Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Свидетельство о публикации

Автоматическая выдача свидетельства о публикации в официальном СМИ сразу после добавления материала на сайт - Бесплатно

Добавить свой материал

За каждый опубликованный материал Вы получите бесплатное свидетельство о публикации от проекта «Инфоурок»

(Свидетельство о регистрации СМИ: Эл №ФС77-60625 от 20.01.2015)

Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / ТОПОНІМІЧНІ НАЗВИ РІДНОГО ПРИАЗОВ'Я - ШЛЯХ ДО ПІЗНАННЯ ІСТОРІЇ СВОЄЇ ЗЕМЛІ
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 28 июня.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

ТОПОНІМІЧНІ НАЗВИ РІДНОГО ПРИАЗОВ'Я - ШЛЯХ ДО ПІЗНАННЯ ІСТОРІЇ СВОЄЇ ЗЕМЛІ

библиотека
материалов



Кононенко Г.М.,

вчитель-методист української мови та літератури

Анотація

Прагнення глибше пізнавати історію рідного краю, виховувати в собі патріотичні почуття через заглиблення в топонімічні назви рідного Приазов'я, з'ясувати причину виникнення тих чи інших назв міст, вулиць, поселень, дослідити шляхи змін певних топонімів, розкрити історію рідного краю через них допоможуть наукові дослідження спільної роботи вчителя української мови та літератури і учениці 10 класу Пальчикової Поліни.

Рідна Донеччина має багату історію, яка відбивається в назвах поселень, вулиць. Саме вони і допомагають зрозуміти справжню історію народу, його світогляд, переконання.

Наш край - багатонаціональний, живуть у нас греки і росіяни, молдавани і вірмени, болгари й українці. Тому і поєднуються в його назвах різні способи творення топонімів. Особливо просліджується це в назвах поселень, вулиць.

Досліджуючи тему, довелось заглибитись у матеріали краєзнавчого музею Новоазовської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1, ознайомитись із архівами Новоазовського районного центру позашкільної освіти під керівництвом Шихахмедова Ж.К., який поділився власними знахідками до музею міста. Дуже цінною є дослідницька робота вчителя історії Пригоровського "Шлях до безсмертя", яка не лише розкрила нам подвиг славного земляка,але й допомогла зрозуміти, що нам є чим пишатися, недарма ж назвали селище Сєдове. Путівник Саніна Л.І. "Новоазовськ" розкрив таємницю появи назв ряду вулиць, пов'язаних із героїкою минулого.

А книга "Знайомі незнайомці" Коваль А.П. повела у чарівний світ походження назв поселень, допомогла краще зрозуміти топоніміку. Стали в нагоді усно-поетичні твори (перекази й легенди ) та спогади земляків.

Зібраний матеріал засвідчив пожвавлений інтерес людей до своїх коренів, до причин появи тієї чи іншої топонімічної назви.

Сподіваюсь, що наше дослідження доповнить скарбницю з вивчення географічних назв рідного краю, вселить у наші душі велику віру в те, що без міцного кореня немає здорової крони.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні знань читачів про топоніміку. Практичне значення полягає в тому, що результати роботи можуть використовуватись у шкільній практиці під час проведення уроків з народознавства.



ТОПОНІМІЧНІ НАЗВИ РІДНОГО ПРИАЗОВ'Я - ШЛЯХ ДО

ПІЗНАННЯ ІСТОРІЇ СВОЄЇ ЗЕМЛІ

1.1 Походження назви "Азовське море", легенди про нього

Почнемо своє дослідження з назви моря, оскільки наші землі простяглися на його узбережжі.

Так Азовське море у різних народів мало різні назви. Древні греки називали його Меотійським озером або меотидою (від назви племені меотів, що проживали на узбережжі Азовського моря між гирлами Дону і Кубані. Римляни називають море «Меотис - палюс» або «Массотис-палюс», вважаючи Азовське море лиманом Дону, що широко розлився і безпосередньо впадає в Чорне море. Та етимологи запевняють, що слово «майотіс» має іранське походження і означає «де поєднуються ». Отже, уже тоді люди розуміли, що обидва моря зливаються через Керченську протоку, тому одне із них так і називалось. Скіфи ж називали морем Карачулас, тобто рідним морем.

А слов`яни називали – Сурейським, тобто Синім - за назвою кримського міста Сурожа, нині це – Судак. Про нього згадується ще в літописі 1319 року. Араби називали його «Бахр-ель-Азав» - темно-синє море. Але потім турки й кримські татари перейменували його по-своєму і захоплену ними фортецю назвали Азак, що означало «низький, низьке місце».

У літописі «Хождения Игнатия Смолянина в Царград и Палестину » згадується поруч із «Озачьским» і Азовське. У слов`ян море вперше назване Азовським у 1389 році літописцем Пименом.

Дійшли до нас і легенди про Азовське море (пов`язані вони з іменем доньки рибалки Ази).

За однією із легенд Аза жила на самому березі нашого моря зі старим батьком. Була вона дуже вродливою і гордою.

Ось тоді хлопці змовились і прийшли разом до Ази, запропонували їй вибрати серед них нареченого. Красуня запропонувала провести змагання. Хто поборе своїх побратимів, той і буде нареченим. Але дівчина не дотрималась обіцянки, і хлопці за це її втопили в морі.

До цього часу, коли підходить вода до берега, то й чується чи то плач, чи то стогін. Старі люди говорять, що то красуня Аза плаче за своїм судженим. А море звуть від її імені Азовським.

За другою легендою Аза теж жила тут і кохала прекрасного хлопця. Та настали тривожні часи, і той пішов на війну, а дівчині подарував золотий перстень, щоб не забула про нього. Вона довго залишалась вірною, але одного разу під час прання його дарунок вислизнув у воду.

Дівчина кинулась за ним та й сама втонула. З того часу і море звуть Азовським, за ім`ям безталанної дівчини, що не дочекалась свого милого з походу.

За третьою легендою дівчина - Золотокоса Піщанка довго чекала хлопця і зрештою впала з кручі.

Повернувся батько-рибалка додому і не застав доньки.

А на тому місці, де сиділа Аза, золотистий пісок, так виблискує на сонці, що аж очі сліпить. А море тихе та ласкаве, як його діти. І зрозумів усе батько і гірко заплакав.

З того часу і стали море називати Азовським, бо потонула в ньому красуня Аза. А довгих піщаних кіс у цьому морі так багато, бо разом із Азою потонула й молодша сестра – Золотокоса Піщанка.

Приазов`я споконвіків залишалось своєрідним перехрестям, де сходилось багато доріг і стежок: йшли по них кіммерійці, скіфи, алани, гунни, хозари, авари, печеніги, половці. Виявляли інтерес до цих країв і запорозькі козаки. Вони припливали сюди по морю на своїх човнах і заготовляли рибу.

hello_html_470a1c6e.png

мал. 1.1.1

У 1750 році Донські козаки заснували хутір Крива Коса. Про це сказано у виданій у 18 столітті і такій, що зберігалась у Новочеркаському музеї Донського козацтва, історії станиць і хуторів Війська Донського.


1.2. Походження назви міста Новоазовська

У повному зібранні законів Російської Імперії за 1849 рік записано:

«№23368 – липня – Найвища затверджена думка Державної Ради про заснування у Війську Донському нової козацької станиці на урочищі Кривої Коси на березі Азовського моря…, на місці, що називається Обрив, утворити станицю під назвою Новоніколаєвська, і до складу її зарахувати всі сім`ї Донських козаків, що знаходяться в селищах Обривському, Кривокоському і на косі Безіменній…».

А далі резолюція Миколи І : «Його Імператорська Величність… наказав заснувати у війську Донському нову козацьку станицю в урочищі Кривої Коси на березі Азовського моря». […5-1…]

Цей дуже цінний історичний документ знайшла в архіві м. Москви і прислала нам до шкільного музею Новоазовської загальноосвітньої школи №1 наша землячка Ганна Євграфівна Попова.

Землю для станиці наділяв наказний отаман Області Війська Донського Михайло Григорович Хомутов, на честь якого назване с. Хомутове. Сюди переселились сім`ї козаків низових станиці Дону.

Ганна Євграфівна записала спогади свого діда – Василя Олексійовича Попова (він був серед перших козаків, що прибули сюди. Прожив 97 років, дожив до 1907 року).

«Всього зібралось 17 сімей. Дали їм грошей і відправили посланців ознайомитись із місцевістю і обрати собі територію для заселення. Ті ознайомились, вибрали узвишшя на березі моря біля річки Єланчик. На той час тут уже були такі села, як: Крива Коса, Обрив, Єланчик, Шевєрьово, М. Седовка і хутір Щербаков.

Після обстеження мандрівники повернулись за сім`ями, зібрали речі на підводи, посадили жінок, дітей і вирушили в дорогу. Розташувались на голому місці, тут усім сподобалось. Місце для станиці гарне і високо над морем, річка і багато незаселених земель. Всі почали працювати, будуватись. Нам нарізали землі. Ось так і розпочалось життя із багатства, привезеного із собою на одній підводі». […7…]

Засновником хутора Сєдов, або тепер М.Сєдовка був військовий старшина Семен Сєдов, який зайняв хутір десь у 1768 році і потім заселив його селянами.

"На триколірній карті за 1820 р. у гирлі Грузького Єланчика, на місці сучасного Новоазовська, позначені три козацькі хутори. Справа – Сєдов, зліва – Яковлєв і Циплаков. На такій же карті, що складена в період між 1849 – 1853 роками, видно, що із трьох хуторів залишились лише два – Сєдов і Самсонов. " [...8...]

Виявляється, що десь у 1819 році урядник Циплаков продав свій хутір сотнику Самсонову, і хутір почали називати Самсоновим.

Четвертого липня 1849 року Державна рада прийняла рішення про утворення у Війську Донському нової козацької станиці в урочищі Кривої Коси на березі Азовського моря, у місці, що називається Обривом. Її назвали Новоніколаєвською. З того дня й веде своє офіційне літочислення місто Новоазовськ. До станичного округу увійшли ближні населені пункти – хутори Безіменський, Кривокіський, Обривський, Самсонівський, Хомутівський. Було виділено 35487 десятин землі « для наділу жителів земельними ділянками … ». [...9...] Сім`ї козаків, що заселялися тут, отримали ділянки по 15 десятин землі на кожного, за що вони відбували військову службу і несли митну охорону узбережжя.

На карті, що складена у 1876 році, хутір Самсонов уже знаходиться за п`ять верстов від станиці. Перенесення його відбулось у період з 1856 – 1876 рр. – так записано про це у військовому архіві, а причини перенесення не вказані. Не збереглись відомості і про долю хутора Яковлєва. Ймовірно, що при плануванні вулиць нової станиці хутір Самсонов був перенесений на 5 км далі, а хутір Яковлєв зазнав докорінних змін.

Усі населені пункти створювались поступово, хутори розростались, об`єднувались разом. У журналі військової канцелярії №7 за 1918 рік зазначено: «М. Сєдовка заснована десь у 1768 році, Єланчик нанесений на карту в 1820 році. Хутір Циплаков був переданий у 1819 році, а існування своє розпочав значно раніше, хутір Гусельщиково позначений на карті ще з 1820 року, а до цього тут було два хутори: квартмейстера В. Гнутова і осавули Ремізова». [...10...] А все це разом і є Новоазовськ, який з`явився через 100 років після Кривої Коси.

В 1850 році в Новоніколаєвську перевели управління Міуського округу. В самому центрі поруч із козацьким управлінням незабаром виросла двоповерхова товстостінна будова без вікон – окружна в`язниця. Тут ув`язнювали тих, хто виявляв непокору або не міг розплатитися з боргами. Пізніше тут перебуло багато професійних революціонерів. Як стверджує учасник розгрому врангелівського десанту старий комуніст Л.І. Пучин, в новоніколаєвській в`язниці сидів Г. І. Петровський. Літні люди згадують про дивну втечу групи арештантів напередодні Лютневої революції. Вони довго рили підкоп на подвір`я сусідньої будови козацького управління, вдало вибрались і втекли. Зараз на тому місці, де стояла в`язниця, побудований п`ятиповерховий житловий будинок.

Зростанню Новоніколаєвської станиці сприяло її вдале географічне розташування: вона виявилась на перетині торгівельних шляхів із Бахмута (Артемівська) в Таганрог та із Новочеркаська до Маріуполя. Сюди привозили навіть заморські товари; для прийому іноземних суден навіть побудували пристань, магазини й склади.

Через десять років в Новоніколаєвській було 128 дворів і 885 жителів. Усе більше землі зосереджували у своїх руках багаті козаки, а третя частина козаків настільки збідніла, що, за свідченням державної комісії, не в змозі була позбутися боргів і куркульської залежності, через це не мала змоги нести службу. Ряди бідняків поповнювали безземельні селяни з інших губерній, що їхали сюди в пошуках кращої долі.

Під час революційних подій 1905 – 1907 рр. тут були організовані політичні гуртки, до яких входили В.В. Близнюков, Є.А. Бородін, С.Є. Щербаков, У.Т. Брюхнов. Ці прізвища й донині зберігаються в назвах вулиць нашого міста, нагадуючи нащадкам про славну минувшину.

На початок першої світової війни Новоніколаєвська станиця нараховувала майже 700 дворів, біля 8 000 жителів.

Радісно зустріли жителі перемогу Жовтневої революції. Біднота підтримала більшовиків Г. Аліфанова, Є. Бородіна , С. Чауса, з ініціативи яких 12 січня 1918 року обирається станична Рада селянських і козацьких депутатів, вона береться за справедливий розподіл земельних угідь. Але багато ще довелось пережити станиці Новоніколаєвській, поки переможе справедливість.

У роки громадянської війни під час боротьби з бандами Махно і Врангеля стало відомим ім`я І.І.Люднікова. Нині це - Герой Радянського Союзу, генерал-полковник, що прославився в роки Великої Вітчизняної війни.

"Налітали на станицю білокозаки, 1 травня 1918 року від їхніх рук загинуло 36 членів першої станичної Ради – їх розстріляли на околиці біля Обриву. Потім посунули австро-німецькі окупанти, нищили нас майже півроку, у квітні 1919 року частини 2-ї Української радянської армії разом з повстанським батальйоном маріупольських робітників під командуванням К.П Апатова звільнили Новоніколаєвську станицю. Нова станична рада взялася за продовження розпочатих раніше справ. Але в травні 1919 року станицю захопили денікінці, які принесли із собою жорстокість, терор, відновили старі порядки. З білогвардійцями боролись червоні партизани. У їхніх рядах були й новоніколаєвські комуністи". [...11...]

hello_html_m5e76d220.jpg

мал. 1.1.2

Початок січня 1920 року приніс станиці свободу: частини Першої кінної армії вигнали денікінців. Життя в столиці налагоджувалось. У березні того ж року був створений станичний партійний осередок, який очолив місцевий козак, колишній фронтовик С.А. Власов.

Зберігають у пам`яті новоазовці ім`я А.А. Кондрашкіна, якого називають другим Павкою Корчагіним. Він обирався делегатом від станиці Новоніколаєвської на першу районну конференцію. У Маріуполі він був ватажком заводської молоді, але невиліковна хвороба прикувала його до ліжка, відкрились старі рани, розпочався туберкульоз. В останньому листі читаємо:

«Уже декілька місяців знаходжусь у санаторії, але сили залишають. Дуже хочеться жити. Жаль, що так мало встиг». [...12...]

Помер Андрій молодим, не дожив до кінця 24-х років. Світлий образ нашого земляка живе у назві вулиці міста – вулиці Кондрашкіна.

У 1823 році станиця Новоніколаєвська увійшла в Маріупольський округ і стала центром району. Її жителі попросили виконком перейменувати станицю на честь бійців Першої Кінної в Будьонівку. Міцніло господарство, спільними зусиллями в 1924 році освоїли довоєнні площі посівів, ввели в дію нові вітряки, маслозавод, цегельний завод, збільшили вилов риби. Відкрилась ще одна школа, аптека, розширилась лікарня, активно діяв районний клуб і бібліотека при ньому з читальним залом.

У кінці 1929 року в будьонівці були засновані два колгоспи – імені Першоі Будьонівської Ради і «Революційна хвиля». Назви самі за себе говорять. На початку 1930 року виник радгосп імені Рози Люксембург (відомої революціонерки). Рибалки об`єдналися в риболовецьку артіль імені К. Ворошилова (прославленого полководця років громадянської війни). Згодом його перейменували. У 1933 році створюється Будьонівська МТС, яку очолив комуніст-двадцятип`ятитисячник, ленінградський робітник Д. Ф. Ніколаєв.

У 1938 році Будьонівка віднесена до категорії селищ міського типу. Стала до ладу місцева електростанція, світло прийшло до будинків трудящих. До 1940 року у селищі працювали середня і семирічна школи, лікарня, районна бібліотека, Будинок культури. У перші дні Великої Вітчизняної війни 3148 жителів Будьонівського району пішли на фронт. Їхні робочі місця зайняли жінки, дідусі, підлітки, у стислі строки зібрали великий урожай, господарство отримало більше хліба, ніж планувалось.

9 жовтня 1941 року гітлерівці захопили селище. Його жителі не підкорилися ворогу. Уже в кінці 1941 року виникла підпільна група, яка згодом під командуванням Л.И.Болдирєва увійшла до районного партизанського загону.

1700 жителів району поклали голови на полях війни. У боях за Мелітополь відзначився керівник розвідки мінометного дивізіону, колишній учитель Г. С. Московченко і отримав звання Героя Радянського Союзу.

2 вересня 1943 року наші війська звільнили Будьонівку. Світла пам`ять про загиблих на війні живе у назвах селищ, вулиць,колгоспів, організацій.

У 1959 році селище міського типу було перейменоване в Новоазовськ (назва пояснюється розташуванням біля моря), а з 1966 року Новоазовськ – місто районного значення, центр району Новоазовськ. Проходять роки, місто оновлюється, збагачується.

До 35-річчя Перемоги новоазовці здійснили разом зі своїми друзями в змаганні – трудівниками сусіднього Неклинівського району Ростовської області - агітпробіг по лінії Міус-фронту. Вони брали участь у відкритті монументу на Самбецьких висотах.

Уже в мирний час наше місто знову пережило біль військових утрат. Будівельники, які займались укріпленням берега моря, знайшли декілька могил. Про існування їх ніхто не знав. Це поруч із середньою школою, яка побудована на місці, де під час окупації знаходилась гестапівська катівня. Усі вирішили перепоховати рештки загиблих у сквері на Комсомольській площі, поставити там пам`ятник.

Відкриття меморіалу відбулося 7 травня 1980 року. Вічний вогонь привіз сюди із Савур – Могили ветеран війни А.Г. Лещенко. Монумент «Скорбна мати» постійно нагадуватиме землякам про велику втрату, якої зазнали наші земляки під час Великої Вітчизняної війни. А Вічний вогонь зігріватиме наші душі теплом віри в добро, в те, що такі жахіття ніколи не повторяться на цій землі.

hello_html_590096b.jpg

мал. 2.1.2


Висновки до розділу

Отже, дослідивши архівні матеріали місцевого музею, ми усвідомлюємо історію заснування станиці Новоніколаєвської, що згодом стала називатись Будьонівкою, а потім і Новоазовськом.

Якщо досліджувати лінгвістичний аспект, то стає зрозумілим, що топоніміка міцно пов'язана з історією мого краю(Будьонівка, Сєдовка...).






2.1. Особливості творення назв вулиць

Новоазовськ дивиться своїми вікнами в блакитну далечінь моря. Його вулиці тягнуться вздовж узбережної лінії або вибігають прямо до хвиль.

Біля самого моря розташувалась площа Леніна, що потопає у трояндах. До 50-річчя Великого Жовтня встановлено пам`ятник В.І.Леніну, саме тому цю площу назвали іменем вождя.

До площі Леніна прилягає сквер, в якому здіймається пам`ятник десантникам. На високому постаменті чотири представники різних родів військ – льотчик, матрос, піхотинець, авіадесантник. Саме ці війська брали участь у звільненні Новоазовська. Завмерли у вічній славі постаті героїв. Ідуть сюди вдячні земляки, щоб схилити голови перед пам'яттю загиблих.

Далі сквер переходить у Приморський парк, закладений на узбережжі Азовського моря на початку 50-х років (топонімічна назва зрозуміла кожному жителю міста).

Він тягнеться аж до гирла Грузького Єланчика.

Ця річка бере початок недалеко від села Кумачово в Старобешівському районі, протікає по Тельманівському району, а біля Новоазовська впадає в Азовське море.

Назва її синтезована від українського «грузький» (замулений) і тюркського «алкан», «єлан» - луг, пасовище.

Господарське значення річки невелике: на ній і в прилеглих балках утворено декілька ставків, які використовуються для зрошення.

Від площі Леніна бере початок центральна магістраль міста – проспект Леніна. Дві стрічки його проїжджої частини розділяє широка смуга, що утворена стрункими рядами дерев (беріз, ялин, тополь), між якими - тротуар для пішоходів.

Вулиці нашого міста вражають своєю прямолінійністю. І це завдяки отаману Хомутову М.Т.

hello_html_38831eed.jpg


мал. 1.2.1


Визначаючи вулиці, він урахував і продумав усе. Безпосередньо сам брав участь у розмежуванні станиці. Він орієнтувався на берегову лінію Азовського моря і Полярну зірку. Тому вулиці вийшли рівненькі, окрім тієї, що вела до річки Грузький Єланчик.

Саме Михайло Григорович – автор наших вулиць. Але в станиці вони називались по-вуличному. Офіційних назв не було.

Раніше були такі назви – Церковна ( на честь церкви, що стояла там). Поштова (там знаходилась пошта). Базарна (недалеко від базару).

Документів щодо сучасних назв вулиць в архіві не знайдено. Можна лише здогадуватись, що вони отримали сучасні назви десь у середині 30-х років. Коли в 1934р. в Ленінграді був по-звірячому вбитий С.М.Кіров, то вже у 1936 р. в нас була вулиця Кірова. Тоді ж з`явилася вулиця Будьонного. До 50-річчя Радянської влади – проспект Леніна.

Орієнтувались тоді на популярність людини, ім`я якої носить та чи інша топонімічна назва.

Вулиці Щербакова, Бородіна, Брюхнова, Аліфанова, Близнюкова названі в пам`ять про розстріляних каральним загоном полковника Дроздовського 1 Травня 1918р. членів І Новоніколаєвської Ради робочих і селянських, солдатських і козацьких депутатів.

Вулиця Артема носить ім`я відомого революціонера Сєргєєва. На його честь назване місто Артемівськ. Головний проспект Донецька теж носить ім`я Артема.

Вулиця Шевченка названа іменем відомого українського поета, гордості всього слов`янського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Вулиця Шмідта простяглась на 3 км вздовж моря. Названа на честь ученого Отто Шмідта, ще в 30-і роки, коли всі захоплювались подвигом челюскінців на чолі зі Шмідтом О.Ю.

Вулиця Люднікова – це пам`ять про Героя Радянського Союзу, генерал – полковника І.І.Люднікова, який народився у селищі Сєдове. У дні боїв за Сталінград він командував дивізією, що героїчно трималася за невеликий шматок землі на правому березі Волги. Зараз це Острів Люднікова.

На схід від центральної магістралі простяглася вулиця Рози Люксембург. Вона названа в пам`ять про німецьку комуністку Розу Люксембург, що була по-звірячому замучена в 1919р.

Відлуння громадянської війни вловлюємо в назвах вулиць Партизанська і Червонопартизанська. Вулиці Флотська, Аврорська, Нахімова, Ушакова, Сєдова, Прибій, що знаходяться в мікрорайонах Єланчик і мала Сєдовка, говорять самі про себе. У цьому районі живуть в основному рибалки, доля яких безпосередньо пов`язана з морем.

Вулиця Апатова названа на честь героя громадянської війни Кузьми Апатова.

На Малій Сєдовці є вулиця Зеленського. Вона названа на честь радянського солдата, що загинув 8 жовтня 1941р.

Коли німці заходили до Будьонівки, він один стримав їхній рух на декілька годин. Мужністю юнака були вражені навіть німці, один із офіцерів наказав поховати його з військовими почестями.

У північній частині міста простягнувся житловий масив, де є вулиці Мічуріна, Гагаріна, Київська, Миру, Кондрашкіна.

Вулиця Мічуріна носить ім`я відомого вченого-селекціонера Мічуріна Івана Володимировича, який розробив методи селекцій плодоягідних рослин. Вулиця Гагаріна зберігає пам`ять про першого космонавта Юрія Олексійовича Гагаріна, що трагічно загинув у 1968 році. Вулиця Комарова вшановує пам`ять льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу, він загинув у 1967 році .

На схід від центральної магістралі пролягають вулиці Рози Люксембург, Брюхнова, Близнюкова, Радянська, Червона, Азовська, Степова, 50-річчя СРСР.

Далі йде мікрорайон Східний. Західна ж частина міста розташувалась від проспекту Леніна вбік річки Грузький Єланчик. Вулиці Бородіна і Аліфанова носять імена членів першої станичної Ради. Пам`ять про буремні роки громадянської війни увічнена і в назвах вулиць Партизанської і Червоноармійської.

Останньою на лівому березі Грузького Єланчика є вулиця Комсомольська. Звідси дорога веде до містка через річку. На правому березі є два мікрорайони: Мала Сєдовка і Єланчик. Мала Сєдовка складається фактично із однієї довгої у два з половиною кілометри вулиці Червонопартизанської, названої на честь червоних партизанів громадянської війни, які звільняли рідні землі від бандитів. Недалеко від річки, біля клубу, є братська могила борців за Радянську владу і пам`ятник воїнам – визволителям і односельцям, які загинули в роки війни. Меморіальна дошка на братській могилі повідомляє, що тут поховані члени першої станичної Ради: Н.П. Маньков, Л.С. Тищенко, Г. Головня, В.Н. Адрієнко.

2.2. Тлумачення назв поселень району

Своєрідним літописом життя нашого народу є назви поселень нашого степового краю. У них – сліди боротьби за волю, відгомін захисту рідної землі від чужинців.

Козацьке.

Села з такими або схожими назвами розкидані далеко від кордону з Польщею до Сіверського Дінця та Азовського моря. Заснували їх козаки. "Слово «козак» - це давнє запозичення з тюркських мов, яке означало «вільна, незалежна людина», шукач пригод, бродяга". [...13...]

У нас у ХV-XVIIIст. козак – це вільна людина з кріпаків або міської бідноти, що втекла на південні землі України і брала участь у визвольній боротьбі проти турецько-татарських нападників і польської шляхти. Почуєш «козацьке» - і замайорять козацькі шапки, зацокотять підковані коні… Військо йде, хоругви мають,попереду музики грають…

Живе козацтво в думах, піснях, високих могилах, жива і в назвах.

Безіменне

Безіменне – селище, що знаходиться в 10 км від райцентру, засноване 1820 року.

Особливе місце в історії села Безіменне займає історія його назви. Звідки походить така назва - Безіменне? А пов`язана вона, за легендою, з ім`ям великого російського поета О.С. Пушкіна. І описана в книзі Л. Яруцького в такому варіанті: «Це було давно, ще в ті часи, коли село складалося з декількох дрібних хатинок. Одного разу в сонячний весняний день під`їхав сюди цілий поїзд святкових екіпажів. Чоловіки, що грілися на призьбі, з цікавістю дивились на таке диво, особливо на поважного генерала, що сидів у першій кареті. Звідти зіскочив кучерявий юнак, підійшов до людей, привітався і спитав:

Люди добрі, як називається ваше село?

Ніяк, пане, не називається.

Оскільки воно без імені, так і будемо називати його Безіменне.

Це був поет Олександр Сергійович Пушкін.» [...14...]

Далі краєзнавець Яруцький наводить інші варіанти цієї легенди і доводить походження безіменських вірувань.

Вперше цю легенду почули від Євдокії Іванівни Косогової, яка народилась у Безіменному в 1888 році і провела там своє дитинство. З її розповіді співбесідниками Пушкіна були рибалки, які ремонтували риболовецькі сіті під великим дубом. Діалог з ними був приблизно той же – про назву села. Чи так це було чи ні , хай це залишиться краєзнавцям. А безіменці пишаються тим, що ім`я великого поета, нехай навіть у легенді, пов`язане з їхнім селом.

«Хутір Безіменний розташований у гирлі балки Безіменної, на березі Азовського моря, біля Безіменської коси. Засновниками хутору вважаються козаки Золотькови і Митькови». (журнал військової канцелярії за 1815 рік, №5, військовий архів).

На карті 1820 року це місце було позначене.(збірник обласного Війська Донського, Статистичний комітет, випуск 1905 року).

"До складу Безіменського хутору увійшов і хутір осавули Пилипа Петровича Тарасова, який у 1816 році належав козаку Старочеркаської станиці А.К. Селівестрову і був заселений його батьком після встановлення військового уряду, що відбувся 26 січня 1799 року. Тарасову проданий за 2000 рублів" (журнал військової канцелярії за 1815 рік, №5, військовий архів).

Протягом тривалого часу берег дуже змінився, бо море наступає на сушу.

З розповідей корінних жителів за останні сто років море просунулось більше ніж на 200 метрів, і коли сильний вітер відганяє воду, то знаходимо цеглу, залишки криниць далеко в морі.

На горі, де зараз знаходиться приміщення школи, був козацький кордон, стояла башта для спостереженням за морем.

Населення ж займалося рибальством; працювали сезонно, лише влітку, мали риболовецькі снасті, але їх треба було комусь тягати, і тому з різних областей України й Росії прибували сезонні робітники, так звані «забродчики», часто без документів, випадкові люди.

Ті люди, які наймались на сезонні роботи, стали осідати в селі. Серед перших жителів були такі:

Пруси із Полтавської області,

Голуби із Полтавської області,

Винниченки із Полтавської області,

Маликови із Полтавської області,

Тимошенкови із Полтавської області,

Морозови із Полтавської області і інші.

hello_html_m4bc84ab.png Ці люди займались не лише риболовлею, а й хліборобством, розвантаженням зерна на баржах.











Мал.2.2.1

До Безіменської сільської ради зараховані села Веденське, Веселе, Качкарське, Митьково - Качкари, Патріотичне, Роза.

У роки гітлерівської окупації тут була створена патріотична група, яку очолив Г.С. Сибильов. Підпільники влаштовували диверсії, виводили з ладу машини, викрадали зброю. 16 травня 1943 року під час сильного шторму Сибильов з декількома товаришами втік у невеликому човні під парусами до Єйська, до своїх. Був зарахований до батальйону морської піхоти, шість разів вів розвідку на Азовському узбережжі. 30 серпня 1943 року брав участь у десанті в Безіменному.

Славною сторінкою в історії села була постать Галини Євсіївни Зубенко. Вона зберігала на горищі свого будинку передавач, яким користувались наші розвідники.

Окупанти знайшли схованку, схопили жінку і після катувань покарали. Односельці врятували двох її маленьких синів.

Більше 300 жителів села пішли на фронт, 130 – нагороджені урядовими нагородами. А в 1954р. споруджено пам`ятник на честь воїнів-визволителів і загиблих односельців.

Патріотичне (Голодуни)

Село Голодуни (від голод) перейменували в Патріотичне, бо в роки війни гітлерівці тут розстріляли наших розвідників Михайла Сафьяновського, Олексія Горобецького, Марію Давидову, Ірину Кузнєцову, Георгія Швачича.

hello_html_17190f69.png

Мал.3.2.1

Виноградне

Село Виноградне розташоване за 35 км від районного центру на березі моря. Засноване на початку ХІХ ст.

Його назва пішла від слова "виноград". Вона є дуже влучною, бо виноградарством тут займались споконвіку. "Слово «виноград» засвоєно нами зі старослов’янської мови, яка взяла його з готської, де було слово weinagards (wein – «вино», gard – «сад»)." [...15...]

Гусельщикове

Село Гусельщикове знаходиться за 4 км від Новоазовська, на березі річки Грузький Єланчик. Через нього пролягає шосейна дорога із Донецька до Новоазовська.

Із селом Гусельщикове пов’язана легенда про підземний лабіринт. Варто лише з дороги спуститись униз, і ви побачите на крутому схилі берега широкий отвір, перекритий ґратами. Це початок печери, походження якої до цього часу невідоме. Перекази, що дійшли з минулого, приписують їй недобру славу, як місцю, де грабіжники переховували награбоване добро. Серед народу поширювались чутки про величезні скарби, сховані там.

У Ростовському краєзнавчому музеї зберігається записка поміщика Козлова, якому певний час належав хутір. У ній описані входи і виходи з печери, наводяться свідчення очевидців, які побували в ній.

Архівні документи засвідчують, що "село Гусельщикове засноване 27 квітня 1796 року, село Козлівка – 1798 року, Шеверьово – 1800 року". До цього в наших місцях були маленькі поселення, які складалися з декількох хат.

У 1796 році генерал Гусельщиков отримав 2000 десятин землі біля Грузького Єланчика. Сюди він поселив 4 сім’ї, це такі, як: Пісоцьких, Трамбай, Боцман і Плаксіних. Поселення стали називати Гусельщикове. Перші забудови розпочалися на місці нинішньої вулиці Центральної, тому що географічне розташування по відношенню до річки було найвигіднішим для поселення. Генерал Гусельщиков мав три економії. Після його смерті управління маєтком перейшло до доньки Фролової Наталії Олексіївни.

В документах перепису за 1873 рік зберігаються дані про село Гусельщикове, як про поселення, що знаходиться за п’ять верстов від моря, нараховує 40 дворів, 149 чоловіків і 158 жінок.

У 1849 р. затверджена Новомиколаївська станиця (нині м. Новоазовськ). До 1922 року територія села була підпорядкована Таганрозькому повіту, а з 1923 року – Маріупольському округу.

Дзержинське

Село Дзержинське загубилось далеко в степу, подалі від гомінкої магістралі та великих міст. Маленьке, непомітне, воно має свою дивну історію, що корінням сягає глибин.

Місцевість, де розташувались перші жителі, називалась Дубовики. Сім’я Дубовиків була поміщицькою. Вони мали велике господарство, свиноферму, коней. Їхні робітники поселились поруч із господарською садибою.

У 1908 р. – 1910 р. заможний господар Заіченко одружив свого сина і відселив його сім’ю на землі, що йому належали. Там син Заіченко побудував собі великий будинок і невеликий цегляний завод. Справи йшли добре, господарство зміцнювалось, почав розводити коней.

У цій же місцевості жили поміщики Кирпоти. Частина земель навколо належала їм. Донька поміщика була красунею, дуже хотіла лікувати людей. І послав батько її на навчання до знахарки, коли дівчина здобула необхідні знання, то повернулась додому, вийшла заміж за наймита. Все життя з чоловіком прожили в Дубовиках. Вона допомогала людям, дуже любила дітей. Своїх не мала, але племінники почали розселятись на землях, що їй належали.

Після революції всіх куркулів і поміщиків розкуркулили і вислали в заслання. Поміщика Заіченка – теж. Землі їхні забрали. На цих землях у 1927 р. зібрали безпритульних дітей і організували комуну імені Ф. Дзержинського. Згодом село перейменували в Дзержинське.

Красноармійське (Червоноармійське)

Історія його повертає нас у далеке ХІХ ст. За переказами, це село засноване в 1814 р. під першою назвою Хрещатицьке.

Це сталося так. Генерали та офіцери війська Донського, знаходячись на відпочинку у цій місцевості, в неділю виїхали на полювання. Мисливський собака офіцера Хрещатицького спіймав зайців. Це дуже сподобалось генералові. Офіцер Хрещатицький помітив це і подарував йому собаку. А генерал, у свою чергу, подарував Хрещатицькому 14 сімей - кріпаків та велику ділянку землі. І поселення це стало селом, яке отримало назву Хрещатицьке.

У 1932 році село Хрещатицьке було перейменоване на Саркисове. Час був дуже важким. 1933 рік був трагічним у житті колгоспників села. Голод, хвороби.

У 1937 році село Саркисове було перейменоване на Красноармійське (Червоноармійське). Назва села за радянських часів була створена від слів, що належать до суспільно-політичної лексики.

З вересня 1941 р. по вересень 1943 р. село було захоплене німецькими окупантами. Нескорені земляки створили партизанську групу, яку очолювали комуністи А. С. Дуденко і Й. Х. Гой. До неї входило 40 чоловік. Вони поширювали листівки, збирали зброю, здійснювали відчайдушні напади на ворожі обози. Та вороги натрапили на слід патріотів і заарештували їх. До цього часу пам’ятають односельці, як вели їх, побитих, замучених, через усе село на розстріл. Пам’ять про героїв зберігає обеліск, що безмовно височить у центрі міста.

Лебединське

У 20-ті роки ХХ ст. йшло активне переселення малоземельних селян із північних областей України (Сумської, Полтавської, Харківської) на південь, у Приазов’я. Тут переселенці заснували декілька сіл – Лебединське, Шевченко, Українське.

Навесні 1924 року декілька селянських сімей села Боровеньки Лебединського району Сумської області отримали земельні ділянки в степу за Кальміусом. Тут вони заснували село, яке в пам’ять про свою батьківщину назвали Лебединським. Засновниками села стали сім’ї Д. С. Сороки, П.І. Лєплевенка, Є. П. Тарана,Ф.Карпова, Бєлашова та інших.

Спочатку переселенці жили в землянках біля Сопинської балки. Це перше поселення називалось Долинське (в долині). Пройшов час. Сім’ї росли. І нові будинки зводили там, де зараз знаходиться село. Перші вулиці – Червоноармійська, Радянська, Набережна.

Переселенці будували хати, копали криниці, прокладали ґрунтові дороги. Землі було вдосталь, але треба було її обробляти. І люди складались, купували гуртом реманент. Важко було обробляти землю, деякі не витримували і йшли працювати до міста Маріуполя, де інтенсивно будувались заводи.

Важким випробуванням для селян були 1932-1933 роки – голодомор. Та люди вижили. Кажуть, що їх урятувало море. А Велика Вітчизняна війна забрала 25 односельців.

Майже 2 роки Лебединське знаходилось в окупації. Під час звільнення села загинули і мирні жителі, і солдати. Обеліск загиблим воїнам – наша шана землякам.

Назви поселень надзвичайно різноманітні за своєю будовою. Звертаємось до найменувань, що мають у своєму складі частини - поль, - піль. Слово – поліс (скорочене – поль) походить з грецької мови, що означає – «місто». Найвизначніший приклад назви міста з цим складником – це Константинополь – місто Константина, візантійського імператора, який заснував столицю держави (у нас місто звали Царград, турки називали Стамбул). Мода давати назви поселенням на грецький лад була особливо поширеною в другій половині ХVІІІ ст. Досить сказати, що навколо Мелітополя було 24 села, назви яких закінчувалися на – поль, і ще більше хуторів. Звідки ж узялась ця мода?

Цариця Катерина ІІ вела досить відважну, навіть ризиковану політику: вона вирішила витіснити Туреччину з Європи, захопивши й столицю на Босфорі, Стамбул, давній Константинополь, і заснувати на Балканах новогрецьку державу, яка б в усьому підкорялась Росії. Правити цією державою мав один із її онуків – Костянтин (його з дитинства готували до цієї ролі, зокрема, навчаючи грецької мови). В Росії охоче приймали греків – утікачів із Туреччини, селили їх, в основному, на наших, українських землях. Новоутвореним містам і селищам давали грецькі назви. Саме так і з’явилась назва селища Павлополь у Новоазовському районі Донецької області.

Є серія топонімічних назв, що утворилась від назв річок. Наприклад, один із районів м. Новоазовська так і називається – Єланчик (за назвою річки Грузький Єланчик, що протікає поруч).

Приморське

Назва селища Приморське пояснюється близькістю до Азовського моря.

Степи України заселялись, як правило, порівняно недавно, у ХVІІІ – ХІХ ст. Тому кожне нове поселення діставало назву найчастіше від імені першого поселенця. Серед цих назв переважають суфіксальні, утворені найчастіше з допомогою суфікса –ів –к –(а), значно пізнішого в порівнянні з іншими. Зустрічається він як і в назвах поселень, утворених від давніх двоосновних імен, так і в назвах, утворених від сучасних нам імен (Семенівка,Канівка).

Суфікс –ов(е) утворює назви поселень як від прізвищ, так і від імен, які закінчуються на приголосний або на –ов, -ев, -єв (такі закінчення має багато російських прізвищ, які найчастіше творилися з цими суфіксами, хоч є й українські прізвища цього типу творення). Як відомо, території, що заселялися у ХVІІІ – ХІХ ст., мають строкатий, неоднорідний склад населення.

Так утворилася назва поселення Хомутове, Самойлове в Новоазовському районі.

Серед назв, до складу яких входять слова новий, значно більше тих, які починаються на новий, нов- . Частина поселень із такими назвами і справді нові. Заселення Півдня України почалося здавна, тому деякі назви з нов- є вже досить давніми і «старими». Селище Новоайдар (Луганська обл.) лежить на річці Айдар. Заснували його донські козаки у другій половині ХVІІІ ст. (назва річки – від татарських слів ай- «білий» і дар – «річка». Вважаю, що таким же чином пояснюється і назва міста Новоазовськ, яку воно отримало у 1959 році.

Переглядаючи історію назв наших поселень, помічаємо одну закономірність: чим більше місто, тим рідше змінювалася його назва в плині часу; найчастіше змінюються назви порівняно невеликих поселень – у зв’язку зі зміною їх власників, потім з появою новозбудованої та висвяченої церкви, за якою перейменовують село; причиною зміни назви може бути важлива історична чи культурна подія.

Досліджуючи глибоко коріння (топоніміку, етимологію) рідного Приазов’я, зокрема Новоазовського району, усвідомлюємо, якою складною, насиченою, багатою, інколи трагічною, є історія мого краю. І знати її – мій обов’язок, обов’язок громадянина, обов’язок патріота, що знає свою історію, творить її і впевнено дивиться в майбутнє, вірячи в світле прийдешнє.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Архів Новоазовського районного центру позашкільної освіти. Керівник - Шихахмедов Ж.К.

2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці

Походження назв поселень України К."Либідь", 2001р.

3. Легенди й билини моєї землі.

4. Матеріали музею Новоазовської загальноосвітньої школи І-ІІІступенів №1

5. Пригоровський Е.В. Путь в бессмертие Донецк, 1993 г.

6. Санін Л.І. - Новоазовськ: путівник. Донецьк, "Донбас" 1981р.


























Подайте заявку сейчас на любой интересующий Вас курс переподготовки, чтобы получить диплом со скидкой 50% уже осенью 2017 года.


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Автор
Дата добавления 10.02.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров405
Номер материала ДВ-440023
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх