«Щасливий той, хто міг
життя прожити і добрий
слід лишити на землі»
Моральне виховання людини починається з народження. Це процес, який спрямований на цілісне формування і розвиток особистості дитини, і, передбачає будову його ставлення до Батьківщини, суспільства, колективу людей, праці, до своїх обов’язків й до самого себе. Згідно з цим вимальовуються задачі морально-етичного виховання, які за допомогою внутрішніх стимулів особистості кожної дитини формують такі важливі людські якості – честь, совість, гідність, обов’язок.
Для того, щоб дитина сформувала життєві засади потрібна допомога, а саме, допомога дорослих – батьків, старших товаришів, класного керівника, вчителів.
У вихованні немає дрібниць – у ньому все має значення: школа, підручник, вчитель, сама шкільна атмосфера. Але самим головним, я думаю, є особистість наставника. Справжній вчитель допомагає своїм вихованцям пережити найкращі моменти радості – радість відкриття світу.
Класний керівник більше, ніж інші вчителі, спілкується з учнями. Його спілкування не припиняється з дзвоником, він організатор життя і діяльності класного колективу. Саме він об’єднує та спрямовує виховну діяльність вчителів – це його найважче й найважливіше завдання.
Розгледіти в дитині індивідуальність, талант, особистість; допомогти відшукати ті струни людської душі, які сформують особистість.
Зараз ми живемо в важкі часи, коли за життєвими проблемами батьки не бачать проблем дітей, не вміють з ними спілкуватися, займаються вихованням частково, похапцем; а іноді, ховаючись за зайнятістю та стомленістю, намагаються перекласти відповідальність на когось іншого.
Завдяки цьому класний керівник з порадника перевтілюється в головну ланку у формуванні особистості, яка часом має дуже тонку душевну оболонку. Вже третій рік я опікуюся своїми вихованцями,
з смішних та галасливих п’ятикласників, вони виросли в учнів сьомого класу з допитливими очима та безтурботними посмішками. Але життя не може бути зітканим тільки з хвилин радості.
Тому що вся учнівська діяльність мов зіткана з моральних засад, що б не робили діти - вчилися, грали в м’яча, працювали на пришкільній ділянці, всюди потрібно враховувати психологічний та емоційний стан оточуючих. Саме тому в виховній роботі з учнями мого класу я працюю над проблемою:
«Прищеплення учням моральних і духовних цінностей, формування дружніх стосунків та толерантної поведінки в дитячому колективі»
Маючи за мету створити в класі умови психологічного комфорту, займаюсь вихованням особистості, керуючись найкращими людськими цінностями.
Щоб досягти вершини у створенні духовного взаєморозуміння, ставлю перед дитячим колективом задачі, які не тільки спрямують діяльність, а й допоможуть вирішити деякі соціальні та моральні проблеми у суспільстві в цілому:
Для того, щоб етапи росту особистості не сприймалися, як неіснуюча ідея працюю в класі за такою системою – ділення учнів на міні-групи з частковою або постійною зміною учасників цих груп за тренінговою системою взаєморозуміння та взаємодопомоги.
Формування груп проводиться за трьома напрямками:
В свою чергу напрямки поділяються на ще не менш важливі критерії – це психологічна сумісність членів групи:
А також, різноманітність форм та методів, які сприяють єднанню дитячого колективу:
Важка праця аналізу та спостереження дає свої результати. Даючи завдання творчим групам, поділяю їх захоплення та приорітети в спілкуванні. Але в дитячому колективі, як і в суспільстві, не завжди спрацьовує закон найрозумніший – це керівник, тому, моделюючи нові групи, надаю переваги завданням де дитина розкриє себе з такого боку, з якого навіть і не сподівалася.
І тоді учень, який здавався зовсім пасивним, має досягти певного результату, згуртувавши разом тих, хто отримав завдання разом з ним.
Не завжди вдається те, що задумав, тому що пам’ятаючи слова В. Шекспіра: «Що життя – театр, а люди в ньому актори.», починаєш розуміти, що кожний учень – це не тільки особистість зі складним характером, а ще й те, що неможливо запалити свічки, яка даруватиме світло, якщо вона не бажає світити. Все залежить від бажання, бажання бути цікавим, бажання бути лідером, бажання бути другом, помічником, товаришем, тим, хто корисний, потрібний, важливий для всіх.
Ще однією формою роботи є родинні свята, їх тематика настільки різнобічна, що підготовка їх і проведення не залишає байдужими нікого. Найвдалішим святом такого типу було родинне свято присвячене матері.
Важливими ланками виховання мають бути і години спілкування, підбираючи теми для таких заходів, вирішую не завжди сама, а знов, завдяки бесідам виявляю потреби та прагнення своїх учнів, і тому тематика їх теж різнопланова, яка торкається різних сфер діяльності людини, його поведінки у суспільстві, а також, допомагає розвивати творчу індивідуальність особистості школяра:
¤«Діти-герої в роки Великої Вітчизняної війни»
¤«Пісня – душа народу»
¤«Я – громадянин України»
¤«Спорт – сила, краса, здоров’я»
¤«Чи можна бути вільним від суспільства»
Людина формує свої якості у суспільстві, тому виховання у колективі, теж займає певну сходинку до досягнення мети. Могутня сила виховання у колективі і народжує особистість, якщо дитина не є пасивним користувачем знань, а їх творцем.
Зростання у суспільстві – це не тільки фізичний зріст, а зміна світогляду, формування особистої думки, відносини між ровесниками, принади дорослого життя. І для того, щоб підліток не лишився сам на сам зі своїми проблемами, потрібно з ним спілкуватися, а самим головним має бути довіра, без неї всі прагнення будуть марними.
Тому, працюючи зі своїм класом, я обрала за мету згуртувати колектив дітей таким чином, щоб дружба, повага, взаєморозуміння стали основними критеріями у формуванні особистості. Згідно з цією думкою формування та зростання особистості у дитячому колективі можна надати у формі діаграми.
Дитина повинна бути шукачем «кладу», і в цьому допоможе емоційна спрямованість розвитку пізнання прекрасного, через призму здивованості – перед істиною, перед силою людського розуму, перед світоглядом, перед власною думкою.
Тому виховну роботу в своєму сьомому класі я спрямовую на те, щоб найважливіші істини, пізнавалися дітьми, як особисте відкриття.
Наприклад, допомога відстаючим у навчанні учням, я не нав’язую консультантів, а даю завдання і коли група - взаємодопомоги досягає успіху, заохочення має не тільки той, хто виправлявся, а й ті, хто допомагав. Дитині приємно відчувати, що вона досягла мети самостійно, вона переживає почуття гордості від того, що до цієї думки дійшла сама, минаючи перешкоди, загартовуючись у формуванні переконань і світогляду.
Плануючи виховні заходи завжди враховую творче ставлення дитини до того чи іншого завдання.
Тому, організовуючи корисні справи, керуюсь збудованим мною пізнавальним спектром , який торкається майже всіх сфер людського життя.
Нестриманість, грубість, хамство, вони зникають, якщо вдається розтопити дитячу душу, а саме, здивувати, залучити до творчості та корисних справ.
Всі ті заходи, які я пропоную для розгляду допомагали мені і моїм учням у формуванні «здорового» дитячого колективу.
Разом з ними ми протоптували стежини гуманності, доброти, чуйності, милосердя на великому шляху людського життя. Вчимося любити ближніх, сприймати красу навколишнього світу, зберігати традиції, виховувати повагу, гідність, любов до особистості.
Дитина, як краплина роси, яка під вранішнім сонцем мерехтить усіма кольорами веселки, даруючи добрий настрій.
Дитина – це грайливий вітерець, який колише віти тополі і бешкетує з колосками пшениці.
Дитина – це серце і душа, яких не завжди розуміють дорослі.
І тому саме ми, дорослі, повинні ставитися до них не тільки з піклуванням, любов’ю, повагою, але й керуючись здоровим глуздом впливати на їх формування. Розуміти, що особистість багатогранна, вона потребує уваги, допомоги та розуміння.
«Щасливий той, хто міг
життя прожити і добрий
слід лишити на землі»
Моральне виховання людини починається з народження. Це процес, який спрямований на цілісне формування і розвиток особистості дитини, і, передбачає будову його ставлення до Батьківщини, суспільства, колективу людей, праці, до своїх обов’язків й до самого себе. Згідно з цим вимальовуються задачі морально-етичного виховання, які за допомогою внутрішніх стимулів особистості кожної дитини формують такі важливі людські якості – честь, совість, гідність, обов’язок.
Для того, щоб дитина сформувала життєві засади потрібна допомога, а саме, допомога дорослих – батьків, старших товаришів, класного керівника, вчителів.
У вихованні немає дрібниць – у ньому все має значення: школа, підручник, вчитель, сама шкільна атмосфера. Але самим головним, я думаю, є особистість наставника. Справжній вчитель допомагає своїм вихованцям пережити найкращі моменти радості – радість відкриття світу.
Класний керівник більше, ніж інші вчителі, спілкується з учнями. Його спілкування не припиняється з дзвоником, він організатор життя і діяльності класного колективу. Саме він об’єднує та спрямовує виховну діяльність вчителів – це його найважче й найважливіше завдання.
Розгледіти в дитині індивідуальність, талант, особистість; допомогти відшукати ті струни людської душі, які сформують особистість.
Зараз ми живемо в важкі часи, коли за життєвими проблемами батьки не бачать проблем дітей, не вміють з ними спілкуватися, займаються вихованням частково, похапцем; а іноді, ховаючись за зайнятістю та стомленістю, намагаються перекласти відповідальність на когось іншого.
Завдяки цьому класний керівник з порадника перевтілюється в головну ланку у формуванні особистості, яка часом має дуже тонку душевну оболонку. Вже третій рік я опікуюся своїми вихованцями,
з смішних та галасливих п’ятикласників, вони виросли в учнів сьомого класу з допитливими очима та безтурботними посмішками. Але життя не може бути зітканим тільки з хвилин радості.
Тому що вся учнівська діяльність мов зіткана з моральних засад, що б не робили діти - вчилися, грали в м’яча, працювали на пришкільній ділянці, всюди потрібно враховувати психологічний та емоційний стан оточуючих. Саме тому в виховній роботі з учнями мого класу я працюю над проблемою:
«Прищеплення учням моральних і духовних цінностей, формування дружніх стосунків та толерантної поведінки в дитячому колективі»
Маючи за мету створити в класі умови психологічного комфорту, займаюсь вихованням особистості, керуючись найкращими людськими цінностями.
Щоб досягти вершини у створенні духовного взаєморозуміння, ставлю перед дитячим колективом задачі, які не тільки спрямують діяльність, а й допоможуть вирішити деякі соціальні та моральні проблеми у суспільстві в цілому:
Для того, щоб етапи росту особистості не сприймалися, як неіснуюча ідея працюю в класі за такою системою – ділення учнів на міні-групи з частковою або постійною зміною учасників цих груп за тренінговою системою взаєморозуміння та взаємодопомоги.
Формування груп проводиться за трьома напрямками:
В свою чергу напрямки поділяються на ще не менш важливі критерії – це психологічна сумісність членів групи:
А також, різноманітність форм та методів, які сприяють єднанню дитячого колективу:
Важка праця аналізу та спостереження дає свої результати. Даючи завдання творчим групам, поділяю їх захоплення та приорітети в спілкуванні. Але в дитячому колективі, як і в суспільстві, не завжди спрацьовує закон найрозумніший – це керівник, тому, моделюючи нові групи, надаю переваги завданням де дитина розкриє себе з такого боку, з якого навіть і не сподівалася.
І тоді учень, який здавався зовсім пасивним, має досягти певного результату, згуртувавши разом тих, хто отримав завдання разом з ним.
Не завжди вдається те, що задумав, тому що пам’ятаючи слова В. Шекспіра: «Що життя – театр, а люди в ньому актори.», починаєш розуміти, що кожний учень – це не тільки особистість зі складним характером, а ще й те, що неможливо запалити свічки, яка даруватиме світло, якщо вона не бажає світити. Все залежить від бажання, бажання бути цікавим, бажання бути лідером, бажання бути другом, помічником, товаришем, тим, хто корисний, потрібний, важливий для всіх.
Ще однією формою роботи є родинні свята, їх тематика настільки різнобічна, що підготовка їх і проведення не залишає байдужими нікого. Найвдалішим святом такого типу було родинне свято присвячене матері.
Важливими ланками виховання мають бути і години спілкування, підбираючи теми для таких заходів, вирішую не завжди сама, а знов, завдяки бесідам виявляю потреби та прагнення своїх учнів, і тому тематика їх теж різнопланова, яка торкається різних сфер діяльності людини, його поведінки у суспільстві, а також, допомагає розвивати творчу індивідуальність особистості школяра:
¤«Діти-герої в роки Великої Вітчизняної війни»
¤«Пісня – душа народу»
¤«Я – громадянин України»
¤«Спорт – сила, краса, здоров’я»
¤«Чи можна бути вільним від суспільства»
Людина формує свої якості у суспільстві, тому виховання у колективі, теж займає певну сходинку до досягнення мети. Могутня сила виховання у колективі і народжує особистість, якщо дитина не є пасивним користувачем знань, а їх творцем.
Зростання у суспільстві – це не тільки фізичний зріст, а зміна світогляду, формування особистої думки, відносини між ровесниками, принади дорослого життя. І для того, щоб підліток не лишився сам на сам зі своїми проблемами, потрібно з ним спілкуватися, а самим головним має бути довіра, без неї всі прагнення будуть марними.
Тому, працюючи зі своїм класом, я обрала за мету згуртувати колектив дітей таким чином, щоб дружба, повага, взаєморозуміння стали основними критеріями у формуванні особистості. Згідно з цією думкою формування та зростання особистості у дитячому колективі можна надати у формі діаграми.
Дитина повинна бути шукачем «кладу», і в цьому допоможе емоційна спрямованість розвитку пізнання прекрасного, через призму здивованості – перед істиною, перед силою людського розуму, перед світоглядом, перед власною думкою.
Тому виховну роботу в своєму сьомому класі я спрямовую на те, щоб найважливіші істини, пізнавалися дітьми, як особисте відкриття.
Наприклад, допомога відстаючим у навчанні учням, я не нав’язую консультантів, а даю завдання і коли група - взаємодопомоги досягає успіху, заохочення має не тільки той, хто виправлявся, а й ті, хто допомагав. Дитині приємно відчувати, що вона досягла мети самостійно, вона переживає почуття гордості від того, що до цієї думки дійшла сама, минаючи перешкоди, загартовуючись у формуванні переконань і світогляду.
Плануючи виховні заходи завжди враховую творче ставлення дитини до того чи іншого завдання.
Тому, організовуючи корисні справи, керуюсь збудованим мною пізнавальним спектром , який торкається майже всіх сфер людського життя.
Нестриманість, грубість, хамство, вони зникають, якщо вдається розтопити дитячу душу, а саме, здивувати, залучити до творчості та корисних справ.
Всі ті заходи, які я пропоную для розгляду допомагали мені і моїм учням у формуванні «здорового» дитячого колективу.
Разом з ними ми протоптували стежини гуманності, доброти, чуйності, милосердя на великому шляху людського життя. Вчимося любити ближніх, сприймати красу навколишнього світу, зберігати традиції, виховувати повагу, гідність, любов до особистості.
Дитина, як краплина роси, яка під вранішнім сонцем мерехтить усіма кольорами веселки, даруючи добрий настрій.
Дитина – це грайливий вітерець, який колише віти тополі і бешкетує з колосками пшениці.
Дитина – це серце і душа, яких не завжди розуміють дорослі.
І тому саме ми, дорослі, повинні ставитися до них не тільки з піклуванням, любов’ю, повагою, але й керуючись здоровим глуздом впливати на їх формування. Розуміти, що особистість багатогранна, вона потребує уваги, допомоги та розуміння.
Ваша скидка на курсы
40%
Оставьте свой комментарий
Авторизуйтесь, чтобы задавать вопросы.