Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Конспект уроку Образ жінки-бранки в романі П. Загребельного «Роксолана»
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Конспект уроку Образ жінки-бранки в романі П. Загребельного «Роксолана»

библиотека
материалов

Тема: Образ жінки-бранки в романі П. Загребельного «Роксолана»

Мета. Згадати найяскравіші сторінки життя і творчості письменника; відтворити шляхом літературного дослідження особливості епохи, яку описав

П. Загребельний; розкрити перед учнями трагізм долі жінки-бранки на прикладі образу героїні роману П. Загребельного «Роксолана»; вчити учнів самотужки опрацьовувати науково-публіцистичний матеріал та складати невеликі сценарії, у яких поєднувалися б музика, лірика і акторська гра; стимулювати учнів до аналітичних висновків; сприяти розвитку усного зв’язного мовлення та виразного читання; виховувати почуття патріотизму.


Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Вступна частина

Відкриті уроки у школі – як свято.

Шановних гостей тоді в класі багато.

Вітаємо радо і щиро вас нині

У нашому класі, у дружній родині.


1. Добрий день, діти. Привітайтеся з нашими гостями. Сідайте. Сьогоднішній наш урок буде присвячений такій темі: «Образ жінки-бранки в романі 2. Загребельного «Роксолана».

Мета нашого уроку: згадати найяскравіші сторінки життя і творчості письменника; відтворити шляхом літературного дослідження особливості епохи, яку описав П. Загребельний; розкрити трагізм долі жінки-бранки на прикладі образу героїні роману П. Загребельного «Роксолана»; вчитися самотужки робити аналітичні висновки; опрацьовувати науково-публіцистичний матеріал та складати невеликі сценарії, у яких поєднувалися б музика, лірика і акторська гра; розвивати усне зв’язне мовлення та виразне читання; виховувати почуття патріотизму.

Епіграфом нашого уроку я хочу щоб стали слова української поетеси Надії Степули .

* «…Вітчизна відвернулася від них, але вони, поневіряючись країнами й континентами, ніколи не відверталися від України й завжди пам'ятали про країну, де народилися, – від першого і до останнього подиху. Помираючи в безвісті, на незнайомій землі, під чужим небом і хмарами, що летять у Небуття, вони промовляли свої останні слова рідною мовою».

Та слова з української народної пісні.

* «Ой глибокий колодязю, боюсь, щоб не впала, Полюбила невірного – тепер я пропала…»

2. Наш сьогоднішній урок пройде в незвичній формі . Ми станемо учасниками історичних, літературних досліджень та спостережень, а також побуваємо за допомогою акторського перевтілення учнів класу в палаці султана Сулеймана та світлоносної Роксолани-Хуррем.

Ви чуєте цю музику? Це звучить мелодія вітру, туги за зболеним, щасливо-нещасним життям Настусі Лісовської. Послухайте вірш, присвячений Анастасії Лісовській, а прочитають його учениці класу.


Роксолана

слова Chaos

1. В місті, де голови

Котяться з плеч день у день,

Де в рабстві живі у живих

І війна без упину,

Живе поневолена,

Замкнута в білий гарем

Рогатинська квітка із тих,

Що померли живими.

2. Роксолано, пісня степів,

Роксолано, мавка гаєва,

Затамуй у грудях свій спів,

Ти рабиня долі своєї.

Роксолано, бранка садів,

Роксолано, донька неволі,

Україна не чує твій спів

Із глибин невпинного болю…

3. Стамбулом скалічена,

В клітці своїй золотій,

Маленька Настася Хуррем –

Коханка султана,

В полоні довічному

Стогоном лине твій спів,

І біль нароста день за днем

На заміну коханню…

Роксолано, мука полону,


4. Роксолано, попіл степів,

Задуши у грудях свій спів,

Простягни до сонця долоні…

Догорів навіки твій дім

Роксолана квітка із тихого саду,

Чи знала ти долю свою невідвратну

За вікном стигне зоря полум’Яна

Над містом біди;

Хто Ім’я тобі дав – Роксолана?

5. Махідевран – троянда гадючого роду,

Отрута твоя,

Сплітає інтриги і з розуму зводить

Гарем царя.

Снують яничари – мисливці султанські,

Біда іде.

Очолить змову тую поганську

Хафса валіде

6. Слався, баш-кадуні Роксолана,

Ти ворог їх.

Остання надія свого султана,

Віра і гріх.

Вирує змова, і в мить останню, -

З мечем в руках

Чекає на неї Хуррем Роксолана.



На дошці у нас сьогодні портрет народного артиста України, відомого режисера, професора П. Загребельного. Давайте коротко пригадаємо його життєвий і творчий шлях.

Повідомлення учнів.

1.Народився Павло Загребельний 27 червня 1934 року в с. Рождественське Драбівського району Черкаської області. З 1957 по 1961 рік навчався на акторському факультеті Київського театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого, потім заочно закінчив режисерський факультет цього ж інституту. З 1961 року працював актором Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, з 1973 року - режисером, з 1974 по 1987 рік - головним режисером, а з 1987 року - актором драми цього ж театру.

2. Як актор П.Загребельний створив ряд яскравих високохудожніх образів - Лавріна Запорожця (“Незабутнє” за О.Довженком), Тараса (“Тарас Бульба” за М.Гоголем), Платона (“Дикий Ангел” О.Коломійця), Чмутіна (“Ретро” О.Галіна).

3. Режисерському талантові П.І.Загребельного притаманні глибина філософських узагальнень, висока поетична образність, художня довершеність. Кращі його постановки стали помітним мистецьким явищем в Україні - “Голубі олені” О.Коломійця, “Без язика” О.Корнієнка за В.Короленком, “Тарас Бульба” за М.Гоголем, “Закон вічності” Н. Думбадзе, “Влада темряви” Л.Толстого, “Моя професія - сеньйор з вищого світу” А. Скарначчі і Р.Тарабузі, “Маруся Богуславка” М.Старицького.

4. Акторську і режисерську діяльність П.І.Загребельний поєднував з педагогічною. Він виховав плеяду талановитих митців, які успішно працюють на сцені нашого театру. Із 1995 року - він професор Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти.

Народний артист України, професор Павло Іванович Загребельний помер 14 березня 1997 року.

ІІІ. 1.Слово вчителя.

Чи була щасливою Роксолана? Чи погодитесь ви з твердженням окремих дослідників, яка називали її «леді смерть»? І чи можна назвати Роксолану патріотко або, може, авантюристкою? Відповідь повинна бути аргументованою. На ці питання ви дасте відповідь пізніше, наприкінці уроку, а зараз послухайте, як вважає дослідник Червінський, правдиву історію життя Роксолани.

Тихої української ночі, на ледве помітній під місячним сяйвом стежинці, миготіла легка тінь. Настю Лісовську, дочку священика з села Рогатин, що на Львівщині, батько збирався видавати заміж за такого ж, як і він, православного батюшку з сусіднього села, чого Насті зовсім не хотілося. Але сьогодні вона погодилася піти з ним на побачення, він чекав на неї за останньою сільською мазанкою. Вже біліє попереду стіна хатинки на краю села. Якісь тіні видніються біля тину. Останнє, що встигла побачити дівчина, – висвітлений місяцем хижий оскал на східному обличчі...

Спочатку полонянка потрапила до Криму – це був звичайний шлях усіх невільниць. Цінний „живий товар” татари не гнали пішки через степ, а під пильною охороною везли на конях, навіть не зв’язуючи рук, щоб не ушкодити мотузками ніжну дівочу красу. Вражені чарівністю полонянки, кримчаки вирішили відправити дівчину до Стамбулу, сподіваючись вигідно продати її на одному з найбільших невільничих ринків мусульманського Сходу.

Першого ж дня, коли полонянку вивезли на ринок, вона впала у око візиру молодого султана Сулеймана I, шляхетному Рустему-паші. Побачивши незрівнянну красу дівчини, він вирішив подарувати її султану.

Паша отримав гарну освіту і багато знав, тому він дав красуні нове ім’я – Роксолана, під яким вона і увійшла в історію. Роксоланами або роксанами у древні часи називали сарматські племена, що кочували в степах між Дніпром та Доном. У середні віки роксоланів вважали прадавніми предками слов’ян. Це і зумовило вибір нового імені для Анастасії.

Всупереч поширеній думці нова наложниця не одразу привернула увагу падишаха і суцільно заволоділа його серцем, вміло розпалюючи в ньому жагу. Сулейман просто не міг жадібно накинутися на неї, маючи в гаремі сотні красунь. У різні часи в гаремах султанів жили від кількох сотень до тисячі та більше жінок, кожна з яких неодмінно була дивовижною красунею. Втім, однієї вражаючої краси було недостатньо: дівчат, що мали потрапити до гарему султана, обов’язково навчали музики, танців, мусульманської поезії. Але Роксолана-Анастасія заприсяглася собі, що будь-якою ціною стане дружиною падишаха, адже про те, щоб вийти з гарему на волю і повернутися додому, не можна було й мріяти.

Про Сулеймана заговорили як про першого султана, що повністю потрапив під жіночий вплив. Великий османський правитель знайшов у цій жінці все, про що міг мріяти. Вона була не тільки напрочуд гарна на вроду, але й писала чудові вірші грецькою, персидською та арабською, присвячувала коханому оди, гарно співала і вміла добре вишивати. Вона могла дати розумну пораду у державних справах, але робила це обережно, не зловживаючи цією можливістю. Її покої султан відвідував з неприхованим задоволенням: на нього очікували витончені насолоди та бесіди про мистецтво, що він надзвичайно цінував. Так, з часом розумний та освічений падишах Сулейман перетворився на іграшку в руках хитрої та підступної жінки. Вона навчилася добре розмовляти турецькою і розуміла: її головний козир у тому, що вона залишилася вільною жінкою і могла претендувати на роль дружини падишаха. Роксолана була християнкою і навіть те, що у ті часи змінити вірування для християнина означало згубити душу, не стало на заваді для досягнення її мети – дочка священика прийняла іслам, щоб її діти могли стати законними спадкоємцями султана.

2. Учень.

Шляхом багатьох інтриг, вмілої спокуси Сулеймана та хабарів євнухам Роксолана стала дружиною падишаха. Свого первістка вона назвала Селімом на честь попередника її чоловіка. Намагаючись закріпити своє становище, Роксолана народила Сулейману ще двох синів та доньку. Але за законами віри престол мав успадкувати первісток першої із законних дружин правителя, а всі інші можливі претенденти на верховну владу підлягали знищенню. Спадкоємцем престолу як і раніше офіційно вважався Мустафа – старший син першої дружини падишаха. Вона та її діти стали смертельними ворогами властолюбної Роксолани.

Гарем часто нагадував кубло отруйних змій – так боролися за своє становище жінки різних рас і національностей. Але Анастасія-Роксолана діяла методично та винахідливо, не поспішаючи, вичікуючи вирішальний момент. Зовні вона постійно виявляла любов та піклування про повелителя, зумівши стати дуже йому потрібною.

Лісовська чудово розуміла: поки її син не стане спадкоємцем престолу, її власне становище постійно залишається під загрозою. Будь-якої хвилини Сулейман міг захопитися новою красивою наложницею і зробити її законною дружиною, а будь-яку із попередніх дружин наказати стратити. Ту, що не догодила, живцем ховали в шкіряний мішок, кидали туди ж розлючену кішку та отруйну змію, зав’язували мішок і спускали його з каменем у води Босфору спеціальним кам’яним жолобом. Провинені вважали за щастя, якщо їх просто душили шовковим шнурком.

Роксолана дуже довго готувалася і почала активно та жорстоко діяти лише через майже п’ятнадцять років, втілюючи у життя далекоглядні та страшні плани на захоплення влади. Коли її дочці виповнилося дванадцять років, вона видала її заміж за Рустем-пашу і спритно вивідувала у неї про все, що відбувалося в їх домі, збираючи потрібну інформацію. Роксолана таємно повідомила повелителю про надуману нею „страшну змову” Рустема-паші позбавити падишаха життя та заволодіти троном, посадовивши на нього Мустафу. Рустема-пашу позбавили голови. Юна донька Роксолани стала вдовою „державного злочинця”, але її матір те нітрохи не займало. Постійно підбурюваний дружиною, Сулейман погодився та віддав наказ умертвити своїх дітей, що були наступною перешкодою на шляху її сина до правління.

Для повної впевненості в тому, що влада не вислизне з рук Селіма, Роксолана наказала вбити інших своїх дітей – його братів. А щоб отримати нові гарантії влади, султанша веліла розшукати в гаремі та по всій країні інших синів Сулеймана, яких виявилося близько сорока, та всіх їх позбавити життя. Так чи є ж в історії інша така ж смертоносна жінка, як ідеалізована українськими письменниками та кінематографістами Роксолана – Анастасія Лісовська?..

3. Вчитель.

Тридцять два роки Роксолана правила разом з Сулейманом Великим, до смерті залишаючись для нього найбажанішою жінкою. Вона померла раніше чоловіка, а син Селім став султаном і правив 8 років після смерті батька. Сулейман безкінечно горював за померлою коханою. Він збудував мавзолей, щоб спочивати поруч з нею. Невелика гробниця зберігає останки закоханого султана та його слов’янської дружини, що були наймогутнішими правителями Османської імперії.

4. Учень.

Послухайте пісню Роксолани у виконанні української співачки Оксани Білозір. Співачка силою голосу та тембру, майстерним перевтіленням у рогатинську дівку-бранку зуміла передати трагізм долі Роксолани.

5. Вчитель

Готуючись до сьогоднішнього уроку у нас була створена творча лабораторія. Її учасники підготували звіт про виконану роботу. Давайте його заслухаємо.

* кросворд «Рогатинська квітка».

* Акровірш «Роксолана».

Р ідна донька землі української,

О сманським військом захоплена

К раса душі її голосистої

С еред чужинців була поневолена.

О бізнана, чесна, розумна, красива.

Л юдей поважала, любов берегла,

А інколи, навіть, була вередлива,

Н естерпна, холодна, жорстока була.

А ллаха святого прихисток знайшла.

* Роксолана оспівана поетами.

Марина Кулакова «Степ»

Ой поле – поле, степ широкий,

Моя ріднесенька земля.

Стоїть там пагорб одинокий,

Хита тополенька гілля.

І ковила жене по полю,

Неначе хвилі, стебельця.

Шукає вітер свою долю...

Нема степу тому кінця.

Той пагорб – древняя могила

Якогось князя чи царя,

Його голівонька спочила

І вже не їде за моря.

Ой поле – поле, степ широкий,

Ти бачив все – добро і зло.

Ти , від волошок синьоокий,

Вселяєш в душу нам тепло.

Ступали у степу сармати,

Ступали скіфи, козаки,

Ревли ворожії гармати

Та бусурменські батоги.

Немало тут пісень лунало,

Співали різні голоси.

Багато років тут минало

У мирні та лихі часи.

Нога стрункої роксоланки

Прим’яла білі ковили.

У цих степах матуся й татко

Її для щастя повили.

А лютий ворог ту красуню

В полон до себе захопив.

І Роксоланою Настуню

Жорстокий турок охрестив.

Дівоче серце сумувало

За степом потайки вночі.

І тільки рідний край кохало,

На тій чужині живучи.

Чудовий степ чарує око,

Спливають довгії роки,

А він стоїть, роздавсь широко,

Живе у серці навіки.


Присвячується дружині султана Сулеймана II - Роксолані (Хасекі Хурем),

бл. 1505-61. Українка, дочка священика Лісовського з м Рогатин (Івано-Франківська обл.), на ім'я Настася, була в день свого весілля вкрадена татарами і продана на ринку в Кафі.

А. Пащенко

Роксолана.


Мій ранок, Роксолано, Я лину за тобою,


Зоре крізь віки, Роксолано!


Між нами - доли і тумани. Йду містом, зелен гаєм,

Ти мені світи! По гірськім плаю, -


Ти - радість, вічна мрія, Мов сонце, засвіт виглядаю


Як Чумацький шлях. Усмішку твою.


Твій голос з вирію-завії Гей, щастя босоноге,


Чую звіддаля. Я твоє ім'я?


Як літо за весною, По росах із легенд виходить


Пісня - в танок, - Дівчина моя!

Учень.

* З цікавістю до образу Роксолани віднеслись і майстри пензля.

Існує версія, що дев’ять художників зобразили українську султаншу в різні часи. Для когось вона була красунею, а для когось звичайною. Саме тому всі її портрети різні. Незвичайна, майже казкова доля Анастасії Лісовської творила в Україні легенди, перекази, пісні. Про неї розповідали втікачі з турецького полону, козаки, мандрівні співці, бандуристи. Портрети українки, що володіла турецькою імперією, можна було найти в козацьких оселях, багатих хуторах, шляхетських палатах.

Вчитель.

Художники малювали Настю - Роксолану то на подобу святої мучениці, то як грізну месницю з кинжалом у руці. Не з натури творили портретисти, тільки з власної уяви, нерідко в турбані на голові на знак "потурчення", але з виразом скорботної туги за незворотно втраченим рідним краєм.

А ось такою побачили Роксолану учні класу після прочитання роману.

* Учениця підготувала реферат на тему: «Роксолана – головна героїня однойменного роману П. Загребельного». (Коротке ознайомлення з дослідженням)

6. Фізорг класу.

Я пропоную відпочити. Зараз ми проведемо фізкультхвилинку.

Встали дружно.

Лінь, як пил, стряхніть із себе,

Присідання зробити треба –

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Ми знову будем працювать.

Руки-крила піднялися,

В небо разом потяглися.

Політали, покружляли,

Дружно сіли й тихо стало.

Учень.

* Є у нас група літераторів, які працювали безпосередньо з текстом. Їм необхідно було знайти і виразно прочитати, а також спробувати проінсценізувати уривки з роману, з яких ми можемо більше дізнатися якою насправді була Анастасія Лісовська. Давайте їм надамо слово.

Настуся в Рогатині (дитинство)

1. Коли народилася Настуся, мишка перебігла через світлицю, і баба-повитуха сказала, що то добрий знак. Настуся мала в своїй крові батькову несамовитість і материн легкий норов. Від батька успадкувала вогнисте волосся, а від матері - сліпучо-білу шкіру, ніжну й шовковисту не тільки на дотик, а й на самий вигляд.

У священика Івана Теребушка вчилася Настася читати. За язик слов'янський свиню одну, а за латину аж шість батько заплатив. Про це він не раз нагадував доньці.

Пережила втрату матері, яку чотири роки тому схопила орда так само, як заполонила тепер її саму, безслідно зник для неї нещасний батько в палаючому Рогатині.

Настася на невольничім ринку

2. Валлахі! - приклав руки до грудей Сінам-ага.- Ця дівчина чиста, як ранкова квітка, скупана в росі. Мала вона в собі щось вабливе - чи то в неземному сяйві золото-червоних кіс, чи то в зграбному, зміїстому тілі, коли той дикий татарський вершник навіть уночі, лиш при маревному світлі пожежі, полонився нею аж так, що виокремив її з-поміж усіх інших бранок і до самої Кафи віз як найкоштовніший скарб.

Нове ім’я

3.- Рушен і Роксолана - так зватимешся,- суворо пояснив Ібрагім. Це нагадуватиме про твоє походження, водночас відповідатиме османському духові

Бажання вижити

4. В дитинстві часто хотіла здуру вмерти від щонайменшої образи. Тепер несамовито хотіла жити, коли не мала нічого, навіть змоги до життя не мала. Всі люди, мабуть, живуть тим, що ждуть: щось має статися, якась подія, якась зміна, злам у житті, щастя, чудо. І ради цього можна стерпіти все: голод, холод, приниження, неславу, бідність, несправедливість, нудьгу. А неволю?

вона жертвою бути не хотіла. Хоч і без надії на визволення, а треба жити. А на що надіятися? На випадок? На чудо? На Бога? На диявола?

Сподівалася тільки на себе, на свій легкий норов, на добру душу, яка мала тепер поєднати в собі, може, й зло разом із добром. Несвідомо обрала своїм захистом ясний сміх, запримітивши, що цим дивує усіх довкола і мовби прихиляє до себе найпохмуріші серця. Можна дратувати людей, кидати їм злі слова, дихати ненавистю, а можна радувати, звеселяти серця, сподіваючись на добро, бо хто кидає злість - отримує теж злість, хто показує сльози, у відповідь побачить теж сльози, а хто дарує сміх, неминуче почує у відповідь теж сміх, хоч, може, й прихований, затамований, загнаний у глибини душі.

Інсценізація

Зухвале дівчисько

(Бажання вчитися. Гідність)

5. В ній таки справді було щось не таке, як в інших. Коли Настася побачила валіде Хафсу, її стемнілі уста і моторошно бліде лице, зрозуміла, що є люди, які не сміються ніколи. Валіде сиділа на товстому білому килимі, обкладена парчевими подушками, вся в темному, як її уста, шорстка й немилосердна.

Мати Селіма, поважна валіде запитала Настусю:

- Мені сказали, що тебе звуть Хуррем?

- Хіба я знаю?

- Ти любиш сміятися?

- Хто ж не любить? Настася знизала плечима.

- Правда, що ти королівська донька?

- Батько звав мене королівною. А я себе. Хіба заборонено? Єдина втіха – побути королівною бодай у думці. Що ще мені лишилося?

Там було так холодно. Боже, як вона змерзла! Щоб не цокотіли зуби - хіба що сміятися. Єдиний порятунок. Султанська мати вся в темних хутрах, вона може сидіти тут досхочу, а їй хочеться до грубки. Притулитися спиною до теплого, вигнутися, потягнутися.

Валіде не помічала чужих терпінь. Знала тільки власні образи. Сміх нахабного дівчиська образив її. Вона сказала зневажливо:

- Сміх - річ не гідна людини. Це нижча ступінь людської душі. Він іде від дикої сваволі, а не від бога. Аллах не сміється ніколи. Знаєш про це?

Настася знов знизала плечима. Засміялася з викликом.

- Хіба я знаю? Тут ніколи не сміється аллах ваш, у мене вдома Бог теж суворий, обставився великомучениками, не сміється ніколи. Батько повчав, що сміх од пекла, а не від раю. А в раю - пісне блаженство. Єдине, що лишилося мені людського,- хіба що сміх.

Дивна жінка несподівано сказала:

- Смієшся - то добре. Ім'я тобі дали гарне. Будеш таки тут Хуррем.

- А чого б ти хотіла?

- Науки.

- Може, ти забула, хто ти?

- Рабиня. Але дорога.

- Ти все знаєш?

- Якби все, не хотіла б учитися.

- Тебе ж учать співати й танцювати?

- Вмію без того. Можу заспівати тобі, як мене куповано, Послухай-но.

Вона присіла на килим, згорнулася клубочком, ледь доторкуючись пальчиками до грубої арабської книги, глибоким, тужливим голосом завела: "За саму Настасю дев'ять тисяч. За стан гнучкий десять тисяч. За біле лице одинадцять. За білу шию аж дванадцять. За сині очі та й довгі вії тринадцять. За тонкі брови чотирнадцять. За косу злоту аж п'ятнадцять..."

Скочила на ноги, відбігла до дверей.

- Маєш пісню. Досить з тебе?

- Дай мені час для думання.

Помовчала, уважно вивчаючи Настасю поглядом, тоді звеліла:

- Маєш навчитися мови. Турецької й арабської.

Настася стріпнула волоссям.

- Що там учитися! Хіба цим злякаєш? Мова приходить сама по собі, непомітно, як дихання. У Рогатині, коли я йшла до пекаря-караїма, мала знати по-караїмськи, з різниками добре було перемовитися по-єврейськи, з шевцями - по-вірменськи, вікарій учив її латини, німецької, бо польську знала і без того: полячок-подруг було в неї більше, ніж українок-русинок. Хіба злякається будь-якої мови? Вивчу - ніхто й не стямиться. А чи дасть хоч якась мова мені утрачену волю, чи зможе повернути її?

- Умієш співати й танцювати? - спитала валіде.

- Спитала б про це одразу, щоб не гибіти від холоднечі, не гнутися й не Скоцюрблюватися на підлозі. Скочила на ноги, закружляла по килимку, за вікнами була імлиста зима, хоч дерева й зеленіли вічною і від того ніби мертвою зеленню, і валіде теж сиділа під темною стіною з темними устами, вся у темних хутрах, мов зима,- жінка без весен, назавжди й довіку!

- Підійди до мене ближче, дівчино,-

Покликала вона - голосом, очима, киванням пальця, обнизаного перснями, садженими великими самоцвітами. Настася підійшла, стала, груди їй здіймалися високо, волосся золотими хвилями лилося донизу, осяваючи живим блиском похмурий покій. Султанська мати розглядала Настасю довго, уважно й повільно.

-Гм. Дивне волосся,- мовила мовби до самої себе.

Любов

Для себе Сулейман склав невеличкий вірш: "Повторював я безліч разів: "Пошийте моїй коханій плаття. Зробіть із сонця верх, підкладкою поставте місяць, із білих хмар наскубіть пуху, нитки зсукайте з морської синяви, пришийте ґудзики з зірок, а з мене петельки зробіте!"

Сулейман прощав їй усе. Засліплений любов'ю, не помічав, як поволі скидає вона з себе кайдани рабства, випручується з міцних стисків гарему, виривається на волю, якої ще не знала жодна жінка при Османах. Усі її забаганки, хоч вони й різко розходилися з приписами шаріату, він вдовольняв охоче й беззаперечно вважаючи все те звичайними жіночими примхами і не помічаючи, що поряд з ним народжується характер могутній, твердий, незламний, владний.


Талант

Хуррем теж писала вірші. Билися в її душі тисячі пісень, стояла над безоднею, зазираючи туди, тепер могла глянути й на небо. Для Європи вельможна жінка-літератор була в ті часи звичним явищем. Сестра короля Франції Франциска Першого Маргарита Наваррська своїм "Гептамероном" навіки увійшла в літературу. Сповнені любовної пристрасті до свого коханця графа Босуелла вірші шотландської королеви Марії Стюарт використані були для звинувачення її у змові й убивстві законного мужа. Вікторія Колонна, донька великого конетабля Королівства Неаполітанського, завдяки своїм поезіям зблизилася з самим Мікеланджело, а правителька невеличкого Корреджіо Вероніка Гамбара завдяки тонким лестощам у своїх віршах завоювала прихильність папи Климента й імператора Карпа. Але те все було при європейських дворах, де жінки коли й .не благоденствували ще, то вже починали панувати, де ставали всемогутніми регентшами престолу, як Катерина Медічі у Франції, або й королевами, як донька Генріха VIII англійського Єлизавета. У світі ісламу така жінка могла викликати навіть не подив, а осуд і прокляття. Може, Роксолана була першою з османських султанш, яка наважилася писати поезії? То й що ж? Не лякалася нічого й нікого, несміливі її вірші, єдиним читачем яких мав бути тільки султан, були мовби випробуванням для їхньої любові. Посилала Сулейманові в Едірне щодня коротенькі листи, в яких скаржилася на розлуку й самотність: "Я була співбесідницею нудьги і туги й полонянкою розпачу. Я запалювала смолоскипи па всіх шляхах очікування. Щодня птиця Рух літала на небесному просторі бажання, сподіваючись, що якийсь голуб принесе від вас вість або ж хмарка проллє благодатну краплину на долину спраглості".

Тоді складала вірші про свого султана:

Ти сизий сокіл з гір

У просторі безкраїм.

В ущелинах гніздо від поглядів ховаєш.

Летиш під небеса, самотній і лихий,

І здобич на вершинах хижо роздираєш.

Між безоднею й небесами була земля, і на тій землі треба було утвердитися. Спершу упевнена була: дітьми! Народити султанові синів, дати спадкоємців, стати їхньою матір'ю, матір'ю цього чужого й ворожого трону.


Інсценізація

Польова квітка

(Щирість почуттів та доброта Роксолани)

Спали десь Роксоланині діти в своїх покоях, спали євнухи й одаліски, спали пташки в клітках і звірі в підземеллях, не спала тільки ненависть, проростала з угноєної людськими трупами жирної стамбульської землі, як отруйне зілля, і чутно було, як проростає невпинно й зловісно навіть крізь цю. ніч розставання. Невже султан був такий засліплений жадобою просторів, що нічого не помічав, не чув і не знав?

Роксолана взяла Сулейманову руку, приклала собі до грудей.

- Чуєте, мій падишаху?

Серце стукало з того боку грудей ніби дитячим кулачком:

стук-стук.

- Я люблю це серце більше, ніж своє,- тихо сказав він.

- Любов мала б вселяти жалість у вашу душу, мій володарю. Чому ж світом править жорстокість?

- Світ повинен підлягати закону,- вимовив він суворо.

- Якому ж? Хто встановить той закон?

- Закону правовірних. А встановить його ісламський меч. Вона заплакала.

- Ой, горе ж мені, горе. Бог існує тільки в людях. Хіба ж не гріх убивати їх? Ваша величність! Ви бачили коли-небудь таку квіточку польову, що зветься ромашка? У неї білі пелюстки й жовте осереддя. Бачили?

Перехід від долі світу аж до маленької квіточки був такий несподіваний. що султан аж відхитнувся від Роксолани. Не переставала його дивувати. З жінки могла вмить знову стати дівчинкою. Полохливе тіло, полохливі думки.

- Бачили? - не відставала вона.

Сулейман кивнув.

- А спробуйте обірвати на ромашці білі пелюстки, щоб вона стала тільки жовтою, що то буде - квітка?

- Ні, то вже не квітка.

- І не матиме тої краси, що їй дарована аллахом?

- Не матиме.

- А бачите, бачите! Аллах творить красу в неоднаковості, навіщо ж ви хочете зробити однаковими всіх людей? І чи це можливо? І чи не суперечить волі аллаха?

- Люди - не квіти,- коротко кинув султан.

- Але я хочу бути квіткою! І щоб щедре сонце вашої прихильності ласкаво зігрівало мене своїм промінням! Кожен день і кожну хвилину ждатиму від вас ваших чесних листів, і плакатиму, й ридатиму над ними разом із вашими царственими дітьми. Коли ж вкладатимете в кожен свій лист волосинку з вашої бороди, обціловуватиму ту волосинку, як мого падишаха, як світло моїх очей і мою незатьмарену радість...

- Я присилатиму тобі дарунки з кожного конаку, після кожної перемоги, з кожного дня дороги.

- Коли згадуватимете мене, ото й буде найбільший для мене дарунок, а більше мені й не треба нічого...

- Я хотів, щоб моя царствена мати була тобі опорою й захистом на час моєї відсутності і щоб ви однаковою мірою користалися неподільною владою над гаремом.

- Заради вас я готова ділити навіть неподільне!

- Я назвав сераскером походу великого візира, щоб вивільнити собі час для думання над законами, бо закони повинні народжуватися в одній голові так само, як дитя - у лоні одної матері.

- Хіба я маю щось проти великого візира?

- Але ти мала б його полюбити.

- Полюбити? - Вона вхопила Сулеймана за плечі, наблизила своє обличчя впритул до нього. - Полюбити Ібрагіма? Ваша величність, якби ви тільки знали цього чоловіка. Я не вірю йому й ніколи не повірю!

- Зате вірю йому я.

6. Читання по ролях

Зустріч із Байдою

Роксолана запитала в Рустема-паші:

- Що робить той, якого ти називаєш Байдою?

- Ваша величність, він співає.

- О боже! Що ж він співає?

- Пісні. Складає собі сам. Остання така: "Ой п'є Байда мед-горілочку, та не день, не нічку, та й не в одиночку!.."

- Це Міхрімах послала йому їсти й пити. Моя дитина!

Несподівано весь світ для Роксолани замкнувся на тому дивному Байді з його товаришами, жила тепер у якомусь лихоманковому напруженні, ждала щодень вістей з Еді-куле, ганяла туди Гасана…..на прохання султанші Сулейман повіз її до того місця, де був Байда. А вірний слуга вже догоджав.

- Маєш випустити козака Байду! - гримнув на ката Рустем-паша. - Показуй його!

Величезне похмуре приміщення з дикого каменю, в яке привів своїх високих гостей Джюзел-ага, не мало в собі нічого людського, в найдальшому кінці воно перегороджувалося брудною запоною, яку поквапливо віддерли набік. Найближче до краю підземелля був могутній, оголений до пояса чоловік у широких, здається, з м'якого, але міцного сап'яну шароварах, весь у тяжких ланцюгах, з кайданами на руках і на ногах. Перед ним поставлений був посеред покидьків довгий стіл, а на ньому в срібному й золотому посуді повно було смажених ягнят, куріпок і курчат, вабили зір золотисті плоди, стояли прозорі карафи з чистими, як сльоза, напоями.

Та чоловік не міг узяти з столу навіть крихти, бо був прикований ланцюгам до кам'яної стіни.

Роксолана вмить упізнала чоловіка, хоч ніколи його не бачила. Байда! Ватажок зухвальців, казкових лицарів, брат їй по крові, та тільки чи вона йому сестра тепер? Іржаві кайдани і страшні ланцюги, а тіло молоде, гнучке, потужне, прекрасне й вільне, як вітри над степами! Ось який цей Байда, ось які козаки! Поглянула на Рустема-пашу з такою суворістю, що той аж клацнув зубами до Джюзел-аги:

- Розбий ланцюги, ти, сину пекла! Незграбні постаті заметушилися довкола Байди, дзвеніло глухо залізо, йшла тяжка луна в підземеллях, хтось подав козакові бараняче стегно, але той відіпхнув, ухопив глек з вином, пив довго й смачно, витер вус брудною рукою, проспівав молодим басом:

Ой п'є Байда мед-горілочку, Та не день, не нічку, та й не годиночку. Рустем-паша підштовхнув Байду в спину, неголосно муркнув щось йому. Овва! - подивувався козак.- Сам султан турецький? Прийшов подивитися й почути? А ось я! Козак Байда, а там мої товариші! Збили кайдани з мене, то збивайте й з них. Бо де я мірю, там я вцілю, а де важу, там я вражу.

- Повинен ти змінити віру.

- Потурчитись та побусурманитись? Та хай мене сира земля по прийме!

- Я прошу тебе, лицарю, іменем нашої землі прошу! Байда рвучко ступнув на маленьку Роксолану, мовби хотів задушити цю кволу жінку.

- На віру твоїй поганую, на всіх вас! - І плюнув їй під ноги раз і вдруге.

Роксолана зойкнула і відсахнулася. Але не від розсатанілого козака, а від холодного голосу, що твердо пролунав з-за шовкових завісок султанської лектики: "Емір батишахум! Ченгеллемек!"

«Емір батишахум!»-"В'яжіть його!"-

Та не від цих слів зойкнула Роксолана. Не вони були страшні. Зв'язаного можна розв'язати. Ув'язненого - визволити. Але мертвого не воскресиш. Ніколи, ніколи.

А "Ченгеллемек!" означало: "Повісьте на гаку!" І нема рятунку.

Зустріч із зрадником Вишнивецьким

- Хто ви? Скажіть про себе.

- Єстем Димитр Корибут князь Вишневецький. Рід мій веде свої початки від самого святого Володимира, що охрестив Русь, ваша величність.

- Мені сказано, що ви проситеся в службу до великого султана?

- Так, моя султаншо.

- Хіба вважаєте, що султан мав замало вірних слуг? Вишневецький знов стріпнувся, випнув груди.

- Але не таких, як я, ваша величність!

- Можете пояснити? - поцікавилася вона.

- Маю всю Україну в цій руці! І він тріпнув правицею, і Роксолана зауважила, що рукав його кунтуша обнизаний на кінці великими перлами. Ніби в жінки.

- Здається мені, ця рука порожня тим часом,- всміхнулася султанша.

- Але вона вміє тримати меч!

- Що ж то за меч, що його злякатися може ціла земля?

- Ваша величність! Меч - у вірній руці! Султан Сулейман мав би давно вже забрати всю вкраїнську землю в своє володіння, щоб не лежала вона пустошньою, але не робить цього. Чому ж? Усі питають, а ніхто не може відповісти. Тоді скажу я. Султан не бере моєї землі, бо немає чоловіка, який сповняв би там його волю. А таким чоловіком можу стати я, Димитр Корибут князь Вишневецький.

І коли князь, смикнувшись, розтулив рота для нових пояснень, вона втомлено сказала, що вже не хоче знати більше, ніж знав від нього. Хай князь спокійно жде в їхній преславній столиці, а вона тим часом звелить написати про нього падишахові, якому, єдиному, належать тут усі вирішення.

Князь сидів уже в Стамбулі кілька місяців, до того ж в умовах обурливих і принизливих, тепер мав сидіти в умовах не кращих ще стільки, а то й довше, бо коли ще напише султанша про нього Сулейманові, скільки йтиме той лист і чи буде на нього відповідь і коли.

Вишневецький покрутився ще місяць .чи два і звіявся. Гасан прийшов до Роксолани і повідомив майже радісно: "Як прибіг сюди князь, так і побіг собі. Як приблудний пес".

І вона теж зраділа в душі, ніби позбулася смертельної небезпеки.

Смерть Роксолани

Вирушила в мандрівку до найтемнішого сховища на людському шляху, і ніщо не могло її зупинити.

Султанські лікарі відступали в розпачі. Сулейман не відходив від умираючої, готовий, може, й ціною життя власного затримати життя в Роксолані, але смерть не приймала обміну.

Завоював півсвіту, а втрачав найдорожчу людину і був безсилий запобігти смерті

Заплющила востаннє очі, щоб уже не дивитися на світ, віддалася останньому спогаду. Це був спогад про спогад, їх розділяли відстань і час, час струменів між ними перлистим маревом, виблискував у просторі сліпучим сяйвом, і їй на мить видалося, що могла б утекти від смерті, обдурити її, тільки б поїхати звідси далеко-далеко, щоб не зоставатись Вона померла не від часу, а від страждань.

7. Учень.

Ознайомитись із статтею Ірени Книш, журналістки, історика, отримала завдання Гнатюк Анна. Інформацію про виконану роботу Аня підготувала у формі тез.

8. Вчитель.

Дуже добре. Молодець. Я гадаю що ми з вами зібрали вже багато інформації про Роксолану, а тому пропоную попрацювати над розгадуванням кросворду «Рогатинська квітка». Перед вами схеми кросвордів. Юдін Олексій прочитає завдання, а потім ознайомить з правильними відповідями.

9. Вчитель. Підсумок уроку.

Давайте підведемо підсумки нашої роботи. На початку уроку були поставленні питання. Ось вони на дошці:

- Чи була щасливою Роксолана?

- Чи погодитесь ви з твердженням окремих дослідників, які називали її «леді смерть»?

- Була Роксолана патріоткою чи авантюристкою? Відповідь повинна бути аргументованою.

10. Відповіді учнів.

11. Вчитель.

Я думаю, можливо, всього потроху, і істина десь посередині. Але безперечним є одне – вона була ЖІНКОЮ, яку палко і віддано все життя кохав один з найвеличніших володарів Османської імперії.

А зараз час оцінити вашу роботу на уроці. Візьміть картки самооцінки і заповніть їх. За собою я залишаю право корегувати оцінку виставлену вами.

10. Вчитель. Відкрийте щоденники і запишіть домашнє завдання.

Домашнє завдання. Підготуватися до контрольного класного твору на тему: «Поетичний образ Роксолани».На цьому урок закінчено. До побачення.



16


Краткое описание документа:

Згадати найяскравіші сторінки життя і творчості письменника; відтворити шляхом літературного дослідження особливості епохи, яку описав П. Загребельний; розкрити перед учнями трагізм долі жінки-бранки на прикладі образу героїні роману П. Загребельного «Роксолана»; вчити учнів самотужки опрацьовувати науково-публіцистичний матеріал та складати невеликі сценарії, у яких поєднувалися б музика, лірика і акторська гра; стимулювати учнів до аналітичних висновків; сприяти розвитку усного зв’язного мовлення та виразного читання; виховувати почуття патріотизму.
Автор
Дата добавления 23.04.2014
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров1063
Номер материала 81357042321
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх