Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Другое / Другие методич. материалы / Твір "Ми пам’ятаємо подвиг твій, солдате"

Твір "Ми пам’ятаємо подвиг твій, солдате"

  • Другое

Поделитесь материалом с коллегами:

Ми пам’ятаємо подвиг твій, солдате

Через півроку мені виповниться сімнадцять. Стільки, скільки було моєму дідусеві, коли йшов другий рік Великої Вітчизняної війни. Усе частіше замислююся над тим, яким було довоєнне покоління. Хочу перейнятися історією тих, хто звалив на свої плечі тягар важких випробувань, відстояв свободу для себе і нащадків у жорстокому протистоянні з агресором. Моє бажання міцніє, коли я торкаюся до наших сімейних реліквій.

Дідусь залишив цей світ через кілька місяців після мого народження. Я так ніколи й не зможу поговорити з ним, посидіти в нього на колінах, піднести йому подарунок у День Перемоги. Шкода! Але є старі фотографії, нагороди воєнного часу, що зберігають пам'ять про близьку мені людину.

З перших днів на окупованій фашистами кримській землі він допомагав місцевим підпільникам: збирав корисну інформацію, поширював радянські листівки. Кілька разів опинявся в списках тих, кого німецьке командування повинно було відправити до Німеччини. Але доля була прихильною до нього.

Сьогоднішні хлопчики й дівчатка мало знають про ту страшну війну, яка стала однією з найбільш кровопролитних в історії людства. Чи маємо ми право забути про неї? Думаю, не маємо. Інакше будемо приречені пережити жах знову. Тисячі людей пройшли крізь горнило війни, витримали неймовірні муки, але вистояли й перемогли. Серед них і Андрій Гаврилович, мій дідусь. Він закінчив війну в діючій армії, разом з однополчанами звільняв рідний Крим від жорстокого ворога.

Я тримаю стару фотографію, на якій зображені ветерани війни, що з'їхалися в село Цілинне Джанкойського району для проведення урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги. Жінки і чоловіки в бойових нагородах зображені на тлі танка, що стоїть на високому п'єдесталі. Мені відомо, що ця бойова машина першою увірвалася на територію, зайняту ворогом, і допомогла нашим підрозділам звільнити село. Очевидно, що війна в пам'яті цих людей спливає найстрашнішим сумним плачем. Вона нагадує всім про стійкість, мужність, дружбу і вірність.

«Пам'ять протистоїть нищівній силі часу», - сказав академік Д.С.Лихачов. Людина жива пам'яттю, і саме тому вона хоче залишити нащадкам нагадування про себе, про свої славні справи і ратні подвиги. На місці колишнього пустиря ветерани, які воювали в Північному Криму, заклали сквер. Вони посадили молоді дерева не для себе, а для нас, молодих, щоб ми не забули, хто і як боровся за нашу свободу і щастя. Ми в боргу перед тобою, солдате!

До сімейних реліквій я, без сумніву, відношу не тільки бойові нагороди мого дідуся, а й платан, посаджений ним у сквері. Це могутнє дерево як естафетна паличка, передана мені поколінням фронтовиків.

Одна з яскравих сторінок воєнної біографії Дорошенка Андрія Гавриловича - участь у штурмі Сапун-гори 7 травня 1944 року. Після цієї операції, що тривала лише один день, шлях на Севастополь радянським військам був відкритий. Не раз мій дідусь плакав біля Вічного вогню, слухаючи рядки пісні Б.Боголепова і А.Сальникова:

Гремело грозное «ура»,

Шумело море в час прибоя ...

Сапун-гора, Сапун-гора,

Как много связано с тобою!

Живі пам'ятають ... Пам'ятають імена загиблих і тих, хто пішов від нас уже в мирний час. Пам'ятають Перемогу, здобуту кров'ю і високим патріотизмом співвітчизників. І забути про це не дозволять реліквії, які люди свято зберігають у багатьох сім'ях.

Выберите курс повышения квалификации со скидкой 50%:

Краткое описание документа:

Ми пам’ятаємо подвиг твій, солдате

Робота учениці 11 класу Дорошенко Олександри.

Через півроку мені виповниться сімнадцять. Стільки, скільки було моєму дідусеві, коли йшов другий рік Великої Вітчизняної війни. Усе частіше замислююся над тим, яким було довоєнне покоління. Хочу перейнятися історією тих, хто звалив на свої плечі тягар важких випробувань, відстояв свободу для себе і нащадків у жорстокому протистоянні з агресором. Моє бажання міцніє, коли я торкаюся до наших сімейних реліквій.

Дідусь залишив цей світ через кілька місяців після мого народження. Я так ніколи й не зможу поговорити з ним, посидіти в нього на колінах, піднести йому подарунок у День Перемоги. Шкода! Але є старі фотографії, нагороди воєнного часу, що зберігають пам'ять про близьку мені людину.

З перших днів на окупованій фашистами кримській землі він допомагав місцевим підпільникам: збирав корисну інформацію, поширював радянські листівки. Кілька разів опинявся в списках тих, кого німецьке командування повинно було відправити до Німеччини. Але доля була прихильною до нього.

Сьогоднішні хлопчики й дівчатка мало знають про ту страшну війну, яка стала однією з найбільш кровопролитних в історії людства. Чи маємо ми право забути про неї? Думаю, не маємо. Інакше будемо приречені пережити жах знову. Тисячі людей пройшли крізь горнило війни, витримали неймовірні муки, але вистояли й перемогли. Серед них і Андрій Гаврилович, мій дідусь. Він закінчив війну в діючій армії, разом з однополчанами звільняв рідний Крим від жорстокого ворога.

Я тримаю стару фотографію, на якій зображені ветерани війни, що з'їхалися в село Цілинне Джанкойського району для проведення урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги. Жінки і чоловіки в бойових нагородах зображені на тлі танка, що стоїть на високому п'єдесталі. Мені відомо, що ця бойова машина першою увірвалася на територію, зайняту ворогом, і допомогла нашим підрозділам звільнити село. Очевидно, що війна в пам'яті цих людей спливає найстрашнішим сумним плачем. Вона нагадує всім про стійкість, мужність, дружбу і вірність.

«Пам'ять протистоїть нищівній силі часу», - сказав академік Д.С.Лихачов. Людина жива пам'яттю, і саме тому вона хоче залишити нащадкам нагадування про себе, про свої славні справи і ратні подвиги. На місці колишнього пустиря ветерани, які воювали в Північному Криму, заклали сквер. Вони посадили молоді дерева не для себе, а для нас, молодих, щоб ми не забули, хто і як боровся за нашу свободу і щастя. Ми в боргу перед тобою, солдате!

До сімейних реліквій  я, без сумніву, відношу не тільки бойові нагороди мого дідуся, а й платан, посаджений ним у сквері. Це могутнє дерево як естафетна паличка, передана мені поколінням фронтовиків.

Одна з яскравих сторінок воєнної біографії Дорошенка Андрія Гавриловича - участь у штурмі Сапун-гори 7 травня 1944 року. Після цієї операції, що тривала лише один день, шлях на Севастополь радянським військам був відкритий. Не раз мій дідусь плакав біля Вічного вогню, слухаючи рядки пісні Б.Боголепова і А.Сальникова:

Гремело грозное «ура»,

Шумело море в час прибоя ...

Сапун-гора, Сапун-гора,

Как много связано с тобою!

 

Живі пам'ятають ... Пам'ятають імена загиблих і тих, хто пішов від нас уже в мирний час. Пам'ятають Перемогу, здобуту кров'ю і високим патріотизмом співвітчизників. І забути про це не дозволять реліквії, які люди свято зберігають у багатьох сім'ях.

Автор
Дата добавления 23.03.2015
Раздел Другое
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров298
Номер материала 454943
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх