Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Урок з української літератури за темою "Вічне кохання в «любовному трикутнику» за новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» (11 клас)
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 24 мая.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Урок з української літератури за темою "Вічне кохання в «любовному трикутнику» за новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном» (11 клас)

библиотека
материалов

Тема уроку: Тема вічного кохання в «любовному трикутнику» за новелою Григора

Тютюнника «Три зозулі з поклоном».


Мета уроку: допомогти учням усвідомити ідейно-художнє багатство й естетичну цінність твору, продовжувати навчати учнів працювати над текстом художнього твору, аналізувати зміст прочитаного, вміти визначати головне, тлумачити образи та символи; розвивати навички логічне мислення, вміння висловлювати власну думку про поведінку героїв і проблеми порушені у творі; виховувати прагнення до щирості, моральну чистоту, доброту, толерантність, повагу до почуттів оточуючих.


Обладнання та матеріали: портрет письменника, текст твору, презентація «Письменники про любов», завдання до ситуацій, аудіокнига, комп’ютер, проектор, вислови про кохання.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення: урок любові.

Методи і прийоми: інформаційно-пошуковий, пояснювально-ілюстративний.

Слайд №1 Хід уроку.

Музичний супровід В. Козловський « Тільки кохання»

Епіграф до уроку: «Любов - це, люди, діло неосудне…» Л.Костенко.

Моя любове! 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там…

Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

Викладач читає вірш.

Кохання - це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.


Шановні учні, я не просто почала урок віршем про кохання. Сьогодні ми познайомимося із твором, який «Всевишній любові присвячується».


І. Організаційний момент. Оголошення теми і мети уроку.

Тема вічного кохання «любовного трикутника» в новелі Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном». Сьогодні ми з вами познайомимося із цим красивим та болючим твором про кохання, ознайомимося з головними героями, що кохають і не зрікаються свого кохання, будемо давати характеристику їх вчинкам і висловлювати власну думку.

У вас є сьогодні на уроках – міні – зошити, в яких вже вписана тема уроку.

II. Перевірка домашнього завдання.

1.Поетична хвилинка. Прочитати вірші про кохання (особисті) А що вам відомо про кохання?

2.Інформаційний проект «Життя і творчість Г. Тютюнника»

Слайд № 1 про Г. Тютюнника

Діалог між Григором Тютюнником і уявним бібліографом життя автора

  • У нас сьогодні відбувається зустріч з майстром художньої деталі Григором Тютюнником. розкажіть про місце свого народження, про соціальне походження.

  • Життя...Та як у всіх життя. Село Шилівка. Полтавщина. Звичайна селянська родина. Батько – плотник, мати – на різних роботах. Голодували так, що дід помер з голоду. Мама згадувала, що в півтора рочки я перестав ходити і сміятися, бо було горе в родині: батька заарештували через політичні мотиви. мама вийшла заміж вдруге. Тому мене далі вже виховував дядько Филимон на Донбасі. Це була Луганшина. Там і закінчив перші 5 класів.

  • Значить, Вас можна вважати дитиною війни?

  • Так. Про своє дитинство розповів я у творах « Климко», « Вогник далеко в степу».

До матері повернувся в 1942, щоб полегшити становище близьких. Як би там не було, але на селі, де все своє. пережити війну було легше.

  • У Вашому житті було ремісничне училище. Як від ремісника Ваша доля пов`язалася з літературою?

  • Роками я ще до училища не вийшов. Але в училищі давали діткам 700 грамів хліба на день. Цей пайок рятував родину від голоду. Мій 5 розряд слюсаря з ремонту автомобілів та тракторів став путівкою до Харкова для роботи на заводі імені Малишева. Мене нікому було утримувати. Батько загинув на засланні.

  • А що у Вас теж було ув`язнення?

  • У моєму житті було захворювання на туберкульоз. Тому повернувся додому. ув`язнили ненадовго . Лише на чотири місяці, бо я не відробив три роки на заводі. Потім знову Донбас. Я будував Миронівську електростанцію. працював на автоколоні при шахтобуді в дядька в Щотове. а потім армія. Бухта Находка на Далекому Сході радистом. Ось тут було справжнє захоплення літературою. Читав ночами. бібліотекар дивувалася з мене. Я наніч брав книгу і повертав зранку. Очі в мене були аж кривавими. Але читати любив. Тому саме тут все вирішив для себе. Требя закінчити на вечірці школу 9-10 класи, а далі – вчитися. У 1957 році вступив до Харківського державного університету на російську філологію. у цей час посмертно було реабілітовано батька.

  • Як складалося ваше подружнє життя?

  • Було одруження з Людмилою. Народилися сини Михайло і Василь, яких я дуже любив. У журналі « Крестьянка» друкують першу новелу « В сумерках» російською мовою. У цей час було багато роботи в різних видавництвах.

  • Як дивно. А Ви взагалі працювали учителем?

  • Так. У Щотове. і багато писав і українською , і російською. а повість « климко» навіть була екранізована.

  • Ваше особисте кредо письменника?

редо Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова. Іноді я відчуваю людину, як рана сіль. Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою.

- Як Ви ставитеся до таких слів? Будьте прокляті ті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш – від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію – тому щаслива. Будьте прокляті ті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш – від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію – тому щаслива.

- Важко щось перемінити в цьому світі. Тільки пам’ять людям, пам’ять лишається велика. Вона поволі-поволеньки виробляє в народу мораль, ідеал. Пам’ять!

У своїх міні- зошитах складіть літературний портрет автора.

III. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Викладач: Зверніть увагу на епіграф. «Любов - це, люди, діло неосудне…» Л.Костенко

Викладач. Любов. Кохання. Цю тему не оминув ще жоден поет і письменник. І кожен намагався по-своєму розкрити оту «вічну загадку любові».

Слайд № 19 « Про всевишню любов» у Г. Тютюнника

Що ви можете сказати про любов? Поясніть, що це значить для вас? Як про це почуття висловлювались великі протягом століть історії.


Пояснення учнів «Письменники про любов».Робота з висловами видатних людей чи поясненнями самих учнів. (Кущ у вигляді ромашки»).


Викладач. Ми бачимо, що кожен автор тих висловлювань, які ми почули, намагався дати власне пояснення, що таке кохання. А що означає для вас кохання? Спробуємо відобразити ваші асоціації.«Асоціативний кущ». Роздруковано на дошці

hello_html_2178b2e8.png

hello_html_m67653e7e.jpg

IV. Новий матеріал. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Викладач: Г. Тютюнник – майстер новел. «Новела - це необхідність сказати багато за короткий час». Ось саме багато почуттів викладено в невеличкій новелі «Три зозулі з поклоном». Слайд № 2 слова Чернілевського і роздруковка на дошці.

Поштовхом для написання новели, за спогадами очевидців, послужила досить незначна подія. Григір Тютюнник побачив виступ сліпого бандуриста. Він виконував пісню «Летіла зозуля через мою хату…». Вихід з презентації. Прослухати пісню « Кувала зозуля».

Викладач. Послухайте пісню «Летіла зозуля через мою хату...»

Прослухати пісню Аудіозвучання. Пісня розповідала про нещасливе кохання та непереборне страждання людини. Автора так вразила ця пісня, що він підхопився і побіг до своєї кімнати. Так народилася ця новела.

Теорія літератури

Оповідання – невеликий прозовий епічний твір, сюжет якого побудовано на одному, рідше декількох епізодах із життя одного або кількох персонажів. Оповідання – невеликий прозовий епічний твір, сюжет якого побудовано на одному, рідше декількох епізодах із життя одного або кількох персонажів.

Новела (від лат. novellus – новітній) - невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією.


Викладач: Народ створив багато пісень, в яких присутній образ зозулі.

У всіх піснях зозуля - це символ туги, смутку. Ілюстрація зозулі. Послухаємо їх етнографічні повідомлення.

Етнографічні повідомлення.

Що означає назва новели «Три зозулі з поклоном»? Слайд № 3,4


1.(У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й про відворотнє зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко кохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їй передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти.


2.Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити.

Зозуля – це символ туги, тривоги, розлуки.)



Викладач: Отже, новела «Три зозулі з поклоном». Ця новела — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Вона чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ

Гр. Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й прощення.

Усього на кількох сторінках розгортається досить поширена житейська історія нерозділеного кохання, власне, традиційний «любовний трикутник»( на дошці) Марфа Яркова одружена, але таємно кохає Михайла, батька оповідача. Невдовзі його засилають до Сибіру, звідки він не повернеться.

В творі є ознаки автобіографічного, а саме: героя новели звуть Михайло, як і батька Тютюнника. І восени 1937 року його заарештували і відправили до Сибіру, де він і загинув. І, дійсно, в житті батька письменника була жінка, яка його дуже кохала, але Михайло не зрадив власне сімейне щастя. Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож,Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки...

Образи символи: Запис в зошитах. Слайд про символи № 22 , 18 Чому така назва?

Учні записують у зошит.

сосна-символ часу; спогади про домівку.

зозуля- це символ туги, тривоги,смутку, розлуки.

ромашка – символ кохання;

лист - зв'язок з родиною, з рідною домівкою; чорна хустина - горе, страждання;

косинка – хустка - життя


Слайд № 5 Новела « Три зозулі з поклоном»

Викладач. Отже, любов. Для когось це - велике щастя, а для когось - страждання та мука. Герої новели Г.Тютюнника теж любили, але чи були щасливі? Людським почуттям, а саме любові присвячена новела. Автор тут нестандартно показує мотив «любовного трикутника»: його герої не борються за свої почуття, не намагаються влаштувати своє власне особисте щастя, а сприймають все так як є. Це те кохання, в якому кожен залишається чесним перед самим собою та іншими.

Розповідь ведеться від першої особи. Мати відповідає на запитання сина, який приїхав провідати її, розповідаючи історію свого життя, свого кохання.


Знайомство з героями Охарактеризуйте їх. Заповніть трикутник зошита.

Слайд № 23

Характеристика образів Показ слайдів

Слайд № 7 Михайло → правильний, урівноважений, чуйний, з ним легко спілкуватися, душа компанії, вірний чоловік, що кохає свою дружину, делікатно ставиться до почуттів Марфи

Слайд № 8 Софія → мудра жінка, ніжна, делікатна, добра, готова прийти на допомогу, сильна, чесна, співчуває суперниці

Слайд № 6 Марфа → однолюбка, емоційна, відчайдушна у своєму коханні, безнадійно закохана, але не претендує на чуже щастя, страждає через нероздільне кохання.

Слайд № 9


Викладач: Як склалася доля героїв?Слайд № 24

А далі ми будемо з вами знайомитися з текстом та головними героями, і спробуємо відчути їх почуття.

Новела невеличка, тому вам дуже легко буде орієнтуватися в тексті.


Ланцюг

Сюжет:

1. Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.

2. Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.

3. Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.

4. Один раз на місяць від Михайла дружині Соні надходять листи.

5. Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути їх до грудей і «подержати».

6. Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.


Робота над текстом має такі етапи:

-розподіл на групи,

-ознайомлення із ситуацією ,

-пошук інформації,

-аналізу проблемної ситуації,

-презентації рішень групи,

-дискусія.



Знову слайд №6 Ситуація. Дядько Левко — Марфа

Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — Марфа підхоплювалася йому назустріч і питала тихо, зазираючи знизу в його очі:

— Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

— Нема,— одказував Левко.

— Не брешіть, дядечку. Є...

— Ну — є! Є..."так не тобі, а Софії.

— Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу...

— Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.

— Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка.

Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми конверт і простягає Марфі:

— На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

— Ні-ні-ні, дядечку!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...

-Чорнила слізьми не розмаж,-каже Левко і одвертається: жде. Потім

Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.


Викладач:

1.Самостійно шукаємо інформацію у тексті твору, знаходимо доповнення, чого не вистачає у цій ситуації, чим автор її доповнив?

2.Проаналізуйте ситуацію.

Мозковий штурм

1.Куди і звідки побігла Марфа.

2.Чи не соромно їй було перед дядьком Левком

3.Чому Марфа не відкриває конверта.

4.Художній образ Марфи.

5.Чи правильно вчинив дядько Левко даючи Марфі чужий лист..

6.Як розкриті почуття Марфи в цей момент.


Викладач: Саме з розповіді Софії довідуємося, що ж було на душі в Марфи. Найточніше про це «говорять» такі деталі: вона терпляче сидить «на поріжку» пошти, чекаючи на листа від Михайла; у неї «жовті кучері з-під чорної хустки», листа Михайла до дружини «пригорнула до грудей»; у неї постійно «сльози в очах».


Питання для дискусії: Чи можна засуджувати Марфу за те, що так ненароком, мимоволі втрутилася в сімейне життя Софії і Михайла?


Викладач: Словами Ліни Костенко ми можемо виправдати героїню

«Життя-така велика ковзанка, кому вдалось, не падавши, пройти?».


Викладач: Марфа ворожила на ромашці. Є-нема, є-нема! Хто з нас не ворожив на ромашці відриваючи пелюстки красивої квітки приговорюючи слова «Любить, не любить».

Чому ж саме ромашка стала символом любові.


Послухаємо етнографічне повідомлення.

Легенда про ромашку. Слайд № 10

У одному селі давним-давно жила дівчина на ім'я Марія в родині її звали Маша.

Марія була закохана в хлопця з сусіднього села на ім'я Роман.

Одного разу приснився Роману сон, ніби він в якійсь невідомій країні і старець підносить йому небачену квітку з білими витягнутими пелюстками і яскраво- жовтою серцевиною. Коли він прокинувся, то побачив на своєму ліжку цю квітку! Квітка настільки сподобалася йому, що Роман тут же подарував її своїй коханій. Марія була в захваті від такого незвичайного подарунка і назвала його таким же ніжним і ласкавим ім'ям - Ромашка.

І тоді дівчина попросила коханого принести цілий букет цих красивих квітів. Не зміг Роман відмовити своїй коханій і відправився в дорогу. Довго бродив він і на краю світу знайшов царство сновидінь. Правитель цього царства погодився подарувати Марії поле ромашок, але за умови, що юнак залишиться назавжди в його володіннях

Марія чекала повернення Романа кілька років, але він все не з'являвся. Одного ранку, коли вона побачила біля свого будинку ромашкове поле, вона зрозуміла - жива її любов...

 Ось так і з'явилися ромашки. Люди полюбили ці квіти за їх ніжність і простоту, а всі закохані стали ворожити:  "Любить не любить?" …

Викладач: «Любить, не любить». Ворожила Марфа. Адже не все так просто було з цим коханням.

(Викладач дістає з кейса малюнок «чорної хустини. Чорна хустина в якій була Марфа – символ чого…?

Етнографи. (символізує розлуку, смуток й печаль); Хустка –це життя… Вона пам’ять роду, його святиня.


Слайд № 11

Вчитель Карпо і Марфа щовечора на посиденьки приходили. І гомонимо бувало втрьох або співаємо потихеньку. Голосок у Марфи тоді такий був, як і сама вона, ось-ось наче переломиться. А Карпа хоч викинь. Сидить у стелю дивиться. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки - їж, Карпе! І тьопає, як на себе кидає.

Марфа проти нього-перепілочка. Ото гляне було, як він над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах.

На тата диветься. Я ж бачу. А він затулить надбрів'я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.

- Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він:

- Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?

Очі мамині сухі, голос ні здригнеться, і я чую за ним: спогади не щемлять їй і не болять - вони закам'яніли.


Викладач:

1.Ознайомилися із ситуацією

2.Самостійно шукаємо інформацію у тексті твору, знаходимо доповнення, чого не вистачає у цій ситуації, чим автор її доповнив?

( Образ Карпа. Товстопикий був, товстоногий. І рудий - матінко ти моя... Як стара солома.)

3.Аналізуємо ситуацію, презентуємо відповідь, дискутуємо.

Аудіозапис Останній лист від тата. Вийти з презентації

Останній лист від тата. (аудіотекст 2 хвилини). Учні прослуховують аудіотекст листа від тата.

Останній лист від тата "Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої... Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна — а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає. До кого молиться?... Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. ("Сибір неісходиму" було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: "Сибір неісходиму".) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму... " 

Слайди № 12, 13, 14, 15

Художній образ Михайла.

1.Чи розкриваються якось почуття Михайла до Марфи? Михайла і Софії?

2. Чи підходить народний вислів до ситуації, яка склалася. -(«...нелегко, кажуть жити на дві хати, а ще нелегше жить на дві душі» ).

Питання для дискусії: Чи стосуються слова головного героя Михайла?

Викладач: Михайло, як і більшість українців, вірив не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й у відворотні. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, передавали своєрідне послання «Три зозулі з поклоном». Таке послання послав і Михайло Марфі.

Слайд № 17

Образ сосни, адже вже велика татова сосна. Про що це говорить?

Образ «татової сосни». Автор вживає такі епітети: «маленькі сосни», «великі сосни», «ті, що твій тато посадив». Вона є конкретною і символічною: для сина, для матері, дружини – як пам'ять, для односельців – як спогад про добру людину, яку безневинно знищив сталінський режим. Для батька сосна, ним посаджена, - символ рідного дому.


Метод емпатії здатність людини представити себе на місці іншої людини, зрозуміти почуття, бажання, ідеї і дії іншого, зрозуміти почуття, емоції.

Метод «Недописаний рукопис»

Ми знаємо, що Марфа ніколи не читала і не писала листів Михайлу. А якщо б у неї була така можливість, якщо б все-таки її душа відкрилась, які б вона слова написала?

( на дошці недописаний рукопис, ватман, учні по черзі з кожної групи дописавши за партою приклеюють свій лист, прочитавши його)


Марфа Слайд № 16

Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу - і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те , що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.


Лист від Софії уявно Якщо встигаємо Слайд № 21


Характеристика образів. Знайди героя Роздруковки. Характеристика образів учнями


V. Закріплення знань, умінь і навичок.

Викладач. І Марфа, яка кохала чужого чоловіка, і Софія, що чекала повернення чоловіка із заслання, і Михайло, який бажав повернутися до родини, сподівалися щастя. Але марно. Із змісту зрозуміло, що до них всіх линули три зозулі з поклоном. Всі вони залишились на роздоріжжі-кожен сам по собі. Михайло безвісти зник на каторзі, Соня одна виростила сина, Марфа продовжує чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

Як ви зрозуміли задум письменника?



Слайд № 25 « Новела має ознаки притчевості»


Слайд № 26

Літературний диктант. Тести


1 На вплив творчості Г. Тютюнника позначився

а) модернізм, б) неоромантизм, в) неореалізм, г) бароко.

2 у багатьох творах Г. Тютюнника звучить символ

а) самотності, б) зради, в) страждання, г) нероздільного кохання.

3 Новела « три зозулі з поклоном створена на основі

а) народної пісні, б)почутої розповіді, в) автобіографії, г) спогадів.

4 Твір « Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнник присвятив

а) батькові, б) матері, в) любові всевишній, г) дружині.

5 У новелі об`єднуючим елементом є

а) лист, б) пісня, в) колиска, г) сосна.

6 Три зозулі з поклоном Михайло адресує

а) Марфі, б) Софії, в) синові, г) сусідові Карпові.

7 Марфу в молодості прозвали

а) золотокосою, б) синьоокою, в) співункою, г) маленькою.

8 На запитання сина, чому мати не сердилася на Марфу за татові листи, Софія відповіла:

а) Навіщо людину мучити, як вона й так мучиться.

б) Не судіть і неосуджені будете.

в) Горе всіх рівняє.

г) У горі ні на кого серця немає.

9 Характерним для Михайла було те, що він

а) багато співав, б) майже завжди мовчав, в) любив саджати сосни, г) рідко піднімав очі.

10 Софія знала, що Марфа цілує листи, бо

а) їй про це розказували, б) сказала сусідка, в) розповів листоноша, г) вона сама це бачила.

11 Між Михайлом і Марфою була різниця у віці

а) 5 років, б) сім років, в) десять років, г) чотирнадцять років.

12 В останньому листі рукою Михайла було закреслено і знову написано

а) серце болить, б) Сибір неісходиму, в) не суди мене гірко, г) сусід молиться.

Зразок вірша.

Слайд № 27

Три зозулі з поклоном (за новелою Г. Тютюнника)

Кохання - це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.

Тендітна, молода, струнка, немов тополя,

"Маленька" Марфа у житті багато знала горя,

А серце мала таке велике й щире,

Що безнадійную любов в собі таїло.

Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,

Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.

Усім єством і кожною клітинкою своєю

Михайла відчувала всією душею.

І знало все село про цю любов безмежну,

Й поштар Левко був з нею обережний.

І син Михайла, і Михайлова дружина мила -

Всі дивувались, що кохання - така велика сила.

Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,

Яку він відчуває неймовірно ясно.

Із "несходимої" Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,

Чи долетять вони, чи ні - не знає.

А у селі дружина Соня й син чекають,

Що не повернеться Михайло, того не знають.

А під вікном сосна шумить,

Про що вона із вітром гомонить?

Зошит

Пам`ятник любові Останній слайд « Любов – це коли віддаєш»

Яка для вас любов?

Сенкан про любов


VI. Підсумок:

Чого вчить новела Г.Тютюнника?

VІІ. Підведення підсумків уроку.

Викладач.

Висновок напрошується сам по собі - справжня любов-почуття незалежне від людської свідомості, волі, бажання. Воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом і супереченням.


Згадаймо слова Ліни Костенко: «Любов - це, люди, діло неосудне.»


Метод –долоня щастя.

У чому щастя людини?


VIII.Оцінювання.


IХ. Домашнє завдання.
































Діалог між Григором Тютюнником і уявним бібліографом життя автора

  • У нас сьогодні відбувається зустріч з майстром художньої деталі Григором Тютюнником. розкажіть про місце свого народження, про соціальне походження.

  • Життя...Та як у всіх життя. Село Шилівка. Полтавщина. Звичайна селянська родина. Батько – плотник, мати – на різних роботах. Голодували так, що дід помер з голоду. Мама згадувала, що в півтора рочки я перестав ходити і сміятися, бо було горе в родині: батька заарештували через політичні мотиви. мама вийшла заміж вдруге. Тому мене далі вже виховував дядько Филимон на Донбасі. Це була Луганшина. Там і закінчив перші 5 класів.

  • Значить, Вас можна вважати дитиною війни?

  • Так. Про своє дитинство розповів я у творах « Климко», « Вогник далеко в степу».

До матері повернувся в 1942, щоб полегшити становище близьких. Як би там не було, але на селі, де все своє. пережити війну було легше.

  • У Вашому житті було ремісничне училище. Як від ремісника Ваша доля пов`язалася з літературою?

  • Роками я ще до училища не вийшов. Але в училищі давали діткам 700 грамів хліба на день. Цей пайок рятував родину від голоду. Мій 5 розряд слюсаря з ремонту автомобілів та тракторів став путівкою до Харкова для роботи на заводі імені Малишева. Мене нікому було утримувати. Батько загинув на засланні.

  • А що у Вас теж було ув`язнення?

  • У моєму житті було захворювання на туберкульоз. Тому повернувся додому. ув`язнили ненадовго . Лише на чотири місяці, бо я не відробив три роки на заводі. Потім знову Донбас. Я будував Миронівську електростанцію. працював на автоколоні при шахтобуді в дядька в Щотове. а потім армія. Бухта Находка на Далекому Сході радистом. Ось тут було справжнє захоплення літературою. Читав ночами. бібліотекар дивувалася з мене. Я наніч брав книгу і повертав зранку. Очі в мене були аж кривавими. Але читати любив. Тому саме тут все вирішив для себе. Требя закінчити на вечірці школу 9-10 класи, а далі – вчитися. У 1957 році вступив до Харківського державного університету на російську філологію. у цей час посмертно було реабілітовано батька.

  • Як складалося ваше подружнє життя?

  • Було одруження з Людмилою. Народилися сини Михайло і Василь, яких я дуже любив. У журналі « Крестьянка» друкують першу новелу « В сумерках» російською мовою. У цей час було багато роботи в різних видавництвах.

  • Як дивно. А Ви взагалі працювали учителем?

  • Так. У Щотове. і багато писав і українською , і російською. а повість « климко» навіть була екранізована.

  • Ваше особисте кредо письменника?

редо Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова. Іноді я відчуваю людину, як рана сіль. Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою.

- Як Ви ставитеся до таких слів? Будьте прокляті ті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш – від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію – тому щаслива. Будьте прокляті ті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш – від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію – тому щаслива.

- Важко щось перемінити в цьому світі. Тільки пам’ять людям, пам’ять лишається велика. Вона поволі-поволеньки виробляє в народу мораль, ідеал. Пам’ять!






Моя любове! 

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там…

Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!




1.(У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й про відворотнє зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко кохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їй передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти.


2.Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити.

Зозуля – це символ туги, тривоги, розлуки.)




В творі є ознаки автобіографічного, а саме: героя новели звуть Михайло, як і батька Тютюнника. І восени 1937 року його заарештували і відправили до Сибіру, де він і загинув. І, дійсно, в житті батька письменника була жінка, яка його дуже кохала, але Михайло не зрадив власне сімейне щастя. Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож,Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки...










Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — Марфа підхоплювалася йому назустріч і питала тихо, зазираючи знизу в його очі:

Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

Нема,— одказував Левко.

Не брешіть, дядечку. Є...

Ну — є! Є..."так не тобі, а Софії.

Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу...

Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.

Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка.

Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми конверт і простягає Марфі:

На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

Ні-ні-ні, дядечку!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...

-Чорнила слізьми не розмаж,-каже Левко і одвертається: жде. Потім

Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.



Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — Марфа підхоплювалася йому назустріч і питала тихо, зазираючи знизу в його очі:

Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

Нема,— одказував Левко.

Не брешіть, дядечку. Є...

Ну — є! Є..."так не тобі, а Софії.

Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу...

Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.

Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка.

Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми конверт і простягає Марфі:

На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

Ні-ні-ні, дядечку!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...

-Чорнила слізьми не розмаж,-каже Левко і одвертається: жде. Потім

Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.


Легенда про ромашку.

У одному селі давним-давно жила дівчина на ім'я Марія в родині її звали Маша.

Марія була закохана в хлопця з сусіднього села на ім'я Роман.

Одного разу приснився Роману сон, ніби він в якійсь невідомій країні і старець підносить йому небачену квітку з білими витягнутими пелюстками і яскраво- жовтою серцевиною. Коли він прокинувся, то побачив на своєму ліжку цю квітку! Квітка настільки сподобалася йому, що Роман тут же подарував її своїй коханій. Марія була в захваті від такого незвичайного подарунка і назвала його таким же ніжним і ласкавим ім'ям - Ромашка.

І тоді дівчина попросила коханого принести цілий букет цих красивих квітів. Не зміг Роман відмовити своїй коханій і відправився в дорогу. Довго бродив він і на краю світу знайшов царство сновидінь. Правитель цього царства погодився подарувати Марії поле ромашок, але за умови, що юнак залишиться назавжди в його володіннях

Марія чекала повернення Романа кілька років, але він все не з'являвся. Одного ранку, коли вона побачила біля свого будинку ромашкове поле, вона зрозуміла - жива її любов...

 Ось так і з'явилися ромашки. Люди полюбили ці квіти за їх ніжність і простоту, а всі закохані стали ворожити:  "Любить не любить?" …



Останній лист від тата "Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої... Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна — а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає. До кого молиться?... Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу. ("Сибір неісходиму" було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: "Сибір неісходиму".) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму... " 



Сюжет:

1. Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.

2. Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.

3. Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.

4. Один раз на місяць від Михайла дружині Соні надходять листи.

5. Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути їх до грудей і «подержати».

6. Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.



















Григіра Тютюнника "Три зозулі з поклоном"

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію не­щасливого кохання.

Головна ідея: возвеличення любові як високої християнської ціннос­ті, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.

Головні герої: оповідач, його батьки — Михайло й Соня; Марфа Яр-кова, поштар — дядько Левко.

Сюжет: заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михай­ла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві новели) розповідає мати Софія. Михайло засланий до Сибіру, звідки він ніколи вже не повернеться, від нього раз на місяць надходять листи дружині Соні; прихід їх інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоно­ша дає пригорнути листи до грудей і «подержати». Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.

Літературознавці про твір. У головних героях новели «Три зозулі з поклоном» легко впізнаються сам автор і його безталанний батько. Присвячена новела «любові Всевишній». А любов ця й справді була, як кажуть, неземна. Тридцятитрирічного чоловіка Михайла, батька опові­дача, безнадійно покохала молода дівчина Марфа Яркова. Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити його — односельцями ж були. І ось прийшла біда. Михайло попав у веремію сталінських репресій і опинив­ся в сибірських таборах. Тепер дівчину тримали на світі листи Михай­ла, які він, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Вона ж потайки просила листоношу тільки в руках «подержати письомце».

Так були знедолені всі четверо — оповідач із матір’ю, його батько й Марфа. Знедолений весь народ.

Григір Тютюнник довго не міг опублікувати новелу, цю, без пере­більшення, художню перлину — у застійні роки не допускали навіть на­тяку на жахіття сталінщини (А. Шевченко).
















Ця новела — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Вона чи не найглибше віддзеркалює внутрішній світ Гр. Тютюнника, його прагнення гармонії, злагоди, доброти й усепрощення. Здається, до її написання він прямував усе попереднє життя, а поштовхом стала, здавалось би, незначна подія.

Усього на кількох сторінках розгортається досить поширена житейська історія нерозділеного кохання, власне, традиційний «любовний трикутник». Морфа Яркова одружена, але таємно кохає Михайла, батька оповідача. Невдовзі його за­силають до Сибіру, звідки він не повернеться. Однак автор оновлює, модернізує цей «вічний» сюжет не лише відсутністю морально-етичного конфлікту, українськими історичними реалі­ями, свіжою ідеєю, а й за допомогою оригінальної композиції. У творі тісно переплелися час теперіш­ній і минулий, реальність зі спогадами, розповіддю, листом «від тата». Послідовної дії в новелі немає: во­на «змонтована» з різних хронологічних фрагментів, тому непросту історію стосунків читач вибудовує сам. Студент довідується про давнє кохання Марфи з розповіді матері. У центрі — ця розповідь, «обрам­лена» його коментарем. Звернімо увагу, як Софія, дружина Михайла, характеризує Марфу, на яких де­талях акцентує, згадуючи спільне з нею минуле.

Григір Тютюнник був справжнім «майстром художньої деталі». За її допомогою він досягав лаконічної, але інформативної «густоти» зображення.

Скажімо, у цій новелі саме з розповіді Софії довідуємося, що ж було на душі в Марфи, у Михайла. Найточніше про це «говорять» такі деталі: вона терпляче сидить «на поріжку» пошти, чекаючи на листа від Михайла; у неї «жовті кучері з-під чорної хустки» (що символізує її розлуку й печаль); листа Михайла до дружини «пригорнула до грудей»; у неї постійно «сльози в очах»; Михайло очі «до­лонею прикриває» (ніби приховує, що ж у душі); посивіла Марфа і посивів Михайло; сосни «батькові» і сосни «молоденькі». Як бачимо, останні деталі — контрастні; на подібних контрастах Григір Тютюнник також постійно акцентує.

Безперечно, у творі можна відшукати й деякі автобіографічні збіги. Образ Михайла асоціюється з батьком автора, також репресованого. Навіть ім’я не змінено хоча про самі репресії в новелі не йдеться — у 1970-х роках ці події замовчувалися. А образ студента також нагадує самого автора. Проте все це свідчить лише про використання письменником власного досвіду.

Найголовніше в цій новелі навіть не трагічна історія нерозділеного кохання, а самі почуття, переживання героїв, які автор передає тонко, глибоко, переконливо. Саме вони рухають сюжетом твору, розширюють його часові, просторові межі, тобто визначають художній час і простір, головну ідею. Головним персонажем тут на­справді є любов, а люди його лише уособлюють, матеріалі­зують.

Життєву конкретику, історичні реалії відсунуто на задній план, читач задумується над вічними, істинними цінностями, разом із героями починає міркувати над трагічними складнощами людського буття, неможли­вістю багато чого змінити в цьому житті. Доля вирішує все по-своєму: відбирає Михайла в обох. Однак чи жит­тєві обставини сильніші від людини? Чи смерть пере­могла любов?

Михайла, його дружину Соню, Марфу єднає страждання (хоча в кожного воно різне), єднає любов (також у кожного своя) як найви­ще мірило вартості людини.«Любові всевшиній присвячується» — недарма такий епіграф дає Гр. Тютюнник. У новелі любов оточено якимсь неземним ореолом, далеким од звичного, побутового розуміння, хоча насправді ніякими особливи­ми словами митець не користується, передаючи цю любов, хіба показує, як і в житті, і в розлуці Марфа й Михайло «отак одне одного» чули.

Любов благодатним світлом розливається довкруги. Звернімо увагу: листо­ноша, який приніс вістку від Михайла, поблажливо дає Марфі пригорнути до грудей листа. Він розуміє й поважає її почуття. Соня не картає «суперницю», навпаки, розуміє й тому найкращими, теплими словами говорить про неї своєму синові. Нарешті, Михайло пише Соні: «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Мар­фина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмар­ках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.

Сходи, моя едина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.

Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму».

В уявленні українців зозуля — багатозначний символ. Вона уособлює сум, тугу за минулим життям, за красою, страждання, перетворення жінки на птаху, віщунку життя пробудження природи. Це загалом добрий вісник, птах, близький до людської душі. Людина перед смертю просить її переслати вісточку про себе. Може уособлювати не­щасливу в коханні чи подружжі дівчину чи жінку.

Отже, саме любов єднає всіх трьох героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними на співпереживання, на найглибше розуміння одне одного. Власне, тут письменник утілює свій ідеал, подає нам свою версію гармонійного, християнського налагодження найбільш заплутаних стосунків, аніж то є в самому житті. Жоден із героїв новели не поборов свого страждання, не зменшив сили душевного болю, але всі вони лишаються на роздоріжжі, хоча й кожен сам по собі: Михайло безслідно зник на каторзі, Соня одна виростила дитину, Марфа продовжує чекати, удивляючись в очі дорослого сина свого коханого.

Новела несе печать притчовості — важливого прихованого висновку (чи ідеї), до якого приходить автор і якого непомітно пропонує читачеві. Цей висновок напрошується сам по собі, через усю образну тканину твору. Ось він: любов — почуття, незалежне від свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить залишатися поза осудом чи запереченням, справжня любов має право на існування. У цьому творі письменник спробував розгадати «вічну загадку любові» як писав І. Дзюба, «незбагненність призначення однієї людини іншій»,

имволи твору «Три зозулі з поклоном» Софія — мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові; — зозуля – міфічна істота, образ зустрічається в народних піснях, баладах, в творах Тараса Шевченка, символ туги; — символічне число 3 : три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі. Можливо, це позначає побажання щастя, спокою, любові. Для автора — це підказка назви твору, для читача – ключ для розуміння непростого плетива трагічного й високого в долях героїв. Три – християнський символ. У цьому творі це число безпосередньо пов’язано з епіграфом «любов Всевишня», а значить вчить не засуджувати, розуміти, прощати; — сосна — цар-дерево, вічнозелене, шишки сосни символізують плодючість, багатство. Недарма, булочки, якими запрошували на весілля випікали в формі шишок. Це дерево вважають також і надгробним. Тому «татова сосна» — натяк на те, що чекає батька в майбутньому і спроба лишити щось по собі на землі. Смола сосни – живиця — гоїть рани, а значить допоможе з’ясувати болючі для сина питання; —чорна хустина – символ жалю, туги, горя; —ромашка – символ кохання і чистоти. «Три зозулі з поклоном» чому така назва? В українського народу існує віра не лише у приворотне зілля, а і у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповіст ивзаємністю, щоб позбавити,тоді виникло бажання створити  новелу про віддане кохання, людську чесність і порядність. «Три зозулі з поклоном» глибоко розкриває внутрішній світ Г. Тютюнника, його світобачення. Зозуля – це багатозначний символ наших пращурів. Зозуля віщує весну і пророкує людині, скільки років та житиме. Кажуть, що зозуля кує тільки навесні від Благовіщення до Купала, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і перестаєкувати. Вірили в те, що в зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від вирію, а тому вона прилітає останньою, а у вирій летить першою. Це символ туги, бездітної вдови, але найголовніше – це символ віщування. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття. І Марфа, і Софія, і Михайло сподівалися на щастя. Але даремно. Із змісту зрозуміло, що до всіх них линули три зозулі з поклоном. Герої залишаються на роздоріжжі: Михайло безслідно зникає на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.

ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ

1   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів

2 Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття.

3 Мотивація навчання:

Даємо аналіз афоризму Гр.Т.тюнника: «І захотілося раптом, щоб коли помру, крізь прах мого серця проріс дубовий корінь, а з нього вимахав могутній дуб і щоб гілля його пішло на кілки – бити тупих і немічних серцем людей». Студенти висловлюють свої думки, наводять приклади з власного життя щодо байдужості.

4 Актуалізація опорних знань:

-Що таке новела?

-Хто з українських письменників звертався до цього жанру? (М.Коцюбинський, В. Стефаник, Г. Косинка, Г. Тютюнник)

-Чи можна за допомогою коротких творів показати «великі почуття»?

Григір Тютюнник - людина великого серця. Для нього ідеалом завжди були "доброта, самовідданість і милосердя людської душі"... Герої його творів звичайні люди, чуйні й добрі, з щедрою душею, здатні на глибоке, вірне кохання. Більшість творів письменника - новели. Та в цих невеликих оповіданнях талановитий письменник створив колоритні - незабутні образи простих людей.

5 Формування професійних вмінь і навичок

Кохання - це прекрасне почуття. Воно залишає слід на все життя. Але приходить воно до кожного по-різному. В. Вінниченко сказав: "Кохання приходить зразу, в один момент, і може одійти з такою ж раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, "приходить непомітно, стає господинею і одходить трудно, з муками, з смертю".

З творчої роботи студентки: «Розпочалася весна. Запахло теплом. Дні стають довшими. Все оживає, скидає з себе оману сну. Серце переповнюється виром життя… У такі дні до людей непомітно приходить таємниче почуття – кохання. Воно прокидається у серці, мов ніжний тендітний пролісок, який так уперто пробивається з-під снігу, простягає свої бліді пелюстки ще прохолодному сонцю. Але саме він є першим вісником весни і тепла.

Кохання… Наскільки трепетне і ніжне слово… Кохання… Це – життя! Те незвичне й до нестями дивне почуття, яке людина зустрічає лише один раз на своїй недовгій дорозі. Ніколи не знаєш, коли воно заполонить твоє досі пусте і безборонне від цього болю серця… Мов та солодка отрута, воно п’янить, розливається по жилах бурною і ніжною рікою, несе мрії щасливого буття.

Кохання – це Божий дар людині. Воно може бути взаємним, пестливо-лагідним і безтурботним. А іноді стріла амура потрапляє лише в одне серденько, присуджуючи його на безжалісний біль і жагучий вогонь таємного мовчання.

Кохання дає силу життя. Охоплена ним людина дивиться на світ просто, оптимістично. І так тоді хочеться жити! Поєднатися з навколишнім світом! Посміхатися і плакати від радості!

Що таке кохання? Це безмежне блакитне небо, прекрасна і непорочна рідна земля, це вільна пташка в височині, мільйони ясних зір, палаюче сонце… Це вітер, що розносить по всьому світу твою пісню, місяць, який бережно приховує твою таємницю. Це пелюстки квітів, їх чарівний мрійливий аромат… Це очі коханої людини, в яких повністю розчиняєшся, її спраглі солодкі вуста, ніжні турботливі обійми, в яких відчуваєш себе щасливою і вільною. Посмішка, яка, здається, рятує від людської суєти і пронизує сутність…

Кохання – коли дихаєш одночасно з милим одним повітрям, коли ваші серця б’ються одночасно, в такт, виливаючи з себе мелодію єднання… Це розуміння один одного з ледь помітного, але вразливого погляду, жесту чи дотику руки…

Хто може сказати, що таке кохання? Чи є йому визначення? Ні. Просто коли кохаєш, не віриться, що можна любити цілий світ просто за те, що він є у тебе, а у ньому існує маленький, але настільки рідний і необхідний пломеніючий людський образ, без якого, здавалося б, ти не зможеш прожити.

Це біль… Але приємний… Недоспані ночі, марні сльози з подушкою – подружкою, недоречна усмішка, високі мрії та страждання… Але як солодко все це відчувати! Як важко жити без цього примхливого почуття!

Як це чудово – кохати! Просто кохати! Кохати і нічого не вимагати взамін! Мліти від його імені… Горіти! Горіти вогнем, що палить тіло, душу, серце…

Чи можна після цього розлюбити, викинути з голови, вирвати з серця чийсь образ?  Часто буває так, що люди розлучаються. Можливо, хтось до цього ставиться байдуже. А для когось руйнується світ, життя втрачає сенс… ця лиховісна рана загоюється, але залишається на все життя шрам, якось  дивно поєднуючись із найприємнішими спогадами.

Кохання поєднує у тобі всі найкращі людські риси. Воно допомагає подолати прикрості, невдачі, тривоги. Це те, що приховуєш на дні своєї душі від чужих очей і злих язиків.

Сухомлинський писав: «Любов повинна назавжди, на все життя залишитися для людини найсвітлішим, найінтимнішим і недоторканим.» Велика кількість митців присвятила цій темі безліч творів.»

Та в житті буває, що ні муки, ні страждання не можуть затьмарити світле почуття. Отож, познайомимось з героями новели "Три зозулі з поклоном".

Після заголовка читаємо: "Любові всевишній присвячується".

Скільки горя й смутку у творі. Які нелегкі долі героїв. І над усім цим возвеличується земна любов. Чиста, щира, безкорисна й безнадійна.

-Хто ж з героїв здатний на таке високе почуття?

6 Закріплення знань студентів.

Зачитати рядки на підтвердження.

-Що відчував до Марфи Михайло?

-Якими рисами наділив його автор?

-Що розповідав Михайло про своє життя в "Сибірі неісходимій"?

-Хто в новелі наділений милосердям, здатністю розділити чужий біль, як власний?

-Який біографічний момент у новелі? (Батька Григорія Тютюнника як ворога народу було заарештовано в 1937 році. Із Сибіру батько так і не повернувся. Родина не отримала навіть відомостей про дату смерті й місце поховання.)

-які символи використані у творі? -Народ створив багато пісень, в яких присутній образ зозулі. Це такі пісні: "Прилетіла зозуленька", "До Петра зозулі да кувать, да кувать", "Ой летіла зозуленька все вгору та вгору", " Ой петрівочка минається, сива зозуленька ховається" та інші. У всіх цих піснях зозуля - це символ туги, смутку.

-А як ви пояснюєте три зозулі?

-Число три в народній творчості дуже поширене: у казках ("Мудра дівчина", "Названий батько"), у думах ( "Бідна вдова і три сини", " Дума про втечу трьох братів з города Азова, з турецької неволі"), у піснях ("Ой у полі три криниченьки", "Ой летять галочки да у три рядочки"). Можливо, у Григора Тютюнника це три долі: Марфи, Михайла, Софії, можливо, Михайло, передаючи Марфі "Три зозулі з поклоном, бажає їй душевного спокою, щастя, любові. Я вважаю, що слово три - символ щастя. А ще через усю новелу проходить образ сосни. Він є символом рідного житла.

Скласти розповідь від імені героїв новели (можна у формі листа).

Розповідь від імені Марфи.

Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу - і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те , що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.

Твір-розповідь від імені Михайла.

Твір-розповідь від імені Соні.

Бажаючі складають замість твору вірш за цим сюжетом і лексикою.

Зразок вірша.

Три зозулі з поклоном (за новелою Г. Тютюнника)

Кохання - це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.

Тендітна, молода, струнка, немов тополя,

"Маленька" Марфа у житті багато знала горя,

А серце мала таке велике й щире,

Що безнадійную любов в собі таїло.

Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,

Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.

Усім єством і кожною клітинкою своєю

Михайла відчувала всією душею.

І знало все село про цю любов безмежну,

Й поштар Левко був з нею обережний.

І син Михайла, і Михайлова дружина мила -

Всі дивувались, що кохання - така велика сила.

Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,

Яку він відчуває неймовірно ясно.

Із "несходимої" Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,

Чи долетять вони, чи ні - не знає.

А у селі дружина Соня й син чекають,

Що не повернеться Михайло, того не знають.

А під вікном сосна шумить,

Про що вона із вітром гомонить?

-Який же ідейний зміст твору? (Утвердження добра, гуманізму, уславлення великої любові - найсильнішого почуття, даного Богом).

Три зозулі з поклоном (за новелою Г. Тютюнника)

Кохання - це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.

Тендітна, молода, струнка, немов тополя,

"Маленька" Марфа у житті багато знала горя,

А серце мала таке велике й щире,

Що безнадійную любов в собі таїло.

Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,

Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.

Усім єством і кожною клітинкою своєю

Михайла відчувала всією душею.

І знало все село про цю любов безмежну,

Й поштар Левко був з нею обережний.

І син Михайла, і Михайлова дружина мила -

Всі дивувались, що кохання - така велика сила.

Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,

Яку він відчуває неймовірно ясно.

Із "несходимої" Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,

Чи долетять вони, чи ні - не знає.

А у селі дружина Соня й син чекають,

Що не повернеться Михайло, того не знають.

А під вікном сосна шумить,

Про що вона із вітром гомонить?


























Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу - і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те , що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.


Сюжет:

1. Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.

2. Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.

3. Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.

4. Один раз на місяць від Михайла дружині Соні надходять листи.

5. Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути їх до грудей і «подержати».

6. Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.



Автор
Дата добавления 03.04.2016
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров663
Номер материала ДБ-006041
Получить свидетельство о публикации

Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх