Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Физкультура / Другие методич. материалы / Подвижные игры в легкой атлетике .Метод.работа

Подвижные игры в легкой атлетике .Метод.работа

  • Физкультура

Поделитесь материалом с коллегами:




Відділ освіти Лохвицької районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет











МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

з теми: «Застосування рухливих ігор в легкій атлетиці»



Мороз Світлана Сергіївна,

учитель фізичної культури

першої категорії

Червонозаводської

загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №2

Лохвицького р-ну

Полтавської обл.





Лохвиця

2015 р.








Укладач: Мороз Світлана Сергіївна, учитель фізичної культури другої категорії Червонозаводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Лохвицького р-ну Полтавської обл.













Мороз С. С. Методична розробка з теми: «Застосування

рухливих ігор в легкій атлетиці»

Методична розробка може бути цікава як вчителям фізичної культури так і вчителям початкових класів. Тема розкриває погляди на розвиток дитини під час використання рухливих ігор на уроках фізичної культури.









ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………... 4

І. Теоретичні засади методики рухливих ігор в легкій атлетиці……………………........................................................7

ІІ.

1.Методика проведення рухливих ігор…………………….....11

2.Характеристика рухливих ігор……………………………...12

3.Група,що займається рухливими іграми...............................20

4.Група,що не займається рухливими іграми…………….....24

5.Ігри і вправи ,що сприяють засвоєнню техніки стрибків і розвитку швидкісно-силових якостей......................................26

ІІІ. Результативність методики проведення рухливих ігор в легкій атлетиці……………........................................................32

Висновки…………………………………………………….....34

Список використаної літератури……………………………..36




















ВСТУП.


В основних напрямах реформи загальноосвітньої й професійної школи підкреслено, що дуже важливо виховувати молоде покоління фізично розвинутим, загартованим, готовим до праці й оборони нашої Батьківщини. Серед великої кількості різноманітних засобів фізичного виховання широко використовуються рухливі ігри, які сприяють розв`язанню навчально-оздоровчих завдань.

Ігрова діяльність має особливо важливе значення в період найбільш активного формування характеру в дитячі та юнацькі роки. Граючись діти, засвоюють життєво необхідні рухові навички й уміння, у них виробляється сміливість і воля, кмітливість. У цей період ігровий метод посідає провідне місце, набуває характеру універсального методу фізичного виховання.

Кожен народ,в залежності від соціально-економічних умов свого розвитку,психічного складу, географічного положення, історично виробляв самобутні види рухливих ігор,розваг та забав, засоби їх виконання, які потім склали своєрідні системи національного тіло виховання.

Незважаючи на посилені процеси інтеграції характерних ознак культур народів світу,наприкінці двадцятого століття, національно-своєрідні форми, відтінки вікових культурних надбань не втрачають свого значення і сьогодні.

В час національного відродження, вивчення традицій, становлення та розвитку українських рухливих ігор, розваг та забав набувають непересічного значення. Необхідність дослідження багатющого педагогічного досвіду використання українських народних ігор зумовлюються тим, що результати такої праці допоможуть простежити змінність форм,методів та засобів виховання,а також визначити закономірності пов`язані із зміною соціально-економічних чинників життєдіяльності суспільства,створюючи передумови для поповнення сучасної теорії і практики фізичного виховання адекватними елементами етнопедагогики. Одначе, незважаючи на зазначену актуальність,проблематиці досліджень філософських, історичних, теоретико-етодичних, педагогічних аспектів становлення і розвитку українських народних ігор,особливо у радянський період, відводилось надзвичайно мало уваги, що зумовлювалось переважно політичними та ідеологічними факторами. Таке становище суттєво збіднює ефективність розвитку національної педагогічної науки і не сприяє формуванню повноцінної національної системи фізичного виховання.

Українська НФК, розвиваючись на національних традиціях протягом століть,змінювала свої структурні компоненти, функції, адаптуючись до конкретних історичних умов. Тому актуальним на сьогодні є дослідження становлення й розвитку педагогічних аспектів народних ігор,де окрім методів та форм їх, використання, суттєву роль посідає система народних знань і уявлень про фізичний розвиток і фізичне виховання людини.

Слід зазначити,що незважаючи на відповідний рівень системної сформованості рухливих ігор, процес їх розвитку не припинився, а невпинно продовжується. Свідченням цього є постійне поповнення скарбниці народних рухливих ігор, забав та розваг новими елементами. У зв`язку з цим,вивчення національних традицій і впровадження адекватних рухливих ігор,забав та розваг у сучасну практику навчально-виховної роботи сприятимуть не тільки національно-культурному відродженню, а й формуванню повноцінної національної системи фізичного виховання,підвищенню ефективності виховного процесу в цілому.

З огляду на вище приведене,особливої ваги набуває також проблема дослідження особливостей функціонування народних рухливих ігор у сучасних умовах.




























І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ РУХЛИВИХ ІГОР В ЛЕГКІЙ АТЛЕТИЦІ.


На важливу роль гри у всебічному розвитку дітей указували О.М.Горький, А.С.Макаренко.

Гру дітей вони розглядали,як основний вид фізичної й рухової діяльності. Великого значення грі надавав видатний фахівець у справі фізичного розвитку дітей П.Ф. Лесгафт, вважаючи, що вона є вправою, за допомогою якої дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до життя називає гру А.С.Макаренко «Гра має важливе значення у житті дитини, має те саме значення,яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі,такою з багатьох поглядів вона буде в роботі коли виросте.»(К1954,т-4,с366). Підкреслював,що гра має виховувати якості майбутнього працівника й громадянина. О.М.Горький вважав гру цінним засобом виховання не тільки фізичного, а й розумового,указуючи на її зв`язок із соціальним середовищем, яке оточує дитину. Він говорив, що гра шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який змінюється. Адже для дітей ігри-це їхнє безпосереднє життя,а вчитель за допомогою ігор формує в них риси характеру, гідні нашої нації. В грі закладено невичерпні можливості для вивчення психології учнів. Та вважаючи на вище приведене, рухливі ігри беруть початок саме з народної фізичної культури. Яка включає ті види рухливої активності та методи їх використання, які історично склалися серед певної етнічної спільноти людей з метою адекватного біологічного, психічного, етнічного, естетичного впливу на природний розвиток людини,її пристосування до навколишнього середовища,підготовки до трудової діяльності та військової справи.

Кожен народ, в залежності від соціально-економічних умов свого розвитку,психічного складу, географічного положення тощо, історично виробляв самобутні види рухливих ігор та розваг,способи їх використання, які потім склали своєрідні системи фізичного виховання,основу якої складає надзвичайно багатий пласт народних рухливих ігор. Форми проявлення гри дуже різноманітні. Разом із розвитком людського суспільства вони безперервно вдосконалюються й ускладнюються. Гра-це свідома діяльність,направлена на досягнення умовно поставленої мети. Складність того,що прийнято називати «грою», наочніше всього виявляється при знайомстві з різноманітними теоріями,які пояснюють походження й значення гри. Ученими висунуто безліч пропозицій і точок зору. Та всі вони згруповані навколо двох основних положень. Одні стверджують споконвічність,незмінність гри і її первинність по відношенню до праці. Другі, навпаки, вважають, що саме праця породжує гру і визначає її розвиток. Шиллер, Гросс, Холл та інші вбачали в грі тільки проявлення вроджених інстинктів, які переслідують визначену біологічну мету. Між грою людини й тварини вони не бачили різниці. Гру й працю,вони протиставили один одному. Дотримуючись теорії «вільної гри», вони заперечують необхідність педагогічного втручання в діяльність граючих і в той самий час свідомо культивують ігри, де панує культ сили,і тим самим допомагають виховувати модель у дусі агресії й жорстокості.

Г.В. Плєханов першим запропонував думку,що в житті людського суспільства праця старша за гру. Він заперечував тотожність гри тварин і людини. У грі знаходить своє відображення навколишня дійсність,або,іншими словами,матеріальні умови життя людського суспільства. Це відображення є результатом діяльності свідомості, яке притаманне тільки людині.

Майже на всьому протязі життя людина тісно пов`язана з грою, причому в період самого активного формування, в дитячі та юнацькі роки ігрова діяльність займає найбільше місце. Зміст ігор змінюється разом із ростом і розвитком дитини. Якщо на перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер,то пізніше вона значно збагачується як по формі,так і по змісту. Ці зміни визначаються зростаючою роллю свідомості в житті дитини. Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні дитячого колективу, адже іграм завжди властиві елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як справедливо підкреслював В.О.Сухомлинський, участь дітей у спільних діях,взаємної виручки, підтримки, організованості, дисципліни, винахідливості, додержання інтересів колективу. Ігрова діяльність завжди пов’язана з виникненням і розвитком між гравцями певних стосунків. Вона сприяє активному спілкуванню дітей,встановленню контактів. Не у всіх дітей,особливо на перших порах,однаковий нахил до зближення. Одні діти товариські, інші замкненні,сором’язливі. Під час гри вдається включити всіх учнів у колективну діяльність,допомогти зайняти належне місце серед своїх ровесників. У рухливих іграх є завжди і переможені і переможці. Дуже важливо навчити дітей не хвалитися,коли вони виграють і,навпаки,якщо поразка-не впадати у відчай. Особливо слід добиватися,щоб діти зберігали дружнє ставлення до переможців і до тих, хто програв, причому всі стосунки мають ґрунтуватися на доброзичливості, глибокій повазі до однокласників, товаришів.

За допомогою рухливих ігор розвиваються різноманітні рухові якості, і перш за все – швидкість і спритність. Одночасно закріплюються й удосконалюються рухові навички, рухові якості проявляються все повніше й різноманітніше. Рухові навички формуються гнучкими, пластичними. У зв’язку з вимогами,пред’явленими до людини високоавтоматизованою працею,особливо значним є розвиток зорово-рухової координації й поява так званої «ручной умелости». Складні і різноманітні рухи в ігровій діяльності. В них,як правило,можуть бути задіяні всі м`язові групи. Це сприяє гармонійному розвитку опорно-рухового апарату. Умови ігрового змагання вимагають від учасника досить великих фізичних навантажень. Почергова зміна моментів відносно високої інтенсивності з паузами відпочинку й діями,які потребують невеликого напруження, дозволяє гравцям виконувати великий об’єм роботи. Змінний характер навантаження більше всього відповідає віковим особливостям підростаючого організму і тому виявляє сприятливий вплив на удосконалення діяльності функціональних систем кровообігу й дихання. Гігієнічне значення ігор посилюється можливістю їх,широкого використання в природних умовах. Ігри на лижах, у лісі, в воді і т.д. — ні з чим незрівнянний засіб загартування й зміцнення здоров`я.













ІІ.

1.МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РУХЛИВИХ ІГОР.


Рухливі ігри слід добирати такі,що виховують у учнів високі морально-вольові якості,зміцнюють здоров’я,сприяють правильному фізичному розвитку та формуванню життєво важливих рухових навичок та вмінь. Недопустимо в процесі гри принижувати людську гідність,допускати грубість. Таким чином,рухливі ігри відіграють велику роль у вихованні свідомої дисципліни у дітей,яка є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організоване проведення гри багато в чому залежить від того,як діти засвоїли її правила,що є із проявів свідомої дисципліни. У процесі ігор у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки,а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки тоді,коли вчитель добре обізнаний з педагогічними завданнями (виховним, оздоровчим та освітніми), які розв’язуються під час гри, з анатомо - фізичними та психологічними особливостями учнів, із методикою проведення ігор,дбає про створення й додержання відповідних санітарних умов.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри певному віку зумовлюється ступенем її доступності.

Важлива умова успішності ігрової діяльності – розуміння змісту й правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. Навчання дітей доцільно починати з простих, некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними – командними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні не втратили зацікавленості до вивчених раніше. Це допоможе закріпити навички та вміння. Для вирішення певних задач, поставлених перед грою, необхідно провести підготовку. Перед тим як вибрати певну гру, слід поставити конкретне педагогічне завдання, розв’язанню якого вона сприяє, враховуючи склад учасників, їхні вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість. При доборі гри треба враховувати форму проведення занять (урок, перерва, свято, тренування), а також, що дуже важливо, дотримуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до складного. Для цього, щоб визначити ступінь складності тієї чи іншої гри, враховується кількість елементів, які входять до її складу ( біг, стрибки, метання тощо). Ігри, які складаються з меншої кількості елементів і в яких немає розподілу на команди, вважаються легшими. Добір гри залежить і від місця проведення. У невеличкому, вузькому залі або коридорі можна проводити ігри із шикуванням у колони і шеренги, а також ті, в яких гравці беруть участь по черзі. У великому залі або майданчику – ігри великої рухливості із бігом врозтіч, із метанням великих і малих м’ячів, з елементами спортивних ігор тощо.

При доборі гри слід пам’ятати про наявність спеціального інвентарю. Якщо гравці стоять і чекають довго в чергах на необхідний інвентар, вони втрачають інтерес до гри, що призводить до порушення дисципліни.

Таким чином, ефективність проведення гри залежить від адекватності вирішення таких організаційних чинників:

  • вміння дохідливо й цікаво пояснити гру;

  • розміщення гравців під час її проведення;

  • визначення ведучих;

  • розподіл на команди;

  • визначення помічників та суддів;

  • керівництва процесом гри;

  • дозування навантаження у грі;

  • закінчення гри.

Перед поясненням учнів слід розмістити у вихідне положення, з якого вони будуть розпочинати гру. Пояснюючи, вчитель повідомляє назву гри, її мету ї хід, розповідає по роль кожного гравця, його місце. При поясненні і проведенні гри вчитель має стояти в такому місці, з якого всі гравці могли б його добре бачити й чути. Для кращого засвоєння гри розповідь можна супроводжувати показом окремих складних рухів. Особливу увагу гравців треба звернути на правила гри. І якщо ця гра проводиться вперше, учитель перевіряє,чи всі гравці розуміють її правила. Існує кілька способів визначення ведучого, а застосовують їх залежно від умов занять, характеру гри та кількості гравців. Учитель може призначити ведучим одного з гравців на свій розсуд, коротко обґрунтувавши свій вибір. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Однак для цього необхідно,щоб вони добре знали один одного, інакше їхній вибір не завжди буде вдалим. Можна призначити ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватися кращих результатів. Часто застосовують жеребкування у вигляді лічби. Ролі ведучого можуть бути різноманітні і сприяти формуванню організаторських навичок та активності.

У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд, а розподіл гравців на команди може здійснюватися вчителем одним із наступних засобів:

  • за допомогою розрахунків;

  • фігурним маршируванням;

  • за вказівкою керівника;

  • за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців.

Усі способи розподілу на команди треба запроваджувати відповідно до характеру й умов проведення гри, а також складу гравців. У складних іграх із великою кількістю гравців необхідно залучати суддів – помічників, вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри. Помічники і судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров’я для виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження гри протипоказано. Якщо таких учнів немає, то помічників та суддів призначають із числа гравців. Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога, бо тільки це може забезпечити досягнення запланованого педагогічного результату. Керівництво грою включає декілька обов’язкових елементів:

  • спостереження за діями учнів, гравців;

  • усунення помилок;

  • показ правильних і колективних прийомів;

  • припинення проявів індивідуалізму, грубого ставлення до гравців;

  • регулювання навантажень;

  • стимулювання необхідного рівня змагальної активності протягом усієї гри.

Спрямовуючи ігрову діяльність, вчитель допомагає вибирати спосіб вирішення ігрової задачі, добиваючись активності, самостійності і творчої ініціативи гравців. В окремих випадках він може включитися в гру сам. Демонструючи як краще діяти в тому чи іншому випадку.

Важливо своєчасно виправляти помилки. Краще це робити під час спеціальної перерви, а гравці в цей час залишаються на своїх місцях. Пояснювати помилку потрібно стисло, демонструючи правильні дії. Коли цих прийомів недостатньо, застосовують спеціальні вправи, окремо аналізують ту чи іншу ситуацію і пояснюють спеціальні дії.

Відповідальним моментом у керівництві рухливими іграми є дозування фізичного навантаження,визначення якого є складнішим,ніж у фізичних вправах,не пов’язаних з ігровими діями. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Щоб уникнути перевтомлення учнів необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження. Регулюючи фізичне навантаження в грі,вчитель може використовувати різноманітні прийоми: зменшувати або збільшувати час, відведений на гру; змінювати кількість повторень гри, розміри майданчика і довжину дистанції, яку пробігають гравці; корегувати вагу і кількість предметів, ускладнювати чи спрощувати правила гри й перешкоди, вводити короткочасні паузи для відпочинку або уточнення чи аналізу помилок.

Закінчення гри має бути своєчасним (коли гравці отримали достатнє фізичне й емоційне навантаження). Передчасне або раптове закінчення гри викликає незадоволення в учнів. Щоб уникнути цього, педагог повинен укластися в час, відведений для гри.

Після закінчення гри необхідно підбити підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні й позитивні моменти в їхній поведінці. Бажано відзначити кращих ведучих, капітанів, суддів. Як уже зазначалося, рухливі ігри використовуються для розв’язання освітніх, виховних та оздоровчих завдань у відповідності з вимогами програми. Залежно від завдань і характеру гри її фізичного та емоційного навантаження, складу учнів, вона може бути включена в усі частини тренування. Підготовча частина – гри не великої рухливості і складності, які сприяють зосередженості уваги учнів. Найхарактернішими видами рухів для цих ігор є ходьба, біг із нескладними додатковими вправами.

Основна частина – гри з бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибками та іншими видами рухів, які потребують великої рухливості. Ігри в основній частині повинні сприяти вивченню й удосконаленню техніки виконання тих чи інших рухів.

Заключна частина – ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Вони повинні сприяти активному відпочинку після інтенсивного навантаження в основній частині й завершенню його з добрим настроєм.

Усебічного виховання і гармонійного розвитку учнів можна досягнути тільки в процесі багаторічного, систематичного і правильно організованого навчання рухливими іграми.

Ігри на місцевості належать до рухливих, разом із тим вони відрізняються від них як змістом, так і завданнями, які вирішують, а також умовами, методикою проведення. Вони відбуваються в найрізноманітніших місцях на пересічній місцевості, в лісі і т.д. Майже всі ігри, які проводяться на місцевості, передбачають наявність у дітей певної підготовки, знань і навичок. Серед дітей ігри на місцевості користуються великою популярністю, викликають у них задоволення і, крім того, дуже корисно впливає на їх загальний розвиток, розвиваючи ініціативу, вміння спритно пересуватись, добре маскуватися, правильно орієнтуватися в різноманітних ігрових ситуаціях, долати певні перешкоди, пов’язані з використанням умов і завдань гри, тощо. Ігри на місцевості передбачають змагання, виборювання командної першості. Діти беруть активну участь у змаганні за оволодіння прапором або пакетом. Під час цих ігор вони швидко рахуються, стрибають, роблять перебіжки, переповзають. Інші ігри більш спокійніші. До них, наприклад, можна віднести пристосування до місцевості, перехід до наперед визначеного маршруту з допомогою компаса та ін. Кожного гру на місцевості на місцевості треба підготувати заздалегідь, для чого перші дні перебування дітей в оздоровниці необхідно їх ознайомити з околицями, забороненими місцями в лісі, біля водоймищ або в районі городів, садів, ріллі тощо. З цією метою варто провести декілька прогулянок або походів.

Напередодні гри її керівник (тренер) повинен провести докладну розвідку місцевості, намітити вихідні пункти груп (команд), передбачити місця збору. Після цього треба намітити склад команд, проаналізувати з усіма гравцями правила й умови гри, тобто способи пересування, маскування, орієнтування по карті, способи розвідки, користування компасом.

Тренер або декілька тренерів повинні підготувати суддів – посередників, які б добре знали хід гри, її завдання, умили завжди оцінити й знайти правильний вихід із будь-якого становища. Бажано, щоб судді – посередники самі не брали участь у грі, а тільки стежили за дотриманням правил і дисципліни гравцями і разом із тренером визначили перемогу тієї чи іншої команди. Судді – посередники повинні мати нарукавну пов’язку або інший знак, який виділяв би їх серед гравців. Кожна гра на місцевості повинна розпочатись й закінчуватись заздалегідь визначеними сигналами. Після закінчення гри тренер разом з усіма гравцями повинен проаналізувати їх хід, визначити переможців (групи або команди), окремих гравців, які особливо успішно виконували завдання, та суддів – посередників,які успішно справилися зі своїми обов’язками, а також сказати про тих, хто отримав зауваження.

Дотримання дисципліни, правил та умов гри на місцевості сприяє її якісному проведенню і підвищує зацікавленість дітей.

























2.ХАРАКТЕРИСТИКА РУХЛИВИХ ІГОР.


Рухливі ігри як засіб фізичного виховання мають ряд особливостей. Найбільш характерні з них складаються з активності і самостійності граючих, колективності дій і непереривності зміни

умов діяльності.

Діяльність граючих підпорядкована правилам гри, які регламентують їх, поведінку та відносини. Правила полегшують вибір тактики дії та керівництво грою. Взаємовідносини між граючими визначаються перш за все змістом гри. Різниця у відносинах дозволяє виділити дві основні групи – не командні й командні ігри, які доповнюються не великою групою перехідних ігор.

Не командні ігри можна поділити на ігри з ведучими і без них. Так само командні ігри розподіляються на два основні види: ігри з одночасною участю всіх граючих; ігри з почерговою участю (естафети). Командні ігри розрізняються і по формі поєдинку граючих. Існують ігри без вступу гравців у боротьбу із суперником, а в інших, навпаки, активно ведуть боротьбу з ними. Більш детальніша класифікація ігор основується на їхньому поділу по рухливим діям. Розрізняють ігри: імітаційні; з перебіжками; з подоланням перешкод; з м’ячем, палками і іншими предметами; з опором; з орієнтуванням (по слуховим і зоровим сигналам). Вибір тої чи іншої гри визначається конкретними задачами й умовами проведення. Для кожної вікової групи характерні свої особливості у виборі й методиці проведення гри.





3. ГРУПА, ЩО ЗАЙМАЄТЬСЯ РУХЛИВИМИ ІГРАМИ


Дослідження проводилося з групою легкоатлетів, що тренуються на стадіоні від ДЮСШ міста. Група складається з дванадцяти чоловік віком від 10-14 років. В групі вісім хлопців та чотири дівчини. Дівчата навчаються в одній школі, але в паралельних класах, а хлопці у різних школах. Тренування проводять п’ять разів на тиждень з 15.30 – 17.00.

Учні вчасно приходять на тренування. Завжди охайні. Уважно вислуховують поради та зауваження тренера. Перед кожним тренуванням приймає правила безпеки проведення тренувань на стадіоні. Учні із оточенням сприймають і засвоюють запланований тренером план вивчення матеріалу. У кожній частині тренування проводять рухливі ігри на які відводиться у підготовчій частині – 10 - 15 хвилин, проводять ігри,які сприяють зосередженню уваги учнів. Найхарактернішими видами рухів є ходьба, біг з нескладним додатковим завданням; у основній частині 15 – 20 хвилин, проводять ігри, які сприяють вивченню і вдосконалення техніки виконання тих чи інших рухів: ігри з бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибками та іншими видами рухів, які потребують великої рухливості; у заключній частині 10 – 15 хвили, сприяють активному відпочинку після інтенсивного навантаження в основній частині уроку і завершенню роботи з добрим, піднесеним настроєм. Ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією.

Підлітковий вік – період бурного розвитку організму дитини. Ігри для учнів 10-14 років помітно відмінні від ігор молодших школярів. Кількість ігор значно зменшуються, а зміст їх ускладнюється. Ці зміни пояснюються особливостями вікового розвитку. У зв’язку з великими перебудовами в організмі підлітка, декілька сповільнюється неперервне удосконалення його рухових функцій. Тому у кожній частині тренування потрібно подавати різноманітні рухливі ігри, які сприяють підвищеній руховій діяльності на всі частини тіла. Порушення координації часто супроводжується деякими погіршеннями діяльності серцево-судинної і других систем організму. Спостерігається в ряді випадків підвищення збудливості Ц. Н. С. відбувається разом із збільшенням сили гальмових процесів і функціональним дозріванням головного мозку. Це відображається на психологічному стані учнів, поведінка яких відрізняється нестійкістю, різними змінами настрою, миттєвістю рішень. В грі формуються всі сторони особистості підлітків, відбуваються різноманітні зміни в їх психіці, підготовчий період до нової більш розвиненої стадії розвитку. Цим пояснюються безмежні виховні можливості ігор, які спеціалісти вважають ведучою діяльністю дитини.

Гра – відображення життя. В цьому умовному оточенні, яке створюється уявою, багато справжнього: дії граючих реальні, їх почуття, переживання відверті. В цьому віці проявляється зрілість і самостійність мислення, підліткам стає доступна складна тактика командних дій. Гра самостійна діяльність, в якій діти вступають у спілкування з однолітками. Їх об’єднує єдина мета, спільні зусилля до досягнення мети, спільні інтереси та переживання. В грі дитина починає відчувати себе членом колективу, справедливо оцінювати дії та вчинки своїх товаришів і свої власні. Особливі якості, сформовані в процесі гри, впливають на поведінку дитини в житті, в той самий час навички, які склалися в процесі рухливого спілкування дітей один з одним і дорослими, отримують подальший розвиток у грі.

Підлітків цікавлять також складні елементи гри або сама складна гра, її інтенсивність та тривалість. Їх захоплює процес складного тактичного загальноборства, складні естафети з подоланням перешкод, ігри типу «завдання», ігри з боротьбою та опором, виручкою та взаємовиручкою та допомогою. І тому в цьому віці переважають інтенсивні ігри які утворюють бадьорий, радісний настрій, роблять життя повним, задовольняють потреби у активній діяльності.

В грі формуються моральні якості: відповідальність перед колективом за доручену справу, відчуття товаришування та дружби узгодження дій при досягненні спільної мети, вміння справедливо вирішувати спірні питання.

Надзвичайно оздоровче значення ігор, які проводяться переважно на свіжому повітрі.

Ще одна дуже важлива деталь, у цьому віці дівчата розвиваються інтенсивніше, відбувається завершення утворення кісток, інтенсивне зростання кісток тазу, формування згинів хребта, зменшується хрящове кільце міжхребцевих суглобів, вага тіла зростає в результаті збільшення м’язової маси тулуб, зменшується відносна сила. Тому дівчата цього віку з проблемами засвоюють вправи у висі, в упорах, лазіннях і стрибках. Тому бажано добирати такі рухливі ігри, котрі б не шкодили на анатомічний розвиток підлітків, а особливо дівчаток.

З вище наведеного можна зробити висновок, що група, яка замається рухливими іграми досягає високих результатів у спортивній діяльності(за допомогою рухливих ігор у дітей розвиваються різноманітні якості: швидкість, спритність, сила. У дітей з’являється стимул до виконання тої чи іншої вправи, вони її виконують із задоволенням, зацікавленістю, без автоматизму. Завдяки рухливим іграм легкоатлетичні заняття не проходять однотонно. У дітей розвиваються моральні якості: дружба, сумління, допомога, доброта, справедливість та багато інших. Гра не обмежує дітей в руховій діяльності, що у цьому віці їм найбільше потрібно.

























4. ГРУПА, ЩО НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ РУХЛИВИМИ ІГРАМИ.


Дослідження проводилися з групою легкоатлетів, що тренуються на стадіоні ДЮСШ міста. Група складається з десяти чоловік віком від 10-14 років. У групі шість хлопчиків і чотири дівчинки. Діти навчаються в різних школах. Тренування проводять п’ять разів на тиждень з 15.30 – 17.00. Учні вчасно приходять на тренування. Завжди охайні. Уважно вислуховують поради та зауваження тренера. Перед кожним тренуванням приймає правила безпеки проведення тренувань на стадіоні. Тренер після розминки пояснює нове завдання, діти його уважно слухають але у дітей не присутній стимул до сприйняття цього завдання. Вони охоче його виконали, якби їх щось стимулювало до цього, наприклад, рухлива гра. Коли діти починають навчатись ті чи іншій вправі, вони засвоюють її автоматично, як показав тренер, але не має тих емоцій, які б заохочували дитину до вивчення цієї вправи. У цій групі діти мають товариські відносини, але вони не сприяють цілковитій допомозі один одному у складній ситуації, наприклад, Аліна виконує конкретну вправу добре, а Світлана виконує її з помилками, Аліна бачить, що Світлані треба допомогти з коригуванням того чи іншого елементу цієї вправи, та не підходить допомогти, бо в них немає відчуття взаємодопомого та розкутості у відносинах.

Все тренування проходить однотонно. Не має емоційної підзарядки. Хоч діти і виконують всі настанови тренера, але без отримання задоволення від своєї роботи, їм не цікаво. Беручи до уваги анатомічний розвиток цієї групи дітей треба звернути увагу на порушення координації, яке часто супроводжується деякими погіршеннями діяльності серцево-судинної системи організму. Підвищення збудження НС, яке відбувається разом із збільшенням сили гальмових процесів і функціональним дозріванням головного мозку. Це відображається на психологічному станів учнів, поведінка яких відрізняється нестійкістю, різними змінами настрою, миттєвістю рішень. Якщо б у цій групі тренер застосував рухливі ігри, то формувалися б усі анатомічні недоліки і всі сторони особистості підлітків, які приводять до психологічної рівноваги дитини.

Як відомо, гра – це самостійна діяльність, у якій, діти проявляють всі свої можливості. За допомогою гри вони розвивають фізичні якості. У процесі гри діти стають самими собою, руйнуються всі бар’єри спілкування, як із групою, так і з тренером. Діти накопичують емоційний дефіцит, який заважав подолати кордони спілкування.

Отже, без використання рухливих ігор у тренувальній діяльності, діти не зможуть виконати з усією наполегливістю завдання, яке ви перед ними ставите. Рухливі ігри розковують дітей, накопичується позитивна енергія, яку вони будуть проявляти на протязі усього тренування.














5. ІГРИ І ВПРАВИ, ЩО СПИЯЮТЬ ЗАСВОЄННЮ ТЕХНІКИ СТРИБКІВ І РОЗВИТКУ ШВИДКІСНО – СИЛОВИХ ЯКОСТЕЙ.

а) СТРИБКИ У ВИСОТУ.

1. «Дістати м’ячик».

Інвентар - м’ячик,шнурок.

Основна мета - засвоєння ритму виконання останніх трьох кроків і відштовхування.

Організація. Підвісити на шнурку м’ячик на доступній учням висоти. Установити по черговість виконання вправи.

Проведення. Учень виконує три кроки розбігу, відштовхується однією ногою намагається торкнутися рукою підвішеного на шнурку м’яча. Висота, на якій підвішений м’ячик, поступово збільшується. Для того, щоб знати, на скільки сантиметрів піднімається м’ячик, потрібно на шнурку кожних п’ять сантиметрів зав’язувати вузлик. Для визначення особистої або командної першості за кожний вдалий стрибок нараховується одне очко. Удалим вважається стрибок, коли учень торкнувся рукою м’ячика. На кожній висоті виконується одна проба.


2. « Хто вище»

Місце проведення – сектор для стрибків у висоту.

Інвентар – гумовий бинт або планка для стрибків у висоту, крейда двох кольорів.

Основна мета – вироблення досвіду змагань і звички йти на ризик.

Організація. Беруть участь дві команди. Учасники мають порядкові номери, стрибають почергово. Кожний учасник вибирає для себе висоту, яку буде долати і заявляє про це тренеру. Тим часом, кожний учасник долає лише одну висоту. Кожній команді присвоюється колір. Хід командної боротьби відображається на стійках для стрибків кольоровою крейдою. Відмітки одного кольору робляться на одній стійці, а другою – на другій. Та команда, яка набрала більше очок одержує перше місце.


3. «Біг прапорців».

Місце проведення – сектор для стрибків у висоту.

Інвентар – два прапорці різного кольору, по одному на команді. Лінійка довжиною 1,5-2 м.

Основна мета – участь у змаганнях.

Організація. Беруть участь дві команди. Усі учасники мають порядковий номер. Техніка і спосіб стрибка не оцінюється. Оцінюється лише результат стрибка. На кожну висоту дозволяється робити одну спробу. Хід командної боротьби висвітлюється на лінійці з допомогою двох прапорців. Виграє та команда,прапорець якої пересунувся на більшу кількість см.


б) ІГРИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ОВОЛОДІННЮ ТЕХНІКОЮ БІГУ І РОЗВИТКУ ШВИДКОСТІ.

1. «Човниковий біг».

Місце проведення – бігова доріжка стадіону.

Основна мета – виховання і вміння володіти собою, засвоєння техніки старту і розвиток швидкості.

Організація. Розмічається дві стартові лінії на відстані 20-30м. одна від одної. Дві команди шикуються в колону по одному на одній і на другій стартовій лінії. Гравці приймають низький або високий старт. За сигналом стартують перші номери, які біжать до других номерів і торкаються їх рукою. Торкання рукою є командою для бігу другим номерам, які біжать до третіх номерів, і т.д.

Виграє команда, яка першою звільнила початкові місця.



2. «День і ніч»

Місце проведення – біговий майданчик, футбольне поле.

Основна мета – розвиток уваги, реакції, спритності, швидкості.

Інвентар – прапорці, якими розмічається майданчик.

Організація. По середині майданчика розміченого прапорцями, накреслюється лінія. По одну сторону лінії команда «день», по другу – «ніч». Тренер голосно називає одну команду, гравці якої миттєво втікають від гравців другої команди за лінію. Доганяти можна лише одного гравця.


в) ІГРИ І ВПРАВИ, ЩО СРПИЯЮТЬ ЗАСВОЄННЮ ТЕХНІКИ ЛЕГКОАТЛЕТИЧНИХ МЕТАНЬ І РОЗВИТКУ НЕОБХІДНИХ РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ

1. «Хто влучніший і спритніший»

Місце проведення – майданчик, футбольне поле.

Основна мета – навчитися влучно метати м’яч.

Інвентар – гандбольні м’ячі і 10-12 кеглів.

Організація. Накреслити на землі два кола діаметром від 5 до 8 м, які знаходяться на відстані 15-20 м. Гравцям забороняється заходити в ці кола. В кожному колі розставлені кеглі. Майданчик ділиться на дві части і на кожній частині гравці однієї команди. Мета гри полягає в тому, щоб проникнути на половину суперника і збити м’ячем кеглі. Бігти з м’ячем не дозволяється, його можна передавати з рук в руки. Гра може тривати поки одна з команд не зіб’є в суперника всі кеглі.


2. «Метання в рухливу ціль»

Місце проведення - майданчик, футбольне поле

Основна мета – навчитися влучно метати м’яч

Інвентар – три прапорці для розмічування майданчика, гандбольний м’яч.

Організація. Розмітити трикутник з довжиною сторін 10-15 м. Біля кожної з вершин трикутника вишикувані гравці по одному. М’ячик знаходиться у гравця під першим номером (усі гравці мають порядкові номери). За сигналом гравець починає бігти першим. Як тільки зробив він 2-3 кроки починає бігти гравець під першим номером із групи, що вишикувана біля наступної вершини трикутника. Гравець, у котрого м’ячик, передає в русі гравцю, який почав бігти другим. І т.д.

Гра проводиться до того часу, поки всі гравці не повернуться на свої вихідні місця.


3. «Штовхання м’ячика в обруч»

Місце проведення – майданчик

Основна мета – навчитися штовхати м’яч під правильним кутом.

Інвентар – гімнастичний обруч, набивний м’яч.

Підвісити обруч на висоту 2,5-3 м над землею. На відстані 3-4 м від місця, над яким підвішений обруч, провести лінію від якої будуть штовхати м’яч. Одна команда стає за лінією,а друга займає місце на другому боці від обруча на відстані 3-4м від нього.

Проведення. Учні однієї команди почергово штовхають м’ячик,так,щоб він пролетів через обруч. Учні другої командир цей час,подають м’яч учням,які його штовхають. Після того як усі учні зробили по одній спробі,команди міняються місцями. Кожне попадання в обруч оцінюється в одне очко. Учень,який не попав в обруч або зачепив ободок, штрафується одним очком.


Г) ІГРИ І ВПРАВИ, ЩО СПТИЯЮТЬ ВИРОБЛЕННЮ ВИТРИВАЛОСТІ

1. «Чергування ходьби й бігу»

Місце проведення – бігова доріжка.

Основна мета – навчити учнів переміщатися кроком і бігом з різною швидкістю.

Інвентар – прапорці.

Організація. Бігова доріжка по колу поділяється поперечними лініями на декілька рівних за довжиною відрізків. Довжина відрізка може бути 40-50 м. Кожний

відрізок має свій порядковий номер. Учні поділяються на

групи по 4-5 чоловік у кожній команді.

Проведення. Перший відрізок долається повільною ходьбою, другий відрізок проходять прискореною ходьбою, третій відрізок повільно пробігають, а четвертий – із прискоренням.

За сигналом групи почергово виходять на лінію старту, які знаходяться на початку віражу і починають рух, коли група,що стартувала перед ними, подолає перший відрізок.

Тренеру треба слідкувати, щоб швидкість руху в усіх групах була однаковою і постійно зберігалась між ними однакова відстань. Після невеликого відпочинку вправу повторюють. Кількість повторень довільна.


2. «Командний швидкісний біг».

Місце проведення – бігова доріжка.

Основна мета – перевірка вміння бігати з рівномірною швидкістю.

Інвентар – прапорці, секундомір.

Організація. Групу поділяють на дві команди (на білих і чорних). Учням повідомляють на яку дистанцію буде проводитися біг і вказують час, за який воно повинні її пробігти.

Наприклад: дистанція 500 м і час 2 хв. Учнів знайомлять з місцем старту і фінішу. За сигналом тренера дається старт спочатку одній команді, а після того, як вона закінчила біг, стартує друга команда. Після про бігання фінішу всією командою оголошується час, за який вона пробігла дистанцію. Для визначення команди-переможця потрібно знайти різницю між запланованим і показним результатом.


























ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ МЕТОДИКИ РУХЛИВИХ ІГОР У ЛЕГКІЙ АТЛЕТИЦІ ДЛЯ ДІТЕЙ 10-14 РОКІВ.

Рухливі ігри відіграють велику роль у виховання свідомої дисципліни дітей, яка є не відмінною умовою кожної колективної гри. У процесі гри у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки тоді, коли вчитель добре обізнаний з педагогічними завданнями, які розв’язуються під час гри. Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. На базі досліджень двох окремих груп, які займаються легкою атлетикою,ми бачимо,що група легкоатлетів котра не займається рухливими іграми має одноманітних характер тренувального навчання, отже рухливі ігри, якими займається друга група мають різнобічний вплив на тренувальне навчання. Рухливі ігри розвивають фізичний стан дітей, фізичні якості, які розвиває легка атлетика, поширює кругозір дітей, впливає на психологічний стан, виховує морально-вольові якості, сприяє дотриманню дисципліни, розкутості і приносить користь у повсякденному житті.

Завдяки рухливим іграм діти,які займаються легкою атлетикою, можуть досягати бажаних результатів на тренуваннях та змаганнях, адже розвиваються не тільки моральні та психологічні якості, а й фізичні, котрі допомагають досягти бажаних результатів. Легкоатлетичне тренування – монотонний процес у якому все відбувається за певними стандартами: при низькому старті тулуб відводять вперед голова вниз, і треба робити тільки так; у спортивній ходьбі опорна нога випрямлена, таз рухається навколо своєї осі. Якщо діти будуть виконувати всі ці вправи без задоволення і зацікавленості, то навряд чи вони зможуть досягти бажаного результату. Тому знову ж таки можемо відмітити, що без рухливих ігор тут не обійтись, адже, що як не рухливі ігри стимулюють дітей до сприймання й навчання.

Займаючись рухливими іграми діти вдосконалюють свою тіло будову : зміцнюються м’язи спини, верхніх та нижніх кінцівок, корегують поставу, ходу.

























ВИСОВКИ.

Народні рухливі ігри,як важлива,складова виховної системи,тісно пов’язані з уявленням народу про роль генетичної спадковості, впливом на процеси виховання середовища,про особливості дитячої психіки та моторики. В багатющому фонді народних рухливих іграх концентруються глибинні народні знання про сутність людської особистості та правила її тілесного та духовного виховання.

Рухливі ігри, як елемент народної творчості, сильні своєю неупередженою істиною, що відточувалась у процесі найбільш типового, реального прожитого.

Це є однією зі специфічних рис, яка відображена в рухливих іграх свободою виховної діяльності у напрямку диференціації виховного процесу в залежності від психоматичних особливостей дитини.

Отже, рухливі ігри, як засіб фізичного виховання мають ряд особливості. Найбільш характерні з них складаються з активності і самостійності, неперервності змін і умов діяльності. Вибір тої чи іншої гри визначається конкретними задачами й умовами проведення.

Зміст ігор змінюється разом із розвитком і ростом дитини. Якщо на перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер, то пізніше вона значно збагачується як по формі так і по змісту. Ці зміни визначаться зростаючою роллю свідомості в житті дитини. Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні дитячого колективу, адже іграм завжди властиві елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як справедливо підкреслював В. О. Сухомлинський, участь дітей спільних дій, взаємної виручки, підтримки, організованості, дисципліни, винахідництва, додержання інтересів колективі. Ігрова діяльність завжди пов’язана з виникненням і розвитком між гравцями певних стосунків. Вона сприяє активному спілкуванні дітей, встановленню контактів. Не в усіх дітей, особливо на перших порах, однаковий нахил до зближення. Під час гри вдається включити всіх учнів у колективну діяльність, допомогти знайти належне місце серед своїх ровесників. В рухливих іграх є завжди переможені і переможці.

За допомогою рухливих ігор розвиваються різноманітні рухові якості. Одночасно закріплюються й удосконалюються рухові навички. Складні і різноманітні рухи в ігровій діяльності. В них, як правило, можуть бути задіяні всі м’язові групи. Це сприяє гармонійному розвитку опорно-рухового апарату. Умови ігрового змагання вимагають від учасника досить великих фізичних навантажень. Почергова зміна моментів відносно високої інтенсивності з паузами відпочинку й діями, які потребують не великого напруження, дозволяє гравцям виконувати великий об’єм роботи. Змінний характер навантаження більше всього відповідає віковим особливостям підростаючого організму і тому виявляє сприятливий вплив на удосконалення діяльності функціональних систем кровообігу й дихання.

Гігієнічне значення ігор посилюється можливістю їх, широкого використання в природних умовах. Ігри на лижах, у лісі, в воді і т.д. – ні з чим не зрівняний засіб загартування й зміцнення здоров’я.









Список використаної літератури


Білєєва Л.В. Рухливі ігри - Підручник для інститутів фізичної культури. ― М., 1974

Гурович Л.І., Люкшинов Н.М. Спортивные и подвижные игры.

Пермяков А.А. Внешние школьное физическое воспитание подростков. К., 1989

Крюкова В.С. Книга учителя физической культуры. М., 1973

Демчишин А., Мозола Р. Рухливі ігри. ―К., 1985

Методика і практика проведення ігор, які сприяють розвитку фізичних якостей

Приступа С., Слимаківський О., Лук’янченко М. Українські народні ігри, розваги та забави: методологія, теорія і практика. ― Дрогобич, 1999

















Для нотаток
































Для нотаток













































































Выберите курс повышения квалификации со скидкой 50%:

Автор
Дата добавления 17.01.2016
Раздел Физкультура
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров178
Номер материала ДВ-350556
Получить свидетельство о публикации

Комментарии:

1 год назад

Считаю подвижные игры очень важным разделом программы. Если интересует, могу поделиться своими материалами по этой теме.

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх