Поиск ответа на вечный и «проклятый» вопрос «Кто я в этом мире?» через литературный процесс. Концепции различных творческих методов. ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

Іванова Людмила Ігорівна, учитель- методист вищої категорії

МОШ № 22 ім. Маршала Сергєєва
місто Макіївка, Донецька область

Авторська робота

ПОШУК ВІДПОВІДІ НА ВІЧНЕ Й «ПРОКЛЯТЕ» ПИТАННЯ ОСОБИСТОСТІ «ХТО Я В ЦІМ СВІТІ?»

ЧЕРЕЗ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

ХТО Я?

Я єсмь частка чогось цілого:

де ж решта, адже ціле

волає до неба, воно ж бо пошматоване...

Я єсмь потік, мене тягне вітер до вершини гори:

де ж гори руді, аж червоні,

а, може, голубі, де вони є? -

адже вітер тягне мене, мов струну, у високості...

Я єсмь нісенітниця:

де ж моя логіка, де ж підкорення залізним

правилам земного суду, адже

душа воліє сміятися над стереотипами...

Я єсмь мрія, вигадка долі, виокремлення з чогось безкрайого:

де ж моя приземленість, адже мрія висотана з повітря,

вона неземна, вона позаземна, викликає сміх у того,

хто в неї вірить.

Невже мене вигадала Доля,

Невже вона виокремила мене із безмежного Бога?

Де ж моя реальність? (Тетяна Головченко: «Галіцина Людмила. Крила для мрії:

Літературний практикум. 9-11 класи. – К.: Шк.світ, 2008»)

А може :

Я єсмь маленька кольорова кулька,

Яку надмухують на свято зазвичай,

Яка так забавляє дітлахів,

Коли завершує своє земне життя... (Ігор Степанов: «Галіцина Людмила. Крила для

мрії: Літературний практикум. 9-11 класи. – К.: Шк.світ, 2008»)

Ці вірші - спроба осмислити власну сутність і свою роль на цій землі людей XXI століття. Але такі питання бентежили багатьох споконвіку.

Щойно людина відчула себе часткою цього прекрасного й суворого світу, вона захотіла самоідентифікуватися. І почався пошук відповіді на болючі питання: „ХТО Я в цьому світі? Які в мене з ним стосунки? Який сенс мого існування?”. Ці питання були актуальними у всі епохи. Вони мучать і тривожать, примушують занурюватись у себе й у глибинну сутність природи речей. Філософи й митці всіх часів уперто шукали й шукають ІСТИНУ.

Духовна сутність людини прагнула втілення й самовираження в слові, в особливих образах – так виникло мистецтво. Література – це МИСТЕЦТВО СЛОВА. Історія розвитку мистецтва та літератури є історія пошуку відповідей на питання „ХТО ЄСМЬ Я В ЦЬОМУ СВІТІ?” Змінювались епохи, естетичні та художні моделі, переконання й смаки, лише не змінювалося ключове питання, на яке так і не було відповіді.

Поступальний розвиток літератури втілився в літературному процесі, і кожний його етап в специфічних, властивих даному періоду, художніх формах будував свою концепцію відповіді на питання: „ХТО Я?”, „Яким є зв’язок Я – СВІТ? ”

КОНЦЕПЦІЇ

стосунків особистості зі світом,

створені протягом розвитку літературного процесу

Концепція БАРОКО

Ідеї: „Реальний світ – це ілюзія, а його предмети – символи та алегорії, які необхідно

пояснити”. „Світ позбавлений гармонії, в ньому панує порожнеча буття, яка

приховується за химерними формами, за контрастами життя”.

Особистість: об’єкт боротьби, центр конфлікту СВІТЛИХ і ТЕМНИХ СИЛ, вона –

втілення трагізму світу.

П.Кальдерон

Т.Тассо

Д.Маріно

ДЕМОНИ Б О Г І.Величковський

ТЬМА СВІТЛО М.Смотрицький

П.Могила

Ф.Прокопович

- + Г.Сковорода

ЗЛО ДОБРО

Складне, багатогранне,

розривається від протиріч

ПОТВОРНІСТЬ „Я”: КРАСА

Концепція КЛАСИЦИЗМУ

Ідеї: „Обов’язок - найвища цінність”, бо він допомагає відданому служінню державі та суспільству. Емоції тому служінню шкодять.

«СВІТ» звужується до поняття «суспільство», «держава» є формою існування суспільства, а державу уособлює імператор.

Конфлікт між емоційним та раціональним началом, між розумом та почуттям.

Особистість: – дисциплінована, активна (діяч, спрямований на перелаштування світу), холодна, незворушна, здатна пожертвувати «особистим». Вона не самоусвідомлюється окремо від суспільства, сприймає себе як «частину», розчинену в «цілому», як «дитину суспільства», його «функцію».

Класицизм оголошує право на розвиток лише «частини» людської істоти – її раціонального «Я», інтелекту, розуму. Порозуміння особистості з собою та світом досягається через сувору дисципліну та раціоналізм вчинків. Сфера почуттів та емоцій, інтуїтивне, нерациональне в людині пригнічується, стримується.

П.Корнель

Ж.Расін І.Котляревський

Ж-Б.Мольєр

Д.Фонвізін

Г.Державін
МЛомоносов

Концепція СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ

Ідеї: „Лише серце підкаже правильне рішення”. „Найвищі цінності - Бог і ним створена Природа. Не можна руйнувати створене Богом, його можна лиш споглядати”.

«Світ» - звужений до поняття «Природа». Природа ж, як найкраще сотворіння Всевишнього, сповнена вищої духовності, вона досконала. Через органи почуттів вона допомагає людини зрозуміти смисл життя та знайти порозуміння з собою й Богом.

Особистість: чутлива (тонко реагує на красу й потворність, на все, що відбувається), сентиментальна, пасивна (бо лише глибина та багатство почуттів відповідають задуму Творця).

Сентименталізм відкидає все раціональне, бо гординя розуму може спрямувати людину хибним шляхом, правильний же напрямок може підказати лише серце, інтуїція. І знову право на розвиток отримує лише «частина» людської істоти – її емоційне «Я», сфера почуттів.

Л.Стерн

Е.Юнґ І.Котляревський

С.Річардсон Квітка-

Основ’яненко

Ж.-Ж.Руссо

Д.Дідро

М.Карамзін

Концепція РОМАНТИЗМУ

Ідеї: „Світ прекрасний і величний, його має наповнювати гармонія відповідно до Божого задуму, який є ІДЕАЛОМ. Але насправді він несправедливо дисгармонійний, що принижує ідеал.”

«Світ» в розумінні романтизму розширений до поняття «Космос», «Всесвіт». Саме Там, в Космосі, міститься жаданий ідеал, недосяжний і прекрасний; Всесвіт – джерело гармонії, без якої неможливе порозуміння з собою. Суспільство ж дисгармонійне. Але людина живе в суспільстві – й увесь час прагне вирватися в простір Космосу. В цьому полягає найбільший і найдраматичніший конфлікт, визначений романтизмом: невідповідність природної налаштованості душі людини на гармонію реальній дисгармонійності світу.

Особистість: „незвичайна”, ”особлива”, духовно розвинена: надзвичайно розумна, з яскравим творчим началом, цілісна, сильна, з вигостреними почуттями; часто – це бунтівник, що стоїть над своїм оточенням, самотній у своїх пошуках ідеалу й гармонії.

Романтичний герой сприймає себе в цьому світі як дитя природи, але усвідомлює свою підпорядкованість суспільству. Це викликає в його душі обурення й супротив: він хоче бачити себе лише часткою Всесвіту, серед людей йому незатишно, зле. Тому романтичний герой глибоко нещасний, змучений духовно, він все своє життя кидається з місця на місце, він у безперервному русі, до якого примушує його непогамований пошук гармонії та порозуміння з самим собою. Це порозуміння неможливе в існуючому світі в принципі, бо мірилом усіх цінностей є недосяжний ідеал. Романтичному герою ніколи не знайти втіхи в своєму оточенні, бо він не хоче підкоритися законам недосконалого суспільства й не в змозі поєднатися з далеким ідеалом. Він намагається втішитися в просторі мрій (тому так сильно розвинене фантастичне начало в багатьох творах романтизму), він шукає духовної рівноваги в героїці минулих віків (тому історичні теми завжди є предметом зацікавленості письменників романтизму), в казках «далекої бувальщини» (народних легендах, переказах, бувальщинах), в надзвичайному пристрасному коханні, далеких мандрівках до невідомих екзотичних куточків землі; у снах; у смерті, нарешті, як засобі єднання, злиття з великим таємничим світом гармонії. І всі його пошуки супроводжуються напруженою «поетикою надмірності». У реальному ж житті він залишається не оціненим, не зрозумілим для інших, нещасним і навіть неможливим.

Романтизм подарував світу особистість, зорієнтовану на високі, сильні й прекрасні почуття, здатну до складної інтелектуальної роботи, аналізу й самоаналізу. Тобто це особистість двоначальна: розвиток її всебічний (задіяно й раціональне й емоційне начала). У цієї особистості дуже високі критерії в підходах і до себе й до світу, її ідеал досконалий, а тому вона приречена бути нещасною в цьому, такому недосконалому, світі!

Для естетики романтизму характерна «поетика надмірності», яка сприяє створенню дуже яскравого й дуже напруженого художнього полотна, де сильно пульсує нерв протиріч, де відбувається духовна боротьба, де обираються небезпечні й складні шляхи подолання тих протиріч. І де романтичний герой набирає образу сильної, одухотвореної особистості, налаштованої на простір небес, призначеної для цього величного шляху – але змушеної дибати розбитими дорогами землі серед сірої дійсності, серед смороду земних негараздів та непорозумінь, а від того апріорі нещасної. Правда, у деяких письменників романтизму можна знайти й тих героїв, що знайшли свою путь до Істини серед земних просторів, а тому відрізняються від інших спокоєм, рівновагою, філософським поглядом на життя, і вони саме щасливі завдяки тому, що наблизилися до Істини, тобто найвищого розуміння сутності самого існування (наприклад, таких героїв багато у Олександра Гріна).

Слід зауважити, що герой романтизму (як і його світ), одного разу з’явившись в літературі, залишився в ній назавжди; цей герой лише трішки відходить в сторону на наступних етапах літературного процесу, поступаючись центральною дорогою новим персонажам.

трагічне

Е.Гофман.

Г.Гейне П.Гулак-Артемовський

Дж.Байрон В.Ф.Одоєвський А.Метлинський

В Скотт Є.Боратинський Л.Боровиковський

Е.По О.Пушкін М.Шашкевич

Ф.Купер Ф.Тютчев М.Петренко

Ж.Санд М.Лермонтов Т.Шевченко

В.Гюґо О.Грін

Д.Лондон та ін.

Концепція РЕАЛІЗМУ

(Критичний реалізм/Етнографічний реалізм/Натуралізм/Неореалізм)

Ідеї: «Найдемократичніше мистецтво», адресоване, за словами Діккенса, „багатьом, а не обраним”, саме тому предмет зображення реалізму – «типовий герой за типових обставин».

«Світ» є об’єктивна й типова реальність. Щоб зрозуміти «типовий світ», «типову реальність», слід розглянути «типового героя» за «типових обставин» («типовий не означає «примітивний»: це лиш «звичайний» і «звичний» характер, яких «багато»). Для реалістичного мистецтва є важливою й цікавою людина (особистість) як одиниця соціуму, а не як індивідуальність. Соціум же складається з окремих осіб, пов’язаних між собою спільністю інтересів, або ж їх протистоянням.

Особистість – «звичайна» і «звична» людина, що здається сучасникам дещо знайомою (може бути і пересічна - і яскрава, обдарована, і пасивна - й активна: адже навколо живе багато різних людей). Вона усвідомлює себе як окрему самостійну одиницю, але визнає й приймає свою залежність від «цілого» – «соціуму» («суспільства»). Певною мірою визнає й свою залежність від природи, але намагається останню підкорити своїм інтересам (вважає це можливим за допомогою науково-технічного прогресу).

Дещо міняється ставлення особистості до Бога: тепер є ті, хто взагалі не бере в розрахунок Бога та визначені ним цінності. Є ті, що Бога визнають, але мають до нього претензії, які висувають в тій чи іншій формі. Є ті, що Бога бояться, але хочуть обдурити. Є й ті, що, як і раніше, Бога та його заповіді шанують і поклоняються їм.

Усі ці нюанси й окреслюють спрямування розвитку сюжетів та характерів, їх особливості, відмінності. Але вся їх багатоманітність зумовлена строкатістю, різноманітністю й неоднозначністю щоденного життя мільйонів «типових» людей.

Письменники реалізму приділяють багато уваги психологізму героїв, мотивації вчинків, глибині характеристик. Але попри те, що відбувається досить глибокий аналіз індивідуальності героя, весь «психологізм» їм необхідний для того, щоб визначити, зрозуміти (пояснити) характер поведінки особистості в її оточенні (соціумі).

Новітні форми реалізму (натуралізм, неореалізм) основні принципи цього методу зберігають, але дещо змінюється палітра художніх засобів, іншим деталям надається більше переваги, дещо міняється експресія – й т.і.

М.Гоголь

О.деБальзак Природа + Бог(?) + Т.Шевченко

Стендаль

Ґ.Флобер Суспільство: Я Я МаркоВовчок

Ч.Діккенс Я Я Я Я Я Я І.НечуйЛевицький

О.Пушкін „homo sapiens” Я Я Я Я ПанасМирний

Ф.Достоєвський Я Я Я І.Франко

Л.Толстой

А.Чехов та ін.

Концепція МОДЕРНІЗМУ

(Імпресіонізм/Експресіонізм/Символізм/Футуризм/Акмеїзм/Імажинізм/

Сюрреалізм – нереалістичні течії в літературі та мистецтві ХХ ст.)

Ідеї: „Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці с

відомості, що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми, викликають переживання” (Дж.Е.Міллер).

Найважливіша мета всіх напрямків модернізму – глибинне вивчення «душі», «підсвідомості» (з численними її «шарами» та «прошарками»), сфери почуттів (здатність особистості реагувати на різноманітні подразники чисто фізичного плану - зорові, слухові, тактильні, - й морального, інтелектуального, духовного порядку, в т.ч. етичного, естетичного, філософського характеру).

Модерністи приходять до висновку про самоцінність, унікальну неповторність людської особистості, простором існування якої є абсолютно нова реальність: суб’єктивна, створена самою особистістю.

«Світ» часто сприймається як ірреальний, непізнаванний, метафізичний; він – суб’єктивне враження окремої людини. Його образ залежить від психофізичних властивостей та прагнень особистості. Гармонія в цьому світі можлива на рівні внутрішніх переживань.

Особистість: вразлива, самозаглиблена, закрита; вивчає себе зсередини, як цілісний самоцінний світ, але все ж намагається самовизначитися й у світі, в якому живе і який часто є власною моделлю-міфом, де перемішалася дійсність з містичним та фантастичним просторами, народженими уявою (модерністи творять нову реальність, суб’єктивну).

Для модерністів надзвичайно вагомими є художні деталі, тексти творяться багатозначні, в них слова наповнюються додатковими смислами, величезну роль грає підтекст, один з улюблених прийомів – «потік свідомості»; палітра створеної «картинки» грає півтонами, складними сполученнями й переходами кольорів, звуків, настроїв, думок – і все це унаочнює трепетність, глибину, складність людської душі, налаштованої на любов, гармонію, красу, розмову з Богом, але здатну винести й болість, страждання, сприйняти неоднозначність своєї долі, коли треба – прийняти каяття і зуміти проаналізувати сама себе…

Природа

Мистецтво Техногенний світ

Суспільство

Космос Я

Інші самоцінні

„Я”

самозаглиблене

БОГ

„Тіні предків”

Темні сили

М.Пруст М.Коцюбинський

К.Гамсун В.Стефаник

Дж.Джойс Г.Косинка

В.Вульф П.Тичина

Ф.Кафка М.Семенко

А.Камю О.Олесь

І.Бунін Г.Чупринка

А.Бєлий М.Хвильовий

В.Хлєбніков Б-І.Антонич

Д.Хармс

С.Єсенін,

В.Маяковський
М.Гумільов та ін.

Концепція ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Ідеї: «За своєю природою явище постмодерну — це певний відчай у пошуках сенсу, будь якої істини у чомусь». «Постмодернізм виступає чимось розчарованим у попередніх прагненнях «створити щось», або «прийти до чогось». Епоха постмодерну — це певний стан сумніву в усьому, що йому передувало». «Епоха постмодернізму відображає іронію щодо руху у певному напрямку та досягнення якихось цілей і зводить усе до певного нігілізму та роздробленості світосприйняття безпосередньо кожним окремим суб’єктом». «Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвіду, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття». («Вікіпедія»

Постмодернізм заперечує будь-яку об’єктивну реальність, вважає дурницею «вищу доцільність» людського існування – бо воно деконструктивне.

«Світ» - „великий текст”, створений за законами тексту художнього, а мистецтво – вибаглива гра; дійсність – ірраціональна, непізнанна, хаотична, в ній відсутні пріоритети й авторитети, заперечується навіть існування автора („смерть автора”). Реальне життя – то, скоріше, сцени з театру абсурду, апокаліптичного карнавалу, воно – ненормальне, несправжнє, протиприродне.

Особистість вважає, що живе у світі хаосу, а тому - іронічна, зневажлива, перемішує те, що поєднувати не можна: серйозне й карнавальне, високий стиль і ненормативну лексику, історичні реалії й сучасну манеру поведінки, відступає від норм орфоепії, слововживання, логічної побудови речень і правил пунктуації; використовує відомі й навіть популярні думки, «кліше»; не соромиться користуватися цитатами без лапок, що підсилює враження вичерпаності буття й креативної функції мистецтва, руйнування цілісності світу. Грає з існуючими художніми (та іншими) текстами для того, щоб створити текст власного життя. Але все це не дарує втіхи, тому особистість постмодернізму, врешті, нещасна.

Для постмодернізму характерні потяг до міфу, архаїки; застосування елементів гри, химерного перемішування різних стилів оповіді та жанрів (що творить бурлескний текст); відверте використання відомих сюжетів, крилатих висловів, знаменитих образів, ситуацій і т.і.; іронічність, пародійність; «фрагментарність», «деканонізація», «втрата самоцінного й незалежного Я».

Хаос

Хаос Хаос

Чужі думки чужі сюжети Е.Андієвська

Хаос чужі тексти „Бу-Ба-Бу”

чужі тексти Я чужі образи Л.Подерв’янський

іронічне й Б.Жолдак

Чужі почуття нещасне хаос С.Жадан

Хаос О.Забужко

Милорад Павич Хаос Василь Рубан

П. Зюскінд Цитати цитати Ю. Андрухович

Джон Фаулз Хаос Ю. Іздрик

Умберто Еко Хаос Л. Дереш

Томас Пінчон Хаос С. Процюк

Д. Апдайк, Мураками Харукі

В.Пелевін, В.Сорокін, А.Бітов

Постмодернізм дав найдраматичнішу відповідь на питання „ХТО Я?”:

... на дротах задиханих,

на димарях почорнілих,

на листі закопченому

росте костиста жовта мурашка:

то не дитина,

то не мадонна,

то людина...

...затулені від розпачу рівними плечима,

ходять люди, ховають очі,

усміхаються,

інколи порівнюють себе з квітами... (Василь Рубан)

Але відповідь така не вдовольняє, а тому пошук продовжується, літературний процес розвивається, народжуються нові ідеї та художні форми, будується нова концепція...

Яка?

Вона ще лише в проекті...

Краткое описание документа:

В работе анализируются концепции, созданные различными эстетическими системами - творческими методами на протяжении всего литературного процесса, о взаимоотношениях личности с миром.
Предлагается краткая характеристика каждого творческого метода и созданного им образа центрального героя. Все концепции сопровождаются схематическим изображением взаимо-отношений между личностью и миром..