Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / Украинский язык / Другие методич. материалы / Виховний захід з української літератури "Голодомор у пам'яті віків"

Виховний захід з української літератури "Голодомор у пам'яті віків"



57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


  • Украинский язык

Поделитесь материалом с коллегами:

„ГОЛОДОМОР У ПАМ'ЯТІ ВІКІВ”

Захід з української літератури

Вибір та обґрунтування теми виховного заходу: захід приурочений до календарної дати - 75-ої річниці пам'яті голодомору. Це пов'язано з загальноукраїнським вшануванням пам'яті жертв голодомору, що проходило по всіх містах та школах України, та потребою виховання поваги до історії рідного краю та минулих поколінь. Клас готувався до класної години на тему „Голодомор – геноцид проти українського народу чи злочин проти усіх селян”. На мій погляд, тема виявилася досить актуальною.


Цілеформулювання: закріпити знання учнів про голодомор 1932-33 рр. через ознайомлення з текстами українських письменників, присвячених цій тематиці; виховувати загальнолюдські моральні цінності – повагу, співчуття; виховувати в учнів бажання співпрацювати з однокласниками, вміння прийти на допомогу, привчати їх до взаємного спілкування, розвивати в дітей навички роботи в колективі, розвивати уяву, увагу, творчі здібності, сформувати комунікативні та організаційні вміння та навички



Форма проведення :літературний вечір з елементами вистави та диспуту


Підготовча робота: пошук творів українських письменників, в яких розповідається про голодомор; вибір фрагменту для інсценування; дослідницька робота; розподіл ролей, добір костюмів


Проведення виховного заходу:


...а онде під тином

опухла дитина, голоднеє мре...

Т. Шевченко


(Дівчина в українському костюмі, що символізує Матір-Україну, схилила голову у скорботному мовчанні. Лунає реквієм)

Учитель: І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблажена, мукою підпирала небо, Мати-Україна, на велетенському хресті розп'ята


Мати-Україна: дітоньки мої, стривайте, зачекайте, куди ж ви? Як же я без вас? Прости, небо! Постіть, зорі! Прости, земле! Простіть муку і божевілля мого народу! Ту моторошну, дику ніч, усі жахи, небачені від сотворення світу! Простіть!


Учень 1. Роде наш небесний! Народ божий неоплаканий! Душі рідні, перед господніми воротами непоблагословенні!


Учень 2. прости народе божий! Прости цю прокляту землю, цей рай, на якому оселився диявол. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили. Прости ж нас, роде замордований, царствіє небесніє вам, душі убієнні.


Учень 3. Господи! Страждання, муки і горе народу до всевишньої скорботи зарахуй, і біди, і погибель від землі і народу сущого відведи! Нині і прісно і на віки вічнії відведи1 Амінь!


Учитель: Пам'ять – нескінчена книга, у якій записано все – життя людини і життя країни. Багато сторінок вписано кривавим і чорним! Особливо вражають сторінки, де вкарбовано слова про голод і сатанинські обіцянки „вождів”:

Багаті? – Старцюватимете! Співучі? – Заплачете, затужите!

Горді? – Впадете на коліна!

Густо людні? – Прополемо!

В історію оглянетесь? Очі виколемо!

Учень: Цей сніг, як сон, прийшов –

Розтане, здимить і хмару перейде...

Весна. Село лежить в тумані.

Голодний рік. Голодний день

Іде – не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити бога – хоч повзе.

Весняний дух живий – не спертий

До сонця зводить все живе

Й воно і молиться.,І плаче,

й радіє сонцю і воді.

Якби він знав, коли б побачив –

Сини ростуть на лободі.

Сини Радянської держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна.

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора,-

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

М.Будлянський „Весна”



Драматизація із п'єси М.Куліша „97”

Копистка: здрастуй синок! Куди це ти налагодився?

Вася: А...туди.

Копистка: От тобі й на! То куди саме?

Вася: Не знаю... В город думка була.

Копистка: в город?

Вася: Мати померла й батько, ви ж знаєте. А сьогодні дід вночі: тікай, кажуть, закурили – і вмерли. Сумно стало одному. Так я встав уранці і пішов.

Копистка: А дід хіба не ходив до церкви? Гиря ж там, кажуть, вареним ячменем людей годує!

Вася: Діда прогнали... а я не ходив. Маслаки кінські збирав і варив. А полива зі стріхи смикав.

Копистка: То чом же до мене не прийшов, чудій ти, не чоловік! Я б тебе печеною гавою нагодував. А в торбинці що7

Вася: Та ... книжки

Копистка: Ти ось що, синок! ...Ти не ходи в город, бо не дійдеш. Помреш у дорозі. Зоставайся тут.... За секретаря будеш.

Вася: Та... ще помру я тут

Копистка: Чорта помремо, синок! Будь герой. Он тобі на дворі що – весна? А ондечки подивись що – сонце? Та яке сонце!

Вася: Та... сонця ж не можна з'їсти

Копистка: А то так: сонце не гава – його не впіймаєш. Та тільки ти не добрав діла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в річці, риби наловимо, юшки наваримо... Ну, а там – хліб уродить. А поки що в мене сьогодні гава є.



Учень: А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикались у хатах

Та й мруть. По вулицях воли

Ревуть голодні, на городі

Пасуться коні, не виходить

Ніхто загнать, нагодувати,

Неначе люди тії сплять...

Т.Шевченко

Учитель: минуло 75 років, але навіть і сьогодні жахно ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, щоб тут, у житниці України – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини.

1933 рік – найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, як той, що випав тоді на долю одного з найродючіших країв




Повідомлення учнів „зі свідчень очевидців”

Із роману В.Сосюри „Третя рота”

...І ось почався голод.

На вітринах продовольчих магазинів були тільки одинокі білі головки капусти та іноді картоплини.

Продавцям нічого було робити, і вони сумно й безпорадно стояли всі в білому, як у китайському траурі, за прилавками.

...Ми їли тільки один раз на день. Хліб і воду.

Напівпомерлі очі страдників мого народу з тяжким докором дивились у мою залиту сльозами душу, і їх муки страшно вгрузали в неї.

Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце, і пропікали його наскрізь

Святий наш народ. Він усе витримав, вистояв у морі трупів.


Зорина Евдокия Марковна, 1921 ( записано російською мовою учнями 10-б класу ЗОШ № 41 для збереження викладу)

адрес: ул. Богуна 45/1


Место рождения – Кубань, Краснодарский край, станица Нововильницкая. В 1949 приехала на Донбасс.

Жила в казацком краю, где не хотели коллективизации. Казаки даже переодевались в женские платья и выходили на площадь бунтовать. 1926-1929 – существование ОСОЗов, ТОЗов (сейчас – колхоз). В 1929 году подняли казацкое восстание, но оно было подавлено при помощи танков. 1930 – окончательная коллективизация; непокорных, зажиточных высылали на Урал. Евдокия Марковна принадлежала к классу «середняка». Из ее воспоминаний о 32-33 гг: «Была засуха, а учитывая то, что мы жили в маленькой станице «що вродило, то й їли», т.е. ничего. Продукты к нам не присылали, абсолютно ничем не помогали. Ели цветки акации, толкли ее, сушили, варили; ели щирицу, варили сухую кукурузу, рвали пионы, самые смелые воровали кое-что в колхозе. Отец и брат уехали выменивать одежду на продукты, но брат не вернулся, а отец приехал все с той же акацией. Ели кошек, собак, доходило и до человечины (варили холодец). Работу оплачивали «палочками», (делали запись в журнале). В 34 г. уже выдавали по 150 грамм крупы. Новый председатель пообещал за каждую «палочку» пуд (16 кг) крупы, но его убили недоброжелатели. 1934й был началом перемен, с этого времени пошли хорошие урожаи».




Рапалис Антонина Дмитриевна, 1928

адрес: ул. Богуна 63/32


Место рождения – Житомирская обл., Чудновский р-н, с. Бейзимовка

Во времена голодомора ее отец работал на сахарном заводе, где ему выдавали паек – буханку хлеба. Антонина Дмитриевна помнит, как выглядывала в окно отца, шедшего с хлебом в руках домой.

В 1928-29 при организации колхозов все забирали, выводили скот, вывозили зерно, людей высылали. Но в семье сохранилась корова, которая и спасла людей в тяжелые годы. Мать надаивала ведро молока за раз, но это делилось на 3 семьи, а у самой Антонины было 7 человек в семье. Еще она вспоминает большой чугунный котел с прозрачным супом, сваренным неизвестно из чего. По словам очевидицы, голод был страшным, люди ходили опухшие, с вздувшимися животами.



Учитель: чорний сум опосів Україною. Зловісна тиша тяжко лягла на душу козацького краю. Мор. Тисячі й тисячі опухлих людей. Тисячі мерців обабіч шляхів. Як же це трапилося, що в Україні, на родючих чорноземах, мільйони хліборобів були приречені на голодну смерть?


Повідомлення учнів „із архівних документів”

  • Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. На січневому 1933 р. об'єднаному Пленумі ЦК Сталін у підсумках першої п'ятирічки, заявив: „Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади”

  • Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932р. партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна. За кілька місяців під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали всі внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

  • Представники місцевої влади вимагали у селян зерно. За непослух позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Фактично це була дія , свідомо спрямована на винищення селянства.

  • Наприкінці зими 33-го голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди у селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Смерть косила людей аж до літа.


Учень: Олександр Міщенко у „Безкровній війні” записав свідчення тих, кому довелось пережити голод:

Тиждень терпів я від голоду муки,

плакав, ходив, простягаючи руки.

Врешті й ходити уже я не зміг

Ледве дійшов, упав на поріг.

Встав би, підвівся, та зрадили сили.

Плакали діти, баби голосили.

Федір, мій син, на лежанці лежав,

Звісно, каліка, терпів і мовчав.

Вранці на другий день – зирк! А уж руки

Хтось мені суне кавалок макухи.

Хто це? Це ти, мій сусіде Петро?

Бог хай віддячить тобі за добро!

Слина пішла. Затрусилися руки.

Боженьку милий. Кавалок макухи!

Де ти? Пішов вже. Аж нагло онук

Вихопив в мене кавалок із рук.

Хтів я схопитись, побігти, догнати.

Вирвати з рота! Навколішки стати...

Вже я підводжусь і падаю знов...

Впав непритомний... Прокинувся – кров...

Мабуть, забився... вже близько до краю

Крутиться все навкруги...Умираю.

В кого спитати б, чи з'їв хоч онук?

Може. І в нього хтось вихопив з рук.


ПІДСУМОК УРОКУ


БЕСІДА З КЛАСОМ.

  • Як ви гадаєте, що найперше говорить про те, що людина потерпає від голоду? (очі)

  • Що таке голодомор?

  • Що стається з людиною, яка потерпає від голоду?

  • Які наслідки голодомору?

  • Як ви, думаєте, що забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

  • Чому Україну спіткало таке страшне лихо?

  • Що було б, якби не репресії, не голодомор, не війна? (Роздуми дітей)

  • Ваше особисте ставлення, думки.




1933 рік - один із найстрашніших та найтяжчих часів в історії України. Єдине, що ми можемо зробити для тих, його відчув на собі, - це пам'ятати... Треба обов'язково пам'ятати та говорити про цю подію, адже ми всі є часткою України та крихіткою історії рідного краю.


АНАЛІЗ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

Актуальність вибраної теми говорить сама за себе, захід пройшов у рамках всеукраїнського вшанування пам'яті жертв голодомору. Захід був побудований відповідно до вікових особливостей дітей (серйозність розглянутих питань, участь у підготовці (пошук очевидців у своєму мікрорайоні), обговорення, інсценування). Щодо методичного забезпечення, учні мали змогу користуватися не тільки шкільним фондом бібліотеки, але й багатьма матеріалами, запропонованими класним керівником та адміністрацією школи. Підготовча робота проходила відповідно до створеного плану заходу. Доручення були посильними та конкретними. Контроль за виконанням проводився поступово, відповідно до досягнень учнів. Зв'язність виховного заходу була повною, на мій погляд, частини були зв'язані логічно, кожна розкрита змістовно. В організації проведення заходу приймали участь деякі учні, вони намалювали плакат, принесли свічки, взяли костюми, репетирували. Сам захід пройшов плавно, чітко. Самостійно учні не дуже бажали працювати, але при направленні на певну діяльність, були досить активними. Разом з вихователем (зі мною) учні ходили по певних адресах, де проживають свідки голодомору, записували їх розповіді.

Форма підбиття підсумків обрана була правильно, бесіда з учнями 10 класу розкриває культуру між особистісних відношень, учні виказують свої думки, що сприяє затиранню певних границь між ними. Цілі досягнуті.

Мій висновок – треба більше проводити заходів на морально-етичні теми. Виховувати в учнів людські цінності. Більше заохочувати їх до діяльності, тому що молоде покоління якесь відчуджене від громадянського життя школи, незацікавлене.




57 вебинаров для учителей на разные темы
ПЕРЕЙТИ к бесплатному просмотру
(заказ свидетельства о просмотре - только до 11 декабря)


Автор
Дата добавления 25.12.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Другие методич. материалы
Просмотров274
Номер материала ДВ-287538
Получить свидетельство о публикации

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх