Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Директору, завучу / Статьи / Соціальний досвід учнівської молоді в процесі соціалізації засобами позашкільної освіти

Соціальний досвід учнівської молоді в процесі соціалізації засобами позашкільної освіти



Осталось всего 4 дня приёма заявок на
Международный конкурс "Мириады открытий"
(конкурс сразу по 24 предметам за один оргвзнос)


  • Директору, завучу

Поделитесь материалом с коллегами:

hello_html_1d41aaef.gifАртем Олександрович Кадровспеціаліст ІІ категорії, член Асоціації творчих педагогів Донецької області, організатор роботи з учнівськими об’єднаннями та самоврядування в Донецькому НВК № 16 Калінінського району м. Донецька.



Особистістю людина не народжується, а стає. Народжується індивід, але при усій своїй біологічній визначеності він є породженням соціального світу і формується в соціальному середовищі. Саме соціальне є головним змістом розвитку дитини, яка тільки в суспільстві, в громадських зв'язках привласнює і реалізує соціальну суть людини

О.Ф.Малишевський



Соціальний досвід учнівської молоді

в процесі соціалізації засобами позашкільної освіти


У статті розкривається головна мета соціально-педагогічної діяльності, сфери реалізації соціалізації особистості. Автор надає наукове обґрунтування факторам та механізмам соціалізації особистості. Враховуючи психолого-педагогічні особливості навчально-виховного процесу, визначені напрямки соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу.
Ключові слова: соціалізація, соціально-педагогічна діяльність, механізм соціалізації.


Стрімкі темпи розвитку науково-технічного прогресу внесли глобальні зміни в життя кожної людини. Інноваційні, інформаційно-комунікативні, проекті технології широко використовуються суспільством майже в усіх сферах життєдіяльності. Сучасний розвиток науки спрямований на розвиток творчої особистості, здатної приймати нестандартні рішення та втілювати їх у життя. Проявляти творчі здібності людина може за умови організації сприятливого психологічного клімату в оточуючому середовищі. Тому сьогодні особливого значення набувають не тільки дидактичні аспекти освіти, але й проблеми особистісного розвитку, становлення, соціальної адаптації дитини та підлітка, засвоєння ними культурних та соціальних норм оточуючого суспільства.

Аналіз сучасного стану позашкільних закладів дозволяє зробити висновок, що вони переживають перебудову напрямків роботи, пов’язану зі спрямуванням їх діяльності на соціальне виховання учнів. Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних закладів – сформувати відношення до дозвілля як до часу для самовдосконалення, саморозвитку, навчити учнів розумно проводити вільний час, створити умови для самостійної, творчої діяльності школярів. Діяльність позашкільних закладів будується на сприятливому психологічному ґрунті – бажанні дітей брати участь в ній і є особистозначущою. Т. І. Сущенко говорить про те, що для позашкільних закладів характерні дві головні функції педагогічного процесу: початкова, що спрямована на задоволення інтересу школяра до відповідного виду діяльності (особистозначуща), та основна, в результаті якої школяр формується як соціальна особистість (соціальнозначуща). Кожний педагог-позашкільник вносить у методичну роботу щось своє, пов’язане зі своєю творчою індивідуальністю, захопленнями, досвідом, а також досвідом та інтересами дітей, надає їм можливість прояву ініціативності і творчості, особистої самостійності та організованості. ,,Для педагога позашкільного закладу захоплення дитини – це ключ до виховання її творчої особистості ”.

Людина в процесі соціалізації проходить наступні етапи: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10 - 12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 роки) вік, молодість (23-30 років), ранню зрілість (30-40 років), пізню зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожительство (понад 70 років).
Найважливішу роль у тому, якою виросте людина, як пройде процес становлення її як особистості відіграють люди, у безпосередній взаємодії з якими протікає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах склад агентів специфічний. Агенти первинної соціалізації – близькі та далекі родичі, друзі сім’ї, однолітки, вчителі, лікарі. Термін ,,первинна” означає найближче оточення людини. Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, позашкільного закладу, керівники інших установ. Термін ,,вторинна” визначає те, що здійснює менший вплив на людину. Первинна соціалізація найбільш інтенсивна в першій половині життя людини, хоча зберігається у другій половині. Вторинна соціалізація, навпаки, охоплює другу половину життя, коли людина стикається з формальними організаціями та установами, так званими інститутами вторинної соціалізації: виробництвом, державою, засобами масової інформації, армією.
Агенти первинної соціалізації виконують кожен безліч функцій (батько – це одночасно опікун, вихователь, вчитель, друг), а агенти вторинної – усього одну або дві. Роль агентів первинної соціалізації та їх статус неоднакові: по відношенню до дитини роль батьків є найсильнішою, а її однолітки знаходяться в рівній з нею позиції і пробачають їй багато з того, чого не пробачають батьки. В якомусь сенсі однолітки і батьки впливають на дитину в протилежних напрямках і перші зводять нанівець зусилля других.
Соціалізація реалізується у таких головних сферах як діяльність, спілкування та самопізнання. Процес соціалізації може проходити як стихійно, під впливом неорганізованих факторів соціального середовища, так і цілеспрямовано з використянням різних засобів. Серед головних факторів, які безпосередньо впливають на становлення особистості, є: сім’я, дошкільний навчальний заклад, школа, позашкільне середовище тощо. Ці фактори створюють мікроклімат, що стихійно та цілеспрямовано впливає на соціальний розвиток особистості. В такому разі сім’ю, дошкільні навчальні заклади, позашкільні заклади та школу називають інститутами соціалізації. Підкреслюючи ефективність педагогічного впливу інститутів соціалізації, треба сказати, що:
• інститут сім’ї, що є найважливішим фактором соціалізації дитини, не завжди розглядає процес формування особистості як педагогічно організований, тобто він не має чіткої виховної мети, проходить під впливом нестабільних емоційно-психічних або фізичних станів батьків або асоціальних зразків поведінки;
• інститут освіти (дошкільні навчальні заклади, школа, вищі навчальні заклади) у зв’язку з економічно нестійкою ситуацією в суспільстві не завжди виконує свої соціально-педагогічні функції; сьогодні він орієнтований на процес передачі знань, умінь, навичок. І хоча існує багато теоретичного та практичного матеріалу, присвяченого виховній роботі в школі, у сучасних вчителів часто не має сил, часу та бажання на їх втілення в життя. Таким чином, соціальне виховання в сучасних закладах освіти не завжди здійснюється на належному рівні;
• неформальні дитячі об’єднання не завжди мають позитивне соціальне навантаження;
• такі інститути соціалізації як позашкільні заклади (центри позашкільної освіти, палаци дитячої творчості, клуби за інтересами тощо) орієнтовані на соціальне виховання, формування гармонійно розвинутої, соціальнo адаптованої особистості, що має високий рівень самореалізації у суспільстві.
Соціалізація здійснюється під впливом середовища, осіб і виховних установ та досягається наступними методами:
• формування комунікативних навичок особистості;
• формування стилю та культури поведінки засобами народної творчості;
• послідовне прилучення людини до численних типів та видів відносин в основних сферах її життєдіяльності – спілкуванні, грі, пізнанні, практичній діяльності, у спорті.
Соціальний фон виховання дітей та учнівської молоді в сучасній Україні продовжує залишатись недостатньо сприятливим, що обумовлено як негативними тенденціями розвитку цивілізації в цілому, так і станом українського соціуму. Поглиблення кризи сім’ї знижує її виховний потенціал; інтенсивна інформатизація суспільства кардинально перебудовує простір дитинства, впливає на психологію взаємодії особистості з оточуючим світом. Глобальні екологічні проблеми, міжнаціональні конфлікти, загострення протиріч на релігійному ґрунті, хвиля тероризму – все це посилює навантаження на психіку зростаючої особистості, деформує її духовну сферу, утруднює позитивну соціалізацію. Зростає кількість дітей, які зазнають фізичного насильства, в тому числі вдома; широко розповсюджені алкогольні традиції, авторитарний стиль спілкування в сім’ї. Недостатньою залишається педагогічна культура батьків, високими - показники соціального сирітства.

  Ці зміни суспільного життя позначаються на умовах життєдіяльності людей, їх включеності у соціальні процеси, виховному потенціалі середовища, можливостях, способах і формах передачі соціального досвіду підростаючому поколінню. Вони негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світогляд і життєві пріоритети громадян. Сім’я і школа як основні інститути соціалізації та виховання дитини виявляються неспроможними узгоджено відповісти на запитання про призначення людини в нових умовах життя. Це призводить до зниження авторитету батьків та педагогів в очах дітей і молоді. Соціальна стратифікація негативно позначилася на міцності сім’ї, засадах сімейного виховання, можливостях здійснення соціального контролю за дитиною з боку сім’ї та суспільних інститутів. Соціальний досвід сучасних дітей та учнівської молоді є недостатньо конструктивним, часто базується на культі сили, грошей, споживацькому ставленні до життя. Такий досвід значною мірою формується під впливом проблемного поля, створеного засобами масової інформації.

Сучасне виховання має відігравати випереджальну роль в демократичному процесі, ставати засобом відродження національної культури, припинення морально-духовної деградації, стимулом пробудження таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість тощо; гарантом громадянського миру і злагоди в суспільстві. З огляду на це діяльність всіх інститутів соціалізації мусить будуватися так, щоб сприяти ставленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації та гуманізації відносин між нею та довкіллям.

Морально-духовне становлення дітей та учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави. Напрямами державної політики в галузі виховання стали принципи гуманістичної педагогіки, сформульовані у: Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про дошкільну освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, міжнародній Конвенції про права дитини”. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому і професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції нашої держави у європейський простір.

Розробка і прийняття Національної Програми виховання дітей та учнівської молоді в Україні є важливою і дієвою науковою основою реалізації державної політики у сфері освіти, визначає стратегію виховання підростаючого покоління в умовах незалежної України, становлення громадянського суспільства. Програма спрямована на реалізацію соціальної функції виховання – забезпечення наступності духовного і морального досвіду поколінь, підготовки особистості до успішної життєдіяльності в умовах ХХІ століття.

Створена програма розрахована перш за все на органи управління освітою, методичну службу і націлена на створення необхідних організаційних, методичних, кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію виховної діяльності, привертають увагу державних органів влади до виховання особистості в сучасній Україні, сприяють виробленню відповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій та сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі, гармонізації сімейного і суспільного виховання.

  Позитивні процеси, що відбуваються в Україні, пов’язані перш за все із стабілізацією суспільного життя, соціально-економічного положення громадян, модернізацією освіти, гуманізацією навчального процесу, посиленням його виховного потенціалу. Суттєво зріс інтерес до проблем патріотичної та учнівської молоді, освітні заклади стали відкритішими для батьків, громадських організацій; розширилося коло суб’єктів виховного впливу, набули узгодженості їхні дії; проводяться масові заходи різних рівнів, спрямовані на активізацію моральної позиції дітей та учнівської молоді, виховання в них творчого ставлення до життя.

  В Україні створено передумови для оновлення змісту й технологій виховання, формування гуманістичних цінностей та зразків громадянської позиції, виконання освітою своєї виховної, культурологічної місії. Зживається погляд на виховання як процес подолання негативних тенденцій в розвитку особистості та засіб перевиховання, сприйняття вихованця лише як об’єкта вихованих впливів. На зміну йому приходить розуміння виховання як процесу залучення особистості до створеної людством системи цінностей, окультурення її життя, сприяння становленню її сутнісних сил, творчої активності.

  Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Розвивається інфраструктура дитячого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підвищується соціальний статус педагогічних працівників. Покращується оснащення освітніх закладів сучасними технологічними засобами і знаряддями. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінформовані щодо процесів, які відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя, динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями. В суспільстві особливе місце посідають проблеми толерантності, протидії тероризму, виховання в дусі миру й взаєморозуміння між народами, охорони оточуючого середовища, здорового способу життя, продуктивного дозвілля, захисту прав людини, розвитку учнівського самоуправління.

  Все це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів в духовно-моральному, громадянському, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді. Проте прийняті міри не дозволяють докорінно змінити ситуацію у сфері виховання. Не подолані наслідки кризових явищ пострадянського суспільства, низьким залишається виховний потенціал таких провідних інститутів виховання як сім’я, заклади освіти, культури, спорту, соціального захисту населення, засобів інформації, літератури і мистецтва.

Зміни в соціальній сфері, нові соціальні відносини змінили вимоги до особистості з боку суспільства. Суспільні вимоги до особистості змінились від знань, вмінь, навичок до особистісної компетентності в різних сферах. Тому актуальним стає пошук технологій, засобів, методів соціального виховання, які забезпечували б подолання недостатнього рівня у дітей навичок соціальної взаємодії, вміння оцінювати соціальні ситуації, що змінюються, та впевнено діяти з опорою на власні знання і відносини, що в кінцевому результаті сприяє формуванню соціального досвіду, який необхідний дитині для успішного входження в соціум.

Психолог і соціолог Е. Фромм одним із найбільш важливих факторів розвитку людини вважає протиріччя, які витікають з її подвійної природи: людина - часточка природи, але одночасно вона й суб'єкт, наділений розумом, істота соціальна. Це протиріччя Фромм називає «екзистенціальною дихотомією». Людина, за Е. Фроммом, біологічно не пристосований індивід, унаслідок чого й існує соціальний розвиток. Соціальна обумовленість людини — факт, який не потребує доведення, але його не можна тлумачити спрощено. Людина формується в конкретному історичному часі та соціальному просторі, у процесі практичної діяльності й виховання. Тому особистість як соціальна індивідуальність - завжди конкретне утворення, синтез і взаємодія дуже різноманітних факторів. І особистість тим більш значуща й у тим більшому ступені може називатись особистістю, чим сильніше вона акумулює соціокультурний досвід й у свою чергу робить індивідуальний внесок у його розвиток.

Соціалізація - це процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, котрі дозволяють йому здійснювати свою життєдіяльність адекватним для даного суспільства способом. Соціалізація здійснюється як у філогенезі (формування властивостей роду та якостей людства), так і в онтогенезі (становлення конкретної особистості). Як у плані історичного розвитку людини, так і в онтогенезі особистість не є передумовою, а результатом соціалізації індивіду. У зв'язку з цим А. Леонтьєв писав, що

«особистістю не народжуються, нею стають».

Дедалі очевиднішим стає той факт, що соціалізація дитини, так само як і освіта і виховання, є органічною складовою і завданням сучасної педагогіки.

Соціальна адаптація є однією зі складових процесу соціалізації особистості, це процес специфічної адаптивної діяльності особистості, обумовлений змінами соціальної дійсності і спрямований на оптимізацію взаємодії людини з оточуючим середовищем у відповідь на появу в ньому новизни. Структура цієї діяльності включає оцінку характеру та значущості змін, а також здійснення на цій основі необхідної корекції поведінки особистості та перетворення навколишнього середовища. Соціальна адаптація, як результат цього процесу, є засобом збереження стану фізичного, психічного і соціального благополуччя особистості.

Результатом соціалізації та виховання є соціальний досвід учнівської молоді. Формування соціального досвіду підлітків - це організована сукупність різних форм навчально-виховної діяльності, яка вимагає постійного духовного самовдосконалення особистості, розвиток комунікативних компетентностей конкурентоспроможного керівника гуртка, культурного потенціалу сучасного підлітка як соціально мобільної, компетентної особистості, найвищої цінності нації, відповідних управлінських, науково-методичних, організаційних рішень, і, у свою чергу, базується на засадах безперервності та послідовності психолого-педагогічного супроводження підлітка.

Для успішної соціалізації особистість повинна володіти певними якостями та набути відповідних знань і навичок. У недалекому минулому за загальноосвітньою школою був офіційно закріплений статус провідного

інституту соціалізації особистості. Дослідження в цій області свідчать, що навчальна робота у школі не може цілком та повністю підготувати молоду людину до самостійного життя в суспільстві.

Сьогоднішній стан злочинності, випадки агресії, неадекватної поведінки, інші вияви низької соціальної адаптації підтверджують думку, що шкільного виховання явно недостатньо для успішного вирішення цих проблем. Об’єктивний характер суспільного прогресу в галузі педагогічної діяльності веде до того, що на зміну монопольному становищу школи в

галузі соціалізації та соціальної адаптації дітей та підлітків, їх виховання приходить всебічна взаємодія всіх інститутів соціалізації, і, насамперед, це інститут сім’ї та інститут позашкільної освіти і виховання.

Безперечно, сім’я була і залишається першим і провідним з усіх інститутів соціалізації особистості. Але соціальні обставини сучасної української сім’ї негативно впливають на виконання нею своїх провідних функцій. Навіть у благополучних сім’ях батьки часто змушені весь свій час присвячувати заробленню грошей на утримання родини. Діти ж при цьому залишаються покинутими напризволяще лише переступають поріг школи. За таких обставин ні виховна, ні соціалізуючи функції сім’ї не виконуються в повній мірі.

В сучасних умовах життя, коли традиційні інститути соціалізації особистості не можуть виконати своїх функцій в повній мірі, позашкільні навчальні заклади стають тим компенсаторним фактором, який заповнює прогалини сімейного виховання, здійснює необхідну корекцію, доповнює і збагачує внутрішній світ дитини.

В усіх розвинених країнах світу існують різноманітні форми позашкільних навчальних закладів. Вони відрізняються назвою, змістом і структурою. Але об’єднує їх одне – потреба організувати діяльність дітей у вільний час. Аналізуючи матеріали стосовно розвитку систем неформальної освіти європейських країн, можна визначити певні особливості.

По-перше, суттєва різноманітність, відмінність концепцій і конкретних соціально-економічних умов розвитку систем неформальної освіти різних країн, що не заперечує схожості їхніх цілей і пріоритетів діяльності; підвищення уваги до установ неформальної освіти як центрів розвитку, виховання, соціальної підтримки дітей та молоді, що мають державне значення.

По-друге, наявність небезпек, пов’язаних із змінами соціально-економічних умов розвитку держав, зокрема, зі зростанням ролі ринкових відносин. Уряди деяких держав відмовляються від інвестування у нове покоління дітей, що вже має певні негативні наслідки.

По-третє, представники неформальної освіти європейських країн стосовно саме пріоритетів зазначають важливість виховання особистості, здатної до успішної самореалізації в суспільстві, ефективної міжкультурної взаємодії на основі принципів толерантності та взаєморозуміння, наголошують на розвиткові соціально значущих якостях особистості.

Наприклад, у Польщі існує 142 центри неформальної освіти, що належать до Національної ради позашкільної освіти, 42 організації належать до Польської асоціації позашкільної освіти. Неформальна освіта дає дітям унікальну можливість розкрити й розвинути свої таланти та здібності, формує навички й уміння. Забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації, а також інтелектуальному, духовному, фізичному розвитку відповідно до здібностей, талантів і стану здоров’я дитини.

У Чеській республіці неформальна освіта здійснюється позаформальною системою освіти. Ідеться про організований навчально-виховний процес поза межами встановленої офіційної шкільної системи. Таке навчання є добровільним; його організаторами виступають об’єднання дітей і молоді, шкільні організації освіти за інтересами – у першу чергу, центри вільного часу, освітні агентства, клуби, організації культури тощо.

Метою державної політики у сфері неформальної освіти Чехії є підтримка навчання протягом усього життя як одного з факторів конкурентоспроможності країни. На європейському рівні діє Паспорт молоді

офіційний сертифікат, який засвідчує участь молодої людини в міжнародних освітніх заходах, де вона розширювала певні свої знання. Паспорт молоді є першим офіційним документом, що діє на території всього Євросоюзу і підтверджує результати неформальної освіти.

Регулярні заняття за інтересами у вільний від занять час здійснюються громадськими організаціями, церквою або приватними центрами дозвілля, заснованими в кожному районному місті Словаччини. Клубні заняття, регулярні зустрічі, літні табори, навчальні курси, культурні, соціальні та інші заходи здійснюються різними неурядовими організаціями, що працюють на місцевому, регіональному або республіканському рівнях. Школи й неформальні групи молоді також почали підключатися до реалізації різних видів діяльності в рамках неформального навчання.

Влада Німеччини, уперше за тривалий час, виявила непідробну зацікавленість проблемою неформальної освіти та розвитку учнів і спрямувала освітню політику на допомогу й підтримку цієї галузі. Школи країни, тісно співпрацюючи з неформальними освітніми установами, пропонують великий спектр різноманітної діяльності, спрямованої на одержання життєвого досвіду, набуття нових знань, умінь і навичок, що допомагають учням виявити себе й випробувати власні сили.

Різноманітні асоціації, релігійні співтовариства, молодіжні організації та групи за інтересами є незалежними установами, діяльність яких спрямована на всебічний розвиток особистості дитини. Ці організації пропонують широкий спектр можливостей здобуття неформальної освіти.

Основним напрямом діяльності системи неформальної освіти Іспанії є надання знань і навичок через навчання дітей і молоді у вільний час, віддаючи перевагу роботі в групах з метою формування соціальних навичок і кращого розуміння оточення. Метою неформальної освіти залишається навчання дітей і молоді почуватися вільними, упевненими та відповідальними громадянами своєї країни, здатними аналізувати й проявляти власні ініціативи.

Послуги з надання неформальної освіти після занять у школі в основному пропонуються школами, організаціями, культурними та спортивними клубами, а також приватним сектором. На сучасному етапі цей вид навчання не лише доповнює формальну освіту (забезпечуючи навчання мовам, образотворчому мистецтву, різним видам спорту тощо), а й сприяє розвиткові цінностей, надзвичайно важливих для особистісного зростання дітей та молоді.

У Росії система додаткової освіти в її новому якісному стані розвивається на протязі більше ніж 10 років на міжвідомчій основі і виступає гарантом пошуку, підтримки та розвитку талановитих дітей. Додаткова освіта є важливою складовою освітнього простору, який склався в сучасному російському суспільстві. Для додаткової освіти суттєвими є акценти на соціальних якостях, уміннях, вихованні соціальних цінностей особистості, розвиткові здатності до міжкультурної взаємодії. Актуальними напрямами додаткової освіти є функції соціальної підтримки, оздоровлення, соціальної адаптації, культурно-дозвіллєвої тощо. Метою додаткової освіти є створення умов для активного залучення дітей та молоді в соціально-економічне, політичне і культурне життя суспільства, забезпечення конкурентоспроможності людських ресурсів Росії.

Сучасна система позашкільної освіти України розвивається в контексті розвитку установ неформальної освіти європейських країн. Цьому сприяють спільні проекти, міжнародні програми, актуальні заходи тощо.

Участь у діяльності Європейської асоціації установ вільного часу дітей і молоді (EAICY), створеної в 1991 р., є однією з форм міжнародних контактів закладів системи позашкільної освіти. Із 2007 року колективним членом цієї організації стала Асоціація позашкільних навчальних закладів України. Система позашкільної освіти України має ґрунтовну нормативну основу (що постійно вдосконалюється), діє в межах положень відповідних державних документів, містить широку мережу позашкільних навчальних закладів різних типів і форм власності і виконує важливі соціальні функції. Стратегічною метою розвитку позашкільної освіти України є орієнтація дітей, підлітків, молоді на цінності громадянського суспільства, загальнолюдські духовні пріоритети, гармонізацію взаємовідносин з оточуючим соціумом, природою, самим собою; формування у дітей, підлітків готовності до самостійного вибору на користь здорового способу життя, освіти, професіоналізму, самореалізації в суспільно і особисто значущій творчій діяльності, відповідальності за майбутнє своєї країни та сучасної цивілізації в цілому.

В Україні функціонують більше 2000 позашкільних навчальних закладів (у тому числі дитячо-юнацькі спортивні школи). Позашкільною освітою охоплено 1,5 млн. дітей, що складає близько 38 % від загальної кількості дітей шкільного віку. Працюють багато різноманітних гуртків, як в позашкільних закладах, так і на базі загальноосвітніх навчальних закладів, в тому числі інтернатного типу. Завдяки позашкільній освіті дитина у вільний час має можливість займатися різноманітною діяльністю, яка впливає на формування її моральних орієнтирів, захоплення, інтереси, освітньо-професійну та культурну соціалізацію, сприяє реалізації здібностей і талантів. Система позашкільної освіти України є соціально значущою складовою неперервної освіти, соціально-виховним інститутом, що розвивається в руслі світових і національних освітніх тенденцій; позашкільні навчальні заклади є інститутом освіти, виховання , розвитку, соціалізації вихованців, сприяння становленню особистості, здатної до самореалізації.

Ураховуючи сучасні процеси соціального розвитку, тенденції до інтеграції та глобалізації у європейському, світовому масштабах держава ставить відповідні вимоги перед освітянами. На концептуальному рівні визначено суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом. Сутність інноваційних змін, які можуть настати внаслідок розбудови такого освітнього простору, полягає у формуванні готовності дитини, підлітка, юнацтва до взаємодії з соціумом, тобто простором у широкому соціальному значенні. Формування соціального досвіду в учнівської молоді виступає основним змістом процесу її перетворення в дорослих людей і є найважливішою умовою успішного особистісного становлення.

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. одним із пріоритетних напрямків державної освітньої політики визначається побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді. Що передбачає розроблення нових державних програм та ефективних механізмів взаємодії органів управління освітою, сім’ї, освітніх установ, дитячих і молодіжних громадських організацій у напрямі розвитку, виховання і соціалізації дітей та молоді.

Позашкільна освіта, відповідно до стратегічних цілей в освіті, як невід'ємна ланка неперервної освіти України відіграє важливу соціальну роль у вихованні творчої, компетентної особистості, свідомого громадянина держави базуючись на принципах екологічного мислення та природовідповідності.

Зміст позашкільної освіти і виховання сьогодні, на відміну від базової освіти, ґрунтується на засадах особистісних замовлень дітей та їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежуються безперервна динамічність цієї ланки освіти, її відповідність сучасному розвитку суспільства.

Особливість позашкільного навчально-виховного процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації. Форми та методи соціальної

адаптації учнів у позашкільних навчальних закладах покликані формувати в

особистості когнітивні та поведінкові норми, що включають вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично й усебічно розглядати проблему, робити власні висновки; брати участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до нових суспільних відносин, адекватної орієнтації, умінь захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших.

Реалії сьогодення ( кризова екологічна ситуація) та чітке усвідомлення тієї надважливої ролі та змісту екологічної освіти в суспільстві, від якої залежить саме існування держави як екосоціуму, змушують визнавати екологічні знання одним із найважливіших напрямів освіти і навчання сьогодення. Тому орієнтація позашкільної освіти - на ноосферну освіту1, основною метою якої є формування у молодої людини цілісної ноосферної свідомості (цілісне біоадекватне мислення, етичний біоадекватний метод поведінки та екологічний світогляд), забезпечує отримання відповідного соціального досвіду учнівської молоді.

Адже В. Вернадський, визначаючи основні особливості живого, вперше писав, що людина є квантовою системою, для якої характерний дуалізм, тобто організм людини – це водночас фізичне тіло і польова структура (духовне тіло). Лише в гармонійній єдності цих двох начал людина як квантова система, як гармонійна, невід’ємна частинка Всесвіту в цілому, можлива.

Онтологічно навчання та виховання є процесами формування, закріплення і набуття досвіду в системі природа-суспільство. Виховання як набуття етичних норм поведінки людини в суспільстві і природі є більш загальним і включає в себе навчання як набуття знань у конкретних природних і соціальних умовах. А по суті, - це разом виховання мислення і свідомості. Виховання мислення на сучасному етапі має ідеалом цілісне сприйняття світу як природодоцільність або біологічну адекватність. Позашкільна освіта та виховання здійснюється в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації, і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім’ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків.

____________________________________________________________

  1. Біоадекватна (ноосферна) методика викладання є однією із моделей педагогічних інновацій, заснованих на сучасних наукових дослідженнях роботи мозку людини. Автор даної методики – професор психології, член-кореспондент Російської академії природничих наук, академік Н. В. Маслова. Їй належить праця "Ноосферна освіта: концепція, технологія, методика", головне гасло якої – генетична єдність: "Творець – Світ – Природа – Людина – Суспільство".

Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб’єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання і виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

Ефективності процесу формування у підлітків соціального досвіду в позашкільному закладі сприяє залучення підлітків до спеціально організованої діяльності, спрямованої на набуття соціального досвіду, поряд із забезпеченням вільного вибору різних видів діяльності, кола спілкування й відносин у позашкільному закладі; реалізації науково доцільної програми діяльності педагогічного колективу з формування у підлітків соціального досвіду; здійснення спеціальної підготовки педагогічних працівників позашкільного закладу до виховної діяльності, спрямованої на формування у підлітків соціального досвіду.

Величезна увага приділяється позашкільній роботі в навчальних закладах інтернатного типу, що не лише сприяє адаптації вихованців до реалій сьогодення, а й забезпечує профорієнтаційну складову у справі навчання і виховання дітей цієї категорії. Зокрема, позашкільною освітою в інтернатних закладах охоплено близько 50 тис. вихованців, що складає понад 65% від чисельності дітей в інтернатних закладах. Працюють 3 тис. гуртків.

Перехід учнів від знань до праці і від праці до знань - вагомий засіб підвищення якості засвоєння ними основ наук. Творча праця в закладах позашкільної освіти збагачує світогляд учнів, формує професійні інтереси. Водночас слід урахувати, що вплив трудового виховання в позашкільних закладах на формування особистості відбувається паралельно з роздумами дітей та підлітків про власне майбутнє, про те, яку роль виконуватиме в ньому праця.

Виходячи з того, що діяльність є тією основою, на якій і завдяки якій відбувається розвиток особистості та виконання нею різних соціальних ролей у суспільстві і що тільки в діяльності людина виступає та самостверджується як особистість, позашкільна освіта надає величезного значення трудовій підготовці молоді до реального життя, допрофесійній освіті. Слід зауважити, що саме в позашкільники не лише зберегли, але і примножили досвід трудових об‘єднань школярів (ТОШ), адже загальновідомо, що «головним у виховній діяльності членів ТОШ є організація соціального досвіду учнів у різних видах діяльності – трудовій, суспільно-політичній, пізнавальній, дозвіллєвій, фізкультурно-спортивній, художній».

В позашкільному секторі освіти набули розвитку наступні типи ТОШ: учнівська виробнича бригада (УВБ), шкільні лісництва (ШЛ), шкільні ремонтні бригади (ШРБ), трудові загони старшокласників (ТЗС), табори праці та відпочинку (ТПВ).

Проведення спеціально організованої діяльності із формування у підлітків соціального досвіду та включення таких форм виховної роботи, як школа лідерів, соціально-психологічні тренінги, сюжетно-рольові ігри, індивідуальні консультації тощо, викликає у учнівської молоді бажання й інтерес до набуття знань про відносини з іншими людьми в суспільстві, їхньому використанню в соціальній практиці, а це, у свою чергу, призводить до підвищення ефективності виховного процесу, успішного формування позитивного соціального досвіду. Не треба забувати, що гра для дитини – це специфічний засіб освоєння дійсності. Гра – це також особлива роль спілкування. Про роль ігри у виховання влучно сказав А.С. Макаренко: «В дитячому віці гра – це норма, і дитина повинна завжди гратися, навіть коли робить серйозну справу. Все його життя - це гра».

Соціально-психологічна специфіка юності полягає в тому, що саме в ці роки розгортається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок, їх когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів. Учнівська молодь розвиває свій світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності, характер, особистісні та комунікативні якості, психічні процеси, накопичує соціально-психологічний досвід, набуває самостійності, впевненості у собі, стійкості до стресів тощо. Важливою соціально-психологічною особливістю старшого шкільного віку є розвиток соціальної компетентності як основної складової здатності старшокласника в процесі спілкування та взаємодії знаходити нових друзів і зберігати давніх. Цей розвиток базується частково на здатності старшокласників до соціального порівняння, що дає змогу виявити й оцінити характерні риси інших. Відповідно до цього складається система взаємодій індивідуальних та колективних потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей, які регулюються виробленням певних правил та норм поведінки. І якщо ядром спрямованості колективної діяльності є цілі, значущість яких усвідомлюється всіма, і домінуючі мотиви діяльності, то джерелом колективних цілей і мотивів — ціннісні орієнтації, що формуються в процесі прийняття групою цінностей суспільства.

Таким чином: Соціалізація є процесом, який передбачає як засвоєння соціального досвіду в процесі входження в соціум, систему соціальних зв’язків, так і процес відтворення цих зв’язків за рахунок активної діяльності учнівської молоді. Основою соціалізації особистості є соціальний досвід, засвоюючи який, особистість здійснює саморозвиток та самореалізацію, стає соціально компетентною. Позашкільна освіта та виховання, виконуючи свої основні завдання, серед яких на першому місці – «формування суспільно-громадського досвіду особистості» , забезпечує:

  • Створення умов для соціального виховання підлітків засобами позашкільної діяльності;

  • виховання самодостатньої, соціально активної, соціально мобільної та природо відповідної особистості;

  • розвиток адекватних здібностей та компетентностей сучасної особистості;

  • здійснення пошуку нових стратегій, педагогічних технологій, новітніх розробок шляхом організації роботи творчих об'єднань;

  • оптимізацію взаємодії з батьками щодо формування соціального досвіду підлітків;

  • впровадження інноваційних методичних прийомів та відповідної матеріальної бази для духовного, інтелектуального, фізичного та соціального розвитку підлітків.

В свою чергу, для успішної реалізації своєї місії позашкільна освіта потребує уваги до себе:

  • підготовки педагога – позашкільника відповідно до сучасних вимог;

  • забезпечення належного соціального статусу педагогів – позашкільників (в тому числі методистів), який визначається, перш за все, рівнем заробітної плати, а також умовами життя і праці;

  • належного фінансування позашкільної освіти та виховання вцілому.

Системний вплив позашкільних закладів на свідомість і діяльність їх учнів, вихованців, слухачів, а значить формування соціального досвіду учнівської молоді в процесі соціалізації засобами позашкільної освіти має бути підкріплений зусиллями інших суб’єктів навчально-виховного процесу - шкільних педагогів, батьків, рідних та близьких. У такому випадку позашкільні заклади освіти успішно виконуватимуть своє комплексне соціокультурне завдання - формування духовно та фізично розвиненої особистості, людини - громадянина й патріота, сумлінного працівника, захисника існуючих і творця нових цінностей.

У позакласній діяльності дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності, вона розвиває, доповнює знання та навички, вдосконалює їх. Саме в цьому полягає закон творчої поведінки і поведінка методики позакласного педагогічного процесу, яка будується на обов’язковому заохочені різнобічного творчого самовиявлення школярів, багатстві вражень, створенні оптимальних особистісних стосунків, котрі є джерелом продуктивної творчої діяльності дитячої спільності. Тому принципове значення має розгляд позакласного педагогічного процесу як цілісної системи безперервної освіти, формування її у специфічних умовах життєдіяльності – у сфері дозвілля. Отже, позаурочна та позашкільна виховна робота має бути органічним продовженням освітньої діяльності основної школи і передбачати широке використання різноманітних форм та методів творчої діяльності, що спрямовані на розвиток творчої особистості, формування її життєвих компетентностей та мобілізацію творчої активності.


























Додаткова інформація


Виховання: процес залучення особистості до вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого позитивного природного потенціалу та розвитку творчого ставлення до життя.

 

Вихованець: суб’єкт виховного процесу, який свідомо привласнює морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні особистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомі життєві вибори.

 

Вихованість: результат виховання, який виявляється у соціально прийнятній поведінці вихованця, його прагненні до духовно-моральної самореалізації.

 

Вихователь: у широкому розумінні – особа або організація, яка здійснює виховання; у вузькому значенні – посадова особа, яка займається вихованням дітей та молоді в навчальних закладах і відповідає за процес соціального розвитку та культурної діяльності.

 

Виховний процес: співробітництво вихователя і вихованця, спрямоване на освоєння ним вироблених людством культурних цінностей, створення базису особистісної культури, формування системи ціннісних ставлень до світу та самого себе.

 

Виховуюче навчання: організація процесу навчання, яка забезпечує органічний взаємозв’язок між життєво важливими знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та самої себе.

Вчинок: основна особистісна форма і одиниця поведінки, акт моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє і формує свої ставлення до суспільства, людей, самої себе, природи, діяльності, мистецтва.

 Гуманізація виховного процесу: організація виховання на засадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей.

 

Диспозиція: готовність особистості по певної соціальної поведінки, до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом.

 

Духовні цінності: витвори людського духу, зафіксовані у здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.

 

Життєва компетентність: здатність молодої людини ефективно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, діяти адекватно вимогам соціуму та у відповідності з власною природою.

 

Моральність: об’єктивована мораль, особливий вид практичної діяльності особливості, який мотивується моральними ідеалами, переконаннями, принципами.

 

Морально-духовний розвиток: процес оволодівання особистістю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури.

 

Норма особистісна: умовний культурно-історичний стандарт припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає певну форму його буття, стиль життя, міру самореалізації; визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної сутності, свого призначення.

 

Особистість: суспільна істота, яка вільно та відповідально визначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціальних дій, самостійного вибору та прийняття життєво доцільних рішень.

Позиція: система ставлень особистості до явищ, людей, об’єктів; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді, моральних принципах і переконаннях.

 

Розвиток особистості: послідовні кількісні зміни свідомості та поведінки особистості від народження і до кінця життя, становлення людини як суб’єктна культура і життєтворчості.

 

Самовиховання: активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на відозміну і вдосконалення своєї моральної свідомості та поведінки.

 

Соціально-правовий захист дітей: система організаційно-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних, інформаційно-просвітницьких заходів державних і громадських організацій, спрямованих на зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику, забезпечення для неї гарантованих, мінімально достатніх умов життєдіяльності.

 

Соціалізація: процес соціального розвитку особистості, формування її соціальних якостей; результат виховання дітей та учнівської молоді, який здійснюється в ході їхньої діяльності та спілкування з іншими людьми.

 

Стиль життя: індивідуальний спосіб здійснення особистісно обраного нею життєвого шляху; сукупність зразків поведінки, які фіксують стійкі риси, манери, звички, смаки, схильності і способи здійснення життя.

 

Цінність: опосередкований культурою еталон належного в досягненні актуальних потреб.

 

Ціннісна система: складно побудований регулятор особистості, який відображує у своїй структурі та змісті особливості її духовно-практичної діяльності.

 Ціннісні орієнтації: спрямованість інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей; способи диференціації нею об’єктів і явищ за їх значущістю для себе.



  1. http://pidruchniki.ws/1652020539102/psihologiya/sotsializatsiya_starshoklasnikiv

  2. http://metodportal.net/node/15262

  3. http://www.ipv.org.ua/home/39-programa-vuhovanna-ditej.html?start=2

  4. octtum.vn.ua/file.axd?file...osobustostu.doc (копія файлу )Семчишина Л.П. Розвиток особистості школяра шляхом залучення його до різноманітних видів творчої діяльності в позашкільному закладі З досвіду роботи педагогічного колективу Дашівської СЮТ

  5. http://www.refine.org.ua/pageid-4748-2.html

  6. http://www.slideboom.com/presentations/881889/%D0%A4%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%83-%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B2-%D0%B2-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96-%D1%81%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%D0%B8

  7. http://www.essay.ua-referat.com/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_3

  8. http://ipv.org.ua/home/39-programa-vuhovanna-ditej.html?showall=1


 


hello_html_42b8b93.gif



57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


Автор
Дата добавления 13.09.2016
Раздел Директору, завучу
Подраздел Статьи
Просмотров112
Номер материала ДБ-192845
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх