Юрій Андрусенко: «Дитяча легка атлетика» – це однозначно не дитячі забавки»

Наприкінці квітня у Мінську відбулися курси за програмою ІААФ «Освіта і сертифікація тренерів». Курс був розрахований на учасників, які володіють російською мовою, і був присвячений програмі «Дитяча легка атлетика ІААФ». Лектором виступив Гюнтер Ланге. Його помічником була Єлена Гредасова, а представником від ЕА – Марко Васіч.

Участь у курсах взяли два українці – Юрій Андрусенко й Володимир Конестяпін. Для Андрусенка він став першим, і саме до нього прес-служба ФЛАУ звернулася за коментарем.

Про тему й програму курсу. Курс був присвячений «Дитячій легкій атлетиці ІААФ», але не стільки самій програмі, скільки її переходу з п’яти рівнів на чотири. Раніше було розділення до 12 років і потім з 13 до 16. Зараз же відбулося об’єднання двох рівнів і ми отримали сертифікати, які дозволяють працювати тренерами з дітьми до 16 років. Тобто курс був присвячений саме переходу на нову систему й акцент поставлений на вивченні спеціалізації дітей до 16 років.

У першій половині дня учасники презентували свій вид, обговорювали його. Але була одна особливість: презентацію потрібно було робити суворо по виданому нам матеріалу, не додаючи свого. Тобто головним правилом було – доповідати чітко по програмі ІААФ.

На презентацію кожного виду нам давалося по 20 хвилин. Стільки ж – на практичне завдання по ньому. У вечірній частині ми якраз на практиці розбирали ті види, які пройшли зранку. Якщо я презентував стіпльчез, то й проводив його. Плюс один вид учасник мав провести не свій, а за жеребкуванням. Мені дістався потрійний стрибок. Насправді, працюючи на стадіоні, ми бачимо, хто які вправи виконує, тож особливих труднощів з цим не виникло.

Поки один учасник був тренером на практичному завданні, всі інші були його «учнями». Мушу зізнатися, що за ті чотири години щодня ми отримували непогану спортивну форму. В останню годину просили вже метання, та що завгодно, тільки не стрибки, не спринт і, не дай Боже, не витривалість! І атмосфера на курсі була настільки позитивною! Всі були як одна команда. Особливо у другій половині дня: попри те, що всім було важко фізично, всі старалися, адже лектори спостерігали за «ведучим», оцінювали. І ніхто нікого не хотів підвести.

У заключний день ми складали іспит. Було сім питань, на які ми мали дати лаконічні відповіді.

Таким чином, оцінювання нашої участі в курсах залежало від чотирьох складових: презентації, двох практичних занять і екзамену. Після перевірки останнього лектори проводили індивідуальну бесіду з кожним з учасників. На ній ми дізнавалися, чи отримали сертифікат з присвоєнням певного рівня, чи просто прослухали курс. Були й такі, хто взагалі нічого не отримав.

Оскільки я був вперше на курсах за програмою «Дитяча легка атлетика ІААФ», то отримав сертифікат помічника лектора. Володимир Конестяпін проходив курси вже не вперше і отримав сертифікат лектора.

Про подальший розвиток у напрямку «Дитячої легкої атлетики ІААФ». Хотілось би й далі розвиватися в цій системі. Всім, хто отримав сертифікати, створять сторінки на сайті ІААФ. Там буде календар, завдяки якому всі бажаючі зможуть відслідкувати, хто і де проводитиме курси. Але він з’явиться лише після чемпіонату світу у Лондоні, і вже тоді будуть розставлені всі крапки над «і». Заповнюватимуть його представники ІААФ, які відповідатимуть за той чи інший регіон.

Про перспективи «Дитячої легкої атлетики ІААФ» в українських школах. Я працюю не лише тренером, а й вчителем фізичної культури у школі Харкова. Найбільшою проблемою для нас є відсутність інвентарю. З допомогою батьків і друзів ми самі робили, наприклад, ті ж бар’єри. Але оригінальний комплект… Він надзвичайно якісний, яскравий. Він давав би дітям неабиякий поштовх до занять легкою атлетико. Розумію, що забезпечити ним всіх надзвичайно складно. Але якби у нас була загальнодержавна програма…

Приміром, у Білорусі по всій країні проходять змагання «300 героїв Королеви». Тобто по програмі «Дитяча легка атлетика ІААФ» проводять цілий чемпіонат країни з відборами спочатку на рівні районів, потім областей. Нам його презентували. На кожну область у них є мінімум один комплект інвентарю. Чому б нам так не зробити? У Казахстані лише один чи два комплекти, але у них теж проводять такий турнір. У федерації є відповідальна людина, яка, зокрема, перевозить інвентар з одного місця в інше, і так відбуваються змагання.

Знаю, що у Дніпропетровську зараз активно займаються за цією програмою і проводять змагання. Комплекти є й в інших областях, і вони теж проводять свої турніри. Але хотілось би більшого.

Відсутність інвентарю у нас, звичайно, є проблемою. Проте і її можна вирішити, щось зробити самим. Але важливо, щоб програма була прийнята і затверджена саме Міністерством освіти й науки України. Це дуже цікаво, діти занурюються у такі заняття з головою. Програма заряджає позитивом.

«Дитяча легка атлетика ІААФ» - це все ж дитячі забавки чи неабияке підґрунтя для подальшого і більш серйозного заняття спортом? Скажу однозначно: коли дитина починає з шести-восьми років займатися за цією програмою, ми як тренери чи вчителі фізичної культури вже бачимо, як дитина метає, виносить ручку, робить стрибок, хто біжить на витривалість. І уже по цим міні-тестам можемо оцінити дитину, розпізнати потенційно професійного спортсмена і потім спонукати з 12-13 років до заняття у своїй спеціалізації. Це легка атлетика. І «Дитяча легка атлетика» лише спонукає до розвитку спорту і його популяризації. Однозначно, це не дитячі забавки.

Більше того, кожен вид спорту починається з бігу. За програмою «Дитяча легка атлетика» є дуже багато «бігучих» і «стрибучих» естафет. І нехай дитина не піде далі в легку атлетику, але це може допомогти їй вибрати інший вид спорту, в якому вона буде розвиватися. Ці естафети спонукатимуть дитину до заняття спортом – і це найголовніше. А спорт якраз і є основою здорового способу життя.