Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Сценарий литературной композиции "Я йду шляхом, пісні свої співаю"
Обращаем Ваше внимание: Министерство образования и науки рекомендует в 2017/2018 учебном году включать в программы воспитания и социализации образовательные события, приуроченные к году экологии (2017 год объявлен годом экологии и особо охраняемых природных территорий в Российской Федерации).

Учителям 1-11 классов и воспитателям дошкольных ОУ вместе с ребятами рекомендуем принять участие в международном конкурсе «Законы экологии», приуроченном к году экологии. Участники конкурса проверят свои знания правил поведения на природе, узнают интересные факты о животных и растениях, занесённых в Красную книгу России. Все ученики будут награждены красочными наградными материалами, а учителя получат бесплатные свидетельства о подготовке участников и призёров международного конкурса.

ПРИЁМ ЗАЯВОК ТОЛЬКО ДО 21 ОКТЯБРЯ!

Конкурс "Законы экологии"

Сценарий литературной композиции "Я йду шляхом, пісні свої співаю"

Такого ещё не было!
Скидка 70% на курсы повышения квалификации

Количество мест со скидкой ограничено!
Обучение проходит заочно прямо на сайте проекта "Инфоурок"

(Лицензия на осуществление образовательной деятельности № 5201 выдана ООО "Инфоурок" 20 мая 2016 г. бессрочно).


Список курсов, на которые распространяется скидка 70%:

Курсы повышения квалификации (144 часа, 1800 рублей):

Курсы повышения квалификации (108 часов, 1500 рублей):

Курсы повышения квалификации (72 часа, 1200 рублей):
библиотека
материалов

Літературно – музична композиція до 145 річниці з дня народження Лесі Українки

«Я йду шляхом, пісні свої співаю…»

О.М.Щегільська, учитель української мови та літератури, музичного мистецтва Горлівської сільської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 58

(Зала вбрана рушниками, малюнками учнів, стіннівками. Ілюстраціями до творів поетеси можна використовувати презентації учнів)

Знаряддя : проектор, музичний інструмент, програвач, електронна презентація.

Звучить музика І.Шамо «Не шуми , калинонька» (Національний оркестр народних інструментів України)

Ведучий. Добрий день, шановні гості. На видноколі історії іноді з`являються яскраві зірки, що освітлюють шлях людині, стають дороговказом цілому народу. Та придивившись, ми розуміємо, що це не зірка зовсім, а ціле сузір’я , що освячує все людство, стає провідною зорею для цілих поколінь. Сьогодні ми зібрались, щоб вшанувати пам'ять видатної української поетеси Лесі Українки, їм`я якої відоме в усьому світі. 25 лютого відзначається 145 років з дня її народження.

Ведуча. Леся Українка - їм`я знайоме і близьке для кожного з нас. Чи не єдина жінка – поетеса, творча зірка якої яскраво спалахнула серед таких видатних чоловічих імен як Тарас Шевченко і Іван Франко. Вона твердо заявила про себе в літературі як тонкий лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, публіцист, фольклорист, перекладач. І головне – що стала справжньою дочкою свого народу, перетворивши своє життя на подвиг в ім`я свободи.

Ведучий. Та сьогодні ми спробуємо ближче познайомитися з Лесею. Дізнаємося, ким вона була насправді? Що криється за її тендітною постаттю, глибоким поглядом, за щирими словами? Чим вона жила? І про що мріяла?

Читець.

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

Ведуча. Справжнє ім`я поетеси – Лариса Петрівна Косач. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області, що розкинулось на берегах річки Случ. ЇЇ родина – заможна і освічена, належала до кола української патріотичної інтелігенції.

Ведучий. Мати, Ольга Косач (більш відома під псевдонімом Олена Пчілка), – відома письменниця і громадська діячка. Олена Пчілка виховала шестеро дітей. І всі вони стали справжніми патріотами, чесними і здібними людьми. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революційних поглядів.

Ведуча. Батько, Петро Косач, - за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету (свою освіту завершив у Києві). Він був не тільки дбайливим батьком, а й добрим другом і вихователем своїх дітей. З особливою ніжністю ставився до Лесі. П. А. Косач, юрист за освітою, працював службовцем у різних містах Волині. Він добре знав російську і світову літературу, пильно стежив за всім новим, ще гарно читав і декламував напам'ять своїм дітям художні твори. Прогресивні погляди П. Косача, його співчуття трудящим були причиною того, що поліція встановила над ним негласний нагляд.

Ведучий. Новоград-Волинський, потім Луцьк, Ковель, село Колодяжне, яке стало постійним місцем проживання сім'ї з 1882 року,— це місця, де минали дитячі та юнацькі роки Лесі. Волинь була її першою життєвою і поетичною школою, їй з дитинства були милими береги Случа, барвисті луги, таємничі ліси із високими столітніми дубами, руїни Луцької фортеці, біля якої вона зображала Жанну д'Арк. Цей мальовничий край і став для письменниці уособленням України. Леся сприймала природу як живу, як невичерпне джерело сили, божественний дар.

Звучить музика В.Барвінського: квартет для двох скрипок та віолончелі.

Читець.

Вечірня година

(Коханій мамі)

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Учні виконують пісню на слова Лесі Українки «У зеленому садочку» (музика Б.Фільц).

Ведуча. В наш час, Лесю б однозначно назвали дитиною індиго. В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.

Ведучий. Крім того, поетеса знала більше 10 мов – українську,французьку, німецьку, англійську, польську, російську, італійську… При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Дуже гарно грала на фортепіано. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано. Проте, Леся мала в навчанні ще й велику працездатність і наполегливість.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

Ведуча. У Лесі був старший брат Михайло, з яким вони проводили весь час разом. Їх так і називали - «Мишелося». Цікаво, що мати не віддавала їх до школи, а вчила вдома за своєю програмою. Пізніше наймали приватних вчителів.

Ведучий. Одного разу на свято Водохреща Леся з Михайлом пішли на річку, щоб подивитись на обряд, де Леся застудилася й тяжко захворіла. На одинадцятому році життя у Лесі виявили туберкульоз кісток. З того часу і починається відлік її «тридцятилітньої боротьби» із хворобою. Дівчинка не корилася і шукала розраду в усьому - читанні, грі на фортепіано, спілкуванні з природою. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — і є туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. 

Звучить музика В.А.Моцарта. Фортепіанний концерт № 23.

Читець

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

Ведуча. У своїх листах Леся писала: «Як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я “перетомлюся”, “виснажуся”, “покладу всю силу”. Чи не значить се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? Бо так виходить якесь “внушение”, і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого».

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?


Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.


А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,
тоді й плакучая верба
злото-багряна стане.


Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти –
на гробі
їх вона сама
розсипле самоцвіти.


Та поки що я буду жить,

Як в тишу морська хвиля,
На погляд море наче спить…

Ведучий. Стендаль говорив: «Генієм можна назвати лише ту людину, котра знаходить таку глибоку насолоду у творчості, що вона працює, не дивлячись на всі перешкоди». Так і Леся знаходила у віршах чи не єдину розраду, бо в них вона могла висловити всі свої переживання і думки.

Ведуча. Мати, Олена Пчілка, сприяла виданню першої публікації дочки – вірша «Конвалія». Цей твір і був уперше підписаний псевдонімом Леся Українка.  Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. 

Ведучий. Свій перший вірш «Надія» Леся Українка написала у 9 років і присвятила його своїй тітці Олені Косач, яка була заарештована й вислана до Сибіру. Читаючи ці рядки, важко повірити, що їх написала маленька дитина, – стільки в них глибини, болі й любові до рідного краю.

Звучить пісня «Надія» у виконанні ансамблю вчителів.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Ведучий. Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х років, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». Леся остаточно відчула, що література — її доля, «життя і щастя, радість і зброя». 
У 1890-1891 роках перебуває в Києві, Криму, Луцьку, с. Колодяжному, пише поезії «До мого фортепіано», «Веснянка», цикли «Сім струн», «Кримські спогади», «Зоряне небо», «Сльози-перли», виїздить на консультацію до Відня. 
Ведуча. У 1892 році написано вірші «Досвітні огні», «Сосна», «Сон літньої ночі», поему «Місячна легенда». Працює над поемою «Роберт Брюс, король шотландський», у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки. Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові, там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. 
З 1893 року Леся Українка живе в Гадячі, Одесі, Колодяжному, Києві. За нею встановлено негласний нагляд поліції. 

Ведучий. Перебуваючи у селі Колодяжному, Косачі тісно спілкувалися з простими селянами: «Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам відомим, а далі й рідним.  Вона бачила злидні людей, чула «скрізь голосіння сумні». Сльози і горе народу боляче вражали гуманне серце поетеси і нагострювали її слово, яке закликало народ до боротьби за нове справедливе суспільство, до «кращої долі, яснішої».

Читець.

Чого то часами, як сяду за діло

Або як вже працю кінчаю я сміло,

Не раз се на мене, мов хмара яка,

Спадає сумная задума тяжка?

Така то задума спиня мою руку,

Що людськую бачу кругом себе муку,

Недолю та сльози – і думка зрина:

Нащо тут здалася ся праця дрібна?..

Недолі й дотепніші люди не вбили,

Що ж з нею подіють слабі мої сили?

І кидаю пращо, бере мене жаль –

Та друга вже думка розважить печаль:

Все ж, може, ся пісня якую людину

Розважить успіє хоч би на хвилину,

І щиро промовленим словом моїм

Збуджу огонь я у серці чиїм.

А може, й пожиток який з того буде,

І з праці моєї скористають люде…

І знов мені зваги в душі прибуло,

І знов я за діло, підвівши чоло!

Ведуча. Мало хто знає, але  хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

Ведучий. Її ідеал – сильна особистість, що зможе подолати духовні проблеми життя. Часто у її поезіях перекликається особистий «крик душі», прагнення жити повноцінним життям і загальносуспільні настрої.

Звучить пісня «Гетьте, думи, ви хмари осінні» у супроводі фортепіано. Музика Л.Ященка

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Ведуча. Леся Українка усвідомлювала своє призначення як митця, своє покликання до служіння народові. Поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, а слова — зброєю іскристою. Ведучий. Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш "Слово, чому ти не твердая криця..."

Звучить музика А.Шнітке «Сюїта в старовинному стилі».

Читець.

Слово, чому ти не твердая криця, 
Що серед бою так гостро іскриться?
 
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
 
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова, 
Я тебе видобуть з піхви готова,
 
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
 
Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу, 
Скільки достане снаги мені й хисту,
 
Потім її почеплю при стіні
 
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє, 
Ми не повинні загинуть обоє!
 
Може, в руках невідомих братів
 
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів, 
Піде луна по твердинях тиранів,
 
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
 
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю, 
Кинуться з нею одважно до бою...
 
Зброє моя, послужи воякам
 
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Ведуча. Трагічним виявилось і особисте життя Лесі. Улітку 1897 року в Ялті вона знайомиться з Сергієм Мержинським. Обоє приїхали на лікування. Він приїхав з Мінська, був професійним революціонером. Вирізнявся лагідною вдачею, інтелігентністю, високою культурою. У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на життя. Він подарував поетесі кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з якою вона ніколи не розлучалася. З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де побачила незвичайну квітку — гірський едельвейс.

Ведучий. Але доля відміряла йому дуже короткий вік. У 1901 р., коли Сергію стало дуже погано (він хворів на сухоти), Леся поїхала в зимовий Мінськ доглядати смертельно хворого. Два з половиною місяці, забувши про свої болі, вона доглядала Сергія. Це був час надзвичайного трагічного напруження. Леся намагалася підбадьорити хворого. В той час вона пише одну з найсильніших своїх драм — «Одержима».

Ведуча. На руках Лесі Українки коханий помер. Хоча вона знала, що нема порятунку, але смерть Мержинського стала величезним ударом для письменниці, надівши жалобу, Лариса Петрівна вже до кінця своїх днів не знімала одягу чорного кольору.

Звучить музика М.Скорика «Мелодія» у виконанні Я.Джуся (бандура)

Читці.

Уста говорять: «Він навіки згинув!»

А серце каже: «Ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»



Ведучий. Спливав час, і поступово оговтуючись від тяжкої втрати, продовжувала працювати: перекладала, давала уроки іноземних мов, писала поетичні твори. 1907 р. вона вийшла заміж за відомого музикознавця-фольклориста Климентія Квітку, який високо цінував і підтримував Лесю. З ним поетеса живе в Криму, завершує драматичну поему «Кассандра». За вільнодумні вірші поетеси, жандармами було вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Лесю Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано. 
Ведуча. У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі, їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. 
Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми.

Ведучий. Здоров’я дедалі погіршувалося, але поетеса чинила все більший опір хворобі. Саме в ці останні найтяжчі два роки вона написала найкращі драматичні твори. Славнозвісна драма-феєрія «Лісова пісня» - пройнята оптимізмом, вірою в прекрасне. Сама Леся Українка свідчила про те, що її надихали спогади про рідні волинські ліси, волинські казки й перекази, що чула їх із дитинства.

Ведуча. А себе вона уособлювала з Мавкою – головною героїнею драми. В її образі письменниця втілила свої найкращі мрії про вродливу, щиру, обдаровану, волелюбну людину, яка, можливо, як і Леся, бореться за себе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Мавка — це безсмертна, як сама природа, прекрасна мрія народу про щастя, про вільне творче життя. 

Звучить

Учениця виконує останній монолог Мавки.

"О, не журися за тіло! 
Ясним, вогнем засвітилось воно, 
чистим, палючим, як добре вино, 
вільними іскрами вгору злетіло. 
Легкий, пухкий попілець 
ляже, вернувшися, в рідну землицю, — 
стане початком тоді мій кінець. 
Будуть приходити люди, 
вбогі й багаті, веселі й сумні, 
радощі й тугу нестимуть мені, 
їм промовляти душа моя буде. 
Я обізвуся до них 
шелестом тихим вербової гілки, 
голосом ніжним тонкої сопілки, 
смутними росами з вітів моїх. 
Я їм тоді проспіваю 
все, що колись ти для мене співав, 
ще як напровесні тут вигравав, 
мрії збираючи в гаю.. 
Грай же, коханий, благаю!" 

Ведучий. У травні 1913 року в листі до матері Лариса Петрівна повідомляє про матеріальні нестатки: «Дещо з речей розпродалося, се через те, що не стає інакше грошей на прожиття… Та й так, може, без великої трудності діждемося ліпших часів – повинні ж вони колись настати». А вже через місяць на звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати.

й письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми. Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 року в грузинському місті Сурамі. Їй було лише 42 роки. Тіло поетеси перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі.

Ведуча. Леся Українка пройшла хоч і короткий, проте яскравий життєвий шлях. І постала перед нами як сильна, мужня людина, що не скорилася долі і зростила квітку «на вбогім сумнім перелозі». Вона є для нас прикладом волі до життя, прикладом щирої любові до людей і рідної землі. Олесь Гончар писав: «Сорокадворічною пішла вона з життя, пішла не зломлена духом, і образ її таким живе і житиме для нас — сповнений гідності, прекрасний у своїй людяності і великім творчім горінні». 

Звучить Лірична фантазія «Яворина» Я.Олексіва.

Учні декламують вірш «Мій шлях»

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті».

Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки, –

Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –

Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»

З його плачем я спів з’єднаю свій,

Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.

Коли ж на довгому шляху прийдеться

Мені почути співи гучні, вільні, –

В моїй душі для них луна знайдеться.

Сховаю я тоді журбу свою

І пісні вільної жалем не отрую.

Коли я погляд свій на небо зводжу, –

Нових зірок на йому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –

Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі…

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!















Самые низкие цены на курсы переподготовки

Специально для учителей, воспитателей и других работников системы образования действуют 50% скидки при обучении на курсах профессиональной переподготовки.

После окончания обучения выдаётся диплом о профессиональной переподготовке установленного образца с присвоением квалификации (признаётся при прохождении аттестации по всей России).

Обучение проходит заочно прямо на сайте проекта "Инфоурок", но в дипломе форма обучения не указывается.

Начало обучения ближайшей группы: 25 октября. Оплата возможна в беспроцентную рассрочку (10% в начале обучения и 90% в конце обучения)!

Подайте заявку на интересующий Вас курс сейчас: https://infourok.ru

Общая информация

Номер материала: ДВ-392190

Похожие материалы