Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Иностранные языки / Другие методич. материалы / Статья на тему "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК КОМПОНЕНТ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ"

Статья на тему "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК КОМПОНЕНТ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ"

  • Иностранные языки

Поделитесь материалом с коллегами:

В.О.Іванісова,

учитель німецької мови

БСШ І-ІІІ ступенів №16

м. Бердянська

Запорізької області


КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ ЯК КОМПОНЕНТ

КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

ІНОЗЕМНИХ МОВ

Новим орієнтиром для середніх закладів освіти як у різних країнах світу, так і в Україні, став компетентісно орієнтований підхід до формування змісту освіти. Молода людина повинна бути готовою по закінченні школи змінюватися та пристосовуватися до нових потреб ринку праці, управляти інформацією, активно діяти і швидко приймати рішення, що можливо за умови сформованості у молоді певних груп компетентностей. Зокрема, комунікативної компетенції – здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації – вони набувають у процесі навчання за комунікативним методом.

Аналіз педагогічної літератури показав, що існує поширений погляд на поняття “компетенція” та “компетентність”. За визначенням вченого А.Хуторського, компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них. Компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особисте ставлення до предмета діяльності [3]. С.Бондар наголошує, що компетенції – це здатність розв’язувати проблеми, що забезпечується не лише володінням готовою інформацією, а й інтенсивною участю розуму, досвіду, творчих здібностей учнів [1]. Дж. Равен пропонує наступне визначення поняття компетентність, а саме: специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії у певній галузі і яка включає вузькоспеціальні знання, уміння, способи мислення, а також відповідальність за свої дії [1]. За визначенням С.Шишова, компетенція – це здатність, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню[4].

Критерії якості, викладені в Рекомендаціях Ради Європи з мовної освіти, передбачають сформованість в учнів таких ключових компетенцій: соціальних, політичних, полікультурних, інформаційних, комунікативних, саморозвитку, самоосвіти. Поняття компетентності у цьому документі визначається як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання [2]. На нашу думку, складовими компетентності є знання, пізнавальні уміння, навички, відношення, емоції, цінності й мотивація.

Комунікативна мовленнєва компетенція складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціолінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять зокрема, знання, уміння й навички. Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання, вміння та інші параметри мови як системи незалежно від прагматичних функцій їх реалізації. Соціолінгвістична компетенція стосується соціокультурних умов користування мовою. Через чутливість до соціальних конвенцій (правил ввічливості, які регулюють стосунки між поколіннями, класами та соціальними групами, лінгвістичних кодифікацій деяких основних ритуалів у житті суспільства) соціолінгвістичний компонент пронизує весь процес спілкування між представниками різних культур, навіть тоді, коли його учасники часто не усвідомлюють цього впливу. Прагматичні компетенції пов`язані з функціональним вживанням лінгвістичних засобів: продукування мовних функцій, актів мовлення тощо. Вони пропонують сценарії або програми інтерактивних обмінів, вони також стосуються умінь дискурсу, злитності та зв’язності, ідентифікації типів і форм текстів, іронії та пародій. Для функціонування цього компонента вкрай необхідно наголосити на значенні інтеракцій та культурного бачення, у яких формуються здібності, навіть більше ніж на значенні лінгвістичного компонента.

Формування іншомовної комунікативної компетенції учнів не можливе без досягнення соціокультурної, до якої входять краєзнавча та лінгвокраїнознавча. Краєзнавча компетенція передбачає набуття учнями знань про історію, географію, економіку, соціально-політичний устрій, культуру, побут, традиції країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає формування навичок мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлення) поведінки носіїв мови в певних комунікативних ситуаціях. Це дозволяє сформувати в учнів цілісну систему уявлень про мовленнєві й національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, і досягти таким шляхом повноцінної комунікації.

Відокремлення лінгвокраїнознавчої компетенції як складової частини вивчення іноземної мови зумовлено тим, що самій мові як засобу спілкування властиво накопичувати, зберігати і відбивати факти та події історично-культурного розвитку народу-носія цієї мови. Ці факти та явища відомі, як правило, усім членам певної мовної спільності, оскільки засвоюються ними у процесі виховання, навчання тощо. Так, при вивчені німецької мови треба враховувати, наприклад, що столицю Німеччини Берлін можуть називати “Spreeathen” (Афіни на річці Шпрее ), дорожніх поліцейських – “weisse Mause”. Німці добре знають, що “Ampelkoaliation” – це парламентська коаліція соціалдемократів (“червоних”), лібералів(“жовтих”) та партії “зелених”. Швейцарці називають масло “Anken”, а під “ein Schwarzer” австрійці розуміють чашку чорної кави.

Подібні відомості належать до фонових знань, якими володіють мешканці конкретної країни, але у багатьох випадках вони невідомі іноземцям, що значно ускладнює процес спілкування. Мовні засоби реалізації фонових знань – реалії (безеквівалентні лексичні одиниці, абревіатури, назви історичних подій та імена історичних осіб, назви явищ суспільного та культурного життя країни) та фонова лексика (іншомовна лексика, що відрізняється лексичним фоном від лексики рідної мови).

Слід взяти до уваги, що в процесі семантизації лексичних одиниць повинні розкриватися як їх лексичні значення, так і лексичний фон. Тому оптимальним способом їх семантизації є коментар в декількох випадках: одиничний, системний і комплексний.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства інтеграція нашої країни до Європи вимагає істотних змін також і в системі освіти України. Тому особливого значення набуває вивчення сучасних європейських мов. Згідно з Загальноєвропейськими Рекомендаціями Ради Європи, відтепер метою є не просто вивчення будь-якої мови, а вільне спілкування нею, тобто формування в індивіда іншомовної комунікативної компетенції. Комунікативна компетенція є основою комунікативного підходу до вивчення іноземних мов.

Комунікативний метод навчання іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації. В основу комунікативного методу навчання мовленнєвої діяльності покладено п’ять принципів:

  1. принцип мовленнєво-розумової діяльності;

  2. принцип індивідуалізації при керівній ролі його особистісного аспекту;

  3. принцип функціональності;

  4. принцип ситуативності;

  5. принцип новизни.

Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому закладі освіти. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики-теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов О.О.Леонтьєва, І.О.Зимньої, Ю.І.Пассова, С.Ф.Шатілова, Г.В.Рогової та інших.

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

З позиції комунікативного підходу процес навчання іноземної мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

На нашу думку для комунікативного підходу до навчання іноземних мов характерні такі риси:

двобічний характер;

спільна діяльність учителя та учнів;

керівництво процесу вчителем;

спеціальна організація та різноманітність форм;

інформаційна прогалина;

цілісність та єдність;

мотивація та зв'язок з реальним життям;

виховання та розвиток особистості учнів одночасно з процесом засвоєння нових знань.

Аналіз педагогічної та методичної літератури показав, що має робити вчитель у процесі формування комунікативної компетенції учнів і який результат свідчить про формування даної компетентності школяра.

  • Діяльність учителя:

Використовує діалогічні методи.

Організує дискусії.

Розробляє правила ведення дискусії (краще спільно з учнями).

Спонукає висловлювати власну думку.

Стимулює надання аргументованих відповідей.

Вчить правильно ставити запитання та відповідати на них.

Слідкує за культурою мовлення школярів і сам є взірцем цього.

Пропонує письмові роботи у формі твору, есе, листа до товариша, звіту про експедицію, віршів з певної теми навчальної дисципліни.

Створює проблемні ситуації.

Проводить нестандартні уроки, що розвивають комунікативні вміння – урок-суд, подорож, прес-конференцію, уроки творчі звіти, уроки-семінари тощо.

Практикує захист учнями творчих робіт та проектів.

Використовує інтерактивні методи навчання та прийоми педагогічної техніки комунікативної спрямованості – мозковий штурм, ділові ігри, відігрівання ролей, метод «Займи позицію» тощо.

  • Діяльність учня:

Висловлює свою думку. Вміє аргументовано її довести.

Робити доповіді.

Вміє написати тези, план, реферат.

Проводить захист рефератів, проектів. Ставить запитання до учнів та вчителя. Відповідає на запитання учнів чи вчителя.

Здатний до толерантності у спілкуванні: визначає свої помилки, уникає категоричності, додержується культури дискусії.

Використовує адекватну лексику.

Таким чином, основною метою навчання є формування іншомовної комунікативної компетенції, оскільки мова є засобом спілкування. Основні змістові лінії комунікативної компетенції такі:

  • комунікативні вміння як результат оволодіння іноземною мовою;

  • мовні знання і навички застосування їх;

  • соціокультурні знання, вміння і навички, без яких неможливо сформувати іншомовну комунікативну компетенцію.

На основі аналізу комунікативно орієнтованого підходу до навчання іноземних мов доходимо висновку, що він сприяє стимулюванню інтересу учнів до процесу оволодіння іншомовним спілкуванням, розвитку їхньої комунікативної компетенції та пізнавальної активності під час власної діяльності, поширенню наукових знань і перетворенню їх в інструмент творчого освоєння та змінення світу.





ЛІТЕРАТУРА


  1. Бондар С. Компетентність особистості – інтегрований компонент навчальних досягнень учнів // Біологія і хімія в школі. – 2003. –№2. – С.8–9.

  2. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти // Стратегія реформування освіти в Україні. – К.: «К.І.С.», 2003. – С. 13–41.

  3. Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования // Народное образование. – 2003. – №2. – С.5864.

  4. Шишов С.Е., Кальней В.А. Школа: мониторинг качества образования. – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 320с.


Выберите курс повышения квалификации со скидкой 50%:

Автор
Дата добавления 10.08.2015
Раздел Иностранные языки
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров449
Номер материала ДA-003316
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх