У дні, коли молодий християнин-лікар на ім’я Валентин потрапив до в’язниці (це було в часи гонінь на християн імператора Клавдія, в ІІІ ст. н.е.), римський календар відраховував останні дні року. В Італії починалась весна. За римським календарем саме в середині лютого святкували Новий рік. Незаміжні дівчата займались приблизно тим, чим займаємось, мабуть, і ми на Різдво – ворожили. Тоді ж вирувало і язичницьке свято Люперкалія, якому була заступницею сама богиня любові – Юнона. Парочки, що вже склалися, оголошували про свої заручини, а для вільних від стріл Амура, і навіть заміжніх, воно було часом бурхливих любовних пристрастей. А Валентин тим часом їв сухий хліб у в’язниці, молився і знав напевно, що справжньої весни вже не побачить. Якщо вірити його зображенню у книгах, він був дуже вродливим. Мабуть, в нього закохувались дівчата. Але навряд чи, сидячи за гратами, він міг припустити, що останньому в його житті коханню судилося статися саме в цих стінах. Його наглядач у в’язниці був суворим і ненавидів християн. Про те, що молодий християнин, якого нещодавно привели до нього, ще й лікар, він дізнався, коли спіймав під віконцем його камери декількох хлоп’ят, які кидали туди маленькі записки (можливо, це й були перші "валентинки”). В записочках була всяка всячина: поздоровлення зі святом, привіти і побажання людині, яка була до них доброю і привітною, яка лікувала їх і навчала. Наглядач замислився. Його улюблена дочка була сліпою і наодинці просиджувала всі дні вдома: кому потрібна сліпа наречена? Наглядач привів дочку до ув’язненого лікаря, але не міг знати, що горе сліпої дівчини стане горем закоханої. Сталося диво: Валентин повернув їй зір і вона покохала його. Від їх кохання залишилось одне свідоцтво, про яке не забула легенда – невеличкий лист, майже записочка, "валентинка”, яку склав юнак для неї, сором’язливо підписавши: "Ваш Валентин”. І, невідомо, може саме дочка наглядача вперше вигукнула: "Він – Святий!” І кожного року за народними переказами, саме в цей день усі птахи знаходять собі пару.