Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Классному руководителю / Другие методич. материалы / Урок гражданственности " Мой родной поселок - Зуевка"

Урок гражданственности " Мой родной поселок - Зуевка"


  • Классному руководителю

Поделитесь материалом с коллегами:

Поселки городского типа Донецкой Народной Республики

пгт Зуевка г. Харцызск ДНР


Значок пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области   Значок пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Значки пгт Зуевка

Карта пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Карта пгт Зуевка
г. Харцызск Донецкой области

Герб пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Герб пгт Зуевка



Дорожный указатель в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Дорожный указатель

Ландшафтный парк «Зуевский» в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Ландшафтный парк «Зуевский»

Ландшафтный парк «Зуевский» в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Ландшафтный парк «Зуевский»



Ханжонковское водохранилище в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Ханжонковское водохранилище

Зуевское водохранилище в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Зуевское водохранилище

Ольховское водохранилище в пгт Зуевка г. Харцызск Донецкой области

Ольховское водохранилище



Зуевка — поселок городского типа (с 1938 года), центр поселкового Совета депутатов трудящихся. Расположен на левом берегу речки Крынки, в 8 км к северо-востоку от железнодорожной станции Харцызск. Поселковому Совету подчинены:  поселок городского типа Горное, село Цупки и поселок Медвежье.
Находится: ДНР, г. Харцызск.

Территория расположения поселка 
Зуевка прошла суровую многовековую историю. По дикой степи путешествовали на протяжении многих веков племена скотоводов:

  • скифов,

  • гуннов,

  • аваров,

  • хазаров,

  • печенег,

  • половцев,

  • позднее – монголо-татарские орды.

С 15 по 17 вв. территория находилась  во власти Крымского ханства. Фактически эти обширные степи долгое время  оставались малозаселенными. Сюда, в междуречье Крынки и Ольховой с множеством балок и высоким каменным берегом, на необжитые земли Дикого поля, спасаясь от крепостного права, бежали сотни свободолюбивых крестьян и представителей донских и запорожских казаков. Среди них был Зуй Александр Михайлович и Харцыз Наум Иванович.      

В 1775 году Зуй и Харцыз основали у подножия горы в урочище впадения реки Ольховой в Крынку Зуевскую вольницу.

В 1777 году генерал-майор войска Донского Дмитрий Иванович Иловайский, брат атамана войска Донского Алексея Ивановича, получившего от Екатерины ІІ земли за поимку Пугачева, строит свое имение и называет слободу Зуевской.

Отряд Зуя в один из набегов на имение Иловайского был разбит в районе холма «Солодовни» казаками генерала Платова М. И. (имение которого было за 70 верст восточнее Зуевки). Захоронения произведены в 2 - 3 км от Зуевки и в 1 - 1,5 км севернее построек отделения Зуевского племптицесовхоза «Медвежье» (более 10 могил по 6 - 8 человек до настоящего времени не сохранились).

С этих времен старшина Донского казачества, с боями укрепившись на этих землях по царским указам, становится крупным землевладельцем и приравнивается к дворянскому сословию.

Расстраивается имение Дмитрия Ивановича Иловайского, растет слобода Зуевская, появляются другие зажиточные династии, но властной остается династия Иловайских. В 1785 году Дмитрий Иванович Иловайский привозит 500 крестьянских семей из Саратовской губернии и селит их на своей земле в районе Макеевки. Часть семей селят в Зуевке. Это семьи Скуратовых, Попковых, Марасиных, Киселевых и других.

14 мая 1796 года заложена первая деревянная церковь во имя Живоносного источника Божьей Матери, освящена 20 января 1797 года. В феврале 1803 года на другом месте была заложена каменная церковь, освящена 25 сентября 1804 года, колокольни не было, колокола находились при входе в церковь на паперти, до  1840 года церковь была однопрестольной.

 Советская власть установлена в Зуевке в январе 1918 года. 

Великая Отечественная война не прошла стороной поселок Зуевка и его жителей. С момента всеобщей мобилизации зуевчане призывались в ряды Советской Армии и воевали на всех фронтах, защищая Родину от немецко-фашистких захватчиков. 

Территория поселка Зуевка была оккупирована с 26 октября 1941 года по 3 сентября 1943 года.  Линия фронта через Зуевку не проходила, поэтому военных действий не осуществлялось, но бомбежки были. На территории поселка были расквартированы немецкие и итальянские солдаты, стояла боевая техника. В поселке была установлена новая власть, назначены: староста, директор школы, изменена учебная программа. С первых дней шли усиленные аресты коммунистов, комсомольцев, евреев. В шахте «1-5 Коммунист» выбирались целики и отправляли уголь в Германию. Мирных жителей, женщин и детей, гоняли к линии фронта на рытье окопов. 

В парке бывшего имения Иловайского, где произрастало 60 сортов сирени, большое разнообразие хвойных и лиственных пород, 2 бассейна, фонтан, все безжалостно уничтожалось. Деревья и кустарники рубились на дрова. 

На территории колхоза находился концлагерь, где были около 400 советских военнопленных. Женщины и дети приносили им еду и выкупали их как своих родных и близких людей, забирали к себе домой. 

В 1949 году было перезахоронение останков в братскую могилу, перезахоронили 22 гроба, но число останков неизвестно. При отступлении фашисты, перегоняя оставшихся в живых военнопленных в Зугресовский концлагерь в районе железной дороги, облили бензином и сожгли. 

В годы Великой Отечественной войны на территории поселка действовала подпольная группа, входившая в партизанский отряд «За Родину». Патриоты распространяли советские листовки, сводки Совинформбюро, уничтожали гитлеровцев, спасали молодежь от угона на каторжные работы в гитлеровскую Германию. В борьбе против немецко-фашистских захватчиков принимали участие 509 жителей Зуевки: 171 - погиб смертью храбрых, 329 - отмечены правительственными наградами.

В 1953 году на братской могиле 95 воинов Красной Армии, павших при освобождении поселка от гитлеровцев, установлен памятник. Возле средней школы в 1974 году сооружен памятник комсомолке-партизанке 3. А. Космодемьянской. 

За высокие показатели в труде около 700 жителей поселка награждены орденами и медалями СССР, орден Ленина:

  • горнорабочий очистного забоя П. Н. Гончарук,

  • секретарь парторганизации птицефабрики Л. А. Слепнев;

орден Октябрьской Революции:

  • рабочий очистного забоя Ю. Н. Калмык,

  • бригадир птицеводческой бригады птицефабрики Я. П. Ивашин,

  • директор птицефабрики П. Т. Демченко.

Бригадиру комплексной бригады горнорабочих очистного забоя М. Е. Ефремову присвоено звание Героя Социалистического Труда.

В поселке работают:

  • средняя школа,

  • клуб,

  • библиотека,

  • пункт медицинской помощи,

  • аптека,

  • детский сад,

  • почтовое отделение,

  • сберкасса.

Часть территории, принадлежащей Зуевскому поселковому совету, входит в состав республиканского ландшафтного парка «Зуевский». Зуевка располагается в центрально-восточной части ДНР на пологих склонах левого берега Крынки. С запада и юга граница поселка проходит по Крынке, а с севера по реке Ольховой (левый приток Крынки). Рядом с поселком расположены три водохранилища:

  • на северо-востоке — Ольховское,

  • на северо-западе — Ханженковское,

  • на юге — Зуевское.

На западе Ольховского водохранилища, северней и западней от его плотины, находится выход скальных пород Донецкого кряжа. Высота скал местами доходит до 30 метров. Благодаря своим ландшафтно-геологическим особенностям это место пользуется широкой популярностью среди любителей альпинизма и скалолазания всей Донецкой Народной Республики и в обиходной речи носит название Зуевский скалодром.

Близ Зуевки найдена каменная скульптура кочевников 11 – 13 веков.

Памятники пгт Зуевка: 

До Октябрьской революции на базарной площади (на месте детсада «Дружные ребята») был установлен бронзовый  памятник царю Николаю ІІ и памятная доска царю Александру. В 1920 году памятник демонтирован  и увезен в Харцызск для переплавки. 

В 1922 году был установлен обелиск на Братской могиле, где были похоронены учасники революции, растрелянные белогвардейцами в декабре 1919 года. 

В 1955 году были перезахоронены солдаты, которые погибли в 1941 - 1943 гг., защищая поселок Зуевка от неметких захватчиков. В Братскую могилу перенесли прах советских военнопленных, которые умерли от холода, голода, болезней или были убиты немцами в концлагере, который находился в бывшей колхозной конюшне. Этот обелиск стоял до 1975 года.

В 1928 году был установлен памятник-бюст В. И. Ленину, недалеко от Братской могилы. Но в 1963 году памятник был убран, так как он был изготовлен примитивно и не выдержал испытания временем.

В 1954 - 1955 гг. перед зданием клуба совхоза «Горняк - 4» были поставлены памятники В. И. Ленину.

В 1974 году возле Зуевской средней школы № 11 был установлен памятник комсомолке-партизанке Зое Космодемьянской, чье имя носила пионерская дружина с 1964 года. В 1973 году на совместном заседании совета пионерской дружины, комитета комсомола, месткома и парторганизации школы было принято решении увековечить память Зои Космодемьянской. С этой целью учащиеся 1 - 10 классов включились в фонд памятника. Учащиеся 1 - 4 классов собирали макулатуру, вторсырье, 5 - 10 классы работали в колхозе и совхозе, собирали металлолом. В Донецком художественном комбинате была заказана скульптура Зои в полный рост в партизанском полушубке и с автоматом. Учащиеся заработали на памятник 4 871 рублей.

29 ноября 1974 года в день гибели Зои был открыт памятник, состоялся митинг, на котором выступили: представитель ГККПУ М. В. Савцов и секретарь  ГКСМУ П. П. Пащенко.

Адрес Зуевского поселкового совета: Донецкая область, г. Харцызск, пгт Зуевка, улица Матросова, 1.

Донецька область[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Донецька область



Coat of Arms of Donetsk Oblast 1999.png

Flag of Donetsk Oblast.svg

Герб Донецької області

Прапор Донецької області

Розташування

Основні дані

Прізвисько:

Донеччина; Донбас

Країна:

Україна Україна

Утворена:

3 червня 1938 року[1]

Код КОАТУУ:

14000

Населення:

 4 346 727 (на 1.12.2013)[2]

Площа:

26517 км²

Густота населення:

164.5 осіб/км²



Телефонні коди:

+380-62

Обласний центр:

Донецьк

Райони:

18

Міста:

обласного значення
районного значення


28
24

Райони в містах:

9

Смт:

131

Села:

874

Селища:

244

Селищні ради:

81

Сільські ради:

253

Номери автомобілів:

АН

Інтернет-домени:

donetsk.ua; dn.ua

Мапа області

Обласна влада

83105, м. Донецьк, б-р Пушкіна, 34

Веб-сторінка:

http://www.donoda.gov.ua

Голова ОДА:

Шишацький Андрій Володимирович

Рада:

Донецька обласна рада

Голова ради:

Федорук Андрій Михайлович

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2a/Donezk_02.JPG/300px-Donezk_02.JPG

http://bits.wikimedia.org/static-1.23wmf10/skins/common/images/magnify-clip.png

Донецька облдержадміністрація

Донецька область (в 1938–1961 роках — Сталінська) — адміністративно-територіальна одиниця України. В сучасних межах утворена 3 червня 1938року, коли з її складу відокремили Ворошиловоградську область. Площа — 26 517 км² (4,4% загальної території України).

Населення області на 1 червня 2013 року — 4 361 743 осіб[2].

Адміністративний центр — місто Донецьк.

Зміст

  [сховати

Географія[ред. • ред. код]

Докладніше: Географія Донецької області та Річки Донецької області

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжаПриазовської височини та частково Придніпровської низовини. Назаході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході зХарківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Довжина області з півночі на південь — 278 км, із заходу на схід — 201 км. Загальна довжина меж області становить 1 526 км, з них: сухопутні — 1 376 км, морські — 140 км. Найвище місце області — курган Могила-Гостра(331 м)[Джерело?], розташований поблизу селища Польове Шахтарського району, найнижче місце (− 0,4 м) — рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області — висота 195 м в Краснолиманському районі, південна — село Білосарайська Коса Першотравневого району, західна — поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна — поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

Історія[ред. • ред. код]

Докладніше: Історія Донеччини

Донецька область була утворена 2 липня 1932 року, до її складу увійшли 12 міських рад і 5 районів.

До її складу увійшли Артемівська, Ворошилівська, Горлівська, Кадіївська, Костянтинівська, Краматорська, Краснолуцька, Луганська, Макіївська, Маріупольська, Риківська, Сталінська міські ради й Гришинський, Лисичанський, Ровеньківський, Сорокинський та Чистяківский райони.

Зі складу Харківської області були передані 13 районів: Біловодський, Білолуцький, Верхньо-Тепловський, Лиманський, Марковський, Меловський, Ново-Айдарський, Ново-Псковський, Рубіжанський, Сватовський, Слов'янський, Старобільський й Троїцький (Покровський).

З складу Дніпропетровської області було передано 5 районів: Велико-Янисольський, Волновахський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський і Старо-Миколаївський (Володарський).

Обласним центром був Артемівськ, а з 22 липня 1932 року — Сталіно.

Із червня 1938 року Донецька область була поділена на Сталінську і Ворошиловоградську. У складі Сталінської області залишилося 10 міст: Сталіно, Артемівськ, Горлівка, Костянтинівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Орджонікідзе, Слов'янськ, Чистякове; 4 селища міського типу: Дебальцеве, Дружківка, Красноармійськ, Микитівка; 22 сільських райони: Авдіївський, Олександрівський, Амвросіївський , Андріївський, Велико-Янисольський, Будьонівський, Волноваський, Володарський, Дзержинський, Добропільський, Красноармійський, Краснолиманський, Мангуський, Петро-Мар'їнський, Ольгінський, Селідівський, Сніжнянський, Старобешевський, Старо-Каранський, Старо-Керменчикський, Тельманівський і Харцизький.

Територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була окупована німецько-фашистськими військами і їх союзниками. Тимчасово повернуто історичну назву: Юзівська область.

У листопаді 1961 року Сталінська область перейменована на Донецьку.

У 1965 році в області було 19 міст обласного підпорядкування: ДонецькАртемівськГорлівкаДебальцевеДзержинськ,ДобропілляДружківкаЄнакієвеЖдановКостянтинівкаКраматорськКрасноармійськМакіївкаСелидовеСлов'янськСніжне,ХарцизькТорезШахтарськ. Згодом до них долучилися 1976 року Ясинувата, у 1979 — Красний Лиман, у 1987 — Кіровське, у1990 році — Авдіївка, у 1991 році — Вугледар, у 1992 році — ЖданівкаДокучаєвськНовогродівка.

У грудні 1962 року були збільшені сільські райони, чисельність яких склала 9 замість 21: Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський. У 1963 році був утворений Старобешівський район. У січні 1965 року створено 15 районів: Олександрівський, Амвросіївський, Артемівський, Великоновоселівський, Волноваський, Володарський, Костянтинівський, Красноармійський, Мар'їнський, Новоазовський, Слов'янський, Шахтарський і Ясинуватський. У грудні 1966 року були утворені додатково три райони: Добропільський, Першотравневий і Тельманівський.

Населення[ред. • ред. код]

Докладніше: Населення Донецької областіМіграційні та демографічні процеси в Донецькій області: 1943-1951 роки таМовно-культурне поле Східної України

Донецька область — найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 9% загальної чисельності населення країни. Область — промислова частина Донбасу з переважним міським населенням. Населення характеризується багатонаціональністю — тут мешкають представники понад 120 етносів: українціросіянигрекиєвреїнімцітатари та інші. У національному складі населення області українці переважають над росіянами. У територіальному розрізі частка українців є значно вищою в північних, північно-західних та південно-західних районах області. У трьох містах ДонецькМакіївка та Єнакієве частка росіян є дещо більшою ніж українців.


Класна година «Я – громадянин України»

Клас святково прикрашений. Урок (класна година) проводиться у формі живої газети. На дошці плакати із державними символами України, записана тема класної години, дата та епіграф:

Ні, не згине Україна! 

Відродиться мила. 

Свій народ вона до щастя 

Піднесе на крилах.

Учитель. Сьогодні на класній годині я пропоную вам видати нашу власну газету, газету трохи незвичайну — живу Ви самі станете її видавцями, будете її видавати. Тема нашої газети записана на дошці (зачитується назва та епіграф). Отже, за справу Слово головному редакторові.

Головний редактор. Дійсно, важка справа видавати газету. Головне в газеті що? Правильно, це передова стаття. До кого ж звернутися за допомогою? Звичайно, до наших журналістів. Час їм братися за роботу. Отже, відкриваємо першу сторінку нашої газети.

1 сторінка

1 журналіст

Я украинец — до седьмых колен. 

Прапрадед мой шелками шит на Сечи. 

И ни чужбина, ни турецкий плен 

Его казацкой не лишили речи.

2 журналіст

Мне этот клад передавал отец, 

И мама с молоком передавала, 

И пил я нежность из родных сердец. 

И их любовь стихом во мне звучала.

3 журналіст. Уже більше 15 років Україна — незалежна самостійна держава. У нас є свій прапор, герб, гімн і Конституція — основний закон нашої держави. Багато робиться для того, щоб наша країна могла на рівних сусідити і взаємодіяти з іншими державами. Але справді незалежною будь-яка держава може стати лише тоді, коли кожна людина із гордістю вважає себе її рівноправним членом. Коли кожен житель України зрозуміє це, відчує серцем, наповниться особливим почуттям гордості, усвідомить свою відповідальність перед країною, знайде своє місць у її житті і скаже з гідністю: «Я — громадянин України», тільки тоді наша країна буде істинно незалежною. І від нас сьогодні залежить, коли це буде.

4 журналіст. Нам незабаром має бути відповідати за життя нашої країни. Адже недарма говориться: «Держава будується не в майбутньому вона будується сьогодні». Ми своїми 


знаннями, своєю працею маємо доводити свою любов до держави. Хочеться вірити, що ми зуміємо зробити це гідно, щоб не стидаючись, кожен міг би сказати: «Я — громадянин України».

^ Головний редактор. Спасибі! Я сподіваюся, що мої однокласники гідно нестимуть ім’я українців і багато чого зроблять у майбутньому для її блага. А тепер друга сторінка нашої газети. Слово нашим кореспондентам.

2 сторінка

Виходять два чоловіки з мікрофонами, проводять бліц-інтерв’ю з учнями. Ставлять короткі питання (принцип «вільний мікрофон») і одержують короткі відповіді. Бажано залучити до розмови якнайбільше учнів.

1. Як ви розумієте значення слова «громадянин»?

2. Як ви думаєте, що потрібно для того, щоб відчувати себе громадянином своєї країни?

3. Чи обов’язково для громадянина України знати сою історію, національну мову, гімн?

4. Ви пишаєтеся, що ви громадяни України? (Якщо відповідь «ні», можна поставити додаткові запитання: Чому? Громадянином якої країни ви б хотіли бути?)

5. Чи вірите ви, що Україна стане процвітаючою державою? Що для цього необхідно?

6. Чи може наша держава упоратися з цим самостійно? Чи потрібна допомога інших держав?

7. Як ви розумієте вислів «Держава будується не в майбутньому, а сьогодні»?

8. Яким може бути ваш внесок у зміцнення держави?

Головний редактор. Дякуємо усім за відповіді. А тепер наша літературно-музична сторінка.

3 сторінка

(Звучить музика.)

1 ч и т е ц ь. Людина залишається справжньою людиною в усіх духовних вимірах, доки в її серці живе пам’ять про той куточок землі, де вона народилася. (Музика стихає.)

Моя Україно! 

Я чую твій голос, 

Пшеничний твій колос 

У душу мені засіває зерно, 

Моя Україно, Колиско-калино, 

Пізнати тебе 

Мені щастя дано.

2 читець. Україна — це рідний край, наша земля із багатовіковою історією, щедрою природою, чарівною піснею і мудрими, талановитими людьми. Неповторною красою чарують нас її тихі води, ясні зорі, задушевні пісні. «Рідна моя, Україно!...» — як багато в цім тепла, любові, ніжності.


Україно! Ти для мене диво! 

І нехай пливе за роком рік, 

Буду, мамо, горда і вродлива

3 тебе дивуватися повік...

3 читець. А голос душі народної — це пісня. Поетичний вияв працелюбної і співучої далі, образне втілення його історії, мрій і прагнень. Вона така ж нездоланна і безсмертна, як і той народ, що її породив. У пам’яті народній зберігаються пісні. Вони наша духовна основа, наша частка. Вони живі доки, поки живий народ.(Дівчата співають народну пісню.)

4 читець

Люблю я в рідному краю 

І перші проліски в гаю, 

І щедре сонечко в блакиті. 

Пропахли вітром колоски — таке безмежне поле,

I хліб, і ті стежки, якими вранці я йду до школи. 

Люблю країну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.

5 ч и т е ц ь. Любіть землю! Любіть працю. Від кожного з нас залежить, яким буде його майбутнє. Любити це означає працювати і творити в ім’я рідній землі.

Люби людину на землі Та землю рідну і єдину в серці, Й в небі журавлів, Світанки, й в полі тополину

6 ч и т е ц ь. Україні потрібні справжні господарі, які будуть робити все для того, щоб розквітала вона. Лише чесна і самовіддана праця може зробити кожного з нас щасливим, праця для блага рідного народу, нашої України.

Ти знаєш, що ти — людина? 

Ти знаєш про це чи ні? 

Сьогодні усе для тебе — 

Озера, гаї, степи. 

I жити спішити треба, 

Кохати спішити треба — 

Гляди ж не проспи!

7 читець. Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері — такий закон життя, але ніколи не старітиме наша квітуча українська земля, її майбутнє у ваших руках.


8 читець. Пролетять над нами лебеді дитинства і прощально помахуючи крилами, зникнуть за обрієм. Нам обирати майбутнє. ^ I яким воно буде — залежить від нас.

7 читець

Hi, не згине Україна

8 печальній долі.

Mи відродимо землю предків 

Для кращої долі.

8 читець

Розбудуємо, уквітчаємо, 

Україну гідно, 

Чим пишається кохана 

Примножимо плідно.

9 читець

Hi, не згине Україна, 

Відродиться мила. 

Свій народ вона до щастя 

Піднесе на крилах!

Будь вічно молода і щаслива, радуй щасливими голосами дітвори, золотою пшеницею, синім небом, наша країно!

Усі по черзі. Любіть Україну, любіть свій край, бережіть його, плекайте. Нема життя без України, бо Україна — це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна — це мати, яку не обирають, як і долю, бо Україна — це пісня, яка вічна на цій землі.

4 сторінка


Автор
Дата добавления 26.02.2016
Раздел Классному руководителю
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров249
Номер материала ДВ-486817
Получить свидетельство о публикации


Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх