Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Урок української літератури на тему: «О. П. Довженко. Кіноповість «Україна в огні» – твір про трагедію українського народу у Великій Вітчизняній війні.»
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Урок української літератури на тему: «О. П. Довженко. Кіноповість «Україна в огні» – твір про трагедію українського народу у Великій Вітчизняній війні.»

библиотека
материалов

ЧАПЛИНСЬКА СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

І – ІІІ ступенів Юр'ївської районної ради Дніпропетровської області




Урок української літератури на тему:

«О. П. Довженко. Кіноповість «Україна в огні» –

твір про трагедію українського народу у Великій Вітчизняній війні.»








http://cs622030.vk.me/v622030965/15507/iUwEa3sDrlg.jpg





Підготувала

вчитель української мови та літератури

Тарасова Т.П.



Чаплинка – 2016


Тема уроку. О. П. Довженко. Кіноповість «Україна в огні» – твір про трагедію українського народу у Великій Вітчизняній війні.


Мета уроку: узагальнити учнівські знання про кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні»; удосконалювати вміння учнів аналізувати літературний твір у єдності змісту і форми за кіноповістю О. П. Довженка «Україна в огні», визначати проблеми, які порушуються у творі, характеризувати образи твору, висловлювати роздуми над долею героїв твору та долею митця; розвивати творчу уяву і аналітичне мислення, монологічну мову; виховувати почуття національної гідності, патріотизм, повагу до людини; формувати активну життєву позицію.


Тип уроку: урок формування знань, умінь та навичок.

Форма проведення уроку: урок-роздум.

Методи, прийоми і форми роботи: розповідь учителя, повідомлення учасників дослідницьких груп, літературний диктант, прослуховування відеозапису виступу О. П. Довженка після засідання Політбюро, на якому вирішувалась доля митця та його твору, робота з планами-опорами, розв’язання проблемного запитання: вправа «Мікрофон».

Випереджувальне завдання. Дослідницьким групам виступити з повідомленнями на теми: І група – Історія створення кіноповісті, її доля та композиція; ІІ група – Висловити думку, наскільки О. П. Довженко був правдивим у зображенні війни; ІІІ група – Пояснити назву твору.



Обладнання: портрет О.П. Довженка, виставка творів письменника, комп’ютер, мультимедійний проектор, екран, електронний запис супровідних мультимедійних матеріалів уроку, відеозапис пісень: «Україна» (слова і музика Т. Петрененка) , «Степом, степом» (муз. А. Пашкевича, слова М. Негоди), української народної пісні «Партизанська», плани-опори уроку.





Епіграф. Такий страшний був світ у бою.

Одна лише людина могла витерпіти бій…

О. Довженко


І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Літературний диктант.

10 вересня 1894 рік, «Зачарована Десна», Одеська кіностудія, 14, «Земля», «Сашко», Чарлі Чаплін, « Іван», Юрій Яновський, ЮНЕСКО (1994), Юлія Солнцева, дипломат, «Україна в огні».(додаток 1)


ІІІ Повідомлення теми та мети уроку.

Серед чотирьох повістей О.Довженка окремо виділяється його «Україна в огні», цей трагедійний портрет нашого смертельно пораненого і все ж безсмертного народу. Тема сьогоднішнього уроку – повість О.П.Довженка «Україна в огні». Ми з вами пройдемо шляхами трагічної долі кіноповісті та її автора, охарактеризуємо поетичний і водночас трагічний образ України, відтворимо неповторну красу жіночих образів, мужність чоловічих. Сподіваюсь, що ви понесете в життя почуття гордості, пам’яті про тих, хто захистив нас від окупантів, почуття любові до своєї Батьківщини, рідної України, замислитесь над питанням національної свідомості, загальнолюдськими питаннями.

Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Сьогодні незвичайний урок. Це урок-пам'ять, урок-спогад про страшну трагедію українського народу в Великій вітчизняній війні.


ІV.Мотивація навчальної діяльності

Визначення епіграфу уроку

Я пропоную вам підібрати за опорами епіграф.( учні обирають епіграфи, додаток 2)

Підібрані вами епіграфи влучно відповідають нашій темі. Але я свій голос приєдную до слів Юліуса Фучика «Не забудьте! Невтомно збирайте відомості про тих, хто поліг за себе і за вас! Не було безіменних героїв…»


V. Основна частина.

1. Історія створення кіноповісті, її доля та композиція.

Виступ учасника І дослідницької групи (Можливі аргументи) .

(Додаток 3)

Слайд 6 – 7 Кіноповість «Україна в огні» в життєвій творчій біографії посідає особливе місце Кіноповість «Україна в огні» була розпочата влітку 1942 року, у часи відступу військ територією України. У 1943 році твір було закінчено, але вперше надрукований через 23 роки, у 1966 році, уже після смерті автора, а повне видання в 1995 році. Чому так сталося?

2.Наслідки ІІ Світової війни

Слайд 8 Висловити думку, наскільки О. П. Довженко був правдивий у зображенні війни (Можливі аргументи).

22 червня 1941 року…

Цей день і рік вічно будуть жити в пам’яті людей України. Наш край у планах фашистів посідав дуже важливе місце: родючі чорноземи, хліб, цукор, вугілля та інші багатства.

На початку війни Червона армія зазнала в запеклих боях страхітливих жертв та поразок і змушена була відступити вглиб України. Населення не встигло евакуюватися й масово винищувалося загарбниками. Німецькі окупанти поводилися в Україні небачено жорстоко. Вони забирали хліб, змушували людей тяжко працювати. Більше двох мільйонів молодих українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Непокірних розстрілювали. З другої половини 1943 року німці почали відступати з України, а 1945 року війна закінчилася.

Страшні сліди залишила вона. Тільки на території України в руїни та згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами! 1418 днів і ночей ішли радянські воїни дорогами війни. Кожен день, як рік, як століття. Усе витримали й перемогли. Перемогли тому, що відстоювали право на щастя, на життя.


3.Початок твору, художні особливості.

Українське село Тополівка - композиційний центр кіноповісті. О. Довженко показує багату на дітей і щасливу довоєнну родину Запорожців, яка дружно співає улюблену материну пісню “Ой, піду я до роду гуляти. А у мене увесь рід багатий...”.

На чолі роду — голова колгоспу Лаврін Запорожець. Мати Тетяна Запорожчиха — центр родини, її душа. Сини: Роман —лейтенант прикордонних військ, Іван — артилерист, Савка — чорноморець, Григорій — «майстер урожаю», Трохим — рільник, щасливий батько п'ятьох дітей. А ще «дочка Олеся — всьому роду втіха. І пасічник дід Демид, колишній чорноморець, з «божественною білою бородою», якому «хочеться їхати к чисте поле літа доганяти».

Інсценізація початку твору Слайд 9.( Додаток 4)

Схвильовано звучать повчальні слова матері: «Пошли нам, Боже, щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатством і згодою, а вам, мої діточки, і тобі, доню, і вам, синочки…»

Мати, якраз мати, від якої залежить майбутнє роду, народу, людства, заповідає своїм дітям «виповнити свою місію перед миром», людьми і країною, наставляє на труд, працю на землі, злагоду.


Слайд 10.Дружну, роботящу родину розсіяла війна. У перші ж дні вона забрала життя в сміливого, але нерозважливого Савки, поранила матір, кинула у вир боїв синів. Батька Лавріна Запорожця чекало гірше за смерть — звинувачення у зрадництві, бо він на прохання громади став старостою.

Слайд 11.Не оминула й дочки Олесі лиха година, потрапила у німецький полон. Родина Запорожців - це символ невмирущості нашого народу, який пережив усі страхіття жорстокої війни і вижив. Недаремно ж твір починається і закінчується сценою зустрічі безсмертного роду).


4.На початку твору я пропоную вам обговорити уривок. Зустріч Купріяна Хутірного із синами - дезертирами) ( Додаток 5).Слайд12

Купріян Хутірний показує високе почуття честі.

Розвиток дії: евакуація населення, смерть Савки, вчинок Олесі, прихід німців у село (окупація), поліцаї, староста Лаврін, відступ радянських військ, знущання німців над населенням, смерть діда Демида, вивіз людей до Німеччини, доля Олесі й Христі, дії партизанського загону, двобій Лавріна й Заброди, смерть Ернеста фон Крауза.


5. Як відбувалася евакуація, як себе вели люди в даній ситуації?

Слайд 13 – 14 Евакуація та окупація населення.

Виступ учасника дослідницької групи (Можливі аргументи)

Додаток (6)

6.Слайд 15 – 16. Які почуття у вас викликає Олеся Запорожець ?

Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в музеї Альберт-Вікторія, в Парижі, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала.

Велика патріотка своєї нації, Олеся глибоко переживає всенародну біду окупацію. Вражена нападом фашистів, притуливши руки до грудей, вона чисто по-жіночому вигукує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде з нами?» З «нами» — це з родом, рідним селом, усією Україною. Вважаймо, що цей

7. Слайд 17 Які почуття у вас викликає Христина Хутірна?

Так і сталося потім з героїнею твору Христею й сотнями інших дівчат, яким довелося пройти всі кола фашистського пекла, а потім ще й постати перед судом тих праведників.

Я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви мені сказали? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія і стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуєте смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?»

8. Слайд 19 Чому серед українців були зрадники?

- Про це чітко сказано в діалозі фон Крауза з його сином Людвігом Краузом. (зачитування уривка на стор. 10 «Вибрані твори»).

На що покладає надії у цій війні досвідчений загарбник фон Крауз?

Про ахіллесову п’яту українського народу знають навіть вороги. Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові Людвігу: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вчать історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…»

Слайд 20 Що говорить у творі про причини зрадництва, трагічного початку війни сам письменник?

Одна з причин, на думку автора, та, що радянським воїнам «…ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі ріні герої революції, бо не шанували їх пам'ять у селі. Серед перших ударів долі загубили вони присягу свою, бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном. Вони були духовно беззбройні, наївні й короткозорі».

А чи такої уже поганої думки Ернст фон Крауз про українців

" Ти думаєш, вони знищені!.. О!.. Ні!.. Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки. Коли я дивлюся їхню смерть, я завжди тремчу од жаху… Їх не можна підкорити. Їх треба знищити."

Який висновок ми можемо зробити про причини зрадництва?

Україна – єдина у світі країна, де не вивчають як слід історію свого народу, де люди не знають і не шанують своїх героїв. То ж звідки взятися патріотизму, відданості, й мужності в людині-безбатченкові? Ось на чому наголошує письменник. Він вірить, що такі жорстокі уроки історії не пройдуть даремно. У «Щоденнику» Довженко писав: «Єдина країна у світі, де не викладалася історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж і плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас. Не вина це дезертирів, а горе. Не судити їх треба, просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час».

Образ України в кіноповісті О.Довженка «Україна в огні»

Усі пейзажі кіноповісті відтворюють мальовничі краєвиди України. Земля настільки гарна та багатюща, що гітлерівці вивозили її до своєї Фатерлянд. Фашист Краузе говорить своєму синові6»Цю землю можна їсти. На і їж!». Для українців вона свята.


Як же О. Довженко показує біль української землі?

Згадаємо слова сказані на початку уроку

"О українська земле, як укривавилась ти!

Ріки кровю поналивано, озера слізьми та гноєм.

Байраки й переправи трупом засипалися…

Степи гнівом утоптано, та прокляттям, та тугою і жалем."

Слайд 21 «Яка була ріка!.. Вона стала невпізнанна. Вона була збезчещена, зґвалтована й спотворена ворогами. Вода текла в ній каламутна й кривава, з дохлою рибою, трупами й іншими останками страждань. Снаряди бовтались у воду і рвалися на дні, і з глибоких тихих ям і затонів виверталися жовто-білими черевами розірвані величезні соми, сазани, щуки та інший загублений риб’ячий рід.

Хиталися на кручах столітні тінисті дерева і падали в річку корінням угору.

Яка була річка! І грязь, і каламуть, і кров у річці, і смерть!

Це була вже не ріка, а стік нечистот».

Слайд 22.«Літали зграї переляканих, знавіснілих птиць над боєм. У повітряних хвилях, як у тайфуні, їх кидало від вибухів з боку в бік, вперед – назад, вперед – назад! Вони падали від грізних ударів на землю, шукаючи захисту від чужих і старших людей. Лисиці дрижали в смердючих лисячих норах. Вовки в кущах, наївшись людського м’яса, припадали черевами до землі і волочились, гидячи її в відчайдушному проклятому вовчому переляку. Від жаху у них віднялися ноги і шлунки, і закарлючились хвости під животами. Вони валялися по кущах, як дохлі, і повзали, не сміючи навіть вити, і клацали зубами. Вовчиці плакали.


Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій. Тут боролись безсмертя зі смертю».

Що ми дізналися про долю братів Запорожченків? Який художній засіб використовує письменник?

Слайд 23 "Вистріляли Запорожченкові хлопці всі покладені їм у житті набої, добре потрудились і попадали спати на віки вічні.

Смерть не поскупилася на них, не пожаліла на них ні гриму, ні фарб, ні роз’ятрених ран, ні жорстоких нелюдських каліцтв. Кожному одпустила вона пудів по двісті гарячих осколків і куль, і огненних шарів температури надзвичайної.

Ніхто вже не пізнав би їх — ні батьки, ні матері, ані дружини. Та й самі вони в останній час уже не взнавали один одного, так змінили їх пристрасті смертельного бою.

Все віддали. Все до останньої нитки. Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу…

Слайд 24 Роздуми Лавріна Запорожця про долю народу.

Лаврін Запорожець був головою колгоспу. Працьовита, всіма шанована людина, яка свято вірила радянській владі.

«Що смерть моя і смерть моїх дітей? І що мої мізерні муки, коли зникають у небуття тисячі наших людей. Гинуть родини, гинуть роди без числа і краю…», - думав Лаврін. Коли німці увійшли в село, Запорожець зняв зі стіни портрет Сталіна. «Прощайте, товаришу. Не думали ми з вами, що так вийде, та сталося - не малою, великою кров’ю на своїй території, - тихо промовив він до портрета. - Що буде з народом? Виживе він чи загине, що й сліду не стане ніякого? Народ безсмертний, ви казали, товаришу мій. Ой, важке наше безсмертя. Важка доля народна…» Скільки ж розчарування в цих справедливих словах. Монолог цікавий тим, що в ньому окрім тривоги за долю нації, висловлено сумнів героя щодо правильності сталінських положень, непогрішимості самого вождя.

Дні фашистської окупації стали тяжкими випробуваннями для Лавріна: рятуючи односельців, він дає згоду бути старостою села. Змушений виконувати накази ворога, він усе ж залишається патріотом. Таємно допомагає партизанам, під виглядом відправки до Німеччини намагається відправити молодь у партизанський загін, але через зраду його план зривається. Юнаки та дівчата ідуть у фашистську неволю, а сам Лаврін опиняється у концентраційному таборі.

Слайд 25 " За що ми б'ємося? За що умираємо? — Голос Кравчини затремтів од глибоко напруженого хвилювання, і хвилювання передавалось бійцям.

Вороги наші б'ються за особисті багатства, за владу над нашою землею. Наші друзі воюють за мир, і лад, і радості багатого, щасливого життя своїх країн і здивовано питаються один у одного по кабінетах: за що ж бо бореться українська радянська людина? За стільки, мов, доларів або марок, як німецький, чи не за стільки? За стільки гектарів землі, як Гітлер обіцяє кожному солдату? Ні, не за стільки, брати. Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну.

За Вкраїну, — глухо зітхнули бійці…

За Вкраїну, за чесний український народ. За єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий.

Безмірною була трагедія простих, рядових наших воїнів, які прийняли на свої плечі увесь тягар битви за рідну землю. Цих боїв не витримували ні звірі, ні птахи, ні плазуни: “Такий страшний був світ у бою. Одна лише людина могла витерпіти бій...”.


Слайд 26.Тема «Трагедія українського народу у Великій Вітчизняній війні.

Ідея. «Подібне не повинно повторитися».

Основна думка. Утвердження непереможності й незнищенності українського народу; заклик любити свій рідний край, берегти його, робити все, щоб у ньому людям жилося краще.

Слайд 27.Як закінчується кіноповість?

- Торжеством роду та народу об’єднаної нації.

Після великого бою за Тополівку знову зустрічаються Олеся Запорожець та Василь Кравчина. Ця зустріч для всіх – торжество всеперемагаючого життя.

Чому твір О. Довженка має назву «Україна в огні»? (Це священний вогонь віри, любові до Батьківщини, який веде до перемоги)

Які образи-символи використані у творі? (Прізвище Запорожці; п’ять синів; Тополівка; рід залишився жити – символ безсмертя українського народу)



Ключові слова уроку (скласти сенкан)

Довженко Україна Війна

Видатний, талановитий Безмежна, мальовнича Світова, безжалісна

Любить, мріє, працює Захоплює, дивує, квітне Нищить, руйнує, убиває

Справжній майстер худ. слова Найкраща у світі земля Війна – трагедія усього народу

Митець Батьківщина Горе

V. Підсумок уроку.


ІІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап.

Вправа «Мікрофон»: Вправа «Мікрофон»: 1. Яке ваше ставлення до оцінки кіноповісті «Україна в огні» Сталіним? 2. Зробіть висновки щодо проблемного питання уроку.

- Це твір про Україну, про її покинутість на поталу ворогові, про її самопорятунок внаслідок набуття нового воєнного досвіду й виявлення нової життєвої філософії – національної консолідації. Саме цим кіноповість була небезпечна для Сталіна: вона нищила ідею класової боротьби, як таку, що веде до національного розколу. Вона підносила ідею національної єдності як єдино можливого шляху перемоги добре організованого ворога. Вона підносила ідею гуманізму, всепрощення, цілковито заперечувала сталінський тоталітарний режим з прокурорами й слідчими. Я засуджую дії і вчинки Сталіна, також його оцінку, бо звинувачувати Олександра Довженка за такий високопатріотичний твір він не мав права.

ІУ. Підбиття підсумків уроку.

Слово учителя (учитель говорить у супроводі пісні «Україна» - муз. і слова Т. Петрененка):

Сьогодні ми низько схиляємо голову перед памяттю Олександра Петровича Довженка і висловлюємо вдячність за його твір, який є окрасою нашої літератури.

Тож пам’ятаймо тих, хто віддав життя за мир і спокій на землі, пам’ятаймо, що від кожного з нас залежить доля нашої держави, а розбудовувати її належить вам, молодим. Закінчимо наш урок роздумами про життя (текст проектується на екран):

Життя… Який глибокий зміст у цьому слові:

Життя – дитячий сміх і річечка любові.

Життя – це материнська ласка і тривога,

Життя – це щедрий подарунок нам від Бога.

Життя – то незбагненність у цім світі

І правда – що не поле перейти…

Життя дано, аби добро творити

Життя дано, щоб щастя досягти


VІ. Оцінювання учнів. Повідомлення домашнього завдання.


Підготуватися до усної характеристики образів, виписати по 5 цитат:

а) Лаврін Запорожець як символ нескореності українського народу;

б) Василь Кравчина – воїн-патріот;

в) незабутні жіночі образи у творі.



















Додаток 1.

Літературний диктант.

10 вересня 1894 рік, «Зачарована Десна», Одеська кіностудія, 14, «Земля», «Сашко», Чарлі Чаплін, « Іван», Юрій Яновський, ЮНЕСКО (1994), Юлія Солнцева, дипломат, «Україна в огні».(додаток 1)


10 вересня 1894 рік – дата народження О.Довженко.

«Зачарована Десна» - автобіографічна повість, енциклопедія сільського життя.

Одеська кіностудія - працював н- в кіностудії.

14 – дітей було в сім’ї Довженків, поставив 14 фільмів Довженко.

«Земля» - найкращий із 12 фільмів в 1958 році.

«Сашко» - псевдонім Довженка, підписував карикатури.

Чарлі Чаплі – актор американський, який відзначив, що слов’янство дало світові одного великого митця.

« Іван»- перший звуковий фільм Довженка.

Юрій Яновський – товаришував Довженко

ЮНЕСКО (1994)- оголосило роком Довженка, в зв’язку із 100 – річчям

Юлія Солнцева – дружина Довженка.

Диплома- знаходився на дипломатичній роботі в Берліні та Варшаві. «Україна в огні»- кіноповість.












Додаток 2.

Епіграф до уроку «Україна в огні»

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

М.Бажан


Такий страшний був світ у бою,

одна лише людина могла витерпіти бій.

О.Довженко


Війна, війна – світ палає, а на війні люд вмирає.

Українська народна творчість


Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки пам’ять в людей і живуть матері,

Доти й сини , що спіткнулись об кулі, живуть.

Б.Олійник


Та не однаково мені,

як Україну злії люди

Присплять, лукаві,

і вогні її , обкраденую збудять

Т.Шевченко


Є найсвятіше слово на землі.

Одне. Високе. Світле: Україна,

Синонім – мати. Рідна і єдина.

Є найсвятіше слово на землі.

Д.Кононенко


Мій край клокоче у пожарі. Чи ж можу буть байдужим я?

Сталева каска, очі карі – такою, пісне, будь моя.

Прослав свій край, лети до неба, де кулеметів вогнепад,

Щоб не сказав ніхто про тебе, що спала ти під грім гармат.

В.Сосюра.


Україно! Ти моя молитва,

ти моя розпука вікова –

Гримотить над світом люта битва,

за твоє життя, твої права.

В.Симоненко.

Додаток 3 до слайдів 6 - 7

28 серпня 1943 року О. Довженко читав кіноповість у селі Померки під Харковом партійному лідерові Микиті Хрущову до другої години ночі. Той похвалив, порадив надрукувати окремою книжкою російською й українською мовами. У російських перекладах окремі епізоди з кіноповісті були надруковані в журналах «Литература и искусство», «Знамя». Хрущову настільки сподобалась кіноповість, що влітку 1943 року, коли в прифронтову смугу з виступами приїхали відомі письменники й актори, він запропонував Довженкові прочитати присутнім свій твір. Тоді ж рукописи викрали. Довженко був упевнений, що це зробили заздрісники й спалили рукописи, але твір використали як доказ компромату проти Довженка, і був піднесений самому Сталіну. Ще письменник з пам’яті відновлював рукопис, а вже ширилися чутки, що вождь прочитав твір і дуже невдоволений.

Далі відбулося «кремлівське розп’яття». 31 січня 1944 року в присутності членів Політбюро, українських письменників Сталін виголосив доповідь. Тон виступаючого й звинувачення на адресу митця не залишили сумніву, що Сталін виголошує смертний вирок Довженкові.

Режисер Чіаурелі після засідання Політбюро грізно кивав пальцем і повчав: «Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і загибай тепер…»

Довженко не став на коліна, не благав прощення в Сталіна. У своєму зверненні до вождя письменник говорив: «Товаришу Сталіне, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й треба тримати чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм … у невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?»








Додаток 4. Слайд 9

Роман Запорожець. ( прикордонник) Мамо, багато ви перенесли горя і радощів, і турбот. Але сьогодні все позаду. І ми з’їхалися, щоб величати Вас. П’ятдесят та ще й п’ять років! Це ще не старість.

Іван (воїн). Рідна мамо, я згадую, як багато Ви працювали на велику родину з дрібними діточками, на громаду, на державу, а тепер пора і вам спочити . Зі святом Вас!

Савка (чорноморець). Так, мамо, пролетів час, і непомітно ми порозліталися на всі сторони, але ми Вас не забули, вдячні за все.

Григорій ( агроном) . Мамо, як би можна було всідлати коня вороного, та поїхати в поле літа доганяти , я б поїхав, вернув їх, щоб знову бачити Вас молодою. Та не вернуться вже літа, не доженуть їх коні. Але ви в нас ще й така молода та гарна.

Тиміш. А я, мамо, вже й сам батько, маю п’ятьох діточок. Не зчувся, коли це й сталося. А для мене завжди Ви найрідніша, найближча людина. Вітаю Вас зі святом.

Олеся. Мамо, якби я могла зібрати квіти з усіх полів і дати Вам, я б це зробила. Якби я могла переспівати всіх пісень, і цим полегшити долю, я б це зробила, рідна моя, найдорожча нене!

Мати. Спасибі Вам діточки, що побачила вас у купі, хоч раз за стільки літ. Все ніколи та ніколи, широкий світ став. Пошли Вам, Боже, щасливу долю та силу в руки, щоб виповнити свій долг перед миром.













Додаток 5).Слайд12Про Купріяна Хутірного та синів - дезертирів


Хтось стукав у двері сусідньої хати.

--Хто тут?—почувся глухий голос.

--Це ми, тату, ми!—стогнуть сини під дверима. Прочинилися двері. На порозі літній чоловік Купріян Хуторний.

--Защитники отечества?

--Все пропало, тату. Пустіть.

--Не пущу. Я царя захищав, не тікав. А ви свою владу одстояти не можете.

- Тепер Бога нема!

- Брешете , єсть! Батьківщина!

--Броня тонка, тату!

--Брешете, дезертири! i Купріян грюкнув дверима. Упав тоді один на призьбу під вікно і гірко заридав. А другий під дверима:

--У нас, тату, генерал пропав. Застрелився, бодай його сира земля не прийняла. Розгубились ми.

--Ідіть до полковника!

--Не знаємо, де він, чорт би його душу забрав нехай.

--Ідіть, доганяйте.

--Мости, тату, зірвані. Плавати не вмієм.












Додаток 6.

Слайд 13 – 14 Евакуація та окупація населення.

Виступ учасника дослідницької групи (Можливі аргументи)

Війна підняла на ноги всю Україну. Тисячі біженців, переважно жителі міст, їхали на схід. Селяни, «прив’язані тисячоліттями до землі», не могли всі виїхати, тому говорили: «А куди ж вони ото їдуть, бодай їм добра не було! Щоб вони бігли й не переставали! Та нащо ж їх везуть машинами? Може б, машини на щось інше пригодилися!»

Ті, що їхали в тил, питали один одного: «Слухайте, чому вони не тікають? Ви бачите? Вони не тікають? – Ну, ясно. Чого ж їм тікати? Вони ждуть німців».

Так розколювалася нація зсередини. Н

Державні діячі середньої руки, утікаючи самі, звинувачували інших у паніці, приховуючи правду.

а

"Пролітали вантажні машини різних снабів, воєнторгів, управлінь, постачань. Холодні, злі шофери, здавалось, не бачили нічого на дорозі. Не бачили й пасажири. Чимало серед них було нікчемних людей, позбавлених глибокого розуміння народної трагедії. Недорозвиненість звичайних людських відносин, скука формалізму, відомственна байдужість чи просто відсутність людської уяви і тупий егоїзм котили їх на державних гумових колесах мимо поранених."

Слайд 14Державні діячі середньої руки, утікаючи самі, звинувачували інших у паніці, приховуючи правду.

Василь Кравчина, почувши розмову голови виконкому одного містечка

Слайд 15 Н. Лимарчука з двома дівчатами про відступ, з гіркотою вигукнув їм: «Тікайте, сестри мої, тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас, заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораємий шкаф, - показав Василь на голову, - що збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за розпусту».






(Додаток 7)Які почуття у вас викликає Олеся Запорожець ?

- Важку дорогу приниження, поневіряння, фізичного і морального болю пройшл Олеся . До війни Олеся була вродливою дівчиною, всьому роду Запорожців гордість та втіха. Є у творі незвичайно смілива сцена, не властива українській літературній і моральній традиції, коли Олеся, не бажаючи бути погвалтованою кимось з окупантів, свідомо пропонує себе першому з наших воїнів, що відступають (ним виявився Василь Кравчина). Мені важко судити про її вчинок, але аморальним його не можна назвати. Її вивезли до Німеччини, як тисячі інших українських дівчат, але вона втікає, її несла на схід «мудра невмируща воля до життя роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність». Лиха година поносила її по німецьких полонах. І хай ніхто не питає, якою ціною добралася Олеся додому. «Вона була вже не красива, не молода, не чорнява. У неї було сиве волосся і брудні вимучені руки , з усіма слідами холоду, голоду, лісу, байраків, земляних ям і нужди». Олеся була щасливою, бо після бою за село Тополівку вона знову зустріла свого судженого Василя Кравчину. І тепер вона як берегиня роду проводжає на війну свій рід. Хоч не було матері, діда Демида, Савки та Григорія і хата була спалена, Лаврін Запорожець, брати Роман та Іван, Василь Кравчина та Олеся знову співали улюблену материну пісню «Ой піду я до роду гуляти».

Вона була красива і чепурна. Олесею пишалася вся округа. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами. А вишивки Олесі висіли на стінах під склом в європейських музеях: в Лондоні, в музеї Альберт-Вікторія, в Парижі, в Мюнхені і Нью-Йорку, хоч вона про це й не знала.

Велика патріотка своєї нації, Олеся глибоко переживає всенародну біду — окупацію. Вражена нападом фашистів, притуливши руки до грудей, вона чисто по-жіночому вигукує: «Ой Боже мій! Що ж воно буде з нами?» З «нами» — це з родом, рідним селом, усією Україною. Вважаймо, що цей вигук болю вустами Олесі вирвався з грудей всього українського народу.




Додаток 8 Слайд 17 Які почуття у вас викликає Христина Хутірна?

- Трагізмом пройнятий образ Христини Хутірної. Її вивезли теж до Німеччини як рабиню. Тричі втікала Христя з поїзда. Втікаючи останній раз, Христя перепливла річку і так врятувалася, вимушена була стати дружиною італійського офіцера Пальми, який врятував її. За це її судять, називають устілкою, нагадують про дівочу гідність. Полемізуючи з прокурором Лиманчуком про національну свідомість, вона дає відповідь прокурорам і суддям: «Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти дівочі на трудодні і на центнери буряків. Мене життя вже так покарало, що більшої кари й не придумаєш». Її душевний біль зрозумів Роман Запорожець. Христя йде в партизанський загін, щоб мстити ворогам за завдані кривди. Як на мене, то я не вважаю, що Христя вчинила злочин і моральної межі вона не переступила також. На питання Лимарчука, де її національна гордість і гідність, відповіла : «Я знаю, що мені не вийти звідси живою. Щось мені тут…каже, що прийшла моя смерть, що зробила я щось запретне, зле і незаконне, що нема в мені ні отієї, що ви казали, національної гордості, ні честі, ні гідності. Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мені нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний!» Так з підсудної Христя стала обвинувачем свого судді й силою народної правди засудила його до вічної ганьби як людину несправедливу, брутальну й глибоко аморальну.

Не такою сильною, як Олеся виявилася Христя, та й для її згорьованого серця знаходяться лiки - безжалісна помста. Христя стає партизанкою.)


Сльозами проводжала вас, сльозами і стрічаю. Чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі ви міряли наші чесноти на трудодень і на центнери бурякові? Націоналістка я? Яка там?

Я не признала вас за свого суддю: я пам'ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіатор, а ви лаялись так голосно й гидко. Я плакала тоді і, плачучи, запитала вас, чи будуть фашисти в нашому селі: може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви мені сказали? Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія і стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуєте смертю. А я хочу вмерти, хочу! Чим ви можете покарати мене?»

Додаток 9. Вправа «Мікрофон»: 1. Яке ваше ставлення до оцінки кіноповісті «Україна в огні» Сталіним? 2. Зробіть висновки щодо проблемного питання уроку.

- Це твір про Україну, про її покинутість на поталу ворогові, про її самопорятунок внаслідок набуття нового воєнного досвіду й виявлення нової життєвої філософії – національної консолідації. Саме цим кіноповість була небезпечна для Сталіна: вона нищила ідею класової боротьби, як таку, що веде до національного розколу. Вона підносила ідею національної єдності як єдино можливого шляху перемоги добре організованого ворога. Вона підносила ідею гуманізму, всепрощення, цілковито заперечувала сталінський тоталітарний режим з прокурорами й слідчими. Я засуджую дії і вчинки Сталіна, також його оцінку, бо звинувачувати Олександра Довженка за такий високопатріотичний твір він не мав права.

- На мою думку, звинувачувати О. П. Довженка у націоналізмі колишній правитель держави не мав права, так само не мав права забрати у нього квартиру в Києві і відправити на безвиїзне проживання до Москви, бо «Україна в огні» - це Довженків крик болю за долю рідного народу, це гостра реакція митця на трагедію рідного краю. У цьому творі автор відобразив складні драматичні події війни, змалював людське благородство і людську підлість. Це кіноповість про простих людей, на плечі яких ліг найбільший тягар війни.

- Я не поділяю думку Сталіна щодо звинувачень О. П. Довженка, бо нічого крамольного в кіноповісті немає, а навпаки, це глибоко патріотичний твір. Я поділяю думку літературного критика О. Підсухи. Твір Олександра Довженка є одним з найкращих творів про війну

- Якщо зробити реальні висновки, то кожен з нас скаже, що обєктивних причин для звільнення Довженка з усіх посад, які він обіймав в Україні, не було, так само не було підстав для так званого «московського заслання», яке тривало до самої смерті. Я думаю що з моєю думкою будуть згідні всі: по-перше, Довженко, за словами колеги по роботі, пожалів для вождя 10 метрів плівки, це ми чули з уст самого письменника.

- Треба сказати, що письменнику давали поради, як виправити твір, де розставити серпочки, де молоточки і де зірочку, але це був шантаж і залякування в дусі того часу. Олександр Довженко поступив так, як підказувала йому його душа. Він до кінця залишився вірним сином свого народу.


- Кіноповість О. П. Довженка допомогла нам ширше зрозуміти і усвідомити сторінку нашої української історії – неприховану правду про війну. Допомогла ще більше задуматись над змістом життя, заглянути в свою душу.


  • Хто з героїнь кіноповісті уособлює Україну?

(Досить важко було в умовах окупації залишатися просто людиною. «Хто виніс на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена… Горе закохалося в нашу жінку», - з болем зауважує О. Довженко.

Усе краще письменник втілив у величних, прекрасних образах жінок. Всі вони трагічні і всі уособлюють та конкретизують загальний образ України. Це і й берегиня роду — Тетяна Запорожчиха, і її дочка Олеся, Христя Хуторна, Мотря Левчиха й інші. Центральними є образи Олесі Запорожець і Христі Хуторної. Їхні дороги розійшлися на шляхах війни. Олеся ще з самого початку була ковалем своєї долі. Маленькі іскорки їхньої з Василем любові переросли у справжнє кохання, велике, прекрасне. Ще на початку твору автор писав, що Олеся - незвичайна дівчина. Навіть у такий скажений час вона творила, сіяла навколо себе красу і любов. Потрапивши до Німеччини, вона своїми піснями і розповідями про Батьківщину майже змусила дружину фон Крауза поважати Україну: "Розкажи мені про своє село...Розкажи ще раз про гору і річку". Олесі не довелося ні рятувати поранених, ні вбивати німців, та хіба це дає підстави вважати, що вона нічого не зробила для перемоги і не варта називатися героїнею, патріоткою свого народу?

Образ Христі є найтрагічнішим у повісті. Мені хочеться пов'язати її образ з Настею Лісовською, всесвітньо відомою Роксоланою. Вона теж стала дружиною ворога свого народу, хоч і не через свою волю, народила йому дітей. Своїм розумом, мудрістю Роксолана змогла заслужити таку довіру і повагу, що стала не тільки султаншею, а й героїнею Турції. А ми, її нащадки, й досі вважаємо Роксолану нашою національною героїнею. То чому ж тоді на долю Христі Хуторної випали такі жорстокі випробування, коли її було звинувачено у зраді? Поставлена у певні обставини, вона стала жертвою, мученицею, а не зрадницею. Тому я її вважаю теж патріоткою, яка неголосно, непомітно страждала й боролася.

Олеся і Христя — два основні компоненти образу України: перша — її поетична душа, а друга — її трагічна доля.




Література

1. Довженко 0. Кіноповісті, оповідання. - К.: Наукова думка, 1986.. .

2. Довженко О. Твори в п'яти томах. Том 5. Записні книжки. Щоденник. Листи. К.: Дніпро, 1985.

3. Мелехова О. П. Українська література. Методичні рекомендації до вивчення шкільного курсу. X.: Ранок, 2001.

4. Українська література. Посібник для старшокласників і абітурієнтів. К.: Либідь, 1995.

5. История Второй мировой войны: у 10-ти т.— Т. 7, 8.— М., 1961.

6. Бойко О. Д. Історія України. – К.: Академія, 2001.

7. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

8. Світлична В. В. Історія України, К., 2001.









Автор
Дата добавления 31.03.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров341
Номер материала ДВ-571484
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх