Відкритий позакласний захід «Шевченко – наш. Він для усіх століть…»

Василівська ЗОШ І-ІІ ступенів

адміністрації Старобешівського району

Відкритий позакласний захід

«Шевченко – наш.

Він для усіх століть…»

Вчитель української мови

та літератури

Чебаненко Г.М.

2016 Сценарій свята « Шевченко - наш. Він для усіх століть…» 

Кобзарю! 
Знов до тебе я приходжу, 
бо ти для мене совість і закон. 
Л. Костенко 

Ведучий . Березень часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава народу. У його особі народ ніби об’єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень.

Ведуча  Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум’яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Батьківщину. 
 
Шевченко - наш. Він для усіх століть,
Він - як Ісус Христос для народу . 
Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть, 
І з цим вогнем виходьте із руїни.

І стане вам певніше на душі, 
Засвітиться вона душею в храмі. 
Його слова - освячені ножі, 
Вони болять народові, як рани. 

 
Шевченків біль. Він протинає нас. 
І гнівом вибухає в кожнім слові. 
І крізь віки іде сумний Тарас 
Предтечею в терновому вінкові. 

 
Шевченко починається не з горя, 
Шевченко - уявіть собі! – не з горя, 
Шевченко – уявіть собі – з любові 
Правдиво, як із березня весна. 

Життя його – пекельник не позаздрить - 
Таїть в собі для світу таємницю. 
Як з березня у березень дорога, 
З весни у весну незворотний шлях. 

Ведуча. Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати. 
Ведучий. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. 
Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса , його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи , де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

Ведуча. А зараз пропонуємо вашій увазі віртуальну зустріч з Т.Шевченком

І дія

(Хлопець сидить за компютером і грається).

Дівчина. Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішов подихати свіжим повітрям. Очі пожалій! Уроки вивчив?

Хлопець. Ще не всі виконав. Слухай, а що нам було задано з української літератури?

Дівчина. Треба прочитати повість «У бур’янах». Це твір про малого Тараса Шевченка, про його дитинство.

Хлопець. Ой, як я не люблю читати! Як це нудно і ліньки! Слухай, Наталю, цікаво було б побувати у тому часі і зустріти малого Тараса - нашого ровесника. Нехай би він розказав сам про своє дитинство, поговорили б з ним про життя, побачили б усе на власні очі. Ото було б здорово!.. А то сиди, читай нудота!

Дівчина. Придумав! Ще один мені письменник-фантаст. Знаєш, 100 років тому жив один англійський письменник - Герберт Уелс. Він нафантазував, що буде машина часу, яка в будь-яку хвилину може перенести в минуле і майбутнє.

Хлопець. Мати машину часу! (Захопленню). Ось що мені треба!

Мрійливо). Перенестись на початок XIX століття!.. А ти б хотіла?

Дівчина. Звичайно, це захоплююче й цікаво! Але де там нам!

Хлопець. Можна спробувати.

Наприклад, віртуальна подорож у часи Тараса Шевченка. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в комп’ютер і... (Хлопець щось робить з комп’ютером, радиться з однокласницею. Вони обоє захоплені, радісно збуджені)

Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення.

II дія

(Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) - малий Тарас. Сидить у солом’яному брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця. Перед ним з’являються наші герої: хлопець і дівчина).

Хлопець. Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в минулому?

Дівчина. Напевно, в минулому... Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його.

(Хлопець і дівчина підходять до незнайомця і здороваються одночасно).

Хлопець і дівчина. Привіт!

(Тарас Шевченко (підліток) здивований їх привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їх, знімає бриль).

Тарас. Здорові були!

Хлопець (здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне.

Дівчина. Хлопчику, ти не знаєш, що це за село?

Тарас Шевченко. Авжеж, знаю, наше село — Кирилівка.

Дівчина. Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!!

Тарас. Село. І серце одпочине.

Село на нашій Україні,

Неначе писанка, село

зеленим гаєм поросло,

Цвітуть сади, біліють хати,

а на горі стоять палати,

Неначе диво ,а кругом

шороколистії тополі,

а там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром

Сам Бог витає над селом

А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу.

Хлопець. Ти що, справді Тарас Шевченко - наш геніальний поет?

Тарас (зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір).

Дівчина (лагідно). А що ти оце робив? Ну, не бійся, признайся - вірші складав чи малював?

Тарас. Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, що я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах вилежуюся. А я всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає.

(Хлопець і дівчина переглядаються. Від захвату у них дух перехоплює).

Хлопець і дівчина. Ура! Ми в минулому!!!

Дівчина. Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, що перенеслись до тебе, розмовляємо з тобою!

Хлопець. Ми з XXI століття ( гордовито-хвацьковито ). Вирішили прогулятись у часі. І заодно домашнє завдання з української літератури виконати - практично! Вчительці розкажу - не повірить!

Дівчина (до здивованого Тараса). Розумієш, нам задали прочитати повість Степана Васильченка про тебе, а він (показує на хлопця) лінується. Тому радіє, що все на свої очі побачить і читати не треба.

Шевченко (зніяковілий, перестрашений і здивований). Про мене?! Як це? Через двісті років про мене знають? У школі дяк розповідає про сироту Тараса?

Хлопець. Який дяк? Учителька, і то дуже строга. Як не прочитаю повість, то одиницю буду мати. То ж не барись, розповідай біографію від початку

Дівчина (прохально). Будь ласка, розкажи.

Тарас (ніяково). Я віршем, добре... (Читає автобіографічний вірш (уривок) «Якби ви знали, паничі...» ).

Якби ви знали, паничі,

Де люди плачуть живучи,

То ви б елегій не творили

Та марне бога б не хвалили,

На наші сльози сміючись.

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози. Я не знаю,

Чи есть у бога люте зло,

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії!

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Хлопець (захоплено). Ну ти даєш! Такий малий, а такий талановитий! Мені б так...

Дівчина (із захватом). Молодець! Геніально!

Шевченко (радісно, сміливіше). Невже вам і справді подобається? Мене всі так лають, тільки одна Оксанка, моя подруга, підтримує і підбадьорює.

Хлопець (із захватом). Ти смішний і дивний! Народ вже майже 200 років твої вірші вчать напам’ять! А ти питаєшся, чи подобаються!!!

III дія

(Чути дівочий спів «По діброві вітер віє...» ).

Дівчина. Гарно тут... Спадає на думку твій вірш «Тече вода з-під явора...» (напам’ять вірш).

Хлопець. А щось людей не видно... Де вони?

Тарас. На панщині (задумано)... Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть...

(Звучить вірш «За сонцем хмаронька пливе...» ).

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись,

І ждеш ного, того світу,

Мов матері діти.

Дівчина. Темніє... Он люди якісь йдуть, ледве ноги волочать.

Тарас. Це кріпаки - панські слуги. Цілісінький день працювали на пана. І так з дня на день... «Людей у ярма запрягли пани лукаві...».

Хлопець. Я згадав твій вірш «Садок вишневий коло хати...». (Звучить пісня)

Дівчина. Життя, як у раю, здається.

(Біля дітей зупиняється група селян-кріпаків. Вони почули слово рай і, звертаючись до учнів з болем, починають говорити).

1-й селянин.

Он глянь - у тім раї...

Латану свитину з каліки знімають...

Зі шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат не дорослих...

2-й селянин (або селянка)

А он розпинають вдову за подушне

А сина кують...

Єдиного сина, єдину дитину

Єдину надію в військо оддають

3-й селянин.

А он де під тином

Опухла дитина - голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне...

(Селяни йдуть геть...).

(Жінка-селянка з немовлятком розказує вірш «На панщині пшеницю жала...» ).

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого...

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла

Ця сама селянка. Коли вже та воля буде... Як не нам, то хоча б дітям і внукам нашим.

Хлопець. Воля є, є... Ми вже не кріпаки,

Жінка-селянка (гірко). Що ти, дитино, вигадуєш (махнула рукою).

Чудні ви якісь... (Відходить).

Дівчина. Не повірила... Я б сама не повірила на її місці.

Хлопець. Тяжкі часи випали на твою долю, Тарасе. Коли ми читали твої вірші, то нам важко було в це повірити, в те, що так наші українці бідували. А це правда виявляється.

Дівчина. І я тобі скажу, Тарасе, не треба було нам і в минуле переноситись.

Твої твори такі правдиві і так написані, що і бачити не треба... Потрібно лише уважно читати твої вірші. І минуле стане зрозумілим і близьким.

Хлопець (з ентузіазмом). Тарасе, а може, ти з нами у XXI століття гайнеш, га? Давай?

Дівчина (до хлопця). Розумний який!!! Що вигадав?! А вірші хто напише, що будуть кликати до боротьби, які допоможуть скинути ярмо неволі, піднятися з колін і звільнитись. Адже його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України.

Хлопець. Дійсно... Ти правильно кажеш, Наталю...

Тарас. Кожна людина повинна достойно прожити у своєму часі... Зробити все можливе для кращої долі своєї Батьківщини... (звертається до хлопця і дівчини, які підходять до нього). Не сумуйте, я завжди буду з вами, в усі часи. (До присутніх). Читайте мої вірші! Отак і поговоримо крізь віки.