в травні 1861 року, після його перевезення із Петербурга в м. Канів. В програмі цих заходів щорічно в травневі дні в м. Каневі проводиться свято кобзарського мистецтва, заключним акордом якого є "Реквієм" на могилі Кобзаря.

Учасниками цих подій постійно є капела бандуристів міста Черкас, ансамблі бандуристів Уманського і Черкаського музичних училищ, ансамблі і солістки виконавці із музичних шкіл мистецтв області.

Надзвичайно символічним є те, що постійно у цих заходах беруть участь бандуристи із рідного Шевченкового села, ансамблі великої і малої форми, а керівниками цих колективів є вихованці Шевченкового краю Оксана Грицай, Олена Бардадим та Ірина Забожко – вчителі бандури та вокалу Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради.










РОЗДІЛ ІV

ШЕВЧЕНКІВСЬКА ШКОЛА МИСТЕЦТ –

ГІДНИЙ ПРОДОВЖУВАЧ ІДЕЙ СЛАВЕТНИХ КОБЗАРІВ


Ще в 1996 році в Шевченківській школі-мистецтв, що на Черкащині був створений ансамбль бандуристів „Срібні струни”. Спочатку це був невеличкий склад дівочих голосів і несмілива гра на бандурі. Для того, щоб грати в ансамблі необхідно було навчити юних вихованок грати на чудовому українському інструменті, хоч трішки розвинути їхню техніку гри, навчити слухати один одного, розвинути вокальні здібності. Та головним завданням керівника колективу Оксани Грицай було привити дівчатам любов до народної пісні, до бандури. Першими учасниками колективу були: Штанько Ірина, Драч Тетяна, Середа Анна, Сташенко Ніна, Корчоха Інна, яких навчали два вчителі по класу бандури Скрипник Наталія Леонідівна та Демченко ( Грицай) Оксана Дмитрівна. Важко було. Грали прості інструментальні твори в унісон. З кожним роком склад колективу збільшувався. До школи прийшли Маценко Оксана, Грінченко Наталія, Ключко Анна та Ірина, Бондаренко Тетяна. Дівчата мали чудові голоси та велике бажанням навчитися грати. В 1995 році закінчили Уманський педагогічний інститут дві сестри - Олена Миколаївна Бардадим та Ірина Миколаївна Забожко. Вони повернулись до рідного села і прийшли навчати грі на бандурі дітей школи. До навчального плану класу бандури включили необхідний для бандуристів предмет - вокал ( постановка голосу). В колективі стало працювати легше, адже дівчата приходили підготовленими у вокальному плані. За перші роки свого існування колектив почули жителі Львівської області та м. Львів. Ансамбль багато виступав в селах Звенигородщини, містах Каневі та Черкасах.

Свого часу в колективі співали дві сестрички з Києва Слободяник Олександра та Юлія, Білова Тетяна з м. Ялта, Козятинська Надія з Лисянського району, Троценко Мар’яна з Корсунського району та інші дівчатка, яким пощастило навчатися в нашій школі. Ще маленькими, несміливими прийшли до колективу сестри Катя та Валя Гаврильченки, які вже грали в ансамблі бандуристів учнів молодших класів „Веселі дзвіночки” (керівник Олена Бардадим). Разом з ними з’явилися в колективі Солодка Людмила. Пізніше Сметана Людмила, Щербул Олена, Мельник Оксана, Трохименко Анна, Башова Яна. Чудові дівчата, які на даний час гідно несуть почесне звання „Зразковий художній колектив”, присвоєне Міністерством освіти та науки України в 2003 році та підтверджене в 2007 році та в 2011 році. В 2005 році на Всеукраїнському фестивалі дитячої творчості „ Чисті роси” колектив зайняв ІІ місце.

Червоною ниткою проходить зв'язок нашого національного кобзарського мистецтва, одухотвореного генієм нашого на­роду Тараса Шевченка, із життям і мріями мільйонів українців, які, одержавши самостійність, прагнуть розбудувати державу з високою духовною культурою, прагнуть виховати таке молоде покоління, яке буде свято берегти наші духовні скарби, які нам залишили у спадок наші пращури.

Проблем у нашій молодій і незалежній державі багато, але ми не маємо права забувати про те, що кобзарство не перестало бути вагомим чинником у вихованні духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до національної історії, традицій, відповідальності за долю рідного краю.

Україна гордиться своєю історією, оспіваною в думах і піснях під акомпанемент кобзи-бандури, авторитет якої сягає далеко за межі держави: в Канаду, Америку, Австралію, Велику Британію та інші держави, в яких проживають українці.











ВИСНОВКИ


Отже, українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України.

Краса української пісні відома на весь світ, а коли вона доповнена чудовими звуками бандури, то стає неоціненним скарбом. Мистецтво бандуриста - це художній синтез співака і виконавця на інструменті, що створює ефект неповторного звучання. Це прекрасне поєднання різних тембрів – людського голосу і чарівних звуків бандури.

 Для дітей гра на такому чудовому, милозвучному інструменті, як бандура, безсумнівно приносить задоволення. І не лише їм, а в першу чергу, глядачам, адже можливості бандури – древнього та вічно молодого українського інструменту - безмежні, і тому на бандурі виконуються і народні пісні, і класика, і сучасні мелодії.

Свою особливу  мистецьку місію наші бандуристки вбачають у якнайширшій популяризації  кобзарства  та національної культури серед молоді, а також  у активному  пропагуванні кращих зразків  високодуховної музичної  та поетичної  спадщини за допомогою  істинно  українського народного інструмента - бандури.

Ми покликані, продовжуючи кобзарські традиції, прищеплюючи  відчуття приналежності до висококультурного талановитого народу, надхненно і самопожертвенно  нести до  людських сердець українську пісню з її потужною духовною енергетикою, з віщим  Кобзаревим та проникливим  Лесиним словом,  з мріями та  сподіваннями  славних поколінь патріотів-подвижників,  щоб спричинити  зростання рівня національної  свідомості  та патріотичних почуттів  у кожного  українця.

На сучасному етапі, в умовах незалежної України, бандурне мистецтво набуває важливого значення в духовному відродженні держави. Залучення дітей до безпосередньої участі в ансамблях бандуристів є важливим засобом їх виховання. У дітей розвивається естетичний смак, національна самосвідомість, образне мислення і фантазія, любов до музики.

В історії української народної культури і мистецтва самобутню, оригінальну сторінку становить кобзарство. Але можна сказати, що його історія досліджувалася в Україні безсистемно. Проаналізувавши матеріали розвитку кобзарства, ми пропонуємо виокремити нову допоміжну дисципліну. Назвемо її умовно кобзарознавством. Це був би не лише формальний акт визнання значимості кобзарства в історії України, а й вагомий внесок у розвиток сучасного бандурного виконавства. Тому надзвичайно символічним є те, що у Шевченківській школі-інтернаті існують ансамблі бандуристів великої і малої форми, які не забувають про те, що кобзарство не перестало бути вагомим чинником у вихованні духовної культури народу, прагнуть виховувати таке молоде покоління, яке свято берегтиме скарби, які залишили у спадок наші предки.

В період становлення України як незалежної держави, відбувається пробудження національної свідомості народу. Ми намагаємось дослідити, вивчити і впроваджувати кращі традиції сучасного бандурного мистецтва та його роль у формуванні національної свідомості і самосвідомості українців.

Незалежно від віку розвивайте свої здібності, і обов’язково шануйте свої традиції, бережіть українську народну пісню. Нехай ваше життя буде таким милозвучним і нескореним, як наша бандура...











СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Кобзарі: Нариси з історії кобзарства України. – К.: Мистецтво, 1980.

  2. Лавров Федір Іванович. Кобзарі / Лавров Федір Іванович. - К.: Мистецтво, 1980. - 254 с.

  3. Зубко З. Співай бандуронько, співай! – Культура і життя -2006- №15-16

  4. Авраменко Петро Іванович. Педагогічний репертуар співака-бандуриста. – Київ, 2010, 4-5 с.

  5. Інтернет-ресурси

http://ru.wikipedia.org/wiki/Бандура

http://www.svitbandur.com/

http://kobzari.org.ua/?page=links

http://www.humania.com.ua/bandura/









































ДОДАТКИ











hello_html_m7d6902dc.jpg



























Кобза













hello_html_642179d3.jpg

Київсько-харківська бандура конструкції І. Скляра (1968 р.)



















hello_html_5b2b18b4.jpg

Остап Вересай

































hello_html_m14e6452c.jpg

























Народний артист України Сергій Баштан











hello_html_3d6c6b2e.jpg



































Бандурист



hello_html_m43943478.jpg





















Нhello_html_f526cfa.jpgаціональна заслужена капела бандуристів України ім. Г. Майбороди























Зразковий ансамбль бандуристів «Срібні струни» та Заслужена чоловіча капела бандуристів, керівник Микола Гвоздь, м. Канів, 2002 рік

hello_html_5b848f03.jpg

Капела бандуристів, створена при Звенигородській районній організації

hello_html_43dbc9f1.jpgмузичного товариства України, (кер. Г. Куцан), 1987 рік

hello_html_m4ba58a68.jpg




















Творча зуcтріч з тріо бандуристів Черкаської обласної філармонії,
с. Шевченкове, школа-інтернат, 2002 рік


hello_html_7fe3cdbb.jpg




















Зуcтріч з тріо бандуристів Львівської обласної філармонії,
м. Канів, 2002 рік

hello_html_70b18fb9.jpg

























Зразковий ансамбль бандуристів «Срібні струни» (кер. О.Грицай)

на ІІІ обласному фестивалі народної творчості, м. Черкаси, 2008 рік

hello_html_m794fc502.jpg


























Зразковий ансамбль бандуристів «Срібні струни» (кер. О. Грицай)

на сцені Будинку вчителя, м. Київ, березень 2012 рік

hello_html_m7f9c9b90.jpg




















Зразковий ансамбль бандуристів «Срібні струни» (кер. О. Грицай)

hello_html_m5c4d48aa.jpg































Подайте заявку сейчас на любой интересующий Вас курс переподготовки, чтобы получить диплом со скидкой 50% уже осенью 2017 года.


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Краткое описание документа:

Бандура – не просто музичний інструмент, душа українського народу,його музика. Її звучання – це відлуння душі українців. Струни бандури розказують нашу історію, не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності українського духу. А у жіночих руках вона - символ ніжності й чарівності.Особливою віхою в розвитку кобзарського мистецтва є його відродження на Черкащині, яку називають Шевченковим краєм. Буду дуже рада коли ця робота допоможе моїм колегам та учням. ВЫДЕРЖКА ИЗ ТЕКСТА «Сучасна бандура – це вже далеко не той інструмент, який асоціюється лише з архаїчною минувшиною та стражданнями народу. Це скринька, в якій сховані фантастичні темброві барви, це цілий світ образів та емоцій. Бандура і справді фантастичний інструмент, який може співати не лише про глибоко національне, а й про загальнолюдське. Бандурне мистецтво вже не одне століття є виразником дум та прагнень українського народу. Поступовий розвиток виконавства, зміцнення за останні роки глибинних традицій цього унікального виду творчості дозволили поєднати високопрофесійні надбання академічної школи із сучасними тенденціями української культури. Становлення свідомого бандуриста як носія українського національного духу потребує цілого комплексу знань з історії кобзарства та його ролі у розвої незалежної української держави. Об’єктом дослідження є розвиток сучасного бандурного мистецтва та його роль у формуванні національної свідомості та самосвідомості молодого покоління. Наукова новизна і практична значущість. Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України, що є вагомим чинником у формуванні національної свідомості, духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до історії та традицій. Мета і завдання: • дослідити розвиток сучасного бандурного мистецтва в Україні; • вивчити та проаналізувати традиції кобзарства Шевченкового краю; • вияснити роль сучасного бандурного мистецтва у формуванні національної свідомості і самосвідомості молоді. Методи дослідження: під час дослідження відбувалося спілкування з вчителями музики, викладачами бандури мистецьких шкіл Черкащини, використовувалися фотоматеріали, відеоматеріали з історії бандурного мистецтва, аудіо записи творів у супроводі бандури. Гіпотеза дослідження: дане наукове дослідження дає більш глибокі знання про сучасне бандурне мистецтво та його роль у формуванні національної свідомості і самосвідомості.»
Автор
Дата добавления 28.12.2012
Раздел Музыка
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров1991
Номер материала 3140122822
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх