Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Конспекты / Відкритий виховний захід „Історії трагічної сторінки” Присвячено пам’яті про трагічний 1933 рік
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 26 апреля.

Подать заявку на курс
  • Украинский язык

Відкритий виховний захід „Історії трагічної сторінки” Присвячено пам’яті про трагічний 1933 рік

библиотека
материалов


























Відкритий виховний захід

Історії трагічної сторінки”

Присвячено пам’яті про трагічний 1933 рік








.

Учитель: Ільченко Т.З.











м. Дніпропетровськ

СШ № 45

Звучить музика „Реквієм” А.Моцарта

Учитель. Не звільниться пам'ять, відлунює знову ротами.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми –

Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.

Придивляюсь: "Вкраїна, двадцяте століття"

І не рік, а криваве клеймо: "Тридцять три".

Учитель. Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-1933-го років. Він став національною катастрофою. За один рік загинула п'ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів життів українців. Люди вимирали цілими селами. Тож пам'ятаймо ту неймовірну ціну, яку заплатив наш народ за право жити.

1-й учень. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 рр., не знайшло жодного відображення в офіцій­них документах. Сталін наказав ставитися до голоду як до ворожої провокації. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП(б)У цього періоду слово "голод" відсутнє.

Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян призвело холоднокровне рішення Ста­ліна вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної громадськості.

2-й учень. Початком "роботи" в Україні хлібоза­готівельної комісії на чолі з Молотовим слід уважати його виступ на політбюро ЦК КП(б)У 30 жовтня 1932 року. З селян вимагалося "витиснути" стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. До виконання хлібо­заготівельного плану надзвичайна комісія перевела Укра­їну на блокадне становище. Деякі села заносилися на "чорну дошку". У них селяни позбавлялися права на ви­їзд, і, якщо в селі не було запасів їжі, населення вими­рало. На початок 1933 р. практично в Україні запасів хліба не залишилося, а треба було дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично забрали остан­ній шматок у голодуючих.

3-й учень (декламує вірш колишнього політв'язня поета Миколи Василенка "Наказано: хліба реквізува­ти...").

Наказано: хліби реквізувати,

До міста скопом вивезти з токів.

Заплакав вітер, де був лан багатий

І срібно лився жайвориний спів.

Вселився голод до сільської хати –

Домашня живність впала без кормів,

Запрацювали день і ніч пілати,

І день і ніч вівтар журби горів.

4-й учень. На січневому (1933 р.) об'єднаному Пленумі ЦК і ЦК ВКП(б) Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: «Ми, безперечно, досягли то­го, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Ра­дянської влади». Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка прийняла холодно­кровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобській галузі. За кілька місяці надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека - Кагановича, Молотова, Постишева викача­ли з селян внутрішні фонди -продовольчий, фу­ражний, насіннєвий.

Представники місцевої влади організували у се­лах спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян, вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після то­го, як селянин погоджувався. За невдачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібозда­ча, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

Учитель: історична довідка про Дніпропетровську область у 1933 році.

5-й учень. Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично це була дія, свідомо спрямо­вана на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до літа 1933 року. На основі архівних та зарубіжних відомостей можна при­пустити, що в нашій республіці померло від го­лоду 5,6-6 млн. чоловік. Трагедія українського народу - наслідок людиноненависницької політики сталінського режиму.

(Учениця тримає в руках колоски)

Законом від 7 серпня 1932 року за­боронялося збирати колоски на полі навіть перед їх за­орюванням. За збирання колосків звинувачений "кара­ється не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких табо­рах з конфіскацією майна обвинувачуваного і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)".

6-й учень (декламує уривок з вірша поета Ігоря Проценка "Колоски").

Їдуть в гості до бабусі з Вінниці онуки.

А назустріч - ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки.

- Ой бабуню, - кличе внук, - які колосочки!
Гірко стало на душі у жінки старої,

Бо згадала ті роки неволі важкої.

- Дорогі мої синочки, за ті колосочки
Я одержала тюрми чотири годочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,
Щоб голодній дітворі щось приготувати.
Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.
Отаке було на світі пекло в нашім краю
Голодовку і ту весну добре пам'ятаю.

"Ой за тії колоски відбула я Соловки" - такою була народна творчість тих страшних років. Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об'єктивних причин. Сам Сталін за­явив: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року". Його весь-забрали, навіть посів, залишивши селянам голодну смерть.

Звучить музика „Реквієм” А. Моцарта.

7-й учень. А) То був не просто голод, що швидко минає, а голодність, люте безхліб'я. Страшке лихо спіт­кало Україну, творилося повне беззаконня в ім'я якогось міфічного прийдешнього щастя трудящих. Часто з голоду люди доходили до божевілля, вживали в їжу все, що тільки можна було жувати. Почався канібалізм.

Звучить вірш

Ні крихти в роті вже стільки діб...

Немов в гарячці, я марю їжею.

Раптом десь голосно: ''Свіжий хліб!

Кому громадяни, свіжого хліба?"

Що кажете? Хліб? Біля нашого дому?

А голос, мов дражнить, лунає на ґанку.

І я задихаюсь...

І раптом кричу у нестямі:

- Дайте!

Ви чуєте? Дайте, бо збожеволію...

Мені! Хоч скоринку! Ви чуєте, люди?

Мені! Я благаю! Нехай не свіжого...

Ні-ні, я не їсти, нюхати буду.

Понюхаю тільки і знаю - виживу...

Б) Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп'я­хи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву.

У людей розпухали обличчя, ноги, жи­воти. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали у ями й закопували.

Читає спогади...

Тихо звучить музика.

Учитель показує книгу „Голод 33”.

8-й учень. Прагнучи врятувати від голодної смерті і хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в уста­новах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в цент­рі України.

(Читає уривок з вірша поета Ігоря Проценка "Голодомор").

Що сталось з тобою, подільське село?

Здається, тут горе давно залягло,

І дзвін поминальний не чути ніде, -

Зате на могилах лиш вітер гуде.

То голод і лихо заповнили вщерть,

Складала в докоси невільників смерть –

То був тридцять третій. Замучений край

Чекав переміни - майбутній врожай.

Нарешті, крізь, морок проникла блакить,

Весною нам легше вмирати і жить.

А хліб дорогий!.. Хоч би дощик пройшов,

Як дешево коштує тіло і кров!..

Подібного звірства - людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждати весни...

Діждатися хліба - щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить...

9-й учень. Відомості про голод в Україні надійш­ли на Захід. Перші відгукнулися українці західних зе­мель та еміграція, було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслано меморіали до Ліги на­цій, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що Інформацію про голод навмисне поширюють вороги Радянського Союзу. Щоб перешкодити самочинним утечам величезної маси го­лодуючих за межі республіки, на її кордонах було розміщено загороджувальні загони внутрішніх військ.

10-й учень. А) У 1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти з харчами, і поль­ські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стріляли радянські прикордонники в укра­їнців, які намагалися перехопити ті плоти.

Знаючи, що його дід помирає з голо­ду, 15-річний Григорій Жученко (пізніше - відомий поет з діаспори Яр Славутич) після багатогодинного стояння в черзі за т.зв. "комєрческім хлєбом", з окрайцем того чорного хліба спішить до діда, який лежав опухлий від голоду у викопаній землянці. "І я, - напише пізніше Яр Славутич у своїй розвідці "Голодомор в українській
літературі на Заході", - склав присягу перед дідом, будь-що вижити й розказати світові про те, як Москва нищить Україну".

Б) "Двом американцям, що походили з України, пощастило відвідати рідне, село 1934 року, - пише в своїй книжці "Жнива скорботи" Роберт Конквест. - Своїх батьків вони не застали живими, а облич­чя їхньої сестри було таке спотворене, що її неможливо було впізнати".

В) Кореспондент газети "Асошіейтед пресс" наводить листа, якого йому показав штатний пра­цівник газети "Правда", що спеціалізувався на викритті "капіталістичних побрехеньок", від свого батька з Украї­ни: "Мій коханий сину! Цим листом повідомляю тобі, що твоєї матері немає вже серед живих. Вона померла від голоду після місяців страждань. Мені також уже недовго лишилося, як і багатьом іншим у нашому селі. Час від часу нам удається урвати якусь крихту, але цього нам не вистачить надовго... Тут у нас на сотні кілометрів нема ніяких харчів. Останнім бажанням твоєї матері було, щоб ти, Наш єдиний син, замовив заупокійну молитву за неї.

Звучить музика „Аве Мария” Й.С. Баха.

Сцена. Мати Україна: Хто се? Чий голос щоночі про­сить: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця"? Хто водить запаленими очима-криницями, очима, в які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського? Чий же це мільйон­ноголосий стогін? Хто щоночі будить, стогне, кви­лить, плаче і веде в холодну ріку, де розлилися не во­ди, а сльози мого народу?

Учитель. І стояла Вона, Мати Україна, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, на велетенському хресті розіп'ята, й вишіптувала:

Мати Україна: Дітоньки мої! Заждіть. Ось петрушечка зійдуть. Вже ген зозуля маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють.

Івани, Марії, Тараси!

Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас, ваша мати - Україна?

Учениця запалює свічку, звучить мелодія

Вірш: „Ні труни, ні хреста...”

11-й учень. Скорбная Мати під хрестом стояла,

Гірко ридала, в сльозах промовляла!

"Ой Сину, Сину, за яку провину

Переносиш вині тяжкую годину

На хресті?

Я Тебе купала дрібними сльозами,

Як малим ховала перед ворогами;

А нині плачу, бо Тебе вже трачу,

Вже Тя, милий Сину, більше не побачу,

Сину мій.

Моя опоро, мій Ти світе ясний,

Гаснеш Ти заскоро, в'янеш передчасно,

А що ж зі мною стане, сиротою,

Я сама на світі, як билина, стою

Під хрестом.

О мій Боже милий! Усердно Тя молю:
Подай мені сили у нещаснім болю,
Тебе я благаю, як сама лиш знаю,

І Тобі десь Сина мого поручаю
На хресті.

12-й учень. Де зараз ви, ката мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій б! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Учитель. Нині наші сучасники часто відго­роджуються від страшної сторінки історії скептичним "Невже таке могло бути?" або примирливо-відстороненим "Краще не згадувати". Мені ж при цьому згаду­ються рядки вірша Дмитра Білоуса "Ти кажеш, не бу­ло голодомору?".

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

13-й учень. Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

14-й учень. Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби. нічого людям не лишай!

13-й учень. Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

14-й учень. Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору!

Учитель. Смерть від голоду - найстрашніша. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю. По­м'янімо невинно убієнних, вшануймо хвилиною мовчання жертви сталінського злочинного голодомору.

Нехай світло оцих свічок буде нашою даниною тим, хто навіки пішов від нас у 1933 році.

Запалюють свічки, усі встають. Хвилина мовчання.

15-й учень. Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Украйну збережи,

Господи, помилуй нас!

16-й учень. В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп'ято й знищено не раз,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

(„Господи” помилуй нас!” на слова і музику П. Петриненка. Учні підхоплюють).

Автор
Дата добавления 20.12.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Конспекты
Просмотров172
Номер материала ДВ-275024
Получить свидетельство о публикации

"Инфоурок" приглашает всех педагогов и детей к участию в самой массовой интернет-олимпиаде «Весна 2017» с рекордно низкой оплатой за одного ученика - всего 45 рублей

В олимпиадах "Инфоурок" лучшие условия для учителей и учеников:

1. невероятно низкий размер орг.взноса — всего 58 рублей, из которых 13 рублей остаётся учителю на компенсацию расходов;
2. подходящие по сложности для большинства учеников задания;
3. призовой фонд 1.000.000 рублей для самых активных учителей;
4. официальные наградные документы для учителей бесплатно(от организатора - ООО "Инфоурок" - имеющего образовательную лицензию и свидетельство СМИ) - при участии от 10 учеников
5. бесплатный доступ ко всем видеоурокам проекта "Инфоурок";
6. легко подать заявку, не нужно отправлять ответы в бумажном виде;
7. родителям всех учеников - благодарственные письма от «Инфоурок».
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://infourok.ru/konkurs


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ


Идёт приём заявок на международный конкурс по математике "Весенний марафон" для учеников 1-11 классов и дошкольников

Уникальность конкурса в преимуществах для учителей и учеников:

1. Задания подходят для учеников с любым уровнем знаний;
2. Бесплатные наградные документы для учителей;
3. Невероятно низкий орг.взнос - всего 38 рублей;
4. Публикация рейтинга классов по итогам конкурса;
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://urokimatematiki.ru

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх