Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Инфоурок / История / Статьи / Всеукраїнський конкурс "25 років незалежності України" (9-11 класс)
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 26 апреля.

Подать заявку на курс
  • История

Всеукраїнський конкурс "25 років незалежності України" (9-11 класс)

библиотека
материалов

23


ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………… 2

Розділ 1. Київська братська школа, як основа академії…………………….…..5
1.1 Київська братська школа та внесок Галшки Гулевичівни в її заснування………………………………………..………………………………………….5
1.2 Петро Могила – засновник Київської колегії………………………..……...7

1.3 Історія закриття…...…………………………………………………..……..10

Розділ 2. Києво-Могилянська академія, як культурно освітній центр європейського масштабу……………………………………..………...………...... 12
2.1 Міжнародні зв'язки Академії та її внесок у розвиток освіти сусідніх держав…………………………………………………………………….…..…. 12
2.2 Видатні випускники Академії.…………………………………………….15

Висновок………………………………………………………………...............20

Список використаних джерел….………………………………………….…....22

Вступ


Досить тривалий час Києво-Могилянська академія була освітнім, науковим та духовним осередком усієї Східної Європи, а також об’єднанням українців в боротьбі за православну віру та розбудову своєї незалежної держави. Заснована на початку XVII століття існувала до 1817 року і дала широку освіту вихідцям із різних станів, готувала визначних громадських, політичних, церковних та культурних діячів України та Росії, була осередком духовного росту нації.

У ХVII – XIX ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним і культурним центром усього слов’янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці, філософи, богослови, знавці мов, виростали поети, художники, музиканти, майбутні державні діячі – формувалася еліта, без якої неможливий історичний розвиток нації й країни. Зараз, в умовах незалежності і невпинного суспільного розвитку, дослідження багатої української культурної спадщини є нашим обов’язком.

Мета моєї роботи полягає у розкритті питання щодо історії виникнення і розвитку Києво-Могилянської академії, що відігравало роль об’єднуючого центру української нації. Надати вичерпну інформацію про становлення першого вищого навчального закладу європейського зразка та його роль у просвітницькій діяльності України, як у минулому. так і в сучасному.

Завдання моєї роботи: на основі різних джерел розкрити питання дослідження видатної ролі Києво-Могилянської академії у культурному, освітньому і духовному житті нації. А саме: розгляд основних етапів створення Києво-Могилянської академії; вивчення особливості структури навчання та основних наук; визначити значення і роль діячів Києво-Могилянської академії у становленні освіти та культури в Україні та об’єднання українців навколо національної ідеї.

Завдяки створенню у 1632 році Києво-Могилянської академії, Україна посіла визначне місце з просвітництва, здобула звання наукового та освітнього центру, пожвавила зв’язки з вченими інших країн Європи.

Методика дослідження, яка використовувалась при написанні роботи, включає наступні методи суспільних наук: історичний, системно-структурний, соціологічний, статистичний, а також порівняльно-правовий, що й дало можливість визначити актуальність цієї теми та зробити висновок про прикладне значення надбань КМА у сучасній освіті.

Актуальність теми полягає у важливості вивчення освітніх закладів України, надбань у галузі освіти і культури, які необхідні для розвитку національної культури на сучасному етапі, відродження та розбудови української державності і духовності, як зараз, так і в майбутньому. Вивчення історії КМА – це фактор, який зможе об’єднати сучасних українців.

Об’єктом дослідження в роботі виступає навчальний заклад «Києво-Могилянська академія» в своєму історичному становленні і розвитку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період XVII – XVIII ст. - від часу заснування (1615 р.) Києво-Могилянської академії до її закриття (1817 р.).

Історіографія теми. Історія становлення вищої освіти в Україні привертала й привертає увагу багатьох дослідників.

Серед літератури з даного питання були використані праці різних істориків: Грушевського М.С., Дорошенка Д.І., Лотоцького А.Л. та ін.

Так, наприклад, Антін Лотоцький досліджує історію виникнення братств. Зокрема, Київського братства, діяльність Петра Могили, який «…перемінив братську школу в Києві на Академію, наче університет, де вчилося тисячу студентів… З учнів академії повиходили освічені люди, зокрема священики, але й багато учителів та козацьких старшин. Одні й другі своїм знанням помагали опісля своєму народові.» [ 11, с.121]

З сучасних українських дослідників великий внесок зробили Кульчицький С. В. [10], Жуковський А. [9], Субтельний О. [15].

Зокрема, книга професора Йоркського університету в Торонто (Канада) українця за походженням Ореста Субтельного визнана на Заході кращим популярним викладом історії України. Вона викликає інтерес нетрадиційною концепцією української історії, прагненням автора до наукової об’єктивності, неупередженістю позиції, зваженістю оцінок, а головне – своєю наскрізною ідеєю –національного відродження України.

Досить вагомий вклад у вивчення цієї теми внесла Хижняк Зоя Іванівна. Серед її праць є такі, як : «Києво-Могилянська академія. Історичний нарис» [18], «З історії Києво-Могилянської академії XVII – XVIII ст.» [19], «Історія Києво-Могилянської академії» [17]. У своїх працях вона головну увагу приділяла вивченню історії Києво-Могилянської академії (1615-1817) та історії розвитку духовної культури України XVII – XVIII століть.

Використано в роботі книгу Дорошенка Д.І. «Нарис історії України»[8], в якій він приділяє багато уваги історії України за козацьких часів, питанням розбудови української культури й освіти.

Слід відзначити працю Бойко О.Д «Історія України» [1] . Автор лаконічно, системно та доступно висвітлює окремі події та факти розвитку культури України наприкінці XVII - початку XVIII століття. Зокрема, історик називає «КМА своєрідною кузнею кадрів не тільки для духовного розвитку споконвічних українських земель, а й для піднесення освіти та культури в інших слов’янських країнах» [1, с.203].

Історія розвитку Києво-Могилянської академії продовжує становити значний інтерес для нас, особливо зараз - в період національного відродження рідної України.

1. КИЇВСЬКА БРАТСЬКА КОЛЕГІЯ, ЯК ОСНОВА АКАДЕМІЇ

    1. Київська братська школа та внесок Галшки Гулевичівни у її

заснування


Виникненню Києво-Могилянської академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який проводився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські і духовні, об’єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє Вітчизни. Шлях до цього вони торували через освітню і культурну діяльність, що об’єднувала українців. Особливо це стосується розвитку братств та братських шкіл України.

Просвітники гуртувалися навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архімандрита Єлисея Плетенецького. Діяльність Лаврського гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття свідомих громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До таких грома

дян належала й знатна киянка із шляхетного роду Волині Галшка Гулевичівна (Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (1577-1642) [17, c.5].

15 жовтня 1615 р. Галшка внесла до Київських магістратських «гродських» книг дарчу, в якій писала: «Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, маршалка Мозирського, з дозволу його милості на все нижчевикладене, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомлюю цим моїм добровільним листом, що я, живучи постійно в давній святій православній вірі східної церкви і палаючи до неї благочестивою ревністю до поширення слави Божої, з любові і приязні до братів моїх – народу руського і для спасіння душі своєї, з давнього часу умислила Церкві Божій учинити добро...» [7, с.66]. Саме ця подія поклала початок історії Києво-Могилянської академії.

Слід зазначити, що першим чоловіком Галшки Гулевичівни був Христофор Потій, син одного з визначних діячів унії єпископа Володимирського Іпатія Потія, який став уніатським митрополитом. Коли в 1596 р., за активної участі її тестя була прийнята унія, її чоловік був ще живий, і відповідно, вона жила в родині, де готувалися і виношувалися ідеї, що хоча і мали на меті подолання того несприятливого стану, в котрому тоді знаходилося православне духівництво і вся Східна церква, але які в кінцевому підсумку стали лише причиною глибокого релігійного розбрату в українському народі. Про те, як Галшка Гулевичівна ставилася до пануючих в її домі настроїв ми можемо судити по тому, що вона, бажаючи уберегти свою доньку Катерину Потіївну від впливу дядьків – Яна і Петра Потіїв, призначених їй в опікуни, - не зважаючи на неповнолітній вік доньки, в 1612 р. видає її заміж, чим призводить до їх великого обурення [20, с.125].

Залишаючись твердою у православній вірі, Галшка Гулевичівна, відчувала почуття гіркоти за опосередковану участь у цій справі і пристрасно бажала компенсувати втрати, нанесені братству її родичами, наданням йому нової території для монастиря і школи. Відданість цієї жінки православ’ю та любов до Батьківщини просто вражають. Тому, коли вона вийшла заміж за маршалка мозирського Степана Лозку (після смерті першого чоловіка), вона умовила його подарувати їй двір і землі в Києві з тим, щоб повернути свій «родинний» борг братству «Рис.1.1»

Коли Галшка Гулевичівна передала свою землю на школу й монастир, то тепер Київське Братство мало свою землю. Саме йому й передала Галшка засновану нею школу. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до Братства, що мало неабияку вагу в становленні та розвитку Київської Братської школи. Так почала свою діяльність Київська братська школа.


1.2. Петро Могила – засновник Київської колегії


Діяльність Петра Могили припадає на часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Все більше і більше діячів, що вболівали за долю України, вихід із становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила, який до кінця свого життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості й гідності народу, приєднання України до складу вільних Європейських держав. Двадцять років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковнослов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові, Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку, Куп'яничах. [20, с.126]

У 1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме – Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. І лишалась би вона однією з братських шкіл, більш або менш успішною і впливовою, яких чимало тоді було розкидано на українських землях, якби не митрополит Петро Могила, котрий 1632 року об’єднав дві такі школи – Братську і Лаврську в колеґіум з осідком на Подолі, збудувавши для нього окреме приміщення, буквально поєднавши його з подарованим будинком Галшки [Рис. 1.2].

Об’єднаний навчальний заклад дістав назву Братської колегії, або, на честь його заступника Петра Могили, Києво-Могилянської колегії [6, с.143]

Петро Могила (21.12.1596 - 01.01.1647) народився в сім’ї молдавського князя Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, вивчав теологію в Паризькому університеті, брав участь у битві під Хотином (1620), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар’єру військового і під впливом І. Борецького у 1625 році прийняв чернецтво. З 1627 р. він – архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1634 по 1647 р. – митрополит Київський, Галицький та всієї Русі. [20, c.128]

Висока церковна посада була для Могили щаблем, за допомогою якого він здійснив в Україні свої задуми, і найперше – реформував церкви й освіту. Він спирався на досвід своїх попередників – князя К. Острозького, гетьмана П. Сагайдачного, митрополита Й. Борецького [10, c.122 ].

Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, основаною на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчалися церковнослов’янська і руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувалися у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав в закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя та навчання, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення під школу, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відоме під назвою Трапезна) [4,c.9].

Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книгу), а також будинки і дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентарю зі своїх хуторів, більше 80 тис. злотих. І наостанок Могила «слізно» просив берегти Колегію, як, «єдине його надбання» у цьому житті [7, с.90].

Помер Петро Могила 1 січня 1647 року. Був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. За великі заслуги перед православною церквою 12 грудня 1996 року причислений до лику святих [20, с.128]

На честь Петра Могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською колегією (академією). Під цією назвою вона і ввійшла в історію «Рис.1.3».

Єдине, чого не встиг Петро Могила – це домогтися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна як Князівство Руське ставала разом з Литвою і Польщею членом федеративної держави Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в тому числі – свобода віросповідання і статус вищої школи для Колегії – тобто статус академії. Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання [9, c.54].



1.3 Історія закриття Академії


У другій половині XVIII ст. у зв’язку з новими досягненнями науки, розвитком правничих, математичних, медичних знань й великою потребою в спеціалістах цих галузей знань, провідники Києво-Могилянської академії роблять непоодинокі спроби перетворити її в сучасний університет, тобто відкрити додаткові факультети, залучити до викладання іноземних мов найкращих спеціалістів. Але кошти були в руках царського уряду, а без них зробити такі перетворення було неможливо. Царський уряд, сама імператриця Катерина II відмовляють Академії і починають вести цілеспрямовану політику на її знищення. І все ж, у час повального наступу на залишки автономії України стара вища школа жила. Її національні традиції, правда й легенди про звитягу її провідників у часи наступу католицизму, а згодом – русифікації, той непокірливий дух, що зберігала й виявляла ця остання інституція української незалежності, не давали спокою носіям імперських планів Росії [17, с.117].

З 1808 по 1814 роки проводиться реформа духовних шкіл Росії. В результаті було створено і затверджено імператором «Устав духовних училищ» (1814). Проте Київська академія настільки не підпадала під категорію духовних шкіл, що цей устав на неї не поширився. Але задуману справу – ліквідацію старої уславленої української вищої школи – треба було завершити. Св. Синод 1817 р. видає указ про закриття Академії, ніби тимчасово, таким чином приспавши на якийсь час суспільний протест. Незабаром, того ж 1817 p., у приміщенні бурси Академії було відкрито духовну семінарію й духовне училище. У 1819 р. Св. Синод видав новий указ про відкриття в Києві Імператорської Духовної академії [17, с.121]

Але настільки сильний був спадок Києво-Могилянської академії й міцні ті генетичні корені, що пов'язували її з духовними здобутками й славетними іменами Петра Могили, Григорія Сковороди, гетьманів, що в ній навчалися що традиції її відроджуються і в Духовній академії. Вона скромно починає іменуватися Духовна академія, а в пам'яті народній залишається Києво-Могилянською.

На початку 1920 р. більшовицька влада закриває й Духовну академію. З того часу приміщення Академії використовувалися різними закладами та установами, часто далекими за своїми цілями від ідеалів гуманізму і просвітництва [10].

Але духовні джерела української нації, до яких належала Києво-Могилянська академія, незнищенні. Рух української громадськості за відновлення Академії, що розпочався у 1960-х роках, увінчався успіхом. Указом Верховної Ради України від 19 вересня 1991 р. університет «Києво-Могилянська академія» відновлено на історичній території і в стінах славної Києво-Могилянської академії [19, с. 62].

Постаттю, що зіграла найважливішу роль у відродженні Києво-Могилянської академії, став Брюховецький В'ячеслав Степанович – український літературознавець, педагог і громадський діяч, який був головним ініціатором відродження Києво-Могилянської академії як сучасного вищого навчального закладу.

З 16 листопада 1991 року В'ячеслав Брюховецький приступає до виконання своїх обов'язків. Він проводить дуже інтенсивну роботу і створює Києво-Могилянське братство, веде переговори із зарубіжними політичними і громадянськими організаціями, з ЮНЕСКО домовляється про виділення грантів, спонсорських внесків, залучає до роботи провідних викладачів-спеціалістів.

Поза всіляким сумнівом, В. Брюховецький увійде в історію української культури й освіти не лише як ініціатор відновлення першої найвищої школи в Україні, як перший керівник відродженої Києво-Могилянської академії, а й як представник нового покоління, український ректор із новим гуманістичним світоглядом, чіткою громадянською позицією та новою управлінською культурою [10, c.499].

2. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ, ЯК КУЛЬТУРНО ОСВІТНІЙ ЦЕНТР ЄВРОПЕЙСЬКОГО МАСШТАБУ


2.1 Міжнародні зв'язки Академії та її внесок у розвиток освіти сусідніх держав

В ХУІІ – ХУІІІ ст. Києво-Могилянська академія стає не лише центром української духовності, в якому здійснюється постійний обмін думками, книгами, мистецькими здобутками, а й перетворюється на потужний чинник формування єдиного комунікативного простору культури на українських землях.

Міжнародні зв'язки Києво-Могилянської академії виявлялись у різноманітних формах. Це було і навчання її вихованців у зарубіжних університетах, колегіях, академіях, і студіювання представників інших народів у Києві. В лекційних курсах, творах професорів і вихованців Києво-Могилянської академії використовувалися праці, теорії та ідеї зарубіжних вчених, письменників, митців, так само як і лекційні курси та твори киян ставали відомими за кордоном. Міжнародні зв'язки академії здійснювалися й у інший спосіб – через листування із зарубіжними вченими, дискусії, рецензування праць, переклади книг, організацію навчальних і культурних закладів.

Києво-Могилянська академія мала тісні зв'язки з навчальними закладами багатьох країн Західної Європи, де її кращі вихованці продовжували навчання, готуючись до професорської діяльності. Як правило, київські вихованці, які здійснювали освітню мандрівку, відвідували не одну країну, а навчались у кількох університетах чи колегіумах, здебільшого від трьох до шести років. Зокрема, Й. Кроковський слухав курси філософії та богослов'я в Римській академії; Т. Леонтович, студіював у Парижі й подорожував багатьма країнами Заходу [10, с.202].

Вийшовши 1724 р. з України і подорожуючи країнами Західної Європи на південний схід, побував в Італії й учень Феофана Прокоповича – Іван Григорович-Барський. Взимку він учився в семінарії у Венеції, а літо використовував для мандрівок і ознайомлення з життям італійців – станом їхньої освіти, мистецтвом, архітектурою, фольклором, звичаями.

У 60-70-х ХУІІІ ст. Іван Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим, без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі [10, с.205].

Знайомство вихованців Києво-Могилянської академії з науковими ідеями, мовами, мистецтвом, звичаями країн Заходу і Сходу розширювало культурні обрії української інтелігенції і, зрештою, всього народу. Воно сприяло утвердженню толерантності, відкритості української культури щодо інших культур. Зближуючи культури і християнські конфесії Заходу і Сходу, Києво-Могилянська академія була і сприймальною, і давальною стороною. Саме з цим пов'язане її міжнародне, загальноєвропейське значення. Вона була осередком і засобом включення православного світу у велику нову систему духовного синтезу – бароко, який охопив усі регіони Європи й усі сфери її духовної культури [10, с. 206].

Дух київської вченості поширювався не лише через твори професорів академії та діячів її кола, а й студентами, представниками інших народів, які в ній навчалися. Оскільки Києво-Могилянська академія була всестановим освітнім закладом, тут навчалися і юнаки з аристократичних родин, і діти духовенства, міщан, ремісників, селян.

Ще 1640 році Петро Могила запропонував цареві Михайлові Федоровичу заснувати у Москві силами київських учених школу для навчання «дітей боярських і простого народу грамоті грецькій і слов'янській» [20, с.127]. І хоча ця пропозиція тоді не була прийнята, у 1649 – 1652 рр. у Москві вже працювало 32 вихованці київських шкіл, які виправляли і редагували грецькі богослужбові книги, перекладали твори європейських вчених, знайомили росіян з ідеями видатних вчених.

Випускники Києво-Могилянської академії працювали не лише в духовних навчальних закладах. Чимало їх було у Московському університеті, Петербурзькій медико-хірургічній академії, шпитальних та інженерних школах, сухопутному шляхетському кадетському корпусі та інших.

Щодо відносин з Білорусією, то там вихованці Києво-Могилянської академії заснували значну кількість шкіл і семінарію в Могилеві. В ній викладали латинську, грецьку, давньоєврейську мови, а також поетику, риторику, філософію і богослов'я. Навчання велось за програмами і методиками, усталеними в Києво-Могилянській академії.

Отже, можна зробити висновок, що професори і вихованці академії сприяли розвиткові освіти, науки, культури багатьох православних народів, передусім східних і південних слов'ян. Вони збагачували українську культуру, черпаючи з духовних скарбниць цих народів, і разом з тим робили в них свій внесок. Діяльність у цьому напрямі випливала з їх просвітницьких переконань.

Друга половина XVIII ст. усе ж була не вельми сприятлива для Києво-Могилянської академії. Це був час, що характеризувався необхідністю пристосування навчального закладу до нових умов, які потребували прискореного розвитку технічних дисциплін, введення до навчального курсу ряду нових предметів. Слід зауважити, що з середини XVIII ст. навчальні курси, особливо у старших класах, втрачають свою оригінальність, наближеність до сучасних політичних та суспільних проблем [1, c.208].

2.2 Видатні випускники


Важливу роль у розвитку освіти та культури в Україні відігравали середні навчальні заклади – колегіуми, які були засновані в Чернігові (1700), Харкові (1727) та Переяславі (1738). Ці навчальні заклади готували служителів релігійного культу, державних службовців та вчителів початкових класів. Перлиною серед колегіумів, осередком освіти та науки, центром культурного життя в Україні була Києво-Могилянська колегія, яка 1701 р. грамотою Петра І одержала статус і права академії. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. Саме тут сформувався один із центрів філософської думки ( І. Гізель, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін.), зросла літературна та поетична школа ( Л. Баранович, М. Довгалевський та ін.), утворився осередок щодо розробки теорії українського поетичного мистецтва(Ф. Прокопович, М. Довгалевський, Г. Кониський та ін.) [6,c.144].

В академії навчалися літописці Самійло Величко, Григорій Грабянка; художники І. Мигура, Г. Левицький; композитори М. Березовський, А. Ведель; архітектор І. Григорович-Барський.

ЇЇ вихованцями були гетьмани України: Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол.

Києво-Могилянська академія того часу була своєрідною кузнею кадрів не тільки для духовного розвитку споконвічних українських земель, а й для піднесення освіти та культури в інших слов'янських країнах. Вагомий внесок у здійсненні реформ Петра І належить вихованцям академії Ф. Прокоповичу, С. Яворському, Г. Кониському.

Викладачі Київської академії такі , як: славетний письменник і церковний діяч Лазар Баранович, німець за походженням, ерудит Іннокентій Гізель, пристрасний полеміст І. Галятовський, складали солідну й знану в усьому православному світі культурну еліту.

Саме в Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів. Чимало випускників академії працювали вчителями у школах Росії, розповсюджуючи систему освіти та знання, орієнтовані на західні зразки. [1 c.203].

Про випускників Києво-Могилянської академії можна розповідати багато, але мені хочеться зупинитись на п’ятьох з них.

Стефан Яворський (1658 -1722). Випускник Київської колегії. Після закінчення її слухав філософію та богослов'я в Познанській та Віденській академіях.

Повернувшись з-за кордону, тримав екзамен перед професорами Київської академії, а також читав власні вірші латинською, польською та руською мовами. Одержав високу оцінку й звання "лавроносного поета". Викладав в Академії риторику, філософію, богослов'я [1, с.203].

Інокентій Гізель (бл.1600-1683). У 30-х роках XVII ст. навчався в Київській колегії, закінчив її в 1642 р. В числі кращих учнів він був посланий за кошти Петра Могили за кордон. Слухав лекції в Англії, де вивчав історію і юриспруденцію. Після повернення на Україну І. Гізель був призначений учителем, потім професором філософії. За рекомендацією П. Могили, який високо цінував його як молодого вченого, - ректором (1646-1656 рр.).

І. Гізель відомий як письменник. Його перу належить велика праця "Мир с богом человеку" (1669). З його іменем також пов'язували виданий в 1674 р. "Синопсис" - перший систематизований посібник з історії [1, с.203].

Феофан Прокопович (1681-1736). Великий внесок вніс у розвиток філософської науки визначний український вчений, політичний і громадський діяч, письменник Феофан Прокопович . Після закінчення Академії їде за кордон, де слухає лекції в уніатській колегії у Володимир-Волинському, а потім - в Римській католицькій академії св. Афанасія. Повернувшись, викладає в Київській академії в 1706-1716 рр. риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію та богослов'я. З 1711 по 1716 роки - ректор Академії.

Ф.Прокопович відомий як видатний публіцист, драматург і поет. ХVII століття - доба шкільного театру. Його суворі правила, яких дотримувалися драматурги того часу, установив Ф.Прокопович у своєму підручнику піїтики, будучи знавцем не тільки філософії і богослов'я, написав ряд історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць.

Діяльність Ф. Прокоповича в Академії наклала відбиток на викладання майже всіх предметів і знайшла собі багатьох послідовників. Завдяки Ф. Прокоповичу в академічних курсах піїтики з'явились правила складання "руського вірша"; посилився зв'язок з народною творчістю. Це яскраво проявилось у виникненні нового виду піїтичної творчості - трагікомедії та інтермедії, що були дуже популярні серед простого народу. Типовим зразком академічної трагікомедії є "Владимир" (1628 р.) Ф. Прокоповича.

Григорій Кониський(1717-1795). Автор віршів, надрукованих у підручнику поетики, драми «Воскресіння мертвих» (поставлена 1747 року у Київській Академії, опублікована в «Летописях русской литературы», 1860). Йому належать численні проповіді, курс піїтики, два рукописні курси філософії. Автор ряду історичних праць. Відстоював інтереси православної церкви, виступав проти унії і за навернення уніатів на православ'я.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) - відомий громадський і освітній діяч, який навчався в Києво-Могилянській академії. Він видатний український філософ, демократ-просвітитель, мислитель, письменник, поет, життєвий і творчий шлях якого описаний численними дослідниками, письменниками й поетами. Національний духовний провідник, релігійний філософ просвітник і письменник-гуманіст, Григорій Сковорода – унікальна постать в історії українського народу. Філософ і митець творив тодішньою українською мовою, цілком вільно володів латиною. Він гарно малював, володів багатьма музичними інструментами, не лише добре співав, а й писав музику. Був практиком і теоретиком мистецтва. Наприклад, у Переяславі, де викладав, створив курс поетики. Літературна спадщина Сковороди належить до новаторських явищ мистецтва. Григорій Сковорода – не тільки поет і філософ, а й прозаїк. Його трактати, діалоги та притчі є визначними зразками української барокової художньої прози. Чудові пісні, байки, притчі, а також трактати мислителя яскраво свідчать про те, що неможливо відокремити в Сковороді письменника від філософа і навіть людини.

Його філософський вислів «Світ ловив мене, але не спіймав» свідчить про те, що він є філософом світового масштабу, а не тільки українського. Останні більш ніж 25 років життя Сковорода мандрував Слобожанщиною і уникав найзаманливіших пропозицій, аби не платити своєю совістю за багатство, чини, почесті – усе те, чого він просто не потребував, бо щастя вбачав у «сродній», за покликанням, праці. [3, c.5].

Київська академія сприяла становленню української літературної мови, тут склалася поетична школа, представлена іменами Л. Барановича, І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Г. Кониського та ін. Так відомий філософ, прозаїк та поет Г. Сковорода писав:


Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно – лиш болото. [3, с.67]


Заснована з метою служити справі оборони православної віри, Києво-Могилянська академія приділяла багато уваги різноманітним питанням. Основою навчання були мови грецька й латинська. А ось, саме своя рідна українська мова відіграла роль об’єднуючого фактора, який сприяв тому, що навколо КМА гуртувались найкращі діячі науки і культури, які несли ідею незалежності української держави в народні маси.

Загалом, можна зробити висновок, що професори і вихованці академії сприяли розвиткові освіти, науки, культури багатьох православних народів, передусім східних і південних слов'ян. Вони збагачували культуру, черпаючи з духовних скарбниць цих народів, і разом з тим робили в них свій внесок. Діяльність у цьому напрямі випливала з їх просвітницьких переконань. Друга половина XVIII ст. усе ж була не вельми сприятлива для Києво-Могилянської академії. Це був час, що характеризувався необхідністю пристосування навчального закладу до нових умов. Але справа, започаткована Галшкою Гулевичівною, Петром Могилою, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та іншими діячами КМА вивели Україну на шлях національного відродження.

І на фундаментах створеного Галшкою Гулевичівною, Петром Сагайдачними, Петром Могилою, Іваном Мазепою, радуючи прихильників і поборюючи скептиків та лютих ворогів, повстав Національний університет «Києво-Могилянська академія», котрий запропонував модерний шлях реформування української освіти.


ВИСНОВОК


Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу, де освіта була доступна людям різного достатку, як багатим, так і бідним. Вона була і залишається символом української культури, української духовності.

Заснована на принципах гуманізму і просвітництва, академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

У ХУІІ - XIX ст. Києво-Могилянська академія була окрасою України, духовним культурним центром усього слов'янського світу. Тут готувалися викладачі для інших вищих шкіл, науковці філософи, богослови, знавці мов, поети, художника, музиканти, майбутні державні діячі - формувалася еліта, без якої неможливий історичний поступ нації й країни.

У культурному надбанні українців Києво-Могилянська академія була, є і залишиться явищем, яке яскраво підтверджує розум і талант народу, його самосвідомість і прагнення до самореалізації, самовиявлення. Майже 200 років Києво-Могилянська академія виконувала роль освітнього і культурного центру не лише в Україні, а й у Східній Європі. Вона мала ще одну історичну цінність – академія заклала підвалини для інтелектуального і культурного життя другої половини XVIII – XIX ст., її здобутками живилися Харківський та Київський університети, Київська духовна академія, численні школи та колегіуми. Її випускники займали високі пости у Війську Запорізькому, творили Гетьмансько-козацьку державу, були носіями національно-визвольних ідей. Існуючи в умовах наступу на Україну російського великодержавного шовінізму, академія продовжувала поповнювати українську поезію, літературу, музику, науку новими здобутками, що живили національну самосвідомість і заперечували будь-які спроби довести другосортність нації. Академія була створена волею самого народу. Вона увібрала в себе дух народу, а потім і сама живила його. На академію мав величезний вплив загальноєвропейський історичний процес, який обумовив прийняття Україною ідей гуманізму та реформації, що виявилися у формуванні ранньої просвітницької думки, а також в організаційній побудові української вищої школи, у змісті та обсязі предметів, що в ній вивчалися і давали завершену гуманітарну освіту .
19 вересня 1991 року згідно з розпорядженням Верховної Ради України після 174-літньої перерви Києво-Могилянську академію було відроджено на її історичній території.16 жовтня 1991 р. відбулася презентація відновленої Києво-Могилянської академії, яка дістала назву Університет "Києво-Могилянська академія".

Сьогодні в університеті здобувають освіту 2,5 тисячі студентів, які прагнуть знань і успішно оволодівають найрізноманітнішими професіями: історика, філософа, мовознавця, політолога, соціолога, правника, економіста, еколога, природознавця та ін.

Відродження Академії на початку 90-х рр. ХХ ст. є подією величезної ваги. Це – символ відродження самої української нації, яка в новому, ХХI ст. сама вирішує свою долю. Отже, відродження Києво-Могилянської академії є ознакою того, що український народ вступив до нового історичного етапу свого розвитку, до етапу розбудови незалежної, соборної Української держави.

Практичне значення для сьогодення як для студентів, так і для учнів мають диспути, що у «Могилянці» були своєрідними практичними заняттями. Студенти дискутували на вивчені теми, тим самим добре закріплюючи пройдений матеріал, навчаючись логічно мислити. Участь у диспутах була обов'язковою. Диспути носили публічний характер.

Критично мисляча, розумна, допитлива, ініціативна, наполеглива, віддана своїй Батьківщині і нації молодь, народжується в таких диспутах і стає рушійною та об’єднуючою силою суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Бойко О.Д. Історія України: навч. посіб., 3-тє вид./ – К.: Академвидав, 2008. – 688 с.

  1. Брюховецький В. С. Києво-Могилянська академія в іменах XVII – XVIII ст.: енциклопедичне видання/ В.С. Брюховецький, З.І. Хижняк. – К.: КМАкадемія, 2001. – 734 с.

  2. Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах/ Упоряд. В.Г.Штих. – Х: Оригінал, 2002. – 96 с.

  3. Горбенко Є. Київська академія. Архітектурний нарис./ Є. Горбенко. – К., 1995, - 60 с.

  4. Грушевський М.С. Історія України/ Упоряд. Сарбей В.Г. – К.: Освіта, 1992 – 271 с.

  5. Губарев В.К. Історія України: Довідник школяра й студента. – Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО». – 2009.- 624 с.

  6. Дарча Галшки Гулевичівни // Історія України. Робота з документами/ Уклад. Воропаєва В.В. – Х.: ФОП Співак В.Л., 2013.- 544 с.

  7. Дорошенко Д. І. Нарис Історії України у 2х т./ Д. І. Дорошенко. – К.: «Глобус», 1992. – 349с.

  8. Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков./ А. Жуковський. – К., 1997. – 302 с.

  9. Кульчицький С. В. Історія України : довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів/ С. В. Кульчицький, Ю. А. Мицик, В.С. Власов. – К.: «Літера ЛТД», 2013. – 528 с.

  10. Лотоцький А.Л. Історія України для дітей.- Львів: «Фенікс», 1990. – 239 с.

  11. Омельченко А. Музично-педагогічні традиції Києво-Могилянської Академії // Мистецтво та освіта. – 2001. -№ 2. – С. 39 – 43.

  12. Онищенко Є. І. Воскресіння академії: Спогади про Відродження Києво-Могилянської академії та його учасників./ Є. І. Онищенко.– К.: «КМ Академія», 2004. – 94 с.

  13. Сотниченко П. А. Бібліотека Києво-Могилянської Академії. Філософські джерела. Від Вишенського до Сковороди./ П. А. Сотниченко. – К., 1972. – 531 с.

  14. Субтельний О. Історія України./ О. Субтельський. – К.: «Либідь», 1991. – 512 с.

  15. Ткачук М. Києво-Могилянська Академія і становлення академічної філософії в Україні // Філософська думка. – 2000. -№ 4. – С. 36 – 56.

  16. Хижняк З. І. Історія Києво-Могилянської академії. / З. І. Хижняк, В. Маньківський. – К.: «КМА», 2003. – 181 с.

  17. Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія. Історичний нарис./ З. І. Хижняк. – К.: «КМА», 2001. – 189 с.

  18. Хижняк З.І. З історії Києво-Могилянської академії XVll – XVlll ст./ З. І. Хижняк. – К.: «КМА академія», 2005. – 64 с.

  19. Швидько Г.К. Історія України ХVІ-ХVІІІ століття. Підручник для 8 кл. середньої школи. – К.: Ґенеза, 1997.- 384 с.

Автор
Дата добавления 28.02.2016
Раздел История
Подраздел Статьи
Просмотров462
Номер материала ДВ-491461
Получить свидетельство о публикации

"Инфоурок" приглашает всех педагогов и детей к участию в самой массовой интернет-олимпиаде «Весна 2017» с рекордно низкой оплатой за одного ученика - всего 45 рублей

В олимпиадах "Инфоурок" лучшие условия для учителей и учеников:

1. невероятно низкий размер орг.взноса — всего 58 рублей, из которых 13 рублей остаётся учителю на компенсацию расходов;
2. подходящие по сложности для большинства учеников задания;
3. призовой фонд 1.000.000 рублей для самых активных учителей;
4. официальные наградные документы для учителей бесплатно(от организатора - ООО "Инфоурок" - имеющего образовательную лицензию и свидетельство СМИ) - при участии от 10 учеников
5. бесплатный доступ ко всем видеоурокам проекта "Инфоурок";
6. легко подать заявку, не нужно отправлять ответы в бумажном виде;
7. родителям всех учеников - благодарственные письма от «Инфоурок».
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://infourok.ru/konkurs


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ


Идёт приём заявок на международный конкурс по математике "Весенний марафон" для учеников 1-11 классов и дошкольников

Уникальность конкурса в преимуществах для учителей и учеников:

1. Задания подходят для учеников с любым уровнем знаний;
2. Бесплатные наградные документы для учителей;
3. Невероятно низкий орг.взнос - всего 38 рублей;
4. Публикация рейтинга классов по итогам конкурса;
и многое другое...

Подайте заявку сейчас - https://urokimatematiki.ru

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх