Дипломная работа: ЗМЕНШЕНО-ПЕСТЛИВА ЛЕКСИКА У ТВОРЧОСТІ Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

Федеральное государственное автономное образовательное

учреждение высшего образования

«КРЫМСКИЙ ФЕДЕРАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

имени В. И. Вернадского»

ЕВПАТОРИЙСКИЙ ИНСТИТУТ СОЦИАЛЬНЫХ НАУК (ФИЛИАЛ)

Кафедра филологических дисциплин и методик их преподавания

Данилина Ольга Александровна

уменьшительно-ласкательная лексика в творчестве Г. ф. квитки-основьяненко

Выпускная квалификационная работа

Обучающегося                                                   4 курса

Направления подготовки                                   45.03.01 «Филология»

Форма обучения                                                очная

Научный руководитель

кандидат педагогических наук, доцент                                         Ю. К. Картавая

К ЗАЩИТЕ ДОПУСКАЮ:

Заведующий кафедрой

кандидат педагогических наук, доцент                                        И. Б. Каменская

Евпатория, 2018

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Федеральний державний автономний освітній заклад вищої освіти

«КРИМСЬКИЙ ФЕДЕРАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. І. Вернадського»

ЄВПАТОРІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ НАУК (ФІЛІАЛ)

Кафедра філологічних дисциплін і методик їх викладання

Даніліна Ольга Олександрівна

ЗМЕНШЕНО-ПЕСТЛИВА ЛЕКСИКА У ТВОРЧОСТІ

Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Випускна кваліфікаційна робота

Студента                                                                      4 курсу

Напрямку підготовки                                                  45.03.01 «Філологія»

Форма навчання                                                          очна

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент                                               Ю. К. Картава

ДО ЗАХИСТУ ДОПУСКАЮ:

Завідувач кафедри

кандидат педагогічних наук, доцент                                              І. Б. Каменська

Євпаторія, 2018

УТВЕРЖДАЮ

Руководитель ОПОП

____________________

____________________

«___»________2017 года

Обучающемуся 4 курса

Данилиной Ольге Александровне

(фамилия, имя, отчество)

по направлению подготовки/специальности 45.03.01 «Филология»

                                                                                               код и наименование

1. Тема ВКР Уменьшительно-ласкательная лексика в творчестве Г. Ф. Квитки-Основьяненко

Руководитель ВКР Картавая Юлия Константиновна, кандидат педагогических наук, доцент

                                                  (фамилия и инициалы, учёная степень, звание)

утверждена приказом высшего учебного заведения от

«____»_________20____г.

2. Срок сдачи обучающимся ВКР   9 июня 2018 года

3. Исходные данные к ВКР: определить категориальный аппарат и алгоритм исследования уменьшительно-ласкательной лексики в произведениях Г. Ф. Квитки-Основьяненко; охарактеризовать проблематику исследования, специфику и типологию функций уменьшительно-ласкательных лексем, встречающихся в произведениях Г. Ф. Квитки-Основьяненко.

4. Содержание расчетно-пояснительной записки (перечень основных разделов ВКР, которые необходимо разработать): введение, два раздела, заключение список использованной литературы.

5. Перечень обязательных приложений ВКР: нет.

6. Перечень графического материала (с перечислением обязательных чертежей): нет.

7. Консультанты разделов ВКР: нет

8. Дата выдачи задания 27 сентября 2017 г.

КАЛЕНДАРНЫЙ ПЛАН

№ п/п	Название этапов выполнения выпускной квалификационной работы	Срок выполнения этапов ВКР	Примечание
1	Введение	сентябрь 2017
2	Поиск материала и составление картотеки уменьшительно-ласкательных лексем, использованных в произведениях Г. Ф. Квитки-Основьяненко	сентябрь 2017 – ноябрь 2017
3	Анализ взглядов отечественных и зарубежных исследователей на природу уменьшительно-ласкательной лексики	октябрь 2017
4	Категориальный аппарат исследования и проблема классификации функций уменьшительно-ласкательных лексем	ноябрь 2017
5	Теоретические аспекты изучения уменьшительно-ласкательной лексики	декабрь 2017
6	Особенности функционирования уменьшительно-ласкательной лексики в творчестве Г. Ф. Квитки-Основьяненко	январь 2018 – февраль 2018
7	Заключение	март 2018
8	Окончательное оформление списка использованных источников	апрель 2018
9	Чистовой вариант работы	май 2018
10	Предоставление работы на кафедру	июнь 2018

Задание принял (а) к исполнению 27 сентября 2017 г.

Обучающийся _________________      Данилина О. А.

                                    (подпись)                  (фамилия и инициалы)

Руководитель ВКР ________           Картавая Ю. К.

                                         (подпись)              (фамилия и инициалы)

Анотація

Випускна кваліфікаційна робота присвячена уточненню категорії зменшеності та пестливості слів з боку словотвору, семантичної та стилістичної наповненості, специфіки функціонування демінутивів у розмовній та художній мові.

У роботі досліджується семантика і функціональне навантаження демінутивів у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та дається характеристика основних термінів дослідження, їх морфологічних, семантичних і функціональних особливостей.

У роботі підкреслено, що демінутивність існує в багатьох мовах світу і вивчається в різних аспектах та на різних рівнях мови. Докладно описуються погляди вітчизняних і зарубіжних дослідників на предмет демінутивної лексики.

Використовуючи метод суцільної вибірки, описовий і кількістний методи та контекстуальний аналіз, ми поглибили значення зменшено-пестливої лексики.

Найбільша увага спрямована на з’ясування семантичних особливостей зменшено-пестливих лексем. У роботі також наведені результати дослідження специфіки функціонування зменшено-пестливої лексики у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

У роботі наводиться теорія системної організації лексики в семантичному полі та лексико-семантичних групах, класифікацій функцій художнього тексту; історія вивчення зменшено-пестливої лексики; проблема класифікації демінутивів.

Значне місце в роботі надається виявленню основних функцій демінутивів, ужитих у повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Маруся».

Робота становить інтерес з точки зору використання результатів дослідження у викладанні української мови та літератури в середніх загальноосвітніх закладах, на факультативних заняттях, спецкурсах і спецсемінарах з філологічних дисциплін при вивченні творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка або досліджуючи зменшено-пестливу лексику.

Робота містить 60 сторінок тексту.

Зміст

Вступ................................................................................................................. 7

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення зменшено-пестливої лексики............. 10

1.1. Погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на предмет демінутивної лексики............................................................................................................. 10

1.2. Термінологія дослідження................................................................ 14

1.3. Функції зменшено-пестливих лексем............................................... 19

Розділ 2. Специфіка функціонування зменшено-пестливої лексики у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка............................................................................... 28

2.1. Семантика демінутивів у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка ……28

2.2. Функціональне навантаження зменшено-пестливих лексем у творах Г. Ф. Квітки-Основ’яненка............................................................................... 42

Висновки.......................................................................................................... 49

Список використаних джерел.......................................................................... 51

Вступ

Актуальність. Протягом багатьох десятиліть проблема творення та функціонування демінутивів є актуальною темою для вивчення, тому що утворення такого типу поширені як у розмовній, так і у художній мові. Демінутиви вивчаються в різних аспектах не лише вітчизняними, а й зарубіжними дослідниками.

Оскільки слова з суфіксами суб’єктивної оцінки (демінутиви) займають особливе місце у словотворчій системі української мови, то проблема демінутивних утворень вивчається лінгвістами не тільки в контексті словотвору, а й семантики і стилістики. Сучасна мовознавча наука активізує вивчення демінутивів у контексті категорії демінутивності як універсально-типологічного явища, здебільшого на матеріалі літературної мови та творів художньої культури.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що для сучасного мовознавства є важливим уточнення категорії зменшеності та пестливості слів з огляду на процеси словотворення (можливість творення зменшено-пестливих слів від усіх повнозначних частин мови), семантичної та стилістичної наповненості, специфіки функціонування демінутивів у розмовній та художній мові.

Об’єктом дослідження є система демінутивних лексем у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Предмет дослідження – функціонально-семантичні особливості зменшено-пестивих лексем у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Матеріалом дослідження є повість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Маруся».

Мета дослідження – уточнити поняття і охарактеризувати зменшено-пестливу лексику та простежити її роль у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання:

1) проаналізувати різноманітні підходи щодо предмету демінутивної лексики;

2) уточнити значення основних термінів дослідження;

3) з’ясувати семантичні особливості зменшено-пестливих лексем;

4) виявити основні функції демінутивів, ужитих у повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Маруся».

Для вирішення завдань були обрані такі методи дослідження: контекстуальний аналіз (вивчення функціонування зменшено-пестливої лесики у тексті, а не вилучення її з тексту), описовий (послідовність опису зменшено-пестливих слів у складі твору), кількістний (визначення кількості вжитих у тексті демінутивів) та метод суцільної вибірки (вилучення демінутивних одиниць з твору в процесі читання).

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили праці українських та зарубіжних науковців: А. О. Буряковської, B. V. Bratus, У. Вайнрейх, І. Грицкат, А. Б. Єсин, В. О. Кузьменкової, Л. П. Летючої, М. В. Ломоносова, Н. В. Менькової, С. С. Плямоватої, В. Н. Покуц, Н. В. Рудої, Г. М. Сагач, Н. А. Севидової, О. О. Ситенко, С. В. Шедогубової, Л. Б. Шутак, В. О. Щербакової, R. Durić, Z. Klimaszewskoi, M. Ponsonnet та ін.

Так, основними напрацюваннями з аналізу зменшено-пестливої лексики є роботи відомих мовознавців, зокрема: «Зменшувальні утворення» Н. Ф. Клименко [62], «Размерно-оценочные имена существительные в современном русском языке» С. С. Плямоватої [29], «A preliminary typology of emotional connotationsin morphological diminutives and augmentatives» M. Ponsonnet [88], «Прагматика деминутивности в английском и немецком языках» Л. Ю. Резниченко [35], «Мовна репрезентація категорії демінутивності: універсальне та ідіоетнічне» Н. В. Рудої [74], «Структурно-семантический и прагматический аспекты категории деминутивности в современном немецком языке» С. В. Шедогубової [49], «Функціонування експресивних прислівників у народних казках» В. О. Щербакової [82] та ін.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому поглиблено дефініцію терміна «демінутив» та його функціонально-семантичні особливості.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його результатів при викладанні української мови та літератури в середніх загальноосвітніх закладах, на факультативних заняттях, спецкурсах і спецсемінарах з філологічних дисциплін при вивченні творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка або досліджуючи зменшено-пестливу лексику.

Апробація роботи. Загальні положення випускної кваліфікаційної роботи розглядалися на конференціях різних рівнів: «Формування професійної компетентності філолога в полікультурному освітньому середовищі» [56] «Реалізація компетентністного підходу в системі професійної освіти педагога» [57] і відображені в авторських публікаціях.

Структура роботи. Випускна кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг випускної кваліфікаційної роботи – 60 сторінок.

Розділ 1

Теоретичні аспекти вивчення зменшено-пестливої лексики

1.1. Погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на предмет демінутивної лексики

Питання і проблема лексикології, експресивності і виразності мовних одиниць і досі залишаються відкритими. Розглядаючи лексику з додатковими експресивно-оцінними значеннями, слід звернути увагу на слова, в яких емоційність досягається шляхом словотворення, тобто використанням суфіксів. Такого роду суфікси утворюють слова як на позначення здрібнілості, пестливості, так і на позначення збільшенності [23].

Перш ніж розглядати зменшено-пестливу лексику більш детально, нам необхідно з’ясувати історію формування та розвитку засобів суб’єктивної оцінки.

Початок вивчення суб’єктивно-оцінних утворень був покладений ще в першій російській граматиці М. В. Ломоносова [21]. У ній уперше описуються іменники та прикметники зі зменшеними і збільшеними суфіксами. Так, у «Предисловии о пользе книг церковных в российском языке» М. В. Ломоносова обґрунтовується «теорія трьох штилів», відповідно до якої «пестливі» та «перебільшені» слова належать до низького стилю, і їх використання допускалося лише в простих жанрах, таких як байки, листи, сатири та комедії. Пояснювалось це тим, що такого роду утворення були запозичені з розмовної мови. Автор вперше піднімає питання щодо структури зменшених слів: «Ласкательные умалительные кончатся в мужеском роде на -икъ, -ецъ, -юкъ, -окъ, -чикъ: столикъ, кафтанець, посошокъ, зубокъ, кафтанчикъ. в женском на -ка, -нька, -ушка: голова, головка, головонька, головушка; рука, ручка, рученька, ручушка; в среднем на -ко, -цо, -чко, -ушко: словцо, словечко, словечушко; сердечко, серденько, сердечушко. Умалительные разделяются на ласкательные и презирательные» [21, с. 589].

Та вже на початку ХІХ ст. лінгвістична полеміка призвела до переоцінки значення зменшено-пестливих утворень, їх іронічного переосмислення. Так, Л. А. Дудник зауважує, що А. С. Пушкін в ліцейський період творчості пародіював поетичну мову, занадто перевантажену «зменшено-пестливими» суфіксами [14].

На сучасному етапі лінгвісти звертаються до проблем демінутивності, спираючись на роботи попередніх десятиліть, в яких в основному поняття «демінутив» розглядається в аспекті словотвору.

Як зазначає М. В. Кравченко, процесу творення демінутивів властиві деякі закономірності щодо взаємодії словотворчих морфем, тому актуальними для цієї процедури визнаються «i лексичні, і граматичні, і фонологічні фактори» [65, с. 57].

На думку К. Г. Городенської, українська мова має велику базу засобів для емоційного вираження. Одними з основних засобів, дослідниця вважає оцінні назви (назви суб’єктивної оцінки) – іменники, прикметники, прислівники, рідше дієслова, займенники, числівники, що передають позитивну чи негативну оцінку якості предметів, ознак дії або стану [54].

У. Вайнрейх пише, що «вираження ласкавості в мовах світу, як правило, буває пов’язаним із позначенням малого розміру, навіть якщо це і не семантична універсалія, то, у будь-якому разі, дуже типове явище, хоча теоретично могло б бути інакше. Наприклад, у дітей можливий якраз зворотній звʼязок між розміром і позитивною оцінкою» [5, с. 185].

О. О. Ситенко зазначає, що категорія демінутивності існує в мовах різних типів і може виражатися різними засобами. Водночас, ця категорія визначається як «системно-мовне явище, оскільки на окремих мовних ярусах уже закріпилися певні засоби для її регулярної реалізації» [77, с. 169].

Так, М. Г. Даніелова своєрідність категорії демінутивності вбачає у поєднанні словотворчих та формотворчих ознак у межах одного слова [10].

На думку Н. А. Севидової, категорія демінутивності тісно пов’язана з певними функціональними стилями, зокрема з розмовним стилем, дитячою мовою, а також з деякими літературними жанрами і сферами спеціальної комунікації. Особливо часто демінутивність проявляється в іменах власних.   Це здається цілком логічним, оскільки власні імена найчастіше вживаються в звертаннях, де вони виконують прагматичну функцію інтимізації мови і привносять відтінок пестливості [38].

С. О. Каленюк вважала, що слова з виразним експресивно-емоційним забарвленням виконують роль засобів образності. Вони мають, крім денотативного значення, оцінний компонент [60].

Вивчаючи зменшено-пестливу лексику, Н. В. Менькова дійшла висновку, що «в мові демінутиви не завжди реалізують і розмірне, і емотивно-оціночне значення; вони можуть втрачати один із компонентів і реалізовувати або емотивно-оціночне, або тільки розмірне значення. Ці три типи вживання пов’язані з двома режимами мовлення – діалогічним і розповідним. В актуальному діалозі, здійснюваному в координатах «я – ти – тут – зараз», демінутиви часто використовуються не для номінації маленького за розміром об’єкта, а з метою фактичного спілкування – для того, щоб встановити контакт із співрозмовником, створити теплу, довірливу атмосферу спілкування» [27, с. 175].

Таким чином, зменшено-пестлива лексика використовується здебільшого в розмовному, а подеколи й у публіцистичному та художньому стилях і виконує роль засобу стилістичної виразності, маючи при цьому окрім денотативного значення ще й емотивне та оціночне.

Демінутивна лексика завжди привертала увагу багатьох дослідників з різних сфер лінгвістики. Так, можемо виділити основні аспекти вивчення природи зменшено-пестливих лексем:

1) функціонування демінутивів в українських діалектах (Г. Л. Аркушин «Західнополіська діалектологія» [50], Ю. В. Громик «Західнополіські прислівники на -ки, -ка» [55], О. Ю. Левенець «Лексико-семантична структура здрібніло-пестливих прислівників у східнослов’янських говірках» [67]);

2) вираження конотативного та емоційно-експресивного значення (С. І. Нешко «Афіксальне вираження конотації в англійській мові» [71], О. О. Ситенко «Демінутивність як один із засобів вираження емотивної оцінки в етнокультурному та національному аспектах» [77], В. О. Щербакова «Функціонування експресивних прислівників у народних казках» [82]);

3) вивчення демінутивів з погляду семантики (У. Вайнрейх «О семантической структуре языка» [5], М. С. Доронина «Структурно-семантический и прагматический аспекты категории деминутивности в современном немецком языке» [13], Р. С. Помірко «Аспекти семантичної категоризації демінутивних суфіксальних похідних в іспанській мові» [72]);

4) вивчення демінутивів з погляду стилістики (Л. П. Бойко «Стилістичні можливості суфіксів суб’єктивної оцінки в поезії Д. Павличка» [52], М. Г. Сенів «Семантико-стилистические функции деминутивных образований в латинском языке раннего периода» [39]);

5) вивчення демінутивів з погляду словотвору на матеріалі іноземних мов (Б. В. Макарчев «Словообразовательные возможности некоторых диминутивных суффиксов в английском и немецком языках» [25], А. М. Родимкіна «Уменшительно-оценочные существительные в современном русском языке» [36], А. В. Степанов «Морфологические аспекты выражения категории диминутивности в современном испанском языке» [45], Л. І. Чернова «Эмоционально-оценчное суффиксальное словообразование в системе имен существительных» [48]);

6) вживання демінутивів у жіночому та чоловічому мовленні (А. О. Буряковська «Гендерные особенности выражения оценки при помощи диминутивов и аугментативов» [4], І. М. Кавінкіна «Диминутивы как маркеры языкового сознания мужчин и женщин» [16]);

7) порівняльний аналіз демінутивних утворень на матеріалі різних мов (С. К. Антонов «Сопоставительная характеристика русских и болгарских диминутивов в сфере имен существительных» [1], В. Я. Миркін «Диминутивные существительные в русском и немецком языках (сопоставительный анализ)» [12]).

Розглянувши роботи багатьох дослідників на предмет демінутивної лексики, ми дійшли висновку, що більшість авторів вивчають демінутиви з погляду словотвору та семантики. Така увага до проблеми зменшено-пестливих одиниць зумовлена можливістю творення демінутивних форм від усіх повнозначних частин мови.

1.2. Термінологія дослідження

Слово є центральною функціонально-структурною одиницею мови, а лексичне багатство мови забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і найточніше вираження своїх думок. Лексика української мови з погляду стилістики поділяється на дві групи: стилістично нейтральна (вживається в усіх стилях мови) та стилістично забарвлена (вживається лише у деяких стилях). Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова можуть набувати додаткових емоційно-експресивних відтінків.

Окрему стилістичну категорію мови становить емоційно-забарвлена лексика, тобто слова, які виражають різні почуття, конкретні явища дійсності, осіб, події та ін. До емоційно-забарвленої лексики також належить демінутивна лексика, але до цього часу вона не була розглянута з точки зору термінології.

Тому для уточнення термінів «демінутив», «демінутивність», «демінутивні суфікси» ми звернулись до лінгвістичних термінологічних словників та енциклопедій.

Так, у «Словнику іноземних слів», термін «демінутив» трактується як зменшена чи пестлива форма іменника чи прикметника [18].

В «Енциклопедичному словнику» Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона, зменшені слова – це термін у шкільній граматиці, котрий об’єднує в одну групу такі іменники, в складі яких наявні деякі суфікси, які придають даним словам особливий зменшений відтінок значення [3].

А у «Літературознавчій енциклопедії», димінутив, або демінутив, – це емоційно забарвлена зменшувально-пестлива форма слова, своєрідна мініатюризація зображення [70].

Схоже визначення дається у «Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів», демінутив (лат. deminutus – зменшений) – це зменшувально-пестлива форма слова [80].

Дещо інакше тлумачення знаходимо «Короткому понятійно-термінологічному довіднику з етимології та історичної лексикології» демінутив – це слово з афіксом, який придає значення пестливості. В етимології та історичній лексикології відомо про стирання семантики зменшеності при формальній наявності в складі слова афікса, спочатку призначеного передавати цю семантику [6].

Більш об’ємне трактування терміну дається в енциклопедії «Українська мова», де «зменшувальні утворення, або демінутиви, (лат. deminutivum – зменшувальне слово) – це похідні іменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжує ще і значення суб’єктивної оцінки: позитивної або рідше негативної. Розрізняють демінутиви 1-го, 2-го і 3-го ступенів, що утворюються від іменників, позбавлених значення зменшеності. Зменшувальні утворення спочатку виражали значення об’єктивної зменшеності предметів, істот та явищ, а з часом стали передавати ще й значення суб’єктивної оцінки» [79, с. 184].

У «Словнику-довіднику лінгвістичних термінів», пестливі слова також трактуються як іменники, які мають у своєму складі суфікс, котрий надає слову експресивний відтінок ласки, ніжного почуття з боку мовця [44].

На думку Н. Ф. Клименка, демінутиви, або зменшувальні утворення, – це похідні іменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжується ще і значенням субʼєктивної оцінки: позитивної або, рідше, негативної [62].

В. О. Кузьменкова стверджує, що демінутив – це граматична форма, за допомогою якої можна передати цілий спектр модальних значень: «С позиций функциональной грамматики представляется актуальным рассмотреть вторичные значения диминутива как одного из способов передачи субъективно-оценочных значений в русском языке. Согласно традиционной грамматике, к основным значениям диминутива относятся «уменьшительное», «ласкательное», «уменьшительно-ласкательное» или «уменьшительно-уничижительное». Между тем в реальной коммуникации выявляется еще целый спектр модальных значений, которые передаются при помощи диминутива, сопряжённого с другими языковыми средствами. Довольно часто подобные значения остаются «за кадром» [19, с. 41].

На ряду з цим, І. Грицкат визначає демінутив як «морфологічну категорію, яка насамперед означає скорочення, але із нього виділяються багатомірні модифікації» [83, с. 24].

Отже, демінутив – це зменшено-пестлива форма слова; група іменників чи прикметників (рідше прислівників та займенників), об’єднана спільністю зменшеного чи пестливого значення.

Наступний термін «демінутивність» сягає своїм корінням латинської мови «diminuere» і означає – роздробити, зменшити, ослабити. Так у «Словнику-довіднику лінгвістичних термінів» Д. Е. Розенталя і М. О. Теленкової, зменшеність розглядається насамперед як еквівалент категорії суб’єктивної оцінки, що дуже важливо з точки зору прагматики.

У ньому ми також знаходимо визначення «категорії суб’єктивної оцінки», яка розглядається як семантико-граматична категорія, що виражає суб’єктивну оцінку до предмету, ознаки предмету або дії, і привносить в основне значення слова додаткові емоційно-експресивні відтінки значення пестливості, співчуття, зменшеності, збільшеності, зневаги, приниження іронії та ін. Засобом вираження такої оцінки служать різноманітні суфікси, які приєднуються до основи слова іменників, якісних прикметників та прислівників. Утворення з суфіксами суб’єктивної оцінки притаманні здебільш для розмовної, експресивно забарвленої мови [44].

А у «Словнику лінгвістичних термінів» знаходимо дещо інакше трактування дефініції «зменшеність» – це «узагальнене значення малого обсягу, розміру тощо, зазвичай виражається за допомогою зменшених афіксів і супроводжується різним емоційним забарвленням – пестливості, приниженості» [41, с. 216].

На думку Н. В. Рудої, категорія демінутивності – це універсальна гносеологічна категорія, яка в мовах світу здатна виражатися за допомогою засобів різних рівнів мовної структури, реалізуючи семантику зменшеного розміру об’єкта, ослабленого вияву ознаки чи дії, що може супроводжуватися певними оцінно-емоційними та експресивними семами [74].

Так, Д. Х. Баранник, виокремлюючи категорію суб’єктивної оцінки якості предмета, кваліфікує її як лексико-граматичну категорію, яка охоплює іменники, прикметники, прислівники, інфінітивні форми дієслів, і зауважує, що її рефлекси спостерігаються також у деяких займенниках і числівниках: отакесенький, отакісінький, самісінький, однісінький [78].

А от дослідниця Л. І. Корунець в свою чергу зазначає, що демінутивність – це лексико-граматична категорія, яка є одним із важливих засобів вираження експресивності та оцінності [63].

За словами С. В. Шедогубової, демінутивність – це складова частина категорії кількості, в основі якої лежить поняття «малість» та його окремі ознаки: кількість, якість та розмір, проте демінутив вживається в емотивному значенні, а суфікс, який супроводжує його, вказує не на зменшеність предмета, а вписується у прагматичну настанову висловлювання і маркує особливості мовленнєвої ситуації [49].

На думку І. О. Держанського, категорія демінутивності спочатку була пов’язана з вираженням малого розміру чи незрілості і є одним із основних засобів вираження емоцій в багатьох мовах, зокрема у слов’янських мовах [11].

С. Клімашевська стверджує, що демінутивність це «явище, коли основне слово формально та семантично модифікується через певні словотвірні чи лексичні засоби» [86, с. 118].

А от О. Н. Ляшевська вказує на те, що демінутивність додає у семантику слова компонент «маленький», який не повинен змінювати уявлення про об’єкт як обчислюваний чи необчислюваний та похідні іменники повинні мати стільки ж числових форм як і у відповідних непохідних [24, с. 278].

Отже, проаналізувавши різні підходи до тлумачення поняття демінутивності, можемо зробити висновок, що демінутивність – це лексико-граматична категорія, яка передає ознаки зменшеності чи пестливості за допомогою словотвірних засобів.

Щодо тлумачення поняття «демінутивні суфікси», то у «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» під редакцією В. Н. Ярцевої, такими вважаються суфікси, які зменшують значення слова, указують на предмет малого розміру або придають лексемі афективного значення [20].

У «Словнику лінгвістичних термінів» О. С. Ахманової стверджується, що демінутивні суфікси «виражають пестливе відношення, прихильність до людини, тварини чи предмету <...> і в певних випадках можуть бути образливими» [41, с. 485].

В українській мові значення здрібнілості, пестливості, згрубілості, іронії досягається за допомогою таких суфіксів: 1) демінутивних: -к-, -ик, -ок, -очок, -иц, -ечк, -оньк, -еньк (лопатка, вогник, колосок, лісочок, водиця, словечко, голівонька, подруженька); 2) меліоративних: -есеньк-, -усіньк-, -юсіньк- (гарнесенький, маціпусінький, чистюсінький) [53].

Отже, демінутивними суфіксами будемо вважати суфікси, за допомогою яких переважно надається значення пестливості, зменшеності, а інколи й образливості.

На думку Е. Ю. Протасової демінутиви призначені для того, щоб окреслити межу між «своїм», інтимним світом близьких людей і «чужим», частково ворожим та невідомим [32].

Відомий лінгвіст Р. Джурич влучно зауважує, що велика кількість демінутивних форм – це ідіоматизовані лексеми, лише формально пов’язані з демінутивами [85].

М. Понсоннет вважає, що демінутиви та аугментативи можуть бути трактовані як морфологічні засоби, які здатні оцінювати вік чи кількість. Іноді їх також називають квантифікаційними оцінними пристроями [88].

Так, В. Х. Розказова зазначає, що словотвір зменшено-оцінних слів – це певна мікросистема, що передбачає наявність у мові цілого ряду словотворчих типів форм, що творяться по різноманітним словотворчим моделям – структурним схемам словотвору [34].

А от О. І. Бондар відзначає, що процес творення демінутивів супроводжується чергуванням фонем, нарощуванням основи твірного слова, накладанням афіксів та усіченням основи слова. Також, дослідник обмежує коло демінутивів іменниками та прикметниками, через те, що основна маса одиниць походить з цих частин мови і вони взаємопов’язані між собою [2].

В свою чергу Ю. В. Громик зазначає, що в західнополіських говірках більшість із експресивних прислівників утратила ознаки демінутивності, тому що такі деривати із суфіксами не мають здрібніло-пестливого значення і вживаються не звертаючи увагу на вік як мовця, так і співрозмовника [55].

Опрацювання низки наукових напрацювань, дає підстави стверджувати, що демінутивність існує в багатьох мовах світу і є найважливішим засобом вираження експресивного значення. Також можна відзначити, що демінутив трактується як граматична форма, що несе в собі декілька значень, зокрема пестливість та зменшеність.

Проаналізувавши теоретичну базу, присвячену категорії демінутивності та поняттям які входять до цієї категорії, ми дійшли висновку, що єдиної думки щодо цих термінів не існує, хоча деяка схожість у витлумаченні дефініцій простежується.

1.3. Функції зменшено-пестливих лексем

Безперервний процес оновлення кола українських демінутивів свідчить не лише про яскраву фантазію народу, а й підтверджує думку стосовно лексичного багатства народної мови та значні можливості зменшено-пестливих лексем в українській мові.

Перш ніж розглядати особливості демінутивів, нам потрібно знайти найбільш придатну дефініцію поняття «функція».

Так, у «Енциклопедичному словнику» Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона, функції слова – це мета та призначення відтворення у мовленні лексичної одиниці та її актуалізація [3].

У «Словнику російської мови» функція розглядається як явище, що залежить від іншого і змінюється по мірі зміни іншого явища, або значення, призначення та мета чого-небудь. [42, с. 787].

А от у «Словнику сучасної російської літературної мови» функція – це явище, що залежить від іншого, основного явища та служить формою його проявлення, здійснення [43, с. 1592].

Отже, проаналізувавши різні підходи до тлумачення поняття функції, можемо зробити висновок, що функція – це явище, яке залежить від іншого явища і являється здійсненням якоїсь мети чи призначення.

Для більшого розуміння функціонування зменшено-пестливої лексики у тексті ми повинні пригадати, які функції має саме художній текст.

За спостереженням Ю. М. Лотмана – функція тексту визначається як його соціальна роль, здатність обслуговувати певні потреби створюючого текст колективу [22].

Так, А. Б. Єсин у книзі «Принципи та прийоми аналізу літературного твору» виділяє найбільш важливі функції художнього тексту: 1) пізнавальну або гносеологічну (мистецтво і література пізнають життя відтворюючи його), 2) оцінну або аксеологічну (зображуючи ті чи інші життєві явища автор певним чином іх оцінює), 3) виховну (мистецтво спонукає нас наслідувати позитивних героїв), 4) естетичну (будь який твір повинен мати даякий вплив на читача), 5) функцію самовираження (у творі може знаходити своє вираження не лише особистість автора, а й особистість читача, душа народу або психологія соціальних груп) [15].

А от В. В. Веселитський визначає такі основні функції: 1) емотивна (функція на позначення різноманітних почуттів), 2) експресивна (функція на позначення внутрішнього стану людини), 3) функція впливу (вплив на читача за допомогою мовних засобів), 4) локативна (функція на позначення просторових характеристик, погодних умов), 5) пізнавальна (систематизація та творення лексем), 6) номінативна (функція називання), 7) конотативна (функція опису процесів, стану, понять) [8].

Тепер ми розглянемо погляди дослідників з приводу природи демінутивів на різних рівнях мови.

Так, О. К. Безпояско вважає, що демінутиви спочатку виражали значення обʼєктивної зменшеності предметів, істот та явищ, а з часом стали передавати ще й значення субʼєктивної оцінки. У результаті розвитку категорії демінутивності та засобів її оформлення в сучасній українській мові наявна значна кількість синонімічних словотворчих засобів вираження пестливості [51].

К. П. Шнайдер зауважує, що демінутив не є виключно морфологічним явищем, тому для повного розуміння необхідно проаналізувати його формальні та функціональні аспекти, та розглядати його лише у контексті [89, с. 2].

На думку А. О. Буряковської, демінутиви слугують маркерами особливих соціальних ситуацій і мовних актів, допомагають мовцю виражати прагматичні нюанси повідомлюваного і персоналізовувати розповідь. Емотивність демінутивних утворень яскраво реалізується при поєднанні з основами, предметно-логічний зміст яких не пов’язаний з ознакою розміру [4].

Водночас Ю. В. Слабко стверджує, що в англійській мові демінутивність досить часто використовується для помʼякшення прохання або вимоги, що реалізується за допомогою помʼякшення тиску на адресанта, повʼязаного з вираженням власного бажання [40].

А от І. А. Оссовецький вважає, що ніяка експресія презирливості чи пестливості неможлива на семантично пустому місці, вона сама по собі передбачає реальне поняття зменшеності [28].

Українська дослідниця Л. П. Летюча розрізняє такі оцінні іменники: параметрично-оцінні (демінутиви та аугментативи) та емоційно-оцінні – емотиви (гіпокристики та пейоративи), евалюативи й експесиви. Такі іменники мають декілька ознак: 1) семантичний тип похідної основи (наявність у семантичній структурі мотиватора кількісно-параметричної ознаки характеризує похідні іменники, як носіїв об’єктивної оцінки), 2) контекстуальність (домінування параметричної або емоційної семи залежить від різних «сигналізаторів»), 3) довжина морфа (складні оцінні суфікси одночасно стимулюють рух дериватів по шкалі ступенів експресивної оцінки), 4) розширення валентності афікса (поєднання суфікса певної дериваційної семантики з основою призводить до утворення експресива). Л. П. Летюча також пропонує три функції оцінних суфіксів: 1) обмежувальна, 2) емоційна, 3) стилістично-стильова. [68, с. 7].

За словами М. В. Кравченко, процесам творення демінутивів властиві певні закономірності щодо взаємодії словотворчих морфем, причому актуальними для цієї процедури визнаються «i лексичні, і граматичні, і фонологічні фактори» [65].

Б. В. Братус вважає, що різноманітність демінутивних суфіксів характерна для словʼян; демінутив з одним і тим же суфіксом, дуже часто має різні відтінки значення – позитивні та негативні – в залежності від лексичного значення вихідного слова, від контексту, ситуації та інтонації [84].

Зауважимо, що дериватологи в українській мові виділяють 54 іменникові демінутивні суфікси, більшість із яких не є продуктивними чи поліфункціональними, так як вони відзначені як словотвірні засоби різних частин мови, зокрема іменників і прикметників, рідше – прислівників та займенників, і ще рідше – числівників, займенників, дієслів та вигуків. Це повязано з тим, що іменники та прикметники використовуються у мовленні значно частіше аніж інші частини мови.

Крім того, О. Ю. Левенець поділяє прислівники позитивної оцінки зі зменшено-пестливим значенням на лексико-семантичні групи: 1) на позначення швидкості, 2) локалізації в просторі, 3) темпоральності, 4) якості, 5) кількості. [67].

Так, В. О. Щербакова, розглядаючи функціонування експресивних прислівників у народних казках зауважувала, що суфікси суб’єктивної оцінки, властиві якісним прислівникам для позначення посилення з різними відтінками виразності (експресивності). Дослідниця в народних казках виділяє 26 прислівників із суфіксами -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, із яких 6 є варіантами прислівника тихо, 4 – швидко, 4 – гарно, 3 – рано, 2 – мало, 2 – низько, 1 – дрібно, 1 – поволі, 1 – дуже, 1 – довго, 1 – звичайно [82].

С. С. Плямовата виділяє три основні функції демінутивних утворень: зменшувальна, оцінна та зменшувально-оцінна. Дослідниця на основі російської мови наводить такі приклади: 1) зменшувальні: гвоздь – гвоздик (небольшой гвоздь), рана – ранка (незначительная рана); 2) оцінні – зятек, погодка, чаишко тощо; 3) зменщувально-оцінні – комнатушка, смешок, заводишко тощо [29, с. 41].

Як зауважує Г. П. Їжакевич, специфічною рисою здрібнілих утворень є по-перше, те, що вони утворюють іноді цілі ряди здрібнілих форм: брівка – брівонька – бровеня, а по-друге, вони мають здатність творення не тільки від іменників і прикметників, а й від дієслів (питки – питоньки – питусі), займенників (такесенький – такісінький), прислівників (такечки – таконьки) та інших частин мови [59].

Н. П. Прилипко, вивчаючи демінутивні форми прислівників у говірках Чорнобильської зони, зауважила, що відприкметникові прислівники зберігають здатність виражати ознаку суфіксами суб’єктивної оцінки і наводить 21 прислівник із суфіксами -еньк-, -ейк-, -іньк- [73].

На думку М. В. Русакової вживання демінутивних прислівників в російській мові неможливо пояснити окремо від визначуваного слова. Відтінки зменшуваності, так як і повязані з нею прагматичні та оцінні характеристики, передаються в російській мові за допомогою усього атрибутивного сполучення [37].

Н. М. Журавльова серед назв зі значенням зменшеності виділяє лексеми з таким частковим значенням: 1) зменшені імена; 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі); 3) оцінні (пестливі). Назви осіб, належать в основному до оцінних або зменшено-оцінних лексем. До групи зменшувально-пестливих, тобто тих, що надають словам позитивного емоційного забарвлення, належать такі суфікси іменників: -к- (татко), -ок (дружок), -ик (Тарасик), -ець (братець), -иц- (сестриця), -ичка (молодичка), -инка (дівчинка), -очк-, -ечк-, -очок, -ечок (невісточка, донечка, синочок), -оньк-, -еньк- ( дівчинонька, бабусенька), - ун¢- (матуня), -ус¢- (матуся); похідні -усеньк-, -унечк-, -уньчик-,   -усечк- (бабусенька, матунечка, татуньчик, бабусечка) та деякі інші [58].

Українська дослідниця Л. І. Корунець в свою чергу, пропонує поділити демінутиви за ступенями демінутивності на 3 групи: 1) демінутивність І-го ступеня виражається суфіксами: -ок, -(ч)ик, -к-, -(ч)ин-, -ень, -ець, -ць (дзвінок, ярок, березка, братик, , вітерець); 2) демінутивність ІІ-го ступеня позначена суфіксами: -ечок-, -ичок-, -очок-, -очк-, -ечк-, -ичк-, -ічк-, -инк- (Маринко - Маринонько, ніжка – ніжечка); 3) демінутивність ІІІ-го ступеня спостерігається нанизування суфіксів: -иночк-, -иноньк-, -еняточк-, енятк-, -яточк-, -унечк-, -очечок- (часинка – часиночка, часинонька) [63].

Г. М. Сагач вважає, що сферою вживання зменшено-пестливих слів є художньо-белетристичний, епістолярний, публіцистичний стилі, твори для дітей, фольклор, але найбільшим джерелом поповнення мови демінутивами є розмовна мова. Вона пропонує таку градацію демінутивних лексем: 1) зменшувальна лексика, пов’язана з уявленням про кількісні відношення: будинок – будиночок, хата – хатка, 2) пестлива лексика, що не викликає уявлення про розмір предмета, а лише вказує на пестливе ставлення автора до нього: водиця, годинка, 3) зменшено-пестлива лексика, яка з одного боку, викликає уявлення про розмір предмета чи явища, а з іншого, – вказує на ставлення автора до них: сестриця, синок [75].

Дослідниця також виділяє емоційні суфікси іменників: 1) жіночого роду:  -к- – хвилька, годинка, -очк- – звісточка, красунечка, -ійк- – шкапійка, -оньк- /   -еньк- – думонька, кузенька, -іньк- – цяцінька, -иноньк- – хмаринонька, -ус¢- – матуся, -ун¢- – бабуня, -ул¢- – бабуля, -ульк- – козулька, -уньк- – кицюнька, -унечк- – кицюнечка, -усеньк- – бабусенька, -иц¢- – водиця, -ичк- – сестричка, -иченьк- – травиченька, -ин- – шкапина, -инк- – шкапинка, -інк- – матінка, -иночк- – часиночка, -ушк- – чепурушка, -ушечк- – чепурушечка, -ашк- – свашка, -ашечк- – свашечка, 2) чоловічого роду: -ок – півничок, -очок / -ечок – голубочок, станочок, -ик – коник, ротик, -чик – горобчик, -ичок – дощичок, -чичок – хлопчичок, -ець – братець, -усик – татусик, -енко – морозенко, 3) середнього роду: -к-, -ц- – слівце, сальце, -ачк- / -ячк- – зіллячко, насіннячко [75].

На думку Л. Б. Шутак, позитивні та негативні емоції мають спеціальні засоби вираження в різних частинах мови і потенціал позитивнооцінних засобів значно вищий аніж суто негативнооцінних засобів і представлений в усіх повнозначних частинах мови. Виразниками позитивнооцінних значень у системі іменника є суфікси -оньк- / -еньк-, -ун¢-, -ус¢-, -оньк-, -еньк-, -иц¢-; -ечк-, -еньк-, -а / -ча, -ен-, у системі прикметника: -оньк-, -еньк-, -ечк-, -ичк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- (-юсіньк-), у системі займенника та числівника – суфікси: -еньк-, -к-, у системі прислівника: -ечк-, у системі дієслова – суфікси: -к-, -оньк-, -ус- [81].

На думку М. Д. Воейкової в російській мові можливе творення подвійних чи потрійних демінутивів. В таких випадках перший демінутив зазвичай набуває бідьш спеціального лексичного значення порівняно зі створеним словом і не асоціюється ні з уявленнями про малий розмір, ні з відомими прагматичними функціями демінутивів, такими як встановлення фамільярності спілкування або помякшення прохання. Ці прагматичні та семантичні особливості характерні для другої та третьої ступіні демінутивності (ср. сеть – сетка – сеточка, дочь – дочка – доченька) [9].

Так, російський дослідник В. Н. Покуц виділяє такі демінутивні суфікси: 1) прості: -ик, -чик, -ок, -ец¢, -ишек, -к, -очк, -иц¢, -ц¢, -ишк, ишк; 2) складні:       -очек, -ичек, -очк, -ичк, -ечк. Науковець також розрізняє 2 типи суфіксів: 1) формотворчі (творення похідних слів як зі значенням емоційної оцінки, так і зі значенням обєктивної зменшеності), 2) словотворчі (творення ппохідних слів зі значенням конкретизації: шубка – «детская шуба», яблонька – «молодая яблоня», і зменшувальні суфікси в полісемантичних формах). Автор також вказує на наявність групи похідних слів які не мають ознак ні словотворення, ні формотворення: тетрадка, скамейка, линейка [31, с. 20].

Проаналізувавши дослідницьку базу з приводу функцій, ми дійшли висновку, що проблема окреслення терміну «функція» залишається відкритою.

Але більшість дослідників визначає її як мету чи призначення будь-якої одиниці мовної системи. Для подальшого аналізу зменшено-пестливої лексики ми обрали класифікацію функцій В. В. Веселитського.

Отже, демінутивна лексика знаходиться у колі уваги дослідників вже дуже давно, тому за цей час сформувалося багато різних підходів щодо вивчення природи зменшено-пестливої лексики у різних сфер лінгвістики, але саме цей факт дав нам змогу поглибити знання про такого роду утворення. Так, ми виділили найголовніші аспекти дослідження демінутивів: з погляду семантики, стилістики, морфології та функціонування в українській, російській та деяких іноземних мовах.

Демінутив – це зменшено-пестлива форма слова; группа прикметників та іменників (або прислівників чи займенників) об’єднаних спільністю зменшеного чи пестливого значення. Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що вивчення демінутивної лексики як важливого елемента в системі художнього тексту включає дослідження структурної організації та творення слів зі значенням пестливості та зменшеності, стилістичних функцій демінутивів, їхніх асоціативних зв’язків, що співвідносяться із відтворенням конкретного образу, замислу твору, позицією автора.

Специфіка образно-художнього осмислення слова відбивається і на функціях демінутивів, що входять до складу літературного твору. У художньому тексті зменшено-пестлива лексика підлягає функціональній перебудові, і головною функцією стає не номінативна, а емотивна та емоційна функції, тому що використання демінутивів перш за все залежать від жанру та літераутрного напряму, якому підпорядкований твір, а вже потім від задуму та реалізації його автором.

Тому, проблема функціонування демінутивів у художніх текстах порушується дослідниками вже тривалий час, проте і на сьогодні відсутня цілісна класифікація функцій зменшено-пестливих слів, так як література, що є невичерпним джерелом для дослідження демінутивної лексики має властивість невпинно розвиватися в аспекті появи новітніх літературних течій і напрямів, даючи підґрунтя для внесення нового в бачення проблеми функціонування демінутивів.

Зробивши огляд різних концепцій стосовно функцій власних назв у художньому тексті, ми дійшли висновку, що єдиної уніфікованої класифікації функцій власних назв у літературних творах на сьогодні не створено. Проте найбільш поширену класифікацію функцій зменшено-песливої лексики ми спостерігаємо у В. В. Веселитського, котрий об’єднує різновиди функцій демінутивів у сім груп.

Розділ 2

Специфіка функціонування зменшено-пестливої лексики у повісті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Маруся»

2.1. Семантика демінутивів у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка

Структура семантичного поля в історії мови постійно змінюється за допомогою змінення значення (або виникнення, або зникнення) одного з компонентів поля, тобто конкретного слова. Із цього мовного явища виникає замкнуте коло: слово і його значення існують лише завдяки конкретному місцю, яке воно займає в семантичному полі, зумовлюється цим полем, і в той самий час слово змінюється само по собі, привносячи зміни в структуру семантичного поля [47].

Так, відомий український мовознавець О. О. Потебня обґрунтував загальну теорію слова у плані форми і змісту та намагався закликати вчених до вивчення семантичних відношень між словами, законів і правил внутрішньої зміни у групах семантично пов’язаних слів [33].

Але основоположником системної організації лексики по праву вважають М. М. Покровського, який у своїх роботах відзначав, що у кожній мові можна виділити певні лексико-семантичні групи. Сам вчений вважав, що слова та їхні значення живуть не окремо одне від одного, а поєднуються за допомогою схожості або цілковитої протилежності основного значення [30].

На думку А. А. Уфімцевої, структура семантичного поля складається з ядра, центра і периферії. Ядро поля представлене спільною семою, центр поля представлений словами, що мають з ядром спільне диференційне значення, а периферія поля представлена одиницями діаметрально-віддаленими від ядра [46].

А от Л. А. Лисиченко влучно зауважує, що «вивчення лексичного складу мови, як і інших рівнів мови, може бути синхронічним і діахронічним. При синхронічному підході вивчається словниковий склад певного історичного періоду; при діахронічному вивченні словникової системи аналізуються історичні процеси, що відбуваються або відбувалися в ній» [69, с. 104].

Ю. Н. Караулов стверджує, що дослідження лексики в аспекті організації здійснюється у двох напрямах: 1) ономасіологічному (від поняття) та 2) семасіологічному (від слова). Також дослідник вважає, що найбільш продуктивним є другий підхід, та визначає лексико-семантичне поле як групу слів однієї мови, що мають досить тісний смисловий зв’язок [17, с. 57].

Так, О. О. Селіванова визначає «лексико-семантичне поле» як парадигматичне об’єднання лексичних одиниць певної частини мови за спільністю інтегрального компонента значення або ж архісеми [76, с. 281].

За спостерженнями Ю. С. Маслова з точки зору внутрішніх смислових відношень слів, які належать до однієї тематичної групи, лексико-семантичне поле потрібно розглядати як певну відносно самостійну лексичну мікросистему [26, с. 96].

Р. М. Мейєр запропонував розподілити лексику за семантичними полями на три типи :

1) природні (назви дерев, тварин, частин тіла та ін.);

2) штучні (назви військових звань, складові частини механізмів та iн.);

3) напівштучні (термінологія мисливців і рибалок, етичні понятгя та iн.

Семантичний клас (або поле) лінгвіст визначає як впорядкованість певного числа виражень з тієї чи іншої точки зору, тобто з позиції якої-небудь однієї семантичної ознаки, яку автор називає диференціюючим фактором [87, с. 105].

На думку М. П. Кочергана лексико-семантичне поле – це сукупність лексичних одиниць, що об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ [64, с. 262].

У межах лексико-семантичного поля дослідник виділяє лексико-семантичні групи. Наприклад, у темпоральному лексико-семантичному полі можна виділити такі групи: 1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.) [64, с. 263].

Так, Т. І. Крехно відзначає, що лексико-семантична група – це лексична множина різноструктурних одиниць, сформована на підставі спільності семантичного ядра, що зумовлює взаємозалежність і взаємовідношення елементів групи як одиниць мовної системи [66].

Водночас Л. М. Васильєв вважає, що лексико-семантична група – це будь-який семантичний клас слів, що об’єднаний однією спільною лексичною парадигматичною семою [7].

Отже, під семантичною групою розуміється об’єднання лексики на основі загального денотативного компонента значення, загальних категоріально-граматичної та категоріально-лексичних сем.

У практиці лексикологічних досліджень, коли вивчається не одне слово, а їх сукупність, словниковий матеріал за різними міркуваннями звичайно класифікується за змістом означуваних понять, інакше – за темами або сферами вжитку, майже безвідносно до того, в яких відношеннях знаходяться слова стосовно одне до одного за їх значеннями.

Семантичне поле демінутивів у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка дуже обширне. Так, серед зменшено-пестливих слів, виявлених у творах автора, виражених іменниками, прикметниками і прислівниками ми виділяємо 5 семантичних груп. Усього нами було проаналізовано 260 демінутивних лексем, які ми класифікуємо за такими семантичними групами, які в свою чергу діляться на підгрупи:

- лексеми на позначення зовнішніх та внутрішніх характеристик людини;

- лексеми на позначення предметів побуту;

- лексеми, що позначають семантичне поле «Природа»;

- звертання (поширені / непоширені);

- лексеми, що характеризують властивості буття.

Розглянемо тепер кожну із груп більш детально.

1. Група лексем на позначення зовнішніх та внутрішніх характеристик людини. Семантична група, що характеризує людину в усіх її проявах можна вважати найчисленнішою серед інших, вона представлена 106 демінутивами, що становить 40,76% від усієї кількості проаналізованих одиниць.

Взагалі лексико-семантична група, що відноситься до категорії «людина» в українській мові поділяється на три сфери, оскільки концептуально вона представлена у трьох параметрах: фізична, соціальна і розумна істота. Наприклад, людину як фізичну істоту характеризує будова тіла (голова, груди, спина, руки, ноги; очі, брови, вуса, коси, чуб, личко). Характеристика людини може бути виражена різними частинами мови, так іменники та прикметники безпосередньо вказують на конкретну ознаку, притаманну об’єкту зображення. Пояснюється це особливою увагою письменника до внутрішнього світу людини та її життя.

Серед них зафіксовано 6 підгруп, які ми розглянемо більш детально.

1.1. Лексеми, що називають фізичні властивості людини та їх прояви. Властивостей людини велика кількість, та всі вони характеризуються умовами появи, ступенем прояву та можливостями вимірювання: атрибутами, рисами та якостями. Вони становлять неперервну єдність з внутрішнім і зовнішнім середовищем. До цієї підгрупи належить 23 лексеми, що становить 21,69% від кількості одиниць у цій групі: 1) іменники: носочок, головонька, носички, зубоньки, губоньки, бровоньки, жилочка, серденько, сердечко, рученьки, очиці, оченьки, тощо.

У творі ці слова використовуються для портретної характеристики головної героїні, що викликає у читача симпатію: «Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi» [61, с. 30].

Також автор показує сум Марусі з приводу розбитого серця, коли вона дізнається що Василь вже майже заручений з іншою дівчиною: «То часом стане їй весело, так, що зараз бігла б до матері та й приголубилась би до неї, то вп’ять засумує, i слiзоньки хусточкою обiтре, i бажа батенька, щоб розвiв її тугу; то всміхнеться, то засоромиться; і дума, щоб то й до дому іти, та як розглядить, що треба побіля Висиля іти, та й передума» [61, с. 39], «Схилила головоньку на бiлую ручку, а слiзоньки з очиць так i капотять! От обтерла їх хусточкою, закрилася рученькою та й дума: Ох, лихо мені тяжке!» [61, с. 42].

1.2. Лексеми, що позначають зовнішній вигляд суб’єкта та його фізичний стан через ознаку. Зовнішність людини відіграє значну роль у формуванні ставлення до суб’єкта зображення. До цієї підгрупи входить 21 лексема, що становить 19,81% від кількості одиниць у цій групі: 1) прикметники: біленька, чорнявенька, червоненький, каренькими, білесенька-білесенька, біленькі, рум’яненька, кирпатенька, рівненька, пряменький, прямесенька, тоненька, красивенька, плохенька, проворненька, глухенька, однісінька, одна-однiсiнька, молоденька; 2) прислівники: звичайніш, звичаненько, чепурніш, чепурненько.

У творі присьменник використовує ці слова, щоб показати зовнішню красу героїні та якості її характеру, наприклад слухняність та роботящість: «Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi» [61, с. 30], «Сорочка на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними нитками» [61, с. 30].

1.3. Лексеми на позначення абстрактних понятть. Абстрактні поняття переважно вказують на нематеріальні або ідеальні предмети, які не можливо до кінця зрозуміти. До цієї підгрупи належить 8 лексем, що становлять 7,54% від кількості одиниць у цій групі та зображують стан чи почуття людини: грішка, горечко, лишечко, горенько, воленька, доленько, лишенько, бідонька.

У творі ми знаходимо ці слова як підтвердження сум’яття героїні, що вперше пізнала палке почуття кохання: «Ох, менi лишенько!» [61, с. 42], «Ох менi лишенько тяжке!» [61, с. 46], «Ох, горечко менi тяжке!» [61, с. 47], «Чого ж я заливаюсь слiзоньками?..» [61, с. 47], «Ох, бiдонька моя! Ох, горечко моє!» [61, с. 48], «Ох, лишечко, я її боюсь!» [61, с. 51].

1.4. Лексеми, що позначають емоційно-психологічний стан людини. В емоційних або психологічних переживаннях найчастіше відбивається життєва значущість інформації. Переживання життєвого сенсу явищ і властивостей світу, або емоцій, – необхідна передумова людської активності, тому що вони можуть впливати на процес діяльності. До цієї підгрупи належать 23 лексеми, що становлять 21,69% від кількості одиниць у цій групі: 1) іменники: усмішечка, слізоньки, сльозинка, сердека; 2) прикметники: раденький, радісінька, радесенька, веселенькі, веселенька, бідненькій, милесенький, ріднесенькі, заможненькі, заможненький; 3) прислівники: веселенько, веселіш, хорошенько, гарненько, гнівненько, дуженько.

У змалюванні неприкритих емоцій, автор вдається до використання фольклорних елементів: «Хлопець гарний, русявий, чисто пiдголений; чуб чепурний, уси козацькi, очi веселенькi, як зiрочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами» [61, с. 32], «Ну, як там було, пообiдали, гарненько i наговорились» [61, с. 66].

1.5. Лексеми на позначення мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність може виступати як цілком самостійна діяльність зі специфічною мотивацією, яка має за собою певну мету. До цієї підгрупи належать 4 лексеми, що становлять 3,77% від кількості одиниць у цій групі: пісеньки, пісеньок, словечка, билиночка.

У творі ці слова використовуються для розкриття дозвілля простих людей, наприклад українська пісенна культура – одна з найбагатших у світі, тому що різноманітність пісень була відгуком на тяжку працю та різні події у житті народу: «Пішла б, доцю, на вулицю: бач, тепер весна, вона раз красна. Пограла б з подруженьками у хрещика, пiсеньок би поспiвала» [61, с. 31].

1.6. Лексеми на позначення осіб за міжособистими відносинами. Міжособистісні стосунки можут охоплювати широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є зацікавленість однієї людини іншою. До цієї підгрупи відносяться 27 лексем, що становлять 25,47% від кількості одиниць у цій групі: подруженьки, дружечки, дівиця, світилочка, діточки, дитяти, матуся, батенько, сестриця, дочечка.

Так у творі ми знаходимо демінутиви, що показують нам взаємини між людьми. Наприклад, у наступних реченнях автор описує простих трудівників, розкриваючи при цьому найкращі людські якості – богобоязливість, слухняність та чемність: «Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку» [61, с. 29], «Коли з старшим себе зострiлась, зараз низенько вклонилась та й каже: Здрастуйте, дядюшка! або: Здоровi, тiтусю!» [61, с. 31], «Будьте ласкавi, сестрички, голубочки, не ходiте на теє проклятеє зборище!» [61, с. 32].

2. Група лексем на позначення предметів побуту представлена 44 демінутивами та поділяється на 6 підгруп, що становлять 16,92% від усієї кількості проаналізованих одиниць.

Основною умовою життя селянства була праця, так як саме вона давала життя і визначала поведінку селян. Опис побуту – дуже важлива частина всього твору, через нього ми можемо відслідити оточення та матеріальний стан героїв, так як все, що оточує людину може мати вплив на формування особистості та характеру головних героїв. Людину як фізичну та соціальну істоту характеризують назви житла та їх частин (хата, двір, світлиця, ворота, пічка, двері і т. д.), предметів побуту (стіл, лавка, миска, макітра, ложка), одягу, головних уборів та взуття (сорочка, спідниця, жупан, чоботи, намітка, шапка) і под страв і напоїв (борщ, вареники, куліш, пироги, мед-вино). Тому у творі докладно описано повсякденні клопоти селян: турботи про землю та господарство, одяг і страви, майстерність і любов до домашнього вогнища.

2.1. Лексеми на позначення одягу. Одяг відіграє значну роль у формуванні суцільного образу українського селянства. Процес отримання придатного для носіння одягу був дуже складним та тривалим, а результат залежав від майстерності жінок та інколи перевершував усі очікування. Наприклад, дівчата до заміжжя повинні були самі прясти, ткати, шити та вишивати сорочки. До цієї підгрупи входить 13 лексем, що становлять 29,54% від кількості одиниць у цій групі: черевички, скиднячок, плахточка, хусточка, шапочка, очіпочка, сорочечка, запасточка, китички, рушнички.

Так, у творі автор подає детальний опис народного одягу Слобожанщини: «Хусточка у пояса мережована i з вишитими орлами, i, ляхiвка з-пiд плахти тож вимережована й з китичками; панчiшки синi, суконцi, i червонi черевички» [61, с. 31].

2.2. Лексеми на позначення оселі та її складників. Образ селянської хати та клопотання коло неї описується дуже реалістично. До цієї підгрупи відносяться 20 лексем, що становлять 45,45% від кількості одиниць у цій групі: стрілочка, клубочки, ложечки, мисочка, мисочки, глечичок, блюдечки, горщечки, черепочки, свічечки, свічечка, худобоньки, худобинка, скотинкою, воликів, нивка.

У творі ми знаходимо речення, що відтворюють побут того часу. Наприклад, головна героїня, я і усі слухняні доньки допомагала своїй матері поратися по господарству: «Після обід, прибрала Маруся, чи не прибрала, мерщiй вхопила глечичок: та й каже: – Піду ж я, мамо,назбираю вам суниць; там таких багацько на базарі було, і нашi дiвчата горщечками так i носять» [61, с. 60]

2.3. Лексеми на позначення знарядь праці. Сучасне виробництво, побутова діяльність неможливі без знарядь праці, адже вони допомагають виконувати роботу з обробки матеріалів і виготовлення виробів. До цієї підгрупи входять 2 лексеми, що становлять 4,54% від кількості одиниць у цій групі: човничок, веселечко.

У творі знаряддя праці наведені у національній пісні, яка використовувалась у обряді сватання:

«Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар’єчка та потопала,

К собi батенька бажала.

А батенько та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

Потопай, моє сердечко!» [61, с. 92].

2.4. Лексеми на позначення музикальних інструментів. Музичні інструменти – це яскрава сторінка історії будь-якого народу. Вони виявляють багатство його душі, творчу вдачу, свідчать про високу матеріальну і духовну культуру. До цієї підгрупи належать 2 лексеми, що становлять 4,54% від кількості одиниць у цій групі: сопілочка, скрипочка.

У творі автор використовує музикальні інструменти для того, щоб показати якою мелодійною та чарівною була вимова героїні та для опису обряду весілля: «Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тільки б її і слухав; а як усміхнеться та очицями поведе, а сама зачервоніється, так от неначе обітреть смажнії уста» [61, с. 30], «Далі скрипник закiнчив i пити скрипочкою попросив... от дівчатам годі, поклонились музиці і пішли до гурту» [61, с. 36].

2.5. Лексеми на позначення страв. Українці – привітний і гостинний народ, який вміє нагодувати так, щоб щедрий стіл запам’ятався, змусив повернутися або спонукав гостей приготувати національні страви у себе вдома. До цієї підгрупи входять 5 лексем, що становлять 11,36% від кількості одиниць у цій групі: галушечками, хлібець, буханець, медяників, крашанок.

Описуючи Великодень, автор дуже детально показує страви, котрі повинні бути на святковому столі: «Чи шатнулась там, чи як, а вже і обідати в неї поспіло: борщик з живою рибкою, каша пшоняна до олiї, солона тараня з пшенишними галушечками та вареники з сiм’яною макухою» [61, с. 66], «Далi їли ковбасу, сала кусочками нарiзали i крашанок облупили i порiзали, на тарiлочцi» [61, с. 83].

2.6. Лексеми, що належать до номінації грошових одиниць. На той час більшість селян не мала хорошого заробітку, але набожні, чесні та працьовиті люди могли здобути щастя та достаток у господарстві. До цієї підгрупи належать 2 лексеми: грошенят, часточку, що становлять 4,54% від кількості одиниць у цій групі.

Так, автор відтворюючи життя трудівників показує нам голову родини – Наума Дрота, що заробив гроші чесною працею і розпоряжається ними по закону Божому: «Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін, – він уже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло: коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі й совіт добрий дасть» [61, с. 28], «Достанеться наше добреє доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть» [61, с. 29].

3. Група лексем, що відносяться до сфери «Природа» представлена 38 демінутивами та розподілена на 3 підгрупи, що становить 14,6% від усієї кількості проаналізованих одиниць. Виступаючи у ролі символу, елемент опису природи у композиції твору займає значне місце. Завдяки пейзажу можливо показати не лише красу навколишнього світу, а й тим самим розкрити стан персонажа.

3.1. Лексеми на позначення тваринного світу. До цієї підгрупи належать 14 лексем, що становлять 36,84% від кількості одиниць у цій групі: пташечки, баранчик, комашечки, самочки, утінка, горлиця, соловейко, голубочка, ластівочка, рибонька, лебедика, павичка, горобчик.

Так, письменник, описуючи як засинає та прокидається навколишній світ, використовує такі речення, щоб дещо відволікти читачів від переживань героїні з приводу нерозділеного кохання: «Соловейко стих біля своєї самочки, щоб виспалась хорошенько, не жахаючись; вітерець заснув, і гілочки по садкам, дрімаючи, ледве-ледве колишуться; тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться і мов хто нищечком казку каже, що так довго дрімається, а то усюди тихесенько...» [61, с. 48].

Також автор вдається до використання народопоетичних елементів для передачі пестливого відношення закоханих одне до одного: «Василь зрадовався: От, – дума, – тут побуду, то, може, що-небудь прочую про Марусю, як-то вона, моя галочка, поживає» [61, с. 64], «– Де се ви, тату, були? Ми вже вас... – та й замовкла, як уздрiла свого лебедика, та з радощів уже не зна, що й робити: вернулась у хату та аж труситься і не зна, що й казати» [61, с. 65].

3.2. Лексеми на позначення рослинного світу. До цієї підгрупи належать 9 лексем, що становлять 24,32% від кількості одиниць у цій групі: гілочки, квіточки, цвіточки, травонька, стеблинки, скіпочки, роженька.

У творі ми знаходимо такі речення, де письменник показує пробудження природи, що є своєрідним відступом перед розповіддю про освідчення у коханні головних героїв: «Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; пiднялись стеблинки, розпукались цвiточки і, порозівавши ріточки свої, надихали на усю долину таким запахом, що, почувши його, забудеш про уссе і тільки, здихнувши, подумаєш: Боже милосердний!» [61, с. 49], «Канула її крапелька, зашелестіла у аерi – і прокинувся вітерець та й поколихав тихенько гiлочки по садкам та по ліскам...» [61, с. 48].

3.3. Лексеми на позначення природних явищ. До цієї підгрупи належать 15 лексем, що становлять 40,54% від кількості одиниць у цій групі: зірочки, зіроньки, зірочка, зірочко, зоренька, зорінько, хмарочки, вітерець, камінець, річенька, водиця, росочка, туманець.

Так у творі автор подає опис весняного ранку, сповненого життєдайних сил: «От і рiдесенький туманець пав на рiченьку, мов парубок приголубився до дівчиноньки і укупі з нею побігли ховатись меж крутими берегами» [61, с. 49].

4. Група лексем-звертань представлена 41 демінутивом та поділяється на 3 підгрупи, що становить 15,76% від усієї кількості проаналізованих одиниць. Риторичні запитання, вигуки і звертання надають мові урочистого, піднесеного звучання. Наявність у реченні одного чи кількох звертань може своєрідно позначитись на інтонації всього речення. Тому звертання – це важлива частина будь-якого твору, адже завдяки їм можливо звернути увагу читача не лише до героїв, а й дати деяку характеристику персонажів. Звертання – це слова, що називаю особу (рідше предмет), до якої безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише.

4.1. Звертання за родинними зв’язками і соціальними відношеннями. Основна сфера вживання таких звертань – усне розмовно-побутове мовлення, яким здебільшого й охоплюється широке, до того ж пряме використання найрізноманітніших синтаксичних конструкцій із звертанням. Вживання таких звертань підпорядковано поведінці сільського населення через те, що у селі всі близько знайомі одне з одним. До цієї підгрупи належать 18 лексем, що становлять 43,9% від кількості одиниць у цій групі: 1) поширені: матінко ріднесенька, матіночко ріднесенька, матінко рідненька, таточку ріднесенький, батіночку рідненький; 2) непоширені: таточку, батеньку, батенько, панотченьку, матіночко, доненько, дядечку, тітусю, сестрички, зятечку, сиротиночко, сватушка-панушка, козаченьку, панночка, кришечко, паняночко.

У творі звертання вживаються задля посилення шанобливого ставлення героїв до своїх рідних, а також до званих гостей: «Матiночко моя рiднесенька! Лучче менi усяку муку прийняти, на смерть пiду...» [61, с. 73], «Нi, таточку, нi, мiй сизий голубчику!» [61, с. 73], «Глядiте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стiни полiземо?» [61, с. 90].

4.2. Звертання-зооніми. Звертання, що містять у своєму складі компоненти-зооніми активно побутують на всій території України, так як вони можуть позначати зовнішні риси людини. До цієї підгрупи належать 12 лексем, що становлять 29,26% від кількості одиниць у цій групі: зозуленько, голубочки, галочка, рибочко, голубчику, голубоньку, лебідочко, утінко, голубочко, перепілочко, лебедику, соколику, павичка, лебедика.

У творі ми знаходимо такі речення, що підтверджує ввічливе та пестливе ставлення героїв до своїх близьких: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику!» [61, с. 70], «Годi ж, годi, моя перепiлочко! Не плач, моя лебiдочко!» [61, с. 94].

4.3. Звертання-антропоніми. Антропоніми у лексиці української мови становлять цілі антропонімічні поля. На сьогодні існує багато груп антропонімів : іменування за родинними стосунками, прізвища, прізвиська, імена, міфоніми (вигадані імена осіб). У тексті вони виступають одним із важливіших елементів для передачі авторського відношення до когось, просторово-часових характеристик, духу описаної автором епохи тощо. До цієї підгрупи належать 11 лексем, що становлять 26,82%: Марусенько, Марусенька, Мар’єчка, Мар’єчко, Машечко, Василечку, Марусеньку.

Так у творі зустрічаються такі звертання головних героїв, що показує їх ласкаве та ніжне ставлення одне до одного: «Люблю я тебе, Марусенько, усiм серцем моїм, люблю тебе більш усього на світі!..» [61, с. 54], «Тiльки вже, Василечку, мiй козаченьку!» [61, с. 61], «Та ти, душечка, наша Мар’єчко!» [61, с. 90].

5. Група лексем, що характеризують фізичні властивості буття представлена 51 демінутивами та розподілена на 5 підгруп, що становить 19,6% від усієї кількості проаналізованих одиниць. Використання фізичних властивостей буття дозволяє глибше проникнути в простір твору і зрозуміти значимість тих чи інших об’єктів.

5.1. Лексеми зі значенням пізнання навколишньої дійсності за допомогою органів чуття. Показники органів чуття є джерелом наших уявлень про оточуючий світ, так як вони дають змогу людині не тільки пристосуватися до навколишнього середовища, а й пізнавати закони природи та активно змінювати це середовище. До цієї підгрупи належать 22 лексеми, що становлять 43,1% від кількості одиниць у цій групі: 1) зорове сприйняття (колір та кількістна характеристика): біленька, біленькі, чорнявенька, червноненька, каренькими, білесенька-білесенька, пильненько, слідком; 2) слухове сприйняття: тихесенько, тихенько, легесенько, нищечком.

Так у творі ми знаходимо такі речення: «Коли ж було, куди дитина побіжить, чи до сусідів, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять» [61, с. 29], «Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться пiд саму душу, щоб нiчогiсiнько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались: цур їм. Зогрішиш тільки, дивлячись на таких!» [61, с. 30].

5.2. Лексеми просторової семантики. Розташування предметів і об’єктів у просторі дає змогу уявити картину тогочасної дійсності в усій красі. До цієї підгрупи належать 9 лексем, що становлять 17,3% від кількості одиниць у цій групі: 1) іменники: місцечко, дороженьку, вулоньці, на бережечку; 2) прислівники: тутечки, далеченько, низенько, прямісінько, точнісінько.

У творі ми знаходимо такі речення, що використовуються для локалізації героїв: «Нікуди і не кажи, щоб забігти та пересидіти, бо до села було далеченько, а дощ так i полива!» [61, с. 98], «От так і небесний наш отець з нами робить: бережеть нас від усякої біди і береть нас прямісінько до себе, де є таке добро, таке добро... що ні розказати, ні здумати не можна!» [61, с. 27].

5.3. Лексеми темпоральної семантики. Художній твір, незалежно від того, до якого літературного жанру належить, відображає події, явища або психічну діяльність людини в їх просторово-часовій орієнтованості. До цієї підгрупи належать 7 лексем, що становлять 13,46% від кількості одиниць у цій групі: 1) іменники: часиночка, часинку, часиночку, неділеньку; 2) прислівники: швиденько, довгенько, частенько.

Так у творі ми знаходимо речення: «Подивившись на неї i подержавши за жилу довгенько, каже: – Молись, Семеновичу, богу! Коли засне, то ні об чім і журитись; здається, що скоро засне» [61, с. 102], «От так-то Маруся, не хотівши і споминати про Василя, тільки об нім однім і думала, i хоч би тобi на часиночку очицями звела; плакала та журилась цiлiсiньку нiч» [61, с. 48].

5.4. Лексеми зі значенням розміру. Характеристика по розміру приймає участь в концептуалізації простору та формуванні уявлення про час. До цієї підгрупи належать 3 лексеми, що становлять 5,76% від кількості одиниць у цій групі: 1) прикметники: малесеньке, манюсінької, манюсінькій.

У творі ми знаходимо такі речення, що показують богобоязливість та пошану до життя будь-якої живої істоти головної героїні: «Жалослива не то що до чоловiка, та аж до манiсiнької комашечки» [61, с. 75].

5.5. Лексеми зі значенням кількістної характеристики. До цієї підгрупи належать 10 лексем, що становлять 19,23% від кількості одиниць у цій групі: жменька, повнісіньке, повнісінька, цілісіньку, рідесенький, цілісінький, багацько, трошечки, нічогісінького, ніякогісінького.

Так у творі ми знаходимо речення: «Як зібрався народ – а вже таки повнісінька була хата і в вікно багато дивилося – так усі навзрид плачуть!..» [29, с. 109], «– Та менi небагацько... дечого й куповати... – каже Маруся та й відвернулась від нього, щоб не дивитись на чужого жениха, – тільки й треба купити матері... кресало на люльку... а батькові... ниток красних... на мережки до хусток... та яловичини... на петрівку» [61, с. 53].

Важливою рисою демінутивів, що позначають різні реалії дійсності у повісті – є потенціал емоційності, суб’єктивної оцінності. Димінутивна лексика у творі зустрічається і в авторській мові при описі героїв та їх дій, навколишнього світу, і в прямій мові персонажів. Використання демінутивів також допомагає створювати оригінальні ситуації, яскраві образи та цікаві, всебічно-розвинуті характери. Автор ідеалізує життя селян, але разом із тим показує нам образ маленьких, дещо пригнічених людей, викриваючи соціальні невзгоди та описуючи людей, що не можуть поступитись своїми принципами навіть задля близьких людей.

2.2. Функціонування зменшено-пестливої лексики у творах Г. Ф. Квітки-Основ’яненка

Характерною ознакою ідеостилю Г. Ф. Квітки-Основ’яненка є широке використання демінутивів як засобів стилістичної виразності тексту, що допомагає зробити текст твору більш насиченим і яскравим.

Для нашого дослідження ми обрали класифікацію В. В. Веселитського, який виділяє 7 функцій.

Перша функція яку ми розглянемо – це емотивна. Ця функція дає можливість автору виражати мовними засобами різні емоції та почуття героїв.

Так, емотивна функція передається у наведених реченнях, щоб показати якою богобоязливою була головна героїня, що так переживала за свою любов до Василя і бентежилась через те, що не розповіла про все своїм батькам та кращій подрузі: «Матері і батькові треба усе розказовати й ніколи перед ними не брехати. Що ж я тепер скажу, що я не набрала суничок? <...> Мені тепер і Олени страшно; вона щось дивилась на нас пильненько, як вернулася з города, і усе щось собі під ніс бормотала» [61, с. 61].

Друга функція – експресивна, яка є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Ця функція формується за допомогою виразно-зображувальних якостей мовлення, що відтворюються лексичними, словотвірними та граматичними засобами (експресивною лексикою, тропами, фігурами або афіксами) [44]. Кожна людина має свій неповторний світ у свідомості, який може розкрити лише мова.

Так експресивну функцію виконують такі речення, у яких подано слова традиційні для обряду сватання: «Ей, ви, ловці, добрі молодці! Услужіте мені службу, покажіте дружбу: ось якраз попалась мені лисиця або куниця, а трохи чи не красна дівиця. Їсти-пити не жалаю, достати її жалаю» [61, с. 69].

Третя функція – функція впливу, яка впливає на почуття та свідомість людини. Вона полягає у тому, що мистецтво повинно торкнутися струн душі так, щоб людина, черпаючи натхнення у мистецтві, захоплювалася не лише ним, а й самим життям. Літературні твори здатні поневолі формувати особистість людини, впливаючи на його систему цінностей, а також вчити його мислити і відчувати.

Так, у наведених реченнях присутня функція впливу, яка вказує на те, як потрібно вести себе до заміжжя – дівчина не повинна була зустрічатись з хлопцем наодинці, щоб не знеславити себе та родину: « – То вже розказуй матері, що не вміла тебе берегти і від худа відводити, – а сам, схопивши шапку, хотів було втікати надвір, так Маруся так і вчепилася йому на шию і каже: – Ні, таточку, ні, мій сизий голубчику! Не погубила себе твоя дочка і не погубить!» [61, с. 73].

Четверта функція – локативна, що проявляється в здатності художньої літератури забезпечити людину декотрими знаннями: про світ, про про природу та людей, а також сприяє самопізнанню особистості. У повісті «Маруся» Г. Ф. Квітка-Основ’яненко створив яскраву картину сільського життя, побуту, звичаїв та взаємин між людьми, де опис обрядів подається так детально, як у етнографічному посібнику.

Так, у творі локативну функцію виконують речення, щоб створити загальну картину сільського життя. Наприклад, молодь з нудьги, гуляючи по вулиці, співала пісні та ходила на вечорниці або на весілля: «Пограла б з подруженьками у хрещика, пiсеньок би поспiвала» [61, с. 31], «А про вечорниці так і не споминай! Було і других дівчат відводить, та аж плаче, та просить: – Будьте ласкавi, сестрички, голубочки, не ходiте на теє проклятеє зборище! Та там нема нiякогiсiнького добра» [61, с. 32], «Тільки, було, наша Маруся уряди-годи збереться до подруженьки на весiлля у дружечки» [61, с. 32].

Також локативна функція присутня в уривку обрядової пісні, яку виконують на заручинах:

«Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар’єчка та потопала,

К собi батенька бажала.

А батенько та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

Потопай, моє сердечко!

Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар’єчка та потопала,

К собi матiнку бажала.

А матiнка та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

Потопай, моє сердечко!» [61, с. 92]

П’ята функція – пізнавальна, що допомагає накопичити досвід поколінь та пізнати навколишній світ через призму цього досвіду. Література несе у собі інформацію, вона є засобом художнього спілкування, вона не має кордонів, нею не володіє час. Через призму літературного твору ми пізнаємо навколишню дійсність в особливому ракурсі, яку можемо осягнути лише так.

У творі автор детально описує побут, звичаї та традиції простого народу Слобожанщини, що дає читачам змогу проникнути у національну дійсність села того часу.

Так, автор зображуючи обряд заручин вводить народну пісню завдяки чому відтворюється колорит епохи:

«Ой чому, чому

У сiм новiм дому

Так рано засвiчено?

Мар’єчка встала,

Косу чесала,

Батенька поражала:

– Порадь мене,

Мiй батеньку,

Кого в дружечки брати?

 – Бери, доненько,

Собi рiвненьку,

Щоб не було гнiвненько.

Садови, доненько,

I вище, i нижче,

А свою родиноньку ближче» [61, с. 91]

А от зображуючи поховальний обряд, автор описує його з точки зору правильності виконання усіх найдрібніших ритуальних подробиць: «От тут пішли дружечки по парці, усі у свитах, і тільки самі чорні ленти покладені на головах, без усякого наряду, і у кожної у руках зелена свічечка пала» [61, с. 118], «А вона, моя сердешна, лежить мов голубочка, тим серпанком, що мався її на весіллі покривати, покрита уся, тільки вид не закритий...» [61, с. 119].

Шоста функція – номінативна, що використовується для називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Так, наприклад, номінативна функція використовується у таких реченнях, щоб показати які страви були на столі у святковий день: «Тут вже прийнялись за печене: поїли баранця, поросятини; а кісточки під стіл не кидали, а клали на стіл, щоб опісля покидати в піч. Далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили і порізали на тарілочці» [61, с. 83].

Сьома функція – конотативна, яка допомагає викликати у читача певний настрій. Ця функція відображає додаткове значення слова, що містить експресивну та оцінну вартість даного знака.

Так, конотативну функцію виконує наступне речення: «Не порадовалася моя душа, щоб побачити як моя мила Марусенька, по вулоньці ходячи, та збирала б вас у дружечки, на радість свою; а привів мене господь самій, у старості, гіркими слізоньками обливаючись, просити, щоб ви проводили її дівуваннячко до темної ями» [61, с. 115]. У цьому реченні ми можемо відчути увесь біль матері та трагізм загибелі молодого життя, який передає нам автор.

Таким чином, демінутиви можуть виконувати різні функцій, але найбільша кількість розглянутих лексем виконує емотивну та емоційну функціїї, так як емоційність відображає психологічні переживання суб’єкта, а оцінність – позитивну або негатавну оцінку об’єкта чи явища. Такий вибір функцій вмотивований часом написання твору, так як більшість інтелігенції того часу вважала українську мову лише інструментом сатири чи гумору, а не сентиментальної прози.

На підставі проведеного дослідження можна зробити висновок, що за допомогою слів зі зменшено-пестливим значенням Г. Ф. Квітка-Основ’яненко характеризує не лише головних героїв та їх оточення, а й побут селян, викриваючи суспільний уклад тих часів, через призму вірувань та сімейних відносин.

У ході дослідження ми визначили, що найважливішими функціями демінутивів слід вважати емоційну та емотивну, так як ці функції ввібрали у себе реалізацію авторського світосприйняття та відтворення у тексті почуттів, переживань та емоцій персонажів за допомогою мовних засобів.

Під час аналізу використання демінутивної лексики в повісті «Маруся» було виявлено, що зменшено-пестлива лексика використовується для характеристики наступних об’єктів, предметів та явищ:

1) зовнішні та внутрішні характеристики людини (40,76%);

2) предмети побуту (16,92%);

3) природні явища (14,23%);

4) звертання (15,76%);

5) властивості буття (20%).

Так, у досліджуваному тексті автор використовує демінутиви здебільшого на позначення рис характеру персонажа, портретної характеристики та душевних переживань: 1) іменники: носочок, губоньки, серденько, рученьки, оченьки, лишенько, горенько, доленько, бідонька, горечко, матуся, діточки, сестриця, бателько, дочечка, подруженьки; 2) прикметники: біленька, тоненька, красивенька, однісінька, раденький, веселенькі, милесенький; 3) прислівники: звичейненько, чепурненько, веселенько, хорошенько, гарненько, дуженько.

Також у творах знаходимо демінутиви, що передають уклад життя простих селян, зокрема найменування предметів побуту: черевички, сорочечка, рушнички, хусточка, ложечки, мисочка, глечичок, свічечки, худобинка, нивка, веселечко, човничок, сопілочка, хлібець, буханецькрашанок, грошенят.

Також знаходимо демінутиви на позначення природних явищ, рослинного і тваринного світу: пташечки, баранчик, утінка, ластівочка, рибонька, павичка, горобчик, роженька, травонька, гілочки, цвіточки, зірочка, хмарочки, вітерець, камінець, водиця, туманець.

Серед демінутивів також знаходимо слова, що являють собою власне звертання: матінко ріднесенька, батіночку ріднесенький, тітусю, дядечку, таточку, матіночко, сестрички, зозуленько, рибочко, лебідочко, соколику, перепілочко, павичка, Машечко, Марусенько, Василечку.

Окрему групу демінутивів становлять слова, що передають фізичні властивості буття: 1) іменники: місцечко, вулоньці, часиночка, часинку, жменька, червоненька; 2) прикметники: біленькі, чорнявенька, малесеньке, манюсінької, цілісінький, повнісіньке; 3) прислівники: пильненько, тихесенько, нищечком, легесенько, низенько, прямісінько, швиденько, частенько, небагацько, трошечки.

Отже, проаналізувавши наявні у повісті демінутиви з погляду їх функціонування ми можемо зробити висновок, що більшість одиниць виконують емотивну та емоційну функції і використовуються для надання емоційної напруженості тексту.

Висновки

У нашій випускній кваліфікаційній роботі ми досліджували демінутивну лексику у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка та вирішили поставлені завдання:

1. Для з’ясування першого завдання нами було проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо демінутивної лексики. Такий аналіз допоміг зрозуміти як і коли почали формуватися засоби суб’єктивної оцінки, у яких напрямах демінутивна лексика зазнала найбільшого розвитку, а в яких розглядалась лише на теоретичному рівні. Мовознавців проблема демінутивної лексики цікавила здебільшого у контексті словотвору та семантичного навантаження, не звертаючи при цьому увагу й на інші аспекти вивчення природи зменшено-пестливої лексики.

Особливості вивчення демінутивної лексики були покладені в основу багатьох робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників: У. Вайнрейха, І. Грицкат, В. О. Кузьменкової, М. В. Ломоносова, Н. А. Лук’янової, В. Я. Миркіна, Л. Ю. Резниченко, Н. В. Рудої, Г. М. Сагач, Ю. В. Слабко, які відзначають, що демінутивна лексика присутня в усіх мовах світу і, вживаючись у багатьох функціональних стилях, виконує роль засобів образності.

2. Для вирішення другого завдання було опрацьовано багато теоретичних джерел, зокрема – термінологічні словники, енциклопедії та довідники, що допомогли нам однозначно розмежувати основні терміни дослідження між собою і дали змогу дати кожному з понять детальне трактування. Отож, завдяки ретельному аналізу теоретичного матеріалу нами було визначено зміст понять «демінутив», «демінутивність» та «демінутивні суфікси». Таким чином, під терміном «демінутивна лексика» ми розуміємо великий пласт лексики, що виходить подеколи поза межі функціональних стилів та частин мови, і поєднує у собі як конкретне так і абстрактне значення цих одиниць.

3. Для вирішення третього завдання ми проаналізували демінутивні лексеми з погляду їх семантичної значущості у системі української мови, а також з точки зору семантичної навантаженості окремих одиниць. Членування демінутивної лексики було здійснено по лексико-семантичним групам за схожістю основного значення, задля визначення їх ролі у складі слів всього тексту. За нашим спостереженням, найбільшу семантичну групу становлять лексеми на позначення характеристик людини, що представлена більш ніж 100 демінутивами, які становлять майже половину проаналізованих одиниць.

4. Для вирішення четвертого завдання ми розглянули декілька дефініцій терміна «функція» та класифікації функції художнього тексту. Так, використовуючи класифікацію функцій В. В. Веселитського, ми визначили особливості функціонування демінутивної лексики у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. У творах автора ми знаходимо велику кількість демінутивів, як на позначення яких-небудь рис характеру та зовнішності, а й на позначення предметів навколишнього світу, що детально змальовують побут, вірування та традиції Слобожанщини. Тому функціями демінутивної лексики є номінативна, емотивна, експресивна, локативна, функція впливу, пізнавальна та конотативна.

У проаналізованому творі автора, основними функціями демінутивної лексики є емотивна та експресивна функції. Така вмотивованість залежить від того, що автор звертав увагу більше на внутрішній світ людини, його почуття та думки, а вже потім на навколишню дійсність, що було відображено за допомогою використання зменшено-пестливої лексики.

Список використаних джерел

1. Антонов С. К. Сопоставительная характеристика русских и болгарских деминутивов в сфере имен существительных : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : 10.02.01 «Русский язык». – М., 1976. – 22 с.

2. Бондарь А. И. Структура деминутивных образований в современном украинском языке: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык». – Ужгород, 1979. – 22 с.

3. Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. Энциклопедический словарь. – М. : Издательство «Русское слово», 1996. – 5547 с.

4. Буряковская А. А. Диминутивность в английской языковой картине мира : диc. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки». – Тула. – 2008. – 154 с.

5. Вайнрейх У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. – М.: Изд-во «Прогресс», 1970. – Вып. V. – С. 163–250.

6. Варбот Ж. Ж., Журавлев А. Ф. Краткий понятийно-терминологический справочник по этимологии и исторической лексикологии. – Российская академия наук, Институт русского языка им. В. В. Виноградова РАН : Этимология и история слов русского языка, 1998. – 54 с.

7. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. – М. : Высшая школа, 1990. – 175 с.

8. Веселитский В. В. Развитие отвлеченной лексики в русском литературном языке первой трети ХІХ в. – М. : Наука, 1964. – 177 с.

9. Воейкова М. Д. Становление имени : ранние этапы усвоения детьми именной морфологии русского языка // Российская академия наук, Институт лингвистических исследований, Санкт-Петербургский государственный университет, Филологический факультет. – М. : Языки славянской культуры : Фонд «Развития Фундаментальных лингвистических исследований», 2015. – 352 с.

10. Даниелова М. Г. Диминутивы в комплексных единицых словообразования в современном русском языке : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык». – М., 1985. – 17 с.

11. Держанский И. А. Обобщенная категория уменьшительности в русском и болгарском языках // Эмоции в языке и речи: материалы международной конференции. – М., 2005. – С. 74–85.

12. Диминутивные существительные в русском и немецком языках (сопоставительный анализ) : учеб.-метод. рекомендации / сост. В. Я. Мыркин. – Архангельск : АГПИ, 1991. – 26 с.

13. Доронина М. С. Структурно-семантический и прагматический аспекты категории диминутивности в современном немецком языке // Молодой ученый. – 2015. – № 3. – С. 951–953.

14. Дудник Л. А. К проблеме уменьшительности и уменьшительных образований: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.664 «Романские языки». – М., 1981. – 20 с.

15. Есин, А. Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения : Учебное пособие – 3-е изд. – М. : Флинта, Наука. – 2000. – 248 с.

16. Кавинкина И. Н. Диминутивы как маркеры языкового сознания мужчин и женщин //Словообразование и номинативная деривация в славянских языках : материалы VI Международной научной конференции : В 2-х ч. – Ч. 1. – Гродно, 1998. – С. 25–31.

17. Караулов Ю. Н. Структура лексико-семантического поля // Филологические науки. – 1972. – № 1 – С. 57–68.

18. Комлев Н. Г. Словарь иностранных слов. – М. : Эксмо-Пресс, 2000. – 1308 с.

19. Кузьменкова В. А. Диминутив как средство выражения имплицитных смыслов высказывания // Язык, сознание, коммуникация. Сб. статей / отв. ред. B. В. Красных, А. И. Изотов. – М. : МАКС Пресс, 2007. – Вып. 34. – С. 38–45.

20. Лингвистический энциклопедический словарь / Под ред. Ярцевой В. Н. – М. : Советская энциклопедия, 1990. – 682 с.

21. Ломоносов М. В. Предисловие о пользе книг церковных в российском языке. Полн. собр. соч. – Т. 7. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1952. – С. 589–590.

22. Лотман Ю. М. Избранные статьи в трех томах. – Т. 1. Статьи по семиотике и топологии культуры. – Таллин : «Александра», 1992. – 478 с.

23. Лукьянова Н. А. Экспрессивная лексика разговорного употребления (проблемы семантики). – Новосибирск : Наука, 1986. – 230 с.

24. Ляшевская О. Н. Семантика русского числа. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 396 с.

25. Макарчев Б. В. Словообразовательные возможности некоторых диминутивных суффиксов в английском и немецком языках // Вопросы германской филологии. – М., Кемерово, 1973. – 182 с.

26. Маслов Ю. С. Введение в языкознание : учебник. – 6-е издание, стереотипное. – М. : Академия; СПб. : Филологический факультет СПбГУ, 2007. – 304 с.

27. Менькова Н. В. Русские диминутивы в английском переводе романа М. А. Булгакова «Мастер и Маргарита» // Ярославский педагогический вестник. – № 3. – 2010. – C. 174–179.

28. Оссовецкий И. А. Стилистические функции некоторых суффиксов имен существительных в русской народной лирической песне // Труды Ин-та языкознания АН СССР. Т. 7. – Москва, 1957. – С. 470–502.

29. Плямоватая С. С. Размерно-оценочные имена существительные в современном русском языке. – М., 1961. – 121 с.

30. Покровский М. М. Избранные труды по языкознанию. – Москва : Изд-во АН СССР, 1959. – 384 с.

31. Покуц В. Н. Уменьшительные суффиксы имен существительных в современном русском литературном языке: авотореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : 10.02.01 «Русский язык». – К., 1969. – 21 с.

32. Протасова Е. Ю. Психолого-педагогические и лингводидактические основы двуязычного воспитания в детском саду: автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра пед. наук : спец. 13.00.02, 13.00.07. – Рос. акад. образования, Ин-т общ. сред. образования. – М., 1996. – 48 с.

33. Потебня А. А. Из записок по теории словесности. Фрагменты // Слово и миф : Теоретическая поэтика. – М. : Правда, 1989.

34. Рассказова В. Х. Признаки уменьшительности в словообразовательной номинации : дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык». – Краснодар, 2002. – 140 с.

35. Резниченко Л. Ю. Прагматика диминутивности в английском и немецком языках : дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки». – СПб., 2001. – 176 с.

36. Родимкина A. M. Уменьшительно-оценочные существительные в современном русском языке: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 «Русский язык». – М., 1980. – 18 с.

37. Русакова М. В. Элементы антропоцентрической грамматики русского языка. – М. : Языки славянской культуры, 2013. – 568 с.

38. Севидова Н. А. Прагматические возможности словообразовательных элементов в системе имени существительного современного немецкого языка : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки». – Тамбов, 2002. – 23 с.

39. Сенив М. Г. Семантико-стилистические функции деминутивных образований в латинском языке раннего периода : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.673. – К., 1972. – 28 с.

40. Слабко Ю. В. Прагматические характеристики русских и английских диминутивов // Вестник Ленинградского государственного университета им. A. C. Пушкина. – 2014. – Т. 1. – № 1. – С. 125–132.

41. Словарь лингвистических терминов / Под ред. Ахмановой О. С. – М. : Советская энциклопедия, 1966. – 608 с.

42. Словарь русского языка : В 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз.; Под ред. А. П. Евгеньевой. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Русский язык, 1981 – 1984. – Т. 4. – С–Я. – 1984. – 796 с.

43. Словарь современного русского литературного языка : В 16 т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. / [Глав. ред. : чл.-кор. АН СССР В. И. Чернышев (глав. ред.) и др.] ; Изд. и 1-я тип. – М., Л. : 1950–1965. – Т. 16. – 1964. – 1610 с.

44. Словарь-справочник лингвистических терминов / Под ред. Розенталя Д. Э. и Теленковой М. А. – М. : Просвещение, 1976. – 543 с.

45. Степанов А. В. Морфологические аспекты выражения категории диминутивности в современном испанском языке [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://human.snauka.ru/2016/05/14995.

46. Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы (на материале английского языка): монография; АН СССР, Ин-т языкознания. – М. : Изд-во АН СССР, 1962. – 287 с.

47. Филин Ф. П. О лексико-семантических группах слов // Очерки по теории языкознания. – М. : Наука, 1982. – С. 229–239.

48. Чернова Л. И. Эмоционально-оценочное суффиксальное словообразование в системе имен существительных : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык». – Л., 1955. – 16 с.

49. Шедогубова С. В. Структурно-семантический и прагматический аспекты категории деминутивности в современном немецком языке : дис. на соискание ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки». – М., 2005. – 176 с.

50. Аркушин Г. Л. Західнополіська діалектологія: навч. посіб. з регіон. діалектології для студ. спец. «Українська мова і література». – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 256 с.

51. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Морфеміка української мови. – К., 1987. – 230 с.

52. Бойко Л. П. Стилістичні можливості суфіксів суб’єктивної оцінки в поезії Д. Павличка // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство : Міжвуз. зб. наук. ст. – 2010. – Вип. XXIII, Ч. 3. – С. 382–388.

53. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К. : Вища школа, 1998. – С. 291–292.

54. Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова. (Відіменні деривати), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. – К. : Наукова думка, 1981. – 199 с.

55. Громик Ю. В. Західнополіські прислівники на -ки, -ка // Волинь філологічна : текст і контекст. Актуальні проблеми сучасного мовознавства : зб. наук. пр. – Луцьк, 2012. – Вип. 14. – С. 26–38.

56. Даніліна О. О. Демінутиви як засіб стилістичної виразності тексту // Формирование профессиональной компетентности филолога в поликультурной образовательной среде : сборник материалов научно-практической конференции, 24–25 ноября 2017 г., г. Евпатория / Ред.кол.: Ю. К. Картавая, А. И. Каменский, М. А. Шалина ; под общ. ред. И. Б. Каменской. – Симферополь : ИТ «АРИАЛ», 2017. – С. 103–105.

57. Даніліна, О. О. Лексико-семантичні групи демінутивів у творчості Г. Ф. Квітки-Основ’яненка // Реализация компетентностного подхода в системе профессионального образования педагога: сборник материалов научно-практической конференции, 12–13 апреля 2018 г., г. Евпатория / Ред. кол.: Н. А. Глузман, Я. А. Ивлева, И. Б. Каменская, Ю. К. Картавая, В. Н. Раскалинос. – Симферополь : ИТ «АРИАЛ», 2018. – С. 206–208.

58. Журавльова Н. М. Емоційно-експресивне суфіксальне словотворення іменників у мові українських народних ліричних пісень // Дослідження з словотвору та лексикології. – К., 1985 – С. 61–64.

59. Їжакевич Г. П. Взаємодія стилістики мови і стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики / АН УРСР; Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К. : Наукова думка, 1972. – С. 33–47.

60. Каленюк С. О. Лексика творів Уласа Самчука: народорозмовні джерела, семантична структура та стилістичні функції : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10. 02. 01 «Українська мова». – К., 2007. – 19 с.

61. Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Вибрані твори. – К. : Дніпро. – 1983. – 394 с.

62. Клименко Н. Ф. Зменшувальні утворення // Українська мова. Енциклопедія / Редкол. Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

63. Корунець Л. І. Категорія демінутивності в англійській та українській мовах // Мовознавство. – К. : Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, 1981. – № 4. – С. 81–85.

64. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : Підручник. Видання 2-е, виправлене і доповнене. – К. : Видавничий центр «Академія», 2006. – 464 с.

65. Кравченко М. В. Закономірності семантики зменшено-емоційних іменників та їх функціональні особливості // Словотвірна структура слова. – К. : Наукова думка, 1981. – 200 с.

66. Крехно Т. І. Історія ЛСГ «плати – податки – повинності» в українській мові ХV– ХVІІІ ст. (на матеріалах українських пам’яток) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Т. І. Крехно. – Харків, 2005. – 19 с.

67. Левенець О. Ю. Лексико-семантична структура здрібніло-пестливих прислівників у східнослобожанських говірках // Діалекти в синхронії та діахронії : загальнослов’янський контекст. – К., 2014. – С. 295–299.

68. Летюча Л. П. Дериваційна репрезентація категорії оцінки у сучасній російській мові : авотореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : 10.02.02 «Українська мова». – К. : НАН України. 2004. – 20 с.

69. Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови. – Харків : Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди, 1997. – 131 с.

70. Літературознавча енциклопедія : У двох томах. Т. 2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 624 с.

71. Нешко С. І. Афіксальне вираження конотації в англійській мові : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови». – Харків, 2002. – 19 с.

72. Помірко Р. С. Аспекти семантичної категоризації демінутивних суфіксальних похідних в іспанській мові // Вісник Іноземна філологія. – К. : КНУ ім. Т. Г. Шевченка. – 2005. – Вип. 115. – С. 3–8.

73. Прилипко Н. П. Структура й ґенеза прислівників // Говірки Чорнобильської зони : Системний опис / П. Ю. Гриценко, Г. В. Воронич, Л. І. Дорошенко та ін. – К. : Довіра, 1999. – С. 51–60.

74. Руда Н. В. Мовна репрезентація категорії демінутивності: універсальне та ідіоетнічне : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10. 02. 15 «Загальне мовознавство». – К., 2009. – 17 с.

75. Сагач Г. М. Слова з емоційними відтінками значень // Рідне слово. – К. : Наук. думка, 1974. – № 9. – С. 36–44.

76. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми : Підручник. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 712 с.

77. Ситенко О. О. Типологія міжрівневих засобів вираження категорії демінутивності в англійській та українській мовах // Лiнгвiстичнi студiї : зб. наук. праць. – Донецьк : ДонНУ, 2009. – Вип. 19. – С. 167–171.

78. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1969. – 584 с.

79. Українська мова. Енциклопедія / Редкол. : Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

80. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.

81. Шутак Л. Б. Словотвірна категорізація суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова». – К., 2002. – 20 с.

82. Щербакова В. О. Функціонуваня експресивних прислівників у народних казках // Лінгвістика : Зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Григоровича Шевченка», 2013. – № 1 (28). – С. 199–205.

83. Грицкат И. О неким особеностима деминуције [About Some Aspects of Diminution]. Јужнословенски филолог. – LI, 1995. – С. 1 – 30.

84. Bratus B. V. The formation and expressive use of diminutives. London : Cambridge University Press. – 1969. – Р. 68–70.

85. Đurić R. Deminutivni sufiksi u srpskom i njihovi prevodni ekvivalenti u engleskom jeziku [Diminutive Suffixes in Serbian and Their Equivalents in English]. Zbornik Matice srpske za filologiju i lingvistiku, 47/1-2, 2004. – С. 147–164.

86. Klimaszewska Z. Diminitive und augmentative Ausdrucksmöglichkeiten des Niederländischen, Deutschen und Polnischen / Klimaszewska Zofia. – Wrocław, 1983. – 143 S.

87. Meyer Richard M. Deutsche Stilistik. Handbuch f. Deutschen Unterricht. Bd. 3. 2. Aufl. München : 1913. – S. 50.

88. Ponsonnet M. A preliminary typology of emotional connotationsin morphological diminutives and augmentatives / [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.academia.edu/27776971/.

89. Schneider Klaus P. Diminutives in English [Електронний ресурс] // LINGUIST list 15.250 : Morphology/ Syntax. – 2004. – Режим доступу : http://linguistlist.org/issues/15/15-250.html.