Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / “Мово моя материнська” Літературно-музична композиція (присвячена Дню української писемності та мови)

“Мово моя материнська” Літературно-музична композиція (присвячена Дню української писемності та мови)


  • Украинский язык

Поделитесь материалом с коллегами:

Мово моя материнська”

Літературно-музична композиція

(присвячена Дню української писемності та мови)

Оформлення: книжкова виставка “Линь як повінь, слово рідне”, святково прибраний зал, на сцені портрет Т.Г.Шевченка, вишитий рушник, грона калини.

Літературно-музична композиція проводиться для учнів 9-х класів ЗОШ та гімназії м.Цюрупинська, вчителів української мови та літератури.

(Звучить марш Запорозьких козаків).

(Виходить козак).

Козак: “Вельмишановна громадо міста Цюрупинська! Світле свято зібрало вас у цій залі. Зібралися люди добрі на свято своє, свято традицій народних, пісень вільних, мови рідної. І прославимо в цей день мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!”.

(Звучить українська пісня).

(Виходять двоє ведучих).

1 ведучий: Наше слово давнє і живе... Сьогодні ми вже всьоме відзначаємо День української писемності та мови. Це молоде державне свято, засноване Указом Президента України 1997 р. Воно має підтвердити нашу любов і повагу до рідного слова, до своєї культури , які попри жорстокі випробування на крутих дорогах історії, зберегли неперебутню силу, красу і величність. Незважаючи на численні царські укази про заборону української книги, мови, театру, вони живуть і розвиваються, долаючи й нові, сьогоденні перешкоди.

2 ведучий: Юні друзі! Усі ви юні сини і доньки нашої рідної України. І сьогодні, 9 листопада, ми поведемо розмову про Слово. Сьогоднішнє свято проходитиме під девізом: “Наша мова солов’їна піде з нами у віки”. Гостинно просимо Вас на свято рідної мови!

“Мова – жива схованка людського духу”, – писав класик нашої літератури Панас Мирний.

(Виходять читці).

1 читець: Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

Красу її, вічно живу і нову

І мову її солов’їну.

2 читець: Вона, як ніжна пісня колискова,

Заходить серцем в душу з ранніх літ.

Це – мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

3 читець: Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

Так багата й вічно молода.

1 читець: Мова кожного народу –

Неповторна і своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В тишу – трелі солов’я.

2 читець: Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідки і як?

Є в ній ліс, лісочок, гуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс, є ще й байрак.

3 читець: Вимовляю кожне слово,

Кожне слово – наче спів,

Найдорожча рідна мова,

Мова предків і батьків.


1 ведучий: Найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ вкладає своє давнє життя і свої сподівання, і розум, і досвід, і відчуття. Мова є основою культури кожної нації, найбільший її скарб.

2 ведучий: Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе у слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. За словами сучасного українського прозаїка, самобутнього стиліста мови Бориса Харчука “Вся вона з тучі й грому, як з води і роси. Ніжна і тендітна, а міцніша броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі - непорочність, цнота й чистота”.

1 ведучий: Найдорожче, найбільше добро в кожного народу – це його рідна мова, слово.

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною у родині і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попереднім поколінням, їхніми духовними надбаннями. “Усі основні європейські мови можна вивчити за 6 років, свою ж, рідну, треба вчити ціле життя”, - писав Вольтер.

Читець: Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену –

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня,

Полем мені наговорена.

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Стуком багать продавлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана,

І аж до склону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.


1 ведучий: Кожен народ, що дбає про своє сьогоднішнє і майбутнє, знає, до чого веде руйнування чи зрікання рідної мови. Це деградація, виродження, занепад. Тому люди завжди берегли свою живильну силу, криницю – Мову, з якої черпали сили для духовного здоров’я і наснаги.

Слово надто багато важить у людському житті. Воно вмить змінює настрій, робить щасливим або ж нещасливим, радісним чи пригніченим. Оскільки мова – це концентрація мудрості й досвіду, то втрата її веде до порушення суспільної гармонії, законів людської еволюції.

2 ведучий: Мова – це неповторна гілка на дереві людства. Втрата народом мови – це трагедія всіх трагедій, бо тоді губиться весь попередній досвід, зафіксований історією. Культура змінює свій генетичний код, а народ відчужується від традицій, звичаїв, духу предків, потрапляє в іншу атмосферу і, свідомо чи несвідомо, страждає.

(Звучить пісня)

1 ведучий: Нещодавно вчені встановили, що якщо батьки дитини італійці, то вона вже від народження налаштована на те, щоб говорити італійською. Більш того, люди, які з дитинства не розмовляють своєю мовою, частіше хворіють, легше піддаються стресам, їхні здібності розвиваються менше, ніж у тих, хто постійно розмовляє рідною мовою.

2 ведучий: Саме мова з її звуками і словами найбільше відповідає характерові нації. Наприклад, німці – люди спокійні, врівноважені, люблять неквапливість і порядок, от і мова в них некваплива, слова довгі. А італійці – люди палкі і співучі, от і мова в них мелодійна, в ній майже немає шиплячих звуків, великих збігів приголосних, але є багато голосних.

3 ведучий: А що ж притаманне нашій українській мові? Я скажу тільки одне, що українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу. Серед них - і українська. Тому, природно, що у нашого народу так багато пісень і славних співаків. Практично кожен українець від народження гарно співає. Адже пісня – це найдобріша, найвиразніша мова. Для українського народу пісня – це його душа, це його краса і доброта. Ми, українці - найспівучіший народ. За легендою, коли Бог обдаровував діточок, маленькій україночці в дарунок дісталася ніжна, ласкава, задушевна пісня.

(Звучить українська народна пісня).

2 ведучий: Відзначаючи день української писемності і мови, ми маємо знати усю історію розвитку нашої мови. Ходімо і ми з вами дорогою в минуле і пройдемо цей тернистий шлях. На превеликий жаль, в історії розвитку нашої материнської мови є чимало моментів, які надовго прикрили своєю чорною тінню нашу колискову пісню...

1 ведучий: Понад тисячу років тому з’явилася наша абетка. Вона, звичайно, мала іншій вигляд, аніж той, який ви знаєте. Це зробив болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. Назвали цю абетку кирилицею. Складалася вона з 43 букв. В її основі лежав грецький алфавіт. Вона була дуже простою у користуванні.

2 ведучий: Минули століття. Українська мова розквітла, але не надовго. Адже почали її пригнічувати. Так у 1720 році видано указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою або книжною мовою, яка хоч трохи її нагадувала, та про вилучення текстів, писаних українською мовою, з церковних книг. До того було ще визначено особистих наглядачів, “цензорів”, аби переглядали книжки. В офіційних установах російська мова почала витісняти українську, українських вчених, літераторів, педагогів переводили до Москви й Петербурга, щоб вони там відкривали російські навчальні заклади.

1 ведучий: 1783 рік – вийшов указ Катерини ІІ про заборону викладання української мови в Києво-Могилянській академії – першому вищому навчальному закладі східних слов’ян.

2 ведучий: 1863 рік – з’явився “Валуєвський циркуляр” російського царизму, яким заборонено друкувати шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання українською мовою, заборонено викладання українською в школах.

1 ведучий: 1876 рік – імператор Олександр ІІ, перебуваючи в м.Емсі (Німеччина), підписав Емський указ, який забороняв друкування українською мовою всіх оригінальних творів і переклади та тексти українських пісень, заборонено було також сценічні вистави, читання лекцій та ввезення з-за кордону українських видань. Дійшло до абсурду: під нотами українських пісень заборонялося писати українські тексти. Так, коли українці бажали проспівати українську пісню, то від них вимагали співати її французькою або російською мовою.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її – як дух степів гарячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати!


2 ведучий: 1914 року у березні було заборонено святкування 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка! А з початком першої Світової війни Микола ІІ видає указ про заборону української преси. 4 грудня 1919 р. в резолюції VІІІ Всеросійської партконференції “Про Радянську владу на Україні” говорилося про так звану політику українізації. Уже на кінець 1927 року 4 з 5 шкіл, більше половини технікумів і понад чверть інститутів використовували українську мову навчання. Українською мовою видавалося більше половини книжок та газет.

1 ведучий: 1927-1953 роки. В Україні починає проводитись сталінський терор проти української культури та українського етносу. Особливо посилюється він після 1 грудня 1934 року (вбивство Кірова). Уже 16 грудня 1934 року, вночі, як терористів було розстріляно групу українських інтелігентів, серед них 17 письменників.

З гіркотою і болем читаємо про це у у книзі Яра Славутича “Розстріляна муза”. Це був цвіт української нації, що своєю любов’ю і болем возвеличував рідну землю. То ж про них говорить автор книги: Я вас виводжу з забуття й полону

Облуд ворожих. Заслані співці,

Нехай долине в темряву бездонну

До вас мій голос.


2 ведучий: 1938 рік. Сталін підписав постанову про обов’язкове вивчення російської мови. Ця хвиля заполонила собою всі школи України, що навіть у найглухіших селах, де люди не сприймали російську мову, її вводили як обов’язкову. З міст майже повністю зникають українські школи.

1 ведучий: І от початок 60-х років. Знаменита “хрущовська” відлига. Вона дала нам багато імен, від яких війнуло подихом вільної людини, гідної своєї мови, своєї землі, свого народу... І серед них Василь Стус, Василь Симоненко, Микола Хвильовий. На студентів, які вивчали українську мову, або ж вчилися на українському відділенні дивилися не вельми привітно, а подекуди і зверхньо.

2 ведучий: А злива постанов продовжувалась...

Проте усі мовчали. Гадаю, що для людей того покоління варто згадати слова з вірша Сергія Цушка:

В тому, певно, є й моя провина,

Що для тебе був не кращий час...

Наша мово, мово журавлина,-

повернись із вірою до нас.

Зазвучи! Хай серце відпочине,

спів хай зачарує рідний край.

Наша пісня, пісня солов’їна, -

Своїх слів крилатих не втрачай!


1978 рік. Вийшла постанова Ради Міністрів СРСР “О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках”.

1980 рік. Вийшла постанова про вивчення російської мови в дошкільних закладах і у школах з першого класу. 1983 рік – постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР “О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах”.

1 ведучий: 28.10.1989року вийшов закон про мову в УРСР. Зараз Україна святкує своє відродження, але цьому передувала тяжка боротьба. В 1991 році прийнята державна програма реалізації української мови та мови національних меншин до 2000 року. Давайте разом будемо розвивати нашу мову, і нехай у майбутньому не буде чорних плям, а усміхається лише щаслива, світла українська мова.

(Звучить українська пісня).

2 ведучий: Звичайно, жодна людина не стане сьогодні заперечувати необхідність досконало знати мову Крилова і Чехова, Достоєвського і Пушкіна. Адже то мова братнього народу, що розвивалася поряд із нашою мовою. Але ж не за рахунок материнської, не замість мови Лесі Українки і Шевченка, Сосюри і Загребельного, Стуса і Симоненка. Адже саме до цього закликає нас Т.Г.Шевченко!

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.


1 ведучий: Отже, якщо вмирає мова, то вмирає і народ як творець своєї історії. Доки є мова, доти є народ. А доки є народ, доти є і його держава, тобто наша Українська держава, бо саме про неї повинні піклуватися ми з вами. Адже,

Вона у нас така –

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча,

Хоч без ... лаврового вінка.


2 ведучий: Багата наша українська земля талантами. Скільки поетів, письменників, які творили українською мовою! Серед них хочеться назвати такі імена як Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Марко Вовчок, Леся Українка, Тарас Шевченко, Іван Франко та багато інших.

1 ведучий: Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і мовою його Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні засновником української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І вогник ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.


2 ведучий: Під пером великого Кобзаря українська мова не тільки заграла всіма барвами своїми, а й запалала гнівним вогнем. Шевченко своїм величним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і, як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова ...

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!...


1 ведучий: З вершин світової культури, з найглибших глибин людської совісті і правди він, Прометей українського слова, закликав:

Любітеся, брати мої,

Україну любіте.

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

2 ведучий: Мова – краса спілкування.

Мова – як сонце ясне.

Мова – то предків надбання.

Мова – багатство моє.

Мова – то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона – як добірне зерно.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть.

Без мови немає країни,

Мову, як матір, любіть.


1 ведучий: Правда, чудові слова? Багато є у світі таємниць, і одна з найбільших – мова! Українська мова! Ти з гомону полів, лісів і морів, переткана калиною і барвінком, від зорі й місяця народжена. Кожен день дає нам урок пізнання. Завжди і скрізь наш учитель - мова. Мово рідна! В тобі – неосяжна душа народу, його щирість і щедрість, радощі і печалі, труд і безсмертя.

2 ведучий: Українське слово. Ти – частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке , як Україна.

“Закоханим – ти лагідна , як мати, а недруга – як постріл із гармати. Беру тебе, як скарб, в пісенній вроді з джерел, що не міліють у народі”, - сказав Дмитро Луценко.

1 ведучий: Саме так, любі друзі. Ставлення до рідного слова, мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якість принади чи вигоди. А за те, що вона – мати.

Ніколи не зупиняйтесь у вивченні рідного слова, рідної мови, завжди маючи на гадці слова Вольтера, які ми говорили на початку нашого свята: “Свою рідну мову треба вчити ціле життя”.

О слово рідне! Золоте зернятко,

В яких світах би не бувала я, -

З тобою серцем, і по-українськи

Я вимовляю мамине ім’я.

Мова рідна – з пісні та любові,

Це народ мій викохав таку.

Сотні літ несла вінок терновий,

Птахом билась в клітці на замку,

Та в Парижі, з конкурсу на мови, -

Гордо йшла в Лавровому вінку.

Загусне звук, як в скронях сивина.

Людська душа його тремтіння зловить

Поволі так, немов з самого дня,

Крадеться відчуття живого слова


2 ведучий: Живе слово... Коли воно справжнє, щире - це дійсно якесь незбагненне диво. Ним можна насолоджуватись, захоплюватись, воно – це диво, як розквітлий яблуневий сад, який відразу бере тебе в полон усього до останку і не відпускає від себе своєю одвічною магією дивування і таємничості ...

То вже потім будуть зав’язь, достигання, плоди ... А та потаємна мить цвітіння навіки залишається у сяйві душі твоєї ...

1 ведучий: Ми – діти великого українського народу, коріння якого сягає глибини віків. Наша мова, вічно молода, барвиста, милозвучна, чарівна, солов’їна, калинова. Для нас вона рідна, і ми забов’язані берегти її, як зіницю ока.

Читець: Оксана Забужко. “Рідна мова”

Мова кожного народу

Неповторна і своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен клен у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту на віки

Українську нашу мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина – так, як мати, -

Мова в кожного із нас.


(Музикальна композиція).

1 ведучий:

Древній обікрадений народе!

Над тобою прошумів розбій.

Та кати не вкрали твою вроду.

Не зсушили дужий мозок твій.


Попри всі труднощі ти встояв, ти був, є і будеш, бо ти - український народ. За тобою майбутнє. Тепер, коли Україна стала самостійною, незалежною державою, відкривається великий простір для вільного розвитку української мови. Отже, все залежить тільки від нас, українців.

2 ведучий: Дуже важливо шанувати рідне слово, берегти його чистоту, не засмічувати чужими зворотами, плекати кожне речення, “як парость виноградної лози”.

1 ведучий: Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та мови. Нашому поколінню випало відповідальне і складне завдання - відродження української мови, слова, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі нащадків, бо може бути запізно. Діймо! В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів, дарованих нам Господом.

2 ведучий: Знаймо і шануймо ціну Слова, звертаймося до словників, збагачуймо свій словниковий запас. “Не бійтесь заглядати у словник: це чистий яр, а не сумне провалля”, - писав М.Рильський.

1 ведучий: І я гадаю, що ми з вами можемо докласти всіх зусиль, щоб мова стала тим оберегом, тією найвищою ознакою держави, що ставить її в рівень з іншими державами.



Автор
Дата добавления 16.12.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров297
Номер материала ДВ-263562
Получить свидетельство о публикации

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх