Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / История / Статьи / Стаття "Там, де живуть українці"

Стаття "Там, де живуть українці"



Осталось всего 4 дня приёма заявок на
Международный конкурс "Мириады открытий"
(конкурс сразу по 24 предметам за один оргвзнос)


  • История

Поделитесь материалом с коллегами:



Черкаська область, Канівський район, село Сушки

Сушківський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів»

Канівської районної ради


Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина  - Україна»


Напрям «Духовна спадщина мого роду»



Там, де живуть українці, є Україна





hello_html_48598541.jpg





2015 рік

Роботу виконали члени історико-краєзнавчого гуртка Сушківського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» Канівської районної ради


Керівник: Федоренко Петро Якович, учитель історії та географії

Адреса керівника: вул.. Шевченка, буд. 111, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, 19023.

Телефон: шк. 95-4-36, моб. 067-15-555-92



Керівник: Янкова Євгенія Михайлівна, методист районного методичного кабінету

Адреса: місто Канів, вул. Героїв Дніпра, буд.1, кв.32, 19000

Телефон: роб. 3-42-12, моб. 098-82-391-88



Список

членів історико-краєзнавчого гуртка, які брали участь у Всеукраїнській краєзнавчій експедиції «Моя Батьківщина-Україна» за напрямом «Духовна спадщина мого роду»



Прізвище, ім’я, по-батькові Навчальний заклад, клас

1. Шульга Олексій Володимирович Сушківський НВК, 5 клас

2. Лобовікова Надія Миколаївна Сушківський НВК, 6 клас

3. Томило Олег Станіславович Сушківський НВК, 6 клас

4. Літовченко Ян Олександрович Сушківський НВК, 9 клас

5. Томило Владислав Станіславович Сушківський НВК, 7 клас

6. Літовченко Олександр Олександрович Сушківський НВК, 7 клас

hello_html_m14364336.jpg











hello_html_m59a60c28.jpg











Члени історико-краєзнавчого гуртка з Федоренком П.Я.


Анотація

Так склалася історична доля українців, що їх життя розкидало по всьому світу. Але, перебуваючи далеко від рідної землі, вони своєю працелюбністю, щирістю, своїми талантами, гідно представляють Україну, її мову та культуру. Серед них і наша землячка – Засенко Людмила Петрівна, яка народилась в селі Сушки, що на Канівщині. Коли ми, члени історико-краєзнавчого гуртка, дізналися про неї, то дуже зацікавилися і вирішили зібрати матеріали про нашу відому землячку: її батьків, сестер, життєвий і творчий шлях.

Мета роботи:

1. Зібрати і упорядкувати історико-краєзнавчі матеріали, записати спогади про нашу нашу славну землячку – Засенко Людмилу Петрівну.

2. Зібрати матеріали для шкільної музейної кімнати.

3. Інформувати школярів та громадськість про результати пошуку.

Завдання роботи:

*формування активної громадянської позиції учнівської молоді, залучення її до пошуково-дослідницької роботи, направленої на вивчення історії рідного краю;

*створення умов для оволодіння практичними навичками пошукової роботи;

*виховання патріотизму, любові до рідного краю та земляків.

*підготовка відкритого уроку «Там, де живуть українці, є Україна».







Вступ

Українці - це нація, яка проживає переважно в Україні. Найпершою ознакою національності є мова. А мова українців - українська. Її вважають рідною 77,8% жителів нашої країни. Проте українці живуть не лише в Україні. Вони з-за різних історичних обставин "розсіялися" по світу. Українське населення проживає і в Росії, і в Білорусі, і в Казахстані, і в Словаччині, і на далеких материках Північної та Південної Америки, Австралії. Кількість людей українського походження , які проживають за межами нашої держави, нараховується більше 20 млн.чол.

Отже, за межами України є острівці українства. І там, "де живуть українці, є Україна." Бо там теж чути чудову, мелодійну українську мову, виплекану українськими хліборобами з прадавніх часів, мову Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка.

У тих країнах, де проживають українці, є українські школи, видаються книги і газети українською мовою. Звучать концерти українською мовою, є українські художні колективи. Українці зарубіжних країн зберігають українські традиції та звичаї. І своїм дітям передають у спадок велику любов до України.


hello_html_63a3e261.jpg

Там, де живуть українці, є Україна


Свою Україну любіть.

Любіть її…

(ШевченкоТ.Г.)


«На крилах пісні повертаюсь на Вкраїну» - так говорить про найсокровенніше – любов до рідної землі - із своїми однодумцями-шанувальниками української народної пісні Людмила Засенко, яка нині прищеплює любов до українського народно-хорового мистецтва на далекому острові Сахаліні (Росія).

Народилася Людмила Петрівна Засенко (дівоче прізвище Кикоть) у мальовничому селі Сушки Канівського району, що на Черкащині 26 червня

1948 року в родині музиканта (фото №1). Й по сьогодні пригадується оте хоча й повоєнно-босоноге, та все ж безтурботне і сповнене любові до рідної землі, дитинство (фото№3,4). Її дідусь Іван Митрофанович Кикоть працював у державній капелі бандуристів і сам виготовляв музичні інструменти. Мабуть, аби прищепити внукам любов до музики, він разом із сином Петром, батьком Людмили, якось вирішили виготовити три бандури, що згодом дісталися у спадок трьом сестрам Засенків: Людмилі (26.06.1948 р.н.) - найстаршій, Марії – середній (17.08.1950 р.н.) та Ніні (03.03.1952 р.н.) – найменшій (фото №2,5). Забігаючи наперед, скажемо, що ті, зроблені з особливою любов’ю, музичні інструменти старших сестер і досі зберігаються у міських музейних фондах.

Із раннього дитинства в дружній родині Киктів часто лунала музика, звучали українські та російські народні пісні. Дівчатка співали вдома, в школі, в клубі (фото №6). Та й було в кого навчатися, адже їхній батько Петро Іванович (фото №7), заочно навчаючись у Московському університеті культури ім. Н.Крупської, деякий час викладав у місцевій школі музику, а дядько Павло Іванович працював у сільському Будинку культури художнім керівником. Як згадує тепер середня сестра Людмили Петрівни Марія Яременко, яка вже 45 творчих років віддала служінню культурі та мистецтву у Кам’янському РБК, що на Черкащині (зараз час працює методистом), їхній батько грав на багатьох музичних інструментах та особливо віртуозно - на баяні.

Мати Ольга Федорівна теж кохалася в музиці та співах, а ще непогано малювала і була великою рукодільницею: майстерно вишивала, а в пошитому її руками одязі ходили ледь не всі односельці. Тож не дивно, що таку талановиту сім’ю свого часу запрошували переїхати до Києва на постійне місце проживання та на роботу.

Найменша із сестер Ніна, яка наразі мешкає в с. Сушки, згадує: «Наша мати була першою трактористкою в селі, а під час Другої світової війни вона разом із односельцями переховувала трактор, розібравши його на запчастини, щоб не дістався німцям. А її рідний брат Яків Кикоть (нині Сушківська школа розташована на вулиці, що названа в честь цього героя), будучи підлітком, допомагав партизанам… мужньо загинув у в’язниці Золотоніського гестапо».

Хто зна, що більше переважило у виборі подальшого життєвого шляху Людмили, але закінчивши навчання у школі, вона без роздумів обрала фах музиканта і вступила до Канівського культосвітнього училища (фото№8). Життєва стежина привела її після першого курсу на конкурс хористів знаменитого Черкаського державного українського народного хору. Запалена іскра таланту вивела її невдовзі в число ведучих солісток (фото № 9,10). Хором тоді керував композитор-самородок Анатолій Пашкевич. Пісні у виконанні цього хору брали за душу не лише наших співвітчизників на теренах колишнього Радянського Союзу, але й далеко за його межами - у багатьох європейських країнах, де довелося Людмилі Петрівні разом із хором побувати не один раз на гастролях. Була пізніше також солісткою і в хорі «Дарничанка», яким теж керував тоді Анатолій Пашкевич.

На крилах молодості і музики пролетіли роки навчання в Канівському культосвітньому училищі. Доля, ніби підтримуючи той політ, посилає Людмилі Петрівні у супутники життя теж «окрилену» людину, точніше – молодого авіатехніка Миколу, з яким судилося згодом і життя, і світу побачити. Поєднали два крила молодята у 1969 році (фото № 11,12) . Відразу ж після одруження вони поїхали на чотири роки до Польщі - в місто Шпротава, де Микола Іванович проходив військову службу.

Людмила Петрівна там теж активно взялася до роботи - викладала музику в російськомовній школі, а також керувала хором при Будинку офіцерів і була водночас його солісткою. У сім’ї Засенків освіта завжди була в пошані. Тож коли чоловік вступив на навчання до інженерної академії в Києві, Людмила Петрівна теж вирішила не відставати і вступила на диригувально-хорове відділення Київського державного інституту культури. Коли невдовзі Миколу Засенка перевели до Луганська, Людмила Петрівна там теж знайшла справу до душі і працювала за фахом. У сім’ї підростали діти - Світлана і Богдан (фото № 13,14).

Кажуть, що ніхто стільки за своє життя не міняв місць проживання, як радянські військові. У родині Засенків це підтверджують одноголосно. Для підтвердження сказаного розповідають, як у 1986 році їхня родина прибула на нове місце служби - Сахалін.

Тут Людмила Петрівна починала свою діяльність солісткою обласної філармонії, де пропрацювала вісім років. І сьогодні пригадуються їй тамтешні виступи із сольною фольклорною програмою "Від зими до осені". Пізніше її призначили художнім керівником ансамблю російської пісні "Долинонька ", на базі якого наша землячка створила фольклорні театралізовані свята "Ой, на Івана Купала" та "Святки"(фото №15,16).

Із 1994 року «сушківський соловейко», як іноді жартуючи з любов’ю називає її чоловік, призначена хормейстером Народного ансамблю козачої пісні "Воля". Також Людмила Петрівна є художнім керівником ансамблів "Славія", де «виводить у люди» талановитих хлопців і дівчат, та "Зернятка", де наша землячка займається із здібними дітьми.

Мабуть, не одному десятку тисяч українців зігріли серця українські пісні в особистому її виконанні та у виконанні чотирьох ансамблів, які вона створила і викохала. Як і в Польщі, так і на далекому Сахаліні, Людмила Петрівна підіймає прапор української пісні. Її особистий девіз був і залишається таким: «Якщо я не можу в Україні жити, то все одно буду їй вірно служити». І вона робить все для того, щоб прославляти свою Батьківщину в Росії, давати життєву наснагу своїм землякам, які волею долі теж опинилися далеко від рідної землі…

У серпні 2006 року у Києві проходив ІV Всесвітній форум українців. На сцені Палацу «Україна» виступав народний ансамбль козацької пісні «Воля» з Южно-Сахалінська, яким і донині керує заслужений працівник культури України і Росії Людмила Засенко. А в жовтні 2007 року і народний ансамбль «Воля», і народний ансамбль пісні «Долинонька» стали лауреатами IV Далекосхідного фестивалю української культури, що відбувся у Владивостоці.

Коли звучала пісня «Реве та стогне Дніпр широкий», члени журі і всі глядачі в залі слухали її стоячи. На традиційних новорічних вечорницях, що їх називають «Сахалінськими Диканьками», цю знамениту на весь світ пісню під диригуванням Людмили Засенко виконують навіть сахалінці корейського походження! І виконують так, що бере вона за душу кожного, хто відчуває серцем Україну. На сьогодні Людмилу Петрівну з честю називають єдиним у Сахалінській області носієм козачої культури, яка володіє говором і діалектом запорізьких, кубанських, донських козаків і знає їх специфіку й манеру пісенного виконання.

Зараз, крім роботи з ансамблями, Людмила Петрівна є педагогом додаткового навчання в школі №8 м.Южно-Сахалінська. Та куди б не закинула доля, говорить вона, як найсвітлішу пам’ять про своїх батьків, про рідне село Сушки, рідну землю, Україну зберігає материні рушники і стару бандуру, яку з її батьком змайстрував дідусь Іван Митрофанович Кикоть.

Доля не дарма єднає два крила. Таким же патріотом рідної землі є і чоловік Людмили Петрівни - Микола Іванович. Він родом із сусіднього із Сушками села Бубнівська Слобідка, що в Золотоніському районі Черкаської області. Національна самосвідомість йому передалася від батька Івана Остаповича Засенка, який свого часу не захотів вступати до комсомолу. Не вступав його батько і до Комуністичної партії. А мати Олександра Пимонівна не раз згадувала про страшний голодомор 1933 року, що не оминув і Бубнівську Слобідку.

Та правда, що передали батьки, і та любов, прищеплена батьками до України, відгукнулася у серці Миколи Івановича у 1987 році, коли він, будучи офіцером Збройних Сил Радянського Союзу, приїхав із військового гарнізону «Сокіл» до Южно-Сахалінська на перше зібрання українців у місцевому будинку культури залізничників. І саме там, почувши рідну українську говірку, зрозумів, що треба єднатися і створювати українські громади. Свій задум йому вдалося невдовзі і втілити в життя - у 1992 році, після звільнення з армії в запас, він разом зі своїм товаришем Валентином Павлюком зареєстрували в органах юстиції «Долінську асоціацію українців» (м. Долінськ – один із райцентрів Сахалінської області – авт.). Дружина його товариша Валентина Павлюк талановито вела українською мовою радіопередачі «Рідне слово», що розбудили в душах багатьох людей горде відчуття: ти – українець.

Із часом треба було розширювати масштаби роботи, і Микола Іванович разом зі своєю сім’єю поїхали до Южно-Сахалінська. Працюючи в обласній адміністрації державним службовцем, через свою громадську діяльність Микола Іванович мав чимало прикростей, особливо після того, як разом з національно-свідомими українцями Южно-Сахалінська підтримав у 2004 році «помаранчеві події» у Києві. Але він ніскільки не жалкує про свій вибір. Ось які слова про віру у щасливе майбуття нашого народу він висловив на сторінках газети «Сільські вісті» від 25 липня 2008 р.: «Я вірю, що український народ знайде свій новий шлях в сучасній історії і житиме справді незалежно, з почуттям власної гідності. Не можуть же нащадки Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка і гетьмана Калнишевського бути вічними заробітчанами на чужих землях, коли своя земля – одна з найродючіших і найкрасивіших у світі. Дай Боже, щоб і моя особиста життєва дорога привела мене хоч на схилі літ до України, яку я ніколи не забував…».

Справжнього українця Миколу Івановича Засенка було обрано головою Сахалінської регіональної громадської організації українців «Київська Русь». Подружжя наших шанованих земляків Засенків у Южно-Сахалінську знають в обличчя майже всі його мешканці, а їх там майже 200 тисяч…

На сьогодні Людмила Засенко єдина в острівній області має звання Заслуженого працівника культури Російської Федерації й України. Її ім’я занесене до енциклопедії «Кращі люди Росії» у 2005р. Серед її численних нагород - медаль «Всесвітня зірка України» (2010 р.) за зміцнення дружби й співробітництва між слов’янськими народами, почесні грамоти Міністерства культури України та губернатора Сахалінської області, медаль «За відродження козацтва», безліч дипломів і грамот федерального, регіонального рівнів. Наша землячка нагороджена почесним знаком Союзу Козаків Росії, хрестом Уссурійського козачого війська, пам’ятною медаллю Енциклопедії «Кращі люди Росії», пам’ятною медаллю «До 100-річчю М.А. Шолохова», ювілейною медаллю на честь 125-річчя Южно-Сахалінська (фото №17,18).

За творчі здобутки і самобутність хорового колективу під її керівництвом Людмилу Петрівну Засенко кілька разів оголошували Лауреатом телевізійного проекту ГТРК «Сахалін» «Персона року» і спецпроекту газети «Губернські Відомості» «Людина Року».

Коли збирається сім’я Засенків на родинне свято, гості просять Людмилу Петрівну заспівати рідної української пісні. Заспівуючи, жінка запрошує приєднуватися до неї і вже всі разом наші далекі земляки на крилах пісні повертаються на рідну Україну на схили Дніпра, в рідне серцю село Сушки (фото №19,20).


Висновок

Творча робота членів історико-краєзнавчого гуртка Сушківського навчально-виховного комплексу «Там, де живуть українці, є Україна» Всеукраїнської краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина – Україна» за напрямом «Духовна спадщина мого роду» основана на матеріалах, зібраних під час пошукової, дослідницької роботи, направленої на дослідження маловідомих сторінок історії рідного села Сушки, зокрема, про родину Людмили Петрівни Засенко.

Працюючи над напрямом «Духовна спадщина роду» Всеукраїнської краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина-Україна», ми навчилися користуватися історичними джерелами, занотовувати спогади, шукати в Інтернеті потрібну інформацію .

Зібрані матеріали члени історико-краєзнавчого гуртка обговорили на засіданні гуртка, поповнили ними краєзнавчу кімнату , зокрема, в розділі про наших славних земляків, використали у підготовці і проведенні відкритого уроку «Там, де живуть українці, є Україна».

Спогади жителів с.Сушки - Кикоть Ніни Петрівни, Бублик Антоніни Павлівни, Яременко Наталії Олексіївни про славну землячку Засенко Л.П. та її родину допомогли нам підготувати матеріали, які ми використали на уроках історії та народознавства.

Робота для нас мала велике пізнавальне та практичне значення. Вона розширила знання з історії рідного краю, села Сушки. Ми набули практичних навичок, як працювати з літературою, складати бібліографію, записувати спогади.

За матеріалами краєзнавчої експедиції підготували також статтю «Служити Україні» (про Засенко Л.П.) в районну газету «Дніпрова зірка». Допомогла нам у цьому Загородня В.Я. - колишня працівниця газети.

Список використаних джерел

Література

1.Земерова Т.Ю., Скирда І.М. - Історія України. Практичний довідник. -

Харків: Весна, 2012.

2. Спогади Яременко Наталії Олексіївни, вчительки української мови та літератури Сушківського навчально-виховного комплексу.

3. Спогади Кикоть Ніни Петрівни, рідної сестри Засенко Л. П., жительки с. Сушки.

4. Спогади Кикоть (Яременко) Марії Петрівни, рідної сестри Засенко Л. П., жительки м.Кам'янка.

5. Микола Хрієнко «Якщо не можу в Україні жити» // газета «Сільські вісті», 25.07.2008

6. Федоренко П.Я. Історія с.Сушки (електронна версія) ст. 82-85



Інтернет-ресурси

http://kobza.com.ua/kyjivska-rus-p-sahalinsk/2441-pid-nebom-sahalinu.html

http://kobza.com.ua/kyjivska-rus-p-sahalinsk/2416-juvilejnyj-benefis-ljudmyly-zasenko.html

http://kobza.com.ua/kyjivska-rus-p-sahalinsk/1713-svjato-vasylja-na-sahalinskyj-lad.html

http://kobza.com.ua/kyjivska-rus-p-sahalinsk/1528-sahalinska-ukrajinka-sered-rosijskoji-elity.html.











Додатки































hello_html_m1d12b262.jpg





















hello_html_64c695bb.jpgФото №1 Батько Петро, мама Ольга і маленька Люда











ФФф













Фото№2 Сестри Марія, Ніна, Люда з мамою Ольгою

hello_html_mf4bf717.jpg





















Фото №3,4 Босоноге дитинство Людмили

hello_html_45e6a5d8.jpg























Ф



hello_html_m50cc34aa.jpg





















Фото№ 5.6 Ніна, Людмила і Марія – юні бандуристи і артисти

hello_html_29cc65c9.jpg



























hello_html_13f31e77.jpg























Фото №7 Батько Людмили - Петро Іванович Кикотьhello_html_m17413923.jpg

























Фото №8 Людмила - студентка Канівського культучилища

hello_html_1bcbc6e0.jpg

























Фhello_html_m10555bd8.jpgото №9,10 Кикоть Людмила- солістка Черкаського хору





















Фото



hello_html_63a8952c.jpg





Ф

Ф









hello_html_m56938621.jpg





























Фото № 11,12 Одруження з Засенком Миколою, 1969 рік



hello_html_m14f10ae6.jpg





































Ф











Фото № 13,14 Підростають діти - Світлана і Богдан



hello_html_m76a45089.jpg





















hello_html_4e3bb297.png























Фото № 15,16 Людмила і Петро Засенки на Сахаліні



hello_html_mfeb995a.jpg























hello_html_m463902a3.jpg























Фото№ 17,18 Людмила Засенко - Заслужений працівник культури Російської Федерації й України

hello_html_2c0607d6.jpg



ФфФф



фф

Ф















hello_html_me55f4ef.jpgФото №19,20 На гостині у рідної сестри Ніни у селі Сушках на Канівщині



57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


Автор
Дата добавления 21.11.2016
Раздел История
Подраздел Статьи
Просмотров3
Номер материала ДБ-377352
Получить свидетельство о публикации

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх