Добавить материал и получить бесплатное свидетельство о публикации в СМИ
Эл. №ФС77-60625 от 20.01.2015
Свидетельство о публикации

Автоматическая выдача свидетельства о публикации в официальном СМИ сразу после добавления материала на сайт - Бесплатно

Добавить свой материал

За каждый опубликованный материал Вы получите бесплатное свидетельство о публикации от проекта «Инфоурок»

(Свидетельство о регистрации СМИ: Эл №ФС77-60625 от 20.01.2015)

Инфоурок / Доп. образование / Конспекты / Подборка материала о Т.Г.Шевченко
ВНИМАНИЮ ВСЕХ УЧИТЕЛЕЙ: согласно Федеральному закону № 313-ФЗ все педагоги должны пройти обучение навыкам оказания первой помощи.

Дистанционный курс "Оказание первой помощи детям и взрослым" от проекта "Инфоурок" даёт Вам возможность привести свои знания в соответствие с требованиями закона и получить удостоверение о повышении квалификации установленного образца (180 часов). Начало обучения новой группы: 28 июня.

Подать заявку на курс
  • Доп. образование

Подборка материала о Т.Г.Шевченко

библиотека
материалов

Шевченко і мистецтво

  • ознайомитися в будь-якій пошуковій системі з публікаціями в Інтернеті на тему «Шевченко-художник»;

Тарас Шевченко был не менее гениальным художником: любимый ученик Карла Брюллова, выпускник Петербургской императорской академии художеств (к тому же удостоенный трех серебряных медалей), замечательный портретист, пейзажист, который оставил после себя около 1100 художественных работ (различных по жанру и по технике исполнения), наконец - академик гравюры. Как художник он занимает одно из самых почетных мест в украинском изобразительном искусстве.

  • роздрукувати і використовувати під час виконання завдань наступні ілюстрації картин Т. Шевченка:

Художня творчість Тараса Шевченка

Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві російських та граверів з інших країн, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють відомості про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання датуються 1830–1861 роками й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами — це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та навчальні студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша — авторські дати

Тарас Шевченко – художник

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком.

Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга.

1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Погруддя жінки


Час створення: 1830

Матеріал: папір

Техніка: італійський олівець

Зберігається: Київ

Музей: Національний музей Тараса Шевченка

hello_html_m6bcce55a.png

Погруддя жінки — портрет (копія з невідомого оригіналу) виконаний ним у Вільно в 1830 році.

Зустрічається під назвою «Жіноча голівка».

Є припущення, що це копія з естампного портрету видатної французької трагедійної актриси Адрієни Лекуврер.

Праворуч унизу олівцем, можливо рукою

Зліва зроблений в Петербурзі внизу чорнилом авторський напис:

На память Александру

Ивановичу Уварову

Нижче — нерозбірливий напис олівцем.

Про родину Уварових Т. Г. Шевченко згадує у повісті «Художник»:

«Праздник встретил я в семействе Уваровых. Не подумайте — графов. Боже сохрани, мы еще так высоко не летаем. Это простое, скромное, купеческое семейство, но такое доброе, милое, гармоничное, что дай бог, чтобы все семейства на свете были таковы. Я принят у них как самый близкий, родной. Карл Павлович тоже их нередко посещает»

«Портрет батька»

hello_html_69373e6d.png336. Портрет батька. Папір, туш, перо, пензель (13,8 × 5). [Вільнюс]. [1829 — 1830].

На малюнку під портретом чорнилом напис: Се мій батько. Малюнок вирізано і наклеєно на білий картон. Під малюнком на клаптику паперу олівцем ледве помітний напис пізнішого походження: Rys. Taras Szewczenko.

Напис «Се мій батько», зроблений невідомою особою, був при першій публікації єдиною підставою для визначення малюнка як портрета батька Т. Г. Шевченка Григорія Івановича (1786 — 1825), виконаного Т. Г. Шевченком.

Малюнок знайдено у Вільнюсі.

Попередні місця збереження: приватні збірки у Вільно.

У 1920 р. експонувався на Шевченківській виставці у Львові як малюнок Т. Г. Шевченка.

«Католицький чернець»

hello_html_24012d78.png

Т.Г.Шевченко. Католицький чернець. Ілюстрація до повісті М.І. Надєждіна «Сила волі. Спогад мандрівника».

[1839, не пізніше 12 лютого. С.Петербург].

Подається за гравюрою на сталі

Малюнок ілюструє текст твору на сторінках 421 – 423, де описано зовнішній вигляд головного персонажа:

«Біля самого входу на краю лави сидів чернець у всій мальовничій злиденності одіяння міноритів, як їх називають в Італії. Він одягнений був у сірий підрясник, підперезаний товстою вузлуватою мотузкою. Важкі сандалі прив’язані до босих ніг вузенькими ремінцями, що червоними рубцями в’їдалися в ступні, порепані від сонця. Відлога ченця була закинута за плечі, і тому його голова вся була назовні, вона відсвічувала бронзовим відливом, створеним неєвропейським небом […] він нерухомо дивився на хвилі, що котились біля його ніг».

Є підстава датувати твір Шевченка не пізніше 12 лютого 1839 р., коли виготовлялися гравюри.

Існує необґрунтоване припущення, що ілюстрацію гравірував сам Шевченко в Петербурзі

Згадується з назвами: «Капуцинський монах», «Чернець-мінорит»

«Хлопчик-жебрак дає хліб собаці»

Хлопчик з собакою в лісі — малюнок, виконаний у Санкт-Петербурзі в 1840 році. Папір, сепія.

hello_html_1737a52b.png

Внизу чорнилом напис: Неааконч. акварель худож. Шевченко. На звороті чорнилом напис рукою Шевченка:

На память Козлову отъ Шевченка.

Малюнок за темою близький до незнайденої олійної картини Т. Г. Шевченка «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», за яку він у вересні 1840 року був нагороджений срібною медаллю другого ступеня. Датовано часом виконання ескіза до цього малюнка.

В літературі зустрічається під назвою «Спящий мальчик»

Зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: Державна Третьяковська галерея (Москва), Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ).

В 1939 році експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці у Києві

«Циганка-ворожка»

hello_html_3b2fee11.png

Т.Г.Шевченко. Циганка-ворожка. 1841. [С.-Петербург]. Брістольський папір, акварель. 26,5 × 20,7 см.

Національний музей Тараса Шевченка

Малюнок є авторською копією або варіантом картини, «що зображує циганку», за яку 26 вересня 1841 р. Шевченка було нагороджено срібною медаллю другого ступеня . Іноді акварель помилково ототожнювалася із картиною, хоча за акварельні твори учнів Академії медалями не нагороджували. Д.В.Антонович вважає, що «акварель з ворожкою є повторення олійного образу, за який Шевченко дістав в Академії відзначення у 1841 р., – а це більш ніж імовірно». Такої думки дотримується й О.М.Скворцов: «…нема даних вважати цю акварель тією картиною “Циганка”, за яку Шевченко в 1841 р. одержав другу срібну медаль».

Для рослин, зображених унизу на передньому плані акварелі, використано зарисовки 1840 – 1841 рр. «Куток Смоленського кладовища» та «Бур’яни» (№ 111). Г.М. Честахівський, переказуючи спогади Шевченка, свідчив, що художник часто вміщував рослини на першому плані творів як деталі композиції: «Воно дуже пригоже на картині».

«Катерина»

Т.Г.Шевченко. Катерина. 1842. [С.-Петербург].

Полотно, олія. 93 × 72,3 см.

Національний музей Тараса Шевченка, № ж-100.

hello_html_9b18634.png

Відомості про час створення картини та її сюжет Шевченко подав у листі до Г.С. Тарновського від 25 січня 1843 р.:

«.Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга – собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина».

Існує думка, згідно з якою в автобіографічній повісті «Художник» описано події, пов’язані з процесом створення картини «Катерина». Там вона називається «Весталка», очевидно, у зв’язку з подібністю первісних значень слів «Катерина» і «весталка» – «непорочна», «чиста»

 «Портрет Петра І»,

hello_html_m4ad9df27.png

Портрет Петра І. Гравюра (14,5 х 12,3) вміщена перед першою сторінкою книжки М.О. Полевого «Російські полководці».

П е т р о І (1672—1725) — російський імператор.

У передмові до книжки сказано: «Портрет Петра Великого скопійований з відомої картини Лакруа та звірений із маскою, знятою з Петра Великого, тією, що зберігається в Академії мистецтв» '.

Д.О. Ровинський відносить даний портрет Петра І до розділу «Неизвестные портреты нового происхождения», де в рубриці «Сборный тип Делароша» подає опис кількох гравюр, виданих 1843 р. в Парижі та Петербурзі, за композицією близьких до Шевченкового портрета Петра І .

Також він міг знати портрети Петра І роботи Людовіка Каравакка (1716 та 1722 рр.), писані з натури, що відзначалися великою схожістю. Вони неодноразово копіювалися, використовувалися в картинах та гравюрах.

«Портрет дітей Репніна-Волковського»

hello_html_m73a1200e.png

Т.Г.Шевченко. Портрет дітей В. М. Репніна. Полотно, олія [Яготин]. [1 – 10 січня] 1844. Національний музей Тараса Шевченка

Зліва внизу червоною фарбою підпис автора і дата: Т. Шевченко. 1844. Портрет вмонтовано в овал.

На портреті зображені Варвара та Микола Репніни – діти Василя Миколайовича Репніна – рідного брата Варвари Репніної — Варю, яку в родині називали Люля, та Василька.

В листі до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р. В. М. Репніна писала: «…он [Шевченко] работал в мастерской Глафиры над портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они сидели смирно» [«Русские пропилеи», т. II, М., 1916, стор. 217]. Портрет був закінчений не пізніше 10 січня – часу виїзду Шевченка з Яготина.

Попередні місця збереження: власність В. М. Репніна, Є. В. Мусіної-Пушкіної, Київський державний музей російського мистецтва, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

(Л. І. Внучкова)


«Дари в Чигрині»

hello_html_m13ae323a.png

91. Дари в Чигрині 1649 року. Папір, туш) [III-IV.1844]. Малюнок до однойменного офорта.

На звороті зліва вгорі напис чорнилом: Дари в Чигрині 1649 року.

Початкова дата визначається часом повернення Шевченка до Петербурга. Оскільки в листі до Бодянського в перших числах травня Шевченко повідомляє про те, що офорт «Дари в Чигрині» ним уже закінчений, підготовчий малюнок до нього виконаний, очевидно, не раніше часу повернення до Петербурга і не пізніше квітня місяця 1844 р.

Ескізи до малюнка — див. також № 299.

Попередні місця збереження: ЧМТ — № 147, ЧІМ, ГКШ.

1929 р. експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 18, № 1).


«Циган»

hello_html_26fc9eea.png

14. Циган. Папір, сепія (24,3 × 17,9). [VII — VIII 1851].


М. Ф. Савичев, згадує: «Другой рисунок тоже был сделан сепией: к стоящей на углу улицы живописной малороссийской хате-шинку двоє солдат привели двух арестантов, скованных железами поодиночке и вместе один с другим. Один из солдат вошел в корчму, а другой, опершись на руку о верхний косяк наружной двери, стоял спиной к зрителю, в ожидании чарки водки от товарища. Он покосился на отдыхавших у стены арестантов. Это были — один великорусс, другой цыган…. Арестант цыган, пораженими родными звуками свободы, рванулся и выставил голову за угол хаты; но с тем вместе он потянул за собой товарища, апатично преследовавшего в своей одежде паразитов. Загремели цепи, и потревоженный русский арестант злобно глядел на цыгана, а караульный солдат обратил на шум внимание, выразившееся в повороте головы. И все тут. Но как это сделано...».

Сепію виконано під час Кара-тауської експедиції Тоді ж або зразу після повернення експедиції

Під час Кара-тауської експедиції з одного з цих В літературі малюнок відомий під назвами: «Под хатою два скованных между собою человека...», «Полураздетый человек в островерхой шляпе возле украинской хаты в сруб», «Два скованных человека», «Блудний син у кайданах» і «У кайданах»

Серія графічних робіт «Мангишлацькі сади»,

№ 19 — 28. [1851 — 1852].

hello_html_664e55bb.png

hello_html_m3edb21ba.png

hello_html_m3d04f04.png

hello_html_5b699bb1.png


40. Мангишлацький сад. Кольоровий папір, акварель (18,7 × 27,3). [Літо 1854].

Назву серії малюнків встановлено на підставі офорта Бр. Залеського «Мангишлацький сад»

Мангишлацький сад знаходиться на півострові Мангишлак (північно-східний берег Каспійського моря, нині Гур’євська обл. Казахської РСР). Поверхня півострова складається з вапнякових нашарувань, покрита крейдяними буграми різноманітної форми і майже позбавлена рослинності. В деяких місцях півострова, між уламками скель та каміння, зустрічаються гаї тутових дерев. Такі ж дерева були вирощені поблизу Новопетровського укріплення (див. № 19 — 28, 40, 130, 131) та в урочищі Ханга-Баба.

В пояснювальному тексті до згаданого офорта Бр. Залеський дає опис цього саду: «Недалеко від скелі «Монах» сотня тутових дерев, що мають в більшості дивовижні форми, росте в щілинах товстого шару вапнякових відкладень... Дерева ці досить великі, листя на них рясне; без сумніву, під скелями, які начебто нависли над ними, дерева ці сягають корінням води; без таких джерел як могли б вони рости під жагучим небом пустелі, в місцевості, зовсім позбавленій дерев?

З часу збудування Новопетровського укріплення цей тутовий гай використовується як місце відпочинку».

В перші роки перебування в Новопетровському укріпленні (1851 — 1852) Шевченко неодноразово змальовував дерева Мангишлацького саду. Ці малюнки бачив у Шевченка М. Ф. Савичев при зустрічі з ним 1852 p.: «...в портфеле Шевченко были этюды каменистых балок, каменных обвалов и групп тутовых деревьев...»

В літературі ці малюнки відомі переважно під назвами: «Дерева серед каменів», «Мангишлацький пейзаж»

Малюнки помилково датуються 1838 — 1845 та 1847 — 1857 pp.

1851-1852рр

Мангишлацький сад. Сепія, туш, білило.. . . . 19

Мангишлацький сад. Туш, білило, акварель.. 20

Мангишлацький сад. Сепія, туш, перо,білило …21

Мангишлацький сад. Сепія, білило.. . . 22

Мангишлацький сад. Туш, перо, сепія.. . . 23

Мангишлацький сад. Туш, перо, сепія, білило.. . . . . . . 24

Мангишлацький сад. Сепія, білило.. . . 25

Мангиш-кий сад. Олівець, сепія, туш, перо.. . . . . 26

Мангишлацький сад. Сепія, туш, білило.. . . .27

Мангишлацький сад. Сепія, туш, білило. 28

40. Мангишлацький сад. Кольоровий папір, акварель (18,7 × 27,3). [Літо 1854].

Справа внизу червоною фарбою позначено: Z, трохи нижче олівцем напис: Ново-Петровскъ 54 Шевченко.

Акварель відповідає описові, наведеному у спогадах М. Ф. Савичева: «Шевченко, узнав, что я порисовываю, рекомендовал мне съездить в Разумановский сад, верстах в 7-ми от крепости. На одной из маленьких площадок, натурально огороженной с трех сторон каменною оградою, стояли три большие дикорастущие тутовые дерева; несколько грядок с цветами, молодой виноградник на тычинках, мостик через трещину, несколько скамеек, — вот весь сад Разуманова, прозванный по фамилии одного богатого купца, открывшего и облюбовавшего эту местность» (газ. «Казачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53 — 54; «Літературний журнал», 1939, № 2, стор. 117). /27/

Пояснення на малюнку знака, подібного до літери «Z», див. у примітці до «Портрета І. О. Ускова» (№ 36).

«Казашка Катя»,

hello_html_m5bbdb24f.jpg

hello_html_m5f547484.png

61. Казашка Катя. Папір, сепія [Новопетровське укріплення]. [1856 — VII 1857].

В портреті використано ті ж мотиви релігійного звичаю казахів, що і в двох нерозшуканих сепіях,

Датується на підставі спільності деталей з сепіями 1856 p.: «Благословіння дітей», «Самаритянка», «Казашка» (див. № 48, 49, 50), а також з вищезгаданими сепіями «Молитва по вмерлих» (див. прим. № 222 — 223), надісланими Бр. Залеському 20.V 1857 р.

Портрет був подарований Шевченком родині Ускових:

«Усковым на память о прожитом с ними времени и о самом себе Ш-ко оставил портреты жены коменданта Агафьи Емельяновны со старшей дочерью на руках, Кати — няни Наташиной в киргизском костюме и пять пейзажей...»

(«Воспоминания Н. И. Усковой о Шевченке», «Киевская старина», 1889, кн. II, стор. 304).

Попередні місця збереження: власність Ускових, Н. І. Смоляк, ІТШ, ГКШ.

«Вірсавія»


hello_html_92dde0f.png

54. Вірсавія. Папір, офорт, акватинта (36,2 × 27,1). [Пб.]. [Н. п. 30.V] 1860.


Офорт виконано за фотографією з твору К. Брюллова, подарованою Шевченкові власником картини московським колекціонером К. Т. Солдатьонковим у Москві в 1859 p.,

На спомін Федору Лазаревскому. Т. Шевченко. 30 травня 1860 р. («Україна», К., 1929, кн. 4, стор. 48).

В музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна в Москві зберігається літографський відтиск з офортної дошки з написом: «Дозволено цензурою. Літографія …»

1860 р. один з примірників цього офорта експонувався на річній виставці в Академії художеств (№ 28). В справах надходження експонатів на цю виставку зазначено, що офорт «Вірсавія» поданий Шевченком на звання академіка.

З 3 до 5 березня у Львівському палаці мистецтв до 195-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка експонується унікальна виставка: «Шевченко. Повернення в Україну». На ній уперше в історії України будуть представлені полотна Кобзаря періоду його заслання в Казахстан.

Серед експонатів, які увійшли до колекції, – картина Шевченка «Вірсавія» (1860 рік), написана з живописного оригіналу Карла Брюллова, та портрет Прасков’ї Даленго-Залеської (1859 рік) з Державного музею мистецтв ім. Абільхана Кастеєва. Оригінали цих творів жодного разу не вивозили з Казахстану до України – ані за часів Радянського Союзу, ані за часів незалежності.

«Автопортрет» (1840 р.)

hello_html_3e892955.png


Т.Г.Шевченко. Автопортрет. [1840, січень – лютий. С.-Петербург].Полотно, олія. (овал).

Національний музей Тараса Шевченка,

«Наприкінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав майстерню […] Ця майстерня являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби […]

«Доданий портрет Т.Г. Шевченка є точним знімком з оригіналу, поясного живописного портрета, намальованого самим Шевченком у 1840 році

Враховуючи хворобу, є підстави датувати автопортрет січнем – лютим 1840 р. Також встановлено, що «у зв’язку з реформою Академії мистецтв протягом лютого 1840 року всі учні, які жили в академічному будинку (в тім числі й Пономарьов), були відселені з нього»

Довгий час існувало кілька версій щодо часу виконання автопортрета: зима 1840 – 1841 рр., не раніше 21 вересня 1840 р.

«Автопортрет» (1847 р.)

hello_html_6070c2d7.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет. [Орськ]. [23.VI – XII 1847].

Папір, олівець (12.7 × 9.9 см).

На околиші кашкета позначення: 3. Р. – третя рота 5-го лінійного батальйону, у складі якої Т. Г. Шевченко служив рядовим в Орській кріпості.

Автопортрет знаходився в альбомі, що належав А. І. Лизогубу (арк. № 19). На аркуші під автопортретом чорнилом напис рукою А. І. Лизогуба: Т. Шевченко. Вгорі справа чорнилом позначено: 19.

Датується часом прибуття Шевченка до Орська та на підставі листа А. І. Лизогуба від 7.01.1848 р., в якому він писав з приводу цього автопортрета:

«Лист Ваш, коханий друже, я получыв на самисенький новый год. Превелыкая Вам дяка и за лист и за Вас; тилько важко на вас дывытысь» («Киевская старина», 1900, кн. IX, стор. 316).

В літературі зустрічається під назвами: «Автопортрет в солдатській формі», «Шевченко – солдат», «Тарас Шевченко в жовнірськім мундирі» .

Попередні місця збереження: власність А. І. Лизогуба, Ґалаґанів, Є. К. Трегубова, К. Є. Трегубової, І. А. Косенка, Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.

Державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № г – 910.

«Автопортрет в темному костюмі» (1860)

hello_html_mfd971fc.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет у темному костюмі.

[Пб.]. [Не пізніше 14.03] 1860. Папір, офорт


hello_html_m710948a1.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет у темному костюмі. [Пб.]. [Не пізніше 14.03] 1860. Папір, офорт, акватинта 13.6 × 10.2; 16.1 × 12.5; (31 × 21.5 см).


Офорт виконано за фотографією 1858 – 1859 р., з якої був створений і рисунок М. Мікешина 1859 р. (репродукція ксилографією Е. Гогенфельдена у «Кобзарі Тараса Шевченка коштом Платона Семеренка», СПБ., 1860).

Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 458, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

В Державному Російському музеі (СПб.) зберігається аналогічний до описаного автопортрета відтиск (інв. – 8146), на звороті якого є написаний червоним олівцем автограф першої, чорнової редакції вірша Шевченка «Колись-то ще во время оно».

Державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № г-675. ( В. Я. Ткаченко)



Справа внизу акватинтою монограма Ш, під портретом травленим штрихом авторський підпис і дата: Т. Шевченко. 1860. Внизу на чистому полі аркуша червоним олівцем авторський дарчий напис: Федору Федоровичу Львову на память Т. Шевченко 1860 14 марта.

Дату виконання офорта уточнено на підставі дарчого напису.

В Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) зберігаються ще два примірники описаного тут офорта (інв. № г – 881; г – 674).

Відтиск цього ж офорта першого стану.

Попередні місця збереження: власність Ф. Ф. Львова, Державний Російський музей, Ленінград.

Державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № г – 303. (В. Я. Ткаченко)

«Автопортрет з бородою» (1860 р.)

hello_html_6f6aa683.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет з бородою. [Пб.]. [Не пізніше 4.IV] 1860.

Папір, офорт 16.9 × 12.5; 22 × 16; (42.6 × 31 см).



 . Внизу на аркуші коричневим олівцем авторський дарчий напис: Н. Я. Макарову на память Т. Шевченко 1860 квитня 12.

Офорт виконано за фотографією, про яку Шевченко писав у щоденнику 30.III.1858 р.: «Заказал фотографический портрет в шапке и тулупе для М. А. Дороховой».

У фондах Державного музею Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) зберігається аналогічний відтиск цього ж офорта з авторським дарчим написом: Александри Михайловни Кулишъ Вомисто крашанки на-память Т. Шевченко (інв. № г – 867), що й послужило підставою для обмеження кінцевої дати виконання портрета великодним святом, яке у 1860 р. було 4 квітня.

Попередні місця збереження даного примірника: власність М. Я. Макарова, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 461, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Відтиск цього офорта з дарчим написом О. М. Куліш 1939 р. експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві

«Автопортрет в шапці і кожусі» (1860 р.)

hello_html_4f93736b.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет у шапці та кожусі. [Пб.]. [Не пізніше 4.ХІІ] 1860. Папір, офорт 22.8 × 17.8; 23.3 × 18.4; (42.3 × 31.3 см).

Нижче під портретом вигравірувана монограма: Ш

Портрет виконано за фотографією Деньєра 1858 р., два примірники якої зберігаються у фондах Державного музею Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) (інв. № ф – 71 і ф – 75).

У списку Честахівського (№ 46) зазначено про виконання Шевченком даного автопортрета за паризькою літографією.

К. Ф. Юнге, яка добре знала Шевченка, вважала цей портрет найкращим і найподібнішим з усіх тогочасних портретів Шевченка (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 80, № 629).

В Державній публічній бібліотеці ім. В. І. Леніна у Москві зберігається примірник цього ж офорта з авторським дарчим написом: Александры Ивановны Гулак-Артемовской на память 4 декабря 1860 года, що й є підставою для уточнення дати виконання даного портрета.



«Автопортрет» (1861 р.)

hello_html_5bdf9d33.png

Т.Г.Шевченко. Автопортрет. [Пб.]. [І-ІІ 1861]. Полотно, олія (59 × 49 см).

Даний автопортрет є авторським повторенням автопортрета, експонованого на академічній виставці 1860 р.

Датується на підставі згадки О. М. Лазаревського:

«…январь и февраль [1861] просидел он почти безвыходно в комнате, изредка только посещая коротких знакомых. В это время он продолжал заниматься гравированием, писал копию с своего портрета, бывшего на выставке» (А. Лазаревский, Последний день жизни Т. Г. Шевченка, «Северная пчела», 1861, лютий, окремий відбиток, стор. 1).

За свідченням В. М. Лазаревського, цей портрет призначався Шевченком для лотереї на користь видання літератури для народних шкіл («полезных изданий»). Про дальшу історію портрета В. М. Лазаревський пише:

«Этот последний разыгран был в лотерею (20 билетов по 10 р.), – выиграл архитектор Ал-др Ив. Резанов (впоследствии ректор Акад. художеств) и подарил мне» («Русский библиофил», СПБ, 1914, № 1, с. 20).

Серія малюнків «Притча про блудного сина» 

Історія створення

У листі до Броніслава Залеського від 8 листопада 1856 року Шевченко писав: «Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия». Задум створення «Притчі…» художник записав і в «Щоденнику»: «… я думаю со временем выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чудо – «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого соловия. Я разделили эту поучительную притчу на двенадцать рисунков,.. мне кажется, что для нашого времени и для нашого среднего полу грамотного сословия необходима сатира умная, благородная. Такая, например, как «Жених» Федотова или «Свои люди – сочтемся» Островского и «Ревизор» Гоголя. …я считал бы себя счастливейшим в мире человеком, если бы удался мне так искренно, чистосердечно задуманный мой бессознательный негодяй, мой блудный сын». Пізніше, у листі до Броніслава Залеського від 10 травня 1857 року Шевченко пише, що з задуманої серії він виконав лише 8 малюнків: «Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У вיязниці», і що перших чотири не розпочав за відсутністю типажу, але сподівається закінчити їх у Москві або Петербурзі.В цьому ж листі Шевченко згадує, що за відсутністю сепії для цієї роботи, він змішав бістр з тушшю, що дало тон, близький до сепії.

Один із публікаторів спогадів про перебування Т. Г. Шевченка в Новопетровському укріпленні висловив припущення, що для серії «Притча про блудного сина» художник використав сюжет «Повести о горе-злосчастьи»: «Прибыв на место, они застали в форте Т. Г. Шевченка... Между прочим, по словам брата, Шевченко писал одну картину в семи отдельных сценах, или моментах. Судя по рассказу брата, я догадывался, что Шевченко взял сюжет для этой картины из «Повести о горе-злосчастьи», которая была только что напечатана в каком-то нашем журнале»

Після смерті Шевченка всі вісім малюнків деякий час зберігалися у М. М. Лазаревського, а потім у В. М. Лазаревського. 1899 р. його син С. В. Лазаревський оголосив розпродаж належної йому збірки малюнків Шевченка. Внаслідок розпродажу малюнки з серії «Притча про блудного сина» опинилися в руках чотирьох колекціонерів.

Конкретні дані про місця збереження кожного малюнка цієї серії див. у відповідних коментарях (№ 62 — 69).

62 — 69. Притча про блудного сина. Папір, туш, бістр. (Новопетровське укріплення). (XI 1856 — V 1857).

1. / 62. Програвся в карти. Папір, туш, бістр (27,8 × 21,6). [XI 1856 — 10.V 1857].


В літературі зустрічається також під назвою «Игра в карты» (О. Бескин, Т. Г. Шевченко как художник, «Искусство», М., 1939, № 2, стор. 34).

Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, Є. Є. Рейтерна, РМ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ.

hello_html_625d4108.png

2. / 63. У шинку. Папір, туш, бістр (27,8 × 21,8). [XI 1856 — 10.V 1857].


В літературі зустрічається під назвами: «Утешение», «Развлечение» («Искусство и художественная промышленность», 1900, № 3, репр. між стор. 68 — 69), «В корчмі» (М. Г. Бурачек, Великий народний художник, X., 1939, стор. 35 та ін.).

Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, В. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, С. С. Боткіна, РМ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ

hello_html_m104c6f4b.png

3. / 64. У хліві. Папір, туш, бістр (28,2 × 21,6). [XI 1856 — 10.V 1857].

На погоні шинелі, яка лежить на землі, цифра «23», що означає номер піхотної дивізії, в складі якої Шевченко служив солдатом під час заслання.

В літературі малюнок зустрічається під назвами: «УтЬшение», «Блудный сынъ въ оп’яненіи, съ бутылкою въ рукахъ», «Притча про Блудного сина. Сцена ІІІ. Блудний син п’яний», «П’яний», «В свинушнику».

Сюжет малюнка «У хліві» нагадує реальний епізод про який Шевченко розповідає в щоденнику з приводу огляду батальйонного командира в Новопетровському укріпленні: «В заключение церемонии спросил он у ротного командира, почему Порциенко не явился на испытание, на что тот отвечал, что Порциенко болен, т.е. пьян, и находится под сохранением у свинопаса».

hello_html_m4e11a783.png

4. / 65. На кладовищі. Папір, туш, бістр (28,2 × 21,6). [XI 1856 — 10.V 1857].

На третьому плані — церква Новопетровського укріплення. Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, В. М. Лазаревськоко, С. В. Лазаревського, Цвєтковська галерея, ДТГ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ.

hello_html_ma2e3170.png

5. / 66. Серед розбійників. Папір, туш, бістр (28,3 × 21,7). [XI 1856 — 10.V 1857].

В літературі зустрічається під описовою назвою: «На першім плані мертва людина, далі гурт розбишак» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 69, № 473, V). /41/ Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, В. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, Є. Є. Рейтерна, РМ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ.

hello_html_m18345915.png

6. / 67. Кара колодкою. Папір, туш, бістр (28,2 × 21,7). [XI 1856 — 10.V 1857].

В літературі зустрічається також під назвами: «У казармі, з колодкою у роті» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 69, № 474, VI), «Покараний солдат» (М. Панченко, Виставка Т. Шевченка, X., 1930), «Перед наказанием» (А. М. Скворцов, Жизнь художника Тараса Шевченко, М., 1929, між стор. 72 — 73), «В колодках» (М. М. Калаушин, Т.Г.Шевченко в портретах и иллюстрациях, Л., 1940, стор. 112). Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, В. М.

hello_html_m7c0a9371.png

7. / 68. Кара шпіцрутенами. Папір, туш, бістр (28,8 × 21,5). [XI 1856 — 10.V 1857].

На другому плані праворуч на горі — Новопетровське укріплення. З приводу цього малюнка Б. Г. Суханов-Подколзін, що вчився у Шевченка малюванню, розповідає: «Вспоминая свою солдатчину, Шевченко вытащил из запыленной папки целую последовательную серию рисунков, один из них представлял наказание шпицрутенами. Объясняя по этому рисунку, каким образом проводилось это истязание, и видя, что я собираюсь реветь, он, к моей великой радости, объяснил мне, что атому зверству настал желаемый конец» («Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 235). В літературі зустрічається під назвою «В былое время» (Н. Сумцов, на виставці образотворчого мистецтва Української РСР в Москві (Каталог, стор. 105).

hello_html_m2174f1eb.png

8. / 69. У в’язниці. Папір, туш, бістр [XI.1856—10.V.1857].

В літературі зустрічається під назвами: «Товариші» («Искусство и художественная промышленность», 1900, № 3, між стор. 68 — 69), «Блудний син у кайданах» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 69); «После наказания в тюрьме» (А. М. Скворцов, Жизнь художника Тараса Шевченко, М., 1929, між стор. 90 — 91). Попередні місця збереження: збірки М. М. Лазаревського, В. М. Лазаревського, С. В. Лазаревського, С. С. Боткіна, РМ, ІТШ, ГКШ, ЦМШ

hello_html_m5e071eb2.png


«Живописна Україна» (1844 р.) Тараса Шевченка

«Живописная Украйна». Випуск офортів. Санкт-Петербург [XI] 1844.

На лицевій стороні обкладинки надруковано: Живописная Украйна Тараса Шевченка. СанктПетербург. 1844.

Випуск складається з шести офортів: «У Києві», «Видубецький монастир», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигрині 1649 року». В офортах всі підписи, дати і написи зроблені Шевченком.

Приступивши до роботи над виданням, Шевченко одночасно звертається листовно до різних осіб з проханням допомогти йому розповсюдити «Живописную Украйну». В подібному листі від 1.Х 1844 р., адресованому чернігівському цивільному губернатору П. І. Гессе, він пояснює мету задуманого видання:

«Мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле – и то бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые видели однажды нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекрасных полях. Что же нам сказать ее детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью. Я как член ее великого семейства служу ей ежели не на существенную пользу, то по крайней мере на славу имени Украины. Обладая в мале искусством в живописи, предпринял я издание, названное мною «Живописная Украина».

Роботу над підготовкою малюнків до задуманого видання Т. Г. Шевченко почав у 1843 р. під час першої подорожі на Україну. З цих підготовчих робіт збереглися ескізи, етюди і начерки.

Повернувшись до Петербурга в березні 1844 р., Шевченко почав працювати над підготовкою до видання «Живописной Украины».

Щоб остаточно закінчити роботу над виданням, в цьому ж місяці Шевченко звернувся до Товариства заохочування художників з проханням надати йому грошову допомогу:

«…беру смелость просить о помощи в предпринятом мною деле. И почту себя счастливым, ежели общество благоволит мне дать возможность от[п]ечатать первые два выпуска, состоящие из 6-ти эстампов, в количестве 600-т экземпляров, и соизволит принять от меня 100 или более экземпляров моего издания».

Товариство заохочування художників надало Шевченкові допомогу в сумі 300 крб.

У Києві

hello_html_62a97543.png

Т.Г.Шевченко. У Києві. Папір, офорт 17,6 × 25,7; 22,3 × 30; (36 × 44,3) см. [Санкт-Петербург]. [ІІІ – 6 – 7.V] 1844. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 307.

Цей офорт в листах Шевченко називав «Печерська Київська криниця».

Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до О. М. Бодянського від 6 – 7.V 1844 р.

Попередні місця збереження описаного примірника: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 436, Чернігівський обласний історичний музей, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

1911 р. експонувався на виставці художніх творів Т. Шевченка у Києві

Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 р. знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження цієї дошки не встановлено.

(Л. І. Внучкова)

Судня рада

hello_html_524570b7.png


Т.Г.Шевченко. Судня рада. Папір, офорт 19 × 26,1; 26,1 × 32,1; (42,5 × 63,5) см. [Санкт-Петербург]. [III – 6 – 7.V] 1844. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 375.

Отаман збира на село громаду коли що трапиться незвичайне на раду і суд, коло оранди або на майдані, громада, порадивши і посудивши добре і давши мир ворогам чи то кару, розходиться, п’ючи по чарци позвової.

Справа від назви – цей же текст, повторений французькою мовою:

Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до до О. М. Бодянського від 6 – 7.V 1844 р.

Попередні місця збереження описаного примірника: Державний Ермітаж, Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Офортна дошка знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка.

(Л. І. Внучкова)

Дари в Чигирині 1649 року


hello_html_da33a8b.png


Т.Г.Шевченко. Дари в Чигрині 1649 року. Папір, офорт 19,6 × 27,1 см. [Санкт-Петербург] [III – 6 – 7. V] 1844. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 305.


Із Царяграда, із Варшави і Москви прибували посли з великими дарами єднать Богдана і народ український, уже вольний і сильний. Султан, окреме великого скарбу, прислав Богданові червоний оксамитовий жупан на горностаєвій хутрі, [к]шталт княжої порфири, булаву і шаблю, одначе рада (опріче славного лицаря Богуна) присудила єднать царя московського.

Справа від назви цей же текст повторено французькою мовою.

Шевченко цей же офорт називає «Дари Богданові і українському народові».

Попередні місця збереження описаного примірника: Державний російський музей, Ленінград, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків. Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 р. знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження офортної дошки не встановлено.

(Л. І. Внучкова)

Старости

Т.Г.Шевченко. Старости. Папір, офорт 18 × 25,6; 23,8 × 29,9; (26,8 × 35,2) см. [Санкт-Петербург]. [Не пізніше XI] 1844. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г-376.

Під зображенням зліва підпис автора і дата: Шевченко 1844.


hello_html_3ee5f657.png

Покохавшись літо чи то два, парубок з дівчиною, розпізнавши і уподобавши одне другого, парубок до дівчиного батька і матері посила старостів, людей добромових і на таку річ дотепних; коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку.

Справа від назви – цей же текст, повторений французькою мовою.

Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до Я. Г. Кухаренка від 26.ХІ 1844 р..

Попередні місця збереження описаного примірника: Державний Ермітаж, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Офортна дошка зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. (Л. І. Внучкова)



Казка

hello_html_m619a6c65.png

Т.Г.Шевченко. Казка. Папір, офорт 21,6 × 17,7; 25,4 × 20,2; (36,2 × 42) см. [Санкт-Петербург] [Не пізніше VIII] 1844. Національний музей Тараса Шевченка

А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!

Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский

Дата виконання офорта уточнена на підставі об’яви в газ. «Северная пчела» від 24.VIII 1844 р., де офорт «Казка» згадується третім у числі чотирьох уже закінчених.

В літературі відомий також під назвою «Солдат і смерть»

Попередні місця збереження: Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.

Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 р. знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження офортної дошки не встановлено.

( Л. І. Внучкова)

Видубицький монастир у Києві

hello_html_m5338be06.png

Т.Г.Шевченко. Видубицький монастир у Києві. Папір, офорт 17,1 × 24,2; 20,1 × 26,5; (36,1 × 41) см. [Санкт-Петербург]. [Не пізніше XI] 1844. Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г-914.


Під краєвидом зліва підпис автора і дата: Шевченко 1844. Справа від підпису назва: Выдубецкій монастырь у Кыеви. Поруч назву повторено французькою мовою.

Рисунок з натури, використаний для офорта, – див. № 81.

Дата виконання офорта уточнена на підставі листа Шевченка до Я. Г. Кухаренка від 26.ХІ 1844 р.

Попередні місця збереження описаного примірника – Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 435 III, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Офортна дошка належала К. Свідзінському, а після 1855 р. знаходилась в бібліотеці Красінських у Варшаві. Сучасне місцезнаходження офортної дошки не встановлено. (Л. І. Внучкова)




Українські композитори, які писали музику на вірші Т.Г.Шевченка:

Николай Николаевич Аркас

(18531909) — украинский деятель культуры и просвещения, писатель, композитор, историк.

Опера «Катерина»

Композитор-Аркас Микола Миколайович (старший)

Автор(и) лібрето - Аркас Микола Миколайович (старший), Бобир Діодор Миколайович

Мова лібрето - українська мова Жанр - Лірична народно-побутова

Кількість дійТри Рік створення - 1891

Перша постановка - 1899 Місце першої постановки - Москва

Історія написання. Опера «Катерина» була написана Миколою Аркасом у 1891 році, але впродовж п'яти років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва. Лише у 1897 році опера вийшла у світ на малій батьківщині Аркаса — у Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Тараса Шевченка, авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. …ъ», а зверху присвята:

«Любій, незабутній жінці моїй Олесі».

Опера має окремі відмінності порівняно з поемою. Зокрема, Аркас увів відсутній у Шевченка персонаж — Андрія, який щиро кохає Катерину. Цей образ посилив ліричний бік твору, підкреслив контрастність психологічної ситуації усієї драми.

Описуючи величезний успіх опери у Миколаєві, М. М. Аркас, схвильований до краю, писав дружині у Петербург:

«Я не спав цілу ніч, сльози душили мене… Такі хвилини рідкісні і божественні».

П'ять років опера мала великий успіх. Опера ставилася і в театрі земляка Аркаса Миколи Садовського.

Зразу ж після прем'єри Кропивницький настійно заохочував друга не баритися з написанням наступної опери, пропонуючи взяти сюжети Шевченкової «Наймички». Опера «Катерина» лишилась єдиною у творчому доробку композитора. Окрім неї музичний доробок композитора складають солоспіви, вокальні ансамблі й близько 80 обробок українських народних пісень.

В огляді спектаклів українських театрів, присвячених 175-річчю від дня народження Тараса Шевченка, опера «Катерина» посіла перше місце.


Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський

(*16 лютого 1813, Городище — †17 квітня 1873, Москва) — український композитор, співак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, племінник письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор однієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».

Біографія.

Долю Семена Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос. У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу Михайло Глинка, який шукав виконавця для партії Руслана у щойно написаній опері і взяв його з собою до Петербурга.

У 1842 Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до 1864 року є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864–1865 — Великого театру у Москві. Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», датована 1862 роком, яка стала українською музичною класикою.

Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Тарасу Шевченку, з яким автор товаришував з 1838 року), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» — рапсодія із збірки з семи пісень під загальною назвою «Українська свадьба»

Особливо цінним для характеристики Гулака-Артемовського є Дружба його з великим українським поетом Т. Г. Шевченком, що тривала довгі роки. Гулак-Артемовський, не боячись переслідувань з боку царських властей, не раз пересилав засланому поетові гроші, не припиняв з ним листування. В листах із заслання Шевченко називає Гулака-Артемовського «найблагороднішим з людей», «щирим, єдиним другом».

Си́дір Воробке́вич

(* 5 травня 1836, Чернівці — †19 вересня 1903, там же) — український буковинський письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів Буковини, художник. З уст своєї бабусі Сидір чув силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків. Дід поета знав безліч оповідей про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Ґонту.

Музичну освіту здобував приватно у професора Віденської консерваторії Ф. Кренна. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. — на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Він розробляв теми історичного минулого. Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма «Блудний син»).

Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака.

У хоровій творчості Сидора Воробкевича особливе місце належить чоловічим хорам a cappella на слова Т. Шевченка, зокрема, велику популярність здобули хори "Думи мої", "Минають дні", "Чого мені тяжко", "Гомоніла Україна", "Три шляхи", "Огні горять". Воробкевич перший із західноукраїнських композиторів почав писати музику до ліричних поезій "Кобзаря". Найглибшим розкриттям художнього образу з цього циклу вирізняється твір «Огні горять».

В основу хору "Огні горять". покладено невеликий вірш Тараса Шевченка, написаний в Оренбурзі в 1850 році. У цій поетичній мініатюрі зіставляються два контрастні образи - радісна картина свята, де панують танці, музика, сміх і самотній ліричний герой з його тяжкими роздумами.

Твір Воробкевича має наскрізну поемну структуру, де музика розвивається за образами тексту, тонко передає всі зміни настрою. Поетична мініатюра Шевченка перетворюється у Воробкевича у хорову поему. Композитор розширює рамки поезії шляхом повторів, які підсилюють той чи інший образ, вводить зображальні моменти.

В хорі "Огні горять" Воробкевич піднявся до справжньої драматизації музичного вислову. Завдяки невмирущій поезії Шевченка та самобутній музиці Воробкевича цей твір протягом десятиліть не втрачав своєї популярності і в наш час входить до репертуару багатьох професійних та аматорських хорових колективів.


Євге́н Теодоро́вич Коза́к

(22 квітня 1907, Львів — 27 грудня 1988, Львів) — український композитор, диригент, педагог.

  • Хори:

  • Обробки пісень на слова Тараса Шевченка для мішаного, жіночого та чоловічого хору:

    • «Думи мої, думи мої» (1961),

    • «Якби мені черевики» (1961),

    • «Реве та стогне Дніпр широкий» (1964),

    • «По діброві вітер виє» (1964),

    • «Ой одна я, одна» (1964),

    • «Ой три шляхи широкії» (1964),

    • «Садок вишневий коло хати» (1964).

Філаре́т Миха́йлович Коле́сса

(* 17 липня 1871, с. Татарське (нині с. Піщани, Львівська область) — † 3 березня 1947) — етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець і літературознавець. Дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка1909), ВУАН1929). Основоположник українського етнографічного музикознавства.

Музичні твори:

Хори:

  • «Ой умер старий батько», «Утоптала стежечку», «Якби мені черевики», «Було колись на Вкраїні» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко

(10 (22) березня 1842(18420322), с. Гриньки — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.

1869 — завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки.

В час навчання написав декілька інструментальних творів. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».

1 лютого 1870 р. в залі Дворянського зібрання (сьогодні зала Київської філармонії) він дає великий концерт. Виконує чотири фантастичні п'єси Шумана, фантазію «Мандрівник» Шуберта, п'єси із власної сюїти. Тоді ж прозвучало й кілька творів з першої Лисенкової серії «Музики до Кобзаря» у виконанні співака М. Богданова. Перший концерт мав великий успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу.

Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики».. З огляду історичної ролі для української культури

У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності.

Вокально-симфонічні твори

кантати:

  • «На вічну пам'ять Котляревському» (1895) — всі на сл. Т.Шевченка;


Вокальні ансамблі

  • «Ми заспівали й розійшлись» (сл. Т.Шевченка, 1869),


Обробки народних пісень

Усього — понад 600 обробок українських народних пісень для хору або сольного виконання, з них:


Романси

На слова Т.Шевченка

  • «Ой одна я, одна» (1868),

  • «Садок вишневий коло хати» (1868),

  • «Гетьмани, гетьмани» (1872),

  • «Якби мені черевики» (1872),

  • «По діброві вітер виє» (1872) та інші


Хори

На слова Т. Шевченка

  • «Іван Гус» (1881),

  • 3 хори з поеми «Гамалія» («Ой діброво, темний гаю» (1881), «Іван Підкова» (1903), «Орися ж ти, моя ниво» (1903))

  • «Встає хмара з-за лиману» (1903),

  • «Давидів псалм» (1910) та ін.,

На слова інших авторів:

Сценічні твори

Опери:

  • «Відьма» (текст Л.Яновської, 1901),


Камерно-інструментальні твори

для скрипки з фортепіано

  • Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),

Лев (Левко́) Микола́йович Реву́цький

(8 (20) лютого 1889(18890220) Іржавець — 30 березня 1977, Київ) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). Герой Соціалістичної Праці (1969). Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1966).

. У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина».

Творчий доробок

вокально-симфонічні твори

  • кантата-поема «Хустина» (сл. Т.Шевченка, 1923, 2-а ред. 1944),

для хору без супроводу — * «На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;

обробки народних пісень (понад 120), зокрема:

Я́ків Степа́нович Степови́й

Твори

  • Солоспіви на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського та ін.;

  • окремі цикли:

    • «Барвінки» на слова різних поетів

    • «Пісні настрою» на слова О. Олеся;

  • для фортепіано:

    • соната, рондо, фантазія, цикл мініатюр,

    • прелюд «Пам'яті Т. Г. Шевченка»

  • дві сюїти для оркестру на теми українських народних пісень,

  • 50 обробок українських народних пісень для хору,

  • вокальний цикл для дітей «Проліски»,

  • збірка пісень для дітей на слова Шевченка «Кобзар»,

  • опера «Невольник» за Шевченком.

За думою дума [Ноти] : романс : для співу у супроводі ф-но : тенор або сопрано / Я. С. Степовий ; текст : Т. Г. Шевченко - -- Присвяч. Миколаю Тимохвіевичу Павлову

Утоптала стежечку [Ноты] : для меццо-сопрано в супроводі ф-но / Я. С. Степовий ; слова : Т. Г. Шевченка - Прижиттєве вид. -). - Наталії Павловні Шавернівой.

Із-за гаю сонцу сходить [Ноты] : для баритону в супроводі ф-но / Я. С. Степовий ; текст : Т. Г. Шевченко. - Присвяч. Миколаю Швановичу Міхновському.

Три шляхи [Ноты] : для вис. голосу в супроводі ф-но / Я. С. Степовий ; Авт. тексту : Т. Г. Шевченко.

Романс "Ой, три шляхи широкії" (сл. Т.Г. Шевченка) - запис

Романс "Утоптала стежечку" (сл. Т.Г. Шевченка) - запис

Романс "Розвійтеся з вітром" (сл. І. Франка) - запис (А. Солов' яненко),

Романс "Степ" (сл. М. Чернявського) - запис


Шевченко і література

Історія виходу  «Кобзаря» Перший «Кобзар», який вийшов друком  18 квітня 1840 року при активном содействии известного украинского поэта Евгена Гребинки на средства полтавского помещика Мартоса складався всього з 8 творів («Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка – Нащо мені  чорні брови», «До Основ’яненка» , «Іван Підкова», «Тарасова ніч») та мав тираж 1000 примірників.

Через  чотири  роки з’явилося друге видання «Кобзаря», до якого також увійшла поема           Т. Шевченка  «Гайдамаки» під назвою «Чигиринский  Кобзарь и Гайдамаки. Две поемы  на малороссийском  языке». У цьому ж році друзі українського  письменника  художники М.Башилов та  Я. Дебальман  написали  латиною  унікальний рукописний «Кобзар», який зберігається сьогодні уКиєві в Інституті літератури  імені Т.Шевченка.

Третє найбільше видання «Кобзаря», яке було надрукована за життя Т.Шевченка, вийшло після його повернення  із заслання 27 січня 1860 року за рахунок відомого цукрового магната Київської губернії Платона Симиренка.. Вона була значно більше від попередньої та містила 17 творів і портрет Т.Шевченка. У цьому ж році під редакцією Н. Гербеля був виданий «Кобзарь» у перекладі російських поетів.

Ранній період творчості:

«Причинна» - 1837 рік, Петербург (балада), (1841 – альманах «Ластівка» («Причинна», «На вічну…»)

«На вічну пам’ять Котляревському» - 1838 рік, Петербург,

*«Катерина» - 06.11.1838 рік, Петербург, посвята Жуковському

*«Думи мої, думи мої» - 1839 рік, Петербург,

*«Перебендя» - 1839 рік, Петербург,

*«Тополя» - 1839 рік, Петербург

*«До Основ’яненка» - 1839 рік, Петербург,

*«Іван Підкова» - 1839 рік, Петербург,

Період «трьох літ» (1843-1845):

«Мар’яна-черниця» - 1841 рік, Петербург, посвята Оксані Коваленко

«Тризна» - 1843 рік, Яготин, посвята Рєпніной

«Розрита могила» - 09.10.1843 рік, Березань,

«Чигирине, Чигирине..» - 19.02.1844 рік, Москва,

«Сон ( У всякого своя доля)» - 08.07.1844 рік, Петербург,

«Великий льох» - 1845 рік, Миргород,

«Наймичка» - 13.11.1845 рік, Переяслав,

«Кавказ» - 18.11.1845 рік, Переяслав, посвята Якову де Бальмену

«І мертвим, і живим…» - 14.12.1845 рік, В’юнища,

«Холодний Яр» - 17.12.1845 рік, В’юнища,

«Давидові псалми» - 19.12.1845 рік, В’юнища,

«Заповіт» - 25.12.1845 рік, Переяслав,

Цикл «В казематі»:

«Мені однаково, чи буде…» - 17-19.05.1847 рік, Петербург,

«Садок вишневий коло хати» - 19-30.05.1847 рік, Петербург

Період заслання:

«Мені тринадцятий минало» - ІІ пол.. 1847 року, Орська кріпость,

«І виріс я на чужині» - ІІ пол.. 1848 року, Косарал,

«Зацвіла в долині червона калина» - І пол.. 1849 року, Косарал,

«Ми в купочці колись росли» - І пол.. 1849 року, Косарал,

«І золотої, й дорогої..» - І пол.. 1849 року, Косарал

Останні роки життя:

«Сон (На панщині пшеницю жала)» - 13.07.1858 рік, Петербург, посвята Марку Вовчку,

«Ісая. Глава 35» - 25.03.1859 рік, Петербург

«Плач Ярославни» - 04.06.1860 рік, Петербург

Вікторина "З якого твору?"

...Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

("Садок вишневий коло хати")

...Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!

( "І виріс я на чужині" )

...Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

("Мені тринадцятий минало")

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

(Поема "Причинна. Уривок "Реве та стогне Дніпр широкий")

...А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

("Тече вода з-під явора")

...І усміхнулася небога.

Проснулася - нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила...

("Сон")

...Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

("Тече вода з-під явора")

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до ... (води).

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце ... (зустрічає).

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у ... (гаї)


Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона ... (калина).


На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина ... (годувать).

В лиху годину,

Якось недавно довелось

Мені заїхать в ... (Україну)


Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Прислів’я та приказки проШевченка.

У прислів’ях та приказках слова переставлені місцями, треба правильно скласти речення і записати.

1. З Шевченком набирається той знається, розуму хто.

(Хто з Шевченком знається, той розуму набирається)

2. Прочитав, Шевченка хто став багатший серцем.

(Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став)

3. Тараса – наша слово окраса і зброя.

(Слово Тараса – наша зброя і окраса)

4. Слово живе Тарасове здорове і

(Тарасове слово живе і здорове)



Життєпис

Тарас Шевченко народився (9 березня) 1814(18140309) року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків поміщика Енгельгардта Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками. У нього було 4 сестри (Катерина, Марія, Ярина, Марія) та 2 брати (Микита, Йосип)

У 1816 (грудень 1815) році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району).

1820 - Літо. Малий Тарас ходив шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і там заблудився. Його підібрали чумаки і ввечері привезли в Кирилівку.

Восени 1822 року батьки посилають Тараса вчитися в сільську школу до дяка-вчителя Павла Рубана (Совгиря).. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди..

20 серпня 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина, й батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей.

1824 - Літо. Малий Тарас чумакує разом із батьком. Про цю подію в своєму житті він згадує в повісті «Наймичка».

1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко, а Тарас пішов у найми до дяка-п’янички Петра Богорського. Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир й навчався далі.

1827-1828 - Тарас втік від Богорського. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема із Лисянки. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, та із села Тарасівки. Після невдалих спроб повертається в с. Кирилівку, пасе громадську череду. Пізніше він наймитує в попа Григорія Кошиця.

1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця».

1828 року Шевченка взяли козачком), коли він пішов по дозвіл учитися у хлипнівського маляра. Крадькома він копіює лубочні картини, що потрапляли до його рук

1829 - Весна. Разом з П. Енгельгардтом Шевченко виїхав у м. Вільно. Там вивчає польську мову, читає твори польських письменників. Заставши Тараса за малюванням, поміщик жорстоко покарав його. Знайомство з Ядвігою Гусиковською(швачкою).

1830 - Шевченко виконує олівцем малюнок «Погруддя жінки».В цьому році в майстерні художника Яна Рустема Шевченко вчився малювати.

1831 - Поміщик П. Енгельгардт переїжджає в Петербург.

1832віддав хлопця в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв. 1833 року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель). Створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі.

На вечорах у Ширяєва Тарас Шевченко разом із своїм товаришем Федотом Ткаченком слухає читання творів О. Пушкіна, В. Жуковського та інших письменників.У цей час у Петербурзі він білими літніми ночами перемальовує статуї в Літньому саду.

1835 - Комітет Товариства заохочення художників розглянув малюнки Шевченка і відмітив у протоколі, що вони заслуговують на увагу.

1836 - Познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Максимовичем Сошенком. В цьому році за порадою І. Сошенка виконує з натури ряд акварельних портретів. Сошенко познайомив Шевченка з Є. П. Гребінкою.

1837 - Початок року. Відбулося знайомство Шевченка з В. Григоровичем, К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим, І. Панаєвим та іншими діячами культури. В цьому році виконує акварельні портрети Катерини Абази та малюнок «Смерть Сократа». Пише баладу «Причинна».

1838 - 22 квітня. викуплено Шевченка на волю за 2500 крб., одержаних від лотереї, на якій було розіграно портрет В. Жуковського роботи К. Брюллова. В майстерні К. Брюллова, в присутності М. Вієльгорського та А. Мокрицького, поет В. Жуковський вручив Шевченкові відпускну. Шевченко відвідує класи Академії мистецтв як вільний слухач. Навчається під керівництвом К. Брюллова, користується його багатою бібліотекою, деякий час живе у нього на квартирі. У Шевченка поселився художник В. Штернберг, який повернувся з України і привіз із собою ряд картин, малюнків і етюдів. Шевченко разом із Аполлоном Мокрицьким відвідав Ермітаж, де вони оглянули твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Рені та інших) і говорили про цінність їхніх полотен.

1839 - Шевченка нагороджено срібною медаллю за малюнок з натури.

Шевченко відвідує літературно-музичні вечори у М. Глинки, де бували В. Бєлінський, І. Крилов, К. Брюллов та ін. В цьому році намалював портрети С. Гулака-Артемовського, В. Жуковського, І. Крилова, А. Лагоди та ін.

1840 - Вийшла з друку перша збірка творів Т. Шевченка під назвою «Кобзар», де були вміщені твори: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». З нагоди від’їзду В. Штернберга до Італії Шевченко подарував йому свій «Кобзар», записавши на цьому примірнику вірш «На незабудь Штернбергові».

Рада Академії мистецтв нагородила Т. Шевченка срібною медаллю за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці».

1841 - Рада Академії мистецтв нагородила Шевченка третьою срібною медаллю за акварель «Циганка-ворожка». Вийшов з друку альманах «Ластівка», де були вміщені поезії Шевченка «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний»), «Причинна», (під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш) «На вічну пам'ять Котляревському» «Думка» («Тече вода в синє море») та перша глава поеми «Гайдамаки».

Вийшла з друку окремою книжкою поема «Гайдамаки». В цьому році поет зустрівся з лікарем А. Козачковським, з яким тісно здружився. Для збірника «Наши, списанные с натуры русскими» намалював ілюстрацію «Знахар», для збірника «Сто русских литераторов» — ілюстрацію «Католицький чернець».

1842 - Шевченко написав листа В. Штернбергу в Рим, у якому повідомляє про своє бажання поїхати до Італії. В цьому році виконав 32 ілюстрації до книги М. Полевого «История князя Италийского, графа Суворова Рымникского, генералиссимуса российских войск», ілюстрацію до повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба» та ін. Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найпопулярніших творів українського живопису.

Перша подорож Україною

1843 - Травень. Разом з українським письменником Є. Гребінкою поет виїхав на Україну. Шевченко приїжджає у Качанівку (маєток поміщика Григорія Тарновського), подорожує по селах і містах України, виконує ряд етюдів та начерків. Приїжджає до Києва. Тут знайомиться із студентами, інтелігенцією (Михайлом Максимовичем та Пантелеймоном Кулішем); вивчає історичні й культурні пам’ятки, малює стародавню архітектурну пам’ятку Київської Русі Видубецький монастир, замальовує краєвиди та околиці міста.. Відвідує Межигір’я, де записує народні пісні, перекази, виконує етюди та ескізи до «Судної ради» і малюнок «Межигірський монастир».З учасником руху декабристів О. Капністом, сином відомого російського письменника, прибув до Яготина в маєток Рєпніних. Відвідує Катеринослав, с. Покровське, оглядає о. Хортицю. На Полтавщині відвідав Євгена Гребінку в його Убіжищі. В її «українському Версалі» в Мойсівці познайомився з поетом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому поему «Кавказ»).

Перебував у П. Лукашевича в Березані. Шевченко гостює в с. Кирилівці у своїх родичів. Відвідав у Городищі матір українського композитора і співака С. Гулака-Артемовського. Побував у Чигирині, Суботові. Відвідує етнографа О. Афанасьєва-Чужбинського, разом з ним читає в оригіналі твори польського поета Адама Міцкевича.

Шевченко на довгий час оселяється в Яготині у флігелі маєтку князя М. Рєпніна. З Яготина деколи виїжджає у навколишні села й міста до своїй знайомих. Шевченко присвячує Варварі Рєпніній поему «Тризна», написану російською мовою.

1844

В Києві на контрактах знайомиться з студентом Київського університету Василем Білозерським. Зупиняється по дорозі в Москві, де зустрічається з своїм другом, видатним артистом Михайлом Щепкіним, Повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Академії мистецтв.

30 жовтня. Товариство заохочення художників ухвалило надати грошову допомогу (300 рублів) Шевченкові на видання «Живописной Украины». Студенти Медико-хірургічної академії готують до постановки п’єсу Шевченка «Назар Стодоля».

Вийшов альбом офортів Шевченка «Живописная Украина», куди ввійшли: «У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судня рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигрині 1649 року». під назвою «Чигиринський Кобзар». 1844 року опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля») з критикою самодержавної системи Російської імперії..

1845

Початок року. Шевченко в Петербурзі зустрічається з учасниками політичного гуртка петрашевців.

22 березня. Шевченко подав заяву до Ради Академії мистецтв з проханням видати йому атестат на звання художника. Одночасно він просить Академію видати йому документ на право виїзду на Україну, де він збирався постійно жити й працювати.

Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові (по прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко) звання некласного художника.

Друга подорож Україною. Поет виїхав на Україну через Москву. Тут зустрічається з М. Щепкіним, оглядає архітектурні пам’ятки міста.. Живе в с. Мар’їнському в садибі О. Лук’яновича. «Єретик» (10 жовтня), «Сліпий (Невольник)» (16 жовтня), Великий льох, «Стоїть в селі Суботові» (21 жовтня), написані у Мар'їнському.

У Києві Шевченко подає заяву до «Временной комиссии для разбора древних актов» (Археографічної комісії) про зарахування його співробітником комісії. 19 серпня. Прибув у Переяслав до свого приятеля лікаря Андрія Козачковського. Разом з ним відвідує с. Андруші, Монастирище.

Кінець серпня. Шевченко приїхав до Тарновських, де пробув близько двох тижнів і виконав ряд малюнків, серед яких автопортрет, подарований ним Надії Тарновській. Вересень. Відвідує Чигирин, Суботів та інші місця. Звідси їде на батьківщину — в с. Кирилівку.

Кінець жовтня. Хворий Шевченко приїжджає до А. Козачковського у Переяслав. Шевченко перебуває в с. В’юнищах. Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.

Хворий поет у Переяславі написав свій знаменитий «Заповіт». Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу царською Росією.. Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувалися в рукописних списках.[109] Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа»[110]

1846

12 січня. Шевченко перебуває в с. Мойсівці разом з поетом В. Забілою та істориком М. Маркевичем. На балу в Т. Волховської було розіграно портрет О. Шостки, виконаний Т. Шевченком.

В Ніжині поет зустрічався з художником І. Сошенком, студентами Ніжинського ліцею та майбутнім перекладачем його творів російською мовою М. Гербелем.

24 лютого. Шевченко приїхав до Чернігова, де його тепло зустрічали читачі. В Чернігові замальовує архітектурні та історичні пам’ятки, записує фольклорні перекази. З Чернігова Шевченко на деякий час виїжджав у Седнів до Лизогубів.

У Києві поет оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». (У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка»), знайомиться з істориком М. Костомаровим, одним з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства.

В складі експедиції під керівництвом професора Київського університету М. Іванишева виїжджає на розкопки могили Переп’ят в околицях Фастова. Протягом перебування на розкопках часто буває в Києві. Одержує розпорядження Археографічної комісії про виїзд до Кам’янець-Подільської і Волинської губерній з метою замалювати стародавні архітектурні пам’ятки та зробити фольклорні й етнографічні записи..Відвідує Почаїв, Кременець, Дубно, Острог, Корець, Берестечко та інші місця Волині.

Подає заяву попечителю Київського учбового округу з проханням призначити його викладачем малювання Київського університету. Шевченко відвідує в Києві засідання Кирило-Мефодіївського товариства. Читає їм «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та інші твори.

Арешт і заслання

В Орській фортеці, всупереч забороні, Шевченко таємно малював і писав вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їхні пісні та легенди й малював сценки з їхнього побуту.

1847

Затвердження Шевченка на посаду вчителя малювання в Київському університеті. Березень. Київському генерал-губернатору надіслано розпорядження III відділу про арешт Шевченка, Костомарова, Марковича та інших учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Під час арешту у нього було виявлено рукописну збірку поезій «Три літа», альбом з малюнками, листи від знайомих. В супроводі поліцейського офіцера та рядового жандарма поета, разом із знайденими у нього творами та листами, відправлено в Петербург до III відділу. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами, Шевченко й далі писав вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі», до якого, серед інших, належать вірші «Садок вишневий коло хати…» і «Мені однаково…».

Квітень — травень. В казематі III відділу Шевченко написав цикл ліричних поезій. Шевченкові оголошено царський вирок про заслання його в Окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом «під суворий нагляд з забороною писати й малювати».

В Оренбурзі зустрічається з Ф. Лазаревським, С. Левицьким, О. Чернишовим. Друзі щиро співчувають тяжкій долі засланого поета. Шевченко хворіє на ревматизм і цингу.

1848

Пише лист В. Рєпніній, розповідає про те, що з часу прибуття до Орської кріпості почав писати щоденник, але спалив його.

Шевченка зараховано до складу експедиції О. Бутакова і видано розпорядження про переведення його в 2-гу роту 4-го батальйону, що містився в Раїмі. Експедиція мала завдання вивчити і науково описати Аральське море. В укріпленні Раїм Шевченко виконав ряд пейзажних малюнків. Зібравши багатий матеріал про Аральське море, експедиція зупинилася зимувати на острові Косарал, у гирлі ріки Сирдар’ї.

1849

Початок року. На Косаралі Шевченко продовжує працювати над літературними творами.1 листопада. Після важкого переходу через пустельні степи поет прибув до Оренбурга.Намалював автопортрет і подарував його Ф. Лазаревському. В Оренбурзі знайомиться з польськими засланцями, дружить з ними.

1850

23 квітня. За порушення царського наказу про заборону писати й малювати Шевченка було заарештовано. Під час обшуку в нього відібрали листи від друзів, книги, малюнки та інші речі.

5 вересня. Командир Окремого Оренбурзького корпусу видав наказ про переведення Шевченка до 1-го батальйону в Новопетровське укріплення на півострів Мангишлак, там він перебував сім років.

1851

Початок травня. До Новопетровського укріплення прибула експедиція по розшуках кам’яного вугілля в горах Каратау, очолювана гірничим інженером О. Антиповим. Серед членів експедиції були друзі Шевченка, польські політичні засланці: Бррніслав Залеський, Людвіг Турно. Експедиція вирушила в гори Каратау. Під час експедиції створив біля ста малюнків.

Грудень. В казармах Новопетровського укріплення аматорський гурток поставив п’єсу О. Островського «Свои люди — сочтемся». Шевченко виконував роль Рисположенського.

1852 - вень. Від С. Гулака-Артемовського поет одержав грошову допомогу. цьому році намалював ряд краєвидів околиць укріплення.

Почав писати прозові твори російською мовою.

1853

Квітень. На місце колишнього коменданта Новопетровського укріплення приїхав майор І. Усков.. Новий комендант співчував засланцю і полегшив його умови.

Червень. Шевченко почав займатися скульптурою, про що й повідомляє своїх друзів. За проектом Шевченка виготовлено і встановлено пам’ятник на могилі померлого сина Ускових — Дмитра, малював портрети.

Осінь. Допомагає коменданту укріплення І. Ускову насаджувати сад.

1854 - квітня. Просить А. Козачковського надіслати йому пам’ятку Київської Русі «Слово о полку Ігоревім», маючи намір перекласти її українською мовою.

Жовтень. Від Зигмунта Сераковського одержує олівці для малювання.

1855 - вітня. Пише лист О. Плещеєву і ділиться з ним думками про свої повісті російською мовою.

1856

20 травня. В листі до М. Осипова розповідає про посаджену ним вербу в саду укріплення.

Цього ж дня в листі висловлює подяку Бр. Залеському за надіслану йому книгу М. Гоголя «Мертвые души». Доручає йому передати в журнал «Отечественные записки» рукопис повісті «Варнак».

Червень. Від С. Гулака-Артемовського одержав листа і гроші. Листопад. Почав працювати над серією сатиричних малюнків «Притча про блудного сина».

1857

12 червня. Шевченко розпочав писати свій щоденник, куди заносив найважливіші епізоди свого життя, висловлювання про політичні події, мистецтво і літературу.

21 липня. Ндійшло розпорядження про звільнення Шевченка з солдатчини.

Серпень На рибальському човні о 9 годині вечора поет виїхав з Новопетровського укріплення. 5 годині вечора прибув до Астрахані. На пароплаві «Князь Пожарский» вирушає до Нижнього Новгорода. Тут він дізнався про заборону йому в’їжджати до Москви та Петербурга. Над Шевченком встановлюється таємний поліцейський нагляд.

13 жовтня. Почав відвідувати театр. Знайомиться з артистами, зокрема з К. Піуновою, з якою пізніше мав намір одружитися.

17 листопада. Відвідує відомого російського письменника і мовознавця В. Даля і поновлює з ним зв’язки.До Шевченка в Нижній Новгород приїхав М. Щепкін. Він гостював у поета 6 днів і виступав на сцені міського театру в п’єсах М. Гоголя, О. Островського, І. Котляревського. На спогад про цю зустріч поет подарував великому артисту свій автопортрет.

1858

1 лютого. В «Нижегородских губернских ведомостях» була надрукована рецензія Шевченка на бенефіс К. Піунової. 6 лютого. З великим інтересом вперше прочитав газету «Колокол», яку видавав О. Герцен у Лондоні.. Розпочав переписувати поезії з «Малої» до «Більшої книжки».

Березень На ім’я нижегородського губернатора прийшло повідомлення про дозвіл Шевченкові жити в Петербурзі. Виїхав у Москву. Поет прибув до Москви, переночував у готелі, а на другий день перейшов на квартиру М. Щепкіна.

Петербург. 17 квітня. Познайомився з братами Жемчужниковими. Ввечері слухав оперу М. Глинки «Іван Сусанін».

13 травня. Польський поет Желіговський власноручно записав у щоденник Шевченка вірш «До брата Тараса Шевченка».

Шевченко прочитав свою поему «Неофіти».

Липень — жовтень. Шевченко продовжує опрацьовувати свою невольничу поезію. Відвідує Ермітаж, багато працює над офортами.

Жовтень. В журналі «Современник» в перекладі О. Плещеєва друкується вірш Шевченка «Минають дні, минають ночі».

Листопад — грудень. Відвідує вистави за участю негритянського артиста Айри Олдріджа. На квартирі Ф. Толстого зустрічається з ним.25 грудня. Малює портрет Айри Олдріджа.

1859

24 січня. Шевченко познайомився з українською письменницею Марко Вовчок. На згадку про цю зустріч написав поезію «Марку Вовчку».

Лютий. Поет познайомився з російським письменником І. Тургенєвим.

Березень. Надруковано в перекладі російською мовою в журналах «Народное чтение» і «Русская беседа» поезії Шевченка: «Садок вишневий коло хати», «Хустина», «Сон» («На панщині пшеницю жала»).

Дарує письменниці Марку Вовчку рукопис своєї поеми «Неофіти».

Виїхав на Україну.

12 червня. Приїхав у Переяслав до свого давнього друга А. Козачковського. Разом з Козачковським їздив на рибну ловлю в с. Козинці.

Через Пекарі, Канів, Корсунь виїжджає в с. Кирилівку, де гостює у своїх родичів.

1 —14 липня. Поет живе в Корсуні у Варфоломія Шевченка. З Корсуня він виїжджав до Городища, Млієва, Межиріч та інших сіл.

Біля с. Прохорівки Шевченка заарештовано, відправлено в Мошни, а звідти в Черкаси.Шевченка доставлено в Київ у розпорядження генерал-губернатора І. Васильчикова.

Під час перебування Шевченка в Києві він зустрічається з І. Сошенком, М. Чалим, І. Красковським, Ф. Лободою та іншими знайомими.

14 серпня. Шевченко виїхав з Києва в Переяслав, де пробув кілька днів.

20 серпня. По дорозі в Петербург зупиняється в Прилуках.

21 серпня. Заїжджає в Качанівку до В. Тарновського.

23—25 серпня. Перебуває в с. Гирявці у родині Лазаревських. Початок вересня. Шевченко зупиняється в Москві, зустрічається з М. Щепкіним і розповідає йому про враження від поїздки на Україну.

7 вересня. Шевченко повернувся в Петербург.

24 жовтня. М. Чернишевський сповіщає Є. Ковалевському, що Шевченко дає згоду бути членом Товариства для допомоги літераторам і вченим.

2 листопада. Поет в листі просить Варфоломія Шевченка закупити матеріал для хати та швидше відшукати ділянку землі під садибу.

1860

Січень. Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.

18 лютого. Варфоломію Шевченку посилає план хати, яку хотів збудувати біля Дніпра.

Лютий. В журналі «Народное чтение» надруковано автобіографію Шевченка.

Березень. В альманасі «Хата» були надруковані поезії Шевченка: «Чого ти ходиш на могилу?», «Рано-вранці новобранці», «Не додому вночі йдучи», «Нащо мені женитися?», «Немає гірше, як в неволі», «Не молилася за мене», «Княжна» (уривок), «Хустина», «Доля», «Ой по горі роман цвіте».

Через М. Макарова передає за кордон О. Герцену «Кобзар».

Травень. На квартирі в М. Костомарова Шевченко познайомився з грузинським поетом Акакієм Церетелі.

Липень — серпень. Поет відвідує дачну місцевість Стрельну, де зустрічається з Ликерою Полусмаковою, колишньою кріпачкою поміщика Макарова, з якою хотів одружитися.

Винесена постанова Ради Академії мистецтв про надання Шевченкові звання академіка.

В цьому році в перекладі російською мовою під редакцією М. Гербеля вийшов «Кобзар» Шевченка.

Польський поет Л. Совінський перекладає поему Шевченка «Гайдамаки».

1861

Початок січня. Надруковано «Букварь южнорусский» Т. Шевченка..

За участю Шевченка вийшов у Петербурзі перший номер українського журналу «Основа». В ньому були вміщені такі поезії Шевченка: «Не для людей, тієї слави», «Ой три шляхи широкії», «Заворожи мені, волхве», «Чернець», уривок з поеми «Єретик».

Хворого поета відвідують М. Лєсков, Л. Жемчужников, М. Костомаров, Ф. Черненко, Г.Честахівський.

10 березня о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Художники М. Микешин, М. Дмитрієв, В. Верещагін, П. Ейснер змалювали поета на смертному одрі. Скульптор П. Клодт зняв гіпсову маску з обличчя Шевченка. Відбувся похорон Т. Г. Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

Друзі Шевченка організували перевезення праху поета з Петербурга на Україну. Труну в дорозі супроводили Г. Честахівський та О. Лазаревський.

До Москви труну поета везли поїздом. З Москви до Києва — підводою. Труна Шевченка прибула до Києва. О 7 годині ранку пароплавом «Кременчук» труну Шевченка відправили з Києва до Канева. 22. травня. Біля Канева на Чернечій горі поховано Тараса Григоровича Шевченка.


Шевченкіана пам’яті


Живопис

Портрети Тараса Шевченка писали:

Сергій Васильківський — Портрет Тараса Шевченка на повний зріст (1910–1911), Портрет Тараса Шевченка (1907).

Олег Шупляк. Портрет Шевченко. Пейзаж с кобзарём и невидимым портретом Шевченко.(дві незвичайні картини)

На шевченківську тематику писали картини художники:

Бура-Мацапура Віра Іванівна: «Дуб Т. Г. Шевченка в садибі М. О. Максимовича» (туш, перо, акварель, 1938), плакат до 100-річчя перебування Тараса Шевченка в Києві (1946), плакат до відкиття Київського державного музею Тараса Шевченка; Вербицький Георгій Миколайович: серія «По шевченківських місцях» (акварель, 1960–1963)


Назви населених пунктів, вулиць та площ, освітніх та мистецьких закладів, гірських вершин

Харківський пам'ятник Кобзарю вважається одним із найкращих у світі

В Києві чотири вулиці Шевченка (для точної ідентифікації доводиться вказувати район або індекс) та бульвар Тараса Шевченка, який разом з проспектом Перемоги становить одну з найголовніших артерій міста.

Ім'я Тараса Шевченка також носять

Всього ім’я Тараса Шевченка носять 55 навчальних закладів і наукових установ, зокрема, 37 загальноосвітніх навчальних закладів; шість ВНЗ, науково-дослідна установа – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН; 11 міжнародних навчальних закладів.

Заклади культури:

Винниківське міське об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Волинський обласний академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка

Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Державна художня середня школа імені Тараса Шевченка

Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка

Донецьке відділення Наукового Товариства імені Шевченка

Донецьке обласне Товариство української мови імені Т.Г.Шевченка

Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України

Капела бандуристів імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кінотеатр імені Т. Г. Шевченка (Славута)

Кінотеатр імені Т. Г. Шевченка (Хмельницький)

Кінотеатр імені Тараса Шевченка (Сімферополь)

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка

Кременецький педагогічний коледж Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка

Кременчуцька гімназія № 5 імені Т. Г. Шевченка

Криворізький театр драми та музичної комедії імені Т. Г. Шевченка

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Наукове товариство імені Шевченка

Наукове товариство імені Шевченка у Канаді

Національна опера України імені Тараса Шевченка

Осередок НТШ у Черкасах

Перша селянська капела бандуристів імені Тараса Шевченка

Придністровський державний університет імені Тараса Шевченка

Просвіта (Севастополь)

Самодіяльний український Театр ім. Шевченка (Братислава)

Географічні назви (в Україні і закордоном); 

Шевченківський район

Шевченківський район (Запоріжжя)

Шевченківський район (Київ)

Шевченківський район (Львів)

Шевченківський район (Харківська область)

Шевченківський район (Чернівці)
Сад імені Тараса Шевченка (Харків)

Сквер імені Тараса Шевченка

Сквер імені Тараса Шевченка (Суми)

Сквер імені Тараса Шевченка (Хмельницький)

Сквер імені Шевченка (Тернопіль)

Бульвар Шевченка (Донецьк)

Бульвар Тараса Шевченка (Київ)

Бульвар Тараса Шевченка

Бульвар Шевченка (Запоріжжя)

Бульвар Шевченка (Мінськ)

Вулиця Шевченка

Вулиця Шевченка (Алмати)

Вулиця Шевченка (Біла Церква)

Вулиця Шевченка (Кременець)

Вулиця Шевченка (Миколаїв)

Вулиця Шевченка (Новомиргород)

Вулиця Шевченка (Дніпропетровськ)

Вулиця Шевченка (Дунаївці)

Вулиця Шевченка (Євпаторія)

Вулиця Шевченка (Івано-Франківськ)

Вулиця Шевченка (Кам'янець-Подільський)

Вулиця Шевченка (Канів)

Вулиця Шевченка (Київ, Дарницький район)

Вулиця Шевченка (Київ, Деснянський район)

Вулиця Шевченка (Київ, Солом'янський район)

Вулиця Шевченка (Кіровоград)

Вулиця Шевченка (Красноярськ)

Вулиця Шевченка (Кременчук)

Вулиця Шевченка (Липецьк)

Вулиця Тараса Шевченка (Луганськ)

Вулиця Шевченка (Львів)

Вулиця Тараса Шевченка (Малин)

Провулок Тараса Шевченка (Київ)

Провулок Шевченка (Київ, Солом'янський район)

Проспект Шевченка (Львів)

Площа Шевченка (Бровари)

Площа Тараса Шевченка (Київ)

Площа Тараса Шевченка (Черкаси)

Парк імені Шевченка (Чигирин)

Парк імені Тараса Шевченка (Одеса)

Парк імені Тараса Шевченка (Рівне)

Парк імені Тараса Шевченка (Тернопіль)

Парк імені Т. Г. Шевченка (Бровари)

Парк імені Тараса Шевченка (Дніпропетровськ)

Парк імені Тараса Шевченка (Івано-Франківськ)

вищі навчальні заклади — Київський та Луганський національні університети, Чернігівський педагогічний університет, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут та головний університет Наддністрянської Республіки.

Київський національний дослідницький університет імені Тараса Шевченка

Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів.

Меморіальна дошка Тарасові Шевченку на фасаді Червоного корпусу Київського університету

Університет названо у 1939 році на честь українського поета Тараса Шевченка. Після закінчення Петербурзької академії мистецтв він працював тут як співробітник археографічної комісії (у 1845-46 роках). Розгром у 1847 році Кирило-Мефодіївського товариства й арешт Шевченка перервали його роботу, але не знищили зв'язки поета з університетом. Після звільнення Шевченко написав «Букварь Южнорусский» для недільних шкіл, займався його розповсюдженням, листувався з першим ректором Університету Михайлом Максимовичем.

театри — Національна опера, Тернопільський, Волинський та Харківський драматичні театри, Дніпропетровський український музичний драматичний театр, Криворізький театр драми та музичної комедії, Черкаський та Чернігівський музично-драматичні театри, а також численні кінотеатри.

Географічні назви: Шевченка пік — вершина 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті. Названа на честь Тараса Шевченка українськими альпіністами, які вперше зійшли на цю вершину Кавказу у 1938 році.

В Казахстані ім'я Шевченка носить Форт-Шевченко, з 1964 по 1991 місто Актау мало назву Шевченко.

Село Шевче́нкове (до початку XIX ст. Керелівка, до 1929Кирилівка) — село в Україні на Придніпрянській височині в Звенигородському районі Черкаської області, .

1768 року, під час великого антифеодального повстання, відомого під назвою Коліївщина, по Чорному шляху через Боровикове, Тарасівку, Звенигородку рухалися повстанські загони

1882 року українофіли-ліберали — професор Київського університету О. Ф. Кістяківський та інші спробували на пожертвування відкрити в селі двокласну школу. Тільки 1896 року почала вона працювати, але навчались у ній діти заможніх селян і духівництва. При ній було створено хоровий колектив, який у своєму репертуарі мав багато народних пісень, виконував твори Т. Г. Шевченка.

В 1908 році в селі на місці хати батьків Т.Шевченка встановили млинове колесо з написом «Тут була хата Т. Г. Шевченка», а в 1914 селяни посадили пам'ятний дуб на садибі Тарасового брата Йосипа. Того ж року на гроші, зібрані діячами культури Києва, в тому числі письменником І.С. Нечуєм-Левицьким і студентською молоддю, викуплено садибу батьків Шевченка.

Для дітей бідняків товариство «Кобзар» відкрило літню школу, яка працювала з 15 квітня по 15 жовтня. Крім основних наук, вивчалось столярство і чоботарство. Створене за ініціативою інтелігенції села товариство «Кобзар» займалось також впорядкуванням садиби Шевченка, спорудженням його пам'ятника.

У березні 1924 року, на відзнак 110-х роковин з дня народження Т. Г. Шевченка на садибі його батьків встановлено погруддя Кобзаря.

11 березня 1929 року було прийнято рішення про перейменування села з Кирилівки у Шевченкове.

З 1935 року на садибі Т. Г. Шевченко розгорнулося будівництво літературно-меморіального музею, яке закінчилося 1939 року.

В 1957 році у центрі села встановлено бронзовий монумент Т. Г. Шевченка (робота М. П. Олійника і М. К. Вронського).

У березні 1963 року артіль ім. Щорса перейменовано в «Шевченківський край».

Сучасність

У селі функціонують Шевченківський навчально-виховний комплекс, до складу якого входять ЗОШ І-ІІІ ступенів та дошкільна установа «Тарасик», Шевченківська спеціалізована школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради та Шевченківський коледж Уманського державного університету, музей Т. Г. Шевченка, церква Іоана Богослова (УПЦ КП).


Наукові, літературні, культурно-освітні, громадсько-політичні установи, об’єднання, названі в честь Т. Шевченка (ХІХ-ХХ ст.)

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна студентська організація, створена в Харкові в 1891 (за іншими данними в Каневі). Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря»[1]. Братство Тарасівців стало першою політичною організацією наддніпрянських українців, яка поставила в свою програму питання української

самостійності.

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА — найстаріша укр. громад. наук. орг-ція. Заснована 11 грудня 1873 спершу як Товариство імені Шевченка, а 13 березня 1892 — як Наук. т-во ім. Шевченка (статут затверджено 16 листопада 1892).

Місце заснування т-ваЛьвів

Ініціатором заснування Т-ва ім. Шевченка у Львові був О.Кониський.

Початковий (перший) етап стосується діяльності Т-ва ім. Шевченка (1873—92), яке ще мало назву «літературне» або «літературно-наукове», воно ставило перед собою скромні завдання «спомагати розвій руської словесности»..

Головою т-ва було обрано Корнила Сушкевича (1874—85),. Т-во друкувало шкільні підручники (переважно на замовлення), літературно-наук. часописи — «Правду» (спорадично) і «Зорю» (від 1885).

Другий етап (1892—1913) почався з реорганізації Т-ва ім. Шевченка в інституцію з чіткою наук. програмою під назвою «Наукове товариство імені Шевченка». «Ми не повинні закривати очей на те, що діється в інших країнах, — писав І.Франко, — ми мусимо постійно знайомитися з науковими здобутками інших народів…».

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, був багаторічним головою Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (18971913).

1892 засновується на професійно-наук. основі Бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові (комплектування б-ки спрямоване переважно на наук. літературу), яка до Першої світової війни налічувала прибл. 3 00 тис. книжок і журналів; 1893 — Музей Наукового товариства імені Шевченка (згодом — музеї), 1905 — книгарня НТШ з філіалами в Києві, Харкові, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) та 5-ма відділеннями в зх. укр. землях. Тоді відбулося переоснащення друкарні, 1903 відкрито власну палітурню.

Працю НТШ під кер-вом М.Грушевського (у тісній співпраці з І.Франком, В.Гнатюком та ін. членами НТШ) зараховано до феномену нац. науки і «золотої» доби т-ва серед слов’ян. народів, «це найсвітліша доба у розвитку товариства» (І.Крип’якевич).

Третій етап діяльності НТШ припав на кін. 1913 — 1945 і характеризується як наук. досягненнями, так і спадом у дослідницькій і видавничій роботі Діяльність НТШ перервала I світ. війна, 1914—15 т-во, зокрема музей, друкарня, б-ка, було зруйноване. 1939 робота т-ва була майже призупинена, а 14 січня 1940 НТШ та всі пов’язані з ним установи у Львові зліквідовані. Архівні й книжкові фонди та приміщення НТШ передані у відання АН УРСР.

Четвертий етап діяльності НТШ (1947—89), т. зв. еміграційний припадає на Зх. Європу, Америку й ін. континенти та країни. Заг. збори відбулися 30 березня 1947 в м-ку Міттенвальд під Мюнхеном (Німеччина), на зборах було ухвалено відновити т-во в Зх. Європі тощо. Першим головою НТШ на той час обрано (власне відновлено) Івана Раковського (1947—49).

Проведенні загальногромад. заходів і урочистостей у США (найважливіші — спорудження пам’ятника Т.Шевченкові у Вашингтоні, відзначення 1000-ліття Хрещення України-Руси тощо). Велика заслуга НТШ в еміграції — збереження видавничих традицій, розпочатих т-вом до II світ. війни.

П’ятий етап діяльності НТШ (з 1989 і донині) — етап в еміграції в Австралії, Америці та Європі... Осн. форми та напрями діяльності НТШ в Україні: 1) дослідницької праці з питань мови, літератури, історії тощо; 2) видавничої діяльності; 3) організації і участі в наук. нац. й міжнар. конференціях і симпозіумах із проблемних питань; 4) формування власної інфраструктури, у т. ч. б-ки й архіву; 5) контактів і наук. співпраці

На всій території України працюють осередки НТШ, зокрема в містах Вінниця (з 2009), Дніпропетровськ (з 1998), Донецьк (з 1997) та інш. Найбільш активні нині в науково-орг. плані, а також щодо підготовки власних видань т-ва Донецька, Івано-Франківська, Тернопіля, Рівного, Черкас.


Назви космічних об’єктів в честь Т. Шевченка

Мала планета, названа Кобзар (на честь Тараса Шевченка). На його честь названо астероїд 2427 Кобзар.

Згідно з рішенням Міжнародного астрономічного союзу дійсно «на запорошених стежинах далеких планет» також є імена України. Один з найбільших кратерів Меркурія названий ім'ям Тараса Шевченка.


Акт самоспалення О. Гірника в Каневі (1978 р.)

Оле́кса Микола́йович Гі́рник (* 28 березня 1912, Богородчани — † 21 січня 1978, Канів) — український дисидент, політв'язень, Герой України (2007). 22 січня 1978 р., у 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918) вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації. Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.

Всі роки дуже переймався долею України, її культури, української мови. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Вже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема в листі до дружини він писав:

« Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець»

Книжка М. Іщенка «Спалився за Україну» (2004)

Пам'ятний знак на місці самоспалення О. Гірника в Каневі, на Чернечій горі. 21 січня 2009 року на Чернечій горі у Каневі відбулося врочисте відкриття пам'ятного знаку Герою України Олексі Гірнику.


Художні та поетичні твори про Т. Шевченка наступних авторів: С.Васильченко, О. Іваненко, Л. Костенко, В. Сосюра

Серед прозових творів, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка: повість про дитинство поета «В бур'янах» Степана Васильченка, повість Дмитра Красицького «Тарасові світанки», повісті «Дитинство Тараса», «Юність Тараса» та «Тарас — художник» — розповіді небожів поета — Петра Микитовича Шевченка та Якима Антоновича Красицького, про юність Шевченка розповідається у повісті М. Рубашова «Багряні тіні», відомий роман Оксани Іваненко «Тарасові шляхи» тощо.


Банкноти Національно банку України, де є зображення

Т. Шевченка (1991-2014 рр.)

hello_html_7d25a308.png

Портрети Тараса Шевченка зображені на банкнотах.

1. Купон (Червоний корпус Київського університету на карбованцях-купонах (1995р.) 1 мільйон карбованців зразка 1995 року


2. 100 гривень зразка 1996 року

hello_html_38260a1b.png

На банкнотах, випущених в 1996 році, міститься підпис Вадима Гетьмана, на випущених 2000 року — Віктора Ющенка.

На аверсному боці банкноти позначка для людей з послабленим зором у вигляді квадрата. Також правіше портрета Тараса Шевченка розміщено зображення пам'ятника Володимиру Великому у Києві.

На реверсному боці банкноти по центру розміщено гравюрне зображення Софійського собору у Києві. Також на зворотній стороні ліворуч зображення собору — зображення пам'ятника Володимиру Великому у Києві.

3. 100 гривень зразка 2005 року

hello_html_mbab95e6.png

На банкнотах міститься підпис тогочасного голови НБУ Володимира Стельмаха.

На банкнотах 2011року підпис Арбузова. Банкнота введена в обіг 20 лютого 2006 року.


На аверсному боці банкноти з правого краю розміщено графічне зображення Тараса Шевченка на фоні його роботи «Катерина». По середині банкноти розташована цитата з вірша поета «Чи ми ще зійдемося знову...» з циклу «В казематі»:

«

Свою Україну любіть.
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

 »

На реверсному боці купюри по центру розміщено гравюрне зображення кобзаря та хлопчика на фоні краєвида Чернечої гори біля міста Канева та р. Дніпро.

4. «Тарас Шевченко» золота пам'ятна монета 200 гривень, 1997 року

5.hello_html_m41b49cee.png«200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка» срібна пам'ятна монета 50 гривень, 2014 року

6. hello_html_4b0c4cd4.png«200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка» пам'ятна монета 5 гривень, 2014 року


Художні та документальні фільми про Т. Шевченка (в т.ч. артисти, що зіграли роль Т. Шевченка

За творами Тараса Шевченка поставлено такі фільми:

1911 — Катерина

1929 — Злива

1933 — Коліївщина

1935 — Прометей

1936 — Назар Стодоля

1953 — Назар Стодоля

1959 — Лілея

1964 — Наймичка

Образ Шевченка створено на екрані в кінокартинах:

1926 — Маленький Тарас

1926 — Тарас Шевченко

1951 — Тарас Шевченко (Бондарчук Сергій Федорович)

1964 — Сторінка життя

1964 — Сон (Миколайчук Іван Васильович)

1992–1999 — Тарас Шевченко. Заповіт (кіносеріал)

1999 — Поет і княжна

2005 — Братство

Про поета знято й чимало документальних, науково-популярних і телевізійних стрічок:

1954 — Шевченко—художник

1959 — Імені великого Кобзаря

1960 — Думи Кобзаря

1961 — На Тарасовій горі

1962 — Шляхами Тараса (реж. Єлизаров О. К.)

1963 — Розповіді про Шевченка (реж. Пашкевич І. П.)

1965 — Тут жив Кобзар

1989 — Гілка вербова, гілка тернова

2001 — Мій Шевченко (проект Юрія Макарова)

2014 — Тарас Шевченко. Ідентифікація (реж. Сергій Проскурня)

Актори, що втілили образ Шевченка на екрані:

Бучма Амвросій Максиміліанович

Бондарчук Сергій Федорович

Франько Дмитро Васильович

Миколайчук Іван Васильович

Денисенко Тарас Володимирович

Суржик Дмитро Анатолієвич

Багато кінематографістів удостоєні за ці роботи Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (М. Бєліков, О. Бійма, Ю. Іллєнко, Л. Кадочникова, О. Косінов, Т. Левчук, М. Мащенко, Л. Мужук, С. Параджанов, Л. Осика, В. Шкурін, М. Шудря та інші).

«Тарас Шевченко» (фільм, 1951)

Кінокомпанія Київська кіностудія імені О.Довженка

«Тарас Шевченко» — історико-біографічний фільм режисера Ігоря Савченка про життя великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Фільм знімався у двох версіях російською та українською мовами, різними дублями.

В ролях::Сергій Бондарчук — Тарас Григорович Шевченко

Призи та нагороди:

1952 — Сталінська премія I-го ступеня. Лауреат премії: Сергій Бондарчук, виконавець головної ролі

1952 — Особливий почесний диплом за режисуру Ігорю Савченку і премія за акторську роботу Сергію Бондарчуку на VII Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах

«Тарас Шевченко. Ідентифікація» — український документальний фільм режисера Сергія Проскурні, що вийшов 2014 року з нагоди відзначення 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка[4].

Сергій Проскурня так прокоментував актуальність цього документального фільму:

Чим ближче ми до 200-річчя Тараса Григоровича Шевченка, тим актуальнішою стає і все вище виростає проблема ідентифікації Поета, Художника, Артиста у багатомірності цього значення. Існує декілька канонів Великого Кобзаря. Сьогодні не можна визначити, який з них найбільш вбивчий для явища на ймення Тарас – чи радянський, чи новітньо-попсовий[4]

Прем'єра

Прем'єра фільму відбулась о 19 годині 9 березня у рамках фестивалю «Доба Шевченка» в «Мистецькому арсеналі»[9]. О 20:15 того ж дня фільм було презентовано на Майдані Незалежності в рамках Шевченкового віче.

Оксана Забужко "Шевченко у ХХІ столітті: спроба перезавантаження"

Таємниці генія Шевченка 1+1 на честь 200 років


Кількість іноземних мов, на які перекладено «Заповіт»

У 1989 р. "Заповіт" постав у перекладах на 150 мов світу


Історія виходу  першого повного  видання «Кобзаря» у Львові (дата, ініціатор тощо)

Третє видання «Кобзаря» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх., куди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка

Порівняно повне видання «Кобзаря» в Росії вперше здійснено лише 1907 року, потім 1908 (м. Львів) та 1910. (Кобзарь Автор: Шевченко Т.Г. Видавництво: Львів, друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1908). Франкове двотомне видання 1908 року «Кобзаря» поряд із петербурзьким виданням 1908 року за редакцією Доманицького стало основою пізніших досліджень особливостей поезії Т.Шевченка і «витиснуло з обігу всі дотеперішні видання». Франкова збірка творів Шевченка була найбільшою аж до появи п’ятитомного видання творів Поета (1919-20рр.) за редакцією Б.Лепкого.

У статті відображені сюжети листування П.Стебницького (1862-1923) та Є.Чикаленка (1861-1929) – відомих громадсько-культурних діячів к. ХІХ – поч. ХХ ст., в яких висвітлюються проблеми видання та розповсюдження повного “Кобзаря” Т.Шевченка, що вийшов у Петербурзі в 1907-1908 рр. за редакцією В.Доманицького.

Станом на 1985 рік в Україні збірка виходила 124 рази загальним накладом понад 8 мільйонів примірників.

2006 року видавництво «Корбуш» створило три «Кобзаря». Перший — колекційне видання: шкіряна оправа із золотим тисненням. Друге — доступніше, але теж вишукане. А третє — перекладене англійською. Усі три видання мають малюнки Тараса Григоровича, слайди яких надав Національний музей Т. Шевченка, та всі твори.

Оперні та драматичні твори за мотивами творчості Т.Шевченка. Театр

У радянський час великою подією в театральному житті Україна була інсценізація Леся Курбаса вистави за поемою "Гайдамаки"у Театрі ім. Т. Шевченка (1920), театрі «Березіль» (1924). У 1964 Вінницький театрі ім. М. Садовського було показано прем'єру вистави «Марина» Зарудного за мотивами твору Шевченка, а у Миколаївському театрі — інсценування «Відьми» Андрієвич.

В ювілейні роки — 1939, 1961 і 1964 — було поставлено ряд п'єс, присвячених Тарасу Шевченку:

«Тарасова юність» Суходольського (1938, Кам'янець-Подільський театр),

«Доля поета» Головановського (1939, Театр ім. І. Франка),

«Тарас Шевченко» Костюка (1939, Чернігівський театр),

«Слово правди» Костюка (2-а частина тетралогії «Думи мої …», 1955, Київський ТЮГ),

«Петербурзька осінь» Ільченка (1954, Театр імені І. Франка),

«Пророк» Кочерги (напис. 1948, пост. 1961, Театр ім. І. Франка),

«Серце поета» Левченко (1961, Волинський т-р),

«Зустріч» Михася (1964, Сумський т-р ім. М. Щепкіна),

«Петербурзькі ночі» Малахова і Шкневського (1964, Одеський т-р ім. Жовтневої революції),

«Кайдани порвіте» Левченко (1966, Тернопільський театр).

Опера

Першими операми за мотивами творчості Тараса Шевченка були «Катерина» Миколи Аркаса (1899, Москва, трупа М. Кропивницького), «Пан сотник» Козаченко (напис. 1902, поставлено 1911, Київський театр Миколи Садовського, 1912, Маріїнський театр).

У 1940 на сцені Київського театру опери та балету ім. Шевченка були показані: опера «Шевченко» і балет «Лілея» Данькевича. У 1944 там же відбулася прем'єра опери «Наймичка» Вериківського. У 1960 в Харківському театрі опери та балету ім. М. В. Лисенка поставлено оперу «Назар Стодоля» Данькевича, 1964 в Театрі опери та балету ім. Шевченка — опера «Тарас Шевченко» Майбороди.

ТЕАТРАЛЬНА ШЕВЧЕНКІАНА

Тарас Григорович Шевченко – автор єдиного драматургічного твору «Назар Стодоля».. За мотивами творів Т. Г. Шевченка створюються драматургами і сценаристами вистави і фільми.

Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр носить ім’я Т. Г. Шевченка від першого дня свого заснування. У репертуарі перших років роботи театру на його сцені йшла драма «Гайдамаки». Постановку вистави здійснив відомий на той час актор і режисер Леонід Предславич. У 1939 році була здійснена постановка п’єси Юрія Костюка «Тарас Шевченко» режисером Григорієм Воловиком. У ролі молодого Тараса Шевченка виступив артист Володимир Волгрик. Вистава була показана у м. Київ під час огляду кращих вистав, і пройшла там з великим успіхом, а виконавця заголовної ролі було нагороджено Шевченківською медаллю.

Кілька разів на сцені Чернігівського театру різними режисерами ставилася вистава «Назар Стодоля» за п’єсою Т. Г. Шевченка. Вперше вона була поставлена у 1940 році режисером Леонідом Романенком,

Визначною подією у творчому житті театру стала постановка опери М.Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка, прем’єра якої відбулася 10 березня 1961-го року. Вона була присвячена до 100-річчя від дня смерті великого поета.

Довгий час у діючому репертуарі театру залишалася дума-опера «Сліпий» за поемою Т. Г. Шевченка «Невольник», постановку якої здійснив у 1989-му році Володимир Грипич за власним лібрето.

Продовженням театральної шевченкіани на сцені Чернігівського академічного театру стала постановка у 2003-му році В. Грипичем мелодрами «Мати-наймичка» за власною інсценізацією повісті «Наймичка» Т. Г. Шевченка, і ось уже вісім років вона зачаровує глядача.

У 2007-му році на чернігівській сцені відбулася прем’єра театральної фантазії на теми творів Великого Кобзаря «Відьма».


Музеї Тараса Шевченка

В Україні та за кордоном існує багато музеїв Тараса Шевченка. Найбільшим меморіальним комплексом, присвяченим Кобзареві, є Шевченківський національний заповідник на місці поховання поета на Тарасовій горі у Каневі. Національний музей Тараса Шевченка знаходиться у Києві, його філіалом є Літературно-меморіальний будинок-музей. У Торонто, Канада, існує музей, присвячений виключно Шевченківській тематиці.

Музеї Тараса Шевченка

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка (Київ, провулок Тараса Шевченка, 8-а) Будинок в якому Т. Шевченко проживав з весни 1836 року до свого арешту — до 5 квітня 1847 року. Відкритий 10 листопада 1928 року

Національний музей Тараса Шевченка (Київ, бульвар Тараса Шевченка, 12). Створено на базі колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві у 1949 році

Хата на Пріорці Відділення Музею Тараса Шевченка(Київ, вулиця Вишгородська, 5). В серпні 1859 року востаннє перебуваючи в Києві, Тарас Шевченко прожив у цій хаті два тижні, перед своїм від'їздом до Петербурга

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка (Черкаська область, Звенигородський район, село Шевченкове). Розташований на території батьківської садиби Тараса Григоровича Шевченка, де він проживав з 1815 по 1829 рік

Чернеча (Тарасова) гора

У XVI столітті у Каневі був організований козацький монастир, агора, яка колись належала монастиреві і по якій ходили ченці в чорних ризах, згідно з народною етимологією почала називатися Чернечою.

Новітня історія Чернечої гори розпочалася 22 травня 1861 року, коли на ній поховали Тараса Шевченка. Канівці перейменували гору на Тарасову.

Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі збудували перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядкували його могилу і встановили монументальний чавунний пам'ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам'ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Сходи на гору нараховують 392 сходинки, вони ведуть на самий верх, до пам'ятника.

У 1914 році, коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей, але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.

У 1923 році академік Володимир Різниченко вніс пропозицію про створення Державно-національного Заповідного Парку на Тарасовій горі.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

31 травня 1964 року на Тарасовій горі підбувся багатотисячний мітинг. На мітингу були присутні посланці 43 країн світу.. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних дубків.

Сходи на гору нараховують 392 сходинки, вони ведуть на самий верх, до пам'ятника.

З 2003 року в Каневі проходить Міжнародний мотофестиваль «Тарасова гора».


  •  знати зміст понять «Шевченкіана», «Шевченкознавство»;

Шевченкозна́вствонаукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та в світовому літературному процесі. Вивчення спадщини Шевченка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство, як міждисциплінарна галузь наукового знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

Шевченкіана – це співтворчість, це діяння Шевченкової поезії й самого образу Шевченка, долі Шевченка – у душі естетично чуйної і національно відповідальної людини. Шевченко давно вже iснує у двох паралельних вимiрах: як реальна iсторична особа i як згусток украïнського духу, матерiалiзоване втiлення нацiонального пророка та духовного воïна, поставленого небесними силами на вартi наших душ.

Iван Марчукнаш сучасник, народний художник Украïни. Багато паралелей можемо спостерегти мiж життями Шевченка й Марчука: обидва вийшли з глибин украïнського села; обидва без протекцiï досягли найвищих мистецьких вершин; обидва усе життя були самiтниками.

Його Шевченкiана це сорок два твори (iз ста задуманих), це Шевченкiв Кобзар з його, Марчуковими, малюнками. У центрi циклу «образ Шевченка» сiм портретiв поета. Цi твори художника зберiгаються у фондах Шевченкiвського нацiонального

заповiдника на колишнiй Чернечiй Тарасовiй горi

Особистість Т.Г.Шевченка, його нелегка доля й невмируща поезія стали джерелом натхнення для Михайла Омеляновича Андрійчука, заслуженого художника України.

У його творчому доробку – низка графічних робіт, циклів, серед яких особливе місце посідає серія «За мотивами творів Тараса Шевченка» (1963-1990). В своїй Шевченкіані М.Андрійчук синтезував енергію всіх своїх мистецьких шукань і осягнень.

Глибоко обізнаний із поезією Т.Г.Шевченка, Михайло Омелянович впродовж багатьох років створює одну за одною виразні романтичні композиції за мотивами «Кобзаря». Кожна з робіт чітко передає сюжет, тему, ідею того чи іншого твору Т.Г.Шевченка.


  • ЮВІЛЕЇ з дня народження Т. Шевченка, події світової та української історії, що відбулися в ці роки

1914 рік

У лютому відбувся масовий рух з протестом проти заборони царського уряду святкувати 100-річчя з дня народження Т. Шевченка.

1 березня П. Нестеров здійснив перший авіапереліт за маршрутом Київ—Одеса.

19 липня Німеччина оголосила війну Росії. Розпочалася Перша світова війна 1914—1918 рр.

У серпні 1914 року у Львові було засновано Головну Українську Раду, яка об’єднала провідні політичні течії, що ставили за мету державну незалежність України.

У серпні 1914 року австрійський уряд дав дозвіл на створення формувань Українських січових стрільців, які в кількості 2500 людей склали військову присягу в місті Стриї.

У Канаді 1914 року постало товариство «Самостійна Україна».

Ювілей. Починаючи ж зі 100-річчя (1914 р.) від дня його народження, всі наступні Поетові ювілеї ставали подією року за шкалою культурної та громадсько-політичної ваги.

У Києві Шевченків ювілей відбувся під акомпанемент масових демонстрацій представників демократичної та революційно налаштованої громадськості як української, так і неукраїнської, а також спроб вчинення політичними опонентами провокацій під консульством Австро-Угорщини зі звинуваченням шанувальників Поета у державній зраді.

Шевченківський здвиг 1914 року (також відомий під назвою Великий здвиг) — II краєвий здвиг руханкових, пожарних і стрілецьких товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Січові стрільці» та інших, що відбувся у Львові 28 червня 1914 року на честь 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

В різних містах краю, в тому числі у Львові, відбулися святкування 100-літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка. В рамках цих заходів проводилися концерти, урочисті походи українських товариств і організацій..

27 червня, увечері в залі Спортивної Палати відбувся святковий концерт. Перед концертом слово взяв Кирило Трильовський зі своєю знаменитою промовою, у якій заявив, що: «Може вже й недалека та хвиля, коли ми зможемо нашими шоломами зачерпнути води з Дніпра-Славутиці; води, змішаної з кров'ю наших ворогів…», а також виступив поет Богдан Лепкий.

Організаційний комітет закликав українців Львова прикрасити вікна своїх помешкань синьо-жовтими стрічками та портретами Тараса Шевченка.

Поїзди з учасниками свята прибували до Львова з різних місцевостей. По всьому місту було чути українські пісні, колони йшли до пунктів призначення, майоріли прапори з зображеннями українських гетьманів минулого.

Загальна колона сформувалася в центрі Львова й під супроводом численних оркестрів рушила маршем по місту. Більшість учасників походу були одягнуті в однострої своїх організацій, чимало з яких створено на основі народних строїв і вишивок. Особливо велике захоплення викликали озброєні сотні Українських січових стрільців в одностроях — символ того, що українці також мають власні збройні сили. У центрі міста було встановлене і прикрашене зеленню погруддя Т. Шевченка,

Письменник Остап Грицай писав, що в поході крім січовиків і соколів, взяли участь 153 члени Січового Союзу Буковини, 183 пластуни, 210 кіннотників і 29 оркестрів.

Крім галичан і буковинців, на урочистостях були присутні делегації з Наддніпрянської України, представники чеських і хорватських «Соколів», намісник (губернатор) Галичини Вітольд Коритовський і крайовий комендант Колошварі. Проте намісник не дочекався до кінця здвигу й передчасно покинув святкування, бо отримав повідомлення, що в Сараєво вбито наступника австрійського престолу — Франца Фердинанда.

Для учасників здвигу спеціально виготовлено пам'ятну відзнаку з написом «Шевченковий здвиг». Її носили на грудях і на шапці. Відзнака виготовлена у Відні коштом «Сокола-Батька» та «Українського Січового Союзу» тиражем 10.000 примірників у білому металі та 100 штук у міді.

125-річчя у 1939 році

1. Відкриття 1939 р. величного пам’ятника Т. Шевченку роботи скульптора М. Манізера на Тарасовій горі було завершено формування комплексу монументальних споруд Шевченківського тоді державного, а від 1989 р. — національного заповідника у Каневі.

2. Київському державному університету було присвоєно ім’я Тараса Шевченка

3. В парку навпроти Київського державного університету було встановлено пам’ятник великому Кобзареві теж роботи скульптора М. Манізера. Цьому пам’ятникові судилося стати культовим місцем щорічної прощі шанувальників поета й офіційних делегацій, біля нього збиралися дисиденти-шестидесятники і продовжують збиратися учасники протестних акцій.

150-річчя від дня народження Кобзаря широко відбувалося 1964 р.

1. Повне зібрання творів у десяти томах.

2. Перейменування на його честь за кілька років перед тим заснованого міста Актау в тодішній Мангишлацькій області Казахської РСР на Шевченко (але 1991 р. місту було повернуто попередню назву).

3. два неординарних, знакових пам’ятники Тарасові Шевченку: роботи скульптора Леоніда Молодожанина (Лео Мола) у Вашингтоні та спільного проекту скульпторів М. Грицюка, Ю. Синькевича, А. Фуженка — в Москві, що був відкритий з ініціативи М. Хрущова.

175-річний ювілей від дня народження Т. Шевченка 1989 р. припав на переддень зміни епох в історії України, Європи та світу:

1. За програмою Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи — до серця України» Україну тоді відвідали і збагатили її своїми ідеями такі провідні західні шевченкознавці, як професор Григорій Грабович (США) і професор Віра Вовк (Бразилія).

2. З надзвичайним успіхом в Україні відбулись гастролі Музичного ансамблю ім. Т. Шевченка з Канади.

3. Ім’я Тараса Шевченка обрало для себе засноване того року Товариство української мови.

4. В Оренбурзі (Росія) було відкрито Меморіальний музей-гауптвахту Тараса Шевченка.

200-річчя від дня народження Т. Шевченка —сьомий значний посмертний ювілей від дня його появи на світ.

1. Завершення академічного видання повного зібрання його творів у 12-ти томах —, початок першої спроби реалізації припадає ще на 1989 р.

2. У плин підготовчих до ювілею заходів втрутився Майдан.

3. До 200-річчя з дня народження поета у 2014 року телеканал "Інтер" та інформаційний портал "Подробиці" створили першу інтерактивну карту об'єктів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку.

На карті проекту "Світ Шевченка" відзначено 1060 пам'ятників Кобзарю, міста, села, вулиці, музеї, навчальні заклади, театри, названі на його честь. Ці об'єкти знаходяться в 32 країнах на різних континентах. Інтерактивна карта дозволяє користувачам мережі побачити пам'ятні місця за допомогою сервісу огляду місцевості.



Пам’ятники

hello_html_m77f23fa9.png


Розташований у середмісті в сквері на бульварі ім. Т. Шевченка, на тому місці, де в 1845 році стояв намет Тараса Григоровича Шевченка.

Автор пам'ятника —укр. скульптор і культурний діяч Іван Петр. Кавалерідзе, Встановлений 1918 року

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Ромнах на Сумщиніперший в історії повнофігурний пам'ятник Тарасові Шевченку.

Пам'ятник зроблено з бронзи (скульптура Шевченка) та бетону (п'єдестал). Тарас Григорович зображений сидячим в глибокій задумі. Поет сидить нагорі глиби (яка є імпровізованим п'єдесталом), що наче виростає з-під землі.

На глибі викарбувані рядки з поезії Шевченка «Марку Вовчку. На пам'ять» (1859):

...І оживу, і думу вольную на волю, із домовини воззову.

Пам'ятник було відкрито 27 жовтня 1918 року на честь перебування Тараса Шевченка влітку 1845 року на Іллінському ярмарку в Ромнах. На той час він був єдиним післяреволюційним пам'ятником Тарасу Шевченку в Україні, не враховуючи погруддя роботи Федіра Балавенського в Києві.

Пам'ятник українському генію поезії вирішили встановити роменські залізничники,

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці.

З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці. Вважається, що першим пам'ятником молодому Шевченку в Україні було відкрито у Звенигородці в 1981 році. Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992, автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат премії Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард.

У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів.

Закордонні міста, де встановлено пам’ятники Т. Шевченку

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

Ряд дощок встановлено в Санкт-Петербурзі — на будинку Академії мистецтв, де він жив, працював і помер; на Загородному провулку, 8, де Шевченко проживав в 1832–1838 роках та на 5-ій лінії, 3 — місце проживання Тараса в 1840–1844 роках

1964 року, було відкрито пам'ятник молодому Шевченку у Вашингтоні роботи самого Молодожанина. Шевченко зображений на ньому із випнутими грудьми, спрямований уперед.

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).

На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки».Автор – Леонід Моложанин.

Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом.


Лауреати в галузі літератури

Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії.

Упродовж 1962–2007 років Шевченківською премією відзначено 566 осіб і 8 колективів. У 2007–2008 роках було засновано Народну Шевченківську премію (Залізний Мамай), першими лауреатами якої стали Остап Лапський, Олег Скрипка, Ігор Павлюк, Михайло Андрусяк.

Республіканська премія імені Т. Г. Шевченка. (засновано 20 травня 1961 р.)

1962

Гончар Олесь Терентійович

Тичина Павло Григорович

1963

Сосюра Володимир Микол.

Тютюнник Григорій Мих.

1964

Малишко Андрій

1965

Бажан Микола Платонович

Ірина Вільде

Панч Петро Йосипович

1966

-------------

1967 1968

Іван Ле ______


Від 23 квітня 1969 «Державна Премія УРСР імені Тараса Шевченка»

1969

Головко Андрій Васильович

1970

Збанацький Юрій Оліферов.

1971

Заболотний Волод. Гнат.

Корнійчук Олексан. Євдок.

Смолич Дмитро Миколайов

1972

Воронько Платон Микитович

1973

Гордієнко Костянтин Олексійович

1974

Загребельний Павло Архип


1975

Собко Вадим Миколайович


1976

Драч Іван Федорович

Загребельний Олександр Миколайович

1977

Биков Леонід Федорович

Павличко Дмитро Васил

1978

Зарудний Микола Якович

Земляк Василь Сидорович

1979

Коротков Володимир Іванович


1980

Мушкетик Юрій Михайл


1981

Іванов Віктор Якимович

Коротич Віталій Олексійов

Стельмах Михайло Панас


1982

Бондарчук Сергій Федоров

Дімаров Анатолій Андрійов

Мороз Анатолій Трохимов

Харитонов Андрій Ігорович

1983

Бойко Володимир Петрович

Олійник Борис Ілліч


1984

Вінграновський Микола Степанович

Федоров Євген Борисович


1985

Гуцало Євген Пилипович

Іваничук Роман Іванович

Коломієць Володимир Євпатійович

Рибалко Микола Олександ

1986

Забаштанський Володимир Омелянович

Іваненко Оксана Дмитрів


1987

Скорик Мирослав Михайло

Шевчук Валерій Олександ

1988

Миколайчук Іван Васил

Стороженко Микола Андрійович

1989

Тютюнник Григір Михай

1990

Білоус Дмитро Григорович

Ільченко Любов Іванівна

Стус Василь Семенович


1991

Білик Іван Іванович, (істор. твір «Золотий Ра»)

Стус Василь Семенович (посмертно),(збірка поезій «Дорога болю»)

За документальні фільми «Відкрий себе», «Тарас», «Перед іконою» - Коваль Олександр (оператор), Костенко Володимир (посмертно), Шудря Микола Архипов (автори сценарію),Сергієнко Роллан Петров (режисер)

1992

Антоненко-Давидович Борис Дмитр (посмертно) — за збірку художньої прози «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки»

Багряний Іван Павлович (посмертно) - за романи «Сад Гетсиманський», «Тигролови»

Дрозд Володимир Григор. - роман-епопею «Листя землі», книга перша-друга

Жулинський Микола Григорович, історик — за книжку «Із забуття - в безсм»

Калинець Ігор Мирон, — за збірки поезій «Тринадцять алогій», «Невольнича муза», «Пробуджена муза»

Лубківський Роман Мар. - зб. поезій «Погляд вічності»

Мельничук Тарас Юрій. - зб. поезій «Князь роси»

Мовчан Павло Михайлов, поет — за збірки поезій «Материк», «Осереддя»

Роговий Феодосій - роман «Свято останнього млива»

1993

Гоян Ярема Петрович - повість «Таємниця Лесикової скрипки»

Громовенко Павло Федор, постановник — за концерт програму «Та не однаково мені…»1989-1992 рр

Коломієць Володимир Родіонович, поет — за зб. поезій «Золотосинь»

Логвин Григорій Никонович, письменник — за монографію «З глибин. Гравюри українських стародруків XVI-XVIII ст.»

Лопата Василь Іванович, художник — за ілюстрації до Кобзаря Т. Г. Шевченка

Міщенко Дмитро Олекс—зб. творів «Полювання на жар-птицю», «Особисто відповідальний»

Руденко Микола Данил, — за роман «Орлова балка», збірку «Поезії»

Сапеляк Степан Євстахій, поет — за збірку поезій «Тривалий рваний зойк»

Талалай Леонід Миколайович, поет — за збірку поезій «Вибране»

1994

Антонюк Андрій Данил., художник — за серію картин останніх років «В казематі (Т. Шевченко)», «Учителю, хто ми?»тощо

Большаков Леонід Наум., літературознавець (Росія) — за документальну трилогію «Літа невольничі»Быль о Тарасе»).

Голобородько Василь Іван., поет — за збірки поезій «Ікар на метеликових крилах»,«Калина об Різдві».

Лупій Олесь Васильович, письменник — за роман «Падіння давньої столиці», повість «Гетьманська булава».

Світличний Іван Олексійович (посмертно), поет — за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».

Чендей Іван Михайлович, письменник — за книжку «Калина під снігом», повість «Іван».


1995 р

-Заливаха Опанас Іванович, художник — за твори останніх років: «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок»

-Захарченко Василь Іванович, письменникза роман «Прибутні люди»

-Кочур Григорій (посмертно), письменник — за книжку перекладів «Друге відлуння»

-Сверстюк Євген Олександрович, письменник — за книжку «Блудні сини України»

-Симоненко Василь Андрійович (посмертно), письменник — за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде»

-Сильвестров Валентин Васильович, композитор — за симфонію № 5, струнний квартет № 1, кантату на слова Тараса Шевченка для хору а'капела

-Федорів Роман Миколайович, письменник — за роман «Єрусалим на горах»

1996 – Іванченко Раїса Петрівна, письменниця — за тетралогію про Київську Русь: «Зрада, або як стати володарем», «Гнів Перуна», «Золоті стремена», «Отрута для княгині»

Базилевський Володимир Олександрович, письменник — за збірку поезій «Вертеп»

Жиленко Ірина Володимирівна, письменниця — за збірку поезій «Вечірка у старій винарні»

Міняйло Віктор Олександрович, письменник — за роман «Вічний Іван»

1997 - Марчук Іван Степанович, художник — за цикл картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі»

Скунць Петро Миколайович, поет — за збірку поезій «Спитай себе»

Лауреат Малої Шевченківської премії:

Ульянов Олександр Станіславович (Ульяненко Олесь), письменник — за роман «Сталінка»

1998 - Андріяшик Роман Васильович, письменник — за роман «Сторонець»

Яблонська Тетяна Нилівна, художниця — за серію живописних робіт 1993—1997 років


27 вересня 1999 року, згідно з Указом Президента України премія отримала назву —«Національна премія України імені Тараса Шевченка».

1999 - Буймистер Валерій Григорович, артист — за концертні програми 1993—1998 років: «Шевченкіана», «Українські композитори сучасності», «Італійська музика», «Німецька музика»

Кремінь Дмитро Дмитрович, письменник — за збірку поезій «Пектораль»

Патик Володимир Йосипович, художник — за серію робіт «Земля Шевченка» та твори останніх років

2000

Гнатюк Іван Федорович — за книгу «Стежки-дороги»

Нечерда Борис Андрійович, (посмертно) — за збірку поезій «Остання книга»

2001

Пашковський Євген Володимирович, письменник — за роман «Щоденний жезл»


2002

Римарук Ігор Миколайович, письменник — за книгу поезій «Діва Обида»


2003

Герасим'юк Василь Дмитрович, поет —книга віршів «Поет у повітрі»

Медвідь В'ячеслав Григорович, прозаїк — за роман «Кров по соломі»


2004

Барабаш Юрій Якович — за монографію «Гоголь і Шевченко"

Слапчук Василь Дмитр. Зб. віршів "Навпроти течії трави" і "Сучок на костурі подорожнього"

2005

Воробйов Микола Панасович, письменник — за книгу поезій «Слуга півонії».

Матіос Марія Васил. — за роман «Солодка Даруся».

2006 р

Качуровський Ігор Васильович, письменник — за книгу «Променисті сильветки».

Кичинський Анатолій Іванович, поет — за книги поезій «Пролітаючи над листопадом», «Танець вогню».


2007 р

Остап Лапський, громадянин Республіки Польща, поет — за книги віршів «Себе: розшукую?!», «Обабіч: істини?!»

Тарас Федюк, поет — за книгу віршів «Обличчя пустелі»


2008 рік

Голота Любов — роман «Епізодична пам′ять»;

Ляшенко Геннадій Іванович, композиторза кантати «Містерія тиші» та «Вітражі й пейзажі» для хору a cappella на вірші Тараса Шевченка і Антонича;

Перебийніс Петро Мусійович — зб. поезій «Пшеничний годинник»;

2009 рік

Гірник Павло Миколайович, поет — за книгу віршів «Посвітається»;

Мельниченко Володимир Юхимович, публіцист — за документально-публіцистичні книги «Тарас Шевченко: „Моє перебування в Москві“, „На славу нашої преславної України“ (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)»;


2010 рік

Андрусяк Михайло Микол, публіцист — за документ.-художню трилогію про воїнів УПА «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів»

Іванов Дмитро Йосипович, поет — за книгу поезій «Село в терновому вінку»

Козак Богдан Миколай., артист — за концертне викон. поетич. композицій «Євангеліє від Тараса» та «Думи» за твор. Шевченка

Москалець Галина Васил. (Галина Пагутяк) — за кн. прози «Слуга з Добромиля»

Пахльовська Оксана Єжи-Янівна — за кн.. публіц. «Ave, Europa!».

2011 рік

Василь Шкляр література за роман «Залишенець» («Чорний ворон»)

4 березня 2011 року Василь Шкляр відмовився від премії.


2012

Петро Мідянка за зб. поезій 2010 року «Луйтра в небо»

Володимир Рутківський за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007-1010 рр.. («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен»)

2013

Коваленко Леонід Никифорович (Леонід Горлач) за книгу поезій «Знак розбитого ярма»

2014

Мирослав Дочинець (романи «Криничар…» та «Горянин…»


4 тур. ШЕВЧЕНКІАНА ПАМ’ЯТІ

Питання №1. Яку інституцію очолював Михайло Грушевський у 1897-1913 рр.?

Г. Наукове товариство ім. Шевченка

Питання №2. Коли у Львові було видано перше повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка?

Г. 1908 р

Питання №3. Укажіть попередню назву гори на території міста Канів Черкаської області, що її сьогодні йменують Тарасовою.

А. Чернеча гора

Питання №4. Скількома мовами перекладено «Заповіт» Тараса Шевченка?

Г. 150

Питання №5. Які фільми знято за творами Тараса Шевченка в радянській Україні?

Г. «Злива», «Коліївщина», «Прометей», «Назар Стодоля», «Лілея», «Наймичка»

Питання №6. Яка вершина північного схилу Бокового хребта Великого Кавказу іменована українськими альпіністами на честь Тараса Шевченка?

В. пік Шевченка

Питання №7. Хто є автором поетичних рядків, присвячених Тарасові Шевченку: «Над широким Дніпром у промінні блакить / І висока, і тиха могила. / В тій могилі співець незабутній лежить, / Що народу віддав свої сили, / Що народу віддав своє серце й пісні, / Свої мрії про зорі досвітні...»?

Б. Володимир Сосюра

Питання №8. Скільки живописних творів, створених Тарасом Шевченком, збереглися до наших днів?

Г. 835 (усього було створено більше 1100)

Питання №9. Який кіносеріал про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка знятий упродовж 1992–1999 рр.?

Г. «Тарас Шевченко. Заповіт»

Питання №10. В якому селі України міститься батьківське помешкання Тараса Шевченка?

В. село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області

Питання №11. В якому місті знаходиться Національна опера України імені Тараса Шевченка?

А. Київ

В часи Української Держави київська опера називалася як Український театр драми та опери.

З приходом радянської влади у 1919 році театр було націоналізовано і названо «Державним оперним театром ім. К.Лібкнехта», режисерами призначено Улуханова і Гречнєва;

з 1926 — Київська державна академічна українська опера (постановки йшли українською мовою),

а в 1934 році, з поверненням Києву статусу столиці — Академічний театр опери і балету УРСР. З відомих художників цього часу в опері працював Семен Евенбах.

В 1939 році театрові було присвоєне ім'я Тараса Шевченка.

Питання №12. У 1873 р. іменем Тараса Шевченка було названо

Г. Літературне товариство у Львові

Питання №13. Хто зіграв роль молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон»?

Г. Іван Миколайчук

Питання №14. Хто був ініціатором першого повного видання «Кобзаря» у Львові?

А. Іван Франко

Питання №15. Укажіть назву опери, створеної композитором Георгієм Майбородою з нагоди відзначення 150-річчя Тараса Шевченка?

Б. «Тарас Шевченко»

Питання №16. Який кінофільм знятий в 1964 р.?

А. «Сон»

Питання №17. Як називається астероїд, що відкритий 20 грудня 1976 р.?

А. 2427 Кобзар

Питання №18. Яке поняття відповідає визначенню: «Міждисциплінарна наукова галузь, котра вивчає життя, творчість і багатогранну діяльність Тараса Шевченка, а також досліджує його місце в історії Східної Європи та світовому культурному процесі»?

А. «Шевченкознавство»

Питання №19. Хто помер в радянському таборі, проживши, як і Кобзар, 47 років, а згодом – посмертно удостоївся Державної премії України імені Тараса Шевченка?

А. Василь Стус

Питання №20. Яка подія щодо вшанування пам’яті Тараса Шевченка відбулася 22 травня 1967 р. у столиці УРСР?

Г. проведення півтисячної маніфестації з нагоди річниці перепоховання Кобзаря

Питання №21. Яка подія спричинила заснування у Києві університету, що носить сьогодні ім’я Т. Шевченка?

А. діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

Питання №22. Впродовж 1991-1996 рр. Національний банк України випускав т.зв. «українські карбованці». Пам’ятник Т. Шевченка було зображено на купюрі номіналом

Г. 1000000 українських карбованців

Питання №23. У цьому місті знаходиться чотири вулиці, названі в честь Тараса Шевченка..

Б. Київ

Питання №24. Коли Державна премія ім. Т. Шевченка отримала статус «Національної премії України ім. Тараса Шевченка»?

В. 1999 р.

25. Хто був лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка 2013 року в номінації «Література»?

А. Леонід Горлач

26. Яка подія всесвітньої історії відбулася у рік відзначення 100-річчя з дня народження Т. Шевченка?

Г. початок Першої світової війни

27. Яка подія історії України відбулася у рік відзначення 100-річчя з дня народження Т. Шевченка?

Б. формування легіону Українських січових стрільців

28. Лесь Курбас у 1924 р. в театрі «Березіль» поставив п’єсу за мотивами поеми Т. Шевченка

В. «Гайдамаки»

29. Як сьогодні називається місто у Казахстані, що в 1964-1991 рр. носило назву Шевченко?

Г. Актау

30. Який голова Національного банку України підписав першу купюру з портретом Т. Шевченка, що увійшла в обіг у 1996 р.?

Б. Віктор Ющенко - 2000 рік

Г. Вадим Гетьман





Подайте заявку сейчас на любой интересующий Вас курс переподготовки, чтобы получить диплом со скидкой 50% уже осенью 2017 года.


Выберите специальность, которую Вы хотите получить:

Обучение проходит дистанционно на сайте проекта "Инфоурок".
По итогам обучения слушателям выдаются печатные дипломы установленного образца.

ПЕРЕЙТИ В КАТАЛОГ КУРСОВ

Автор
Дата добавления 08.03.2016
Раздел Доп. образование
Подраздел Конспекты
Просмотров851
Номер материала ДВ-509701
Получить свидетельство о публикации

Комментарии:

1 год назад

В данной подборке содержится такая информация об известном писателе: "Биография

Т. Г. Шевченко", "Шевченко и литература", "Шевченко и искусство", "Шевченкиана памяти". Этот материал можно использовать для всеобщего развития. на уроках литературы, во внеклассной работе.

Похожие материалы

Включите уведомления прямо сейчас и мы сразу сообщим Вам о важных новостях. Не волнуйтесь, мы будем отправлять только самое главное.
Специальное предложение
Вверх