Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Свидетельство о публикации

Автоматическая выдача свидетельства о публикации в официальном СМИ сразу после добавления материала на сайт - Бесплатно

Добавить свой материал

За каждый опубликованный материал Вы получите бесплатное свидетельство о публикации от проекта «Инфоурок»

(Свидетельство о регистрации СМИ: Эл №ФС77-60625 от 20.01.2015)

Инфоурок / Классному руководителю / Конспекты / Виховна година. Для чого світу ти.
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 28 июня.

Подать заявку на курс
  • Классному руководителю

Виховна година. Для чого світу ти.

библиотека
материалов


Для чого світу ти?

Мета. Виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, велико­душність, скромність та самопожертву. Навчати ово­лодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інте­рес до всього корисного, морального; бажання назавж­ди зберегти людську гідність.

Обладнання. Книжкова виставка «Людина починається з добра».


Єдине, що важливо, — це бути людиною.

А. Камю


(Звучить «Вальс» Є. Доги).

Вчитель. Один східний во­лодар захотів пізнати всю істо­рію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий дер­жавними справами, цар відіслав його, наказавши вик­ласти все це в більш стислій формі. Через 20 років муд­рець повернувся. Історія людства займала тепер всьо­го 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том, який уміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, страждає і помирає.

Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною? Щоб помучи­тись, постраждати і безслідно піти в забуття? Який сенс у цьому всьому? Відповідь на ці питання шука­ли люди у всі віки, у всі часи.

Зараз ми спробуємо поспілкуватися і посперечати­ся із наймудрішими світу цього.

1-й читець.

Для чого світу ти?

Ніщо ти перед ним.

Існуєш ти чи ні — примара все і дим.

Безодні з двох боків буття твого зіяють.

А поміж ними — ти, ніщо у світі цім.

Омар Хайям

Вчитель. Людина — ніщо? Вас це влаштовує? Лю­дина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, ба­гато чого залежить від людини.

1-а учениця. Я гадаю, що свідомість немовлятка - це чистий аркуш паперу. Що напишуть на ньому батьки і як напишуть — це й прочитають на старості літ вони, люди, суспільство. Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та передусім до Бога і України. Християнсь­ка мораль, з-поміж іншого, спрямо­вана й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною.

2-й читець.

У долі всіх людей є своє щастя,

А для щастя треба зовсім небагато -

Сонце, зорі, небо і весела хата.

А у хаті рідні, друзі, мама й тато,

Щоб любов та радість там жила крилата,

Щоб були стосунки в сім 'ях добрі й щирі,

І зростали діти в злагоді та мирі,

І щоб був достаток, все було як треба...

Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба...

Це краса безмежна, ріки і долини,

Та любов — як мало треба для людини,

І знання, і творчість, радість безупинна, Кожен раз щось інше..

Ти ж на те й людина!

Вчитель. Для чого живе людина? Який же слід по­винна залишити вона на Землі?

1-й учень. Франсуа Моріак сказав: «Життя біль­шості людей — мертва дорога, що веде в нікуди». Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням.

Вчитель. Перш ніж ви почнете міркувати над запи­таннями, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського.

(Звучить «Полонез» М. Огінського. Учениця читає причту).

Старий Майстер поставив кам'яний дім, Став збо­ку й милується ним. «Завтра в ньому поселяться лю­ди», — думав із гордістю Майстер.

А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на схо­динку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі.

- Навіщо ти псуєш мою роботу? — з докором за­питав Майстер, Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став до­рослий. Життя його склалося так, що він часто пе­реїжджав із міста до міста, ніде довго не затримував­ся, ні до чого не прив'язувався — ні руками, ні душею.

Наспіла старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину, Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують — ніхто не пам'ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старень­кий дідусь, та й запитує:

  • Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка?

  • Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповів ста­рий чоловік.

Можливо, ти посадив дуба?

- Ні, не посадив я дуба...

  • Можливо, ти виплекав поле?

  • Ні, не виплекав я поля...

  • Ну, то, виходить, ти пісню склав?

  • Ні, і пісні я не склав.

- То хто ж ти такий? Що ж ти робив цілісіньке життя? — з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а на нижній сходинці — за­кам'янілий відбиток його маленької ніжки.

«От і все, що залишиться після мене на землі, — з гіркотою думає старий чоловік. — Але ж цього мало! Не так треба було жити!..

Вчитель. Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Міркування дітей).

Вчитель. І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути в зрілі роки, що жит­тя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досяг­ти, яким я повинен бути.

Із давніх-давен філософи оцінювали роль справж­ньої людини. Вони шукали людський ідеал. Таких філософів часто називали «диваками», Але такі дива­ки прикрашали світ. Сьогодні в нас є нагода поспілкуватися з одним із них.

Вони блукають по світі, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу своїм вогнищем надії. І не будемо дивуватись, якщо такі диваки з'являться серед нас.


(Входять Декорт і Учень),

Учень, Ой, погляньте, якийсь дивак з'явився, нев­же він із тих, хто може прикрашати світ? Дивіться, він із вогнищем удень!

- Хто ти і що шукаєш у нашому храмі науки се­ред білого дня з вогнем?

Декарт. Я — французький філософ і прийшов до вас, бо шукаю людину, Вогнище допомагає мені знайти шлях до Істини.

Учень. Ну й дивак! Він шукає людину. А хіба ж ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без вогнища не бачиш, як перенаселена наша плане­та? Куди б не пішов чи поїхав ти, не розминутися тобі з людьми.

Декарт. Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати вигляд людини неважко, а от бути людиною дуже складно, Чи знаєте ви, сучасники, що значить бути Людиною?

Бібліотекар. Я пропоную послухати декілька опо­відань із книги В. Сухомлинського «Чиста криниця».

Бо я людина

Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько й малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Йому за­боліло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлоп­чика за руку, пішов далі.

Другого дня батько з сином ішли тою самою доро­гою назад. Батько знов не помітив каменя, знов спо­тикнувся їй забив ногу.

Третього дня батько й син ішли тою самою доро­гою, До каменя ще було далеко. Батько сказав синові — Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь.

Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й забив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було На обочині дороги сидів сивий дід.

  • Дідусю, — питає хлопчик, — ви не бачили ка­меня?

  • Я прибрав його з дороги.

  • Ви теж спотикнулися й забили ногу?

  • Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

  • Чого ж ви прибрали камінь?

Бо я людина.
Хлопчик став та й думає.

  • Тату, — питає він, — а хіба ви не людина?


Звичайна людина

Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя — хатка.. В ній живуть дідусь із внуком.

Біля колодязя на довгій вірьовці відро, їдуть подо­рожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.

Стерлася вірьовка, перервалась, упало відро в гли­бокий колодязь. Немає в дідуся другого відра Нічим води витягти, щоб попити. День не п'ють води дідусь з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги

На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. У нього на возі під соломою було відро.

Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав.

Що це за людина? — питає онук дідуся.

  • Це не людина, — відповідає дідусь.

Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився, дав попи­ти дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.

- Що це за людина? — питає онук дідуся.

Це не людина, — відповідає дідусь.

Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подо­рожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.

  • Що це за людина? — питає онук.

  • Звичайна людина, — відповідає дідусь.
    Задумуйтеся над змістом цих творів.

2-а учениця. Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, — прожити з гідністю.

2-й учень. Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба про­жити життя з гідністю. Це значить -- «залишити після себе добрий слід на землі», тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом.

Кожен повинен народити доньку чи сина, посади­ти дерево, написати пісню, виплекати поле, тобто, за­лишити після себе щось хороше, щоб тебе ніколи не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед іншим свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім обманюєш себе. Краще сказати правду.

3-я учениця. Щоб жити щасливо і довго, людина повинна бути інтелігентною, розумове розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те саме, що й моральне здоров'я, коли характер, склад душі, звички спрямовані на добро, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго не лише фізично, а й розумово.

3-й учень. Кожна людина - неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум, їй даровано життя, щоб вона про­жила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але усіх об'єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій.

4-а учениця. Всі люди дуже різні. І тому, щоб лю­дину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися.

Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже доб­ре, що ми різні. Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі, про себе та інших людей,

І це дуже добре.

Прислухайся, друже, до цих пораді Твої батьки, вчителі, рідні, близькі та друзі бажають тобі вирости справжньою Людиною.


(Тихо звучить «Соната № 23» А. Бетховена. Учень читає вірш В. Симоненка

«Ти знаєш, що ти людина»).

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде,

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі людина,

І хочеш того чи ні, —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні,

4-й учень. А я хочу розповісти таку історію:

Як треба жити

Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був ду­же праведний і такий старий був, що вже й прав­нуків діждав, І його всі — і свої, і чужі — любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради, то вже до нього йшли радитися.

Прийшов час умирати старому. Позбиралися ко­ло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються з дідом, Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жи­ти без вас на світі»,

А старий каже йому: «Як ти, сину, народився на світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, щоб як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плака­ли за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати на суд перед Богом».

Помер дід, а слово його впало людям у душу. Тим не забули діда, і досі про нього згадують та про його науку кажуть.

Декарт. Мені приємно, що ви розумієте глибинний зміст буття людини.

Вчитель. Ну ось. Що я казала, Він шукає відповідь на своє запитання. Давайте допоможемо цій людині, яка в пошуку істини долає шлях у століття. Зараз ми спробуємо з вами стати співучасниками творення проектів бачення цінності людини.

(Клас ділиться па дві групи).

Перша група, дайте відповідь на запитання: «Які риси ви ціните у своїх друзях, однокласниках?», Складіть проект «Образ сучасника», а друга група хай дасть відповідь на запитання: «Які риси я хотів би пронести крізь усе життя? Чого нового хотів би набути?» Ви складаєте проект «Я у майбутньому»,


(Відповіді записуються на аркушах паперу та вивішуються, на дошці. Коментарі).

Декарт. Я радий нашій сьогоднішній зустрічі. Я ще не бачу у вас великих вад, і заповідаю вам: будьте завжди Людьми, Набирайтеся життєвої мудрості і, пізнавши в житті зло, — не йдіть на угоду зі своєю совістю. Назавжди залишайтеся доброчесними людь­ми. Завжди шукайте шлях до істини. Нехай у цьому вам допомагатиме цей вогонь. Прощайте. (Декарт залишає клас).

Вчитель. Символом пошуку істини у нас буде вогонь, залишений мудрецем. Вогонь здатний розтопити кригу. Вогонь може освітити шлях. Во­гонь може зігріти і вселити надію світлим і чис­тим людям. Але водночас він ніколи не зігріє тих, хто має в серці (відкриває дошку з написами) пи­хатість, примхливість, скупість, лінь, гнів, зажер­ливість, заздрість...

Вчитель. Проблема людини й людяності хвилюва­ла людство в усі часи. Ще в V ст. до н. е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що потрібно вихо­вувати в собі людяність та доброзичливість. Що ж та­ке людяність, на вашу думку?

й ("ти висловлюють свої міркування). Вчитель. Отож бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної до­помоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертву­вати, плакати та сміятися, переживати та сподіва­тись, Як кажуть:

Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає, —

Так можна, навіть випадково,

І щастя втратити своє.

5-а учениця. Велике мистецтво розуміти ближнього, бачити в ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми це робити? Чи вміємо сказати один од­ному щось приємне без лукавства, щиро?

3-й читець.

Пам'ятайте, діти! Пам 'ятайте, милі діти,

Що життя не довге в світі.

Нам треба кожну хвилю

Чи у будень, чи в неділю

Лиш на добре уживати,

Бідним людям помагати,

А що ближнім зроблять люди,

Бог за це платити буде.

А. Глібов

Вчитель. Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька безводна, засіяна колючка­ми, повна небезпек... Тільки наприкінці вона стає

рівною, з родючими садками, Друга дорога — порос­ла квітами, сповнена насолод, і лише наприкінці стає кам'янистою, небезпечною. Яка вам більше подо­бається? Яку ви обрали б для себе?

(Міркування дітей). Вам подобається перша. Це добре. Але чому вона така важка?

6-а учениця. Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилась дола­ти перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спо­кусам, перемагала власну лінь, може стати справж­ньою людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче.

(Учениця читас вірш Т. Печончик а Не плач»).

Не плач

Не плач, коли життя жорстоке

Тобі стежину шле лиху,

Ще знайдеш щастя синьооке

На вкритім тернами шляху

І не сумуй, коли яскраве

Для тебе сонце вмить зійде.

Ще прийде час — і зірка слави

Смарагдом в душу упаде.

Життя — це поле щастя й муки,

Тому до труднощів звикай,

Та головне — безсило руки

Ніколи ти не опускай!


Учениця.

Кожна людина повинна

Мати з Петриком сіли у вагоні ідуть у південне місто, на берег теплого моря, -

Відпочивати.

Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій Петрикові. Хлопчик з'їв смачну булку з ку­рячою лапкою і яблуко. Ліг на м'яку подушку і пи­тає матір;

  • Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А
    вночі хто?

  • І вночі — машиніст, — каже мати.

Як? — дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?

Не спить, синку.

  • Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик,

  • Ні...

Як же це так? — не може зрозуміти Петрик, — Йому ж хочеться спати.

  • Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.

  • І я повинен? — питає Петрик.

  • І ти повинен.

  • Що ж я повинен?

  • Бути людиною, - - каже мати. — Це найго­ловніше.

4-й читець.

Витри піт солоний із чола,

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла?

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало?

М. Луків

7-а учениця. Життя - - це шанс кожного. Доля прихильна до тих, хто здатний триматися на плаву, навіть потрапляючи у вир.

Мати Тереза, лауреат Нобелівської премії світу, громадянка світу в найвищому розумінні цього слова, залишила тим, хто вступає на життєвий шлях, духов­ний заповіт, у якому сказано:

Життя — це шанс. Скористайся ним.

Життя — це краса. Милуйся нею.

Життя — це мрія. Здійсни її.

Життя — це виклик. Прийми його.

Життя — це обов'язок. Виконай його.

Життя — це гра. Стань гравцем.

Життя — це цінність. Цінуй його.

Життя — це скарб. Бережи його.

Життя — це любов. Насолоджуйся нею.

Життя — це таїна. Пізнай її.

Життя — це юдоль бід. Перебори все.

Життя — це пісня. Доспівай її.

Життя — це боротьба. Розпочни її.

Життя — це безодня невідомого — не бійся всту­пити в неї.

Життя — це удача. Шукай цю мить.

Життя таке чудове — не марнуй його.

Це твоє життя. Борони його.


Вчитель. Ось ці основні цінності, що ними ви маєте запастися, вирушаючи в життєву дорогу й го­туючись до великого іспиту. Якщо ви візьмете цей багаж із собою у життя, то перемога буде за вами. І кожен новий день, кожен світанок ви очікуватимете з нетерпінням.

Вчитель. Даруйте людям добро, радість, не чекай­те віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетесь раз у житті. Пам'ятайте, що все повер­тається, як бумеранг. 5-й читець.

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

В. Крищенко

В суєті не загубіть доброти,

Силу духу черпайте в любові!

Хай нелегко вам буде іти,

Не цурайтеся рідних ніколи!

Не зганьбіть своє чесне їм 'я,

Правда в житті лише єдина!

Не забудьте, що вище нема Від імення Людина!


(Звучить пісня «Доброта», муз. Аученка, сл. Тулупової),

Вчитель. А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною.

1-й учень. Бути благородним.

2-й учень. Горіти заради іншого так, як горить свічка,

3-й учень. Бути надією для будь-якого подорожнього.

4-й учень. Допомагати іншим, турбуватися один про одного,

5-й учень. Допомагати кожному в біді.

6-й учень. Своїми справами примножувати кіль­кість щасливих людей на Землі.

7-й учень. Не бути слабкодухим, безпринципним.

8-й учень. Не бути байдужим.

9-й учень. Мати в душі святині та істини, яким ук­лоняються справжні люди всього світу.

Вчитель. Шановні учні! Не схиляйтеся перед жит­тєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах жит­тя свою людяність, залишіть добрий слід на землі, будьте справжніми людьми.

Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьо­му Бог допомагає.

Учениця. Тільки тоді ти станеш людиною, коли навчишся бачити людину.


9



Подайте заявку сейчас на любой интересующий Вас курс переподготовки, чтобы получить диплом со скидкой 50% уже осенью 2017 года.


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Краткое описание документа:

В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, — цій філософській категорії… Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Я думаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе.

          Виховна година, розробку якої я пропоную,  спрямована на те, щоб виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, велико­душність, скромність та самопожертву; навчити ово­лодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги; пробуджувати у дітей щирий інте­рес до всього корисного, морального; бажання назавж­ди зберегти людську гідність.

Автор
Дата добавления 05.03.2015
Раздел Классному руководителю
Подраздел Конспекты
Просмотров546
Номер материала 422680
Получить свидетельство о публикации
Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх