Класна година
Тема: День визволення Донбасу
Дівчина: Коли верстаю в завтрашнє дорогу,
Нового дня виважую мотив.
Я думаю про нашу перемогу
І стяг, що над рейхстагом лопотів.
Хлопчик:Давно мовчать гарматні жерла,
Гарячі кулі одсвистали,
Та слава тих років не вмерла:
Вона зійшла на п’єдестали
Народжена в смертельнім серці
Живе у бронзі і граніті,
Живе у кожнім чеснім серці,
Лунає скрізь по білім світі.
Вчитель: Минають роки, відлітають у вічність. Виповнилося вже багато років з часу визволення нашої країни від німецько – фашистських окупантів, з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною – ціною життя, ціною крові, ціною сліз.
День сьогоднішній нерозривно пов’язаний з учорашнім. І нинішня радість, і небо безхмарне, і наше життя, і наше сьогоднішнє свято – то твій слід на землі, Перемого!
Одразу по війні, у визволених селах вогонь обережно несли від хати до хати,щоб зігрітися самим, зігріти інших. Щоб ним освітити хату, а радістю – душі. Отак і вогонь життя. Він іде з покоління в покоління, в майбутнє.
І дай Боже, щоб цей вогонь ніколи не згас у ваших серцях, діти, адже в людини,у якої немає в душі минулого, не може бути і майбутнього.
Пам’ятайте цю народну мудрість, пам’ятайтее завжди, що
Ріка вмирає без джерел,
Дерева сохнуть без коріння.
У ріднім краї ти – орел,
Твій родовід тут, покоління.
Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на вівтар свободи найдорожче – життя. Кожен з нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»
Непросто було Перемогу кувати,
І вторимо ми, наче клятву слова:
«Ніщо не забуте, ніхто не забутий».
То наша присяга довічно жива.
Де шепчуть тополі, де квітнуть калини,
Де жито колосся тугі налива,
Стоять обеліски в степах України,
Як пам’ять про друзів полеглих жива.
Як заклик прозвучала в перші дні війни пісня «Священная война». І піднялися на священну війну наші діди і прадіди, йшли на війну хлопці і дівчата. На священний двобій з ворогом пішли і наші земляки. Багато з них не повернулися додому. В пам’ять про них звучить сьогодні пісня “Журавлі».
Руді вітрила підняла, пливе
Зловісна ніч на Україну.
Та поки серце в нас живе –
Нас не поставлять на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішаного сина.
Та поки серце в нас живе –
Нас не поставлять на коліна.
Колись історія назве
Наш час народженням людини,
Бо поки серце в нас живе,
Ми не стояли на колінах.
(Вчитель пропонує дітям розповісти воєнні історії своєї родини).
З пам’яті не стерти…
Бачу з далини
Біль отой нестерпний –
Чорний день війни…
Таких « чорних днів» в нашому рідному місті Донецьку було майже 700. Але мешканці міста не підкорилися ворогові. Активно працювали підпільники, гинули в застінках гестапо, але їх товариші не припиняли боротьбу з ворогом.
І ось прийшов «світлий день». Ввечері 7 вересня 1943 року передові частини Радянської Армії увірвалися в місто. До ранку 8 вересня Донецьк був повністю визволений від ворога. Над будівлею Театру опери та балету розвивався прапор Перемоги.
Ні, війна, ти була нам не мати,
Ти нам мачуха люта була.
Чорним смерчем ввірвалась, проклята,
І спалили дитинство до тла.
Ні, війна, ти була нам не мати, -
Чорний лик твій усе попелив.
Наші спомини, наші солдати.
В шанцях пам’яті залягли.
Ми, народжені через багато років після Великої Перемоги…
Засуджуємо тебе, війна!
За спалений хліб,
За поневічені міста і села,
За кров і сльози,
За сиріт і вдов,
За дітей, позбавлених дитинства,
Судимо і проклинаємо тебе, війна!
В рідної планети запитали діти –
У кого ж іще їм запитать?
Нащо це на світі є ще ракети,
Ті, що хочуть сонце розтопптать?
Не гасіте сонце, не гасіте,
Хай воно сіяє без кінця,
Не для горя й вибухів відкриті
Наші юнії серця!
Ранку прохолода і цвітіння саду-
Всім на світі треба дорожить!
Під свинцевим градом не бажаєм падать,
Ми для майбуття повинні жить.
(Виконується пісня «Пусть всегда будет солнце»)
Оставьте свой комментарий
Авторизуйтесь, чтобы задавать вопросы.