Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Воспитательная работа / Статьи / Статья "Любовь как воспитатель ребенка (по В.Сухомлинскому)"

Статья "Любовь как воспитатель ребенка (по В.Сухомлинскому)"


До 7 декабря продлён приём заявок на
Международный конкурс "Мириады открытий"
(конкурс сразу по 24 предметам за один оргвзнос)

  • Воспитательная работа

Поделитесь материалом с коллегами:

УДК 37.017.924 Оксана Самойленко

канд. пед. наук, викладач

ВКНЗ «Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка»


ЛЮБОВ ЯК ВИХОВАТЕЛЬ ДИТИНИ

(ціннісні аспекти педагогічної концепції Василя Сухомлинського)


У статті аналізується проблема ціннісних основ педагогічної концепції Василя Сухомлинського. Обґрунтовується необхідність побудови виховного процесу на засадах Любові як базової моральної характеристики педагогічної діяльності.


Ключові слова: цінність, Любов, виховний процес, педагогічна концепція.


Постановка проблеми. Любов до дітей - одна з найголовніших моральних вимог педагогічної науки і, на думку більшості педагогів, - найнеобхідніша якість вчителя. Це положення сприймається нами як засадниче, принципово важливе для педагогіки.

Існує поширена думка, що любов дитина повинна отримувати в сім'ї. До школи це почуття не має ніякого відношення. Саме тому, вчителі розгублюються від відвертих проявів любові дітей, деколи не знаючи, як реагувати на них. Відповідно діти рідко знаходять в школі те душевне тепло, до якого вони прагнуть. У зв’язку із цим, останнім часом, почали говорити про кризу любові не тільки у педагогіці, а й у суспільстві у цілому - «…люди втрачають здатність любити в світі, де розвиток техніки превалює над розвитком людських відносин. Любов, …яка була завжди опорою і допомагала справлятися з життєвими ситуаціями, стала проблемою. Люди стають гордовитими, зарозумілими і відчуженими. Нездатність відчувати і боязнь близості привела нас до того, що любов стала здаватися неймовірною рідкістю, ілюзією. Реальністю нашого життя стають відчуження, відсторонення, повна байдужість і самота людини, єдиний спосіб подолання яких є Любов» [3].

За таких умов обґрунтування системи пріоритетних базисних цінностей навчання та виховання детермінує звернення до витоків духовності в історії цивілізації, культури, науки, філософії, релігії. Одним із шляхів розв’язання означеної проблеми є ґрунтовне вивчення історико-педагогічного досвіду формування ціннісних засад педагогічної діяльності, зокрема, Василя Сухомлинського. Адже, видатний педагог-практик першим принципом педагогічної діяльності називає Любов до дитини, без якої не можна виховати «гуманну душу в людині»: дитина стає щасливою, як тільки відчуває до себе щиру і безкорисну любов.

Аналіз досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Розгляд проблеми основ педагогічної аксіології у творчості Василя Сухомлинського здійснено авторами сучасних підручників і посібників з історії української педагогіки. Серед них − О. Сухомлинська, М. Левківський, О. Любар, О. Микитюк, М. Стельмахович та ін. Вивченню проблематики ціннісноорієнтованого виховання в педагогічній концепції видатного педагога присвячені статті А. Клочкової, А.  Коваленко, К. Кожокар, Ю.  Ломакіної, В. Ликова, М. Наумова, І. Сопівника та багатьох інших.

Майже всі питання, пов’язані з ціннісними засадами педагогічної концепції Василя Сухомлинського, котрі досліджували видатні педагоги, залишаються актуальними для сучасної педагогічної науки. І разом з тим потребують нових наукових досліджень й переосмислень у період реформування національної системи освіти, позначеного cвітоглядно-методологічними, теоретичними і практичними потребами щодо її модернізації у контексті переосмислення ціннісних засад навчально-виховного процесу.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні ціннісних концептуальних засад педагогіки В. Сухомлинського на основі вивчення й аналізу його педагогічної творчості.

Предметом нашого дослідження є цінність Любові як основа педагогічної концепції Василя Сухомлинського.

Важливими завданнями статті є: з’ясування провідних ціннісних концептуальних положень педагогічної системи В. Сухомлинського; роль Любові у формуванні особистості дитини та її ставлення до світу.

Виклад осново матеріалу. Традиційно в науковій літературі автори пропонують визначення любові з позиції її суб'єкта. Тобто в центрі уваги знаходиться суб'єкт бажання і його потреби. Так, педагогічний енциклопедичний словник під ред. Б.М. Бім-Бада трактує любов як «вище почуття, яке проявляється у глибокій емоційній прихильності особистості до іншої особи або персоналізованого об'єкта» [2, с. 135]. Цим самим підкреслюється, що для педагогіки найбільш практичне значення мають вікові параметри любові. При цьому автори словника обійшли стороною всі інші педагогічні аспекти любові, зокрема, питання про любов як складову взаємодії вчителя і учня.

Народна мудрість стверджує: «Легко любити все людство, значно важче - конкретну людину». Цілком справедливе зауваження, оскільки любов - це перш за все моральне почуття, а також характеристика такого рівня педагогічної свідомості людини, якій властиве безумовне прийняття дитини з усіма її перевагами і недоліками, визнання її права бути такою, якою вона є, а не якою хотів би її в даний момент бачити вчитель.

Тому, на думку Василя Сухомлинського, «нам … потрібно вчитися говорити з дітьми та юнацтвом про велике та прекрасне – любов… І до тих пір, поки ми не навчимося про це говорити і думати, ми не навчимо наших дітей чистоті та красі думок» 5, с. 151. І далі: «Умійте берегти і шанувати, звеличувати й удосконалити людську любов − найтонше і найкапризніше, найніжніше і найсильніше, саме крихке і найміцніше, наймудріше і найблагородніше багатство людського духу. Я хочу разом з вами, шановні батьки і матері, поглянути на ту грань любові, про яку мало говорять, − любов як вихователь дитини» Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. − К.: Радянська школа, 1978. − 264 с., с. 152.

Великий педагог під поняттям любові розумів «союз душі та тіла, розуму та ідеалу, щасті та обов’язку» 5, с. 153. Любов - це глибока людяність: розуміння один одного, повага до людини будь-якого віросповідання та ідеології, до хворих та немічних, до президентів та злочинців. Виховна сила любові – це краса обов’язку людини перед людиною. Любити означає відчувати серцем найтонкіше духовні потреби людини. Сухомлинський розумом та серцем відчував необхідність такого «відчуття» у педагогічному процесі.

В основу морального виховання особистості видатний педагог поклав не класову ідеологію (це вважалося тоді педагогічною аксіомою), а загальнолюдську цінність Любові, яка знайшла своє відображення, на перший погляд, в його простих, але глибоких за філософським змістом заповідях.

Ми тільки сьогодні починаємо усвідомлювати, як глибоко і масштабно мислив видатний педагог, наскільки чітко і багатогранно бачив основні стратегічні завдання формування особистості. Утверджуючи Любов як основу інтелектуальних, емоційних уявлень дитини про навколишній світ, яка визначає її ставлення до природи, людини, суспільства, праці і до самої себе, Василь Сухомлинський обґрунтував педагогічні умови виховання цих якостей в учнівської молоді:

  • природовідповідність навчання та виховання відповідно до індивідуальних потреб та нахилів дитини;

  • розвиток внутрішнього бажання дитини вчитися;

  • формування самосвідомості дитини, щоб «думка і добрі почуття її були широко розвинені»;

  • навчання рідною мовою через гру та створення оптимального педагогічного середовища з використанням різних галузей мистецтва (музики, театру, живопису, поезії тощо).

Виховний процес, як зазначав педагог, повинен базуватися на органічному поєднанні різноманітних форм, методів і засобів впливу на дитину. Василь Сухомлинський виступав за органічне поєднання діяльності розумової, рук (трудової) і душі. У вихованні любові, як зазначав він, має вирішальне значення не те, скільки дерев посадила особистість, а чим стало для неї хоча б одне деревце, як воно увійшло в її серці [4, с. 564]. За таких умов суть виховання, на його думку, полягає перш за все у тому, щоб сформувати у дитини внутрішню потребу любити. Ця потреба характеризується чуйністю душі, чуйністю серця вихованця до найтонших відтінків слова вихователя, його погляду і жестів, до усмішки і мовчання.

Специфіка виховання Любові у педагогічному спадку Сухомлинського полягає у тому, щоб «навчитися говорити з дітьми про велике та прекрасне – любов»…» 5, с. 150. Саме у цьому і криються, на нашу думку, промахи сучасної педагогіки. Ми, педагоги, перестали говорити з дітьми про прекрасне, перестали його бачити у навколишньому. Ми говоримо про погоду, кіно, реаліті-шоу, новини, але не про пошуг метелика, колір листя на деревах, промені сонця.

Ми забули, що Слово є одним із найдієвіших педагогічних засобів впливу на дитину: «Слово є в певному розумінні єдиним засобом виховання. Бажання охопити складні явища і відносини вимагає більшої чуйності до слова і його відтінків ...

Виховання чутливості до слова і його відтінків − одна з передумов гармонійного розвитку особистості. Від культури слова до емоційної культурі, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин − такий шлях формування гармонії знання і моральності» [4, с. 546 - 547].

Чітко усвідомлюючи роль мовленнєвої діяльності для учнів початкової школи, Василь Олександрович зазначає: «…раніше, ніж вперше розкрита книжка, починається копітка робота над словом, яка повинна охоплювати всі сфери активної діяльності, духовного життя дітей – працю, гру, спілкування з природою, музику, творчість [6, с. 194]. Він радив мову розглядати не тільки як один з предметів виховання культурної людини, а як всепроникаючу силу, яка охоплює все, що сприймає, пізнає, думає людина. «Я досягав того, щоб слово було для дитини не просто позначенням речі, предмета, явища, але несло в собі емоційне забарвлення – свій аромат, найтонші відтінки» [6, с. 105].

Вибудовуючи свою виховну систему на засадах Любові, Василь Сухомлинський неодноразово підкреслював роль родинного середовища у формуванні особистості, показуючи, що сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками, – це перша школа інтелектуального, морального, естетичного, фізичного виховання, а духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя – найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі.

Мудрість батьківської любові, на думку Василя Сухомлинського, виявляється у:

1) вмілому розкритті перед дітьми справжніх джерел радощів життя;

2) переконливості в тому, що мати і батько існують для того, щоб приносити дитині радість.

Сьогодні джерелами радощів для дітей постають матеріальні надбання – дорогі іграшки, комп’ютерні ігри, 3D-фільми і т.п. Діти, услід за їх батьками, втратили здатність до щирої радості від заходу сонця, шуму моря, щебету пташок. Любов зі стану душі перетворилася на доказ: «Ми тебе любимо, тому що купуємо іграшки, веземо відпочивати на дорогий курорт». Батьківська щира любов перетворилася на безглузду (там, де немає мудрості батьківського виховання).

До основних різновидів безглуздої любові Василь Сухомлинський відносив любов замилування, любов деспотичну, любов відкупу [5, с. 139]. Детальний аналіз цих видів батьківської любові проведено науковцем П. Бойчук 1.

Так, любов-замилування – «це найсумніше, що можна собі уявити в стосунках батьків і дітей. Це інстинктивна, нерозумна, іноді напрошується сказати − куряча любов. Мати і батько радіють кожному крокові дитини, не замислюючись над тим, який це крок і до чого він може призвести» [4, с. 139].

Ось деякі з характеристик любові-замилування: діти «сідають на шию батьків, перетворюються на маленьких тиранів; відбувається розбещення дитини, вона не знає впину своїм бажанням; принципом життя стає девіз: все, що я бажаю, мені дозволяється, ні до чого мені діла немає, головне − моє бажання; дитина не розмежовує понять «можна», «не можна», «треба»; дитина виростає капризною, не знає свого обов’язку перед батьками.

Наступний вид нерозумної батьківської любові Василь Сухомлинський називає деспотичною. Для батьківського авторитету в цьому стилі властиве: постійні докори дитині створюють обстановку справжнього пекла; батьки б’ють, виставляють на посміх перед сусідами; батьки не вміють користуватися владою.

Любов відкупу як різновид нерозумної батьківської любові, характеризуються таким: батьки переконані, що, забезпечуючи всі матеріальні потреби, вони виконують свій батьківський обов’язок; дітей оточує атмосфера духовної порожнечі, убогості; знеособлено емоційно-моральний світ людини; дитина відчуває себе в сім’ї непотрібною.

«Якою ж повинна бути батьківська любов?», − ставить наріжне питання Сухомлинський і далі наводить такі твердження: учити дитину бачити і відчувати людей; пробуджувати в дітей почуття серця до навколишнього світу; виховувати людське благородство в дитячому серці, максимально олюднити ставлення до людей.

Щодо концентру вчитель-учень, то тут Любов заснована на відкритті максимальної цінності іншого, на безкорисливому і самовідданому бажанні йому добра і щастя. Вона проявляється у високому рівні моральних відносин вихователя і вихованця, які будуються на довірі, повазі, лагідності, доброті, на взаємній турботі про розвиток, розкритті можливостей один одного.

Любов до дітей виявляється в гуманної діяльності самого вчителя, в його гуманній педагогічної позиції, у відповідних засобах і методах, які він вибирає для здійснення своєї діяльності.

Висновки. Отже, в основі педагогічної концепції Василя Сухомлинського лежить Любов як найвища моральна цінність. Вона представляє собою діяльну участь педагога в житті вихованця з метою посилення його особистісних можливостей, знання, розуміння і ухвалення його унікальності і необхідності, відкриття і реалізації його ціннісної перспективи. Вона виступає необхідною умовою організації навчально-виховного процесу та основою формування гармонійно розвиненої гуманістично спрямованої особистості вихованця.

Дана наукова розвідка є лише першим поступом в освоєнні ціннісних засад педагогічної діяльності Василя Сухомлинського з життєтворчих, громадянських, культурологічних, психологічних та особистісних основ цієї діяльності. Дослідження ціннісних аспектів його управлінської діяльності як директора школи відносимо до перспектив наших подальших наукових інтересів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Бойчук П. М. Педагогічний аналіз концепції сімейного виховання А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського / П. Бойчук // Вісник Запорізького національного універсистеуту. – 2008. − № 1. – С. 13-18.

  2. Педагогический энциклопедический словарь / гл. ред. Б. М. Бим-Бад. − М. : Большая рос. энцикл., 2002. − 527 с.

  3. Рижкова С. В. Важливість «екзистенціальної любові» у педагогічному процесі [Електронний ресурс] / С. В. Рижкова. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://intkonf.org/rizhkova-sv-vazhlivist-ekzistentsialnoyi-lyubovi-u-pedagogichnomu-protsesi

  4. Сухомлинский В. А. Рождение гражданина / В. А. Сухомлинский // Сухомлинский В. А. Избранные произведения : в 5-ти т. / редкол. : А. Г. Дзеверин (пред.) и др. − Киев : Рад. шк., 1979 − . Т. 3. − 1980. − С. 299 – 627 .

  5. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. − К.: Радянська школа, 1978. − 264 с.

  6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5-ти т. – т.3. – К.: Рад. школа, 1976.


This article analyzes the problem of teaching fundamentals of value concepts Basil Sukhomlynsky. The necessity of the construction of the educational process on the basis of love as the basic moral characteristics of educational activities.


Keywords: value, Love and educational process, educational concept.


57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)

Автор
Дата добавления 10.09.2016
Раздел Воспитательная работа
Подраздел Статьи
Просмотров11
Номер материала ДБ-183281
Получить свидетельство о публикации

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх