Инфоурок / Физика / Конспекты / Розширений конспект уроку "Атмосферний тиск. Барометри." 8 клас
Только сейчас Вы можете пройти дистанционное обучение на курсах повышения квалификации прямо на сайте "Инфоурок" со скидкой 40%. По окончании курсов Вы получите печатное удостоверение о повышении квалификации установленного образца (доставка удостоверения бесплатна).

Открыт приём заявок на новые курсы повышения квалификации:

- «Профилактическая работа в ОО по выявлению троллинга, моббинга и буллинга среди подростков» (108 часов)

- «Психодиагностика в образовательных организациях с учетом реализации ФГОС» (72 часа)

- «Укрепление здоровья детей дошкольного возраста как ценностный приоритет воспитательно-образовательной работы ДОО» (108 часов)

- «Профориентация школьников: психология и выбор профессии» (108 часов)

- «Видеотехнологии и мультипликация в начальной школе» (72 часа)

- «Патриотическое воспитание дошкольников в системе работы педагога дошкольной образовательной организации» (108 часов)

- «Психолого-педагогическое сопровождение детей с синдромом дефицита внимания и гиперактивности (СДВГ)» (72 часа)

- «Использование активных методов обучения в ВУЗе в условиях реализации ФГОС» (108 часов)

- «Специфика преподавания русского языка как иностранного» (108 часов)

- «Экологическое образование детей дошкольного возраста: развитие кругозора и опытно-исследовательская деятельность в рамках реализации ФГОС ДО» (108 часов)

- «Простые машины и механизмы: организация работы ДОУ с помощью образовательных конструкторов» (36 часов)

- «Федеральный государственный стандарт ООО и СОО по истории: требования к современному уроку» (72 часа)

- «Организация маркетинга в туризме» (72 часа)

Также представляем Вашему вниманию новый курс переподготовки «Организация тренерской деятельности по физической культуре и спорту» (300/600 часов, присваиваемая квалификация: Тренер-преподаватель).

Смотреть список всех 216 курсов со скидкой 40%

Розширений конспект уроку "Атмосферний тиск. Барометри." 8 клас

Выберите документ из архива для просмотра:

Выбранный для просмотра документ Логікон.doc

библиотека
материалов

hello_html_m76b81815.gif












hello_html_3b989ad2.gif




Выбранный для просмотра документ Тести тиск_листок.doc

библиотека
материалов

Тестування по темі "Тиск у рідинах".

1. Газ, що перебуває у щільно закритій посудині, нагріли. Яка зміна відбулася при цьому з газом?

А. Його маса збільшилася. Б. Його щільність зменшилася. В. Його тиск збільшився. Г. Його об'єм зменшився.

2. Азот, що перебуває у закритій посудині, перекачали в балон меншого об'єму. До яких змін це привело?

А. Ніяких змін не відбулося.

Б. Маса азоту зменшилася.

В. Тиск азоту збільшився.

Г. Тиск азоту зменшився.

3. Кульку надувають гелієм. При цьому вона набуває кулястої форми. Це відбувається завдяки:

А. притяганню до Землі.

Б. архімедовій силі.

В. здатності газів передавати тиск у всіх напрямках.

Г. силі пружності кульки.

4. Для того щоб розрахувати тиск рідини на дно і стінки посуди­ни, необхідно знати:

А. площу дна та висоту стовпа рідини.

Б. густину рідини та висоту її стовпа.

В. об'єм рідини та площу дна.

Г. густину рідини та площу дна.

5. У чотири склянки налили однакові об'єми води (див. рисунок). Площа дна у всіх склянок одна­кова. На дно якої з них рідина буде тиснути

з найбільшою силою?

hello_html_m4ee692dd.png


6. Установіть відповідність між фізичною величиною та одиницями її виміру.

А) Об'єм; 1. м2;

Б) сила; 2. Н;

В) маса; 3. кг;

Г) тиск. 4. Па;

5. м3.

Листок самоконтролю.


Учня _____ класу Прізвище _______________________


Номер завдання

Назва завдання

Отриманий бал

1.

"Логікон"


1

"Пошта"


2

Тестування


3

"Чорна скринька"


4

Робота в групі


5

Участь при поясненні матеріалу


6

Загальний бал






















Выбранный для просмотра документ Урок 28.doc

библиотека
материалов

Атмосферний тиск. Барометри

Яка прекрасна Земля і людина на ній!

С. Єсенін

Мета: сформувати знання про атмосферний тиск, про способи вимірювання атмосферного тис­ку, одиниці тиску, прилади для вимірювання ат­мосферного тиску, залежність атмосферного тиску від висоти; розвивати пізнавальний інтерес учнів до вивчення фізики, використовуючи елементи іс­торії; розвивати логічне мислення.

Основні поняття: атмосферний тиск, барометр-анероїд, альтиметр, ртутний барометр.

Обладнання: таблиця "Рідинний барометр", барометри, лійка, папір, шприц, широка посудина з водою, "чорна скринька".

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

План-схема уроку 28/4

Етап уроку

Час, хв

Форми і методи діяльності вчителя

Результат діяльності

І. Розминка

1

Вправа "Логікон"

Розвиток логічного мислення

II. Актуаліза­ція опорних знань

5

Інтерактивна вправа "Пошта"

Тестування із взаємоперевіркою.

Розвиток критичного мислення, вмін­ня формулювати запитання. Повторення вивченого матеріалу.

Вміння оцінювати відповіді

III. Мотивація навчальної діяль­ності

3

Вправа "Чорна скринька", цікава інформація з постановкою проблемних запитань

Розвиток пізнавального інтересу учнів

IV. Сприйнят­тя навчального матеріалу

20

Пояснення вчителя з викорис­танням демонстрацій та проб­лемних запитань

Засвоєння навчального матеріалу, розвиток пізнавального інтересу учнів

V. Осмислення об'єктивних зв'яз­ків

6

Демонстрація дослідів та їх пояснення.

Робота в групах: розв'язування вправ

Закріплення вивченого матеріалу

VI. Узагаль­нення знань

4

Вправа "Журналіст"

Узагальнення і закріплення вивченого

VII. Підсумки уроку

3

Підбиття підсумків вправи "Журналіст"

Підбиття підсумків

VIII. Домашнє завдання

3

Завдання репродуктивного та творчо-пошукового характеру. Розв'язування задач та виконання експериментального завдання

Засвоєння матеріалу теми, підготовка до наступного уроку

I. Розминка Вправа "Логікон"

Знайди слово з 4 букв, що є закінченням даних слів та одиницею вимірювання фізичної величини. Завдання на листку вивішується на дошці : Пери... Діа... Мано... Ампер... Баро... Відповідь: метр.

II. Актуалізація опорних знань Інтерактивна вправа "Пошта"

Кожному учню пропонується визначати свою "адресу" в класній кімнаті. Ряд парт "вулиця", самі парти або столи "будинки". Учні на арку­шах записують запитання з вивченої теми, пишуть адресу однокласника, свою зворотну адресу, а лис­тоноша передає записку адресату. Адресати пови­нні письмово відповісти на запитання. За командою вчителя гра зупиняється й учитель з учнями оціню­ють кілька "листів". Найвищу оцінку одержують ті, хто поставив цікаве запитання й отримав на нього правильну відповідь.

Тестування.

Вчитель зачитує номер запитання і відповіді пронумеровані буквами, учень біля номера запитання ставлять букву, яка відповідає правильній відповіді

III. Мотивація навчальної діяльності "Чорна скринька"

Учитель виносить доволі велику коробку, за­фарбовану в чорний колір, і пропонує учням відга­дати, що знаходиться в ній.

Після першої підказки-інформації на обмірко­вування відводиться до 30 с. Якщо правильної від­повіді немає, то вчитель озвучує другу підказку-інформацію тощо.

Підказка 1. Один із його зразків називався іме­нем винахідника Луєра.

Підказка 2. Одним із його складових є циліндр.

Підказка 3. На циліндрі є позначки в одиницях об'єму.

Підказка 4. Він має поршень.

Підказка 5. У нижній частині циліндра кріпить­ся металева голка з отвором.

Підказка б. Застосовується в медицині.

Відповідь: шприц.

Хто може пояснити, чому рідина підіймаєть­ся за поршнем у циліндр шприца? Хто її туди штовхає?

За часів Галілея один майстер побудував для садів герцога Тосканського у Флоренції всмоктувальний насос, поршень якого мав піднімати воду на висоту, більшу за 18 італійських ліктів (більшу, ніж 10 м). Але, як не намагалися підняти цим насо­сом воду, нічого не виходило. На 10 м вода за порш­нем ще піднімалася, а далі поршень відходив від води, й утворювалася порожнеча. Коли до Галілея звернулися з проханням пояснити причини невда­чі, він відповів, що природа не любить порожнечі, але до певної межі. Втім, зайнятися вивченням цієї проблеми Галілею не судилося. Після смерті видат­ного ученого дослідженнями у цій галузі зайнявся Еванжеліста Торрічеллі (1608—1647), італійський фізик і математик.

Чому не можна було підняти воду на висоту більшу ніж 10 м?

На ці та інші запитання ви зможете дати відпо­віді на сьогоднішньому уроці.

IV. Сприйняття навчального матеріалу

1. Атмосфера

Планета Земля оточена газовою оболонкою — атмосферою. Якщо дивитися на нашу планету з далекого космосу, то вона має вигляд блакитної кулі, обриси якої розмиті серпанком. Ніби ковдра, цей серпанок огортає нашу Землю, відгороджую­чи її від космосу. Він оберігає планету людей від згубних випромінювань Всесвіту, від смертонос­них коливань температури, до яких призводить зміна дня і ночі. Він підтримує незгасний вогонь життя, живлячи його киснем. Це і є атмосфера.

До складу атмосфери входять такі гази, як кисень, азот, вуглекислий газ, водень, гелій тощо. Межі атмосфери чітко визначити не можна, але вважається, що вона сягає кількох тисяч кіломе­трів.

2. Чому виникає атмосферний тиск?

Молекули газів, які входять до складу атмос­фери, перебувають у неперервному русі, але не розлітаються у космос, хоча атмосфера і не має га­зонепроникних стінок. Чому частинки повітря не покидають Землю? Біля поверхні Землі їх утримує сила тяжіння. Перебуваючи у складі атмосфери, молекули повітря не припиняють хаотичного руху, що й приводить до появи атмосферного тиску. Унаслідок дії сили тяжіння верхні шари повітря,

подібно до води в морі, стискають нижні шари. Повітряний шар, що прилягає безпосередньо до Землі, стиснений найбільше і за законом Паскаля передає тиск, який діє на нього, в усіх напрямках. У результаті цього земна поверхня піддається тис­ку всієї товщі повітря, або, як зазвичай говорять, зазнає атмосферного тиску. Щоб зовсім залишити Землю, молекули, як і космічний корабель, повин­ні мати швидкість, не меншу, ніж 8 км/с. Середня ж швидкість молекул повітря оболонки Землі є значно меншою, ніж ця космічна швидкість. Тому більшість їх "прив'язана" до Землі силою тяжіння, лише мізерно мала кількість молекул летить у кос­мічний простір, залишаючи Землю.

На невеликих планетах, де сила тяжіння є ма­лою, повітряна оболонка й атмосферний тиск від­сутні.

3. Розрахунок атмосферного тиску

Розрахувати атмосферний тиск за формулою р = ρgh не можна, тому що необхідно знати висоту атмосфери й густину повітря. Але певної межі в атмосфери немає, а густина повітря на різній висо­ті різна. Ось чому атмосферний тиск, як правило, не розраховують, а вимірюють. Уперше виміряв атмосферний тиск Е. Торрічеллі.

1643 р. Торрічеллі поставив свій знаменитий дослід із трубкою, заповненою ртуттю. Торрічеллі узяв запаяну з одного кінця скляну трубку довжи­ною понад 76 см і заповнив її ртуттю. Потім, щіль­но закривши другий кінець трубки, перевернув її та опустив незапаяний кінець у чашку із ртуттю. Коли він відкрив цей кінець трубки, частина ртуті вилилася в чашку, а частина залишилася в труб­ці. Висота стовпа ртуті, що залишилася в трубці, дорівнювала приблизно 760 мм. При цьому між запаяним кінцем трубки і поверхнею ртутного стовпа утворилася пустота (її називають тепер Торрічелевою пустотою) — таким чином було доведено існування атмосферного тиску. Дійсно, ртуть не вилилася з трубки під дією сили тяжіння, оскільки атмосфера, що тисне на відкриту (вільну) поверхню ртуті, протидіє такому виливанню.

Може, тепер хтось із вас зможе пояснити непо­розуміння майстра Тосканського герцога?

Своїм дослідом Торрічеллі розв'язав усі непоро­зуміння, що виникли у майстра Тосканського гер­цога. Стало зрозуміло, на яку висоту вода буде покірно посуватися слідом за поршнем всмоктуваль­ного насосу. Всмоктування води відбуватиметься доти, доки вага стовпа води не стане такою самою, як вага стовпа ртуті. А оскільки густина ртуті у 13,6 разів більша від густини води, то і стовп води буде вищим у 13,6 рази, ніж стовп ртуті:

760 мм • 13,6 = 10336 мм = 10,336 м.

От чому природа "боїться пустоти", але не біль­ше, ніж на 10 м.

4. Нормальний атмосферний тиск

Дослід Торрічеллі дає підстави стверджувати, що нормальний атмосферний тиск дорівнює тис­ку стовпчика ртуті висотою 760 мм. Тиск цього стовпчика дорівнює:

р = 9,8 Н/ кг • 13600 кг/м3 • 0,76 м = 101 300 Па.

Тиск 1 мм рт. ст. = 133,3 Па.

5. Барометри

Спостерігаючи щодня за висотою ртутного стовпчика в трубці, Торріччеллі виявив, що ця висота змінюється, тобто атмосферний тиск може збільшуватися і зменшуватися. Прикріпивши до трубки з ртуттю вертикальну шкалу, дістають най­простіший ртутний барометр (від грецьких слів: барос — вага, метрео — вимірюю) — прилад для вимірювання атмосферного тиску.

Ртутний барометр — досить чутливий і точ­ний прилад, однак його використання пов'язане зі значними незручностями. Його складно перевози­ти через велику масу. Крім того, ртуть — отруйна речовина.

Тому в практиці для вимірювання атмосфер­ного тиску використовують металеві барометри-анероїди (у перекладі з грецької анероїд — безрідинний). Головна його частина—металева коробочка з хвилястою поверхнею. З цієї коробочки викачане повітря, а щоб атмосферний тиск її не роздавив, пружина відтягує кришку коробочки вгору. Коли атмосферний тиск збільшується, кришка проги­нається вниз і натягує пружину. Зі зменшенням атмосферного тиску пружина випрямляє кришку (таблиця):

До пружини прикріплено стрілку-покажчик. Під стрілкою закріплено шкалу, поділки якої нане­сено за показами ртутного барометра.

6. Значення вимірювання атмосферного тиску

Барометр — важливий прилад для метеоро­логічних спостережень. Якщо атмосферний тиск зменшується, то треба чекати негоди.

Покази атмосферного тиску залежать не тільки від погоди, а й від висоти над рівнем моря. Чим вищий від поверхні Землі шар повітря, тим менше він стиснутий, тим менша його густина, а отже, тим менший він чинить тиск. При невеликих під­йомах у середньому на кожні 11 м підйому тиск зменшується на 1 мм рт. ст. Знаючи залежність тиску від висоти, можна за зміною показів бароме­тра визначити висоту над рівнем моря. Анероїди, що мають шкалу, за якою безпосередньо можна відлічити висоту, називають висотомірами або альтиметрами, їх застосовують в авіації й під час сходження на гори.

V. Осмислення об'єктивних зв'язків

1. Учитель демонструє досліди, а учні пояс­нюють:

• Лійку широким отвором кладемо на аркуш паперу, щільно притискаючи її до паперу і, від­смоктуючи з лійки повітря, піднімаємо її. Аркуш паперу, щільно притиснутий до лійки, піднімається разом з нею. Варто відкрити отвір у лійці, як аркуш паперу відпадає. Як ви можете це пояснити?

• Опускаючи поршень, витискають зі шприца повітря. Після цього його кінець занурюють у воду, піднімають поршень і спостерігають, як за ним піднімається вода. Чи не "тягне" поршень зверху воду? Внаслідок чого піднімається вода?

2. Виконайте завдання

• Подайте в кілопаскалях тиск 380 мм рт. ст.

• Подайте в міліметрах ртутного стовпчика такі тиски: 10 кПа, 50 кПа.

• Визначте глибину шахти, якщо на її дні барометр показує 82,4 см рт. ст., а на поверхні Землі — 78 см рт. ст.

• Барометр показує 765 мм рт. ст. З якою си­лою повітря тисне на віконне скло, що має розмір 1 х 0,5 м? Яким чином воно витримує такий тиск?

VI. Робота в групах

Учні класу діляться на групи (по рядах)група отримує завдання, розв`язує його і представник групи пояснює відповідь і розв`язок

VII. Підсумки уроку

Зачитування відповідей.

VIII. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний параграф підруч­ника. (§27)

2. Підготувати доповіді: "Атмосфера Землі, її будова, склад" "Атмосфера Землі та її екологічне значення", "Дослід з магдебурзькими півкулями", "Природні баромет­ри" (можна використати матеріали у додатку).

3. Виконати експериментальне завдання: тонко­стінну еластичну пляшку місткістю 1,5—2 л спо­лоснути гарячою водою й одразу (щоб пляшка не охолола) занурити її шийку в холодну воду, налиту в широку посудину. Полийте поверхню пляшки холодною водою і спостерігайте. Поясніть спосте­режуване явище.

4. Розв'язати задачу: розрахуйте тиск атмосфери в шахті на глибині 880 м, якщо атмосферний тиск на поверхні шахти є нормальним.

5. Виконати вправи № 204, 220, 222











Додаток

Атмосфера Землі, її будова, склад та екологічне значення

Атмосфера це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери — одна з найголовні­ших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води—тиждень, а без повіт­ря не проживе й кількох хвилин.

Атмосфера, як елемент глобальної екосисте­ми, виконує кілька основних функцій:

• захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;

• регулює сезонні й добові коливання темпе­ратури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури сягали б ±200 °С);

• є носієм тепла й вологи;

• це депо газів, які беруть участь у фотосинте­зі й забезпечують дихання;

• зумовлює низку складних екзогенних про­цесів (вивітрювання гірських порід, кругообіг при­родних вод, зміна стану мерзлот, льодовиків тощо).

Частину повітря, яка приблизно однакова в усіх куточках Землі й мало змінюється за день, тиж­день чи навіть рік, назвали постійною складовою атмосфери.

До неї входять десять газів. Домінують два з них: азот ІУ2 — 78, 084 % і кисень О, — 2,946 %. Частка всіх інших узятих разом не сягає й одного процента в сухому повітрі.

Ці "інші" 8 газів постійної складової атмосфе­ри за концентрацією розташовуються у такому порядку:

1. Аргон (Аг) — 0,934%;

2. Вуглекислий газ (С02) — 0,036 %;

3. Неон (Айв) — 0,0018 %;

4. Гелій (Не) — 0,0000524 %;

5. Метан (СН4)— 0,0002 %;

6. Криптон (Кг) — 0,00014 %;

7. Водень (Я) — 0,00005 %;

8. Ксенон (Хе) — 0,000009 %.

Ці хмари утворені переохолодженими водяними краплинами. Стратосфера характеризується ще тим, що переважно в ній міститься атмосферний озон. З цього погляду вона може бути названа озоносферою. Зростання температури з висотою у стратосфері пояснюється саме поглинанням со­нячної радіації озоном.

Над стратосферою лежить шар мезосфери, при­близно до 85—95 км. Тут температура з висотою падає до кількох десятків градусів нижче нуля. Внаслідок швидкого спаду температури з висотою в мезосфері сильно розвинута турбулентність. На висотах, близьких до верхньої межі мезосфери (82—85 км), спостерігаються ще особливого типу хмари, що також висвітлюються сонцем у нічні години, так звані сріблясті хмари. Вони вперше спостерігалися в червні 1885 р. і потім були опи­сані приват-доцентом В. К. Цераським. Очевидно, вони складаються з крижаних кристалів, а ядрами конденсації (сублімації) для них є частки метео­ритної речовини. На верхній межі мезосфери тиск повітря разів у 200 менший, ніж біля земної по­верхні. Таким чином, у тропосфері, стратосфері і мезосфері разом до висоти 80 км, знаходиться понад 99,5 % усієї маси атмосфери. На шари, що лежать вище, припадає незначна частина повітря.

Термосфера

Верхня частина атмосфери, над мезосферою, характеризується дуже високими температурами і тому зветься термосферою. У ній розрізняються, однак, дві частини: іоносфера — від мезосфери до висот порядку тисячі кілометрів, і зовнішня частина — екзосфера, що переходить у земну корону. Повітря в термосфері надзвичайно роз­ріджене. Але і при такій малій щільності кожний кубічний сантиметр повітря на висоті 300 км ще містить близько 1 млрд (109) молекул або атомів, а на висоті 600 км — понад 10 млн (Ю7). Це на кілька порядків більше, ніж вміст газів у міжпланетному просторі.

Іоносфера, як говорить сама назва, харак­теризується дуже сильним ступенем іонізації повітря. Утримання іонів тут у багато разів більше, ніж у шарах, що під нею, незважаючи на сильну загальну розрідженість повітря. Ці іони переважно являють собою заряджені атоми кисню, заряджені молекули окису азоту і вільні електрони. їхній вміст на висотах 100—400 км — приблизно 1015—106 на кубічний сантиметр. У іоносфері виділяється кілька шарів, або об­ластей, із максимальною іонізацією, особливо на висотах 100—120 км (шар Е) і 200—400 км (шар Р). Але й у проміжках між цими шарами ступінь іонізації атмосфери залишається дуже високим. Положення іоносферних шарів і кон­центрація іонів у них увесь час змінюються. Спорадичні скупчення електронів з особливо великою концентрацією називаються електро­нними хмарами. Від ступеня іонізації залежить електропровідність атмосфери. Тому в іоносфері електропровідність повітря в 1012 разів більша, ніж біля земної поверхні. Радіохвилі в іоносфері поглинаються, заломлюються й відбиваються. Хвилі довжиною понад 20 м узагалі не можуть пройти крізь іоносферу: вони відбиваються вже шарами з невеликою концентрацією іонів у нижній частині іоносфери (на висотах 70—80 км). Середні й короткі хвилі відбиваються іоносфер­ними шарами, що лежать вище. Саме внаслідок відбиття від іоносфери можливий далекий зв'язок на коротких хвилях. Багаторазове відби­вання від іоносфери і земної поверхні дає змогу коротким хвилям зиґзаґоподібно поширюватися на великі відстані, огинаючи поверхню земної кулі. Оскільки положення і концентрація іонос­ферних шарів безупинно змінюються, зміню­ються й умови поглинання, відбиття й поширен­ня радіохвиль. Тому для надійного радіозв'язку необхідне безупинне вивчення стану іоносфери. Спостереження поширенням радіохвиль сприяє такому дослідженню.

В іоносфері спостерігаються полярні сяйва і близьке до них за природою світіння нічного неба — постійна люмінесценція атмосферного повітря, а також різкі коливання магнітного поля — іоносферна магнітна буря. Колір поляр­ного сяйва залежить від того, який газ бомбар­дують корпускулярні частинки. Так, наприклад, азот дає яскраво-червоний, синій і фіолетовий кольори, кисень — зелений і рожевий. Іонізація в іоносфері спричинена дією ультрафіолетової радіації Сонця. її поглинання молекулами ат­мосферних газів приводить до виникнення за­ряджених атомів і вільних електронів, про які говорилося раніше. Коливання магнітного поля в іоносфері й полярні сяйва залежать від соняч­ної активності. Зі змінами сонячної активності пов'язані зміни в потоці корпускулярної радіа­ції, що поширюється від Сонця в земну атмосфе­ру. Температура в іоносфері зростає з висотою до дуже великих значень. На висотах близько 800 км вона сягає 1000 °С. Говорячи про високі температури іоносфери, мають на увазі те, що частки атмосферних газів рухаються там із дуже великими швидкостями. Однак густина повітря в іоносфері така мала, що тіло, яке знаходиться в іоносфері, наприклад, штучний супутник, не буде нагріватися шляхом теплообміну з повіт­рям. Температурний режим супутника буде залежати від безпосереднього поглинання ним сонячної радіації й від його власного випромі­нювання в навколишній простір.

Екзосфера

Екзосфера (зовнішня атмосфера) атмосфер­ні шари, вищі за 8001000 км.

Швидкості руху частинок газів, особливо лег­ких, тут дуже великі, а внаслідок надзвичайної розрідженості повітря на цих висотах частинки мо­жуть облітати Землю по еліптичних орбітах, не зі­штовхуючись між собою. Окремі частинки можуть при цьому мати швидкості, достатні для того, щоб подолати силу тяжіння. Для незаряджених части­нок критичною швидкістю буде 11 200 м/с. Такі особливо швидкі частинки можуть, рухаючись по гіперболічних траєкторіях, вилітати з атмосфери у світовий простір, зникати, розсіюватися, диссипувати. Тому екзосферу називають ще сферою розсіювання. Розсіюванню піддаються переважно атоми водню, який є головним газом у найвищих шарах екзосфери.

Донедавна вважали, що екзосфера, а з нею взагалі земна атмосфера, закінчується на висотах 2000—3000 км. Але зі спостережень за допомогою ракет і супутників видно, що водень, який зникає з екзосфери, утворює навколо Землі так звану земну корону (до 20 000 км). Звичайно, густина газу в зем­ній короні мізерно мала. На кожний кубічний сан­тиметр тут припадає в середньому близько тисячі часток. Але в міжпланетному просторі концентрація часток (переважно протонів і електронів) при­наймні в десять разів менша. За допомогою супут­ників і геофізичних ракет установлено існування у верхній частині атмосфери й у навколоземному космічному просторі радіаційного поясу Землі, що починається на висоті кількох сотень кілометрів і простягається ще на десятки тисяч кілометрів від земної поверхні. Цей пояс складається з електрич­но заряджених часток — протонів і електронів, захоплених магнітним полем Землі, які рухаються з дуже великими швидкостями. їхня енергія — близько сотні тисяч електрон-вольт. Радіаційний пояс постійно втрачає частки в земній атмосфері й поповнюється потоками сонячної корпускулярної радіації.

Густина повітря

Густина повітря безпосередньо не вимірюється, а обчислюється за допомогою рівняння стану газу. Вологе повітря дещо менш щільне, ніж сухе пові­тря за тих самих значень тиску і температури. Це пояснюється тим, що водяна пара менш щільна, ніж сухе повітря. Якщо взяти якийсь об'єм сухого повітря і замінити частину молекул постійних га­зів більш легкими молекулами водяної пари в тій самій кількості і з тими самими швидкостями руху так, що температура і тиск від цього не зміняться, то густина отриманого вологого повітря буде дещо менша, ніж густина сухого повітря. Різниця не дуже велика. Густина сухого повітря при температурі 0 °С і тиску 1000 гПа дорівнює 1,276 кг/м3. Якщо ж повітря вологе, причому насичене, тобто тиск водяної пари 6,1 гПа (більший він при температу­рі 0 °С бути не може), то густина його при тиску 1000 гПа буде 1,273 кг/м3, тобто тільки на 0,003 кг/ м3 менше, ніж густина сухого повітря. При вищих температурах і, отже, при більшому вологоутриманні різниця збільшується, хоча і залишається невеликою. Густина повітря в кожному місці без­упинно змінюється в часі. Крім того, вона зміню­ється з висотою, тому що з висотою змінюються також атмосферний тиск і температура повітря. Тиск із висотою завжди зменшується, а разом із ним зменшується і густина. Температура з висо­тою в основному знижується, принаймні в ниж­ніх 10—15 км атмосфери. Але спад температури спричиняє підвищення щільності. У результаті спільного впливу зміни тиску і температури гус­тина із висотою, як правило, знижується, але не так сильно, як тиск. У середньому для Європи вона дорівнює біля земної поверхні 1,25 кг/м3, на висоті 5 км — 0,74 кг/м3, 10 км — 0,41 кг/м3, 20 км — 0,09 кг/м3. На висотах близько 300 км густина повітря має порядок 10—11 кг/м3, тобто в 100 млрд разів менше, ніж біля земної поверхні. На висоті 500 км густина повітря вже 10—12 кг/м3, на 750 км — 10—13 кг/м3 або ще менше. Ці зна­чення щільності незначні порівняно з призем­ними. Але все-таки до висот близько 20 тис. км густина повітря залишається значно більшою, ніж густина речовини в міжпланетному просторі. Якби густина повітря не змінювалася з висотою, а зали­шалася на всіх рівнях такою самою, як біля зем­ної поверхні, то висота атмосфери дорівнювала б приблизно 8000 м. Ця висота (8000 м) називається висотою однорідної атмосфери. Густина повітря з висотою убуває, і тому справжня висота атмосфери дорівнює багатьом тисячам кілометрів.

Важливою задачею є наведення тиску до рівня моря. Знаючи тиск на деякій станції, розташованій на висоті 2 над рівнем моря, і температуру / на цій станції, обчислюють спочатку уявну середню температуру між температурами на розглянутій станції і на рівні моря. Для рівня станції береться фактична температура, а для рівня моря — та сама температура, але збільшена настільки, наскільки в середньому змінюється температура повітря з ви­сотою. Середній вертикальний градієнт темпера­тури в тропосфері вважають рівним 0,6 °С на 100 м. Отже, якщо станція розташована на висоті 200 м і температура на ній 16 °С, то для рівня моря беруть

температуру 17,2 °С, а середня температура стовпа між станцією та рівнем моря 16,6 °С. Після цього за тиском на станції та за отриманою середньою температурою визначається тиск на рівні моря. Для цього складають особливі таблиці для кожної станції. Наведення тиску до рівня моря є дуже важ­ливою операцією. На приземні синоптичні карти завжди наноситься тиск, наведений до рівня моря. Цим виключається вплив розходжень у висотах станцій на значення тиску, стає можливо з'ясувати горизонтальний розподіл тиску.

Середній розподіл атмосферного тиску з висотою

Розподіл атмосферного тиску з висотою зале­жить від того, який тиск унизу і як розподіляється температура повітря з висотою. У багаторічному середньому для Європи тиск на рівні моря дорів­нює 1014 гПа, на висоті 5 км — 538 гПа, 10 км — 262 гПа, 15 км — 120 гПа і 20 км — 56 гПа. На рівні 5 км тиск майже вдвічі нижчий, ніж на рівні моря, на рівні 10 км — майже в чотири рази, на рівні 15 км—майже у 8 разів і на рівні 20 км—у 18 разів. Ці значення підтверджують висновок, який можна зробити: у першому наближенні тиск зменшується приблизно в геометричній прогресії, а висота зрос­тає в арифметичній прогресії. При більш точному дослідженні ця залежність описується кривою, що має назву експоненти. Тому залежність тиску від висоти ще називають експоненціальною. Тиск змі­нюється не тільки з висотою. На тому самому рівні він не скрізь однаковий. Це залежить від багатьох причин, які будуть розглянуті пізніше.

Загальна маса атмосфери

Знання атмосферного тиску дає змогу роз­рахувати загальну масу атмосфери. Середній ат­мосферний тиск на рівні моря становить 1013 гПа. Знаючи площу земної поверхні і висоту материків над рівнем моря, можна обчислити силу, що діє на земну поверхню. Нехтуючи зміною сили тяжіння з висотою, можна вважати цю силу чисельно рів­ною масі атмосфери, помноженої на прискорення вільного падіння. Загальна маса атмосфери, ви­значена таким чином, становить трохи більше 5 х 1018 кг, або 5 х Ю15 т. Це приблизно в мільйон ра­зів менше, ніж маса самої земної кулі. При цьому, як уже зазначалося, половина всієї маси атмосфери знаходиться в нижніх 5 км, три чверті — у нижніх 10 км і 95 % — у нижніх 20 км.

Екологічні проблеми атмосфери

Розглянемо змінні складові атмосфери, які ма­ють природне походження. Серед них переважає водяна пара, змінність концентрації якої нам і відома, і звична.

Рекордна концентрація водяної пари 5—6 % сягає у вологих тропіках, які лікарі відносять до малосприятливих для людини зон Землі. Найнижчі концентрації водяної пари — до 0,00001 % — спо­стерігаються над укритою льодом Антарктидою.

Значно меншою є концентрація інших домішок у повітрі. Наприклад, середня концентрація озону збігається з рекордно малою концентрацією пари води.

Більшість озону постійно знаходиться у шарах стратосфери на висотах 15—70 км (максимум — на висоті 25 км), утворюючи озоносферу, "протиультрафіолетовий" щит Землі. Поглинаючи біоактивне випромінювання Сонця під час свого утворення й розпаду, озон не пропускає до поверхні Землі без­умовно шкідливу для біосфери частину сонячної енергії.

На жаль, антропогенні домішки в атмосфері вже створили реальну загрозу втрати необхідного для сучасної біосфери шару озону у стратосфері та "заміни" його вкрай небезпечним "приземним" озоном.

Серед змінних складових атмосфери є кілька сполук азоту з киснем (Л^О, N0, М?2), які, як і озон, утворюються під час гроз енергією блискавок.

Дуже складні суміші газів виходять назовні з вулканів. У порядку зменшення концентрації це

що, со2,со, щ, на, нр, 802, н28, ищ, сов, сщ

та деякі інші. Частина з них бере активну участь у різних хімічних реакціях в атмосфері та на по­верхні ґрунту.

Всі ці гази або відверто отруйні (як СО), або більш-менш шкідливі для людини, та їхня природ­на концентрація на великих відстанях від вулканів дуже мала: вона менша мільйонної частки процен­та, не становить небезпеки для здоров'я людини. В разі викидів з вулканів перемішування повітря швидко зменшує концентрацію шкідливих газів вулканів, тому вони не становлять небезпеки для справді великих територій.

Розумне та контрольоване використання інерт­ного газу — радону, що належить до природних радіонуклідів з а-активністю, дає змогу лікувати деякі хвороби.

До порівняно нових об'єктів належать дрібні тверді чи рідкі атмосферні аерозольні частинки,

середня концентрація яких близька до ксенону, а мінімальна — приблизно 100 частинок у кубічно­му сантиметрі чистого повітря.

Найпотужнішим джерелом найпотрібнішого для утворення дощових краплин аерозолю є солона вода океану і морів, точніше — піна незліченних хвиль. Без аерозолю дощі чи інші опади стануть неможливими, а будова атмосфери — несприятли­вою для життя.

Клімат Землі, що залежить в основному від стану її атмосфери, протягом геологічної історії пе­ріодично змінювався: чергувалися епохи істотного похолодання, коли значні території суші вкривали­ся льодовиками, й епохи потепління. Та останнім часом атмосфера Землі розігрівається набагато швидше, ніж будь-коли в минулому. За даними ООН, із кінця XIX до початку XXI ст. глобальна температура на земній кулі підвищилася загалом на 0,6 °С. І це зумовлено діяльністю людини:

• по-перше, людина підігріває атмосферу, спалюючи велику кількість вугілля, нафти, газу, а також уводячи в дію атомні електростанції;

• по-друге, і це головне, в результаті спа­лювання органічного палива, а також унаслідок знищення лісів у атмосфері накопичується вугле­кислий газ.

За останні 120 років уміст С02 в повітрі збіль­шився на 17 %. У земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в теплиці чи парнику: він вільно пропускає сонячні промені до поверхні Землі, але утримує її тепло. Це спричиняє розігрівання атмосфери, відоме як парниковий ефект. За розра­хунками вчених, найближчими десятиліттями че­рез парниковий ефект середньорічна температура на Землі може підвищитися на 1,5—2 °С.

Якщо людство не зменшить обсягу забруднень атмосфери й глобальна температура зростатиме й надалі, як це відбувається протягом останніх 20 років, то дуже швидко клімат на Землі стане теплішим, ніж будь-коли впродовж 100 тис. років. Це прискорить глобальну екологічну кризу.

У чому ж полягає небезпека парникового ефекту?

Розрахунки й моделювання на ЕОМ свідчать: підвищення середньорічної температури спричи­нить зміни таких найважливіших кліматичних параметрів, як кількість опадів, хмарний покрив, океанічні течії, розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть сухішими, а узбережжя — вологішими, зима буде коротшою й теплішою, а літо — тривалішим і спекотнішим. Основні кліматичні зони в північній півкулі зміс­тяться на північ приблизно на 400 км. Це зумовить потепління в зоні тундри, танення шару вічної мерз­лоти й полярних крижаних шапок. У середніх широ­тах, тобто в головних "хлібних" районах (Україна, Чорнозем'я Росії, Кубань, "зернові штати" США), клімат стане напівпустельним, і врожаї зерна різко скоротяться. Глобальне потепління призведе до танення льодовиків Гренландії, Антарктиди й гір, рівень Світового океану підвищиться на 6—10 м, при цьому буде затоплено близько 20 % площі су­ходолу, де сьогодні живуть сотні мільйонів людей, розташовані міста, ферми, сади й поля. Учені не дійшли єдиної думки про те, за якого підвищення середньорічної температури можуть відбутися ці негативні для людства явища: одні метеорологи вважають критичним значення 2,5 °С, інші — 5 °С. Останнім часом тривога вчених із приводу парни­кового ефекту ще посилилася. Виявилося, що, крім вуглекислого газу, парниковий ефект спричиняють також деякі інші гази, що входять до групи малих домішок — метан, оксиди азоту, фреони, — вміст яких в атмосфері через антропогенний фактор стрімко зростає.

1654 р., через 11 років після відкриття Е. Торрічеллі існування атмосферного тиску, дія цього тиску була наочно показана у дослідах, виконаних німецьким фізиком Отто фон Геріке (1602—1686), який обіймав на той час посаду бур­гомістра Магдебурга.

Геріке народився у Магдебурзі, потім у 1617—1623 рр. навчався у Лейпцизькому, Гельмштадському, Єнському та Лейденському уні-

верситетах. Він користувався авторитетом у спів­громадян і 1646 р. був обраний на посаду голови рідного міста Магдебурга. Обіймаючи цю посаду понад 30 років, Геріке не припиняв своєї дослід­ницької роботи у галузі фізики. 1650 р. він винай­шов повітряний насос і згодом удосконалив його. Таким чином, насоси, якими ми накачуємо шини у велосипеді або м'ячі у спортивному залі, — усе це сучасні "нащадки" винаходу магдебурзького бургомістра.

Але знаменитим став Геріке після того, як ви­конав свій блискучий, не стільки змістовний з фі­зичної точки зору, скільки театралізований за по­становкою, дослід із "магдебурзькими півкулями".

Дві мідні півкулі були з'єднані кільцевою про­кладкою. Через кран, прироблений до однієї з пів­куль, зі складеної кулі було викачано повітря, після чого півкулі вже не можна було відділити одну від одної. Щоб роз'єднати півкулі, Геріке наказав за­прягти дві вісімки коней. До запрягів ішли канати, які були просунуті через кільця, прикріплені до півкуль. І, як коней не поганяли, вони виявилися неспроможними роз'єднати півкулі, — настільки великим виявився тиск атмосферного повітря, який притискав одну півкулю до іншої.

У наші часи зміст досліду Геріке можна зрозу­міти, зважаючи на те, як діє вакуумна присоска, виготовлена з еластичного матеріалу. На такій присосці у наших оселях може висіти рушник або іграшка.

Наукові досягнення Отто фон Геріке не обмежу­валися дослідом із "магдебурзькими півкулями". Пізніше він побудував перший водяний барометр (1657 р.) і використав його для передбачень пого­ди, винайшов гігрометр (прилад для вимірювання вологості повітря), побудував перший повітряний термометр. Свої досліди Геріке описав у трактаті "Нові досліди про пустий простір" (1672 р.), який зберігся до наших часів.

Цікаво, що у 1986 р., як і 332 роки тому, на лузі поблизу річки Ельби дослід Геріке був повторений мешканцями Магдебурга. Знову шістнадцятеро коней безуспішно намагалися розтягнути порож­ню мідну кулю, яка розпалася на дві половини лише тоді, коли в неї впустили повітря. Учасники експерименту були у костюмах XVI ст. Німецькі дослідники історії вважають, що подія, про яку сьогодні знають в усьому світі, мала триста років тому не тільки наукове і просвітницьке, а й полі­тичне значення. Експеримент виконувався у роки Тридцятилітньої війни і в той час Магдебург був сильно зруйнований. Його бургомістр фон Геріке своїм незвичним дослідом привернув увагу ко­роля, завдяки чому отримав кошти на відбудову рідного міста.

Природні барометри

Здавна люди помітили, що перед зміною погоди зовнішній вигляд деяких рослин та поведінка тва­рин змінюються. Ці зміни стали своєрідним народ­ним барометром, за яким можна було передбачити насування зливи чи гарну погоду, заморозки або потепління. Відповідно до цього люди виконува­ли господарські роботи, наприклад, сушили сіно, збирали врожай тощо. Нині, коли працює метео­рологічна служба, ці ознаки природних барометрів стали забувати. А дарма.

— В суцільних хмарах з'являються просвіти.

— Золотиста або світло-рожева зоря на сході та заході сонця.

— Дим вертикально здіймається вгору.

— Літнім ранком небо особливо чисте, до полу­дня з'являються хмари, які надвечір зникають.

Скільки разів через незнання цих простих ознак туристи потрапляють під зливу чи напинають на­мети тоді, коли в цьому немає потреби. Тому вміти орієнтуватися за ознаками природних барометрів дуже корисно.

У лісах росте невеличка ягідна рослина кос­тяниця. Вона близька до малини і має такі самі червоні ягоди. Трійчасті листочки костяниці рані­ше слугували надійним барометром. Якщо вони скручувались у трубочку і випрямлялися вгору — попереду сонячний день. Можна було косити сіно. Якщо листочки розправлялися і підставляли свою поверхню сонцю, треба було поспішати: за кілька годин починався дощ.

Дуже точно реагують на зміну погоди склад­ноцвіті: кульбаба, козельці, нечуйвітер тощо.

Суцвіття-кошики завжди закриваються, якщо через кілька годин повинен початися дощ. Подібним чином закриваються плодики цих рос­лин. Це явище досить просто пояснити. У повітрі підвищується вологість, яка примушує рослини сховати свої квіти або плоди. Адже дощ може по­шкодити пилок чи пух плодів.

Подібним чином на зміну погоди реагують й інші рослини: фіалки перед дощем закривають квіти й опускають їх нижче, схиляє голівки суц­віть конюшина, а стокротки так бояться дощу, що їх кошики майже притискаються до землі, звиса­ючи на довгих ніжках, наче парасольки. Збіжить по парасольках вода, пригріє тепло — і вони знову тягнуться до сонця.

Дуже цікаво віщує погоду будяк. У спеку він колючий — не доторкнешся. Про нього писав відо­мий письменник К. Г. Паустовський: "Грали ми в яру за садибою, де густо ріс біля плоту будяк: його гарні квіти та листя з колючками давали в спеку

нудотний запах". А от перед негодою цей запах у рослин зникає. Колючки притискаються до суц­віть, і рослина стає м'якшою.

Усі, мабуть, бачили біле латаття — гарна водяна лілія, квіти якої можна вважати своєрідним годинником. Якщо о 7—8-й годині ранку вони піднімуться над водою, значить погода буде ясна і сонячна. Але коли бутони латаття тільки стирчать над поверхнею і не розпускаються — слід чекати дощу. Коли ж вони взагалі поховалися під во­дою — дощі будуть тривалі, краще і в дорогу не вирушати. Латаття біле — надзвичайно цікава і де­коративна рослина. Весь день білосніжні квіти лілії непорушно лежать на поверхні води між зеленими млинцями блискучого листя. А надходить вечір, і квіти повільно складають пелюстки і занурюються під воду. Щойно була розкішна зарость — а от уже лишилося тільки листя без жодної квітки. Лише наступного ранку, якщо передбачається гарна по­года, ці квітки знову визирнуть над водою. Біле ла­таття може прогнозувати не лише наступний день, а й більш тривалий період погоди. Коли навесні листя латаття почало інтенсивно рости на поверхні заплави, значить заморозки вже пройшли і більше не повторюватимуться.

Близьку негоду можна передбачити і за іншими ознаками рослин, наприклад, за гутацією. Гутація — процес виділення води крізь спеціальні отвори на листочках. Під час збільшення вологості повітря випаровування води листочками ускладнюється. Внаслідок цього тиск у тканинах рослин підви­щується і вода починає виділятися крізь отвори. Вона збирається на листочках у вигляді крапли­нок. Цей процес буває настільки сильним, що вода стікає, наче йде дощ. Таке явище починається за кілька годин до дощу, хоч на небі може не бути навіть хмаринки. "Дощ" у сонячну погоду дуже характерний для верб, тому за нею закріпилася народна назва — верба плакуча. Сильне виділення води може спостерігатись у тополі чорної, плакуна, стрілолиста. Деякі кімнатні рослини, наприклад, монстера і деякі види фікусів, зберігають цю своє­рідну властивість навіть у приміщенні.

Прогноз погоди залежить не лише від рухів рослин, а й від правильних спостережень за їх сезонним розвитком. Виявляється, що розвиток окремих видів залежить від погодних умов року. Зіставляючи ці факти, можна передбачити погоду на ціле літо.

До речі, про це добре знали наші предки. Наприклад, якщо береза виділяє навесні багато соку, то слід чекати сирого літа. І навпаки, коли береза зеленіла раніше вільхи чи виділяла навесні мало соку, слід чекати сухого й теплого літа. Восени селяни з вигляду березових гайків або окремих дерев робили висновок про наступну весну. Почне листя жовтіти на вершечку дерева — до ранньої весни; якщо пожовтіння почнеться знизу — весна буде пізньою. Навіть за тим, наскільки рано опаде листя з беріз, робили висновок про зиму. Рано — сніг випаде вже в листопаді. Затримається листя до жовтня — снігу чекай лише в грудні.

Подібні довгострокові прогнози робили, сте­жачи за станом багатьох інших рослин: горобини, осики, дуба, горіхів тощо. Ось деякі з них. Якщо зацвіла горобина, значить заморозки закінчились і можна висаджувати розсаду помідорів чи сіяти огірки. Рясне цвітіння горобини свідчить про тепле літо і добрий урожай льону. Якщо горо­бина зацвіла пізно, значить літо буде вогким, але теплим, а восени буде багато грибів. Ці прогнози легко перевірити, а переконавшись у їх слушності, використовувати ознаки рослин у господарській діяльності.

Є й інші, досить схожі прогнози. Якщо на дубі розпуститься листя раніше від ясена, значить літо буде сухе і тепле. Якщо на деревах улітку з'являється багато багато жовтого листя, осінь буде рання і вогка. Коли листя на деревах не опало, то ранній сніг ще розтане. Одцвітають троянди — це до перших заморозків. Багато жолудів та гороби­нових ягід віщують сувору зиму і тривалі морози. Про те саме свідчать і дружний листопад, і бідна на гриби осінь, і груба шкірочка на цибулинах. Уміння прогнозувати погоду — досвід, накопиче­ний народом за сотні років спостережень.

У процесі еволюції рослини та тварини присто­совувалися до коливань погоди. На жаль, людина втратила здатність передбачати, краще сказати, відчувати такі переміни. А от рослини і тварини ці переміни відчувають. Вони по-своєму готують­ся до них. Звичайно, ці відчуття мають хімічну основу. От і спостерігаємо ми зовнішні вияви цих реакцій: ранній чи пізній розвиток, рясне цвітіння або плодоношення, характер листопаду тощо.

Выбранный для просмотра документ завдання.doc

библиотека
материалов

За часів Галілея один майстер побудував для садів герцога Тосканського у Флоренції всмоктувальний насос, поршень якого мав піднімати воду на висоту, більшу за 18 італійських ліктів (більшу, ніж 10 м). Але, як не намагалися підняти цим насо­сом воду, нічого не виходило. Зробіть необхідні розрахунки і поясніть чому вище ніж на 10 метрів воду насос не міг підняти? За якої умови це стало б можливим?


























Блез Паскаль теж створив барометр, але замість ртуті він використав воду. Визначте, яка висота трубки у барометрі Паскаля?

hello_html_m32665b3b.png













У 1654 р. Отто Геріке у м. Магдебурзі, щоб довести існування атмосферного тиску, виконав дослід: він відкачав повіиря з порожнини мід двома металевими півсферами, складеними разом. Тиск атмосфери так сильно притиснув півсфери одна до одної, що їх не могли розірвати вісім пар коней (мал.) З якою силою атмосфера стискала півсфери, якщо площа їх поверхні 2800 см2?

hello_html_6b0f1d40.png


























Самые низкие цены на курсы переподготовки

Специально для учителей, воспитателей и других работников системы образования действуют 50% скидки при обучении на курсах профессиональной переподготовки.

После окончания обучения выдаётся диплом о профессиональной переподготовке установленного образца с присвоением квалификации (признаётся при прохождении аттестации по всей России).

Обучение проходит заочно прямо на сайте проекта "Инфоурок", но в дипломе форма обучения не указывается.

Начало обучения ближайшей группы: 27 сентября. Оплата возможна в беспроцентную рассрочку (10% в начале обучения и 90% в конце обучения)!

Подайте заявку на интересующий Вас курс сейчас: https://infourok.ru

Краткое описание документа:

Пропоную розробку уроку в 8 класі на тему "Атмосферний тиск. Барометри"

Метасформувати знання про атмосферний тиск, про способи вимірювання атмосферного тис­ку, одиниці тиску, прилади для вимірювання ат­мосферного тиску, залежність атмосферного тиску від висоти; розвивати пізнавальний інтерес учнів до вивчення фізики, використовуючи елементи іс­торії; розвивати логічне мислення.

Основні поняттяатмосферний тиск, барометр-анероїд, альтиметр, ртутний барометр.

Обладнаннятаблиця "Рідинний барометр", барометри, лійка, папір, шприц, широка посудина з водою, "чорна скринька".

 

Тип уроку: засвоєння нових знань.

В архіві міститься розширений конспект уроку, тести з теми, листок самоконтролю, логікон і завдання до уроку

Общая информация

Номер материала: 470180

Похожие материалы

2017 год объявлен годом экологии и особо охраняемых природных территорий в Российской Федерации. Министерство образования и науки рекомендует в 2017/2018 учебном году включать в программы воспитания и социализации образовательные события, приуроченные к году экологии.

Учителям 1-11 классов и воспитателям дошкольных ОУ вместе с ребятами рекомендуем принять участие в международном конкурсе «Законы экологии», приуроченном к году экологии. Участники конкурса проверят свои знания правил поведения на природе, узнают интересные факты о животных и растениях, занесённых в Красную книгу России. Все ученики будут награждены красочными наградными материалами, а учителя получат бесплатные свидетельства о подготовке участников и призёров международного конкурса.

Конкурс "Законы экологии"