Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015

Опубликуйте свой материал в официальном Печатном сборнике методических разработок проекта «Инфоурок»

(с присвоением ISBN)

Выберите любой материал на Вашем учительском сайте или загрузите новый

Оформите заявку на публикацию в сборник(займет не более 3 минут)

+

Получите свой экземпляр сборника и свидетельство о публикации в нем

Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / Словник "Афористичні вислови Шевченка"
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Словник "Афористичні вислови Шевченка"

библиотека
материалов

Словник афористичних висловів Т.Шевченка

А

А братія мовчить собі, витріщивши очі, мов ягнята («Сон»).

А все-таки її люблю мою Україну широку(«Хіба самому написать?»).

Аж гуде, з усіх усюд народу йде («Петрусь»).

А лукавих, нечестивих і слід пропадає («Давидові псалми.81»).

А люде тихо, без всякого лихого лиха царя до ката поведуть («Хоча лежачого не б'ють»).

А люд навісний нехай скаженіє («Чого мені тяжко»).

А Мар'яна, як дитина без матері, плаче («Мар'яна-черниця »).

А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали лоби («Гайдамаки»).

А на громаду хоч наплюй! Вона – капуста головата («Хіба самому написать?»).

А онуки? їм байдуже – панам жито сіють («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

А поки що течуть ріки, кровавії ріки («Кавказ»).

А серце жде чогось, болить, болить і плаче, і не спить («Я не нездужаю нівроку»).

А я вже думав одружитись і веселитися, і жить, людей і Господа хвалить («Варнак»).

Б

Багатий не знає ні приязні, ні любові(«Не завидуй багатому»).

Базар люду насходилось («Великий льох»).

Будем жить, людей любить, свого Господа хвалить («Давидові псалми»).

Без милого батько, мати – як чужії люди («Тополя»).

Без милого скрізь могила («Тополя»).

Без милого сонце світить – як ворог сміється («Тополя»).

Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата («Ми восени таки похожі»).

Бодай кати їх постинали отих царів, катів людських («[Царі]»).

Боже милий! Як хочеться жити і любити твою правду, і весь світ обняти(«Давидові псалми»).

Боріться – поборите, вам Бог помагає («Кавказ»).

Бо хто матір забуває, того Бог карає («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Будем, батьку панувати, поки живуть люди («На вічну пам'ять Котляревському»).

Було колись в Україні вміли панувати. Минулося: осталися могили по полю («Іван Підкова»).

В

Великих слів велика сила («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Веселе сонечко ховалось в широких хмарах весняних («Така, як ти , колись лілея»).

Ви любите на братові шкуру, а не душу («Кавказ»)

Возвеличу малих отих рабів німих! А на сторожі коло їх поставлю слово («Подражаніє 11псалму»).

Вільнодумствує в шинку(«П.С.»)

Воно знову оживає і сміється знову («Кавказ»)

В садочку квітами повита, на пригорбі собі стоїть, неначе дівчина, хатина («Сестрі»).

Все гине – слава не поляже («До Основ'яненка»).

Все йде, все минає - і краю немає («Сон/Комедія»).

Все од Бога! Од Бога все! А Сам нічого дурний не вдіє чоловік( «Варнак»).

Вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте («Заповіт»).

Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила («Гайдамаки»).

Встань же, Боже, суди землю і судей лукавих («Давидові псалми.81»).

В тім гаю, у тій хатині, у раю я бачив пекло («Якби ви знали паничі»).

Г

Гади! Гади! Чи напилися ви, чи ні людської крові? («Єретик»).

Гинуть, гинуть у ярмах лицарські сини («І виріс я на чужині»).

Годіть! Смирітеся, молітеся Богу і згадуйте один другого(«Чи ми ще зійдемося знову»).

Горе! Горе! Дрібніють люде на землі, ростуть і висяться царі («Саул»).

Гомоніла Україна, довго гомоніла («Гайдамаки»).

Господь благав, щоб наша правда не пропала, щоб наша слава не вмирала («Марку Вовчку»).

Господь любить свої люди («Давидові псалми. 93»).

Господь послав тебе нам, кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих («Марку Вовчку»).

Гриземося, мов собаки за маслак смердючий («Неофіти»).

Громада – ніби нежива, анітелень…(«Гайдамаки»)

Д

Даєш Ти, Господи, і злато і власть панам в Твоїм краю («Молитва»).

Дивітеся ж,о! матері! Що роблять іроди – царі («Марія»).

Діла добрих оновляться, діла злих – загинуть(«Давидові псалми. 1»).

Діла незабутніх дідів наших («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Для чого я на світ родився, свою Україну любив?(«Чернець»)

Добра не жди, не жди сподіваної волі – вона заснула («Я не нездужаю нівроку»).

Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої люди її розпинають («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Добре жити з родиною. А ще луче за горою з дружиною молодою («Туман, туман долиною»).

Довелося випить з московської чаші московську отруту («Невольник»).

Доки сонце з неба сяє («На вічну пам'ять Котляревському»).

До нас в науку! Ми навчим, почому хліб і сіль почім («Варнак»)

Думи мої, думи мої. Де ж мені вас діти?(«Думи»).

Думи мої, думи мої…Лихо мені з вами («Думи»).

Є

Єдинеє добро – твоє дитя («Княжна»)



Ж

Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки («Гайдамаки»).

Жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах і ми ,читая , оживаєм і чуєм Бога в небесах («Мені здається, я не знаю»).

Журба не поможе («Думи мої, думи мої»).

З

За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі («Кавказ»).

За милого, як співати, любо й потужити («Катерина»).

За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то продасте («П.С.»)

За святую правду-волю розбійник не стане («Холодний яр»)

Знаєш люде втоплять і задушать («Москалева криниця»).

Знать, од Бога голос той, і ті слова («Ну, що б, здавалося, слова»).

І

І брат з братом обнялися … навіки і віки, і потекли в одне море слов’янські ріки («Гайдамаки»)

І виріс я, хвалить Бога, та не виліз в люде («Не молилася за мене»).

І забудеться самотня, давняя година, і оживе добра слава, слава України.(«Гайдамаки»).

І за що його святого мордували?(«Неофіти»)

І знову шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв («І мертвим, і живим, і ненародженим…»)

І нема тому почину, і краю немає («Сон/ Комедія»).

І оживу , і думу вольную на волю із домовини воззову («Марку Вовчку»)

І повіє огонь новий з Холодного Яру(«Холодний Яр»).

І світ Божий як Великдень, і люди як люди («На вічну пам'ять Котляревському»).

Іскра вогню великого, тліє, не вгасає(«Єретик»).

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим, і ненародженим…»)

І що наснилося-говорилося, не забуду я («І широкую долину»).

К

Колись Бог нам верне волю, розіб’є неволю («Давидові псалми.52»).

Кохайтеся, любітеся, як серденько знає («Катерина»).

Край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зострічає («Сон/ Комедія»).

Красо моя молодая, горенько з тобою («Катерина»).

Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна («І виріс я на чужині»).

Кругом його степ, як море широке синіє («Перебендя»).

Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить («Гайдамаки»).

Кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба («Іван Підкова»)..

Л

Любов – Господня благодать («Москалева криниця»).

Людей і долю проклинать не варт, їй Богу(«Давидові псалми. 1»)..

Дюде! Люде! За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте («П.С.»).

Людей не чуть, не знать і сліду людської страшної ноги («Сон/ Комедія»).

Люті звірі прийшли в овніх шкурах і пазурі розпустили («Єретик»).

Ляхам кари! Кари ляхам!(«Гайдамаки»).

М

Меж горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина («І виріс я на чужині»).

Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села!(«Якби ви знали паничі»)

Мені Господь пристанище, заступником буде…(«Давидові псалми.96»)

Мені ж, мій Боже, на землі подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! («Молитва»).

Милосердний Бог – моя нетленная надежда («Щоденник»).

Минають дні, минає літо, настала осінь, шелестить пожовкле листя («Сліпий»).

Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою («Доля»).

Мій Боже милий, як то мало святих людей на світі стало(«Подражаніє 11псалму»).

Може, вдарять або дулю дати благоволять («Сон»).

Москалі – лихі люди, лихо роблять з вами («Катерина»).

Мужицькі душі аж пищать («Княжна»)

Н

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине («До Основ'яненка»)

На тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Чи не полегшає мені? («Москалева криниця»).

Нащо мені чорні брови, нащо карі очі?(«Думки»).

Ні з ким долю поділити, ні з ким заспівати («Гайдамаки»).

Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй, гарненько Богу помолися, а на громаду хоч наплюй («Хіба самому написать»)..

Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим («У нашім раї на землі»).

Не вмирає душа наша, не вмирає воля («Кавказ»).

Не втече і не сховається! Всюди найде мета-правда («Осія. Глава ХІУ»).

Не забудьте пом'янути незлим тихим словом(«Заповіт»)

Не завидуй багатому(«Не завидуй багатому»).

Не за горами кари час («Гайдамаки»).

Нема в мене роду, нема долі на сім світі («Утоплена»).

Немає гірше, як в неволі про волю згадувать («Г.З.»).

Нема з ким полюбитись, серцем поділитись («Дівичії ночі»).

Неначе наш Дніпро широкий, слова його лились, текли і в серце падали глибоко («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Не нам діла Твої судить, о Боже наш великий ( «Варнак»).

Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла Твої судить…(«Кавказ»)

Неначе ляля в люлі білій, святеє сонечко зійшло («У Бога за дверима лежала сокира»).

Неначе цвяшок в серце вбитий («Марина»).

Не потурай: легше плакать, як ніхто не бачить («Не женися на багатій»)

Не скує душі живої і слова живого («Кавказ»).

Не співають веселої в далекій неволі(«Давидові псалми.96»).

Не так тії вороги, як добрії люди – і окрадуть, жалкуючи, плачучи, осудять («Не так тії вороги»).

Ну що б, здавалося, слова … слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує («Ну що б, здавалося, слова»).

О

Обличитель жестоких людей неситий («Марку Вовчку»)

Обніміте ж, брати мої, найменшого брата – нехай мати усміхнеться, заплакана мати («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Оглухли, не чують, кайданами міняються, правдою торгують («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

О доле моя! Моя країно! Коли я вирвусь з цієї пустині? («А.О.Козачковському»)

Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить («Кавказ»)

Ой діброво – темний гаю! Тебе одягає тричі на рік («Ой діброво – темний гаю»).

Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі із нашої України («Гамалія»).

Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко («Юродивий»).

Окують царей неситих в залізниє пута («Давидові псалми. 149»).

Орю свій переліг – убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись то будуть («Не нарікаю я на Бога»)





П

По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу («Тополя»).

Поховайте та вставайте, кайдани порвіте («Заповіт»).

Пребезумний в серці скаже, що Бога немає («Давидові псалми.52»).

Прозріте, люди, день настав! («Єретик»)

Почому хліб і сіль почім («Кавказ»).

Р

Радуйся, ниво моя, неполитая! («Ісая. Глава 35»)

Реве, свище заверюха. По лісу завило: як те море, біле поле снігом покотило («Катерина»).

Реве, стогне, завиває, лози нагинає; грім гогоче, а блискавка хмару роздирає («Гайдамаки»).

Реве та стогне Дніпр широкий («Причина»).

Роботящим умам, роботящим рукам перелоги орать, думать, сіять, не ждать («Молитви»)

Розбійники, кати в тіарах, все потопили, взяли і нам сліпим передали свої догмати, кров, пожари! («Єретик»).

Розбиває, та не вип'є живущої крові(«Кавказ»).

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає («Княжна»)

Розкуйтеся, братайтеся у чужому краї («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

С

Само серце знає кого любить («Тополя»).

Світ, бачся, широкий, та нема де прихилитися в світі одиноким («Катерина»).

Світе ясний, світе тихий! Світе вольний, несповитий! («Світе ясний»)

Свою Україну любіть, любіть її во время люте, в останню тяжку минуту за неї господа моліть («Чи ми ще зійдемося знову?»).

Себе люби, то й Бог поможе («Москалева криниця»).

Село на нашій Україніненаче писанка село («Княжна»)

Сироту усюди люди осміють («На вічну пам'ять Котляревському»).

Слав’яне! Слав’яне! Славних прадідів великіх правнуки погані («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Смирись перед Богом, людей не займай…(«Відьма»)

Спочивають добрі люде, що кого втомило: кого – щастя, кого – сльози, все нічка покрила («Катерина»).

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину («На вічну пам'ять Котляревському»).

Т

Такі – то темнії діла творяться нишком на сім світі («Москалева криниця»).

Тільки я, мов окаянний, і день, і ніч плачу на розпуттях велелюдних («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Той мурує, той руйнує, той неситим оком – за край світу зазирає («Сон»).

Тьма і правди на землі нема!(«І туди, ісюди – скрізь погано»)

Тяжко, брате, людей на старість розпізнати («Москалева криниця»).

Тяжко-важко в світі жити сироті без роду («Думка»).

Тяжко! Важко! Кат панує, а їх не згадають («Гайдамаки»).

Тяжко в світі жить, як нікого любить («Тополя»).

Тяжко, діти, вік одинокому прожить («Мар'яна-черниця »).

Тяжко жить, з старцями по світу ходить («Єретик»).

Тяжко-тяжко мені стало, так, мов я читаю історію України («Гайдамаки»).

У

Убий гадюку, покусає! Убий і бог не покарає («Княжна»).

У всякого своя доля і свій шлях широкий(«Сон»).

Україно, Україно! Ненько моя, ненько! Як згадаю тебе, краю, заплаче серденько («Тарасова ніч»)

У нас же й світа як на те – одна Сибір несходима, А тюрм! А люду! Що й лічить («Кавказ»).

Упаде колись на землю і притчею стане («Неофіти»).

Усі на сім світі – і царята, і старчата – адамові діти («Сон»).

Х

Хіба ти не бачиш, хіба ти не чуєш людського плачу? («Сон/ Комедія»).

Холоне серце, як згадаю, що не в Украйні поховають («В неволі тяжко»).

Хоча лежачого й не б'ють, то і полежать не дають ледачому («Хоча лежачого не б'ють»).

Хто ж сироті завидує – карай того, Боже!(«Думи мої, думи мої»)

Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє («Листи.34.До А.І.Лизогуба»).

Ц

Церков-домовина розвалиться і з-під неї встане Україна.(«Гайдамаки»).

Це той Перший, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову – сиротину(«Сон/ Комедія»)

Ч

Чорніше чорної землі блукають люди («І виріс я на чужині»).

Чи довго ще на сім світі катам панувати? («Сон»).



Ш

Широкий Дніпр не гомонить: розбивши вітер чорні хмари ліг біля моря одпочить («Причинна»).

Штовхаюсь я, аж землячок, спасибі, признався («Сон»)

Щ

Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно («Заповіт»).

Щоб усі слов'яни стали добрими братами («Єретик»)

Я

Я всю мізерію віддав моїй Україні - небозі («Буває, в неволі іноді згадаю»).

Як же його у неволі жити без надії? Навчіть мене, люди добрі, а то одурію («Ой гляну я подивлюся»).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Якби ви знали , паничі, де люди плачуть живучи.(« Якби ви знали , паничі»).

Я на сторожі коло їх поставлю слово(«Подражаніє 11псалму»).

Я одинокий сирота на світі(«На вічну пам'ять Котляревському»).

Я свою п’ю, а не кров людськую («Сон»).

Як Україну злії люде присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять («Мені однаково»)

Афоризми Т.Шевченка за семантичними полями

Віра в Бога

Боже милий! Як хочеться жити і любити твою правду, і весь світ обняти(«Давидові псалми»). .

Все од Бога! Од Бога все! А Сам нічого дурний не вдіє чоловік( «Варнак»).

Встань же, Боже, суди землю і судей лукавих(«Давидові псалми.81»)..

Годіть! Смирітеся, молітеся Богу і згадуйте один другого(«Чи ми ще зійдемося знову»).

Господь любить свої люди(«Давидові псалми. 93»).

Даєш Ти, Господи, і злато і власть панам в Твоїм краю(«Молитва»)..

І за що його святого мордували? («Неофіти»)

Колись Бог нам верне волю, розіб’є неволю(«Давидові псалми.52»).

Мені Господь пристанище, заступником буде…(«Давидові псалми.96»)

Милосердний Бог – моя нетленная надежда. («Щоденник»).

Не нам діла Твої судить, о Боже наш великий ( «Варнак»).

Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла Твої судить…( «Варнак»).

Пребезумний в серці скаже, що Бога немає(«Давидові псалми.52»).

Смирись перед Богом, людей не займай…(«Відьма»)

Люди. Доля.

А братія мовчить собі, витріщивши очі, мов ягнята. («Сон»).

А лукавих, нечестивих і слід пропадає («Давидові псалми. 84»).

А люд на вісний нехай скаженіє(«Чого мені тяжко»).

Будем жить, людей любить, свого Господа хвалить(«Давидові псалми»).

Все гине – слава не поляже(«До Основ'яненка»)..

Все йде, все минає – і краю немає («Гайдамаки»).

Возвеличу малих отих рабів німих! А на сторожі коло їх поставлю слово(«Подражаніє 11псалму»).

Гриземося, мов собаки за маслак смердючий («Неофіти»).

Діла добрих оновляться, діла злих загинуть(«Давидові псалми. 1»).

До нас в науку! Ми навчим, почому хліб і сіль почім («Варнак»)

Журба не поможе(«Думи мої, думи мої»)..

Знаєш люде втоплять («Москалева криниця»).

І виріс я, хвалить Бога, та не виліз в люде («І виріс я на чужині»)

І світ Божий як Великдень, і люди як люди.(«На вічну пам'ять Котляревському)

Кохайтеся, любітеся, як серденько знає («Катерина»).

Людей і долю проклинать не варт, їй-Богу(«Давидові псалми. 1»).

Людей не чуть, не знать і сліду людської страшної ноги («Сон/ Комедія»).

Дюде! Люде! За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте(«П.С.»).

Мій Боже милий, як то мало святих людей на світі стало(«Подражаніє 11псалму»).

Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй, гарненько Богу помолися,а на громаду хоч наплюй («Хіба самому написать»)..

Не так тії вороги, як добрії люди – і окрадуть, жалкуючи, плачучи, осудять(«Не так тії вороги»).

Спочивають добрі люде, що кого втомило: кого – щастя, кого – сльози, все нічка покрила («Катерина»).

Тяжко, брате, людей на старість розпізнати(«Москалева криниця»).

Тяжко-тяжко мені стало, так, мов я читаю історію України («Гайдамаки»).

Тяжко жить, з старцями по світу ходить («Єретик»).

У всякого своя доля і свій шлях широкий. («Сон»).

Усі на сім світі – і царята, і старчата – адамові діти(«Сон»).

Хоча лежачого й не б'ють, то і полежать не дають ледачому(«Хоча лежачого не б'ють»).

Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє(«Листи.34.До А.І.Лизогуба»).

Я свою п’ю, а не кров людськую(«Сон»)..

Якби ви знали , паничі, де люди плачуть живучи.(« Якби ви знали , паничі»).

Родина . Кохання.

А Мар'яна, як дитина без матері, плаче(«Мар'яна-черниця »).

А я вже думав одружитись і веселитися, і жить, людей і Господа хвалить («Варнак»).

Без милого батько, мати – як чужії люди(«Тополя»)

Без милого скрізь могила(«Тополя»)

Без милого сонце світить – як ворог сміється(«Тополя»)

Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата.

Бо хто матір забуває, того Бог карає(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Добре жити з родиною. А ще луче за горою з дружиною молодою(«Туман, туман долиною»).

Єдинеє добро – твоє дитя («Княжна»)

За милого, як співати, любо й потужити(«Катерина»).

Любов – Господня благодать(«Москалева криниця»).

Мені ж, мій Боже, на землі подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! («Молитва»).

Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим(«У нашім раї на землі»).

Ні з ким долю поділити, ні з ким заспівати(«Гайдамаки»).

Нема в мене роду, нема долі на сім світі(«Утоплена»).

Нема з ким полюбитись, серцем поділитись(«Дівичії ночі»).

Само серце знає кого любить(«Тополя»).

Себе люби, то й Бог поможе(«Москалева криниця»).

Сироту усюди люди осміють(«На вічну пам'ять Котляревському»).

Тяжко, діти, вік одинокому прожить(«Мар'яна-черниця »).

Тяжко-важко в світі жити сироті без роду(«Тополя»).

Тяжко в світі жить, як нікого любить(«Тополя»).

Хто ж сироті завидує – карай того, Боже! («Думи мої, думи мої»)

Я одинокий сирота на світі(«На вічну пам'ять Котляревському»).



Суспільство. Нація. Держава.

А все-таки її люблю мою Україну широку(«Хіба самому написать?»).

Аж гуде, з усіх усюд народу йде. («Петрусь»).

А люде тихо, без всякого лихого лиха царя до ката поведуть(«Хоча лежачого не б'ють»).

А на громаду хоч наплюй! Вона – капуста головата («Хіба самому написать»)

А поки що течуть ріки, кровавії ріки («Кавказ»).

Багатий не знає ні приязні, ні любові(«Не завидуй багатому»).

Базар люду насходилось(«Великий льох»).

Бодай кати їх постинали отих царів, катів людських(«[Царі]»).

Гади! Гади! Чи напилися ви, чи ні людської крові? («Єретик»).

Горе! Горе! Дрібніють люде на землі, ростуть і висяться царі(«Саул»).

Громада – ніби нежива, анітелень… («Гайдамаки»)

Дивітеся ж,о! матері! Що роблять іроди – царі(«Марія»).

Для чого я на світ родився, свою Україну любив? ?(«Чернець»)

І брат з братом обнялисянавіки і віки, і потекли в одне море слов’янські ріки(«Гайдамаки»)

І забудеться самотня, давняя година, і оживе добра слава, слава України .(«Гайдамаки»)..

Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить(«Гайдамаки»).

Люті звірі прийшли в овніх шкурах і пазурі розпустили(«Єретик»).

Москалі – лихі люди, лихо роблять з вами(«Катерина»).

На тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Чи не полегшає мені? («Москалева криниця»).

Не вмирає душа наша, не вмирає воля(«Кавказ»)

Не дуріте самі себе , учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Не завидуй багатому («Не завидуй багатому»).

Не за горами кари час(«Гайдамаки»).

Немає гірше, як в неволі про волю згадувать(«Г.З.»).

Не співають веселої в далекій неволі(«Давидові псалми.96»).

Обличитель жестоких людей неситий («Марку Вовчку»)

О доле моя! Моя країно! Коли я вирвусь з цієї пустині? Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі із нашої України(«Гамалія»).

Окують царей неситих в залізниє пута(«Давидові псалми. 149»).

Розбійники, кати в тіарах, все потопили, взяли і нам сліпим передали свої догмати, кров, пожари! («Єретик»).

Свою Україну любіть, любіть її во время люте, в останню тяжку минуту за неї господа моліть(«Чи ми ще зійдемося знову?»).

Слав’яне! Слав’яне! Славних прадідів великіх правнуки погані («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Такі – то темнії діла творяться нишком на сім світі(«Москалева криниця»).

Тьма і правди на землі нема! («І туди, ісюди – скрізь погано»)

Україно, Україно! Ненько моя, ненько! Як згадаю тебе, краю, заплаче серденько(«Тарасова ніч»)

У нас же й світа як на те – одна Сибір несходима, А тюрм! А люду! Що й лічить(«Кавказ»).

Церков-домовина розвалиться і з-під неї встане Україна. .(«Гайдамаки»).

Це той Перший, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову – сиротину(«Сон/ Комедія»)

Хіба ти не бачиш, хіба ти не чуєш людського плачу? («Сон/ Комедія»).

Холоне серце, як згадаю, що не в Украйні поховають(«В неволі тяжко»).

(«А.О.Козачковському»)

Я всю мізерію віддав моїй Україні - небозі(«Буває, в неволі іноді згадаю»).

Як же його у неволі жити без надії? Навчіть мене, люди добрі, а то одурію(«Ой гляну я подивлюся»).

Осуд рабства. Кріпацтво. Заклик до боротьби.

А братія мовчить собі, витріщивши очі, мов ягнята(«Сон»).

А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали лоби(«Гайдамаки»).

А онуки? їм байдуже – панам жито сіють(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Боріться – поборите, вам Бог помагає («Кавказ»).

Возвеличу малих отих рабів німих! А на сторожі коло їх поставлю слово(«Подражаніє 11псалму»).

Вставайте кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте («Заповіт»)

В тім гаю, у тій хатині, у раю я бачив пекло(«Якби ви знали паничі»).

Гинуть, гинуть у ярмах лицарські сини(«І виріс я на чужині»).

Довелося випить з московської чаші московську отруту(«Невольник»).

Іскра вогню великого, тліє, не вгасає («Єретик»).

Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись(«Подражаніє 11псалму»).

Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села! («Якби ви знали паничі»)

Мужицькі душі аж пищать(«Княжна»)

Кругом неправда і неволя, народ засмучений мовчить(«Гайдамаки»).

Обніміте ж, брати мої, найменшого брата – нехай мати усміхнеться, заплакана мати(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Оглухли, не чують, кайданами міняються, правдою торгують(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Поховайте та вставайте, кайдани порвіте («Заповіт»)

Прозріте, люди, день настав(«Єретик»)

Розкуйтеся, братайтеся у чужому краї(«І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Тяжко! Важко! Кат панує, а їх не згадають(«Кавказ»).

Тяжко жить, з старцями по світу ходить(«Єретик»).

Убий гадюку, покусає! Убий і бог не покарає («Княжна»).

Якби ви знали , паничі, де люди плачуть живучи («Якби ви знали , паничі»).

Краса України

Веселе сонечко ховалось в широких хмарах весняних(«Така, як ти , колись лілея»).

В садочку квітами повита, на пригорбі собі стоїть, неначе дівчина, хатина(«Сестрі»).

Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила. («Гайдамаки»).

Край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зострічає («Сон/ Комедія»).

Красо моя молодая, горенько з тобою(«Катерина»).

Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна(«І виріс я на чужині»).

Кругом його степ, як море широке синіє («Перебендя»).

Кругом хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба(«Іван Підкова»).

Меж горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина («І виріс я на чужині»).

Неначе ляля в люлі білій, святеє сонечко зійшло(«У Бога за дверима лежала сокира»).

Ой діброво – темний гаю! Тебе одягає тричі на рік(«Ой діброво – темний гаю»).

По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу(«Тополя»).

Реве, стогне, завиває, лози нагинає; грім гогоче, а блискавка хмару роздирає(«Причинна»).

Реве, свище заверюха. По лісу завило: як те море, біле поле снігом покотило(«Катерина»).

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає(«Княжна»)

Село на нашій Україні – неначе писанка село(«Княжна»)

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину(«На вічну пам'ять Котляревському»).

Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно(«Заповіт»).

Широкий Дніпр не гомонить: розбивши вітер чорні хмари ліг біля моря одпочить («Причинна»).

Сила слова

Господа благать, щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало («Марку Вовчку»).

Господь послав тебе нам, кроткого пророка і обличителя жестоких людей неситих («Марку Вовчку»).

Думи мої, думи мої .Де ж мені вас діти?(« Думи мої, думи мої»).

Думи мої, думи мої, лихо мені з вами («Думи мої, думи мої»).

Жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах і ми ,читая , оживаєм і чуєм Бога в небесах («Мені здається, я не знаю»).

Знать, од Бога голос той, і ті слова(«Ну, що б, здавалося, слова»).

І оживу , і думу вольную на волю із домовини возову («Марку Вовчку»)

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине («До Основ'яненка»)

Неначе наш Дніпро широкий, слова його лились, текли («І мертвим, і живим, і ненародженим…»).

Ну що б, здавалося, слова … слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує («Ну що б, здавалося, слова»).

Неначе наш Дніпро широкий, слова його лились, текли («І мертвим, і

Орю свій переліг – убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись то будуть («Не нарікаю я на Бога»)

Я на сторожі коло їх поставлю слово («Подражаніє 11псалму»).











Краткое описание документа:

Поетичні твори Т.Шевченка містять в собі велику кількість афоризмів. Лінгвістичний аналіз поетичних АВ із мови художніх текстів Т.Шевченка дозволяє нам зробити висновки, що за своєю семантичною спрямованістю вони поділяються на такі семантичні групи: «філософські істини», «краса України», «доля народу», «осуд рабства», «взаємостосунки між народами», «віра в Бога», «сенс життя», «кохання, материнство», «сила слова». Дібрані нами АВ пропонуємо переглянути у словнику. 

Автор
Дата добавления 15.01.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров399
Номер материала 305471
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх