Скачивание материала началось

Предлагаем Вам установить расширение «Инфоурок» для удобного поиска материалов:

ПЕРЕЙТИ К УСТАНОВКЕ

Новый курс повышения квалификации!

Цифровая грамотность педагога. Дистанционные технологии обучения

Разработан летом 2020 специально для учителей

Успеть записаться

-50% До конца лета

Каждую неделю мы делим 100 000 ₽ среди активных педагогов. Добавьте свои разработки в библиотеку “Инфоурок”
Добавить авторскую разработку
и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок Другое Другие методич. материалыОсобенности изучения фольклора на уроках музыки в 5-6 классах классах

Особенности изучения фольклора на уроках музыки в 5-6 классах классах

библиотека
материалов

План


Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Загальна характеристика вітчизняного музичного фольклору…......6

2. Місце музичного фольклору у шкільній програмі з музики…….....16

3. Методика вивчення народних творів у процесі:…………………....21

а) розучування пісень

б) проведення слухання музики

Висновок………………………………………………………………………..32

Список використаної літератури…………………………………………..35















Вступ

Немає такого повороту людської долі, таких найглибших людських почуттів, які би не згадувалися в українській народній музично-пісенній творчості.


Періоди оновлення суспільства завжди глибоко впливають на перебудову світогляду і психології людей та духовне життя в цілому. Тому важливе місце посідає завдання гуманізації освіти. Виконання цього завдання неможливе без удосконалення всієї технології естетичного розвитку особистості в процесі її навчання і виховання.

Ідеї, основи яких закладені Г.Гегелем, К.Ушинським, В.Сухомлинським, Г.Сковородою, Л.Вигодським, Д.Кабалевським та іншими видатними вченими про те, що першоджерелом розвитку людини є краса оточуючого світу і людська творчість, не втратили своєї актуальності і сьогодні.

Залучення учнів до спадщини музичного мистецтва веде до того, що їхні почуття, смаки, потреби набувають нового змісту, відповідної естетичної форми. Тому ефективною є така модель освіти, яка філософськи виважена, історично обґрунтована і достатньо просто реалізується на практиці.

Оскільки головною ознакою оновленої педагогічної системи є здатність виховати творчу особистість, то саме закономірність формування умінь виробляти оригінальні ідеї у різноманітних сферах діяльності (наукова, мистецька) становлять особливий інтерес.

Творчість нерозривно пов’язана з умінням мріяти, фантазувати. А мистецтво, впливаючи, насамперед, на людину через переживання, має унікальну здатність активізувати емоційну сприйнятливість, збагачувати досвід, а отже всебічно розвивати особистість, її ціннісні установи, загальну культуру. Так, завдяки вивченню народної творчості та уроках музики, учні пізнають всі відтінки радості, горя, страждань і щастя, які вони, можливо, і не переживали у житті, але які відчули завдяки музиці.

На даний час, природнім стає звернення науковців і практиків до духовних надбань попередніх поколінь, бо без минулого не може бути плідного майбутнього. Тому, на сучасному етапі вдосконалення процесу духовного розвитку людини, однією з найактуальніших є проблема відродження народної музичної творчості як джерела національної культури.

Слід взяти до уваги проблему відродження забутих зразків народної музичної творчості, а також створення нових у процесі колективної та індивідуальної художньо-творчої діяльності. Важливим компонентом народної музичної творчості є духовний розвиток людини — емоційне відношення прекрасного у природі, мистецтві, у людині. Це великий стимул в оволодінні прекрасним.

Сповнені естетичного змісту, прості за формою, невеликі за діапазоном, надзвичайно мелодичні, твори народної музичної творчості (думи, історичні пісні, балади, колискові, приспівки, пісні-танки, обрядові пісні, козацькі, коломийки) не випадково стали основою вокально-хорової і виховної роботи у загальноосвітній школі.

Отже, вимоги сьогодення до особистості, зростання соціального значення її діяльності викликають необхідність педагогічної орієнтації усіх навчальних дисциплін. Ця проблема торкається і предметів естетичного циклу, зокрема, музики, котра має великий вплив на духовний розвиток людини, формування її ставлення до навколишньої дійсності.

Дослідження цієї проблеми свідчать про те, що музичний фольклор впливає не лише на розвиток духовності, світогляду, а й формує його творчий потенціал та комунікативні вміння.

Духовний розвиток людини завжди спирається на її власну активність і виявляється у формуванні запитів та інтересів, виборі ідеалів, у визначені сенсу життя. Тому інтерес до народної музичної творчості є складовою частиною духовної культури особистості.


Об'єкт педагогічного дослідження – український музичний фольклор в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – методика вивчення народної музичної творчості на уроках музики в середніх класах.

Мета дослідження – визначення умов, що сприятимуть більш активному вивченню та засвоєнню творів музичного фольклору учнями середніх класів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати навчально-методичну літературу з обраної теми.

2. З’ясувати сутність поняття "фольклор".

3. Розкрити психологічні особливості вивчення творів музичного фольклору учнями середніх класів.

4. Виявити ефективні методи й прийоми на уроках музики, що сприяють усвідомленню торів усної народної творчості.


Структура роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури (30 найменувань).










1. Загальна характеристика вітчизняного музичного фольклору

Фольклор – одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, яка тісно пов’язана з народним побутом та літературою, що розвивається за усіх суспільних формацій, в усі історичні епохи.

Фольклор, або усна народна творчість ( від англійського слова folklore - народна мудрість, творчість) - складова художньої культури народу, його неписана словесність.

У розумінні більшості сучасних зарубіжних учених, фольклор – сукупність усіх проявів народного побуту, вірувань, навичок, майстерності, звичок, поведінки, обрядів. Тим самим фольклористика перестає бути наукою, яка має свій предмет, оскільки стає сумою елементів різних наук – етнографії, історії релігії, психології, науки про сільську архітектуру, кераміку, рукоділля і т.ін.» (Нелюбина А.А. Від уроку до свята // Виховання музикою.1991.)

«Доменою творення фольклору, в першу чергу, є сільське середовище. Це те «общинне» коло, в якому проходить життєвий шлях людини, з яким вона узгоджує дії свого особистого та громадського побуту, формує цілу систему обрядів, ритуалів, котрі стають для неї нормою поведінки. Це не означає, що місто не бере участі у творенні фольклору. Стародавні руські міста, зосереджуючи знання, правові закони і звичаї, протягом усього середньовіччя є осередками творчості скоморохів, творення епосу, пісенності, романсів…» (Софія Грица. „Фольклор у просторі та часі”. Тернопіль, „Астон” – К.,2000.)

На початковому етапі, який обіймає не одне тисячоліття, фольклор не мислився як художня творчість, а мав яскраво виявлений утилітарно-практичний характер. Його розвиток був невіддільний від розвитку мови, побуту і базувався на міфологічному сприйнятті навколишнього світу.

Давній фольклор переслідувався віками, однак був найповнішим виразом буття, свідомості, ідеалів, мрій, історії, долі й ментальності народу. Для наших предків усе в природі було впорядковане вищими силами. У цьому ряду було і сонце, і місяць з зірками, і земля, що трималася на трьох китах, і дощ, блискавка, град, мороз, усі живі істоти, серед яких людина сприймала себе як рівна серед рівних.

Уснопоетичне художнє слово супроводжувало людину ще з її першопочатків. Воно ввійшло в життя і побут як один із засобів задоволення притаманної людині потреби у прекрасному і як органічний компонент її вірувань та світоглядних уявлень. За своїм походженням воно таке ж давнє, як і примітивні наскельні малюнки первісної людини чи предмети побуту з різноманітними орнаментальними прикрасами. (Іваницький А. І. „Українська музична фольклористика”(методологія і методика):Навчальний посібник. – К., 1997.)

Усна народна творчість — важлива частина національної культури. Вона є джерелом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уявлень.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізнавальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колективу, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.

Український музичний фольклор — це сукупність відтворюваних голосом або на музичних інструментах мелодій чи інших звукових комплексів, які утримуються в пам'яті їхніх носіїв — українського народу — і з давніх часів живлять усну традицію через їх передавання від покоління до покоління. Дослідженням традиційної народної музики займається етномузикологія (музична фольклористика).

Музичний фольклор — невід'ємна складова частина музичної культури загалом, навіть і ширше — всіх культурних та духовних надбань народу. Музична культура усної традиції за походженням поділяється на питому (що витворена і побутує у відповідному народному середовищі чи органічно собі присвоєна) та напливову (запозичену народним середовищем від інших культур — вітчизняної писемної чи іноетнічної усної та писемної тощо).

Як і в музичній культурі писемної традиції (тобто в академічній музиці), серед виконавців музичного фольклору вирізняють, зокрема, професіоналів та аматорів. Так, на відміну від народних виконавців-аматорів, що беруть участь у музикуванні лише з певної нагоди, кобзарі, лірники та інші інструменталісти-професіонали (капелісти — учасники народних інструментальних ансамблів), для яких музика була здебільшого основним родом заняття та джерелом заробітку, об'єднувалися в територіальні організації — братії (цехи), що керувалися власним статутом і захищали професійні інтереси їх членів. Також у цехах за плату (здебільшого натуральну — продуктами, рідше — грішми) навчали музичному ремеслу. Саме ці ознаки разом із виконавською майстерністю й засвідчують професіоналізм цих верств народних музикантів. Серед народних виконавців є й так звані напівпрофесіонали, наприклад, спеціально запрошувані весільні свашки або навіть голосільниці ("плачки"), для яких плата за участь у відповідних обрядах(на весіллі чи похоронах)була лише додатковим заробітком. ( Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.)

Залежно від використовуваних засобів музикування (голос, музичний інструмент) в українському фольклорі виділяють три складові української традиційної музики:

- вокальна (мелодії відтворюються лише голосом);

- інструментальна (для музикування використовують один або кілька музичних інструментів);

- вокально-інструментальна (під час музикування задіюють як голос, так і музичні інструменти).

Останню зазвичай не виокремлюють, а розглядають поряд із вокальною або інструментальною музикою, скажімо, весільні ладкання, колядки, щедрівки, риндзівки тощо в інструментальному супроводі здебільшого скрипки, рідше — інструментальних капел (ансамблів); інші вокально-інструметальні композиції — думи, псальми, історичні та моралізаторські, жартівливі й танцювальні пісні, які виконували народні співці-професіонали — кобзарі та лірники.

Зрештою, такий поділ певною мірою умовний, оскільки народно-музичну культуру усної традиції необхідно розглядати як явище синкретичне, де в процесі музикування засоби впродовж незначного часу часто-густо змінюються (вилучаються чи задіюються). Так, до співочого гурту в будь-який момент може долучитися супровід інструменталістів. Окрім того, важливу роль виконують й інші елементи -— міміка, жест, рух, слово тощо.

Безперечно, вокальна народно-музична творчість передусім тісно зв'язана із словом. Кожен із жанрових циклів чи групи циклів народних пісень (трудовий, зимовий, весняний, літній, народинний, весільний, похоронний чи звичайний) вирізняється характерними типовими пісенними формами, які здебільшого не повторюються в інших циклах, за винятком хіба жнивних і пастуших ладкань, ідентичних із весільними, або ж подібних структурно весільних і купальських чи весняних пісень. Для означення типової пісенної форми (пісенного типу) задіюються насамперед такі формальні прикмети, як структура вірша, музично-ритмічна й мелодична форми, що й вирізняють відмінні типи. Майже кожен жанровий цикл налічує обмежене число пісенних типів та їх різновидів.

За способом виконання в українській народно-вокальній творчості вирізняються основні музичні жанри: епічні мелодії, що виконуються у мелодекламаційній (співомовній) або ж у рубатній (вільній) манері; ліричні — у кантиленному (співному) характері; драматичні — танкові й споріднені з ними жартівливі пісні; а також два проміжні — ліро-епічні та ліро-драматичні.( Гусев В.Е. Естетика фольклору. - М.: Наука, 1986. - 319 с.)

За віковим і статевим складом розрізняють жіночі, чоловічі, дівочі, парубочі, дитячі та мішані (передовсім — жіночо-чоловічі, рідше — дівочо-парубочі) співочі гурти. Безумовно, ці ознаки істотно впливають і на тембральне забарвлення мелодій, співаних тим чи іншим гуртом, а отже, манера виконання кожного співочого гурту насамперед залежить від індивідуального стилю (манери) окремих співаків, котрі входять до його складу. Окрім того, різні співочі гурти мають зазвичай і відмінний склад репертуару. Так, скажімо, весільні пісні (ладкання) не характерні для репертуару чоловіків, їх виконують жіночі гурти.

Співочі гурти здебільшого налічують 3—8 виконавців, зрідка — до 12 і більше осіб. Причому під час виконання деяких вокальних народно-музичних творів (зокрема, весільних ладкань у низці сіл на Бойківщині чи багатьох ігрових діалогічних гаївок) співаки нерідко діляться на два гурти, що співають поперемінне — антифонний спів. Для народно-вокальної музики притаманне також і поєднання соліста (одного виконавця) чи дуету (двох виконавців) і хору (гурту). До того ж гурт, що відспівує, не завжди вступає аж після закінчення звучання попередньої, а починає співати раніше — наприкінці заключної фрази. Подібний характер виконання мають і переспіви (жарти-дотинки) весільних свашок молодої та молодого. Елементи антифонного співу є і у колядках, де кожну строфу зачинає співати "береза" (заспівувач), а гурт лише підхоплює рефрен або приспів. В українській народно-вокальній музиці для гуртового виконавства притаманні й спів в унісон (одноголосся), і багатоголосся.

В українському багатоголоссі вирізняють такі типи: гетерофонія, що виникає завдяки нерегулярному розщепленню унісону, даючи випадкові співзвуччя, октавному дублюванню мелодії (здебільшого фальцетом) чи при виконанні наспіву на тлі повторюваного на одній висоті або витримуваного звуку; підголосково-поліфонічне багатоголосся, що ґрунтується на розмежуванні рівноправних голосів на нижні, які іноді можуть епізодично розділятися ще на дві партії, і верхній (зазвичай, один жіночий голос — "горак", "виводчик"), що нерідко вирізняється значною ритміко-мелодичною свободою; юмофонно-гармонічне багатоголосся, в якому головний верхній голос (мелодія), а решта доповнюючих голосів витворюють акордову фактуру, оперту на функціональну логіку, причому всі голоси можуть сходитися в унісон чи розділятися на кілька партій.

Характеризуючи український музичний фольклор, слід зазначити, що сфера дитячої народно-музичної творчості надзвичайно обширна та різноманітна. Насамперед, традиційна як вокальна, так і інструментальна культура самих дітей, де значне місце посідають вільні ігрові жанри дитячих забав («Горю-дуб», «Краска», «Дід Макар», «Пастушок», «Бірка», «Кури»), що переважно віддзеркалюють їхнє ставлення до природи та її розуміння способом звуконаслідування. Однак імітація голосу тварин чи птахів дітьми має вже лише ігрову функцію, а не використовується з метою заманювання, як у дорослих під час полювання. Діти мають і свою музику до обрядових дійств, які в дещо видозміненому вигляді перейшли до них від дорослих. Так, колядування "пастушків" супроводжується вже не грою скрипки, а лише здебільшого аритмічним перебиранням дзвіночків або шелегіндів. Діти засвоюють і спеціальний навчальний репертуар традиційної інструментальної музики, який пропонують їм учителі, батьки чи навіть старші діти. Традиційне музикування дорослих для дітей становлять пісенні й інструментальні епізоди до казок і бувальщин та різнопланові програмні музичні картинки, що мають розважальну і навіть магічну функцію в процесі виховання дітей.

Українська традиційна інструментальна музика охоплює різні жанрові сфери. Ще здавна музичні інструменти застосовували як знаряддя звукотворення при спілкуванні людини з природою. Так, мисливці послуговувалися спеціальними кличними (манковими) звуковими комплексами, якими імітували акустичну (звукову) комунікацію між тваринами, заманюючи їх таким способом у пастку чи засідку. Беручи до уваги умовно-рефлекторну реакцію тварин на знайомі темброво-ритмічні звороти, пастухи використовують сигнальні звукові комплекси, що мають передовсім спрямувальну функцію (управління тваринами). Ці сигнали (як і переливання дзвіночків, які пастухи чіпляють на шию худобі для орієнтації у визначенні її місцезнаходження) мають ще й інше призначення: у такий спосіб відлякують диких звірів.

Вагому частку в традиційному народному фольклорі посідає ще одна жанрова сфера, головна роль якої — музична комунікація між людьми в процесі праці й обряду. Сюди насамперед належать трудові й обрядові пісні пали-знаки, серед яких: сигнали-оголошення нічних сторожів (наприклад, "все спокійно!" чи "гвалт! небезпека"), що подаються за допомогою наперед зумовлених ритмізованих ударів найтиповішим для них інструментом — калаталом, мисливців (на початок полювання, гін звіра, закінчення полювання тощо), пастухів (повідомлення про небезпеку для стада худоби — близькість дикого звіра), торговців, котрі розносили чи розвозили по селах і містах різний крам (для привернення уваги потенційних покупців); сигнали-проголошення фази трудового дня (ранок, схід сонця, полудень, захід сонця, ніч) як заклику до відповідної трудовому режимові дії (вигону худоби зі стайні на пасовисько, ведення її до водопою), пори року (початок року, прихід весни тощо); церемонійні проголошення найважливіших етапів обряду чи ритуалу (як ось початку й основних фаз ходи колядників).

Окрему сферу становить інструментальна (а також вокально-інструментальна) музика до ритуальних дійств: весняних та осінніх обрядових процесій, весільного й інших обрядів.

До найоб'ємнішої належить сфера інструментальної музики для розваги — слухання та власного задоволення (сюди ж примикає і низка вокально-інструментальних композицій). Це насамперед жанри, що охоплюють широке коло пісенного й речитативного звукового матеріалу (чабанські жалі, думи, лірницькі псальми тощо), а також жанри, які вже втратили первинну функцію (ритуально-обрядову, комунікативну, манкову або іншу), хоча й грунтуються на їх ритмо-інтонаційному складі (скажімо, інструментальні композиції, в яких голос тварин чи птахів імітують не з метою полювання на них, а задля підсилення моменту зображальності в музичних розповідях про їхні повадки).

До цієї ж сфери належить і похідна й танцювальна музика: марші та сюжетні ("Аркан", "Горлиця", "Гречка", "Лісоруби", "Косарі", "Чабан", "Швець" та ін.) і побутові ("Гопак", "Гуцулка", "Вальс", "Козачок", "Коломийка", "Полька", "Фокстрот", "Штаєр" тощо) танці.

Ще однією складовою цієї жанрової сфери є ліро-епічна інструментальна музика. Вона втілюється й у вільних композиціях із узагальненою образністю, й у творах із детальною програмністю, що передбачає послідовну зміну зображувальних подій виголошеної перед початком музикування легенди чи бувальщини (музична розповідь про те, як чабан спершу загубив, а потім знайшов вівці), або ж із програмною ідеєю, які супроводжуються лише загальною назвою (наприклад: "Коли Довбуш ходив по дрова").

Осібно виділяється інструментальна музика, що виконується під час праці, обряду або розваг, але функційно не є повністю трудовою чи обрядовою. Вона виражає лише ліричні рефлексії виконавця на певне дійство чи явище, а не виступає обов'язковою складовою ритуалу, хоча й має строго регламентований час її виконання (саме весною, тільки на весіллі й у відповідний момент). Тому цей пласт інструментальної музики й визначається як приурочена лірика. Сюди належать, зокрема, гуцульські полонинки й інші чабанські награвання, весняні ліричні мелодії, виконувані на телинках, вербових або керамічних свистунах, низка скрипкових мелодій здебільшого коломийкової чи козачкової структури, які грають на весіллі, тощо. ( В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.)

Інструментарій, яким український народ послуговується під час музикування, — надзвичайно багатий і різноманітний: від простих (найпримітивніших) інструментів, часто дарованих самою природою (камінь, шматок дерева чи листок, очеретяна тростина, роги барана, вола або оленя тощо), до складних за конструкцією (скрипка, дуда, цимбали та ін.). За джерелом звуку вирізняють такі групи: ідіофони — самозвучні інструменти, цей звук виникає внаслідок коливання власного тіла від удару (наприклад, калатало, клепачки, клепало, різні дзвіночки, дзвони, дримба тощо); мембранофоны, в яких джерелом звуку є перетинки (здебільшого зі шкіри), що натягують на металевий (рідше — дерев'яний) обруч із одного чи по обидва боки (наприклад, барабан, бубон, решітко); хордофони, де звук утворюється завдяки коливанню струни чи її частин (скрипка, бас, басоля, цимбали, кобза та інші струнно-щипкові й струнно-смичкові інструменти); аерофони, звучання яких зумовлене коливанням повітряного стовпа (трембіта, ріг, фрілка, флоєрка, гайда, сопілка, інші духові інструменти).

Інструментальній музиці, як і вокальній, притаманне як одноосібне (сольне), так і гуртове (ансамблеве) виконання. Інструментальні ансамблі (капели, троїста музика) налічують здебільшого від двох до п'яти виконавців і навіть більше (головно в народних духових ансамблях-оркестрах). Найпоширеніші такі традиційні склади: скрипка, цимбали, басоля (Буковина, Закарпаття, Поділля); скрипка, басоля, бубон (Полтавщина); скрипка, флуєрка, цимбали, бубон (Гуцульщина та Покуття); дві скрипки, бас, решітко (Бойківщина). Часто подибуються видозмінені ансамблі, в яких використовуються побутові загальноєвропейські інструменти: скрипка, гармошка, бубон (Волинь, Підляшшя, Східна Україна); скрипка, гітара, сопілка (Закарпаття); скрипка, мандоліна, гітара (Полісся); скрипка, баян чи акордеон, цимбали, бубон (Західне Поділля); скрипка, флоєрка, груба, цимбали, бубон (Гуцульщина).

На теренах України, зокрема на Східному Поділлі, у багатьох селах з'явилися на початку XX ст. народні духові оркестри, що перейшли в народне середовище із військового побуту. До їхнього складу переважно входила група саксгорнів (мідних духових інструментів): дві-три труби, один-два альти, один-два тенори, баритон, бас-гелікон in Es (рідше — in В) і барабан із тарілками й іноді — тромбон. Подекуди ці оркестри навіть перейняли на себе функцію обслуговування різних обрядових дійств (весілля, хрестин, похоронів та ін.), яку зазвичай виконувала "троїста музика", що була поступово витіснена тут з народного побуту внаслідок переслідувань і жорстоких утисків радянської влади. Під впливом румунської традиційної музичної культури народні духові ансамблі сформувалися й на Буковині, де в багатьох селах побутують дотепер.

Таке розмаїття жанрів української музичної культури, їх поширення, взаємодія різних народно-музичних форм, типів і стилів, безперечно, не може однаковою мірою з'являтися на всій обширній території українських етнографічних земель. Найбільшу єдність можна спостерігати в обрядових жанрах, які завжди перебували ніби під охороною самого обряду, що певною мірою позбавляло проникненню в традиційну культуру чужинних елементів. Інші ж жанри вирізняються більшою диференціацією, зумовленою передусім впливами сусідніх народів. Так, на Східній Україні в народно-музичній творчості українців помітний взаємозв'язок із російською протяжною піснею підголосково-поліфонічного складу; на Буковині, Гуцульщині та Закарпатті (зокрема, в інструментальній музиці) — із румунською традиційною культурою, яку привнесли сюди мандрівні цигани-музиканти; на чималій території західного регіону — із мелодіями польських, словацьких і навіть угорських пісень. Проте український музичний фольклор загалом вирізняється надзвичайною самобутністю й оригінальністю.

Слід зазначити, що спостерігається певна відмінність у репертуарі на різних етнографічних теренах української території. Наголошуючи на цьому, Філарет Колесса зазначив про існування музичних діалектів, які подекуди збігаються з мовними. Етномузикологічні ж дослідження другої половини XX ст. засвідчують, що музичні діалекти значно консервативніші від мовних і виступають скоріше як локальні народно-музичні стилі, що становлять цілісну історико-етнографічну культуру.

Український музичний фольклор, зрештою, як і словесний, пройшовши через різні соціокультурні стадії поступу суспільства, що поряд з іншими об'єктивними причинами безпосередньо впливають на його розвиток, збереження або відмирання, живе й активно функціонує, витворюється й у наш час.

2. Місце музичного фольклору у шкільній програмі з музики

Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури.” (В.О. Сухомлинський. Народження громадянина. Вибрані твори. У 5-т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т-3 – с. 553).

Народна практика музичного виховання виробила чимало засобів розширення естетичного й художнього досвіду дітей, пробудження творчих здібностей у різних видах музичної діяльності. Пошук шляхів ефективного розвитку музичних здібностей у дітей спонукає звернутися до досвіду народної педагогіки, до музичного фольклору, який є випробуваним засобом прилучення школярів до прекрасного, увібравши естетичний, моральний, світоглядний досвід багатьох поколінь.

Слід зазначити, що програма з музики ставить перед учителем широкі завдання: ввести дітей у світ великого музичного мистецтва, навчити їх розуміти музику, й насолоджуватися нею. Такий підхід сприяє досягненню головної мети: формувати у школярів музичну культуру, як складову частину їхньої духовної культури, твердо опираючись на народну музично - пісенну творчість..

Музична культура людини невід’ємна від культури народу, до якого вона належить або посеред якого живе. У шкільній програмі з музики реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури. Вона полягає у визнанні провідної ролі музичного фольклору в музично-естетичному вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв’язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; в розгляді українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у розкритті естетичного змісту музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Музика, пісня зокрема – це мова народу, його історія, національне багатство і культура. “Невичерпною криницею життєдайної мудрості народу, його “духовної краси” назвав Федір Погребенник пісню. «Треба дбати, щоб пісня завжди була ключем, щоб ніякі рок-метали не захаращували її глибинних народних джерел.” (Ф. Погребенник. Наша дума, наша пісня. – К., 1991. – с. 4.)

Музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури. Щоб школа справді стала національною, вона мусить спиратися на народні традиції, музичні в тому числі. Повернення національної музики в школу є важливим процесом. Виховна цінність народних музичних традицій полягає саме в тому, що виховання і розвиток школярів відбувається в контексті життя народу, сім’ї, невимушено, просто, природно, так, що дитина навіть не відчуває, що її хтось виховує. Народна музична творчість дає багату основу для музикування школярів. Вона яскрава, колоритна, крім того, це рідні інтонації, які школярі легко сприймають і запам’ятовують.

Слід зазначити, що насичення шкільної програми музичним фольклором сприяє наближенню учнів до сформованих протягом віків уявлень про сутність людини, про красу й гармонію навколишнього світу. Дуже важливо вивчати українську музику не як сукупність її видів і жанрів, а як саме життя народу від найдавніших часів до сьогодення.

Виховання школярів на основі музичного фольклору стало одним із провідних завдань вчителя музики. Любов до народної музики, пісні –найприродніше і найглибинніше духовне начало людського життя.

Кожен учень генетично несе у собі початки тієї музичної свідомості, на якій в далекому минулому зросла могутня стихія музичного фольклору.

Опора на фольклор сприяє проникненню учнів до глибин народної творчості, наближенню до сформованих упродовж віків уявлень про сутність людини, її духовність, красу і гармонію довкілля.

Народна музика повинна увійти до загальної музичної свідомості як безпосередньо живе, хвилююче і цілісне явище, а не як романтична спадщина, перед якою усі повинні беззаперечно поклонятися. ( Асафьев Б.В. О музыке/ Б.В. Асафьев. – Л., 1982.200 с.)

В шкільній програмі з музики особливу увагу зосереджено на реалізації міжпредметних зв’язків: музики, української літератури, історії України та її культури, образотворчого мистецтва. Знання учнів, набуті з цих та інших гуманітарних дисциплін, створюють умови для розуміння ними розвитку українського суспільства і відповідно особливостей музичної культури та вплив фольклору на творчість окремих композиторів у різні історичні часи.

Музичний фольклор посідає досить важливе місце у шкільній програмі з музики та загалом у музичному вихованні школярів, адже на основі національної культури, учні глибоко переконуються у життєдайній силі народної творчості, вчаться любити і насолоджуватися народною музикою, добре розуміти ту специфіку, яка вирізняє народну творчість з-поміж творів професійних композиторів, музики інших народів.

Фольклор захоплює учнів яскравими поетичними образами, викликає у них позитивні емоції, зміцнює світле, життєрадісне сприйняття життя, допомагає зрозуміти, що добре і доступно, що красиво і що некрасиво. Школярі починають розуміти, що вивчення музичного фольклору на уроках музики, інтерес до народних джерел – це не ностальгія чи модна ретроспектива, а усвідомлення і шана тих колосальних духовних зусиль сотень попередніх поколінь, які зумовили сьогоднішній рівень культури нашого суспільства. (Тишко С.В.//Українське музикознавство. – К.: Музична Україна, 1997.- Вип.№10.- 180 с.)

На жаль, зараз багато дітей середнього шкільного віку, мало знають народні пісні і мало знайомі з українським музичним фольклором та й обізнаність з народними традиціями загалом досить незначна. Також мало існує народних ансамблів і багато школярів, що беруть в них участь, так і не зацікавлені українською народною творчістю. Це зумовлено відмінностями суспільного і культурного розвитку населення. Знання дітей фрагментарні, адже до недавнього часу музично-виховний процес був пов’язаний практично тільки з відзначенням “червоних” дат календаря. Тепер є всі підстави для збагачення його природними, уставленими самим життям святами та обрядами, найбільш привабливими для школярів.

Ознайомлення школярів із давніми календарними обрядами має неабияке значення у вихованні їхньої духовної музичної культури. Незважаючи на те, що з погляду розуміння природо-наукової картини світу ці обряди були наївними, у художньо-педагогічному плані вони становлять оригінальну і цінну спадщину. У них відбито найкращі риси українського народу, зокрема працьовитість, оптимізм, шанобливе ставлення людей одне до одного. Цілеспрямоване залучення учнів до цієї сфери культури допоможе виховати в них такі соціально значущі моральні якості, як взаємодопомога, доброзичливість.

Особливо треба виділити незвичне для багатьох людей сьогодення дбайливе ставлення давніх слов'ян до природи. Учням стає зрозумілим і відчутним, що в давнину до трав, квітів, дерев ставилися як до живих істот, у чомусь подібних до людей. Віруючи в цілющу силу природи, перед нею вклонялися, захоплювалися її красо, тобто ставлення до природи в ті часи було справді духовним, піднесеним. І якщо вчитель постарається відновити порушену гармонію людини і природи, за допомогою вивчення музичного фольклору, то цим він зробить суттєвий внесок у реалізацію одного з найважливіших завдань морально-естетичного виховання школярів.

У загальноосвітній школі рекомендується проводити такі народні свята та обряди відповідно до календарної сезонності: навесні – Великодні свята та різноманітні веснянки (свято першого жайворонка, свято тополі та інші); влітку – зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени – Покрова; взимку – Калита, Миколая, Різдвяні свята, Стрітення.

Залучення дітей до дійової участі у традиціях і звичаях рідного народу дає їм змогу практично пізнавати його культурно-історичний досвід, бути продовжувачем справи батьків і дідів.

Вивчення –музичного фольклору на уроках музики є дуже важливим та необхідним, адже це джерело знань про дійсність, про людину і засіб формування найважливіших народних понять про добро і зло, засіб пізнання рідної мови через кращі зразки народної пісні. Фольклор формує національний світогляд, вчить школярів бачити світ очима свого народу.

Народна творчість розкриває найсуттєвіші зв'язки і закономірності життя, залишаючи осторонь індивідуальне, особливе. Музичний фольклор дає учням самі головні і прості поняття про життя і про людей, які передаються їм за допомогою великої сили та краси музики. Він відображає те, що стосується всіх і кожного: праця людини, її взаємини з природою, життя в колективі. Фольклор виховує у дітей естетичне ставлення до природи, до праці, до всієї навколишньої дійсності, вчить бачити прекрасне в людських відносинах.

Отже, слід зазначити, що музичний фольклор займає провідне місце у шкільній програмі з музики, адже за допомогою нього школярі можуть вивчати культуру свого народу, його споконвічні та непохитні традиції, а також відчути красу української пісні. Все, до чого пригорнулося серце в дитинстві, залишається з людиною назавжди. Перші свої високі почуття дитина звертає до батьківської домівки, а від неї до всієї рідної землі, до людей, які щедро передають нам надбані поколіннями знання, відкривають багатющу культурну скарбницю народу, прилучають до його народних музичних традицій, духовних скарбів. Сьогодні ми живемо в складні часи, і тому дуже важливо, щоб не зачерствіли дитячі душі, а в них вічно горів вогник любові до рідної землі, до пісні рідного краю.

3. Методика вивчення музичних творів в процесі:

а) розучування пісень

Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава.

О. Довженко

У праці „Серце віддаю дітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень: «Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу».

Особливу увагу вчителям музики необхідно звернути на вивчення і пропаганду пісенного спадку українського народу. Адже він розкриває перед слухачами правдиву драматичну історію нації, її боротьбу за виживання, неповторну чарівність вітчизняного мистецтва, красу людських почуттів.

Народна пісня розцвітає нев’янучим цвітом любові до життя, рідної землі, її природи. В ній висвітлюються найкращі якості людини: працьовитість, доброта, сердечність, розум, вірність, відданість, щирість, правдивість. Поруч з цим в ній засуджуються спотворені взаємини між людьми: подружня невірність, синівська невдячність, лінощі,заздрість, злість, зрада, інші ганебні якості. (Ф. Погребенник. Наша дума, наша пісня. – К., 1991. – с. 4.)

Правильне розучування пісні має велике значення у музичному навчанні та вихованні учнів. Воно має розширювати художній кругозір, забезпечувати естетичний вплив пісні на учнів, її швидке, свідоме й емоційне засвоєння, подальший розвиток музичних здібностей, художньо – образного мислення, виконавської майстерності.

Робота над піснею вимагає від учнів вияву знань, музично-аналітичних умінь, вокально – хорових навичок, здатності інтерпретувати і виразно виконувати твір. Важливою умовою успішного розучування пісні є інтерес учнів до неї, бажання її вивчити.

Робота над піснею – процес багатоплановий. Вона починається з попередньої підготовки вчителя, який має вслухатися в пісню, виявити її емоційно – образний зміст, врахувати складність для дітей, визначити труднощі, які можуть виникнути при розучуванні, скласти викональний план тощо. І, звичайно самому добре вивчити пісню, щоб можна було виразно і правильно виконати її на уроці.

Методика розучування пісні визначається її змістом і складністю, рівнем співацької підготовки учнів класу, умовами, за яких воно відбувається. При можливій варіантності підходів до розучування пісні склалися уставлені етапи засвоєння її учнями:

1) ознайомлення з піснею;

2) розучування пісні ;

3) технічне втілення художньої інтерпретації пісні;

4) художнє виконання.

Цей поділ досить умовний, оскільки всі етапи тісно пов'язані між собою. Зокрема, знайомлячись з піснею, учні вже починають засвоювати її; розучуючи мелодію, вони оволодівають технікою її виконання. Але, все ж таки, кожен етап має своє призначення, що й визначає його особливість. Для кожного з них існують методичні прийоми, зумовлені його специфічними завданнями.

Завдання першого етапу ознайомити дітей з піснею, домогтися, щоб вона їм сподобалася, зацікавити нею і викликати бажання її розучити. Цей етап включає вступне слово вчителя, показ пісні, її наступний аналіз.

Вступне слово (розповідь або бесіда) має підготувати учнів до сприймання пісні, зосередити слухову увагу. Воно проводиться з урахуванням вікових особливостей підлітків і може включати відомості про авторів, виконавців, події, які лягли в її основу тощо. Можливе звернення до життєвих вражень дітей, їх уяви, досвіду. Не бажано, щоб учитель розповідав зміст пісні, крім тих випадків, коли вона складна для сприймання і потребує попередніх пояснень. (О.Я. Ростовський. Методика викладання музики в основній школі. – Тернопіль,2000. - с. 100-107.)

Наприклад, розучування української народної пісні «Чи не той то Омелько», що вивчається на уроках музики у 5 класі є яскравим прикладом ознайомлення учнів з жартівливими та сатиричними піснями нашого народу, які щедро відображують сферу родинного побуту.

hello_html_m9fab584.png









Чи не той то Омелько, (Двічі) Пообідавши, Омеля (Двічі)

Що жне жито помаленько? Завалився спать в постелю.

Цілу жменю до смерку (Двічі) Він за мною упадає (Двічі)

Жне Омелько в холодку. Ще й сватати обіщає.

Він нажав півснопа, (Двічі) Іди геть, іди проч, (Двічі)

Та й хвалиться: о, копа! Голівоньки не мороч!

Та й говорить: десять кіп. Ти ледачий, наче пень, (Двічі)

А як сяде за обід — (Двічі) Жменю жнеш за цілий день.

Із Омелька ллється піт.

Ознайомлюючи учнів з піснею, вчитель повинен зазначити, що український народ протягом століть створив незліченну кількість чудових пісень, в яких відображено працю, будні та свято. Серед них є багато пісень веселого, жартівливого характеру. У них народ висміює нероб, невдах, лінощі. Однією з таких пісень є українська народна пісня «Чи не той то Омелько». Її мелодія проста і легко запамятовується, вона ніби зливається з поетичним народним текстом. Акцентуючи увагу на смішних і негативних рисах головного героя пісні, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя.

Завдання показу пісні — викликати емоційне враження, захопити учнів піснею, створити атмосферу її співпереживання і цим забезпечити її попередній вплив на учнів. Досить важливим є хороший показ пісні вчителем, яку він повинен виконувати виразно, емоційно, осмислено, з бездоганною інтонацією і чіткою дикцією, виразною мімікою, нюансами, агогікою, якнайкраще передаючи її веселий, жартівливий характер.

Виконання пісні вчителем має справити хороше враження на учнів і слугувати зразком для наслідування, а також створити яскравий художній образ. Тільки тоді це викличе в учнів бажання вивчити прослухану пісню. Якщо показ не справить на школярів необхідного враження, не стане зразком виконання, до якого вони мають прагнути, то подальша робота над піснею приречена на невдачу.

Бесіда після показу пісні має допомогти учням усвідомити безпосереднє і художньо-естетичне враження, відчути красу твору. У ході аналізу потрібно звернути увагу дітей на характер, зміст і побудову пісні, найяскравіші засоби виразності, зв'язок мелодії і поетичного тексту, означити необхідні виконавські прийоми. Не слід давати готових характеристик, а ставити запитання, які б виявили їхнє ставлення до змісту пісні.

Важливо, щоб аналіз готував розучування пісні і водночас показував, наскільки глибоко учні зрозуміли музику. Після проведеної бесіди іноді доцільно знову виконати пісню, що допоможе учням глибше сприйняти її. Відтак цікаве вступне слово, яскравий показ і змістовний аналіз створюють сприятливі умови для успішного розучування пісні.

Після ознайомлення учнів з українською народною піснею “Чи не той то Омелько ” доцільно підвести їх до роздумів про те, що важливіше: слова чи мелодія. Школярі, звичайно, помітять, що жвава, бадьора мелодія пісні відповідає жартівливому текстові, і дійдуть висновку про нерозривність обох начал у пісні. Рухливий темп вимагає особливої уваги до дикційної чіткості виконання, досягнення легкого, польотного звучання.

Наступний етап — власне розучування пісні. На цьому етапі з самого початку поєднуються емоційне і свідоме, художнє і логічне. При цьому завдання розкриття художнього образу пісні є головним і підпорядковує собі вокально-технічні прийоми виконання.

hello_html_7dd3a3bb.pngПісню слід розучувати окремими фрагментами, які мають смислову завершеність, наприклад:

Слід більше працювати над тими співацькими навичками, які дозволяють розкрити у власному виконанні зміст пісні. Не тільки показ пісні повинен викликати естетичні почуття, але й процес подолання труднощів при її розучуванні має сприйматися як шлях до визначеної мети.

Розучування нової пісні має бути оперативним: на першому уроці воно має тривати не більше 12-15 хвилин, інакше пісня почне набридати учням, їхня увага й активність знизиться. Слід дотримуватися такого правила: краще розучувати пісню на трьох уроках по 8-10 хвилин на кожному, ніж 25-30 хвилин — на одному уроці.

На першому уроці основна увага звертається на розучування мелодії, тому доцільно обмежитися одним куплетом. Не слід одразу зупинятися на всіх деталях, ставити перед учнями багато завдань, бо це означає не виконати жодної. Тільки послідовне подолання труднощів дає позитивний результат.

На наступному уроці, продовжуючи роботу над піснею, слід добре повторити вже вивчене. Не слід перетворювати повторення у проспівування без будь-яких вказівок з боку вчителя. Навіть коли виконання задовольняє його, потрібно вказати, що саме добре вдалося учням, щоб вони свідомо ставилися до свого виконання.

Засвоєння мелодії поєднується з численними повторами, де вчителеві слід використати такі прийоми: декламація тексту всіма учнями; декламація по фразах (одну фразу — вчитель, другу — учні); почергова декламація тексту вголос і "про себе". Слід звертати увагу учнів на правильність звукоутворення і дихання, звуко-висотного інтонування мелодії, ритмічну чіткість, виразність дикції і динаміки.

Безглуздо звертати увагу на всі недоліки звучання водночас. Знаючи музичні й співацькі можливості школярів, учитель на основі конкретного звучання має послідовно ставити навчальні завдання. При розучуванні пісні доцільно використовувати нотний запис. Орієнтуючись на нього, учні більш свідомо поставляться до розучування пісні, зможуть стежити по нотах за рухом мелодичної лінії, окремих голосів.

У другій частині даної пісні можуть виникнути проблеми у двоголоссі, тому під час показу, вчителеві слід показати, як пісня звучить на 2 голоси. Розучувати потрібно з кожним голосом окремо. Для Цього можна запропонувати кільком учням співати перший голос, а вчитель виконає другий. Після з'ясування того, яких якостей пісня набула у двоголосному виконанні, можна приступати до розучування другого голосу всіма учнями.

Наступний етап роботи над піснею — технічне втілення її художньої інтерпретації. Виконавський план учитель складає разом з учнями, визначаючи характер кожного куплета, з яким настроєм його треба співати, яким звуком, динамікою, агогікою тощо. Працюючи над виразністю виконання, слід заохочувати творчу активність та ініціативу учнів. На цьому етапі розучування пісні вони самі мають стежити за правильністю дихання, округленістю звука, виразністю співу.

Закріплення і повторення пісні слід спочатку проводити на кількох заняттях підряд, а потім — через більші проміжки часу. Перед кожним повторенням пісні ставиться якесь завдання.

Художнє виконання пісні — завершальний етап роботи над нею. Вчитель повинен наголосити, що критерії оцінки людської особистості, найвища моральна цінність народу - працьовитість. Із позицій свого естетичного ідеалу народ оцінює окремих індивідів по тому, як вони ставляться до праці. Жартівливі пісні акцентують увагу на негативних рисах своїх героїв: лінощах, неробстві, безгосподарності, недбальстві, вайлуватості, незграбності. Класичним прикладом цього є пісня «Чи не той то Омелько».

Слід зазначити, що українські народні пісні, які зокрема вивчаються в середніх класах - « Їхав козак за Дунай»,« Вийшли в поле косарі», « Та орав мужик край дороги», «Чи не той то Омелько», «Ой, Морозе Морозенку», «Рідний край», «Ой, горе тій чайці», «За городом качки пливуть»,»Віють вітри»,та ін., сповнені глибиною життєвої правди. Краса їх поетичного узагальнення повністю розкриває і особливо діє на учнів саме силою своєї музичної образності. Завдяки простоті поетичної та музичної мови народна пісня доступна школярам, її емоційна виразність і безпосередня щирість почуттів дають глибоку естетичну насолоду.


б) проведення слухання музики

Слухання музики - один з основних видів музичної діяльності учнів. Ознайомлення з зразками народної музичної культури сприяє розвитку загальної культури учнів, їх музично-естетичному вихованню, вихованню в них художнього смаку, вмінню з повагою ставитись до народної музично-пісенної творчості.

Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури. (В.О. Сухомлинський. Народження громадянина. Вибрані твори. У 5-т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т-3 – с. 553.)

Навчити дітей слухати музику - одне з найскладніших педагогічних завдань. Вчитель повинен не тільки навчити дітей правильному сприйманню музичних творів, але й вмінню аналізувати прослухане.

Методика слухання музики, передбачає, в першу чергу, поетапність. Наприклад, Н.Гродненська порівнює ознайомлення учнів з музичним твором з формою сонатного алегро:

1) вступ - вступне слово вчителя;

2) експозиція - слухання твору;

3) розробка - аналіз, розбір;

4) реприза - слухання на новому, вищому рівні;

5) кода - повторення, закріплення музики в пам'яті.

Яскравим прикладом для слухання народної музики в 6 класі є обробка М.Леонтовичом української народної пісні «За городом качки пливуть» у виконанні народного хору.

Слід зазначити, що на якісне сприйняття учнями твору, в першу чергу, впливає вступне слово вчителя. Головна його роль - зацікавити дітей, налаштувати їх на емоційне сприймання. Словесний матеріал вчителя має бути доступним і цікавим для учнів. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити читання тексту музичного твору.

Розповідь учителя не слід перевантажувати малозначущими деталями, водночас бажано включати в неї цікаві факти. Його мова має бути яскравою, образною, інтонаційно виразною.( О.Я. Ростовський. Методика викладання музики в основній школі. – Тернопіль,2000. - с. 100-107.)

Вчитель повинен наголосити на тому, що здавна життя людей було повязане з піснею. З народних пісень ми можемо дізнатися про те, як жив наший народ, яким був його побут, звичаї, традиції, думки та почуття. Слухання народної музики вимагає відповідного емоційного настрою слухачів.

Вчитель повинен повідомити, що учні будуть слухати українську народну пісню «За городом качки пливуть» в обробці М.Леонтовича.

Твір потрібно слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики.

Наступний етап - аналіз твору. Аналізуючи з учнями прослуханий музичний твір, вчитель повинен керуватися такими методичними вказівками:

1. Учителю потрібно чітко уявляти кінцеву мету аналізу - допомогти учням ближче і глибше сприйняти музичний твір, естетично його пережити й оцінити.

2. Доцільно починати аналіз твору одразу ж після прослуховування, поки його звучання ще свіже у пам'яті учнів.

3. Перш, ніж аналізувати музичний твір, треба, щоб у дітей створилося загальне враження про нього. Приступати до аналізу твору варто лише після того, як діти вільно висловилися про своєї враження від прослуханої музики..

4. Мислення дітей повинне націлюватися на з'ясування того, яка це музика, які почуття і переживання виражає, якими засобами вона цього досягає.

5. Шлях аналізу твору йде від розкриття його змісту, задуму, від загальної характеристики музики до деталей і окремих виразових засобів.

6. На першому етапі сприймання вчитель повинен спрямовувати увагу дітей не на окремі якості твору, а на сам процес руху, його організацію, динаміку. При повторному сприйманні слово вчителя повинно підводити учнів до розкриття виразових засобів, які особливо яскраво характеризують музичний образ.

7. Аналіз твору може бути більш або менш глибоким, але обов'язково правильним. Учні повинні дійти висновку, що цей твір сатиричний, в якому не тільки висміюється показна заможність і пихатість, а й розповідається, що основою людського щастя є любов і краса душі, оптимізм та щира праця людини. Мелодія пісні весела, жвава, бадьора, вона має яскравий танцювальний характер і сповнена життєрадісної енергії.

8. Аналіз твору повинен пробуджувати уяву дітей, їхні музично-слухові уявлення, викликати правильні, але у кожного свої асоціації.

9. Успіх і якість спостереження за музикою залежить від того, наскільки зрозуміле учням завдання, поставлене перед ними. Правильно поставлені запитання виховують уміння чути музику, розвивають музичне мислення: «Який характер даного твору?», «Які емоції викликали у вас після слухання твору?», «Чи відповідає музика словам даного твору?», «Про що розповідається у творі?», «Яка головна думка даного твору?», «Чи сподобався вам твір?».

Після бесіди про твір, який прозвучав у класі, його треба знову послухати, а потім повторно проаналізувати. Водночас слід прагнути до того, щоб відкрити в музиці нові нюанси, ще невідомі учням. Як показують спостереження, одне з найскладніших завдань уроку - зберегти емоційне ставлення до музики під час її аналізу. Очевидно процес аналізу дещо знижує емоційність сприймання. Щоб цього не сталося, потрібно застосовувати різноманітні методи й прийоми ознайомлення з музичними творами.

Учитель повинен шукати різні шляхи активізації музичного сприймання школярів, розуміючи аналіз не як музикознавчий, раціональний процес, а як бесіду про музику, що є джерелом цікавих відкриттів і яскравих емоцій.

Дуже важливим є слухання не лише обробки народної пісні, а і її оригіналу. Можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що “живе” виконання краще сприймається і надовго запам'ятовується.

Вчитель повинен зазначити, що у народних піснях весь віршований текст співається на незмінній мелодії першого куплету, деколи виконавці змінюють лише темп, динаміку чи інтонацію. Зовсім інших ознак набуває народна пісня коли обробляється(аранжується) композитором. Тоді вона наповнюється звуковими прикрасами та барвами, змінюється динаміка емоційної подачі змісту, з’являються нові мотиви та підголоски.

Учні повинні чітко відзначити у чому (крім змісту та мелодії) відмінність між цими піснями.

Слід зауважити, що вчитель повинен будувати урок музики як організоване спілкування. Він має використовувати не тільки запитання з приводу прослуханої музики, а й висловлювання - роздум, висловлювання - ставлення, заохочувати колективні розмірковування дітей про музику, бо вони - “діяльність, що випливає з художнього спілкування з музикою і продовжує його”.

Тиша після звучання музики - показник слухацької культури учнів. Треба почуттєво “вийти на роздум про музику”. Особливо ефективно, якщо колективний роздум “збиратимуть” діти, а не вчитель. Це створить передумови для особистісного спілкування учнів. Головний шлях запам'ятовування музики - її неодноразове повторення. Твір потрібно слухати кілька разів на різних уроках і щоразу під різним кутом зору: наприклад, на першому уроці увагу учнів звертають на жанр і характер, на другому - на особливості мелодії, на третьому - на епоху чи стиль композитора.

Отже, розвиток музичного сприймання дітей за допомогою слухання українських народних творів - складне завдання вчителя, який повинен не лише яскраво виконати твір, а й словесно інтерпретувати його, вміло застосовувати методи розповіді й бесіди.

У середніх класах учні здатні яскраво і точно самі аналізувати прослуханий твір, глибоко й тонко відчувати настрій твору, характер художніх образів, визначати головну думку та його виховне значення. Вчитель повинен лише активізувати музичне сприймання учнів і якнайкраще розкрити їм красу та невичерпну життєдайну силу української народної музично-пісенної творчості.






Висновок


Фольклор – одне з найцінніших надбань культури кожного народу. Як явище складне і синтетичне, фольклор увібрав у себе елементи різних видів духовної культури.

Необхідність звернення до витоків народного мистецтва, традицій, звичаїв народу не випадкова, адже не секрет, що крім економічних труднощів, Україна зараз переживає кризу виховання підростаючого покоління. Порушилися традиції, порвалися нитки, які пов'язували старше і молодше покоління. Тому, дуже важливо відродити спадкоємність поколінь, дати дітям моральні та патріотичні настрої, які живуть в людях старшого покоління.

Відчайдушне відрубування свого коріння від народності у виховному процесі веде до бездуховності. Тому головним завданням своєї діяльності, як майбутнього вчителя музики, я бачу збагачення дітей знаннями про народний музичний фольклор, традиції та звичаї нашого народу. Основою при формуванні естетичної свідомості школярів повинні стати художні цінності традиційної національної культури народу, джерелом і фундаментом яких є фольклор.

У першому розділі даної роботи, на основі вивченої методичної літератури, я провела загальну характеристику українського музичного фольклору. Слід зазначити, що українська музична культура є досить яскравою та багатою. Вона зачаровує величезним розмаїттям жанрів, взаємодією різних народно-музичних форм, типів та стилів.

Український музичний фольклор століттями вбирав у себе життєвий досвід, колективну мудрість трудящих мас і передавав їх молодшим поколінням,активно пропагуючи високі моральні норми та естетичні ідеали.

У другому розділі даної роботи, розглянута досить важлива тема – «Місце музичного фольклору у шкільній програмі з музики». Я визначила, що музична культура людини є органічною частиною культури усього народу, до якого вона належить або серед якого живе. Тому в програмах з музики особлива увага приділяється українській народній музиці, що повинна розкриватися дітям як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури. Усі уроки музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу - нев'януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід вклонятися. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невід'ємну частину сьогодення.

Важливе місце в програмах з музики посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїстими музиками - найпоширенішим у минулому в Україні типом народного інструментального ансамблю. У виконанні троїстих музик учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ансамблю, характеризують звучання кожного інструменту окремо та всього ансамблю в цілому.

Таким чином, український музичний фольклор посідає значне місце в програмі з музики. Він сприяє формуванню національної свідомості школярів, розвитку творчого самовираження, вихованню моральних та етичних цінностей.

У третьому розділі даної роботи я розглянула умови, що сприятимуть більш активному вивченню та засвоєнню творів українського музичного фольклору учнями середніх класів, на основі розучування пісень та слухання творів. Слід зазначити, що методика вивчення народних творів на уроках музики вимагає від вчителя особливого педагогічного підходу. Адже правильне виконання та сприйняття учнями українських народних творів дозволяє їм глибше відчути безмежну красу музичної культури нашого народу.

На мою думку, на уроках музики треба більше приділяти уваги вивченню українського фольклору, як однієї з головних складових історії рідної землі. Досить важливими є публічні виступи та концертне інсценування. Це сприяє розвитку творчих здібностей, інтелектуальному розвитку та розвитку індивідуальних особливостей і талантів учнів.

Я вважаю, що вчитель музики повинен якнайкраще сприяти пробудженню в дітей інтересу до свого народу, його культури, історії, до народних традицій, звичаїв та обрядів, календарно-обрядових свят, а також пробудженню патріотизму, відчуття гідності та поваги до рідної землі.

На жаль, зараз багато дітей середнього шкільного віку мало знають народні пісні і мало знайомі з українським музичним фольклором, або просто не зацікавлені в вивченні музичної культури нашого народу. Тому, досить важливим є те, щоб вчитель допоміг кожному учневі усвідомити, що музичний фольклор – це дуже важлива частина усієї історії українського народу, відродження його душі, де народ відображав свій побут, всі радісні та сумні моменти свого життя.


















Список використаної літератури


1. Грица С. Ф. М. Колесса. К., «Мистецтво», 1964.

2.Грица С. „Фольклор у просторі та часі”. Тернопіль, „Астон” – К.,2000.

3. Гунчак І. Оказіонально-обрядовий фольклор в дослідженнях українських вчених // Народна творчість та етнографія. - 2002. - № 5-6. - C. 31 - 43.

4. Гусев В.Е. Естетика фольклору. - М.: Наука, 1986. - 319 с.

5. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. - К.: Наук. думка, 1975. - 271 c.

6.“Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри та розваги”. Харків „Друк”, 1999.

7. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Слово і чаc. - 2003. - № 9. - C.17 - 23; № 10 - C.41 - 49.

8. Демуцький. П. Українські народні пісні. К., «Мистецтво», 1951.

9. Дзюбишина-Мельник Л. Фольклор і українська дитина. Виховання високої духовності. // Шкільний світ. - 2001. – ст. 17-163

10.Дей О.І. Величальні пісні українського народу // Колядки та щедрівки. К-. 1965.

11.Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство”, 2001, ст..107-154.

12. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К.: Видавничий центр "Академія", 2007.

13. Іваницький А. І. „Українська музична фольклористика”(методологія і методика): Навчальний посібник. – К., 1997.

14.Іваницький А. Iсторична Хотинщина: Музично–етнографічне дослідження. Збірник фольклору. Наукове видання. – Вінниця: Нова книга, 2007. – С. 576, нот., фото.

15.Іваницький А. Український музичний фольклор. Підручник для вищих учбових закладів. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 320 с.

16. Квітка К. Українські народні мелодії. Ч. 1. Збірник / Упоряд. та ред. А. І. Іваницького: Наукове видання. – К., 2005. – 480 с. з нот

17. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів, 2002.

18. Козар Л. Український музичний фольклор.- К.,Знання - Прес,c.591.

19. Лопатина О.Є. Методика музичного виховання // Задачі і зміст позакласної музичної роботи//Под ред. А.Н. Крюкова. : Москва, 1965 c.160-173.

20.Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2001. - 591 c.

21. Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994. - с.263-276.

22. Нелюбина А.А. Від уроку до свята // Виховання музикой.1991.

23. Нікітіна М.А. Фольклор в естетичному і моральному вихованні школярів // Народні пісні.: Мінськ, 1969 С. 73-74, 84-87.

24. Ф. Погребенник. Наша дума, наша пісня. – К., 1991. – с. 4.

25. Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976. - 325 с.

26. Петров В. Методологічно-світоглядні напрями в українській етнографії та фольклористці // Народна творчість та етнографія. - 2000. - № 4. - C. 70 - 74.

27. Ростовський О.Я.. Методика викладання музики в основній школі. – Тернопіль,2000. - с. 100-107.

28. Сухомлинський В.О.. Народження громадянина. Вибрані твори. У 5-т. – К.: Рад. шк., 1977. – Т-3 – с. 553.

29. Ткач. М. «Так велить звичай (Свята, обряди, традиції українського народу)», // Людина і світ.– К., 1990.– №10.– С. 59-62.

30. Шишов І. Видатний український народознавець // Народна творчість та етнографія. - 2002. - № 4. - C. 3 - 14.

38


Курс повышения квалификации
Курс профессиональной переподготовки
Педагог-библиотекарь
Курс профессиональной переподготовки
Библиотекарь
Найдите материал к любому уроку,
указав свой предмет (категорию), класс, учебник и тему:
также Вы можете выбрать тип материала:

Вам будут интересны эти курсы:

Курс повышения квалификации «Экономика и право: налоги и налогообложение»
Курс повышения квалификации «Экономика предприятия: оценка эффективности деятельности»
Курс повышения квалификации «Управление финансами: как уйти от банкротства»
Курс повышения квалификации «Разработка бизнес-плана и анализ инвестиционных проектов»
Курс повышения квалификации «Страхование и актуарные расчеты»
Курс повышения квалификации «Финансы предприятия: актуальные аспекты в оценке стоимости бизнеса»
Курс повышения квалификации «Организация маркетинга в туризме»
Курс повышения квалификации «Психодинамический подход в консультировании»
Курс повышения квалификации «Методы и инструменты современного моделирования»
Курс профессиональной переподготовки «Управление сервисами информационных технологий»
Курс профессиональной переподготовки «Деятельность по хранению музейных предметов и музейных коллекций в музеях всех видов»
Курс профессиональной переподготовки «Эксплуатация и обслуживание общего имущества многоквартирного дома»
Курс профессиональной переподготовки «Гостиничный менеджмент: организация управления текущей деятельностью»
Курс профессиональной переподготовки «Информационная поддержка бизнес-процессов в организации»

Оставьте свой комментарий

Авторизуйтесь, чтобы задавать вопросы.