1285613
столько раз учителя, ученики и родители
посетили сайт «Инфоурок»
за прошедшие 24 часа
+Добавить материал
и получить бесплатное
свидетельство о публикации
в СМИ №ФС77-60625 от 20.01.2015
Дистанционные курсы профессиональной переподготовки и повышения квалификации для педагогов

Дистанционные курсы для педагогов - курсы профессиональной переподготовки от 5.520 руб.;
- курсы повышения квалификации от 1.200 руб.
Престижные документы для аттестации

ВЫБРАТЬ КУРС СО СКИДКОЙ ДО 70%

ВНИМАНИЕ: Скидка действует ТОЛЬКО сейчас!

(Лицензия на осуществление образовательной деятельности № 5201 выдана ООО "Инфоурок")

ИнфоурокКлассному руководителюКонспектыВиховна година. Для чого світу ти.

Виховна година. Для чого світу ти.

библиотека
материалов
Скачать материал целиком можно бесплатно по ссылке внизу страницы.


Для чого світу ти?

Мета. Виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, велико­душність, скромність та самопожертву. Навчати ово­лодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інте­рес до всього корисного, морального; бажання назавж­ди зберегти людську гідність.

Обладнання. Книжкова виставка «Людина починається з добра».


Єдине, що важливо, — це бути людиною.

А. Камю


(Звучить «Вальс» Є. Доги).

Вчитель. Один східний во­лодар захотів пізнати всю істо­рію людства. Мудрець приніс йому 500 томів. Зайнятий дер­жавними справами, цар відіслав його, наказавши вик­ласти все це в більш стислій формі. Через 20 років муд­рець повернувся. Історія людства займала тепер всьо­го 50 томів, але цар був уже занадто старий, щоб подолати стільки товстих книг, і знову відіслав мудреця. Пройшло ще 20 років і постарілий, посивілий мудрець приніс володарю один-єдиний том, який уміщав усю премудрість світу, яку той прагнув пізнати. Однак цар лежав на смертному одрі і у нього не залишилось часу, щоб прочитати навіть одну цю книгу. Тоді мудрець виклав йому історію людства в одному рядку: людина народжується, страждає і помирає.

Не одне покоління замислювалося над питанням: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною? Щоб помучи­тись, постраждати і безслідно піти в забуття? Який сенс у цьому всьому? Відповідь на ці питання шука­ли люди у всі віки, у всі часи.

Зараз ми спробуємо поспілкуватися і посперечати­ся із наймудрішими світу цього.

1-й читець.

Для чого світу ти?

Ніщо ти перед ним.

Існуєш ти чи ні — примара все і дим.

Безодні з двох боків буття твого зіяють.

А поміж ними — ти, ніщо у світі цім.

Омар Хайям

Вчитель. Людина — ніщо? Вас це влаштовує? Лю­дина приходить із небуття і йде у небуття. І все ж, ба­гато чого залежить від людини.

1-а учениця. Я гадаю, що свідомість немовлятка - це чистий аркуш паперу. Що напишуть на ньому батьки і як напишуть — це й прочитають на старості літ вони, люди, суспільство. Тому потрібно змалку прищеплювати дитині усвідомлення доброти, відповідальності, любові до ближнього та передусім до Бога і України. Християнсь­ка мораль, з-поміж іншого, спрямо­вана й на те, щоб змалку закласти в дитині всі ті чесноти, які й роблять людину Людиною.

2-й читець.

У долі всіх людей є своє щастя,

А для щастя треба зовсім небагато -

Сонце, зорі, небо і весела хата.

А у хаті рідні, друзі, мама й тато,

Щоб любов та радість там жила крилата,

Щоб були стосунки в сім 'ях добрі й щирі,

І зростали діти в злагоді та мирі,

І щоб був достаток, все було як треба...

Ой, для щастя, мабуть, трохи більше треба...

Це краса безмежна, ріки і долини,

Та любов — як мало треба для людини,

І знання, і творчість, радість безупинна, Кожен раз щось інше..

Ти ж на те й людина!

Вчитель. Для чого живе людина? Який же слід по­винна залишити вона на Землі?

1-й учень. Франсуа Моріак сказав: «Життя біль­шості людей — мертва дорога, що веде в нікуди». Але ж буває життя людини схоже на спалах, який світить багатьом-багатьом поколінням.

Вчитель. Перш ніж ви почнете міркувати над запи­таннями, які щойно прозвучали, послухайте причту В. Сухомлинського.

(Звучить «Полонез» М. Огінського. Учениця читає причту).

Старий Майстер поставив кам'яний дім, Став збо­ку й милується ним. «Завтра в ньому поселяться лю­ди», — думав із гордістю Майстер.

А тут біля дому гуляв хлопчик. Він скочив на схо­динку й залишив слід своєї маленької ніжки на ще не затверділому цементі.

- Навіщо ти псуєш мою роботу? — з докором за­питав Майстер, Хлопчик глянув на відбиток ноги, засміявся і втік. Минуло багато літ. Хлопчик став до­рослий. Життя його склалося так, що він часто пе­реїжджав із міста до міста, ніде довго не затримував­ся, ні до чого не прив'язувався — ні руками, ні душею.

Наспіла старість. Згадав старий чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати в рідному селі. Приїхав старий чоловік на свою батьківщину, Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, та всі тільки плечима знизують — ніхто не пам'ятає такої людини. Зустрівся по дорозі старень­кий дідусь, та й запитує:

  • Що ж ти залишив після себе? Чи є в тебе син або дочка?

  • Немає у мене ні сина, ні дочки, — відповів ста­рий чоловік.

Можливо, ти посадив дуба?

- Ні, не посадив я дуба...

  • Можливо, ти виплекав поле?

  • Ні, не виплекав я поля...

  • Ну, то, виходить, ти пісню склав?

  • Ні, і пісні я не склав.

- То хто ж ти такий? Що ж ти робив цілісіньке життя? — з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти старий чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Підійшов до того дому. Стоїть будинок, наче вчора його поставили, а на нижній сходинці — за­кам'янілий відбиток його маленької ніжки.

«От і все, що залишиться після мене на землі, — з гіркотою думає старий чоловік. — Але ж цього мало! Не так треба було жити!..

Вчитель. Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Міркування дітей).

Вчитель. І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути в зрілі роки, що жит­тя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досяг­ти, яким я повинен бути.

Із давніх-давен філософи оцінювали роль справж­ньої людини. Вони шукали людський ідеал. Таких філософів часто називали «диваками», Але такі дива­ки прикрашали світ. Сьогодні в нас є нагода поспілкуватися з одним із них.

Вони блукають по світі, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу своїм вогнищем надії. І не будемо дивуватись, якщо такі диваки з'являться серед нас.


(Входять Декорт і Учень),

Учень, Ой, погляньте, якийсь дивак з'явився, нев­же він із тих, хто може прикрашати світ? Дивіться, він із вогнищем удень!

- Хто ти і що шукаєш у нашому храмі науки се­ред білого дня з вогнем?

Декарт. Я — французький філософ і прийшов до вас, бо шукаю людину, Вогнище допомагає мені знайти шлях до Істини.

Учень. Ну й дивак! Він шукає людину. А хіба ж ти не зустрів по дорозі сюди тисячі людей? Хіба ж ти без вогнища не бачиш, як перенаселена наша плане­та? Куди б не пішов чи поїхав ти, не розминутися тобі з людьми.

Декарт. Так, я бачу, що всі ви маєте вигляд людей. Але мати вигляд людини неважко, а от бути людиною дуже складно, Чи знаєте ви, сучасники, що значить бути Людиною?

Бібліотекар. Я пропоную послухати декілька опо­відань із книги В. Сухомлинського «Чиста криниця».

Бо я людина

Вечоріло. Дорогою йшли два подорожні: батько й малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся і забив ногу. Йому за­боліло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлоп­чика за руку, пішов далі.

Другого дня батько з сином ішли тою самою доро­гою назад. Батько знов не помітив каменя, знов спо­тикнувся їй забив ногу.

Третього дня батько й син ішли тою самою доро­гою, До каменя ще було далеко. Батько сказав синові — Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь.

Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й забив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було На обочині дороги сидів сивий дід.

  • Дідусю, — питає хлопчик, — ви не бачили ка­меня?

  • Я прибрав його з дороги.

  • Ви теж спотикнулися й забили ногу?

  • Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.

  • Чого ж ви прибрали камінь?

Бо я людина.
Хлопчик став та й думає.

  • Тату, — питає він, — а хіба ви не людина?


Звичайна людина

Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя — хатка.. В ній живуть дідусь із внуком.

Біля колодязя на довгій вірьовці відро, їдуть подо­рожні, заїжджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.

Стерлася вірьовка, перервалась, упало відро в гли­бокий колодязь. Немає в дідуся другого відра Нічим води витягти, щоб попити. День не п'ють води дідусь з онуком, два дні не п'ють. Мучаться від спраги

На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. У нього на возі під соломою було відро.

Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав.

Що це за людина? — питає онук дідуся.

  • Це не людина, — відповідає дідусь.

Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився, дав попи­ти дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.

- Що це за людина? — питає онук дідуся.

Це не людина, — відповідає дідусь.

Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подо­рожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.

  • Що це за людина? — питає онук.

  • Звичайна людина, — відповідає дідусь.
    Задумуйтеся над змістом цих творів.

2-а учениця. Щоб бути справжньою людиною ти повинен бути добрим, щедрим, милосердним, інтелігентним, вихованим, гідним того, щоб жити на планеті Земля. І прожити це життя так, щоб тобі не було страшно за прожиті тобою роки, — прожити з гідністю.

2-й учень. Люди різні, але для кожної людини на планеті Земля повинно бути одне правило: треба про­жити життя з гідністю. Це значить -- «залишити після себе добрий слід на землі», тоді про тебе пам'ятатимуть і згадуватимуть хорошим словом.

Кожен повинен народити доньку чи сина, посади­ти дерево, написати пісню, виплекати поле, тобто, за­лишити після себе щось хороше, щоб тебе ніколи не забули. Заради гідності краще попросити вибачення, визнати перед іншим свою помилку, ніж хитрувати і брехати. Обманюючи, ти передусім обманюєш себе. Краще сказати правду.

3-я учениця. Щоб жити щасливо і довго, людина повинна бути інтелігентною, розумове розвинутою, освіченою, культурною. Адже інтелігентність те саме, що й моральне здоров'я, коли характер, склад душі, звички спрямовані на добро, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго не лише фізично, а й розумово.

3-й учень. Кожна людина - неповторна на цій землі; вона є великою цінністю, тому що має совість, сумління, розум, їй даровано життя, щоб вона про­жила його гідно і плідно. У нас є багато спільного й відмінного, але усіх об'єднує те, що всі ми — люди, що всі ми маємо одну на всіх землю, і нам слід жити так, щоб зберегти мир і спокій.

4-а учениця. Всі люди дуже різні. І тому, щоб лю­дину зрозуміти, необхідно в неї уважно вдивлятися.

Кожна людина дуже індивідуальна, і це дуже доб­ре, що ми різні. Вдивляючись в себе та в інших, ми більше задумуємось про гарне і погане в собі. Порівнюючи себе з іншими, намагаємось щось виділити для себе, когось наслідувати, а від чогось відмовитися. Так ми навчаємося думати про людину взагалі, про себе та інших людей,

І це дуже добре.

Прислухайся, друже, до цих пораді Твої батьки, вчителі, рідні, близькі та друзі бажають тобі вирости справжньою Людиною.


(Тихо звучить «Соната № 23» А. Бетховена. Учень читає вірш В. Симоненка

«Ти знаєш, що ти людина»).

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде,

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -

Озера, гаї, степи,

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі людина,

І хочеш того чи ні, —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні,

4-й учень. А я хочу розповісти таку історію:

Як треба жити

Кажуть, жив собі один чоловік, хазяїн. Він був ду­же праведний і такий старий був, що вже й прав­нуків діждав, І його всі — і свої, і чужі — любили й поважали, і як кому треба було в якому ділі поради, то вже до нього йшли радитися.

Прийшов час умирати старому. Позбиралися ко­ло нього і свої, і чужі, всі плачуть, прощаються з дідом, Почав він з дітьми прощатися. Старший син заплакав та й каже: «Тату, навчіть мене, як мені жи­ти без вас на світі»,

А старий каже йому: «Як ти, сину, народився на світ, так ми всі раділи, а ти плакав. Живи ж так, щоб як доведеться тобі вмирати, так щоб усі люди плака­ли за тобою, а ти сам, щоб радів і не боявся стати на суд перед Богом».

Помер дід, а слово його впало людям у душу. Тим не забули діда, і досі про нього згадують та про його науку кажуть.

Декарт. Мені приємно, що ви розумієте глибинний зміст буття людини.

Вчитель. Ну ось. Що я казала, Він шукає відповідь на своє запитання. Давайте допоможемо цій людині, яка в пошуку істини долає шлях у століття. Зараз ми спробуємо з вами стати співучасниками творення проектів бачення цінності людини.

(Клас ділиться па дві групи).

Перша група, дайте відповідь на запитання: «Які риси ви ціните у своїх друзях, однокласниках?», Складіть проект «Образ сучасника», а друга група хай дасть відповідь на запитання: «Які риси я хотів би пронести крізь усе життя? Чого нового хотів би набути?» Ви складаєте проект «Я у майбутньому»,


(Відповіді записуються на аркушах паперу та вивішуються, на дошці. Коментарі).

Декарт. Я радий нашій сьогоднішній зустрічі. Я ще не бачу у вас великих вад, і заповідаю вам: будьте завжди Людьми, Набирайтеся життєвої мудрості і, пізнавши в житті зло, — не йдіть на угоду зі своєю совістю. Назавжди залишайтеся доброчесними людь­ми. Завжди шукайте шлях до істини. Нехай у цьому вам допомагатиме цей вогонь. Прощайте. (Декарт залишає клас).

Вчитель. Символом пошуку істини у нас буде вогонь, залишений мудрецем. Вогонь здатний розтопити кригу. Вогонь може освітити шлях. Во­гонь може зігріти і вселити надію світлим і чис­тим людям. Але водночас він ніколи не зігріє тих, хто має в серці (відкриває дошку з написами) пи­хатість, примхливість, скупість, лінь, гнів, зажер­ливість, заздрість...

Вчитель. Проблема людини й людяності хвилюва­ла людство в усі часи. Ще в V ст. до н. е. китайський філософ Конфуцій писав про те, що потрібно вихо­вувати в собі людяність та доброзичливість. Що ж та­ке людяність, на вашу думку?

й ("ти висловлюють свої міркування). Вчитель. Отож бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної до­помоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертву­вати, плакати та сміятися, переживати та сподіва­тись, Як кажуть:

Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає, —

Так можна, навіть випадково,

І щастя втратити своє.

5-а учениця. Велике мистецтво розуміти ближнього, бачити в ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми це робити? Чи вміємо сказати один од­ному щось приємне без лукавства, щиро?

3-й читець.

Пам'ятайте, діти! Пам 'ятайте, милі діти,

Що життя не довге в світі.

Нам треба кожну хвилю

Чи у будень, чи в неділю

Лиш на добре уживати,

Бідним людям помагати,

А що ближнім зроблять люди,

Бог за це платити буде.

А. Глібов

Вчитель. Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька безводна, засіяна колючка­ми, повна небезпек... Тільки наприкінці вона стає

рівною, з родючими садками, Друга дорога — порос­ла квітами, сповнена насолод, і лише наприкінці стає кам'янистою, небезпечною. Яка вам більше подо­бається? Яку ви обрали б для себе?

(Міркування дітей). Вам подобається перша. Це добре. Але чому вона така важка?

6-а учениця. Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилась дола­ти перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спо­кусам, перемагала власну лінь, може стати справж­ньою людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче.

(Учениця читас вірш Т. Печончик а Не плач»).

Не плач

Не плач, коли життя жорстоке

Тобі стежину шле лиху,

Ще знайдеш щастя синьооке

На вкритім тернами шляху

І не сумуй, коли яскраве

Для тебе сонце вмить зійде.

Ще прийде час — і зірка слави

Смарагдом в душу упаде.

Життя — це поле щастя й муки,

Тому до труднощів звикай,

Та головне — безсило руки

Ніколи ти не опускай!


Учениця.

Кожна людина повинна

Мати з Петриком сіли у вагоні ідуть у південне місто, на берег теплого моря, -

Відпочивати.

Вечоріло. Мати послала на одній лавці собі, на другій Петрикові. Хлопчик з'їв смачну булку з ку­рячою лапкою і яблуко. Ліг на м'яку подушку і пи­тає матір;

  • Мамо, ви казали, що поїзда веде машиніст. А
    вночі хто?

  • І вночі — машиніст, — каже мати.

Як? — дивується Петрик. — Невже він уночі не спить?

Не спить, синку.

  • Ми спимо, а він ні? — ще більше дивується Петрик,

  • Ні...

Як же це так? — не може зрозуміти Петрик, — Йому ж хочеться спати.

  • Хочеться, але він повинен вести поїзд. Кожна людина повинна.

  • І я повинен? — питає Петрик.

  • І ти повинен.

  • Що ж я повинен?

  • Бути людиною, - - каже мати. — Це найго­ловніше.

4-й читець.

Витри піт солоний із чола,

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла?

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало?

М. Луків

7-а учениця. Життя - - це шанс кожного. Доля прихильна до тих, хто здатний триматися на плаву, навіть потрапляючи у вир.

Мати Тереза, лауреат Нобелівської премії світу, громадянка світу в найвищому розумінні цього слова, залишила тим, хто вступає на життєвий шлях, духов­ний заповіт, у якому сказано:

Життя — це шанс. Скористайся ним.

Життя — це краса. Милуйся нею.

Життя — це мрія. Здійсни її.

Життя — це виклик. Прийми його.

Життя — це обов'язок. Виконай його.

Життя — це гра. Стань гравцем.

Життя — це цінність. Цінуй його.

Життя — це скарб. Бережи його.

Життя — це любов. Насолоджуйся нею.

Життя — це таїна. Пізнай її.

Життя — це юдоль бід. Перебори все.

Життя — це пісня. Доспівай її.

Життя — це боротьба. Розпочни її.

Життя — це безодня невідомого — не бійся всту­пити в неї.

Життя — це удача. Шукай цю мить.

Життя таке чудове — не марнуй його.

Це твоє життя. Борони його.


Вчитель. Ось ці основні цінності, що ними ви маєте запастися, вирушаючи в життєву дорогу й го­туючись до великого іспиту. Якщо ви візьмете цей багаж із собою у життя, то перемога буде за вами. І кожен новий день, кожен світанок ви очікуватимете з нетерпінням.

Вчитель. Даруйте людям добро, радість, не чекай­те віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетесь раз у житті. Пам'ятайте, що все повер­тається, як бумеранг. 5-й читець.

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

В. Крищенко

В суєті не загубіть доброти,

Силу духу черпайте в любові!

Хай нелегко вам буде іти,

Не цурайтеся рідних ніколи!

Не зганьбіть своє чесне їм 'я,

Правда в житті лише єдина!

Не забудьте, що вище нема Від імення Людина!


(Звучить пісня «Доброта», муз. Аученка, сл. Тулупової),

Вчитель. А зараз давайте підсумуємо, що значить бути людиною.

1-й учень. Бути благородним.

2-й учень. Горіти заради іншого так, як горить свічка,

3-й учень. Бути надією для будь-якого подорожнього.

4-й учень. Допомагати іншим, турбуватися один про одного,

5-й учень. Допомагати кожному в біді.

6-й учень. Своїми справами примножувати кіль­кість щасливих людей на Землі.

7-й учень. Не бути слабкодухим, безпринципним.

8-й учень. Не бути байдужим.

9-й учень. Мати в душі святині та істини, яким ук­лоняються справжні люди всього світу.

Вчитель. Шановні учні! Не схиляйтеся перед жит­тєвими труднощами, не опускайте руки, не допустіть у свої душі черствості, не розгубіть на дорогах жит­тя свою людяність, залишіть добрий слід на землі, будьте справжніми людьми.

Хай щастить вам на важких дорогах життя і в усьо­му Бог допомагає.

Учениця. Тільки тоді ти станеш людиною, коли навчишся бачити людину.


9


Краткое описание документа:

В одній з найкращих своїх поезій Василь Симоненко запитує читача: «Ти знаєш, що ти людина?» На перший погляд, це питання видається риторичним, але це тільки на перший погляд. Звісно, всі ми люди, але мало хто з нас може дати хоча б приблизне визначення цьому поняттю, можна навіть сказати, — цій філософській категорії… Що значить бути людиною? Що для цього треба робити, чого прагнути? Я думаю, кожен повинен намагатися відповісти на це питання хоча б для себе: це допомагає визначити свої життєві орієнтири, розібратися у своїх же власних поглядах на світ та на себе.

          Виховна година, розробку якої я пропоную,  спрямована на те, щоб виховувати у дітей людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, велико­душність, скромність та самопожертву; навчити ово­лодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги; пробуджувати у дітей щирий інте­рес до всього корисного, морального; бажання назавж­ди зберегти людську гідність.

Общая информация

Номер материала: 422680

Вам будут интересны эти курсы:

Курс повышения квалификации «Психолого-педагогическая компетентность педагога»
Курс повышения квалификации «Оказание первой помощи детям и взрослым»
Курс повышения квалификации «Сетевые и дистанционные (электронные) формы обучения в условиях реализации ФГОС по ТОП-50»
Курс «Сопровождение детского отдыха. Школа вожатых»
Курс профессиональной переподготовки «Организационно-педагогическая деятельность в условиях реализации ФГОС»
Курс повышения квалификации «Скрайбинг и веб-квест как инновационные образовательные технологии в условиях реализации ФГОС СПО»
Курс повышения квалификации «Мотивация учебной деятельности в условиях реализации ФГОС»
Курс повышения квалификации «Методика обучения игре детей с особенностями развития в рамках реализации ФГОС»
Курс повышения квалификации «Современный переговорный процесс в практике образовательной организации»
Курс повышения квалификации «Система работы специалистов ОО по подготовке учащихся старших классов к сдаче экзаменов»
Курс повышения квалификации «Основы педагогического дизайна»
Курс повышения квалификации «Основы музейной педагогики в работе учителя как одно из условий реализации Федерального государственного образовательного стандарта (ФГОС)»
Курс повышения квалификации «Применение современных педагогических технологий в образовательном процессе в условиях реализации ФГОС»
Курс повышения квалификации «Экзаменационный стресс как частая проблема педагогов и учащихся и пути ее решения»
Курс повышения квалификации «Техники креативного мышления как инструмент формирования общих компетенций по ФГОС»
Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.