Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / Методична розробка відкритого виховного заходу «Жіноча доля (літературно-мистецьке свято за творчістю Т.Г.Шевченка).

Методична розробка відкритого виховного заходу «Жіноча доля (літературно-мистецьке свято за творчістю Т.Г.Шевченка).

  • Украинский язык

Поделитесь материалом с коллегами:


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ТЕХНІКУМ













МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ВІДКРИТОГО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

Жіноча доля

(літературно-мистецьке свято за творчістю Т.Г.Шевченка)

























2014



Методична розробка відкритого виховного заходу «Жіноча доля (літературно-мистецьке свято за творчістю Т.Г.Шевченка).

Підготовлена викладачами української мови й літератури, спеціалістами вищої категорії ЄМТ Гученко В.О. 2014р.







Викладено методику проведення виховного заходу у вигляді літературно – мистецького свята за творчістю Т.Г.Шевченка «Жіноча доля».

Для викладачів української мови й літератури вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації















Рецензенти:

Арчакова І.В - завідуюча відділенням, спеціаліст вищої категорії Єнакієвського металургійного технікуму







Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних дисциплін

Протокол № 8 від 11.03.2014

ЗМІСТ





1.Передмова…………………………………………………………………………..3

2.План відкритого виховного заходу…………………………………….…………4

3.Перебіг заходу………………………………………………………………….…..5

4.Післямова…………………………………………………………...……………..30

5.Список використаної літератури…………………………………….…………..31

6.Додаток

Світлини зі свята





























ПЕРЕДМОВА



Приходять і відходять у небуття людські покоління, залишаючи нащадкам результати своєї праці, духовні здобутки й проблеми, відображені в легендах, міфах, піснях і сагах свого часу. Все у світі тлінне, а духовні радощі й тривоги вічні. З прилучення до них починається духовне прозріння окремої людини й цілих поколінь, які, пізнавши пошуки духу попередників, мають зробити новий крок назустріч долі. Так проявляє себе характер вічного зв’язку часів і поколінь, непе-рервного поступу з минулого в майбутнє.

Орієнтирами на цьому шляху виступають духовні сутності, відкриті найвидатнішими представниками народу, національними геніями, здатними в реаліях світу бачити причини трагедій і бід, передбачати майбутнє.

Є велика таїна мистецтва й таїна геніальності, коли людина, що живе поруч, п’є з нами воду з однієї криниці, бачить те, чого не бачать інші. У творчості, в долі таких людей відображається доля, прагнення й надії народу, його дух. Тому і промовляють з гордістю англійці ім’я В.Шекспіра, росіяни – О.Пушкіна, поляки – А. Міцкевича, українці – Т.Шевченка.

Адже немає посади великого, геніального поета, на яку можна призначити когось певним наказом, – геніальні поети приходять у світ, несучи в своєму серці біль, мудрість і надії народу, виражаючи його прагнення до добра, щастя й свободи, і їх відкриває нація. Твори Т. Шевченка з дитячих років формують духовні почуття людини. Вони вчать любити рідну землю, відкривати її красу, розуміти її трагічне минуле, задумуватись над її майбутнім. Вони є засобом формування здатності у зображених подіях, картинах, образах бачити той підтекст, що виражають ці події, картини, образи, а відтак навчають розуміти естетичний смисл розповіді, картини, образу.





ПЛАН ВІДКРИТОГО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

Тема : Жіноча доля (літературно-мистецьке свято за творчістю Т.Г.Шевченка)

Мета:

дидактична: узагальнити знання студентів про лірику Т.Г.Шевченка, присвячену важкій долі жінки в українському суспільстві;

виховна: виховувати патріотичні почуття у студентів, вчити відчувати красу художнього слова, розвивати творчу уяву, фантазію, зв’язне мовлення;

методична: надати методику проведення виховного заходу у вигляді літературно-мистецького свята.



Вид заняття: виховний захід

Форма проведення: літературно-мистецьке свято

Матеріальне забезпечення: мультимедійний комплекс

Методи: словесно–репродуктивний, спів, художнє оформлення сцени, інсценування уривків з творів Кобзаря, музичний супровід, мультимедійна презентація.

Художнє оформлення сцени: зображення української хати, рушники, тин, гор-нятка, лавка, застелена стилізованою домотканою доріжкою, висловлювання поета, квіти, стіл-імітація робочого місця поета, на якому стоїть вишитий портрет Шевченка Т.Г.

Зміст заняття

1. Вступне слово викладача.

2. Літературно-музична композиція:

- музичний супровід;

- виразне читання творів Т.Г.Шевченка;

- виконання пісні на слова поета;

- інсценування уривків з творів Кобзаря.

3. Підсумки виховного заходу.



ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

І. ВСТУПНЕ СЛОВО ВИКЛАДАЧА

Тарас Григорович Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного й соціального життя суспільства. Водночас, творчість його висвітлила найпотаємніші порухи душі простої людини, пригніченої тяжким ярмом царизму, розкрила її глибину і велич. Нелегко осягнути багатогранність Шевченкової музи. Тож хочемо сьогодні спинитися лише на одній сторінці великої творчої спадщини Кобза- ря – показати місце жінки в його творчості й особистому житті.

У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя – це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких «коси в наймах побіліють», це трагічна доля його першої і трепетної любові – Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, «що німі на панщину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них всьому світові. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти …ні в одного з поетів світу», - писав Максим Рильський.

Великий Шевченко провіщав, що гряде вже час, коли :

на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син , і буде мати,

І будуть люди на землі.

ІІ. ПОЧИНАЄТЬСЯ ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

(На сцену виходять ведучі – 6 дівчат – Муз)

П е р ш а М у з а

Кобзарем його ми звемо,

Та від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Д р у г а М у з а

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Т р е т я М у з а

Ось чому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

(Звучить «Заповіт» Шевченка)

--------

Ч е т в е р т а М у з а

В похилій хаті край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Музи непомітно відходять у глибину сцени. Виходять мати й малий Тарасик)

Мати

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Мати цілує голівку Тараса і помалу йде за лаштунки)

Тарасик (дивиться їй услід, потім переводить погляду зал)

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині… А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

(Тарасик стоїть засмучений, потім швидко йде зі сцени)

---------

(Тарас – підліток порається на подвірї. Входить Ярина з вузликом у руці)

Ярина На хвильку забігла до тебе. Ось твоя свитка , полатана вже.

Тарас Ого, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як дівка шиєш! Ріденька моя… Хоч ти мене не забуваєш.

Ярина То давай я тобі ще й сорочку виперу, зашию…

Тарас Не треба, я сам.

Ярина Тарасику, а в тебе є малюнки? Покажи!

Тарас Добре, тільки тобі сестричко! Ось наша хата.

Ярина Дуже схожа…Невже це ти сам? А чого на дощечці?

Тарас Паперу не було. Дяк не давав…Ось розживусь, може, на свитку й фарби.

Ярина Коли ж то буде?

Тарас Колись буде. Ось чекаю, поки дяк повернеться. Обіцяв сьогодні вчити малювати. Бачиш: і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… маляром… я б нічого більше й не хотів.

Ярина То вчись у нього.

Тарас А… Хіба йому голова болить за мене ? Тільки пє та норовить, щоб одшмагати різками…

Ярина І зараз? (Тарас ствердно киває головою). То хай йому грець! Вертайся додому!

Тарас А там що?

(Тарас і Ярина виходять)

------------

(На авансцені зявляється молодий Шевченко у чорному сюртуку,

у білій сорочці, з чорним бантом.

Його оточують Музи з великими квітчастими хустками в руках)

Ш е в ч е н к о

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом …

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого…!

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози! А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє…лани, гаї, сади!...

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

(Шевченко відходить у глибину сцени,

а з другого боку зявляється Тарас - хлопчик з Оксаною Коваленко у віночку)

Тарас Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підковками.

Оксана Срібними?

Тарас І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана Ще ні в кого таких не було.

Тарас А в тебе будуть.

Оксана За що ж справимо?

Тарас Одібємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночку угадаю – ти йдеш.

Оксана Я без тебе – нікуди.

Тарас А як до пана покличуть?

Оксана Не піду! Хоч убий – не піду!

Тарас І я не віддам тебе нікому.

Оксана А коли що - рішу сокирою!

Тарас А я втечу до тебе звідки завгодно.

Оксана А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе.

Тарас Оксано, не кажи цього. Може й річки туди не буде.

Оксана Докотиться через гори, байраки, долини.

(Тарас і Оксана поволі виходять.

Молодий Шевченко і Муза виходять на авансцену)

Шевченко

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружим їх. Та не вгадали -

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи…

Ш о с т а М у з а

Помандрувала

Ота Оксана у поход

За москалями та й пропала.

П е р ш а М у з а

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась.

Острижена.

(Музи покривають голови хустками)

Д р у г а М у з а

Було, вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кухає, або кричить.

Або тихенько співає

Та ніби коси розплітає.

Т р е т я М у з а

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла…



(Усі Музи, як відлуння, повторюють: «Занапастилась, одуріла…», -

повільно йдуть зі сцени)

-------------

(На сцені – столик , на ньому запалена свічка.

Входить Варвара Рєпніна й сідає за столик, задумується.

Входять Музи вже без хусток)

П е р ш а М у з а

У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива.

Листок долоньки свічку затуляє.

Про що вона? Чого їй так болить?

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?

П я т а М у з а

Їй - панночці б - та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці…

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого вартого в обранці?!

Ш о с т а М у з а

Нащо тобі за стіни камяні,

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До бога правди криком день при дні

За Україну вярмлену волати?!

Молилася. При свічці. При сльозі.

При сонці й місяці. При серця світлі…

(Музи відходять у глибину сцени)

Варвара Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього… Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе це робилось через мене.

(Варвара встає, виходить із-за столу, продовжує читати)

Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму,

Як вірна подруга прийшла…

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я берегла б твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

(Звучить пісня « Зоре моя вечірняя» на слова Т. Шевченка.

Входять Шевченко і Муза)

Шевченко

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді промовила б мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правічним,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

(Після невеликої паузи)

Минаючи убогі села

Понаддніпровські невеселі,

Я думав: де ж я прихилюсь

І де подінуся на світі…

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті

Та в однині–самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати…

Та ба!

П е р ш а М у з а

Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,-

Треба б було молодому,

Треба одружитись.

Д р у га М у з а

Минулися молодії

Веселії літа,

Немає з ким остиглого

Серденька нагріти.

Т р е т я М у з а

Нема кому зустрінути,

Затопити хату,

Нема кому води тії

Каліці подати.

----------------

(Лине мелодія «Думи мої»)

Шевченко читає на фоні мелодії

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині…

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами,

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

(Шевченко повільно підходить до столика, бере гусяче перо, сідає і пише,

а хор у цей час виконує 2 куплети пісні «Думи мої»)

Ч е т в е р т а М у з а

І читає та пише до ночі,

Плинуть мрії - живі ручаї.

І минулого сльози жіночі –

Нині сльози невтішні твої.

П’ я т а М у з а

Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума, як темна хмарина,

На високе чоло наплива.

Ш о с т а М у з а

Ой поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

Захищаючи долю жіночу.

І завжди в самоті, в самоті…

(Хор виконує 3-й і 4-й куплети пісні «Думи мої». Шевченко виходить)

------------------

Т р е т я М у з а

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина

Полюбила- не спинила,

Пішов – та й загинув…

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

Ч е т в е р т а М у з а

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

В степу заспівала.

(Повільно входить дівчина-Тополя, співає)

Плавай, плавай, лебідонько,

По синьому морі,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці - моя доля,

По сім боці горе.

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люде;

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

Сама хоче мене мати

В землю заховати…

А хто ж її голівоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя, доле моя!

Боже милий, боже!

(Дівчина стоїть у розпачі. Навколо неї з’являються дівчата із зеленими стрічками в руках і під мелодію пісні «По діброві вітер віє» обмотують дівчину стрічками, роблячи символічну тополю)

П я т а М у з а

Зілля диво наробило -

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока –

До самої хмари.

---------------



Ш о с т а М у з а

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю…

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає….

(Входить Катерина з дитиною на руках)



Катерина

Ходім, сину, смеркається…

Коли пустять в хату;

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!

Де ж ти будеш ночувати,

Як мене не стане?

З собаками, мій синочку,

Кохайся надворі…

(Повільно йде)



П е р ш а М у з а

Бреде у латаній свитині

Чи покритка, а чи вдова,

Щось тихо промовля дитині,

У сповиточку зігріва.



Катерина

Не плач, сину, моє лихо,

Що буде, то й буде…

Піду дальше- більш ходила,

А може, й зустріну

Оддам тебе, мій синочку,

А сама загину…

(Виходить)

Д р у г а М у з а

Іде по розбитім шляху

З дитям на руках Катерина…

Де щастя, де долю знайде?

Чи їй ще далеко до цілі?

І б’ються жорстокі вітри

Ув очі її занімілі…

(Виконується українська народна пісня « Ой у лузі та ще й при березі»)

--------------------



Т р е т я М у з а

У неділю вранці-рано

Поле красилось туманом;

У тумані на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

(З’являється Ганна)

Щось до лона пригортає

Та з туманом розмовляє.

Ганна

Дитя моє! Мій синочку!

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму,

На лиху годину.

Чужі люди хреститимуть,

Я не буду знати,

Як і звуть… Дитя моє!

Я була багата…

Не лай мене: молитимусь,

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе…

(Ганна кладе біля тину дитя і виходить.

Ансамбль виконує 2 перші куплети пісні « Виростеш ти, сину»

(сл. В.Симоненка, муз. О.Білаша)

Ч е т в е р т а М у з а

Аж три пари на радощах

Кумів назбирали,

Та ввечері й охрестили,

І Марком назвали

Минає рік. Росте Марко…

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься…



П я т а М у з а

Прийняли…

Молодиця рада та весела…

І у хаті, і на дворі,

І коло скотини,

Увечері і вдосвіта;

А коло дитини

Так і пада, ніби мати…

Не зна Марко, чого вона

Так його цілує -

Сама не зїсть і не доп’є,

Його нагодує.

Вранці Марко до наймички

Ручки простягає

І мамою невсипущу

Ганну величає …

Не зна Марко, росте собі,

Росте, виростає….

Ш о с т а М у з а

Чимало літ перевернулось,

Води чимало утекло;

І в хутір лихо завернуло,

І сліз чимало принесло.

П е р ш а М у з а

Занедужала небога.

Уже й причащали,

Й маслосвятіє служили, -

Ні, не помагало…

Катерина коло неї

Днює і ночує.

А тим часом сичі вночі

Недобре віщують!

(На сцені дружина Марка Катерина і хвора наймичка Ганна.

Вона напівлежить на лаві)



Ганна

Доню, Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала

(Чути шум за сценою)

Ганна

Чи ти чуєш? Катерино!

Біжи зустрічати!

Уже прийшов! Біжи швидше!

Швидше веди в хату!

(Входить Марко)

Ганна(шепче)

Слава… Слава богу!

Ходи сюди, не лякайся…

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.

(Катря виходить, Марко підходить до Ганни)

Ганна

Марку! Подивися.

Подивитися ти на мене: бач, як я змарніла?

Я…не Ганна, не наймичка… Я…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати…

-------------

(Звучить пісня « Реве та стогне Дніпр широкий» у хоровому виконанні.

На низькій лаві сидить старий козак з бандурою)



П е р ш а М у з а

Ще на Україні веселі

І вольнії пишались села

Тоді, як праведно жили

Старий козак і діток двоє…

Та коло полудня, в неділю,

Та на зелених ще й святках,

Під хатою в сорочці білій

Сидів з бандурою в руках

Старий козак.

Батько-козак

Ярино! А де Степан?

(Виходить Ярина)

Ярина

А он під тином

Неначе вкопаний стоїть.

Батько

А я й не бачу! А йди, сину,

Послухай вісті, сідай лишень.

(Степан підходить і сідає)

Як убили твого батька Йвана в Шляхетчині,

то ти ще був маленьким , Степане….

Степан

То я не син,

Я чужий вам, тату!

Батько

Ти не чужий, стривай лишень,

От умерла й мати,

Таки твоя, а я й кажу

Покійній Марині,

Моїй жінці: «А що, - кажу, -

Возьмем за дитину?»

Тебе б оце. «Добре»,- каже…

Та ми й спарували

З Яриночкою докупи…

А тепер осталось –

Ось що робить. Ти на літі,

І Ярина зріє…

Як ти скажеш?

Степан

Я не знаю,

Бо я думав теє…

Батько

Що Ярина сестра тобі?

А воно не теє….

Воно просто, любітеся,

Та й з богом до шлюбу.

А поки що: треба буде

І на чужі люде

Подивитись, як там живуть…

Іди в Січ… То побачиш світа.

(Батько виходить. Степан зажурений сідає)

Д р у г а М у з а

Не їсться, не п’ється, і серце не бється,

І очі не бачать, не чуть голови!

Замість шматка хліба за кухоль береться…

Нічого не хоче! Чи не занедужав?

(Входить Ярина)

Ярина Братику Степане! Що в тебе болить?



Степан

Я не брат тобі, Ярино!

Я завтра покину

Тебе й батька, на чужині

Де-небудь загину…

А ти мене й не згадаєш,

Забудеш, Ярино,

Свого брата…

Ярина

Схаменися! Їй-Богу з пристріту!

Я не сестра? Хто ж оце я?

О Боже мій, світе,

Що тут діять? Батька нема,

А він занедужав,

Та ще й умре!

Степан

Ні, Ярино…

Я тільки поїду

Недалеко. А на той рік

Я до вас приїду

Вже не братом, з Запорожжя,

А за рушниками!

Чи подаш?

Ярина

Та цур тобі

З тими старостами!

Т р е т я М у з а

А тимчасом запорозьку зброю

Виніс батько із комори.

(Входить батько з шаблею)

Батько

Послужи, моя ти зброє,

Молодій ще силі!

Послужи йому так щиро,

Як мені служила!

(Цілує шаблю, передає Степанові, той кланяється, цілує шаблю і прикріплює її)

Батько

Не барися, мій синочку,

Швидше повертайся!

Четверта Муза

Уже третій , і четвертий,

І п’ятий минає –

Немалий рік. А Степана

Немає, немає…

(Виходять зажурені батько та Ярина, сідають на лаві)

У неділю, мов сироти,

Під хатою сіли.

Сидять собі та сумують…

(Чути звуки бандури й народну пісню «Ой, Морозе, Морозенку».

Входять сліпий кобзар Степан.

Ярина приглядається до нього, впізнає, кидається до Степана, потім до батька)

Ярина

Степаночку, моє серце,

Де ж ти це барився?

Тату! Тату! Ідіть сюда,

Ідіть подивітесь!

Батько (підходить, придивляється)

Сину ти мій безталанний!

Моя ти дитино!

Де ти в світі погибаєш, сину мій єдиний?

Степан

Ні, не треба, мій таточку,

Не треба, Ярино…

Подивіться: я загинув,

Навіки загинув!

За що є свої молодії

Ти літа погубиш

За калікою? Ярино!

Ти найдеш дружину,

А я піду в Запорожжя,

Там десь і загину.

Ярина

Оставайся, Степаночку!

Коли не хоч братись,

То так будем. Я сестрою,

А ти будеш братом.

І дітьми йому обоє,

Батькові старому.

Не йди от нас, Степаночку,

Не кидай нас знову.

Не покинеш?

Степан Ні, Ярино!

(Виходять. Батько залишається)

П я т а М у з а

І Степан остався.

І не було того дива,

Може, споконвіку,

Щоб щаслива була жінка

З сліпим чоловіком.



Ш о с т а М у з а

От же сталось таке диво!

Год, другий минає,

Як побрались, а дивіться –

Вкупочці гуляють

По садочку.

(До батька, що сидить на лаві, підбігає маленький хлопчик)

Шевченко (виходить на авансцену)

І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою -

Біленька хаточка. Сидить,

Неначе й досі, сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя…

Старий батько посміхнувся,

Сидить коло хати

Та вчить внука маленького

Чолом оддавати.

(Хор виконує пісню « Учітеся, брати мої» (сл.Шевченка, муз.П. Козицького)

-----------------

Шевченко

Я - поет. Я - Шевченко.

Є пісня у серці моєму.

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками в поеми,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця…

Покохайте її,

Ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її,

Ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Я совою злечу,

Аби пісню про біль проспівати.

Я не мав того часу,

У котрий кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами….

І немає коханої –

Десь вона там, межі тьми…

Я не маю дружини… У мене немає синів….

А нащадки мої. То пісні мої, тужні та дужі.

Я - поет. Я - Шевченко.

Є пісня у серці моєму.

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками в поеми,

Що ніколи не згине, ніколи не дійде кінця…

(Останні два рядки дівчата – Музи повторюють по черзі

як відгомін слів Шевченка.

Звучить пісня « На високій дуже кручі»)



ПІСЛЯМОВА



Коли промовляють ім’я Т.Шевченка, згадуються крилаті слова про те, що генії належать людству, але кожен із них – і син землі, яка народила його й дала йому крила.

Усе своє життя Т.Шевченко присвятив Україні, ніс біль і надію на звільнення закріпаченого народу. Про це говорить кожен рядок його творів і весь життєвий шлях поета. А тому не тільки його твори, а й саме життя Т. Шевченка і його доля є могутнім фактором виховання високих духовних почуттів і прагнень учнівської молоді.

У свій час відомий діяч української освіти С.Русова у статті про Т. Шевченка, вміщеній у п’ятитомній історії української літератури, назвала його виразником світобачення свого народу й підкреслила, що його муза розвіяла масу дрібного шовінізму, темноти, невігластва в розуміння українського питання і відкрила можливості для розвитку національної ідеї.

Дослідниця особливо наголошує, що поет – високообдарована художня натура, улюблений учень К. Брюлова. Його творчість – це відгомін народного болю і скорботи, характерний для української поезії. «Плаче Україна, і я плачу», – згадує вона слова Т. Шевченка й робить висновок, що основними мотивами творчості поета були мотиви любові до простого народу, любові до України, її минулого, мотиви її сучасної недолі, підкреслює трагедію самотності поета.

Духовному збагаченню студентів служить кожен твір поета, кожен рядок його поезії і саме його нелегке життя.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Большаков Л.Н. «Все он изведал…» Тарас Шевченко: поиски и находки /Л.Н. Большаков . – К.: Дніпро, 1988. – 542 с.

2.Красицький Дмитро Филимонович. Тарасові світанки: повісті / Д. Ф. Красицький; мал. Й. Дайца та ін. – 2-е вид., перероб. – К. : Веселка, 1989. – 264 с.

3.Неділько Г.Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість / Г.Я. Неділько. – К.: Рад. школа, 1988. – 246 с.

4.Большаков Л.Н. Повість про вічне життя: для серед. та старшого віку / Большаков Л.Н. - К.: Веселка, 1990. - 214 с

5.Шевченко Т.Г. Малий Кобзар: Вибрані поезії для дітей / Т.Г.Шевченко .– Дніпропетровськ: Промінь, 1990. - 294с.

6.Нерубйська Л. Шануймо Великого Кобзаря: [бесіди, екскурсії, виставки, сценарій] // Позакласний час. 2006. № 3/4 С. 31—51.

7.Артеменко В. "Великий син великого народу”: (Творч. проект) // Початкова шк. 2012. № 3. С. 13—16.

8.До дня народження Великого Кобзаря//Розкажіть онуку. 2007. № 2.С.4—12.

9.Вильчинська О. З Україною в серці: Жіноча доля у творчості Т. Г. Шевченка // Позакласний час. 2009. № 3/4. С. 19—21.

10.Петровська І. Сердечні пристрасті Кобзаря//Шкільна бібліотека.2013. №17-18. С. 3-5.

11.До 200-річчя від Дня народження Т.Г.Шевченка маленькі оповідання // Шкільна бібліотека. 2013. № 23-24. С. 30-38.


Автор
Дата добавления 31.10.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров9
Номер материала ДБ-305824
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх